Раціональне та позараціональне в праві (на матеріалах законотворчості)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Методологічна та світоглядна переоцінка цінностей суспільного життя, яка відбулася в ХХ сторіччі, пов'язана із загальнокультурною та загальнофілософською переоцінкою ролі розуму стосовно різноманітних форм пізнання та діяльності людини. Внаслідок цих процесів відбувся справжній переворот в методології науки взагалі та у визначенні ролі раціонального елементу зокрема.

Право як явище соціальне зазнало в тій чи іншій мірі цих впливів, а тому виникає необхідність перегляду підходів до його структури і динаміки, що не в останню чергу пов`язано з необхідністю дослідження в ньому раціональних та позараціональних елементів. Можливість звернення до сучасних методологій та застосування їх в загальнотеоретичному правознавстві, яка з'явилася в останні роки, відкрила нові горизонти для праворозуміння та створила передумови аналізу правових явищ з точки зору їх раціональності. Виникає необхідність подивитися на деякі з них під іншим кутом зору, знайти нові напрями вивчення, акцентувати увагу на недосліджених ще аспектах права порівняно з тими, які розглядалися в межах традиційної для вітчизняного правознавства методології.

Необхідність в поглибленому дослідженні даної теми зумовлюється не тільки теоретичним, але й практичним його значенням. На сучасному етапі, коли в Україні триває реформування усіх ключових сфер життя, йде активний пошук оптимальних для країни форм життєдіяльності, які б узгоджувались із світовим досвідом, кращими надбаннями високорозвинених держав, одним з першочергових завдань є реформування правової системи України. Важливе місце в цьому процесі належить раціональній організації законодавчої діяльності. Проте створити оптимальну систему її організації неможливо без досконалого знання особливостей функціонування раціональних та позараціональних елементів.

У вітчизняній науковій літературі відсутні спеціалізовані комплексні розробки, присвячені систематизованому, структурованому аналізу проблеми раціональності та позараціональності в праві. Інтерес до цієї проблеми обмежувався, як правило, її постановкою та окресленням найзагальніших аспектів, які знайшли своє відображення в окремих статтях, дві з яких, найбільш ґрунтовні, написані ще на початку ХХ ст. В інших роботах аналіз проблематики, якій присвячено дисертаційне дослідження, мав, як правило, абстрактний і фрагментарний характер. До того ж під позараціональністю в праві дослідники розуміли лише ірраціональне, тоді як в цьому дисертаційному дослідженні позараціональним охоплюються як ірраціональні, так і нераціональні елементи.

Вихідними даними для дослідження даної проблеми є доробки вітчизняних та зарубіжних науковців у галузі філософії, правознавства, філософії права, психології права, соціології права, політології тощо.

Зазначена проблема розглядається ними переважно за такими дослідницькими напрямами:

Загальнофілософський, логіко-методологічний та історико-культурний аналіз проблеми раціональності (Бабаїв В.К., Жеребкін В.Е., Гайденко П.П., Гвоздік О.І., Йолон П.Ф., Кім В.В., Копнін П.Ф., Кримський С.Б., Мамардвшвілі М.К., Міляєва С.Ю., Мудрагей Н.С., Ойзерман Т.І., Парахонський Б.А., Пригожин І., Сагатовський В.Н., Фейнберг Е. Л.).

2. Дослідження психологічних, гносеологічних та діяльнісних механізмів в правовій діяльності (Автономова Н.С., Алексєєв М.М., Алексєєв С.С., Баранов В.М., Бачінін В.А., Біленчук П.Д., Букрєєв В.І., Венгеров А.Б., Кістяківський Б.О., Кламі Х.Т., Козловський А.А., Козюбра М.І., Косович В.М., Лебон Г., Максимов В.В., Малинова І.П., Нашиц А., Пермяков Ю.Е., Петрова Л.В., Покровський І., Римська І.Н., Сабо І., Чефранов В.А., Шкода В.В.).

Вдосконалення законодавчого процесу (Бобровнік С.В., Богініч О.П., Гузнов А.Г., Кененов А.А., Максимов В.В., Мамутов К., Олійник А.С., Спасов Б.).

Розробка шляхів раціоналізації законодавчої техніки (Бержерон Р., Керімов Д.А., Лисенков С.Л., Нашиц А., Сильченко Н.В., Шемшученко Ю.С.).

Проте наведені напрями характеризуються значним дослідницьким паралелізмом, тоді як ефективність їх розробки, на нашу думку, значною мірою визначається саме їх поєднанням. Адже застосування загальнофілософських принципів та критеріїв раціональності під час аналізу зазначених правових проблем має забезпечити окреслення принципових шляхів раціоналізації як права в цілому, так і законотворчості зокрема.

Зв`язок роботи з науковими планами та темами. Тема дисертаційної роботи є складовою частиною комплексної програми науково-дослідних робіт Київського національного університету імені Тараса Шевченка "Розбудова державності України" №97128 та виконана в межах науково-дослідної роботи кафедри теорії та історії держави і права університету, присвяченою джерелам права України.

Вона повністю відповідає підготовленій Інститутом законодавства Верховної Ради України Концепції розвитку законодавства України на 1997-2005 роки.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження - аналіз проблеми взаємозв`язку раціонального та позараціонального чинників структурно-функціонального вдосконалення права (на матеріалах законотворчості). Досягнення цієї мети вимагає вирішення таких завдань:

1. Загальнофілософські та теоретико-історичні аспекти постановки та вирішення проблеми раціональності (розділ І, підрозділ 1).

