Зобов'язання, що виникають з ведення чужих справ без доручення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зобов'язання, що виникають з ведення чужих справ без доручення

цивільний суб'єктний зобов'язання

Актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлена тим, що соціально-економічні та політичні процеси, які відбуваються в Україні, природно потребують реформування цивільно-правових відносин. У свою чергу, це викликає як необхідність кардинальних змін цивільного законодавства в цілому, так і доцільність вдосконалення зобов'язального права, зокрема системи недоговірних зобов'язань.

Добровільна діяльність в інтересах іншої особи без її доручення належить до числа незвичайних підстав виникнення цивільно-правових зобов'язань. На відміну від договорів та правопорушень, які були підставами виникнення правовідносин ще з часів Стародавнього Риму, ведення чужих справ без доручення було законодавчо закріплено пізніше й стояло відокремлено у римському приватному праві та в інших більш пізніх правових системах.

Особливість цих відносин полягає в тому, що, з одного боку, це є втручанням однієї особи у сферу інтересів іншої, а з другого боку, є підставою для виникнення прав та обов'язків як для особи, яка діяла, так і для того, у чиїх інтересах здійснювались ці дії.

Незвичайність і незвичність та поряд з тим морально-етична й соціальна обґрунтованість у сучасних умовах діяльності в чужому інтересі об'єктивно зумовлює необхідність законодавчого врегулювання правових наслідків такої діяльності, що потребує теоретичного аналізу проблеми з метою визначення загальних тенденцій розвитку правового регулювання у цій сфері та обрання оптимальної моделі вказаного інституту.

Актуальність теми додатково зумовлюється також необхідністю визначення та однозначного розуміння базових категорій недоговірних зобов'язань, що виникають із правомірних дій в умовах реформи цивільного права та формування нової системи зобов'язань; потребою використання досвіду зарубіжних країн у цій сфері, що дало б змогу на підставі порівняльного аналізу встановити зв'язки та закономірності розвитку цього виду зобов'язань; заповнення прогалин дослідження цього інституту, що мають місце у вітчизняній літературі внаслідок відсутності фундаментальних досліджень правової природи даних зобов'язань і наявності лише окремих праць у радянському цивільному праві, виконаних до того ж на іншій методологічній основі, повної відсутності сучасних теоретичних розробок щодо досліджуваного інституту; необхідністю визначення відповідності норм проекту Цивільного кодексу України, які регулюють ведення чужих справ без доручення, тим тенденціям, що склалися та існують у світі у вказаній галузі.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний дисертантом напрям наукового дослідження належить до пріоритетних у галузі цивільного права. Дисертацію виконано відповідно до напрямів досліджень Одеської національної юридичної академії "Проблеми розвитку держави і права України в умовах ринкових відносин" і пов'язано з планом науково-дослідницької роботи кафедри цивільного права на 1998 - 2000 роки за темою "Вдосконалення цивільного права в Україні. Рецепція римського приватного права в цивільному праві України".

Мета й завдання дослідження. Основна мета дисертаційного дослідження полягає в комплексному теоретичному аналізі зобов'язань, що виникають з ведення чужих справ без доручення як одного з видів недоговірних зобов'язань.

Відповідно до поставленої мети були поставлені такі основні задачі:

дослідити генезис зобов'язань, що виникають з ведення чужих справ без доручення (negotiorum gestio), та встановити природу останнього в римському приватному праві;

- визначити особливості трактування поняття та правової природи зобов'язань, що виникають з ведення чужих справ без доручення, а також визначення їхнього місця в системі цивільно-правових зобов'язань;

- проаналізувати найбільш характерні риси підходів до регулювання досліджуваного інституту в законодавстві інших країн з метою виявлення сучасних тенденцій його розвитку для врахування досягнень у цій сфері у процесі вдосконалення цивільного законодавства України;

- встановити та охарактеризувати умови виникнення зобов'язань із ведення чужих справ без доручення;

- розкрити зміст зобов'язань, що виникають з ведення чужих справ без доручення;

- дослідити особливості суб'єктного складу зобов'язань, що виникають з ведення чужих справ без доручення;

- проаналізувати характерні риси регулювання ведення чужих справ без доручення за проектом Цивільного кодексу України;

- сформулювати конкретні пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання досліджуваних відносин в Україні в майбутньому.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у зв'язку з веденням чужих справ без доручення, та відповідні зобов'язання, взяті у процесі їх формування й розвитку в цивільному праві України та інших правових системах.

