Актуальність теми дослідження. В даний час в Україні відбуваються корінні економічні, соціальні та політичні перетворення, спрямовані на побудову демократичної, правової держави. Ці процеси протікають непослідовно, суперечливо, що разом з негативною спадщиною минулого істотно впливає на всі сторони соціальної дійсності.

Злочинність завжди займала одне з перших місць серед найбільш гострих проблем, які тривожать громадську думку.

На сучасному етапі доля необережної злочинності в загальній кількості злочинів, що вчиняються в країні, зростає, маючи при цьому більш високу латентність (особливо злочинних порушень правил техніки безпеки на виробництві, екологічних злочинів). Сумарно число загибелі людей і спричинення їм тілесних ушкоджень у результаті скоєння злочинів з необережності складає значну частку всіх випадків таких наслідків для потерпілих від злочину.

Спостерігається велика розповсюдженість необережних злочинів при експлуатації транспортних засобів. За рівнем травматизму на виробництві зі смертельними наслідками пропорційно кількості населення Україна займає одне з найперших місць серед індустріально розвинених країн. Велику небезпеку для життя і здоров'я українців мають необережні екологічні злочини. Не випадково багато з них відносяться до числа злочинів міжнародного характеру. Трагедія на Чорнобильській АЕС, алопеція в Чернівцях - реальне тому підтвердження.

Велика частина території України відноситься до зони екологічного лиха. Населення змушене користуватись питною водою, що не відповідає гігієнічним вимогам. Більше половини жителів країни постійно знаходиться під шкідливим впливом забрудненого повітря, води, ґрунту, шумових і електромагнітних джерел.

Великі економічні збитки наносять пожежі, які виникають внаслідок необережного поводження з вогнем. Розповсюдженість пияцтва і наркоманії серед необережних злочинців відповідає розміру показника для злочинності в цілому.

У продовж багатьох років кримінологічні дослідження необережної злочинності та її профілактики відставали від досліджень аналогічних питань, які стосуються боротьби з умисною злочинністю. В 60-х роках навіть говорилось про "незначне" кримінологічне значення злочинів, що вчиняються з необережності. Це, однак, неправильно ні для тих років, ні, тим більше, для сучасного періоду.

Неухильно збільшуються матеріальні, фізичні та моральні збитки, що заподіюються необережними злочинами. За даними кримінологів, більше ніж у трьох п'ятих усіх випадків смерті потерпілих від злочинів вона наступила в результаті злочинної необережності.

Водночас сучасне життя висуває нові проблеми у сфері необережної злочинності, які потребують вирішення, зокрема необхідність активізації наукових досліджень з цієї проблематики, викликане, по-перше, важливістю і масштабністю завдань по охороні життя і здоров'я громадян в Україні.

По-друге, загострилися проблеми злочинної необережності, які потребують нагального розв'язання у зв'язку з важливістю і масштабністю завдань по охороні життя і здоров'я громадян в Україні відповідно до ст.3 Конституції України.

По-третє, існують особливості в генезисі та мотивації злочинів, що вчиняються з необережності, в сучасних умовах суспільного розвитку.

По-четверте, існує специфіка рівня і структури необережної злочинності, її причин і динаміки.

Комплексного предметного аналізу злочинної необережності майже не проводилось. Дослідження окремих аспектів злочинної необережності проведено такими науковцями України, як В.О. Глушков, О.М. Джужа, О.М. Костенко, І.П. Лановенко, І.М. Даньшин, В.М. Мисливий, Ф.А. Лопушанський, С.В. Гончаренко, В.А. Комаха, А.М. Кандибова, Ю.Л. Заросинський, Б.І. Вихристенко, Н.Б. Чабан, П.П. Андрушко, В.В. Василевич, Є.М. Моісеєв, О.Я. Свєтлов. Отже стає нагальною проблема дослідження концепції необережної злочинності, її механізму та шляхів протидії. Особливого значення воно набуває на сучасному етапі реформування кримінального законодавства України.

