Застосування заходів адміністративного примусу в умовах розбудови правової держави

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

УДК 35.078.1

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

ЗАСТОСУВАННЯ ЗАХОДІВ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРИМУСУ В УМОВАХ РОЗБУДОВИ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ

12.00.07 - теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право

МЕЛЬНИК ІГОР ВОЛОДИМИРОВИЧ

КИЇВ -- 2004

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Національній академії внутрішніх справ України

Науковий керівник: член-кореспондент Академії правових наук України, доктор філософських наук, професор Римаренко Юрій Іванович, професор кафедри адміністративної діяльності Національної академії внутрішніх справ України

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор КОМЗЮК Анатолій Трохимович, Національний університет внутрішніх справ України, м. Харків, професор кафедри адміністративного права та адміністративної діяльності органів внутрішніх справ

кандидат юридичних наук, доцент ЗАБАРНИЙ Григорій Григорович, Національна академія державної податкової служби України, начальник кафедри управління підрозділами податкової міліції Національної академії Державної податкової служби України

Провідна установа Міністерство освіти і науки, Національна юридична академія ім. Я.Мудрого, кафедра адміністративного права (м. Харків)

Захист відбудеться "14" квітня 2004 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.007.03 в Національній академії внутрішніх справ України за адресою: 03035, м. Київ, пл. Солом'янська, 1.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії внутрішніх справ України за адресою: 03035, м. Київ, пл. Солом'янська, 1.

Автореферат розісланий "11" березня 2004 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Є.Д. Лук'янчиков

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дисертаційного дослідження. Демократизація українського суспільства, перехід до ринкових відносин, прийняття нової Конституції України, яка закріпила напрями розвитку країни, потребує кардинальних змін у структурі виконавчої влади, проведення адміністративної реформи в Україні, яка передбачає позитивне вдосконалення правового регулювання відносин в сфері охорони громадського порядку та громадської безпеки і, що є найголовнішим, їх реалізацію.

Зрештою здійснювані державою та її органами заходи по боротьбі зі злочинністю та правопорушеннями виявилися недостатніми для ефективного впливу на стан справ. До того ж закони, що приймаються, виконуються незадовільно i не забезпечують своєчасного вирішення нагальних потреб регулювання та охорони суспільних відносин, недостатньо використовуються можливості державного та громадського впливу, правового виховання людей. Гострота проблеми вимагає вжиття великомасштабних комплексних заходів з боку держави, що мали б забезпечити стабільність в країні у найближчі роки.

Серед них - механізм адміністративного примусу через засоби якого досягаються цілі попередження і припинення правопорушень, притягнення правопорушників до відповідальності і вирішуються завдання загальної та індивідуальної профілактики.

Тому дослідження заходів адміністративного впливу, які застосовуються в діяльності міліції, вбачається актуальним на сучасному етапі становлення правової соціальної держави, адже поряд з втіленням у життя прав і свобод людини та громадянина держава не може не вдаватись до певних обмежень цих прав і свобод у передбачених законом ситуаціях. Тому приведення заходів примусу держави у відповідність до демократичних сучасних вимог є на сьогодні першочерговим завданням юридичної науки та практики. З цієї точки зору вивчення адміністративно-правових відносин та методів і способів їх регулювання має досить таки актуальне значення та сприятиме приведенню адміністративного права у відповідність до потреб сьогодення.

Актуальність дослідження випливає також з того, що застосування засобів адміністративного примусу відіграє значну роль в реалізації прав і свобод людини, у зміцненні дисципліни, організованості та порядку в усіх сферах суспільного життя.

Таким чином, дослідження та вивчення адміністративно-правових відносин, які виникають в процесі застосування адміністративного примусу компетентними органами, на сучасному етапі має важливе значення для розвитку науки адміністративного права та може сприяти розширенню системи захисту прав і свобод людини при розбудові правової держави в Україні.

Науковим розробкам щодо функціонування органів внутрішніх справ та застосування міліцією заходів адміністративного примусу присвячені роботи таких фахівців, як А.Б.Авер'янов, О.Ф.Андрійко, О.М.Бандурка, Д.М.Бахрах, Є.О.Безсмертний, Ю.П.Бітяк, В.В.Богуцький, І.І.Веремєєнко, П.А.Воробей, І.П.Голосніченко, С.Т.Гончарук, В.О.Глушков, Є.В.Додін, М.М.Дорогих, М.І.Єропкін, В.Ф.Захаров, Д.П.Калаянов, Р.А.Калюжний, А.П.Клюшніченко, Л.В.Коваль, Ю.М.Козлов, В.К.Колпаков, А.Т.Комзюк, Я.Ю.Кондратьєв, А.П.Коренєв, М.В.Корнієнко, Ю.Ф.Кравченко, Б.М.Лазарєв, М.І.Мельник, Н.Р.Нижник, В.І.Олефір, В.Ф.Опришко, В.Ф.Остапенко, В.М.Плішкін, Л.Л.Попов, В.П.Пєтков, Ю.І.Римаренко, Л.М.Розін, О.П.Рябченко, О.В.Серьогін, М.М.Тищенко, Г.А.Туманов, В.І.Шакун, В.О.Шамрай, В.К.Шкарупа, О.М.Якуба.

Разом з тим, проблеми адміністративного примусу залишаються недостатньо розглянутими, мають як правило, так би мовити, суто каральну спрямованість та не розглядаються у контексті міжнародно-правових документів, передусім, Європейського кодексу поліцейської етики.

