Сучасні загальнолюдські принципи права та проблеми їх впровадження в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 340,1 (477)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

СУЧАСНІ ЗАГАЛЬНОЛЮДСЬКІ ПРИНЦИПИ ПРАВА ТА ПРОБЛЕМИ ЇХ ВПРОВАДЖЕННЯ В УКРАЇНІ

Спеціальність: 12.00.01 - теорія та історія держави і права;

історія політичних і правових вчень

ФУЛЕЙ ТЕТЯНА ІВАНІВНА

Київ - 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії та теорії держави і права Львівського національного університету імені Івана Франка.

Науковий керівник:

Луць Людмила Андріївна, кандидат юридичних наук, доцент Львівського національного університету імені Івана Франка.

Офіційні опоненти:

Козюбра Микола Іванович, доктор юридичних наук, професор кафедри міжгалузевих правових наук факультету правничих наук Національного університету "Києво-Могилянська Академія";

Шмельова Галина Георгіївна, кандидат юридичних наук, доцент, професор кафедри державно-правових дисциплін Кримського юридичного інституту Національного університету внутрішніх справ.

Провідна установа:

Національна академія внутрішніх справ України (м. Київ).

Захист відбудеться "20" жовтня 2003 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.001.10 в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 04119, м. Київ, вул. Мельникова, 36/1.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 58, к.12.

Автореферат розіслано "11" вересня 2003 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Бурлай Є.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Теоретичне і практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані в дисертації висновки та теоретичні положення здатні сприяти подальшому розвитку науки загальної теорії держави і права, насамперед, тих її розділів, які вивчають принципи права, та слугувати подальшій науковій розробці проблем впровадження загальнолюдських принципів права у національну юридичну практику, зокрема, України.

Значення даного дослідження для правотворчої практики України вбачається у тому, що його висновки про відповідність норм національного права загальнолюдським принципам права можуть сприяти вдосконаленню правотворчого процесу та якості нормативно-правових актів, а для правозастосовчої практики - для забезпечення дієвості правозастосування, зокрема, ліквідації прогалин чинного законодавства та забезпечення дієвості правозастосування в цілому.

Нарешті, положення дисертації можуть знайти застосування в навчальному процесі при розробці навчальних посібників і методичних матеріалів, а також при викладанні курсів загальної теорії держави і права, міжнародного публічного права, європейського права, порівняльного правознавства.

Деякі дисертаційні матеріали вже використовувалися здобувачем при проведенні практичних занять окремих тем курсів загальної теорії держави і права та європейського права на юридичному факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження доповідалися на міжнародних наукових та науково-практичних конференціях: міжнародній науковій конференції "Проблеми права на зламі тисячоліть" (м. Дніпропетровськ, лютий 2001 р.) - виступ "Принципи права: загальнотеоретична характеристика" (матеріали конференції опубліковано); міжнародній науково-практичній конференції "Проблеми європейської інтеграції і транскордонної співпраці" (м. Луцьк, вересень 2001 р.) - виступ "Проблеми впровадження загальних принципів права Європейського Союзу у внутрішньодержавну юридичну практику" (матеріали конференції опубліковано); міжнародній науковій конференції студентів і аспірантів "Совершенствование законодательства и правоприменения на современном этапе: проблемы и перспективы" (м. Мінськ, Республіка Білорусь, листопад 2001 р.) - виступ "Общечеловеческие (общецивилизационные) принципы права как универсальные начала правового регулирования"; міжнародній науково-практичній конференції студентів і аспірантів "Правові проблеми сучасності очима молодих дослідників" (м. Київ, листопад 2001 р.) - виступ "Загальнолюдські (загально-цивілізаційні) принципи права та деякі аспекти європейської практики їх впровадження в національне законодавство"; міжнародній науково-практичній конференції "Римське право і сучасність" (м. Одеса, грудень 2001 р.) - виступ "Римське право як основа сучасних загальнолюдських принципів права"; VII, VIII та ІХ регіональних науково-практичних конференціях "Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні" (м. Львів, 2001, 2002 та 2003 рр.) - виступи "Принципи права: загальнотеоретичні проблеми", "Загальнолюдські принципи права та проблеми їх впровадження в юридичну практику України" та "Загальнолюдський принцип справедливості та проблеми його впровадження в Україні" (матеріали конференцій опубліковано); міжнародному семінарі "Основні фундаментальні принципи права і судовий процес" (м. Київ, 2003 р.).

Публікації. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження знайшли своє відображення у 10 наукових працях автора, з них 8 статей опубліковані у фахових виданнях.

