Сумiжнi права в авторському правi

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦIОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМIЯ УКРАIНИ

iменi ЯРОСЛАВА МУДРОГО

Яркiна Наталiя Євгенiвна

УДК 347.78

СУМІЖНI ПРАВА В АВТОРСЬКОМУ ПРАВІ

Спецiальнiсть: 12.00.03 - цивiльне право i цивільний процес; сiмейне право; мiжнародне приватне право

А В Т О Р Е Ф Е Р А Т

дисертацiї на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Харкiв - 2000

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі цивiльного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, Міністерство освіти i науки України

Науковий керівник - доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Академiї правових наук України Азiмов Чингiзхан Нуфатович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, професор кафедри цивiльного права

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор, академік Академії правових наук України Підопригора Опанас Андронович, Київський нацiональний унiверситет iменi Тараса Шевченка, професор кафедри цивiльного права

кандидат юридичних наук, доцент Шишка Роман Богданович, Унiверситет внутрiшнiх справ МВС України (м. Харкiв), начальник кафедри правових основ пiдприємницької дiяльностi

Провідна установа - Інститут держави і права імені В.М. Корецького НАН України, відділ цивільного, підприємницького і трудового права

Захист відбудеться " 31 " жовтня 2000 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.02 у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого (61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77)

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77)

Автореферат розісланий " 27 " вересня 2000 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Гончаренко В.Д.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Питання правової охорони iнтелектуальної власностi заслуговують на особливу увагу, оскiльки ефективнiсть цiєї охорони сприяє успiшному розвитку економiки i збереженню нацiонального культурного потенцiалу. Становлення цивiлiзованого ринку iнтелектуальної власностi потребує створення досконалої, заснованої на мiжнародних принципах системи правової охорони, пiдвищення рiвня правової культури, усунення такого негативного явища як "iнтелектуальне пiратство". Успiшне вирiшення цих завдань вiдповiдає iнтересам не тільки осiб, що володiють виключними правами на об'єкти iнтелектуальної власностi, але й iнтересам суспiльства в цiлому, його соцiально-економiчним та духовним потребам.

У зв'язку з цим особливе значення має розширення кола об'єктiв iнтелектуальної власностi, що охороняються, i включення до системи авторсько-правової охорони iнституту сумiжних прав. Термiн "сумiжнi права" був введений в українське законодавство законом вiд 23.12.1993 р. "Про авторське право i сумiжнi права" (далi Закон), роздiл третiй якого присвячений регулюванню сумiжних прав виконавцiв, виробникiв фонограм та органiзацiй мовлення. ?х закрiплення обумовлено ринковими перетвореннями в українськiй економiцi, розвитком пiдприємництва i, як наслiдок, зближенням з мiжнародними нормами i принципами в галузi авторсько-правового регулювання. Ранiше такого iнституту нi право України, нi право колишнього СРСР не знало, тому вiн потребує ретельного i всебiчного дослiдження. У науцi вiдсутнi значнi роботи, що спецiально присвяченi вивченню сумiжних прав. У радянський перiод окремi вченi цiєї проблеми торкалися частково. У роботах М.В. Гордона, В.I. Серебровського, Б.С. Антимонова i Є.А. Флейшиц, Н.А. Райгородського, В.Я. Iонаса, С.А. Чернишової, Е.П. Гаврилова, В.А. Дозорцева, Л.О. Севастьянової, В.С. Мартем'янова було пiдняте питання про захист iнтересiв виконавцiв. Однак їх позицiї базувалися на рiзних пiдходах до вибору системи охорони i розвитку в законодавствi не набули. Питання про захист iнших суб'єктiв - виробникiв фонограм i органiзацiй мовлення - в лiтературi взагалi не розглядалося. Вiдсутнiсть економiчних передумов не дозволила в той час розробити i втiлити в законодавство режим охорони сумiжних прав. Разом з тим, пiсля нормативного закрiплення iнституту сумiжних прав цiй темi не придiлялося достатньої уваги, глибокого, комплексного вивчення не проводилось. В лiтературi, як правило, мiститься тiльки загальна характеристика сумiжних прав, яка є частиною аналiзу авторського законодавства. Окремi статтi на цю тему лише в загальних рисах висвiтлюють нове поняття або торкаються одиничної проблеми, що пов'язана з недосконалiстю правових норм. Вiдсутнiсть комплексного аналiзу перешкоджає розробцi оптимальних правових пiдходiв до рiшення багатьох проблем, пов'язаних з охороною вторинних об'єктiв, що виникають на основi авторських творiв у процесi їх вiдтворення.

У зв'язку з процесом кодифiкацiї цивiльного законодавства i розробкою Проекту нового ЦК України важливо визначити мiсце сумiжних прав у системi цивiльного права, їх спiввiдношення з авторським правом.

Для осмислення категорiї сумiжних прав необхiдно вивчити природу об'єктiв, їх вiдмiтнi ознаки, провести дослiдження зв'язку з об'єктами авторського права. Вивчення цих питань допоможе не тiльки удосконалити чиннi правовi норми, але й на основi розроблених пiдходiв передбачити правову охорону вторинних об'єктiв, якi на сьогоднiшнiй день не охороняються, але потребують такого регулювання. Досить спiрним, а тому таким, що потребує дослiдження, уявляється вiднесення виконань до об'єктiв сумiжних прав. На думку дисертанта, є всi пiдстави вважати результати дiяльностi виконавцiв творами виконавчого мистецтва.

Теоретичний аналiз природи, специфiки та змiсту виключних сумiжних прав дозволить правильно вiдображати їх реалiзацiю у договорах в залежностi вiд бажаних юридичних наслiдкiв угоди.

Немаловажне значення має дослiдження питань захисту сумiжних прав. Нерозробленiсть проблеми ускладнює практичне здiйснення цивiльно-правових способiв захисту. Особливого вивчення потребують мiри цивiльно-правової вiдповiдальностi за порушення сумiжних прав. Деякi з них - вилучення незаконних прибутків порушника та виплата компенсації - носять нетрадицiйний для цивільного права характер i викликають неоднакове розумiння їх функцiй та порядку реалiзацiї. Дослiдження цих питань сприятиме спрощенню правозастосовної практики та прискоренню процесу накопичення досвiду в розгдядi справ цiєї категорiї.

Все це свiдчить про актуальнiсть обраної теми та необхiднiсть комплексного наукового вивчення i осмислення iнституту сумiжних прав. Теоретичне дослiдження зазначених питань допоможе подальшому удосконаленню чинного законодавства України та практики застосування норм права.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана вiдповiдно до комплексної цiльової програми "Правові проблеми здійснення майнових та особистих немайнових прав в умовах ринкової економіки" (номер державної реєстрацiї 0186.0.070867).