Розгляд проблеми адміністративного примусу здійснюється у контексті концептуально нових поглядів, що обумовлюють докорінні зміни організаційно-правових засад функціонування органів внутрішніх справ, зокрема гуманізації діяльності міліції та підвищення її авторитету, налагодження відносин між міліцією і народом на засадах партнерства, удосконалення методів та засобів забезпечення прав і свобод людини.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження випливає із рішення Колегії МВС України від 28 лютого 1995 року “Про удосконалення організації науково-дослідної діяльності у системі МВС України”. Дисертація також є складовою частиною наукових досліджень Національної академії внутрішніх справ України (“Основні напрями наукових досліджень Національної академії внутрішніх справ України на 1995-2000 рр.”). Крім того напрямок дослідження відповідає Комплексній цільовій програмі боротьби зі злочинністю на 1996-2000 роки, затвердженій Указом Президента України від 17 вересня 1996р., Указу Президента України від 18 лютого 2002р. №143/2002 “Про заходи щодо дальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян”, Концепції адміністративної реформи в Україні, Концепції розвитку органів внутрішніх справ в XXI столітті, Концепції створення програми Міністерства внутрішніх справ “Народ і міліція - партнери”.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі аналізу теоретичних засад, правового регулювання та практичної реалізації міліцією адміністративно-примусових заходів вдосконалити концепцію адміністративного примусу, який застосовується в правоохоронній діяльності міліції, і визначити шляхи удосконалення цієї діяльності, та на основі аналізу практики застосування вказаних засобів виявити найбільш ефективні, які відповідають демократичним вимогам.

Для досягнення поставленої мети в дисертації вирішуються такі основні завдання:

- визначити місце адміністративного примусу в системі методів правоохоронної діяльності міліції;

- розглянути види адміністративного примусу, які застосовуються міліцією, для чого здійснити систематизацію та класифікацію його заходів;

- узагальнити результати застосування адміністративного примусу міліцією в процесі здійснення правоохоронної діяльності;

- проаналізувати практичні підходи до визначення ефективності адміністративно-правових засобів примусу, які застосовуються міліцією;

- визначити фактори, які впливають на ефективність застосування адміністративного примусу міліцією в сучасних умовах;

- розкрити сучасний стан розвитку правового регулювання застосування міліцією адміністративно-правових заходів примусу;

- виявити чинники, які впливають на ефективність практичного застосування міліцією адміністративно-правових заходів примусу;

- розробити рекомендації, спрямовані на удосконалення теоретико-правових засад і практики застосування міліцією заходів адміністративного примусу.

Об'єктом дослідження виступає реальний стан суспільних відносин у сфері застосування міліцією засобів адміністративного примусу.

Предмет дослідження складають засоби адміністративного примусу, законодавчі та інші нормативні документи, які регламентують їх застосування міліцією, зарубіжний та вітчизняний досвід застосування адміністративного примусу та його результати.

Методи дослідження. Застосований теоретико-методологічний арсенал, зумовлений метою дослідження та характером досліджуваного об'єкта. Дисертант здійснює науковий аналіз, опираючись на загальнонауковий діалектичний метод, що дає можливість дослідити проблеми в єдності їх соціального змісту і юридичної форми, здійснити системний аналіз соціальних явищ у сфері, яка є предметом дослідження.

У роботі застосовуються також окремі наукові методи пізнання: логіко-семантичний, порівняльно-правовий, соціологічний, статистичний, історико-правовий, конкретно-соціологічний, системно-структурний, формально-юридичний. За допомогою логіко-семантичного методу поглиблено понятійний апарат, визначені загальні засади застосування засобів адміністративного примусу міліцією в Україні. Системно-структурний та порівняльно-правовий методи дозволили дослідити питання адміністративно-юрисдикційної діяльності, визначити повноваження компетентних органів у застосуванні засобів адміністративного примусу, а також проблеми ефективності застосування засобів адміністративного примусу. Використання соціологічного та статистичного методів дозволило узагальнити практику, проаналізувати емпіричну інформацію, що стосується теми дисертаційного дослідження. Історико-правовий метод надав можливість вивчити ефективність застосування адміністративного примусу в історичному аспекті. За допомогою формально-юридичного методу було досліджено зміст правових норм, які передбачають застосування засобів адміністративного примусу, сформульовано пропозиції по їх удосконаленню.

Науково-теоретичне підґрунтя для підготовки дисертації склали наукові праці фахівців в галузі філософії, загальної теорії держави і права, теорії управління та адміністративного права, інших галузевих правових наук, в тому числі -- провідних зарубіжних адміністративістів. Положення та висновки дисертації ґрунтуються на приписах Конституції України, чинних законодавчих та інших нормативно-правових актів, які визначають правові засади застосування міліцією адміністративного примусу. Дисертант звертався також до законодавства ряду зарубіжних держав, щодо правового регулювання адміністративного примусу. Інформаційну і емпіричну основу дослідження становлять також узагальнення практичної діяльності міліції, політико-правова публіцистика, довідкові видання, статистичні матеріали.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є одним із перших у вітчизняній юридичній літературі комплексним дослідженням ефективності застосування заходів адміністративного примусу міліцією в умовах розбудови правової держави. У результаті проведеного дослідження сформульовано низку концептуальних положень, які відрізняються науковою новизною і мають важливе теоретичне та практичне значення:

· дістало подальшого розвитку визначення адміністративного примусу як правового явища та розкрито його сутнісний зміст, який полягає у застосуванні певних обмежень щодо захисту і відновлення порушених зазіханням прав, у першу чергу, прав на життя, здоров'я, фізичну свободу, тобто, особисту безпеку. Реалізація цих прав відбувається у сфері правовідносин, що виникають між громадянином і державою в особі органів, що здійснюють адміністративне попередження. Йдеться про правомірне застосування певних засобів впливу, використання яких безпосередньо обмежує реалізацію прав особистості.

