Класичний і некласичний підходи у філософсько-правовому дослідженні феномену влади

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ВНУТРІШНІХ СПРАВ

КАПУСТІНА НАДІЯ БОРИСІВНА

КЛАСИЧНИЙ І НЕКЛАСИЧНИЙ ПІДХОДИ У ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВОМУ ДОСЛІДЖЕННІ ФЕНОМЕНУ ВЛАДИ

Спеціальність 12.00.12 - філософія права

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ - 2005



Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії Одеської національної юридичної академії.

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор, Розова Тамара Вікторівна, Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова, завідувач кафедри філософської антропології.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, доцент, Гуренко Марина Миколаївна, Таврійський національний університет ім. В.І. Вернадського, професор кафедри теорії та філософії права;

доктор філософських наук, доцент, Бандура Олег Олександрович, Київський національний університет внутрішніх справ, професор кафедри філософії права та юридичної логіки.

Провідна установа: Національна юридична академія України - імені Ярослава Мудрого, Міністерство освіти і науки України, м. Харків.

Захист відбудеться „27” січня 2006 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.007.01 в Київському національному університеті внутрішніх справ (03035, м. Київ, Солом'янська пл., 1).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету внутрішніх справ (03035, м. Київ, Солом'янська пл., 1).

Автореферат розісланий „26 ” грудня 2005 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Л.І. Казміренко.



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Владні відносини завжди відігравали фундаментальну роль у житті суспільства. Феномен влади за всіх часів викликав до себе посилений інтерес. Влада є дуже складним, багатоаспектним явищем. Її природа, форми та методи - предмет глибоких досліджень для політології, соціології, історії, політекономії, психології та інших наук. Не менш важливим є феномен влади і для філософії, правознавства та філософії права. Авторитет норм права може мати різну природу, але в кінцевому рахунку, коли виникає питання про його легітимність, він мусить спиратись на верховну, суверенну владу, щодо легітимності якої вже не можна ставити питання, оскільки вона сама є останньою інстанцією для вирішення усіх питань про легітимність. Взаємодія влади і права потребує ретельного філософського дослідження.

Розв'язання проблеми влади має як теоретичне, так і практичне значення. Теоретичне полягає в адекватній оцінці того, наскільки вірно філософсько-правове розуміння категорії влади відповідало історико-політичним реаліям і яким чином та за рахунок чого забезпечувалася відносна гармонія між філософськими та правовими елементами змісту цієї категорії. Практична актуальність теми зумовлена конкретизацією відповіді на питання про тенденції зворотного впливу філософсько-правових концепцій влади на сьогоденну практику створення законодавчих підвалин розбудови в Україні демократичної, соціальної, правової держави та громадянського суспільства.

Потреба в активізації філософсько-правових досліджень владних відносин посилюється прийнятим 8 грудня 2004 року Верховною Радою України закону „Про внесення змін до Конституції України”. Один з найважливіших її аспектів полягає в оптимізації співвідношення між законодавчою, виконавчою та судовою гілками влади, яка дозволила б прискорити процес демократичних перетворень в нашій країні. Варте уваги те, що проблема розподілу влад останнім часом стала чи не найголовнішим об'єктом конституційно-правових реформ у переважній більшості демократичних країн світу.

Філософсько-правовому дослідженню влади присвячено багато праць. Класична концепція влади викладена передусім у працях І. Канта, Г. Гегеля, Т. Гоббса, Дж. Локка, Ш. Монтеск'є; біологічне тлумачення влади - у Ф.Ніцше, з позицій соціальної конфліктології цей феномен розглядали К. Маркс, Ф. Енгельс, В.І. Ленін, з точки зору біхевіоризму - Е.Л. Торндайк, Дж.Б. Ватсон, Г.Д. Ласуелл, Дж. Кетлін, психоаналітичний підхід до влади розробляли З. Фройд, А. Адлер, К. Юнг, неофройдистський - К. Хорні, Е. Фромм, міфологічний - Л. Дюгі, типи легітимного панування досліджував М. Вебер, функціоналістське трактування категорії влади було предметом творчості Т. Парсонса, інтеракціоністське - Д. Ронга, Р. Дарендорфа, комунікативістське - Х. Аренд, Ю. Габермаса; з числа представників постструктуралізму проблемою влади займалися М. Фуко, П. Бурдьє, Р. Барт, Ж. Бодріяр, Ж. Дельоз, Ф. Гваттарі; тут можна було б назвати й інших дослідників.

Різних аспектів класичного та некласичного тлумачення влади торкались у своїх працях І.В. Бичко (Україна), а також Є.А. Борзунова, С.І. Дуднік, Н.В. Короткова, І.Н. Мележик, А.П. Огурцов, Д.Я. Райгородський (Росія); до постструктуралістських поглядів на владу звертались О.О. Бандура, В.В. Лях, О.І. Хома (Україна), Н.С. Автономова, В.П. Візгін, М.В. Желнов, І.П. Ільїн, М.К. Риклін, З.А. Сокулер, Д.Б. Циганков (Росія); до цього кола входять й інші вчені.

