Філософсько-правові проблеми професійної культури юриста

Під естетичною культурою юриста дисертант розуміє почуттєвий вплив “діалогу мистецтва” і законів краси на формування професійної правосвідомості фахівця-юриста та його поведінку з метою кваліфікованого розв'язання ним правових проблем.

Естетичні цінності формують творчий дух, забезпечують варіантну (але правомірну) професійну поведінку юриста, не допускають спрощених дій, схематичної чи поверхової “правосвідомості”. Під дією “діалогу з мистецтвом” у підсвідомості юриста “програмується” зворотний потік почуттів і думок, який позитивно впливає на його професійну діяльність.

До основних принципів естетичної культури юриста автор пропонує віднести: юридичну гармонію, естетичну домінанту, феномен творчої волі, юридичну алегоричність, професійну мажорність, службовий дизайн.

Багатогранність естетичної культури юриста виявляється в її функціях. На думку дисертанта, насамперед має відбуватися формування естетичних власних норм юриста, подолання стандартизовано-консервативного мислення, збільшення можливостей впливу на виховання суб'єктів права, розвиток ритуально-обрядової культури у юридичній практиці.

Професійна культура юриста немислима без його національної культури.

Під національною культурою юриста, суть якої полягає у відродженні національно-державницьких засад правничої діяльності, автор розуміє знання культурно-правової спадщини української нації, прав нації, усвідомлення політико-правової мети української нації, засвоєння мовленнєвої культури та впровадження цього у професійну діяльність.

Чинниками національної культури юриста виступають: державна українська мова, мовлення (слово), мовленнєвий режим та етикет. У дисертації детально характеризуються вказані чинники, досліджується їх вплив на професійну діяльність юриста.

Національна культура юриста ґрунтується на певних принципах. Одним із визначальних є принцип забезпечення прав та інтересів українського народу, принцип державності.

Кожна нація має внутрішню філософію і свій світогляд, які й зумовлюють “духовну програму” народу. У діяльності юриста мають поєднуватися цінності загальнолюдських й національних надбань.

Національна культура юриста покликана виконувати певні функції у сучасному державотворенні (правовий захист інтересів нації, подолання антинаціональної психології у громадян, здійснення юридичного регулювання суспільних відносин та ін.).

Наголошується, що національна культура спонукає юриста поважати національні почуття інших громадян, що забезпечує гуманістичну спрямованість, торжество принципу справедливості у професійній діяльності, утверджує верховенство права.

Виходячи з того, що юристові доводиться здійснювати і правовиховну роботу, дисертант вважає за доцільне розглянути педагогічну культуру як складовий елемент професійної культури.

У дисертації підкреслюється, що педагогічна культура юриста -- це творче освоєння методики проведення правового виховання громадян на засадах педагогічної теорії, педагогічної технології та професійного такту. Зазначається, що професійна діяльність юриста так чи інакше пов'язана з правовим вихованням, яке можна розглядати у двох аспектах - загальному і спеціальному. Предметом дисертаційного дослідження є саме спеціальне правове виховання як одна з функцій професійної культури юриста.

Важливий елемент педагогічної культури юриста -- професійний такт. За формою ця категорія не відрізняється від звичайної людської тактовності, ввічливості, уважності тощо. Професійний такт -- це спеціальне фахове уміння, за допомогою якого юрист у кожному конкретному випадку застосовує найефективніший засіб виховного впливу на людину.

Професія юриста зобов'язує вникати в усі сфери суспільного життя, зокрема і в політику. Він має право на власні політичні погляди, які, однак, не повинні позначатися на його професійній діяльності. Тому юрист має оволодіти політичною культурою.

Політична культура юриста - це знання та оцінювання ним політичної історії України, сучасної політичної ситуації, використання цих знань у професійній діяльності в межах позитивного права.

Політична культура юриста містить, зокрема, такий компонент як усвідомлення політичних цінностей, тобто уміння осмислювати власне ставлення до правової дійсності з політичних позицій. При цьому домінує здатність політичного оцінювання національної ідеї, яка є теоретичним підґрунтям політичної культури. Важливим її компонентом є також уміння юриста передбачати політичні наслідки власної професійної діяльності.

На думку автора, основними принципами політичної культури юриста є державотворча ідеологія, політичний імунітет.