· досліджені проблеми правового регулювання застосування міліцією адміністративно-правових засобів примусу;

· вперше адміністративний примус розглянуто у контексті забезпечення прав і свобод людини, зміцнення законності та правопорядку;

· здійснено аналіз ефективності застосування адміністративно-правових заходів примусу, застосовуваних міліцією;

· по-новому класифіковано фактори, які знижують ефективність застосування міліцією адміністративно-правових засобів примусу та розроблено необхідні рекомендації по їх усуненню;

· запропоновано ряд заходів, спрямованих на підвищення ефективності застосування адміністративно-правових заходів примусу у діяльності міліції;

· розроблені рекомендації щодо реформування системи служб міліції, які застосовують адміністративний примус;

· визначено шляхи удосконалення правового регулювання застосування заходів адміністративного примусу міліцією в умовах становлення демократичної правової соціальної держави.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що при безпосередній участі автора були розроблені і впроваджені у навчальний процес кафедри адміністративної діяльності Національної академії внутрішніх справ України теми, які стосуються застосування заходів адміністративного примусу в діяльності органів внутрішніх справ по охороні громадського порядку. Деякі пропозиції використані при розробці “Концепції розвитку органів внутрішніх справ в XXI столітті”; при створенні програми Міністерства внутрішніх справ України “Народ і міліція - партнери”.

Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані також при:

впровадженні в життя Концепції адміністративної реформи і Концепції реформи адміністративного права України, що стосується діяльності органів виконавчої влади в сфері охорони громадського порядку;

при вивченні курсу “Адміністративне право” та “Адміністративна діяльність”, а також інших спеціальних курсів в навчальному процесі юридичних навчальних закладів;

при вдосконаленні адміністративного законодавства, відомчих нормативних актів;

у діяльності органів внутрішніх справ, інших державних органів і громадських організацій по застосуванню заходів адміністративного примусу;

при вдосконаленні внутрішньо-організаційної роботи органів внутрішніх справ з метою поліпшення їх взаємодії з іншими державними органами і громадськими організаціями в забезпеченні громадського порядку в державі;

при подальших теоретичних розробках ефективності використання заходів адміністративного примусу органами державного управління.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження обговорювались і були схвалені на спільному засіданні кафедр адміністративної діяльності, адміністративного права, теорії та практики управління ОВС та економічної безпеки Національної академії внутрішніх справ України та використовуються у навчальному процесі НАВСУ. За результатами дослідження підготовлено ряд термінів до “Міжнародної поліцейської енциклопедії”.

Окремі положення дисертаційного дослідження доповідалися на:

науково-практичному семінарі 21-25 лютого 2000 року “Забезпечення захисту прав людини у правоохоронній діяльності” (м. Київ), яка проходила в Національній академії внутрішніх справ України;

міжнародній науково-практичній конференції 11-12 квітня 2002 року “Тероризм і національна безпека України” (м. Київ), яка проходила в Національній академії внутрішніх справ України;

на науково-практичному семінарі 13-15 травня 2002 року “Робота поліції під час проведення масових заходів та демонстрацій” (м. Київ), яка проходила в Національній академії внутрішніх справ України;

на міжвузівській науковій конференції 11 червня 2002 року “Удосконалення державного управління в умовах адміністративної реформи” (Київ), яка проходила в Національній академії внутрішніх справ України.

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження знайшли відображення в трьох наукових статтях, які опубліковані у фахових виданнях.

Структура дисертації. Специфіка теми дослідження, сформульовані мета і завдання визначили структуру дисертації, послідовність та логіку викладання матеріалу. Вона містить вступ, три розділи, які поділяються на сім підрозділів, висновки, список використаних джерел ( 274 найменування). Обсяг роботи становить - 154 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, її зв'язок із науковими програмами, планами, темами, висвітлено ступінь розробки та методи наукового аналізу, визначено мету та завдання дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, подано відомості щодо публікацій, вказуються форми апробації та впровадження одержаних результатів.

Перший розділ - “Теоретико-правові засади дослідження адміністративно-правових засобів примусу” - складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1. “Поняття та зміст адміністративно-правових засобів примусу” розглядаються та аналізуються різні точки зору щодо адміністративно-правових заходів примусу, з'ясовується їх місце та роль у структурі заходів державного примусу, які здійснюються державою.

Дисертант відзначає, що на відмінну від інших різновидів державно-правового примусу, для яких єдиною підставою є наявність протиправного діяння, для адміністративно-правового примусу характерним, окрім традиційних підстав застосування - адміністративних правопорушень, є настання особливих умов, передбачених у законодавстві, за наявності яких примусові заходи використовуються для попередження виникнення шкідливих наслідків, їх локалізації, що передбачає й специфіку мети застосування адміністративно-примусових заходів.

Автор обґрунтовує власне визначення поняття “адміністративний примус”. Під ним розуміється застосування органами державного управління (а також судами, суддями), а у випадках делегування відповідних державно-владних повноважень - громадськими організаціями встановлених законом заходів, що полягають в спонуканні до виконання громадянами, посадовими особами юридичних обов'язків з метою припинення протиправних дій, притягнення до відповідальності за адміністративні проступки або в ім`я забезпечення громадської безпеки. Адміністративний примус займає важливе місце в правоохоронній системі нашої держави. За допомогою його здійснюється і відправлення найважливіших правоохоронних функцій міліцією. Зрештою, адміністративний примус є примусом правовим. Застосування примусових заходів суворо регламентовано законом, здійснюється на підставі й на виконання закону. Незаконне застосування примусових заходів є сваволею, антиправом.