Предметом дослідження є нормативні акти, які регулюються відносини, що виникають у зв'язку з веденням чужих справ без доручення.

Методи дослідження. При проведенні дослідження автор керувався такими концептуально важливими методологічними засадами, як положення про єдність абстрактного й конкретного, логічного й історичного, одиночного й загального, емпіричного й теоретичного, взятих у їх діалектичному взаємозв'язку.

Основним серед методів, які використовувалися при написанні дисертації, був формально-логічний метод. За допомогою цього методу досліджувалася юридична природа ведення чужих справ без доручення, умови виникнення цього зобов'язання, суб'єктний склад відповідних правовідносин, а також здійснювалась обробка та аналіз емпіричного матеріалу.

У рамках загального методологічного підходу використано також історичний метод, методи порівняльного та структурно-системного аналізу тощо. Автор дослідив розвиток інституту ведення чужих справ без доручення (negotiorum gestio), починаючи з римського права й до сучасного стану його регулювання в різних правових системах світу, та здійснив комплексний порівняльно-правовий аналіз цього інституту.

Теоретичну основу проведення дослідженя становлять праці відомих фахівців у галузі римського права та історії права: Е. Анерса, Барона, М. Бартошека, М. Власака, Д. Віншейда, В. Володкевича, Г. Денбурга, Д.В. Дождьова, Р. Єрінга, Я. Заблоцької, А.І. Косарєва, В.А. Краснокутського, А. Малєніци, С.О. Муромцева, І.Б. Новицького, І.С. Перетерського, О.А. Підопригори, І.О. Покровського, М. Поленак-Акімовської, І. Пухана, К.Ф. Савіньї, Ч. Санфіліппо, В.М. Хвостова та інших, а також таких знаних цивілістів, як М.М. Агарков, М.І. Брагинський, Д.В. Боброва, С.М. Братусь, В.В. Вітрянський, Ю.С. Гамбаров, А. Гордон, Д.М. Генкін, А.С. Довгерт, О.С. Іоффе, Х. Кетц, О.А. Красавчиков, М.С. Малєїн, Ж. Морандьєр, О.А. Підопригора, В.О. Рясенцев, Сакае Вагацума, П.Р. Стависький, Є.О. Суханов, Тору Аріїдзумі, Є.О. Харитонов, К. Цвайгерт, Ю.С. Червоний, Я.М. Шевченко, А. Штейнберг, В. Яковлєв та інші.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в обґрунтуванні теоретичної позиції, відповідно до якої зобов'язання, що виникають з ведення чужих справ без доручення, є особливим видом недоговірних зобов'язань, які виникають із правомірних дій і проведеного на цій концептуальній основі комплексного теоретичного аналізу зобов'язань, що виникають з ведення чужих справ без доручення.

Наукова новизна одержаних результатів конкретизується в таких основних положеннях, що виносяться на захист:

1. Обґрунтовується висновок про те, що концептуальним підґрунтям правового регулювання добровільної діяльності в інтересах іншої особи в Україні є комплекс конституційних норм (ст. 13, 22, 30, 41, 64 Конституції України), які визначають головні засади зобов'язань, що виникають з ведення чужих справ без доручення.