Необхідно назвати тих фахівців з філософії права, які досліджували проблему влади; це перш за все вітчизняні вчені В.П.Горбатенко, М.М. Гуренко, О.Г. Данильян, А.А. Козловський, М.В .Костицький, С.І. Максимов, О.Є. Маноха, Ю.Н. Оборотов, М.І. Панов, Ю.І. Римаренко, В.М. Свінціцький, С.С. Сливка, Б.Ф. Чміль та їх російські колеги А.Н. Верещак, В.Г. Графський, Н.Н. Єфремов, Г.І. Іконнікова, І.А. Ісаєв, В.І. Карпець, В.П. Ляшенко, Н.П. Осипова, В.А. Подорога, Ю.В. Тихомиров та інші. З кола авторів праць, які більшою чи меншою мірою пов'язані з юридичними аспектами влади, слід назвати насамперед О.Г. Мурашина, О.В. Петришина (Україна), Ж.-Л. Шабо (Франція).

В.Ю. Барков, О.В. Лазоренко, Н.М. Оніщенко, В.В. Полохало, В.В. Речицький, Т.В. Розова та ряд їх колег аналізували у своїх працях Конституцію України і проблеми її подальшого розвитку відповідно до демократичних стандартів; філософсько-правові питання, пов'язані з Основним Законом Російської Федерації, стали предметом розвідок Б.С. Крилова, В.П. Мілецького, М.А. Міхальової, Г.І. Мусіхіна, B.C. Рижова, Є.Б. Шестопала (Росія) і ще ряду вчених; В.М. Дехтяр, (Україна), М.У. Арзаканян, Е.А. Арсеньєв, М.І .Бунін, І.С. Вдовіна, В.К. Глєбов, Н.Н. Зав'ялов, Р.Р.Кинчев, A.M. Ковальов, В.В. Люблінський, Г.Н. Новіков, Г.В. Пушкарьова, П.І. Савицький, А.А. Черв'яков (Росія) та інші фахівці вивчали конституційний досвід Франції; З. Бжезінський, Л. Фрідман (США), О.А. Останіна, В.А. Савельєв (Росія) та інші вчені у своїх працях звертались до конституціоналізму США, І.А. Василенко та І.В. Цуріна (Росія) - до коституційного права обох цих держав, О.В. Пушкіна (Україна) порівнювала українську та російську Конституції.

Категорія влади має важливі філософсько-політичні й політологічні аспекти, які досліджувались В.Д. Бабкіним, О.П. Дзьобанем, В.Д. Воднік, Л.М. Герасіною, Г.П. Клімовою, В.Н. Селівановим (Україна), К.С. Гаджієвим, Г.В. Голосовим, В.В. Ільїним, Ю.Ю. Качановим, М.Б. Кругловим, В.Г. Ледяєвим, В.В. Макеєвим, Р.Т. Мухаєвим, В.В. Мшвенієрадзе, А.С. Панаріним, А.А. Паршиною, С.В. Решетніковим, А.В. Рябовим, Р.І.Соколовою, Г.Г. Філіпповим, В.Ю. Шпаком (Росія), М. Говлетом, М.Рамешем (США), Т. Даєм, Д. Пелассі (Великобританія), а також іншими фахівцями в цій області.

З етичними аспектами влади пов'язані зокрема, праці вітчизняних дослідників В.А. Бачиніна, В.К. Ларіонової, з соціально-психологічними - В.П. Казміренка, В.О. Татенка та інших; бажано, щоб філософсько-правове дослідження феномену влади враховувало загальне співвідношення класичної та некласичної філософії; цієї проблеми торкались передусім такі вчені, як О.І. Гвоздік (Україна), А.А. Костікова (Росія).

Аналіз цих джерел свідчить про те, що проблема порівняння класичного та некласичного підходів до феномену влади досі не стала предметом спеціального систематичного дослідження ні у вітчизняній, ні у зарубіжній літературі. Це і зумовило вибір теми.

Зазначимо, що дослідження проводиться на межі філософії права, з одного боку, та історії політичних і правових вчень і конституційного права, з іншого.

Його не можна розглядати як суто історичне дослідження, оскільки історичний матеріал використовується як підстава для філософських узагальнень.

Що стосується конституційного права, то воно межує з філософією права, а інша його межа - з областю юридичної техніки. Дослідження зовсім не торкалось юридико-технічних питань, а проводилось на межі конституційного права з філософією права, причому основний акцент у ній зроблено на філософському осмисленні обраної проблеми.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема роботи та її аналітичні висновки, як проміжного, так і підсумкового характеру, є складовою частиною комплексної програми науково-дослідницьких робіт Одеської національної юридичної академії, зокрема, теми “Філософські основи правознавства”, яка виконується кафедрою філософії ОНЮА.

Мета і завдання дослідження. Метою є визначення основних тенденцій процесу проникнення класичної, а потім некласичної філософсько-правової думки у природу владних відносин та їх відображення у розвитку категорії влади, узагальнення конкретно-історичного досвіду, накопиченого у цьому секторі суспільного життя, та його використання для удосконалення політично-правової системи України.

