Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ ІМЕНІ ЯРОСЛАВА МУДРОГО

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Спеціальність: 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право

КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ОЦІНКА ПОТУРАННЯ ВЧИНЕННЮ ЗЛОЧИНУ

ЛЕМЕШКО ОЛЕКСАНДР МИКОЛАЙОВИЧ

ХАРКІВ - 2001 р.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ. Запобігання та припинення злочинів зобов'язаними особами в сучасних умовах виступає однією з актуальних соціально-правових проблем. Особливо недопустимі факти злочинної бездіяльності з боку уповноважених представників держави у сфері боротьби зі злочинністю. Це обумовлено тим, що службові злочини, які вчиняються в цій сфері, негативно впливають на становлення демократичних інститутів суспільства, укріплення державності в Україні, підривають авторитет державної влади в цілому та правоохоронних органів зокрема. Злочинна бездіяльність осіб, покликаних захищати інтереси суспільства та держави, нівелює потенційну ефективність урядових програмам, спрямованих на здійснення контролю за злочинністю та протидію їй. Крім того, потурання злочинам представниками правоохоронних органів в умовах зростання насильницької та корисливої злочинності становить реальну загрозу національній безпеці України.

Проблема потурання злочину більшою мірою вивчалась криміналістами при дослідженні інститутів Загальної частини КК - поняття та видів причетності, загальних питань співучасті у злочинах, а також при дослідженні службових злочинів. До числа цих дослідників слід віднести: М.І.Бажанова, Г.І.Баймурзіна, Ф.Г.Бурчака, І.О.Бушуєва, Г.Б.Віттенберга, Б.Волженкіна, Г.С.Гелашвілі, І.А.Гельфанда, П.І.Гришаєва, П.К.Євдокімова, О.О.Жижиленка, О.Жиряєва, Б.В.Здравомислова В.Н.Зирянова, В.Ф.Кириченка, В.О.Клименка, М.Й.Коржанського, Г.О.Кригера, М.Д.Лисова, Ю.І.Ляпунова, П.С.Матишевського, М.І.Мельника Н.О.Носкову, О.Я.Свєтлова, В.Г.Смирнова, В.І.Соловйова, М.Полетаєва, М.С.Таганцева, П.Ф.Тельнова, О.М.Трайніна, М.І.Хавронюка, М.Д.Шаргородського, М.О.Шнейдера та ін.

Дослідженню кримінально-правових і кримінологічних проблем потурання злочину присвятив декілька своїх робіт П.І.Панченко. Разом з тим ряд проблем потурання злочину взагалі не привернули до себе увагу криміналістів, деякі з них недостатньо досліджені або є недослідженими взагалі, а саме: поняття та види потурання злочину; ознаки елементів складу службового потурання; потурання злочину, що вчиняється рідними чи близькими злочинцю особами; обставини, що виключають злочинність бездіяльності службової особи, яка потурає злочину, тощо. Неповна кримінально-правова характеристика потурання викликає невизначеність та розбіжності щодо тлумачення даного явища у криміналістичних та кримінологічних, а також міжнародно-правових дослідженнях. Крім того, особливість об'єктивної сторони потурання у формі бездіяльності обумовлює необхідність окремого розгляду загальних дискусійних питань злочинної бездіяльності у кримінальному праві, на основі чого характеризується злочинна бездія при службовому потуранні. Істотні зміни, що здійснюються в економічному та політичному житті, сфері державного управління, значно розширюють проблематику службових злочинів, що дозволяє поставити на обговорення ряд спірних та малодосліджених питань службового потурання злочину. Очевидно, що кримінальне законодавство постійно доповнюється заборонами, які по своїй суті містять опис ознак окремих різновидів службових злочинів. До числа таких спеціальних різновидів службових злочинів належить і службове потурання злочину. Все це обумовило необхідність дослідження юридичних ознак потурання, що має важливе наукове та практичне значення. Крім того, відносна розробленість законодавчо закріплених видів причетності¹¹⁾ Дослідження базується на законодавстві станом на 1 березня 2001 року.⁾ (приховування злочину та недонесення про його вчинення) потребує подальшого накопичення знань і відносно потурання злочину, що необхідно взагалі для цілісної характеристики інституту причетності до злочину. Це є особливо актуальним у зв'язку з новим Кримінальним кодексом України, який був прийнятий Верховною Радою України 05.04.2001 р. та підписаний Президентом України 18.05.2001 р.

