Виборче законодавство України та проблеми його вдосконалення

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В.М.КОРЕЦЬКОГО

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Спеціальність 12.00.02 - конституційне право

Виборче законодавство України та проблеми його вдосконалення

ЛАВРИНОВИЧ ОЛЕКСАНДР ВОЛОДИМИРОВИЧ

КИЇВ - 2001

Загальна характеристика роботи

Актуальність роботи. Виборче законодавство є одним із головних чинників, що визначає якість функціонування органів державної влади. Воно покликане забезпечувати демократичні процедури у суспільстві і сприяти розвитку політичних партій й регламентує здійснення ними основної функції формування і вираження політичної волі громадян.

Метою проведення правової реформи, зокрема реформи виборчого права є побудова в Україні демократичної правової держави, організація і функціонування якої мають забезпечити суверенітет народу. Необхідність дослідження виборчого законодавства України, його теоретичних основ, проблем його вдосконалення та практики застосування безпосередньо випливає з проголошення України Конституцією України суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Основою будь-якої демократичної держави є народовладдя. Тому забезпечення принципів народовладдя, розкриття його потенціалу, пріоритет прав людини і громадянина, реформування держави на загальновизнаних світових ідеях конституціоналізму - є одними з найактуальніших питань.

Така робота видається необхідною, коли виходити з тези, що виборче право виступає базовою юридичною структурою, в межах якої через встановлені виборчі правила здійснюється становлення демократичної держави як форми організації народовладдя.

Наукові роботи в галузі дослідження народного суверенітету й цього реалізації, здійснені вітчизняними і зарубіжними вченими - конституціоналістами Грушевським М.С., Драгомановим М.П.; Чичеріним Б.І., Понтовичем Е.Е., Шахназаровим Г.Х., Фаберовим Н.П.; Копєйчиковим В.В., Козюброю М.І., Малишком М.І., Назаренко Є.В., Нижник Н.Р., Опришком В.Ф., Орзіхом М.П., Погорілком В.Ф., Селівановим А.О., Ставнійчук М.І.,Тодикою Ю.М.,Тарановим А.П.,Фрицьким О.Ф., Шаповалом В.М., Шемшученком Ю.С., Цвєтковим В.В., Юзьковим Л.П., Яворський В.Д. справили значний вплив на державно-правову практику й нині широко використовуються при становленні та вдосконаленні політико-правових інститутів.

Поруч з цим наукові дослідження у галузі сучасного виборчого законодавства України не охоплюють всю повноту проблеми й спонукають до розроблення як нових напрямків наукового пошуку, так й до науково-обґрунтованих пропозицій щодо вдосконалення виборчого законодавства.

Актуальність дослідження посилюється виключно важливим завданням по завершенню реформування виборчої системи. Адже, право громадян обирати і бути обраними займає центральне місце у процесі формування органів влади. Всі органи управління в системі державної влади чи самоврядування формуються обраними безпосередньо громадянами органами чи посадовими особами. Влада народу може розглядатись як провідна правова категорія сучасного конституціоналізму.

Виборче право і законодавство - є ключовим фактором соціально - політичних та економічних перетворень, а боротьба за ту чи іншу модель виборчої системи - визначальним фактором політичної і державної діяльності в період становлення української державності.

Отже, досконала виборча система сприятиме проведенню державної політики, спрямованої на утвердження: норм Конституції України у суспільних стосунках; законності і відкритості дій органів державної влади, реформування системи державного управління для забезпечення інтересів громадян України.

Зв'язок з планами наукових робіт та із планом законодавчих робіт Верховної Ради України.

Робота виконана у відділі конституційного законодавства та державного будівництва Інституту законодавства Верховної Ради України в межах теми “Виборче законодавство України та проблеми його вдосконалення” ( згідно з щорічними планами наукових робіт Інституту законодавства 1999-2000 років).

Обрана тема дослідження пов'язана також з планами законодавчих робіт Верховної Ради України 2 та 3 скликання. Особиста участь автора в підготовці та ухваленні виборчих законів, участь у виборчих кампаніях дала можливість системного вивчення виборчого законодавства в процесі його ухвалення, безпосереднього впливу на його творення та дослідження його впливу на суспільні процеси.

