Цивільно-правова охорона суміжних прав в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

АВТОРЕФЕРАТ

з теми: «Цивільно-правова охорона суміжних прав в Україні»

Спеціальність:

цивільне право і цивільний процес;

сімейне право; міжнародне приватне право

Боярчук Олександр Миколайович

Київ - 2002

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор, академік Академії правових наук України, Підопригора Опанас Андронович, професор кафедри цивільного права юридичного факультету Київського Національного університету імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор, Харитонов Євген Олегович, завідувач кафедри цивільного права Одеської Національної юридичної академії.

кандидат юридичних наук, професор, Мусіяка Віктор Лаврентійович, завідувач кафедри галузевих правових наук Національного університету “Києво-Могилянська академія ”.

Провідна установа: Національна юридична академія ім. Ярослава Мудрого кафедра цивільного права, м. Харків.

Захист відбудеться “8” жовтня 2002 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.001.06.у Київському Національному університеті імені Тараса Шевченка ( 01033, м.Київ, вул. Володимирська, 60.).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка, вул. Володимирська 58.

Автореферат розісланий “6” вересня 2002 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Боднар Т.В.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дисертаційного дослідження.

В сучасних умовах соціально-економічного розвитку інтелектуальна праця набуває дедалі більшого поширення і розповсюджує свій вплив на різні сфери людської діяльності. Від рівня інтелектуального потенціалу суспільства, рівня його культурного розвитку залежить успіх вирішення багатьох економічних проблем, що мають місце в Україні. Конституція України в статті 54 гарантує свободу літературної, художньої, наукової та технічної творчості. Кожний громадянин України має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, які встановлені законом. Інтелектуальна діяльність є одним з найвагоміших факторів розвитку економіки. Необхідність вироблення ефективних засобів правової охорони суспільних відносин у сфері створення і використання результатів інтелектуальної діяльності зумовлена часом. Особливе місце у даній сфері належить вивченню та аналізу суміжних прав як складової частини в системі цивільно-правової охорони інтелектуальної власності в Україні. Виникнення суміжних прав породжує неоднозначне ставлення до них як до правової категорії. Переважно дослідженню та аналізу виконання були присвячені дискусії у цивільно-правовій науці, порівняно з іншими об'єктами суміжних прав.

Період існування суміжних прав у національному законодавстві незначний, що само по собі говорить про початок вивчення, по суті, нового явища у цивільному праві України.

Дослідження суміжних прав потребує комплексного підходу, критичного осмислення питань правової охорони результатів творчої діяльності різними інститутами права інтелектуальної власності у взаємодії правової науки з іншими галузями діяльності, на які право поширює свій вплив. Нормативно-правова база України з питань регулювання суміжних прав потребує значного розвитку і вдосконалення, особливо у зв'язку з прийняттям Цивільного кодексу України та нової редакції Закону України “Про авторське право і суміжні права”. Незважаючи на її наявність, нормативне закріплення ще не свідчить про надання належної охорони результатам діяльності, що охороняються суміжними правами.

На жаль, бурхливий розвиток науково-технічного прогресу породжує і негативні моменти, що призводять до неправомірного використання результатів чужої діяльності. Правова природа взаємодії процесу діяльності у даній сфері потребує детального осмислення, вироблення чітких засобів правової охорони, а це - справа часу. Не завжди право вчасно реагує на зміни сьогодення. Цьому заважає відсутність чіткої регламентації інституту суміжних прав, сфери їх правового впливу, співвідношення з іншими інститутами права інтелектуальної власності, питання доцільності їх існування взагалі. Це лише деякий аспект, що вказує на відсутність єдності з питань, які стосуються правової природи суміжних прав та ознак, що, в свою чергу, характеризують змістовну сторону самого поняття.

Зв'язок роботи з науковими програмами.

Робота виконана відповідно до цільової комплексної програми, розробленої на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Формування механізму реалізації захисту прав та свобод громадян в Україні” (номер державної реєстрації Т3 НДР №01 БФ 042-01) та відповідно до Програми розвитку державної системи охорони інтелектуальної власності в Україні на 2001-2004роки (затверджена рішенням Колегії Міністерства освіти і науки України (Протокол від 22.12. 2000р. № 8\6 - 16)).

Мета і задачі дослідження.

Мета дисертаційного дослідження полягає у науково-теоретичному аналізі правової природи суміжних прав, їх об'єктів, у висвітленні особливостей правової охорони відносин, що виникають в процесі створення, використання результатів творчої діяльності, що підлягають охороні суміжними правами, співвідношення суміжних прав з іншими інститутами права інтелектуальної власності і, особливо, з авторським правом, в розробці рекомендацій по вдосконаленню законодавства України у сфері цивільно-правової охорони суміжних прав.

Для досягнення мети автором дисертації були поставлені наступні завдання:

визначити поняття суміжних прав в об'єктивному розумінні;

виявити й дати аналіз необхідних і достатніх ознак суміжних прав для характеристики результатів творчої діяльності, що входять у сферу їх правової охорони;

окреслити коло правового впливу суміжних прав на нові результати творчої діяльності, які нормативно не закріплені як сфера охорони суміжних прав, але відповідають характерним ознакам суміжних прав, обґрунтувати дану позицію з точки зору доцільності розширення сфери правової охорони суміжних прав;

провести дослідження наявності творчого характеру у діяльності суб'єктів суміжних прав та визначити його критерій;

сформулювати пропозиції стосовно удосконалення правових форм реалізації прав на використання результатів творчої діяльності, що підлягають охороні суміжними правами;

провести дослідження прав виконавців, виробників фонограм, виробників відеограм та організацій телерадіомовлення.

проаналізувати зарубіжне законодавство, що регулює подібні відносини в галузі охорони права інтелектуальної власності та провести порівняльну характеристику з національним законодавством в частині правового регулювання та охорони суміжних прав;

вказати на можливі способи удосконалення законодавства України, яке регулює питання охорони суміжних прав, розробити конкретні пропозиції щодо правової охорони суміжних прав та обґрунтувати доцільність їх впровадження.

