Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

Інститут держави і права імені В.М. Корецького

УДК 347.948

Спеціальність 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Експертиза в цивільному процесі України

Бичкова Світлана Сергіївна

Київ - 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національній академії внутрішніх справ України Міністерства внутрішніх справ України.

Науковий керівник - доктор юридичних наук, професор Підопригора Оксана Опанасівна, Відкритий Міжнародний університет розвитку людини "Україна", заступник проректора

Офіційні опоненти:

- доктор юридичних наук, професор, академік Академії правових наук України Луць Володимир Васильович, Академія муніципального управління, завідувач кафедри цивільно-правових дисциплін

- кандидат юридичних наук Немировська Олена Віленівна, Святошинський районний суд м. Києва, суддя

Провідна установа - Інститут приватного права і підприємництва, відділ проблем приватного права, Академія правових наук України, м. Київ.

Захист відбудеться "28" листопада 2003 р. 0 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.02 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук при Інституті держави і права імені В.М. Корецького Національної академії наук України за адресою: 01001, м. Київ-1, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту держави і права імені В.М. Корецького Національної академії наук України за адресою: 01001, м. Київ-1, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розісланий "25" жовтня 2003 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат юридичних наук Кучеренко І.М.

Анотації

Бичкова С.С. Експертиза в цивільному процесі. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. - Інститут держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України. - К., 2003.

Дисертація є самостійною завершеною науковою працею, першим в Україні комплексним теоретичним дослідженням інституту судової експертизи в цивільному процесі України. На основі аналізу наукової літератури, норм чинного законодавства, з урахуванням положень перспективного законодавства, зокрема проекту нового ЦПК України, в дисертації розкриваються поняття та характерні риси судової експертизи, дається її класифікація; визначаються поняття предмета та об'єкта судової експертизи; розглядаються структура і зміст ухвали суду про призначення експертизи; виділяються специфічні риси висновку експерта як засобу доказування в цивільному процесі.

Результатом такого дослідження стало формулювання ряду нових наукових висновків і пропозицій щодо удосконалення чинного і перспективного законодавства, зокрема щодо внесення конкретних змін та доповнень до Закону України "Про судову експертизу", до нового ЦПК України.

Ключові слова: експертиза, судова експертиза, предмет судової експертизи, об'єкт судової експертизи, ухвала про призначення експертизи, висновок експерта.

Бычкова С.С. Экспертиза в гражданском процессе. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.03 - гражданское право и гражданский процесс; семейное право; международное частное право. - Институт государства и права им. В.М. Корецкого Национальной академии наук Украины. - Киев, 2003.

Диссертация является самостоятельной законченной научной работой, первым в Украине комплексным теоретическим исследованием института судебной экспертизы в гражданском процессе Украины. На основе анализа научной литературы, норм действующего законодательства, с учетом положений перспективного законодательства, в частности проекта нового Гражданского процессуального кодекса Украины, в диссертации раскрываются понятие и характерные особенности судебной экспертизы, дается ее классификация; определяются понятия предмета и объекта судебной экспертизы; рассматриваются структура и содержание определения суда о назначении экспертизы; выделяются специфические черты заключения эксперта как средства доказывания в гражданском процессе.

Результатом такого исследования стало формулирование ряда новых научных выводов и предложений по усовершенствованию действующего и перспективного законодательства, в частности Закона Украины "О судебной экспертизе", нового Гражданского процессуального кодекса Украины.

Исходя из общепринятого в юридической литературе определения предмета как такого, на который направлены действия, и объекта как материальных вещей, диссертантом предлагается исключить из понятия судебной экспертизы, данного в статье 1 Закона Украины "О судебной экспертизе" указания на то, что объектом экспертизы могут быть "явления и процессы". В связи с этим, понятие судебной экспертизы следует изложить таким образом: "Судебная экспертиза - это исследование экспертом на основе специальных знаний материальных объектов, содержащих информацию об обстоятельствах дела, которое находится в производстве органов дознания, предварительного следствия или суда".

В работе разработан ряд научно-теоретических положений, касающихся регулирования судебной экспертизы новым Гражданским процессуальным кодексом Украины. В частности, обосновывается необходимость установить обязанность суда назначать исследование в случае заявления ходатайства об этом обеими сторонами только при отсутствии обстоятельств, которые исключают проведение такой экспертизы, например, требования разъяснения правовых вопросов.

Автором предлагается закрепить в новом Гражданском процессуальном кодексе Украины следующую процедуру назначения эксперта: вызов эксперта в суд; предупреждение его о привлечении к уголовной ответственности за предоставление заведомо неправдивого заключения и за отказ без уважительных причин от исполнения возложенных на него обязанностей; разъяснение эксперту его прав; заслушивание мнения эксперта относительно наличия оснований для отвода, а также правильности и полноты формулирования вопросов, которые выносятся на экспертизу, правильности отобрания образцов для сравнительного анализа, достаточности объектов и материалов, направляемых на исследование.

В работе обосновывается вывод о том, что денежные средства, необходимые для проведения экспертизы, включая расходы, связанные с использованием специальных материалов и износом оборудования, должны выплачиваться эксперту (перечисляться экспертной организации) до начала исследований. В связи с этим, следует предоставить право эксперту не проводить экспертизу, если не будут перечислены соответствующие средства.

Кроме этого, выдвинуто ряд других предложений по усовершенствованию законодательства Украины.

Ключевые слова: экспертиза, судебная экспертиза, предмет судебной экспертизы, объект судебной экспертизы, определение о назначении экспертизы, заключение эксперта.