ЗВ'ЯЗОК РОБОТИ З НАУКОВИМИ ПРОГРАМАМИ, ПЛАНАМИ, ТЕМАМИ. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідницької роботи кафедри кримінального права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого у межах державної Комплексної цільової програми боротьби зі злочинністю на 1996-2000 роки.

МЕТА І ЗАДАЧІ ДОСЛІДЖЕННЯ полягають у визначенні суттєвих ознак потурання злочину та його видів, юридичному аналізі складу службового потурання злочину, формулюванні можливих змін та доповнень до чинного законодавства з приводу встановлення самостійного кримінально-правового припису про службове потурання злочину, а також кола обставин, що виключають злочинність бездіяльності при такому потуранні. Автор виходить з того, що прийняття нового КК України не виключає можливості і необхідності його подальшого вдосконалення, що, в свою чергу, потребує своєчасного відповідного наукового обґрунтування.

ОБ'ЄКТОМ ДОСЛІДЖЕННЯ виступає потурання злочину як окремий різновид причетності до злочину, в тому числі потурання, що вчиняється службовою особою - представником правоохоронного органу.

ПРЕДМЕТ ДОСЛІДЖЕННЯ утворюють суттєві юридичні ознаки потурання злочину, об'єктивні і суб'єктивні ознаки складу службового потурання, його кваліфікуючі ознаки, обставини, що виключають злочинність бездії при вказаному потуранні злочину.

МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ. Методологічною основою дослідження виступають сучасні методи пізнання, що ґрунтуються на філософії загальнолюдських цінностей. В основу методології дослідження покладено комплексний підхід до аналізу потурання злочину у кримінальному праві України. Для дослідження використовувався діалектичний метод і традиційні для сучасної юриспруденції спеціальні методи - системно-структурний, формально-логічний, історико-порівняльний, порівняльно-правовий, соціологічний та інші.

При дослідженні істотних ознак причетності до злочину та потурання злочину застосовувались історико-правовий, формально-догматичний та порівняльно-правовий методи. При дослідженні ознак складу службового потурання та обставин, що виключають злочинність бездіяльності-неприпинення злочину при потуранні, автор застосував системно-структурний т логічний методи. При визначенні поняття та видів потурання злочину застосовані методи порівняльного аналізу та синтезу.

ТЕОРЕТИЧНОЮ ОСНОВОЮ дисертаційного дослідження стали праці вчених з загальної теорії права, теорії правової держави, роботи криміналістів минулого і сучасних фахівців. Досліджено кримінальне законодавство України, Російської Федерації, США, Англії, Франції, Німеччини та інших країн. Вивчалось дореволюційне законодавство Росії, Союзу РСР. Аналізувались Постанови Пленуму Верховного Суду колишнього СРСР, України.

НОРМАТИВНУ БАЗУ дисертаційного дослідження склали Конституція і Кримінальний кодекс України, ряд міжнародно-правових актів (конвенцій, кодексів, пактів), що визначають політику європейських держав у сфері боротьби зі злочинністю, а також нормативно-правові акти адміністративного законодавства, які визначають правовий статус представників правоохоронної діяльності України, кримінальне законодавство інших держав.

НАУКОВА НОВИЗНА ОДЕРЖАНИХ РЕЗУЛЬТАТІВ полягає у тому, що дисертація є самостійною, завершеною працею, першим в Україні монографічним дослідженням теоретичних проблем потурання злочину. Особистим внеском здобувача у дослідженні обраної теми є такі положення :

1. Ознаки потурання злочину визначаються на основі визнання потурання як різновиду причетності до злочину, а також різновиду наступного (похідного) злочину.