Викладені обставини, потреба в удосконаленні норм чинного кримінального законодавства, яке регулює вчинення злочинів з необережності, а також відсутність належного предметного дослідження даної проблеми, роблять тему дослідження актуальною й обумовлюють її вибір.

Зазначені праці сучасних учених, а також чимало інших праць учених минулого, сучасні розробки науковців з проблем злочинної необережності послужили науково-теоретичною основою даного дисертаційного дослідження проблем злочинної необережності, що виникли в нових умовах.

Зв'язок дослідження з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження пов'язана з науково-дослідною роботою Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України "Теоретичні проблеми кримінальної відповідальності”, яка виконувалась у відділі проблем кримінального права, кримінології та судоустрою в 1998-2000 рр., а також з Комплексною програмою профілактики злочинності на 2001-2005 рр. і в своїй частині спрямована на дослідження концепції злочинної необережності, її механізму, шляхів протидії.

Мета і задачі дослідження. Основною метою дисертаційного дослідження є всебічна теоретична розробка концепції злочинної необережності, аналіз специфіки механізму вчинення злочинів з необережності, судової практики, статистики, визначення основних шляхів протидії розвитку злочинної необережності. На підставі аналізу чинного кримінального законодавства і судової практики даються рекомендації, пропозиції щодо внесення необхідних змін до кримінального законодавства України, яке регулює вчинення злочинів з необережності, пропозиції щодо протидії злочинам, які вчиняються з необережності.

Відповідно до поставленої мети дисертаційного дослідження зроблена спроба вирішити такі задачі: дати загальну характеристику необережності як форми вини і висвітлити соціально-етичні підстави кримінальної відповідальності за необережність; простежити історію вчення про необережну вину; проаналізувати злочинні самовпевненість і недбалість як види злочинної необережності, дати їх кримінологічну характеристику; визначити феноменологію злочинів, що вчиняються з необережності; виявити причини і умови вчинення злочинів з необережності; дати розгорнутий аналіз механізму злочинної поведінки при вчиненні злочинів з необережності - охарактеризувати особистість злочинця, що вчиняє злочин з необережності; розкрити проблему мотивації поведінки особи при вчиненні злочинів з необережності; сформулювати основи методики протидії злочинам, що вчиняються з необережності.

Об'єктом дослідження є необережна злочинність як соціальне явище.

Предметом дослідження в дисертаційній роботі є кримінально-правові норми, що визначають поняття злочинної необережності, механізм вчинення злочинів з необережності, концептуальні засади протидії необережній злочинності.

Методи дослідження. У ході дослідження використано наступні наукові методи: історичний, застосовуючи який досліджувалась історія розвитку вчення про необережну вину і роль у ньому законодавства; формально-логічний, завдяки якому аналізувались теоретичні та практичні положення про злочинну необережність; порівняльно-правовий, за допомогою якого визначалась специфіка злочинів, що вчиняються з необережності на відміну від умисних злочинів; метод системно-структурного аналізу, за допомогою якого проводилось дослідження законодавчого визначення ознак злочинної необережності в Кримінальному кодексі України; метод догматичного аналізу кримінально-правових норм, завдяки якому було здійснено тлумачення кримінально-правових норм, що стосуються злочинної необережності; соціологічні і статистичні методи, за допомогою яких автором проведений аналіз практики застосування законодавства, що стосується злочинної необережності.

Кожен із методів у конкретному випадку використовувався не окремо, а в поєднанні з іншими. Висновки і положення, які містяться в роботі, ґрунтуються на аналізі норм кримінального законодавства, досягненнях кримінально-правової та кримінологічної наук.

Наукова новизна одержаних результатів. У ході дисертаційного дослідження автором розроблено окремі базові для дослідження злочинної необережності питання - визначення її поняття, видів, особливостей механізму вчинення злочинів з необережності, протидії злочинам з необережності, сформульовано ряд нових наукових положень.