Об'єктом дослідження є iнститут сумiжних прав.

Предмет дослідження: сумiжнi права, їх юридична природа, змiст, специфiка i спiввiдношення з авторськими правами, мiсце iнституту сумiжних прав в системi цивiльного права, види об'єктiв сумiжних прав, цивiльно-правовi способи захисту та мiри цивiльно-правової вiдповiдальностi за порушення сумiжних прав.

Мета і задачi дослідження. Метою наукового дослідження є комплексний теоретичний аналіз правової природи, специфiки сумiжних прав та їх об'єктiв, визначення мiсця iнституту сумiжних прав у системi цивiльного права, внесення пропозицiй щодо удосконалення правової охорони сумiжних прав, розробка рекомендацiй щодо застосування цивiльно-правових способiв захисту та мір цивiльно-правової вiдповiдальностi за порушення сумiжних прав. Для досягнення зазначеної мети автором дисертації були поставлені такі основні задачi:

- Розглянути передумови закрiплення сумiжних прав виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення в законодавствi, iсторiю розвитку цього iнституту, мiжнародно-правове регулювання сумiжних прав.

- Дати визначення суміжних прав в об'єктивному значенні, встановити їх місце в системі цивільного права та зв'язок з авторським правом.

- Провести дослідження природи об'єктів сумiжних прав, їх видів, ознак, відмінностей від об'єктів авторського права.

- Вивчити юридичну природу, специфіку та зміст суб'єктивних суміжних прав, їх обсяг та співвідношення з правами авторів.

Обгрунтувати можливiсть та доцiльнiсть визнання виконань об'єктами авторського права, а не сумiжних прав, i розповсюдження на виконавцiв авторських прав. Запропонувати вiдповiднi змiни та доповнення до законодавства.

Аргументувати необхiднiсть охорони майнових iнтересiв видавцiв i надання їм виключних сумiжних прав.

- Проаналізувати способи захисту цивільних прав з точки зору їх застосовності та ефективності для поновлення порушених суміжних прав.

- Провести дослідження підстав та порядку реалізації мiр цивільно-правової відповідальності за порушення суміжних прав.

- Дати теоретичний аналіз нетрадиційним для цивільного права санкціям, що застосовуються за порушення суміжних прав альтернативно стягненню збитків - вилучення незаконних прибутків порушника та виплата компенсації.

- Виявити недоліки в нормативно-правовому регулюванні і розробити конкретні пропозиції, направлені на удосконалення діючого законодавства в галузі охорони суміжних прав.

Методологічна, теоретична та емпiрична основи дослідження. Методологічну основу дослідження складає сукупнiсть методiв: iсторичний, системно-структурний, порівняльно-правовий, логіко-юридичний, статистичний, соцiологiчний. Iнститут сумiжних прав розглянутий iз урахуванням його виникнення i розвитку (iсторичний метод). Аналiз досягнень цивільно-правової науки, мiжнародно-правових актiв, норм чинного законодавства України i практики їх застосування проведений за допомогою системно-структурного, порівняльно-правового, соцiологiчного i статистичного методiв. Логiко-юридичний метод було використано при формулюваннi висновкiв у вiдповiдностi з метою дослiдження.

Теоретичною базою для висновкiв, зроблених у дисертації, слугували роботи відомих учених-юристів. Iз загальних питань теорiї права та цивiльного права: С.С. Алексєєва, О.С. Іоффе, О.О. Красавчикова, В.В. Лазарева, С.В. Липень, Л.А. Лунца, Н.С. Малеїна, М.М. Марченко, Г.К. Матвєєва, І.Б. Новицького, О.А. Пушкiна, Ю.К. Толстого. З проблем у сферi iнтелектуальної власностi роботи таких авторів: Ч.Н. Азiмова, Б.С. Антимонова, М.М. Богуславського, В.А. Ваксберга, Е.П. Гаврилова, М.В. Гордона, I.А. Грiнгольц, В.А. Дозорцева, В.Я. Iонаса, О.С. Іоффе, В.М. Корецького, М.М. Кузнецова, Ю.Г. Матвєєва, О.А. Пiдопригори, О.О. Пiдопригори, Н.А. Райгородського, I.В. Савельєвої, О.Д. Святоцького, А.П. Сергєєва, В.I. Серебровського, Є.А. Флейшиц, I.Я. Хейфец, С.А. Чернишової, В.Л. Черткова, О.К. Юрченко та ін.

У роботi було використано працi вчених країн дальнього зарубiжжя: В. Веiнке, Р. Дюма, Б. Едельмана, Л. Оуена, В. Румпхорста.

Емпіричну основу дослідження складає законодавство України, мiжнародно-правовi угоди, практика судiв.

Наукова новизна одержаних результатiв. Дисертація є першим у науці цивільного права комплексним дослідженням, присвяченим інституту суміжних прав. У результаті всебічного вивчення наукових праць, аналізу чинного законодавства України i мiжнародно-правових угод, а також спеціальної літератури з питань авторського права та суміжних прав були сформульовані теоретичні висновки та практичні пропозиції. Зокрема, дисертантом було досягнуто таких результатiв, що відрізняються науковою новизною:

- Обгрунтовується виділення норм, що регулюють вiдносини з використання об'єктiв сумiжних прав, у самостійний інститут. Сформульовано поняття інституту суміжних прав. Предметний та правовий зв'язок сумiжних прав (в об'єктивному смислi) з авторським правом, а також iснування нормативних положень, що є загальними для обох iнститутiв, дали пiдстави для висновку про об'єднання двох інститутів в єдину підгалузь цивільного права - авторське право та суміжні права.

- Вперше у вiтчизнянiй юридичнiй науцi дана правова характеристика об'єктів суміжних прав, їх природи, розкритi специфічнi ознаки, що відрізняють ці об'єкти від об'єктів авторського права. Вiдмiтною загальною властивiстю об'єктiв сумiжних прав, що вiдрiзняє їх вiд об'єктiв авторського права, є те, що вони є результатом виробничо-технiчної дiяльностi зi створення нової матерiальної форми iснування творiв науки, лiтератури i мистецтва. Вони, на вiдмiну вiд об'єктiв авторського права, не втiлюють творчих зусиль їх творця i є засобом задоволення тiльки його майнових, комерцiйних iнтересiв.

- Висловлена позиція, що виконання, за своєю природою (вони є результатом творчої дiяльностi) мають визнаватися об'єктами авторського права як твори виконавчого мистецтва. Авторське право вiдповiдає цiлям охорони виконань, лiквiдує прогалини в регулюваннi та забезпечує бiльш ефективну охорону прав виконавцiв.

