Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого

Спеціальність 12.00.03 -- Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право

АВТОРЕФЕРАТ

Сутність правових спорів у сфері підприємництва та способи їх вирішення

Бринцев Олексій Васильович

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі підприємницького та міжнародного приватного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник

-- кандидат юридичних наук, доцент СЕЛІВАНОВА Ірина Анатоліївна, доцент кафедри підприємницького та міжнародного приватного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.

Офіційні опоненти:

-- доктор юридичних наук, професор КУЗНЄЦОВА Наталія Семенівна, професор кафедри цивільного права Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

-- кандидат юридичних наук, професор ТЕРТИШНІКОВ Володимир Іванович, професор кафедри цивільного процесу Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.

Провідна установа: Інститут держави і права імені В.М.Корецького Національної академії наук України, відділ цивільного і трудового права, м. Київ.

З дисертацією можна ознайомитись у бібіліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Гончаренко В.Д.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження сутності правових спорів у сфері підприємництва і способів їх вирішення випливає із проголошення України правовою державою. Ефективне та своєчасне розв'язання правових спорів у сфері підприємництва є засобом не тільки усунення дезорганізуючих чинників та підтримання в рівновазі економічної системи держави, а й втілення найважливіших принципів правової держави: верховенства права у всіх сферах суспільного життя, безумовного додержання закону всіма суб'єктами права, пріоритету прав особи при взаємній відповідальності держави та всіх її громадян тощо.

Разом з тим сьогодні в Україні відсутні цілісні теоретико-прикладні дослідження правових спорів взагалі та у сфері підприємництва зокрема. Недостатня теоретична розробленість цієї проблематики негативно впливає на розвиток законодавчої бази в цій сфері, а отже, й на реалізацію економічних і суспільно-політичних реформ. В умовах побудови принципово нового економічного ладу майже всі прикладні результати минулих досліджень питання правових спорів у економічній сфері втратили свою практичну цінність, більшість теоретичних висновків потребують ґрунтовного переосмислення з огляду на нові реалії.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дослідження є складовою частиною комплексної цільової програми “Удосконалення правового механізму державного впливу на ринкові відносини (публічно-правові та приватноправові аспекти)” №0186.0.070869.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є з'ясування сутності правових спорів у сфері підприємництва як об'єктивного матеріально-правового явища, виявлення проблем законодавчого регулювання способів вирішення таких правових спорів і практики застосування нормативних актів з цих питань, а також розроблення теоретичних положень, спрямованих на розвиток правових основ підприємництва і вдосконалення судової практики, внесення конкретних пропозицій щодо розвитку відповідних сегментів чинного законодавства.

Відповідно до цього у дисертації головна увага зосереджується на вирішенні таких основних задач:

з'ясувати сутність правового спору з точки зору різних галузей наукових знань;

визначити поняття правового спору та дослідити його правову природу;

встановити чинники та критерії виявлення матеріально-правових властивостей правових спорів;

дослідити причини виникнення спорів у сфері підприємництва;

дослідити кваліфікуючі ознаки спорів у сфері підприємництва, визначити поняття таких спорів;

з'ясувати сутність і форми вирішення правових спорів у сфері підприємництва;

дослідити універсальні способи вирішення спорів в сфері підприємництва;

розробити практичні рекомендації щодо вдосконалення чинного законодавства України з питань регулювання правових спорів в сфері підприємництва та способів їх вирішення.

Об'єктом дослідження є сфера матеріально-правового регулювання суспільних відносин, які стосуються правових спорів у сфері підприємництва.

Предметом дослідження є правові спори у сфері підприємництва та універсальні способи їх вирішення в емпіричному зв'язку з конкретними суб'єктами права та їх правами і обов'язками.