На захист виносяться такі положення:

1. Пропозиція, відповідно до якої необхідно удосконалити поняття необережності в кримінальному праві, вказавши, що при злочинній самовпевненості особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, а при злочинній недбалості не усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, хоча повинна була і могла це усвідомлювати. При відсутності вказаних ознак суспільно небезпечне діяння є або вчиненим неосудною особою, яка не досягла віку кримінальної відповідальності, або казусом. Воно не може бути визнано винним діянням, оскільки вина неможлива без усвідомлення особою свого діяння або без повинності і можливості такого усвідомлення, якщо його не було.

2. Для пояснення механізму вчинення злочинів з необережності, пропонується розглядати такі злочини як специфічну форму прояву так званого комплексу "сваволі і ілюзій”. Відповідно до цього підходу в необережному злочині комплекс сваволі і ілюзій проявляється у формі наміру задовольнити свої потреби таким чином, що це небезпечно випадковим нанесенням шкоди життю, здоров'ю, інтересам інших людей.

3. В роботі вперше здійснюється спроба сформулювати визначення протилежного злочинній необережності стану так званої "правової обережності”, яка, за висновком автора, формується у особи під впливом правової культури.

4. Використовуючи для пояснення механізму вчинення злочинів з необережності і поняття комплексу сваволі і ілюзій, дисертант пропонує розглядати мотив злочину, що вчиняється з необережності, як такий, що полягає у спонуканні задовольнити ті чи інші власні потреби способом, небезпечним випадковим нанесенням шкоди іншим людям.

В дисертації обґрунтовується доцільність визначення особистості злочинця, що вчиняє злочини з необережності, як такої, якій притаманною є відсутність обережності в результаті деформації цієї особистості комплексом сваволі і ілюзій.

5. З метою диференційованого підходу у протидії необережній злочинності, обґрунтовується доцільність виділення в кримінології чотирьох груп необережних злочинів: побутової необережності, технічної необережності, професійної необережності, службової необережності.

6. В дисертації обґрунтовується положення про те, що правова культура громадян є визначальним фактором у протидії необережній злочинності.

7. Визначаються специфічні умови, що сприяють вчиненню необережних злочинів, пов'язаних з порушенням правил дорожнього руху, а саме: недосконалість підготовки водіїв; невідповідність між темпами росту інтенсивності руху транспорту і психологічною підготовкою водіїв, між масою автотранспортних засобів, що збільшується, та станом доріг і вулиць, технічними можливостями їх будівництва й реконструкції; відсутність механізму реалізації заходів щодо безпеки руху на загальнодержавному рівні; недоліки в роботі Державтоінспекції; відсутність на державному рівні економічного механізму стимулювання безпеки дорожнього руху; та інше;

злочинна необережність кримінальне законодавство

8. Пропонується розширити поняття профілактики автотранспортних злочинів, відповідно до якого профілактикою злочинних порушень правил безпеки дорожнього руху й експлуатації транспортних засобів визнається сукупність попереджувально-контроль-них заходів по відношенню до учасників дорожнього руху, осіб, причетних до нього, і засобів, що забезпечують їх безпеку.

При цьому найефективнішими заходами слід вважати реалізацію соціальних заходів, спрямованих на підвищення рівня правової культури громадян; поліпшення науково-методичного забезпечення профілактичної діяльності; зміни санкцій статей Кримінального кодексу України в бік підвищення їх суворості за вчинення злочинів з необережності.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що одержані висновки можуть бути використані у законотворчій діяльності в процесі реформування кримінального права України для визначення й уточнення змісту поняття злочинної необережності; розширенні і поглибленні кримінологічних знань про злочинну необережність, її детермінацію, можливість шляхів її запобігання, а також особу необережного злочинця. Положення дисертації можуть бути використані також з навчально-методичною метою при підготовці фахівців-правознавців кримінально-правової спеціалізації, при підготовці відповідних підручників і навчальних посібників з курсу "Кримінологія”, спецкурсу "Злочинна необережність”, викладанні відповідних навчальних дисциплін, в науково-дослідницькій роботі студентів, правового виховання населення, для уточнення кримінальної політики, стратегії і тактики держави.