Розвинуті та уточнені положення щодо ознак причетності до злочину. Запропоновано нове визначення причетності до злочину як самостійного інституту кримінального права.

Наводяться додаткові аргументи на користь необхідності виділення у Загальній частині КК окремого розділу (або кримінально-правової норми), в якому необхідно передбачити поняття та види причетності до злочину.

4. Вперше аргументується висновок про те, що всім видам причетності до злочину притаманний спеціальний суб'єкт.

По-новому розкриваються ознаки та види попередніх (головних, основних) та похідних (додаткових) злочинів, розкриваються ознаки потурання як різновиду похідного злочину.

Вперше пропонується розгорнута класифікація видів потурання вчиненню злочинів залежно від різних критеріїв, що характеризують попередні та похідні злочини, а також розкривається кримінально-правове значення такої класифікації.

7. Наводяться додаткові аргументи на користь виділення із загального складу службового зловживання його спеціального виду - службового потурання злочину та законодавчого закріплення цього злочину. Пропонується варіант редакції статті КК «Потурання злочину» із вказівкою на ознаки як основного, так і кваліфікованого складів такого злочину, а також відповідної санкції.

8. Запропоновано новий підхід до визначення статутного (потенційного) та актуального (конкретного) обов'язку суб'єкта потурання злочину. Доводиться, що потенційний обов'язок характеризує правовий статус суб'єкта відповідних відносин, а конкретний обов'язок - одну із ознак об'єктивної сторони потурання злочину при розгляді особливостей кримінально-правової протиправності злочинної бездіяльності.

9. Запропоновано алгоритм вирішення питання про наявність злочинної бездіяльності, що містить у собі такі складові елементи, як наявність юридичної і фактичної підстав чинити дії, а також необхідної умови - невчинення необхідних дій. При цьому фактичною підставою виступає об'єктивне явище (подія), яке заподіює шкоду (наслідок) благам, що охороняються, або носить функціональний характер; юридична підстава складається з двох елементів: актуального обов'язку і реальної можливості діяти; необхідна умова кваліфікації бездіяльності злочинною - невчинення потрібних, необхідних дій, достатніх для припинення злочину за наявності юридичної та фактичної підстав.

По-новому визначається фактична підстава для припинення злочинів при потуранні злочину - це наявний, дійсний, очевидний умисний злочин, що вчиняється однією особою або групою осіб та характеризується неодномоментністю вчинення.

11. Вводиться в науковий обіг поняття юридичної підстави для вчинення дій суб'єкта при потуранні, що включає два елементи - конкретний обов'язок діяти стосовно припинення злочину та наявність реальної можливості вчинення необхідних дій для цього.

12. Наводяться додаткові аргументи на користь визнання потурання злочином, котрий вчиняється шляхом «змішаної бездіяльності», при якій бездіяльність особи, яка потурає злочину, заподіює шкоду нормальній діяльності правоохоронних органів.

13. Уперше потурання злочину, що вчиняється, розглядається в єдності з обставинами, що виключають злочинність бездіяльності при неприпинення злочину службовою особою правоохоронного органу. При цьому досліджуються як загальні, так і спеціальні види таких обставин.

Уперше аргументується необхідність виділення і розгляду ознак такої спеціальної обставини, що виключає злочинність бездіяльності при службовому потуранні злочину, як виправдане потурання, яке розглядається як різновид контрольованого вчинення злочину. Пропонується редакція примітки до проекту статті КК «Потурання злочину», в якій закріплюються ознаки цієї обставини.