2. Напрями розвитку правової думки в галузі виявлення принципів і критеріїв раціональності знання та діяльності; визначення понять "раціональність в праві", "нераціональність в праві" та "ірраціональність в праві" і їх використанням як методологічної бази дослідження правових явищ (розділ І, підрозділ 2).

3. Конкретизація принципів та критеріїв раціональності у законотворчості (розділ ІІ, підрозділ 1).

4. Окреслення раціональних і позараціональних елементів законотворчого процесу та виявлення потенційних шляхів його раціоналізації; аналіз закону як сфери поєднання раціональних та позараціональних елементів (розділ ІІ, підрозділ 2).

Об`єктом дослідження є право як соціальне явище.

Предметом дослідження є раціональні та позараціональні елементи в структурі і динаміці права та законотворчості.

Методи дослідження. Основу методології дослідження становлять методи єдності історичного та логічного, структурно-функціональний аналіз права в цілому та законотворчості зокрема.

Визначення принципів та критеріїв раціональності в загальнофілософському розумінні, вибір підходу до розуміння раціональності, нераціональності та ірраціональності в праві здійснюється з використанням методів аналізу і синтезу.

Метод аналогії застосовується при вивченні раціональності як правової проблеми та полягає в поширенні на правові явища загальнофілософських принципів раціональності. Цей метод використовується також у процесі визначення та дослідження критеріїв раціональності правової діяльності (управління, контролю, перевірки, загальнозначущості).

За допомогою принципів дедуктивного міркування конкретизовано зміст понять раціональності, нераціональності та ірраціональності права на підставі відповідних понять, які вживаються в загальнофілософському контексті.

Дослідження раціональних та позараціональних аспектів законотворчості проведено з використанням методів аналогії (подібність нетотожних понять "ірраціональність в праві", "нераціональність в праві"; “законотворчість”, “законотворчий процес”, “законодавчий процес”; “законотворча діяльність”, “законодавча діяльність”) та порівняння (співвіднесення цих понять з метою пошуку в них рис тотожності та нетотожності). На підставі цього зроблено узагальнення та визначені поняття “раціональність в праві”, "нераціональність в праві" та "ірраціональність в праві".

Для визначення принципів раціональності законотворчого процесу залучено метод індукції (перехід від констатації одиничних фактів законотворчого процесу до загальних положень, висновків щодо меж та особливостей існування позараціонального в ньому).

Дослідження кількісних показників законодавчого процесу (наприклад, інтенсивність внесення змін та доповнень до законодавчих актів) здійснено із застосуванням статистичного методу.

Особливості генезису понять раціональності, раціональності законотворчої діяльності, огляд підходів до розуміння раціональності права розглянуті за допомогою використання історичного методу.

В основу вивчення окремих проблем покладено синергетичний метод. З позицій останнього розглянуто проблеми впливу випадковостей на законотворчість, встановлення динамічної рівноваги раціональних та позараціональних елементів в праві тощо.

Наукова новизна пропонованого дисертаційного дослідження зумовлена, насамперед, темою дисертації, яка ще не стала предметом спеціального монографічного дослідження, а саме: постановкою проблеми раціональності та позараціональності в праві, її аналізом і пошуком шляхів раціоналізації законотворчого процесу. В роботі дістали подальший розвиток положення щодо визначення поняття, джерел, принципів та критеріїв раціональності та позараціональності в праві. Вперше проведено аналіз проблеми раціональності та позараціональності стосовно законотворчого процесу, який під таким кутом зору раніше не розглядався, незважаючи на те, що розробка шляхів раціоналізації не належить до числа обійдених увагою в юридичній літературі.

Наукова новизна дослідження представлена такими основними положеннями і висновками:

1. Право як соціальне явище являє собою переважно раціональне утворення, що знайшло відображення в особливостях правового пізнання та діяльності, детермінується своїм призначенням як регулятора суспільних відносин, практичною спрямованістю, нормативною структурою та цілями. Проте одним з істотних його рушійних сил є зіткнення раціональних та позараціональних аспектів.

2. Наявність позараціональних елементів в праві, існування яких зумовлено чинниками як суб`єктивного, так і об`єктивного характеру, є необхідною, закономірною та непереборною. Їх прояви далеко не завжди є негативними та такими, що вимагають подолання.

3. Позараціональне в праві представляють дві групи елементів - нераціональні та ірраціональні, які складаються з комплексів відповідних психологічних та гносеологічних феноменів; фрагменти правової дійсності, які на даній стадії розвитку є інтелектуально не пізнаними, алогічними; незаплановані (побічні) чи непередбачені результати людської діяльності в галузі права; дія сфери передсвідомого та безсвідомого, які протистоять свідомості як засобу існування опосередкованого знання.

4. Запропонований підхід до розгляду права невід`ємно від його позараціональних аспектів мотивується ще й тим, що людина одночасно є об`єктом і суб`єктом права: відповідним чином, створювані та раціонально уніфіковані людиною правові норми є зверненими до самого суб`єкта цих норм, який, в свою чергу, не є “суто раціональною істотою”.

5. Оскільки законотворчість як об'єкт аналізу проблеми раціональності є не вузькоюридичний, а загальносоціальний творчий процес, який містить поряд з раціональними й позараціональні елементи, в ньому жоден принцип раціональності не може бути дотриманий повною мірою.

6. Закон також є сферою взаємодії раціональних та позараціональних елементів. Наявність останніх закладено вже в самому визначенні закону як акта, що регулює “найбільш важливі суспільні відносини”. Тому при наповненні конкретним змістом цього поняття великого значення набувають різноманітні суб`єктивні чинники, які мають позараціональний характер.