Апробація результатів дисертації. Окремі питання дисертації доповідались на VII регіональній науково-практичній конференції "Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні" 13-14 лютого 2001р. у м. Львів.

Публікації. За темою дисертації відповідно до її змісту опубліковано чотири статті у збірниках, що входять до переліку наукових фахових видань ВАК України.

Структура дисертаційного дослідження визначена метою і завданням дослідження. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, чотирнадцять підрозділів, висновку, списку використаних джерел. Загальний обсяг дослідження - 178 сторінок, список використаних джерел містить 451 найменування.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження дисертації, дається характеристика об'єкта, предмета і методологічної основи дослідження, визначається мета і задачі дослідження, формулюється наукова новизна та викладаються основні положення, які виносяться на захист, висвітлюється практичне значення й апробація результатів дослідження, вказуються публікації за темою дисертації.

У розділі першому "Необережність як форма вини в кримінальному праві" увага приділена дослідженню історії інституту необережної вини, необережної вини як форми вини, визначенню підстав кримінальної відповідальності за необережність. Розділ складається з 4-х підрозділів.

Його відкриває підрозділ 1.1 "Історія інституту необережної вини”, в якому досліджено виникнення і розвиток інституту необережної вини, за результатами якого автором відзначено, що завжди і в усіх країнах розподіл між умисною і необережною виною відбувався на матеріалах практики, пов'язаної зі злочином проти життя; теоретичні проблеми вини поставили в центр уваги і вчених, і законодавця питання, насамперед, про психічне відношення правопорушника до свого злочинного діяння, про злочинну волю в цілому.

Підрозділ 1.2 "Загальна характеристика необережності як форми вини і підстави кримінальної відповідальності за необережність" присвячено розгляду необережності (самовпевненості або недбалості), яка характеризується негативною ознакою, коли винна особа усвідомлює, що злочинний наслідок може наступити, але легковажно розраховує, що завдяки певним факторам удасться уникнути шкідливого наслідку або не усвідомлює і не передбачає хід причинного зв'язку, хоча могла і зобов'язана була це усвідомлювати і передбачити.

Аналізуючи необережність, дисертант відзначає, що в законі не дається визначення загального поняття необережності як форми вини, а її зміст і сутність розкриваються лише шляхом визначення конкретних видів необережності - самовпевненості та недбалості, не вказуючи на ставлення винної особи до самої дії. Обумовлюється це і тим, що для необережної вини характерний специфічний, відмінний від умислу, психологічний механізм, особлива форма зв'язку свідомості і волі суб'єкта із суспільно небезпечними наслідками.

Відсутність вказівки на усвідомлення винним самої суспільної небезпечності дії, зауважує дисертант, є прогалиною закону. Виходячи з цього, автором запропоновано доповнити законодавче визначення необережності і сформулювати його в ст.25 Кримінального кодексу України наступним чином:

" (1) Необережність поділяється на злочинну самовпевненість та злочинну недбалість.

(2) Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа усвідомлювала суспільну небезпечність свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків, але легковажно розраховувала на їх відвернення.

(3) Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не усвідомлювала суспільну небезпечність свого діяння (дії або бездіяльності) і не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків, хоча повинна була і могла їх усвідомлювати і передбачати".

Актуальною у підрозділі є спроба автора вирішити питання про види необережних злочинів і запропоновано виділити в кримінології чотири основні групи необережних злочинів: побутову необережність, технічну необережність, професійну необережність, службову необережність.

