Джерела трудового права України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Джерела трудового права України

демократичний трудовий право кодекс

Розбудова України як демократичної, соціальної та правової держави змушує по-новому осмислювати джерела трудового права, яким належить провідне місце в правовому забезпеченні реформування соціальних відносин на основі Конституції України. Разом з тим, варто відзначити, що значна частина актів трудового законодавства прийнята ще за радянської доби. І хоча останнім часом вони були оновлені, питання практичної реалізації положень Основного Закону України не вирішують. Тому нагальною проблемою є розробка і прийняття національного трудового законодавства, яке базуватиметься виключно на положеннях Конституції України. Особливо ця теза стосується Трудового Кодексу України, прийняття якого має забезпечити ефективний механізм правового регулювання трудових відносин, розширити межі локального регулювання, та забезпечити створення дієвої системи джерел трудового права. Ці процеси потребують також наукових досліджень, оскільки ефективність дії трудового законодавства залежить від теоретично обгрунтованого і практично агргументованого вибору їх моделі. Крім того, входження України до міжнародних організацій актуалізує проблему приведення національного законодавства України у відповідність міжнародно-правовим актам.

Необхідність і виняткова важливість дослідження джерел трудового права зумовлена рядом інших обставин. Зокрема, правове регулювання суспільних відносин здійснюється прийняттям відповідних юридичних норм. При цьому останні знаходять свій вираз у формі рішень нормотворчих органів. До того ж вони визначають, наскільки правила поведінки, які визначають зміст цих актів, є важливими та значимими в суспільстві та державі. Інакше існування права (правил поведінки) має сенс тільки тоді, коли воно отримує певну форму. Деталізуючи цю обставину, слід відзначити, що право фактично не можливо розглядати у відриві від його форми. Варто зауважити, що через конкретну форму і проявляється право, визначається його статус в державі.

Стан наукової розробки проблеми. Питання правового статусу джерел трудового права в правовій науці розглядались в наукових працях М.Г. Александрова, В.С. Венедиктова, В.В. Жернакова, П.І. Жигалкіна, І.В.Зуба, Р.І. Кондратьєва, Л.І. Лазор, А.Р. Мацюка, В.І. Прокопенка, О.І. Процевського, В.Г.Ротаня, В.І.Смолярчука, Н.М. Хуторян інших. В якості науково-теоретичної основи запропонованого в роботі дослідження були використані праці вчених- правників, Я.І.Безуглої, В.С. Венедиктова, П.І. Жигалкіна, І.В. Зуба, Р.І. Кондратьєва, Л.І. Лазор, А.Р. Мацюка, П.Д. Пилипенка, В.І. Прокопенка, О.І.Процевського та інших, що дало можливість оцінити стан досліджуваної теми і відтворити цілісну картину того, що було зроблено, визначити коло питань, які залишились поза межами дослідження теоретиків трудового права. Окрім праць вчених у галузі трудового права, в роботі використані праці інших правників, зокрема: С.С. Алексєєва, В.І. Андрейцева, Д.В.Бобрової, А.П.Зайця, О.А.Підопригори та інших. Не применшуючи ролі та значення наукових здобутків вітчизняних вчених, слід відзначити, що комплексні спеціальні дослідження джерел трудового права в умовах становлення української державності ще не проводилось. Потреба в їх науковому осмисленні не тільки не втратила своєї актуальності, а й завдяки докоріним змінам, які стались в економічному та політичному житті України, набули якісно нового значення.

При проведенні дослідження дисертант виходив з того, що не всі питання, що стосуються джерел трудового права, знайшли своє відображення у спеціальній правовій літературі. До того ж деякі з тих, що висвітлені в працях вчених, актах законодавства про працю України, з огляду на сучасний стан динамічного розвитку суспільних відносин, потребують логічного продовження та уточнення. Таким чином недостатня розробленість цих проблем зумовили необхідність обрання теми дисертантом.

Об»єкт та предмет дослідження. Об»єктом дослідження є джерела трудового права України, загальна та спеціальна юридична література про їх статус.

Предметом дослідження є визначення правового статусу, особливостей та тенденцій розвитку джерел трудового права.