У дисертації визначено особливості адміністративного примусу: виходячи з етимології поняття "адміністрація", що означає "управління". Адміністративний примус є різновидом управлінського примусу, в більшості випадків він застосовується органами державного управління. Засобами адміністративного примусу, які застосовуються різними суб'єктами адміністративно-правових відносин, охороняються переважно такі суспільні відносини, що регулюються нормами адміністративного права, тобто тими правовими нормами, що регулюють суспільні відносини в сфері управлінської діяльності. Адміністративний примус застосовується до осіб, які не пов'язані відносинами співпідпорядкованості; до осіб, що вчинили малозначні правопорушення та, які не представляють, подібно злочинцям, значної суспільної небезпеки. Для адміністративного примусу характерна і множинність органів та посадових осіб, уповноважених на його застосування; для адміністративного примусу характерно є й те, що заходи впливу, застосовувані в процесі його використання, є засобами профілактики злочинності. Примусові заходи можуть застосовуватися як до осіб, що вчинили правопорушення, так і до осіб, які не вчиняли правопорушення, зокрема, при застосуванні запобіжних заходів з метою забезпечення інтересів громадської безпеки в особливих умовах.

Одна з характерних особливостей адміністративного примусу полягає в тому, що механізм правової його регуляції визначається нормативними актами вищих органів державної влади.

У підрозділі 1.2. “Класифікація адміністративно-правових засобів, застосовуваних міліцією” дисертант приходить до висновку, що неможливо регулювати адміністративні правовідносини кримінально-правовими, кримінально-процесуальними заходами і навпаки. І поки регулювання адміністративних правовідносин відноситься до функцій міліції, адміністративно-правові заходи для неї так само важливі і необхідні, як і інші, які вона також використовує. Визначено, що питання наукової класифікації адміністративно-правових заходів у рамках даного дослідження становить інтерес насамперед з того погляду, що в ході такої класифікації стають особливо очевидними елементи недосконалості законодавства, що у свою чергу можуть бути однієї із важливих причин його неефективного застосування. Наукова класифікація може знайти, зокрема, невизначеність, або недостатню визначеність функціонально-цільового призначення того або іншого правового засобу, якщо таке допущено законодавцем. Класифікація ж адміністративно-правових засобів за суб'єктами застосування може вказати на допущену на етапі прийняття закону або сформовану в ході наступних організаційно-структурних перетворень правозастосовчих органів невизначеність тих або інших правових засобів, виявити випадки нечіткого розмежування компетенції органів, посадових осіб по їх застосуванню, інші можливі розбіжності.

У підрозділі виявляються та аналізуються основні види адміністративних заходів. Дисертант пропонує класифікувати ці заходи за суб'єктами їхнього застосування: поділяючи, на заходи, застосовувані міліцією громадської безпеки і застосовувані підрозділами кримінальної міліції. Така класифікація сприяла б, на думку дисертанта, зміцненню законності, зняттю питань, що зустрічаються на практиці, наприклад, про право вилучення документів на право керування транспортним засобом, відмежуванню цього заходу від кримінально-процесуального вилучення документів.

Дисертантом також пропонується власне визначення поняття „фізична сила” - це засновані на законодавстві України та не супроводжувані застосуванням спеціальних засобів, зброї, бойової і спеціальної (поліцейської) техніки фізичні дії посадових осіб правоохоронних органів України, спрямовані проти людей, тварин, предметів, речовин, механізмів, які полягають у заподіянні болю, шкоди здоров'ю або смерті людям і тваринам, руйнуванні, ушкодженні предметів, речовин, механізмів або тимчасовому їхньому вилученні, в обмеженні тілесної недоторканності людей, тварин, їх дій, пересування або розпорядження цими предметами, речовинами, механізмами з метою, передбаченою законодавчими актами, що регулюють застосування заходів безпосереднього примусу. Дисертантом підтримується погляд про віднесення фізичної сили до адміністративно-запобіжних заходів спеціального призначення.

Другий розділ - “Наукові та практичні підходи до оцінки ефективності адміністративно-правових заходів примусу” - складається з двох підрозділів.

У підрозділі 2.1. “Аналіз ефективності адміністративно-правових заходів примусу в науковій літературі” здійснено аналіз підходів до визначення ефективності застосування засобів адміністративного примусу.

Дисертант на основі аналізу визначень науковцями поняття ефективності стверджує, що поняття "ефективність права“ (правових засобів) розкривається через інші, не менш ємні за змістом поняття і категорії, такі, як "ціль", "результат", "ступінь" (досягнення), "співвідношення", "здатність", "доцільність", "дієвість", "результативність", "адекватність", "потреби", "умови життя", тобто через такі поняття і категорії, що у свою чергу не в меншому ступені (ніж поняття "ефективність") мають потребу у своєму визначенні. В результаті перед дисертантом постала проблема визначення одиниці аналізу. Автор спробував вирішити цю проблему шляхом співвіднесення категорій "правова норма" і "соціальна мета". Даний напрямок дослідження дозволив охарактеризувати ефективність правової норми, як співвідношення між результатом її дії і соціальною метою, покладеною в основу правового розпорядження.

Підкреслюється, що зневажливе ставлення до юридичних норм породжує порушення законності. З іншого боку, низький рівень правової культури членів суспільства призводить до несприйнятливості адресованих їм індивідуально-конкретних велінь, формального ставлення до їх виконання. Усунення суперечностей між правосвідомістю суспільства і правозастосовчою практикою є, на думку дисертанта, найважливішим заходом забезпечення ефективності останньої.