Bychkova S.S. Expertise in civil procedure. - Manuscript.

Thesis for jurisprudence scientific degree of Candidate obtaining on the speciality 12.00.03 - Civil law and Civil procedure; Family law; International private law. - V.M. Koretsky Institute of State and Law of the National Ukrainian Academy of Sciences. - Kyiv, 2003.

The thesis is an independently finished scientific transaction, first in Ukraine institute of expert testimony in court in civil procedure of Ukraine integrated analytical investigation. On the basis of scientific literature analysis, existing legislation regulations, taking into account a regulations of perspective legislation, in particular the project of new civil procedural codex of Ukraine, the concepts and idiosyncrasies of expert testimony in court and its classification, a subject and object of expert testimony in court conceptions, frame and contents of assigning expertise court regulations, expert examinations as a way of proving in civil procedure specific features are exposed.

A result of the research is a number of new scientific conclusions formulation and proposals on advancing the operational and perspective legislation, especially in the Law of Ukraine "About expert testimony in court", in the new Сivil procedural codex of Ukraine.

Key words: expertise, expert testimony in court, subject of expert testimony in court, object of expert testimony in court, assigning expertise definition, expert examination.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Необхідною умовою побудови правової держави в Україні є створення нового цивільно-процесуального законодавства. Із положень Концепції судово-правової реформи в Україні, затвердженої Постановою Верховної Ради України від 28 квітня 1992 року № 2296-XII, випливає, що судово-правова реформа в Україні замислювалась насамперед як комплекс взаємопов'язаних заходів, спрямованих на упорядкування судової системи, а також усіх галузей права відповідно до соціально-економічних та політичних змін, які відбулися у суспільстві. Головною її метою були: перебудова судової системи, створення нового законодавства, вдосконалення форм судочинства. Всебічний аналіз стану справ дає підстави для висновку, що нині чимало зроблено у даній сфері, зокрема введено низку законів, прийняття яких було передбачено Концепцією. Серед найважливіших нормативно-правових актів у галузі цивільного судочинства, прийнятих на виконання Концепції судово-правової реформи в Україні, є Закон України "Про судову експертизу", адже функціональною складовою цивільного процесу є використання судом спеціальних знань, втілених в експертний висновок.

Закономірно, що активізація діяльності та зростання інтересів фізичних і юридичних осіб у різних сферах цивільних правовідносин тягне за собою й збільшення цивільних спорів, вирішення яких вимагає спеціальних досліджень із використанням відповідних знань. Усе ширшого застосування в судовому процесі набуває експертиза як одна з найважливіших форм використання спеціальних знань, оскільки залучення експертів, а отже, фахівців у певній галузі науки, мистецтва, техніки або ремесла, дає можливість для всебічного і повного з'ясування обставин справи і вирішення питання по суті. Все це відповідає принципам цивільного процесуального права - змагальності і диспозитивності, свідчить про зростаючу роль науки в забезпеченні цивільного судочинства.

У процесуальній науці дослідженню проблем доказування, в тому числі й судової експертизи, приділялося багато уваги. Дані питання розглядалися у працях вітчизняних і зарубіжних вчених, таких як: С.М. Абрамов, М.К. Александров, В.Д. Арсеньєв, Р.С. Бєлкін, В.Є. Бергер, П.Д. Біленчук, С.В. Бородін, Л.П. Булига, О.М. Васильєв, А.І. Вінберг, І.В. Виноградов, В.М. Галкін, В.Г. Гончаренко, М.М. Гродзинський, А.В. Дулов, Ю.М. Жуков, О.В. Іванов, О.Ф. Клейнман, В.В. Комаров, С.В. Курильов, Т.О. Лілуашвілі, В.К. Лисиченко, В.В. Луць, Д.Я. Мирський, Г.М. Надгорний, О.В. Немировська, Ю.К. Орлов, А.Я. Паліашвілі, І.Л. Петрухін, Р.Д. Рахунов, Т.В. Сахнова, М.Я. Сегай, М.О. Селіванов, С.В. Слінько, З.М. Соколовський, С.М. Стахівський, М.С. Строгович, М.В. Терзієв, В.І. Тертишніков, М.К. Треушніков, М.О. Чельцов, В.І. Шиканов, О.Р. Шляхов, Б.А. Штерн, М.Й. Штефан, О.О. Ейсман, К.С. Юдельсон та ін.

Проте, оцінюючи певні зрушення, ми мусимо констатувати, що комплексні наукові дослідження з правового забезпечення судової експертизи за часів незалежності України відсутні, а проблеми правового регулювання експертизи врегульовані недостатньо. Особливої актуальності вони набувають сьогодні, коли йде робота над розробкою нового Цивільного процесуального кодексу України.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане на кафедрі цивільно-правових дисциплін Національної академії внутрішніх справ України відповідно до Плану науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт Національної академії внутрішніх справ України у межах теми "Проблеми теорії юридичного процесу" Тематики пріоритетних напрямів дисертаційних досліджень на період 2002 - 2005 рр., затвердженої Наказом МВС України № 635 від 30 червня 2002 р. "Про заходи щодо організації проведення науково-дослідних робіт та впровадження їх результатів у практичну діяльність органів внутрішніх справ України".

Мета і задачі дослідження. Метою роботи є системний аналіз інституту судової експертизи в цивільному процесі України; визначення стану наукових розробок правових проблем, пов'язаних з призначенням та проведенням судової експертизи; з'ясування місця судової експертизи в системі доказів і доказування; розробка теоретичних положень, спрямованих на розвиток науки цивільного процесу та вдосконалення цивільно-процесуального законодавства і правозастосовчої практики.

