Самогубство та доведення до самогубства: заходи протидії

На індивідуальному рівні економічні причини вчинення самогубства перемістилися з першого на друге місце. Дисертант намагався довести, спираючись на досягнення психології та положення теорії А.Г. Амбрумової щодо вчинення самогубства особистістю внаслідок її соціально-психологічної дезадаптації, що індивід переважно вчиняє самогубство (аномічне, альтруїстичне, егоїстичне), перебуваючи у стресовому стані. Конкретне самогубство виникає як реакція виходу (безвихідності) на якесь порушення його прав або зміну його звичного життя (набуття чи втрата чогось важливого для особистості). Проте завжди існує цілий комплекс причин вчинення самогубства.

Серед причин вчинення доведення до самогубства, спираючись на результати здійсненого дослідження, слід показати такі: зневажливе ставлення до життя іншої людини; хуліганська орієнтація особистості; злочинна рецидивність; паразитична спрямованість психології особистості, яка ухиляється від суспільно корисної праці; ворожі стосунки в побуті.

Умови, що детермінують вчинення самогубства, дисертант поділяє на зовнішні та внутрішні. Обгрунтовується, що до зовнішніх умов належать: безробіття, особливі умови проживання в місті, селі, міграція та еміграція населення, релігійність, культурна орієнтація населення; до внутрішніх умов, відповідно, належать: спосіб життя, алкогольна та наркозалежність. Обгрунтовується думка, що зовнішні умови викликають різне до них ставлення відповідно до суб'єктивних особливостей людини, здебільшого вони впливають суїцидогенно на суїцидонебезпечні популяції.

У розділі третьому “Проблеми попередження самогубства” розглядаються напрями попередження самогубств та пропонуються конкретні заходи, способи та форми превентивної діяльності, визначаються й уточнюються її суб'єкти, їхні права й обов'язки тощо.

У підрозділі 3.1 “Загальносоціальні заходи попередження самогубств” зазначається, що важливість мінімізації суїцидальної активності населення України визначається не лише соціально-економічними, але й моральними, гуманістичними чинниками. Дисертант доводить, що внутрішню державну політику має бути зорієнтовано на розробку та впровадження заходів протидії як явищу самогубства в цілому, так і його окремим виявам. Цей головний напрям попереджувальної діяльності є чи не найскладнішим, адже ефективної системи подолання самогубства дотепер не створено. Автор переконаний в тому, що суїцидальна поведінка, будучи соціально-біопсихологічним феноменом, не лише піддається попередженню, але її можна попереджати результативно, оскільки можливо впливати на причини й умови вчинення самогубств, а отже, зберігати людське життя, яке є найдорожчим для людини та суспільства. Загальне попередження самогубств має спрямовуватися на позитивний розвиток усієї соціально-економічної системи. У цьому підрозділі розглядається існуюча нормативно-правова база соціального захисту населення та система однойменних заходів, виокремлюються їх позитивні сторони, вади та прогалини. Стверджується, що останнім десятиліттям також не було здійснено відчутних кроків на шляху подолання високого рівня самогубств, ці спроби були мінімальними. Більшість заходів так і залишилися на папері (всі прийняті закони, соціальні програми не справили відчутного впливу на поліпшення соціальних умов населення і, відповідно, стану вчинення самогубств у державі). Серед цієї групи заходів дисертантом пропонуються економічні (сприяння зайнятості населення та запобігання масовому безробіттю, подолання бідності за рахунок відміни приватизації високоліквідних підприємств, розвитку малого та середнього бізнесу, створення нових робочих місць, виробництва товарів на своїй землі, реального збалансування державного бюджету); соціальні (здійснення комплексу заходів щодо вирішення проблем, пов'язаних з трудовою діяльністю жінок, регулювання питань охорони материнства і дитинства, зміцнення інститутів шлюбу, сім'ї, розвиток місцевого самоуправління); технічні (посилення контролю за зброєю, отрутами, моніторинг самогубства, комп'ютеризація усіх суб'єктів попереджувальної діяльності, поліпшення текстово-технічної організації нормативних актів, вироблення єдиних підходів, термінології науковцями та практиками тощо); ідеологічні (підвищення свідомості суспільства, зорганізація його навколо національної ідеї); організаційні (створення спеціальних органів і їх установ, науковий супровід) та правові (законодавче забезпечення такої діяльності, зокрема, пропонуються зміни до статті 120 “Доведення до самогубства” Кримінального кодексу України.