Методологічна, теоретична та емпірична основа дослідження

Методологічну основу дослідження складає сукупність методів: діалектичний, формально-юридичний, системно-функціональний, порівняльно-правовий, логіко-юридичний, системно-структурний, історико-правовий.

Основні положення і висновки, подані у роботі, ґрунтуються на аналізі чинного законодавства України у сфері права інтелектуальної власності з питань охорони суміжних прав, їх особливостей, досягнень цивільно-правової науки, а також на аналізі міжнародних нормативно-правових актів та зарубіжного законодавства, що розглядає питання охорони прав, які у вітчизняному законодавстві визначаються як суміжні права. суміжний право цивільний

Теоретичною базою для висновків, зроблених у дисертації, є праці вчених юристів: Б.С. Антимонова, Ч.Н. Азімова, Д.В. Бобрової, М.М. Богуславського, В.І. Борисової, В.А. Ваксберга, Є.П. Гаврилова, М..В. Гордона, О.В. Дзери, І.І. Дахно, А.С. Довгерта, Н.Л. Зільберштейна, В.Я. Іонаса, О.С. Іоффе, В.І. Корецького, В.М. Коссака, Н.С. Кузнєцової, Ю.М. Капіци, Ю.Г Матвєєва, А.В. Малька, А.С. Мартем'янова, Б.С. Мартинова, В.Л. Мусіяки, О.А. Підопригори, О.О. Підопригори, І.А. Покровського, Н.А. Райгородського, С.Н. Ландкофа, Н.А. Саніахметової, О.Д. Святоцького, А.П. Сергєєва, В.І. Серебровського, М.М. Сібільова, Л.П. Тимофієнка, Ю.К. Толстого, Е.Н. Трубецького, Є.О. Харитонова, І.Я. Хейфец, Т.А. Фаддєєвої, Є.А. Флейшиц, Ю.С. Шемшученка, Я.М. Шевченко, Г.Ф. Шершеневича, В.С. Щербини та ін.

Емпіричну основу дослідження складає законодавство України, міжнародні нормативно-правові акти та законодавство зарубіжних країн.

Об'єкт дослідження: Об'єктом дослідження виступають суспільні відносини у сфері цивільно-правової охорони суміжних прав.

Предмет дослідження: Предметом дослідження є юридична природа суміжних прав, сфера їх правової охорони, характеристика об'єктів суміжних прав, співвідношення суміжних прав з іншими інститутами права інтелектуальної власності, місце інституту суміжних прав у цивільному праві.

Наукова новизна одержаних результатів: У дисертації обґрунтовується низка нових положень та висновків, а також таких, що мають елементи новизни.

Дисертація є комплексним дослідженням, присвяченим питанням цивільно-правової охорони суміжних прав в Україні. На основі аналізу наукової літератури, чинного законодавства України, міжнародних нормативно-правових актів, зарубіжного законодавства деяких країн були сформульовані теоретичні висновки та практичні пропозиції, що відрізняються науковою новизною і конкретизовані у наступних положеннях:

Знайшло подальше обґрунтування існування суміжних прав, як самостійного інституту права інтелектуальної власності, а також розглядається питання співвідношення суміжних прав з іншими інститутами права інтелектуальної власності.

Визначено поняття суміжних прав в об'єктивному значенні (авт.).

Дістало подальший розвиток обґрунтування наявності творчого характеру у діяльності суб'єктів суміжних прав та вперше у вітчизняній юридичній науці визначено критерій творчості у діяльності суб'єктів суміжних прав.

Продовжено дослідження та розширено перелік суттєвих ознак суміжних прав, дана правова характеристика результатів творчої діяльності на предмет їх відповідності цим ознакам, досліджено характер та межі цивільно-правового регулювання відносин, що виникають у процесі їх створення, формування складових частин та використання з позиції доцільності представлення деяких результатів творчої діяльності для підвищення їх вартісної оцінки. Визначені особливості договірного регулювання відносин між авторами, твори яких використовуються при створенні результатів, які підпадають під охорону суміжних прав та між суб'єктами суміжних прав.

Вперше у вітчизняній юридичній науці обґрунтовується позиція щодо розширення сфери правового впливу суміжних прав на інші результати творчої діяльності, такі як аудіовізуальні твори, аранжування, інструментовка, оркестровка, опера, оперета, сценографія, що відповідають, на думку дисертанта, змісту поняття та ознакам суміжних прав поряд з тими, які нормативно закріплені як сфера правової охорони суміжних прав.

Вперше у вітчизняній юридичній науці проведено аналіз нових результатів творчої діяльності, невідомих законодавству України у сфері охорони суміжних прав, дістало подальший розвиток дослідження прав виконавців, виробників фонограм та організацій телерадіомовлення.

З метою упорядкування тлумачення деяких термінів, що вживаються у науковій літературі та нормативно-правових документах, присвячених розгляду питання суміжних прав, дані поняття розповсюдження фонограм, відеограм і опублікування фонограм, відеограм та окреслені відмінні ознаки, що відрізняють ці поняття. Вперше у вітчизняній юридичній науці проводиться аналіз та визначено особливість відеограми.

Охарактеризовано процес виробництва фонограми та створення телевізійних та радіомовних програм і передач, на противагу існуючій думці про те, що це суто технічна діяльність. Аргументується позиція творчого характеру зазначених видів діяльності. Проведено дослідження питань, що вказують на значення технічних засобів при створенні фонограм, програм, передач організацій телерадіомовлення, яким, на думку дисертанта, відводиться допоміжна роль.

Продовжено дослідження специфічних особливостей запису передач чи програм організацій телерадіомовлення та визначені правові наслідки даного процесу, що призводять до появи фонограми та відеограми. Також висловлені пропозиції відносно розширення переліку виключних прав організацій телерадіомовлення.

