Юридична природа виконання наказу, кримінально-правова оцінка діяння особи, що віддала чи виконала протиправний наказ

Размещено на http://www.allbest.ru/

[Введите текст]

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ДЯЧУК СЕРГІЙ ІВАНОВИЧ

ЮРИДИЧНА ПРИРОДА ВИКОНАННЯ НАКАЗУ; КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ОЦІНКА ДІЯННЯ ОСОБИ, ЩО ВІДДАЛА ЧИ ВИКОНАЛА ПРОТИПРАВНИЙ НАКАЗ

Спеціальність 12.00.08:

кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ - 2000



Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі кримінального права та кримінології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник - кандидат юридичних наук, доцент Андрушко Петро Петрович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, кафедра кримінального права та кримінології, завідувач.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Академії правових наук України Баулін Юрій Васильович, Національна юридична академія імені Ярослава Мудрого, кафедра кримінального права, професор кафедри;

кандидат юридичних наук, доцент, Фесенко Євген Володимирович, Секретаріат Верховної Ради України, відділ зв'язків з органами правосуддя, головний науковий консультант.

Провідна установа - Інститут держави і права імені В.М. Корецького (01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4).

Захист відбудеться " 3 " квітня 2000 року о 11-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26. 001. 05 при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 253).

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий " 25 " лютого 2000 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат юридичних наук, доцент В. Шибіко.



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Посередником між завданням та очікуваним результатом управління виступає управлінська функція, підґрунтям якої є владні відносини. У таких випадках особи, що реалізують своє право на пред'явлення розпорядчих вимог, та особи, які безпосередньо їх виконують, знаходяться на різних управлінських рівнях: між ними існують відносини “влади або підлеглості”, основою яких виступає наказ.

Виконання наказу інколи поєднується із колізією інтересів особи, що його виконує, з одного боку, і сторони, якій заподіяно шкоду внаслідок виконання такого наказу, з іншого. Це обумовлює необхідність визначення пріоритетів таких інтересів, що одночасно претендують на задоволення, їх ієрархію з точки зору зацікавленості в них суспільства. Вирішення цих завдань неможливе без науково обґрунтованого розуміння категорії “наказ”, поглибленого дослідження юридичної природи його виконання, умов правомірності заподіяння шкоди у зв'язку з виконанням наказу, а також без врегулювання на підставі отриманих результатів прав та обов'язків вказаних зацікавлених сторін. Дослідженню зазначених вище проблем і присвячена ця робота.

Актуальність теми дослідження. Проблемам, пов'язаним із з'ясуванням юридичної природи виконання наказу, в науці кримінального права приділялася значна увага. Ще за радянських часів серед вчених - юристів велася дискусія з приводу самого поняття наказу, юридичної природи його виконання та співвідношення цього правового явища з так званими обставинами, що виключають злочинність діяння. Ці проблеми займали чільне місце в дослідженнях М.Д. Дурманова, В.В. Леоненка, А.В. Наумова, А.А. Піонтковського, І.І. Слуцького, А.А. Тер-Акопова, А.Н. Трайніна, Ю.М. Ткачевського, В.М. Чхиквадзе, М.І. Якубовича та інших відомих вчених. Місце виконання наказу серед обставин, що виключають злочинність діяння, було предметом поглибленого наукового аналізу в працях П.П. Андрушка, Ю.В. Бауліна, П.П. Михайленка та В.І. Михайлова.

Незважаючи на значну кількість публікацій, у теорії кримінального права юридична природа виконання наказу всебічно не проаналізована, продовжує залишатися багато дискусійних питань, відсутні єдині підходи щодо розуміння цієї проблеми. Наприклад, А.Н. Трайнін, заперечуючи проти віднесення виконання наказу до обставин, що виключають кримінальну відповідальність, стверджував, що виконання законного наказу завжди є обов'язковим та суспільно корисним, а тому ні в якому зв'язку з цими обставинами не знаходиться. М.Й. Коржанський, Ю.М. Ткачевський і М.І. Якубович взагалі вважають, що виконання наказу не входить до предмету кримінально-правового регулювання, оскільки визначається нормами інших галузей права. Інші вчені пропонують визнавати вказану обставину такою, що виключає або кримінальну відповідальність (І.І. Слуцький), або суспільну небезпечність (протиправність) діяння (А.А. Піонтковський), або суспільну небезпечність та (чи) протиправність діяння (Ю.В. Баулін, П.П. Андрушко).

Такий стан теоретичної розробки проблеми впливає і на практику, про що свідчать численні проаналізовані автором приклади суперечливих судових рішень з приводу кримінально-правової оцінки діянь особи, що віддала чи виконала наказ.

Відсутність до теперішнього часу законодавчого визначення місця виконання наказу серед обставин, що виключають злочинність діяння, підстав та складу цієї обставини також є підґрунтям для неоднозначного розуміння виконання наказу як правового явища. Застосування ж конституційних норм, якими передбачена юридична відповідальність особи за віддання і виконання явно злочинного наказу, зумовлює в свою чергу чимало питань. Вони передусім пов'язані з кримінально-правовою оцінкою діянь особи, що віддала чи виконала наказ, злочинний характер якого не був явним, з визначенням критеріїв явності злочинного наказу та загальних меж покори отриманому наказу. Детальної теоретичної розробки цих проблем на теперішній час взагалі немає, а результати досліджень, які проводились за радянських часів, певною мірою потребують перегляду і конкретизації.

Всі ці дані свідчать про безсумнівну актуальність чіткої правової регламентації умов правомірності заподіяння шкоди у зв'язку з виконанням наказу, визначення місця виконання обов'язкового наказу серед обставин, що виключають злочинність діяння, а тому обумовили вибір напрямків дисертаційного дослідження. Особливої значимості дисертаційне дослідження набуває у зв'язку з розробкою та прийняттям нового Кримінального кодексу України.

