Розмежування морських просторів між прибережними державами у міжнародному морському праві: теорія і практика

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В. М. КОРЕЦЬКОГО

УДК 341. 22

Розмежування морських просторів між прибережними державами у міжнародному морському праві: теорія і практика

Спеціальність 12.00.11 - міжнародне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Дмитриченко Ігор Володимирович

Київ 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі міжнародного права та порівняльного правознавства

Інституту держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України

Науковий керівник - доктор юридичних наук, професор

Висоцький Олександр Федорович, провідний науковий співробітник Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор Сандровський Костянтин Костянтинович, професор кафедри міжнародного права та порівняльного правознавства Київського міжнародного університету (м. Київ)

кандидат юридичних наук, доцент

Мережко Олександр Олександрович, доцент кафедри міжнародного приватного та митного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету ім. Тараса Шевченка

Провідна установа - Національна юридична академія України ім. Ярослава

Мудрого, кафедра міжнародного права і державного права зарубіжних країн (м. Харків)

Захист відбудеться 11 квітня 2003 року о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 26.236.03 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України за адресою: 01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці інституту.

Автореферат розіслано 11 березня 2003 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Усенко І.Б.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Розмежування (делімітація) морських просторів є однією з важливих і складних проблем міжнародного морського права, з якою стикаються практично всі прибережні держави, в тому числі й Україна. Предметом морської делімітації є розмежування територіального моря, виключної економічної зони і континентального шельфу, а в конкретних випадках і внутрішніх морських вод між сусідніми державами.

Потенціальна можливість виникнення спірних, а інколи й конфліктних ситуацій, надає досліджуваній проблемі гострого політико-правового характеру. У зв'язку з тим, що в Конвенції ООН з морського права 1982 р. встановлено новий вид морського простору - виключну економічну зону, а також новий порядок визначення зовнішньої межі континентального шельфу (можуть простягатися відповідно до 200 і 350 морських миль), значно зросла кількість випадків, коли ці простори, що знаходяться під юрисдикцією різних держав, “перекриваються”, і тому виникає необхідність їх делімітації. Крім того, розпад колишнього СРСР і поява на його території незалежних держав супроводжується звичайним у таких випадках процесом уточнення ліній державних кордонів, а також меж суверенних прав у згаданих морських просторах. Значною мірою це стосується й України, для якої розмежування морських просторів у Чорноморсько-Азовському басейні є важливою проблемою сьогодення. Зокрема, в даний час проходить переговорний процес з Румунією та Російською Федерацією щодо делімітації морських кордонів у Чорному і Азовському морях .

Розмежування морських просторів між прибережними державами, особливо континентального шельфу та виключних економічних зон, є одним з найважливіших напрямів їх зовнішньої політики. Зростає роль ресурсів Світового океану в сировинному балансі держав, зокрема в Чорному морі здійснюються заходи щодо виявлення родовищ нафти та газу на континентальному шельфі України та в акваторії Азовського моря. Невизначеність розмежувальних ліній виключної економічної зони та континентального шельфу України з сусідніми чорноморськими державами затримує процес розроблення живих та мінеральних ресурсів, якими багаті суміжні райони.

У процесі розмежування таких морських просторів виникають складні питання, пов'язані з встановленням наявності релевантних обставин, які відіграють ключову роль у визначенні курсу проходження морського кордону, та пошуком найбільш придатних для цього технічних методів. Інколи відсутність домовленості між сусідніми країнами стосовно проходження спільних кордонів у морі призводить до гострих спорів, котрі тривають роками, що безумовно перешкоджає розвитку добросусідських відносин між ними і може створити напружену ситуацію у певному регіоні. Теоретична і практична потреба дослідження міжнародно-правових аспектів розмежування морських просторів між суміжними і прилеглими прибережними державами також зумовлюється наступними особливостями:

відсутністю відповідних комплексних досліджень в українській доктрині міжнародного права;

потребою подальшого розвитку ідей морської делімітації та практичного втілення принципів і норм розмежування морських просторів між прибережними державами, котрі закріплені у Конвенції 1982 р.;

необхідністю вдосконалення міжнародно-правової практики України у сфері делімітації морських кордонів з Румунією і Російською Федерацією.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація є складовою частиною планового наукового дослідження Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України “Застосування норм міжнародного права у внутрішньому правопорядку України”, що розробляється в рамках загальної проблеми “Україна в системі сучасного міжнародного правопорядку: теорія і практика” (номер державної реєстрації - 0100U000800).