Вказані рекомендації щодо вдосконалення чинного законодавства України та пропозиції відносно внесення змін і доповнень до нормативно-правових актів з питань правової охорони суміжних прав, зокрема запропоновані нові визначення понять обігу примірників аудіовізуальних творів чи фонограм, фіксації, тиражування, опублікування фонограм, повідомлення виконань, тощо, пропонується передбачити у законодавстві термін ретрансляції, висловлена пропозиція щодо внесення відповідних змін у ст.41 і ст.42 Закону України “Про авторське право і суміжні права” та у ст.36 Закону України “Про телебачення та радіомовлення”.

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів

Результати дослідження дозволяють визначити підходи до вирішення цілої низки теоретичних та практичних проблем правової охорони суміжних прав. Деякі сформульовані в дисертації положення мають дискусійний характер і можуть слугувати базою для подальшого наукового дослідження правових проблем у сфері цивільно-правової охорони суміжних прав.

Основні положення роботи можуть бути використані під час підготовки підручників, навчальних посібників, методичних рекомендацій для студентів юридичних ВУЗів, а також при викладанні дисципліни “Цивільне право України”, “Право інтелектуальної власності”, “Міжнародне приватне право”.

Особистий внесок здобувача

Дисертація є самостійною завершеною науковою роботою, комплексним дослідженням інституту суміжних прав. Сформульовані положення та висновки мають наукове та практичне значення, які обґрунтовані на базі особистих досліджень та критичного осмислення 179 наукових та нормативних джерел. Дисертант обґрунтовує теоретичні положення, а також дає практичні рекомендації щодо подальшого вдосконалення чинного законодавства. Окремі питання порушуються вперше, деякі розглянуті по-новому, додатково аргументовані.

Апробація результатів дисертації

Основні положення та висновки дисертанта знайшли відображення в опублікованих ним працях, а також були апробовані на ІV Всеукраїнському науково-практичному семінарі (з міжнародною участю): Правові та естетичні аспекти охорони інтелектуальної власності артистів-виконавців та виробників фонограм (м.Київ. Ворзель. 28-30 вересня 2000р.) та на третій науковій конференції “Правове, нормативне та метрологічне забезпечення системи захисту інформації в Україні” (м. Київ, Національний технічний університет України “КПІ” 8-10 жовтня 2001 р).

Результати проведеного дослідження використані у навчальному процесі під час проведення семінарських занять з курсу “Цивільне право України”.

Публікації

Основні теоретичні положення і висновки дисертації знайшли відображення у шести наукових статтях (з них п'ять - у провідних фахових виданнях) і у тезах наукових повідомлень.

Структура дисертації

Структура дисертації визначена метою та завданнями дослідження. Дисертація викладена на 201 сторінці машинописного тексту. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (179 найменувань - 14 сторінок), додатку (2 сторінки).

Основний зміст роботи

Розділ 1. “Загальна характеристика суміжних прав як інституту цивільного права” присвячений дослідженню поняття суміжних прав, співвідношенню авторського права і суміжних прав, з'ясуванню необхідних і суттєвих ознак суміжних прав, змісту охорони суміжних прав, визначенню критерію творчості у діяльності суб'єктів суміжних прав.

У підрозділі 1.1. “Поняття суміжних прав” дисертант виділяє та аналізує наступні ознаки суміжних прав:1) похідний характер від результатів творчої діяльності, які охороняються авторським правом в системі права інтелектуальної власності; 2) творчий характер, що відображається у діяльності, яка породжує нову форму виразу, представлення авторських творів і вирізняється неповторністю, оригінальністю, унікальністю; 3) об'єктивна форма виразу результатів творчої діяльності, що входять у сферу правової охорони суміжних прав (дві з трьох ознак розглядаються у даному підрозділі).

Досліджується характер правовідносин між суб'єктами суміжних прав, на основі яких вбачається, що суміжні права утворені від авторського права, виникли з авторського права, що визначає ознаку похідності. Вказується на те, що права, які називають суміжними, виникають не самі по собі, а в результаті попередньої появи авторського права на який-небудь твір, що у свою чергу породжує близьке, але поряд з цим нове суміжне право з авторським правом.

Оскільки суміжні права випливають з авторського права, то можна говорити про те, що суміжні права мають ознаки об'єктів авторського права, з однієї сторони, і ознаку або ознаки, що відмежовують їх від авторського права, які роблять їх самостійним інститутом цивільного права.

Ознака об'єктивної форми означає, що суб'єкт суміжних прав для втілення своїх задумів знайшов зовнішню форму для їх відображення і тільки після цього з'являється об'єкт, що підпадає під охорону суміжних прав. Надання об'єктивного виразу, наприклад, певному пісенному твору буде його безпосереднє виконання, запис виконання або трансляція такого виконання в ефірі чи по кабелях і т.д. Отже, можна визначити, що ознакою суміжних прав є об'єктивна форма виразу результатів творчої діяльності, що входять в сферу їх правової охорони.

У підрозділі 1.2. “Критерій творчості суб'єктів суміжних прав” з'ясуванню підлягає питання, що стосується критерію творчості у діяльності суб'єктів суміжних прав і дослідженню такої ознаки, як творчий характер.

На основі аналізу основних наукових підходів до вивчення філософсько-правового аспекту поняття творчості та аналізуючи наукові підходи стосовно визначення понять новизни, істотної новизни в авторському праві, підкреслюється, що саме зміст твору є характерною ознакою його самостійності. На думку дисертанта, лише нова форма у поєднанні з новим змістом може визначати в цілому новий авторський твір. Форма ж, як самостійний елемент, що дозволяє говорити про нову якість, характерна саме для результатів діяльності, що охороняються суміжними правами. Для них важлива форма виразу змісту авторського твору, представлення його до публічного показу. Така форма відображення має бути новою, несхожою на усі інші.