На захист виносяться такі положення, які є новими у концептуальному плані і важливими для науки і практики, а саме:

1) розгляд потурання злочину, що вчиняється, як самостійного різновиду причетності до злочину та виду наступного злочину;

2) обґрунтування необхідності виділення із загального складу службового зловживання його спеціального виду - службового потурання злочину представником правоохоронного органу і розміщення цієї спеціальної кримінально-правової норми в главі 8 Особливої частини КК «Злочини проти правосуддя»;

3) формулювання сукупності ознак складу службового потурання злочину і спеціальної обставини, що виключає злочинність неприпинення злочину, який вчиняється, представником правоохоронного органу - «виправдане потурання злочину».

НАУКОВА І ПРАКТИЧНА ЗНАЧУЩІСТЬ роботи вбачається в наступному :

у науково-дослідницькій роботі висновки та положення дисертаційного дослідження можуть бути використані насамперед як методологічна основа при розробці проблем причетності до злочину і виділенні її видів, визначенні підстав відповідальності за злочинну бездіяльність, розробці спеціальних видів обставин, що виключають злочинність неприпинення злочину, що вчиняється - виправдане потурання злочину при проведенні оперативно-розшукових заходів;

- у правотворчій діяльності - пропонується модель кримінально-правової норми про відповідальність за потурання злочину, яка може бути використана в ході подальшого вдосконалення кримінального законодавства,

- у правозастосовній діяльності - запропоновані висновки можуть бути використані як при кваліфікації конкретних видів службових зловживань у сфері правосуддя, які вчиняються шляхом бездіяльності, так і при кваліфікації правомірних вчинків при проведенні оперативно-розшукових заходів у слідчо-прокурорській і судовій практиці;

- у навчальному процесі матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані при викладанні курсів Загальної і Особливої частин кримінального права України, спеціальних курсів, присвячених як загальним проблемам причетності до злочину так і її різновидам, а також спеціальним видам обставин, що виключають злочинність бездіяльності; при підготуванні навчальної і методичної літератури із відповідної тематики, при проведенні науково-дослідної роботи студентів.

АПРОБАЦІЯ РЕЗУЛЬТАТІВ ДОСЛІДЖЕННЯ. Результати досліджень, що містяться в дисертації, викладені на республіканських конференціях, які відбулися в Донецьку (1998, 2000 рр.) і Харкові (2000, 2001 р.р.), а також були обговорені на засіданнях кафедри, науково-практичних семінарах, що проходили в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого (2000 - 2001р.р.).

ПУБЛІКАЦІЇ. За темою дисертації автором опубліковано п'ять статей у фахових наукових виданнях.

СТРУКТУРА ДОСЛІДЖЕННЯ. Відповідно до мети, предмета і логіки дослідження дисертація складається з вступу, трьох розділів (в них послідовно розглядаються істотні ознаки поняття і видів потурання, провадиться юридичний аналіз об'єктивних і суб'єктивних ознак складу службового потурання злочину, обставин, що виключають злочинність бездіяльності - неприпинення злочинів), а також висновків, які містять підсумки дисертаційного дослідження і пропозиції щодо їх законодавчого закріпленню. Повний обсяг дисертації - 185 сторінок. Кількість використаних джерел - 250 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

злочинність засуджений кримінологічний потерпілий

У «Вступі» обґрунтовуються актуальність обраної теми дослідження, його предмет і структура, вказується його методологічна основа, визначається наукова новизна і практична значущість роботи, сформульовані положення, які виносяться на захист, наводиться апробація результатів дослідження.

Розділ перший «Поняття, види і кваліфікація потурання вчиненню злочину» складається із п'яти підрозділів.