Зв`язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана відповідно до Основних напрямів наукових досліджень, пов`язаних з кодифікацією чинного трудового законодавства, затверджених Академію правових наук України, а також планів наукових досліджень кафедри трудового, земельного і екологічного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Мета і завдання дисертації. Метою дисертації є комплексне дослідження джерел трудового права, розробка теоретичних засад подальшого їх розвитку та науково-обгрунтованих пропозицій, спрямованих на вдосконалення трудового законодавства України і правозастосувальної практики.

Для досягнення цієї мети у процесі дослідження ставились такі завдання:

- розкрити особливості виникнення та формування джерел трудового права;

- уточнити поняття та зміст джерела трудового права, визначити їх внутрішню структуру;

- виявити особливості джерел трудового права, їх дію в просторі, часі та за колом осіб;

- охарактеризувати найбільш важливі види джерел трудового права, визначити їх місце в системі джерел трудового права;

- визначити сучасні тенденції в розвитку джерел трудового права;

- внести пропозиції щодо вдосконалення і доповнення низки положень Кодексу законів про працю України та інших нормативно-правових актів про працю, що стосуються джерел трудового права.

Методологічна та теоретична основа дисертації. Методологічна основа дисертації складається з базових науково-теоретичних положень, прийнятих у юридичній науці, зокрема у науці трудового права. Мета та завдання дисертаційної роботи зумовили використання історичного, порівняльно-правового, формально-логічного та інших загальнонаукових і спеціальних методів наукового пізнання. Основні положення та висновки роботи грунтуються на аналізі чинного законодавства України, досягнень науки трудового права та споріднених наук.

Нормативна та емпірична база дослідження. Нормативну та емпіричну базу проведеного дослідження склали українське та іноземне законодавство про працю, міжнародно-правові документи, понад 50 локально-правових актів.

В дисертації використовувались роботи із загальної теорії права, цивільного, екологічного права та інших спеціальних юридичних наук. Усі проблеми дисертаційної роботи розглядалися в їх єдності та взаємозв`язку.

Наукова новизна отриманих результатів. В роботі вперше у вітчизняній юридичній науці проведено комплексне дослідження теоретичних та практичних проблем стосовно джерел трудового права.

Наукова новизна роботи полягає у розробці і формулюванні в дисертаційній роботі положень, які виносяться на захист:

1. Уточнено поняття джерел трудового права, зокрема, у зв»язку з розширенням сфери локального регулювання підкреслюється, що в прийнятті джерел трудового права активну участь беруть наймані працівники в особі трудового колективу чи його органів або інших уповноважених найманими працівниками органів.

2. Обгрунтовано необхідність прийняття Трудового Кодексу України, в якому головне місце мають посісти норми-гарантії реалізації та захисту прав і свобод працівників, норми про юридичну силу Кодексу та актів трудового законодавства України, їх правовий статус на основі Конституції України.

3. Доведено неохідність проведення диференціації правового регулювання трудових відносин в умовах різноманітності форм власності.

4. Конкретизовано систему джерел трудового права, визначено їх види.

5. Висунуто та обгрунтовано тезу про необхідність усунення колізій у правовому регулюванні трудових відносин положеннями міжнародних договорів та вітчизняного законодавства.

6. Обгрунтовано необхідність розширення сфери локального регулювання трудових відносин.

7. Уточнено суть, роль та місце рішень органів судової влади в системі джерел трудового права.

8. Визначено тенденції розвитку джерел трудового права, розроблено пропозиції щодо вдосконалення трудового законодавства України.

Апробація результатів дослідження. Дисертація виконана і обговорена на кафедрі трудового, екологічного та земельного права Київського національного університету імені Тараса Шевченка, враховані зауваження та пропозиції членів кафедри. Результати наукових досліджень, висновки та пропозиції доповідались автором на науковій конференції аспірантів юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Положення дисертації слугували автору у процесі проведення наукової експертизи проектів Законів України «Про оплату праці», «Про відпустки» тощо.

Теоретичні висновки роботи використовуються автором у процесі викладання навчальної дисципліни «Трудове право», зокрема, під час читання лекцій, проведення практичних занять із таких тем як «Предмет трудового права», «Джерела трудового права», «Колективний договір» та інших.