Мета дослідження передбачає вирішення таких завдань:

- дослідження процесу становлення і розвитку концепції влади у класичній філософії права;

- виявлення причин еволюції класичного філософсько-правового розуміння влади і переходу до некласичного;

- аналіз постструктуралістської концепції влади як найрадикальнішої концепції у некласичній філософії права;

- осмислення впливу постструктуралізму на розвиток конституціоналізму у Французькій Республіці як однієї з основних європейських держав з огляду на можливості використання цього досвіду у процесі розвитку сучасної України;

- розкриття особливостей Конституцій Російської Федерації та Сполучених Штатів Америки як держав, які мають стратегічне значення для України, з метою їх урахування для розвитку законодавства України.

Об'єктом дослідження виступає феномен влади у філософсько-правовому аспекті.

Предметом дослідження є тенденції трансформації класичного бачення влади під впливом конкретно-історичних чинників у некласичне, реалізоване на сучасному етапі розвитку суспільства у більшості розвинених держав.

Методи дослідження. Методологічний базис дисертації складає комплекс філософських, загальнонаукових та спеціальних методів, принципів і підходів, обрання яких було зумовлене специфікою теми:

принципи розвитку та єдності історичного і логічного при аналізі еволюції поглядів на владу від античних до сучасних;

принцип взаємного зв'язку при вивченні співвідношення філософських, правових й інших аспектів проблеми;

системно-структурний та функціональний підходи при визначенні місця і ролі владних відносин у загальній системі соціальних відносин, а також власної структури владних відносин, функціонування цих систем;

герменевтичний, семантичний та категоріально-термінологічний підходи при розкритті змісту основних категорій і понять, які використовуються у дисертаційному дослідженні;

порівняльно-правовий і статистичний методи при дослідженні впливу некласичних підходів на розвиток конституціоналізму таких держав, як Французька Республіка, Сполучені Штати Америки і Російська Федерація з метою його використання для вдосконалення конституціоналізму України;

комплексний підхід при об'єднанні теоретичних здобутків філософії, права, історії, психології та інших наук навколо досліджуваної проблеми з метою якомога більш повного та об'єктивного її аналізу.

Крім того, при вирішенні дисертаційної проблеми акцент робився на єдності онтологічного, гносеологічного та аксіологічного аспектів аналізу, дотриманні принципу сходження від загальних передумов формування філософсько-правових уявлень про владу через аналіз їхніх конкретно-історичних особливостей до предметних висновків, застосовувались принципи детермінізму, конкретності істини тощо.

Теоретичну основу роботи складає енциклопедична, наукова та навчальна література - юридична, філософська, філософсько-правова, а також з історії, політології, психології, соціології, лінгвістики та інших дисциплін. Нормативну базу дослідження складає Конституція України, а також Конституції Франції, США та РФ.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дана дисертація є першим в Україні комплексним філософсько-правовим дослідженням класичного і некласичного підходів до феномену влади. У роботі виведено низку положень та висновків, які, на думку автора, мають дослідницьку новизну:

1) у підґрунті переходу від докласичного світогляду до класичного лежить заміна теоцентричного принципу “волі до віри” принципом “волі до влади”; важливим проявом останньої виступає прагнення до істини, класичному філософсько-правовому підходу до феномену влади притаманні визнання його підконтрольності розуму, логоцентризм, гносеологізм, методологізм; некласична філософія права розглядає владу у більш широких контекстах, схиляючись при цьому до прагматизму;

2) у постструктуралістів, які запропонували найоригінальнішу некласичну концепцію влади, центр уваги зміщується з зовнішньої дії влади на внутрішнє поле сил у сфері несвідомого, які змагаються за панування над тілом і розумом суб'єкта; вони проявляються як у приватному житті людини, так і в масштабах соціуму у формі державних інститутів і соціальних гегемоній; влада розглядається як система стратегічних відносин у суспільстві, своєрідне поле напруги, утворюване спонтанними співвідношеннями сил, що пронизують усю соціальну дійсність; воля до влади породжує відносини панування й підкорення, іманентні іншим відносинам у суспільстві; влада органічно пов'язана із знанням і через дискурс формує суб'єкта, але суб'єкт обстоює своє право виявляти власну волю до влади, тобто свої права і свободи.

3) як узагальнення розвитку поглядів на владу запропоновано розуміння влади як здатності, передусім здатності до існування; у суспільстві загалом вона проявляється як здатність до самоорганізації, що реалізується через систему відносин владарювання і підкорення; у окремої людини як суб'єкта влади це здатність здійснювати свою волю, спрямовувати дії об'єкта у бажаному напрямку; соціальна цінність влади визначається тим, якою мірою вона сприяє олюдненню людини.

4) аналіз Конституції Французької Республіки свідчить про критичне ставлення юристів цієї держави до постструктуралістського розуміння влади: тут приймається лінія на посилення прав і свобод людини і громадянина, плюралізм, толерантність, але відкидається антираціоналізм. Ряд норм Конституції Франції має істотне значення для вдосконалення конституціоналізму України; сформульовано кілька пропозицій (див. стор. 10, 12).