Перший підрозділ «Попередні зауваження» містить аналіз розвитку законодавства щодо встановлення відповідальності за причетність до злочину взагалі та за потурання злочину зокрема. Автор досліджує історичні витоки інституту причетності до злочину, генетичну спорідненість його з інститутом співучасті. Відображається вплив теорії правової держави на подальший розвиток вчення про потурання злочину, виділені тенденції такого розвитку. Проаналізовано чинне кримінальне законодавство зарубіжних країн та кримінальний закон України, а також проект КК з приводу регламентації законодавчого закріплення інституту причетності як умисної дії чи бездіяльності, яка посягає на суспільні відносини у сфері запобігання та припинення злочинів і вчиняється спеціальним суб'єктом, котрому достовірно відомо про вчинюваний чи вчинений злочин, та виражається у заздалегідь не обіцяному приховуванні цього злочину або потуранні йому чи недонесенні про нього Робиться висновок про безпідставне та передчасне визнання вичерпаним в Загальній частині кримінального права інституту причетності.

Другий підрозділ «Поняття потурання злочину» містить чотири пункти.

Перший пункт «Проблема визначення ознак потурання» присвячений аналізу різних поглядів щодо визначення суттєвих ознак потурання в кримінальному праві. Показується неоднозначне тлумачення ознак потурання, що призводить до труднощів при його відмежування від суміжних понять. Пропонується розрізняти широке та вузьке тлумачення терміна «потурання злочину». Зокрема, в широкому (кримінологічному) розумінні потуранням визнається бездіяльність будь-якої особи, яка не припиняє правопорушення, створює умови для їх вчинення. Потурання у вузькому значенні означає тільки бездіяльність спеціально зобов'язаної особи, яка полягає у невиконанні обов'язку щодо припинення злочину.

У другому пункті «Потурання як різновид причетності до злочину» відображені існуючі напрямки (підходи) до визначення суттєвих ознак причетності до злочину як родових ознак потурання. Причетність до злочину визначається як злочинне діяння, що обумовлене наявністю вчинюваного або вчиненого злочину інших осіб (попереднього злочину). З огляду на це, потурання злочину - це самостійний різновид причетності до злочину, що вчиняється спеціально зобов'язаним суб'єктом, який не виконав правовий обов'язок припинення попереднього злочину, що вчиняється.

Третій пункт «Потурання як різновид похідного злочину» базується на висновку щодо необхідності розгляду видів причетності до злочину, в тому числі і потурання, як різновидів похідних (наступних) злочинів. Вказуються ознаки та наводяться три групи статей КК, в яких передбачаються похідні злочини : 1) статті з альтернативними диспозиціями, 2) статті, в яких безпосередньо вказується на факт вчинення похідного, обумовленого попереднім злочином, 3) статті, в яких висновок про факт вчинення похідного злочину робиться на підставі тлумачення відповідної норми. У зв'язку з цим потурання злочину визначається як певний прояв похідного причетного злочину, умисно вчинюваний у сфері запобігання та припинення злочинів особою, якій достовірно відомо про вчинення попереднього, як правило, тяжкого чи особливо тяжкого основного злочину.

Четвертий пункт «Визначення потурання злочину». Аналіз спеціальних ознак потурання злочину як різновиду причетності та водночас як виду наступного (похідного) злочину, дозволив визначити його як умисну бездіяльність спеціально зобов'язаної особи (похідний злочин), яка не припиняє вчинення злочину (попередній злочин) іншою особою (особами).

Третій підрозділ «Види потурання злочину». Дослідження ознак потурання на підставі утворюючих його попереднього та похідного злочинів приводить до виділення двох груп критеріїв, покладених в основу поділу потурання злочину на види. До першої групи критеріїв віднесені елементи складу попереднього злочину (безпосередній об'єкт, вчинення злочину одноособово або в співучасті, ступінь тяжкості попереднього злочину, вчинення близькими (рідними) та іншими особами). Другу групу утворюють ознаки похідного злочину при потуранні (службове становище суб'єкта потурання, особливості законодавчого конструювання відповідальності за потурання). Показується кримінально-правове значення наведених видів потурання злочину.

Четвертий підрозділ «Кваліфікація потурання злочину». Автор критично проаналізував існуючі в літературі варіанти кваліфікації потурання злочину за статтями 91, 165, 166, 167, 254, 254³ КК України і дійшов до висновку про можливість кваліфікації потурання злочину передусім на підставі статей 165 та 254³ КК, а також, у виключних випадках, на підставі статей 91 та 167 КК.

