Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В.М. КОРЕЦЬКОГО

УДК 340.0; 343.1

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАКОНОМІРНОСТІ ДІЇ ПРАВОВИХ ПРИПИСІВ

Спеціальність 12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень

МАКАРЕНКО Лариса Олександрівна

Київ -- 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі теорії держави і права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України.

Науковий керівник - кандидат юридичних наук, доцент БОБРОВНИК Світлана Василівна проректор Київського університету права

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор Колодій Анатолій Миколайович, начальник кафедри конституційного права Національної академії внутрішніх справ України

кандидат юридичних наук, доцент Євграфов Павло Борисович суддя Конституційного Суду України

Провідна установа - Національна юридична академія ім. Ярослава Мудрого, кафедра теорії держави і права, м. Харків

Захист дисертації відбудеться “28” січня 2005 р. о 17 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.236.03 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою: 01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці інституту.

Автореферат розіслано “27” грудня 2004 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради І.Б. Усенко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження зумовлюється необхідністю аналізу природи, сутності, регулятивного значення правових приписів як самостійного загальнотеоретичного поняття та основного структурного елемента законодавства держави. Його розвиток та вдосконалення на сучасному етапі потребує відтворення цілісної картини розуміння поняття правового припису через систему його ознак; визначення співвідношення правових приписів та правових норм; аналізу закономірностей дії правових приписів у часі, просторі і за колом осіб; характеристику галузевої та ієрархічної належності правового припису, а також його місця в структурній будові законодавства.

Однією із важливих проблем загальнотеоретичного спрямування є дослідження природи та сутності правового припису як наукового поняття. Це забезпечує правильне розуміння структури законодавства як поліструктурного утворення, визначення співвідношення таких понять, як норма права та правовий припис, структура правової норми та система права.

У світлі тих змін, які відбуваються в суспільстві, вчення про природу правового припису слід розглядати як єдиний і водночас суперечливий процес, основною метою якого є формування наукового уявлення про природу правової норми. У свою чергу, природа правової норми не може бути осягнута без врахування того здобутку, що було отримано як прихильниками трьохелементної структури, так і прихильниками двохелементного її складу.

Особливо актуальною в теорії правового припису є проблема співвідношення правової норми і правового припису. Це визначається тим, що з'явившись у надрах теорії правової норми, правовий припис набрав характеру самостійного правового поняття. В зв'язку з цим, з одного боку, юридична природа і особливості правових приписів тісно пов'язані з природою правової норми, а з іншого боку між ними мають місце відмінності, які необхідно враховувати як у теоретичних пошуках, так і в практичному регулюванні суспільних відносин.

Дослідження правового припису як певним чином сформульованого веління, закріпленого текстом закону чи підзаконного нормативно-правового акта, надає можливість сформулювати науково-обгрунтовані правила юридичної техніки, що є важливою передумовою вдосконалення правотворчої діяльності, підвищення якості українського законодавства та ступеня його ефективності.

Питання, пов'язані з дією правових приписів, не належать до числа обійдених увагою юридичною наукою. Проте, переважна більшість наукових досліджень, присвячених цій проблемі, припадає на період до проголошення нашою державою незалежності, хоча чимало теоретичних положень, сформульованих у той час, не втратили свого значення й понині. Проте сама проблема дії правових приписів потребує переосмислення під кутом зору тих змін, які відбулися в правовій системі України за роки її незалежності, і насамперед - у процесі реалізації положень чинної Конституції України.

Недостатньо вивченою залишається реалізація правових приписів. Саме вона характеризує процес втілення правових приписів у конкретні життєві ситуації і зумовлює реальність процесу правового регулювання в цілому.

Існуючі прогалини у наукових дослідженнях посилюють актуальність обраної теми, адже дослідження проблем дії правових приписів є потребою сьогодення, яка випливає з сучасного рівня юридичних знань, потреб законодавчої діяльності та юридичної практики. Значний внесок у дослідження проблем юридичної природи правового припису, його структури, співвідношення припису з нормою права, місце припису в правовій системі, характер його регулюючого впливу на суспільні відносини, досліджувались у роботах відомих українських і російських вчених радянського періоду. Серед них: С.С. Алексєєв, Л.Ф. Апт, В.К. Бабаєв, М.І. Байтін, В.М. Горшеньов, О.В. Міцкевич, П.О. Недбайло, О.Л. Парфентьєв, С.В. Полєніна, І.С. Самощенко, Л.С. Явич та ін. Важливі аспекти аналізу поняття правового припису були предметом досліджень сучасних вітчизняних дослідників С.В. Бобровник, О.Л. Богинича, П.Б. Євграфова, А.П. Зайця, М.І. Козюбри, О.С. Лисенкової, П.М. Рабіновича, М.В. Цвіка. Проблемам дії правових приписів були також присвячені роботи відомих правознавців С.Н. Бабуріна, І.Н. Барцица, В.В. Головченка, О.В. Зайчука, А.М. Колодія, В.В. Копєйчикова, Н.М. Оніщенко, О.В. Петришина, А.С. Піголкіна, О.Ф. Скакун, Т.І. Тарахонич, Ю.О. Тихомирова, А.Г. Хачатуряна, М.Х. Хутиза, Ю.С. Шемшученка, О.І. Ющика та ін.

Незважаючи на значну кількість наукових робіт, проблема аналізу правового припису як теоретико-правового поняття, що має важливе практичне значення, комплексному дослідженню у вітчизняній літературі не піддавалась. Разом з тим, теоретичне узагальнення результатів наукового пошуку в даній сфері свідчить, що в сучасних умовах у правовій системі України назріла необхідність комплексного дослідження, в якому на новому аналітичному рівні були б узагальнені і систематизовані всі наявні наукові розробки та намічені перспективи теоретичного і практичного використання отриманих висновків.

