Законодавство про основні політичні і громадянські права та свободи підданих Російської імперії з другої половини ХІХ - на початку ХХ століття

Придворна цензура знаходилась в веденні міністра імператорського двору і застосовувалась відносно всіх друкованих видань, в яких містились усні висловлення імператора і членів його прізвище.

Духовна цензура підлягала веденню Священного Синоду і здійснювалась духовними цензурними комітетами.

Цензура медичних видань, поварених, кондитерських і подібних книг знаходилась в веденні Медичної ради Міністерства внутрішніх справ.

Комітети внутрішньої і іноземної цензури були підпорядковані Головному управлінню в справах преси, яке відносилось до Міністерства внутрішніх справ.

Таким чином, можна прийти до наступних висновків:

1. Обмеженість свободи преси ведуть свій початок з періода правління Петра І;

2. Певні ліберальні перетворення в цензурній політиці починаються з правління Олександра ІІ;

3. Головним карним засобом виступала конфіскація видань, їх тимчасове закриття при умові попереднього застеження;

4. Істотні перетворення в сфері російської цензури покладено царським Маніфестом 17 жовтня 1905 року, який вивів свободу преси на новий конституційний рівень.

ВИСНОВКИ

У висновках узагальнюються результати дисертаційного дослідження, підведені його підсумки. Встановлена вперше якість комплексу основних громадянських і політичних прав, модель його законодавчого закріплення.

1. В другій половині XІХ - початку ХХ століття в законодавстві Російської імперії вперше в історії держави громадянські і політичні права і волі підданих знайшли своє комплексне нормативне закріплення.

2. Прогресивні зміни, що відбулися в російському законодавстві того часу, зв'язані з захистом прав і свобод людини багато в чому минулому визначені розвитком суспільно-політичної і правової думки, як у центрі Росії, так і в її регіонах, зокрема, в Україні. Видні державні діячі, філософи, правознавці, письменники XVІІ - XІХ ст. переконливо доводили необхідність надання громадянам Росії елементарних прав і свобод. Їхнім зусиллям була підготовлена теоретична база для проведення глибоких реформ у цій сфері.

3. Законодавство російської імперії в другій половині XІХ - початку XX ст. містило детальну регламентацію правового положення підданих ("Звід законів про стани", "Статути про військові і земські повинності" і ін.). Однак законодавці при визначенні норм права, що регулюють права і свободи особи, враховували величезні географічні розміри, строкате по етнічному, релігійно-конфесіональному складі населення Росії і зберегли найважливіший принцип державного керування - централізацію, сильну верховну владу в особі абсолютного монарха.

4. На формування інституту громадянських і політичних прав і свобод істотний вплив зробили російські традиції пануючої ролі держави у взаєминах з особистістю, неповага до прав і свобод особи з боку державних чиновників. А з іншого боку - сумнів громадян у можливості реального використання цих прав. буржуазний юридичний право

5. Формування законодавства про громадянські і політичні права громадян проходило в умовах гострої ідеологічної і політичної боротьби прихильників реформ і їхніх супротивників, консервативно набудованих суб'єктів і революціонерів. Тому, нормативні акти за даними питанням, нерідко носили "усереднений", половинчатий характер і залишалися предметом дискусій по їхньому удосконалюванню.

6. Визначена обмеженість і уповільнений розвиток комплексу громадянських прав і свобод у другій половині XІХ - початку XX ст. зв'язано з прагненням верховної влади Росії зберегти непорушні основи державної системи, уберегти її від недостатньо підготовлених і небезпечних для влади масштабних змін. Звідси і істотні обмеження таких прав, як свобода пересування, свобода зборів і асоціацій, право печатки і т. д.

7. В другій половині XІХ - початку ХХ ст. були закріплені істотно чи видозмінені такі права і свободи підданих Російської імперії, як: право на особисту недоторканність, свобода пересування і зміна постійного місця проживання, право власності, свобода економічної діяльності, свобода зборів і асоціацій, право на подачу петицій, свобода віросповідання, свобода печатки. Усі перераховані права і свободи або відповідали західним стандартам, або були близькі до них.

8. Головним елементом, серцевиною всього комплексу громадянських і політичних прав було право на особисту недоторканність. Скасування кріпацької залежності царським маніфестом 1861 р., наступне законодавче закріплення права на особисту недоторканність під час судової реформи 1864 р. оцінювалося сучасниками як одне з найбільш революційних правових норм XІХ ст. у Росії. Законодавчо були закріплені найважливіші принципи, що обмежують каральні повноваження державних органів. Позбавити особистість свободи міг тільки суд, що керувався правилами, що забезпечують його неупередженість і об'єктивність.

9. Звертає на себе увагу існуюча в той період думка, що в Російській імперії майже не існувало законодавства по охороні права недоторканості особи. Доказом того, що визначені права по недоторканості особи охоронялися царським урядом, служать широко розповсюджені дискусії, обнародування ідей письменників, філософів, правознавців, що відстоюють права і свободи підданих Російської імперії. Переконливим доказом служить виправданий судовий процес над народницею Вірою Засулич, що замірялася на життя петербурзького градоначальника Трепова.