Серед авторських законопроектів : проект Закону України “Про вибори народних депутатів України”, 1995 р.; проект Закону “Про політичні партії в Україні”, 1997р.; проект Закону “Про вибори Президента України”, 1998 р.; проект Закону “Про доповнення до Кримінального кодексу України (стосовно статей 127-1, 128-1, щодо перешкодження роботі виборчих комісій і неправомірне використання виборчих бюлетенів), 1999 р.; проект Закону "Про внесення змін до Цивільного процесуального Кодексу України". 1999 р.; проект Закону "Про внесення змін до Закону України "Про вибори Президента України", 1999.

Дослідження проводилось під час роботи в спеціальних комісіях, утворених Постановами Верховної Ради України “Про створення Тимчасової спеціальної комісії по опрацюванню проекту Конституції України” 5 травня 1996 року та “Про склад Тимчасової спеціальної комісії по доопрацюванню проекту Закону України про вибори народних депутатів України” від 20 листопада 1996 року.

Методологія дослідження включає філософсько-світоглядні підходи, насамперед діалектичний, що використовується в обґрунтуванні концепції легітимізації влади, а також загальнонаукові і спеціальні юридичні методи, які використані, зокрема, при обґрунтуванні неконституційності норм, що дозволяють визнавати реалізовану через голосування на виборах волю громадян “недійсною” через “недійсність виборів”.

Об'єкт дослідження. Теоретичні засади представницької демократії й нормативні акти в галузі виборчого права.

Предметом дослідження є виборче законодавство України, сукупність суспільних відносин, що виникають і діють в процесі виборів як форми народного волевиявлення.

Мета дослідження. Мета роботи - на основі аналізу теоретичних досліджень, нормативної бази та практичного матеріалу з позиції реалій перехідного суспільства оцінити роль виборчого законодавства у становленні демократичної, правової держави та розробити законодавчі пропозиції, які б містили точні, надійні та об'єктивні правила, які регулюють виборчий процес. І щоб ці правила, з одного боку, дозволяли максимально точно забезпечити репрезентацію суспільних настроїв, з другого, заохочували політичне структурування суспільства, з третього - сприяли обранню ефективного і прогнозованого органу.

Наукова новизна одержаних результатів. Новизна дослідження полягає в тому, що це одна з перших спроб комплексно розглянути виборче законодавство України, процес його реформування та впливу на цей процес різних чинників.

Новизну відбивають такі основні положення і висновки :

- Зв'язок норм виборчого законодавства і норм Конституції України реалізує нормативну логіку єдиного джерела влади в Україні, яким є народ.

- Демократична виборча система повинна гарантувати справедливий, ефективний і оперативний порядок вирішення спорів під час виборчих кампаній, можливість усунення порушень чинного законодавства під час виборів, з метою недопущення спотворення волі громадян.

- Необхідною є участь суду на всіх стадіях виборчого процесу, що забезпечує здійснення конституційного положення щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають в державі.

- Інститут “недійсних виборів” є неконституційним, оскільки суперечить конституційному праву громадян обирати і бути обраними.

- Неконституційним є відсотковий бар'єр участі громадян у виборах, як обов'язкова умова для визнання виборів чинними.

Таким чином усувається можливість боротьби проти обрання критично необхідної чисельності представницьких органів, тобто творення конституційних органів державної влади.

Практичне значення одержаних результатів.

Результати дослідження знайшли своє відображення в Конституції України. Зокрема були реалізовані авторські пропозиції:

Конституційного закріплення політичного плюралізму як однієї з визначальних основ народовладдя. “Суспільне життя в Україні грунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності”.

Конституційного закріплення періодичності проведення виборів. Відповідно до статті 77 Конституції чергові вибори до Верховної Ради відбуваються в останню неділю березня четвертого року повноважень Парламенту. Частина 5 статті 103 встановлює дату проведення чергових виборів Президента - остання неділя жовтня п'ятого року повноважень Президента. Тепер ми маємо точну визначеність на тривалу перспективу з днем наступних виборів, який ніяк не залежить від волі політиків чи державних органів.