Враховуючи наведене, об'єктом даного дисертаційного дослідження є кримінально-правове значення дій, пов'язаних з відданням та виконанням наказу, а предметом - поняття наказу, юридична природа його виконання, а також критерії кримінально-правової оцінки діянь особи, що віддала чи виконала наказ.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження є складовою частиною плану наукової роботи кафедри кримінального права та кримінології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Робота відповідає Основним напрямам наукових досліджень в галузі держави і права на 1998-2000 роки, що були затверджені загальними зборами Академії правових наук України, а також проголошеним принципам Концепції судово-правової реформи в Україні, одним з яких є радикальне реформування матеріального законодавства, наповнення його гуманістичним змістом, виключення з кримінального закону діянь, які в сучасних умовах не можуть визнаватись злочинами.

Робота має тісний зв'язок з планами вивчення Загальної частини кримінального права України як навчальної дисципліни у юридичних вищих навчальних закладах та факультетах.

Проведене дисертантом узагальнення практики вирішення судами питань кримінально-правової оцінки діянь особи, що віддала чи виконала злочинний наказ, було передбачено планом роботи Верховного Суду України на перше півріччя 1999 року.

Мета і завдання дослідження. Метою запропонованого дослідження є визначення юридичної природи виконання наказу, місця виконання обов'язкового наказу серед обставин, що виключають злочинність діяння, та наукове обґрунтування на цій підставі критеріїв кримінально-правової оцінки діянь особи, що віддала чи виконала протиправний наказ. У зв'язку з цим, робота була зорієнтована на вирішення таких завдань:

Провести всебічний аналіз поняття наказу, умов його правомірності, класифікацію наказів, критерієм якої є відповідність наказу праву, з їх визначенням.

Проаналізувати межі покори отриманому наказу.

Розкрити юридичну природу виконання наказу та визначити підстави, коли ця обставина виключає злочинність діяння.

Провести узагальнення судової практики з питань кримінально-правової оцінки діянь особи, що віддала чи виконала протиправний наказ.

Виробити конкретні практичні рекомендації з метою надання належного захисту правомірній поведінці особи та запровадити їх у правозастосовну практику і законодавство.

Методологічні основи дисертаційного дослідження представлені історичним, формально-логічним, статистичним, системно-структурним методами, методом порівняльного правознавства та іншими методами.

Використання різних методів дослідження, джерел інформації (наукових праць вітчизняних та зарубіжних вчених, положень, оцінок, висновків та пропозицій, висловлених окремими юристами на сторінках наукових видань, даних статистики тощо) та результатів узагальнення судової практики дало можливість автору виявити ряд нових проблем, пов'язаних в теорії кримінального права з існуванням інституту обставин, що виключають злочинність діяння, і запропонувати шляхи їх розв'язання.

Робота написана також з урахуванням сучасних досягнень юридичної науки України. В дисертації використана не тільки суто юридична література, але й окремі наукові положення з інших галузей знань (філософії, політології тощо).

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є першим комплексним монографічним дослідженням в теорії кримінального права України юридичної природи виконання наказу, критеріїв кримінально-правової оцінки діянь особи, що віддала чи виконала протиправний наказ, що (в концептуальному значенні) пов'язано з проблемою забезпечення нормальної управлінської діяльності в державі.

У дисертації виноситься на захист ряд нових у теоретичному плані та важливих у практичному відношенні положень, зокрема:

Пропонується власне визначення наказу, під яким слід розуміти вимогу розпорядчого характеру органу управління, а так само особи, якій надано владні повноваження, про вчинення або невчинення певних дій іншою особою чи визначеним колом осіб, на яких покладено обов'язок виконувати цю вимогу. Вимоги наказу можуть бути як законні, так і незаконні, а тому наводяться аргументи на користь розмежування законного, правомірного, протиправного і злочинного наказів.

В роботі обґрунтовується положення, відповідно до якого правомірним може бути не тільки законний за змістом і формою наказ, а й наказ, який не відповідає таким ознакам, якщо його віддання відбувається за наявності обставин, що виключають злочинність діяння.

По-новому визначена сутність злочинного наказу. Це вимога розпорядчого характеру вчинити діяння, яке передбачене кримінальним законом як злочин і посягає на цінності, що перебувають під кримінально-правовою охороною. Саме по собі віддання такого наказу, за наявності необхідних підстав, містить ознаки злочину. Злочинний наказ завжди є незаконним за змістом і(або) протиправним за формою, проте лише протиправність наказу не є достатнім свідченням його злочинності. Наказ вважається злочинним, коли такою є дія, вчинення якої ним вимагається, а тому саме вона та, при необхідності, її наслідки, отримують кримінально-правову оцінку. У випадках же, коли має місце злочинне перевищення влади чи посадових повноважень або зловживання владою чи посадовим становищем шляхом віддання злочинного наказу, то ці дії, за наявності необхідних підстав, утворюють склад одного із зазначених посадових злочинів.

В розвиток положень Конституції України обґрунтовується необхідність розмежування злочинного та явно злочинного наказу, і робиться висновок, що злочин внаслідок віддання чи виконання явно злочинного наказу вчиняється умисно, а тому за такі дії завжди настає юридична відповідальність. Що ж стосується злочинного наказу, то відповідальність за його виконання у сфері суспільної діяльності, де вимагається беззастережна покора вимогам начальника, має бути передбачена лише щодо випадків, коли особа, що його виконала, фактично мала усвідомлений вибір поведінки, проте цим вибором не скористалася і діяла, посягаючи на об'єкти кримінально-правової охорони, умисно або з необережності. На думку автора, в інших сферах суспільної діяльності при цих же умовах повинна наставати відповідальність і за посягання на об'єкти кримінально-правової охорони внаслідок виконання протиправного наказу.

