Таємниці особистого життя людини та їх цивільно-правова охорона

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого

УДК 347.12

Таємниці особистого життя людини та їх цивільно-правова охорона

Спеціальність 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Устименко Наталія Василівна

Харків 2001

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі цивільного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, Міністерство освіти і науки України

Науковий керівник - кандидат юридичних наук, доцент Ігнатенко Вадим Миколайович, Національна юридична академії України імені Ярослава Мудрого, завідуючий кафедрою цивільного права

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор Дзера Олександр Васильович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідуючий кафедрою цивільного права; кандидат юридичних наук, доцент Шишка Роман Богданович, Національний університет внутрішніх справ України, начальник кафедри правових основ підприємницької діяльності

Провідна установа - Інститут держави і права імені В.М. Корецького НАН України, відділ цивільного і трудового права, м. Київ

Захист відбудеться “2” липня 2001 р. о 15-30 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.02 у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків - 24, вул. Пушкінська, 77

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків - 24, вул. Пушкінська, 77

Автореферат розісланий “29” травня 2001 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Гончаренко В.Д.

Анотації

Устименко Н.В. Таємниці особистого життя людини та їх цивільно-правова охорона. Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, Харків, 2001.

Дисертація присвячена проблемам вивчення правового режиму таємниць особистого життя людини. Досліджено поняття особистих немайнових прав людини, не пов'язаних із майновими, проведена їх класифікація. Запропоновані класифікаційні критерії дозволять у подальшому не змінювати її, а лише доповнювати й уточнювати. Сформульовано поняття “особисте життя людини”. Виведено поняття “таємниця особистого життя людини” і розглянуто її окремі види. Обгрунтовано й детально розглянуто правові режими адвокатської, банківської, медичної, нотаріальної таємниць, таємниці переписки, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, таємниці усиновлення. Проведено розмежування понять “охорона” і “захист” прав. Сформульовано новий підхід до понять “міра” і “спосіб” захисту прав, які в теорії права раніше ототожнювалися. Названо способи захисту таємниць особистого життя людини й розроблено конкретні пропозиції по вдосконаленню законодавства щодо їх цивільно-правової охорони.

Ключові слова: життєдіяльність, особисте життя людини, таємниці особистого життя людини, особисті немайнові права людини, не пов'язані з майновими.

Устименко Н.В. Тайны личной жизни человека и их гражданско-правовая охрана. Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.03 - гражданское право и гражданский процесс; семейное право; международное частное право. Национальная юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого, Харьков, 2001.

Диссертация посвящена проблемам изучения правового режима тайн личной жизни человека. Исследуется понятие личных неимущественных прав человека, не связанных с имущественными, выведено их определение. Личные неимущественные права человека, не связанные с имущественными - это совокупность законодательно закрепленных, неотделимых от личности абсолютных благ, лишенных экономического содержания и предоставляющих физическому лицу возможность по своему усмотрению, без вмешательства иных лиц, определять свое поведение в сфере личной жизни. Проведена классификация личных неимущественных прав человека, не связанных с имущественными, по следующим признакам: способу их возникновения, степени связи их с имущественными правами, содержанию, в зависимости от структуры связи участников в личном неимущественном отношении, по субъектам - носителям указанных прав, целевой направленности. Предложенные классификационные критерии позволят в дальнейшем не изменять ее, а только дополнять и уточнять. Сформулировано понятие “личная жизнь человека”. Личная жизнь человека представляет собой совокупность личных нематериальных благ, которые находят свое закрепление в личных неимущественных правах, целью которых является обеспечение свободы, независимости человека определять по своему усмотрению поведение в жизни, исключающей любое вмешательство посторонних лиц, за исключением случаев, прямо предусмотренных законом. Дано определение тайны личной жизни человека и рассмотрены ее основные виды. Тайна личной жизни - это сведения конфиденциального характера о различных сторонах индивидуальной жизнедеятельности человека, разглашение которых причиняет или может причинить вред человеку. Обоснованы и детально рассмотрены правовые режимы адвокатской, банковской, медицинской, нотариальной тайн, тайны переписки, телефонных разговоров, телеграфной и иной корреспонденции, тайны усыновления. Проведено разграничение понятий “охрана” и “защита” прав. Право человека на охрану личных благ как субъективное гражданское право исследовано в двух аспектах: как конкретная юридическая возможность человека реализовать свои потребности в сфере личной жизни; и как право требовать от окружающих соблюдения неприкосновенности личной жизни каждого с учетом его социально-экономического, возрастного, интеллектуального положения в обществе. Сформулирован новый подход к понятиям “способ” и “мера” защиты прав, которые в теории права раньше отождествлялись. Способ защиты - это вид действия, которое вправе осуществить лицо, право которого нарушено. Мера защиты - это интенсивность воздействия на правонарушителя, его последствия (признание сделки недействительной полностью, в части, компенсация вреда и т.д.). Мера - это не характеристика вида действий, а количественный либо качественный результат их воздействия. Названы способы защиты тайн личной жизни человека (признание права, пресечение действий, нарушающих право, а при наличии возможности - восстановление положения, существовавшего до нарушения права, компенсация морального вреда, прекращение или изменение правоотношения, взыскание с лица, нарушившего право, причиненных убытков).