Отже, творчий характер суміжних прав відображається у діяльності, яка породжує нову форму виразу творів літератури, мистецтва і відрізняється неповторністю і оригінальністю.

Розділ 2. “Результати діяльності, що входять у сферу правової охорони суміжних прав” присвячений характеристиці результатів творчої діяльності суб'єктів суміжних прав на предмет їх відповідності ознакам суміжних прав, обґрунтуванню позиції відносно розширення сфери правової охорони суміжних прав на аудіовізуальні твори, аранжування, інструментовку, оркестровку, оперу, оперету та сценографію.

У підрозділі 2.1. “Традиційні результати творчої діяльності суб'єктів суміжних прав” проводиться дослідження, відображених у законодавстві України результатів творчої діяльності суб'єктів суміжних прав, таких як: виконання, фонограма, відеограма, результат творчої діяльності організацій телерадіомовлення.

У пункті 2.1.1. “Виконання як спосіб подання авторських творів” вказується на те, що виконання створено на основі авторських творів, що водночас показує його близькість, тісний зв'язок з авторським правом, але не тотожність із ним. Завдяки авторським творам, з'являється новий, створений на їх основі вид мистецтва - виконання, що походить, випливає з цих авторських творів і сформований як самостійне явище.

Об'єктивну форму виконанню надає відображення його у зовнішньому виразі шляхом публічного подання авторських творів як безпосередньо (у живому виконанні), так і за допомогою будь-яких пристроїв і процесів (за винятком передачі в ефір чи по проводах).

У пункті 2.1.2. “Фонограма та відеограма як результати творчої діяльності” зазначається, що похідний характер фонограми та відеограми проявляється у залежності від творів, що охороняються авторським правом, за допомогою яких сформовано новостворений результат. При наданні ж охорони творам, що включені до фонограм, відеограм, законодавством права виробника фонограм, відеограм обмежені рамками, визначеними договорами з виконавцями й авторами записаного на фонограму, відеограму твору чи будь-якого виконання.

Створення фонограм, відеограм потребує творчого внеску великого кола осіб: звукорежисерів, музичних режисерів, звукооператорів. Використання технічних засобів при виробленні фонограм, є допоміжним фактором. На це і вказують наведені визначення, що зазначають, наприклад, запис, як фіксацію за допомогою відповідних технічних засобів. Виробниками таких засобів, у тому числі, можуть бути суб'єкти виготовлення фонограм, відеограм, поєднуючи у собі дві функції.

Таким чином, спостерігається існування суміжних прав у системі права інтелектуальної власності, як самостійного інституту, що використовує твори духовної та науково-технічної творчості у своїй діяльності. Кожен із запозичених видів творчості відповідно охоплюється авторським правом та правом промислової власності. Результатом використання та поєднання інших результатів є створення на їх основі нової форми представлення творів авторів за допомогою творчого вкладу виробників фонограм, відеограм.

На думку дисертанта, необхідно включити аудіовізуальний твір до переліку, вказаних у Законі Україні “Про авторське право і суміжні права” видів відеозапису, що охоплюються поняттям відеограми. Таким чином одночасно буде надано охорону як зображенню так і звуку аудіовізуального твору. Враховуючи дану позицію, відеограма може визнаватись об'єктивною формою запису аудіовізуального твору, що буде охоронятись як лише відеограма до представлення його за допомогою певного виду екрана або за допомогою лазерної системи зчитування - візуально. Будь-яка інша фіксація виключає факт відеозапису на відеограмі.

У пункті 2.1.3. “Результати творчої діяльності організацій телерадіомовлення” вказується, що результатом діяльності організацій телерадіомовлення, як вважає дисертант, є трансляція програм (передач) в ефір і по кабелю, оскільки саме такий вид діяльності ними здійснюється. Зважаючи на той факт, що поняттям суміжні права охоплюється комплекс прав організацій мовлення, визначених законодавством, можна зробити висновок, що процес діяльності включає поряд із трансляцією певними засобами й інші способи, наприклад - публічне виконання і публічну демонстрацію своїх програм.

Цілком зрозуміло, що у своїй діяльності зазначені організації мовлення використовують твори авторів, які беруть участь у цьому багатогранному процесі своїм творчим внеском у виробленні передач, програм мовлення. В даному випадку не важливий суб'єктний склад учасників, оскільки одноосібним виробником програм, передач може бути сама організація телерадіомовлення, використовуючи працю найманих робітників. Отже, сам факт використання інших результатів діяльності дозволяє зробити висновок про похідний характер у діяльності даних організацій, завдання яких - представити новий результат діяльності, заснований на інших, надати йому нову об'єктивну форму. При цьому слід мати на увазі, що автору або іншій особі, яка має авторське право на твір, що використовується у створенні програм, передач організацій телерадіомовлення, належить виключне право дозволяти або забороняти публічний показ, публічне сповіщення творів, будь-яке повторне публічне сповіщення в ефірі чи по проводах вже переданих в ефір творів, якщо воно здійснюється іншою організацією.

На думку дисертанта, потребує особливої уваги дослідження питання стосовно творчого характеру процесу діяльності організацій телерадіомовлення. Оскільки телебачення визначають або як новий вид мистецтва, або як новий засіб масової інформації, очевидно, що мистецтву завжди притаманна творчість. Без застосування творчих можливостей суб`єкта проведення такої діяльності, найновіші, найсучасніші технічні засоби - будуть недоторканим вантажем. Об'єктивною формою представлення творчого результату діяльності організацій телерадіомовлення є оприлюднення програм, передач цих організацій певним способом за допомогою технічних засобів.

У підрозділі 2.2. “Теоретичний підхід до визначення нової сфери правового впливу суміжних прав” обґрунтовується позиція щодо розширення сфери правової охорони суміжних прав на аудіовізуальні твори, аранжування, інструментовку, оркестровку, оперу, оперету, сценографію та проводиться їх юридичний аналіз.

