Суди і кримінальне судочинство України в добу гетьманщини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Спеціальність: 12.00.09 - кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Суди і кримінальне судочинство України в добу гетьманщини

Сиза Наталія Петрівна

Київ-2002



Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка

Наукові керівники:

Заслужений юрист України, член-кореспондент Академії правових наук України, доктор юридичних наук, професор МИХЕЄНКО Михайло Макарович;

член-кореспондент Міжнародної кадрової академії, кандидат юридичних наук, доцент МОЛДОВАН Валеріан Васильович, кафедра правосуддя юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, професор кафедри.

Офіційні опоненти:

Заслужений діяч науки і техніки України, академік Академії правових наук України, доктор юридичних наук, професор ГРОШЕВИЙ Юрій Михайлович, віце-президент Академії правових наук України, завідувач кафедри кримінального процесу Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого;

кандидат юридичних наук, доцент КУЧИНСЬКА Оксана Петрівна, проректор Академії адвокатури України.

Провідна установа:

Інститут держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України, відділ проблем кримінального права, кримінології та судоустрою, м. Київ.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58).

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат юридичних наук, доцент ШИБІКО В.П.



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дисертації. Після проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року виникла потреба в реформуванні всіх ланок державної влади. Для побудови демократичної правової держави нагальним стало і проведення в Україні судово-правової реформи. Її головною метою є перебудова судової системи, створення нового законодавства та вдосконалення форм судочинства. При реалізації цієї мети доцільно звернутись до використання правових досягнень минулого українського народу, зокрема, існуючих в період Гетьманщини.

Період історії України з 1648 по 1783 рік, що відомий як доба Гетьманщини, мав винятково важливе значення для соціально-політичного та культурного розвитку українського народу, для утвердження його національних і соціальних ідеалів, його правосвідомості і права.

Для того, щоб твердити про існування власне Української держави в другій половині XVII-XVIII століттях, необхідно акцентувати увагу на тих ознаках, що складають поняття держави. Такими ознаками є: відокремлена кордонами територія, де проживає населення держави, і на яку поширюється її повновладдя; суверенітет; державна влада; державний апарат як система державних органів, за допомогою яких здійснюються функції держави; та здатність видавати загальнообов'язкові юридичні норми.

Вивченням питань права, суду та судочинства України другої половини XVII-XVIII століть займались відомі дослідники О. Кістяківський, М. Владимирський-Буданов, М. Іванишев, О. Лазаревський, О. Левицький, І. Теліченко, М. Слабченко, Д. Міллер, І. Крип'якевич, І. Черкаський, Л. Окиншевич, Р. Лащенко, М. Василенко, А. Яковлів, А. Ткач, Я. Падох, А. Пашук, але в їхніх працях судочинство Гетьманщини не розглянуто в комплексі, а тривалий період ці питання вивчались не тільки фрагментарно, але й дуже тенденційно внаслідок залежності дослідників від існуючої політичної командно-адміністративної системи.

Після здобуття в 1991 році незалежності Україною, відбувається процес утвердження національної самосвідомості та гідності українського народу, відродження його власної культури і самобутності. Саме тому період Гетьманщини, її судоустрій та судочинство, потребують перегляду і нового осмислення. У той же час в умовах незалежної української державності ще не з'явилося узагальнюючої праці про суди і кримінальне судочинство в період Гетьманщини, що має велике значення для розуміння безперервності процесу творення власного судочинства нашим народом на основі традицій попередніх поколінь. Таким чином, існує необхідність перегляду напрацювань багатьох дослідників гетьманського періоду та використання опублікованих за останнє десятиліття нових матеріалів для написання історії суду та судочинства Гетьманщини.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація розроблена у контексті наукової теми „Удосконалення правового механізму реалізації та захисту прав та інтересів людини і громадянина в Україні”, яка виконується на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Дослідження є складовою частиною цільової комплексної програми кафедри правосуддя „Проблеми удосконалення законодавства про судоустрій та судочинства”.

Мета дослідження. На основі критичного аналізу попередніх досліджень в цій сфері, використовуючи опубліковані та неопубліковані матеріали того часу, автор має можливість без ідеологічних обмежень уперше описати всі ланки судової системи Гетьманщини, викласти порядок провадження судочинства в кримінальних справах та показати необхідність використання правових досягнень минулого.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі основні завдання:

З'ясувати процес формування судової системи Гетьманщини.

Дати загальну характеристику судових установ та органів, що брали участь у судочинстві, відобразити їхній склад та компетенцію.

Проаналізувати джерела права, що використовувались українськими судами в другій половині XVII-XVIII століть при здійсненні правосуддя.

Дослідити характер кримінального процесу Гетьманщини, його основні риси, принципи та стадії.

Показати зміни в судочинстві України, що відбулися внаслідок впливу Російської імперії.

Визначити правові переваги Гетьманщини та з'ясувати можливість їх використання в сучасній судовій практиці.

Об'єкт дослідження. Виникнення та розвиток інституцій українського судочинства в XVII-XVIII століттях.

Предмет дослідження. Судова діяльність органів влади Гетьманщини та здійснення кримінального судочинства.

Методологічна основа дослідження. Відповідно до мети і завдань дослідження в роботі використано сукупність дослідницьких методів теорії пізнання, а також окремі наукові методи: формально-логічний, системно-структурний, порівняльний, історико-правовий, соціологічний тощо.