Теоретичне та практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що зроблені в дисертаційній роботі теоретичні висновки та практичні рекомендації можуть бути застосовані у діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, закладах освіти у навчальному процесі, підготовці навчальної, довідкової та методологічної літератури, у науково-дослідницькій роботі студентів, аспірантів, а також під час вирішення трудових спорів. Положення дисертаційної роботи можуть бути використані в процесі формування національного трудового законодавства, зокрема підготовки нового Трудового Кодексу України.

Публікації. Основні положення та результати дисертації опубліковані в 4 наукових статтях у провідних фахових виданнях, а також у 2 тезах, опублікованих в збірниках наукових конференцій.

Структура та обсяг роботи. Відповідно до об»єкту та предмету дослідження, дисертація складається із Вступу, двох розділів, що включають дванадцять підрозділів та Висновків. До неї також додається Список використаних джерел. Обсяг дисертації 151 сторінок, Список використаних джерел - 174 найменувань.

У Вступі обгрунтовується актуальність теми дослідження, визначаються його мета і завдання, методологічна та теоретична основа проведеного наукового пошуку, новизна дисертаційної роботи. В роботі висвітлюються питання щодо апробації наукових результатів, їх теоретична та практична значимість.

Перший розділ «Правова природа і особливості формування джерел трудового права України, їх класифікація» складається з п`яти підрозділів.

Перший підрозділ- Особливості формування джерел трудового права присвячений дослідженню чинників, які обумовили виникнення джерел трудового права та його формування.

Витоки джерел трудового права пов`язані з появою капіталістичного способу виробництва та вільної робочої сили. Відірвані від засобів виробництва працівники вимушені об`єднуватись у боротьбі проти важких умов праці. Під їх натиском держави змушені були акти, які обмежували використання праці дітей, жінок.

Серед чинників, які мають визначальний вплив на формуванння джерел трудового права, варто виділити економічні. В трудовому праві знаходять закріплення економічні відносини шляхом встановлення міри праці і споживання, диференціації праці залежно від складності. Становлення в Україні ринкових відносин, знайшли свій прояв у розширенні сфери локальної нормотворчості у трудовому праві. Крім того, неодмінною умовою формування джерел трудового права є врахування потреб та інтересів людей. На становлення правових норм впливають лише ті інтереси та потреби індивіда, які мають соціальну значимість. За допомогою трудового права провадиться створення сприятливих умов для залучення працівників до праці, розвитку особи працівника, стимулювання його трудової і громадської позиції, забезпечення гарантій зайнятості тощо.

Помітну роль у формуванні джерел трудового права посідає предмет та метод цієї галузі права. Так, предмет трудового права розкриває коло суспільних відносин, які підлягають правовому регулюванню нормами трудового права. Саме їх і покликані регулювати норми трудового права. Ними є відносини по працевлаштуванню, трудові відносини, відносини, які постійно або тимчасово приходять їм на заміну (наприклад, відносини по соціальному страхуванню тощо). Отже, предмет трудового права визначає сутність норм трудового права. Будучи врегульовані нормами трудового права, суспільні відносини набувають форми правовідносин.

На відміну від предмету, метод правового регулювання трудових відносин окреслює способи за допомогою яких правові норми впливають на суспільні відносини, що складають предмет трудового права. В трудовому праві відомі два методи правового регулювання: державно-нормативний та локальний. Державно-нормативний метод проявляється у розробці і прийнятті державою нормативно-правових актів, що регулюють трудові відносини. Такими актами є закони України, укази та розпорядження Президента України тощо. Локальний метод виявляється в тому, що у випадках визначених державою, правове регулювання трудових відносин здійснюється власником підприємства, установи, організації (далі- роботодавець) та найманими працівниками або їх представницькими органами. До таких актів можна віднести колективний договір, правила внутрішнього трудового розпорядку, тощо.

В дисертації робиться висновок, що джерела трудового права формуються під впливом низки економічних, соціальних та правових чинників, які визначають їх правову природу, сутність та особливості формування.

