Київська міська поліція в середині ХІХ – на початку ХХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Автореферат

Київська міська поліція в середині хіх - на початку ХХ ст.

Самойленко Олена Олександрівна

АНОТАЦІЇ

київський міський поліція правовий

Самойленко О.О. Київська міська поліція в середині XIX - на початку ХХ ст. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук зі спеціальності 12.00.01 - теорія та історія держави і права, історія політичних та правових вчень. - Університет внутрішніх справ, Харків, 1999 р.

Працю присвячено дослідженню проблем становлення, розвитку та функціонування київської міської поліції, правового регулювання її діяльності, матеріально-технічного та кадрового забезпечення та практики організації охорони громадського порядку і боротьби зі злочинністю у вказаний період.

Для досягнення даної мети у роботі, зокрема, розглянуто структуру київської міської поліції, її компетенцію, нормотворчість, основні напрямки діяльності, організаційно-штатні зміни, принципи комплектування особового складу, форми та методи роботи.

Ключові слова: поліція, київська міська поліція, сискна поліція, загальна поліція, право, Міністерство внутрішніх справ, губернатор, генерал-губернатор, поліцмейстер, реформа, кадри.

АННОТАЦИЯ

Самойленко Е.А. Киевская городская полиция в середине XIX - начале ХХ вв. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.01. - теория и история государства и права; история политических и правовых учений, - Университет внутренних дел, Харьков, 1999.

Работа посвящена исследованию проблем становления, развития, функционирования киевской городской полиции, правового регулирования ее деятельности, материально-технического и кадрового обеспечения и практики организации охраны общественного порядка и борьбы с преступностью в указанный период.

Диссертация базируется на широком круге источников, среди которых выделяются официально-документальные материалы, периодика, справочная литература. В ходе исследования выявлены и впервые введены в научный оборот целый ряд нормативно-правовых актов, регулировавших деятельность полиции в Киеве: “Инструкция чинам киевской городской конно-полицейской стражи” (1904 г.), “Инструкция городовым киевской полиции” (1904 г.), “Инструкция полицейским урядникам” (1905 г.) и др.

В первой части работы раскрываются основные этапы развития городской (и в частности киевской) полиции в Российской империи со времен царствования Петра I до середины XIX в. Большое внимание в диссертации уделено анализу причин и предпосылок общероссийской полицейской реформы 1862 г., ее реализации в Киеве. Автор подчеркивает, что реформа городской полиции в Киеве произошла не в 1862 г., как в других местах, а поэтапно - в 1875 и 1882 гг.

В диссертации показано, что ликвидация органов полиции, в частности в Киеве, в ходе революционных событий 1917 г., отказ от широкого использования имевшихся специалистов, игнорирование милицией Временного правительства опыта и кадров полиции нанесли серьезный ущерб делу борьбы с преступностью.

В работе показано, что в 1873 г. в Киеве в качестве эксперимента была создана сыскная полиция, но уже в следующем году она была ликвидирована в связи с прекращением ее финансирования городской думой. В 1880 г. была учреждена сыскная часть, которая функционировала до 1917 г. На обширном фактическом материале автор доказывает, что киевская городская полиция (и “наружная”, и сыскная), в отличие от политической полиции, финансировалась по остаточному принципу. В области ведомственного нормотворчества киевская городская полиция шла впереди полиции других городов. Так, еще до принятия общего закона от 6 июля 1908 г. “Об организации сыскной части”, в 1905 г. заведующим сыскной частью киевской городской полиции Г. Рудым была составлена обширнейшая Инструкция, которая представляла собой свод всех правил и требований того времени к службе сыска и ее личному составу.

Ключевые слова: полиция, киевская городская полиция, общая полиция, сыскная полиция, право, губернатор, генерал-губернатор, Министерство внутренних дел, полицмейстер, реформа, кадры.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Серед постійних завдань української юридичної науки одне з чільних місць посідає творче осмислення вітчизняного і зарубіжного державотворчого досвіду. Актуальність історико-юридичних досліджень суттєво зростає на сучасному етапі розвитку суспільства і держави, коли звернення до спадщини минулих років і десятиліть обумовлено ще й нагальними потребами глибинної державно-правової реформи, започаткованої чи принаймні проголошеної у нашій країні.

Особливий інтерес у юристів традиційно викликає досвід діяльності різного роду “силових” структур, зокрема органів охорони правопорядку і боротьби зі злочинністю. З огляду на вищенаведене правомірним і корисним видається здійснення юридичного аналізу діяльності на українських землях поліцейських органів Російської імперії (насамперед у переломний період, що настав після "великих реформ" середини ХІХ сторіччя). В тому числі варто звернути особливу увагу на вельми специфічний і цікавий досвід функціонування і розвитку Київської міської поліції, який ще не був об'єктом спеціального наукового вивчення. Адже Київ був одним з найбільших міст Російської імперії, адміністративним центром Південно-Західного краю, визнаним осередком політичного і суспільного життя. Звичайно, практика київської міської поліції неоднозначна, поруч з безумовно реакційними моментами в ній можна знайти і досить прогресивні (принаймні на погляд автора) починання. Проте в інтересах розвитку науки потрібно рівною мірою дослідити як негативні , так і позитивні аспекти цієї практики.

Варто зауважити, що досі не було спеціальних монографічних робіт, присвячених організації і діяльності київської міської поліції у досліджуваний період.

Ступінь дослідження теми. У працях з історії царської поліції основна увага переважно приділялася її центральним органам, у той час як периферійні висвітлювалися в набагато меншому обсязі.