- Об'єкти сумiжних прав класифiкованi на вториннi (похiднi) та самостiйнi. Вториннi створюються на основi використання об'єктiв, що охороняються авторським правом. Самостiйнi не мiстять у собi результатiв творчої дiяльностi iнших суб'єктiв, якi охороняються авторським правом. Для виникнення охорони вторинного i самостiйного об'єкта необхiднi рiзнi юридичнi факти.

- По-новому визначений об'єкт сумiжних прав, що виникає в результатi діяльності організацій мовлення: таким необхідно визнавати не передачу, а програму мовлення. Передача має охоронятися як частина програми.

- Розглянутi окремi ознаки фонограм та програм мовлення, при наявностi яких вони можуть визнаватися об'єктами сумiжних прав згiдно чинного законодавства.

- Обгрунтовується необхiднiсть введення до кола об'єктів суміжних прав видавничої продукції. Запропоновано визначення видання як об'єкта сумiжних прав.

- Стверджується, що природа об'єктiв (фонограм i програм мовлення) визначає економiчний характер сумiжних прав, що покликанi забезпечити комерцiйний iнтерес суб'єкта i, на вiдмiну вiд авторських прав, не пов'язанi з необхiднiстю визнання i захисту творчої iндивiдуальностi.

- Досліджена правова природа та обсяг правомочностей, що здійснюються суб'єктами сумiжних прав - виробниками фонограм та органiзацiями мовлення - по відношенню до вторинних об'єктів суміжних прав. Дана їх класифікація на первинні виключні та похідні. Похiднi виникають у суб'єкта сумiжних прав у результатi надання їх авторами творiв, що були використанi при створеннi вторинних об'єктiв сумiжних прав. Змiст їх полягає в можливостi виробникiв фонограм та органiзацiй мовлення здiйснювати використання фонограм i програм мовлення. Iнша група правомочностей - первиннi виключнi права - виникають у суб'єкта сумiжних прав у силу вказiвки Закону з моменту правомiрного створення вторинного об'єкта. Це права дозволяти чи забороняти третiм особам використовувати об'єкт сумiжних прав певними способами. Саме ця група прав є виключними сумiжними правами. Аргументована неприйнятність підходу розширення обсягу виключних сумiжних прав можливiстю здійснювати використання вторинних об'єктiв.

- Обсяг виключних сумiжних прав у створювачiв самостiйних об'єктiв ширший, нiж у створювачiв вторинних об'єктiв. До нього включаються не тiльки права дозволяти чи забороняти використання, але й виключнi права здiйснювати використання.

- З урахуванням зробленої класифікації правомочностей визначені підходи договірного врегулювання відносин між суб'єктами суміжних прав і автором - з одного боку та користувачами вторинних об'єктів суміжних прав - з iншого.

- Проаналiзована застосовнiсть та ефективнiсть цивільно-правових способів захисту з точки зору відновлення порушених суміжних прав. Найбiльше значення мають компенсацiйнi способи захисту, що здатнi у повному обсязi поновити порушене сумiжне право.

- Аргументується висновок, що вiдповiдальнiсть за порушення виключних сумiжних прав є делiктною, тому санкцiї статтi 44 Закону застосовуються лише при позадоговiрному порушеннi прав. Для застосування мiр цивільно-правової вiдповiдальностi необхiдний повний склад правопорушення: протиправна поведiнка, шкода, причинний зв'язок, вина. Детально розглянутий кожний елемент складу порушення сумiжних прав.

- Дано практичнi рекомендацiї щодо визначення збитків від порушення суміжних прав.

- Робиться висновок, що виробники фонограм i органiзацiї мовлення (як юридичнi, так i фiзичнi особи) не мають правових пiдстав застосовувати п. 3 ст. 44 Закону та заявляти вимоги про стягнення з порушника сумiжних прав компенсацiю моральної шкоди, оскiльки їх немайновi iнтереси цим законом не захищенi.

- Дослідженi правовi проблеми реалізації нетрадиційних для цивільного права мiр цивільно-правової відповідальності за порушення суміжних прав - вилучення незаконних прибутків порушника та виплата компенсації в сумi вiд 10 до 50 000 мiнiмальних розмiрiв заробiтної плати. Цi санкцiї виконують ту саму функцiю, що й стягнення збиткiв - компенсацiя майнових втрат, але їх особливе значення полягає в можливостi уникнути труднощiв визначення i доказування збиткiв.

- Дисертацiя мiстить пропозиції щодо удосконалення правової охорони суміжних прав, внесення змін та доповнень до норм чинного Закону "Про авторське право та суміжні права" і Проекту ЦК України.

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів. Теоретичне значення роботи полягає в тому, що проведене комплексне дослідження iнституту сумiжних прав сприяє заповненню прогалин у науцi, дозволяє визначити пiдходи у вирiшеннi багатьох проблем правового регулювання сумiжних прав. Частина сформульованих у дисертації положень носить дискусійний характер і може слугувати базою для подальшого наукового дослідження питань правової охорони сумiжних прав.

Практичне значення дослiдження визначається тим, що його основні положення можуть бути використані під час підготовки підручників, навчальних посібників та методичних рекомендацій для студентів юридичних вузів, а також при викладанні курсу "Цивільне право України". Висновки та пропозиції, що мiстяться у дисертацiї, можуть бути застосованi в процесi удосконалення цивільного законодавства України, зокрема закону "Про авторське право i сумiжнi права" та Проекту ЦК України. Одеpжані теоpетичнi висновки та узагальнення зробили можливим дати рекомендацiї щодо пpактики реалізації суміжних прав та їх захисту, якi можуть бути корисними у правозастосувальнiй дiяльностi.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною завершеною науковою роботою, комплексним дослідженням інституту суміжних прав. Сформульовані положення та висновки мають наукове та практичне значення, вони обгрунтовані на базі особистих досліджень і критичного осмислення 121 наукових та нормативних джерел. Дисертант обгрунтовує теоретичні положення, а також дає практичні рекомендації щодо подальшого вдосконалення чинного законодавства. Окремі питання порушуються в дисертації вперше, деякі розглянуті по-новому, додатково аргументовані.

Апробація результатів дисертацiї. Положення дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри цивільного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Свої погляди з деяких проблем, порушених у роботі, автор виклав на науковій конференції молодих учених та аспірантів "Права людини в умовах реформування правової системи України (До 50-ї річниці Загальної декларації прав людини)" (м. Харків, 1998р.) та науковій конференції молодих учених "Актуальні проблеми юридичної науки" (м. Харків, 2000 р.). Окремi положення дисертацiї i висновки викладенi в наукових публiкацiях автора.