Для досягнення зазначеної мети були поставлені такі основні задачі:

- визначити поняття, предмет та об'єкт експертизи в цивільному процесі, дати їх загальну характеристику;

- встановити та проаналізувати юридично значущі ознаки експертизи в цивільному процесі, які відрізняють її від інших видів експертиз;

- провести дослідження основних проблем застосування правових норм, що регулюють судову експертизу у цивільному процесі;

- обґрунтувати підстави та порядок призначення судової експертизи;

- дослідити статус судового експерта, його права, обов'язки та відповідальність;

- визначити основні вимоги до висновку судового експерта;

- виробити конкретні пропозиції, спрямовані на вдосконалення законодавства України у сфері призначення та проведення експертизи в цивільному процесі.

Об'єктом дослідження виступають суспільні відносини, врегульовані нормами цивільного процесуального права, що пов'язані з судовою експертизою. експертиза суд криміналістичний доказ

Предметом дослідження є нормативно-правові акти, які регулюють порядок призначення і проведення судової експертизи, а також літературні джерела та надбання юридичної науки.

Методи дослідження. В процесі дослідження використовувались загальнонаукові та спеціальні методи пізнання правових явищ. За допомогою формально-логічного і догматичного методів було проведено аналіз норм чинного та перспективного законодавства України, які регулюють судову експертизу, вироблені пропозиції щодо їх удосконалення. Порівняльно-правовий метод дозволив встановити певні подібності та відмінності правового регулювання експертизи в цивільному процесі в законодавстві України і деяких зарубіжних країн. Системно-структурний метод застосовувався, зокрема, для аналізу законодавчого визначення поняття судової експертизи, видів судової експертизи, висновку судового експерта.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні дослідженням теоретичних і практичних проблем інституту судової експертизи в цивільному процесі. Наукова новизна дисертаційного дослідження конкретизується в положеннях, найважливішими з яких є такі:

1. Виходячи із загальноприйнятого в юридичній літературі визначення предмета як такого, на який спрямовані дії, і об'єкта як матеріальних речей, пропонується виключити із поняття судової експертизи, яке міститься в статті 1 Закону України "Про судову експертизу", вказівку на те, що об'єктом експертизи можуть бути "явища і процеси". В зв'язку з цим, слід визначити поняття судової експертизи так: "Судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, попереднього слідства чи суду".

2. Обґрунтовується необхідність зобов'язати суд призначати експертизу при заявлені про це клопотання обома сторонами лише за умови відсутності обставин, які виключають проведення такої експертизи, наприклад, вимоги проведення експертизи з правових питань.

3. Вноситься пропозиція врегулювати у новому ЦПК України процедуру призначення особи експертом: виклик цієї особи до суду; попередження її про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку та за відмову без поважних причин від виконання покладених на неї обов'язків; роз'яснення такій особі прав; заслуховування її думки щодо наявності підстав для відводу, а також правильності та повноти формулювання питань, які виносяться на експертизу, правильності відібрання зразків для порівняльного аналізу, достатності об'єктів і матеріалів, що направляються для дослідження.

4. Пропонується визначити порядок призначення експертів у випадку, коли проведення судової експертизи доручено експертній установі, згідно з яким: зобов'язати керівника експертної установи повідомити суд про персональний склад експертів, яким передбачається доручити проведення експертизи, до початку дослідження; зазначити термін такого повідомлення; розглянути у судовому засіданні інформацію керівника експертної установи щодо осіб, яких він пропонує призначити експертами, та винести ухвалу про затвердження цих осіб як експертів у випадку, коли немає підстав для їх відводу. З огляду на такий порядок суд, доручаючи проведення дослідження експертній установі без визначення експертів, в ухвалі про призначення експертизи повинен вказати дату судового засідання, на якому буде розглядатись питання про затвердження осіб, запропонованих керівником експертної установи, як експертів.

5. Обґрунтовується висновок про те, що грошові кошти, необхідні для проведення експертизи, включаючи витрати, пов'язані з використанням спеціальних матеріалів та зносом обладнання, повинні виплачуватись експерту (перераховуватись експертній установі) до початку проведення досліджень. В зв'язку з цим, слід надати право експерту не проводити експертизу, якщо не будуть перераховані відповідні кошти.

6. Пропонується закріпити в новому ЦПК України обов'язок суду в ухвалі про призначення комплексної або комісійної експертизи особам, які не є працівниками експертних установ, визначати з їх числа керівника експертної групи, на якого буде покладатися обов'язок з організації проведення експертизи та якому будуть передаватися об'єкти і матеріали для дослідження.

7. Вноситься пропозиція встановити у новому ЦПК України право осіб, які беруть участь у справі, оскаржувати ухвалу про призначення експертизи з обов'язковим зупиненням проведення дослідження до розгляду скарги апеляційним судом.

8. Пропонується закріпити в новому ЦПК України обов'язок суду повертати на дооформлення висновок експерта у випадку, якщо він не відповідає вимогам, встановленим процесуальним законом.

9. Обґрунтовується необхідність надати особам, які беруть участь у справі, право знайомитися з графіками, діаграмами, таблицями, матеріалами експериментів, іншими документами, пов'язаними з проведенням дослідження.

Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості їх використання в роботі по вдосконаленню цивільно-процесуального законодавства, в процесі подальшого дослідження проблем інституту судової експертизи. Положення дисертації також можуть бути використані з навчально-методичною метою при підготовці фахівців-правознавців при викладенні курсу "Цивільний процес", при розробці відповідних підручників і навчальних посібників.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження були обговорені на засіданнях кафедри цивільно-правових дисциплін Національної академії внутрішніх справ України, а також оприлюднені на п'яти конференціях: Науково-практичній конференції "Використання сучасних досягнень науки і практики у підвищенні ефективності боротьби зі злочинністю" (30 березня 2000 р., м. Київ), Науково-практичній конференції "Становлення правової держави: проблеми та шляхи вдосконалення правового регулювання" (8 грудня 2000 р., м. Запоріжжя), Міжнародній науково-практичній конференції "Теорія та практика криміналістичного забезпечення розкриття та розслідування злочинів у сучасних умовах" (22 - 23 березня 2001 р., м. Київ), Міжвузівській курсантській (студентській) науковій конференції "Проблеми цивільного права та цивільного процесу на сучасному етапі розвитку законодавства" (5 квітня 2002 р., м. Донецьк), Міжнародній науковій конференції студентів та аспірантів "Актуальні проблеми правознавства очима молодих вчених" (29 - 30 квітня 2002 р., м. Хмельницький).

Публікації. За темою дисертації відповідно до її змісту опубліковано чотири статті у збірниках, що входять до переліку наукових фахових видань ВАК України, а також тези чотирьох доповідей на конференціях.

Структура дисертації. Дослідження складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 176 сторінок друкованого тексту, у тому числі 19 сторінок списку використаних джерел, який охоплює 198 найменувань.

Основний зміст

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, розкривається стан наукової розробки проблем експертизи в судовому процесі, визначаються мета, задачі, об'єкт і предмет дослідження, характеризується його методологічна основа, розкривається наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, наводяться відомості про їх апробацію, кількість публікацій автора за темою дисертації.

Розділ перший "Поняття, предмет, об'єкт та види судової експертизи в цивільному процесі" складається з трьох підрозділів, у яких висвітлюються проблеми визначення поняття судової експертизи, класифікації видів експертиз у радянському законодавстві, сучасному законодавстві України та деяких зарубіжних країн.

У підрозділі 1.1 "Поняття судової експертизи" автор розглядає судову експертизу як основну форму застосування спеціальних знань у цивільному судочинстві, за допомогою якої сучасні досягнення природничих, технічних і гуманітарних наук впроваджуються в судову практику по цивільних справах; аналізує поняття "експертиза" взагалі та поняття "судова експертиза" зокрема.

Дисертант відмічає, що не можна говорити про процесуальну форму проведення експертизи, як процесу дослідження, оскільки порядок такого дослідження не встановлюється, не може встановлюватися процесуальним законом, тому він повинен визначатися об'єктивними законами галузі, в якій проводяться дослідження. Про призначення експертизи суд виносить ухвалу, яка є процесуальним документом. Хід експертних досліджень та їх результати повинні відображатися в іншому спеціальному документі - висновку експерта. Тому більш вдалим вважається термін "процесуальна форма оформлення експертизи".

На думку автора, процесуальна форма оформлення експертизи включає в себе процесуальну форму призначення експертизи та процесуальну форму оформлення процесу дослідження і його результатів. Тому недоцільно окремо виділяти такі ознаки експертизи, як процесуальна форма призначення та процесуальне оформлення, оскільки вони охоплюються ознакою "процесуальна форма оформлення експертизи".

Аналізуючи ознаки судової експертизи, що пропонуються в юридичній літературі, дисертантом виділяється коло ознак, які характеризують її особливості в цивільному процесі, а саме: використання спеціальних знань; проведення досліджень з метою встановлення обставин, що мають значення для справи; спеціальний суб'єкт експертизи; процесуальна форма оформлення експертизи; проведення дослідження на підставі ухвали суду. У зв'язку з цим судова експертиза визначається як проведення на підставі ухвали суду особою, яка володіє спеціальними знаннями, дослідження певних фактів та фактичних обставин справи з метою повідомлення суду відомостей, що мають значення для справи, яке оформлюється спеціальним документом - висновком експерта.

Підрозділ 1.2 "Предмет та об'єкт судової експертизи". Розглядаючи різноманітні підходи до визначення понять "об'єкт судової експертизи" та "предмет судової експертизи", автор приєднується до загальноприйнятої в правовій літературі концепції визначення предмета як такого, на який спрямовані дослідження експерта, а об'єкта - як матеріальних речей. Дисертант вважає, що можна погодитися з точкою зору, згідно з якою під предметом судової експертизи не слід розуміти питання, що ставляться експерту. Вони є основою для наступної відповіді, тому "питаннями" буде іменуватися завдання експерту встановити якийсь факт, пояснити його зі спеціальної точки зору.

Підтримуючи думку про те, що з питань права не може призначатися судова експертиза, автор пропонує з метою виключення можливості виникнення непорозумінь доповнити ЦПК України положенням: експертиза призначається для з'ясування обставин, які мають значення для справи і потребують спеціальних знань (окрім правових).

При дослідженні поняття об'єкта судової експертизи, дисертантом аналізується питання, чи відносяться до об'єктів тільки матеріальні предмети, фрагменти речової обстановки, чи до їх числа можуть бути включені також події, факти й інші нематеріальні об'єкти. Автор звертає увагу на застосування в Законі України "Про судову експертизу" різних підходів до вирішення цього питання. Так, у статті 1 зазначеного Закону вказується, що судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи. Отже, тут законодавець широко розуміє поняття об'єкту судової експертизи, допускаючи, що він може бути як матеріальним, так і нематеріальним (явища, процеси). Однак уже в статті 5 цього Закону говориться про об'єкти дослідження саме як про матеріальні об'єкти, з точки зору того, що вони можуть бути пошкоджені або витрачені лише тією мірою, в якій це необхідно для дослідження.