Методи дослідження. Методологічною базою дисертаційного дослідження є діалектичний метод пізнання суспільних відносин, явищ, процесів, поєднаний з системним аналізом правових понять і категорій. Крім того, використовуються логічний метод, засобами якого аргументується істинність чи хибність наукових суджень; порівняльно-правовий, за допомогою якого дослідження проводиться шляхом порівняння відповідних правових явищ в українській системі права та системах права іноземних держав; історично-правовий, за допомогою якого досліджується динаміка розвитку правових спорів в економічній сфері та способів їх вирішення в ході трансформації економічних відносин держави та зміни правого поля; аналітично-статистичний, за допомогою якого аналізуються кількість, структура, категорії правових спорів у сфері підприємництва України, практика застосування способів їх вирішення та тенденції змін цих показників, а також інші методи наукового аналізу.

Теоретичною основою дослідження та зроблених у дисертації висновків послужили праці вітчизняних та зарубіжних учених, які звертались до питань, що аналізувалися в роботі, зокрема: Т.Є. Абової, Ч.Н. Азімова, С.С. Алексєєва, Т.К. Андрєєвої, В.С. Анохіна, О.М. Бандурки, М.І. Бару, Ю.Г. Басіна, В. Бернхема, Д.А. Бобрової, М.І. Брагінського, С.М. Братуся, В.В. Бутнєва, О.П. Вершиніна, М.О. Вікута, В.В. Вітрянського, В.М. Гайворонського, Д.М. Генкіна, В.М. Гордона, В.П. Грибанова, М.А. Гурвіча, І.О. Дзери, О.В. Дзери, А.С. Довгерта, О.В. Дяченка, П.Ф. Елісєйкіна, В.С. Ема, В.П. Жушмана, І.М. Зайцева, О.С. Йоффе, В.Я. Карбань, В.В. Комарова, В.М. Коссака, В.М. Кудрявцева, Н.С. Кузнєцової, С.В. Курильова, В.В. Луця, В.П. Маслова, О.В. Міцкевича, Ю.К. Осипова, А.Я. Пилипенка, І.Г. Побірченка, В.К. Попова, Д.М. Притики, О.А. Підипригори, О.О. Підипригори, О.О. Пушкіна, М.Ю. Радченка, П.І. Радченка, З.В.Ромовської, В.Г. Ротань, Н.О. Саніахметової, М.М. Сибільова, О.Ф. Скакун, І.В. Спасібо-Фатєєвої, Є.А. Суханова, В.С. Тадевосяна, В.І. Тертишнікова, М.І. Тітова, Є.О. Харитонова, Ф.С. Хейфеця, Н.О. Чечіної, Д.М. Чечота, В.М. Шерстюка, Г.Ф. Шершеневича, М.Й. Штефана, В.С. Щербини, К.С. Юдельсона, В.Ф. Яковлева, В.В. Яркова, В.Л. Яроцького, а також інших дослідників.

Емпіричною базою дисертації стали опубліковані вітчизняні та зарубіжні статистичні дані, в тому числі матеріали Верховного Суду України, Вищого арбітражного суду України, Державного комітету статистики України. Крім того, використовувалися інформація, одержана в результаті узагальнень практики за 1991-2000 роки, проведених в масштабах Арбітражного суду Харківської області, Харківського обласного суду, а також матеріали окремих категорій справ, які досліджувались автором під час вирішення спорів арбітражними судами України.

Нормативною базою дисертаційного дослідження послужили вітчизняні та зарубіжні нормативні акти цивільного законодавства, присвячені регулюванню підприємницької діяльності, міжнародні угоди, учасником яких є Україна. Крім того, використовувались українські та зарубіжні цивільні і арбітражні процесуальні закони, роз'яснення, постанови, листи пленумів та президій Верховного Суду України і Вищого арбітражного суду України. Значна увага в дослідженні приділялася проектам Цивільного і Господарського (Комерційного) кодексів України та іншим проектам вітчизняних нормативних актів.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим в Україні комплексним науковим дослідженням правових спорів у сфері підприємництва та способів їх вирішення, в якому з'ясовано сутність явища правового спору, критично проаналізовано існуючі концепції та дано власне сучасне його визначення, встановлено кваліфікуючі ознаки спорів у сфері підприємництва та причини їх виникнення, досліджено універсальні способи вирішення спорів та зроблені пропозиції щодо вдосконалення законодавства, яке регулює відповідні правовідносини.