Здобувачем запропоновані висновки, які стосуються шляхів раціоналізації законодавчого процесу та законодавства, зокрема щодо: встановлення критеріїв різноманітних оціночних понять, таких, наприклад, як “суспільна необхідність", “найбільш важливі суспільні відносини”, “доцільність в прийнятті закону” тощо; нормативного закріплення критеріїв законодавчого процесу, законодавчої діяльності; врегулювання діяльності різноманітних груп тиску (передусім лобістів) та інших неінституціональних чинників політико-правового процесу, які нині перебувають фактично поза правовим простором; введення нових парламентських процедур та вдосконалення існуючих, зокрема такої, як процедура голосування.

Практичне значення одержаних результатів. Результати дисертаційного дослідження мають переважно теоретичне значення: вони можуть бути використані в подальшій науково-дослідній діяльності, стимулювати розробку філософсько-правової проблематики в цілому та проблеми раціональності та позараціональності в праві і законотворчості зокрема.

Хоча на сьогодні масштаби практичного використання результатів цього дослідження обмежені внаслідок того, що проблема раціональності в праві знаходиться поки що на початковому етапі своєї розробки, цей напрям, безумовно, має практичну цінність. Вона полягає насамперед у визначенні шляхів раціоналізації законотворчого процесу, використанні знання закономірностей його гносеологічних та психологічних особливостей, прогнозуванні наслідків функціонування позараціональності в законотворчості тощо.

Результати дослідження також можуть бути використані в навчальному процесі при викладанні курсів “Філософія права”, “Теорія держави та права”, “Історія правових та політичних вчень”; під час підготовки посібників з відповідних предметів.

Вивчення позараціональних елементів законотворчості, детермінованих особливостями предмета творчості, структурою пізнавальних і психічних здібностей людини та її діяльністю в цій сфері, можуть сприяти оптимальній, раціональній побудові законотворчого процесу. Це означає, що результати такого, на перший погляд, виключно теоретичного аналізу, можливо і необхідно спрямовувати у сферу практичного застосування. В практиці законотворчості відбиваються такі позараціональні чинники, які імпліцитно присутні в правових нормах, але не завжди знаходять своє раціональне обґрунтування. Прояв цих чинників може призвести до таких результатів, які не можна ні передбачити, ні врахувати.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації доповідались і обговорювалися на науковій конференції “Проблеми державотворення та захист прав людини в Україні” (Національний університет “Острозька академія”, м. Острог, 7-8 квітня 2001р.); на науково-практичному семінарі аспірантів юридичного факультету (Київ, Київський національний університет імені Тараса Шевченка); на науково-практичній конференції “Проблеми і перспективи розвитку та реалізації законодавства України” (Національна академія наук України, Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, м. Київ, 19 квітня 2001 р.)

Результати дисертаційного дослідження доповідалися на засіданнях кафедри теорії та історії держави і права Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Публікації. Основні результати і висновки, сформульовані в дисертаційному дослідженні, автор виклав у трьох статтях та одній рецензії, які надруковані у фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України.

Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження. Дисертація складається із вступу, двох розділів і чотирьох підрозділів, висновків та списку використаних джерел.

Повний обсяг дисертації складає 208 сторінок, включаючи список використаних джерел у кількості 167 найменувань, який поданий на 16 сторінках.

ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі розкривається сутність і стан розробки проблеми, її наукове та практичне значення. Обґрунтовується актуальність теми дослідження для розвитку філософсько-правової проблематики в Україні та шляхів раціоналізації законодавчого процесу. Визначені мета та завдання дослідження, його об`єкт та предмет, подано перелік використаних методів.

Сформульовані основні наукові положення і висновки дослідження із зазначенням рівня новизни одержаних результатів порівняно з одержаними раніше.

Розділ перший “Раціональність як проблема філософії та права” присвячений характеристиці феномену раціональності, який пронизує усі сфери суспільної свідомості та людської активності, зокрема і право. Тому, оскільки правова філософія лише починає посідати належне їй місце в системі правових та філософських наук, доцільно було б сформувати відповідний категоріальний апарат для аналізу правової проблематики.

Спочатку виникає необхідність у визначенні загальнофілософських понять “раціональність”, “нераціональність”, “ірраціональність”, тобто здійснити підготовку категоріального апарату для аналізу юридичної проблематики.

В цьому розділі: знайшло своє відображення загальнотеоретичне та культурно-історичне значення поняття “раціональність” і акцентовано увагу на змінах, які були привнесені в його розуміння наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст.; простежено еволюцію розвитку та наведено багатоманітність підходів до визначення раціональності вже в нашому столітті; охарактеризовано сучасний (некласичний) і класичний (картезіанський ідеал наукової раціональності) тип раціональності та подано порівняльну характеристику їх структур; зосереджена увага на множинності підходів до некласичного розуміння раціональності вітчизняних та зарубіжних вчених; нарешті зазначено критерії і принципи раціонального знання та діяльності, крізь призму яких доцільно аналізувати проблему раціональності та позараціональності в праві.

Поняття раціональності полісемантичне, а тому для подальшого аналізу раціональності крізь призму правових явищ виникає необхідність у визначенні певної концепції, заснованої на виборі критеріїв та принципів раціональності. У зв`язку з цим аналізуються різні підходи до визначення поняття цього складного явища, критеріїв та принципів раціональності як методологічної і понятійної бази для аналізу правових явищ.