Емпірична база дослідження. Дисертація написана на основі опублікованих та неопублікованих архівних матеріалів, що відображують існуючі в Україні в період Гетьманщини, державний та суспільний устрій, право та судочинство. Зокрема, це такі збірки документів: “Акты, относящиеся к истории Юго-западной России”; “Архивъ Юго-Западной Россіи, издаваемый Коммиссіею для разбора древнихъ актовъ состоящей при Кіевскомъ, Подольскомъ и Волынскомъ Генералъ-Губернаторе”, “Полное собрание законовъ Российской империи”, “Документи Богдана Хмельницького”, “Воссоединение Украины с Россией: Документы и материалы: В 3 т.” та правові збірки: “Статут Великого князъства Литовського. 1588 года”, “Права, за якими судиться малоросійський народ”. Ряд важливих документів з даної проблематики зібрав та опублікував М. Василенко.

Важливими джерелами, використаними при написанні дисертації, були збірки опублікованих судових документів: “Сулимовский архивъ. Фамильныя бумаги Сулимъ, Скорупъ и Войцеховичей. XVII-XVIII в.”, “Мотыжинский архивъ. Акты Переяславского полка. XVII-XVIII в.”, “Отрывки изъ Нhжинскихъ магистратскихъ книгъ 1657-1674 годовъ”, документи, опубліковані В.Л. Модзалевським та процесуальні акти, що містяться у збірці “Ділова документація Гетьманщини XVIII ст.”.

Найбільш цінними для досліджуваної теми є неопубліковані архівні матеріали: судові справи другої половини XVII-XVIII століть, що знаходяться у фондах Інституту рукописів Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського та Центрального державного історичного архіву України в м. Києві.

Для досягнення поставленої мети дисертанткою використані також сучасні закони України, а саме: Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р., Кримінально-процесуальний кодекс України, затверджений Законом Української РСР від 28 грудня 1960 р. із змінами та доповненнями станом на 12 липня 2001 р. та Кримінальний кодекс України, прийнятий сьомою сесією Верховної Ради України 5 квітня 2001 р.

Наукова новизна дисертації. У дисертаційній роботі сформульовані положення, які містять в собі елементи наукової новизни і виносяться на захист:

1. Період української історії з 1648 по 1783 рік визначний існуванням у нашого народу власної державності. Це був особливий державно-політичний устрій з елементами військової республіки під назвою Гетьманщина. Як відомо, однією з ознак держави є наявність власної судової системи та судочинства. На основі вивчення архівного матеріалу того періоду дисертанткою зроблено висновок про високий ступінь розвитку процесуальних форм здійснення правосуддя в Гетьманщині.

2. Удосконалено періодизацію історії судочинства Гетьманщини. Попередні дослідники поділяли історію розвитку судівництва Гетьманщини на два періоди: з 1648 по 1763 роки та 1763-1783 рр., беручи за основу поділу лише зміни судоустрою після проведення в 1760-1763 році гетьманом К. Розумовським судової реформи. Дисертанткою запропонована нова періодизація, з врахуванням тих змін у судовій системі та судочинстві, які відбулися під впливом посиленого втручання Росії у внутрішні справи України: з 1648 по 1722 рік - формування власного судочинства гетьманської України, з 1722 по 1760 рік - зміни в судочинстві України-Гетьманщини внаслідок посилення імперського впливу Росії, з 1760 по 1783 рік - судові реформи гетьмана К. Розумовським і поступова ліквідація української автономії.

3. Вперше запропоновано класифікацію судових органів Гетьманщини за територіально-предметним принципом, яка повністю охоплює всі її судові ланки. Таким чином, судову систему України у 1648-1760 роках складали:

- вищі органи судової влади: суд гетьмана, суд Ради генеральної старшини, Генеральний військовий суд, Генеральна військова канцелярія, Канцелярія Міністерського правління, Малоросійська колегія;

- місцеві судові установи: полкові, міські, сотенні, ратушні, копні та сільські суди, а також домініальний суд пана щодо своїх підданих;

- спеціалізовані суди: духовні, цехові, ярмаркові, митні, третейські та суд грецького Ніжинського братства.

4. Показано складний процес формування судової системи та судочинства Гетьманщини в умовах політичної та соціальної нестабільності, тиску з боку московського царського уряду. Уже від 1648 року в Україні створюється власна система державних органів. Властиво для того часу, всі вони наділяються судовими функціями. Ця система, хоч і мала свої недоліки (поєднання адміністративної і судової влади та велика кількість судових ланок, які мала проходити справа), відображує прагнення побудови нового, безстанового, дійсно народного судочинства. Україна в період Хмельниччини здобула право на власне судочинство та власне право у незалежних судах як символ свободи і державності, що змушені були визнати і в Москві.

5. Аргументовано, що судовий процес Гетьманщини був заснований на демократичних засадах змагальності, диспозитивності, виборності суддів, гласного й відкритого судового розгляду, колегіального вирішення справ та доступності судових засобів. Відзначено, що в судовому процесі завжди брали участь дві сторони: обвинувачення і захист. У зв'язку з цим наголошується на необхідності реального здійснення принципу змагальності в сучасному судочинстві, як такого, що забезпечує всебічність і повноту розслідування кримінальної справи та правильне її вирішення. Зроблено висновок, що судочинство в Гетьманщині здійснювалось за принципами, що є важливими й у сучасному процесі.