Другий підрозділ визначає поняття та структуру джерел трудового права.

В правовій літературі немає одностайності щодо поняття та структури джерел трудового права. Одні вчені під джерелами трудового права розуміють способи закріплення правил поведінки, яким держава надає загальнообов`язкової сили, другі - форми існування права, треті - взагалі пропонують відмовитись від терміну «джерело права» і пропонують замінити на «форму права» Аналіз позицій вітчизняних та зарубіжних вчених-правників, дозволяє зробити висновок, що джерела трудового права - це зовнішні форми виразу правових норм, які приймаються компетентними на те органами, як правило, за участю працівників, чи їх представницьких органів в узгоджувально-договірному порядку, за допомогою яких забезпечується правове регулювання трудових та тісно пов`язаних з ними суспільних відносин на підприємствах, в установах, організаціях чи у фізичних осіб, які використовують найману працю.

Первинну основу джерел трудового права складають правові норми. Вони містять, як правило, гіпотезу, санкцію та диспозицію. Систему норм трудового права складають правові інститути.

В трудовому праві не існує чітких та однозначних критеріїв щодо визначення кількості правових норм, що можуть утворювати правовий інститут. Тому правовий інститут як окрема група норм трудового права є частиною цієї галузі права. Визначена система грунтується на теорії трудового права та положеннях чинного законодавства про працю України.

В третьому підрозділі визначаються особливості джерел трудового права. Нормативно-правові акти, які належать до джерел трудового права поділяються на загальне і спеціальне законодавство. Серед джерел трудового права є такі, які поширюються як на всіх працівників, так і на певні їх категорії. Співіснування в трудовому праві загальних і спеціальних норм відзеркалює особливості співвідношення єдності і диференціації правового регулювання праці.

З зазначеною ознакою тісно пов»язане поєднання в трудовому праві централізованого і локального регулювання. Відшуканння розумного співвідношення такого регулювання забезпечує реалізацію гарантій передбачених трудовим законодавством для всіх працюючих та врахування особливостей природних географічних і геологічних умов, умов праці тощо.

Впровадження в Україні ринкової економіки зумовлює необхідність розширення сфери локального регулювання. Застосування локальної нормотворчості дозволяє працівникам брати активну участь у визначенні своїх трудових прав, максимально наблизити своє правове регулювання до локальних місцевих умов конкретного підприємства, установи, організації, врегулювати значно ширше коло питань, аніж це можна зробити у централізованому порядку. Особливістю джерел трудового права є також те, що в трудовій нормотворчості активну участь приймає Міністерство праці та соціальної політики України. Видані в межах його компетенції акти поширюють свою дію на всю сферу економіки, органи державної влади, місцевого самоврядування, суб`єктів підприємницької діяльності та фізичних осіб. Такий висновок грунтується на аналізі повноважень цього органу. Нормативно-правові акти Міністерства праці та соціальної політики України підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Четвертий підрозділ присвячений питанню дії джерел трудового права.

Дія джерел трудового права обмежена часом, простором та колом осіб як природньою сферою дії права. За загальним правилом нормативний акт діє на території тієї місцевості, органами якої його було видано. Тому нормативні акти про працю, прийняті органами державної влади поширюють свою дію на всю територію України, а органів місцевого самоврядування - на відповідній території, крім випадків, коли в прийнятих актах не обумовлено інше. Такий же принцип характерний для дії локальних актів. Дія джерел трудового права в часі є обмеженою моментом набрання ним чинності (вступом в юридичну силу) та моментом втрати ним чинності (припинення дії ним). Нормативні акти набувають чинності з дня їх прийняття та оприлюднення. Так, Конституція України набула чинності з дня її прийняття. Закони України набирають чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування. Порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання чинності підзаконними актами конкретизовані в Указі Президента України від 10.06.1997р. №503/97 « Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності». З моменту набрання нормативно-правовим актом чинності він набуває юридичної сили, а отже характеру загальнообов`язкості. За загальним правилом, яке міститься в ч.1 ст. 58 Конституції України нормативно-правові акти не мають зворотньої дії в часі, крім випадків, коли вони пом»якшують або скасовують відповідальність особи. Термін дії акту визначається самим актом, який діє до того моменту, коли його не скасують або визнають таким, що втратив чинність. Поряд з цим, інколи нормативно-правові акти приймаються на визначений термін. Це, наприклад, характерно для дії колективного договору.

