Актуальність теми. Успішне теоретичне і практичне вирішення таких важливих кримінологічних проблем, як виявлення причин і умов злочинності, а також ефективна протидія їй, можливо за наявності об'єктивного врахування всіх вчинених у суспільстві злочинів.

Проте, як свідчить практика, за межами офіційного статистичного обліку залишається значна кількість фактично вчинених суспільно небезпечних діянь, що в основному становлять масив латентної (прихованої) злочинності. За міжнародними оцінками, обсяг прихованих злочинів визначається на рівні 60% усієї злочинності. У деяких видів злочинів цей показник коливається в ще більших межах. Подібне явище має місце в усіх країнах світу, в тому числі й в Україні, де відбуваються радикальні зміни в економічній, соціальній і політичній сферах. Названі зміни, вміщуючи в собі великий позитивний заряд, одночасно містять нездорові, суперечливі сторони, однією з яких є існування високого рівня латентної злочинності.

Її наявність спричиняє низку негативних наслідків. Зокрема, порушується принцип невідворотності покарання, створюється обстановка безкарності, з'являється мотивація вчинення нових злочинів. Унаслідок латентизації порушені злочинними посяганнями суспільні відносини або не відновлюються взагалі, або відновлюються з запізненням. Та й самі факти несвоєчасного реагування уповноважених державних структур на вчинені злочини, стаючи відомими населенню, знижують довіру до правоохоронної діяльності. Все це разом узяте впливає на боротьбу зі злочинністю, на процеси побудови в країні правової, демократичної держави.

Сумніви у вірогідності і повноті даних кримінально-правової статистики стали підставою для прийняття в Україні Програми вивчення причин латентності злочинів та розробки засобів забезпечення боротьби з латентною злочинністю, що підготовлена і здійснювалася на виконання доручення Президента України Л.Д. Кучми від 23 лютого 1998р. №1-14/118.

Перелічені обставини разом зі складною криміногенною обстановкою в нашому суспільстві обумовили необхідність проведення актуального багатоаспектного дослідження проблем латентної злочинності.

Її вивчення бере свій початок ще з часів А. Кетле. В останні десятиріччя вона стала об'єктом монографічних і дисертаційних досліджень кримінологів Р.М. Акутаєва, Г.Й. Забрянського, А.О. Конєва, І.Л. Шраги, Т.К. Щеглової. Різні аспекти цієї проблеми висвітлювалися в роботах А.І. Алексеєва, М.М. Бабаєва, С.С. Босхолова, С.Ф. Віцина, Н.К. Горяїнова, В.М. Кудрявцева, А.М. Ларіна, В.В. Лунєєва, С.С. Остроумова, В.В. Панкратова, А.Н. Роша, В.П. Рябуєва, О.Б. Сахарова. В Україні за цією тематикою опубліковані роботи І.М. Даньшиним, А.Ф. Зелінським, О.Г. Кальманом, О.О. Ковалкіним, Г.А. Матусовським, В.М. Поповичем та іншими авторами. Слід зазначити, що більшість з цих робіт були написані багато років тому і вже не відповідають сучасним реаліям.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема цієї дисертації була внесена в план науково-дослідницької роботи професорсько-викладацького складу Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого в 1999 р. відповідно до Комплексної цільової програми боротьби зі злочинністю на 1996-2000 роки, затвердженої Указом Президента України від 17.09.96р. N837/96, і побічним чином випливає із Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. № 1376/2000.

Мета дослідження - за допомогою різноманітних наукових методів провести комплексне кримінологічне дослідження латентної злочинності і отримати дані, що характеризують це явище в умовах сучасної України.

Задачі дослідження полягали в такому:

встановити зміст поняття латентної злочинності, проаналізувати існуючі точки зору стосовно цього;

охарактеризувати обсяг латентної злочинності в цілому і рівень окремих видів і груп злочинів;

вивчити стан і тенденції розвитку латентної злочинності в умовах сьогодення;

розкрити негативні наслідки цього явища;

визначити фактори, що впливають на існування латентної злочинності;

запропонувати заходи, спрямовані на скорочення латентної злочинності.