2. Висувається теза, згідно з якою, всупереч поширеній у романістичній літературі точці зору, інститут ведення чужих справ без доручення (negotiorum gestio) сформувався не в класичному римському праві, а виник ще до відповідного преторського едикту про надання прямого та зворотного позовів у зв'язку із вчиненням однією особою дій в інтересах, але без доручення іншої особи. Це дає підстави тлумачити negotiorum gestio як інститут, що має більш глибоке коріння, але який разом з тим був підтверджений і розвинутий в нормах преторського права, що надало йому універсальності, необхідної й достатньої, щоб стати підґрунтям правового регулювання відповідних відносин у більшості систем цивільного права.

3. Обгрунтовується позиція про те, що концепція зобов'язань, що виникають з ведення чужих справ без доручення, розроблена у дореволюційній цивілістиці як результат колізії правомірних інтересів і втручання в чужу сферу з метою запобігти загрозі виникнення шкоди, є прогресивною для свого часу й достатньо конструктивною.

4. Вперше обґрунтовується точка зору про оцінку зобов'язань, що виникають з ведення чужих справ без доручення, як особливого інституту цивільного права, специфіка якого полягає в тому, що він має завданням узгодження правомірних інтересів учасників даних відносин. Його мета полягає в захисті сфери прав приватної особи від необґрунтованого втручання, але таким чином, щоб не постраждали інтереси й тієї особи (гестора), яка намагалася усунути небезпеку, що загрожувала тому, заради кого здійснювалася діяльність без доручення.

5. Пропонується додаткова аргументацію на користь необхідності чіткого формулювання підстав та умов виникнення зобов'язань з ведення чужих справ без доручення. При цьому звертається увага на те, що підставою виникнення даних зобов'язань є здійснення правомірних дій однією особою в інтересах іншої, але значення юридичного факту дана обставина набуває лише за наявності певної сукупності умов: відсутність доручення, необхідність і доцільність втручання в чужі справи; навмисне здійснення дій на користь іншої особи.

6. Формулюється положення щодо необхідності врахування при визначенні правових наслідків ведення чужих справ без доручення особливостей суб'єктного складу даних відносин. Зокрема, обстоюється позиція, що суб'єктами відповідних зобов'язань (гестором) не можуть бути особи, котрі вели справи певної особи, якщо їм належить здійснювати діяльність в інтересах цієї особи внаслідок припису закону, адміністративного акта тощо (опікуни, рятувальники, пожежники, працівники міліції та ін.).

7. Вперше обґрунтовується висновок про те, що, незважаючи на подібність ведення чужих справ без доручення до такого інституту, як довірче управління, у процесі якого нерідко мають місце дії щодо захисту чужих майнових інтересів, не узгоджені попередньо з власником майна, ведення чужих справ без доручення за своєю правовою природою докорінно відрізняється від довірчого управління, оскільки в першому випадку умовою виникнення зобов'язань є відсутність будь-якого попереднього доручення, а в другому відносини довірчого управління майном ґрунтуються на попередньо укладеному договорі.

8. Вперше обстоюється теза про необхідність розмежування правовідносин, що виникають з ведення справ без доручення, з іншими видами недоговірних зобов'язань, передбаченими проектом Цивільного кодексу України: як тими, що виникають внаслідок деліктів, так і тими, що виникають внаслідок правомірних дій. Від деліктних зобов'язань ведення чужих справ без доручення відрізняється підставою виникнення (за своїм характером це - правомірні дії). Від інших недоговірних зобов'язань, що виникають внаслідок правомірних дій, воно відрізняються тим, що є не просто засобом захисту інтересів рятувальника тощо, а має метою узгодження інтересів особи, чиї справи вели без доручення, та особи, яка діяла без доручення.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що його результати дають змогу оцінити тенденції та перспективи розвитку недоговірних зобов'язань, що виникають із правомірних дій, сформулювати пропозиції щодо вдосконалення законодавства та судової практики в цій галузі.

Положення дисертаційної роботи можуть бути використані в навчальному процесі, при розробці навчальних програм курсу цивільного та римського права вищих юридичних навчальних закладів, а також студентами при підготовці наукових робіт та при вивченні курсів "Цивільне та сімейне право України", "Основи римського приватного права", спецкурсів "Порівняльне цивільне право", "Рецепція римського приватного права та кодифікація цивільного законодавства в Україні".