Визначені функції політичної культури, серед яких виділяються такі: політична оцінка результатів юридичної діяльності, вироблення політичної орієнтації у виконанні службового обов'язку, запобігання деформації політичної свідомості юриста, формування української політичної еліти.

Оволодіння політичною культурою дає змогу уникати стандартизованих, одновимірних, регламентованих світоглядних поглядів у правовій діяльності, запобігати авторитарності, фрагментарності, амбівалентності, нецілісності, неорганічності у розв'язанні різноманітних правових проблем.

Службове становище юриста зобов'язує по-новому пропагувати основні вимоги державно-економічних законів, правильно застосувати їх у практичній діяльності, запобігати правопорушенням у цій важливій сфері, не допускати використання становища службовими особами та ін. Мається на увазі певну економічну культуру службової діяльності як важливу складову професійної культури загалом, незалежно від спеціалізації правника.

Економічна культура юриста -- це знання основ економічної теорії та володіння навичками використання цих знань у юридичній практиці.

На думку автора, основними принципами економічної культури правника можна вважати цивілізованість, мобілізованість, контрольованість, раціональність, діловитість.

Важливими функціями економічної культури юриста є сприяння суворому дотриманню податкової дисципліни (ліквідація проблеми неплатежів, пропаганда фінансово-податкового законодавства, посилення відповідальності суб'єктів права за невиконання договірних зобов'язань тощо), пошуку шляхів з метою перетворення тіньової економіки на легальну, запобігання негативним етнонаціональним наслідкам міграційних процесів, встановлення причинно-наслідкових зв'язків між економічними та правовими ситуаціями, формування нового економічного мислення.

Економічна культура юриста забезпечує глибоке розуміння суті економічних реформ ринкового типу, основних методів саморегулювання господарства й особливостей розвитку нових форм господарювання, що зміцнює економічний потенціал України. Економічна культура, ознаками якої є економічний аналіз протиправних дій, економічні узагальнення, захист економічних прав вітчизняного виробника, сприяє підвищенню ефективності професійної діяльності юриста.

Шостий розділ “Професійна культура юриста у службово-функціональному вимірі” містить аналіз таких понять як професійна правосвідомість юриста, його службовий обов'язок. У ньому розкриваються ті види культур, які мають безпосереднє значення для здійснення юристом його службової діяльності.

Професійна правосвідомість юриста, яку дисертант розглядає як елемент професійної культури, залежить від юридичної діяльності, характеризується індивідуальністю та неповторністю.

Індивідуально-правова сфера діяльності та вчинки кожного юриста зумовлюються його правовими поглядами, конкретними обставинами юридичної проблеми, яку доводиться розв'язувати, нарешті психічним станом юриста. Звідси й твердження: один і той же юрист може мати різний рівень правосвідомості залежно від конкретної життєвої ситуації. Цей рівень визначається обсягом правових знань, що є необхідним для конкретних умов. При цьому інтерес становить дія так званої точкової, квантової правосвідомості при виконанні службового обов'язку юристом. Тому автор приділяє особливу увагу з'ясуванню того, що спонукає юриста до певної дії: свідоме чи надсвідоме.

Свідоме “керує” юристом у спокійній, звичайній, творчій ситуації, а у критичних, екстремальних випадках (нестандартних ситуаціях), у момент прийняття складного і відповідального рішення “свідоме” може перейти у стан “надсвідомого”. Тоді виявиться так звана деонтологічна правосвідомість, яка є стрижнем загальної професійної правосвідомості юриста. Вона незмінна. Ця незмінність забезпечується знанням службових обов'язків, почуттям службового обов'язку та моральної і юридичної відповідальності юриста, почуттям поваги до права й закону, готовністю діяти правомірно у найскладніших життєвих ситуаціях. Саме вона дає змогу юристові у будь-яких правових ситуаціях приймати рішення справедливі і правомірні.

Деонтологічна правосвідомість пов'язана з рівнем загальної правосвідомості юриста, оскільки перебуває на її “вершині” і слугує ніби “піковою” правосвідомістю.