Так, ще у дореволюційних дослідженнях були досить грунтовно проаналізовані загальні питання щодо організації та діяльності російської поліції, а також конкретні аспекти підготовки поліцейської реформи зокрема. У зв'язку з цим необхідно виділити роботу І. Моллєріуса "Руководство для полицейских чинов (Пособие к изучению обязанностей полиции)", у якій досить детально відображені зміст поліцейської реформи, питання практичної діяльності поліції тощо. З різним ступенем повноти досліджували ці ж проблеми І. Андрєєвський, О. Белявський, Н. Варадинов, А. Вертеловський, О.А. Волькенштейн, О.О. Градовський, Е.П Карнович, О.О. Лопухін, М. Селіванов, І.Т. Тарасов та інші.

У радянський період питанням організації і діяльності російських поліцейських установ (головним чином центральних) приділялась увага в роботах М.П. Єрошкіна, П.А. Зайончковського, Р.С. Мулукаєва, І.В. Оржеховського, К.Г. Федорова, Д.І. Шинджикашвілі, А.С. Чайковського, М.Г. Щербака та інших.

Особливий інтерес являє робота В.А. Шелкопляс "Полицейская реформа в России в 60-х годах ХІХ века", в якій на основі аналізу першоджерел і нормативного матеріалу розкриваються мета, завдання і сутність поліцейської реформи, а також система, структура і компетенція місцевих органів поліції.

Серед зарубіжних досліджень з цієї тематики слід виділити роботи Д. Орловськи "Межі реформи: Міністерство внутрішніх справ у Російській Імперії, 1802-1881" та Р. Пайпса "Старорежимна Росія" тощо.

Окремо треба виділити наукові праці, в яких більшою чи меншою мірою порушувалися питання, пов'язані з діяльністю київської міської поліції. Це насамперед грунтовна монографія М.І. Сизікова, А.В. Борисова, О. Є.Скрипильова "История полиции России (1718-1917 гг.)", в якій на основі великого фактичного матеріалу відображено становлення, розвиток і занепад регулярної поліції царської Росії як єдиного державного органу і його найважливіших підрозділів, функції, компетенція і практична діяльність поліцейських установ. "Український аспект" історії поліції проаналізовано у роботі О.Н. Ярмиша "Наблюдать неотступно…", у якій висвітлюються проблеми організації, основних напрямів, форм і методів роботи адміністративно-поліцейського апарату Росії і київської міської поліції зокрема. Серйозний інтерес являють собою праці О.В.Талдикіна, присвячені питанням становлення органів поліції на території України (зокрема, в Києві) в XVIII ст.

Питання організації і діяльності Київської сискної поліції знайшли своє відображення в дослідженнях О.М. Піджаренка, Л.С. Сургай, В.М. Чиснікова, Б.П. Балуєва, Т.М. Брестовської, Є.П. Велічутіної. Серед них особливої уваги заслуговують публікації В.М. Чиснікова, в яких засвідчується пріоритет київського сискного відділення щодо застосування нових форм і методів діяльності розшукових органів Російської імперії, зокрема: дактилоскопії (слідчого чемодана), службово-розшукових собак тощо.

Отже, організації та діяльності поліції Російської імперії в цілому присвячено чимало праць. Проте перелічені і ряд інших авторів залишили незайманим значний інформаційний простір для проведення дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дослідження базується на науковій програмі кафедри теорії та історії держави і права Університету внутрішніх справ, складеної на виконання п. 1.1. Пріоритетних напрямків фундаментальних і прикладних досліджень навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 1995-2000 рр. Тема дисертаційного дослідження була затверджена Вченою радою Університету внутрішніх справ МВС України у листопаді 1997 року.

Об'єктом дослідження є київська міська поліція в період з середини ХІХ сторіччя по 1917 рік.

Предметом дослідження є організаційно-правові форми діяльності київської міської поліції.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період з середини ХІХ сторіччя до створення міліції Тимчасового уряду в 1917 р. Це обумовлено тим, що саме в даний історичний проміжок часу створювались організаційно-правові основи діяльності поліції, розроблялась нова нормативна база, що регулювала діяльність існуючої поліції і її новостворених підрозділів, змінювались вимоги до кадрового добору, удосконалювались штати, фінансування тощо.

Мета і завдання дослідження. Дисертант поставив за мету - вивчити і узагальнити процес становлення і функціонування державного апарату охорони правопорядку і боротьби зі злочинністю у м. Києві в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. за тогочасних соціально-економічних умов. Дана робота має на меті відтворити і проаналізувати історичні події та нормативно-правові акти, доповнити оприлюднені наукові праці з теорії та історії держави і права щодо виникнення, розвитку і функціонування правоохоронних органів, а також увести до наукового обігу матеріали, що раніше не використовувались.

Виходячи з вищезгаданого, автор дослідження ставив такі завдання:

узагальнити історичний досвід функціонування київської міської поліції, її призначення, напрями, форми і методи діяльності, рівень впливу на стан правопорядку на обслуговуваній території;

проаналізувати нормативну базу діяльності київської міської поліції;

розкрити завдання, форми і методи діяльності київського сискного відділення, а також висвітлити рівень його правового забезпечення;

проаналізувати організаційно-правові засади і практику комплектування Київської міської поліції кадрами, її матеріально-технічне і фінансове забезпечення;

з'ясувати правові й організаційні проблеми становлення, розвитку, пошуку шляхів удосконалення поліції.