Здобувач дійшов висновку про доцільність використання для аналізу правових явищ системи принципів раціональності, запропонованої українським філософом С.Б.Кримським. Ця система складається з двох груп принципів - тих, що належать до методологічної та гносеологічної сфери, і тих, що належать до світоглядної сфери. Перша група охоплює принципи визначення міри, впорядкованих послідовностей, достатньої підстави, аналітичності, можливості відтворення в матеріальному чи розумовому експерименті пізнавальних ефектів, нормальності. До другої входять принципи обов`язковості доводів розуму та ізоморфізму.

Визначені атрибути раціональної діяльності: контроль, перевірка, управління, загальнозначущість.

Доводиться, що правовому знанню і діяльності окрім такої характеристики, як раціональність, притаманні також нераціональність та ірраціональність. Поняття нераціонального та ірраціонального, так само, як і поняття раціонального, є поняттями полісемантичними. Тому наступна частина дисертації пов`язана із з`ясуванням понять “нераціональне” та “ірраціональне”.

Автор здійснив спробу систематизувати ті підходи до розуміння раціональності, які використовувалися різноманітними методологіями. Внаслідок цього сформульовано загальнофілософські поняття нераціонального та ірраціонального, які стали базою для аналізу цих феноменів в правовій сфері.

Після з`ясування філософських аспектів дисертаційного дослідження стало можливим перейти до виконання основної частини роботи - постановки проблеми раціональності в праві та законотворчості; визначення поняття раціональності, нераціональності та ірраціональності в праві та законотворчості; з`ясування причин та меж позараціональності і наслідків їх функціонування.

Для вирішення завдань дисертаційного дослідження здійснено огляд підходів до розуміння раціональності в праві, тобто аналізується те, що вже було досліджено в цій галузі; формулюється проблема раціональності в праві; право характеризується як об`єкт розгляду проблеми раціональності; аналізуються нераціональні та ірраціональні елементи у праві тощо.

В ході дослідження з`ясовано, що постановка проблеми раціональності в філософії права не є абсолютно новою, проте протягом тривалого часу вона фактично залишалася поза межами наукових інтересів як філософів, так і юристів. Методологічні передумови для дослідження позараціональних засад права містяться ще в класичній філософії: вже І.Кант та Ф. Гегель торкалися питань аналізу співвідношення раціональних та ірраціональних елементів в праві. І після тривалого періоду занепаду зацікавленості цією проблематикою в останнє десятиріччя відбувається відновлення інтересу до питань позараціональності в праві.

Право в межах цього дослідження виступає об`єктом аналізу проблеми раціональності, оскільки раціоналізація структурних і динамічних характеристик права створює умови для вдосконалення цього суспільного феномена в цілому. Обґрунтовується це тим, що в структурі як права в цілому, так і юридичної науки зокрема можливо виділити елементи, яким притаманне нераціональне та ірраціональне. До того ж наявність позараціональних елементів в праві іноді може виявитися не тільки можливою, але й бажаною. Це є підставою для проведення аналізу нераціонального та ірраціонального в праві, що зумовлює існування аксіологічних понять, закономірностей та випадковостей у правовій діяльності, функціонуванні правових принципів та аксіом, в окремих механізмах законотворчого процесу та деяких аспектах правозастосовчої діяльності, зокрема прийнятті судових рішень тощо.

Оскільки право є багатоаспектним феноменом, то проблему раціональності стосовно нього доцільно розглядати в онтологічному, гносеологічному, нормативному, аксіологічному, антропологічному та праксіологічному аспектах.

В праві як об`єкті аналізу раціональності можна виокремити як раціональне, так нераціональне та ірраціональне. При цьому співвідношення раціональних та позараціональних елементів у праві, безумовно, не є рівнозначним, оскільки право являє собою в цілому раціональну конструкцію (що не виключає наявності в ньому позараціональних елементів).

Раціональне в праві детерміноване призначенням права як регулятора суспільних відносин, практичною спрямованістю права взагалі та правового знання зокрема, нормативною структурою права та його метою.

Враховуючи юридичну специфіку предмета дослідження, обсяг понять "нераціональне" та "ірраціональне" дещо звужений порівняно із загальнофілософським їх значенням, оскільки не всі їх складові придатні для юридичного аналізу.

Нераціональне доцільно розуміти як комплекс психологічних та гносеологічних феноменів - афектів, емоцій, почуттів, переживань тощо; те в дійсності, що є поки що інтелектуально не пізнане, алогічне та виходить на даному етапі пізнання цього об`єкта за межі розуміння, але принципово пізнається; незаплановані (побічні) чи непередбачені результати людської діяльності, якщо причиною цих результатів є недосконалість знання, яке може бути вдосконалено; дія передсвідомого в людський психіці, яке протистоїть свідомості як засобу здійснення опосередкованого знання.

Ірраціональним можна вважати незаплановані (побічні) чи непередбачені результати людської діяльності, коли їх настання не є наслідком недосконалості людських знань, передбачуваних, прогнозованих процесів та явищ, а результатом дії випадковостей у функціонуванні всієї правової системи; дію безсвідомого в людський психіці, яке протистоїть свідомості як засобу здійснення опосередкованого знання; ірраціональні форми освоєння світу, які протистоять логіко-дискурсивному мисленню, вираженому в поняттях, судженнях, умовиводах - інтуїція та віра.