6. З'ясовано, що від початку Гетьманщини кримінальний процес мав приватноправовий характер. Кримінальна справа порушувалась лише за скаргою потерпілого. Значна увага приділялася задоволенню матеріальних претензій потерпілого від злочину: особа, якій було відшкодовано матеріальні та моральні збитки, відмовлялась від звинувачення і процес припинявся. Дисертанткою відзначено, що в XVIII ст. обвинувачення набуває публічного характеру, оскільки кримінальні справи також порушуються і з ініціативи державних судових органів.

7. У кримінальному процесі Гетьманщини можна виділити кілька стадій, подібних за формою до сучасних. Порушення кримінальної справи здійснювали судові органи, як правило, за наявності скарги потерпілого. Попереднє розслідування в умовах приватноправового характеру судового процесу не було обов'язковою стадією і провадилось потерпілим; а у XVIII ст. для проведення попереднього слідства була передбачена посада „розищика” при судах. Основною стадією був судовий розгляд кримінальної справи, порядок проведення якого, в загальних рисах, нагадує сучасний. Апеляційний перегляд справи здійснювала вища судова інстанція за наявності апеляційної скарги. Виконання судового рішення провадилось судом чи спеціальним виконавчим органом. Була передбачена і можливість відновлення провадження по справі.

8. Вперше досліджено вплив на судочинство Гетьманщини проблеми стосунків Росії та України у XVIII столітті. З'ясовано, що починаючи з 1722 року імперські зазіхання Росії на суверенітет України набули відвертого характеру. Про це свідчить запровадження в Гетьманщині сенатським указом Малоросійської колегії (1722-1728) та Канцелярії Міністерського правління (1734-1750), які були наділені вищими управлінськими функціями, в тому числі й в судочинстві. Всі ці обставини свідчать про посягання з боку російського уряду на українську державність та судочинство, як одну з її складових.

9. Відзначено, що під впливом російського законодавства відбуваються зміни в судовому процесі Гетьманщини. Змагальний процес поступово витісняється інквізиційним процесом. Функція розслідування кримінальних справ остаточно переходить до судових органів, а оцінка пояснень свідків здійснюється за формальними ознаками.

Дане дослідження переконливо доводить, що втручання Росії у внутрішні справи України-Гетьманщини мало, здебільшого, негативні наслідки для її судочинства.

10. При розслідуванні та вирішенні кримінальних справ в другій половині XVII-XVIII століттях у Гетьманщині суди застосовували процесуальні норми, що містились у Литовському Статуті та збірках магдебурзького права „Саксон” і „Порядок”, відповідно до нових умов та місцевих особливостей. Також застосовуються звичаї, які поступово зникають чи трансформуються в писані норми.

У XVIII столітті гетьманами П. Полуботком Д. Апостолом та К. Розумовським видано ряд законодавчих актів по регламентації судочинства. Свідченням високого ступеня розвитку правової думки Гетьманщини є також створення кодифікаційної збірки “Права, по которым судится малороссийский народ” (1743 р.), яка передбачала порядок ведення кримінального процесу.

11. Обґрунтовано велике значення судових реформ гетьмана Кирила Розумовського 1760-1763 років. За його універсалом 1760 року було реорганізовано Генеральний військовий суд. У 1763 році універсалом К. Розумовського було запроваджено земські суди - для розгляду цивільних справ, гродські - для кримінальних та підкоморські суди для розгляду межових спорів. Створення судів для розгляду справ за галузевою компетенцією давало змогу більш кваліфіковано і швидко здійснювати правосуддя.

Сенатськими указами, виданими в 1781-1783 роках, гродські, земські та підкоморські суди були ліквідовані, що означало знищення українського судочинства та суверенітету.

12. Вперше відзначено високий авторитет суду та значний рівень правової свідомості українського народу в часи Гетьманщини. За допомогою до суду зверталися навіть для вирішення незначних кримінальних справ (про словесну образу, наклеп тощо). Принцип відшкодування матеріальних та моральних збитків був домінуючим у правосудді всього періоду Гетьманщини. Судові засідання завжди були багатолюдними, а за порушення порядку в суді були передбачені жорсткі санкції.

13. Вперше запропоновано, використовуючи досвід правників Гетьманщини, внести зміни і доповнення до чинного Кримінально-процесуального кодексу України:

- доповнити ст. 289 КПК України наступним пунктом: “Якщо слухання справи відкладено через неявку адвоката в судове засідання без поважних причин, на нього покладається відшкодування відповідних судових витрат”.

- доповнити ст. 352 КПК України частиною 3 такого змісту: „Якщо апеляція визнана такою, що не підлягає розгляду, як явно безпідставна, на апелянта може бути накладено стягнення у вигляді штрафу.”

- доповнити ст. 366 КПК України частиною 3: „У випадку залишення апеляційним судом ухвали чи постанови без зміни, а апеляції без задоволення, на апелянта покладається відшкодування судових витрат.

Якщо апеляція подана прокурором, судові витрати відшкодовуються за рахунок держави.”