У пункті 2.2.1. “Визначення сфери правового впливу суміжних прав на аудіовізуальні твори” вказується, що перепоною у правовому регулюванні правовідносин в аудіовізуальній галузі, на думку дисертанта, є не зовсім точне визначення сфери правової охорони аудіовізуального твору, як твору, що заснований та є похідним від інших результатів творчої діяльності. Адже визнається існування відокремлених результатів творчої діяльності, що охороняються авторським правом в аудіовізуальному творі. Підтвердженням цього є відповідне положення законодавства, у якому зазначено, що автори, твори яких увійшли як складова частина до аудіовізуального твору зберігають авторське право кожний на свій твір і можуть самостійно використовувати його незалежно від аудіовізуального твору в цілому, якщо договором з організацією, що здійснює виробництво аудіовізуального твору, чи з продюсером не передбачене інше.

Аудіовізуальний твір створюється при використанні та поєднанні окремих результатів творчої діяльності. Наприклад, автори сценаріїв, музичних творів, режисери-постановники, художники-постановники, оператори мають право на визначення правової долі результату своєї роботи, і кожен із результатів такої діяльності окремо охороняється авторським правом, а кінцевий результат роботи зазначених суб'єктів, на думку дисертанта, має усі підстави для охорони суміжними правами. Об'єктивною формою для аудіовізуального твору є форма представлення, поєднання різних результатів творчої діяльності у новий результат.

У пункті 2.2.2. “Аранжування, інструментовка, оркестровка” підкреслюється, що у результаті аранжування, так і у результаті інструментовки, оркестровки, виникає нове представлення твору до виконання, що характерно для суміжних прав і обумовлено наявністю критерію творчості форми такого представлення. Видозмінена (об'єктивна) форма звучання твору може мати набагато більший рівень попиту, ніж оригінальний твір, який без проведення того чи іншого стилю обробки ніколи не був би актуальним. В такому разі ми бачимо відчутний пріоритет похідного твору над оригіналом.

У пункті 2.2.3. “Види театрального мистецтва, як сфера правової охорони суміжних прав” визначається правове положення опери та зміст правової охорони оперети. Вказується на те, що дуже важко таке складне поєднання авторських творів, що створюють оперу, оперету, визначити як сферу охорони авторського права. По меншій мірі це не справедливо, на погляд дисертанта, стосовно самих авторів музичного твору, драматичного твору. Опера та оперета, засновані на авторських творах, є похідним явищем від цих творів. Вказаний критерій притаманний для суміжних прав, які є похідними від іншого права, зокрема від авторського права.

Поділ творів, що охороняються авторським правом, у теорії та практиці авторського права на первісні та похідні, на думку дисертанта, не відповідає правовій природі авторського права. Авторський твір повинен бути лише первісним. Таким чином, ми зможемо провести чітке розмежування між авторськими творами та творами, які в результаті існування зазначеного поділу претендують на охорону авторського права. Таке розмежування зовсім не означає, що похідні твори не підлягають правовій охороні. За умови дотримання прав авторів творів, що утворюють нове явище суб'єктами його створення, таке явище підпадає правовій регламентації суміжних прав та охороняється саме суміжними правами, без заподіяння шкоди охороні творів, що входять у сферу правового регулювання авторського права.

У пункті 2.2.4. “Сценографія: теоретико-правовий підхід з'ясування сфери правової охорони” зазначається, що сценографія використовує досягнення багаточисленних спеціальних видів діяльностей, наук таких, як мистецтвознавство, оптика, техніка освітлення, акустика, механіка, хімія, кольороведення, технологія матеріалів і т.д. Результат діяльності, в процесі формування якого виникає сценографія, повинен охоплюватись правовим впливом суміжних прав. Такий висновок зроблено, виходячи із множинності результатів діяльності, які формують нове явище, що виникає за допомогою інших і правовий спектр по відношенні до них повинен бути різним (охорона авторським правом), а ніж правове поле охорони сценографії (охорона суміжними правами). Твори образотворчого мистецтва, що використовуються у сценографії охороняються авторським правом. Однак створення сценографії не обмежується результатами охорони лише авторського права. Правова охорона даного об'єкта дослідження здійснюється суміжними правами, похідними не лише від авторського права на результати творчої діяльності, що мають місце при створенні сценографії, але й такими, що використовують результати науково-технічної діяльності. Отже, такі результати охороняються правом промислової вартості. При чому для суміжних прав характерна ознака творчості, незалежно від виду творчості. У будь-якому випадку така діяльність визначає творчий критерій результатів охорони суміжних прав. Такий підхід свідчить про те, що суміжні права виходять за межі звичного розуміння його похідного характеру лише від авторського права. Зваживши на вищезазначене, не зайвою буде пропозиція розглядати суміжні права, як самостійний інститут права інтелектуальної власності, а не лише поряд з авторським правом.

У розділі 3. “Права суб'єктів суміжних прав - виробників фонограм, виробників відеограм, організацій телерадіомовлення, виконавців на результати власної діяльності” досліджується комплекс прав наданих суб'єктам суміжних прав законодавством України, проаналізовані особливості термінології, що вживається стосовно характеристики цих прав, висловлені пропозиції щодо вдосконалення законодавства України у сфері цивільно-правової охорони суміжних прав, проводиться порівняльний аналіз національного та зарубіжного законодавства, що регулюють питання охорони суміжних прав.

У підрозділі 3.1. “Права виробників фонограм та відеограм” вказується, що більш доречне, на погляд дисертанта, застосування у національному законодавстві України терміну розповсюдження, який більш прийнятний до фонограмної продукції і не суперечить положенням Фонограмної конвенції. Поняття - “опублікування фонограми” можна розглядати, як “запрошення до розповсюдження виробленої продукції, представлення споживачеві для оцінки його якості та спроможності задовольняти потреби в цій продукції на ринку”.