Окрім цього, результати дослідження стали основою для вдосконалення чинного законодавства України про вибори: Закону України “Про вибори народних депутатів України” від 24 вересня 1997 року; Закону України “Про вибори Президента України” від 5 березня 1999 року; Закону України “Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” від 14 січня 1998 року; Закону України “Про Центральну виборчу комісію” від 17 грудня 1997 року; Закону України “Про внесення змін до Кримінального кодексу України”.

Крім правотворчої, результати дослідження можуть бути застосовані в науковій та науково-освітній сферах.

Апробація результатів дисертації. Теоретичні та практичні висновки і положення, які містяться у дисертаційному дослідженні, неодноразово розглядались на засіданнях парламентських Комітетів з питань правової політики та державного будівництва і місцевого самоврядування.

На різноманітних конференціях, семінарах, нарадах. Серед яких : Семінар “Організація та фінансування політичних партій та виборчих кампаній. Альтернативні виборчі системи”, проведений 28-30 березня 1996 року Верховною Радою України та Британським урядовим фондом “Ноу-Хау”;

Семінар “Розвиток конституційного процесу в Україні”, проведений 6-7 травня 1996 року Міністерством юстиції України та Українською правничою фундацією;

Семінар “Розвиток недержавних організацій через правові реформи”, проведений 28-29 серпня 1996 року Світовим Конгресом Українських юристів та Міжнародною Фундацією виборчих систем;

Міжнародна науково-практична конференція “Україна. Вибори - 98: Досвід. Проблеми. Перспективи”, проведена 18-20 листопада 1998 року Центральною виборчою комісією;

Семінар “Регіональні мас-медіа та президентські вибори в Україні”, проведений 22-23 квітня 1999 року Центром політичних досліджень та інформаційних технологій “Демократія і розвиток”;

Конференція “Засоби масової інформації та вибори”, проведена 18-20 червня 1999 року Комітетами Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації і з питань правової реформи, Державним Комітетом інформаційної політики України, центральною виборчою Комісією та Міжнародною Фундацією виборчих систем.

Міжнародна науково-практична конференція “Проблеми розгляду виборчих справ в Україні та практика розгляду судами України деяких категорій справ в касаційному порядку та в порядку нагляду. Забезпечення апеляції і касації в Україні”, проведена 11-12 листопада 1999 року Верховним Судом України та Міжнародною фундацією виборчих систем;

Семінар “Вибори в Білорусі. Можливість застосування українського досвіду?”, проведений 3 березня 2000 року Українським незалежним центром політичних досліджень;

Міжнародна конференція “Політичні партії у пост-виборчому середовищі”, проведена 22-23 травня 2000 року місією ОБСЄ, центром Маршалла та Міжнародною Фундацією виборчих систем та інші.

Публікації. Основні положення дисертації опубліковані у 4 наукових статтях та матеріалах 4 науково-практичних конференцій.

Структура дисертації. Структура роботи зумовлена послідовністю у викладенні матеріалу з метою повного висвітлення теми. Складається з вступу, чотирьох розділів по три підрозділи в кожному, висновків, списку посилань (103 найменування). Загальний обсяг роботи 159 сторінок. Список посилань - 13 сторінок.

ЗМІСТ РОБОТИ

чинний виборчий законодавство

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, визначається його мета і завдання. Дається характеристика об'єкта, предмета і методології роботи, розкривається її наукова новизна та практичне значення одержаних результатів. Вказується на зв'язок з планами законодавчих робіт Верховної Ради України.

Перший розділ - “Загальна характеристика виборчих систем” розкриває поняття виборчої системи, що є визначальним для характеристики виборів як форми реалізації ідей представницької демократії.

З метою визначення місця і ролі виборчого права на етапі становлення демократичної державності і забезпечення реального народовладдя, необхідно дослідити політико-правову природу виборчої демократії взагалі та історичний досвід країн сталої демократії.

У роботі прослідковано залежність обрання типу виборчих систем у різних країнах від способу організації державної влади, від форми державного устрою, національного складу суспільства, його традицій та культури, впливу зовнішніх чинників.

З виникненням ідей представницької демократії виникала і потреба у встановленні правил, за якими визначаються представники. Зроблено історичний огляд становлення і розвитку цих правил на прикладі Великобританії, США, країн Скандинавії, Швейцарії, Німеччини, Італії, Франції, на їх політичному і соціокультурному ґрунті.