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів. Матеріали та висновки дисертаційної роботи становлять внесок у науку кримінального процесу і можуть бути використані для подальшого дослідження цього важливого періоду історії українського судочинства, з'ясування значного ступеня розвитку юридичних інституцій та демократичності судової процедури Гетьманщини. Положення дисертації можуть також стати в пригоді при підготовці навчально-методичних розробок та посібників з кримінального процесу, історії держави та права України, а також при написанні наукових монографій, популярних нарисів, при читанні нормативних курсів і спецкурсів з кримінального процесу та історії держави і права України. Висновки та пропозиції дисертантки можуть бути використані в процесі вдосконалення законодавства, зокрема під час розробки нового Кримінально-процесуального кодексу України.

Апробація результатів дисертації. Дисертація виконана на кафедрі правосуддя Київського національного університету імені Тараса Шевченка, представлена і обговорена на засіданнях кафедри, схвалена і рекомендована до захисту. Результати досліджень доповідались і обговорювались на науково-теоретичній конференції, присвяченій 165-річчю Київського університету імені Тараса Шевченка (Київ, 1999), науковій конференції присвяченій пам'яті відомого українського історика, правознавця, громадського і політичного діяча Андрія Яковліва (Черкаси, 2000), науково-практичній конференції “Актуальні проблеми захисту прав і свобод людини в Україні” (Київ, 2000), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Українознавство в системі вищої освіти: стан і перспективи” (Київ, 2001), Всеукраїнській науково-практичній конференції, присвяченій 10-ій річниці незалежності України “Молода Українська держава на межі тисячоліть: погляд у історичне минуле та майбутнє демократичної правової держави України” (Львів, 2001).

Публікації. Основні положення і результати дослідження опубліковані в монографії та семи статтях у збірниках наукових матеріалів. У статті “Судочинство в період Гетьманщини”, написаною у співавторстві з Мікуліним В. П., дисертанткою подано власні найбільш важливі наукові результати, одержані в дисертації.

Структура дисертації обумовлена логікою проблеми та завданням дослідження. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків (загальний обсяг тексту становить 177 с.) та списку використаних джерел (131 найменування на 11 с.). Повний обсяг дисертації становить 188 с.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У першому розділі подано загальну характеристику судового устрою Гетьманщини, описано склад і компетенцію судових установ та органів, що брали участь у судочинстві, проаналізовано джерела процесуального права, що використовувались українськими судами при здійсненні правосуддя та досліджено характер кримінального процесу Гетьманщини, його основні риси, принципи та стадії в період з 1648 по 1722 рік.

Здобувши незалежність у ході Визвольної війни український народ створив і власну судову систему, яка є однією з ознак державності. Ця система, хоч і мала свої недоліки (поєднання адміністративної і судової влади та велика кількість судових ланок, які мала проходити справа), відображує прагнення побудови нового, безстанового, дійсно народного судочинства.

Уже від 1648 року в Україні створюється власна система державних органів. Властиво для того часу, всі вони наділяються судовими функціями. Найвищу судову владу в державі мав гетьман, який, переважно, вирішував справи за участю Ради старшин, а згодом - Ради генеральної старшини. Повноваженнями вищої судової інстанції наділена була також загальна козацька рада, проте досить швидко вона втрачає своє значення і скликається дуже рідко. Розглядом судових справ в першій інстанції генеральної старшини, полковників та бунчукових товаришів займався Генеральний військовий суд. В цей час досить широко практикується вирішення ним кримінальних справ на місцях. З цією метою до того чи іншого полку направлявся один з генеральних суддів, писар та представники з козацької старшини. Крім того, Генеральний військовий суд стає судом вищої інстанції для розгляду апеляційних скарг.

Найбільшу кількість судових справ розглядали полкові суди. Здійснення правосуддя в цих судах відбувалося колегіально. В XVII та на початку XVIII століття вони вирішували справи не тільки значкового товариства, але й рядових козаків, міщан, поспільства.

У цей період полкові суди були наділені широкими повноваженнями: вони могли виносити смертні вироки, які виконувались без погодження з вищими органами. кримінальний право судочинство гетьманщина

Нижчою ланкою козацької судової системи були сотенні суди, на чолі яких стояв сотник. Вони розглядали справи всіх мешканців сотні, окрім осіб, вилучених з-під їх юрисдикції.

У Гетьманщині продовжували функціонувати магістратські суди, які існували в містах з правом самоврядування ще за польських порядків, та ратушні - в непривілейованих містах. Проте до кінця XVII століття відбувається об'єднання козацьких та міських судів. Хоча формально й існували окремо суди козацькі й міщанські, але функціонально вони репрезентували одне й те ж судочинство.

Судові справи селян, посполитих, а інколи й рядових козаків розглядали сільські та копні суди, в яких велику роль відігравала громада. На панських підданих поширювали свою дію домініальні (панські) суди.

Крім того, у Гетьманщині утворюються кілька видів спеціалізованих судів, за компетенційними ознаками: духовні суди розглядають всі судові справи духовенства та деякі цивільні справи світського населення; цехові суди вирішують внутрішні дрібні конфлікти членів цеху; суд грецького Ніжинського братства створений для розгляду купецьких справ осілих в Ніжині греків та їх челяді; ярмаркові суди розв'язують дрібні справи, що виникають на ярмарках; митні суди розглядають незначні цивільні спори, пов'язані з торгівлею, третейські суди - передані на їх вирішення цивільні та дрібні кримінальні справи.