Визначено, що досягнути ефективності правозастосовчої діяльності неможливо в умовах неповної або суперечливої нормативної бази. Неможлива вона і без відповідних організаційних умов, зокрема, створення раціональної структури, планування роботи, чіткого розподілу обов'язків, забезпечення необхідною інформацією, тощо .

При цьому дисертант досліджує умови або критерії ефективності правозастосовчої діяльності, розглядає також інші параметри (характеристики) цієї діяльності, зокрема такі, як об'єктивна необхідність здійснюваних дій, формалізм повторюваних операцій (повторюваність актів застосування права), швидкість прийняття рішень, кваліфікованість прийнятих рішень, чіткість змісту правозастосовчих актів, їхня економічність та ін.

У підрозділі 2.2. “Практичні підходи до визначення ефективності адміністративно-правових заходів примусу, які застосовуються міліцією” визначено, що підходи до визначення ефективності правових заходів, які використовуються в науковій літературі і практичній діяльності органів внутрішніх справ, свідчать про те, що ця якість (ефективність) є результатом взаємодії досить численних факторів, що характеризують як саму систему правозастосовчих органів (у даному випадку органів міліції), так і середовище їхнього функціонування у самому широкому розумінні.

Найбільш розповсюджене в літературі розуміння ефективності адміністративно-правових засобів, яке поділяється здобувачем, полягає в тому, що вона є співвідношенням результату від існування та/чи застосування правового заходу і мети, для досягнення якої воно встановлено законодавцем. Це співвідношення може бути різним - від повного збігу результату з метою, до їхньої повної розбіжності (зворотний результат). У реальній практиці конкретні співвідношення результату і мети розташовуються між цими крайніми варіантами.

Звертається увага на те, що деякі з приведених вище наукових способів виміру й оцінки ефективності адміністративно-правових засобів знаходять своє застосування на практиці, у нормативних актах, що регулюють діяльність тих або інших служб міліції. Проте дисертант зазначає, що визначення ефективності в науковій літературі за своїм змістом не співпадає з визначенням ефективності на практиці. Зокрема, критерії оцінки ефективності є цілком різними. При цьому дисертант проаналізував відомчі нормативні акти, які регламентують порядок діяльності служб і підрозділів органів внутрішніх справ і дійшов висновку, що критерії оцінки роботи різних служб є різними, хоча завдання виконуються однакові (ці завдання визначені в ст. 2 Закону України „Про міліцію”). Але визначальним є те, що облік і оцінка результатів роботи підрозділів ведуться з метою визначення фактичного стану громадського порядку і боротьби зі злочинністю на території, що обслуговується, відповідності розміщення сил і засобів, а також прищеплювання особовому складові почуття персональної відповідальності за виконання поставлених перед ним завдань.

У підрозділі 2.3. “Класифікація факторів, які знижують ефективність застосування міліцією адміністративно-правових заходів примусу” розглядаються фактори, які негативно впливають на процес застосування заходів адміністративного примусу працівниками міліції.

В даному підрозділі дисертант намагався реалізувати підхід до вивчення теми з позицій загальної, соціальної та правової психології, на відміну від соціологічних, математичних підходів, так чи інакше здійснених й описаних у літературі.

Відзначена вище численність факторів внутрішньовідомчого і зовнішнього середовища функціонування міліції, що можуть впливати на ефективність застосовуваних нею адміністративно-правових засобів, обумовили необхідність збору інформації від співробітників практичних підрозділів органів внутрішніх справ. Це дозволило забезпечити участь у дослідженні в якості "експертів" 670 опитаних працівників різних регіонів України та майже всіх служб і рівнів підпорядкування. На основі аналізу наукової літератури, правових документів, бесід і спостережень сформульовано теоретичний висновок про численність і різноманіття явищ суспільної й індивідуальної практики, особливості суспільної й індивідуальної свідомості, що обумовлюють ефективність адміністративно-правових засобів міліції, не може бути "прямо" застосовчій до практичного дослідження і вимагає певної конкретизації й операціоналізації. Це означає, з одного боку, що необхідно визначити коло конкретних явищ (факторів), які гіпотетично можуть впливати на ефективність розглянутих засобів, позначити ці явища мовою практичного спілкування для того, щоб забезпечити однакове розуміння їх всіма учасниками дослідження (дослідником, "експертами", опитуваними). З іншого ж боку, та обставина, що ступінь впливу різних явищ (факторів) на ефективність адміністративно-правових засобів свідомо повинна бути різною (у світі всі явища так чи інакше взаємозалежні і впливають одне на одне, тільки відрізняється ступінь детермінованості одних явищ іншими), необхідно було визначити коло явищ, що гіпотетично знаходяться в більш чіткому причинно-наслідковому зв'язку з цією ефективністю. У даному випадку ці завдання вирішувалися шляхом цілеспрямованих бесід з особами, які тривалий час займаються правозастосовчою або науково-дослідною діяльністю у сфері охорони громадського порядку. У підсумку був визначений „орієнтовний” перелік зазначених факторів.

Отримані дані засвідчують, що в сьогоднішніх умовах вплив цього фактора неоднозначний, і міркування за схемою: гарне знання - активне застосування, погане знання - неповне (або пасивне) застосування далеко не відбиває реальну дійсність. Пояснити це можна насамперед тим, що застосування правових засобів співробітником міліції ніколи не відбувається як однобічний акт, однобічна дія, хоча існують і протилежні судження з цього приводу.