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження були оприлюднені на III та IV звітних наукових конференціях професорсько-викладацького складу й аспірантів Одеської національної юридичної академії, що відбулись 28-29 лютого 2000 р., на 7-ій щорічній наукової конференції "Україна: людина, суспільство, природа", яка відбулася 22-26 січня 2001 р. в Національному університеті "Києво-Могилянська Академія", та під час проведення міжнародної наукової конференції "Європа, Японія, Україна: шляхи демократизації державно-правових систем" у жовтні 2000 р. у Києві.

Публікації. За темою дисертації, відповідно до її змісту, опубліковано три статті, у збірниках, що входять до переліку наукових фахових видань ВАК України, а також тези однієї доповіді на конференції.

Структура дисертації зумовлена метою та завданням дослідження й складається зі вступу, чотирьох розділів, висновку та списку використаних джерел. Повний обсяг рукопису становить 178 сторінок, у тому числі 16 сторінок списку використаних джерел, який охоплює 218 найменувань.

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження дисертації, дається характеристика об'єкта, предмета та методологічної основи дослідження, визначається мета й завдання дослідження, формулюється наукова новизна та викладаються основні положення, які виносяться на захист, висвітлюється практичне значення й апробація результатів дослідження, вказуються публікації за темою дисертації.

Розділ перший "Огляд літератури та вибір методології й напрямів дослідження" присвячений постановці проблеми, висвітленню питань, пов'язаних з визначенням стану вивчення проблеми, методологічного підґрунтя дослідження та ключових його понять.

Цей розділ починається з огляду вітчизняної та зарубіжної літератури за темою дослідження. При цьому звертається увага на те, що проблематика, пов'язана з веденням чужих справ без доручення, має різні аспекти - правові, економічні, соціологічні, етичні, що зумовило його дослідження не лише у правовому, але й у морально-етичному плані. Проте, оскільки метою дисертаційного дослідження є висвітлення та аналіз цивільно-правових аспектів даних відносин, автор обмежився оглядом головним чином цивілістичної та романістичної літератури.

Аналіз праць у цій галузі дозволяє, на думку дисертанта, дійти висновку, що значна увага дослідженню negotiorum gestio приділялася в романістичній літературі, особливо зарубіжній. Проте слід зазначити, що праці зарубіжних авторів за зазначеною тематикою майже не перекладалися, а тому є недостатньо використаними сучасними російськими та вітчизняними науковцями.

Разом з тим доробок у цій галузі цивілістів Російської імперії (Ю.С. Гамбарова, А. Гордона, М.Л. Дювернуа, С.Й. Покровського, Г.Ф. Шершеневича та ін.) був досить великим, що внаслідок значно вплинуло не лише на розуміння сутності інституту ведення чужих справ без доручення в дореволюційній Росії, але й на трактування його в радянському та пострадянському цивільному праві у країнах, що входили до складу колишньої Російської імперії, а потім до складу колишнього СРСР. Концепція зобов'язань, яку вони запропонували, що виникають з ведення чужих справ без доручення, виходила значною мірою з того, що зобов'язання із ведення чужих справ без доручення можна розглядати як результат колізії правомірних інтересів і втручання в чужу сферу з метою запобігти загрозі виникнення шкоди. Вона була досить прогресивна для свого часу й досить конструктивна, проте не отримала втілення в законодавстві того періоду, хоч і вплинула на зміст проекту Цивільного Уложення Російської імперії, який до того ж містив низку положень, реципованих з німецької концепції інституту ведення чужих справ без доручення.

Радянська наука цивільного права не приділяла належної уваги цьому виду зобов'язання, що пояснюється оцінкою negotiorum gestio як інституту, властивого "старому праву". Саме з таких позицій його оцінював, наприклад, С. Ландкоф, котрий протиставляв negotiorum gestio новим зобов'язанням, що виникають внаслідок рятування соціалістичного майна. Тому, незважаючи на позитивні оцінки інституту ведення чужих справ без доручення А. Штейнбергом та В.О. Рясенцевим, ці зобов'язання не отримали підтримки законодавців більшості союзних республік, у тому числі України.