Вдаючись до теоретичного дослідження цієї проблеми, можна дійти висновку, що об'єктом судової експертизи будуть лише матеріальні речі. У зв'язку з цим, з метою усунення протиріч, дисертантом пропонується внести зміни до Закону України "Про судову експертизу", виключивши з тексту статті 1 слова "явищ і процесів".

Підрозділ 1.3 "Види судових експертиз". Аналізуючи запропоновані в юридичній літературі підходи до класифікації судових експертиз та їх значення для правового регулювання цивільних процесуальних відносин, які виникають у процесі призначення та проведення судових експертиз, а також при дослідженні висновків експертів, автор відмічає, що не всі вони мають процесуальне значення. Однак в ЦПК України повинні виділятись лише ті види експертизи, які мають процесуальне значення, а саме: додаткова, повторна, комплексна та комісійна.

Дисертантом доводиться необхідність врахування думки сторін у всіх випадках при призначенні повторної або додаткової експертизи, навіть тоді, коли вони не заявляли клопотання про їх проведення.

У роботі критикується положення про те, що при проведенні комплексної експертизи експерт, який не погоджується з загальним висновком, повинен підписувати лише свою частину досліджень. У цьому разі він позбавляється можливості скласти окремий висновок, тобто дати відповіді на поставлені питання, що фактично є його обов'язком. З метою усунення можливості виникнення при складанні окремого висновку формальних складностей, пов'язаних з підписом всіма експертами частин висновку, що містять опис проведених ними досліджень, автором обґрунтовується доцільність надання права експерту в такому випадку окремо викласти свою думку в загальному висновку після загальної відповіді на поставлене питання.

Розділ другий "Порядок призначення судової експертизи у цивільному процесі" складається з чотирьох підрозділів та присвячений дослідженню правового регулювання порядку призначення експертизи та відносин, пов'язаних з ним, а саме проблемам постановки питань експерту, вибору експерта, дотримання та забезпечення прав осіб, які беруть участь у справі, при призначені експертизи.

У підрозділі 2.1 "Підстави та порядок призначення судової експертизи" розглядаються питання, пов'язані з прийняттям судом рішення про призначення експертизи та порядком вчинення дій при призначенні експертизи. Дисертантом обґрунтовується думка, що єдиною та загальною підставою призначення судової експертизи є необхідність застосування спеціальних знань, а виділяти ще спеціальну підставу - фактичні дані, обставини, які потребують з'ясування, - недоцільно, оскільки це вже буде питанням визначення предмета експертизи.

Аналізуючи випадки обов'язкового призначення експертизи, встановлені чинним та перспективним законодавством України, автор приходить до висновку, що, при заявлені обома сторонами клопотання про призначення експертизи, суд не повинен завжди задовольняти таке клопотання. Сторони, не знаючи правил призначення судових експертиз, можуть вимагати її проведення й у тих випадках, коли дослідження не потрібне (наприклад, обставини можуть бути з'ясовані і без використання спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки або ремесла) чи взагалі не можливе (наприклад, у випадку пропозиції провести експертизу з правових питань). Тому необхідно зобов'язати суд призначати експертизу в разі заявлення клопотання про це обома сторонами, за умови відсутності обставин, які виключають проведення такої експертизи.

Дисертантом пропонується доповнити ЦПК України положеннями, які б встановлювали, що перед призначенням особи експертом, її потрібно викликати до суду, попередити про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку та за відмову без поважних причин від виконання покладених на неї обов'язків, роз'яснити такій особі права, заслухати її думку щодо наявності підстав для відводу, а також правильності та повноти формулювання питань, які виносяться на експертизу, правильності відібрання зразків для порівняльного аналізу, достатності об'єктів і матеріалів, що направляються для дослідження. Якщо особа, призначена експертом, є працівником експертної установи або має кваліфікацію судового експерта, суд може її викликати до призначення експертизи лише у випадках, коли виникає необхідність у допомозі спеціаліста (наприклад, при формулюванні питань, відібранні зразків для порівняльного дослідження), оскільки такі особи попереджаються про притягнення до кримінальної відповідальності за надання завідомо неправдивого висновку та за відмову без поважних причин від виконання покладених на них обов'язків при присвоєнні кваліфікації судового експерта.

Підрозділ 2.2 "Ухвала про призначення судової експертизи" присвячений розгляду питань, пов'язаних з винесенням ухвали про призначення судової експертизи та її змістом.

Оскільки призначення експертизи не можна віднести до нескладних питань (тільки для того, щоб правильно і повно сформулювати питання, що потребують для свого вирішення спеціальних знань, потрібний час і зосередженість), ухвала суду про призначення експертизи повинна постановлятись в нарадчій кімнаті.