В результаті проведеного дослідження дисертант доходить висновку, що питання активності, повноти і принциповості застосування співробітниками міліції правових засобів у боротьбі з правопорушеннями не можна ні ставити, ні розглядати поза психологічним контекстом. Застосування правових засобів відбувається в рамках тріади: співробітник міліції - правовий засіб - правопорушник. Звідси і частота, і повнота, і принциповість реалізації правових засобів будуть неминуче залежати не тільки від досконалості, повноти й інших характеристик самих правових засобів, не тільки від бажання співробітника міліції, але і від багатьох інших факторів.

Третій розділ - “Застосування міліцією заходів адміністративного примусу в умовах адміністративної та адміністративно-правової реформ в Україні” - складається з двох підрозділів.

Підрозділі 3.1. “Реформування міліції та особливості застосування нею адміністративного примусу в цих умовах” присвячений проблемам реформування міліції. Протягом останнього десятиліття система правоохоронних органів України зазнала багатьох як кардинальних, так і менш значних змін, які відбувалися в межах здійснення судово-правової та адміністративної реформ. Проте стверджувати, що в наш час утворено оптимальну їх систему, було б, мабуть, передчасно.

Дисертант стверджує, що погляди стосовно соціального призначення міліції, які існують в повсякденній свідомості, в різних структурах влади, у міліцейському середовищі, найчастіше дуже різні і нерідко далекі від тих, що повинні були б мати місце в правовій державі, тобто усталеного сучасного уявлення про роль міліції в суспільстві все ще нема.

До проблем реформування міліції на сучасному етапі дисертант підходить з позиції, що роль міліції (поліції) в суспільстві не може бути з'ясована без врахування сутності держави та її політичного режиму.

На сучасному етапі розвитку держави, хоча міліція й існує давно та виконує певний перелік функцій проте правовий статус міліції залишається дещо невизначеним. Тому автор і звертається до визначення статусу міліції. В основі виділення міліції як самостійного державного інституту мають знаходитись засоби її діяльності. Необхідно встановити ті з них, що використовуються всіма поліціями за всіх часів, тобто справді всезагальні засоби поліцейської діяльності. Тоді тільки й можна буде відшукати ту соціальну сутність, що однаковою мірою характеризує і українську чи російську міліцію, і англійську, німецьку, французьку чи будь-яку іншу поліцію. Що ж це за засоби, право на використання яких має будь-яка поліція? Відповідь досить однозначна - озброєність, безпосередній примус, сила, причому в широкому розумінні - „від простого дотику до насильницького позбавлення життя”. Надане міліції право застосовувати силу для виконання своїх обов'язків - її головна відмінна риса, що дозволяє міліції зайняти особливе місце в державній правоохоронній системі.

В кінцевому підсумку серцевина всіх повноважень міліції полягає в праві насильно змушувати невизначене коло осіб що-небудь зробити чи, навпаки, утриматися від якихось дій, відповідно до існуючого законодавства.

Концептуальні засади адміністративно-правового примусу безпосередньо випливають із положень, передбачених Європейським кодексом поліцейської етики, прийнятого у грудні 2001 року Комітетом міністрів Ради Європи. Сам же предмет діяльності поліції, за Кодексом включає в себе забезпечення, дотримання принципів правової держави, підпорядкування закону та його вплив на загальний стан громадського спокою, захист та збереження верховенства права.

Метою поліції згідно Кодексу є: забезпечення громадського спокою, дотримання закону та порядку у суспільстві; захист та дотримання основних прав і свобод людини у тому вигляді, у якому вони закріплені, зокрема, в Європейській конвенції про права людини; попередження злочинності та боротьба з нею; надання допомоги та послуг населенню.

Особливості застосування засобів адміністративного примусу міліцією дисертант розглядає з позицій, що практична реалізація міліцією заходів адміністративного примусу завжди пов'язана із обмеженням, причому, часто - досить суттєвим, прав і свобод громадян, а також прав і законних інтересів різних юридичних осіб. У зв'язку з цим досить актуальним і важливим є створення відповідних правових засад застосування цих заходів, тобто забезпечення належного його правового регулювання. Від досконалості нормативної регламентації процесу діяльності міліції щодо застосування заходів адміністративного примусу, чіткості приписів, наявності розвинутої системи законодавства в багатьох випадках залежить також ефективність зазначеної діяльності.

Тому центральне місце в механізмі правового регулювання діяльності міліції щодо застосування заходів адміністративного примусу займають норми законів та інших нормативних актів України. Причому, їх значення в ході становлення правової держави має постійно зростати, оскільки верховенство закону є невід'ємною ознакою останньої. Виходячи з проведеного дослідження, дисертант пропонує вдосконалити правове регулювання застосування засобів адміністративного примусу міліцією.

У підрозділі 3.2. “Вдосконалення правового регулювання застосування міліцією адміністративно-правових заходів” досліджуються проблеми правового регулювання застосування міліцією адміністративно-правових заходів, зокрема, процес формування українського законодавства у цій сфері та практика його застосування.

Дисертант приходить до висновку, що в Україні в основному створена законодавча база в сфері застосування міліцією адміністративно-правових заходів, але наведені та проаналізовані в цьому підрозділі законодавчі акти, які складають основу нормативно-правового блоку застосування заходів адміністративного примусу, не є все ж вичерпними. Тобто вони на сьогодні не є абсолютно досконалими та повними: їх не можна визнати цілісними; ряд їх положень не є повною мірою науково обґрунтованими; вони потребують уніфікації. До того ж існує потреба в прийняті цілої низки законів, які б по-новому або додатково врегулювали б важливі питання в адміністративній та міграційній сферах.