У підрозділі 1.3 ”Характеристика злочинної самовпевненості як виду необережності" при дослідженні злочинної самовпевненості дисертант поділяє точку зору тих авторів, які вважають, що при характеристиці інтелектуальної сторони психічної діяльності суб'єкта при самовпевненості повинен розглядатись стан свідомості винного по відношенню до самої дії, як це робиться, наприклад, при визначенні умислу, оскільки основна об'єктивна властивість дії - суспільна небезпека. Відсутність у законі характеристики стану свідомості по відношенню до діяння при самовпевненості ускладнює відмежування самовпевненості від умислу, так як передбачення особою шкідливих наслідків притаманне як умисній формі вини, так і необережності у вигляді самовпевненості. Автором зроблено висновок, що злочинну самовпевненість і непрямий умисел зближує інтелектуальна ознака, яка міститься в передбаченні можливості настання суспільно небезпечних наслідків і саме правильне розуміння характеру передбачення дає можливість розкрити стан свідомості винної особи по відношенню до самої дії.

Так само і при злочинній недбалості, як визначає автор, у підрозділі 1.4 "Характеристика злочинної недбалості як виду необережності”, належить характеризувати ознаки, які визначають ставлення особи до дії, що найбільш повно виражає інтелектуальну сторону психічної діяльності винної особи в злочинній недбалості і підкреслює ту обставину, що при необережності, як і в будь-якому випадку злочину, необхідне усвідомлення вчинення певної дії (дії або бездіяльності), що є об'єктивною підставою кримінальної відповідальності і без чого кримінальна відповідальність була б безпідставною.

На думку автора вчинення дії, що являє собою при злочинній недбалості порушення правил обережності, є в більшості наслідків усвідомленим і вольовим актом людської поведінки, яка завжди мотивована і цілеспрямована. Однак, у її мотивації не будуть злочинні наслідки, так як в момент вчинення дії особа не передбачає ці наслідки. Характеризуючи також види необережності, потрібно мати на увазі, що якщо при самовпевненості завжди має місце свідоме (усвідомлене) порушення правил обережності, то при злочинній недбалості ступінь усвідомлення порушення правил обережності може бути різним, а іноді сама дія винної особи може бути і зовсім неусвідомлена, але вона була обумовлена свідомою поведінкою особи, що передувала цьому.

У другому розділі "Кримінологічна характеристика необережних злочинів” автором досліджується феноменологія злочинів, що вчиняються з необережності, визначаються причини і умови необережних злочинів. Розділ складається з 2-х підрозділів.

У підрозділі 2.1 "Феноменологія злочинів, що вчиняються з необережності”, на підставі аналізу наявних у літературі точок зору з питань щодо терміну "феноменологія злочинів” віддається перевага тільки широкому значенню цього поняття, яке дає можливість охарактеризувати злочин як явище. Феноменологія повинна включати сукупність статистично значимих показників про злочини, що відбивають їх кількісно-якісний і структурний стан. Вона має слугувати у першу чергу визначенню конкретних заходів протидії злочинам.

Виходячи з такої позиції, автор розкриває всі елементи феноменології злочинів, що вчиняються з необережності. Порівнюючи динаміку останніх з іншими умисними злочинами, дисертант відзначає, що вона залишається несприятливою.

Автор відзначає, що дійсні розміри злочинної необережності набагато більші, ніж офіційно зареєстровані, тому що злочини з необережності високолатентні.

Серед обставин, що сприяють латентності злочинної необережності, виділяються основні: недоліки статистичного обліку злочинної необережності, недооцінка правоохоронними органами її суспільної небезпеки, небажання громадян звертатися до правоохоронних органів з заявою про вчинення у відношенні них злочину з необережності.

У підрозділі 2.2 "Причини й умови необережних злочинів”, аналізуючи етіологію необережної злочинності, дисертант приходить до висновку, що вона досить виражено проявляється у сфері так званих автотранспортних злочинів. Потребує уваги і розгляд, враховуючи специфіку, причин і умов злочинних порушень правил безпеки дорожнього руху й експлуатації транспортних засобів. Автором робиться висновок, що недоліки культури водіїв, допуск до керування автотранспортом осіб у нетверезому стані, в стані перевтоми, хворобливому стані, випуск в експлуатацію технічно несправних машин, порушення правил індивідуальними власниками автотранспортних засобів - головні причини й умови вчинення як автотранспортних злочинів, так і інших злочинів з необережності.