В Україні в другій половині XVII століття при здійсненні правосуддя застосовувались деякі збірки писаного права, що мали чинність в Речі Посполитій, звичай та гетьманське законодавство. При розслідуванні та вирішенні кримінальних справ суди використовували процесуальні норми, що містились у Литовському Статуті та деяких збірках магдебурзького права. Ці збірки були створені і застосовувались з часів знаходження України в складі Речі Посполитої, тому є і українським джерелом права. В Гетьманщині їх норми використовувались відповідно до нових умов та місцевих особливостей.

Крім того, широко застосовуються звичаєві норми; деякі з них поступово зникають, а інші - трансформуються в писані норми.

У даний період ще немає нормативних актів українських автономних органів влади. Гетьмани та полковники своїми універсалами регулюють лише окремі питання судочинства і стосуються вони, здебільшого окремих осіб. Таку ситуацію можна пояснити нестабільністю політичної ситуації у молодій Гетьманській державі, частою зміною керівництва та постійною участю України у військових діях.

За багатьма ознаками українська судова процедура знаходилась на рівні сучасних європейських держав. Судовий процес Гетьманщини був заснований на демократичних засадах, як-то змагальність, виборність суддів, гласний та колегіальний розгляд справ, доступність судових засобів. Велике значення надавалося задоволенню матеріальних претензій потерпілого від злочину.

Ці принципи співзвучні із сучасними принципами кримінального судочинства. Деякі з них законодавчо визначені були зовсім недавно. Так, Законом України від 21 червня 2001 року “Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України” КПК України було доповнено статтею 16¹, яка проголошує здійснення розгляду справ у судах на засадах змагальності і диспозитивності.

У судовому процесі Гетьманщини завжди брали участь дві сторони: обвинувачення і захист. Функцію обвинувачення, як правило здійснював потерпілий, захисту - обвинувачений чи його захисник.

Із принципом змагальності тісно пов'язувався принцип диспозитивності. Суть диспозитивності у кримінальному судочинстві означала право сторін розпоряджатись об'єктом процесу, тобто, матеріальними правами, а також процесуальними засобами, які можуть бути використані в процесі сторонами в межах закону. Потерпілий сам вирішував подавати скаргу чи ні, а в разі подачі - відкликати її і відмовитись від обвинувачення. В ході процесу сторони могли примиритися.

Таким чином, не важко помітити, що судочинство в Гетьманщині здійснювалось за принципами, що є важливими й у сучасному процесі. Отже, існуючі демократичні принципи правосуддя беруть початок з давнього українського процесу.

У кримінальному судочинстві Гетьманщини існувала певна система джерел доказів: пояснення сторін, показання свідка, признання “оскарженого”, присяга, допити на муках, документи, речові докази. Серед них важливе місце належало документам та речовим доказам. Характерним для даного етапу розвитку судового процесу є й негативні моменти: використання добровільного визнання своєї вини обвинуваченим як остаточний доказ винності особи та застосування як джерел доказів присяги і допиту на муках (квестії).

За загальним правилом, у Гетьманщині суд починав розгляд кримінальної справи лише за наявності скарги потерпілого. Правом сторони було звернутися з позовом або відмовитися від такого звернення.

Як видно із судової практики Гетьманщини, проведення попереднього розслідування не було обов'язковим у кримінальному судочинстві того часу. В умовах приватноправового характеру судового процесу основну роль в кримінальній справі відігравав позивач-потерпілий. Але для того, щоб подати вмотивовану скаргу, підкріплену доказами, йому доводилось вчиняти дії, що мали характер попереднього слідства.

Такі слідчі дії як огляд місця події, огляд тілесних ушкоджень, огляд трупу, допит обвинуваченого, допит свідків, очна ставка, обшук вже в той час застосовували при проведенні попереднього слідства приватні обвинувачі та суд.

З метою перешкодити особі, на яку подана скарга, ухилитись від слідства чи суду до неї застосовувались запобіжні заходи. Відомі два види запобіжних заходів, що існували в той час у Гетьманщині: взяття під варту (арешт) та особиста порука. Законодавством не були чітко передбачені підстави та умови для застосування запобіжних заходів, у кожному випадку суд міг застосувати їх на свій розсуд.

Судовий розгляд кримінальної справи, в загальних рисах, дуже подібний до сучасного. Розгляд справи починався із встановлення явки сторін і вирішення всіх питань, пов'язаних з неявкою. Потім вирішувалося питання щодо складу суду, а далі досліджувалися докази. Дослідження матеріалів справи починалося усним викладом скарги, який робив потерпілий наводячи відповідні докази. Після цього надавалось слово обвинуваченому. Заслухавши доводи сторін, суд приступав до допиту свідків та дослідження інших доказів. Після з'ясування всіх обставин справи судова колегія за більшістю голосів постановляла вирок (декрет), який проголошувався в тому ж судовому засіданні.

Безперечним свідченням високого рівня розвитку українського судового процесу була можливість апеляційного оскарження судового рішення до вищої інстанції, з метою домогтися нового вирішення справи по суті.

Другий розділ присвячений змінам, які відбулися в судовій системі та кримінальному процесі України з 1722 по 1760 рік, і є синтезованим наслідком втручання Російської імперії у внутрішні справи Гетьманщини та діяльності автономних органів влади на поліпшення судочинства.