Об'єктом дослідження є проблеми об'єктивізації офіційних показників злочинності, його п р е д м е т о м - соціально-правові явища, що становлять сутність латентної (прихованої) злочинності, і заходи щодо її зниження.

Методи дослідження. Методологічною базою дослідження стали філософсько-діалектичні закони і категорії, основні логіко-гносеологічні принципи і прийоми, а також інші вимоги теорії пізнання. Застосовувалися і такі окремі наукові методи, як:

логічний, порівняльно-правовий, історичний методи при з'ясуванні змісту поняття латентної злочинності та її визначенні;

методи опитування населення, експертних оцінок, аналізу документів і статистичні методи при визначенні стану і тенденцій латентної злочинності;

статистичні і економічні методи, а також метод аналізу документів при виявленні негативних наслідків існування латентної злочинності;

методи експертних оцінок, аналізу документів, безпосереднього нагляду та статистичні методи при встановленні причин існування латентних злочинів;

метод аналізу документів, спостереження та інші конкретно-соціологічні методи при виробленні рекомендацій щодо зниження рівня латентної злочинності, запобігання латентності злочинів.

Правовою основою дослідження є конституційні норми, нормативні акти законодавчих і виконавчих органів держави. Їх аналіз здійснений за станом на 7 квітня 2001 р. В роботі враховано, що 5 квітня 2001р. Верховною Радою України був прийнятий новий Кримінальний кодекс України.

При написанні роботи була використана література з філософії, соціології, теорії держави і права, кримінального, кримінально-процесуального права і, природно, з кримінології.

Емпіричною базою дослідження, що послужила основою для висновків і рекомендацій, стали:

матеріали узагальнення 325 кримінальних справ, розглянутих судами Харківської області в 1996-1997 рр.;

дані карток первинного кримінально-статистичного обліку на 7676 злочинів за формами № 1 "Статистична картка на виявлений злочин” і № 1.1 "Статистична картка на розкриття злочину чи інші наслідки розслідування”, а також за формою № 2 "Статистична картка на особу, яка вчинила злочин” на 2500 осіб, що вчинили злочини, зареєстровані Управлінням оперативної інформації Управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області в 1998 р.;

результати опитування 54 експертів - співробітників правоохоронних органів Харківської області і науковців Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого за спеціально розробленим запитальником;

підсумки масового опитування населення (понад 800 осіб) про факти приховування злочинів від обліку;

документи діяльності правоохоронних органів, правозахисних організацій, комерційних підприємств, організацій міста Харкова і Харківської області.

При написанні дисертаційної роботи використовувалися статистичні звіти МВС України, Міністерства юстиції України і Державного комітету статистики України.

Наукова новизна одержаних результатів. Комплексне кримінологічне дослідження показників, причин, наслідків і способів зниження рівня латентної злочинності в незалежній Україні на дисертаційному рівні проведено вперше. Наукова новизна роботи полягає в таких положеннях:

запропоновано визначення поняття латентної злочинності, найбільш прийнятне для сучасних умов боротьби з цим негативним явищем;

висловлено ставлення дисертанта до таких понять, як "латентність" і "латентизація злочинності";

наведено найбільш коректні, з точки зору автора, класифікації латентних злочинів за механізмом їх утворення та обсягом;

оцінено обсяг та динаміку латентної злочинності в Україні, рівень окремих видів злочинів на сучасному етапі, наведено поправочні коефіцієнти латентності 23 видів злочинів;

уперше проаналізовано комплекс чинників, що визначають існування латентної злочинності в умовах сучасної Української держави; при цьому був запропонований новий метод аналізу даних кримінально-статистичного обліку злочинів і осіб, що їх вчинили;

одержали подальший розвиток знання про механізм прояву і взаємодії факторів, що обумовлюють латентність різних видів злочинних посягань;

проведено комплексний аналіз тенденцій розвитку латентної злочинності з урахуванням стану соціальної, нормотворчої, правоохоронної та інших сфер життя країни;

апробовано метод експертних оцінок і метод опитування населення для вивчення кримінологічних явищ;

сформульовано рекомендації, спрямовані на зниження рівня латентної злочинності, та ін.

Практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження мають теоретичне і практичне значення.

Запропоновані в роботі положення розширюють і поглиблюють теоретичні наукові знання про латентну злочинність, її детермінацію і способи зниження. Вони можуть бути використані для подальших досліджень в цьому напрямку.

Практичне значення одержаних результатів, сформульованих висновків і рекомендацій, а також використаних методів полягає в тому, що вони і надалі можуть бути застосовані в діяльності правоохоронних органів, спрямованої на протидію злочинності.

Положення цього дисертаційного дослідження можуть і повинні бути використані з навчальною метою - при читанні в юридичних вузах учбової дисципліни "Кримінологія”.

Основні результати дисертаційного дослідження були надіслані в Управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, де вони були впроваджені в діяльність структурних підрозділів і галузевих служб (довідка про впровадження за підписом першого заступника начальника Управління, вих. № 8/2 - 294 від 20.01.2000 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертація є результатом самостійної наукової діяльності, основні положення якої одержані на підставі особистих досліджень і висновків. Деякі положення, що раніше аналізувалися в літературі, розглядаються в роботі по-новому, з урахуванням сучасного рівня кримінологічних знань про латентну злочинність і теорію боротьби з нею.

У статті "Латентна злочинність: поняття, причини, негативні наслідки", написаній дисертантом у співавторстві з науковим керівником, наводяться результати спільно проведеного дослідження латентної злочинності з застосуванням методу експертних оцінок (висвітлюються проблеми визначення поняття латентної злочинності, її причин, наслідків, способів попередження, поправочних коефіцієнтів латентності на 12 видів злочинних посягань).

Апробація результатів дисертації. Основні результати дослідження докладалися на науковій конференції молодих вчених та аспірантів "Права людини в умовах реформування правової системи України (До 50-ї річниці Загальної декларації прав людини)" у 1998 р. та на науково-практичній конференції молодих вчених "Актуальні проблеми юридичної науки" у 2000 р., проведених в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого.

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладені в шести статтях, опублікованих у спеціалізованих фахових наукових виданнях, а також в трьох тезах наукових повідомлень.

Структура дисертації. Відповідно до мети, задач, об'єкта і предмета роботи дисертація складається із вступу, п'яти укрупнених, таких, що логічно випливають один із одного, розділів, висновків, списку використаних джерел (246 найменувань) і чотирьох додатків. Загальний обсяг роботи складає 185 сторінок.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовуються вибір теми дисертації, її актуальність, визначаються мета, задачі та методи дослідження, розкриваються практичне і теоретичне значення роботи, її новизна, характеризуються положення, що виносяться на захист.

Розділ перший "Поняття і визначення латентної злочинності" присвячений проблемам, що виникають при формулюванні визначень таких понять, як латентна злочинність, латентність та латентизація.

Зокрема визначається, що мають місце спроби сформулювати визначення латентної злочинності з позицій кримінології, криміналістики і кримінального процесу. На думку дисертанта, треба погодитися з тими авторами, які вважають, що відокремлення криміналістичного і процесуального аспектів позбавлено вагомих підстав, адже вони не відображують природу латентної злочинності. Перший з них є не чим іншим, як предумовою латентності (злочин не виявлений, не розкритий); другий - результатом латентності (вчинений злочин не мав юридичних наслідків). До того ж і той інший можуть бути застосовані тільки щодо окремого структурного елемента злочинності - конкретного злочину і не характеризують злочинність в цілому як соціальне явище. Вони задовольняють, безумовно, тільки потреби цих наук. Латентна злочинність - категорія суто кримінологічна. Вона охоплює певну частину злочинності - явища, яке належить до предмета кримінології і не входить в предмет криміналістики і кримінального процесу.

Що ж до кримінологічного аспекту розуміння латентної злочинності, і, відповідно, формулювання її визначення, то треба вказати на наявність багатьох точок зору з цього приводу.