На думку автора, значне місце серед умов, що сприяють вчиненню необережних злочинів, займають тимчасові індивідуальні фактори, які відносяться до фізіологічних властивостей і стану особи винного безпосередньо до або під час вчинення необережної злочинної дії.

Особливістю необережних злочинів є їх ситуативність, що зумовлюється цілим рядом специфічних умов, які сприяють їх вчиненню. Серед таких умов нерідко важливу роль відіграє поведінка потерпілого (особливо це стосується транспортних злочинів), збіг випадкових обставин, дія стихійних сил, складних погодних умов і т.д.

Окремо у підрозділі досліджуються і конкретизуються соціально-психологічні умови, що сприяють вчиненню злочинів з необережності: соціальна недисциплінованість, неупорядкованість деяких нових суспільних відносин, зневажання інтересів оточуючих, систематичне порушення правил обережності.

Враховуючи наведені вище причини й умови вчинення злочинів з необережності, дисертант пропонує розглядати як першопричину цих злочинів відсутність правової культури у винної особи. Це дало б змогу для початку теоретичної розробки нової і перспективної культурологічної концепції необережної злочинності.

Третій розділ "Механізм злочинної поведінки при вчиненні злочинів з необережності" присвячений дослідженню процесу формування особистості злочинця, що вчиняє злочин з необережності, з'ясовується мотивація поведінки особи при вчиненні злочинів з необережності. Розділ складається з 2-х підрозділів.

Підрозділ 3.1 "Особистість злочинця, що вчиняє злочин з необережності" присвячено спірним загальнотеоретичним проблемам поняття "особистість злочинця”. Особистість злочинця, що вчиняє злочин з необережності, повинна розкриватись через структуру особистості, у якій мусять вирізнятися основні соціальні параметри і характеристики, до яких дисертант відносить соціально-рольові, моральні, психологічні, вікові, психофізичні властивості й ознаки.

Зокрема, дослідження показало значне "омолодження" суб'єктів необережних злочинів. Вікова характеристика свідчить про найбільшу криміногенність осіб віком 18-24 роки.

Значний інтерес викликає вивчення проблеми ролі особи у вчиненні найпоширеніших злочинах з необережності - злочинних порушень правил дорожнього руху й експлуатації транспортних засобів. Аналізуючи теоретичний матеріал, дисертантом зроблено висновок, що особи, які вчинили автотранспортні злочини, володіють декотрими негативними особистими якостями, які властиві багатьом категоріям злочинів. Ігнорування правил обережності, егоїзм, черствість, намагання уникнути загальноприйнятих норм моралі, що зобов'язують надавати допомогу людям, які її потребують, - усе це свідчить про відсутність громадянської культури у структурі особистості необережних злочинців і вказує на необхідність розробки культурологічної концепції необережної злочинності.

Крім того, на думку автора, це свідчить про те, що досить велике число винних у злочинному порушенні правил дорожнього руху й експлуатації транспортних засобів, і взагалі у вчиненні злочинів з необережності, залишаються безкарними.

У підрозділі 3.2 "Мотивація поведінки особи при вчиненні злочинів з необережності”, базуючись на досягненнях сучасної психології, дисертант аналізує всі етапи злочинної поведінки при необережності.

При цьому відзначається, що злочин, який вчиняється з необережності можна охарактеризувати як специфічну форму прояву волі та свідомості, що знаходяться в стані свавілля та ілюзій.

При детальному розгляді проблеми мотиву вчинення злочину з необережності, як зазначає автор, треба відзначити, що першочергову роль у поведінці особи необережного злочинця відіграє воля. Кожна осудна людина спроможна задовольнити свої потреби обережно і без наміру на злодіяння. Для структури ж особистості необережного злочинця характерно те, що її воля і свідомість позбавлені модусу обережності.