Структура дисертації зумовлена предметом, метою, завданнями та логікою дослідження обраної теми. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів (11 підрозділів), висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації складає 253 сторінки, з яких список посилань займає 29 сторінок і охоплює 563 посилання, список використаних джерел займає 30 сторінок і охоплює 434 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі викладено сутність і стан наукової проблеми та її значущість, підстави і вихідні дані для розробки теми, обґрунтування необхідності проведення дослідження. Розкрито актуальність теми, сформульовано мету і завдання роботи, визначено наукову новизну і практичну значимість одержаних результатів, наведено дані про їх апробацію та публікації.

Перший розділ "Теоретичні основи аналізу принципів права" складається з трьох підрозділів. У підрозділі 1.1 "Проблематика принципів права у вітчизняній та зарубіжній науковій літературі" дисертант окреслює основні етапи розвитку наукової думки за своєю проблемою.

Найбільш вагомими працями, в яких висвітлюються проблеми принципів права, є роботи: вітчизняних теоретиків Г.А. Борисова, М.І. Козюбри, А.М. Колодія, Р. Кондратьєва, В.В. Копєйчикова, В.О. Котюка, Л.А. Луць, П.О. Недбайла, П.М. Рабіновича, О.Ф. Скакун, Г.Г. Шмельової, представників російської науки теорії права Н.Г. Александрова, С.С. Алєксєєва, Б.К. Бабаєва, А.М. Васільєва, А.Б. Венгерова, А.Ф. Вишневського, Н.Н. Вопленко, В.Н. Карташова, С.А. Комарова, Є.А. Лукашової, А.В. Малько, Г.Н. Манова, М.Н. Марченка, Р.Т. Мухаєва, В.С. Нерсесянца, В.Д. Перевалова, А.Ф. Черданцева, Б.В. Шейндліна, Л.С. Явіча, а також представників цивільного та цивільно-процесуального права С.Н. Братуся, В.М. Семенова, Є.Г. Комісарової, Г.А. Свердлик, трудового права А.Е. Пашерстніка, Р.З. Лівшиця, В.І. Нікітінського; О.В. Смірнова, кримінального та кримінально-процесуального права Т.Н. Добровольської, С.Г. Келіної, В.Н. Кудрявцева, П.А. Фефелова, вчених-міжнародників Л.А. Алєксідзе, М.А. Баймуратова К.А. Бекяшева, П.Н. Бірюкова, Н.Т. Блатової, Р.Л. Боброва, В.А. Василенка, А.І. Дмітрієва, Л.М. Ентіна, В.І. Євінтова, Г.В. Ігнатенко, В.А. Карташкіна, Ф.І. Кожевникова, В.М. Корецького, І.І. Лукашука, О.В. Луткової, А.А. Мережка, А.П. Мовчана, В.І. Муравйова, Р.А. Мюллерсона, Е.А. Пушкіна, Р.Л. Сюкияйнена, О.І. Тіунова, Ю.А. Тіхомірова, Є.Т. Усенко, Н.А. Ушакова, М.Ю. Черкеса, а також праці західних учених Ж.-Л. Бержеля, Л.Н. Брауна (Brown L.N.), Ж. Веделя, Я. Верзайла, Л. Вільдхабера, Р. Давіда (David R.), М. Лесажа, Дж. Нолта (G. Nolte), Р. Ньюмена (Newman R.), Т. Оноре, Ш. Руссо (Ch.Rousseau), А. Татама, Ж. Тускоза, А. Фердросса, Л.А. Харта, Т.К. Хартлі, О. Шехтера та ін.

Стисло висвітливши роботи з даної проблематики, здобувач окреслює коло питань, що залишились невирішеними, а також завдань, на розв'язанні яких зосереджене дисертаційне дослідження та які характеризуються новизною. У підрозділі 1.2 "Загальна характеристика методології дисертаційного дослідження" дисертантом обґрунтовуються методологічні основи дослідження, а саме: положення про розмежування принципів позитивного права як його нормативних засад, що визначають сутність і спрямованість правового регулювання, від більш широкого за обсягом поняття правових принципів (принципів правосвідомості, правової доктрини) - основних, визначальних ідей правової системи та уявлення про принципи права як основні нормативні засади права, що визначають сутність і спрямованість правового регулювання. Виходячи з такого розуміння поняття принципів права, з метою одержання найбільш достовірних наукових результатів дисертаційного дослідження, дисертантом характеризується використовувана система принципів, прийомів та підходів, яка побудована на філософських, загальнонаукових та спеціальних методах.

У підрозділі 1.3 "Поняття принципів права: загальнотеоретична характеристика" розкривається відмінність принципів права від принципів інших соціальних та правових явищ; аналізується розвиток поняття "принципи права" в юридичній науці (теорії права), розкриваються підходи до поняття принципів права в основних правових системах сучасності; дається загальна характеристика основних ознак принципів права; проводиться аналіз наявних в юридичній літературі підходів до класифікації принципів права як на національному, так і на міжнародному рівнях; характеризується співвідношення понять "загальні принципи права", "основні принципи міжнародного права", "загальновизнані принципи права" та інших подібних понять.