Нині вимоги до змісту ухвали про призначення експертизи містяться у роз'ясненнях Верховного Суду України та підзаконних нормативних актах. Це призводить до ускладнення роботи суддів, тому автор пропонує визначити її зміст в одному нормативно-правовому акті - ЦПК України, де встановити, що ухвала про призначення експертизи повинна містити такі дані: а) вступна частина - дата і місце постановлення ухвали; найменування та склад суду, що виніс ухвалу; прізвище секретаря судового засідання; назва і номер цивільної справи, по якій призначено експертизу; особи, які беруть участь у справі; предмет спору; б) описова частина - обставини справи, що стосуються експертизи; мотиви та підстави її призначення; питання, запропоновані особами, які беруть участь у справі, та відхилені судом із зазначенням мотивів відхилення; посилання на закони, якими суд керувався, постановляючи ухвалу; в) резолютивна частина - прізвище експерта або назва установи, експертам якої доручається проведення експертизи; вид експертного дослідження, із зазначенням того, чи є експертиза первинною, додатковою або повторною; питання, поставлені перед експертом; об'єкти, що направляються для дослідження; матеріали, які надаються в розпорядження експерта: зразки для порівняльного дослідження; документи, що стосуються експертизи; інші матеріали, які мають значення для проведення експертизи; г) попередження експерта про відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.

На думку дисертанта, при дорученні проведення дослідження окремим експертам, які працюють в експертній установі, некоректно призначати провідну установу, оскільки можуть виникнути проблеми з оплатою експертизи, а саме в частині оплати за виконання експертною установою функцій провідної установи.

Автор також пропонує закріпити в ЦПК України норму, в якій встановити: якщо експертами призначено осіб, які не є працівниками експертних установ, суд в ухвалі про призначення експертизи повинен визначити з їх числа керівника експертної групи, на якого покладаються обов'язки по організації проведення експертизи та якому передаються об'єкти та матеріали для дослідження.

Підрозділ 2.3 "Здійснення судово-експертної діяльності". Законодавство України висуває єдину вимогу до здатності особи виступати експертом у суді - наявність спеціальних знань у певній сфері. Реєстрація експертів у Реєстрі атестованих судових експертів не є обов'язковою і відбувається на добровільних засадах.

На думку дисертанта, позиція, при якій допускається можливість призначення експертами лише осіб, внесених до Державного реєстру атестованих судових експертів, є неправильною, оскільки це обмежує суд при залучені до проведення експертизи кваліфікованих спеціалістів у галузі науки, мистецтва, техніки або ремесла.

У роботі підтримується положення про те, що слід віднести до підстав відводу судового експерта факт проведення ним будь-якої ревізії, матеріали якої використовуються при розгляді справи, а не лише ревізії, матеріали якої стали підставою для порушення даної цивільної справи. Так, якщо стане відомо, що фахівець проводив ревізію на замовлення особи, зацікавленої в результатах розгляду справи, та отримав від неї плату за виконану роботу, то це поставить під сумнів об'єктивність експерта при проведенні дослідження.

Автором звертається увага на наявність протиріч у нормах Закону України "Про судову експертизу" та Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" щодо ліцензування судово-експертної діяльності. У зв'язку з цим, пропонується внести зміни до Закону України "Про судову експертизу", якими виключити можливість здійснення судово-експертної діяльності на підприємницьких засадах на підставі спеціального дозволу (ліцензії).

Дисертант обґрунтовує положення про те, що здійснення діяльності, пов'язаної з проведенням криміналістичних, судово-медичних, судово-психіатричних експертиз, тільки державними підприємствами та організаціями, як встановлено Законом України "Про підприємництво", значно обмежує можливості суду та осіб, які беруть участь у справі, при залученні фахівців для сприяння правосуддю та встановленню об'єктивної істини.

Призначення судової експертизи експертній установі є не зовсім коректним з точки зору чинного процесуального законодавства. Кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків несе саме судовий експерт, а не юридична особа, в якій він працює. Статус же експертної установи процесуальний закон не визначає.

При розгляді питання про можливість призначення експертизи експертній установі автором підтримується думка про те, що керівник цієї установи зобов'язаний до початку дослідження повідомити суд про персональний склад експертів, яким передбачається доручити проведення експертизи, а також про ступінь їх професійної підготовки (за формальними критеріями: наявність фахової освіти, спеціалізація, стаж роботи). Разом з тим, дану інформацію керівника експертної установи потрібно розглянути в судовому засіданні, де з цього приводу будуть заслухані особи, які беруть участь у справі. У випадку відсутності підстав, що виключають участь у справі як експертів запропонованих осіб, суд затверджує їх своєю ухвалою, яка повинна направлятися в експертну установу.

З огляду на такий підхід, дисертант пропонує встановити в ЦПК України не право, а обов'язок керівника експертної установи призначати експертів. Причому, з метою запобігання затягування розгляду справи, в ЦПК України необхідно визначити максимальний термін, у який потрібно направити суду інформацію про осіб, які призначаються для проведення дослідження.

Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз встановлено право керівника експертної установи, у випадку, якщо він не погоджується з висновком експерта, доручити проведення дослідження комісії експертів, до якої включається і експерт, з позицією якого керівник не згоден. При виникненні розбіжностей між членами комісії складається кілька висновків відповідно до позицій експертів. Автор відзначає, що такий підхід є неправильним. Керівник експертної установи не має права самостійно залучати інших фахівців для проведення дослідження, оскільки судом не перевірена наявність або відсутність підстав, які виключають можливість призначення їх експертами по даній справі. На думку дисертанта, необхідно встановити у Законі України "Про судову експертизу" положення, яким закріпити, що у випадку, коли керівник експертної установи не погоджується з висновком експерта, на нього покладається обов'язок направити суду разом з висновком експерта свої зауваження та пропозиції щодо призначення нових експертів.