Аналізуючи з економічної точки зору ситуацію, що склалась на даний час в Україні, дисертантом зроблено висновок, що в нашій державі відбуваються такі соціальні процеси, які сприяють формуванню у людей комплексу свавілля та ілюзій.

Четвертий розділ "Протидія необережним злочинам” присвячений дослідженню основ методики попередження необережних злочинів, проблем профілактики автотранспортних злочинів. Розділ складається з 2-х підрозділів.

У підрозділі 4.1 "Основи методики попередження необережних злочинів” розглядається сучасний стан попередження необережних злочинів.

Дисертант підтримує точку зору тих кримінологів, які всю сукупність попереджувальних заходів поділяють на заходи:

1) економічні;

2) політичні;

3) соціальні;

4) організаційно-управлінські;

5) культурно-виховні;

6) правові;

7) інші.

Автор вважає, що, незважаючи на кризові явища в суспільстві, можливості для попередження необережних злочинів є, хоча дослідження комплексної проблеми попередження необережних злочинів як специфічного різновиду соціальної діяльності потребує розгляду деяких більш загальних методологічних, соціально-економічних і морально-психологічних питань.

Різноманітність видів злочинів, що вчиняються з необережності, зумовлює необхідність диференціації заходів попередження. Але всі вони повинні бути пов'язаними з новим мисленням, сучасною концепцією поступального розвитку нашого суспільства в умовах радикальної перебудови всіх сфер життєдіяльності, прискорення науково-технічного, соціального прогресу і формування правової держави. Важливо при цьому враховувати різні форми прояву групового й індивідуального егоїзму, кар'єризм, професійну некомпетентність, низьку технологічну, виробничу, економічну, правову культури та багато інших негативних явищ, що лежать в основі злочинної недбалості і самовпевненості.

У підрозділі 4.2 "Проблеми профілактики автотранспортних злочинів” розглядається сучасний стан профілактики автотранспортних злочинів.

Автор вважає, що значна розповсюдженість автотранспортних злочинів, специфіка їх причин, умов, ситуацій, особи, злочинця і зумовлена цим особливість профілактики викликають доцільність окремого кримінологічного аналізу вказаних злочинів.

Автором пропонується модель профілактичної діяльності з урахуванням таких комплексних проблем: скорочення державної підготовки водіїв, розширення підготовки їх на комерційній основі і менш вимогливий підхід до її якості; зниження Державтоінспекцією вимог до фахового рівня підготовки водії; ускладнення самого процесу дорожнього руху й ефект "зниження” пропускної спроможності доріг у зв'язку з збільшенням кількості транспортних засобів; відсутність передрейсових і післярейсових медичних оглядів водійського складу; протиріччя, що заглиблюються між диспозитивністю поведінки водія і підготовленістю техніки, самого водія до цієї поведінки та ін.

Із загального кола попереджувальних заходів автор виділяє, насамперед, організаційні й організаційно-правові. На основі комплексного підходу до проблеми попередження кримінально караних порушень правил безпеки руху й експлуатації транспортних засобів запропоноване таке визначення профілактики: "Профілактика злочинних порушень правил безпеки дорожнього руху й експлуатації транспортних засобів - це сукупність попереджувально-контрольних заходів по відношенню до учасників дорожнього руху, осіб, причетних до нього, і засобів, що забезпечують їх безпеку.

Отже, тільки комплексне вивчення організаційних, нормативних і профілактичних аспектів проблеми автотранспортних злочинів дає можливість систематизувати, і в певній мірі контролювати питання їх вчинення, провести комплексну характеристику профілактичних заходів, які повинні враховувати перехідний стан економіки нашої країни.

Водночас при розробці питань удосконалення боротьби з автотранспортними злочинами автором, крім аналізу традиційних засобів, запропоновані нові методи попереджувальної роботи.

Висновки