Методологія дослідження. Методологічну основу дисертації становлять діалектична теорія пізнання соціальних процесів, система загальнонаукових та спеціальних методів, що є засобами наукового пошуку в арсеналі гуманітарних, у тому числі юридичних наук. У роботі, зокрема, використані такі спеціальні методи - історико-правовий, формально-юридичний, логічний, порівняльно-правовий тощо.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в пріоритетному за своїм характером звертанні здобувача до недосліджених проблем становлення, розвитку, діяльності київської міської поліції. Дисертант, базуючись в основному на новому архівно-документальному матеріалі, що впроваджується ним до наукового обігу, вперше висвітлив організаційно-правові основи діяльності київської міської поліції, порядок комплектування особового складу, основні напрями, форми і методи діяльності, механізм взаємодії з іншими відомствами і місцевою владою. У роботі подано деякі історичні портрети керівників київської міської поліції - поліцмейстера полковника В. Цихоцького, начальників сискного відділення Г. Рудого, С. Асланова та інших.

Новизну дослідження найбільш повно відображають такі найсуттєвіші положення і наукові результати :

- київська загальна й сискна поліції у порівнянні з політичною поліцією фінансувалися за залишковим принципом, оскільки царат основну увагу приділяв підтримці існуючого державного ладу;

- реформа міської поліції у Києві відбулась не в 1862 році, як в усій імперії, а поетапно - в 1875 і 1882 рр.;

- 1873 р. у вигляді експерименту була створена Київська сискна поліція як складова частина загальної поліції, проте вже в 1874 р. вона була скасована через припинення фінансування її міською Думою, а в 1880 р. була створена київська сискна частина, що функціонувала до 1917 р.;

- у галузі відомчого нормотворення київська сискна поліція йшла попереду інших регіонів імперії, ще до прийняття 6 липня 1908 р. загального Закону "Про організацію сискної частини" у січні 1905 року завідуючим сискною частиною київської міської поліції Г. Рудим була видана Інструкція чинам київської сискної поліції, яка стала зведенням тогочасних вимог до розшукової служби, містила конкретні практичні рекомендації щодо організаційно-правових форм виконання службових обов'язків тощо.

- ліквідація органів поліції, зокрема, київської міської і сискної (як це мало місце в ході революційних подій 1917 р.), відмова від використання наявних фахівців, ігнорування міліцією Тимчасового Уряду досвіду і кадрів царської поліції завдало серйозної шкоди справі боротьби зі злочинністю.

У процесі дослідження було виявлено та введено до наукового обігу ряд нормативно-правових актів, що регулювали діяльність київської міської поліції і які були дотепер невідомими. Серед них: "Инструкция чинам полиции Киевской судебной палаты по обнаружению и исследованию преступлений" /1883 р./, "Инструкция чинам Киевской городской конно-полицейской стражи" /1904 р./, "Инструкция городовым Киевской полиции" /1904 р./, "Инструкция полицейским урядникам" /1905 р./, "Инструкция прокурора Киевской судебной палаты чинам полиции округа Киевской судебной палаты по обнаружению и исследованию преступлений"/1910 р./.

Джерельна база. Джерела, які використовувались при написанні дисертації , можна умовно поділити на наступні основні групи: офіційно-документальні матеріали; періодика; довідкова література.

Найчисельнішою є перша група. Її складають: а) джерела законодавчого характеру; б) відомчі нормативні акти; в) матеріали діловодства поліцейських установ (довідки, підсумки ревізій, різноманітне службове листування тощо). Основний нормативний матеріал узято з "Повного зібрання законів Російської імперії".

Організація та діяльність міської поліції значною мірою регламентувалась відомчими нормативними актами, серед яких перше місце належало циркулярам Міністерства внутрішніх справ, що відклалися в архівних фондах.

До матеріалів офіційного діловодства зокрема належать: листування Міністерства внутрішніх справ з київськими поліцмейстером, губернатором, Київським, Подільським та Волинським генерал-губернатором, а також звіти київських губернаторів (на жаль, не всі звіти за досліджуваний період збереглися), що містять оцінки діяльності підвідомчої міської поліції. Дані матеріали зберігаються в Центральному державному історичному архіві України в м. Києві, Державному архіві м. Києва, Центральному державному архіві вищих органів влади й управління України.

Серед використаних джерел вагоме місце посідають матеріали періодичних видань. Аналіз публікацій центральної і місцевої преси ("Санкт-Петербургские сенатские ведомости", "Сын отечества", "Вестник Временного Правительства", "Киевлянин", "Киевская мысль", "Киевские губернские ведомости") дозволив розкрити нові сторони функціонування київської міської поліції. При цьому місцеві видання дають змогу познайомитися з об'єктивною оцінкою громадськості рівня правоохоронної діяльності київської поліції, її прорахунків і недоліків.

Для написання дисертації також використовувалася різноманітна довідкова література щодо чисельності населення і обсягів бюджету м. Києва, складу міської Думи і київської міської поліції тощо (Адресная справочная книга "Весь Киев", "Памятная книга Киевской губернии", "Киев - энциклопедический справочник" тощо), а також календарі і довідники для чинів і служителів міської, повітової та сільської поліції і жандармських управлінь.

Більшість зазначених матеріалів впроваджується до наукового обігу вперше. Це дозволяє по-новому розглянути різноманітні аспекти проблеми, а також заповнити певні прогалини, пов'язані з обмеженістю інформації.

Теоретичне і практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що положення і висновки дослідження створюють основу для подальшого поглибленого вивчення діяльності інших міських органів поліції України в зазначений період, для широких узагальнених висновків з ряду суміжних проблем історії вітчизняної державності. Матеріали дисертації можуть використовуватись у навчальному процесі.