Детальне вивчення виборчих систем, дослідження деяких результатів застосування тієї чи іншої системи дає можливість найоптимальнішого вибору цього інструменту здійснення народовладдя.

У роботі досліджено вплив суспільних процесів на розвиток виборчого законодавства, на становлення демократичного виборчого законодавства країн колишнього СРСР та соціалістичного табору. Досліджено процес становлення відносин конкурентного і представницького типу, початок систематизації норм, що регулюють ці відносини, становлення системи демократичних цінностей.

Встановлено взаємозв'язок правових норм виборчого законодавства й характеру суспільних процесів.

Другий розділ - “Сучасне виборче законодавство України” складається з трьох підрозділів, в яких проаналізовано законодавство України, що забезпечує обрання органів і посадових осіб як на загальнодержавному, так і на місцевому рівнях.

Конституція України забезпечила повноту вищої нормативної бази для подальшого нормативного закріплення механізмів здійснення народовладдя в Україні.

Порядок проведення виборів згідно з частиною 3 статті 77 та частиною 6 статті 103 Конституції встановлюється спеціальними законами. Щодо кожного виду виборів існують окремі закони, що базуються на основних конституційних принципах народовладдя й охоплюють своїм регулюванням усі істотні сторони цих суспільних відносин.

Серед елементів, що сприяють справедливості, найбільш важливими для вираження людської гідності і рівних та невідчужуваних прав є вільні вибори зі встановленою періодичністю таємним голосуванням, що гарантує вільне волевиявлення виборців у виборі своїх представників.

Реалізація конституційних прав громадян у законах, що регламентують народовладдя, покликана забезпечити: побудову стабільного суспільства, що унеможливить диктатуру у будь-якій формі; формування прогнозованої і політично відповідальної влади; ефективність роботи представницьких органів та посадових осіб.

Виборче право є не тільки важливою підгалуззю конституційного права, а й певною мірою синтетичним напрямком права, що органічно об'єднує в собі й окремі сегменти інших галузей права. Якраз у виборчому законодавстві перетинаються нормативні акти конституційного, адміністративного, фінансового, трудового, кримінального та інших галузей права.

Отже, виборчому законодавству притаманний міжгалузевий, комплексний характер, тобто воно юридично не однорідне, оскільки включає в себе не тільки норми, але й нормативні акти з різних галузей законодавства, які в свою чергу є формою вираження норм відповідних галузей права. Це дозволяє розглядати виборче законодавство як міжгалузеве.

Аналізуючи законодавство про вибори народних депутатів України, автор констатує, що стан виборчого законодавства України на момент початку досліджень не забезпечував незворотності демократичних процесів. Більш того, окремі норми могли спровокувати кризу представницької влади й повернення до тоталітаризму.

Суть проблеми полягала в тому, що суб'єктами виборчих змагань законодавство визнавало поруч із політичними партіями - трудові колективи, професійні спілки, громадські організації і окремих громадян. Це унеможливлювало обрання представницьких органів із прогнозованим і стабільним напрямком нормотворення. З іншого боку, нівелювалась роль політичних партій як єдино можливого ефективного суспільного інструменту для формування влади і політичного контролю за нею, що творить механізм реальної політичної відповідальності.

Застосування двотурової системи абсолютної більшості у поєднанні із вимогою участі у виборах абсолютної більшості виборців створювало реальну загрозу можливого необрання необхідної кількості депутатів для початку роботи виборних представницьких органів. У березні 1994 року через це в Україні постала реальна загроза необрання першого складу Парламенту, що обирався в незалежній державі. Так у першому турі було обрано лише 48 депутатів. А по завершенню виборчої кампанії у Верховній Раді залишалось 124 вакансії.

Автором обґрунтована необхідність серйозного вдосконалення законодавства про вибори народних депутатів України. Дано аналіз окремих норм чинного на той час Закону про вибори від 18.11.1993 та досліджено їх вплив на результати виборів і суспільні процеси, вказано на найвагоміші недоліки цього Закону. Визначивши основні завдання реформування законодавства про вибори народних депутатів, серед яких - підвищення ефективності виборчого процесу, структурування Парламенту та сприяння утвердженню багатопартійної системи - дано аналіз, внесеного автором у порядку законодавчої ініціативи проекту Закону “Про вибори народних депутатів України”, підготовленого на виконання цих основних завдань.