Розділ другий “Проблема раціональності в законотворчому процесі” присвячений дослідженню питання раціональності безпосередньо в законотворчості. Законотворчість аналізується з точки зору можливості, меж та характеристик раціональності. Цей аналіз можливо здійснити внаслідок того, що законотворчість є:

- соціальним процесом, який в широкому розумінні полягає у створенні закону, відображає динаміку суспільних відносин, має яскраво виражений творчий характер, в якому присутні раціональні та позараціональні елементи;

- об`єктом, придатним для аналізу не тільки пізнавально-правових, але й діяльнісних аспектів раціональності;

- найважливішим видом правотворчості, яка є первинним елементом процесу правового регулювання та кінцевою ланкою правотворення;

- процесом, значна частина якого (законодавчий процес) документально фіксована, чим відкривається можливість для повноцінного аналізу раціональних та позараціональних елементів;

- метою цього процесу є ефективний закон - акт законодавчого органу державної влади, який створює реальну можливість для подальшого здійснення процесу законодавчого регулювання. Закон є основною формою права в країнах романо-германської правової сім'ї, у тому числі в Україні.

На матеріалах законотворчості виявляють як раціональні, так і нераціональні та ірраціональні елементи права.

Логіка викладення дисертаційного дослідження вимагає визначення понять раціонального та позараціонального в законотворчому процесі, окреслення їх структури та характерних рис.

У свою чергу визначення позараціональних характеристик потребує проведення дослідження гносеологічних та психологічних особливостей законотворчості.

Уявляється, що, з гносеологічної точки зору, процес законотворення є процесом виникнення нового, досить своєрідного знання. Тобто законотворчий процес являє собою процес утворення специфічної пізнавальної системи.

Специфіка знання, яке з`являється в законотворчому процесі, детермінується тим, що воно не є продуктом "чистого пізнання”: законотворець іноді вимушений поступатися вимогами логічності, гармонійності, несуперечливості задля досягнення більш прагматичних цілей узгодженості, системності законодавства, пристосування його до практики тощо. Гносеологічні особливості законотворчого процесу взагалі та закону зокрема проявляються в його меті, завданнях, механізмі реалізації, практичній спрямованості, суб`єктному складі, природі самого процесу та його результатах.

Однак специфіка законотворчості як процесу створення юридичного закону полягає не тільки у відкритті об`єктивних якостей та зв`язків, але й в їх спрямуванні в галузь практичну. Продуктом законотворчості є специфічне знання - інформаційна система, спрямована на врегулювання суспільних відносин, встановлення адекватних моделей та правил поведінки.

Психологічною особливістю законотворчого процесу є те, що він має переважно творчий характер і здійснюється невизначеним (законодавчо нерегламентованим) колом суб`єктів (які іноді взагалі не мають спеціальних повноважень в законотворчій сфері). В механізмі взаємовідносин учасників законотворчого процесу такі чинники, як емоції, відчуття, оцінки та оцінювання, віра, інтуїтивне прийняття рішення, почуття, воля, впевненість, переконання відіграють неабияку роль. Вони не зводяться до жодної логічної схеми і не можуть бути раціоналізовані. Причина цього також полягає в самій природі творчого акту та у психологічних характеристиках суб`єктів законотворчості. Серед них можна назвати такі: самореалізація творчих здібностей людини в процесі творчого акту; законотворчість - різновид колективної творчості; в законі поряд з об`єктивними закономірностями суспільних відносин, які ним регулюються, міститься відбиток особистості, суб`єктивності самого творця цього акта.

З`ясування питання меж та характеристик раціональності законотворчої діяльності логічно пов`язане з питанням раціональності знання, яке з`являється в процесі законотворення.

Така характеристика законотворчої діяльності, як контроль, з психологічної точки зору, є можливістю перевірки та застосування санкцій. З гносеологічного боку - це пошук істини, вдосконалення знання та запобігання прийняттю неістинних рішень.

Можливість ефективної перевірки забезпечує відповідність законодавчого акта таким характеристикам, як закінченість, дискретність, обмеженість, формалізованість (як того вимагають критерії раціональності).

Управління являє собою цілеспрямований вплив на законотворчий процес з метою збереження його структури, порядку здійснення, дотримання процедури, підтримання режиму діяльності, визначеного законодавчим шляхом.

В дисертації разом з тим зазначається, що всі ці критерії далеко не завжди можуть бути надійними індикаторами раціональної діяльності, зокрема законотворчої, оскільки раціоналізація законотворчої діяльності має свої природні обмеження. Законотворча діяльність містить чимало позараціональних елементів, які можуть як позитивно, так і негативно впливати на її результати.

Особливості гносеологічної та психологічної організації людини, які проявляються в законотворчості, безумовно впливають на результати законотворчості і, врешті-решт, позначаються на змісті закону. Це привносить у процес законотворення чимало позараціональних елементів, які можуть мати як позитивний, так і негативний характер. Незалежно від їх характеру, ці особливості підлягають вивченню з метою подолання негативних наслідків та вдосконалення законотворчої роботи.

Раціональні та позараціональні характеристики законотворчого процесу проаналізовані крізь призму принципів раціональності знання та критеріїв раціональності діяльності. Для цього піддані дослідженню різноманітні характеристики законотворчості (стадії процесу, кількісні та якісні його характеристики, стан законодавства, динаміка прийняття законів, типи нормативних актів, правові засади, які діють в законотворчому процесі) з точки зору наявності в них раціональних та позараціональних елементів. В результаті дослідження автор доходить висновку, що абсолютне дотримання жодного з принципів раціональності неможливе: в кожній, навіть максимально раціоналізованій процедурі залишається місце для позараціональних елементів.

Так, аналіз законотворчого процесу крізь призму загальних принципів раціональності свідчить, що, хоча в результатах законотворчої діяльності і міститься знання, яке спрямоване передусім на практичну реалізацію і є за своїм характером переважно раціональним, це не виключає в самому процесі наявність позараціональних елементів. Безумовно, що за своїми цілями законотворчий процес є раціональним, але засоби їх досягнення містять нераціональні та ірраціональні елементи.