Саме тому, існуючий стан розробки даної проблеми зумовлює нагальну потребу ґрунтовного аналізу природи правового припису, його місця у системі законодавства, його співвідношення з правовою нормою та його дії у трьох основних параметрах.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційна робота пов'язана з плановою тематикою науково-дослідної роботи відділу теорії держави і права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, є складовою частиною загальних тем: “Теоретико-правові проблеми законності” (номер державної реєстрації 0101U001010) та “Теоретико-методологічні проблеми розвитку правової системи України” (номер державної реєстрації 0102 U001597).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розкриття природи правового припису, визначення його місця у системі законодавства, дії у часі, просторі і за колом осіб, а також характеристика його реалізації. Досягнення поставленої мети пов'язується з вирішенням наступних завдань:

встановити основні концептуальні підходи до визначення поняття правового припису, що дозволяють найкраще розкрити природу цього поняття;

дати авторське визначення поняття правового припису, надати характеристику його ознак та визначити місце у системі законодавства;

визначити спільні ознаки і відмінності між правовою нормою і правовим приписом, що характеризують своєрідність кожного з цих понять та їх самостійне значення;

розкрити основні аспекти та особливості дії правових приписів у часі, просторі і за колом осіб для аналізу ефективності його функціонування;

виявити основні висновки сучасної науки і юридичної практики щодо реалізації правових приписів для виокремлення можливих шляхів підвищення ролі правових приписів у правовому регулюванні;

охарактеризувати особливості однієї з найважливіших форм реалізації права - правозастосування для характеристики ролі держави у процесі втілення правових приписів.

Об'єктом дослідження є правовий припис як правове поняття, що має самостійні ознаки, сутність, ціннісне значення, є елементом структури законодавства, що складає його основу і закріплює права і обов'язки суб'єктів права.

Предметом дисертаційного дослідження є теоретико-правові аспекти дії правових приписів.

Методи дослідження складає система загально-філософських, загальнонаукових та спеціально-наукових методів, що забезпечують об'єктивний аналіз досліджуваного предмету. З урахуванням специфіки теми, мети і завдань дослідження, автор застосував наступні методи:

філософський метод матеріалістичної діалектики (надав можливість визначити не лише особливі ознаки правових приписів, а і їх місце в системі правових понять);

історико-правовий (його використання дозволило розкрити генезис правових приписів та залежність їх від історичного етапу розвитку держави і суспільства);

логічний метод (його застосування дозволило отримати нове юридичне знання про природу та структуру правового припису як логічно завершеного поняття);

соціогенетичний метод (його застосування сприяло дослідженню проблеми дії правових приписів у практично-прикладному аспекті);

структурно-функціональний (за його допомогою визначені закономірності функціонування правових приписів, їх ціннісне значення та функціональний вплив на суспільство);

порівняльно-правовий метод (надав можливість визначити загальні та особливі ознаки таких понять, як норма права та правовий припис, система права та система законодавства).

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що за характером, сутністю і змістом вона є однією з перших в Україні спроб комплексного дослідження закономірностей дії правових приписів.

Наукову новизну основних положень дисертації та особистий внесок автора у дослідження проблеми становлять наступні висновки, положення та рекомендації:

висвітлено основні концептуальні підходи до визначення поняття правового припису, що дозволяють найкраще розкрити юридичну природу цього поняття (с. 6-7 автореферату);

доведено, що структура законодавства залежить від визначеності основного елемента, який покладається в основу й зумовлює не лише своєрідність, а й єдність та узгодженість законодавства;

вперше в Україні запропонована класифікація правових приписів за юридичною силою, а саме: конституційні приписи та правові приписи, що містяться в законах; правові приписи, що містяться у міжнародних договорах; правові приписи, що містяться в Основах законодавства; правові приписи кодифікованих актів; приписи поточних законів та нормативно-правових актів;

обґрунтовано значення правового припису як одного з найважливіших понять теорії права, визначені його основні ознаки (державно-владне веління, безпосередній вираз у тексті нормативно правового акта, загальний характер, елементний характер, цілісність, логічна завершеність, формальна визначеність);

сформульовано авторське визначення поняття правового припису як державно-владного веління загального характеру, яке міститься в тексті нормативно-правового акта, якому притаманні елементність, цілісність, логічна завершеність та формальна визначеність;

визначені спільні ознаки та відмінності між правовою нормою і правовим приписом, що характеризують своєрідність кожного з цих понять та їх самостійне значення (с. 8-9 автореферату);

з'ясовані теоретичні закономірності дії правових приписів у часі, а саме - введення в дію (час введення в дію, не вказаний в акті, час введення в дію, вказаний в акті); припинення дії (с. 9 автореферату);

обґрунтовано територіальний аспект дії правових приписів, що пов'язується з: а) територіальною поширеністю дії акта в межах національних кордонів; б) наявність територіальних складових, що характеризують державу як федеративну, чи унітарну; в) особливостей взаємодії національного та міжнародного права;

здійснена спроба класифікувати дії правових приписів за колом осіб (у залежності від належності особи до держави, за професійною належністю);

доведено, що саме реалізація правових приписів характеризує процес втілення їх у конкретні життєві ситуації і зумовлює реальність процесу правового регулювання в цілому.

Практичне значення одержаних результатів. Положення та висновки щодо поняття правового припису, його дії та реалізації становлять певний внесок у розвиток теорії права і можуть бути використані в процесі подальших наукових досліджень тематики.