Автор пропонує визнати виконання обов'язкового наказу самостійною обставиною, що виключає злочинність (суспільну небезпеку та протиправність) діяння. Посилання в роботі саме на обов'язковий, а не на правомірний чи законний характер вимог наказу автор обгрунтовує тим, що в деяких сферах суспільної діяльності обов'язковому виконанню підлягають не тільки правомірні, а й протиправні, проте незлочинні накази.

В роботі наводяться аргументи на користь висловленої думки про доцільність виділення складу правомірного вчинку. При аналізі складу виконання обов'язкового наказу як обставини, що виключає злочинність діяння, по-новому визначається зміст підстав та ознак цієї обставини.

Автор обґрунтовує критерії кримінально-правової оцінки діянь осіб, що віддали чи виконали протиправний наказ, в основу яких покладені можливі варіанти психічного ставлення таких осіб як до характеру вимог наказу, так і до вчинюваних на його виконання дій та, при необхідності, їх наслідків.

Практичне значення одержаних результатів визначається тим, що в роботі запропоновано доповнити Загальну частину Кримінального кодексу України новою статтею “Виконання обов'язкового наказу”. Крім того, автором запропонована нова редакція відповідних норм військових статутів Збройних Сил України стосовно меж покори отриманому наказу та відповідальності за виконання злочинного наказу в умовах військової служби (правотворчий аспект).

Автором проаналізовані матеріали 86-и найбільш характерних з точки зору правозастосування з досліджуваних питань кримінальних справ, які знаходилися у провадженні судів і прокуратур колишнього СРСР та України. Побудовані на результатах цього аналізу конкретні рекомендації враховані Верховним Судом України, а тому використовуються при здійсненні правосуддя судами України (правозастосовчий аспект).

Положення, які містяться в роботі, а також практичні рекомендації автора можуть бути використані в навчальному процесі юридичних вузів і юридичних факультетів, для розробки спецкурсів кримінально-правового циклу, при підготовці підручників, навчальних та методичних посібників, а також при проведенні занять з підвищення кваліфікації та професійної майстерності слідчих, прокурорів, адвокатів, суддів. Зокрема, положенням щодо межі покори отриманому наказу в умовах військової служби, відведено окреме місце в курсі навчальних дисциплін “Військова адміністрація” та “Міжнародне гуманітарне право” у Військовому інституті Київського національного університету імені Тараса Шевченка (навчальний аспект).

Викладені в дисертації висновки і пропозиції можуть стати теоретичним і практичним матеріалом для подальших досліджень в науці кримінального права, інших юридичних наук, цьому сприяють широкий спектр використаної літератури, дискусійний характер частини сформульованих автором положень та проаналізована судова практика (науково-дослідницький аспект).

Апробація результатів дисертації. Основні положення роботи висвітлювалися у науковому повідомленні “Кримінально-правова оцінка насильницьких діянь, вчинення яких зумовлено виконанням наказу” на міжнародному науково-практичному семінарі “Проблеми боротьби з насильницькою злочинністю” (30 вересня 1999 року, м. Харків), а також обговорювалися та знайшли свою підтримку у військовій колегії та судовій колегії в кримінальних справах Верховного Суду України, на науково-практичних конференціях молодих вчених та аспірантів юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Військового інституту цього ж університету.

Структура роботи. Дисертація складається з вступу, двох розділів, чотирьох підрозділів, десяти пунктів, висновку, списку використаних літературних джерел. Повний обсяг дисертації - 248 сторінок, в тому числі список використаних літературних джерел - 17 сторінок (188 посилань), Додатки - 34 сторінки (9 додатків).

наказ злочин підмовництво

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі висвітлюється актуальність теми, дається загальна характеристика основних напрямків дослідження, визначається його мета, завдання, формулюються основні теоретичні положення, що виносяться на захист, розкриваються наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, вказано на їх апробацію.

Перший розділ “Загальна характеристика поняття наказу та умов його правомірності” присвячений з'ясуванню поняття наказу, умов його правомірності та меж покори йому в різних сферах суспільної діяльності. Значну частину розділу складає дослідження юридичної природи виконання наказу, за результатами якого визначається місце виконання обов'язкового наказу серед обставин, що виключають злочинність діяння.

Аналізуючи істотні ознаки наказу, автор пропонує під ним розуміти вимогу розпорядчого характеру органу управління, а так само особи, якій надано владні повноваження, про вчинення або невчинення певних дій іншою особою чи визначеним колом осіб, на яких покладено обов'язок виконувати цю вимогу.

На думку автора, правомірним є в будь-якому випадку законний наказ, який відповідає наступним умовам: законність вимог, що він містить; дозволені способи та засоби його виконання (ознаки законності наказу за змістом); наявність повноважень у особи чи органу, які віддають наказ, до таких дій; віддання наказу в межах їх компетенції; дотримання встановленої форми та порядку віддання наказу (ознаки законності наказу за формою).

При цьому обґрунтовується висновок, що недотримання будь-якої з названих умов законності наказу не завжди свідчить про його протиправність. Так, якщо віддання такого наказу відбувається за наявності обставин, що виключають злочинність діяння, які теж передбачені законом, то цей наказ, з точки зору кримінального права, є правомірним. Отже, правомірним наказом є обов'язкова для виконання, заснована та виражена у точній відповідності із законом правомірна вимога розпорядчого характеру компетентного органу управління, а так само особи, якій надано владні повноваження, про вчинення або невчинення певних дій іншою особою чи визначеним колом осіб, які зобов'язані виконати цю вимогу.