Дія джерел трудового права за колом осіб обмежена колом осіб, які перебувають у трудових відносинах, а отже поширюється на осіб, які працюють на підставі трудового договору. Так, згідно статті 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

П`ятий підрозділ. має назву «Система джерел трудового права».

Джерела трудового права є системним правовим явищем. Певною мірою систему джерел трудового права окреслив Конституційний Суд України. В рішенні Конституційного Суду від 09.07.98р. N12-рп/98 про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 21 Кодексу законів про працю України, за яким сфера застосування контрактної форми трудового договору визначалась законодавством. Проводячи фактично офіційне тлумачення терміну «законодавство», Конституційний Суд України дійшов висновку, що під ним, слід розуміти передусім закони України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких дана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети та постанови Кабінету Міністрів України. Зрозуміло, таке тлумачення стосується лише одного випадку, а тому не дає чіткого розуміння всієї системи джерел. До того ж редакція частини 3 ст.21 Кодексу законів про працю України, щодо якої дано тлумачення, вже втратила чинність. Вчені пропонують різні критерії класифікації джерел трудового права, зокрема такі як «суб»єкт нормотворчості», «форма правового закріплення», «порядок прийняття», «юридична сила», тощо. Найбільш важливим на думку дисертанта є критерій «юридична сила», оскільки він має практичне значення при застосуванні окремих джерел трудового права. За цим критерієм найвищу сходинку в системі джерел трудового права посідає Конституція України. Наступна сходинка належить міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Слідуючу сходинку в системі джерел трудового права посідають закони України, потім - підзаконні акти, зокрема, укази та розпорядження Президента України, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, рішення органів державної виконавчої влади, органів місцевого самоврядування.

Особливе місце в системі джерел трудового права посідають рішення Конституційного Суду України. У запропонованій системі Їх можна розмістити після законів, оскільки вони стосуються офіційних тлумачень законодавчих актів. Особливе місце в цій системі посідають акти про конституційність законів, правових актів законодавчого органу, актів Президента України та Кабінету Міністрів України та Верховної Ради Автономної Республіки Крим. У випадку визнання неконституційними, ці акти втрачають чинність.

До джерел трудового права належать постанови Пленуму Верховного Суду. В системі джерел трудового права їх можна розмістити після актів трудового законодавства щодо яких вони дають керівні роз»яснення.

Можна зробити висновок, що систему джерел трудового права складають найважливіші акти органів державної влади та місцевого самоврядування. Місце окремих джерел в цій системі зумовлено юридичною силою правових актів, а також повноваженнями органів, що їх прийняли.

Другий розділ складається з семи підрозділів. Вони присвячені аналізу окремих джерел трудового права.

Перший підрозділ присвячений характеристиці Конституції - Основному Закону України, що має найвищу юридичну силу. В ній визначені основні права громадян, які є невідчужуваними та непорушними і такими, що не підлягають скасуванню. Стаття 43 Конституції України закріплює право на працю. Сутність його полягає в можливості заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується. В Конституції України міститься положення, яке забороняє примусову працю. Окрім цього, Основний Закон України закріплює і інші пов`язані з правом на працю трудові права, які є необхідною умовою його реалізації.

Норми Конституції України визначають статус та повноваження органів державної влади, особливості трудових відносин народних депутатів, ПрезидентаУкраїни, суддів та інших посадових осіб. Тому вони є початковою основою для створення системи джерел всіх галузей права і як джерело трудового права. Тобто цей акт визначає, по-перше, підстави для формування джерел трудового права, а по-друге, містить норми-принципи трудового права, і є базисом норм усіх галузей права, нормотворчої та правозастосовчої діяльності в Україні.