Царський уряд порушує давнє право українського народу, видаючи заборони обирати гетьмана. А дозвіл на його обрання, виданий указами в 1727 та 1747 роках, виглядає як царська милість.

Крім того, російський уряд створює в Україні органи, наділені вищими управлінськими функціями: Малоросійську колегію (1722-1728) - її бригадиром призначено росіянина, С. Вельямінова, та Канцелярію Міністерського правління (1734-1750), яка була наполовину російською. Ці органи були наділені повноваженнями вищої апеляційної інстанції у державі.

Більше того, навіть до складу Генерального військового суду в 1727 році введено 3-ох росіян. Таке безпринципове втручання царського уряду в українські внутрішні справи пояснено турботою про “малороссийскій народ”, хоча насправді були спрямовані на обмеження автономії України.

На початку XVIII століття Генеральний військовий суд стає апеляційною інстанцією. За законом йому взагалі заборонялося приймати будь-які чолобитні, а вирішувати справи він міг тільки за апеляцією. Проте Генеральний військовий суд і надалі вирішував у першій інстанції справи по скаргах на генеральну старшину, полковників та бунчукових товаришів, які були звільнені з-під влади нижчих судів.

Відбуваються певні зміни і в судовій компетенції інших українських органів влади та судових органів. Так, з 1720 року Генеральна військова канцелярія, яка є вищою центральною установою Гетьманщини, починає здійснювати судові функції і стає вищою апеляційною інстанцією. В її роботі брав участь гетьман, а якщо він був відсутній, то його заступало декілька осіб з Генеральної старшини.

Інструкцією гетьмана Данила Апостола від 13 липня 1730 року було чітко врегульовано склад полкових і сотенних судів та порядок здійснення ними правосуддя. Крім того, полкові й сотенні суди діють окремо від магістратських та ратушних судів. Повноваження полкових судів, порівняно з XVII століттям, були звужені: без апробації гетьмана чи Генерального військового суду вони могли провадити виконання своїх вироків лише у дрібних справах. Також зменшується компетенція сотенних судів.

Дрібні судові справи селян та рядових козаків продовжують розглядати сільські суди, підданих позивають до домініального (панського) суду, а от копні суди в Гетьманщині зникають у середині XVIII століття.

Основними правовими джерелами, якими українські суди користувалися при вирішенні кримінальних справ і надалі залишаються Литовський Статут та збірки магдебурзького права “Саксон” і “Порядок”.

Крім того, період з 1722 по 1760 рік знаменується появою великої кількості законодавчих актів автономних органів влади України-Гетьманщини, спрямованих на поліпшення українського судочинства. Так, у 1722-1723 роках П. Полуботок видає три універсали, в яких приписує усунути неполадки в діяльності судів та вимагає дотримання інстанційного порядку подання апеляцій. Наступним важливим актом, що регламентував судочинство, була Інструкція гетьмана Данила Апостола судам від 13 липня 1730 року. Вона встановлювала порядок розгляду справ у сільських, сотенних і полкових судах, види допустимих доказів, і знову-таки звертає увагу на дотримання інстанційного підпорядкування судів при подачі апеляційної скарги.

Створення кодифікаційної збірки “Права, по которым судится малороссийский народ” (1743 р.) свідчить про високий рівень та значний розвиток тогочасної правової думки. Ця збірка є важливим пам'ятником права XVIII століття, в яку ввійшли норми Литовського Статуту, “Саксону”, “Порядку” з врахуванням всіх модифікацій, що їх вносила судова практика. Хоч “Права, по которым судится малороссийский народ” формально не були визнані царським урядом кодексом “малоросійських прав”, проте їх норми використовувались в судовій практиці.

Судовий процес Гетьманщини в XVIII столітті загалом зберіг основні ознаки попереднього періоду. Але посилене втручання Росії у внутрішні справи України і, зокрема, у її судочинство, внесло певні зміни. Український змагальний процес із його простотою, демократичністю й доступністю поступово витісняється інквізиційним процесом. З'являються чіткі вимоги до форми поданої до суду скарги, порушення якої тягне за собою відмову в наданні судового захисту. Формалізм інквізиційного процесу проявлявся також у оцінці пояснень свідків: свідчення чоловіка мали перевагу над свідченнями жінки, представника знаті, духівництва - над свідченням простої і “світської” людини, свідчення непідозрілих, чесних і осілих - над свідченнями невідомих людей.

Разом з тим слід відзначити і позитивні, на нашу думку, зміни в судочинстві Гетьманщини. Так, законодавством передбачено ряд випадків, коли кримінальна справа порушується судовими органами і без скарги потерпілого. Таким чином, кримінальний процес Гетьманщини набуває публічного характеру.

Про високий рівень правового розвитку Гетьманщини свідчать існуючі в той час вимоги до осіб, які професійно здійснюють функцію захисту в суді. Про неможливість прибути на судове засідання адвокат повинен був заздалегідь повідомити суд, свого клієнта й протилежну сторону, а також мати законні для того причини, бо інакше мусив би сплачувати понесені стороною збитки.

Спираючись на досвід судочинства доби Гетьманщини, автор обґрунтовує необхідність введення до сучасного Кримінально-процесуального кодексу норми, яка б передбачала відповідальність захисника у вигляді відшкодування процесуальних витрат за неявку в судове засідання без поважних причин. У зв'язку з цим до статті 289 КПК України потрібно внести доповнення такого змісту: “Якщо слухання справи відкладено через неявку адвоката в судове засідання без поважних причин, на нього покладається відшкодування відповідних судових витрат”.