В результаті проведеного дослідження дисертант отримав такі основні нові наукові результати.

1. Дається власне визначення поняття правового спору. Правовий спір - це конфлікт учасників, котрі прагнуть захистити свої законні права та інтереси, вважаючи їх порушеними.

2. Вперше наводяться ознаки правового спору. Ними є:

а) припущення учасників спору про існування матеріальних правовідносин між ними;

б) матеріальні суб'єктивні інтереси учасників, які суперечать один одному;

в) практична цінність поняття правового спору, яка полягає в можливості шляхом його вирішення встановлювати визначеність у змісті правовідносин, чим досягається захист законних прав та інтересів учасників.

3. Доводиться, що природа правового спору не є процесуальною чи матеріально-процесуальною. Правовий спір є суто матеріально-правовим явищем.

4. Вперше визначається чинник, який проявляє зовні матеріально-правову сутність правового спору. Ним є підвідомчість, яка пов'язує внутрішні матеріальні властивості правового спору з його зовнішніми ознаками. Критеріями виявлення властивостей правового спору є критерії підвідомчості - характер, зміст та суб'єктний склад спірних матеріальних правовідносин.

5. Розкривається чинник, що тягне виникнення правових спорів. Ним є припущення його учасників про порушення їх суб'єктивних інтересів діями (бездіяльністю) інших суб'єктів. Наводиться класифікація причин виникнення спорів у сфері підприємництва: 1) об'єктивні: а) макрорівневі (економічні пертурбації, економічні кризи, недосконалість законодавства); б) мікрорівневі (суперечливість інтересів учасників правовідносин); 2) суб'єктивні: а) умисне порушення інтересів іншої особи; б) неумисне порушення інтересів іншої особи.

6. Обґрунтовується висновок про недоцільність включення до складу кваліфікуючих ознак правових спорів у сфері підприємництва ознаки змісту спірних правовідносин.

7. Доводиться висновок про поділ правових спорів у сфері підприємництва на публічно-правові та приватноправові спори. Визначаються відмінності в сутності цих явищ. Останні головним чином обумовлені характером спірних правовідносин і суб'єктним складом спорів.

8. Пропонуються власні визначення правових спорів, які існують у сфері підприємництва. Приватноправовий економічний спір - конфлікт юридичних та/або фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, держави, територіальних громад, які прагнуть захистити свої приватні права та інтереси, вважаючи їх порушеними. Публічно-правовий економічний спір - конфлікт між приватними особами і державою та/або територіальними громадами, які прагнуть захистити публічні інтереси, вважаючи їх порушеними.

9. По-новому визначається суб'єктний склад учасників правових спорів у сфері підприємництва. Учасниками таких спорів можуть бути:

а) юридичні особи;

б) фізичні особи, які набули в установленому порядку статусу суб'єкта підприємницької діяльності;

в) держава;

г) територіальні громади.

10. Робиться висновок про те, що названі особи визначаються учасниками конкретного спору за допомогою ознак легітимації - юридичного інструменту персоніфікації суб'єктів спорів за допомогою відповідних правових норм, в гіпотезах яких зазначені і певний склад фактів, і певні суб'єкти права, та за допомогою суб'єктивного інтересу, який полягає у здійсненні певного впливу на права і обов'язки учасників.