Особливістю злочинного наказу є те, що завжди завдяки його виконанню вчиняються чи мають бути вчинені передбачені кримінальним законом суспільно-небезпечні діяння. Віддання такого наказу, за наявності необхідних підстав, містить ознаки злочину.

Поняття явно злочинного наказу визначається в роботі через очевидну, об'єктивну спрямованість його вимог на заподіяння шкоди охоронюваним кримінальним законом цінностям. Встановлення цієї спрямованості або взагалі не потребує спеціальних знань і може бути однаково усвідомлена будь-якою осудною особою, або хоча і потребує їх наявності, проте особа, що отримала наказ, володіє цими знаннями і усвідомлює завдяки цьому злочинність дій, вчинити які її примушують.

На підставі аналізу національного законодавства та історії його розвитку, міжнародної практики нормотворення автор дослідив межі покори отриманому наказу в різних сферах суспільної діяльності (у сфері, де вимагається беззастережна покора, у сфері державної служби, державного управління, господарської та підприємницької діяльності). В основі вирішення цієї проблеми повинен лежати обов'язок особи підкорятися наказу з урахуванням ступеня усвідомлення нею протиправності дій, вчинення яких ним вимагається. При цьому, фактичний зміст наказу та оцінка його виконавцем можуть і не співпадати, тобто виконавець може помилково вважати, що наказ незаконний чи навпаки, а це істотно впливає на вирішення питання про його відповідальність.

З позиції кримінального права правомірне твердження, що злочинний наказ виконанню не підлягає. Одночасно, по-різному за обсягом і формою встановлюється право осіб, що отримали накази, їх оцінювати. В будь-якому разі це повинно також враховуватись при вирішенні питання про їх відповідальність за спричинення шкоди внаслідок виконання наказу. Не виключено, що вчиненням дій, які зумовлені виконанням протиправного наказу, особа в подальшому може спричинити з необережності суспільно-небезпечні наслідки, а відтак, вчинити в цілому необережний злочин.

Обов'язковим для виконання є, як правило, правомірний наказ. У сферах же, де вимагається беззастережна покора, обов'язковим може бути і незаконний за змістом чи протиправний за формою, проте незлочинний наказ.

На підставі формально-матеріального підходу до розуміння злочину автор аналізує діалектику співвідношення змісту і форми цього складного правового явища і робить висновок, що виконання обов'язкового наказу, за своєю сутністю, належить до обставин, що виключають злочинність (суспільну небезпечність та протиправність) діяння, а відтак, коло цих обставин не повинно обмежуватись лише передбаченими в кримінальному законі.

При з'ясуванні юридичної природи виконання обов'язкового наказу, як і будь-якої з інших обставин, що виключають злочинність діяння, вихідна позиція полягає в тому, що поведінка людини за такої обставини є завжди правомірною.

Розглядаючи питання, чи може вважатися не суспільно небезпечним діяння за умови заподіяння шкоди внаслідок виконання обов'язкового наказу, дисертант підтримує позицію, що заподіяння шкоди у такому разі не завжди можна визнати суспільно-корисним фактором. Разом з тим, оскільки факт виконання обов'язкового наказу “перетворює” характер формально протиправних дій його виконавця, пов'язаних із спричиненням шкоди, на незлочинний, адже відсутня кримінальна протиправність, автор робить висновок, що цей факт повинен впливати і на соціальну оцінку таких дій та, при необхідності, їх наслідків. Пропонується виходити з того, що такій оцінці підлягають не самі по собі дії, що вимагалися наказом (вони, окремо взяті, можуть бути і суспільно небезпечними), а їх характер саме у зв'язку з відданим обов'язковим наказом. У такому розумінні вони матеріалізують зміст вимог обов'язкового наказу, а тому є завжди суспільно допустимими. Відсутність же іноді корисності діяння, яким спричинено шкоду внаслідок виконання обов'язкового наказу, не може автоматично свідчити про його суспільну небезпечність.

Схожість юридичної природи виконання обов'язкового наказу з іншими обставинами, які виключають злочинність діяння, полягає і в тому, що його виконанням може бути спричинена або спричиняється шкода об'єктам кримінально-правової охорони, а тому саме діяння, зумовлене виконанням наказу, при таких умовах зовні схоже із злочином. Як свідчать результати узагальнення судової практики, у всіх випадках спричинення шкоди виконанням обов'язкових наказів слідчими порушувалися кримінальні справи за ознаками певного складу злочину, а потім закривалися за його відсутністю, якщо ж ні, то ці помилки виправлялися судами.

Правовою підставою виконання обов'язкового наказу як обставини, що виключає злочинність діяння, автор визначив покладений на особу, яка отримала наказ, правовий обов'язок його виконати, тобто це об'єктивна категорія. Одночасно, на думку автора, отриманий наказ повинен бути оцінений з позиції дотримання умов його правомірності та встановленої у нормативно-правових актах межі покори йому. Якщо особа вважає себе зобов'язаною виконувати наказ, однак сумлінно при цьому помиляється або щодо свого правового статусу, або щодо змісту вимог наказу і, виконуючи його, заподіює шкоду, то в такому разі відсутні об'єктивні правові підстави виконання обов'язкового наказу. Дії такої особи повинні розглядатись як вчинені без вини і можуть лише прирівнюватись до виконання обов'язкового наказу.

Фактичною ж підставою зазначеної вище обставини пропонується визнати саме виконання отриманого обов'язкового наказу в точній відповідності до його вимог у разі спричинення внаслідок цього шкоди охоронюваним кримінальним законом цінностям.