Дисертант стверджує, що деонтологічну правосвідомість зумовлює внутрішній імператив службового обов'язку, оскільки останній є свободою розумної волі, що дає змогу передбачати юридичні наслідки професійної діяльності і є стабільно виробленою позицією юриста. Така позиція ґрунтується на принципах законності, самодисципліни, об'єктивності, правової справедливості, узгодженості юридичної практики (позитивного права) з природним правом, гуманності, правдивості, активної життєвої позиції.

На думку дисертанта, можна виділити такі функції деонтологічної правосвідомості: формування індивідуального праворозуміння та професійно-юридичної думки юриста; формування почуття правової справедливості; забезпечення прийняття правомірних рішень; реалізація внутрішнього імперативу службового обов'язку у практичній діяльності юриста; застереження від правового нігілізму; виявлення особистісних професійно-моральних якостей правника.

Усвідомлення юристом своїх службових обов'язків є необхідним елементом його деонтологічної правосвідомості і професійної культури взагалі. У зв'язку з цим автор з'ясовує поняття службового обов'язку, окреслює обсяг знань, необхідність яких зумовлена його службовим становищем.

Службовий обов'язок юриста визначається як передбачена нормативно-правовими актами необхідність виконувати певні дії, зумовлені його службовим становищем у державних, громадських або приватних організаціях. Хоча службовий обов'язок і є визначальним, але його не слід ототожнювати з іншими обов'язками юриста.

Обов'язки юриста дисертант групує умовно, за їх практичною значимістю, таким чином: соціально-державні (національний, суспільний, державний, громадський), професійно-юридичні (професійний, юридичний, службовий, функціональний), духовно-моральні (духовний, моральний, особистий). Під час служби у юриста з'являється насамперед службовий юридичний обов'язок. Різновидом службового є функціональний обов'язок. Останній виникає у процесі виконання конкретних завдань та функцій, яких у юридичній діяльності досить багато. Переважно функціональні обов'язки визначаються для кожного юриста зокрема. Як правило, юрист не повинен виконувати невластиві йому функції. В іншому випадку можливе притягнення його до юридичної відповідальності.

Знання про службові обов'язки є необхідним елементом професійної культури правників. У дисертації розглядається питання про обсяг знань щодо службових обов'язків судді, адвоката, прокурора, працівника міліції.

Значне місце відведене з'ясуванню значення інформаційної культури у структурі професійної культури. Якщо виходити із закону України “Про інформацію”, то можна виділити такі її види: статистична, масова, правова, інформація про особу. Правова інформація поділяється на офіційну й неофіційну, відкриту та з обмеженим доступом (конфіденційну і таємну).

Процес одержання, використання, поширення та зберігання інформації регулюється певними вимогами, які забезпечують її функціонування й інформаційну культуру.

На думку дисертанта, інформаційна культура юриста -- це вміння оволодіти обсягом інформації, необхідним для належного виконання службового обов'язку, а також вміння одержувати її й ефективно реалізовувати у юридичній діяльності.

Функціонування інформаційної культури юриста розглядається за основними видами інформаційної діяльності: одержання, використання, поширення та зберігання інформації. Відповідно до цього функціонування інформаційної культури юриста визначають принципи одержання інформації: достовірність, точність, повнота, необхідність, корисність. Функції інформаційної культури: гуманістична, управлінська, комунікативна, орієнтаційна, режимна.

Дисертант підкреслює також важливість володіння психологічною культурою, у змісті якої виділяються такі психологічні категорії як мотивація, бажання, спонукання, захоплення, натхнення, нахили та ін.

На думку дисертанта, психологічна культура юриста -- це органічна єдність психологічної освіченості (знань, навичок, прийомів аутотренінгу, саморегуляції тощо), волі, відповідних професійно-психологічних якостей, які можуть позитивно впливати на розв'язання правових ситуацій.

Важливим компонентом психологічної культури юриста виступають емоції та правові почуття як результат емоційного сприйняття права, закону та практики його застосування і реалізації, що включає в себе почуття права й обов'язку, почуття законності, моральної та юридичної відповідальності тощо.

Психологічна культура юриста, яка знаходить вияв у юридичній практиці, ґрунтується на відповідних принципах та виконує певні функції. Основними принципами є родова комплексність і професійна необхідність, а провідними функціями -- своєчасне вироблення психічної адаптації, формування професійно-правового мислення юриста. Метою психологічної культури юриста, насамперед, є встановлення психологічного контакту з громадянами.