5) досліджені Основні Закони Російської Федерації та Сполучених Штатів Америки; виведені конкретні висновки у плані подальшого розвитку Конституції України (див. стор. 11-12).

Практичне значення одержаних результатів. Аналітичний матеріал дисертації, основні висновки та пропозиції, сформульовані у роботі, можуть бути використані органами законодавчої та виконавчої влади для подальшого вдосконалення політично-правової системи України, зокрема, щоб підвищити ефективність інституалізації влади в Україні та прискорити процес оптимізації поділу її гілок; зробити розвиток політичного реформування України більшою мірою керованим відповідно до сучасних філософсько-правових уявлень про владу, а також міжнародного досвіду; виробити орієнтири подальшого конституційного регулювання взаємовідносин між суспільством та державою в Україні з урахуванням її геополітичного становища; здобутки дослідження також можуть бути корисними фахівцям з юридичних наук, філософії, філософії права, політології, психології тощо для проведення відповідних наукових досліджень з метою вдосконалення філософсько-правового забезпечення та обґрунтування перспектив ствердження національної незалежності.

Результати дисертаційного дослідження також можуть бути реалізовані при розробці навчальних програм, підготовці підручників та навчальних посібників й у процесі викладання курсів та спецкурсів “Теорія держави і права”, “Історія політичних і правових учень”, “Філософія”, “Філософія права”, “Політологія”, “Юридична психологія” та інших.

Апробація результатів дослідження. Ключові положення роботи викладалися на конференції Одеської національної юридичної академії “Охорона дитинства. Дитяче право: теорія, досвід, перспективи” (Одеса, 2001); міжнародній конференції, присвяченій 60-річчю відновлення філософського факультету у структурі МДУ ім. М.В.Ломоносова “Человек - Культура - Общество. Актуальные проблеми философских, политологических и религиоведческих исследований” (Москва, 2002); науково-практичній конференції “Становлення і розвиток правової системи України” (Київ, 2002); міжнародній науковій конференції “Філософія права в Росії: Вітчизняна війна 1812 року і розвиток російської політичної культури” (Київ, 2002). Крім того, вони доповідались на щорічних конференціях професорсько-викладацького складу ОНЮА.

Публікації. Основні наукові висновки та положення дисертації одноосібно оприлюднені в 9 друкованих виданнях, з них у 6 фахових збірниках наукових праць й у 3 збірниках матеріалів конференцій.

Структура й обсяг дисертації. Структура дисертації визначається її предметом, метою і завданнями дослідження. Робота складається із вступу, п'яти розділів, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації - 205 с., з них основний текст - 190 с. Список використаних джерел містить 217 найменувань.

право філософія влада постструктуралізм

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, формулюються мета і завдання, методологічна основа, наукова новизна, відображена у висновках, які виносяться на захист, і практичне значення отриманих результатів. Наводяться дані про апробацію результатів роботи, структуру та обсяг дисертації, публікації дисертантки.

Перший розділ присвячений становленню й еволюції класичного філософсько-правового розуміння категорії влади. Аналіз починається з поглядів Платона, який звертався до проблеми влади у зв'язку з проблемою держави і вважав, що навіть духовне життя й інтимні відносини повинні регулюватись державною владою, котрій приписував божественне походження; він обстоював верховенство закону. Аристотель загалом підтримував Платона, але писав, що у державі потрібна гармонія, а не унісон. Він поставив питання про розподіл влад. Філософи та юристи Стародавнього Риму дотримувались близьких поглядів.

Для теоцентричного християнського світогляду влада є божественним установленням, заснованим на біблійних заповідях.

У Стародавньому Китаї мислителі також досліджували феномен влади. Конфуцій, зокрема, наголошував на божественному характері її походження, трактуючи її патріархально-патерналістськи. Мо-Цзи став чи не найпершим, хто у найзагальнішому вигляді проголосив ідею “суспільного договору”.

Якщо докласичний світогляд характеризувався домінуванням принципу “волі до віри”, то основною рисою класичного світогляду, безперечно, стає “воля до влади”. Новий підхід зароджується у філософії права і політиці доби Відродження та Нового часу. Макіавеллі виступив з ідеєю сильної централізованої влади, для якої вважав дозволеними будь-які методи. Розум людини він розглядав як важливий засіб у цій боротьбі, а вірі, християнській моралі відводив вельми незначну роль. Його теорія показала, на що здатний розум, який керується самим лише прагматичним ставленням до влади.

Т. Гоббс, Дж. Локк, Ш.-Л. Монтеск'є, Ж-Ж. Руссо та інші мислителі розробляють принципи демократії, суспільного договору, поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, а також формують інструментально-силову концепцію влади. Їх погляди багато в чому поділяв Г.Гегель. Разом з тим він критикував протиставлення різних гілок влади, вбачаючи сутність внутрішнього суверенітету держави у залежності і підпорядкованості всіх гілок влади державній єдності.