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексний аналіз міжнародно-правових аспектів розмежування морських просторів між сусідніми прибережними державами. Основні задачі дисертаційної роботи:

висвітлити загальні правові засади, на яких ґрунтується процес розмежування морських просторів;

визначити зміст принципів і норм розмежування морських просторів між прибережними державами в сучасному міжнародному морському праві;

провести аналіз кодифікаційної роботи Комісії міжнародного права, І та ІІІ Конференцій ООН з морського права щодо регламентації розмежування морських просторів між прибережними державами, співвідношення міжнародного звичаєвого і договірного права у цій сфері;

з'ясувати юридичне значення релевантних обставин у правовому оформленні кордонів континентального шельфу і виключних економічних зон;

визначити роль принципів справедливості в міжнародному морському праві щодо розмежування морських просторів;

з'ясувати сутність концепції єдиного морського кордону в делімітаційному процесі;

дати оцінку практиці Міжнародного Суду ООН та міжнародних арбітражів щодо застосування принципів і норм морської делімітації при вирішенні спорів між державами у сфері розмежуванні морських просторів;

проаналізувати особливості застосування принципів і норм розмежування морських просторів у договірній практиці прибережних держав, в тому числі України;

визначити можливі парадигми розмежування морських просторів України з Румунією і Російською Федерацією у Чорноморсько-Азовському басейні.

Об'єктом дисертаційного дослідження є міжнародно-правові відносини у сфері розмежування морських просторів у Світовому океані.

Предметом дослідження є принципи і норми сучасного міжнародного морського права, що регулюють розмежування морських просторів між суміжними та протилежними прибережними державами.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертації становить комплекс загальновизнаних в юридичній науці принципів і методів дослідження, котрі знайшли широке застосування в сучасній науці міжнародного права. Аналіз розвитку ідей та становлення міжнародно-правових принципів і норм морської делімітації виходить насамперед з діалектичного методу пізнання соціальних явищ та юридичних фактів. Логічний та системний загальнонаукові методи застосовувалися при розгляді особливостей правового регулювання розмежування морських просторів між державами. Конкретно-наукові методи, насамперед історичний, природно-правовий та формально-юридичний, використовувалися для аналізу процесу кодифікації правил розмежування морських просторів та встановлення їхнього юридичного змісту. При дослідженні рішень Міжнародного Суду ООН і міжнародних арбітражів, договірної практики та національного законодавства прибережних держав, широко використовувався порівняльний метод.

Джерельну базу дисертаційної роботи складають: Конвенція ООН з морського права 1982 р., Женевські конвенції ООН з морського права 1958 р., матеріали Комісії міжнародного права та конференцій ООН з морського права, рішення Міжнародного Суду ООН та міжнародних арбітражів; двосторонні делімітаційні угоди прибережних держав; національне законодавство в сфері морської делімітації; наукові праці вітчизняних та іноземних фахівців.

Наукова новизна дисертації визначається тим, що вона є комплексним дослідженням правових аспектів розмежування морських просторів між сусідніми прибережними державами, котрі в доктрині міжнародного морського права розглядаються різними за власним правовим режимом, проте мають схожі риси у сфері встановлення морських кордонів. В умовах відсутності в українській науці міжнародного права спеціального дисертаційного дослідження принципів і норм морської делімітації, отримані результати висвітлюють проблемні аспекти у делімітаційному процесі та напрями їх розв'язання.

У дослідженні наводяться численні приклади застосування принципів і норм розмежування морських просторів у договірній практиці прибережних держав та практиці Міжнародного Суду ООН. На цій основі в роботі внесені конкретні пропозиції щодо можливих шляхів вирішення проблеми делімітації морських просторів України з Російською Федерацією і Румунією.

Найбільш повно наукова новизна одержаних результатів відбивається в наступних основних положеннях дисертації:

1. Засади міжнародно-правового регулювання делімітації морських просторів між державами знайшли втілення в основоположній нормі звичаєвого міжнародного права, згідно з якою делімітація має здійснюватися шляхом укладання угоди між заінтересованими державами відповідно до “справедливих принципів” (equitable principles), беручи до уваги усі доречні (релевантні) обставини, з метою досягнення справедливого результату, і в положеннях Женевської конвенції ООН про континентальний шельф 1958 р. (ст. 6), Женевської конвенції ООН про територіальне море і прилеглу зону 1958 р. (ст. 12), Конвенції ООН з морського права 1982 р. ( ст. 15, 74, 83).

2. У сучасному делімітаційному процесі закріплюється тенденція надання першості географічним факторам при розмежуванні континентального шельфу і виключних економічних зон, яка виходить з концепції єдиного морського кордону.

3. Застосування принципу еквідистанції (рівновіддаленості) в двосторонніх делімітаційних угодах, який походить від суверенної рівності держав, пов'язано лише з можливістю здобуття справедливого рішення.

4. Концепція природного продовження сухопутної території прибережної держави на морське дно (континентальний шельф) зараз набула обмеженого значення, оскільки вона вже не застосовується до ситуації, коли континентальний шельф не перевищує 200 морських миль від вихідних ліній.

5. Принцип пропорційності, як свідчить міжнародно-правова практика, використовується для встановлення наявності справедливої делімітації континентального шельфу і виключних економічних зон між заінтересованими прибережними державами.