У вітчизняній цивілістичній науці дослідження інституту negotiorum gestio не провадилися аж до кінця 70-х років ХХ ст., коли появилася кандидатська дисертація Є.О. Харитонова. Однак вона була присвячена дослідженню зобов'язань, що виникають з ведення справ без доручення, виключно в радянському цивільному праві, що визначило предмет і характер дослідження. Автор зосередив свою увагу головним чином на аналізі правових наслідків ведення чужих справ без доручення за радянським цивільним правом, насамперед із врахуванням досвіду деяких союзних республік СРСР (Азербайджанська РСР, Латвійська РСР, Казахська РСР, Молдавська РСР, Таджицька РСР, Узбецька РСР).

Із врахуванням аналізу стану дослідження цього інституту дисертант дійшов висновку про недостатню вивченість зобов'язань з ведення чужих справ без доручення в цивілістичній науці на підставі сучасних уявлень про сутність і завдання цивільного права, концепції захисту прав приватної особи, узгодження колізій правомірних інтересів тощо, а тому й обрав подальшу структуру та напрями дисертаційного дослідження.

Методологія дослідження була обрана дисертантом із врахуванням сутності добровільної діяльності в чужому інтересі як прояву прагнення до співжиття та взаємодопомоги в суспільстві, орієнтованому на загальногуманітарні цінності, та правової природи зобов'язань, що виникають з ведення чужих справ без доручення, як правового засобу узгодження інтересів особи, заради якої здійснюються дії, та особи, котра діяла без доручення. Ґрунтуючись на такому розумінні цього інституту, автор визначає в наступних розділах дисертації поняття зобов'язань з ведення чужих справ без доручення та їхнє місце в системі цивільно-правових зобов'язань, умови їх виникнення, права та обов'язки сторін тощо.

У другому розділі "Формування інституту ведення чужих справ без доручення" розглядається процес виникнення та розвитку досліджуваного інституту в римському праві, визначення поняття, а також регулювання зобов'язання, що виникає з ведення чужих справ без доручення в кодифікаціях цивільного законодавства XIX - XX ст. Окремо розглядаються перспективи законодавчого закріплення цього інституту в Україні.

У підрозділі 2.1. досліджується negotiorum gestio як підстава виникнення зобов'язання в римському праві. Українською мовою цей термін найчастіше перекладають як "ведення чужих справ", "турбота про чужу справу". Римське право виділяло два види ведення чужих справ - ведення чужих справ за посадою й добровільне ведення чужих справ. У підрозділі розглядаються різні спірні точки зору щодо моменту виникнення добровільного ведення чужих справ. Детально аналізуються умови виникнення цього інституту та його становлення на різних етапах розвитку Стародавнього Риму.

Здобувач дійшов висновку, що, незважаючи на точку зору, яка переважає в романістичній літературі й полягає в тому, що появу досліджуваних зобов'язань у римському приватному праві пов'язують із відповідним преторським едиктом, насправді цей інститут був відомий стародавньому римському праву ще в добу дії цивільного права до видання преторського едикту щодо захисту прав домінуса та гестора. Інша річ, що завдяки преторському едикту negotiorum gestio набуває певних рис універсальності, що, незважаючи на специфіку римського права як системи казуїстичних норм, дозволяє застосовувати відповідні норми до низки відносин такого типу. Крім того, з виданням згаданого преторського едикту практично повністю ліквідуються прогалини в регулюванні даних відносин, у всякому разі щодо встановлення їхніх засад і основних положень.

З врахуванням викладеного дисертант дійшов висновку, що у класичному римському праві зобов'язання negotiorum gestio могло виникнути тільки за наявності таких умов: 1) ведення чужих справ; 2) відсутність доручення до цього (тобто відсутність обов'язку в гестора стосовно домінуса); 3) ведення справ за рахунок домінуса; 4) намір у гестора безплатно вести справи домінуса.