Класична філософія віддавала перевагу загальному над одиничним, цілому над окремим; не лише знання вважалося системним, сама природа і суспільство розглядалися як системи, а особистість поставала елементом суспільно-державної тотальності. Класичній концепції влади притаманні раціоналізм, гносеологізм, логоцентризм, методологізм.

У другому розділі об'єктом аналізу є перехід до некласичного філософсько-правового трактування влади. Некласичну філософію можна визначити як підхід до людини, орієнтований на домінування особливого над загальним, а проблем людського існування - над теоретико-пізнавальними проблемами. Тому вона змогла подолати логоцентризм, гносеологізм і методологізм класичної концепції влади, дослідити владу в ширших контекстах, причому з прагматичним ухилом.

В рамках нового світобачення сформувалося біологічне трактування влади, для представників якого влада є механізмом приборкання людської агресивності, закладеної в інстинктах людини як біологічної істоти. Виходячи з таких міркувань, Ф. Ніцше тлумачив владу як волю і спроможність до самоствердження. К. Маркс, Ф. Енгельс, В.І. Ленін та їхні послідовники розглядали владу з позицій соціальної конфліктології - як відношення панування і покори між класами. Біхевіористи прирівняли поняття влади до “політичного відношення” загалом.

У теорії З. Фройда проблема влади - це проблема панування несвідомого над людською свідомістю і поведінкою та проблема примирення чи боротьби з цією владою. Представниця неофройдизму К. Хорні визначальним мотивом політичної поведінки вважала страх, породжуваний ворожим людині соціальним середовищем, і трактувала прагнення людини до влади як засіб його подолання. Е.Фромм розглядав психологічні риси носіїв влади і тих, хто їй підкоряється, і підкреслював здатність останніх і необхідність для них обстоювати свої права.

Прихильник міфологічного підходу до влади Л. Дюгі дійшов висновку, що влада пов'язана з фізичними, моральними, релігійними, інтелектуальними та економічними перевагами одних людей над іншими. Для надання легітимності своїм владним домаганням “сильні” використовували міфи про божественний характер влади тощо.

Такий корифей соціології, як М. Вебер дав класичне визначення поняття влади як усякої можливості проводити свою волю в межах певного соціального відношення, у тому числі всупереч опорові. Він дослідив чисті типи легітимного панування: легальне, традиційне та харизматичне.

У рамках структурно-функціонального аналізу (зокрема, Т. Парсонсом) була розроблена системна концепція влади як функції соціальних систем. Представник інтеракціоністської теорії Д. Ронг з'ясував, що владні відносини можуть набувати форми асиметричної взаємодії зі зміною ролей чинників при поділі зон впливу.

Виходячи з моделі комунікативної дії, Х. Арендт підкреслювала, що влада - це багатостороннє інституціональне спілкування. Ю. Габермас виділяє два типи поведінки: комунікативний і стратегічний. Стратегічна поведінка має на меті не досягнення порозуміння, а задоволення певного інтересу і веде до свідомого чи несвідомого обману партнера. Наслідки і того, й іншого для суспільства, культури й особистості можуть стати фатальними. У випадку ж комунікативної поведінки складаються впорядковане середовище, стійкі легітимовані міжособистісні стосунки тощо. Такий підхід, вважає вчений, дає можливість діагностувати головні соціокультурні проблеми сучасності, а також виявити приховане насильство системи. Вирішення даної проблеми він бачить у взаємодії влади та права і в участі права у відправленні влади.

Отже, названі нами представники некласичної філософії, досліджуючи феномен влади, поступово зміщують центр уваги з зовнішніх сил на внутрішнє поле сил в області несвідомого. Останні змагаються за панування над тілом і розумом суб'єкта і проявляються як у приватному житті людини, так і в масштабах суспільства у формі державних інститутів і соціальних гегемоній. Ці зміни у розумінні влади розвинув постструктуралізм.

Його трактуванню влади присвячено третій розділ. Постструктуралізм виник у 60-х роках ХХ ст. як спроба пояснення методологічних засад структуралізму. Його відзначає програмне визнання кризи цінностей попередньої епохи, що зумовила відхід від тотального всезагального і повернення до самоцінності індивідуального досвіду на мікрорівні, плюралізм, толерантність. Ці риси об'єднують його з постмодернізмом, а також з постнекласичною філософією. Однак у розумінні влади постструктуралізм розвиває притаманне некласичній філософії прагматичне тлумачення принципу „волі до влади”.

Основний представник цієї течії М. Фуко розумів владу як ірраціональний першодвигун історії, як розмаїття відносин сил, що заповнюють і організують певну сферу. Можливість влади він бачить не у споконвічному існуванні державного насильства чи державного суверенітету, від якого були б похідними нижчі форми влади, але в “цоколі співвідношень сил”, що постійно породжують ситуації влади і завжди мають нестабільний та локальний характер. Фуко робить акцент на праві особистості виявляти власну волю до влади, тобто на її правах і свободах.

