Сучасні теоретичні та правові проблеми використання спеціальних знань у досудовому слідстві

Порівняльний аналіз законодавства та слідчої практики щодо порядку призначення експертизи і залучення експерта дав можливість дисертанту висвітлити низку проблем та запропонувати шляхи їх розв'язання. Звертається увага на те, що згідно із законом (ч. 1 ст. 66 і ч. 2 ст. 75 КПК України) як експерт може бути викликана будь-яка особа, яка має необхідні знання для дачі висновку з досліджених питань, тобто суб'єктом експертного дослідження є фізична особа, яку визначає слідчий. Це відповідає процесуальній самостійності і незалежності слідчого при збиранні доказів. Експерт, у визначених законом діях, є також самостійним суб'єктом (статті 75 і 77 КПК України). Але при призначенні експертизи спеціалістам експертних установ іншою нормою (чч. 3- 4 ст. 196 КПК України) слідчого позбавлено права безпосереднього вибору експерта, ознайомлення його з постановою про призначення експертизи та роз'яснення прав і обов'язків тощо. Одночасно автор не міг не відзначити, що такий порядок не тільки суперечить процесуальному статусу слідчого та ст. 75 КПК України, а й порушує права самого експерта і обвинуваченого, який при ознайомленні його слідчим з постановою про призначення експертизи не може реалізувати своє право на відвід експерта, оскільки з неї не видно, хто її проводить та низку інших прав цих суб'єктів. Пропонується встановити єдиний порядок взаємовідносин слідчого, обвинуваченого і експерта, що передбачений для спеціалістів, які не працюють в експертних установах. Визнано недосконалою редакцію ч. 3 ст. 197 КПК України, із якої випливає, що обвинуваченому повинні оголошуватися постанови про призначення різних експертиз у той час, коли його психічний стан робить це неможливим, оскільки законодавець висловив застереження лише щодо постанови про призначення судово-психіатричної експертизи. Викладено обґрунтовані пропозиції про встановлення терміну ознайомлення обвинуваченого з постановою про призначення експертизи та інші зміни до законодавства з цього питання.

Другий підрозділ - “Вибір слідчим експертів”. На основі аналізу літературних джерел, законодавства про статус експерта та практики залучення цього спеціаліста до проведення експертиз викладено розширений спектр вимог щодо його ділових і професійних якостей, а також процесуальний порядок відбору та практичні аспекти діяльності. На базі вивчення і узагальнення процесуальних норм виписано вісім позицій, які характеризують причини, що унеможливлюють участь спеціаліста у проведенні експертизи.

Отримані результати також дозволили зробити деякі висновки і пропозиції з проблемних малодосліджених питань. Дисертант вважає за можливе залучення до проведення комплексної експертизи одного спеціаліста, якщо він приблизно однаковою мірою володіє різними спеціальними знаннями для вирішення комплексу питань, що потребує розслідування у справі, а особливо коли він має певні навички володіння багатофункціональними приладами. Також допускає при проведенні експертиз залучення зарубіжних фахівців. Відмічається, що за процесуальним законом це не заборонено (статті 31, 75, 196 і 198 КПК України), а у ст. 23 Закону України “Про судову експертизу” прямо сказано, що іноземні спеціалісти можуть брати участь у комісійних експертизах. Для детального врегулювання процесу залучення іноземних експертів до проведення експертиз сформульовано спеціальну норму, якою пропонується доповнити кримінально-процесуальне законодавство.

Третій підрозділ - “Підбір і передача слідчим матеріалів для експертного дослідження та участь у проведенні експертизи”. Науково-практичне дослідження даного питання та порівняльно-системний метод і моделювання дозволили автору сформулювати і описати базові принципи діяльності слідчого на цьому етапі процесуальної діяльності. З цією метою подано детальний виклад процесуального порядку підбору і передачі слідчим матеріалів для експертного дослідження, а також пропозиції щодо активної участі слідчого в експертному дослідженні та вирішенні проблемних питань слідчої практики.

Автор звертає увагу на хибність думок деяких науковців, що закон ніби дозволяє примусово відбирати зразки для експертного дослідження тільки в обвинуваченого. Постанова слідчого про відбір зразків, винесена відповідно до закону (ч. 5 ст. 114 і ч. 1 ст. 199 КПК України), є обов'язковою для всіх осіб. Інше тлумачення цього процесу суперечить законодавству і на практиці може позбавити слідчого можливості призначення певних експертиз, збирання доказів і вирішення справи по суті. Розуміючи, що не всі зразки можна отримати примусово, наприклад, записати голос людини за допомогою звукозаписувального пристрою, а тому пропонується, у разі крайньої необхідності, відбирати їх у такому разі негласно за участю спеціаліста та понятих.