Другий підрозділ присвячено характеристиці Кодексу законів про працю як джерела трудового права. Кодекс законів про працю ( далі- «КЗпП») України було затверджено Законом УРСР від 10.12.1971р.N322-VIII «Про затвердження Кодексу законів про працю Української РСР» та введено в дію з 1 червня 1972 року. Оскільки прийняття цього акту відбулося за радянської доби, він повною мірою увібрав у себе характерні риси командно-адміністративної системи. Так, його норми зорієнтовані переважно на регулювання трудових відносин, що відображали інтереси не найманих працівників, а виробництва, хоча він закріпив також певні юридичні гарантії охорони трудових прав працівників (див. ст.ст.22,184,191 КЗпП України).

Варто також відзначити, що стаття 4 КЗпП України містить досить узагальнену характеристику законодавства про працю. Згідно цієї статті законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. Разом з тим варто відзначити, що на практиці, всупереч цьому положенню спочатку, як правило, приймаються окремі акти законодавства про працю, а вже потім вносяться зміни до КЗпП України. Так, не було дотримано статті 4 КЗпП України при прийнятті Закону України «Про відпустки».

Автор звертає увагу, що в Кодексі законів про працю України послідовно проведений принцип єдності та диференціації у регулюванні умов праці, на що наголошується в ст.7 КЗпП України, та встановлений примат міжнародно-правових норм над національними. Кодекс містить норми трудового права, які складають його найважливіші інститути трудового права, і є ключовим регулятором комплексу суспільних відносин, що складають предмет трудового права.

Здобуття Україною незалежності та ухвалення Конституції України, зумовлюють необхідність розробки і прийняття Трудового Кодексу України.

Третій підрозділ розкриває сутність закону, як джерела трудового права.

Центральне місце серед актів, які ухвалює Верховна Рада України належить законам. Нині статус інших актів, що приймаються законодавчим органом, їх місце в системі джерел трудового права до кінця невизначено. Це зумовлює необхідність вироблення науково-теоретичних основ для законодавчого вирішення питання щодо їх правового статусу. У власне юридичному значенні закон розглядається, як нормативно-правовий акт, прийнятий представницьким органом законодавчої влади, що регулює найбільш важливі суспільні відносини і має найвищу юридичну силу в системі актів законодавства України. Досить принциповою є та обставина що закон має вищу юридичну силу щодо інших нормативно-правових актів. Щоб з`ясувати це доцільно звернутись до Конституції України. Частиною 3 ст.106 Основного Закону України встановлено, що Президент України на основі та на виконання Конституції та законів України видає укази та розпорядження. Подібний висновок можна зробити стосовно актів Кабінету Міністрів України. Варто також додати, що норми законів визначають межі локально-правового регулювання трудових відносин. Прийняті закони про працю набувають чинності у часі згідно правил, які містяться в ст.94 Конституції України.

Четвертий підрозділ має назву «Міжнародні акти як джерело трудового права». Серед джерел трудового права важлива роль відводиться міжнародним актам. В Законі України «Про дію міжнародних договорів на території України», прийнятому 10 грудня 1991 року, встановлено, що укладені і належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори становлять невід'ємну частину національного законодавства України. З приняттям цього акту міжнародні договори отримують статус актів законодавства України. В ст.9 Конституції України теж закріплена норма, згідно якої «чинні міжнародні договори, згода на обов»язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України». При цьому слід додати, що Конституція допускає укладання лише тих договорів, які відповідають її нормам. Серед міжнародних актів, які діють на території України, досить поширеними є двостороні міжнародні договори. До них, зокрема, належать Угоди про взаємне працевлаштування громадян та їх соціальний захист та інші.

Дія міжнародного договору припиняється з моменту його скасування (денонсації). Згідно п.32 ст.85 Конституції України денонсація міжнародних договорів віднесена до компетенції Верховної Ради України. Особливе місце в системі джерел трудового права посідають акти Міжнародної Організації Праці (далі «МОП»). Свою мету - здійснення заходів, які спрямовані на покращення умов праці і життя трудящих - МОП провадить через нормотворчу діяльність шляхом прийняття конвенцій та рекомендацій.