П'ятий підрозділ «Висновки». Виходячи із проведеного дослідження родових та видових ознак потурання, автор аргументує необхідність самостійного розгляду службового потурання, вчиненого службовою особою правоохоронного органу. Службове потурання злочину розглядається як спеціальний вид службового зловживання, що посягає на діяльність державного апарату в сфері попередження і розкриття злочинів. У зв'язку з цим обґрунтовується необхідність закріплення в главі 8 Особливої частини КК «Злочини проти правосуддя» спеціальної кримінально-правової норми, що передбачає відповідальність за такий злочин.

Розділ другий «Потурання злочину службовою особою правоохоронного органу (службове потурання)» складається з семи підрозділів.

Перший підрозділ «Потурання злочину службовою особою правоохоронного органу як спеціальний вид службового зловживання в сфері правосуддя». Автор визначає місце службового потурання серед інших спеціальних видів службового зловживання, аналізує особливі ознаки цього злочину, що є підставою віднесення його до видів службового зловживання у сфері правосуддя. Крім того, обґрунтовується запропонована послідовність розгляду елементів складу службового потурання : об'єкт та суб'єкт потурання, а також об'єктивна та суб'єктивна його сторони.

Другий підрозділ «Об'єкт службового потурання». Називаються існуючі теорії визначення об'єкта злочину в кримінальному праві. Автор пропонує виділяти в проблемі об'єкта посягання два аспекти - зовнішній (методологічний) та внутрішній. Перший пов'язаний з визначенням благ та цінностей, на які вчиняється посягання, тобто з характеристикою об'єкта кримінально-правової охорони. Другий аспект пов'язаний з розглядом об'єкта як самостійного елемента складу злочину. Зосереджуючись на другому аспекті, автор аналізує існуючі точки зору з приводу визначення об'єкта посягання причетного злочину, відмежовуючи об'єкт причетного злочину від об'єкта посягання попереднього злочину. У зв'язку з цим службове потурання визнається самостійним злочином проти правосуддя. В межах домінуючої точки зору щодо визнання об'єктом злочину суспільних відносин автор вважає безпосереднім об'єктом службового потурання правомірну діяльність правоохоронних органів, спрямовану на припинення злочинів. Пропонується уточнити назву глави 8 Особливої частини КК: «Злочини проти правосуддя та діяльності органів, які сприяють його реалізації» з метою відобразити в назві передбачені в главі злочини, які посягають на діяльність органів, що сприяють реалізації правосуддя судом.

У третьому підрозділі «Суб'єкт службового потурання» загальним чином аналізуються проблемні питання теорії службової особи як суб'єкта злочину в науці кримінального права. Автор виходить з того, що суб'єктом службового потурання може бути лише представник влади - службова особа правоохоронного органу, на яку покладено обов'язок вчиняти дії, спрямовані на припинення злочину. Визнаються зміст та види, а також способи законодавчого закріплення такого обов'язку. Робиться висновок, що такий обов'язок є статутним (потенційним) на відміну від актуального (конкретного) обов'язку, що виникає на підставі необхідності припинення злочину, що вчиняється. Окремо розглядається проблема потурання злочину, що вчиняється родичами чи близькими злочинцю особами. Автор доводить неможливість застосування родинного імунітету до особи, яка потурає злочину родича чи близької особи.

Четвертий підрозділ «Об'єктивна сторона службового потурання» складається із двох пунктів.