11. Доводиться, що вирішення правового спору означає припинення конфлікту учасників. Вирішення спору включає в себе: досягнення визначеності в змісті правовідносин, тобто визначення задоволення яких суб'єктивних прав та інтересів є законним, з'ясування того, які існують перешкоди для задоволення цих прав та інтересів, та визначення способів, за допомогою яких усуваються ці перешкоди;

12. Обґрунтовується, що способи захисту права і способи вирішення спору є окремими поняттями, але тотожними за змістом. Спосіб захисту права - це передбачені чи санкціоновані законом заходи, безпосередньо спрямовані на усунення перешкод у здійсненні права шляхом впливу на зобов'язану особу. Спосіб вирішення спору - це передбачені чи санкціоновані законом заходи, які спрямовані на припинення конфлікту за допомогою усунення перешкод у здійсненні права шляхом впливу на зобов'язану особу

13. Доводиться доцільність поширення універсальних способів захисту права на всі правові спори в публічно-правових та приватноправових відносинах у сфері підприємництва.

14. Наводиться класифікація універсальних способів захисту права за критерієм характеру правовідносин, в яких вони застосовуються:

а) загальноправові - такі, що застосовуються і в приватноправових, і в публічно-правових відносинах;

б) приватноправові - підлягають застосуванню у сфері приватного права;

в) публічно-правові - придатні для застосування виключно в публічно-правових відносинах, та класифікація за критерієм форм вирішення спору: 1) юрисдикційні: а) судові; б) адміністративні; 2) неюрисдикційні: а) в порядку самозахисту права; в) здійснення заходів оперативного впливу; г) спільними діями сторін.

Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості використання теоретичних висновків дисертаційного дослідження та пропонованих готових практичних рекомендацій щодо вдосконалення законодавства у процесі розробки нового Цивільного і Господарського, а також процесуальних кодексів України, законів України “Про судоустрій”, “Про третейський суд” та інших нормативно-правових актів, а також при викладанні курсів “Цивільне право України”, “Правові основи підприємницької діяльності в Україні” та ін., підготовки підручників, методичних матеріалів, навчальних посібників, довідкової літератури.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації доповідались на науково-практичних конференціях: “До 50-річчя Загальної декларації прав людини” (листопад 2000р., Харків); “Становлення правової держави: проблеми та шляхи вдосконалення правового регулювання” (грудень 2000р., Запоріжжя), а також обговорювались на засіданнях кафедри правових основ підприємництва і фінансового права та кафедри цивільного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.

Публікації. Основні положення і висновки дослідження опубліковано в п'яти статтях у фахових виданнях.

Структура роботи обумовлена метою і предметом дослідження та логікою викладу. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, які поділено на 10 підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації - 228 сторінок, з них основного тексту 201 сторінка, список використаних джерел (237 найменувань) та додатки (три рисунка і одна таблиця) - 27 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовуються актуальність та ступінь дослідження проблеми, визначається мета та основні задачі дослідження, наукова новизна дисертації та її практичне значення, а також висвітлюються положення, що виносяться на захист.

У розділі першому “Загальна характеристика правового спору” досліджується поняття “правовий спір” в етимологічному, соціологічному, економічному, логічному та філософському аспектах, аналізуються існуючі в літературі концепції визначення правового спору, його характерні ознаки. Визначається правова природа правового спору.

У підрозділі 1.1 “Спір як міжгалузева наукова категорія” визначається, що при вивченні сутності, причин виникнення, динаміки, форм та способів вирішення правових спорів існує можливість застосування певного наукового та інструментального потенціалу, накопиченого науками філософії, логіки, етимології, економіки тощо. Назви та зміст категорій, що використовуються цими науками для позначення явищ, ідентичних спору, можуть збігатися із категорією “спір”, а можуть і відрізнятися. Проте їх сутність в будь-якому разі є втіленням правового спору в тій чи іншій системі знань. Так, правовий спір - це суперечність в етимології, юридичний конфлікт - в соціології, конкуренція - в економіці, суперечність - в філософії, процес аргументації - в логіці.