Автор пропонує виділяти загального і спеціального суб'єкта складу виконання обов'язкового наказу як правомірного вчинку. Загальним його суб'єктом може визнаватись будь-яка особа, на яку покладено обов'язок виконання наказів, а спеціальним - така особа з урахуванням конкретної сфери управлінських відносин, де був відданий конкретний наказ.

В роботі стверджується, що суб'єктивна сторона складу вказаного правомірного вчинку на відміну від інших обставин, що виключають злочинність діяння, не завжди може характеризуватися бажанням особи досягти суспільно-корисної мети.

Судова практика свідчить, що в дійсності існує велика вірогідність для суб'єктивних помилок осіб, які отримують накази для виконання. Помилки можуть стосуватися наявності підстав виконання обов'язкового наказу, об'єкта, предмета тощо. Питання кримінальної відповідальності особи у таких випадках автор пропонує вирішувати виходячи з єдності наступних умов: по-перше, повинні враховуватись специфічні правила виконання обов'язкового наказу як обставини, що виключає злочинність діяння, по-друге, загальні правила кримінально-правової оцінки діяння при юридичній чи фактичній помилці.

Об'єктом, якому заподіюється чи може бути заподіяна шкода внаслідок виконання обов'язкового наказу як обставини, що виключає злочинність діяння, є виключно охоронювані кримінальним законом цінності.

Що стосується об'єктивної сторони складу виконання обов'язкового наказу, то вона характеризується наявністю усвідомленого і вольового вчинку людини, яка заподіює шкоду об'єктам кримінально-правової охорони, а тому, хоча таке її діяння зовні і схоже з описаною в законі об'єктивною стороною складу певного злочину, воно є виконанням, перш за все, правового обов'язку.

Єдиною умовою правомірності спричинення шкоди внаслідок виконання наказу слід визнати його обов'язковість.

Виходячи з того, що питання злочинності чи незлочинності діяння завжди є прерогативою кримінально-правового регулювання, автор на підставі проведеного порівняльно-правового аналізу кримінального законодавства інших країн, дослідження особливостей побудови національних правових норм, що передбачають подібні за природою обставини, пропонує доповнити Загальну частину Кримінального кодексу України статтею “Виконання обов'язкового наказу”, яка, на думку автора, повинна зайняти самостійне місце серед інших норм кримінального права, що регулюють умови правомірності заподіяння шкоди охоронюваним кримінальним законом цінностям.

В роботі розкривається зміст запропонованої статті з одночасним порівняльним аналізом проектів нового Кримінального кодексу України, підготовлених робочою групою Кабінету Міністрів України та авторським колективом за завданням Комісії Верховної Ради України ХІІ скликання з питань правопорядку та боротьби із злочинністю.

У другому розділі “Кримінально-правова оцінка діянь, вчинення яких пов'язано з відданням чи виконанням протиправного наказу” - аналізуються критерії такої оцінки, в основу яких покладено можливі варіанти співвідношення психічного ставлення особи, що віддала наказ, та особи, що його виконала, до вимог цього наказу, характеру вчинюваних на його виконання дій, та, при необхідності, їх наслідків. Впливає на таку оцінку, на думку автора, також і правове становище осіб, що віддають чи виконують наказ.

Ступінь усвідомлення виконавцем наказу змісту його вимог відображає ступінь усвідомлення ним характеру дій, які ще необхідно буде вчинити в майбутньому, і тому має значення для вирішення питання про те, який наказ був виконаний, явно злочинний чи ні, а також, чи немає підстав вважати, що особа виконала злочинний наказ, не розуміючи злочинності змісту його вимог взагалі.

В роботі обґрунтовується висновок про те, що виконання явно злочинного наказу можливе, коли психічне ставлення його виконавця до дій, вчинених на виконання такого наказу, характеризується у формі умислу. Особа, яка виконала явно злочинний наказ і вчинила при цьому умисний злочин, є виконавцем цього злочину. Якщо вона, отримавши правомірний наказ і виконуючи його, самостійно обрала спосіб, пов'язаний з діями, які містять ознаки злочину, то вона і буде відповідати за злочинні наслідки такого виконання наказу. У цьому разі особа, яка віддала наказ, відповідальності не підлягає, оскільки до таких дій виконавця наказу ставлення у неї було невинувате.

За результатами проведеного узагальнення судової практики вбачається, що іноді умисні дії виконавця злочинного наказу кваліфікуються як співучасть у вчиненні злочину з особою, яка його віддала. Зокрема, як пособництво, на думку автора, слід розглядати випадки, коли особа, що віддала злочинний наказ, використовує дії, вчинені за її наказом, в якості засобу вчинення злочину, і цей факт виконавцем такого наказу усвідомлюється (наприклад, особа, яка виконала явно злочинний наказ, не має ознак спеціального суб'єкту злочину, об'єктивну сторону якого вчинено саме за її участю).

Співвиконавство особи, яка виконала явно злочинний наказ, та особи, що його віддала, можливе у випадках, коли ці особи для досягнення єдиної злочинної мети діють спільно або з розподілом ролей, і такі їх сумісні дії утворюють об'єктивну сторону конкретного злочину.

У випадках вчинення внаслідок виконання протиправного наказу необережного злочину автор розглядає такі умовні ситуації: а) коли особа необережно ставилась до змісту виконаного нею злочинного наказу; б) коли особа виконує явно протиправний наказ, а необережно ставиться до суспільно-небезпечних наслідків його виконання; в) коли особа необережно ставилась як до змісту виконаного нею протиправного наказу, так і суспільно небезпечних наслідків його виконання.