Професіоналізм юриста, як і інших фахівців, котрий так чи інакше здійснює вплив на людей, об'єктивно передбачає й таке вміння, як мистецтво спілкування, тобто володіння своєрідною акторською культурою.

З'ясувавши в рамках правової діяльності мету, завдання, особливості риси акторської майстерності, дисертант пропонує таку дефініцію: акторська культура юриста -- це уміння в процесі розв'язання юридичної справи так зіграти роль, щоб це дало змогу залучити до співпраці осіб, причетних до неї, з метою встановлення фактичних обставин справи та прийняття справедливого юридичного рішення.

Основними принципами акторської культури юриста є вміння використати творчу свободу, застосувати правову імпровізацію, спираючись на життєву правду та ін. Усе це об'єктивно може спричинитися до нових професійних дій, які потребуватимуть значної витривалості, гнучкості, запасу правових знань тощо.

Акторській культурі юриста притаманні такі функції як створення необхідних емоційно-юридичних ситуацій, формування навичок адекватної поведінки у правових ситуаціях, запобігання одноманітності, забезпечення динамічності службових відносин з громадянами та ін.

У Висновках викладені загальні підсумки дослідження, сформульовані основні наукові положення, що становлять зміст дисертації. Зокрема, відзначається:

1. Методологічні основи формування професійної культури юриста (ними є філософія права, культурологія права, правнича деонтологія і правнича етика) дають змогу визначити загальні і спеціальні її принципи та функції (детальна характеристика їх міститься у дисертації). Професійна культура юриста, правнича етика, правнича деонтологія розглядаються під кутом зору філософських категорій як поєднання особливого, загального й одиничного.

2. Професійну культуру юриста як новий різновид субкультури, що складається з різних культур, можна розглядати, з одного боку, як комплексну практико-прикладну юридичну науку (що включає систему знань про різні види культур, а також наукові здобутки правничої деонтології та правничої етики), а з іншого - як професійну властивість правника, що характеризується широким спектром норм, принципів, правил тощо.

3. Компонентами правничої деонтології, правничої етики та професійної культури юриста є множина одних і тих же видів культур. Однак для правничої деонтології це будуть внутрішні аспекти (почуття) видів культур, для правничої етики -- зовнішні аспекти (дія) цих видів культур, а для професійної культури юриста - внутрішні і зовнішні аспекти (почуття і дія) аналогічних видів культур.

4. Види культур як компоненти, є виявом засвоєння норм природного права та духовних надбань людства в усіх галузях. Вони ґрунтуються на вищих нормах моралі, законах краси, психології, знаннях культурно-правової спадщини та усвідомленні політико-правової мети української нації, включають “діалог мистецтв”, пов'язані з правовим вихованням громадян та ін. У дисертації визначені і детально проаналізовані принципи й функції, властиві усім зазначеним видам культури.

5. Свобідна воля необхідна юристові не тільки як інструмент активного вияву сили волі у розв'язанні правових завдань, а й як спосіб вияву свободи вибору форм та методів виконання службових завдань. Це основний показник професіоналізму, який забезпечує герменевтичний підхід до аналізу правового явища і філософського аналізу юридичного рішення.

6. Правові почуття ґрунтуються на феноменах права. Високий рівень професійної культури юриста диктує призначення та використання ним феноменології права не нехтуючи правовим почуттям, почуттям законності.

7. Професійна культура юриста формується з онтологічних принципів права, спрямованих на торжество істини, добра і справедливості в суспільстві. В юридичній діяльності переважає професійно-творчий підхід у розв'язанні проблемних завдань, що часто стверджує грунт для “модифікування” онтологічних принципів. Для цього існує вища етика (етика розуму), яка запобігає непрофесійним діям. Вища етика відображає внутрішні цінності юриста, оскільки добро існує в природі, його потрібно пізнати і обов'язково розвивати, втілюючи на практиці через принципи професійної діяльності.

8. Поряд із висвітленням філософсько-правових проблем професійної культури юриста чільне місце у дисертації відведене пропозиціям щодо шляхів поглиблення й удосконалення професійної культури правників, необхідності усвідомлення ними свого високого призначення.