Апробація результатів дослідження. Результати роботи дисертанта знайшли своє відображення у виступах на засіданнях кафедри теорії та історії держави і права Університету внутрішніх справ МВС України, на міжнародних і республіканських науково-практичних конференціях: "Державно-правові проблеми Північного Причорномор'я: “Історія і сучасність" - 26-29 травня 1999 р. /Сімферополь - Алушта/; “Проблеми розвитку відомчої освіти МВС України” - 22 листопада 1999 г. /Харків/.

Публікації: Висновки і пропозиції автора викладені у чотирьох наукових публікаціях у провідних фахових наукових виданнях.

Структура та обсяг роботи. Дисертація основним обсягом у сто вісімдесят дев'ять сторінок складається із вступу, п'яти розділів (дев'ять підрозділів), висновків, списку використаних джерел і літератури ( сто сімдесят два найменування), та двох додатків (обсягом 22 сторінки).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі розкриваються актуальність тематики дисертації і ступінь її дослідження, визначаються її об'єкт, предмет, хронологічні рамки, висвітлюються мета і основні завдання, методологічні та науково-теоретичні основи дисертації, її джерельна база, розкривається наукова новизна одержаних результатів та їх теоретичне і практичне значення, подаються відомості щодо апробації і публікації основних положень дисертаційного дослідження.

У першому розділі "Київська міська поліція напередодні реформ" викладається динаміка та основні етапи розвитку міської поліції Російської імперії, зокрема київської, від часів царювання Петра І до середини ХІХ століття.

У першому підрозділі "Короткий історичний огляд міської поліції" - досліджується період від заснування в 1718 р. Петром І поліції царської Росії - першого самостійного, регулярного загальнодержавного органу охорони правопорядку в країні - до середини ХІХ ст.

Автор характеризує перші законодавчі акти щодо створення і функціонування поліції, її структури та штатів, функцій і завдань. Висновки обгрунтовані тогочасною законодавчою та нормативною базою. Підсумовуючи результати побудови поліцейського апарату у період петровських реформ, дисертант акцентує увагу на розбіжності намірів законодавця з фактичним станом справ на місцях, невідповідності економічних можливостей країни вимогам законодавства, неготовності державного апарату і суспільства до розпочатої реорганізації. Дається короткий екскурс в систему організації поліцейських функцій у допетровські часи. Так, в місті Києві за магдебурзьким правом городяни звільнялися від військової служби, за рахунок чого формувалась для охорони міста піша і кінна міліція, так звана "золота корогва".

У даному підрозділі дисертації шляхом аналізу законодавчої бази та реальної поліцейської практики досліджується динаміка побудови, вдосконалення і зміцнення поліцейського апарату. Особливу увагу звернуто на затверджену в 1733 р. імператрицею Анною "Височайшу резолюцію на доповідь поліцмейстерської канцелярії про заснування поліції в містах", завдяки якій в 23 містах ( у тому числі - й Києві) було створено поліцейські контори; проведену губернську реформу 1775 р., що була спробою розмежувати судову та адміністративну сфери, виділивши з останньої поліцейську структуру; затверджений у 1782 р. Статут благочиння або поліцейський, який вніс певну законодавчу чіткість в діяльність і структуру поліцейських підрозділів тощо. У поєднанні з оглядом соціально-економічних змін у державі автором документальними прикладами та висновками доводиться природна необхідність проведення загальнодержавної поліцейської реформи.

Другий підрозділ "Організація і діяльність київської міської поліції до середини ХIX ст." - присвячується аналізу соціально-економічної і політичної ситуації, що склалася в Києві, впливові соціальних чинників на діяльність міської поліції, результати її боротьби зі злочинністю. У підрозділі подано характеристику розвитку капіталістичної промисловості, торгівлі, науки, культури у м. Києві в першій половині ХІХ ст. Звертається особлива увага на те, що населення міста з початку століття до 1856 р. збільшилось майже втричі. Щороку в Києві проходило шість найбільших всеросійських ярмарків, в десятках церков збиралися богомольці з усієї країни, щодня до міста прибували численні тимчасові робітники. Даний процес спричиняв значний негативний вплив на криміногенну ситуацію в місті.

В дисертації досліджуються структура і штати органу охорони правопорядку в місті, дислокація, рівень навантаження, ефективність здійснюваних заходів тощо. На основі архівних матеріалів автор робить висновок про недостатню увагу з боку місцевої влади щодо зміцнення поліцейських підрозділів міста. Тільки за п'ять років навантаження на поліцію міста зросло більше, ніж удвічі. У той же час з 1854 по 1875 рр. вона існувала за незмінним штатом чисельністю 312 чоловік. Тому, незважаючи на зростаючу активність поліцейських чинів згідно з наведеними в дисертації витягами зі службових документів, робота з охорони правопорядку в місті вважалась незадовільною.

У підрозділі здійснюється аналіз основних нормативних актів щодо організації діяльності поліції, її завдань та функцій, роботи з кадрами тощо. Так, згідно з Інструкцією для старших городових унтер-офіцерів основною умовою прийому на ці посади була елементарна грамотність кандидатів. Водночас на них покладалось широке коло обов'язків як з профілактики, попередження і припинення правопорушень, так і з контролю за якістю несення служби нижчими чинами поліції тощо.

У другому розділі "Поліцейська реформа 60-х років XIX ст. та київська поліція" розкриваються мета, завдання та сутність поліцейської реформи, а також система, структура і компетенція місцевих органів поліції, зокрема київської міської.