У першій ситуації особа, хоча могла і не знати про злочинність змісту вимог отриманого наказу, проте в обстановці, що склалася, повинна була і могла знати про це (злочинна недбалість). Недбалість, відсутність звичайної у таких випадках уваги, свідчить про вчинення особою, за наявності необхідних підстав, необережного злочину. У двох останніх ситуаціях, оскільки має місце необережне ставлення осіб до спричинених їх діями суспільно-небезпечних наслідків, на думку автора, ці особи також повинні відповідати за вчинення необережного злочину.

Що стосується сфер управлінської діяльності, де вимагається беззастережна покора отриманому наказу, то відповідальність за вчинення необережного злочину внаслідок виконання злочинного наказу, зміст якого не був явним, не виключається. Разом з тим, вона повинна бути обмежена, оскільки в цих сферах не підлягає виконанню лише явно злочинний наказ.

Коли в діях особи, яка виконала злочинний наказ, вина по відношенню до характеру дій, зумовлених його виконанням, чи їх наслідків відсутня - відсутній і склад злочину в цих її діях.

Фактична помилка щодо характеру вчинюваних дій на виконання отриманого наказу усуває злочинність в діях особи лише за умови, якщо вона в даному конкретному випадку не повинна була і не могла передбачити настання суспільно-небезпечних наслідків.

Автор стверджує, що кримінально-правова оцінка дій особи, яка віддала злочинний наказ, повинна ґрунтуватися на загальному правилі, відповідно до якого, за настання наслідків, які спричинені виконанням її наказу, відповідає вона.

Дії особи, яка віддала, в порушення обумовлених її посадовим становищем обов'язків, протиправний наказ при необережному ставленні до змісту його вимог або до наслідків його виконання, які згодом настали, на думку автора, повинні розглядатися як халатність або як зловживання владою чи посадовим становищем.

Кримінально-правова оцінка дій особи, яка свідомо віддає злочинний наказ, залежить від того, як сприймала такий наказ особа, що його виконала.

Діяння особи, яка віддала злочинний наказ, може розглядатися як співучасть в умисному злочині, вчиненому виконавцем наказу, якщо останній усвідомлював злочинність такого наказу. При цьому, якщо перша особа, віддавши злочинний наказ, не тільки схилила іншу до вчинення злочину, а й організувала або здійснювала безпосереднє керівництво його виконанням, чим породжувала у виконавця наказу рішучість діяти відповідно до заздалегідь розробленого плану, вона стає організатором вчинення злочину. У всіх інших випадках, тобто тоді, коли особа лише віддала явно злочинний за змістом наказ, її дії слід кваліфікувати як підмовництво до вчинення злочину.

Разом з тим, коли виконанням наказу підлеглий сприяє начальникові у вчиненні останнім посадового злочину, виконавцем такого злочину може вважатися виключно начальник, як посадова особа, а підлеглий - є співучасником (пособником) у вчиненні начальником цього злочину. У такому випадку дії начальника, які виражаються у підмовництві чи організації вчинення злочинних дій підлеглим, охоплюються складом відповідного посадового злочину, посереднім виконавцем якого виступає сам начальник (наприклад, застосування за наказом насильства до особи). Проте, якщо такий наказ, виконує також посадова особа, то ці її дії, на думку автора, утворюють склад закінченого перевищення влади чи посадових повноважень, поєднаного із застосуванням насильства, і в залежності від тяжкості наслідків кваліфікуються за відповідним пунктом ст.2542 або ст.166 КК України без посилання на ст.19 КК України. Кваліфікація в такому разі дій посадової особи, яка віддала наказ, та посадової особи, що його виконала, фактично за однією статтею Кримінального кодексу не свідчить про їх співвиконавство у вчиненому злочині, оскільки перша посадова особа несе відповідальність за віддання явно злочинного наказу, а інша - за його виконання, а відтак, йдеться про різні злочини, хоча які і кваліфікуються за однією статтею закону.

Коли ж вчинені на виконання наказу діяння самі по собі виходять за межі об'єктивної сторони того чи іншого посадового злочину (наприклад, вимагається від підлеглого вчинити розкрадання державного майна в особливо великих розмірах), то особа, яка віддала такий наказ, повинна нести відповідальність як за посереднє виконання чи співучасть у такому злочині, так і, за наявності підстав, за перевищення влади чи посадових повноважень або зловживання владою чи посадовим становищем. Винятком з цього правила можуть бути ситуації, коли, зокрема, підмовництво чи організація вчинення злочину, в тому числі і шляхом віддання наказу, охоплюється складом відповідного злочину (наприклад, вбивство на замовлення). У такому разі кваліфікація дій посадової особи ще й як вчинення посадового злочину, пов'язаного з відданням злочинного наказу, на думку автора, є зайвою.

Якщо особа виконала злочинний наказ за відсутності вини щодо змісту його вимог, або таке ставлення було необережним, дії особи, що віддала цей наказ, мають кваліфікуватися без посилання на ст.19 Кримінального кодексу України, тобто як посереднє вчинення злочину.

Автор розглядає умови відповідальності учасників колегіального рішення, виконанням якого спричинено шкоду. При вирішенні цього питання дисертант пропонує враховувати процедуру його прийняття, яка встановлюється законодавством в залежності від сфери діяльності, а відтак, у разі явної злочинності такого рішення можлива співучасть учасників його прийняття у вчиненні злочину.

У висновках, що завершують роботу, автор звертає увагу на наявність протиріч між об'єктивною потребою реформування правового устрою життя, встановлення правової рівності і свободи індивідів, з одного боку, і реальною можливістю сприяння цьому в умовах існуючої правової системи, - з іншого, що певною мірою стосується і сфери кримінально-правового регулювання.