Детально аналізуються існуючі в науковій літературі концепції щодо визначення поняття “правовий спір” та понять окремих його різновидів. Критично оцінюються погляди авторів, які залежно від того, що пропонується родовою категорією правового спору, відстоюють такі концепції: спір як суперечність, спір як правопорушення, спір як перешкода в здійсненні права. Дисертантом робиться висновок про те, що сутністю правового спору, його субстратом і родовою категорією є категорія “конфлікт”. Конфлікт - це протиборство двох або декількох суб'єктів, обумовлене протилежністю (несумісністю) інтересів, потреб, систем цінностей або знань.

Підрозділ 1.2 “Ознаки та поняття правового спору” присвячений аналізу ознак правового спору. В ньому дається визначення правового спору та досліджується його правова природа.

Робиться висновок про двозначний характер ознаки існування правового зв'язку між сторонами конфлікту. Визначається, що ознакою правового спору є припущення його учасників про існування матеріальних правовідносин між ними, але їх фактична наявність не має істотного значення для характеристики спору. При цьому таке припущення має включати в себе й припущення про їх стан - порушення норми.

Дисертантом критично оцінюється позиція окремих авторів, які вважають необхідною ознакою спору про право рівне становище його учасників.

Робиться висновок про те, що рушійною силою учасників будь-яких правовідносин, у тому числі на стадії правового спору, є не тільки і не стільки суб'єктивні права, скільки суб'єктивні інтереси учасників (як забезпечені, так і не забезпечені правами). Захист порушеного чи оспорюваного інтересу (який може забезпечуватися правом) для ініціатора спору є приводом для заяви спору, для іншої сторони захист її суб'єктивного інтересу є приводом для її вступу в спір. При цьому слід визнати, що ці інтереси мають бути наявними і повинні суперечити один одному.

Дисертант обґрунтовує таку тезу: “Практичною цінністю правового спору є можливість шляхом його вирішення встановлювати визначеність у змісті правовідносин і захищати законні суб'єктивні права та інтереси учасників”.

Дисертант пропонує власне визначення правового спору: це конфлікт осіб, учасники (учасник) якого прагнуть захистити свої законні права та інтереси, вважаючи останні порушеними.

Аналізуються три основні позиції з питання правової природи правового спору. Згідно з першою правовий спір - це явище процесуального права, згідно з другою (змішаною) - це категорія, яка містить в собі ознаки як матеріального, так і процесуального права, згідно з третьою правовий спір - явище суто матеріальне. Дослідивши погляди прихильників названих концепцій, здобувач займає позицію щодо матеріальної природи правового спору. Дисертант спростовує аргументи, які наводяться на користь перших двох позицій, аналізує та позитивно оцінює існуючі докази щодо правильності останньої позиції, наводить нові (додаткові) аргументи на її користь.

У підрозділі 1.3 “Чинники та критерії виявлення специфіки правових спорів” здобувач доводить, що саме підвідомчість виступає тим чинником, за допомогою якого можна дослідити властивості правових спорів у сфері підприємництва. Підвідомчість - це властивість спорів про право належати до відома того чи іншого державного або іншого органу. Критеріями, які можуть допомогти в цьому, є критерії підвідомчості - характер, зміст та суб'єктний склад спірних матеріальних правовідносин. Через них вдається за можливе виявити особливості правових спорів у сфері підприємництва.

Розділ другий “Характеристика правових спорів у сфері підприємництва” дисертант, спираючись на визначені вище критерії, присвячує дослідженню матеріально-правових властивостей спорів у сфері підприємництва, виявляє їх специфічні ознаки і робить визначення поняття таких правових спорів.

У підрозділі 2.1 “Загальна характеристика правових спорів у сфері підприємництва” визначається, що чинником, який тягне за собою виникнення правових спорів у сфері підприємництва є припущення особи про порушення її суб'єктивних інтересів діями (бездіяльністю) інших суб'єктів.