6. У міжнародному морському праві не врегульовано порядок проведення делімітаційних ліній в районах, де існують острови, тому під час зміни курсу цих ліній правового значення можуть набувати конкретні географічні та інші обставини, в тому числі при вирішенні спору між Україною і Румунією щодо острова Зміїний.

7. Акваторія Азовського моря та Керченська протока є внутрішніми морськими водами України та Російської Федерації, що зумовлює доцільність визначення лінії державного кордону між цими державами на основі застосування делімітаційної тріади “угода - особливі обставини - еквідистанція”.

Практичне значення результатів дослідження полягає в тому, що основні положення та висновки роботи дають змогу більш широко ввести до наукового обігу новітні концепції та поняття у сфері морської делімітації. Викладені в дисертації пропозиції можуть бути враховані при підготовці міжнародних угод України з делімітації морських просторів.

Теоретичні положення і практичний матеріал роботи можуть сприяти науково-освітній роботі, зокрема удосконаленню курсів міжнародного публічного права та міжнародного морського права, які викладається у вищих навчальних закладах України.

Апробація і публікація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення дисертації обговорювалися на засіданнях відділу міжнародного права та порівняльного правознавства Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України та науково-методичних семінарах кафедри правознавства Миколаївського гуманітарного інституту Українського державного морського технічного університету ім. адмірала Макарова. Результати досліджень доповідалися автором на Всеукраїнській конференції “Україна на межі тисячоліть (до завершення 10 - ліття міжнародного права ООН 1989 - 1999)” (м. Київ, листопад 1999 р., тези не публікувалися); на Всеукраїнській науково-методичній конференції “Взаємозв'язок реформи інженерної освіти і промислового розвитку України: стан, проблеми, рішення” (м. Миколаїв, вересень 2000 р., тези опубліковані); на міжнародному семінарі “Міжнародне морське право і Чорноморський регіон” (м. Одеса, ОНЮА, листопад 2001 р., тези опубліковані); на міжнародній науково-практичній конференції “Удосконалення системи правової освіти фахівців водного транспорту” (м. Одеса, ОНМУ, лютий 2002 р., тези подано до друку).

Основні положення та висновки дисертаційної роботи викладені у 6 наукових публікаціях.

Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів (13 підрозділів), висновків, списку використаних джерел та додатків (схематичні карти морської делімітації). Обсяг основного тексту роботи - 204 сторінки. Список використаних джерел становить 21 сторінку (237 джерел); обсяг додатків - 15 сторінок.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

морський право міжнародний шельф

У вступі обґрунтовується актуальність обраної автором теми дослідження, визначаються мета та задачі дисертації, дається характеристика об'єкту, предмету і методології роботи, формулюються основні положення, які визначають наукову новизну дисертації, розкривається теоретичне і практичне значення праці, ступінь апробації та характер публікацій, в яких висвітлені основні результати дослідження, а також наводяться відомості про структуру і обсяг дослідження.

Перший розділ “Морські простори як складова частина території в міжнародному праві” присвячений аналізу загальнотеоретичних аспектів, котрі складають фундаментальні засади територіального розмежування морських просторів.

Доктринальною основою дисертації виступають праці авторитетів вітчизняної та зарубіжної науки міжнародного права. Насамперед, це дослідження Ю.Г. Барсегова, О.В. Бозрікова, І.П. Бліщенка, В.А. Василенка, О.Ф. Висоцького, C.П. Головатого, М.Л. Ентіна, Б.М. Клименка, А.Л. Колодкіна, Ю.М. Колосова, В.М. Корецького, І.І. Лукашука, С.О. Малініна, В.Ф. Мешери, А.П. Мовчана, С.В. Молодцова, А.М. Ніколаєва, Л.Д. Тимченка, М.О. Ушакова та ін. Зарубіжна доктрина представлена працями юристів-міжнародників Т. Берка, Х. Брігса, Я. Броунлі, П. Маланчука, М. Макдугала, Нгуєн Нгок Міня, Б. Оксмана, Ж. Тускоза та ін.

У науковій літературі з міжнародного права ґрунтовно досліджені проблеми статусу і правових режимів морських просторів та їх класифікації. Поряд з цим в працях юристів-міжнародників приділялася певна увага аналізу розмежування морських просторів між сусідніми країнами, що було пов'язано з розробленням та прийняттям делімітаційних правил на конференціях ООН з морського права (1958 р.; 1982 р.).

Новітні тенденції у правовій регламентації розмежування морських просторів між прибережними державами висвітлені в працях іноземних та вітчизняних вчених М. Блечера, П. Вейла, А. Елферінка, Б. Квітковської, Д. Колсона, Л. Нельсона, Ш. Оди, Я. Сімонідеса, Дж. Черні, М.Е. Волосова, А. Вилегжаніна, Б. Депорова, Г.Ф. Калінкіна, Я.А. Островського, Е.П. Свиридова, Р.Ф. Сорокіна, П.О. Федорова, В.Ф. Царьова, В.Я. Шестопалова, Г.Г. Шинкарецької та ін.