Як підсумок проведеного дослідження автор висловлює конкретні пропозиції, спрямовані на вдосконалення кримінального законодавства, зокрема, пропонує доповнити Загальну частину Кримінального кодексу новою статтею “Виконання обов'язкового наказу” такого змісту:

“Ст. … Виконання обов'язкового наказу

“Діяння особи, що завдала шкоди охоронюваним кримінальним законом цінностям, визнається правомірним, якщо воно було вчинено внаслідок виконання обов'язкового наказу. Відповідальність за заподіяння такої шкоди несе особа, яка віддала наказ.

Правомірний наказ завжди є обов'язковим для виконання. Наказ визнається правомірним, якщо він є законним за змістом, відданий компетентною особою та в межах її повноважень, а також у встановленому законодавством порядку або з урахуванням обстановки, що склалася.

Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка відмовилась виконувати явно протиправний наказ.

Якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати злочинного характеру наказу, то за діяння, зумовлені виконанням такого наказу, відповідальності підлягає тільки особа, що віддала злочинний наказ.

Відповідальність особи, що виконала злочинний чи інший протиправний наказ, за посягання на об'єкти кримінально-правової охорони внаслідок виконання такого наказу настає лише тоді, коли вона мала реальну можливість усвідомленого вибору своєї поведінки під час його виконання, але цю можливість не використала і діяла, посягаючи на об'єкти кримінально-правової охорони, умисно чи з необережності.

Дія цієї статті поширюється на відносини служби та підпорядкованості, які регулюються чинним законодавством.

Запропонована норма повинна носити універсальний характер і охоплювати всі випадки спричинення шкоди при виконанні владних розпорядчих вимог у всіх галузях управлінської діяльності, в тому числі у сфері забезпечення обороноздатності, державної безпеки, оперативно-розшукової діяльності. Крім того, враховуючи зміст ст.58 Конституції України, ця норма повинна мати зворотну силу.

З огляду на специфічність врегулювання питань, пов'язаних із визначенням межі покори отриманому наказу в сфері, де вимагається беззастережна покора наказу начальника, що в свою чергу має неабияке значення для правильної кримінально-правової оцінки дій осіб, винних у віддані чи виконанні злочинного наказу, автор запропонував нову редакцію ч.1 ст.6 Дисциплінарного статуту та ч.2 ст.36 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України щодо межі покори військовослужбовців отриманому наказу, які пропонується сформулювати у такій редакції:

“Право командира - віддавати накази, а обов'язок підлеглого - їх виконувати, крім випадку віддання злочинного наказу. Про свої сумніви щодо правомірності наказу військовослужбовець повинен, якщо це дозволяють обставини, заявити тому, хто віддав цей наказ. Суспільна небезпечність діяння відсутня, якщо непокора являє собою невиконання явно протиправного наказу”. (ч.1 ст.6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України);

“За віддання і виконання явно злочинного наказу винні особи підлягають відповідальності згідно із законом на загальних підставах. Відповідальність за виконання злочинного наказу настає лише в тому випадку, якщо для підлеглого фактично був можливим усвідомлений вибір поведінки, проте він цим вибором не скористався і діяв, посягаючи на об'єкти кримінально-правової охорони, умисно або з необережності” (ч.2 ст.36 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України).

Врахування запропонованих автором положень сприятиме як підвищенню авторитету начальників, керівників установ, організацій, підприємств та їх наказів, так і правовому захисту осіб, які зобов'язані виконувати такі вимоги, що в свою чергу стане дієвим шагом в справі розмежування правомірної та злочинної поведінки, надасть можливість, посилаючись на спеціальні норми, вирішувати питання щодо відповідальності осіб, які віддавали чи виконували наказ, за спричинення цими їх діями шкоди.

Таким чином, в дисертації розглянуті проблеми юридичної природи виконання наказу, кримінально-правової оцінки діяння особи, що віддала чи виконала протиправний наказ, та запропоновані шляхи їх розв'язання.



СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ

1. Дячук С. Проблеми юридичної оцінки діяння особи, яка віддала чи виконала наказ // Предпринимательство, хозяйство и право. - 1997. - № 12. - С.18 - 21.

2. Дячук С. Юридична природа виконання наказу // Право України. - 1999. - № 4. - С.61 - 65.

3. Дрига М., Дячук С. Вирішення судами питань, пов'язаних із кримінально-правовою оцінкою діянь особи, що віддала чи виконала злочинний наказ // Вісник Верховного Суду України. - 1999. - № 3(13). - 33 - 39.

4. Дячук С. Проблеми кримінально-правової оцінки діяння посадової особи, яка віддала протиправний наказ // Право України. - 1999. - № 9. - С. 94 - 98.

5. Хавронюк М., Дячук С. Проблемні питання застосування у кримінальному праві принципу зворотної дії нормативного акту // Предпринимательство, хозяйство и право. - 1999. - № 11. - С.36 - 43.

6. Дячук С. Злочинний наказ: підкорятися чи ні ? // Закон і Бізнес. - 1997. - № 20(286). - 14 травня; № 21(287). - 21 травня.



АНОТАЦІЯ

Дячук С.І. Юридична природа виконання наказу; кримінально-правова оцінка діяння особи, що віддала чи виконала протиправний наказ. - Рукопис

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2000.

В дисертації визначається місце виконання обов'язкового наказу серед обставин, що виключають злочинність діяння.

Розглядаються умови правомірності заподіяння шкоди охоронюваним кримінальним законом цінностям у зв'язку з виконанням наказу, межі покори отриманому наказу в різних сферах суспільної діяльності.

Уточнюються поняття "наказ", "правомірний наказ", "протиправний наказ", "злочинний наказ" та "явно злочинний наказ".

На підставі проведених досліджень у сфері розмежування правомірної та злочинної поведінки особи, яка заподіює шкоду охоронюваним кримінальним законом цінностям у зв'язку з виконанням наказу, автор пропонує доповнити Загальну частину Кримінального кодексу України нормою "Виконання обов'язкового наказу".