Сутність прийнятих конвенцій полягає у тому щоб створити для держави, що її «належним чином ратифікувала», зобов`язання по внесенню змін в національне законодавство про працю. На відміну від конвенцій, акти МОП, що приймаються ними у формі рекомендацій не можуть покладати на держави - її члени жодних правових зобов`язань. Саме в цьому полягає їх головна особливість. З прийняттям цих актів МОП начебто пропонує державам привести національні норми про працю до тих стандартів, які закладено в прийнятих нею рекомендаціях. На першій конференції щодо проблем безробіття та зайнятості було прийнято Конвенцію N2, з метою вирішення питання щодо матеріальної підтримки тим хто втратив роботу, а також створення та організації бірж праці, як необхідного етапу подолання безробіття. Розглянуті вище особливості міжнародних договорів, свідчать, що вони, виступаючи невід`ємною частиною національного законодавства про працю, є важливим джерелом трудового права.

В п`ятому підрозділі розкриваються особливості підзаконних актів як джерел трудового права. Важливе місце серед джерел трудового права посідають акти, які приймаються у розвиток та на виконання Конституції і законів України, що вказує на їх «підзаконний» характер.

Головна роль у створенні системи підзаконних актів належить Президенту України. Відповідно до ст.106 Основного Закону Президенту України належить право видавати укази і розпорядження, які належать до системи підзаконних актів. В системі підзаконних актів вони мають «вищу» юридичну силу. Всі інші підзаконні акти приймаються на виконання указів та розпоряджень Президента України. Наступне місце в системі підзаконних актів посідають акти Кабінету Міністрів України. В межах своєї компетенції цей орган видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України.

Значне місце в системі підзаконних актів посідають рішення центральних органів виконавчої влади. На відміну від попередніх актів вони підлягають реєстрації в порядку, встановленому законодавством.

Державна реєстрація актів органів державної виконавчої влади тісно пов`язана з набуттям ними чинності. Нормативно-правові акти, які підлягають державній реєстрації набувають чинності через 10 днів після її проведення. Крім того, системі таких актів посідають рішення Міністерства праці та соціального захисту. Сюди також належать акти місцевих органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Значна частина вказаних підзаконних актів регулює трудові відносини.

Отже, можна зробити висновок, що підзаконні акти є самостійним джерелом трудового права, які за своєю суттю та правовим змістом покликані забезпечувати реалізацію та виконання Конституції і законів України.

Шостий підрозділ стосується характеристики локальних актів як джерела трудового права.

Система джерел трудового права відрізняється від джерел інших галузей права, тим, що в регулюванні трудових відносин значне місце посідають локальні нормативні акти, які приймаються безпосередньо на підприємстві, організації установі в порядку встановленому законодавством. Відповідними повноваженнями щодо їх прийняття наділені роботодавець та колективи найманих працівників. Тому вони ухвалюються в узгоджувально-договірному порядку. Слід зауважити, що для їх прийняття потрібні певні передумови, зокрема наявність загальної норми. Це, як правило, норма законодавчого акту. Так, згідно ч.1 ст. 143 КЗпП України, до працівників можуть застосовуватись будь-які заохочення, які містяться в затверджених трудовим колективом правилах внутрішнього трудового розпорядку. Крім того, локальні норми набувають чинності лише за умови, коли вони прийняті в порядку встановленому законодавством. Найбільш поширеними локальними актами є колективний договір, статути, положення про оплату праці, про преміювання, правила внутрішнього трудового розпорядку. Нині видається необхідним, на думку автора, розширити сферу локальної нормотворчості, оскільки це дозволить працівникам брати активну участь у визначенні своїх трудових прав, максимально наблизити правове регулювання до локальних місцевих умов конкретного підприємства, установи, організації, врегулювати значно ширше коло питань, аніж це можна зробити в законодавчому чи підзаконному акті.

Разом з тим, у правовому регулюванні трудових відносин, варто застосовувати експерементальні норми. Вони є необхідною умовою вироблення науково обгрунтованих рекомендацій щодо вдосконалення національного законодавства про працю. За допомогою екперементальних норм можна знайти оптимальні форми правового регулювання.

Сьомий підрозділ присвячений характеристиці актів органів судової влади в системі джерел трудового права.