Разработаны конкретные предложения, направленные на развитие и совершенствование действующего законодательства Украины, регулирующего тайны личной жизни человека, в целях наиболее полного их обеспечения и всеобщей охраны.

Ключевые слова: жизнедеятельность, личная жизнь человека, тайны личной жизни человека, личные неимущественные права человека, не связанные с имущественными.

N.V. Ustimenko. Secrets of man's private life and their civil-legal protection. Manuscript.

The thesis is competed for a scientific degree-candidate of science in Law in the speciality 12.00.03 - “Civil Law and Civil Process. Family Law. International Private Law.” National Law Academy of Ukraine named after Yaroslav Mudryi. Kharkov, 2001.

The thesis is devoted to the problem of l egal regime secrets study of man's private life. Notion of personal non-property human rights is investigated, their classification was carried out.

Proposed classified criteria will allow to keep it unchangeable, only supplementing and specifying it. Notion of man's private life has been formulated. Notion of man's private life secret was put forward and its basic aspects were considered. There were considered legal regimes of advocate, banking, medical, notarial secrets, secrets of correspondence, phone talks, telegraph and other correspondence, adoption secrets. Such notions as guarding and protection of rights were differentiated. There was formulated a new approach to the notion “measure” and “means” of rights protection which were considered to be indentical in theory earlier.

Concrete proposals aimed at the development and improvement of Ukraine legislation in force, regulating secrets of man's private life with the purpose of their complete guaranteeing and general guarding were worked out.

Key words: vital activity, private life of a man, secrets of man's private life, personal non-property human right disconnected with property ones.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дисертаційного дослідження. Процес створення правової держави, перетворення нашого суспільства на громадське з пріоритетом прав та інтересів людини призводять до того, що сьогодні ми все більше уваги надаємо людині та її особистому життю. І не випадково в ст.3 Конституції України закріплено: “Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю”. Однак тільки конституційного закріплення прав і свобод людини недостатньо для їх реалізації та захисту. Охорона особистого життя людини крім Конституції України, Цивільного кодексу УРСР здійснюється ще низкою нормативних актів, прийнятих до набрання чинності Конституції, тому їх норми не в повному обсязі співвідносяться з положеннями Основного Закону країни, що, безумовно, потребує внесення змін і доповнень як до чинного законодавства в цілому, так і насамперед до Цивільного кодексу УРСР.

Проведені раніше численні дослідження стосувалися особистого життя громадян, тобто безпосередньої залежності людини, її особистого життя від держави, що підводило її в суспільстві до об'єкта регулювання. Особисте життя людини належить розглядати як категорію більш широку, об'ємну, що викликає необхідність перегляду низки базових юридичних концепцій, розробки нових підходів до його правового регулювання і в першу чергу потребу комплексного наукового дослідження процесу охорони його таємниць на сучасному етапі.

Зв'язок роботи з науковими програмами, темами. Дисертація виконана на кафедрі цивільного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого відповідно до комплексної цільової програми №0186.0.070867 “Правові проблеми здійснення майнових і немайнових прав в умовах ринкової економіки”.

Мета та задачі дослідження. Метою дослідження є розробка комплексного підходу до аналізу правової природи, специфіки правового регулювання особистих немайнових прав людини, не пов'язаних із майновими, який розкриває закономірності правової природи та правового регулювання таємниць особистого життя людини і сприяє впровадженню пропозицій щодо вдосконалення їх правової охорони в сучасних умовах.

Для досягнення вказаної мети в роботі необхідно вирішити наступні задачі:

- визначити ознаки і дати поняття особистих немайнових прав людини, не пов'язаних із майновими;

- класифікувати особисті немайнові права людини, не пов'язані з майновими, з відокремленням таємниць особистого життя людини як одного з видів особистих прав;

- дати визначення таємниці особистого життя людини і проаналізувати її види;

- аргументувати необхідність розмежування категорій “охорона” і “захист” особистих немайнових прав людини, не пов'язаних із майновими;

- проаналізувати способи захисту цивільних прав щодо їх застосування для поновлення порушених особистих немайнових прав людини;

- виявити недоліки нормативно-правового регулювання окремих видів таємниць особистого життя людини;

- розробити конкретні пропозиції стосовно вдосконалення чинного законодавства у сфері охорони таємниць особистого життя людини.

Об'єктом дослідження є процес правового регулювання й охорони інституту особистих немайнових прав людини, не пов'язаних із майновими, та категорія “особисте життя людини”.