На думку дисертанта, є потреба у розробці національного кодексу українського державного службовця, зокрема юриста. Варто також державним органам більше уваги приділяти не букві закону, а духові права.

У дисертації містяться також інші пропозиції спрямовані на утвердження правової, незалежної, демократичної України.

Публікації, в яких висвітлені основні положення дисертації

культура юрист право професійний

1. Сливка С.С. Інформаційна культура юриста. - Івано-Франківськ, 1996. - 155 с.

2. Сливка С.С. Професійна етика працівника міліції. - Львів, 1995.- 127 с.

3. Сливка С.С. Професійна культура працівника міліції. - Львів, 1995.- 95 с.

4. Сливка С.С. Професійна культура юриста (теоретико-методологічний аспект).- Львів, 2000.- 336 с.

5. Сливка С.С. Самозахист населення: моральний аспект. - Львів, 1996. - 144 с.

6. Несімко О.Д., Сливка С.С., Штангрет М.Й. Сучасна особа юриста.. - Львів, 1997. - 116 с.

7. Сливка С.С. Українська національна філософія права: антологічний ракурс. - Львів, 2001.- 168с.

8. Сливка С.С., Рудницький М.І., Підгурський М.Т., Штангрет М.Й., Єсип І.О. Формування правосвідомості юриста. - Львів, 1997. - 96 с.

9. Сливка С.С. Аксіологія вищої етики у юридичній діяльності // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ при НАВС України. - 1999. - №3(11).- С. 87-91.

10. Сливка С.С. Акторська культура юриста: філософсько-правовий акцент // Вісник Запорізького юридичного інституту МВС України. - 2001. - №3. - С. 296-305.

11. Сливка С.С. Вогнепальна культура працівника міліції: правореалізуючий аспект // Право України. - 1999.- № 1. - С. 76-79.

12. Сливка С.С. Вплив політичної культури на формування цивілізованого правопорядку в Україні // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ при НАВС України. - 1996.- Вип. 4. - С. 107-115.

13. Сливка С.С. Герменевтика природного права (античні та середньовічні часи) // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ при НАВС України. - 2001. - №1. - С. 45-56.

14. Сливка С.С. Деякі проблеми професійної етики працівника митних органів: філософсько-правовий аспект // Митна справа. - 2001. - № 5. - С. 40-48.

15. Сливка С.С. До історії розвитку теорії природного права (філософія Нового часу) // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ при НАВС України. - 2001. - №2. - С. 51-58.

16. Сливка С.С. Духовна культура як важливий феномен консолідації українського суспільства (до питання про роль національної еліти) // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ при НАВС України. - 1999.- № 1(8).-С. 101-111.

17. Сливка С.С. Духовні засади моральної культури юриста // Право України. - 1999.- №2.- С. 59.

18. Сливка С.С., Штангрет М.Й., Єсип І.О. Конкретизація правосвідомості юриста // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ при НАВС України. - 1997. - Вип. 5.- С. 115-124.

19. Сливка С.С. Національна культура юриста // Вісник університету внутрішніх справ. - Харків, 2000. - Вип. 10. - С. 292-297.

20. Сливка С.С. Поняття моральної культури юриста та її складові елементи // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. - 1999. - № 1.- С. 141-146.

21. Сливка С.С. Правнича деонтологія: проблеми, пошуки // Право України. - 2000. - № 11.- С. 118-122.

22. Сливка С.С. Предмет та генеза філософії права // Вісник Львівського університету: Серія юридична. - 2000. - Вип. 35.- С. 45-47.

23. Сливка С.С. Причини скоєння злочинів // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ при НАВС України. - 1995.- Вип. 1.- С. 18-24.

24. Сливка С.С. Реанімування духовних засад особистості: спроба філософсько-правового аналізу // Вісник Львівського інституту внутрішніх справи при НАВС України. -2000.-№ 1. - С. 120-124.

25. Сливка С.С. Роль економічної культури юриста у формуванні професіоналізму // Право України. - 1999. - № 4.- С. 84-87, 110.

26. Сливка С.С. Роль професійно-етичного кодексу у підготовці кадрів для української національної міліції // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ при НАВС України. - 1995.- Вип. 2. - С. 19-27.