Особливе місце в системі джерел трудового права посідають окремі акти органів судової влади. Норми трудового законодавства розраховані на багаторазове використання, а тому їх застосування не повинно викликати суперечок та можливості прийняття кількох різних рішень щодо одних і тих же спірних питань. Для уникнення неоднозначного трактування окремих джерел трудового права в системі органів судової влади створено і діє Конституційний Суд України. Він провадить офіційне тлумачення норм Конституції та законів України. Суть такого тлумачення полягає в тому, що воно здійснюється у формі офіційного правового акту, зміст та вимоги якого є обов'язковими для інших суб'єктів права. Сукупність зазначених властивостей актів офіційного тлумачення дає підстави стверджувати, що вони можуть бути включені до системи джерел трудового права. Важливість та принциповість актів, які приймаються Конституційним Судом України полягає в тому, що вони є обов`язковими на всій території України, остаточні і не можуть бути оскаржені.

Оскільки Конституційний Суд провадить тумачення лише Конституції та законів України, дещо невизначеним залишається питання щодо офіційного тлумачення інших нормативних правових актів. Логічно нині надати ці повноваження органам, які уповноважені ухвалювати акти, що підлягають тлумаченню.

Важливе місце для правильного і однозначного застосування норм законодавства про працю посідають акти казуального тлумачення, тобто того, що провадиться судовими органами, передусім Верховним Судом України. Тлумачення та застосування судовими органами законодавства про працю дає їм можливість здійснювати судовий нагляд за його дотриманням та провадити його роз`яснення.

Роз`яснення Пленуму Верховного Суду носять загальний характер і розраховані на багаторазове застосування. Ця їх властивість є характерною також і для джерел трудового права. При цьому, слід зауважити, що роз`яснення, за своєю суттю не замінюють норму акту щодо якого воно здійснено.

За своєю суттю ці джерела трудового права носять допоміжний характер, і покликані забезпечити однакове розуміння та застосування таких джерел трудового права як Конституції та законів України, підзаконних актів.

У висновках дисертації містяться пропозиції та рекомендації спрямовані на подальше удосконалення трудового законодавства України, зокрема щодо:

- доповнення загальної частини КЗпП України нормами, які б містили визначення законодавства про працю, особливості дії джерел трудового права, узгоджували його норми з Конституцією України, а також визначали сферу локального регулювання трудових відносин;

- прискорення прийняття Закону України «Про нормативно-правові акти України», де врегулювати питання щодо статусу нормативно-правового акту, його видів їх юридичної сили та дії;

- прискорення прийняття Закону України «Про закони та інші акти Верховної Ради України», врегулювавши питання щодо статусу законів та інших актів, які уповноважена ухвалювати Верховна Рада України, їх види, юридична сила та особливості дії.

- розробки і прийняти Закон України «Про мінімальний рівень гарантій працівникам в трудових правовідносинах». Його ухвалення буде сприяти захисту прав працівників у трудових правовідносинах, а також наближенню України до загальносвітових стандартів.

Література

1. В. Костюк Кодифікація трудового законодавства: особливості побудови Трудового Кодексу України// Стан кодифікаційного процесу в Україні, системність, пріорітети, уніфікація. -К.1995.- С. 59-60 (Тези).

2. Костюк В.Л. Окремі аспекти законодавчого регулювання відпусток. Концепція розвитку законодавства України. Матеріали наукової практичної конференції.-К.-1996р.-С. 304-306.

3. В. Костюк Питання щодо визначення джерел трудового права// Наукова думка Острозької Академії.: Збірник наук. праць. Остріг:Острозька Академія.-1998.-С.223-228.

4. Костюк В.Л. Межі дії трудового права.//Науковий вісник Чернівецького університету:Збірник наук. праць. Вип.55:. Правознавство.-Чернівці:ЧДУ.-1999.-С.63-68.

5. В. Костюк. Міжнародні акти як джерело трудового права//Право України.-1999.-№11.-С.97-100.

6. В. Костюк. Закон як джерело трудового права. Збірник наукових праць з юридичних та політичних наук. Випуск 4.- К.-1999р. С.113-118.

Размещено на Allbest.ru