Предметом дослідження виступає правовий режим окремих видів таємниць особистого життя людини, тобто певний порядок регулювання й охорони інформації, розголошення якої може причинити шкоду інтересам володаря.

Методи дослідження. Викладення дисертаційного матеріалу здійснюється за допомогою сукупності методів: діалектичного, історичного, логіко-юридичного, соціологічного, системно-структурного, порівняльно-правового. Методологічну основу роботи становить діалектичний метод пізнання правових явищ. Таємниці особистого життя людини розглядаються як складники соціальних категорій, які в процесі свого розвитку зазнають істотних змін. Дана обставина визначає і динаміку нормативного регулювання, охорони таємниць особистого життя людини та пошук правових способів їх захисту в разі порушення. Дослідження й аналіз результатів цивільно-правової науки, міжнародно-правових актів, чинного законодавства України та практики його застосування у сфері особистих немайнових прав людини, не пов'язаних із майновими, проведено за допомогою системно-структурного, порівняльно-правового й соціологічного методів. Таємниця особистого життя людини - це складна структурна категорія взаємопов'язаних елементів (змісту, суб'єктів, санкцій тощо), кожен із яких згідно з вимогами юридичної техніки включається в загальну структуру як її невід'ємний елемент. У той же час таємниця особистого життя людини відповідно до запропонованої класифікації становить самостійний елемент особистого життя людини. Висновки як результат глибокого історичного аналізу процесу розвитку національного права побудовані на вимогах формальної логіки щодо визначеності, несуперечності, послідовності й обгрунтованості суджень. Сформульовані законодавчі пропозиції грунтуються на загальнотеоретичних і цивілістичних конструкціях.

Теоретичною базою дослідження послужили праці вчених різних галузей права: М.М. Агаркова, С.С. Алексєєва, В.Д. Ардашкіна, С.М. Братуся, Л.Д. Воєводіна, Є.М. Ворожейкіна, Т.Д. Епштейна, Д.М. Генкіна, В.М. Гордона, В.П. Грибанова, В.Г. Даєва, Л.І. Дембо, О.В. Дзери, Н.М. Єршової, О.С. Йоффе, М.М. Ковалевського, Л.О. Красавчикової, М.С. Малеїна, М.М. Малеїної, Г.К. Матвєєва, М.І. Матузова, В.В. Медведчука, Ю.В. Молочкова, О.М. Нечаєвої, Б.Д. Петрова, Б.В. Петровського, І.Л. Петрухіна, Й.О. Покровського, О.А. Пушкіна, З.В. Ромовської, В.О. Рясенцева, А.М. Савицької, О.Д. Святоцького, В.Л. Суховерхого, Ю.К. Толстого, Є.П. Торкановського, К.А. Флейшиць, Я.М. Шевченко, Р.Б. Шишки, Л.С. Явича та ін.

Наукова новизна дослідження визначається тим, що дисертаційна робота являє собою перше в Україні комплексне дослідження проблеми таємниць особистого життя людини в нових умовах, у якому обгрунтовуються нові в теоретичному аспекті і важливі в практичному відношенні положення, зокрема:

1. Вперше проведено комплексне дослідження особистих немайнових прав людини, не пов'язаних із майновими, що дозволило досягти чіткості, конкретності у виявленні сутності та властивостей вказаних прав.

2. На підставі висновків, здобутих при комплексному вивченні особистих прав, розроблено їх поняття. Особисті немайнові права, не пов'язані з майновими, становлять сукупність законодавчо закріплених, невід'ємних від особистості абсолютних благ, які не мають економічного змісту і надають фізичній особі можливості за своїм розсудом і без втручання інших осіб визначати власну поведінку в царині особистого життя.

3. Вперше проведено розгорнуту класифікацію особистих немайнових прав, не пов'язаних із майновими, яка найбільш повно відбиває всі основні немайнові права.

4. По-новому розкривається поняття “особисте життя людини”. Це сукупність особистих немайнових благ, що знаходять своє правове закріплення в особистих немайнових правах, метою яких є забезпечення свободи й незалежності людини визначати за своїм розсудом поведінку в житті, виключаючи будь-яке втручання сторонніх осіб, за винятком випадків, прямо передбачених законодавством.

5. Обгрунтовано необхідність поділу особистих немайнових прав людини, не пов'язаних із майновими, на права, які забезпечують недоторканність блага, та права на таємниці особистого життя з подальшим вивченням такої категорії, як “таємниця особистого життя людини”.

6. Розроблено поняття “таємниця особистого життя людини”, відокремлено її види, запропоновано систему юридичних заходів, спроможних захистити особисте життя людини від неправомірних втручань у нього.