Концептуальні підходи, запропоновані цим законопроектом, були реалізовані в ухваленому 24 вересня 1997 року Законі України “Про вибори народних депутатів України”. Введення мажоритарно - пропорційної системи мало на меті і виконало функцію заохочення розвитку загальнонаціональних партій як інструменту політичної визначеності влади й дієвого контролю влади.

Законом закладені надійні правові гарантії обрання повного складу Верховної Ради в останню неділю березня кожного четвертого року за будь-яких умов. Це дає визначеність на довгу перспективу і здешевлення процедури виборів для платників податків.

Виходячи з конституційного положення, що обирати владу це право, а не обов'язок, у Законі відсутні будь-які обмеження, щодо визнання виборів недійсними.

Кандидат, що отримав більшу підтримку по мажоритарному округу ніж інші, не зважаючи на її цифровий вираз, вважається обраним. Єдине обмеження, передбачене для пропорційної частини ставить умову, щоб більше ніж одна партія із своїм списком кандидатів зібрали понад 4 відсотки голосів виборців, що візьмуть участь у голосуванні. Таке положення сприяє консолідації партій та структуруванню Парламенту.

В Законі реалізовані запропоновані автором позиції про перехід від негативного до позитивного голосування та про запровадження нового типу виборчого бюлетеню з відривним талоном, що суттєво зменшує імовірність фальсифікації.

У дисертації обґрунтована необхідність зміни законодавства про вибори Президента України на основі нової Конституції України та нових виборчих Законів. Поданий автором у порядку законодавчої ініціативи проект Закону “Про вибори Президента України” приведений у відповідність до Конституції, уніфікований з Законом “Про вибори народних депутатів України”, щодо технологічних проблем. На виконання завдання обрання Глави держави, політичні погляди якого є чітко визначеними та стабільними, проектом пропонувалось надати право висування виключно політичним партіям.

Остаточне ухвалення рішення колегіальним органом в режимі пошуку політичного компромісу не дало можливості ухвалення як Закону, взятого за основу авторського законопроекту. Але, не дивлячись на деякі недоліки Закону України “Про вибори Президента України” забезпечив позитивні зміни у в нормуванні процесу обрання Глави держави.

Розглядаючи законодавче забезпечення виборів органів та посадових осіб місцевого самоврядування, розкрито особливості процесу заснування демократичних принципів на місцевому рівні.

Конституційне закріплення права територіальних громад на самоврядування та базових принципів формування органів місцевого самоврядування та обрання його посадових осіб, стало основою для законодавчого врегулювання організації місцевого самоврядування, де найважливішим є обрання представників територіальної громади для виконання її самоврядних функцій.

Закон України “Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів”, ухвалений Верховною Радою України 14 січня 1998 року визначив основні засади, особливості та порядок підготовки і проведення виборів органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Розділ 3 - “Вплив виборчого законодавства України на політичні процеси в державі” присвячений дослідженню взаємозв'язку та взаємовпливу розвитку виборчого законодавства та партійного будівництва й реформи законодавства про вибори народних депутатів та структурування Верховної Ради. А також впливу цих двох чинників на становлення такого порядку політичної демократії, при якому всі суб'єкти політичного життя мають законодавчо визначену можливість впливу на рішення, що приймаються і несуть адекватну відповідальність.

Автор визначає політичні партії як інструмент здійснення політичної волі громадян.

Відповідно до статті 36 Конституції України громадяни України мають право на об'єднання в політичні партії… Політичні партії сприяють формуванню і вираженню політичної волі громадян, беруть участь у виборах.

Через партії народ виражає свою волю, це інструмент його участі у політичному житті держави. Громадяни, які мають бажання брати активну участь у політичному житті, впливати на суспільні процеси, можуть об'єднуватись в партії з метою реалізації своїх поглядів на суспільний розвиток через представництво в органах державної влади.

Звичайно, Україна має свої особливості, насамперед спадщину комуністичної доби, яка не дозволяла розвинутись структурам громадянського суспільства, а наявні були зруйновані, що позначається і сьогодні і є однією з вагомих причин, чому в Україні партії поки що слабкі, малочисленні. Але ж вони ніколи й не постануть, не зміцняться без міжпартійних виборчих змагань, без правових норм, що мають стимулювати розвиток загальнонаціональних впливових політичних партій.