Отримані дисертантом результати також можуть бути використані:

у правотворчій та правозастосовчій діяльності (з метою вдосконалення чинного законодавства, його гармонізації з міжнародним правом);

у навчальній роботі (в процесі викладання курсів “Теорія держави і права”, “Проблеми теорії держави і права” та при підготовці відповідних навчальних посібників).

Апробація результатів дослідження. Основні положення обговорювалися у відділі теорії держави і права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України та кафедри теорії держави і права Київського університету права.

Окремі результати дисертації оприлюднені у доповідях на міжнародних і всеукраїнських конференціях, зокрема: “Сучасна гуманітарна культура: науково-методологічні засади” (м. Київ, 6 квітня 2000 р.; тези опубліковані); “Європа, Японія, Україна: шляхи демократизації державно-правових систем” (м. Київ, 17-20 жовтня 2000 р.; тези опубліковані); “Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку” (м. Косів Івано-Франківської обл., 2000, 2004 р. р.; тези опубліковані); “Юридичні читання молодих вчених” (м. Київ, 23-24 квітня 2004 р.; тези опубліковані).

Крім того, основні результати і висновки, сформульовані в дисертаційному дослідженні, автор виклав у п'яти наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України.

Структура дисертації зумовлена метою і завданнями дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, що мають вісім підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить 191 сторінку, з них 20 сторінок - список використаних джерел з 252 найменування.

правовий припис законодавство держава

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, його зв'язок з науковими програмами, планами, темами; визначено об'єкт і предмет, мету та основні завдання дослідження; охарактеризовано використані в роботі методи, її наукову новизну та практичне значення; подано відомості про апробацію та публікацію результатів дослідження, його структуру і обсяг.

Перший розділ “Правові приписи як структурний елемент системи законодавства” складається із трьох підрозділів, присвячених аналізу наукових підходів щодо характеристики правового припису як наукового поняття, визначенню особливих ознак правового припису, що визначають його самостійне значення та природу, а також співвідношення правового припису та правової норми.

У першому підрозділі: Правовий припис у системі законодавства: концептуальні підходи до визначення, автор проаналізував проблеми природи, сутності та значення правових приписів, які пов'язуються з необхідністю визначення структури та змісту законодавства як самостійного поняття в теорії права. Це зумовлюється рядом причин, основні серед яких:

належність правового припису до системи законодавства;

визначення галузевої сфери припису галузевою ознакою законодавства;

залежність юридичної сили припису від юридичної сили законодавчого акта;

співвідношення припису й законодавства як одиничного та загального.

Поняття правового припису увійшло до понятійного апарату теорії держави і права порівняно недавно. Його виникнення зумовлено об'єктивними причинами, воно покликано було заповнити своєрідну прогалину, яка утворилася у понятійному апараті науки. Йдеться про правову норму, яка найбільш детально досліджена у правовій теорії. Такими чином, на певному етапі постала низка питань, вирішення яких з позиції класичної теорії правових норм пов'язане з певними труднощами. Найгостріші дискусії точилися навколо уявлення про структуру правової норми.

Правовий припис як елемент законодавства є одиничним, інститут і галузь - особливим, щодо системи законодавства. Про ієрархічність горизонтальної структури можна говорити у тому розумінні, що будь-який її елемент є частиною більш широкої підсистеми, а основним критерієм поділу законодавства на загальні елементи є вид регульованих суспільних відносин, явища, які являють собою той чи інший елемент горизонтальної структури, займають рівнозначне положення, перебувають у тісному взаємозв'язку. Кожний правовий припис виконує свою специфічну функцію в регулюванні суспільних відносин, передбачає взаємодію та взаємозв'язок його з іншими правовими приписами для досягнення загальних цілей правового регулювання.

Враховуючи дану особливість системи законодавства, можна стверджувати про наявність специфічної природи правових приписів. А саме:

не всі вчені правовий припис визнають елементом законодавства, але сам правовий акт, який лежить в основі цієї системи, - це не що інше, як текст, який утворюють окремі правові висловлювання - окремі веління законодавця;

основною ланкою системи права вважають не правовий припис, а правову норму, але говорити про правову норму ми не можемо спираючись лише на конкретні правові веління, які безпосередньо відображені в законодавстві, тобто у правових приписах.

На нашу думку, терміном “правовий припис” можна оперувати:

досліджуючи систему права (маючи на увазі мінімальне веління законодавця, з якого складається правова матерія й, передусім, її основний елемент - правова норма);

вивчаючи проблему єдності, цілісності, узгодженості законодавства як системи (правовий припис виступає не як частина конкретного правового акта, а як основа всієї системи законодавства);

використовуючи його як поняття законодавчої техніки (враховуючи, що лише формулювання конкретних правових приписів належить до компетенції законодавця у ході нормотворчого процесу);

і, нарешті, маючи на увазі, що правовий припис є поняттям правової науки.

Підрозділ 1.2. присвячений визначенню поняття та ознак правових приписів. Дослідження поняття правового припису в юридичній літературі має свою історію. Розпочинається вона з поступового формування поняття правового припису в радянській науці теорії права. Однак, потреби практичного характеру в сфері систематизації законодавства та підготовки законопроектів визначили необхідність аналізу не лише поняття правового припису, а і його природи. Поняття правового припису широко використовувалося у теоретичній літературі в подвійному значенні: з однієї сторони, він розглядався як самостійне по відношенню до правової норми правове установлення індивідуального характеру, з іншої - припис ототожнювався з самою нормою права та її трьохелементною структурою, чи з нормативним актом.