Р. Барт розглядає владу в рамках “політичної семіології” й розуміє її як мовну діяльність. Ж. Бодріяр виходить з того, що ми живемо в еру тотальної симуляції, яка має своїм результатом так звані “симулякри”, тобто образи, за якими врешті-решт може нічого не стояти; влада у просторі симуляції дезорганізується і стає симуляцією влади. Автори теорії “шизоаналізу” Ж. Дельоз та Ф. Гваттарі розуміють шизофренію як основний засіб особистості в її протистоянні “хворій цивілізації” капіталістичного суспільства. Шизоаналіз спрямований на заперечення широкомасштабних структур у суспільстві й у психіці, які контролюють життєдіяльність індивідів. Соціологічна програма П. Бурдьє має на меті ствердження республіканських цінностей. Він розуміє інтелектуала не як одинака, що протистоїть світу і владі, а як господаря, підкреслює гідність особистості.

Таким чином, концепції моралі та права, розроблені в руслі постструктуралізму, визнають вичерпаною онтологію, в межах якої реальність могла піддаватися примусовому перетворенню, і відмовляються служити обґрунтуванню державної влади, акцентують увагу на правах і свободах людини.

Узагальнюючи розглянуті трактування влади, можна сказати, що прагнення до влади є проявом прагнення до існування; для суспільства в цілому влада набирає форми здатності до саморегулювання; для окремої людини як суб'єкта влади це можливість визначати діяльність об'єкта; соціальна цінність влади залежить від того, якою мірою вона сприяє олюдненню людини.

Четвертий розділ присвячений значенню конституційного досвіду Франції для дискурсу про владу в українській філософсько-правовій науці, для прискорення процесу реформування політично-правової системи України. Він дозволяє сформулювати такі пропозиції.

1. Враховуючи посилення останнім часом у нашому суспільстві міжконфесійних, міжетнічних і міжнаціональних конфліктів, слід зробити доповнення до ст. 1 Конституції нашої держави і ввести до числа загальних засад України як держави світськість.

2. Слід на національному конституційному рівні запровадити інститут, подібний до Державної ради Франції як вищого органу адміністративної юстиції й консультативного органу уряду, що має оцінювати ті акти, які йдуть від виконавчої влади, робити попередні висновки по її законопроектах, здійснювати контроль за діяльністю адміністративних органів.

3. Ст. 101 Конституції України варто було б розширити за рахунок нормативних приписів (які містяться у французькій конституції) про можливість українського омбудсмена звертатися з приводу порушення прав і свобод людини і громадянина до відповідних міжнародних організацій.

4. Зважаючи на характер і тенденції розвитку та конституційний досвід Французької Республіки, особливо слід підкреслити значення для України поділу у французькій конституції нормативних актів, зокрема, на “органічні закони”, “звичайні закони”, “референдні закони”, які відповідно мають відображати цільову та функціональну правову політику. Упровадження подібних правових норм у національну правову систему (систему законодавчих актів) утворило б “перехідний місток” між сферами державного правотворення та реалізації народом його суверенної волі.

У п'ятому розділі розглядається значення Конституцій Росії та США для розвитку Конституції України. Вивчення Основного Закону США є корисним насамперед у плані налагодження конструктивних взаємовідносин між громадянським суспільством та правовою державою, а також поліпшення механізму реалізації прав і свобод людини і громадянина. Важлива роль тут належить органам місцевого самоврядування. Трактування влади як здатності до саморегулювання можна застосувати і до місцевих громад. Дослідження Конституції РФ дозволила нам сформулювати такі пропозиції.

1. Основний Закон РФ (ст. 10-11) закріплює принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, при цьому одночасно встановлює коло органів, котрі здійснюють державну владу. В Конституції України таке коло органів не конкретизоване і деталізоване. На нашу думку, слід розширити відповідним чином розділ „Загальні засади”.

2. Доречним видається конституційне положення РФ про те, що Президент Росії безпосередньо не належить до жодної з трьох гілок влади. Ми пропонуємо деталізувати ст. 102 Конституції України положенням „Президент не належить до жодної з гілок влади”, що дозволило б точніше визначити місце Президента в системі органів державної влади.

3. У Конституції РФ чітко встановлено, що органи місцевого самоврядування не входять до системи державних органів. У чинній Конституції України таке чітке положення відсутнє. Тому слід удосконалити розділ ХІ національного Основного Закону аналогічними нормами.



ВИСНОВКИ

У дисертації проведено комплексне філософсько-правове дослідження актуальної наукової проблеми - класичного та некласичного підходів до феномену влади. Воно дало можливість сформулювати такі узагальнені висновки.

1. Основним чинником переходу до класичного світогляду від докласичного була заміна принципу “волі до віри” принципом “волі до влади”; остання проявляється значною мірою у прагненні до істини, тобто іманентними рисами класичного філософсько-правового підходу до влади є раціоналізм, гносеологізм, логоцентризм, методологізм; некласична філософія права розглядає владу у більш загальному плані, який значною мірою має прагматичний характер.