У дисертації відстоюється точка зору, відповідно до якої поняття латентної злочинності не може бути сконструйовано тільки на базі ознаки "невідомості" правоохоронним органам про злочини. Необхідна і друга істотна ознака - "неврахованість" вчинених злочинів у статистичній звітності. Власне, така точка зору висловлювалася багатьма дослідниками латентної злочинності (С.Е. Мерзляков, О.Б. Сахаров, І.М. Даньшин, В.М. Попович, С.І. Курганов, О.Г. Фролова, Т.К. Щеглова). Таким чином, поняття латентної злочинності включає не тільки ознаку "невідомості”, а й ознаку "неврахованості” злочинів в офіційній кримінально-правовій статистиці. Всі ті фактично вчинені злочини, що не пройшли процедуру статистичного обліку і не знайшли відображення в статистичних облікових даних, потрапляють у розряд латентних.

У роботі вказується, що найбільш повним і обґрунтованим є таке визначення: латентна злочинність - це сукупність фактично вчинених, однак не виявлених або таких, що внаслідок інших певних обставин не стали відомими правоохоронним і судовим органам злочинів, відомості про які у зв'язку з цим не знаходять відображення в офіційній кримінально-правовій статистичній звітності.

Позитивні якості цього визначення мають практичне значення. По-перше, в ньому досить чітко визначена обставина, з якою пов'язується припинення стану латентності злочинів. Таким визнається факт їх реєстрації в кримінально-правовій статистиці відповідно до встановлених вимог. По-друге, таке тлумачення латентної злочинності прямо вказує на органи, з діяльністю яких пов'язується припинення латентності злочинних посягань. Процес їх реєстрації досить чітко регламентований чинними підзаконними актами правоохоронних органів з кримінально-статистичного обліку, зокрема в питанні визначення підрозділів, що цим займаються. По-третє, важливою тут є й можливість документальної фіксації моменту припинення латентності злочинів в органах, що їх реєструють. Це дозволяє при застосуванні деяких статистичних методик одержати показники латентної злочинності.

З огляду на значні розбіжності з приводу визначення латентної злочинності був використаний метод експертних оцінок, щоб переконатися в обґрунтованості нашої точки зору стосовно цього поняття. Варіант визначення латентної злочинності, запропонований у дисертації, схвалили 81% експертів.

У дисертації дається пропозиція розуміти латентизацію (латентизація злочинності, латентизація злочину) як сукупність різних об'єктивних криміногенних причин і умов, а так само суб'єктивних поведінкових актів (наприклад, неповідомлення особою про завідомо для неї відомий вчинений злочин, приховування виявленого злочину від обліку і т. ін.), що у своїй сукупності визначають процес і механізм утворення конкретних латентних злочинів і в кінцевому результаті є доказом існування в суспільстві латентної злочинності.

Похідним від поняття "латентна злочинність" є поняття латентності ("латентність”). Латентність - це те ж саме, що і латентна злочинність, але це явище розуміється абстрактно, як явище взагалі, у відриві від реального стану латентної злочинності.

У розділі другому "Кількісно-якісна характеристика і види латентної злочинності” розглядаються проблеми встановлення показників, що характеризують стан латентної злочинності: її обсяг, структуру, динаміку, обставини, що їх обумовлюють. Розглядаються також види цього явища.

В літературі має місце неоднозначна оцінка різними дослідниками кількості прихованих злочинів. Для формулювання власної позиції з цього питання нами було розпочате спеціальне дослідження. Його методика полягала в тому, щоб установити обсяг латентних злочинів на підставі співвідношення офіційних даних про зареєстровану злочинність і коефіцієнтів латентності окремих видів злочинів, одержаних шляхом застосування методу експертних оцінок. При цьому було охоплено 23 найбільш поширені види злочинів в Україні у 1999 р. Загальна кількість латентних злочинів, передбачених названими злочинами, склала 168770, в той час, як загальна кількість зареєстрованих злочинів становила 558716. Таким чином був підтверджений обсяг латентності по цих злочинах у країні на рівні 30%. Однак слід враховувати те, що в нашому випадку експертними оцінками не були охоплені всі види злочинних діянь, передбачених Кримінальним кодексом України. Тому можна припустити ще більше значення цього показника.