Останнім часом видані роботи українських юристів-міжнародників Г.О. Анцелевича, М.О. Баймуратова, О.Ф. Висоцького, М.З. Куліка, О.М. Шемякіна, в яких аналізуються різноманітні питання теорії і практики морської делімітації.

Відзначаючи актуальність та наукову цінність опублікованих робіт, автор зазначає, що окремі аспекти досліджуваної проблеми ще не набули всебічного висвітлення в українській міжнародно-правовій доктрині. Зокрема залишилися недостатньо дослідженими такі питання, а саме: співвідношення звичаєвого та договірного міжнародного права у сфері розмежування морських просторів між сусідніми прибережними державами; не з'ясований зміст “справедливих принципів” та їхнє значення у визначенні морських кордонів; в повній мірі не вирішена проблема впливу островів на проходження делімітаційної лінії; поза увагою науковців залишилася концепція єдиного морського кордону тощо.

На основі аналізу доктринальних підходів до юридичної класифікації територій в дисертації розкривається сутність поняття розмежування (делімітації) морських просторів. У роботі обґрунтовується, що розмежування морських просторів являє собою один з аспектів державності. Міжнародне морське право дозволяє державам самостійно встановлювати свої зовнішні морські кордони (як державні так і кордони, котрі визначають сферу поширення функціональних суверенних прав прибережних держав) у разі, якщо немає перекриття “берегових проекцій” двох або кількох держав. У цьому випадку вони визначають морські кордони згідно з нормами Конвенції 1982 р., які містять просторові обмеження щодо прибережних районів (територіального моря, прилеглої зони, виключної економічної зони, континентального шельфу). У загальному плані дистанційний принцип делімітації завжди використовується, якщо морські проекції берегів сусідніх держав не перетинаються. В іншому випадку потрібно застосувати придатний критерій і необхідний метод для поділу між державами районів перекриття берегових проекцій.

У дисертації зазначається, що юридичні положення стосовно встановлення зовнішніх кордонів не зачіпають правил делімітації морських кордонів між державами з протилежними або суміжними узбережжями (зокрема такий підхід закріплений у п. 10 статті 76 Конвенції 1982 р.). Дисертант акцентує увагу на тому, що у випадку делімітації морських просторів між двома або декількома державами йдеться не просто про яку-небудь технічну операцію проведення розмежувальної лінії і нанесення її на карту. Тут виникає комплексна і складна політико-правова проблема міждержавних відносин, яку можна вирішити тільки на основі принципів і норм міжнародного права.

На основі проведеного аналізу визначено поняття розмежування морських просторів, як процес окреслення сфери поширення суверенітету або суверенних прав (функціональної юрисдикції держав) у Світовому океані згідно з принципами і нормами міжнародного права. Основою кожної делімітації виступає правовий титул прибережних держав на морські зони. В свою чергу, первісним джерелом правового титулу на море є принцип - “земля визначає море”, що надає прибережній державі юридичну підставу здійснювати морські права та юрисдикцію. Саме статус держави дозволяє будь-якій прибережній країні мати однаковий потенціал для генерування морських проекцій на засадах, котрі встановлені міжнародним правом. Якщо географічна ситуація не створює сторонам підґрунтя для повної реалізації потенціалу правового титулу, постає питання про договірне розмежування “конкуруючих” морських прав та юрисдикцій між сусідніми державами.

У другому розділі “Кодифікація та прогресивний розвиток міжнародного права у сфері розмежування морських просторів між прибережними державами” висвітлюються результати досліджень матеріалів Комісії міжнародного права, І та ІІІ Конференцій ООН з морського права та доктринальних поглядів вітчизняних і зарубіжних вчених-міжнародників, котрі допомагають встановити характерні особливості та зміст міжнародно-правової бази морської делімітації.

І конференція ООН з морського права (Женева, 1958 р.) схвалила більшість положень, розроблених Комісією міжнародного права. Дисертант звертає увагу на те, що правила розмежування територіального моря (ст. 12 Женевської конвенції ООН про територіальне море 1958 р.) і континентального шельфу (ст. 6 Женевської конвенції ООН про континентальний шельф 1958 р.), прийняті на І Конференції, містять в собі тотожні принципи визначення морських кордонів, які складають делімітаційну “тріаду”.

У науковий обіг поняття “тріади” було вперше запроваджено відомим українським вченим академіком В.М. Корецьким. У особливій думці судді Міжнародного Суду ООН В.М. Корецького зі справи розмежування континентального шельфу Північного моря між ФРН і Данією, та ФРН і Нідерландами (1969 р.) визначено, що принципи морської делімітації є складовими елементами “тріади” - “угода - особливі обставини - рівновіддаленість”. Головна суть “тріади” полягає у взаємозалежності елементів-принципів.