У першому підрозділі - "Поліцейська реформа в Російській імперії" - міститься характеристика та оцінка подій середини ХІХ ст. в Російської імперії. Цей період ознаменований значними змінами в економічному і суспільно-політичному житті держави, наслідком чого став ряд проведених царським урядом загальнодержавних реформ (селянської, поліцейської, земської, судової, військової, міської тощо). Автор доводить, що поліцейська реформа 1862 р. була підготовлена всім попереднім ходом історичного розвитку країни та викликана тими ж передумовами, що й інші тогочасні буржуазні реформи. Дисертант також аналізує суперечності, що спричинили зазначені буржуазні реформи, в тому числі і поліцейську. Серед причин поліцейської реформи називається нагальна потреба зміцнення поліцейських сил (в тому числі - репресивних) у зв'язку зі скасуванням разом з кріпацтвом вотчинної поліції, яка була суттєвим додатком державної поліції, а також масове зростання селянського руху, незадоволеного наслідками селянської реформи, що було тенденцією ймовірного переростання в повстання. Тому другою, слідом за селянською, була терміново проведена поліцейська реформа.

У дисертації зроблено спробу узагальнити досвід підготовки і проведення поліцейської реформи. Автор підкреслює нерозривність і перманентність даного процесу, що відбувався протягом усього існування поліцейського апарату в країні. Одним з істотних етапів на шляху звільнення поліції від невластивих їй функцій став Указ від 8 червня 1860 р. про заснування судових слідчих, завдяки якому поліцію було усунуто від проведення слідства з кримінальних справ з обмеженням її дій попереднім дізнанням. Земською реформою 1864 р. та міською - 1870 р. з компетенції поліції щодо питань господарської діяльності було вилучено чимало обов'язків з передачею їх до відання інших місцевих органів виконавчої влади.

Досліджено і детально розкрито механізм підготовки, розробки і запровадження законодавчих актів, що закріплювали поліцейську реформу. Зазначено, що підготовка законопроектів координувалась Міністерствами внутрішніх справ і юстиції, де узагальнювались пропозиції від губернаторів, зацікавлених міністерств і відомств. Безпосереднє виконання проектів законодавчих документів покладалось на спеціально створену Особливу комісію на чолі з М.О. Мілютиним. Основні напрямки реформування були визначені Указом від 4 червня 1858 р., який передбачав призначення поліцейських чиновників від уряду, об'єднання міської поліції з повітовою, відокремлення від поліції слідчої, судової, господарчої частин. У 1858-1859 рр. на основі узагальнення значної кількості відомчих та особистих проектів та пропозицій були підготовлені Основні правила реформування поліції. Остаточне законодавче оформлення поліцейська реформа отримала 25 грудня 1862 р. в Указі Олександра ІІ та у Тимчасових правилах про устрій поліції в містах і повітах губерній за загальним установленням керованих.

Окрему увагу в роботі приділено дослідженню адекватності законодавчих актів існуючій соціально-економічній ситуації в країні, а відтак - спроможності державних органів беззастережно і в повному обсязі виконувати затверджені законами норми та вимоги. Так, вищезгадані основоположні законодавчі документи, попри певну новизну, не спричинили очікуваного ефекту в перебудові правоохоронної системи країни через недоопрацьованість питань економічного забезпечення заходів реформи. Найголовніші проблеми реорганізованої поліцейської системи - доведення штатної чисельності особового складу до оптимального рівня і поліпшення якісного добору кадрів - залишились невирішеними.

У другому підрозділі - " Реформування київської міської поліції" - вперше у вітчизняній юридичній науці окремо висвітлюється питання реорганізації київської міської поліції під час реформ в Російській імперії, і, зокрема, поліцейської. Зазначається, що необхідність реформування міської поліції була спричинена недостатністю поліцейських штатів та перевантаженістю невластивими функціями. На той час, крім загальних недоліків, міська поліція найбільше страждала від мізерних окладів її чинів. Кошти на утримання чинів міської поліції були значно меншими, ніж земської. Одним з найсуттєвіших недоліків в устрої міської поліції була підпорядкованість міста та повіту двом різним керівникам, внаслідок чого виникали марне листування та взаємоухилення обох поліцій від виконання своїх безпосередніх обов'язків.

У лютому 1858 р. міністерствам внутрішніх справ, державного майна та юстиції було доручено розробити пропозиції щодо облаштування поліції. Це завдання було поставлено й перед особливою губернською нарадою. Під час підготовки селянської реформи міністр внутрішніх справ вніс пропозицію імператору розглянути первісні пропозиції щодо перетворення поліції, зокрема міської, які були схвалені 4 липня 1858 року. Особливу увагу в них було приділено збільшенню грошового утримання поліцейських.

У 1859 році було створено особливу комісію, очолювану таємним радником Т.С. Мілютіним, яка розробила Положення про земські установи, проект відокремлення слідчої частини від судової, проект про перетворення повітової поліції, а також два проекти перетворення губернських адміністративних установ. До комісії було подано проект київського губернатора князя А.І. Васильчикова, що передбачав об'єднання всіх розрізнених частин, підвідомчих МВС з вилученням з провадження справ всіх судових підрозділів. Також пропонувалось об'єднати канцелярії названих установ, в тому числі й губернську, в єдину загальну канцелярію губернського управління з поділом її на відділення, а також об'єднати у складі одного управління всі повітові комітети. Князь А.І. Васильчиков надав розгорнутий план реорганізації поліції з конкретними рекомендаціями щодо його реалізації. Він пропонував провести в Київській губернії у вигляді експерименту такі заходи: 1) об'єднати міську та повітову поліції в єдину, виключаючи м. Київ та Умань (ці міста залишались у віданні попередніх поліцейських установ); 2) відокремити старі справи від нових, які надходять; 3) відокремити слідчу частину від виконавчої. Загальний кошторис на реорганізацію поліції становив 15 000 руб. сріблом на рік.