27. Сливка С.С. Філософія права: предмет, принципи, функції // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ при НАВС України. - 2000.- № 2. - С. 4-11.

28. Сливка С.С. Формування національного духу українського права у майбутніх юристів органів внутрішніх справ // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ при НАВС України. - 1996.- Вип. 3. - С. 57-60.

29. Сливка С.С. Юридична наука у контексті правничої етики: філософський аналіз // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. - 2001. - № 2. - С. 145-149.

30. Сливка С.С. Від наукового керівника Дарієнко А.С. “Естетична культура юриста (спроба філософсько-правового осмислення)”.- Львів, 2001. - 80 с. [С. 3-4].

31. Сливка С.С. Внутрішня культура юриста і сучасне державотворення // Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку. - Львів, 2000. - Вип. 5. - С. 26-34.

32. Сливка С.С. Емоційна культура юриста та вплив її на професійну діяльність (теоретичний аспект) // Педагогіка і психологія професійної освіти: Науково-методичний журнал. - Львів, 1998. - № 3. - С. 59-69.

33. Сливка С.С. Естетична культура юриста в контексті інтегративного підходу // Педагогіка і психологія професійної освіти: Науково-методичний журнал. - Львів, 1999. - № 1. -С. 162-168.

34. Сливка С.С. Інтелектуальна культура юриста (до постановки проблеми) // Діалог культур: Україна у світовому контексті: Мистецтво і освіта: Збірник наукових праць. - Львів, 1998. - Вип.3. - С. 64-71.

35. Сливка С.С. Культурологія права у професійній культурі юриста: філософський аналіз деяких джерел // Актуальні проблеми правознавства: Науковий збірник ЮІ ТАНГ. -- Тернопіль, 2001. -- С. 58-65.

36. Сливка С.С. Організація самозахисту прав і свобод людини: професійний обов'язок юриста // Правовий статус особи: стан, проблеми, перспективи: Збірник наукових праць. - Київ, 1998. - Ч. 1. - С. 124-126.

37. Сливка С.С. Педагогічна культура юриста: профілактично-виховний аспект // Педагогіка і психологія професійної освіти: Науково-методичний журнал. - Львів, 1998. - № 3. - С. 180-190.

38. Сливка С.С. Політична культура працівника міліції // Політична культура і політичні партії України: Аналітичні розробки, пропозиції наукових та практичних працівників / Керівники авторського колективу А.І. Комарова, О.М. Рудакевич. - Київ, 1997. - Т. 6. - С. 359-360.

39. Сливка С.С. Професійна культура юриста і виявлення об'єкта контрабанди // Боротьба з контрабандою: проблеми та шляхи їх вирішення: Аналітичні розробки, пропозиції наукових та практичних працівників / Керівники авторського колективу А.І. Комарова, О.О. Крикун. - Київ, 1998. - Т. 10. - С. 127-137.

40. Сливка С.С., Медвідь Ф.М., Штангрет М.Й. Соціально-правові засади фізичного виховання працівників міліції // Науковий вісник Волинського державного університету ім. Лесі Українки. - 1998.- № 8. - С. 96-99.

41. Сливка С.С. Філософія держави і процес державотворення: гносеологічний та аксіологічний аспект // Збірник наукових праць Львівського філіалу Української Академії державного управління при Президентові України / За загальною редакцією А.О. Чемериса. - Львів, 2001.- Вип. 5. - С. 97-103.

42. Сливка С.С., Медвідь Ф.М., Штангрет М.Й. Формування фізичної культури у курсантів вищих навчальних закладів системи МВС України: культурологічний аспект // Концепція розвитку галузі фізичного виховання і спорту в Україні. Збірник наукових праць. - Рівне, 1999. - С. 305-309.

43. Сливка С.С. Християнська етика як методологічна засада філософії права // Київська церква: Альманах християнської думки. - 2001. - № 2-3 (3-14). - С. 103-108.

44. Сливка С.С. Використання спадщини Михайла Драгоманова у сучасній українській юридичній освіті // Драгоманівський збірник “Вільна спілка та сучасний український конституціоналізм”: Перші всеукраїнські правничі драгоманівські читання, 1995 р. - Львів, 1996. - С. 163-166.