Цю статтю пропонується викласти у такій редакції: “(1) Доведення особи до самогубства або до спроби самогубства, що є наслідком жорстокого з нею поводження, шантажу, примусу до протиправних дій або приниження її людської гідності, - карається…

(2) Те саме діяння, вчинене щодо: а) особи, яка перебувала у матеріальній, службовій або іншій залежності від винного; б) неповнолітнього; в) жінки, яка завідомо для винного перебувала в стані вагітності; в) особи похилого віку; г) двох або більше осіб; д) а також вчинене за попереднім зговором групою осіб, - карається...”

Отже, на нашу думку, головними превентивними антисуїцидальними заходами залишаються ті, що планувалися ще за радянських часів, але не були здійснені - поліпшення добробуту населення, подолання бідності, його реальний соціальний захист.

У підрозділі 3.2 “Спеціальні заходи попередження самогубств” визначаються суб'єкти спеціальної профілактики - органи, установи й організації, які підпорядковуються МВС, Генпрокуратурі, МОЗ та Мінпраці, Міносвіти України, а також розкриваються їх обов'язки й завдання. Дисертант обгрунтовує необхідність вживання таких заходів, як: створення спеціального матеріального фонду підтримки вразливих верств населення, постійна антисуїцидальна освітня та виховна робота, спеціальний моніторинг суїцидонебезпечних популяцій, кадрове забезпечення навчальних та інших закладів, установ і організацій фахівцями-суїцидологами. Пропонується реорганізувати психологічні служби, можливо, об'єднавши їх з суїцидологічними службами, вивести з підпорядкування тих різних міністерств та управлінь, в яких вони нині надають психологічну допомогу, а підпорядкувати спеціальній державній комісії при Мінпраці, а на місцях - комісіям сільських, селищних, районних у містах, міських, обласних рад, створити їх спеціальні уповноважені органи, які б займалися антисуїцидальною соціально-психологічною роботою - суїцидологічну службу, центри суїцидологічних служб; кардинально змінити їх орієнтацію, зробити їх абсолютно конфіденційними.

Дисертант також зауважує на важливість посилення попереджувальної діяльності в окремих контингентах, зокрема серед працівників органів внутрішніх справ, СБУ, військовослужбовців тощо. Головними мають стати заходи їх соціально-економічного захисту (повернення пільг і переваг, виплата компенсацій, поліпшення житлових умов тощо). Пропонується низка заходів і щодо засуджених, які утримуються в місцях позбавлення волі, девіантів, мігрантів. Обгрунтовується і потреба запровадження інституту релігійного піклування. У роботі також пропонується оновлена система наукових і технічних заходів.

Серед визначених заходів попередження доведення до самогубства особливо ефективними є, як вважає дисертант, удосконалення кримінально-правового законодавства з метою посилення його ефективності, створення механізму заінтересованості суб'єктів профілактичної діяльності у її результатах, зміцнення співпраці з громадськістю.

У підрозділі 3.3 “Індивідуальна профілактика самогубств і доведення до самогубства” зазначається, що така превенція здійснюється щодо причин і умов, а також щодо особистості самогубця й особи винного у доведенні до самогубства або у вчиненні інших злочинів, пов'язаних із наслідками у вигляді вчинення самогубства потерпілим. Головну роль на індивідуальному рівні мають відігравати саме фахівці-психологи та суїцидологи. Автор послідовно розглядає етапи індивідуального попередження самогубств (виявлення суїцидонебезпечних особистостей; вивчення їх у контексті суїцидогенних причин і умов та можливостей впливу на них; безпосередній профілактичний вплив), а також види профілактичної діяльності (первинну, вторинну, третинну профілактику). На цій підставі обгрунтовуються пропоновані напрями (та заходи) попереджувальної діяльності на індивідуальному рівні (виховний, психологічний, медичний). Дисертант підкреслює, що особливість попередження самогубств на індивідуальному рівні полягає в тому, що вплив на особистість повинен мати двосторонній характер. Тобто всі зусилля суб'єктів попередження мають бути спрямовані, з одного боку, на створення зовнішніх умов, які збільшать можливе число альтернатив і, відповідно, спростять пошуки виходу з конфлікту; з іншого, - на мобілізацію внутрішніх ресурсів особистості, що передбачає не тільки психотерапевтичний вплив на осіб зі сталою суїцидальною тенденцією, а також на розробку питань педагогіки, посилення антисуїцидальної пропаганди, щоб виробити в особистості життєву стійкість та здатність знаходити адекватні форми реагування на несприятливі ситуації, - самоактивізацію особистості. Серед заходів попередження доведення до самогубства називаються також сприяння працевлаштуванню незайнятих осіб, зміцнення сім'ї, подання матеріальної, педагогічної психологічної допомоги сім'ям і самотнім людям, підвищення культурного й освітнього рівня, поліпшення дозвілля.