Підрозділ 2.4 "Статус експерта, його права, обов'язки та відповідальність". Аналізуючи законодавство України, яке визначає обов'язки судового експерта, автор звертає увагу на те, що їх коло визначається різними нормативно-правовими актами. Враховуючи це, відстоюється думка про доцільність встановлення процесуальних обов'язків експерта виключно законами, а не підзаконними нормативними актами.

Досліджуючи зміни, що відбулися в економіці України за останні роки, дисертантом зазначається, що сьогодні, коли існує не лише державна форма власності, експерт може працювати також в установах, підприємствах і організаціях інших форм власності, або взагалі займатись індивідуальною приватною підприємницькою діяльністю, тому постає питання щодо фінансування досліджень, які будуть проводитись такими експертами.

Погоджуючись з обов'язком кожної особи сприяти здійсненню правосуддя, не можна погодитися, що особа повинна сприяти правосуддю шляхом використання власних засобів дослідження та за власний рахунок. Тому автором пропонується встановити право експерта не проводити дослідження, якщо йому (експертній установі) не будуть перераховані грошові кошти, необхідні для покриття витрат на експертизу. Враховуючи це, відповідні кошти повинні виплачуватись експерту (перераховуватись експертній установі) наперед, до початку досліджень.

Закріплений у сучасному законодавстві підхід до вирішення питання оплати експертизи є не зовсім коректним, так як потрібно не лише виплачувати експерту (експертній установі) винагороду та відшкодовувати витрати експерта на переїзд і найм житла. Оскільки в процесі дослідження у експерта (експертної установи) для вирішення поставлених питань може виникнути потреба в придбанні та використанні спеціальних матеріалів (наприклад, реактивів), обладнання, то витрати, пов'язані з самим проведенням експертизи, повинні також відшкодовуватися.

З метою запобігання зловживанням при визначенні розміру винагороди експертам (експертним установам) автором пропонується розділити поняття винагороди та витрат, пов'язаних з проведенням експертизи, законодавчо обмежити максимальний розмір винагороди. Причому, визначаючи розмір витрат на проведення дослідження, експерти (експертні установи) повинні подати до суду обґрунтований їх розрахунок, за винятком випадків, коли експертизу проводить державна експертна установа і розмір таких витрат встановлений законодавством.

Інструкція про призначення та проведення судових експертиз дещо розширює права експерта порівняно із Законом України "Про судову експертизу". Так, право заявляти клопотання, що стосуються проведення експертизи, закріплене в Інструкції, є значно ширшим, ніж право заявляти клопотання, що стосуються предмета експертизи, передбачене Законом України "Про судову експертизу", оскільки поняття проведення експертизи пов'язане як з предметом експертизи, так і з порядком її проведення. Однак Інструкція є підзаконним нормативним актом і не може виходити за межі, встановлені законом. Тому можна говорити лише про право експерта заявляти клопотання, що стосуються предмета експертизи. В роботі ж пропонується законодавчо закріпити саме право заявляти клопотання, які стосуються проведення експертизи.

Дисертантом також відстоюється думка, що право експерта на оскарження дій, які порушують його права або перешкоджають проведенню експертизи, необхідно закріпити в ЦПК України та встановити порядок такого оскарження. Наприклад, у випадку відмови суду у задоволенні клопотання експерта про ознайомлення із матеріалами справи, він буде вимушений скласти висновок про неможливість дати відповідь на поставлені питання, хоча краще було б оскаржити такі дії суду.

Більшість прав, названих у Законі України "Про судову експертизу" та Інструкції про призначення та проведення судових експертиз, є процесуальними правами, які повинні закріплюватися і визначатися виключно в ЦПК України. У спеціальних законах та підзаконних нормативних актах потрібно приділяти увагу лише організаційним відносинам, пов'язаним із проведенням експертизи. Тому не можна погодитися з авторами проекту ЦПК України, які при визначенні прав експерта відсилають до Закону України "Про судову експертизу".

Розділ третій "Висновок експерта" присвячений висвітленню проблем юридичної природи висновку експерта та його оцінки.

Розуміючи під доказом тільки фактичні дані, які повинні бути виражені в особливій процесуальній формі, що й буде засобом доказування, дисертант вказує на доцільність заміни у ЦПК України таких словосполучень, як "письмові докази", "речові докази" на "письмові засоби доказування", "речові засоби доказування", оскільки фактично мова йде не про докази, а саме про засоби доказування.

Висновок експерта є результатом проведення судової експертизи. Тому, досліджуючи його сутність, автор доводить, що висновок експерта - це заснований на завданні суду, сформульованому в ухвалі про призначення експертизи, виклад експертом фактичних даних, які мають значення для справи і встановлені ним на основі спеціальних знань у результаті експертного дослідження.

На думку дисертанта, попередження експерта про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків повинно міститися в ухвалі суду про призначення експертизи, а не у висновку експерта. Ухвала суду є підставою для проведення дослідження, в ній визначаються питання, на які належить дати відповідь експерту, а це означає, що експерт повинен обов'язково з нею ознайомитися.

Автором вноситься пропозиція не приймати судом висновку, в якому відсутні відомості, передбачені процесуальним законом, а повертати його експерту на дооформлення.

У роботі звертається увага на необхідність закріплення права осіб, які беруть участь у справі, знайомитися з матеріалами експертизи: графіками, діаграмами, таблицями, ходом експериментів, іншими документами, пов'язаними з проведенням дослідження, не в Інструкції про призначення та проведення судових експертиз, а в процесуальному законі, тобто ЦПК України.