В дисертації відстоюється твердження, відповідно до якого динаміка рівня латентної злочинності зараз визначається насамперед фактором сумлінності правоохоронців у справі реєстрації злочинів, а не зростанням обсягу фактичної злочинності. Такий висновок побічно підтверджується й дослідженнями інших авторів (Т. Фоглесонг, О.М. Литвак, В.В. Лунєєв).

У ході дослідження автором був проаналізований взаємозв'язок латентизації з об'єктивними і суб'єктивними ознаками (елементами) складів злочинів та іншими чинниками, що в загальному своєму прояві впливають на показники латентної злочинності. Було встановлено, що період латентності менший у злочинів, що посягають на більш цінні родові об'єкти. Це може бути пояснено, зокрема, тим, що цінність об'єктів правовідносин визначає підвищену увагу і захист їх з боку правоохоронної системи та інших суб'єктів попередження злочинності. Також дослідження засвідчило, що зниження періоду латентності за інших рівних умов проявляється й у зв'язку зі збільшенням ступеня тяжкості наслідків вчиненого - середній період латентності злочинів зменшується зі збільшенням розміру спричиненої шкоди.

Для латентизації важливим також є наявність чи відсутність предметів злочину. Наявність предмета злочину сприяє виявленню посягання правоохоронними органами, бо вони зберігають сліди злочинної дії чи підтверджують своїм станом факт злочину. При цьому посягання, в яких предмети мають індивідуально-визначені ознаки, відповідно мають менші шанси залишитися латентними. Ті ж предмети, що не мають індивідуально-визначених ознак, більш складно ідентифікувати як предмет злочину. Ця обставина сприяє латентизації.

В роботі відмічається вплив на латентизацію об'єктивних характеристик процесу злочинного посягання, зокрема, залежність періоду латентності злочинів від тривалості злочинної дії, від способу посягання і застосованих знарядь посягання, від місця їх вчинення.

Було також встановлено, що особи, більш розвинуті інтелектуально, вчиняють злочини з більшим періодом латентності. Можна припустити, що збільшення інтелектуального рівня у злочинців сприяє вдалому приховуванню злочинів. Крім цього одержані дані свідчать, що стан сп'яніння, наркотичного чи токсичного збудження перешкоджає раціональній діяльності з забезпечення латентизації. Це пояснюється специфічною дією задурманюючих засобів на свідомість злочинців. Результатом цього стає неможливість раціонального планування своїх дій і, як наслідок, прийняття більш ризикованих рішень.

На рівень (обсяг) латентної злочинності впливає поведінка потерпілих. Реагування потерпілого на злочин може обумовлювати швидкість і вид реакції правоохоронних органів. Останнє залежить від декількох обставин: по-перше, від факту наявності чи відсутності потерпілих від злочину; по-друге, від усвідомлення чи неусвідомлення ними злочинного характеру посягання; по-третє, від бажання співпрацювати з уповноваженими органами.

Розглядалося також питання впливу діяльності правоохоронних органів на латентність. Дослідження статистичних даних свідчить про те, що швидкість реакції правоохоронних органів, а отже, і період латентності злочинів залежать від багатьох обставин. Деякі з них безпосередньо пов'язані з особливостями посягань та поведінкою осіб, обізнаних про злочини. Водночас вона багато в чому залежить від стану діяльності різних відомств і служб, від їх ресурсного забезпечення.

У цьому розділі були розглянуті також питання класифікації латентної злочинності. Пропонується розділити всі злочини залежно від рівня їх латентності на три групи. Перша група - це злочини, рівень латентності яких не перевищує половини від кількості зареєстрованих. Такі злочинні посягання мають мінімальний рівень латентності. В другу групу можна включити злочинні діяння, серед яких кількість латентних перевищує 50%, але менше загальної кількості зареєстрованих. Це група посягань з середнім рівнем латентності. І, нарешті, до третьої групи слід віднести злочини, рівень латентності яких перевищує кількість зареєстрованих діянь певного виду.