Неточним, на погляд дисертанта, є визначення опублікування стосовно фонограм, що міститься в загальних положеннях Закону України “Про авторське право і суміжна права”, де зазначено, що опублікування - це випуск в обіг фонограм. Таке відображення вже само по собі означає розповсюдження і не відповідає правовій природі опублікування, що, у свою чергу, стосується твору. Зміст визначення поняття розповсюдження має на меті розширити коло дії певного творчого результату діяльності, розширити межі представлення для публічного схвалення чи осуду, збільшити, зробити доступним вироблений продукт. З огляду на часте ототожнення термінів тиражування з розповсюдженням пропонується визначення поняття “тиражування”, яке відображено у висновках. Проаналізовано законодавство США стосовно визначення понять обігу, тиражування.

Розповсюдження примірників охороняє український Закон лише певним способом, один із них - це спосіб першого продажу. Тобто після введення екземплярів правомірно виготовленої фонограми чи відеограми у цивільний обіг способом першого продажу, допускається їх подальше розповсюдження без згоди виробника фонограми та відеограми. Це положення не торкається інших правомочностей виробників, таких як право на імпорт, на експорт та інші.

Поряд із розповсюдженням примірників фонограм способом першого продажу передбачено право виробників фонограм, відеограм на іншу передачу права власності. На думку дисертанта, це право може означати один із способів передачі права власності на вироблену продукцію суб'єктами суміжних прав поряд із правом на розповсюдження примірників фонограм, відеограм, способом першого продажу.

У підрозділі 3.2. “Права організацій телерадіомовлення” розглядаючи права організацій телерадіомовлення стосовно права на ретрансляцію, робиться висновок, що охорона надається лише у випадку прийому із ефіру і одночасної трансляції передачі, право на використання якої належить іншій телерадіоорганізації.

Випадки незаконної трансляції проявляються шляхом прийому сигналу супутника, як правило, для непрямої (із запізненням) передачі з власними коментарями та рекламою. Можливий також прийом сигналу для прямої передачі або трансляції, що означає безпосереднє розповсюдження телерадіопередач без попереднього запису і монтажу із її подальшим запізненням або навпаки раніше терміну виходу в ефір законної телепередачі чи радіотрансляції.

На думку дисертанта, потребує уточнення питання способу ретрансляції програм організацій телерадіомовлення. У положеннях Римської конвенції зазначено, що телерадіоорганізації користуються правом дозволяти або забороняти ретрансляцію своїх передач в ефір. З наведеної норми виходить, що ретрансляція по проводах взагалі не охороняється.

Аналізуючи норми діючого законодавства України стосовно охорони прав організацій телерадіомовлення, дисертант звертається до зарубіжного досвіду регулювання та охорони цих питань у Німеччині та Канаді.

При аналізі положень національного законодавства у сфері охорони прав організацій телерадіомовлення вбачається, що запис (звукозапис, відеозапис) передач чи програм при наявності згоди зі сторони осіб, що мають право на використання передач, програм, призводить до появи фонограми або відеограми. В такому випадку організація мовлення може розглядатись як виробник фонограм або відеограм, що породжує дещо відмінну категорію правомочностей, що регулюються іншими положеннями законодавства.

Досліджуючи право на відтворення програм та законодавче визначення поняття відтворення, вказується, що поняття - “запис” має зовсім інший зміст ніж поняття - “відтворення”, хоча, на перший погляд, схожий. По суті, на погляд дисертанта, передбачається відтворення записаних раніше передач чи програм. Закон України “Про телебачення та радіомовлення” визначає відтворення зроблених записів передач (фільмів), програм, що є її власністю. Для того, щоб відтворити передачу, потрібно її попередньо записати певним способом. Оскільки у законодавстві України способи відтворення не конкретизовані, то дана обставина дає підстави вважати будь-який спосіб відтворення не погоджений з власником передач, незаконним, незважаючи на те, чи було таке відтворення проведено із запису передач чи способом дубляжу, шляхом повтору, заміни створеної передачі тими самими учасниками чи іншими. Як можемо зробити висновок, що в наведеному визначенні відтворення розглядається у двох формах, а саме: як відтворення передач або програм та відтворення запису передач чи програм.

У підрозділі 3.3. “Права виконавців” досліджуючи майнове право виконавців на публічне сповіщення виконань, пропонується до розгляду аналіз поняття “публічне повідомлення”. Якщо під терміном “публічне повідомлення” розуміти публічне виконання, то охорона буде надана лише живому виконанню. Таким чином, виконавець позбавлений права на охорону власного виконання у випадку передачі виконання в ефір чи по проводах. І навпаки, у разі ототожнення публічного повідомлення з публічним сповіщенням виникає ситуація, коли виконавець позбавлений охорони при безпосередньо живому виконанні. Виключне право виконавців дозволяти чи забороняти передачу в ефір і по проводах їх виконань, в розумінні дисертанта, повністю охоплюється поняттям публічне повідомлення.

Право на відтворення означає, що виконавець користується виключним правом дозволяти пряме або опосередковане використання своїх виконань, записаних на фонограму чи на відеограму. Виключне право виконавців дозволяти чи забороняти відтворення своїх виконань, зафіксованих без їх згоди у фонограмі чи відеограмі, на думку дисертанта, може стосуватись лише раніше зафіксованих виконань, тобто їх перефіксації, оскільки право фіксації у фонограмах чи відеограмах раніше незафіксованих виконань належить до виключних прав виконавців. Якщо ж, на думку законодавця, все ж таки була проведена фіксація раніше незафіксованих виконань, то в такому випадку виконавці можуть вимагати виплати винагороди за подвійні дії, вчиненні контрагентами, одночасно - 1) за відтворення своїх виконань, зафіксованих без їх згоди та 2) за факт проведення незаконної фіксації їх виконань. Висловлюється позиція відносно того, що виконавці, як в аудіовізуальній сфері так і у звуковому секторі, повинні користуватись виключним правом дозволяти використання їх виконань і претендувати на винагороду за кожен спосіб виконання в аудіовізуальному творі.