У підрозділі 2.2. характеризується інститут ведення чужих справ без доручення в кодифікаціях цивільного законодавства XIX - XX ст.

Відмічається, що цивільному законодавству Російської імперії не був відомий цей вид зобов'язань, але він був передбачений у всіх проектах Цивільного уложення, яке так і було прийнято. Не знайшлося місця такому виду зобов'язань і в Цивільному кодексі УСРР 1922 р., а також у цивільних кодексах інших союзних республік.

Хоч у радянському цивільному праві й не було спеціальних норм, що вважалися належними до negotiorum gestio, все одно судова та арбітражна практика поширювала на ці відносини деякі статті ЦК, які регулювали суміжні інститути: зобов'язання з безпідставного збагачення або договору доручення.

Під час кодифікації цивільного законодавства в 1961 - 1964 рр. зобов'язання, що виникають з ведення справ без доручення, були передбачені в цивільних кодексах деяких радянських республік (Азербайджанської РСР, Казахської РСР, Таджицької РСР, Молдавської РСР, Латвійської РСР, Узбецької РСР).

Основи цивільного законодавства Союзу РСР та республік 1991 р. містили такий вид зобов'язання, як ведення чужих справ без доручення. Але на території України Основи так і не набрали чинності.

Здобувач дає загальну характеристику регулюванню досліджуваного зобов'язання в сучасному цивільному законодавстві зарубіжних країн. Обґрунтовується точка зору про те, що зазначений інститут появляється в різних правових системах завдяки рецепції норм римського права.

Підрозділ 2.3. "Перспективи розвитку інституту ведення чужих справ без доручення в Україні" присвячений аналізу тенденцій зміни норм, що стосуються правового регулювання даних відносин, у різних варіантах проекту Цивільного кодексу України, а також концепції системи зобов'язань, якої дотримуються розробники проекту Цивільного кодексу.

Автор доходить висновку, що концептуальним підґрунтям правового регулювання добровільної діяльності в інтересах іншої особи в Україні є комплекс конституційних норм (ст. 13, 22, 30, 41, 64 Конституції України), які визначають головні засади зобов'язань, що виникають з ведення чужих справ без доручення.

У третьому розділі "Загальна характеристика зобов'язань, що виникають з ведення чужих справ без доручення" розкривається сутність і місце досліджуваного зобов'язання в системі зобов'язального права. Детально проаналізовано поняття зобов'язань, дана характеристика права та обов'язків сторін. При цьому ведення чужих справ без доручення розглядається як вид правомірних дій, спрямованих на усунення загрози виникнення шкоди, що служать підставою виникнення особливого виду так званих "превенційних зобов'язань", а співвідношення прав та обов'язків сторін - як результат узгодження інтересів суб'єктів даних відносин.

У підрозділі 3.1. дається визначення зобов'язанням та характеризується їхня правова природа. Порівнюються зобов'язання, що виникають з ведення чужих справ без доручення, з іншими видами зобов'язань. Обґрунтовується висновок про те, що, незважаючи на подібність ведення чужих справ без доручення до такого інституту, як довірче управління, у процесі якого нерідко має місце діяльність по захисту чужих майнових інтересів, не узгоджені попередньо з власником майна зобов'язання, які виникають з тих та інших дій; вони докорінно різняться за своєю правовою природою, оскільки в першому разі умовою виникнення зобов'язань є відсутність будь-якого попереднього доручення, а в другому відносини довірчого управління майном ґрунтуються на попередньо укладеному договорі.

Автор вважає, що, на відміну від цивільних кодексів багатьох держав, досліджуваний вид зобов'язань має бути розміщений у новому ЦК України в розділі, що регулює недоговірні зобов'язання.