Демократичнм принципом, за якими здійснювалось судочинство в Гетьманщині, була можливість апеляційного оскарження судових рішень. Однією з підстав недопустимості апеляції була відсутність будь-яких мотивів для апеляції.

За законодавством Гетьманщини, якщо апеляція була явно безпідставна, направлена на тяганину, то той, хто безпідставно апелював, “опорочував” суд, повинен був сплатити штраф другій стороні, а також повернути всі збитки. У випадку відхилення безпідставної апеляції нижчому суду давалась відповідна вказівка щодо стягнення судових витрат.

На нашу думку, доцільно було б також доповнити Кримінально-процесуальний кодекс України нормою про відповідальність апелянта у вигляді штрафу за явно безпідставну апеляцію та передбачити стягнення судових витрат у випадку залишення апеляційним судом ухвали чи постанови без зміни, а апеляції без задоволення.

У третьому розділі описано зміни, які відбулися в судовій системі Гетьманщини внаслідок проведених гетьманом Кирилом Розумовським у 1760-1763 роках судових реформ, подано правову характеристику новостворених статутових судів, а також показано процес остаточної ліквідації автономії України-Гетьманщини.

Для третього періоду історії судочинства Гетьманщини характерні суттєві зміни в її судовій системі. В 1760 році останній гетьман козацької держави, Кирило Розумовський, розпочинає судову реформу. За його універсалом від 17 листопада 1760 року провадиться реорганізація Генерального військового суду. Відтепер до його складу входять два генеральні судді та десять депутатів від полків, які обираються щорічно населенням. Таким чином, формування складу Генерального військового суду відбувається на демократичних засадах колегіальності, виборності та представництва.

За універсалом гетьмана К. Розумовського від 17 листопада 1760 року Генеральний військовий суд був позбавлений функції суду першої інстанції для козацької старшини і мав виконувати виключно апеляційні функції. Без сумніву, дані зміни є позитивними, оскільки вони спрямовані на забезпечення принципу рівності громадян перед судом. Позбавлення вищої судової установи функції розгляду судових справ у першої інстанції було, безперечно, прогресивним явищем.

Кардинальні зміни в судоустрої Гетьманщини провадяться за універсалом К. Розумовського від 19 листопада 1763 року. В результаті судової реформи 1763 року створені три види судів: гродські - для розгляду кримінальних справ, земські - для цивільних і підкоморські - для межових. Генеральний військовий суд залишився апеляційною інстанцією для новоутворених судів.

Із введенням цих судів сотенні правління, полкові суди, полкові канцелярії та Генеральна військова канцелярія не мали права розглядати справи, віднесені до компетенції новоутворених судів, а незакінчені справи їм належало переслати новим судам. Таке застереження мало за мету відокремити судову владу від адміністративної, а створення судів за галузевою компетенцією повинно було забезпечити кваліфіковане і швидке вирішення судових справ.

Основним кодексом права в Україні залишився Литовський Статут. Крім того, в містах, які мали право самоуправління, діяло магдебурзьке право. Незважаючи на проведену судову реформу, гетьману Кирилу Розумовському так і не вдалося практично здійснити відмежування судової та адміністративної влади в Гетьманщині: указом Катерини II від 10 листопада 1764 року було скасовано посаду гетьмана в Україні та відновлено правління Малоросійської колегії. З цього часу політика царського уряду Росії щодо Гетьманщини спрямована цілком на знищення її автономії, а ліквідація гродських, земських та підкоморських судів у 1781-1783 роках була завершальним етапом на цьому шляху.

У висновках дисертації містяться основні підсумки проведеного дослідження щодо судочинства Гетьманщини, а також наведені пропозиції по вдосконаленню сучасного кримінально-процесуального законодавства.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

1. Сиза Н. Суди і кримінальне судочинство України в добу Гетьманщини. - К.: Українська Видавнича Спілка, 2000. - 120 с.

2. Сиза Н. Магдебурзьке право в судочинстві України-Гетьманщини // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. - 2000. - № 2. - С. 148-151.

3. Мікулін В.П. Сиза Н.П. Судочинство в період Гетьманщини // Збірник наукових праць Національної академії Служби безпеки України. - К. - 2002. - №5. - С. 148-154.

4. Сиза Н. Формування незалежного судочинства України в період гетьманства Богдана Хмельницького / На пошану 80-річчя професора Теодора Мацьківа. - К.: Твім інтер, 1999. - С. 63-70.

5. Сиза Н. Видатні вчені-юристи Університету св. Володимира про судочинство України XVII-XVIII століття // Київський університет як осередок національної духовності, науки, культури: Матеріали науково-теоретичної конференції, присвяченої 165-річчю університету (Гуманітарні науки. Частина І). - К.: ВЦ “Київський університет”, 1999. - С. 72-73.

6. Сиза Н.П. Особливості розслідування кримінальних справ у Війську Запорозькому // Українознавство в системі вищої освіти. Збірник наукових праць. - К.: ВГІ НАОУ, 2001. - С. 52-56.

7. Сиза Н. Копні суди та здійснення ними судочинства в Україні // Яковлівські читання. Матеріали наукової конференції пам'яті Андрія Яковліва (1872-1955). - Черкаси, 2000. - С. 19-21.