На ІІІ Конференції ООН з морського права проблема формулювання правил розмежування морських просторів між державами з протилежними або суміжними узбережжями не стояла так гостро, коли йшлося про делімітацію територіального моря. Хоча деякі пропозиції були спрямовані на зміну положень ст. 12 Женевської конвенції ООН про територіальне море 1958 р., але все ж таки перевагу отримала точка зору, згідно з якою вирішення цієї проблеми у новій конвенції має відповідати колишньому порядку. Результатом такого підходу є ст. 15 Конвенції 1982 р., в основу якої покладена вищезгадана “тріада”. Проте виявилося прагнення багатьох делегацій поширити принципи делімітації континентального шельфу на виключну економічну зону та виробити однаковий підхід для розмежування цих морських районів. Погоджуючись з необхідністю прийняття однакових рішень, чимало держав виступало проти механічного перенесення у майбутню конвенцію положень ст. 6 Женевської конвенції ООН про континентальний шельф 1958 р. Створилися дві великі групи держав: одна наполягала на те, що розмежування континентального шельфу і виключної економічної зони має здійснюватися на основі принципів справедливості (“група 29”); друга вважала, що головним принципом делімітації повинен бути принцип еквідистанції (“група 22”).

Бачення еквідистанції як генерального принципу делімітації, зокрема з боку Іспанії, Італії, Греції, пояснювалося тим, що його механічне застосування при розмежуванні відповідних зон між сусідніми середземноморськими державами, привело б до включення більшої частини акваторії Середземного моря до морських просторів зазначених держав.

Продовж тривалого часу ситуація навколо прийняття правил розмежування континентального шельфу і виключної економічної зони була майже кризовою, бо позиції сторін ніяк не зближались. У тих умовах позитивну роль зіграли дії голови ІІІ Конференції Т. Ко, який на десятій сесії конференції (Женева, 1981 р.) запропонував свій варіант делімітаційних правил. Ці правила дістали підтримку з боку обох груп і увійшли до остаточного тексту Конвекції 1982 р.

Стаття 74 (делімітація виключної економічної зони між державами) і стаття 83 (делімітація континентального шельфу між державами) Конвенції 1982 р. мають ідентичний зміст. У цих статтях закріплені принципи делімітації (п. 1 ст. 74 і ст. 83), на яких ґрунтується процес встановлення морських кордонів, а саме: принцип домовленості (угоди), принципи відповідності міжнародному праву і справедливості рішення. Новелою делімітаційних положень є порядок вирішення спорів (п. 2) та правила застосування тимчасових заходів (п. 3).

У дисертації акцентується увага на широкому розумінні принципу угоди, що надає сторонам необхідну свободу у пошуку технічних методів делімітації. Зі змісту статей 74 і 83 випливає те, що жодна із сторін не може вживати ніяких заходів щодо делімітації, які не узгоджені з іншою стороною, тобто позадоговірне розмежування морських просторів не припускається. Кінцевою метою переговорного процесу між сторонами має бути “досягнення справедливого рішення”. На переконання дисертанта, термін “справедливе рішення” в статтях 74 і 83 охоплює ідею застосування “справедливих принципів” шляхом врахування усіх обставин, які мають відношення до справи (релевантні обставини), з метою досягнення справедливого результату.

У третьому розділі “Вплив Міжнародного Суду ООН і міжнародних арбітражів на розвиток норм міжнародного права щодо делімітації морських просторів між державами” здійснено аналіз практики застосування правил морської делімітації в рамках міжнародної судової та арбітражної процедури.

Рішення Міжнародного Суду ООН від 20 лютого 1969 р. зі справи розмежування континентального шельфу Північного моря (між ФРН і Данією, та ФРН і Нідерландами) дало своєрідний поштовх розвитку ідей морської делімітації. Воно чітко висвітлює першорядну роль принципу угоди в делімітаційному процесі. Поява у рішенні Суду поняття “справедливі принципи” поставило перед науковцями завдання з'ясування специфічних особливостей “справедливих принципів” та вирішення питання про їхнє практичне застосування.

Здійснений Судом аналіз статті 6 Женевської конвенції ООН про континентальний шельф 1958 р. викликав активізацію досліджень у науці міжнародного права щодо співвідношення елементів “тріади”. Це пояснюється тим, що Суд у своєму рішенні сконцентрував основну увагу на принципі еквідистанції, залишив відкритим питання про правову природу “тріади”. Суд визначив фактори, котрі сторони мають враховувати в процесі переговорів, а саме: загальну конфігурацію узбережжя сторін та наявність особливих або незвичайних рис; фізичну і геологічну структуру, природні ресурси районів континентального шельфу; певну частку розумної міри пропорційності, яку має створити розмежування, що здійснюється відповідно до справедливих принципів, між районом континентального шельфу, котрий належить прибережній державі, та довжиною її узбережжя.