7. Обгрунтовується новий підхід до категорій “охорона” і “захист” особистих немайнових прав, пропонується необхідність застосовувати заходи охорони. Такі висновки зроблено на підставі того, що поняття “охорона” включає в себе сукупність засобів, які забезпечують розвиток цивільних правовідносин у їх непорушному стані і поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів. Захист прав здійснюється в тих випадках, коли право вже порушено, і проявляється в системі заходів, спрямованих на зупинення правопорушення й усунення його наслідків. На відміну від охорони, він не здійснює попередження правопорушення. Кожен захід захисту спрямовано проти правопорушника.

8. Вперше право людини на охорону особистих благ як суб'єктивне цивільне право визначається у двох аспектах - як конкретна юридична можливість людини реалізувати свої потреби у сфері особистого життя і як право кожного вимагати від інших осіб дотримання недоторканності свого особистого життя з урахуванням соціально-економічного, вікового й інтелектуального становища в суспільстві.

9. По-новому розкривається поняття цивільно-правової охорони особистого життя людини, тобто встановленої державою й законодавчо закріпленої системи заходів та способів, що забезпечують людині в рамках суспільного життя реальну можливість розпоряджатися своїми особистими правами і відгороджувати своє особисте життя від незаконних втручань. Ця система спрямована на досягнення певної мети - охорону благ, що становлять зміст особистого життя людини.

10. Вперше проведено розмежування категорій “спосіб” і “міра” захисту прав (які, до речі, в теорії права раніше ототожнювалися): спосіб захисту - це вид дії, яку вправі здійснити особа, право якої порушено, а міра захисту - це кількісний або якісний результат інтенсивності впливу такої дії на правопорушника та його наслідки.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що основні положення роботи, а також висновки і пропозиції знайшли своє систематизоване відбиття у змінах чинних нормативних актів та доповненнях до них: Цивільного кодексу УРСР - статтею “Цивільно-правова охорона особистого життя людини”, зміною й доповненням ст.6 “Захист цивільних прав”; ст.9 Закону України “Про адвокатуру”; ст.60 Закону “Про банки та банківську діяльність”; ст.40 Основ законодавства України про охорону здоров'я; ст.112 Кодексу про шлюб і сім'ю України. Ці доробки дисертанта можуть бути використані для вдосконалення законодавства України, у навчальному процесі під час підготовки підручників, навчальних посібників та методичних рекомендацій для студентів юридичних вузів, при складанні курсу "Цивільне право України”, а також студентами при підготовці наукових робіт.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійним науковим дослідженням, що має завершений характер. Сформульовані в ній положення й наукові результати отримано на підставі особистих досліджень, критичного осмислення близько ста семидесяти наукових та нормативних джерел. У роботі дається аналіз чинних законодавчих актів України, нормативних актів, що втратили силу, нормативних актів, які знаходяться у процесі підготовки, спеціальної монографічної літератури. Досліджено й узагальнено міжнародно-правові акти, законодавство зарубіжних держав, судова й арбітражна практика. У дослідженні окремі питання поставлено автором уперше, деякі розглянуто по-новому або обгрунтовано додатково. Наведено теоретичні положення, а також розроблено практичні рекомендації щодо подальшого вдосконалення чинного законодавства.

Апробація результатів дисертації. Робота виконана на кафедрі цивільного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Її положення схвалено на засіданні кафедри цивільного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.

Погляди дисертанта на деякі проблеми, порушені в даному дослідженні, були викладені на: науковій конференції молодих учених та аспірантів “Права людини в умовах реформування правової системи України (до 50-ї річниці Загальної декларації прав людини)” (м. Харків, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, 1998); Всеукраїнській науково-практичної конференції “Проблеми вдосконалення цивільного законодавства України (присвяченій 50-річчю наукової, педагогічної і громадської діяльності професора Олександра Анатолійовича Пушкіна)” (м. Харків, Університет внутрішніх справ, 1999); науковій конференції молодих учених та аспірантів “Актуальні проблеми юридичної науки” (м. Харків, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, 2000).

Результати дослідження використовувалися при проведенні практичних занять зі студентами з курсу “Цивільне право України” в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого.

Публікації. Основні теоретичні та практичні положення й висновки дисертаційної роботи викладено в п'яти статтях у наукових фахових виданнях України згідно з вимогами, що пред'являються ВАК України, та в тезах доповідей та наукових повідомлень. Усього за темою дисертації опубліковано 7 робіт. Структура дисертації. Відповідно до цілей, завдань та логіки дослідження дисертаційна робота складається: з переліку умовних скорочень, вступу, двох розділів, що містять одинадцять підрозділів, висновків, списку використаної літератури. Повний обсяг дисертаційного дослідження становить 204 сторінки, з них основний текст - 189 сторінок, кількість використаних джерел - 154.