8. Сиза Н.П. Судочинство України-Гетьманщини як символ свободи і незалежності українського народу // Матеріали науково-практичної конференції “Актуальні проблеми захисту прав і свобод людини в Україні”. - К., 2000. - С. 431-437.



АНОТАЦІЇ

Сиза Н.П. Суди і кримінальне судочинство України в добу Гетьманщини. - Рукопис

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.09 - кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2002.

У дисертації розкрито процес формування судової системи та кримінального судочинства Гетьманщини. З'ясовано судову компетенцію органів, що брали участь у судочинстві. Комплексно розглянуто джерела права, що використовувались українськими судами в другій половині XVII-XVIII століть при здійсненні правосуддя. Відображено характер кримінального процесу Гетьманщини, його основні риси, принципи та стадії. Розроблено нову періодизацію історії судочинства Гетьманщини з врахуванням змін, які відбулися під впливом посиленого втручання Росії у внутрішні справи України. Запропоновано зміни до сучасного законодавства, спираючись на правові досягнення минулого українського народу.

Ключові слова: суди, кримінальне судочинство України, доба Гетьманщини.

Сизая Н.П. Суды и уголовное судопроизводство Украины во времена Гетманщины. - Рукопись

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.09 - уголовный процесс и криминалистика; судебная экспертиза. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2002.

В диссертации раскрыт процесс формирования судебной системы и уголовного судопроизводства Гетманщины. Определена судебная компетенция органов, участвующих в судопроизводстве. Высшая судебная власть в государстве принадлежала гетману. Он имел полномочия решать любые судебные дела. Органами, имеющими высшую судебную власть в Гетманщине в конце XVII в., были также общий казацкий совет, совет Генеральных старшин, Генеральный войсковой суд. Преимущественное количество судебных дел рассматривали полковые, сотенные, магистратские и ратушные суды. Производством незначительных судебных тяжб занимались сельские, копные и доминиальные (панские) суды. Кроме того, в Гетманщине существовало множество специализированных судебных органов, имеющих узкую компетенцию по рассмотрению определенного вида дел: духовные, цеховые, ярмарочные, таможенные, третейские суды и суд греческого Неженского братства.

В диссертации впервые рассмотрены изменения, произошедшие в судебной системе и уголовном процессе Украины вследствие вмешательства Российской империи во внутренние дела Гетманщины. Царское правительство в нарушение суверенного права украинского народа, запрещает избирать гетмана. Вместе с тем, российским правительством в Украине создаются подчиненные ему высшие правительственные органы, имеющие судебную власть: Малороссийская коллегия (1722-1728) и Канцелярия Министерского правления (1734-1750). В состав Генерального войскового суда также введены русские чиновники. В работе отмечено, что такое вмешательство царского правительства было направлено на ограничение украинской автономности.

Соискателем описаны изменения, произошедшие в судебной системе Гетманщины в итоге проведенных гетманом Кириллом Разумовским судебных реформ 1760-1763 гг.: Генеральный войсковой суд формируется на представительских началах и лишен полномочий суда первой инстанции; созданы гродские, земские и подкоморские суды для рассмотрения разного рода судебных дел.

Автором исследован весь комплекс источников права, применяемых украинскими судами во второй половине XVII-XVIII веков при совершении правосудия. Сделан вывод, что суды использовали нормы Литовского Статута, сборники магдебургского права, обычай и гетманское законодательство. Свидетельством высокого уровня развития правотворчества в Украине стало создание кодификационного сборника “Права, по которым судится малороссийский народ” (1743 г.).

В диссертации отражен характер уголовного процесса Гетманщины, его главные черты, принципы и стадии. Разработана новая периодизация истории судопроизводства Гетманщины с учетом изменений, происшедших под влиянием усиленного вмешательства России во внутренние дела Украины. Автором впервые отмечено, что судебный процесс Гетманщины был основан на демократических началах состязательности, диспозитивности, гласности и коллегиальности рассмотрения судебных дел, апелляционного обжалования судебных решений. В связи с этим сделан вывод о правопреемственности современных принципов украинского уголовного судопроизводства.

Принимая во внимание правовые достижения исторического прошлого украинского народа, автором предложены изменения современного законодательства.

Ключевые слова: суды, уголовное судопроизводство Украины, период Гетманщины.

Syza N.P. Courts and criminal procedure of Ukraine in epoch of Hetmanate. - Manuscript

This is the dissertation on the seeking of scientific degree the Candidate of Law on speciality 12.00.09 - criminal trail and criminalistics; judicial expertise. - Kyiv Taras Shevchenko National University, Kyiv, 2002.

The dissertation discovers the process of formation of judicial system and criminal procedure of Hetmanate. The judicial competence of bodies participating in legal proceedings is determined. All complex, sources of the right used by the Ukrainian courts in second half XVII-XVIII of centuries at fulfilment of justice is considered. The character of criminal process of Hetmanate, its main features, principles and stages is displayed. The new division is developed for the periods of a history of legal proceedings of Hetmanate in view of the changes which were having place under influence of strengthened intervention of Russia in internal businesses of Ukraine. The changes of the modern legislation are offered, considering legal achievement of the last of the Ukrainian people.

Key words: courts, criminal procedure of Ukraine, epoch of Hetmanate.

Размещено на Allbest.ru

...