Показано, що поняття "принципи права" має власний термінологічний статус та не повинно використовуватись у всіх випадках, коли йдеться про відправні ідеї і положення, що належать до юриспруденції.

При багатоманітності визначень поняття "принципи права", усі наявні в юридичній науковій літературі точки зору можна звести до наступних двох: 1) принципи права - це основоположні ідеї, 2) це нормативні засади права, що визначають сутність і спрямованість правового регулювання.

Виходячи з позиції, що принципи права - це нормативні засади позитивного права, що визначають сутність і спрямованість правового регулювання, дисертант показує необхідність відмежування їх від більш широкого за обсягом поняття правових принципів (принципів правової свідомості чи доктрини) - основоположних для права ідей, а також принципів інших соціальних явищ (загально-соціальних принципів) та певних видів юридичної діяльності (принципів правотворчості, правозастосування, тлумачення права, правореалізації).

Дисертант наголошує, що принципам права притаманні як ознаки, що властиві праву в цілому як регулятору суспільних відносин (нормативність; об'єктивна зумовленість; фіксація у зовнішніх формах права; забезпеченість), так і власні ознаки принципів права, що відображають їхню специфіку як особливої юридичної категорії (засадничість, концентрованість, високий ступінь абстрагування, внутрішня єдність, стабільність, примат щодо норм права, зворотна дія в часі).

Аналіз підходів до класифікації принципів права дозволив дисертанту зробити висновок, що 1) принципи права утворюють певну систему, елементи якої діють взаємопов'язано, узгоджено і скоординовано; 2) вони є диференційовані і отримують різну модифікацію залежно від сфери дії; 3) класифікація, як правило, проводиться за різними критеріями всередині однієї правової системи - національної або міжнародної. Одночасно класифікаційними критеріями в різних системах права виступають різні ознаки принципів права.

Найбільш поширеною у науковій юридичній літературі є класифікація принципів права за сферою їх поширення в межах національної (внутрішньодержавної) системи права, за якою виділяють загально-правові (загальні, основні), міжгалузеві, галузеві та принципи інститутів права.

З огляду на те, що в міжнародно-правових документах одержали фіксацію такі поняття, як "принципи права, визнані цивілізованими націями" (ст.38 Статуту Міжнародного Суду ООН), "принципи міжнародного права" (в тому числі "принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами у відповідності зі Статутом ООН" (Декларація про принципи міжнародного права від 24.10.1970 р.) та "принципи, якими держави-учасниці будуть керуватися у взаємних відносинах" (Заключний акт НБСЄ), а також "загальні принципи, єдині для правових систем держав-членів" (ст. 215 (2) Договору про Європейський Союз), а в конституціях зарубіжних країн - також "загальновизнані принципи і норми міжнародного права" (наприклад, ч. 4 ст. 15 Конституції Російської Федерації), дисертант обґрунтовує потребу в уточненні цих понять та з'ясуванні співвідношення між ними. Він також приходить до висновку, що сучасний рівень розвитку людства, зокрема, необхідність уніфікації нормативного регулювання на універсальному (всесвітньому) рівні, зумовили впровадження у науковий обіг нового поняття - "загальнолюдські (загально-цивілізаційні) принципи права" та виокремлення його серед подібних понять.

Виходячи з вищенаведеного, дисертантом запропонована наступна класифікація принципів права: 1) загальнолюдські (загально-цивілізаційні) принципи права, що є придатними до застосування у будь-якій системі права; 2) загальні принципи права (для кількох систем права) - однойменні принципи в основних національних правових системах світу, яким притаманні певні особливості і можливості застосування як у внутрішньому, так і в міжнародному правопорядках. Серед них можна виділити: а) загальні принципи права для кількох національних систем; б) загальні принципи права для національних систем та міждержавних утворень (наприклад, Європейського Союзу); 3) принципи системи права, серед яких: а) принципи міжнародного права; б) принципи внутрішньодержавного права (загально-правові). В межах системи права здобувач приєднується до класифікації принципів права (за сферою дії у системі права) на загально-правові, міжгалузеві, галузеві, принципи підгалузей, принципи правових інститутів.

Другий розділ "Сучасні загальнолюдські (загально-цивілізаційні) принципи права" складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. "Поняття "загальнолюдські (загально-цивілізаційні принципи права" показано становлення поняття "загальнолюдські (загально-цивілізаційні) принципи права" у юридичній науці; розглядаються історичні аспекти загальнолюдських принципів права; дається характеристика ознак та розкриваються основні функції сучасних загальнолюдських (загально-цивілізаційних) принципів права.