10. Особливістю законодавства про права і свободи підданих Російської імперії ІІ-й половини ХІХ - початку ХХ століття є строге обмеження свободи друку. Цензурі підлягали будь-як добутки духовного і світського змісту (аж до газетних і театральних афіш), призначених для опублікування усередині країни і що привозились з-за кордону. При цьому духовна цензура носила більш строгий характер, чим світська.

11. На відміну від ряду держав, у Російській імперії, як абсолютної монархії, існувало особливе законодавство у відношенні прав і свобод зборів, суспільств і петицій. Тільки на початку ХХ століття в Основних державних законах від 23 квітня 1906 року російським підданим надане право влаштовувати мирні збори з певними обмеженнями.

12. Незважаючи на серйозні, якісні зміни в законодавстві в другій половині XІХ - початку ХХ ст. усвідомлення й особливе реалізація нових демократичних правових норм проходило надзвичайно важко. Монархічна законодавча влада, з одного боку, проголошувала і захищала ті права і свободи особи, користування якими не торкалося державного ладу, суспільний порядок і спокій. Тут законодавці ретельно стежили і піклувалися про непорушність недоторканності цих прав. Але, з іншого боку, якщо ж користування цими правами в цій чи іншій мері суперечило державній владі, суспільній стабільності і порядку - усі законодавчі гарантії недоторканності особистих прав і свобод утрачали своє значення і їхнє місце займало розсуд адміністрації. Та й багатьма підзаконними актами їхня цінність або обмежувалася, або взагалі зводилася до мінімуму.

13. Аналізуючи розвиток російського законодавства другої половини XІХ - початку ХХ ст. можна зробити загальний висновок: при усіх, у тому числі й істотних, недоліках, воно йшло в руслі загальнолюдських традицій, послідовно закріплюючи ідеї прав і свобод людини на вітчизняному ґрунті. Російський підхід до проблеми прав і свобод людини вплинув не тільки на власний історичний шлях розвитку демократії, але і мав визначене міжнародне значення.

ПУБЛІКАЦІЇ

1. Лизогуб В.А. Інститут підданства в законодавстві Російської імперії // Пробл. законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. - Х.: Нац. юрид. акад. України, 1999. - Вип. 39. - С. 19-24.

2. Лизогуб В.А. Понятие сословия и состояния по Своду законов Российской империи // Пробл. законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. - Х.: Нац. юрид. акад. України, 2000. - Вип. 43. - С. 9-13.

3. Лизогуб В.А. Право майнової недоторканності в законодавстві Російської імперії // Пробл. законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. - Х.: Нац. юрид. акад. України, 2001. - Вип. 46. - С. 38-43.

4. Лизогуб В.А. Правове становище населення України у складі Російської імперії у другій половині ХІХ - на початку ХХ століття // Актуальні проблеми формування правової держави в Україні: Тези доп. та наук. повід. Всеукраїнської наук.-практ. конф. молодих вчених, 27 грудня 2000 р. - Х.: Нац. юрид. акад. України, 2000. - С. 12-14.

5. Лизогуб В.А. Правове становище населення України у складі Російської імперії у другий половині ХІХ - на початку ХХ століття // Актуальні проблеми історії держави і права України: Круглий стіл (16 травня 2000, Нац. юрид. акад. України): Тези доп. // Вісник акад. прав. наук України. - Х.: Право, 2000. - № 3(22). - С. 298.

6. Лизогуб В.А. Законодавство про політичні та громадянські права населення України на початку ХХ століття // Возз'єднання українських земель в єдиній Українській державі: Круглий стіл (3 листопада 1999 р. Нац. юрид. акад. України): Тези доп. // Вісн. акад. прав. наук України. - Х.: Право, 2000.

7. Лизогуб В.А. Правове становище населення України в складі Російської імперії у другий половині ХІХ - на початку ХХ століття // Актуальні проблеми історії держави і права: Круглий стіл (25 квітня 2001, Нац. юрид. акад. України): Тези доп. // Вісн. акад. прав. наук України. - Х.: Право, 2001. - № 4(27). - С. 255.

8. Лизогуб В.А. Основні громадські та політичні права населення Російської імперії в кінці ХІХ - на початку ХХ століття // Актуальні проблеми українського право і державотворення: Круглий стіл (15 травня 2002 р., Нац. юрид. акад. України): Тези доп. // Вісн. акад. прав. наук України. - Х.: Право, 2002. - № 4(31). - С. 236.

9. Лизогуб В.А. Роль суб'єктивного фактора в радикальних змінах виборчої системи в Росії в ХІХ - на початку ХХ ст. // Особистість в умовах сучасних політичних відносин: Зб. наук. ст. - Х.: Нац. юрид. акад. України, 2003. - С. 101, 102.

Размещено на Allbest.ru