У міжнародному арбітражному розгляді спору з делімітації континентального шельфу між Великобританією і Францією в протоці Ла-Манш (рішення міжнародного арбітражу від 30 червня 1977 р.), зазначалося, що принципи міжнародного звичаєвого права у цій сфері, які проголосив Міжнародний Суд ООН у справі Північного моря, і відповідні положення статті 6 Женевської конвенції ООН про континентальний шельф 1958 р. є фактично тотожними.

Арбітраж виходив з того, що “підготовчі роботи” в Комісії міжнародного права щодо статті 6 свідчать про введення правила “особливих обставин” у зв'язку з тим, що еквідистанція може призводити до несправедливих наслідків розмежування континентального шельфу. Арбітри пояснювали такий підхід необхідністю забезпечити справедливу делімітацію і тому конвенційне правило “еквідистанція - особливі обставини” відповідає загальній нормі звичаєвого міжнародного права, яка передбачає встановлення морських кордонів у відповідності до справедливих принципів.

Концепція пропорційності у даній справі слугувала виявленню справедливого або несправедливого впливу індивідуальних географічних рис і конфігурацій на проходження еквідистанційної лінії кордону і застосовувалась як “шлях для виправлення диспропорційності”, створеної географічними обставинами справи.

У рішенні Міжнародного Суду ООН від 24 лютого 1982 р. (справа про розмежування континентального шельфу між Лівією і Тунісом в затоці Габес) досліджується сутність справедливих принципів. Суд вказав, що термін “справедливі принципи” не може трактуватися в абстракції. Він відсилає до принципів і норм, котрі можуть бути придатними для досягнення справедливого результату. Суд визначив, що правова концепція справедливості є загальним принципом, який безпосередньо застосовується як право.

Рішення Міжнародного Суду ООН від 3 червня 1985 р. щодо справи розмежування континентального шельфу між Лівією та Мальтою показує, що в делімітаційному процесі справедливі принципи виступають у ролі заходів досягнення справедливого результату в індивідуальній справі, котрий являє собою первісний елемент делімітації. Ця справа доповнила тлумачення “справедливих принципів” таким визначенням - “справедливі принципи мають нормативний характер як частина загального міжнародного права”.

У рішенні були визначені наступні “справедливі принципи”: принцип неприйняття переправлення географії; принцип невтручання у райони, котрі належать іншій прибережній державі; принцип належної поваги до всіх релевантних обставин; принцип, що “справедливість не потребує припущення рівності” і тому не виникає питання щодо розподільного правосуддя (distributive justice).

Суд визначив релевантні обставини, які необхідно враховувати сторонам для досягнення справедливого результату, а саме: 1) загальну конфігурацію узбережжя сторін, наявність ситуації “протилежності берегів” та розташування у загальному географічному контексті; 2) диспропорційність у довжині відповідних берегів сторін і відстань між ними; 3) необхідність уникнути під час розмежування від будь-якої суттєвої диспропорції між протяжністю районів континентального шельфу кожної сторони і довжиною відповідної частини їх узбережжя, яка відмірюється у загальному напрямку берегової лінії.

В цій справі спостерігається фундаментальна зміна у механізмі делімітації, яка полягає у тому, що концепція природного продовження території (у фізичному сенсі) не має значення для розмежування континентального шельфу, якщо він простягається на відстань, яка не перевищує 200 морських миль.

В рішенні палати Міжнародного Суду ООН від 12 жовтня 1984 р. зі справи про делімітацію єдиного морського кордону в затоці Мен (мав одночасно розмежовувати континентальний шельф і рибальські зони Канади і США) судді виходили з того, що слід застосовувати справедливі критерії, які встановлюються головним чином по відношенню до географічних особливостей спірного району.

Палата визначила наступні справедливі критерії (принципи): 1) формула, що земля визначає море; 2) рівний розподіл зон “перекриття” за відсутністю особливих обставин; 3) вимога невторгнення морських проекцій узбережжя однієї держави, наскільки це є можливим, у райони найбільш близькі до узбережжя іншої держави; 3) запобігання будь-якого “ефекту відсічення” морських проекцій берегів заінтересованих держав, або їх частин; 4) наслідки, які за певних обставин можна вивести з нерівності у протяжності довжини узбережжя держав в районі делімітації.

Рішення підтвердило особливе значення географічних факторів, в тому числі і відповідної берегової конфігурації сторін, при застосуванні делімітаційних правил. Проблема встановлення єдиного морського кордону була вирішена наступним чином - перевага надавалася нейтральним критеріям (у даному випадку географічним особливостям) по відношенню до правого режиму морських зон, котрі підлягали розмежуванню, і нейтральним методам геометричного характеру. В основу такого підходу покладено те, що справедливі принципи і релевантні обставини, котрі мають відношення тільки до делімітації одного морського простору, не повинні застосовуватися під час встановлення єдиного морського кордону, який одночасно розмежовує різні об'єкти.