Дисертант зазначає, що уніфікація правових ідеалів, котрі стають загальнолюдськими, призвела до оформлення на універсальному (світовому) рівні певної системи принципів права - нормативних засад позитивного права, що окреслилися в процесі розвитку правової культури усієї людської цивілізації та втілюють її найкращі здобутки в правовій сфері. Такі принципи права можна назвати загальнолюдськими або, з огляду на їх зумовленість світовим, наднаціональним, загально-цивілізаційним рівнем розвитку, - також загально-цивілізаційними.

Дисертантом запропоновано визначення загальнолюдських принципів права: Загальнолюдські (загально-цивілізаційні) принципи права - це зафіксовані у позитивному праві його універсальні нормативні засади, які напрацьовані людством як глобальною макроцивілізаційною системою, об'єктивно зумовлені потребами і рівнем розвитку людської цивілізації та втілюють її найкращі здобутки у правовій сфері, визначають сутність і спрямованість правового регулювання і придатні до застосування у будь-якій системі права.

Загальнолюдські принципи права мають найвищий (максимально можливий) ступінь абстрактності, що дозволяє їм бути придатними для будь-якої системи права та виступати гнучким інструментом правової регламентації широкого спектру можливих ситуацій, які вирішуються за допомогою правових засобів, між будь-якими суб'єктами права. Загальнолюдські принципи права є основою формування як принципів міжнародного права, так і принципів права регіональних спільнот та принципів внутрішньодержавного (національного) права. Тому ці принципи виступають зв'язуючою ланкою між національними правовими системами різних держав, а також між національним і міжнародним правом; можуть слугувати інструментом зближення міжнародного і національного права, універсалізації правового регулювання у всесвітньому масштабі. Вони виступають орієнтирами для реформування національних правових систем в країнах, які бажають увійти у європейський правовий простір, в тому числі і в Україні. Наявний ступінь абстрактності цих принципів зумовлює їх конкретизацію відповідно до регіональних чи національних правових традицій, особливостей правової системи та сфери відносин, що регулюються.

Загальнолюдським принципам права притаманні, принаймні, три групи ознак: по-перше, загальні ознаки, властиві для права як регулятора суспільних відносин, по-друге, ознаки, притаманні принципам права як особливому юридичному явищу, і по-третє, специфічні ознаки, характерні лише для них, якими є універсальність, загально-цивілізаційна зумовленість, фіксація в міжнародних нормативно-правових актах та документах, найвищий ступінь абстрагування, визначальність.

Основними функціями загальнолюдських принципів права є регулятивна, яка одержує практичне втілення в двох аспектах: констатуючо-статичному та творчо-динамічному; інтерпретаційна; координаційна (узгоджувальна); уніфікуюча; програмна (прогностична).

У підрозділ 2.2 "Основні сучасні загальнолюдські принципи права та розкриття їх змісту" дисертантом дається характеристика основних сучасних загальнолюдських принципів права, до яких, враховуючи ознаки та функції цих принципів, можна віднести: 1) принцип юридичної рівності однойменних суб'єктів; 2) принцип демократизму; 3) принцип справедливості; 4) принцип поваги і захисту основних прав людини.

Принцип юридичної рівності в найзагальнішому сенсі означає, що до однойменних суб'єктів не можуть застосовуватись будь-які розрізнення, винятки, обмеження чи переваги з огляду на певні їхні властивості. Автор показує конкретизацію загальнолюдського принципу права у принципі суверенної рівності держав у міжнародному праві та принципі рівності однойменних суб'єктів (громадян, юридичних осіб) у внутрішньодержавному праві та звертає увагу на розкриття змісту цього принципу в рівності прав і свобод, юридичних властивостей, в рамках яких суб'єкти права здійснюють свою діяльність, та рівності перед законом і судом.

Аналізуючи принцип демократизму, дисертант наголошує, що зміст демократизму як загальнолюдського принципу права розкривається у тому, що у праві повинні бути відображені, по-перше, загальні для всього суспільства інтереси, по-друге, узгоджені інтереси більшості соціальних груп, по-треті, певні мінімальні гарантії інтересів меншості - з метою унеможливлення ситуації, за якої інтереси певної групи суб'єктів мали би пріоритет над інтересами усіх інших груп населення. Демократизм має важливе значення і як принцип юридичної діяльності, надаючи можливість усім заінтересованим суб'єктам брати участь у прийнятті рішення та сприяючи його досягненню з урахуванням інтересів учасників, шляхом компромісу, а не сили.