При цьому варто враховувати, що адміністративне законодавство України останнім часом досить швидко оновлюється. Готуються нові законопроекти, підзаконні акти, ведуться міждержавні переговори про укладання двосторонніх угод, здійснюються підготовчі заходи, спрямовані на приєднання України до універсальних і регіональних міжнародних договорів у сфері застосування міліцією адміністративно-правових заходів. А це дає підставу стверджувати, що основним напрямом удосконалення відомчої нормотворчості у визначеній сфері є приведення його у відповідність з Конституцією України та міжнародними стандартами у сфері прав людини.

Дисертант вважає суттєвим недоліком те, що переважна більшість питань стосовно застосування міліцією адміністративно-правових заходів вирішуються не законами, а нормативно-правовими актами Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади. Звідси стає очевидною наявність недостатньо чіткої і не завжди послідовної аргументованості підходу щодо забезпечення цієї діяльності з боку органів виконавчої влади не лише на етапі прийняття індивідуальних адміністративних актів, а й на рівні регламентації цих питань у підзаконних актах, особливо відомчих. Автор пропонує усунути цей суттєвий недолік, обґрунтовує конкретні пропозиції.

Підтримується, зокрема, доцільність систематизації адміністративного законодавства шляхом розробки та прийняття низки нормативно-правових актів - Закону України “Про охорону громадського порядку”, Закону України “Про профілактику правопорушень”, Закону України “Про зброю”, а також внесення змін до Закону України “Про міліцію” та Кодексу України про адміністративні правопорушення, що розглядається як один із важливих засобів поліпшення правового регулювання застосування міліцією адміністративно-правових заходів, який сприятиме впорядкуванню відповідних юридичних інститутів, усуненню протиріч у змісті правових норм, вилученню застарілих та створенню нових норм права, які відповідають сучасним потребам життя.

ВИСНОВКИ

міліція адміністративний примус державність

У висновках узагальнюються результати дисертаційного дослідження, формулюються рекомендації щодо їх наукового і практичного застосування для зміцнення громадського порядку в державі.

Результати дослідження можна викласти у наступних концептуальних висновках:

В сучасній адміністративно-правовій доктрині відсутня єдність поглядів щодо властивостей адміністративно-примусових заходів (наприклад, щодо державно-правової природи, примусового характеру), що необхідно усунути, оскільки комплексний аналіз різноманітних джерел дав змогу чітко виділити наявність всього арсеналу ознак цього різновиду заходів, в тому числі і тих, щодо яких у деяких науковців є протилежні погляди. Доцільно здійснити класифікаційний розподіл адміністративно-примусових заходів за різноманітними критеріями (суб'єкт застосування, суб'єкт щодо якого здійснюється застосування, спосіб, характер впливу заходу на особу тощо), що має велике теоретичне та практичне значення, оскільки надає можливість усвідомлювати сутність різноманітних адміністративно-примусових заходів, їх мету та взаємозв'язок, забезпечити ефективний вплив на суб'єктів правовідносин, сприяє забезпеченню громадського порядку та громадської безпеки, попередженню, припиненню адміністративних правопорушень.

Держава, уповноважені нею органи мають право застосовувати легалізований примус від імені всього суспільства, підкоряючи членів спільноти встановленим ним правилам, навіть якщо вони розходяться з їх переконаннями. З цією метою використовується державна влада, апарат держави. Легалізація примусу, певне насилля з боку держави здійснюється відповідно до правових норм, які встановлюються самою ж державою, але які, як передбачається, виражають інтереси всього суспільства і схвалені ним. Право є не тільки засобом легалізації примусової діяльності держави, але й, як правило, засобом її легітимації.

Кожен вид примусу має свої специфічні властивості, що визначають його сутність і особливості, відносну самостійність в системі державного примусу. Адміністративний примус - це застосування відповідними суб'єктами до осіб, які не перебувають в їх підпорядкуванні, незалежно від волі і бажання останніх передбачених адміністративно-правовими нормами заходів впливу морального, майнового, особистісного та іншого характеру з метою охорони суспільних відносин, що виникають у сфері державного управління, шляхом попередження і припинення правопорушень, покарання за їх вчинення. Таке визначення характерне також для адміністративного примусу, який використовується в правоохоронній діяльності міліції.

В законодавстві України відсутнє не тільки визначення адміністративного примусу, в нормативних актах термін “адміністративний примус” взагалі не зустрічається, мов би він як правове явище і не існує. Лише інколи вживається термін „адміністративний вплив”, який, на думку дисертанта, не можна цілком ототожнювати з примусом. Іншими словами, термін “адміністративний примус” не має, так би мовити, “офіційного статусу”, він використовується лише на доктринальному рівні.

Ефективність застосування адміністративних заходів примусу в умовах розбудови правової держави пов'язана з удосконаленням координації дій органів, до компетенції яких входить це застосування, налагодженням внутрішніх і зовнішніх інформаційних зв'язків, створенням сучасної систематизованої нормативно-правової бази, яка відповідає європейським стандартам.

Під час оцінки ефективності застосування адміністративно-примусових заходів важливо методично вірно розв'язати два завдання: визначити величину витрат на застосування адміністративних заходів примусу та встановити можливий ефект від їх реалізації. Заходи адміністративного примусу мають базуватися на виявленні та дослідженні факторів, причин і мотивів його застосування.

Практична реалізація міліцією заходів адміністративного примусу завжди пов'язана із обмеженням, причому, часто - досить суттєвим, прав і свобод громадян, а також прав і законних інтересів різних юридичних осіб. У зв'язку з цим дуже актуальним і важливим є створення відповідних правових засад застосування цих заходів, тобто забезпечення належного його правового регулювання.

Під правовим регулюванням діяльності міліції щодо застосування заходів адміністративного примусу слід розуміти комплекс юридичних засобів, за допомогою яких держава визначає права і обов'язки міліції в зазначеній сфері, а також порядок їх реалізації.