Підрозділ 3.2. присвячений визначенню та правовій характеристиці суб'єктів зобов'язань, що виникають з ведення чужих справ без доручення. Автор відмічає, що в законодавствах різних країни та в цивілістичній літературі суб'єктів цих зобов'язань позначають по-різному. Пропонується використовувати для позначення сторін терміни, які були розроблені ще в римському праві - гестор і домінус.

Аналізується можливість виникнення зобов'язань у обмежено дієздатних і частково дієздатних осіб. Розглядається можливість участі юридичних осіб і держави як суб'єктів зазначених зобов'язань.

Автор доходить висновку, що при визначенні правових наслідків ведення чужих справ без доручення необхідно враховувати особливості суб'єктного складу даних відносин. Зокрема, обстоюється позиція, що суб'єктами відповідних зобов'язань (гестором) не можуть бути особи, котрі вели справи певної особи, якщо їм належить здійснювати діяльність в інтересах цієї особи внаслідок припису закону, адміністративного акта тощо (опікуни, рятувальники, пожежники, працівники міліції та ін.).

У підрозділі 3.3. на основі аналізу літератури, проекту ЦК України та законодавчих актів інших країн характеризуються основні права та обов'язки сторін.

Зазначається, що гестор, який діє в майнових інтересах особи (домінуса) без її доручення, зобов'язаний при першій нагоді сповістити домінуса про свої дії. Якщо домінус схвалить ці дії, надалі до відносин сторін застосовуватимуться правила відповідного договору.

Одним з основних обов'язків домінуса є обов'язок відшкодувати гесторові фактичні витрати, що були виправдані обставинами ведення справи. У свою чергу, гестор зобов'язаний негайно після закінчення ведення справи надати домінусу звіт про свої дії й передати йому все, що при цьому було одержано.

Четвертий розділ "Умови виникнення зобов'язання з ведення чужих справ без доручення" складається з чотирьох підрозділів і присвячений аналізу умов виникнення досліджуваного зобов'язання.

У підрозділі 4.1. дається загальна характеристика умовам виникнення зобов'язань з ведення чужих справ без доручення. Для виникнення цього зобов'язання необхідна певна сукупність юридичних фактів, які носять складний характер і потребують ретельного аналізу, бо від правильного визначення умов виникнення зобов'язання залежить вирішення питання про видову належність зобов'язання, а також відшкодування витрат. Пропонується додаткова аргументація на користь необхідності чіткого формулювання підстав та умов виникнення зобов'язань з ведення чужих справ без доручення. При цьому звертається увага на те, що підставою виникнення даних зобов'язань є здійснення правомірних дій однією особою в інтересах іншої, але значення юридичного факту дана обставина набуває лише за наявності певної сукупності умов: відсутність доручення, необхідність і доцільність втручання в чужі справи; навмисне здійснення дій на користь іншої особи. На думку автора, не варто виділяти головні та другорядні умови цього виду зобов'язання. Усі умови є однаково важливі, й відсутність хоч би однієї з них виключає можливість виникнення зобов'язання з ведення чужих справ без доручення.

У підрозділі 4.2. розглядається "відсутність у діючої особи доручення на ведення справ" як необхідна умова виникнення цього виду зобов'язання.

У проекті ЦК України передбачено, що особа, яка діє в майнових інтересах іншої особи без її доручення, незалежно від того, знає вона про це чи ні, зобов'язана при першій нагоді сповістити цю іншу (заінтересовану) особу про свої дії. Якщо заінтересована особа схвалить ці дії, надалі до відносин сторін застосовуються правила відповідного договору. Таким чином, якщо домінус присутній, то він може виразити свою волю щодо дій гестора, надавши йому повноваження (укладається угода) або заборонивши вести свої справи (здійснювати певні дії). Якщо домінус був присутнім у місці здійснення гестором дій, але не заперечив їх, хоч міг це зробити, то тут немає ведення чужих справ без доручення.