Результати дослідження були використані в учбовому процесі пiд час проведення практичних занять з курсу цивільного права.

Публікації. Основні теоретичні положення та висновки дисертації знайшли відбиття у чотирьох наукових статтях і тезах наукових повідомлень.

Структура дисертації визначена метою та завданнями дослідження. Дисертація викладена на 183 сторінках машинописного тексту. Робота складається iз вступу, трьох розділів, що містять дев'ять підрозділів, висновків, списку використаної літератури ( 121 найменування).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, визначаються його цілі та завдання, викладається ступінь наукової новизни, теоретичне та практичне значення дисертації.

Розділ перший "Загальна характеристика iнституту сумiжних прав" присвячений загальним питанням, якi дають уявлення про iнститут сумiжних прав. Аналiзується iсторiя правової охорони сумiжних прав, розглядаються джерела мiжнародно-правового регулювання. Визначаються поняття цього iнституту, його зв'язок з авторським правом i мiсце в системi цивiльного права.

У першому підрозділi "Iсторiя виникнення i розвитку сумiжних прав" розкриваються об'єктивнi передумови нормативного закрiплення сумiжних прав кожного з суб'єктiв - виконавця, виробника фонограм та органiзацiї мовлення. Робиться загальний висновок про те, що виникнення сумiжних прав пов'язане з розвитком науково-технiчного прогресу. Вiн обумовив появу вторинних об'єктiв, що створювалися на основi авторських творiв у процесi надання їм стiйкої матерiальної форми iснування. Цi об'єкти (зафiксоване на матерiальному носiї виконання, фонограма, телерадiомовна програма) мають особливi властивостi: а) втiлюють у собi результати духовної творчостi; б) дозволяють використовувати цi результати незалежно вiд їх творцiв; в) можуть легко та швидко вiдтворюватися; г) є загальнодоступними для вiдтворення. В умовах ринкової економiки цi якостi перетворили данi об'єкти на товар, а тому для захисту економiчних iнтересiв їх створювачiв необхiдно було надати останнiм особливi виключнi права, що дають змогу контролювати використання та обiг вторинних об'єктiв.

У цьому пiдроздiлi викладаються особливостi пiдходiв до проблеми охорони сумiжних прав у радянський перiод. Аналiзуються позицiї вчених (Б.С. Антимонова, М.В. Гордона, В.А. Дозорцева, В.Я. Iонаса, О.С. Іоффе, Н.А. Райгородського, В.I. Серебровського, Є.А. Флейшиц) з теоретичного обгрунтування введення до законодавства прав виконавцiв, а також причини, через якi iдея нормативного закрiплення сумiжних прав не була втiлена одночасно з наданням правової охорони сумiжних прав законодавством захiдноєвропейських країн, де цей процес розпочався наприкiнцi 50-х рокiв. Далi описується послiдовне закрiплення i розвиток сумiжних прав у мiжнародно-правових актах, вказується на актуальнi питання удосконалення правової охорони сумiжних прав на сучасному рiвнi розвитку технiки та iнформацiйних комунiкацiй.

У другому пiдроздiлi "Мiсце iнституту сумiжних прав у системi цивiльного права" автор зазначає, що проблема визначення мiсця сумiжних прав у системi цивiльного права обумовлена тим, що Закон не може дати однозначної вiдповiдi на це питання, а в науцi iснують рiзнi пiдходи. На основi аналiзу елементiв сумiжних правовiдносин - об'єкта, суб'єкта та сукупностi прав - дисертантом стверджується, що їх специфiка дозволяє вiдокремити норми, якi регулюють цi вiдносини, у самостiйний iнститут "сумiжнi права". З урахуванням виключення з кола об'єктiв сумiжних прав виконань (обгрунтування цiєї позицiї мiститься в пiдроздiлi 2.3.) запропоновано визначення iнституту сумiжних прав: це сукупнiсть цивiльно-правових норм, якi регулюють вiдносини з використання фонограм i програм мовлення як вторинного, так i самостiйного характеру. Автором робиться висновок, що предмет регулювання цього iнституту складають вiдносини з використання об'єктiв сумiжних прав, а вiдносини з їх створення регулюються авторським правом.

Iнститут сумiжних прав є вiдносно самостiйним i тiсно пов'язаний з iнститутом авторського права. По-перше, мiж ними iснує предметний зв'язок, оскiльки сумiжнi правовiдносини виникають, як правило, у сферi використання авторських творiв. По-друге, iснує юридичний зв'язок, який виявляється в загальних принципах i методах регулювання. Все це, на думку дисертанта, дає пiдстави для об'єднання двох iнститутiв в одну пiдгалузь "авторське право i сумiжнi права". Зовнiшнiм виразом цiєї пiдгалузi є наявнiсть загальних положень, що регламентують захист авторських та сумiжних прав i колективне управлiння майновими правами.

У роздiлi другому "Види сумiжних прав та їх об'єкти" дослiджується природа об'єктiв сумiжних прав, розкриваються специфічнi ознаки, які відрізняють ці об'єкти від об'єктів авторського права, розглядаються окремi види об'єктiв та їх ознаки. Дослiджується юридична природа, специфiка та обсяг виключних сумiжних прав. Розкривається змiст суб'єктивних сумiжних прав, що наданi кожному з суб'єктiв.

У першому пiдроздiлi "Фонограми" зазначається, що об'єктом сумiжних прав виробника фонограм є виключно звуковий запис будь-якого виконання чи iнших звукiв. На основi аналiзу законодавчого визначення фонограми були видiленi та розкритi iї ознаки, за наявностi яких виникає цей об'єкт охорони. 1) Це виключно звуковий запис; 2) це запис, зафiксований на матерiальному носiї; 3) запис повинен бути здiйснений вперше; 4) запис повинен вiдповiдати одному з критерiїв надання охорони: громадянство України виробника - фiзичної особи або мiсцезнаходження в Українi юридичної особи - виробника; перша публiкацiя фонограми в Українi; перша фiксацiя фонограми в Українi. Пропонується доповнити визначення фонограми вказiвкою на її здатнiсть до вiдтворення, сприйняття та сповiщення, оскiльки саме цi властивостi обумовлюють необхiднiсть правової охорони iнтересiв виробникiв фонограм.