2. Основний зміст роботи

У вступі містяться положення, що обгрунтовують актуальність обраної теми, визначаються об'єкт, предмет і мета дослідження, його логіка; аргументуються методи, за допомогою яких можливо досягти поставленої в роботі мети; формулюється наукова новизна роботи, пропонується теоретичне й практичне застосування основних положень дисертації й отриманих висновків; вказується ступінь апробації результатів дослідження та наявність публікацій за темою дисертації.

Розділ перший “Особисте життя людини як об'єкт цивільно-правової охорони” присвячено визначенню, загальній характеристиці категорії “життя людини”, розгляду одного з її складників - особистого життя людини. Розділ містить три підрозділи.

У підрозділі 1.1. “Поняття й ознаки особистих немайнових прав, не пов'язаних із майновими” вирішується питання визначеності в праві поняття “особисте життя людини” шляхом встановлення його родової належності. Родовою категорією щодо останнього є життєдіяльність, яка становить сукупність явищ, зв'язків, відносин і процесів, учасником яких є конкретний індивід. Життєдіяльності кожної людини притаманні дві взаємопов'язані і взаємообумовлені сторони - особисте і суспільне життя. Особисте життя людини - це сукупність особистих немайнових благ, що знаходять своє правове закріплення в особистих немайнових правах, метою яких є забезпечення свободи й незалежності людини визначати за своїм розсудом поведінку в житті, виключаючи будь-яке втручання сторонніх осіб, за винятком випадків, прямо передбачених законодавством.

Дисертант виводить специфічні ознаки, риси особистих немайнових прав людини. По-перше, ці права є невід'ємними від особи - їх носія. Зв'язок особистих немайнових прав з особою - їх носієм дозволяє відокремити одного суб'єкта права від іншого, індивідуалізувати людину. З'єднання цих прав з особою виключає можливість передачі чи відчуження цих прав. По-друге, особисті немайнові права, не пов'язані з майновими, належать до абсолютних прав. Абсолютний характер їх проявляється в тому, що людина має право захищати особисті права проти будь-якої фізичної або юридичної особи, а також користуватися ними без спеціального на те чийогось дозволу. Деякі правники особисті немайнові права, не пов'язані з майновими, поділяють на комплексні права, які є сукупністю окремих повноважень, та окремі повноваження. І якщо комплексні права завжди мають абсолютний характер, то повноваження можуть бути відносними. Таємниці особистого життя людини являють собою певні повноваження, і їм притаманна відносність. Так, інформація, яка стала відома на консультації лікареві, нотаріусу, адвокатові, службовцю банка чи іншим особам, становить таємницю певних відомостей, однак коло осіб, зобов'язаних не розголошувати її, відомо це: працівники медичних установ, службовці нотаріальних, адвокатських контор чи організацій банків. По-третє, особисті немайнові права, не пов'язані з майновими, не мають матеріального (майнового) змісту. Навіть якщо втручання у сферу особистого життя людини призвело до негативних наслідків економічного характеру, особисті права не наповнюються матеріальним змістом. Завдяки виведеним ознакам особистих прав дано поняття особистих немайнових прав людини, не пов'язаних із майновими: це сукупність законодавчо закріплених, невід'ємних від особистості абсолютних благ, які не мають економічного змісту і надають фізичній особі можливості за своїм розсудом і без втручання інших осіб визначати власну поведінку в царині особистого життя.

У підрозділі 1.2. “Класифікація особистих немайнових прав людини, не пов'язаних із майновими” аргументується необхідність проведення класифікації особистих прав. Розгляд особистих немайнових прав як певної системи полегшує процес їх вивчення, дає можливість пошуку й визначення їх внутрішніх закономірностей, а правильно вибрані критерії поділу дозволяють у подальшому не змінювати запропоновану систему, а лише доповнити, уточнити й конкретизувати її.

Класифікувати особисті немайнові права, не пов'язані з майновими, можна за такими критеріями: а) за способом їх виникнення; б) за ступенем зв'язку їх із майновими правами; в) за змістом; г) залежно від структури зв'язку учасників в особистих немайнових відносинах; д) за суб'єктами; є) за цільовою спрямованістю.

Залежно від способу виникнення особисті немайнові права, не пов'язані з майновими, поділяються на природжені і здобуті. Природжені - це права, які належать людині в силу самого факту народження: право на охорону життя, особисту недоторканність, охорону здоров'я та ін.; здобуті - права, які людина придбає в процесі діяльності, беручи участь у суспільному житті. Ці права поділяються на: а) права, якими людина наділяється в силу закону, нормативного акта (наприклад, право на ім'я). Людина, реалізуючи своє суб'єктивне право на ім'я, не здійснює будь-яких конкретних дій для придбання цього права; б) права, які людина сама набуває у процесі своєї діяльності: право на охорону таємниці нотаріальних дій, інформації, що становить адвокатську, банківську чи медичну таємниці та ін.