В дисертації визначені загальні критерії кримінально-правової оцінки діяння осіб, що віддали чи виконали протиправний наказ, в основу яких покладено можливі варіанти психічного ставлення таких осіб як до характеру вимог наказу, так і до вчинюваних внаслідок його виконання дій та, при необхідності, їх наслідків.

Ключові слова: "виконання наказу", "протиправний наказ", "кримінальна відповідальність", "обставина, що виключає злочинність діяння".



АННОТАЦИЯ

Дячук С.И. Юридическая природа исполнения приказа; уголовно-правовая оценка деяния лица, отдавшего или исполнившего противоправный приказ. - Рукопись

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.08 - уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право. Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2000.

В диссертации определяется место исполнения обязательного приказа среди обстоятельств, исключающих преступность деяния. Ссылка в работе именно на обязательный, а не на правомерный или законный приказ объясняется тем, что в некоторых сферах общественный деятельности обязательному исполнению подлежат не только правомерные, а и противоправные, однако непреступные приказы.

Рассматриваются условия правомерности причинения вреда охраняемым уголовным законом ценностям в связи с исполнением приказа, пределы подчинения полученному приказу в разных сферах общественной деятельности.

Анализируя существенные признаки приказа, автор предлагает под ним понимать как законное, так и незаконное требование распорядительного характера органа управления, а равно лица, которому предоставлены властные полномочия, о совершении или несовершении определенных действий иным лицом или обозначенным кругом лиц, на которых возложена обязанность исполнять это требование.

В диссертации исследуется соотношение законного, правомерного, преступного, противоправного и явно преступного приказов. Ошибочное понимание содержания этих категорий, как свидетельствует судебная практика, влечет за собой неправильную уголовно-правовую оценку действий лица, отдавшего или исполнившего приказ.

Под правомерным приказом автор предлагает понимать обязательное для исполнения, основанное и выраженное в строгом соответствии с законом правомерное требование распорядительного характера компетентного органа управления, а равно лица, которому предоставлены властные полномочия, о совершении или несовершении определенных действий иным лицом или обозначенным кругом лиц, которые обязаны исполнить это требование.

Автор по-новому дает оценку преступному приказу как понятию, соотносимому с характером им самим предполагаемых или совершенных в его исполнение деяний, а также, при необходимости, наступивших их последствий, поскольку именно они получают уголовно-правовую оценку. Психическое же отношение к содержанию требований приказа, по мнению автора, может свидетельствовать о явной их преступности или нет, или о том, что лицо, исполнившее приказ, действовало невиновно. Однако в случаях, когда имеет место преступное превышение власти или должностных полномочий, злоупотребление властью или должностным положением путем отдачи приказа, сама по себе отдача такого приказа содержит признаки соответствующего должностного преступления.

Понятие явно преступного приказа в роботе определяется через очевидную, объективную направленность его требований на причинение вреда охраняемым уголовным законом ценностям. Установление такой направленности или вообще не требует специальных знаний, или, хотя и требует их наличия, однако получившее приказ лицо, владеет ими, в связи с чем осознает преступную направленность обращенных к нему требований, не взирая на то, что любое другое лицо, которое не владеет необходимыми знаниями, не способно к этому.

На основании проведенных исследований в сфере разграничения правомерного и преступного поведения лица, причинившего вред охраняемым уголовным законом ценностям в связи с исполнением приказа, автор предлагает дополнить Общую часть Уголовного кодекса Украины статьей "Исполнение обязательного приказа", в которой предлагается предусмотреть исполнение обязательного приказа самостоятельным обстоятельством, исключающим преступность деяния. Расширение круга таких обстоятельств, предусмотренных уголовным законом, обусловлено необходимостью более четкого правового регулирования оснований уголовной ответственности с целью предоставления надежной правовой защиты лицам, на которых возложена правовая обязанность исполнять приказы иных лиц.

В диссертации определены общие критерии уголовно-правовой оценки деяний лиц, отдавших или исполнивших противоправный приказ, в основу которых положены возможные варианты их психического отношения как к характеру требований приказа, так и к совершаемым в его исполнение действиям и, при необходимости, их последствиям.

Ключевые слова: "исполнение приказа", "противоправный приказ", "уголовная ответственность", "обстоятельство, исключающее преступность деяния".



SUMMARY

Daychjuk S.I. Legal nature of order execution; criminal-legal valuation of person's actions who made an unlawful order or executed an unlawful order. - A Typescript.

Thesis for Ph.D. Degree in law; speciality 12. 00. 08 - criminal law and criminology; criminal executive law. Kyiv national University named after Taras Shevchenko, Kyiv, 2000.

It is defined in Ph.D. thesis the place of fulfillment the binding order among the circumstances which exclude the criminal actions.

The conditions of legality of infliction of value protected by criminal law in according to order execution, limits of obedience to the obtained order in different kinds of civil activity are investigated in theses.

The terms: “order”, “unlawful order”, “legal order”, “criminal order”, “obvious criminal order” are clarified.

On the grounds of investigations made in the field of separation of proper behavior and criminal behavior of person damaging the value, which is protected by criminal law by order execution Author proposes to add legal rule “Binding order execution” into the General part of Criminal Code of Ukraine.

The general criterions of criminal-legal valuation of person actions who made an unlawful order or executed an unlawful order are defined in these theses on the grounds of possible variants of mental attitude of such people to the kind of order demands, to the actions made by those orders and to the results.

Key words: “execution of order”, “unlawful order”, “criminal responsibility”, “circumstances which excluded the criminal actions”.

Размещено на Allbest.ru

...