Фонограми за змiстом класифiкованi на два види: 1) фонограми похiдного (вторинного) характеру, що мiстять виконання авторських творiв, а також тi, що закрiплюють уснi авторськi твори; 2) фонограми самостiйного характеру, що фiксують звуки, походження яких не пов'язане з використанням результатiв творчої дiяльностi людини. Така класифiкацiя має значення для визначення умов виникнення об'єкта сумiжних прав та обсягу виключних прав у виробника. Для охорони фонограм першого виду необхiдна наявнiсть двох юридичних фактiв - створення звукозапису та дозвiл авторiв i виконавцiв на фiксацiю на матерiальному носiї виконаного твору. У виробника фонограми похiдного характеру можливiсть здiйснювати iї використання шляхом вiдтворення, розповсюдження, здачi в найом, в оренду, прокат, шляхом переробки залежить вiд дозволу на таке використання, що надається автором i виконавцем. Тому права здiйснювати використання фонограми для нього є похiдними. Вони не є виключними сумiжними правами. Сукупнiсть прав, що мають виключний характер, виникає у виробника автоматично в момент правомiрного створення звукозапису. ?х змiст полягає у виключнiй можливостi дозволяти чи забороняти використання фонограми третiм особам. Саме цi права є виключними сумiжними правами. Вони здiйснюються тiльки вiдносно до звукозапису та не поширюються на її змiст - авторський твiр i виконання. У дисертацiї аргументується неприйнятність підходу, що був висловлений у лiтературi, щодо розширення обсягу виключних сумiжних прав можливiстю здійснювати використання вторинних об'єктiв.

Пiдкреслюється важливiсть розмежування об'єктiв авторських i сумiжних прав. Дозвiл автора на використання твору не включає дозвiл здiйснювати використання його звукозапису. I навпаки, дозвiл здiйснювати використання звукозапису не припускає одночасний дозвiл на використання твору, що зафiксований на цьому запису. Таким чином, за загальним правилом, для використання фонограм похiдного (вторинного) характеру необхiдно мати дозвiл на використання кожного самостiйного об'єкта - авторського твору, виконання, фонограми.

Фонограми самостiйного характеру (вони мiстять звуки, походження яких не пов'язане з використанням результатiв творчої дiяльностi людини) виникають як об'єкти сумiжних прав у результатi одного юридичного факту - створення звукозапису. Обсяг виключних сумiжних прав у виробника такої фонограми ширший, нiж у виробника похiдної фонограми. Вiн має виключнi сумiжнi права здiйснювати використання фонограми та виключнi сумiжнi права дозволяти чи забороняти її використання iншим особам.

У роздiлi розглядається змiст суб'єктивних сумiжних прав виробника фонограм: право дозволяти чи забороняти вiдтворення фонограм, їх розповсюдження, переробку, iмпорт. Оскiльки Закон не розкриває поняття переробки, дисертантом пропонується розумiти iї як таке перетворення запису за допомогою технiчних засобiв, яке приведе до появи нової звукової форми, що вiдрiзняється вiд первiсної i може бути використана як самостiйна нова фонограма.

Другий пiдроздiл "Програми мовлення". Регулюючи сумiжнi права органiзацiй мовлення, Закон використовує два поняття - передача мовлення та програма мовлення, однак не дає їх визначення. Оскiльки цi поняття не є тотожними, дисертантом дослiджується їх змiст i ставиться запитання: що є об'єктом сумiжних прав органiзацiї мовлення. Виходячи з природи об'єкта сумiжних прав, робиться висновок, що об'єктом сумiжних прав органiзацiї мовлення треба визнавати програму мовлення, а передача мовлення повинна охоронятися як частина програми. Телерадiопрограма - це сукупнiсть телерадiопередач, якi транслюються безпосередньо або в запису. Це поняття значне ширше за передачу i визначає результат всiєї сукупностi заходiв щодо здiйснення мовлення, у тому числi певну компановку i послiдовнiсть передач, яка також потребує органiзацiйно-технiчних зусиль. Крiм того, лише програма в цiлому забезпечує безперервне мовлення, яке найчастiше i є предметом посягання при крадiжцi сигналiв.

Права органiзацiї мовлення на програму охороняються тому, що програма є результатом поєднання її технiчних, професiйних, органiзацiйних та фiнансових зусиль. Цей суб'єкт набуває сумiжних прав незалежно вiд наявностi творчостi в його роботi. Результати творчої працi, що є складовими елементами програми, охороняються як самостiйнi об'єкти авторського права, на них сумiжнi права не поширюються.

Програма вважається створеною i охороняється Законом тiльки з моменту її трансляцiї в ефiр. Вiдео- чи звукозапис частини програми до її ефiру може охоронятися як аудiовiзуальний твiр чи фонограма. Однак автор не погоджується iз запропонованим у лiтературi визначенням об'єкта як трансляцiя в ефiр i по кабелю, тому що трансляцiя - це спосiб об'єктивного виразу та розповсюдження, а сумiжнi права охороняють оригiнальний продукт (результат) дiяльностi - програму.

Структурно в змiстi програми видiленi групи самостiйних об'єктiв авторського права i сумiжних прав, якi використовуються пiд час створення програми:

1) авторськi твори, якi спецiально створенi для телерадiомовлення; 2) обнародуванi твори, якi стали доступними для публiки до їх передачi в ефiр; 3) твори, виконання, фонограми, використання яких у програмах не потребує дозволу їх створювачiв. Автором описуються пiдстави, на яких можливо використовувати ці об'єкти в програмах та яким чином використання тiєї чи iншої групи об'єктiв впливає на виникнення охорони програми та обсяг виключних прав органiзацiї мовлення. Поява самостiйного об'єкта сумiжних прав - програми може бути пов'язана або тiльки з фактом її створення i трансляцiї, або потребує також дозволу авторiв, виконавцiв, виробникiв фонограм.

Оскiльки всi твори i виконання в програмi залишаються самостiйними об'єктами, що охороняються, така програма (вона є похiдним об'єктом сумiжних прав) може бути використана органiзацiєю мовлення тiльки з дозволу авторiв та виконавцiв. Тому право здiйснювати використання програми є похiдним i не може вважатися виключним сумiжним правом. Виключнi сумiжнi права, якi виникають за Законом, це права дозволяти чи забороняти iншим особам використання програм. Телерадiоорганiзацiя дає дозвiл на використання програми в цiлому, а не на самостiйнi об'єкти, що входять до її змiсту. Третi особи, що одержали дозвiл використовувати програму, не набувають права використовувати зазначенi об'єкти i повиннi, за загальним правилом, одержати такий дозвiл у вiдповiдних осiб, що мають виключнi права.