Але у запровадженні цього проекту Васильчикову було відмовлено. Листування князя з МВС щодо цього питання тривало майже рік, і лише 23 грудня 1860 р. він отримав дозвіл на об'єднання міської та земської поліції київської губернії. Проте це об'єднання, як і планувалось, не торкнулось поліції м. Києва.

На підставі виданих 25 грудня 1862 р. "Тимчасових правил про устрій поліції в містах та повітах губерній" МВС склало детальний розпис штатів повітових та особливих міських управлінь, зокрема м. Києва. Проте новий штат поліції м. Києва не відповідав ні нагальним потребам міста, ні коштам, котрі мала на той час міська поліція. Тому згідно з пропозицією генерал-губернатора МВС визнало за необхідне залишити в попередньому стані до кращих часів київську міську поліцію. Відтоді до 1875 року чотири рази запропоновані київськими властями нові штати міської поліції не отримали у свій час належного затвердження лише за фінансових труднощів.

У третьому розділі - "Пореформена київська міська поліція: загальна та сискна"- на фоні комплексу загальнодержавних реформ Російської імперії (судової, земської, міської, поліцейської) висвітлено нелегкий і суперечливий шлях київської міської поліції щодо спроб пристосування до нових соціально-політичних умов, а також досліджено досвід організації нового підрозділу по боротьбі зі злочинністю - сискної поліції.

У першому підрозділі - "Загальна поліція у другій половині XIX ст." - міститься аналіз практичного вирішення найгостріших проблем організаційно-штатної побудови даної правоохоронної структури міста, її кадрового та матеріально-фінансового забезпечення. Під даним кутом зору розглядається традиційна дилема постійної необхідності збільшення сил охорони правопорядку в місті і хронічної відсутності коштів на ці заходи. Подібна невизначеність зводила нанівець основоположні тенденції розпочатої в столиці держави поліцейської реформи, залишаючи невирішеними проблеми периферії імперії.

Висновки аналітичного дослідження побудовані на значній кількості архівних матеріалів, що додає їм доказовості і аргументованості. Так, прагнення вирішення організаційно-штатних питань проілюстровано витягами із значної кількості службових документів, зокрема, чергового проекту реформування київської поліції, поданого до Міністерства внутрішніх справ у 1874 р. генерал-ад'ютантом князем О.М. Дундуковим-Корсаковим. Отримана відповідь МВС про скорочення вдвічі запропонованих змін красномовно свідчить про неспроможність і небажання столичної влади практично вплинути на поліпшення діяльності поліції на місцях.

Окрему увагу в дисертації приділено дослідженню процесу вирішення проблем кадрової політики в поліцейських структурах міста. Рівень грошового утримання чинів поліції був значно нижче, ніж у пожежних командах та інших державних установах, що вкрай негативно впливало на якісний добір кадрів. У дисертації досліджується пошук місцевою владою шляхів фінансової підтримки особового складу поліції: контрактна система, грошові заохочення, допомога на дітей нижчих чинів поліції тощо. Наведено порівняльні характеристики штатно-кадрового забезпечення поліції м. Києва та аналогічних структур ряду інших великих міст України.

Важливе місце у дисертації займає розкриття форм і методів діяльності київської міської поліції щодо поліпшення охорони правопорядку і посилення боротьби зі злочинністю. В 1876 р. у м. Києві було засновано загони кінних стражників. У 1878 р. наряди поліції було посилено 100 військовослужбовцями, які утримувались за рахунок військового відомства. Вживались заходи щодо оптимізації дислокації поліції на обслуговуваній території. У зв'язку з приєднанням до м. Києва приміських зон кількість поліцейських дільниць відповідно збільшувалась. Пости і маршрути поліцейських нарядів облаштовувались так званими "поліцейськими будками". Застосовувалась система відрядження станових приставів з Київської, Волинської, Подільської губерній до Києва для посилення охорони громадського порядку в місті. Проводилась робота щодо заснування річкової та торгової поліції.

Організаційно-практичні заходи щодо зміцнення структури і поліпшення діяльності київської міської поліції тісно пов'язувалися з реальним станом криміналізації суспільства в місті, взаємозалежністю обох чинників. Висновки дисертанта про недостатність вживаних заходів підтверджуються офіційними статистичними показниками.

Значну увагу в роботі приділено висвітленню та аналізу тогочасної нормативно-правової бази діяльності поліції, зокрема, вперше введеним до наукового обігу Інструкціям помічникам поліцмейстера, дільничним приставам, околоточним наглядачам, городовим київської міської поліції.

Хід реформування і вдосконалення діяльності київської міської поліції розглядається паралельно із загальнодержавними заходами зміцнення поліцейської системи імперії. У зв'язку з набуваючим сили революційним рухом в країні акцентується увага на зростанні ролі політичної поліції в охороні та підтримці самодержавства, її пріоритетності серед інших поліцейських структур.

У роботі здійснено аналіз структурних змін у керівництві поліцією країни, реформацій МВС та його Департаменту поліції, намагань побудови централізованої системи управління органів поліції усієї країни, спеціалізації галузевих служб даного правоохоронного органу, завдань, функцій та компетенції з питань охорони громадського порядку і боротьби зі злочинністю.