У заключній частині дисертації підсумовуються результати дослідження проблеми явища самогубства та доведення до самогубства в Україні. Зазначено, що нині Україна переживає “епідемію” самогубств. На підставі ретельної кримінологічної характеристики самогубців, винних у доведенні до самогубства та потерпілих від цього злочину подано “узагальнені портрети” самогубця, потерпілого від доведення до самогубства та винного у вчиненні цього злочину. Визначаються також і групи ризику, на які, в першу чергу, слід зорієнтувати заходи протидії самогубству. Вперше відкрито зауважується, що теоретично до самогубства може вдатися будь-яка людина, якщо причини й умови, відповідно до її індивідуальних особливостей, будуть значними і спрацює відповідний механізм (факти самогубства реєструвалися серед усіх статевих, вікових, національних, соціальних, професійних груп тощо). Більш того, кожному самогубству передує не одна, а кілька причин, проте на загально-соціальному та спеціально-кримінологічному рівнях головною причиною самогубства в Україні є вкрай незадовільне економічне становище переважної більшості населення і, відповідно, його соціальна незахищеність. На індивідуальному рівні в системі причинного комплексу лідирували психологічні причини. Дисертант доводить, що самогубство можна ефективно попереджати, вживаючи систему заходів, розроблених у дослідженні. Також пропонуються конкретні новели до кримінального законодавства України і зміна порядку розгляду матеріалів за фактом смерті внаслідок самогубства. Серед попереджувальних заходів звертається увага на відкриття інформації Міноборони України та СБУ про вчинення самогубства і злочинів, пов'язаних із вчиненням самогубства потерпілим, з метою мінімізації явища в цих відомствах. Також подається авторське визначення понять самогубство, доведення до самогубства, пропонується нова класифікація самогубців.

Основні публікації

самогубство правовий суїцид

1. Шестопалова Л.М. Самогубство як явище: Наук. нарис. - К.: НАВСУ, 2000. - 60 с.

2. Шестопалова Л.М. Аналіз віктимологічної сторони самогубств // Наук. вісник Нац. акад. внутр. справ України. - 1998. - № 4. - С. 135-142.

3. Шестопалова Л.М. До питання про причини суїциду // Право України. - 1998. - № 9. - С. 41-44.

4. Шестопалова Л.М. До питання суїциду в місті // Наук. вісник Нац. акад. внутр. справ України. - 1998. - № 3. - С. 81-88.

5. Шестопалова Л.М. Евтаназія та самогубство // Психологія суїцидальної поведінки: діагностика, корекція, профілактика : Зб. наук. праць. - К.: КІВС, 2000. - С. 70-75.

6. Шестопалова Л.М. Кримінально-правові заходи попередження самогубств // Наук. вісник Нац. акад. внутр. справ України. - 2001. - № 2. - С. 16-20.

7. Шестопалова Л.М. Медико-правові аспекти самогубств // Укр. суд.-мед. вісник. - 1999. - № 2. - С. 6-9.

8. Шестопалова Л.М. Суїцид в Україні та Росії: порівняльний аналіз // Право України. - 2000. - № 8. - С. 41-44.

9. Шестопалова Л.М. Фольклор та самогубство // Психологія суїцидальної поведінки: діагностика, корекція, профілактика: Зб. наук. праць. - К.: КІВС, 2000. - С. 56-62.

10. Шестопалова Л.М. Про посилення ефективності статті 99 КК України // Актуальні проблеми вдосконалення національного законодавства України: Матеріали наук.-практ. конф., Київ, 25-26 квіт. 2001 р. - К.: Правові джерела, 2001. - 148 с. - С. 92-94.

11. Шестопалова Л.М. До питання застосування статті 99 КК України // Проблеми вдосконалення законодавства та практики його застосування з урахуванням прогнозу злочинності: Вісник Луганськ. ін-ту внутр. справ. - Луганськ: РВС ЛІВС, 1999. - Спец. випуск.: У 4-х ч., Ч. 3. - 234 с. - С. 90-92.

Размещено на Allbest.ru