Відсутність доручення, як умова виникнення зобов'язання, передбачає відсутність у гестора повноважень діяти в інтересах інших осіб. Дії мають бути без будь-якого доручення або згоди в іншій формі особи, в інтересах якої ці дії здійснюються. Відсутність доручення означає відсутність договору поруки, а також іншого договору (наприклад, комісії, схову), яким би надавалися певні повноваження, або згоди укласти подібний договір у майбутньому. Такий договір має бути відсутнім як до, так і в момент, коли особа почала здійснювати дії в інтересах іншого суб'єкта.

Зазначається, що не виникає зобов'язання з ведення чужих справ без доручення в разі здійснення дій повіреним за договором доручення з відступом від вказівок довірителя.

У підрозділі 4.3. аналізується умова необхідності та доцільності втручання в чужі справи. Вказана умова прямо передбачена в цивільних кодексах деяких країн.

Необхідність втручання в чужі справи виникає, як правило, тоді, коли правам та інтересам домінуса загрожує небезпека. Загроза заподіяння шкоди інтересам іншої особи може виникнути внаслідок різних причин. Вона може бути результатом дії сил природи (землетрус, буря тощо), соціальних явищ (війна), протиправних дій третіх осіб або самого домінуса, або в результаті випадку.

Практичний інтерес має визначення необхідності ведення чужих справ без доручення у тих випадках, коли домінус присутній, але виражає своє небажання, щоб його справи велися гестором. Здобувач аналізує різні точки зору щодо цієї проблеми й доходить висновку, що в зазначених випадках не виникає зобов'язання з ведення чужих справ без доручення.

У підрозділі 4.4. характеризується така важлива умова виникнення досліджуваного зобов'язання, як "навмисне здійснення дій на користь іншої особи". Зазначена умова характеризується суб'єктивними та об'єктивними ознаками. Суб'єктивна ознака виражається в тому, що гестор свідомо здійснює дії в інтересах іншої особи, розуміє, що його дії принесуть користь іншій особі. При цьому дії мають бути навмисними, а не помилковими чи внаслідок збігу якихось обставин. Об'єктивна ознака полягає у тому, що дії гестора здійснюються саме в інтересах іншої особи, а не у власних інтересах. Навіть навмисні дії не породжують зобов'язання, що виникає з ведення чужих справ без доручення, якщо гестор бажав обдарити домінуса, здійснити безплатну послугу.

Лише наявність двох ознак формує зазначену умову виникнення зобов'язання. В іншому разі можуть виникнути інші зобов'язання, наприклад безпідставне збагачення, внаслідок завдання шкоди тощо.

У висновках дисертації викладені найважливіші результати дослідження: визначений стан проблеми розвитку та вивчення досліджуваного інституту, процес його формування, зроблений аналіз літератури за темою дисертації, розкрита правова природа зобов'язань, що виникають з ведення чужих справ без доручення, охарактеризовані елементи цього виду зобов'язання, визначені умови його виникнення.

У результаті теоретичних досліджень автора та зроблених на їхній основі висновків містяться власні пропозиції змін до глави проекту Цивільного кодексу "Ведення чужих справ без доручення".

Список опублікованих праць

1.Зубар В.М. Зобов'язання, що виникають з ведення чужих справ без доручення, у проекті Цивільного кодексу України // Зб. наук. праць. «Актуальні проблеми держави та права». - Одеса, 2000. - Вип. 9. - С. 264-268.

2.Зубарь В.М. Новые виды недоговорных обязательств в проекте ГК Украины // Зб. наук. праць «Актуальні проблеми політики». - Одеса, 2000. - Вип. 9. - С. 355-360.

3.Зубарь В.М. Рецепция обязательств из ведения чужих дел без поручения (negotiorum gestio) в гражданское право Украины // Юридический вестник. - 2000. - № 4. - С. 86-88.

4.Зубар В.М. Відсутність доручення як одна з умов виникнення зобов'язання з ведення чужих справ // Матеріали міжнародної наукової конференції «Європа, Японія, Україна: шляхи демократизації державно-правових систем». - Київ: ІДП НАНУ. - 2000. - С. 287-290.

Размещено на Allbest.ru