2. Постструктуралісти, автори найрадикальнішої некласичної концепції влади, роблять наголос не на зовнішній дії влади, а на внутрішньому полі сил у сфері несвідомого, котрі змагаються за панування над тілом і розумом суб'єкта і проявляються як у приватному житті людини, так і в масштабах соціуму. Пізнання також пронизане прагненням до влади, до духовного, практичного і духовно-практичного оволодіння світом; через дискурс влада формує суб'єкта, але суб'єкт захищає своє право виявляти власну волю до влади, тобто свої права і свободи.

3. Еволюція уявлень про владу підводить до більш широкого і глибокого розуміння самої природи влади. Її слід розглядати як здатність, передусім здатність до утвердження в цьому світі; для суспільства загалом це здатність до самоорганізації, котра реалізується через відносини владарювання і підкорення; соціум також може виступати і суб'єктом, і об'єктом влади; для окремої людини як суб'єкта влади це здатність і можливість визначати діяльність об'єкта. Влада має соціальну цінність, що визначається мірою, якою вона сприяє олюдненню людини, якою вона дає об'єкту можливість і водночас змушує його керуватись загальнолюдськими цінностями.

4. Дослідження правотворчості та правозастосування у Франції свідчить про схильність юристів цієї країни до розширення прав і свобод людини і громадянина, до плюралізму, толерантності, поєднане з негативним ставленням до антираціоналізму. Іншими словами, до постструктуралізму вони ставляться критично. У процесі подальшого розвитку Конституції України доцільним буде використання конституційного досвіду Франції. Авторка формулює і конкретні пропозиції (див. стор. 11-12).

5. Порівняння Конституцій України, Російської Федерації та Сполучених Штатів Америки підказує певні висновки щодо поліпшення вітчизняного Основного Закону, передусім щодо структури державної влади і механізму реалізації прав та свобод людини і громадянина (див. стор. 12).

6. Доречно доповнити Конституцію України положеннями про те, що міжнародні договори або угоди, належним чином ратифіковані або схвалені, є приматом національної правової системи.

7. Слід врахувати посилення уваги до прав і свобод людини і громадянина з боку французьких, американських та російських законодавців. Зокрема, варто імплементувати до норм національної Конституції положення ч. 1 ст. 55 РФ про те, що перелік у Конституції основних прав і свобод не повинен тлумачитись як заперечення або приниження інших загальновизнаних прав і свобод людини і громадянина.



СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Капустіна Н.Б. Вплив уявлень про владу Ж.Дельоза на формування сучасної філософсько-правової концепції влади // Актуальні проблеми держави i права. - Випуск 11. - Одеса: Юр. літ., 2001. - С. 687-689.

2. Капустіна Н.Б. Право влади або влада права? (Шляхи розвитку правової держави) // Актуальні проблеми держави i права. - Випуск 12. - Одеса: Юр. літ., 2001. - С.244-247.

3. Капустіна Н.Б. Від раціоналізму правового мислення Цицерона - до мікрофізики влади в постструктуралізмі // Актуальні проблеми держави i права. - Випуск 13. - Одеса: Юр. літ., 2002. - С. 124-127.

4. Капустіна Н.Б. Зміна уявлень про владу: від раціоналізму Шарля Монтеск'є до постструктуралізму Ролана Барта // Актуальні проблеми держави i права. - Випуск 16. - Одеса: Юр. літ., 2002. - С. 115-118.

5. Капустіна Н.Б. Реалізація сучасних уявлень про владу: суперечності та шляхи їх подолання // Актуальні проблеми держави i права. - Випуск 18. - Одеса: Юр. літ., 2003. - С. 687-690.

6. Капустіна Н.Б. Децентралізація влади та її повноважень // Актуальні проблеми держави i права. - Випуск 22. - Одеса: Юр. літ., 2004. - С. 543-547.

7. Капустіна Н.Б. Перехід від влади сили до влади права як основна ціннісна орієнтація сучасного світогляду // З6ipник по матеріалам конференції ОНЮА “Охорона дитинства. Дитяче право: теорія, досвід, перспективи”. - Одеса: Юр. літ., 2001. - С. 40-42.

8. Капустина Н.Б. Семиологический подход Р. Барта к рассмотрению проблемы власти // Материалы международной конференции, посвященной 60-летию воссоздания философского факультета в структуре МГУ им. М.В.Ломоносова “Человек - Культура - Общество. Актуальные проблемы философских, политологических и религиоведческих исследований”. - Том 3. - Москва, 2002. - С. 133-134.

9. Капустіна Н.Б. Активізація якісних характеристик гілок влади як фактор становлення правової держав и // Тези доповідей i наукових повідомлень науково-практичної конференції “Становлення i розвиток правової системи України” - К., 2002. - С.70-72.



АНОТАЦІЯ

Капустіна Н.Б. Класичний і некласичний підходи у філософсько-правовому дослідженні феномену влади. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.12 - філософія права. - Київський національний університет внутрішніх справ, Київ, 2005.