Ототожнення припису з нормою права стало причиною відсутності цілеспрямованого вивчення змісту і форми правового припису. Таким чином, з об'єкту дослідження фактично виключалися відносно самостійні правові установлення приписного і нормативного характеру, вміщені в тексті одного правового акта.

Вперше в теорії права було сформульовано наукове визначення правового припису як самостійного наукового поняття в 70-х роках ХХ століття. Воно суттєво змінило традиційні уявлення про зовнішню і внутрішню структуру правового акта, про норму права і засоби її виразу в тексті правового акта.

Дисертант розглядає основні ознаки правового припису і робиться спроба авторського визначення правового припису. Так, правовий припис - це державно-владне веління загального характеру, яке міститься в тексті нормативно-правового акта, якому притаманні елементність, цілісність, логічна завершеність та формальна визначеність.

У підрозділі 1.3. аналізується співвідношення правових приписів та правових норм.

Необхідно звернути увагу на те, що з однієї сторони, юридична природа і особливості правових приписів тісно пов'язані з природою правової норми, а з іншої сторони - вони мають відмінності, які обов'язково необхідно враховувати, вирішуючи проблему співвідношення даних понять.

В результаті порівняння цих понять доведено, що як правовий припис, так і правова норма є державно-владним велінням, формально визначеним і має загальний характер. Інші ознаки (вираз у тексті нормативно-правового акта, логічна завершеність, цілісність і елементний характер) є тим критерієм, який дозволяє показати розбіжність між правовою нормою в її класичному понятті і правовим приписом.

Правова норма відрізняється від правового припису тим, що вона має логічну структуру і існує у вигляді гіпотези, диспозиції і санкції. Структурні елементи правової норми можна знайти лише у змісті декількох взаємопов'язаних правових приписів.

Таким чином, відмінність правового припису від правової норми виявляється в тому, що, по-перше, правовий припис регулює суспільні відносини у складі норми; по-друге, правовий припис поданий в тексті акта у вигляді одного формулювання, в той час, як норма права утворюється декількома правовими висловами, через зміст яких виявляється її логічна структура. По-третє, правовий припис характеризується тим, що в ньому, як і в правовій нормі, можуть зустрічатися ті чи інші поєднання компонентів змісту (наприклад, суб'єкт права, об'єкт права, той чи інший вид дії і т.ін.), але в ньому ці поєднання відображають той чи інший елемент логічної структури норми, тобто окремий правовий припис не містить такого набору компонентів змісту, за допомогою якого може бути відображений увесь вказаний вище логічний зв'язок. Крім того, компонент змісту правового припису не можна ототожнювати з елементом логічної структури правової норми в силу того, що останній повинен відповідати вимогам повноти, а перший є фактичним компонентом змісту правового припису.

Другий розділ “Теоретичні закономірності дії правових приписів” складається з трьох підрозділів та аналізує дію правових приписів у часі, просторі і за колом осіб. Він містить три підрозділи.

Підрозділ 2.1. присвячений аналізу теоретичних проблем дії правових приписів у часі.

Час дії приписів характеризується ознакою часової межі дії правового припису. Ця ознака характеризується більш конкретними ознаками. Ознака часової межі розділяється на час введення в дію і час припинення дії. Ознака часу введення в дію в свою чергу, виокремлює такі дві умови: 1) час введення в дію, не вказаний в акті і 2) час введення в дію, вказаний в акті.

У разі, якщо час вступу в силу в приписах актів вказано (прямо), можна вказати дві ознаки, які дозволяють розмежувати ці приписи на дві групи: співпадіння дати прийняття акта з часом (датою) вступу в силу (наприклад, в міжнародних угодах вказується, що акт вступає в силу з моменту його підписання або ратифікації) і не співпадіння дати прийняття акта з часом (датою) вступу в силу.

Після визначення часу вступу в силу здійснюється перехід до наступного критерію, який знаходиться на тому ж рівні, що і попередній, а саме - до ознаки припинення дії припису того чи іншого акта. Ця ознака розділяється, в свою чергу, на п'ять моментів, які характеризують типові підстави припинення дії: 1) скасування акта; 2) закінчення строку, вказаного в акті (приписі); 3) прийняття з цього ж питання нового акта; 4) вичерпання подій (ситуацій станів); 5) офіційне визнання акта незаконним, недійсним шляхом певної, встановленої законом процедури.

Нами пропонується наступне розуміння типів дії приписів у часі:

перспективне - дія, яка має місце тоді, коли припис поширюється на факти, які виникнуть після вступу припису в силу, які породжували нові правовідносини;

негайне - дія, яка має місце тоді, коли припис поширюється на факти минулого і на ті правовідносини, які виникли раніше, які змінюють права і обов'язки їх учасників з дати вступу його в силу;

зворотне - дія, яка має місце тоді, коли припис поширюється на правовідносини, які виникли до його вступу в силу (з більш ранішої дати або навіть з моменту їх виникнення). В процесі зворотної дії припису, він спричиняє частковий або повний перегляд тих правовідносин, які виникли раніше.

Підрозділ 2.2. присвячений дії правових приписів у просторі.

Увагу зосереджено на одній з необхідних умов дії приписів на визначену територію. В українському державознавстві проблематика дії правових приписів у межах державної території обмежується аналізом, по-перше, питань чинності актів на всій території держави чи на певній її території та, по-друге, мірою та роллю застосування положень міжнародного права у національній правовій системі.

Однією з найістотніших ознак правового простору держави є виключний суверенітет держави на всій її території.