Елементами змісту принципу справедливості є еквівалентність в обміні, виконання взятих перед контрагентом зобов'язань, відшкодування шкоди при наявності вини заподіювача, утримання від посягань на чуже надбання, повернення майна власнику, співмірність юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

Принцип поваги і захисту основних прав людини передбачає, що в міжнародному і внутрішньому праві демократичних держав права людини розглядаються як вища правова цінність, а їх забезпечення є першочерговим обов'язком держави. Він передбачає, зокрема, позитивне зобов'язання держави закріпити фундаментальні права і свободи у вигляді правових норм в конституціях чи законах, в законодавчому порядку визначити механізм забезпечення та захисту цих прав і свобод, а також гарантувати їх судовий захист відповідно до встановленої законом процедури. При цьому законодавчі приписи повинні бути сформульовані достатньо чітко і зрозуміло, щоб громадяни мали змогу регулювати свою поведінку. Держава зобов'язана вживати усіх можливих заходів з метою запобігання порушень прав і свобод, в тому числі шляхом формування спеціальних інститутів.

У підрозділі 2.3 "Загальнотеоретичні аспекти впровадження сучасних загальнолюдських принципів права у внутрішньодержавну юридичну практику" розкриваються особливості та механізм впровадження загальнолюдських принципів права в національну юридичну практику держав.

Аналіз особливостей загальнолюдських принципів права дозволяє дисертанту зробити висновок, що їхнє впровадження в національне законодавство має певну специфіку, яка зумовлена цими особливостями: юридичною природою загальнолюдських принципів права; їхньою фіксацією в найрізноманітніших міжнародно-правових актах та документах (а не в одному міжнародному договорі); здатністю виступати для національної системи права в якості міжнародних універсальних і регіональних стандартів правового регулювання; менш жорсткою (порівняно з нормами права) регламентацією їхнього впровадження міжнародними універсальними чи регіональними спільнотами; багатоступеневість процесу їхнього впровадження. Загальнолюдські принципи права, зафіксовані в міжнародно-правових актах, впроваджуються насамперед у національне законодавство, тоді як принципи, зафіксовані в актах міжнародних судових органів - через прецедентну практику. Остання здатна впливати на національні правові системи шляхом: 1) зобов'язання держави-відповідача забезпечити за допомогою адекватних правотворчих заходів належну узгодженість національного законодавства із цими принципами; 2) переорієнтації (зокрема, шляхом офіційного нормативного роз'яснення норм національного законодавства) правотлумачної (а отже, й правозастосовчої) національної практики згідно з міжнародними стандартами; 3) значного впливу на правосвідомість - як загальну, так і професійну юридичну.

Суб'єктами впровадження є відповідні національні органи, які, як правило, уповноважені приймати рішення з найважливіших питань суспільного життя і видавати нормативно-правові акти; оцінювати стан внутрішнього законодавства, судових і адміністративних рішень в світлі положень міжнародно-правових актів і документів, в яких зафіксовані загальнолюдські принципи права; пропонувати відповідним органам консультативні висновки з широкого кола питань їхньої компетенції; консультувати, підтримувати, координувати тих, хто працює в даній галузі; контролювати практичне застосування зроблених ним рекомендацій і висновків; поширювати знання і інформацію та ін.

Ступінь та повнота впровадження загальнолюдських принципів права у національну систему законодавства передусім залежать від наявного механізму впровадження цих принципів як сукупності певних юридичних засобів по введенню загальнолюдських принципів права в національну юридичну практику з метою забезпечення їхнього правового впливу на суспільні відносини.

Механізм впровадження загальнолюдських принципів права може бути вироблений як на національному рівні, так і запропонований міжнародною спільнотою та приведений до національних умов шляхом врахування внутрішньодержавної специфіки. Так, загальнолюдські принципи права, які є загальновизнаними, тобто визнані більшістю суб'єктів міжнародного права передбаченими у міжнародному праві способами, можуть бути впроваджені в національне законодавство через принципи міжнародного права. Загальнолюдські принципи права, які закріплені у судових прецедентах, зокрема, рішеннях Міжнародного Суду ООН, Європейського Суду з прав людини та Суду ЄС можуть впроваджуватись у внутрішню державну юридичну практику національними органами судочинства, зокрема, органами конституційної юрисдикції.

Засобами впровадження є нормативно-правові акти та інші джерела позитивного права, у яких закріплені загальнолюдські принципи права, акти тлумачення права, правозастосувальні акти, а також певні юридичні процедури.

Процедура впровадження загальнолюдських принципів права в національне законодавство - це порядок уведення у дію, у практику, запровадження, укорінення в національній системі законодавства універсальних нормативних засад права, що визначають сутність і спрямованість правового регулювання. Така процедура є одним з видів юридичної процедури, що охоплює певні способи впровадження і складається з відповідних стадій, якими є правотворча (їй передує т.зв. доправотворчий етап), правотлумачна та правозастосовча. Характеризуючи названі стадії, дисертант наголошує на особливо важливій ролі внутрішньодержавної правотворчості, в ході якої відбувається моделювання відносин, що потребують нормативного регламентування. Саме на цій стадії відбувається впровадження загальнолюдських принципів права у національне законодавство та їх конкретизація відповідно до умов національного права.