В роботі представлено аналіз усіх принципів раціональності з врахуванням специфіки та особливостей законотворчого процесу. Зазначено, що саме практика законотворчості демонструє обмеженість дії цих принципів.

Треба зауважити, що аналіз позараціональних елементів законотворчості проведено не в повному обсязі, а лише на прикладі окремих феноменів законотворчого процесу. Це пов'язано з тим, що оскільки проблема раціональності та позараціональності в законотворчому процесі недостатньо розроблена, звести усі позараціональні явища, які присутні в законотворчості, в структуру чи систему уявляється надто складним завданням. З огляду на це автор обмежився аналізом окремих, найбільш яскравих проявів позараціональності.

У законотворчому процесі позараціональні елементи проявляються в особливостях пізнання тих явищ законотворчого процесу та діяльності з їх врегулювання, які реалізуються суб`єктами, що беруть в ньому участь: в різноманітті інтересів, потреб, прагнень окремих індивідів та соціальних груп. До позараціональних елементів законотворчого процесу можна віднести: цінності, оцінки та оцінювання, в яких втілюється як нераціональне, так і ірраціональне; існування груп тиску (лобізму); наявність харизматичного лідера (формального чи неформального); вплив різноманітних неправових норм та суспільної думки на законотворчий процес; прояв випадковостей; окремі парламентські процедури, наприклад голосування тощо.

У процесі розгляду проблеми раціональності в законотворчому процесі виникла необхідність окремо проаналізувати закон як сферу поєднання раціональних та позараціональних елементів. Увага автора переважно зосереджена на з`ясуванні змісту понять “закон”, “підзаконний акт”, “сфера законодавчого регулювання”. На основі дослідження робиться висновок, що наявність в праві неоднозначних, аксіологічних та законодавчо невизначених понять неминуча. Одним з таких понять є поняття закону, яке, як відомо, вживається в різних значеннях (вузькому, формально-юридичному і широкому). Це стосується також визначення “найважливіших суспільних відносин” та “сфери законодавчого регулювання”. Позараціональне міститься безпосередньо у визначенні закону як акта, який регулює найважливіші суспільні відносини, оскільки вже в цьому визначенні закладено оціночне (аксіологічне) поняття. Тому при наповненні його конкретним змістом великого значення набувають суб`єктивні характеристики, зокрема інтереси, потреби, мотиви, їх зіткнення та боротьба, уявлення суспільства та безпосередньо суб`єктів законодавчої діяльності про важливість суспільних відносин.

Позараціональні елементи містяться і у визначенні підзаконного акта. Підзаконний акт видається на основі та на виконання Конституції і закону, приймається відповідно до них та не може їм суперечити. Але оскільки підзаконний акт визначається через поняття закону, він успадковує усі раціональні та позараціональні ознаки цього поняття.

У висновках, які завершують роботу, сформульовано головні результати дослідження, підкреслено теоретичне та практичне значення розробленої теми.

1. Раціональність є визначальною характеристикою права взагалі, правового пізнання та правової діяльності зокрема. Однак раціоналізм як атрибут правового пізнання та діяльності має свої межі, оскільки в структурі права існують процеси, процедури та явища, до складу яких входять нераціональне та ірраціональне. Тому поряд з існуванням в праві переважно раціонального елементу, в ньому присутні й позараціональні елементи, які є супутником усього правового розвитку.

2. Позараціональне в праві обумовлюється багатьма чинниками як суб`єктивного (гносеологічні, психологічні та діяльнісні особливості суб`єкта, який пізнає право та здійснює діяльність по застосуванню цього комплексу знань), так і об`єктивного (правові засади, принципи, аксіоми) характеру. Позараціональне нерідко виявляється необхідним, закономірним і непереборним, тому наслідки його прояву далеко не завжди мають оцінюватися негативно (наприклад, наявність в праві оціночних (аксіологічних) понять, які є проявом позараціональності).

3. Оскільки право є соціальним багатоаспектним феноменом, раціональність та позараціональність права може виявлятися в множинності аспектів (онтологічному, гносеологічному, аксіологічному, антропологічному та праксіологічному) як на пізнавальному, так і діяльнісному рівнях.

4. Раціональним правове пізнання є тоді, коли його змістом є знання, яке має логічне обгрунтування (тобто підпорядковуються законам тотожності, (несуперечливість) несуперечливості, виключення третього, достатньої підстави) і відповідає структурі методологічних принципів (визначення міри, впорядкованих послідовностей, достатньої підстави, аналітичності, відтворення в модельному експерименті матеріальних чи розумових пізнавальних ефектів, нормальності) та принципам, які стосуються гносеологічної та світоглядної сфери (обов'язковості доводів розуму та ізоморфізму).

Раціональною діяльністю є та діяльність, яка задовольняє таким критеріям як управління, контроль, перевірка, загальнозначущість.

5. Раціональне в праві нерозривно пов'язане з нераціональним та ірраціональним; взаємопов`язаність триєдності цих елементів в конкретних правових феноменах та явищах є настільки сильною, що не завжди можливе їх відокремлення один від одного: цю операцію можливо провести лише на теоретичному рівні аналізу;

Нераціональне в праві представлено:

- комплексом відповідних психологічних та гносеологічних феноменів, які виявляються як в процесі пізнання правових явищ, так і в діяльності по застосуванню права: емоції, сумніви, відчуття, почуття, афекти, пристрасті, інтереси, довіра, швидке сприйняття, скорочений умовивід, практична мудрість, здоровий глузд тощо;

- фрагментами правової дійсності, які на даній стадії розвитку є інтелектуально не пізнаними, алогічними, але такими, що в принципі пізнаються;

незапланованими (побічними) чи непередбаченими результатами людської діяльності в галузі праві, які стають зрозумілими з вдосконаленням рівня пізнання;

- дією сфери передсвідомого, яка протистоять свідомості як засобу існування опосередкованого знання.