У другому підрозділі "Створення київської сискної поліції та її діяльність у 80-90 рр. XIX ст." - висвітлено питання організації та діяльності поліцейських сискних підрозділів як в цілому в Російській імперії, так і в м. Києві зокрема. Підкреслюється, що у другій половині ХІХ ст. в Росії відбувався бурхливий процес зростання загальнокримінальної злочинності. За кількістю зареєстрованих злочинів вона посідала одне з перших місць у світі. Але наявних сил та засобів протидії криміналізації суспільства в досліджуваний період у країні було недостатньо. Основний тягар боротьби зі злочинністю продовжував припадати на підрозділи зовнішньої поліції та судово-слідчі органи. Тому якість розшукової діяльності була вкрай низькою.

Відсутність необхідних загальнодержавних нормативно-правових актів щодо посилення боротьби зі злочинністю змушувала заінтересовані структури на місцях власними силами вести пошук нових форм і методів цієї діяльності. Наслідком його стало створення окремих поліцейських підрозділів, які безпосередньо спеціалізувалися на попередженні, призупиненні та розкритті злочинів. Пріоритет у цьому належав м. Києву, де одним з перших у Російській імперії, в 1873 р. у порядку експерименту почала функціонувати сискна поліція, як складова частина загальної поліції. Її грошове утримання в розмірі 4740 рублів щорічно здійснювалось за рахунок міського бюджету. Але попри позитивні показники та цікавий набутий досвід цей підрозділ у 1874 р. було скасовано через припинення його фінансування міською Думою.

Майже через шість років київський губернатор князь А.І. Васильчиков порушив клопотання перед генерал-губернатором про створення в м. Києві сискної поліції. Воно було глибоко аргументовано рядом документів щодо структури, штатів, фінансового забезпечення тощо. В результаті за вказівкою київського губернатора від 14 червня 1880 р. за № 2754 при київській поліції була створена сискна частина. Свою діяльність вона розпочала у складі завідувача, його помічника та семи агентів при восьми прикомандированих від дільниць городових.

Сискна частина згідно з регламентуючими документами місцевого поліцмейстера тісно взаємодіяла із загальною поліцією у питаннях проведення обшуків, арештів та інших спеціальних заходів. За короткий проміжок часу вона досягла певних позитивних результатів у своїй діяльності. Але вкрай обмежених сил особового складу було недостатньо для здійснення суттєвого і відчутного впливу на зниження рівня злочинності у м. Києві. Разом з тим досвід київської сискної частини мав велике значення в подальшому розвитку цієї служби поліції в державі.

У четвертому розділі "Київська міська поліція на початку ХХ ст." на прикладі м. Києва характеризуються подальші спроби реформування та вдосконалення загальної та сискної поліцій, в яких самодержавство вбачало опору існуючого ладу.

У першому підрозділі "Загальна поліція - спроба реформ" - автор зосередив увагу на зростанні Києва, як одного з великих адміністративних та економічних центрів держави і відповідному збільшенні навантаження київської міської поліції - невід'ємної складової поліцейського апарату. З 1897 по 1917 рр. чисельність населення міста зросла більше, ніж вдвоє і разом з військовими становила понад 500 тис. За цей час бюджет міста зріс майже втричі. Третина з його витратної частини виділялась на утримання урядових закладів, поліції, суду, міської управи і армії.

Проте наслідки кризи, викликаної поразкою в російсько-японській війні, початком Першої світової війни та рядом інших чинників, спричинили суспільну нестабільність у державі, в тому числі загострення криміногенної ситуації. В свою чергу, значні загальнодержавні складнощі відбивались не тільки на ефективності та якості роботи поліції, а й на її внутрішніх проблемах. Чини даної правоохоронної структури недостатньо уваги приділяли пошуку нових форм і методів своєї діяльності, порушували дисципліну, вчиняли посадові злочини. Відшукані в архівних фондах документи свідчать про їх значні систематичні зловживання. Висновки автора підкріплюються багатьма наведеними прикладами.

У дисертації на підставі аналізу поліцейської практики і офіційних статистичних показників доводиться необхідність проведення в країні нової поліцейської реформи. Відзначається, що Міністерству внутрішніх справ було доручено підготувати всі необхідні установчі документи для її проведення. Комісіями МВС з 1906 по 1911 рр. було накреслено ряд заходів щодо посилення боротьби зі злочинністю, поліпшення якісного добору кадрів поліції, підвищення рівня їхнього грошового утримання тощо. Нормотворча робота з цього питання продовжувалась протягом тривалого часу і призвела до боротьби різних угрупувань, відтіснивши пошук нових форм організації та методів діяльності поліцейської служби на другий план.

Другий підрозділ "Київська сискна поліція" - присвячується розгляду нормативних засад створення та діяльності розшукових органів, аналізу їхньої структури, функцій і практичної діяльності.

Необхідність створення сиску, визнана ще у другій половині ХІХ ст., вимагала пошуку нових систем та принципів побудови у конкретній історичній обстановці. Перешкоди у боротьбі з розвиненою злочинністю в м. Києві полягали у незадовільній організації діяльності особового складу сискного відділення та її фінансового і штатного забезпечення. Затверджений ще в 1880 р. штатний розпис київського сискного відділення залишався незмінним до 1917 р., незважаючи на постійне зростання народонаселення, розширення території міста та підвищення рівня злочинності. Все це призводило до фізичних та психологічних перевантажень особового складу та плинності кадрів. За три з половиною роки із сискного відділення було звільнено понад 70 працівників при штаті - 17. Основний контингент чинів складався у більшості з осіб, звільнених з посад зовнішньої поліції.