За механізмом їх утворення пропонується поділити латентні злочини на такі її видові класи, групи. Перша група - це сукупність фактичних злочинів, про які ні правоохоронні органи, ні посадові особи, ні громадяни не мають ніякої інформації. Друга група - злочини, відомі як окремим громадянам, так і посадовим особам, але ні ті, ні інші не повідомляють про це у відповідні органи. Мотиви такого неповідомлення можуть бути різними. Третя група - злочинні діяння, факт вчинення яких став відомий потерпілим чи стороннім, але вони через неясність ситуації або неправильну правову оцінку не повідомляють про них в органи кримінальної юстиції. Четверта група - злочини, про які органу, що веде боротьбу зі злочинністю, стало відомо, але його представник з різних причин не реєструє виявлений злочин. Така класифікація була запропонована раніше (І.М. Даньшин) і з нею, вважаємо, варто погодитися.

латентна злочинність посягання кримінологічний

У розділі третьому "Причини латентної злочинності та її негативні наслідки” дається огляд обставин, що обумовлюють існування латентної злочинності та наслідки цього явища.

При цьому під причинами латентної злочинності розуміється сукупність обставин соціального, історичного, організаційного, кадрового, матеріального, правового, соціально-психологічного, технічного та іншого характеру, що заважають виявленню (встановленню), реєстрації та обліку злочинів, а також їх розкриттю, у тому числі забезпеченню повноти і всебічності розкриття.

Всі причини (явища і обставини, що обумовлюють латентну злочинність, можуть бути, на нашу думку, розділені на три групи, а саме:

а) обставини, безпосередньо пов'язані з характеристикою злочинного посягання і поведінкою злочинця (низький ступінь очевидності вчиненого діяння, ретельна діяльність винного по приховуванню злочинного посягання, витонченість способу вчинення злочину, спеціалізація і рівень професіоналізму винного і т. ін.);

б) обставини, що випливають з недоліків діяльності правоохоронних органів (відсутність належної реакції з їх боку на виявлену інформацію про злочин, порушення встановленого порядку ведення статистичного обліку вчинених злочинів, випадки помилкової кваліфікації вчиненого злочину як адміністративного, цивільно-правового і дисциплінарного делікту, випадки приховування від обліку вчинених злочинних посягань, орієнтація, що має іноді місце, вищими органами своїх підлеглих на місцях і в центрі на те, щоб "облагороджувати" статистичні дані, виходячи з певних мінливих ідеологічних і кар'єристських розумінь, низька кваліфікація працівників правоохоронних органів, недовіра населення до їх можливостей та ін.;

в) обставини, пов'язані з поведінкою потерпілих, свідків, очевидців і керівників організаційно-господарських структур, обізнаних про вчинені злочини (перелічені особи з різних мотивів не повідомляють відповідним органам про вчинені злочини).

Далі в роботі вказується, що існування латентної злочинності приводить до певних негативних наслідків, які проявляються в різних сферах життя суспільства у зв'язку з широкою латентизацією злочинних посягань.

Важливим загальносоціальним наслідком існування латентної злочинності є зниження правової захищеності громадян. У цьому розумінні латентні злочини є більш небезпечними, ніж нелатентні. Адже в результаті появи латентних злочинів вимоги закону по суті справи порушуються двічі. Перший раз це робить злочинець, що посягає на охоронювані кримінальним законом блага. Другий - коли державні органи через неочевидність фактично вчиненого злочину чи з інших причин позбавляються можливості реагувати на це відповідним чином.

Наявність латентної злочинності створює в певних соціальних групах обстановку безкарності, що, як відомо, штовхає злочинців до вчинення нових (як правило, більш небезпечних) злочинів. Вона знижує авторитет правоохоронних органів, викликає у окремих громадян недовіру до них і, як наслідок, до зниження правової активності суспільства в боротьбі зі злочинністю. Результати проведеного нами дослідження свідчать, що з більш ніж 2 тисяч випадків неповідомлення громадянами про конкретні факти злочинних посягань 1518 були пов'язані з недовірою до правоохоронних органів, невпевненістю в покаранні винних.

Латентна злочинність породжує невідшкодування чи несвоєчасне відшкодування майнової та немайнової (моральної) шкоди, заподіяної злочином. У процесі вивчення нами матеріалів кримінальних справ з'ясувалося, що з усіх вивчених кримінальних справ, у яких були заподіяні майнові збитки, лише в 22% випадках вони були в подальшому компенсовані: зокрема, були повернуті викрадені речі чи компенсована їх вартість. У 27% випадків мала місце часткова компенсація. У 51% випадків повернення викраденого чи компенсація їх вартості були відсутні.