У роботі висвітлюється процес становлення парламентаризму в Україні, впливу на цей процес виборчого законодавства. Автором проаналізовано вплив Закону України “Про вибори народних депутатів України” на структурування Верховної Ради України та сформулювані пропозиції вдосконалення виборчого Закону з метою обрання політично структурованого Парламенту.

Автором обґрунтовується положення щодо права висування кандидатів у народні депутати та кандидатів у претенденти на посаду Президента України, яке має бути надане тільки політичним партіям, оскільки на виборах суспільство обирає подальший напрямок свого розвитку і ту політичну силу, яка за дотримання цього напрямку буде відповідати. Без політичної відповідальності застосувати інші види правової відповідальності за дії чи наслідки дій державного керівництва практично неможливо.

Дано аналіз конституційних положень, щодо первинності народної волі при формуванні всіх органів влади. Висвітлено порядок підзвітності та підконтрольності органів влади в залежності від порядку їх створення.

Розділ 4 - “Вирішення спорів під час виборчих кампаній” - розкриває одну з головних рис демократичної виборчої системи - ефективне вирішення спорів та усунення порушень законодавства під час виборчих кампаній та недопущення впливу порушень на вільне волевиявлення.

У дисертаційному дослідженні висвітлений порядок вирішення спірних ситуацій системою виборчих комісій. Даний аналіз проблеми визнання виборів недійсними та проблеми “виборів, що не відбулися”.

Проблема “виборів, що не відбулися” остаточно знята з ухваленням Закону “Про вибори Президента України”, а проблема визнання виборів недійсними залишається актуальною, хоча в цьому ж Законі відсутня така норма. Щодо виборів народних депутатів України та виборів органів та посадових осіб місцевого самоврядування є законні підстави перекреслення конституційних прав громадян на право обирати і бути обраними.

Автором обґрунтована необхідність вилучення із всіх виборчих законів норм про можливе визнання виборів недійсними. Виборчі комісії при виявленні порушень зобов'язані їх усувати і встановлювати об'єктивний підсумок виборів.

У роботі розглядається роль суду у вирішенні спорів під час виборчих кампаній. Ця роль зводиться до підтвердження чи спростування факту порушення законності, визначення міри впливу встановлених порушень на підсумки виборів, покарання винних за скоєні правопорушення під час виборчого процесу.

Всі виборчі закони України передбачають участь суду у вирішенні спорів. Всі вони містять норми про судове оскарження неправильностей у списках виборців, оскарження рішень, дій чи бездіяльності виборчих комісій. Переважна кількість звернень до суду стосується підсумків виборів. Найбільш проблемними є справи про визнання виборів недійсними.

Слід зазначити, що роль суду у виборчому процесі важлива на всіх його стадіях. Відповідно до чинного законодавства може бути оскаржена до суду відмова у реєстрації, сама реєстрація та подана пропозиція про зняття з реєстрації.

Для більшої чіткості розгляду справ судами, ефективності роботи суду вважається необхідним розширити їх нормативну базу.

Автором наголошується важливість непорушності виборчого процесу, оскільки порушення під час виборів спотворюють волю громадян та підривають їх довіру до системи виборної та представницької демократії як політико-правового інституту та системи цінностей.

Відповідальність за порушення законодавства під час виборчої кампанії передбачена всіма чинними виборчими законами. Кримінальний кодекс містить статті, які визначають відповідальність за злочини проти виборчих прав громадян.

Беручи до уваги наслідки для суспільства чи територіальної громади злочинів, скоєних під час виборчих кампаній, автор, використавши право законодавчої ініціативи, вніс пропозицію про доповнення Глави ІУ Кримінального Кодексу встановленням відповідальності за перешкоджання роботі виборчих комісій та порушення принципу голосування кожним виборцем особисто. Законом №974-ХІУ від 15.07.1999 року Кодекс доповнено.

Проект Закону "Про внесення змін до Цивільного процесуального Кодексу України" поданий автором з метою узгодження норм чинних виборчих законів та Цивільного процесуального Кодексу України.

ВИСНОВКИ

У висновках узагальнюються основні результати дисертаційного дослідження.