Залежно від ступеня зв'язку особистих немайнових прав із майновими особисті права поділяються на: а) права, не пов'язані з майновими одним правовідношенням (так звані права в “чистому вигляді”), - право на ім'я, зовнішній вигляд, честь, гідність та ін.; б) права, пов'язані з майновими одним правовідношенням, що виникають в силу договору і пов'язані з іншими правами, в тому числі з майновими, - право на таємниці нотаріальних, банківських відомостей, адвокатську, медичну таємниці.

За змістом особисті немайнові права, не пов'язані з майновими, треба поділяти на комплексні права та окремі повноваження.

Залежно від структури зв'язку учасників в особистих немайнових відносинах особисті немайнові права поділяються на абсолютні (право на недоторканність житла) і відносні (всі види таємниць особистого життя людини).

За суб'єктами, носіями названих прав, особисті немайнові права можуть поділятися на ті, що належать: а) громадянам України; б) іноземним громадянам; в) особам без громадянства.

Залежно від цільової спрямованості особисті немайнові права поділяються на ті, що: а) спрямовані на індивідуалізацію особистості (право на ім'я, індивідуальний вигляд, честь, гідність та ін.); б) забезпечують її фізичну недоторканність (право на охорону життя, здоров'я тощо); в) спрямовані на забезпечення недоторканності внутрішнього світу особистості; г) забезпечують автономне існування особистості (право на таємницю особистого життя, невтручання у сферу особистого життя та ін.).

У підрозділі 1.3. “Право людини на охорону особистого життя як суб'єктивне цивільне право” розглядаються питання охорони й захисту особистих благ, виявляються суттєві особливості та специфічні риси останніх. Охорона включає в себе сукупність засобів, що забезпечують як розвиток цивільних правовідносин у їх непорушеному стані, так і поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів. Охорона особистих благ полягає в тому, що крім норм-заборон вона містить у собі превенцію. Захист прав здійснюється в тих випадках, коли право вже порушено, і проявляється в системі заходів, спрямованих на зупинення правопорушення й усунення його наслідків. Обгрунтовується думка, що при посяганнях на таємниці особистого життя слід використовувати заходи охорони.

Право людини на охорону таємниці особистого життя як суб'єктивне цивільне право розглядається у двох аспектах - як конкретна юридична можливість людини реалізовувати свої потреби у царині особистого життя і як право людини вимагати від інших осіб дотримання недоторканності свого особистого життя з урахуванням її соціально-економічного, вікового й інтелектуального становища в суспільстві.

Розділ другий “Поняття таємниці особистого життя людини. Види таємниць особистого життя людини”, що містить вісім підрозділів, присвячено питанням правового режиму таємниці особистого життя людини та її видам: адвокатської, банківської, медичної, нотаріальної, таємниці переписки, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, усиновлення.

У підрозділі 2.1. “Поняття таємниці особистого життя людини” досліджується загальне поняття “таємниця особистого життя людини”. Таємниця - це певного роду інформація, розголошення (передача) якої може нанести шкоду інтересам її володаря. Таємниця особистого життя - це відомості конфіденційного характеру про різноманітні сторони індивідуальної життєдіяльності людини, розголошення яких завдає або може завдати людині шкоду.

У підрозділі 2.2. “Правовий режим адвокатської таємниці” розкрита історія виникнення адвокатської таємниці, визначено її поняття та правовий режим, проаналізована судова практика з питань її охорони. Адвокатську таємницю становить інформація про факт звернення особи до адвоката за юридичною допомогою, про вид і характер послуг, особисте й сімейне життя клієнта, а також інша інформація, розголошення якої може нанести шкоду інтересам клієнта, однак знання якої необхідно адвокату чи іншим особам для надання правових послуг. Розглядаються питання відповідальності суб'єктів за розголошення адвокатської таємниці.

Запропоновано внести зміни до ст.9 Закону України “Про адвокатуру”.

У підрозділі 2.3. “Правовий режим банківської таємниці” аналізуються питання правового режиму банківської таємниці, провадиться її відмежування від комерційної, наводяться міркування автора щодо чинного законодавства України про банки та банківську діяльність (існуючі закони та підзаконні нормативні акти), законодавства деяких зарубіжних держав та законодавства Російської імперії, нормативних актів України, що втратили силу, а також судова практика з цього питання. Дисертант визначає банківську таємницю як відомості конфіденційного характеру щодо особи - клієнта та кореспондента, їх фінансово-економічного становища, операцій та стану рахунків. На підставі цього зроблено висновок, що відносини у сфері банківської діяльності повинні будуватися у вигляді логічно пов'язаної низки: особа (клієнт) - банк - держава, яка складається з ланок: особа (клієнт) - банк; банк - держава; особа (клієнт) - держава. На сьогодні в законодавстві України немає ланки взаємовідносин між особою і державою. Остання ж ставиться до клієнта банку тільки як до суб'єкта договору банківського рахунку, а не як до особи - носія особистих немайнових прав.