Висновки

Суміжні права визначаються як сукупність цивільно-правових норм, які регулюють відносини, що випливають і є похідними із авторських прав на використання творів літератури, мистецтва, належних іншим особам, та на їх основі формують новий результат творчої діяльності.

Визначені ознаки суміжних прав: 1) похідний характер від результатів творчої діяльності, які охороняються авторським правом в системі права інтелектуальної власності; 2) творчий характер, що відображається у діяльності, яка породжує нову форму виразу, представлення авторських творів і вирізняється неповторністю, оригінальністю, унікальністю; 3) об'єктивна форма виразу результатів творчої діяльності, що входять в сферу правової охорони суміжних прав.

До складу суб'єктів створення фонограм, відеограм слід віднести виробників технічних засобів за допомогою яких, власне, створюється фонограма, відеограма, використовуючи, таким чином, їх інтелектуальну працю, як наслідок науково-технічної творчості.

Особливість відеограми полягає у проведенні відеозапису виконання або будь-яких рухомих зображень, якими можуть бути спонтанно вибрані епізоди, що не підпадають під ознаки аудіовізуального твору.

Пропонується під відеограмою розуміти - відеозапис на відповідному матеріальному носії (магнітній стрічці, магнітному диску, компакт-диску, тощо) аудіовізуального твору, виконання будь-якого іншого твору та будь-яких рухомих зображень (із звуковим супроводом чи без нього). Відеограма є вихідним матеріалом для виготовлення її копій.

Виробництво фонограм, створення телевізійних, радіомовних програм, передач потребує творчого внеску великої кількості осіб, що беруть участь у даному процесі. Їх діяльність, таким чином, вирізняється творчим характером, що зумовлює появу нового результату творчої діяльності. Використання ж технічних засобів при виробництві фонограм, створенні телерадіопрограм, передач пропонується вважати допоміжним фактором, а не основним.

Пропонується до сфери правового впливу суміжних прав поряд з виконанням, виробництвом фонограм, відеограм, передачами, програмами організацій телерадіомовлення віднести такі результати творчої діяльності як аудіовізуальні твори, аранжування, інструментовку, оркестровку, види театрального мистецтва - оперу, оперету, сценографію, які на думку дисертанта відповідають правовій природі суміжних прав.

На основі проведеного аналізу результатів творчої діяльності суміжних прав пропонується розглядати суміжні права як самостійний інститут права інтелектуальної власності у цивільному праві.

Виробниками фонограм, відеограм необхідно вважати фізичних та юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які вперше здійснили запис будь-якого виконання або інших звуків на фонограмі. Права виробників фонограм, відеограм повинні охоронятись протягом 50 років після факту вироблення фонограми, відеограми та протягом 50 років після першої фіксації звукового чи відео запису.

Пропонується наступне визначення аудіовізуального твору: аудіовізуальний твір - твір, що складається з набору пов'язаних між собою творчим задумом зображень, записаних на відеограмі у вигляді серії послідовних кадрів чи аналогових або дискретних сигналів, які відображають (закодовують) рухомі зображення (як із звуковим супроводом, так і без нього) і сприйняття якого є можливим виключно за допомогою будь-якого виду екрана, на якому рухомі зображення візуально відображаються за допомогою певних технічних засобів.

У національному законодавстві, науковій та навчальній літературі пропонується застосувати термін розповсюдження відносно визначення правової долі фонограмної продукції, термін опублікування фонограм, відеограм розглядати як запрошення до розповсюдження виробленої продукції, представлення споживачеві для оцінки її якості та спроможності задовольняти потреби в цій продукції на ринку.

Поняття випуск в обіг примірників аудіовізуальних творів чи фонограм пропонується відобразити наступним чином, зазначивши, що це дії імпортера чи відтворювача (або будь-які дії імпортера чи відтворювача, що не суперечать законодавству України), які направлені на передачу права власності, передачу права володіння, права користування або права розпорядження, які здійснюються вперше після імпорту або відтворення цих примірників.

Пропонується включити до Законів України “Про авторське право та суміжні права” та “Про телебачення та радіомовлення” визначення поняття ретрансляції, яка означає одночасну передачу в ефір чи по проводах телевізійних програм або передач чи суттєвих їх частин телерадіоорганізацій, що мають право на трансляцію цих програм чи передач.

Під фіксацією слід розуміти закріплення в певному положенні програм та передач, що належать організаціям телерадіомовлення. Запис визначається як відображення на плівці певних зображень та звуків за допомогою технічних пристроїв. Тому можна вважати, що фіксація визначає статичний стан програм та передач організацій мовлення, а запис - їх динамічну основу. Отже, пропонується вживати термін “запис” відносно програм чи передач організацій телерадіомовлення.

Запис передач чи програм організацій телерадіомовлення призводить до появи фонограми та відеограми. У такому випадку, організація, що здійснила запис, може розглядатись як виробник фонограм, відеограм. Цей факт породжує дещо відмінну категорію правомочностей, що регулюють права виробників фонографічної продукції. Відбувається інтеграція прав організацій телерадіомовлення у право виробника фонограм, відеограм на запис передач чи програм організацій телерадіомовлення. Результат діяльності організацій телерадіомовлення набуває фонограмного характеру. Факт запису звуків призводить до появи звукозапису, факт проведення діяльності по відеозапису призводить до появи права на відеограму за виключенням зображень у вигляді запису, що входять до аудіовізуального твору.

Тиражуванням пропонується визначити виробництво трьох і більше екземплярів запису передач, програм організацій телерадіомовлення (фонограм, відеограм). Тиражування повинно охарактеризовувати кількісні характеристики певної продукції у процесі виробничої діяльності.

Повідомленням виконання пропонується вважати подання виконань шляхом декламації, гри, співу, танцю та іншим способом як безпосередньо у живому виконанні так і за допомогою будь-яких пристроїв, включаючи передачу в ефір і по проводах.