Крім цього, пропонується закріпити в ЦПК України вимоги до структури висновку експерта, оскільки правильне його оформлення має велике значення для справедливої оцінки даного засобу доказування судом.

Дисертант підтримує думку про те, що немає підстав вважати альтернативний висновок різновидом умовного чи змішувати їх, оскільки вони не мають загального критерію класифікації. Коли можна дати кілька варіантів вирішення питання залежно від визначених умов, висновок буде й умовним, й альтернативним (за різними підставами класифікації).

Виходячи з практичних і теоретичних міркувань, автор зазначає, що потрібно відрізняти висновок про неможливість вирішення поставленого перед експертизою питання і повідомлення про неприпустимість (неправомірність) дачі експертного висновку. Необхідність оформлення останнього виникає, коли наданих матеріалів недостатньо або якщо у експерта немає відповідних знань. Природа висновку про неможливість вирішення поставленого перед експертизою питання зовсім інша: експерт є кваліфікованим фахівцем у конкретній галузі знання і йому надано достатню кількість порівняльних матеріалів. Однак навіть за цих умов неможливо дати відповідь на поставлене перед експертизою питання не тільки в категоричному позитивному чи негативному смислі, але й навіть у формі припущення.

У висновках викладені найбільш важливі наукові та практичні результати дисертаційного дослідження, сформульовані конкретні пропозиції з удосконалення законодавства України про судову експертизу, зокрема в них відзначено наступне.

Виходячи із загальноприйнятого в юридичній літературі визначення предмета як такого, на який спрямовані дії, і об'єкта як матеріальних речей, зазначається, що предметом судової експертизи є обставини (фактичні дані, факти), які мають значення для справи, а об'єктом - предмети матеріального світу, що підлягають експертному дослідженню з метою встановлення обставин справи.

Дослідивши класифікацію судових експертиз, запропоновану в теорії, зокрема за такими підставами: послідовністю проведення експертиз (первинна та повторна); обсягом досліджень (основна та додаткова); кількістю експертів (одноособова та комісійна); характером знань, які використовуються (однорідна та комплексна), - обґрунтовується, що процесуальне значення мають лише повторні, додаткові, комплексні та комісійні експертизи.

Аналіз правового статусу експерта як особи, наділеної процесуальними правами та обов'язками, дозволяє зробити висновок про те, що процесуальне законодавство не виділяє юридичну особу як суб'єкта процесуальних відносин, який проводить експертизу. Саме судовий експерт несе кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку і за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків, а не установа, в якій він працює, навіть у тому випадку, коли вона спеціалізується на здійсненні судово-експертної діяльності.

Пропонується закріпити в новому ЦПК України:

- обов'язок суду призначати експертизу у разі заявлення клопотання про це обома сторонами лише за умови відсутності обставин, що виключають можливість проведення такої експертизи, наприклад, вимоги сторін про проведення експертизи з правових питань;

- положення про необхідність виклику до суду експерта, який є працівником експертної установи або має кваліфікацію судового експерта, лише якщо виникає потреба у допомозі спеціаліста при формулюванні питань або відібранні зразків для порівняльного дослідження, оскільки зазначені особи попереджаються про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку та за відмову без поважних причин від виконання покладених на них обов'язків при присвоєнні кваліфікації судового експерта;

- віднесення до судових витрат не лише сум, які підлягають виплаті експертам, зокрема: витрат, пов'язаних із переїздом експерта до місця виклику і назад, наймом житла, та інших необхідних витрат, пов'язаних із перебуванням експертів за межами постійного місця перебування (наприклад, витрат на харчування), - а й грошових сум, безпосередньо пов'язаних із проведенням дослідження, тобто з використанням спеціальних матеріалів, зносом обладнання тощо;

- право експерта на оскарження дій, які порушують його права або перешкоджають проведенню експертизи, і порядок такого оскарження; та інші.

На підставі проведеного аналізу Закону України "Про судову експертизу" пропонується виключити із поняття судової експертизи вказівку на те, що об'єктом експертизи можуть бути "явища і процеси", оскільки ним є лише матеріальні речі. У зв'язку з цим, потрібно визначити в статті 1 даного Закону поняття судової експертизи таким чином: "Судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, попереднього слідства чи суду". Автором також зроблено низку інших пропозицій.

Список опублікованих праць

1. Бичкова С.С. Предмет експертизи в цивільному процесі України // Держава і право. - К.: ІДП НАНУ, 2001. - Вип. 12. - С. 310 - 312.

2. Бичкова С.С. Деякі питання правового регулювання комплексної та комісійної експертиз // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. - К.: НАВСУ, 2002. - № 1. - С. 262 - 269.

3. Бичкова С.С. Деякі аспекти класифікації висновків експерта // Правове регулювання економіки. - К.: КНЕУ, 2002. - Вип. 3. - С. 238 - 244.

4. Бичкова С.С. Сутність висновку експерта // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. - К.: НАВСУ, 2003. - № 2. - С. 253 - 257.

5. Бичкова С.С. Процесуальні питання експертизи в цивільному процесі України // Використання сучасних досягнень науки і практики у підвищенні ефективності боротьби зі злочинністю: Тези доповідей науково-практичної конференції. - К.: НАВСУ, 2000. - С. 158 - 160.

6. Бичкова С.С. Права та обов'язки експерта в цивільному процесі України // Теорія та практика криміналістичного забезпечення розкриття та розслідування злочинів у сучасних умовах: Тези доповідей Міжнародної науково-практичної конференції. - К.: НАВСУ, 2001. - Ч. 1. - С. 210 - 213.