Аналіз системи джерел правового регулювання діяльності міліції щодо застосування заходів адміністративного примусу свідчить про те, що в наш час воно здійснюється без врахування дії цього примусу як самостійного адміністративно-правового інституту. На думку дисертанта, цей інститут адміністративного права повинен мати джерелом відповідний спеціальний закон, який би врегулював основні положення адміністративного примусу, підстави та порядок застосування ряду заходів, які не належать до адміністративних стягнень. Це дозволило б значно поліпшити правове регулювання адміністративного примусу та діяльності міліції щодо його застосування. Для проміжного вирішення цієї проблеми можна запропонувати ще низку законодавчих актів.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Мельник І.В. Зміст адміністративно-правових заходів примусу, що застосовуються в діяльності міліції // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. _ 2003. _ № 4. _ С. 208-214.

2. Мельник І.В. Охорона прав та свобод громадян засобами адміністративного запобігання // Міліція України. Науково-практичний збірник. _ 2003. _ № 17. _ С. 20-24.

3. Мельник І.В. Заходи спеціального призначення в системі заходів адміністративного припинення, що застосовуються міліцією // Бюлетень МВС України _ 2003. _ №150. _ С.23-28.

АНОТАЦІЇ

Мельник І.В. Застосування заходів адміністративного примусу в умовах розбудови правової держави. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 - теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. - Національна академія внутрішніх справ України, Київ, 2004.

Дисертація присвячена проблемам, які виникають в процесі застосування міліцією засобів адміністративно-правового примусу на сучасному етапі становлення державності в Україні.

У дисертації розглядається сутність і значення засобів адміністративного примусу. Докладно аналізуються різноманітні концептуальні підходи щодо розуміння сутності засобів адміністративного примусу та класифікації засобів адміністративного примусу.

Досліджуються та аналізуються практичні підходи до визначення ефективності адміністративно-правових засобів примусу, які застосовуються міліцією та проводиться аналіз наукових підходів до вказаної проблеми.

Дисертант досліджує фактори, які впливають на ефективність застосування засобів адміністративного примусу на сучасному етапі та впливали в процесі історичного розвитку державності.

На основі проведеного дослідження обґрунтовується необхідність реформування міліції, зокрема, у сфері застосування засобів адміністративного примусу та переорієнтація пріоритетів у напрямку дотримання прав і свобод людини і громадянина в процесі застосування адміністративного примусу.

Ключові слова: адміністративний примус, засоби адміністративного примусу, ефективність застосування засобів адміністративного примусу, реформування міліції, застосування міліцією заходів адміністративного примусу.

Мельник И.В. Применение мер административного принуждения в условиях строительства правового государства. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук за специальностью 12.00.07 - теория управления; административное право и процесс; финансовое право; информационное право. - Национальная академия внутренних дел Украины, Киев, 2004.

Диссертация посвящена проблемам, которые возникают в процессе применения милицией средств административно-правового принуждения на современном этапе становления государственности в Украине.

В диссертации рассматривается сущность и значение средств административного принуждения. Подробно анализируются разнообразные концептуальные подходы относительно понимания сущности средств административного принуждения и классификации средств административного принуждения.

Исследуются и анализируются практические подходы к определению эффективности административно-правовых средств принуждения, которые применяются милицией и проводится анализ научных подходов к указанной проблеме.

Диссертант исследует факторы, которые влияют на эффективность применения средств административного принуждения на современном этапе и влияли в процессе исторического развития государственности.

Осуществлена классификация факторов, которые снижают эффективность применения милицией административно-правовых мер принуждения. Исследуются проблемы правового регулирования применения мер административного принуждения на современном этапе развития украинского общества. Рассмотренные проблемы реформирования системы служб милиции, которые применяют административное принуждение.

На основе проведенного исследования обосновывается необходимость реформирования милиции в сфере применения средств административного принуждения и переориентация приоритетов в направлении соблюдения прав и свобод человека и гражданина в процессе применения административного принуждения.

Предлагается ряд общетеоретических выводов, обосновываются научно-практические рекомендации относительно взвешенного и эффективного применения административного принуждения в условиях развития правового государства.

Ключевые слова: административное принуждение, средства административного принуждения, эффективность применения средств административного принуждения, реформирование милиции, применение милицией мер административного принуждения.

Melnik I.V. The Application of Administrative Compulsion's Means in Conditions of Legal State Establishment. - Manuscript.

The dissertation on getting a Candidate Degree in Science of Law by the speciality 12.00.07 - the Theory of Administration; Administrative Law and Process; Financial Law; Informational Law - National Academy of Internal Affaires of Ukraine, Kyiv, 2004.

The dissertation is devoted to the problems coming up during the application of administrative compulsion's means by law enforcement bodies (militia) on the modern stage of state establishment in Ukraine.

The work examines the essence and the meaning of administrative compulsion's means. A thorough analysis of various conceptual approaches to the essence of administrative compulsion's means and their classification are presented.

Practical approaches to the definition of administrative compulsion's means used by law enforcement bodies (militia) are researched and analyzed. Also scientific approaches to the problem are analyzed.

The author researches the factors determining the effectiveness of administrative compulsion's means application on the modern stage and the factors that had influence on it in the process of historical state development.

On the basis of the research the necessity to reform militia in the sphere of administrative compulsion's means application and reorientation priorities in the direction of holding on human rights and freedoms in the process of administrative compulsion's means application.

Key words: administrative compulsion, administrative compulsion's means, effectiveness of administrative compulsion's means application, militia reformation, application of administrative compulsion's means by law enforcement bodies (militia).

...