Істотні збитки заподіює латентизація кримінально-правовій статистики, що покликана надавати суспільству і державі розгорнуту кількісно-якісну характеристику діяльності органів, що ведуть боротьбу зі злочинністю. Як наслідок, це негативно позначається на плануванні боротьби зі злочинністю, розробці науково обґрунтованих заходів щодо її попередження.

У розділі четвертому "Виявлення і вимір латентної злочинності" розглядаються способи встановлення цього явища, а саме: статистичні методи, соціологічні методи, логіко-математичні методи, економічні, історичні та політологічні методи, за допомогою яких можливе встановлення цього явища.

Так, для пізнання латентизації у ході дослідження використовувалися вибіркові спостереження. Зокрема, встановлювалися якості фактичної і латентної злочинності на підставі даних про злочини, що були зареєстровані, але перед тим мали певний період латентності. Відповідно до статистичної теорії дослідження фактичної і латентної злочинності цілком можливо шляхом аналізу певної кількості злочинів як репрезентативної вибірки за умови додержання певних правил (вимог).

Зазначається, що до останнього часу не розпочиналися спроби встановлення залежності між обставинами вчинення злочинів, зафіксованих у в процесуальних документах, і періодом латентності посягання. У ході наших розробок період латентності встановлювався як різниця між даними п.11 картки - Форми №1 про дату вчинення злочину і даними п.8 цієї ж картки про дату постановки його на централізований кримінально-статистичний облік. Підрахування показника середнього періоду латентності здійснювалося за загальними правилами обчислення середніх величин. Далі здійснювався аналіз залежності середнього періоду латентності від характеристик посягання і правоохоронної діяльності, що відображені у відповідних розділах карток статистичного обліку. Незважаючи на зазначені складнощі та значний обсяг роботи в результаті застосування описаної методики, були встановлені нові дані про явище латентності, розглянуті у відповідних розділах дисертації.

В роботі описується практика використання соціологічних методів при вивченні латентизації злочинності з використанням власної методики опитування населення за допомогою спеціальної анкети. Анкети були опубліковані в 10 друкованих засобах масової інформації Харківської області загальним тиражем 380 тис. примірників. Частина анкет кількістю 370 примірників була поширена безпосередньо автором дисертації. Всього в цьому разі було повернуто і допущено до обчислення 405 анкет. У другому випадку було розповсюджено 410 анкет. Це дозволило одержати не тільки інформацію про кількість злочинів і час їх вчинення, а й також дані про мотиви неповідомлення і джерело інформації в кожному описаному випадку латентного посягання.

Для забезпечення комплексності дослідження, крім опитування громадян, був застосований метод експертних оцінок. Його результати підтвердили доцільність застосування зазначеного методу в сучасних умовах для вивчення показників латентної злочинності. У нашому дослідженні експертами виступили 26 співробітників Управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, 22 співробітники Харківського міського управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, а також шість учених Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Отже, у дослідженні взяли участь 54 фахівці. З метою об'єктивізації відповідей опитування проводилося анонімно. До аналізу були допущені 53 анкети.

Крім опитування і методу експертних оцінок, у ході вивчення латентної злочинності був застосований також метод вивчення документів. Були вивчені дві групи документів. Перша - матеріали 325 кримінальних справ, розглянутих судами Харківської області в 1997 р. Вони вивчались за спеціально розробленою анкетою. В анкеті мали місце питання, присвячені латентизації окремих злочинів. Результати застосування зазначеного методу дозволили доповнити та перевірити інформацію, одержану іншими способами та з інших джерел. Друга група документів, що досліджувалися, - це офіційна кореспонденція підприємств і правоохоронних структур. На основі їх аналізу були визначені способи латентизації посягань у випадках зловживань з боку правоохоронців.

За результатами аналізу літературних джерел робиться висновок про можливість використання логіко-математичних, економічних, політологічних методів та методу історизму для вивчення латентної злочинності.