Запропоновано зміни до ст.60 Закону України “Про банки та банківську діяльність”.

У підрозділі 2.4. “Правовий режим медичної таємниці” дається характеристика правового режиму медичної таємниці. Вивчено й проаналізовано питання історії виникнення медичної таємниці, а також законодавство України й міжнародно-правові нормативні акти щодо цього. Медичну таємницю складає сукупність певної інформації про пацієнта - медичної (про стан здоров'я) та немедичної (про інтимне й сімейне життя), яка не підлягає розголошенню. Медичну таємницю становить інформація стосовно факту звернення особи до лікувального закладу за медичною допомогою, стану здоров'я, діагнозу захворювання тощо, включаючи інформацію про сімейне й інтимне життя людини, а також про стан здоров'я родичів, близьких осіб пацієнта. Обов'язковим є те, що вказана інформація повинна бути одержана при виконанні професійних обов'язків. Медична таємниця повинна зберігатися і від сторонніх осіб, і від самого пацієнта. Однак сам пацієнт має право на її отримання, і у випадках, коли він хоче реалізувати це право, лікар зобов'язаний надати йому цю інформацію.

Запропоновано викласти в новій редакції ст.40 Основ законодавства України про охорону здоров'я.

У підрозділі 2. 5. “Правовий режим нотаріальної таємниці” досліджується питання теорії та практики правового регулювання нотаріальної таємниці. Нотаріальна таємниця - це відомості конфіденційного характеру про людину, яка звернулася в нотаріальну контору, про вид наданих їй послуг, зміст документів, третіх осіб тощо і про які стало відомо державному чи приватному нотаріусу, а також службовим особам, які здійснюють нотаріальні дії. Такі відомості підлягають розголошенню лише в прямо передбачених законодавством випадках і певному колу осіб.

У підрозділі 2.6. Правовий режим таємниці переписки, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції” на підставі аналізу чинного законодавства України, міжнародно-правового законодавства вивчаються питання правового режиму й охорони таємниці переписки, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Особисте спілкування людей за допомогою послуг підприємств зв'язку є одним із важливих елементів їх особистого життя, тому охороні недоторканності засобів особистого спілкування в теорії і на практиці приділяється багато уваги. Автор здійснив дослідження таємниці кореспонденції особистого характеру шляхом аналізу таких термінів, як “документ”, “документація”. Особистий документ характеризується як матеріальним, так і інформаційним змістом. Користування й розпорядження документацією особистого характеру стосується не стільки самого об'єкта, скільки інформації. Таємниця переписки, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції - це інформація про поштові та телеграфні відправлення, телефонні розмови, яка має конфіденційний характер, надається підприємствами зв'язку відправникові, адресатові, особі, яка бере участь у телефонній розмові, абонентові телефонної мережі або їх представникам, а також слідчим та судовим органам згідно з законодавством України.

У підрозділі 2.7. “Правовий режим таємниці усиновлення” проведено глибокий аналіз питань правового регулювання й охорони таємниці усиновлення, розглянуто випадки із судової практики щодо останньої. Детальне вивчення проблеми охорони цієї таємниці здійснено шляхом порівняння законодавства України із законодавством інших держав. Об'єктом таємниці усиновлення є інформація, яка дає підстави зробити висновок, що усиновителі дитини не є її кровними родичами, а також будь-яка інформація про усиновлення, тобто інформація про сам факт усиновлення, прізвище, ім'я та по батькові, місце народження, а також інші відомості про дитину та її кровних батьків. Розголошення таємниці усиновлення законодавець пов'язує з “волею усиновителя”, однак дисертант вважає, що недостатньо враховувати лише цю волю, бо таємниця встановлюється насамперед в інтересах усиновленої дитини. Зважаючи на це, дослідник пропонує в Кодексі про шлюб і сім'ю України до згоди усиновителя (як умови правомірності розголошення таємниці) додати ще необхідність отримання згоди органів опіки й піклування, які повинні охороняти інтереси дитини.

На підставі викладеного в цьому підрозділі, запропоновано внести зміни до ст.112 Кодексу про шлюб і сім'ю України.

У підрозділі 2.8. “Способи та форми захисту таємниць особистого життя людини” досліджуються способи та форми захисту таємниць особистого життя людини в разі їх порушення. Проведено відмежування способу і міри захисту, які в теорії права до цього ототожнювалися. Спосіб захисту - це вид дії, яку вправі здійснити особа, право якої порушено, міра - це кількісний або якісний результат інтенсивності впливу такої дії на правопорушника та його наслідки.