У цьому пiдроздiлi розглядається змiст прав органiзацiї мовлення дозволяти чи забороняти ретрансляцiю програми, фiксацiю на матерiальний носiй, вiдтворення, її публiчне сповiщення в ефiр i по проводах. Запропоновано ввести до Закону визначення поняття ретрансляцiї: "це одночасне розповсюдження за допомогою технiчних засобiв телевiзiйних або радiомовних програм, що транслюються iншою органiзацiєю".

Дисертант вважає, що серйозною прогалиною в законодавствi є вiдсутнiсть права органiзацiї мовлення на розповсюдження екземплярiв запису програми шляхом їх продажу i прокату. Пропонується доповнити статтю 35 Закону i статтю 472 Проекту ЦК України зазначеним правом.

Пропонується ввести до Закону визначення ефiрного мовлення, яке буде поширюватися i на супутниковий метод мовлення: "ефiрне мовлення - це передача засобами бездротового зв'язку звукiв i (або) зображень, у тому числi така, що здiйснюється за допомогою супутника, i яка робить їх доступними для публiки в будь-який час з будь-якого мiсця".

У пiдроздiлi третьому "Результати дiяльностi виконавця" дослiджується природа виконань. Автором висловлена точка зору, що виконання та виключнi права виконавцiв, що наданi їм чинним законодавством, не вiдповiдають загальнiй характеристицi об'єктiв сумiжних прав i природi виключних сумiжних прав. Виконання мають однорiдну з авторськими творами природу: дiяльнiсть виконавцiв заснована на творчостi, результат якої становить цiннiсть як втiлення iндивiдуальних творчих здiбностей людини. Дисертантом аналiзуються зробленi В.Я. Iонасом висновки про структурнi компоненти твору. У процесi використання твору з метою створення на його основi iншого вiдновлення певних компонентiв тягне за собою появу нового залежного твору. Пiсля розгляду виконавчої дiяльностi зроблено висновок, що дiяльнiсть виконавця створює нову художню форму твору, отже, виникає залежний об'єкт авторського права. У дисертацiї вiн названий "твором виконавчого мистецтва". Останнiй має всi ознаки об'єкта авторького права - творчий характер та об'єктивну форму закрiплення. Особистi та майновi права, що наданi виконавцям, мають однакову природу з авторськими правами: вони захищають не тiльки їх майновий iнтерес, але й забезпечують суспiльне визнання творчих здiбностей особи. Тому, на думку автора, виконання мають бути визнанi об'єктами авторського права, а права виконавцiв - авторськими. Вiдповiдно, виконавець набуватиме необхiдне йому право авторства, яке, по-перше, пiдтвердить його моральне право на суспiльне визнання авторства на створене його творчею працею виконання. А, по-друге, надаватиме можливiсть захищати свої iнтереси у випадках, коли його виконання видається iншою особою за своє власне. Виконавець також набуватиме авторське право на обнародування виконання (тобто можливiсть самому вирiшувати питання про готовнiсть виконання для публiчного представлення та його способи). Це дозволить виконавцю, наприклад, перешкодити небажаному обнародуванню його репетицiйних записiв. Авторськi права сприятимуть також бiльш широкiй охоронi iнтересiв виконавцiв у сферi розповсюдження записiв виконань. Сумiжнi права не дають можливiсть дозволяти розповсюдження аудiозапису, а права автора на розповсюдження не залежать вiд форми фiксацiї твору. Таким чином, дисертантом робиться висновок, що авторськi права не тiльки вiдповiдають природi виконань, але й можуть забезпечити бiльш ефективну охорону майнових i немайнових iнтересiв виконавцiв.

У пiдроздiлi четвертому "Правова охорона видань" розглядаються питання про необхiднiсть правової охорони майнових iнтересiв видавцiв, дослiджується природа видавничої продукцiї. Автор вважає, що оптимальним способом для забезпечення правової охорони майнових iнтересiв зазначених суб'єктiв є надання їм виключних сумiжних прав. Дисертант виходить з того, що результати видавничої дiяльностi повнiстю вiдповiдають природi об'єктiв сумiжних прав - фонограм та програм мовлення. Це вториннi об'єкти, якi виникають у результатi використання авторських творiв. Характер дiяльностi iз створення видань аналогiчний характеру дiяльностi суб'єктiв сумiжних прав: це особлива дiяльнiсть, що заснована на специфiчному виробничо-технiчному процесi i потребує фiнансових, матерiальних, органiзацiйних, професiйних та iнших вкладень. Автором пропонується таке визначення розглянутого об'єкта: "видання - це редакцiйно-видавнича обробка твору, яка виготовлена способом друку, тиснення або iншим способом, що дозволяє опублiкування твору".

Видавцям, як й iншим суб'єктам сумiжних прав, необхiднi права тiльки майнового характеру, що обумовлено природою об'єкта. Тому, на думку дисертанта, їм слiд надати виключнi сумiжнi права дозволяти чи забороняти вiдтворення, розповсюдження та iмпорт екземплярiв свого видання. Критерiями для надання охорони треба визнавати громадянство України для видавцiв - фiзичних осiб та мiсцезнаходження в Українi для видавцiв - юридичних осiб.

Роздiл третiй "Захист сумiжних прав" присвячений аналізу способiв захисту цивільних прав з точки зору їх застосовності та ефективності для поновлення порушених суміжних прав, дослідженню підстав та порядку реалізації мiр цивільно-правової відповідальності за порушення суміжних прав.

У першому пiдроздiлi "Цивiльно-правовi способи захисту" розглядається поняття захисту цивiльних прав, суб'єкти права на захист сумiжних прав. Оскiльки способи захисту регламентованi в Законi загальними нормами для авторських та сумiжних прав, у дисертацiї аналiзується, якi з них є застосовними та ефективними для поновлення саме порушених сумiжних прав. Автор вважає, що суб'єкт сумiжних прав (виконавцi не враховуються) не може користатися такою мiрою як пред'явлення вимоги про внесення виправлень i про усунення спотворення, оскiльки не має вiдповiдного абсолютного права. У разi перекручення звукозапису чи програми мовлення вiн може використати тiльки договiрнi гарантiї. Вiдзначається, що публiкацiї про порушення сумiжних прав, як самостiйна мiра захисту, як правило, є юридично некорисною для вiдновлення сумiжних прав i повинна застосовуватися поряд з iншими мiрами, що передбаченi Законом. Спосiб заборони дiй, що порушують сумiжне право, застосовний як з iншими мiрами, так i самостiйно. Його самостiйне застосування ефективне для вiдвернення майнових втрат вiд порушення. Але, якщо правопорушення дiйшло стадiї спричинення шкоди, вiн має бути використаний разом з компенсацiйними заходами. Для виконавцiв заборона дiй, що порушують виключне право, має бiльш широке значення, оскiльки вона одна здатна захистити їх немайновий iнтерес.