Просторова (територіальна) чинність правових приписів характеризується обсягом того фізичного простору, у межах якого на відповідних суб'єктів права поширюється формальна обов'язковість таких актів (а точніше - обов'язковість правових приписів, що закріплені в них).

Вища влада в межах території держави здійснюється за допомогою системи державних органів у сфері законодавчої, виконавчої і судової діяльності. В залежності від обсягу здійснюваної влади територіальна юрисдикція може бути представлена у трьох аспектах: а) приписувальна юрисдикція (здатність держави встановлювати правові веління і вимагати їх виконання); б) судова юрисдикція (можливість приймати рішення по правовій оцінці конкретних фактів і застосуванню передбачених законом санкцій за порушення його вимог), в) виконавча юрисдикція (можливість і допустимість забезпечення державою здійснення правових велінь за допомогою засобів примусу). Все це визначається поняттям повної юрисдикції, яка надана державі в межах її території.

Дисертантом здійснена класифікація правових приписів за територією їх дії на: 1) загальні, дія яких поширюється на всю територію держави без виключень (як правило, це приписи Конституції України та законів держави); 2) місцеві, що поширюють дію на територію адміністративної одиниці, регламентуючи питання місцевого значення (прикладом є приписи, вміщені в актах центральних та місцевих органів виконавчої влади); 3) локальні, що діють у межах конкретного міста, села, селища з метою впорядкування відносин, що забезпечують певний порядок та вирішують питання місцевого характеру.

Сучасне українське законодавство, будучи за своїм характером територіально значним, містить у собі можливість різних підходів до вирішення одних і тих же питань з урахуванням національних і регіональних особливостей інтересів центру і регіонів.

За цих умов зростає можливість протиріччя окремих приписів та актів у тому числі і на територіальній основі. В роботі аналізується дія законодавства у просторі, яка спричиняє колізії як внутрішнього, так і зовнішнього характеру. Внутрішні колізії характеризують законодавство федеративних і унітарних децентралізованих держав, вони можуть виявлятись також у протирічності актів різноманітної територіальної дії в межах однієї держави. Колізії зовнішнього характеру притаманні співвідношенню національного і міжнародного характеру, які взаємодіють за принципами “суверенної рівності” та несуперечності загальнолюдським принципам.

Таким чином, дія правових приписів у просторі пов'язується з вивченням проблем:

територіальної поширеності дії акта в межах національних кордонів держави;

наявність територіальних складових, що характеризують державу як федеративну чи децентралізовану унітарну;

належність держави до різноманітних союзів, що мають форму співдружності, співтовариства чи конфедерації;

особливостей взаємодії національного та міжнародного права.

Підрозділ 2.3. присвячено особливостям дії правових приписів за колом осіб.

Важливого значення для державно-правової теорії і практики має визначення дії правових приписів за колом осіб, з'ясування питання про те, кому адресуються правові приписи, які містяться в цих актах. За загальним правилом закон діє щодо всіх осіб, які знаходяться на території його дії і які є суб'єктами відносин, на які цей закон поширюється.

Вважаємо, що лише за допомогою категорії “суб'єкт права”, яка в загальному вигляді відображає різноманітні категорії осіб, які передбачені правовими нормами, можна розкрити зміст тієї чи іншої галузі права.

Слід зазначити, що громадяни правової держави користуються усією повнотою прав, свобод та обов'язків, встановлених правовими законами. Іноземці та особи без громадянства, як учасники правовідносин, на території іншої держави за своїм правовим становищем прирівнюються до її власних громадян за винятком лише деяких, найбільш специфічних сторін державного життя (наприклад, вони не можуть виконувати військовий обов'язок у країні перебування, обирати чи бути обраними до його владних органів, займати певні державні посади та ін.).

Дія права по відношенню до громадян держави має загальний характер, тобто передбачає поширення правових приписів на усіх без винятку громадян. Однак, можливості реалізації зумовлюються наявністю певних обмежень, що мають віковий, професійний, освітній характер. Дія права у цьому випадку може мати трьохаспектний характер:

загальна дія визначає поширення правових приписів на всіх громадян без винятку (наприклад, приписи Конституції України);

спеціальна дія передбачає можливість поширення приписів на певну групу осіб (наприклад, приписи законів “Про пенсії”, “Про військову службу”). Метою спеціальної дії є надання спеціального статусу окремим категоріям населення;

виключна дія має місце у випадку поширення дії права на певного суб'єкта суспільних відносин у процесі реалізації правових приписів (як правило, шляхом прийняття правозастосовчих актів).

Дія правових приписів на іноземних громадян характеризується деякими особливостями, а саме:

1. В національній правовій системі є правові приписи, що без обмежень поширюються на іноземців та осіб без громадянства (як правило це приписи, що встановлюють та гарантують соціально-правовий статус особи, який є рівним, як для громадян держави, так і для інших осіб).

2. Однак, у законодавстві будь-якої держави є правові приписи, що не поширюються на діяльність іноземців та осіб без громадянства (як правило, це приписи, що встановлюють політичний статус суб'єктів).

3. І, нарешті, для іноземців є характерним наявність імунітету, що встановлює певні пільги у сфері дії права.

Третій розділ “Дія правових приписів у процесі регулювання суспільних відносин” вміщує два підрозділи.

У підрозділі 3.1. основну увагу зосереджено на залежності дії приписів від форми їх реалізації.

Одним з актуальних напрямків як сучасної науки, так і юридичної практики є дослідження проблем реалізації правових приписів. Саме проблеми правореалізації характеризують процес втілення правових приписів у конкретні життєві ситуації і зумовлюють реальність процесу правового регулювання в цілому. Отже, дослідження правореалізації зумовлюється важливістю вирішення завдань підвищеної ефективності правових приписів як елементів системи законодавства, поєднання теорії правових ідей та практики їх здійснення, зміцнення правової основи державного і суспільного життя.