Розгляд та аналіз усіх передбачених Цивільним кодексом УРСР способів захисту цивільних прав дозволив дисертантові зробити висновок, що вказані в ЦК способи захисту в повному обсязі можна застосувати до захисту виключно майнових прав людини. Враховуючи специфіку способів захисту особистих немайнових прав, зокрема таємниць особистого життя людини, автор пропонує внести зміни до ст.6 Цивільного кодексу УРСР.

Висновки. В юридичній літературі і на практиці застосовується поняття “таємниця особистого життя людини”. Однак будь-якого комплексного визначення цього поняття та його видів за останні роки в Україні не було зроблено. На підставі детального аналізу чинного й перспективного вітчизняного законодавства, законодавства зарубіжних держав та широкого дослідження існуючих наукових робіт зроблена спроба дати трактування таємниці особистого життя людини та змісту окремих її видів, досліджено їх правові режими і способи захисту.

У висновках наводяться найбільш загальні підсумки результатів, отриманих у процесі дисертаційного дослідження. Основними з них є наступні:

- Особисті немайнові права, не пов'язані з майновими, - це сукупність законодавчо закріплених, невід'ємних від людини абсолютних благ, які не мають економічного змісту і надають фізичній особі можливості за своїм розсудом і без втручання інших осіб визначати власну поведінку в царині особистого життя.

- Класифікувати особисті немайнові права людини, не пов'язані з майновими, можна: за способом їх виникнення; за ступенем зв'язку їх із майновими правами; за змістом; залежно від структури зв'язку учасників в особистих немайнових відносинах; за суб'єктами; за цільовою спрямованістю.

- Особисте життя людини являє собою сукупність особистих немайнових благ, що знаходять своє правове закріплення в особистих немайнових правах, метою яких є забезпечення свободи й незалежності людини визначати за своїм розсудом поведінку в житті, виключаючи будь-яке втручання сторонніх осіб, за винятком випадків, прямо передбачених законодавством.

Таємниця особистого життя людини становить відомості конфіденційного характеру про різні сторони індивідуальної життєдіяльності людини, розголошення яких завдає або може завдати шкоду людині. Таємниці поділяються на особисті і професійні.

- Відокремлено поняття “охорона” і “захист” особистих прав.

- Право людини на охорону особистих благ як суб'єктивне цивільне право слід розглядати у двох аспектах - як конкретну юридичну можливість людини реалізувати свої потреби у сфері особистого життя і як право кожного вимагати від інших осіб дотримання недоторканності свого особистого життя з урахуванням соціально-економічного, вікового й інтелектуального становища в суспільстві.

- Цивільно-правова охорона особистого життя людини - це встановлена державою й законодавчо закріплена система заходів та способів, що забезпечують людині в рамках суспільного життя реальну можливість розпоряджатися своїми особистими правами і відгороджувати своє особисте життя від незаконих втручань. Ця система спрямована на досягнення певної мети - охорону благ, що становлять зміст особистого життя людини.

- Сформульований новий підхід до понять “спосіб” і “міра” захисту прав (які, до речі, в теорії права раніше ототожнювалися): спосіб захисту - це вид дії, яку вправі здійснити особа, право якої порушено, а міра захисту -кількісний або якісний результат інтенсивності впливу такої дії на правопорушника та його наслідки.

особистий право цивільний таємниця

За темою дисертації опубліковано такі роботи

1. Коробцова Н.В. Особисті немайнові права в системі цивільного права // Вісн. ун-ту внутр. справ. - Харків: ун-т внутр. справ. - 1999. - №6. - С.66-69.

2. Коробцова Н.В. Тілесна недоторканність людини та правові аспекти трансплантації органів і тканин // Предпринимательство, хозяйство и право. - 1999. - №7. - С.33-35.

3. Коробцова Н.В. Систематизація законодавства у сфері особистих немайнових прав людини // Предпринимательство, хозяйство и право. - 1999. - №10. - С.56-58.

4. Коробцова Н.В.Цивільно-правова охорона банківської таємниці // Предпринимательство, хозяйство и право. - 2000. - №6. - С.34-36.

5. Коробцова Н.В. Цивільно-правова охорона адвокатської таємниці // Предпринимательство, хозяйство и право. - 2000. - №7. - С.32-34.

6. Коробцова Н.В. Защита чести и достоинства - конституционная гарантия прав граждан Украины // Права людини в умовах реформування правової системи України (до 50-ї річниці Загальної декларації прав людини): Тези доп. та наук. повідомлень наук. конф. молодих учених та аспірантів / За ред. М.І. Панова. - Харків: Нац. юрид. акад. України. - 1998. - С.74-76.

7. Коробцова Н.В. Класифікація як науковий метод пізнання особистих немайнових прав // Актуал. пробл. юрид. науки: Тези доп. та наук. повідомлень наук. конф. молодих учених та аспірантів / За ред. М.І. Панова. - Харків: Нац. юрид. акад. України. - 2000. - С.30-32.

Размещено на Allbest.ru