Найважливішим принципом будівництва органів державної влади є демократичний порядок їх формування. Всі органи управління в системі державної влади чи самоврядування формуються обраними безпосередньо громадянами органами чи посадовими особами. Отже, влада народу є головною правовою категорією сучасного конституціоналізму.

Обґрунтована необхідність участі суду на всіх стадіях виборчого процесу, що забезпечує здійснення Конституційного положення, щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають в державі.

Доведена наявність правового конфлікту між конституційним правом громадян обирати і бути обраними і можливість визнання виборчими комісіями виборів недійсними, тобто, встановлена неконституційність інституту “недійсних виборів”.

Доведена неконституційність, а отже необхідність усунення відсоткового бар'єру участі громадян у виборах, як обов'язкової умови для визнання виборів чинними. В поєднанні із відмовою від негативного голосування й запровадженням позитивної форми вибору, відмова від принципу абсолютної більшості якісно змінила психологію мотивації виборця і забезпечила пріоритет позитиву під час кампанії щодо особи кандидата.

Підсумки дисертаційного дослідження втілені у законопроектах та Законах України.

Пропозиції цілісних проектів Законів України й окремих проектів змін до виборчого законодавства, а також Цивільного процесуального кодексу, Кодексу про адміністративні правопорушення та Кримінального кодексу України, що набули чинності й були застосовані під час виборчих кампаній, забезпечили : зміну виду виборчої системи при виборах Парламенту - замість мажоритарної системи абсолютної більшості запроваджена змішана система із поєднанням типу мажоритарної складової відносної більшості й пропорційної складової із типом закритих списків в єдиному загальнодержавному окрузі; запровадження нового підходу й порядку контролю за виборчим процесом - впроваджені нові типи виборчих бюлетенів із контрольними талонами й суцільною нумерацією дільниця - округ, запроваджена нова процедура формування всіх виборчих комісій із гарантованою участю в них представників політичних партій та кандидатів, що беруть участь у виборчих перегонах; захист прав виборців на обрання Глави держави, через вилучення норми, що дозволяє визнати вибори недійсними. Виявлені порушення мають усуватись виборчими комісіями. Порушники закону повинні притягатись до відповідної юридичної відповідальності. А Центральна виборча комісія зобов'язана встановлювати об'єктивно правильний підсумок виборів; перехід від чотирьохрівневого типу побудови виборчих комісій (дільнична - районна (міська) - обласна - Центральна) до трьохрівневого (дільнична - окружна - Центральна), що зменшило можливості адміністративного впливу на роботу комісій та підвищило оперативність проходження інформації при виборах Президента України; передачу основних функцій по організації виборчих кампаній в одномандатних виборчих округах до окружних виборчих комісій, включно з правом визначення особи, обраного депутата. За Центральною виборчою комісією при цьому залишилось право розгляду апеляції, щодо правильності рішень окружної комісії.

ЛІТЕРАТУРА

Місце суду в правовій інфраструктурі виборчих кампаній в Україні // Право України. - 1999. - №5. - С. 23-25.

Реформа виборчої системи і Парламент України // Право України. - 2000. - №1. - С. 97.

Конституційне забезпечення народовладдя в Україні // Віче. - 2000. - №2. - С. 3-11.

Проблема недійсності виборів // Право України. - 2000. - №6. - С. 84-85.

Роль політичних партій у виборчому процесі // Матеріали щорічної Конференції Асоціації працівників виборчих органів Центральної та Східної Європи. Київ. 1994. - С. 28-29.

Громадські організації та законодавство //Інформаційний бюлетень СКУЮ. - № 9-10(8).- 1996.

Виборче законодавство України: історія становлення та перспективи розвитку // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції “Вибори - 98: Досвід. Проблеми. Перспективи”, проведена 18-20 листопада 1998 року Центральною виборчою комісією. Київ. 1999. - С. 48-49.

Основні положення та особливості Закону “Про вибори Президента України”. // Матеріали семінару “Регіональні мас-медіа та президентські вибори в Україні”, проведений 22-23 квітня 1999 року Центром політичних досліджень та інформаційних технологій “Демократія і розвиток”. Київ. - 1999. - С.4-7.

Размещено на Allbest.ru