З нашої точки зору, дослідження особливостей дії правових приписів у процесі реалізації його положень пов'язується з необхідністю дослідження категорії правове регулювання. Вона, як і більшість юридичних категорій, має подвійне значення. З одного боку - це юридична категорія, що характеризується певними ознаками, які вказують на її самостійний гносеологічний характер. З іншої - це функціональна категорія, що отримує свій вияв на практиці як предмет, метод, способи регулювання та сукупність уособлених елементів, які в сукупності складають механізм правового впливу держави на суспільство.

Правове регулювання - це аспект дії права, що визначає спеціально-юридичний вплив права на поведінку адресатів. У результаті правового регулювання формується юридична основа та визначають орієнтири для організації діяльності суб'єктів. Дія права в процесі його регулятивного впливу охоплює спеціальну діяльність держави, пов'язану з виробленням правових приписів та визначенням механізму їх реалізації, а також з діяльністю учасників суспільних відносин, що реалізують правові приписи та узгоджують свою поведінку з правом.

Дія правових приписів у процесі правового регулювання характеризується певними етапами, що визначаються як стадії.

Серед них:

визначення правового статусу суб'єктів права шляхом встановлення конституційних прав та обов'язків, юридичного закріплення дієздатності, передбачення можливості захисту прав державою;

виникнення правовідносин, що пов'язується з настанням певних життєвих обставин та конкретизацією правового припису до певного випадку або чітко визначених осіб.

У підрозділі 3.2. розглядаються особливості дії правових приписів у процесі правозастосування.

Автор підкреслює, що аналіз проблеми дії правових приписів не може бути повним без дослідження особливостей однієї з найважливіших форм реалізації права - правозастосування. Це пояснюється тим, що:

правозастосування здійснюється від імені держави спеціальними органами, тобто, як і правотворчість, є прерогативою державно-владної діяльності;

сутністю правозастосування є не лише регулювання певного виду відносин, а й призначення покарання, що накладає певний відбиток і на дію правових приписів;

правозастосування надає можливість забезпечити дію правових приписів у тих випадках, коли інші форми реалізації права є неможливими;

правозастосування є однією із суттєвих гарантій забезпечення та охорони дії правових приписів як засобу владно-регулятивного впливу держави на суспільство.

Вcі зазначені ознаки вказують на специфіку правозастосування і достатньо чітко відмежовують його від перших трьох форм реалізації права - дотримання, виконання і використання.

Дія правових приписів у процесі правозастосування пов'язується з діяльністю чітко визначених суб'єктів. З однієї сторони - це уповноважений державою орган, організація чи особа, а з іншої - суб'єкт, якому адресований правозастосовчий акт. Суб'єкти, що забезпечують дію правових приписів у цьому випадку, мають професійні знання та навички, що надає їм можливість вирішувати юридично важливі питання на професійному рівні. Це, звичайно, підвищує ефективність дії права та створює умови повної реалізації його приписів. Розумінню специфіки застосування права сприяє аналіз юридичних підстав виникнення діяльності з владної реалізації правових приписів. Застосування права зумовлено певним комплексом об'єктивних і суб'єктивних обставин. В одних випадках суб'єкти заінтересовані у правозастосовчій діяльності і свідомо створюють умови для її виникнення. За інших обставин правозастосовча діяльність може виникати поза бажанням окремих заінтересованих осіб.

У висновках автор формулює найбільш суттєві результати та положення дисертаційного дослідження, наводить теоретичні узагальнення й нове вирішення наукової проблематики поняття правового припису, його місця у системі законодавства, дії у часі, просторі і за колом осіб, а також його реалізації. Серед них:

1. Вдосконалення системи законодавства являє собою процес, що має на меті забезпечення постійної відповідності його елементів, починаючи від основного - правового припису, реально існуючим суспільним відносинам. Врахування у процесі законотворчої діяльності структури чинного законодавства є також важливою передумовою створення ефективної його системи.

2. Цілісність системи законодавства України полягає в тому, що вона функціонує одночасно в усіх розглянутих аспектах - як галузева, ієрархічна та державно-організаційна (унітарна). При цьому, цілком справедливо підкреслюється особливе значення вертикальної структури законодавства: відображаючи винятково ієрархічні відносини в системі, вона впливає на забезпечення внутрішньої узгодженості, юридичної єдності і цілісності законодавства.

3. Ієрархія нормативних актів зумовлюється тим, що кожна функція держави внаслідок поділу влади в тій чи іншій мірі належить до відання багатьох ланок, що діють на одному, а частіше на різних рівнях. Це означає, зокрема, що нормативні акти, які регулюють ті або інші суспільні відносини, приймаються, як правило, не одним, а декількома органами держави. Для того, щоб при цьому не відбувалася дезорганізація суспільних відносин, забезпечувалися єдність і узгодженість самого законодавства, нормативні акти одного чи різного рівнів не повинні суперечити один одному. Така єдність системи нормативних актів забезпечується правовим закріпленням меж дії відповідних органів держави з одного боку і підпорядкуванням актам вищих органів - з іншого.

4. Ієрархічність правових приписів, що складають систему законодавства, може бути окремою підставою їх класифікації за юридичною силою. У такому разі у системі законодавства України виокремлюються:

конституційні приписи та правові приписи, що містяться в законах, прийнятих у результаті референдуму;

правові приписи, що містяться у конституційних законах;

правові приписи, що містяться у міжнародних договорах, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;

правові приписи, що містяться в Основах законодавства;

правові приписи кодифікованих актів;

приписи поточних законів та нормативно-правових актів, що наділені юридичною силою законів.