Третій розділ "Впровадження сучасних загальнолюдських принципів права в юридичну практику України" складається з п'яти підрозділів.

У підрозділі 3.1 "Передумови, підстави та особливості впровадження загальнолюдських принципів права в юридичну практику України" дисертант зазначає, що необхідність впровадження у правову систему України загальнолюдських принципів права зумовлена прагненням нашої держави увійти в світовий та регіональний (європейський) правовий простір як держави правової та демократичної, критеріями якої ці принципи й виступають. З іншого боку, для національної правової системи вони є основоположними нормативними засадами, на яких має базуватися уся система права України.

З огляду на те, що принципи права є одним з основних системоутворюючих факторів правової системи, визначають зміст і спрямованість правового регулювання, дисертант приходить до висновку, що впровадження в правову систему України загальнолюдських принципів права зумовить її розвиток в контексті загальнолюдських цінностей, з урахуванням кращого світового правового досвіду. Впровадження загальнолюдських принципів в національну юридичну практику відбувається 1) на виконання Україною взятих на себе міжнародних зобов'язань (це стосується, зокрема, загальнолюдських принципів права, що зафіксовані в чинних для України міжнародних договорах та конкретизовані в загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права); 2) як певне запозичення (сприйняття) елементів передового світового (чи європейського) досвіду правового регулювання без будь-яких формально-юридичних підстав (т.зв. "гармонізація" законодавства); 3) в процесі адаптації законодавства України до законодавства міждержавних регіональних спільнот, зокрема Європейського Союзу (це стосується загальнолюдських принципів права, конкретизованих в загальних принципах права ЄС).

При впровадженні загальнолюдських принципів права в юридичну практику України важливо вивчати зарубіжний досвід впровадження цих принципів права; дослідити, які саме з загальнолюдських принципів права виступають для України міжнародними стандартами впровадження; враховувати особливості юридичної природи самих загальнолюдських принципів права як фундаментальних нормативних засад та їх властивості; врахувати, що принципи права не мають своєї власної, притаманної лише їм зовнішньої форми; найважливіше - врахувати особливості правової системи України та її можливості по впровадженню загальнолюдських правових принципів, зокрема, загальнолюдських принципів права.

У підрозділі 3.2 "Впровадження сучасних загальнолюдських принципів права в національне законодавство України" дисертантом детально аналізується механізм такого впровадження: нормативні засоби, суб'єкти та їх діяльність, процедура впровадження, що охоплює способи впровадження та відповідні етапи. Особливу увагу дисертант приділяє законотворчому етапу, зазначаючи, що впровадження загальнолюдських принципів права відбувається шляхом їхнього уведення в національне законодавство при наданні згоди Верховною Радою України на обов'язковість для України міжнародного договору, де такі принципи одержали закріплення; або їхньої фіксації в нормативно-правових актах України, насамперед Конституції та Законах України, при наближенні законодавства України до міжнародного, зокрема, європейського, права.

На підставі аналізу прийнятих Верховною Радою України ІІІ скликання у 2000-2002 рр. законів України автор робить наступні висновки: 1) переважна більшість законів, що регулюють найважливіші суспільні відносини, містять окремі статті чи навіть глави, присвячені принципам (засадам), причому обидва терміни - "засади" та "принципи" - використовуються як синоніми; 2) при фіксації принципів в законодавчих актах спостерігається термінологічне різноманіття, а саме законодавцем використовується широкий спектр словосполучень із термінами "засади" чи "принципи", що не сприяє уніфікації правового регулювання; 3) не усі засади та принципи, які одержали фіксацію в поточному законодавстві, є принципами права чи правовими принципами; 4) прикладом найбільш повної фіксації та конкретизації в національному законодавстві загальнолюдських принципів права може слугувати Закон України "Про судоустрій України"; 5) важливою є роль загальнолюдських принципів права при систематизації законодавства, зокрема, його кодифікації, прикладом чого є Сімейний кодекс України.

У підрозділі 3.3 "Конкретизація загальнолюдських принципів права в національному законодавстві України та практиці Конституційного Суду України" на підставі аналізу національного законодавства дисертантом показано, як основні загальнолюдські принципи права - принцип рівності, принцип демократизму, принцип справедливості та принцип поваги прав людини - одержали фіксацію та конкретизацію в Конституції та Законах України, а також рішеннях Конституційного Суду України.