Причини виникнення спорів у сфері підприємництва класифікуються таким чином: 1) об'єктивні: а) макрорівневі (економічні пертурбації, економічні кризи, недосконалість законодавства); б) мікрорівневі (суперечливість інтересів учасників правовідносин); 2) суб'єктивні: а) умисне порушення інтересів іншої особи; б) неумисне порушення інтересів іншої особи.

Далі дисертант, з метою визначення наукової теоретичної бази дослідження, торкається проблеми дуалізму приватного права. Коротко характеризуючи історію та сучасний стан цього питання, він висловлює своє ставлення до цивілістичної та господарської концепцій. Здобувач, солідаризуючись з прихильниками цивілістичної концепції приватного права, обґрунтовує свою позицію в цьому питанні і визначає, що дослідження проводиться в дисертації саме з точки зору цієї концепції.

Досліджується генезис термінології, яка опосередковувала економічні конфлікти в суспільстві за дореволюційних часів, в радянський період та сьогодні в іноземних країнах. Здобувач доходить до висновку про те, що існуючій в сучасному українському законодавстві термін “господарський спір” не відповідає реальному змісту поняття, має низку інших недоліків. Висувається і обґрунтовується пропозиція щодо впровадження терміну “комерційний спір” для умовного позначення поняття спорів у сфері підприємництва.

У підрозділі 2.2 “Характер спірних правовідносин” здобувач досліджує різні позиції стосовно ролі характеру спірних правовідносин у визначенні та характеристиці правового спору в сфері підприємництва та, критично їх оцінюючи, формулює і обґрунтовує свою позицію з цього приводу. Вона базується на таких висновках. По-перше, істотним для характеристики правових спорів у сфері підприємництва є належність спірних правовідносин до підсистеми приватного чи публічного права. Правові спори в кожній з цих підсистем мають свої особливості, обумовлені такими чинниками, як взаємний статус суб'єктів правовідносин та методи правового регулювання. Такі різнорідні особливості не можуть бути уніфіковані та об'єднані в одному понятті. По-друге, галузева належність спірних правовідносин не є конститутивною ознакою спору в сфері підприємництва. правовий спір підприємництво судовий

На підставі цього пропонується замість існуючого поняття “господарський спір” виділити окремо публічно-правовий спір та окремо приватноправовий спір залежно від віднесення спірних правовідносин до сфери регулювання публічним чи приватним правом і безвідносно до того, якою саме галуззю регулюються спірні правовідносини.

Підрозділ 2.3 “Ознака змісту спірних правовідносин” присвячений пошуку відповіді на такі питання: чи утворює зміст правовідносин конститутивну ознаку комерційного спору? Якщо так, то який саме зміст правовідносин кваліфікує спір як комерційний?

Дисертант критично оцінює доводи на користь існуючої в Україні концепції: господарським є спір права і обов'язки учасників якого пов'язані із здійсненням господарської діяльності (виробництвом продукції, виконанням робіт та наданням послуг), управлінням нею і доступом до неї.

Зміст правовідносин, на думку автора, не утворює конститутивної ознаки комерційного спору. На користь цього свідчить такі зроблені та обґрунтовані дисертантом висновки. Ознака змісту спірних відносин не обумовлюється матеріально-правовою сутністю правових спорів як критерій поділу їх на види. Не можна визнати ознаку господарського (підприємницького і т.ін.) змісту спірних правовідносин такою, що прямо і безпосередньо обумовлює суб'єктів і форми вирішення спору. До того ж, застосування цієї ознаки поєднано із низкою істотних практичних і теоретичних правових труднощів.

Автором пропонується конструкція комерційного спору, яка не обмежується критерієм змісту спірних правовідносин і придатна для опосередкування будь-яких суспільних відносин, як пов'язаних, так і не пов'язаних з підприємницькою, комерційною, господарською та іншими окремими видами діяльності.

У підрозділі 2.4 “Ознака суб'єктного складу учасників спірних правовідносин” досліджується суб'єктний склад учасників спірних правовідносин як кваліфікуюча ознака господарського спору.