У розділі п'ятому "Шляхи і способи скорочення латентної злочинності", як і випливає з його найменування, викладаються матеріали та інформація стосовно проблеми скорочення рівня латентних злочинів.

Для досягнення об'єктивізації показників злочинності існують два шляхи. Перший з них полягає в реальному попередженні вчинюваних у країні злочинів. Другий шлях - це діяльність по виявленню вже вчинених посягань, невідомих правоохоронним органам, у результаті такої роботи фактичні злочини із розряду прихованих потрапляють в офіційний статистичний облік. Для здійснення такої діяльності застосовуються різні заходи і способи.

Названі заходи здійснюються у сфері виховання громадян, зокрема правового виховання, з метою підвищення їх правосвідомості; у соціальній сфері (наприклад, заходи, спрямовані на збільшення довіри населення до правоохоронних органів, статутна діяльність громадських організацій); у правоохоронній сфері (мається на увазі їх активність, спрямована на зниження латентності злочинів); у державно-політичній сфері, тобто діяльність усіх державних органів, що впливають на злочинність; у нормотворчій діяльності (декриміналізація правопорушень, що не становлять великої суспільної небезпечності, та ін.).

Заходи і способи зниження латентної злочинності, що були піддані аналізу, дозволили виділити серед них такі конкретні і найбільш важливі, як:

а) вдосконалення статистичного обліку злочинів;

б) підвищення вимог до додержання порядку ведення кримінально-правової статистики;

в) підвищення рівня професіоналізації працівників правоохоронних органів, зміцнення їх матеріальної бази;

г) широке проведення правової пропаганди серед населення з метою підвищення його правової культури і правосвідомості;

ґ) вдосконалення законодавчих та інших норм, що регламентують діяльність правоохоронних органів, систематичний і принциповий контроль за їх додержанням;

д) забезпечення гарантій захисту свідків і потерпілих;

е) усунення необ'єктивності, неповноти статистичних показників про фактичну злочинність, формального ставлення працівників статистичного обліку до дорученої роботи, виключення випадків зловживань з їх боку;

ж) систематичне проведення аналітичної роботи з визначення кількісно-якісних характеристик злочинності, виявлення повної кримінологічної характеристики особи злочинців;

з) своєчасна розгорнута публікація даних про злочинність у країні, призначена для практичних працівників і науковців.

Позитивні результати діяльності по зниженню латентної злочинності, безумовно, багато в чому залежать від неухильного додержання перелічених заходів, їх економічного, фінансового і кадрового забезпечення.

Висновки містять основні положення і результати проведеного дисертаційного дослідження. По кожній актуальній проблемі латентної злочинності в стислій формі сформульовані конкретні пропозиції щодо їх вирішення як в теорії, так і на практиці.

Зокрема, дається визначення поняття латентної злочинності, під якою розуміється сукупність фактично вчинених, однак не виявлених або таких, що внаслідок інших певних обставин не стали відомими правоохоронним і судовим органам злочинів, відомості про які у зв'язку з цим не знаходять відображення в офіційній кримінально-правовій статистичній звітності.

Відмічається, що причинами, які обумовлюють існування латентної злочинності, є: низький ступінь очевидності вчиненого діяння; ретельна діяльність винного по приховуванню злочинного посягання; витонченість способу вчинення злочину; спеціалізація і рівень професіоналізму винного; порушення встановленого порядку ведення статистичного обліку вчинених злочинів; помилкова кваліфікація вчиненого злочину як адміністративного, цивільно-правового і дисциплінарного делікту; низька кваліфікація працівників правоохоронних органів, недовіра населення до їх можливостей; потерпілі, свідки, очевидці і керівники організаційно-господарських структур, обізнані про вчинені злочини, з різних мотивів не повідомляють відповідним органам про злочини.

Виявлення та вимір латентних злочинів слід проводити з використанням статистичних, соціологічних, логіко-математичних, економічних, історичних та політологічних методів.

Заходи щодо скорочення рівня латентних злочинів повинні здійснюватися у сфері правового виховання громадян; соціальній сфері; правоохоронній сфері; державно-політичній сфері; сфері нормотворчої діяльності.

Список опублікованих праць за темою дисертації