5. Потреба дослідження теоретичних проблем дії правових приписів має багатоаспектний характер. Вона зумовлюється як теоретичними, так і практичними причинами.

Теоретичне значення має дослідження існуючих концепцій правового припису, які оцінюються нами з огляду на можливість розкриття його юридичної природи. Виходячи з цього у самому загальному вигляді правовий припис повинен визнаватися основним елементом системи законодавства. Це дає можливість підкреслити зв'язок правових велінь з текстом нормативних актів, а також виділити у законодавстві поняття, яке кореспондує правову норму, як основний елемент системи права.

6. Говорячи про правовий припис, ми не прагнемо розрізняти формальний і змістовний аспекти, тому що як працюючий компонент права, як правове явище, а не його теоретичне поняття, правовий припис існує тільки в єдності форми і змісту. При цьому дане поняття характеризується наступними основними ознаками: 1) державно-владне веління; 2) безпосередній вираз у тексті нормативно-правового акта; 3) загальний характер; 4) елементний характер; 5) логічна завершеність; 6) цілісність; 7) формальна визначеність.

7. Правова норма може бути визначена як правовий припис, якій містить конкретне правило представницько-зобов'язуючого характеру, призначене для безпосереднього регулювання суспільних відносин і охорони їх від порушень. Ознаки правової норми, які традиційно виокремлюються в літературі, утворюють систему, що включає: 1) формальні ознаки (зв'язок з державою, формальна визначеність, загальний характер) і 2) змістовні ознаки (державно-вольовий характер, модель регульованих суспільних відносин, представницько-зобов'язуючий характер).

Якщо звернутися тепер до правового припису, то можна зробити висновок, що із семи виділених нами ознак правових приписів три успадковані нами від правової норми. Інші чотири ознаки (вираз у тексті нормативно-правового акта, логічна завершеність, цілісність, елементний характер) є тим критерієм, який дозволяє показати розходження між правовою нормою в її класичному понятті і правовим приписом.

8. Правова норма як елемент системи права являє собою складну модель регульованих суспільних відносин, що характеризується трьохелементною структурою (гіпотеза, диспозиція, санкція).

Відмінність правового припису від правової норми полягає у тому, що, по-перше, правовий припис регулює суспільні відносини у складі норми; по-друге, правовий припис поданий в тексті акта у вигляді одного вислову, в той час як норма права утворюється декількома правовими висловами, через зміст яких виявляється її логічна структура; по-третє, правовий припис характеризується тим, що в ньому, як і в нормі, можуть зустрічатися ті чи інші поєднання компонентів змісту (наприклад, суб'єкт права, об'єкт права, той чи інший вид дії і т.ін.), але в ньому ці поєднання відображають той чи інший елемент логічної структури правової норми, тобто окремий правовий припис не містить такого набору компонентів змісту, за допомогою якого може бути відображений увесь вказаний вище зв'язок.

9. Поняття правового припису співмірне з поняттям законодавство, а правова норма - з поняттям права. Закон складається з правових приписів, або з правових норм, які знайшли у ньому свій матеріальний вираз. Якщо йдеться про процес визначення правом бажаної поведінки, йдеться про створення норми права, а якщо йдеться про форму цього визначення, то мається на увазі правовий припис. Отже, правовий припис виступає як поняття правової науки, необхідне для дослідження а) організації системи права; б) єдності та узгодженості системи законодавства; в) структури нормативного акта; г) правил законодавчої техніки. Так, названі аспекти є перспективними напрямками подальшого дослідження розглянутого поняття.

10. Час дії правових приписів характеризується ознакою часової межі дії правового припису. Ця ознака характеризується більш конкретними ознаками. Ознака часової межі розділяється на час введення в дію і час припинення дії. Ознака часу введення в дію, в свою чергу, виокремлює такі дві умови: 1) час введення в дію, не вказаний в акті, і 2) час введення в дію, вказаний в акті.

Після визначення часу вступу в силу здійснюється перехід до наступного критерію, який знаходиться на тому ж рівні, що і попередній, а саме - до ознаки припинення дії правового припису того чи іншого акта.

Дія правових приписів у просторі пов'язується з: а) територіальним поширенням дії акта в межах національних кордонів держави; б) наявністю територіальних складових, що характеризують державу як федеративну, чи унітарну; в) особливостями взаємодії національного та міжнародного права.

Класифікація дії правових приписів за колом осіб відбувається: а) в залежності від належності особи до держави (за громадянським статусом) розрізняють статус громадянина даної держави, громадянина іноземної держави; б) за професійною належністю (посадові особи і ін.).

11. Дія правових приписів не здійснюється довільно, для цього необхідний спеціальний механізм. Таким механізмом у дії правових приписів є правове регулювання, яке визначається нами як аспект дії права, що визначає спеціально-юридичний вплив права на поведінку адресатів.

Реалізація права, переведення його юридичних можливостей в площину дійсності є основним завданням не лише науки, а і правового регулювання, оскільки лише чітко виважені з теоретичних позицій висновки можуть забезпечити втілення правових приписів у конкретні життєві ситуації.

12. На сучасному етапі процес застосування права в Україні відображає відношення держави (через її органи) до права, їх взаємодію і взаємний вплив.