7. Під ірраціональним в праві розуміється наступне:

- незаплановані (побічні) чи не передбачені результати людської діяльності в галузі права, коли їх настання є не наслідком недосконалості людських знань, передбачених, прогнозованих процесів та явищ, а результатом дії випадковостей в функціонуванні усієї правової системи;

- форми освоєння світу, які протиставляються раціональним засобам - інтуїція та віра.

- дія сфери безсвідомого, яка протистоїть свідомості як засобу здійснення опосередкованого знання.

8. Законотворчість як загальносоціальний процес яскраво відображає як раціональні, так і позараціональні елементи, які притаманні праву в цілому. Як об'єкт аналізу проблеми співвідношення раціональних і позараціональних елементів вона є процесом соціальним, а не вузькоюридичним; представляє собою яскравий приклад процесу соціальної творчості, в якому наочно проявляється дія позараціональних елементів.

9. Результати аналізу дії принципів раціональності в законотворчості на прикладі окремих його явищ та процедур (цінностей, оцінок та оцінювань, груп тиску, харизматичного лідера, впливу правових та неправових норм, суспільної думки, процедури голосування) довели, що жоден принцип раціональності не дотримується в цьому процесі повною мірою: завжди знаходиться місце для нераціональних та ірраціональних елементів. Цей факт і є підтвердженням обмеження раціональності в законотворчості;

10. Наявність позараціонального в законотворчості детермінована пізнавальними, психічними та діяльнісними особливостями законотворення, а також специфікою самого предмету законотворчості, який іноді вимагає від законотворця поступатися вимогами логічності, гармонійності, несуперечливості задля задоволення інших, більш прагматичних цілей: він повинен приймати рішення не лише логічно та теоретично несуперечливі, але перш за все виважені з огляду на можливі наслідки, які може спричинити запровадження такого рішення.

11. Закон є сферою поєднання раціональних та позараціональних елементів. Позараціональне закладене вже в самому визначенні закону, оскільки предмет його регулювання визначається через аксіологічне поняття “найважливіших суспільних відносин”. Ось чому при наповненні конкретним змістом поняття закону велике значення відіграватимуть суб`єктивні моменти, зокрема, такі як інтереси, потреби, мотиви, уявлення усього суспільства та безпосередньо суб`єктів законотворчої діяльності про важливість суспільних відносин.

12. Здобувачем запропоновані висновки, які стосуються шляхів раціоналізації законотворчого (законодавчого) процесу та законодавства, зокрема щодо:

- визначення у законі понять "законодавча діяльність", "законодавчий процес", "законотворчий процес";

- необхідності розробки критеріїв визначення таких оціночних понять, як “суспільна необхідність", “найважливіші суспільні відносини”, “доцільність в прийнятті закону”, “суспільна потреба в прийнятті закону”;

- врегулювання діяльності різноманітних груп тиску (перш за все лобістів) та інших неінституціональних факторів політико-правового процесу, які нині перебувають фактично поза правовим простором; прискорення процесу законодавчого закріплення нерегламентованих форм діяльності та впливу цих груп на органи влади, для чого, можливо, доцільно введення нових парламентських процедур;

- вдосконалення окремих парламентських процедур, зокрема таких, як процедура голосування (введення поіменного голосування з найважливіших питань з наступним повідомленням в засобах масової інформації); врегулювання питання, що стосується постановки головуючим окремих законопроектів або поправок до них на переголосування тощо.

Основні положення дисертаційного дослідження викладено у таких публікаціях автора

1. Лихолат І. Визначення сфери законодавчого регулювання //Право України. - 1999.- №11.-С.77-79

2. Лихолат І. Деякі гносеологічні та психологічні особливості законотворення Науковий вісник Чернівецького університету: Правознавство. -1999.- Вип.55.- С. 16-20

3. Лихолат І. Раціональність як проблема правової гносеології //Держава і право: Щорічник праць молодих вчених. - 1999. - Вип. 2. - С.18-22

4. Козюбра М., Лихолат І. Праця з теорії права //Право України. - 1999. - №4. - С. 135 (Лихолат І. було проведено аналіз філософських аспектів рецензованої роботи).

5. Лихолат І. Нераціональні елементи в процесі реалізації законодавства Матеріали науково-практичної конференції “Проблеми і перспективи розвитку та реалізації законодавства України” /Національна академія наук України. Інститут держави і права ім. В.М.Корецького, м.Київ, 19 квітня 2001 р. - С. 160-163

Аннотация

раціональність законотворчість парламентський

Лихолат И.П. Рациональное и внерациональное в праве (на материалах законотворчества). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.12 - философия права. - Национальная академия внутренних дел Украины. - Киев, 2001

Диссертация посвящена философско-правовой проблеме рациональности права - ее границам, особенностям, составляющим элементам. В работе также рассмотрены прикладные аспекты рациональности и внерациональности в праве на примере материалов законотворческого процесса.

Рациональность, нерациональность и иррациональность представлены как неотъемлемые характеристики права. В то же время обращается внимание на преимущественно рациональную природу права, что обусловлено его практической ориентацией, нормативной структурой, назначением в качестве регулятора общественных отношений, целями.

Рационализм рассматривается как атрибут правового познания и деятельности, однако он имеет свои границы, поскольку в праве действуют процессы и процедуры, включающие наряду с рациональным также внерациональное.