Перший пункт «Загальний підхід до характеристики злочинної бездіяльності» містить критичні зауваження щодо традиційного підходу до характеристики злочинної бездіяльності в кримінальному праві, пов'язаного з виділенням двох умов визнання бездіяльності злочинною (певного обов'язку вчинити потрібні дії та реальної можливості їх вчинення). На підставі запропонованого Г.В.Тімейком і О.О.Тер-Акоповим підходу та на основі аналізу кримінально-правових норм, які встановлюють відповідальність за злочинну бездіяльність автор пропонує виділяти фактичну та юридичну підстави визнання бездіяльності злочинною, а також важливу для цього умову - невчинення необхідних дій. На основі аналізу кримінального законодавства виділяються дві групи фактичних підстав - ті, які утворюють небезпеку заподіяння шкоди, та ті, що носять функціональний характер (наприклад, злочинна діяльність підлеглої особи є фактичною підставою виникнення обов'язку її припинення (ст.254³), акт процесуальної діяльності суду - судове рішення - виступає фактичною підставою для його виконання (ст.133 КК). Фактична підстава трансформує нормативно закріплений потенційний обов'язок суб'єкта в актуально-конкретизований. Юридична підстава складається з актуального обов'язку суб'єкта вчинити потрібні дії та реальної можливості вчинення необхідних дій. Розглядаються зміст зазначених складових, а також необхідна умова визнання бездіяльності особи злочинною - невчинення необхідних дій.

Другий пункт «Ознаки об'єктивної сторони службового потурання». Використовуючи запропонований алгоритм визнання бездіяльності злочинною, автор аналізує об'єктивну сторону службового потурання злочину і доводить, що фактичною підставою службового потурання виступає вчинюваний, наявний та дійсний, очевидний умисний злочин. Такий злочин актуалізує потенційний обов'язок припинення злочину в обстановці реальної можливості вчинити потрібні дії. Таким чином, зміст актуально-конкретизованого обов'язку при службовому потуранні полягає у обов'язку вчинити конкретні, потрібні та необхідні дії, достатні для припинення злочину. Реальна можливість вчинення дій при потуранні злочину допускає наявність такої обстановки вчинення бездіяльності і якостей суб'єкта, що дозволяють йому здійснити необхідні дії, спрямовані на припинення злочину, що вчиняється. За умови невчинення необхідних дій бездіяльність суб'єкта може бути визнана злочинною. Бездіяльністю при службовому потуранні визнається невчинення службовою особою конкретних дій, спрямованих на припинення очевидного, вчинюваного, як правило, умисного злочину при наявності у неї актуального (конкретного) обов'язку та реальної можливості здійснити необхідні дії. Способом такого потурання злочину визнається невикористання працівником правоохоронного органу влади або службових повноважень всупереч службовій необхідності припинення злочину, що вчиняється. Службове потурання визнається злочином з матеріальним складом і тому вчиняється шляхом так званої «змішаної бездіяльності», що обумовило розгляд причинного зв'язку між вчинюваною бездіяльністю та наслідками її вчинення.

П'ятий підрозділ «Суб'єктивна сторона службового потурання» включає в себе характеристику інтелектуального та вольового моментів прямого умислу при службовому потуранні. Автор доводить, що усвідомлення фактичних ознак злочинної бездії обумовлює усвідомлення фактичної та юридичної підстави а також необхідної умови визнання бездіяльності злочинною. Суб'єкт також усвідомлює свій правовий статус як особи, що покликана припиняти злочинні посягання. Припускаються різні мотиви вчинення службового потурання, аналізуються окремо корисливий мотив, інтереси третіх осіб та інша особиста зацікавленість особи, яка потурає злочину. Встановлення мети потурання має значення для визначення мотиву злочину та може враховуватися при індивідуалізації покарання.

Шостий підрозділ «Законодавче закріплення ознак службового потурання». Наведена характеристика об'єктивних та суб'єктивних ознак посадового потурання привела до висновку про специфічні ознаки цього злочину. Враховуючи тенденцію до виділення спеціальних складів службового зловживання та аналізуючи теорію спеціальних складів злочину, автор пропонує варіант кримінально-правової норми про відповідальність за потурання злочину, яку, на його думку, необхідно розмістити у главі «Злочини проти правосуддя».