Регулюючу дію правових приписів необхідно аналізувати як найважливішу складову частину єдиної системи ціннісно-нормативної орієнтації поведінки та діяльності суб'єктів правозастосування. За допомогою юридичної техніки та мовної форми законодавець відображає, моделює в нормативно-правовому акті загальні дії об'єктивно необхідні, соціально-корисні для суспільного розвитку форми та види поведінки і діяльності, встановлює заборону та суспільно-небезпечні та шкідливі, відокремлюючи їх із іншої маси, шляхом опису їх найбільш характерних ознак.

Основні положення дисертаційного дослідження відображені у наступних публікаціях автора

1. Дія нормативних актів: проблеми теорії та практики // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. - Вип.4. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України; Спілка юристів України; Вид. Дім “Юридична книга”, 1999. - С.15-21.

2. Реалізація правових приписів: загальнотеоретичні проблеми // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. - Вип.5. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України; Спілка юристів України; Вид. Дім “Юридична книга”, 2000. - С.3-9.

3. Системність законодавства: проблеми вдосконалення // Держава і право. Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. - Вип.6. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України; Спілка юристів України; Вид. Дім “Юридична книга”, 2000. - С.24-28.

4. Особливості дії норм і принципів Конституції України // Держава і право. Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. - Вип.8. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України; Спілка юристів України, 2000. - С.3-8.

5. Правовий припис в системі законодавства: концептуальні підходи до визначення // Часопис Київського університету права. - 2004. - №3. - С.24-29.

6. Дія права // Юридична енциклопедія. - Т.2.- К.: Вид-во “Українська енциклопедія” ім. М.П. Бажана, 1999. - С.215-216.

7. Припис правовий // Юридична енциклопедія. - Т.5. - К.: Вид-во “Українська енциклопедія” ім. М.П. Бажана, 2003. - С.130-131.

8. Право як вияв гуманітарної культури суспільства // Сучасна гуманітарна культура: науково-методологічні засади: Аспірантські читання. Наукові доповіді та повідомлення. - К.: Вид-во “КІТЕП”, 2000. - С.47-48.

9. Дія нормативних актів: проблеми теорії і практики // Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку. Збірник матеріалів межвуз. наук. студент. конфер. - Вип. 1. - К.: Київський університет права, 2000. - С.86-88.

10. Демократизація громадянського суспільства // Європа, Японія, Україна: шляхи демократизації державно-правових систем. Матеріали міжнар. наук. конфер. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2000. - С.138-140.

11. Поняття та ознаки правових приписів // Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку. Збірник матеріалів межвуз. наук. студент. конфер. - Вип. 5. - К.: Київський університет права, 2004. - С.131-135.

12. Деякі питання закономірностей дії правових приписів // Юридичні читання молодих вчених. Збірник матеріалів всеукраїнської наукової конференції. - К.: НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2004. - С.86-88.

АНОТАЦІЇ

Макаренко Л.О. Теоретичні закономірності дії правових приписів. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 - теорія та історія держави і права, історія політичних і правових учень. - Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. - Київ, 2004.

У дисертації здійснено комплексне дослідження теоретико-правових закономірностей дії правових приписів. Аналізуються поняття і ознаки правових приписів, визначається співвідношення правових приписів та правових норм, а також місце правового припису в системі законодавства. Запропоноване авторське бачення закономірностей дії правових приписів у часі, просторі та за колом осіб.

На основі аналізу нормативних джерел та юридичної практики розкриті особливості дії правових приписів у процесі правозастосування та залежність дії правових приписів від форми реалізації.

Запропоновано ряд висновків, щодо поняття правового припису, дії правових приписів та їх реалізації.

Ключові слова: правовий припис, правова норма, законодавство, система законодавства, структура припису, дія припису, правове регулювання, правозастосування.

Макаренко Л.А. - Теоретические закономерности действия правовых предписаний. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.01 - теория и история государства и права, история политических и правовых учений. - Институт государства и права им. В.М. Корецкого НАН Украины. - Киев, 2004.

Диссертация посвящена исследованию закономерностей действия правовых предписаний, анализу понятия правового предписания, его места в системе законодательства, соотношения правового предписания и правовой нормы, особенности действия правовых предписаний во времени, пространстве и по кругу лиц, а также его реализации.

В исследовании рассматриваются проблемы природы и сущности правовых предписаний как самостоятельного общетеоретического понятия и как основного структурного элемента системы законодательства. Предлагается понятие правового предписания через систему его признаков. Итак, правовое предписание - это государственно-властное веление общего характера, закрепленное в тексте нормативно-правового акта, обладающее елементностью, целостностью, логической завершенностью и формальной определенностью.

Особое внимание уделено вопросу соотношения правовой нормы и правового предписания. Появившись в недрах теории правовой нормы, правовое предписание приобрело характер самостоятельного правового понятия. В связи с этим, с одной стороны, между ними имеются серьезные расхождения, которые необходимо учитывать как в теоретических поисках, так и в практическом регулировании отношений.

Проведено исследование проблем действия правовых предписаний во времени. Исследование этого аспекта связано с введением в действие (время введения в действие, не указанное в акте; время введения в действие, указанное в акте) и прекращение действия.

В диссертации дана характеристика действия правовых предписаний на определенной территории. В исследовании указывается, что данный аспект имеет две стороны: внутреннюю, которая характеризует действие акта в пределах территории государства и внешнюю, которая определяет принципы соотношения национального и международного права.

Проведено исследование аспектов действия правовых предписаний по кругу лиц, определен вопрос о том, кому адресуются предписания, содержащихся в нормативно-правовых актах.

Подчеркивается, что на основании нормативных источников и юридической практики раскрыты особенности действия правовых предписаний в процессе правоприменения и зависимость действия правовых предписаний от формы реализации.

...