45. Сливка С.С., Штангрет М.Й. Державна мова і функціональний обов'язок юриста // Проблеми функціонування державної мови в Україні та методика її викладання у навчальних закладах системи МВС: Міжвузівська науково-практична конференція, квітень, 1997 р. - Львів, 1997. - С. 20-22.

46. Сливка С.С., Штангрет М.Й. Державні аспекти національно-мовної культури юриста // Проблеми функціонування державної мови в Україні та методика її викладання: Матеріали міжвузівської наукової конференції / За редакцією А.С. Токарської. - Львів, 1997. - С. 11-20.

47. Сливка С.С. Діалог філософії права та релігії: перспективи розвитку // Історія релігій в Україні: Праці Х Міжнародної наукової конференції, 16-19 травня 2000 р.: 2 кн. - Львів, 2000. - Кн. 2. - С. 149-155.

48. Сливка С.С. До правової держави: есенціальна та екзистенціальна феноменологія // Молода Українська держава на межі тисячоліть: погляд в історичне минуле та майбутнє демократичної, правової держави України: Всеукраїнська науково-теоретична конференція, присвячена 10-річчю незалежності України, травень, 2001 р.- Львів, 2001. - С. 67-71.

49. Сливка С.С. Об'єктивні та суб'єктивні фактори професійної культури спеціалістів випускників навчальних закладів системи МВС // Організаційно-правові проблеми економічної безпеки України та кадрове забезпечення їх вирішення: Науково-практична конференція. - Львів, 1995. - С. 63-65.

50. Сливка С.С. Поняття культурології права // Право та культура: теорія та практика: Матеріали міжнародної конференції, 15-16 травня 1997 р. / За редакцією Ю. Шемшученка, В. Кампо, М. Поплавського. - Київ, 1997. - С. 56-59.

51. Сливка С.С. Правові і моральні умови інформаційної культури в ефективності попередження злочинності // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні. Матеріали І регіональної наукової конференції, лютий, 1995р. - Львів, 1995. - С. 112-114.

52. Сливка С.С. Правові основи службового етикету юриста // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали ІІ регіональної конференції, лютий, 1996 р. - Львів, 1996. - С. 47-51.

53. Сливка С.С. Про форми залучення курсантів до наукової роботи // Концептуальні проблеми щодо вдосконалення наукової роботи і навчально-практичної конференції, жовтень,1995 р. - Львів, 1996.- С. 34-37.

54. Сливка С.С. Сутність та явище службового обов'язку юриста // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріли ІІІ регіональної наукової конференції, лютий, 1997 р. - Львів, 1997.- С. 62-66.

55. Сливка С.С. Теоретичні проблеми виховання молоді у правовій державі: морально-методологічний аспект // Мова і культура нації: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції, березень 2001 р. - Львів, 2001.- С. 176-179.

56. Сливка С.С., Штангрет М.Й. Фізична культура та фізичне виховання правоохоронців // Актуальні проблеми розвитку фізичної культури і спорту у ВНЗ України: Всеукраїнська науково-методична конференція, жовтень 1998 р. - Львів, 1998. - С. 123-128.

57. Сливка С.С. Філософія насильства свобідної волі у позитивному праві // Роль органів внутрішніх справ у сфері запобігання та протидії насильству в суспільстві: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції, 17-18 квітня 2000 р. - Львів, 2000. - С. 171-179.

58. Сливка С.С. Правнича деонтологія: Підручник. - Київ, 1999.- 336 с.

59. Біленчук П.Д., Сливка С.С. Правова деонтологія: Підручник.- Київ, 1999. - 320 с.

60. Сливка С.С., Ситар І.М. Філософія права: Методичний комплекс навчальної дисципліни.- Львів, 2000. - 27 с.

61. Біленчук П.Д., Гвоздецький В.Д., Сливка С.С. Філософія права: Навчальний посібник. - Київ, 1999. - 208 с.

62. Сливка С.С. Юридична деонтологія: Навчально-методичний посібник.- Львів, 1996.- 65 с.

63. Сливка С.С. Юридична деонтологія: Навчально-методичний посібник. - Рівне, 1997.- 109 с.

64. Сливка С.С. Юридична деонтологія: Підручник. - Київ, 2001. - 304 с.

Размещено на Allbest.ru