Впровадження в правозастосовчу практику України розглядається дисертантом у підрозділі 3.4 "Впровадження загальнолюдських правових принципів у правозастосовну практику України" на прикладі судових органів, зокрема Конституційного Суду України. Показано використання цих принципів у рішеннях органу конституційної юрисдикції в Україні. Разом з тим, на підставі аналізу сучасної практики правозастосування в Україні, дисертант приходить до висновку, що, не дивлячись на фіксацію основних загальнолюдських принципів права в Конституції та Законах України, їх реалізація залишає бажати кращого. Дисертантом виявлено, що безпосередньої дії в правозастосовчій практиці України загальнолюдські принципи права не мають, а реалізуються через принципи міжнародного права або принципи права Ради Європи чи Європейського Союзу. Для безпосереднього застосування загальнолюдських принципів права необхідно, щоб правозастосовчій орган сам виявляв елементи їх змісту для правильного прийняття рішення, що є проблематичним. Тому необхідною є конкретизація таких принципів за елементами їх змісту законодавцем.

Підрозділ 3.5 присвячений саме проблемам впровадження загальнолюдських принципів права у юридичну практику України. Останні, на думку дисертанта, зумовлені, насамперед, недостатньою готовністю національної правової системи до входження у європейський правовий простір. Не дивлячись на фіксацію загальнолюдських принципів права у чинному законодавстві України як основних, фундаментальних засад, про їх дієвість в правовій системі говорити ще зарано. Дисертант наводить приклади порушення загальнолюдських принципів права, зокрема такі, як нерівне становище потерпілого порівняно з обвинувачуваним, порушення розумних строків розгляду справ у судових інстанціях, помилки та порушення законності органами попереднього слідства та дізнання, винесення несправедливих судових рішень, невиконання судових рішень та ін.

На шляху практичної реалізації загальнолюдських принципів права в Україні існують великі труднощі, пов'язані з відсутністю багатьох правових інститутів, механізмів та процедур, зокрема, відокремленого та чіткого механізму їхнього впровадження. З огляду на це, для впровадження загальнолюдських принципів права в юридичну практику України дисертант пропонує використати існуючий механізм впровадження норм, але із обов'язковим врахуванням особливостей принципів права. Тобто цей механізм повинен враховувати елементи змісту загальнолюдських принципів права, необхідність їх фіксації в окремих статтях законів України, що регулюють найважливіші суспільні відносини, із обов'язковою конкретизацією змісту загальнолюдських принципів права стосовно галузевих правовідносин, необхідністю їх інтерпретації (при потребі) для подальшого правильного застосування в практиці та ін. Таким чином, загальнолюдські принципи права, які впроваджуються в юридичну практику України, в процесі їхнього впровадження не повинні зазнавати деформацій і спотворень, наприклад, в результаті використання неналежних чи недієвих засобів чи процедур.

ВИСНОВКИ

У висновках наводяться основні результати проведеного дослідження щодо сучасних загальнолюдських принципів права та проблем їх впровадження в Україні. На сучасному етапі у зв'язку з трансформацією методології правознавства та розширенням об'єкту загальнотеоретичного дослідження у науковий обіг вводяться нові поняття, і серед них - "загальнолюдські (загально-цивілізаційні) принципи права". Дисертантом запропонована класифікація принципів права, у якій провідне місце займають загальнолюдські (загально-цивілізаційні) принципи права, що відокремлені серед подібних понять, зокрема таких як "основні принципи міжнародного права", "загальновизнані принципи права", та "загальні принципи права", а також наступне визначення: загальнолюдські (загально-цивілізаційні) принципи права - це зафіксовані у позитивному праві його універсальні нормативні засади, які напрацьовані людством як глобальною макроцивілізаційною системою, об'єктивно зумовлені потребами і рівнем розвитку людської цивілізації та втілюють її найкращі здобутки у правовій сфері, визначають сутність і спрямованість правового регулювання і придатні до застосування у будь-якій системі права.

Загальнолюдським принципам права, на думку дисертанта, притаманні, принаймні, три групи ознак: 1) загальні ознаки, властиві для права як регулятора суспільних відносин (нормативність; об'єктивна зумовленість; фіксація у зовнішніх формах права; забезпеченість); 2) ознаки, притаманні принципам права як особливому юридичному явищу (засадничість, концентрованість, високий ступінь абстрагування, внутрішня єдність, стабільність, примат щодо норм права, зворотна дія в часі); 3) специфічні ознаки загальнолюдських принципів права (універсальність, загально-цивілізаційна зумовленість, фіксація в міжнародних нормативно-правових актах та документах, найвищий ступінь абстрагування, визначальність).