Сьомий підрозділ «Висновки» містить визначення ознак елементів складу службового потурання, які досліджені в процесі аналізу ознак цього злочину.

Розділ третій «Обставини, що виключають злочинність потурання вчиненню злочину» складається з трьох підрозділів.

Перший підрозділ «Загальні види обставин, що виключають злочинність потурання злочину» присвячений розгляду крайньої необхідності, колізії правових обов'язків, а також виданню та виконанню (невиконанню) наказу при потуранні вчиненню злочину. Окремо аналізуються варіанти кримінально-правової кваліфікації видання (виконання) наказів потурати злочину.

Другий підрозділ «Виправдане потурання як спеціальна обставина, що виключає злочинність потурання злочину» містить аналіз спеціальної обставини, що виключає злочинність потурання злочину. Автор використовує для аналізу ознак такої обставини запропонований в науці системний підхід до визначення обставин, що виключають протиправність та суспільну небезпечність діяння. Аргументується необхідність виділення ознак спеціальної обставини, що виключає злочинність бездіяльності при службовому потуранні злочину - виправдане потурання. Пропонується законодавчо закріпити таку обставину у примітці до варіанту статті про потурання злочину.

Третій підрозділ «Висновки» містить теоретичні положення, до яких дійшов автор при дослідженні загальних та спеціальної обставин, що виключають злочинність службового потурання злочину.

ЗАКЛЮЧНІ ПОЛОЖЕННЯ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі, що полягає у дослідженні поняття та видів потурання злочину. Дисертаційне дослідження містить, по-перше, теоретичні висновки щодо визначення ознак службового потурання злочину, відмежування його від суміжних кримінально-правових явищ. Передбачені результати дослідження, які, на думку, автора потребують законодавчого закріплення. Пропонується варіант кримінально-правової норми про потурання злочину разом з приміткою до неї:

Стаття … Потурання злочину.

Заздалегідь не обіцяне потурання злочину, яке вчиняється службовою особою правоохоронного органу,- карається позбавленням волі на строк до п'яти років.

Те ж діяння, вчинене службовою особою правоохоронного органу, яка займає особливо відповідальне становище, або щодо тяжкого чи особливо тяжкого злочину, чи відносно злочину підлеглої особи, або таке, що призвело до тяжких наслідків, - карається позбавленням волі на строк до восьми років.

Примітка : Дія цієї статті не поширюється на випадки невиконання обов'язку припинення злочину службовою особою правоохоронного органу при здійсненні оперативно-розшукової діяльності відповідно до закону.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ У НАСТУПНИХ РОБОТАХ АВТОРА

Лемешко А.Н. К вопросу об установлении уголовной ответственности за попустительство совершению преступления // Актуальные проблемы борьбы с преступностью на современном этапе : Мат. науч.-практ. конф. - Донецк : Ин-т внутр. дел, 1999. - С. 21.

Лемешко О.М. Потурання злочину як різновид наступного (похідного) злочину // Вісник Академії правових наук України. - Харків: Право, 1999. - № 3 (18). - С. 186-190.

3. Лемешко А.Н. Попустительство преступлению как самостоятельный вид преступления против правосудия // Проблеми законності : Респ. міжвідом.наук. зб. / Відп. ред. Тацій В. Я. - Харків : Нац. юрид. акад. України, 2000. - № 41 - 176-180.

4. Лемешко А.Н. О субъекте попустительства совершению преступления // Проблеми законності : Респ.міжвід.наук.зб./ Відп. ред. Тацій В.Я. - Харків : Нац. юрид. акад. України, 2000. - № 43. - С. 141-145.

5. Лемешко О.М. Здійснення правомірного контролю як спеціальна обставина, що виключає кримінальну відповідальність за потурання злочину // Вісник Академії правових наук України. - Харків: Право, 2000. - № 3 (22). - С.217-222.

Размещено на Allbest.ru