Найбільшу складність у питаннях організації, становлення та функціонування сискної служби являла проблема своєчасного забезпечення її нормативною базою. Керівники служб змушені були займатись нормотворчістю на місцях. Так, в одному з архівних фондів зберігається затверджена 3 січня 1905 р. Інструкція чинам Київської сискної поліції, яку було розроблено завідувачем сискною частиною Г.Рудим за розпорядженням київського поліцмейстера В. Цихоцького та схвалено прокурором окружного суду. Вона складалася з 10 глав і 205 параграфів та являла собою зведення всіх можливих на той час вимог до служби сиску та її особового складу. Інструкція мала велике практичне значення не лише як перший регламентуючий документ такого характеру, але й у якості практичного посібника для повсякденної діяльності.

6 липня 1908 року набрав чинності Закон "Про організацію сискної частини". Він вперше в історії країни ввів до загальнодержавного правового поля функціонування поліцейської служби сиску та надав правову базу для створення 89 таких відділень в містах та повітах імперії.

У своїй діяльності сискні відділення використовували зовнішнє спостереження та негласних співробітників, а також користувалися такими джерелами, як чутки, доноси тощо. Наприкінці ХІХ ст. в Росії, як і в Європі, була введена антропометрична система Бертільона, а згодом - система реєстрації злочинців, яка була заснована на дактилоскопії.

Недоліком організації сиску на місцях була його децентралізація. Вся адміністративна влада замикалась на губернаторі та його правлінні. Це знижувало контроль за діяльністю місцевих начальників поліції, а також їх відповідальність перед Департаментом поліції.

Сискне відділення вважалося частиною загальної поліції, причому не самою важливою. Змішання функцій сискної та загальної поліції вносило в роботу небажаний паралелізм, який впливав на якість розшукової діяльності.

Враховуючи, що боротьба із загальнокримінальною злочинністю у цей час не була головним завданням царського уряду, а основним напрямком було посилення політико-поліцейської функції Російської держави, більша частина коштів віддавалась на посилення політичної поліції.

Спроби організації та укріплення органів кримінального сиску були складовою загального процесу зміцнення державного апарату Російської імперії. Але в складних умовах другої половини ХІХ -поч. ХХ ст. створити високоефективну організацію по боротьбі із загальнокримінальною злочинністю виявилося неможливим.

У п'ятому розділі - "Революційне потрясіння 1917 р. та київська міська поліція " - досліджується реформування провідного державного правоохоронного органу в період найрезонанснійших світових подій внаслідок зміни форми правління в країні в 1917 році. Автором обгрунтовується закономірність неспроможності поліції протистояти насильницьким діям опозиції щодо зміни суспільного ладу в країні. Даний період у керівництві поліцією (а невдовзі - міліцією) характеризується відсутністю процесу послідовної, грунтовної нормотворчості (хоча в Києві вже через декілька днів після революційного потрясіння була створена Інструкція міліціонерам), недостатнім професійним рівнем кадрів і спонтанністю та хаотичністю вживаних заходів.

Автором аналізуються документи центральних і місцевих органів державної влади щодо скасування поліції, заснування численних реорганізацій та становлення міліції, і таким чином досліджується проблема побудови і перебудови традиційних державних інституцій охорони громадського порядку і боротьби зі злочинністю.

У контексті поданих архівних джерел просліджуються значні помилки і прорахунки у керівництві правоохоронним органом у період революційних зрушень. Максималізм тимчасових керівників місцевої влади щодо беззаперечної відмови від послуг кадрових поліцейських спричинив до втрати переважної більшості досвідчених фахівців. Відсутність спеціалістів спонукала до здійснення ряду експериментів щодо комплектування міліцейських підрозділів гімназистами, студентами, демобілізованими військовими тощо. Так, наприкінці березня 1917 р. київський губернський комісар отримав з Петрограда циркулярне розпорядження про необхідність термінової заміни міліціонерів з колишніх чинів поліції солдатами виключно з числа поранених не менше чотирьох разів.

З досліджених і проаналізованих документів випливають висновки, що через поспішність і непрофесійність дій щодо організації міліції було втрачено спадковість у використанні форм і методів боротьби зі злочинністю, зруйноване професійне кадрове ядро, загальмовано подальше вдосконалення правоохоронної діяльності.

У Висновках викладені загальні підсумки дослідження з усіх принципових питань, що становлять зміст дисертації.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ БУЛИ ВИКЛАДЕНІ АВТОРОМ У ТАКИХ НАУКОВИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

Київська розшукна поліція в ХІХ - на початку ХХ ст. // Вісник Запорізького юридичного інституту. - 1999. - № 1(6). - С. 273-285.

Про окремі аспекти становлення пенітенціарної системи в Росії кінця ХІХ - початку ХХ століть// Актуальні проблеми юриспруденції в дослідженнях вчених. - 1999. - № 1. С. 7-10. / Міліція України. 1999.- № 5-6.

Реорганізація міської поліції у великих містах України в 70-х роках ХІХ сторіччя. // Вісник Університету внутрішніх справ. -1999. - № 7. Частина Ш. - С. 47-53.

4. Професійна підготовка поліцейських Росії наприкінці ХІХ - початку

ХХ ст. // Вісник Університету внутрішніх справ. - 1999. - № 9. - С. 29- 34.

Размещено на Allbest.ru