Основними функціями загальнолюдських принципів права є регулятивна (полягає у їхній здатності визначати зміст і спрямованість правового регулювання на універсальних загальнолюдських (загально-цивілізаційних) засадах), яка одержує практичне втілення в двох аспектах: констатуючо-статичному (здатність узагальнено виражати основні особливості змісту права та служити юридичною основою для побудови як міжнародної, такі і національних систем права) та творчо-динамічному (направленість на виникнення нових, розвиток, зміну і вдосконалення існуючих суспільних відносин на засадах загальнолюдських цінностей, тобто врегулювання відносин між суб'єктами, що знаходяться в русі, в динаміці); інтерпретаційна (полягає у здатності загальнолюдських принципів права бути еталоном, критерієм при тлумаченні норм позитивного права); координаційна (узгоджувальна) (полягає у тому, що загальнолюдські принципи права встановлюють відповідність між усіма іншими компонентами системи права, забезпечуючи їх системну узгодженість та функціонування системи права на єдиних засадах, що є найкращими здобутками людської цивілізації в позитивному праві); уніфікуюча (проявляється у тому, що як вихідні універсальні нормативні засади права вони здатні виступати єдиними уніфікаційними критеріями у сфері нормативного регулювання); програмна (прогностична) (проявляється в тому, що загальнолюдські принципи права відображають не лише існуючі відносини, а й прогресивні тенденції розвитку права, містять елементи програмного характеру).

Враховуючи ознаки та функції, до загальнолюдських принципів права дисертант пропонує віднести такі принципи, як принцип юридичної (формальної) рівності, принцип демократизму, принцип справедливості та принцип поваги та захисту основних прав людини, та розкриває їх зміст.

Здобувач наголошує, що загальнолюдські принципи права для внутрішньодержавної правової системи виступають в якості універсальних та регіональних міжнародних стандартів, а тому на сучасному етапі вони широко впроваджуються у внутрішньодержавну юридичну практику багатьох країн. Специфіка такого впровадження зумовлена особливостями цих принципів, зокрема, їхньою юридичною природою, фіксацією в найрізноманітніших міжнародно-правових актах та документах (а не в одному міжнародному договорі), здатністю виступати для національної системи права в якості міжнародних універсальних і регіональних стандартів правового регулювання, менш жорсткою (порівняно з нормами права) регламентацією їхнього впровадження міжнародними універсальними чи регіональними спільнотами, багатоступеневість процесу їхнього впровадження. З огляду на це, особливістю механізму впровадження загальнолюдських принципів права є його відмінність від механізму впровадження норм. Тому механізм впровадження загальнолюдських принципів права є набагато складніший, оскільки принципи права впроваджуються не як конкретні правила поведінки суб'єктів, а як універсальні нормативні засади, що є базовими та концептуальними та на яких інколи відбувається трансформація усієї національної системи права. Тому впровадження загальнолюдських принципів права повинно передбачати дослідження системи права, співвідношення джерел права в системі права, дослідження готовності національної правової системи до впровадження таких принципів і т.д.

Дисертант розкриває передумови впровадження загальнолюдських принципів права в юридичну практику України (прагнення України як демократичної і правової держави увійти в світовий та регіональний (європейський) правовий простір) та підстави такого впровадження: 1) на виконання Україною взятих на себе міжнародних зобов'язань; 2) як певне запозичення (сприйняття) елементів передового світового (чи європейського) досвіду правового регулювання без будь-яких формально-юридичних підстав; 3) в процесі адаптації законодавства України до законодавства міждержавних регіональних спільнот (зокрема Європейського Союзу).

Загальнолюдські принципи права - юридичної рівності однойменних суб'єктів, демократизму, справедливості та принцип поваги і захисту прав людини, які виступають для України міжнародними стандартами впровадження, на даний час вже одержали необхідну конкретизацію у Конституції та Законах України, а також застосування Конституційним Судом України. Разом з тим, виявлено низку проблем та недоліків, як-от: неврахування специфічних особливостей та елементів змісту загальнолюдських принципів права при їх впровадженні в національне законодавство; неврахування їх місця і ролі в законодавстві як нормативних засад; механічне перенесення формулювання з міжнародно-правових актів та документів без конкретизації змісту загальнолюдських принципів права стосовно галузевих правовідносин; термінологічна неузгодженість; підміна понять тощо. Видається, що ці та інші недоліки пов'язані із відсутністю специфічного механізму, зокрема, щодо виявлення тієї обставини, чи виступає загальнолюдський принцип права при його конкретизації в законодавстві нормативною засадою чи використаний як норма права.

Механізм впровадження загальнолюдських принципів права в Україні має низку особливостей, які зумовлені характером принципів права, а тому при фіксації їх в окремих статтях законів України необхідно відтворити елементи їх змісту, конкретизувати зміст загальнолюдських принципів права стосовно галузевих правовідносин. При необхідності доцільною є їх інтерпретація. При впровадженні загальнолюдських принципів права в юридичну практику України важливим є вивчення зарубіжного досвіду впровадження цих принципів права; дослідження тієї обставини, які саме з загальнолюдських принципів права виступають для України міжнародними стандартами впровадження; врахування особливостей юридичної природи самих загальнолюдських принципів права як фундаментальних нормативних засад та їх властивостей; врахування того, що принципи права не мають своєї зовнішньої форми (джерела), а також особливостей правової системи України та її можливостей по впровадженню загальнолюдських правових принципів, зокрема, загальнолюдських принципів права.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