14 червня 1993 р. Міжнародний Суд ООН прийняв рішення про вирішення спору між Данією і Норвегією щодо розмежування континентального шельфу і рибальських зон в районі між датською територією Гренландія і норвезьким островом Ян-Майєн (спірна площа складала приблизно 72 тис. кв. км., а відстань між узбережжями Гренландії і острову Ян-Майєн - 250 морських миль ).

Розглянуте рішення посилює аргументи науковців та практиків на користь ставлення до морської делімітації як до “явища”, що має унікальний характер у кожній конкретній справі. Для визначення проходження кордону певна роль призначалась обставині наявності рибних ресурсів у районі розмежування, врахування якої дозволило забезпечити справедливий доступ до таких ресурсів для кожної сторони і обумовило справедливу зміну курсу тимчасової серединної лінії.

Аналіз рішення також показав, що у міжнародному праві не існує обов'язкових вимог стосовно встановлення єдиних морських кордонів в районах розмежування континентального шельфу і виключної економічної зони. Тому, на погляд дисертанта, в делімітаційному процесі залишається правомірним визначення різних ліній кордонів в зазначених зонах.

У четвертому розділі “Договірна практика прибережних держав у сфері делімітації морських кордонів” досліджено застосування принципів і норм розмежування морських просторів у двосторонніх угодах між державами з протилежними або суміжними узбережжями, проаналізовано законодавство України та її сусідів, яке регламентує встановлення спільних морських кордонів.

Автор аналізує хід переговорного процесу між Україною та Румунією щодо розмежування континентального шельфу та виключних економічних зон у Чорному морі, а також Російською Федерацією стосовно делімітації морських кордонів у Чорноморсько-Азовському басейні.

Наявність суттєвих розходжень у підходах України і Румунії щодо договорів про режим державного кордону та розмежування морських просторів у Чорному морі викликало прийняття Договору про відносини добросусідства і співробітництва між Україною і Румунією, що був підписаний президентами обох країн у м. Констанца (Румунія) 2 червня 1997 р. У цій базовій політичній угоді сторони підтвердили “як непорушний існуючий між ними кордон” і зазначили, що “утримуватимуться тепер і в майбутньому від будь-яких зазіхань на цей кордон” (п. 1 ст. 2).

Договором передбачено, що Україна і Румунія укладуть окремий договір про режим кордону між двома державами та вирішать питання про делімітацію їхнього континентального шельфу та виключних економічних зон у Чорному морі на основі принципів і процедур, погоджених в Додатковій угоді від 2 червня 1977 р. Україна і Румунія домовилися про можливість встановлення, за спільною згодою, периметрів певних площ у зоні делімітації, ресурси яких будуть спільно використовуватися, та умов експлуатації таких районів комерційними товариствами і розподілу прибутку.

Румунською стороною в Додатковій угоді від 2 червня 1997 р. було визнано належність острова Зміїний Україні (п. 3). Це є прямим підтвердженням того, що острів Зміїний є частиною державної території України. Проте в процесі переговорів сторонам досі не вдається досягти спільного розуміння щодо впливу острова Зміїний на проходження кордону континентального шельфу і виключних економічних зон у спірному районі.

У дисертації обґрунтовується, що при визначенні позиції України щодо делімітації морських кордонів з Румунією, слід виходити із сукупності принципів делімітації морських просторів, котрі є складовими елементами “тріади” (угода - особливі обставини - еквідистанція).

Значення “тріади” полягає в тому, що наявність особливих обставин може внести корективи або часткову зміну стосовно застосування принципу еквідистанції. До таких особливих обставин можна віднести наступні: незвичайну конфігурацію берегових ліній обох держав у районі розмежування (узбережжя двох країн є не тільки суміжними, але й частково протилежними); довжину берегової лінії кожної з держав (її пропорційне відношення до площі релевантного континентального шельфу); наявність і положення острову Зміїний, який згідно з статтею 121 Конвенції 1982 р. має право на морські зони, бо на острові є можливість для підтримання життя людини і здійснення самостійної господарської діяльності.

Одним з важливих завдань української дипломатії, на думку дисертанта, є визнання та закріплення у договірному порядку правового статусу і режиму Азовського моря та Керченської протоки, а також механізму розмежування зазначених морських вод між двома суверенними прибережними державами. Розв'язання даної проблеми має важливе політичне і економічне значення як для України, так й для Росії.

Вирішення питання стосовно проходження морського державного кордону між Україною і Російською Федерацією в акваторії Азовського моря і Керченській протоці дозволить визначити межу суверенітету кожної з держав у цьому регіоні, що в свою чергу сприятиме раціональному господарюванню, збереженню і збалансованому використанню природних ресурсів, охороні навколишнього середовища, боротьбі з правопорушеннями.

Отже, у дисертації наведено теоретичне узагальнення і вирішення наукової задачі, що виявляється в комплексному аналізі міжнародно-правової основи розмежування морських просторів між прибережними державами. Головні наукові і практичні результати роботи викладені автором у висновках дисертації.