Спосiб визнання права застосовний для захисту сумiжних прав, але має бiльш вузьке значення, нiж для авторiв. За його допомогою порушенi сумiжнi права не можуть бути поновленi повнiстю, бо визнання права не поновить майнових втрат. Цей спосiб виконує допомiжну функцiю в процесi захисту сумiжних прав та застосовується як передумова використання iнших заходiв. Для виконавцiв (як i для авторiв) цей спосiб є цiнним сам собою в разi захисту особистих немайнових прав.

Найбiльш важливе значення для вiдновлення порушених сумiжних прав мають компенсацiйнi способи захисту (вiдшкодування збиткiв, вилучення на користь суб'єкта сумiжних прав незаконних прибуткiв порушника, виплата компенсацiї), оскiльки вони в повнiй мiрi здатнi поновити порушене сумiжне право та компенсувати майновi втрати.

Другий пiдроздiл "Пiдстави цивiльно-правової вiдповiдальностi. Стягнення збиткiв, що спричиненi порушенням сумiжних прав". Автором аргументується висновок, що вiдповiдальнiсть за порушення виключних сумiжних прав є делiктною, тому санкцiї статтi 44 Закону застосовуються тiльки в разi позадоговiрного порушення прав. Для покладення цивільно-правової вiдповiдальностi необхiдний повний склад правопорушення: протиправна поведiнка, шкода, причинний зв'язок, вина. Детально розглянутий кожний елемент складу порушення сумiжних прав. Дiї, що здiйсненi по вiдношенню до об'єкта сумiжних прав, є протиправними, якщо вони, по-перше, складають змiст виключних сумiжних прав, а по-друге, вчиненi без необхiдного дозволу особи, яка має виключнi права. Шкода вiд порушення сумiжних прав оцiнюється як збитки. Вони можуть складатися з реальної шкоди та неодержаних доходiв. Робиться висновок, що реальна шкода спричинюється, якщо знищений чи пошкоджений об'єкт сумiжних прав за умови, що не iснує iншого його рiвноцiнного екземпляру. При визначеннi розмiру реальної шкоди необхiдно виходити не тiльки з вартостi матерiального носiя, але й з цiнностi об'єкта: його унiкальностi, неможливостi створення аналогiчного тощо. До суми реальної шкоди включаються також усi витрати, що були викликанi порушенням.

Неодержанi доходи - найбiльш iмовiрнi та поширенi наслiдки порушення виключних сумiжних прав. Вони виражаються в доходах, якi суб'єкт сумiжних прав не одержав, але змiг би одержати в разi нормальної реалiзацiї свого виключного права. Дисертантом пропонуються практичнi рекомендацiї щодо визначення неодержаних доходiв. Їх можуть складати:

- винагорода, яка б належала особi, що має сумiжнi права, у разi договiрного використання з урахуванням тих умов, на яких звичайно укладаються угоди цим суб'єктом, або на даний вид використання однорiдних об'єктiв;

- прибуток, який прогнозувався вiд продажу, але не був отриманий через те, що лiцензiйна продукцiя не була запитана пiсля розповсюдженя контрафактних екземплярiв;

- суми угод, якi не вiдбулися через дiї порушника або виконання яких стало неможливим з тих же причин.

У пiдроздiлi третьому "Альтернативнi збиткам мiри цивiльно-правової вiдповiдальностi, якi застосовуються за порушення сумiжних прав" досліджується специфiка реалізації нетрадиційних для цивільного права мiр цивільно-правової відповідальності за порушення суміжних прав - вилучення незаконних прибутків порушника та виплата компенсації в сумi вiд 10 до 50 000 мiнiмальних розмiрiв заробiтної плати. Цi санкцiї виконують таку ж функцiю, що i стягнення збиткiв - компенсують майновi втрати. Але їх особливе значення полягає в можливостi уникнути труднощiв визначення i доказування збиткiв.

На думку автора, незаконно отриманий прибуток порушника є доказом заподiяної шкоди, але вiн не може розглядатися як еквiвалент неодержаних доходiв. Останнi - це здогадна величина, а незаконний прибуток - це дiйсна величина, яка повинна бути документально пiдтверджена та не може бути розрахована з промiжних величин (кiлькiсть, цiна контрафактних екземплярiв тощо). Незаконно отриманий прибуток може не спiвпадати з можливими неодержаними доходами через те, що цi величини визначаються не тiльки фактом незаконного використання, але й рiзними об'єктивними та суб'єктивними умовами, що пов'язанi як з самим суб'єктом, так i з його дiяльнiстю. Пiдкреслюється, що незаконно отриманий порушником прибуток може бути стягнений тiльки в тiй частинi, яка знаходиться в причинному зв'язку з протиправними дiями.

Дисертант вважає, що найбiльшi труднощi на практицi може викликати реалiзацiя такої мiри вiдповiдальностi, як стягнення компенсацiї в сумi вiд 10 до 50 000 мiнiмальних розмiрiв заробiтної плати. Це обумовлено, по-перше, особливою функцiєю цiєї санкцiї - уникнення труднощiв доказування збиткiв, по-друге, дуже широкими межами можливої компенсацiї, по-третє, вимогами обов'язкової домiрностi цивiльно-правової вiдповiдальностi i порушення (тобто заподiяної шкоди i компенсацiї). Тому автором були дослiдженi питання: На основi чого має бути встановлений розмiр компенсацiї? Чи треба спiввiдносити його з розмiром заподiяної шкоди та яким чином? Чи необхiдно його обгрунтовувати за допомогою доказiв? З цих питань у дисертацiї пропонуються такi висновки. Розмiр компенсацiї, що стягується, не може бути абстрактним i повинен бути домiрним заподiяним збиткам. Але вiн не повинен бути еквiвалентно точним по вiдношенню до останнiх, а має вiдповiдати їх масштабу. Масштаб шкоди оцiнюється судом на пiдставi фактiв, якi звичайно встановлюються для визначення сум неодержаних доходiв. Особливе призначення цiєї санкцiї, з точки зору дисертанта, полягає в тому, що позивач має бути звiльнений вiд обов'язку пiдтверджувати за допомогою доказiв тотожнiсть компенсацiйних сум i заподiяної шкоди. За його бажанням можуть бути наданi докази, що конкретизують розмiр шкоди. Але вiдсутнiсть таких точних даних не може, на думку дисертанта, слугувати пiдставою для вiдмови у стягненнi компенсацiї.

Висновки. У заключній частині сформульовані найбільш загальні висновки, зробленi автором у процесі дисертаційного дослідження.