В диссертации проведено исследование понятия внерационального в праве, существование которого обусловлено факторами как субъективного, так и объективного характера. Наличие внерациональных элементов в праве является необходимым, закономерным и непреодолимым. Факт их присутствия и последствия функционирования далеко не всегда должны оцениваться негативно.

Проанализирован механизм действия рационального и внерационального в праве, который соответствует общефилософским принципам и критериям рациональности. Поскольку право является социальным феноменом, проблема рациональности относительно него рассматривается в онтологическом, гносеологическом, аксиологическом, антропологическом и праксиологическом аспектах; на познавательном и на деятельностном уровнях.

Дано определение рациональности в правовом познании и правовой деятельности. Рациональное в правовом познании составляют гносеологические и психологические феномены, подлежащие теоретическому и логическому усвоению. Оно является продуктом работы разума, выражается в понятийно-дискурсивных формах, отвечающих требованиям непротиворечивости, обще значимости, логичности. Деятельность в праве рациональна, если она удовлетворяет таким критериям, как управление, контроль, проверка, обще значимость.

В структуре внерационального в праве выделяются нерациональное и иррациональное. Отмечается, что нерациональное в праве представлено комплексом разнообразных психологических и гносеологических феноменов; фрагментами действительности, интеллектуально не познанными, алогичными, но которые по мере усовершенствования знаний становятся познаваемыми; незапланированными (побочными) или непредусмотренными результатами деятельности; действием сферы предсознательного. Иррациональное в праве - это незапланированные или непредусмотренные результаты деятельности, не поддающиеся познанию даже по мере усовершенствования знания и связанные с действием случайностей в системе права; бессознательное в человеческой психике, противостоящее сознанию; сторона реальности, противопоставляемая рациональным формам освоения мира.

Законотворчество в качестве объекта исследования проблемы рациональности представлено в широком смысле как социальный процесс (в противоположность узкому пониманию законотворчества как исключительно юридического процесса).

Указано, что законотворчество является ярким примером творческого процесса, на материале которого можно проследить не только рациональные, но и внерациональные элементы. Результаты действия принципа рациональности в законотворчестве на примере отдельных его процедур показали, что ни один принцип рациональности не может быть соблюден в полной мере: в нем всегда присутствуют нерациональные и иррациональные элементы.

Мотивируется положение о том, что присутствие внерационального в законотворчестве детерминировано познавательными, психическими и деятельностными особенностями субъекта законотворчества, а также спецификой предмета творчества.

Отмечается, что внерациональные элементы имеют место также и в законе. Они присутствуют уже в самом определении закона, поскольку предмет его регулирования определяется с помощью аксиологического понятия “наиболее важные общественные отношения”. Поэтому при наполнении конкретным содержанием понятия закона большое значение приобретают субъективные характеристики, в частности интересы, потребности, мотивы, представление общества и непосредственно субъектов законотворческой деятельности о важности общественных отношений.

Соискателем предложен ряд выводов, касающихся путей рационализации законотворческого процесса и законодательства.

Ключевые слова: рациональное в праве, внерациональное, нерациональное в праве, иррациональное в праве, законотворчество, закон.

Annotation

Likholat Irene. Rational and extrarational in law exemplified on legislation. - Manuscript.

The thesis for obtaining a candidate's of law degree in the field 12.00.12. - philosophy of law. - The National Academy for Internal Affairs of Ukraine. - Kiev, 2001.

The thesis are devoted to philosophical legal problem of rationality in law. Applied aspects are considered on the basis of legislation process. The definitions of rationality, nonrationality and irrationality in law are presented. The provision of coexistence of rational and extrarational elements in law is well grounded. The elements correspondingly are divided into nonrational and irrational ones.

The results of the principle of rationality operation in legislation as exemplified on its separate procedures prove that not any principle of rationality can be observed to its full extent. The author has arrived at a conclusion that extrarational is founded in a law in its definition itself as the subject of its regulation is determined by means of axiological notion “the most important social relations”. It adds some subjective estimation to its understanding.

Some conclusions concerning the ways of rationalization of legislative process and legislature are proposed.

Key words: rational in law, extrarational, nonrational in law, irrational in law, legislation, a law.

АнотацІя

Лихолат І.П. Раціональне та позараціональне в праві (на матеріалах законотворчості). - Рукопис.

Дисертація на здобуття вченого ступеня кандидата юридичних наук зі спеціальності 12.00.12 - філософія права. - Національна академія внутрішніх справ України. - Київ, 2001.

Дисертація присвячена філософсько-правовій проблемі раціональності права. Прикладні аспекти розглянуто на матеріалах законотворчого процесу. Запропоноване визначення раціональності, нераціональності та ірраціональності в праві. Обґрунтовується положення про те, що в праві поряд із раціональними присутні позараціональні елементи. Досліджено механізми їхньої дії в праві, співвідношення й особливості.

Результати дії принципу раціональності в законотворчості на прикладі окремих його процедур показали, що жодний принцип раціональності не може бути дотриманий у ньому повною мірою. Робиться висновок, що в законі позараціональне закладено вже в самому його визначенні, оскільки предмет його регулювання визначається через аксіологічне поняття "найбільш важливі суспільні відносини", що привносить у їхнє розуміння суб'єктивні характеристики.

Запропоновано ряд висновків, що стосуються шляхів раціоналізації законотворчого (законодавчого) процесу і законодавства.

Ключові слова: раціональне в праві, позараціональне, нераціональне в праві, ірраціональне в праві, законотворчість, закон.

Размещено на Allbest.ru

...