Здобувач зупиняється також на недоліках існуючого порядку передачі об'єктів і матеріалів для експертного дослідження, що інколи спричиняють негативні наслідки, і пропонує безпосередню й документальну передачу їх експерту. Далі зазначається, що перед початком дослідження об'єктів експерт повинен повідомляти про це слідчого і узгодити такі питання: чи заявлені якісь клопотання обвинуваченим при ознайомленні з постановою про призначення експертизи і як їх вирішити; чи буде слідчий брати участь при розпечатуванні об'єктів, їх огляді та дослідженні, проведенні експериментів тощо; як бути з об'єктами дослідження (чи можна їх видозмінити, пошкодити, знищити); вибору способу та методики дослідження доказів та інших об'єктів; термінів проведення експертизи. Право слідчого брати участь у проведенні експертизи, встановлювати строки її проведення тощо повинно бути закріплено у процесуальному законі, як це має місце в інших країнах. Свою принципову позицію щодо узгодження експертом зі слідчим методики експертного дослідження дисертант аргументує головне тим, що в іншому випадку останній змушений буде призначати повторну експертизу, оскільки він є суб'єктом з правом оцінки висновку експерта. Наведене більшою мірою стосується спілкування слідчого і спеціалістів експертних установ. Разом з тим це не означає, що слідчий обов'язково повинен брати активну участь у проведенні кожної експертизи, але таке право він повинен мати за законом. Одночасно висловлено категоричне твердження про те, що слідчий не може і не має права втручатися у сам технологічний процес експертного дослідження та вироблення і викладення експертом свого висновку в акті експертизи. У роботі висвітлено й інші позитивні наслідки участі слідчого у проведенні експертизи.

Дослідник з метою подальшого зміцнення конституційних прав і свобод людини висунув нову пропозицію про закріплення у процесуальному законі правила, за яким медична та психіатрична експертизи обвинуваченого мають обов'язково проводитись комісією експертів у складі не менше трьох спеціалістів, а стаціонарне обслідування або спостереження за ним у медичному закладі не повинно тривати більше 40 днів. Продовження цього строку може бути можливе лише за рішенням суду.

Четвертий підрозділ - “Висновок експерта та його оцінка слідчим”. Використовуючи теоретичні напрацювання та практичний досвід, дисертант досліджує питання поняття висновку експерта (акта), його структури і змісту, які викладає з авторськими новелами, насамперед щодо детального опису експертом технологічного процесу експертного дослідження, ходу логічних посилок тощо. Велика увага звертається на обов'язкове відображення в акті дослідження науково-обгрунтованої методики, що застосовувалась експертом; довідково-нормативної документації та її джерел; способів фіксації та документування досліджень і експериментів; з чийого дозволу, у чиїй присутності було знищено, пошкоджено чи видозмінено об'єкти дослідження і як саме тощо. Дуже важливим для дослідницької частини акта є викладення експертом аргументації кожного результату дослідження за встановленим (пізнаним) фактом.

Автор підтримує думку тих вчених, які вважають, що експерт не повинен торкатися питань правового характеру, а також допускає існування ймовірних висновків.

Дослідивши значення слів “висновок” і “акт”, він пропонує експертизу оформляти актом, де логічним буде викладення висновків експерта за результатами його практичної та розумової діяльності.

На завершення описується прагматичний процес оцінки слідчим матеріалів експертизи і висновків експерта, а також наводиться думка про те, що слідчий при здобутті певних знань не тільки може оцінити висновок експерта, а й повинен дати йому свою оцінку, як вимагає закон і процес пізнання істини у справі.

Для своєчасної реалізації прав обвинуваченого у повному обсязі пропонується в законі встановити п'ятиденний термін ознайомлення його з матеріалами експертизи (рахувати з моменту їх надходження слідчому).

У висновках дисертаційного дослідження наголошується на недосконалості теорії використання спеціальних знань і правової регламентації діяльності слідчих та інших осіб, які володіють спеціальними знаннями, що унеможливлює широке і ефективне їх застосовування у процесі досудового слідства. Це обумовлено, насамперед, нечіткими і неоднозначними теоретичними визначеннями самих понять спеціальних знань, суб'єктів, способів використання та форм їх реалізації.

Тому автором, на основі аналізу теоретичного і емпіричного матеріалу, визначено науково обгрунтований понятійно-категоріальний апарат щодо змісту і місця спеціальних знань, їх носіїв, сформульовано висновки і пропозиції, спрямовані на вдосконалення процесуально-прикладних аспектів їх застосування у процесі досудового слідства.

Основні положення, розглянуті в дисертації, знайшли відображення у таких публікаціях

1. Виявлення та розслідування злочинів, що вчиняються за допомогою комп'ютерних технологій: Посібник / Б. В. Романюк, М. І. Камлик, В. Д. Гавловський, В. Г. Хахановський, В. С Цимбалюк / Під ред. Я. Ю. Кондратьєва. - К.: Вид-во НАВСУ, 2000. - 64 с.

2. Комп'ютерна злочинність: Навч. посібник / П. Д. Біленчук, В. В. Бут, В. Д. Гавловський, М. В. Гуцалюк, Р. Л. Колпак, В. В. Кравчук, Б. В. Романюк, В. С. Цимбалюк. - К.: Атіка, 2002. - 240 с.

3. Романюк Б. В. Участь педагога у слідчих діях // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. - 2001. - № 4. - С. 290-295.

4. Романюк Б. В. Участь у досудовому слідстві спеціалістів, які мають медичні знання // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. - 2001. - № 5. - С. 208-214.

5. Романюк Б. В. Перекладач на стадії досудового слідства // Науковий вісник Національної академії Служби безпеки України. - 2001. - № 13. - С. 124-130. - Інв. №5384 (таємно).

6. Романюк Б. Залучення спеціалістів до розслідування злочинів у сфері інформаційних технологій // Міліція України. - 2002. - № 1. - С. 22- 23; - № 2. - С. 24- 25.

7. Романюк Б. В. Спеціаліст на досудовому слідстві // Збірник наукових праць Національної академії Служби безпеки України. - 2002. - № 5. - С. 52-58. - Інв. №29/26-1059 (таємно).

8. Романюк Б. Використання спеціальних знань слідчим на стадії досудового слідства. // Право України. - 2002. - № 3. - С. 137-142.

Размещено на Allbest.ru