Основні положення дисертації викладені у наступних наукових публікаціях:

Боярчук О.М. Правові аспекти визначення змісту виконання деяких творів мистецтва // Підприємництво, господарство і право. - 2001. -№ 2. - С.39-43.

Боярчук О.М. Права організацій телерадіомовлення на трансляцію, ретрансляцію та фіксацію на матеріальному носієві належних їм передач та програм // Підприємництво, господарство і право. - 2001. -№ 5. - С.53-56.

Боярчук О.М. Теоретичний підхід до тлумачення поняття суміжних прав // Підприємництво, господарство і право. - 2001. -№ 6. - С.53-55.

Боярчук О.М. Проблемні питання охорони прав організацій телерадіомовлення // Право України. - 2001. -№ 11. - С.88-92.

Боярчук О.М. Загальна характеристика фонограми як результату творчої діяльності суб'єктів суміжних прав та відеограми як нового явища у цивільно-правовому регулюванні.//Держава і право (Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАНУ)-2001-№ 13. - С.258-262.

Анотації

Боярчук О.М. Цивільно-правова охорона суміжних прав в Україні - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03. - цивільне право і цивільний процес, сімейне право, міжнародне приватне право. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2002р.

Дисертація присвячена дослідженню правової природи суміжних прав, аналізуються права виконавців, виробників фонограм, виробників відеограм, організацій телерадіомовлення. Суміжні права розглядаються з позиції окремого інституту права інтелектуальної власності. Визначені специфічні ознаки суміжних прав та критерії творчості у діяльності суб'єктів суміжних прав. Дано поняття термінам “суміжні права”, “аудіовізуальні твори”, “фіксація”, “запис”, “повідомлення виконання”, “відеограма”. Обґрунтовується позиція відносно введення до сфери правової охорони суміжних прав наступних результатів творчої діяльності: аудіовізуальних творів, аранжування, інструментовку, оркестровку, оперу, оперету, сценографію, правова природа яких проаналізована автором дисертації.

Ключові слова: суміжні права, результати творчої діяльності, права суб'єктів суміжних прав, охорона суміжних прав, фонограма, відеограма, організації телерадіомовлення.

Боярчук А.Н. Гражданско-правовая охрана смежных прав в Украине. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.03 - гражданское право и гражданский процесс, семейное право; международное частное право - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченка, Киев, 2002.

Диссертация посвящена комплексному исследованию вопросов гражданско-правовой охраны смежных прав в Украине. Смежные права рассматриваются с позиции самостоятельного института права интеллектуальной собственности. Также рассматриваются вопросы соотношения смежных прав с другими институтами права интеллектуальной собственности.

Определено понятие смежных прав в объективном значении как совокупности гражданско-правовых норм, регулирующих отношения, которые есть производными от авторских прав на использование произведений литературы, искусства, принадлежащих другим лицам, и на их основе формируют новый результат творческой деятельности.

Проанализированы теоретические вопросы охраны права, его содержания, рассмотрена терминология, которая употребляется для характеристики этих понятий. Получило дальнейшее развитие исследование о наличии творческого характера в деятельности субъектов смежных прав определено критерии творчества в деятельности субъектов смежных прав.

Расширено перечень существенных признаков смежных прав: 1) производный характер от результатов творческой деятельности, которые охраняются авторским правом в системе права интеллектуальной собственности; 2) творческий характер, который отображается в деятельности, порождающей новую форму выражения, представления авторских произведений и отличается неповторностью, оригинальностью, уникальностью; 3) объективная форма. Дана правовая оценка результатов творческой деятельности на предмет их соответствия этим признакам. Обосновывается позиция относительно расширения сферы правового влияния смежных прав на такие результаты творческой деятельности как: аудиовизуальные произведения, аранжировку, инструментовку, оркестровку, оперу, оперетту, сценографию, которые соответствуют, по мнению диссертанта, содержанию и признакам смежных прав.

Проведен анализ новых результатов творческой деятельности, неизвестных законодательству Украины, в сфере охраны смежных прав, получило дальнейшее развитие исследование прав исполнителей, производителей фонограмм, организаций телерадиовещания.

Определены понятия распространения фонограмм, видеограмм, опубликование фонограмм, видеограмм. Проводится анализ и определяется особенность видеограмм.

Проанализировано соотношение понятий фиксации и записи. Определено понятие выпуск в оборот экземпляров аудиовизуальных произведений и фонограмм, фиксации программ или передач организаций телерадиовещания и записи. Например, под фиксацией предлагается понимать закрепление в определенном положении программ и передач, принадлежащих организациям телерадиовещания. Запись определяется как отображение на материальных носителях изображений и звуков с помощью технических средств. Фиксация определяет статическое состояние программ, передач организаций вещания, а запись - их динамическое состояние. Предлагается употреблять термин “запись” относительно программ, передач организаций телерадиовещания.

Охарактеризован процесс производства фонограмм, видеограмм и создания телевизионных и радиовещательных программ, передач в противовес существующей позиции о том, что это исключительно техническая деятельность. Производство фонограмм, видеограмм, создание телевизионных, радиовещательных программ, передач нуждается в творческом вкладе большого количества лиц, которые принимают участие в данном процессе. Использование технических средств при производстве фонограмм, создании телерадиопрограмм, передач предлагается считать вспомогательным фактором, а не основным.

Продолжено исследование специфических особенностей записи передач или программ организаций телерадиовещания и определены правовые последствия данного процесса, которые приводят к появлению фонограмм и видеограмм. Также внесены предложения относительно расширения перечня исключительных прав организаций телерадиовещания.

Предложены рекомендации относительно усовершенствования законодательства Украины и предложения, относительно внесения изменений и дополнений в нормативно-правовые документы, которые регулируют вопросы гражданско-правовой охраны смежных прав.

...