1. Сумiжнi права (в об'єктивному смислi) - це вiдносно самостiйний цивiльно-правовий iнститут, що являє собою сукупнiсть цивiльно-правових норм, якi регулюють вiдносини з використання фонограм та програм мовлення як вторинного, так i самостiйного характеру. Iнститут сумiжних прав та iнститут авторського права складають одну пiдгалузь цивiльного права "авторське право i сумiжнi права".

2. Об'єктом сумiжних прав є результат специфiчної дiяльностi, яка заснована на тиражуваннi i розповсюдженнi авторських творiв. На вiдмiну вiд об'єктiв авторського права, об'єктами виключних сумiжних прав є не результати творчої дiяльностi людини, а результати дiяльностi виробничо-технiчного характеру, якi втiлюють матерiальнi, технiчнi, фiнансовi, органiзацiйнi, професiйнi зусилля їх створювачiв.

3. Виконання за своєю природою (вони є результатом творчої дiяльностi) мають визнаватися об'єктами авторського права як твори виконавчого мистецтва. Авторське право вiдповiдає цiлям охорони виконань, лiквiдує прогалини в регулюваннi та забезпечує бiльш ефективну охорону прав виконавцiв.

4. Об'єкти сумiжних прав класифiкуються на двi групи: похiднi (вториннi) та самостiйнi. Вториннi створюються на основi авторських творiв i виконань, що охороняються Законом. Для виникнення вторинних об'єктiв сумiжних прав необхiднi два юридичних факти: створення об'єкта та дозвiл осiб, чиї твори i виконання при цьому використовувались. Самостiйнi об'єкти сумiжних прав не мiстять у собi iнших об'єктiв, що охороняються. Момент виникнення охорони таких об'єктiв пов'язаний тiльки з фактом їх створення.

5. Сумiжнi права носять економiчний характер i покликанi забезпечити лише майновий, комерцiйний iнтерес суб'єкта.

6. Правомочностi, що здійснюються суб'єктами сумiжних прав по відношенню до вторинних об'єктів, класифікуються на первинні виключні та похідні. Похiднi виникають у результатi надання їх авторами творiв, що були використанi при створеннi вторинних об'єктiв сумiжних прав. Змiст їх полягає в можливостi виробникiв фонограм та органiзацiй мовлення здiйснювати використання фонограм i програм мовлення шляхом фiксацiї на матерiальний носiй, вiдтворення, розповсюдження, iмпорту, сповiщення в ефiр i по проводах. Первиннi виключнi права виникають у суб'єкта сумiжних прав у силу вказiвки Закону з моменту правомiрного створення вторинного об'єкта. Це - права дозволяти чи забороняти третiм особам використовувати об'єкт сумiжних прав зазначеними способами. Саме ця група правомочностей є виключними сумiжними правами.

7. Виключнi сумiжнi права не поширюються на змiст вторинних об'єктiв сумiжних прав (авторськi твори), тому використання таких об'єктiв третiми особами потребує дозволу авторiв та осiб, що мають сумiжнi права.

8. Обсяг виключних сумiжних прав у створювачiв самостiйних об'єктiв сумiжних прав включає не тiльки право дозволяти чи забороняти використання, але й виключне право здiйснювати використання.

9. Видання мають бути визнанi об'єктом сумiжних прав видавцiв. Останнiм необхiдно надати виключнi сумiжнi права дозволяти чи забороняти вiдтворення, розповсюдження та iмпорт екземплярiв видання.

10. Найбiльш важливе значення для захисту порушених сумiжних прав мають компенсацiйнi способи захисту (вiдшкодування збиткiв, вилучення на користь суб'єкта сумiжних прав незаконних прибуткiв порушника, виплата компенсацiї), оскiльки тiльки вони в повнiй мiрi здатнi поновити порушене сумiжне право i компенсувати майновi втрати.

11. Вiдповiдальнiсть за порушення виключних сумiжних прав є делiктною, тому санкцiї статтi 44 Закону застосовуються тiльки в разi позадоговiрного порушення сумiжних прав. Неодержанi доходи - найбiльш iмовiрнi i поширенi наслiдки порушення виключних сумiжних прав.

12. Особливе значення альтернативних збиткам мiр цивільно-правової відповідальності за порушення суміжних прав (вилучення незаконних прибутків порушника та виплата компенсації у сумi вiд 10 до 50 000 мiнiмальних розмірів заробiтної плати) полягає в можливостi уникнути труднощiв визначення i доказування збиткiв. Цi санкцiї хоча i покликанi виконати функцiю компенсацiї майнових втрат, але незаконний прибуток порушника та компенсацiя не є еквiвалентом збиткiв. Розмiр незаконно отриманого прибутку повинен бути доказово пiдтверджений i не може бути розрахований з промiжних величин. Для стягнення компенсацiї необхiдно встановити масштаб шкоди, а не її точний розмiр.

За темою дисертації опубліковано такі роботи

суміжний право авторський мовлення

1. Плешкова Н.Е. Становление института смежных прав // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб.- Харків: Нац. юрид. акад. України, 1999.-Вип.39.- С.46-52.

2. Яркина Н.Е. Смежные права производителей фонограмм в свете присоединения Украины к Женевской конвенции 1971 г.// Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб.- Харків: Нац. юрид. акад. України, 2000.-Вип.41.- С.212-217.

3. Яркина Н.Е. О соотношении гражданского, авторского и смежных прав // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб.- Харків: Нац. юрид. акад. України, 2000.-Вип.43.- С.54-59.

4. Яркiна Н.Є. Проблеми правової охорони результатiв видавничої дiяльностi // Вiсник Унiверситету внутрiшнiх справ: Спецвипуск.- 2000.- С.204-207.

5. Плешкова Н.Є. Захист артистів-виконавців як суб'єктів творчої діяльності / Права людини в умовах реформування правової системи України (До 50-ї річниці Загальної декларації прав людини): Тези доповідей та наук. повідомлень наук. конф. молодих учених та аспірантів 12 грудня 1998.-Харків: НЮАУ, 1998.-С.69-71.

АНОТАЦІЇ

Яркiна Н.Є. Сумiжнi права в авторському правi.- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. - Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, Харків, 2000.

Дисертація присвячена дослідженню сумiжних прав виконавцiв, виробникiв фонограм, органiзацiй мовлення. Пропонується поняття iнституту сумiжних прав, аргументується його об'єднання з iнститутом авторського права в одну пiдгалузь цивiльного права "авторське право i сумiжнi права".

Дана правова характеристика об'єктів суміжних прав, їх природи, розкритi специфічнi ознаки, які відрізняють ці об'єкти від об'єктів авторського права.