Дисертація присвячена дослідженню двох підходів до проблеми влади, які склались у філософії права, - класичного і некласичного. Прослідковано розвиток поглядів на владу від античності до сучасності. На цій основі запропоновано нове розуміння влади. Проведено також аналіз Конституцій Французької Республіки, Російської Федерації та Сполучених Штатів Америки, які виступають основними правовими засобами здійснення влади цими державами. Сформульовано конкретні пропозиції щодо вдосконалення Конституції України

Ключові слова: влада, класична філософія права, некласична філософія права, постструктуралізм, конституція, Конституція України, Конституція Російської Федерації, Конституція Французької Республіки, Конституція Сполучених Штатів Америки.



АННОТАЦИЯ

Капустина Н.Б. Классический и неклассический подходы в философско-правовом исследовании феномена власти. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.12 - философия права. - Киевский национальный университет внутренних дел, Киев, 2005.

Диссертация посвящена исследованию двух подходов к проблеме власти, сложившихся в философии права, - классического и неклассического. Прослежено развитие взглядов на власть от античности до современности. Философское основание смены классического толкования власти неклассическим состоит в переходе от установки на познание универсальных законов бытия к пониманию человека во всей его полноте, происходит замена теоцентрического принципа “воли к вере” принципом “воли к власти”, важным проявлением которой выступает стремление к истине. Классическому философско-правовому подходу к феномену власти присущи рационализм, логоцентризм, гносеологизм, методологизм. Неклассическая философия права рассматривает власть в более широких контекстах, склоняясь при этом к прагматизму.

Наиболее оригинальную неклассическую концепцию власти предложили постструктуралисты. У них центр внимания смещается с внешнего действия власти на внутреннее поле сил в сфере бессознательного, которые соревнуются за господством над телом и разумом субъекта; власть рассматривается как своеобразное поле напряжения, образуемое спонтанными соотношениями сил, пронизывающими всю социальную действительность. Власть органически связана со знанием и через дискурс формирует субъекта, но субъект отстаивает свое право проявлять собственную волю к власти, то есть свои права и свободы.

На этой основе предложено новое понимание власти как способности, прежде всего способности к существованию, которая у общества в целом проявляется как способность к самоорганизации (реализующуюся через систему отношений властвования и подчинения), а у отдельного человека как субъекта власти - в качестве способности осуществлять свою волю.

Проведен также сравнительный анализ Конституций Франции, России и США, которые выступают основными правовыми средствами осуществления власти этими государствами. Сформулированы конкретные предложения относительно улучшения Конституции Украины, которые состоят в следующем. Учитывая имеющее место в последнее время в нашем обществе усиление межконфессионных, межэтнических и межнациональных конфликтов, следует дополнить ст. 1 Конституции Украины и ввести в число общих основ Украины как государства светскость. Целесообразно дополнить Конституцию Украины положениями о том, что международные договоры или соглашения, должным образом ратифицированные или одобренные, являются составной частью ее правовой системы. Используя французский конституционный опыт, желательно ввести на национальном конституционном уровне подобный институт Государственного совета как высшего органа административной юстиции и консультативного органа правительства, который должен оценивать акты, исходящие от исполнительной власти, делать предварительные заключения по ее законопроектам, заниматься контролем за деятельностью административных органов.

В раздел Конституции Украины “Общие основы” следует ввести положение относительно круга органов, осуществляющих государственную власть, аналогичное тому, которое содержится в ст. 10-11 Конституции Российской Федерации. Предлагается детализировать ст. 102 Конституции Украины положением “Президент не относится ни к одной из ветвей власти”. Целесообразно также дополнить раздел ХІ Конституции Украины нормативным положением о том, что органы местного самоуправления не входят в систему государственных органов. Следует учесть усиление внимания к правам и свободам человека и гражданина со стороны французских, американских и российских законодателей. В частности, можно имплементировать в нормы национальной Конституции положения ч.1 ст. 55 РФ о том, что перечень в Конституции основных прав и свобод не должен толковаться как отрицание или унижение других общепризнанных прав и свобод человека и гражданина. Имеются еще некоторые предложения.

Ключевые слова: власть, классическая философия права, неклассическая философия права, постструктурализм, конституция, Конституция Украины, Конституция Российской Федерации, Конституция Французской Республики, Конституция Соединенных Штатов Америки.



ANNOTATION

Kapustina N.B. Classical and non-classical approaches in the law philosophy researching of power phenomenon. - Manuscript.

The dissertation for Law Candidate's Degree by speciality 12.00.12 -Law Philosophy. - Kyiv National University of Internal Affairs. - Kyiv, 2005.

The dissertation is devoted to the investigation of two methods with regard to the power problem formed in law philosophy, - classical and non-classical. It is observed the evolution of power conceptions since antiquity till nowadays. New conceptions of the power are proposed on this base.

It is conducted the analysis of the Constitutions of French Republic, Russian Federation and the United States of America, that considered as the main legal instruments of power realization by these states. The specific proposals for the improvement of the Ukrainian Constitution are formulated too.

Key words: law, classical law philosophy, non-classical law philosophy, poststructuralism, constitution, the Constitution of Ukraine, the Constitution of French Republic, the Constitution of Russian Federation, the Constitution of the United States of America.

Размещено на Allbest.ru

...