Розмежування просторів Світового океану зумовлено прагненням прибережних держав чітко окреслити простір поширення свого суверенітету або встановити межі своїх виключних суверенних прав (функціональної юрисдикції). У разі “перекриття” морських просторів сусідніх держав постає необхідність договірного визначення морських кордонів на основі міжнародного права. Тому урахування всієї сукупності принципів морської делімітації дає можливість державам у конкретній справі знайти об'єктивний підхід до вирішення проблеми розмежування морських просторів.

Питання про застосування “справедливих принципів” при делімітації морських просторів залишається одним із складних на практиці і повною мірою не вирішеним у доктрині. Концепція справедливості є зразком, який добре прилаштовується до конкретної (унікальної) ситуації розмежування, що дозволяє враховувати інтереси кожної сторони, різні особливі обставини релевантного району. В цьому контексті концепція справедливості не має значення в ізоляції від обставин фактичної ситуації, в котрій застосовуються “справедливі принципи”.

Аналіз рішень Міжнародного Суду ООН та міжнародних арбітражів свідчить, що серед релевантних обставин переважну роль у розмежуванні морських просторів між державами відіграють географічні фактори (найчастіше це відмінності у довжині релевантних берегів сторін і наявність островів). У групі релевантних обставин, які не відносяться до географічних факторів, потенційно можуть бути наступні: міркування безпеки, поведінка сторін, можливість доступу до рибних ресурсів.

Новітні тенденції в практиці Міжнародного Суду ООН та міжнародних арбітражів полягають у зрівнюванні застосовного права як для делімітації континентального шельфу, так й для делімітації виключних економічних зон, що ґрунтується на генезисі дистанційного принципу, який є загальним для обох правових режимів (у межах 200 морських миль від берега). На погляд дисертанта, такий підхід може розглядатися як основа концепції єдиного морського кордону.

Сторонам у переговорному процесі щодо розмежування морських просторів доцільно виходити із фундаментальної норми загального міжнародного права, котра приписує здійснювати делімітацію шляхом угоди у відповідності до справедливих принципів, беручи до уваги усі релевантні обставини, з метою досягнення справедливого результату. Такий підхід враховує результати роботи ІІІ Конференції ООН з морського права і прийняті нею делімітаційні положення (статті 74 і 83 Конвенції 1982 р.), яким притаманна певна міра гнучкості.

Україні і Румунії потрібно знайти однакове бачення впливу острову Зміїний на проходження делімітаційної лінії в Чорному морі. Для розв'язання існуючої проблеми делімітації між Україною і Румунією дисертантом запропоновано встановити курс морського кордону в районі острову Зміїний на основі еквідистанційної лінії, надаючи острову так званий половинчастий ефект (half-effect), таким чином, щоб частина розмежувальної лінії проходила по середині між лінією еквідистанції повного впливу острову Зміїний і лінією еквідистанції без впливу цього острова.

Дисертант вважає, що інтереси України і Росії обумовлюють необхідність договірного закріплення правового статусу Азовського моря і Керченської протоки у якості внутрішніх морських вод обох держав. На цій основі в дисертації зосереджена увага на актуальності питання правого оформлення лінії державного кордону між Україною і Російською Федерацією у вказаних морських районах. Враховуючи те, що Женевські конвенції 1958 р. і Конвенція 1982 р. не регулюють питання розмежування внутрішніх морських вод між прибережними державами, пропонується вирішити проблему делімітації акваторії Азовського моря та вод Керченської протоки між Україною і Росією на основі принципів делімітації територіального моря між державами з протилежними або суміжними узбережжями (cтаття 15 Конвенції 1982 р.).

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ АВТОРОМ У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Розмежування просторів Світового океану в міжнародному морському праві (теоретичні аспекти) // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. - Вип. 3. - К.: Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України; Спілка юристів України; Видавничий Дім “Юридична книга”, 1999. - С. 273- 283.

2. Значення вихідних ліній при розмежуванні морських просторів // Українське право. - 2000. - Число 1. - C. 160-164.

3. Вплив принципів справедливості на розмежування морських просторів між прибережними державами // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. - Вип. 10. - К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. - С. 466-473.

4. Міжнародно-правові аспекти розмежування морських просторів України з сусідніми державами // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. - Вип. 13. - К.: Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2001. - С. 475-482.

5. Делімітація морських просторів України з сусідніми прибережними державами (питання теорії і практики) // Международное морское право и Черноморский регион: Материалы семинара. Специальный выпуск научно-аналитического журнала “Митна справа”. - Одесса, ОНЮА, 2001 г. - С. 133-143.

6. Проблема розмежування морських просторів між прибережними державами у сучасному міжнародному морському праві // Всеукраїнська науково-методична конференція “ Взаємозв'язок реформи інженерної освіти і промислового розвитку України: стан, проблеми, рішення”: Матеріали конференції. - Миколаїв, УДМТУ, 2000. - С. 117-119.

Размещено на Allbest.ru