Забезпечення прав і свобод людини органами внутрішніх справ: організаційно-правові засади

У підрозділі розглянуто особливості механізму організаційно-правового забезпечення прав і свобод людини органами внутрішніх справ. Ці особливості визначаються специфікою повноважень органів внутрішніх справ щодо забезпечення прав і свобод й виявляються у формах, методах та засобах їх діяльності, які залежать від умов життя нашого суспільства і тому можуть змінюватися і вдосконалюватися залежно від історичного етапу його розвитку.

У підрозділі 3.2. “Форми й методи діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення прав і свобод людини” зазначається, що функції органів внутрішніх справ щодо забезпечення прав і свобод людини реалізуються в конкретних діях їх працівників. Зовнішнє практичне виявлення діяльності щодо реалізації певних функцій одержало назву форм їх здійснення.

Під формою діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення прав людини в роботі розуміється сукупність однорідних конкретних дій їх працівників, пов'язаних зі створенням оптимальних умов для вільної реалізації прав і свобод людини, а також спрямованих на попередження та усунення негативних факторів, що ускладнюють їх реалізацію. Ними є організаційна та юридична форми, які тісно пов'язані і взаємодіють одна з одною, незважаючи на різний зміст.

Відзначивши, що юридична форма за своїм змістом, характером і властивостями охоплює нормотворчу, правозастосовчу й правоохоронну діяльність, дисертант робить висновок, що найважливішою формою діяльності органів внутрішніх справ є правоохоронна. Особливість цієї форми діяльності полягає в тому, що вона розпочинається у разі виникнення протиправної поведінки суб'єкта. Органам внутрішніх справ надано повноваження щодо припинення такої поведінки і застосування спеціальних заходів державного примусу.

Щодо організаційної форми забезпечення прав і свобод людини зазначається, що вона виявляється у кількох аспектах. По-перше, це робота, що проводиться безпосередньо в органах внутрішніх справ (так би мовити внутрішньоапаратна робота) - наради, службова підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації працівників органів внутрішніх справ, інспекторські перевірки, індивідуально-виховна робота тощо; по-друге, робота з громадськістю - повідомлення, виступи перед населенням, тематичні лекції, виступи у ЗМІ і т. ін. Ще одна форма організаційного характеру - це робота із заявами та повідомленнями осіб, аналітичними матеріалами моніторингу щодо стану забезпечення прав і свобод людини органами внутрішніх справ.

Окремо в дисертації аналізуються методи діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення прав і свобод людини, які також досить різноманітні.

Дослідивши досвід діяльності поліції світу та органів внутрішніх справ України за роки незалежності, автор зробив висновок, що одним із методів організаційного забезпечення прав і свобод людини є здійснення постійного моніторингу цієї діяльності з визначенням негативних чинників та умов. Автор вважає за необхідне створити в кожному регіоні (центр, схід, захід, північ, південь) лабораторії соціологічного моніторингу, поклавши на них обов`язок здійснення моніторингу за основними напрямкам діяльності органів внутрішніх справ та, зокрема, забезпечення прав і свобод людини. Лабораторії необхідно підпорядкувати вищим навчальним закладам МВС України, розташованим у регіонах.

Окрім того, означений метод, на думку дисертанта, потребує законодавчого закріплення у Законах України “Про міліцію”, “Про прокуратуру та ін. При цьому необхідно визначити порядок отримання, реєстрації надання такої інформації органам держстатистики.

Дисертант також зазначає, що універсальними методами державної діяльності, які використовуються в усіх галузях та сферах, на всіх її рівнях, а в багатьох випадках визначають зміст та конкретний прояв інших методів, є переконання і примус.

Пріоритетним методом у роботі визнається переконання як здійснення виховних, роз'яснювальних і заохочувальних заходів з метою формування у людини розуміння необхідності чіткого виконання вимог законів та інших правових актів. У підрозділі визначено основні форми переконання, проаналізовано специфіку виховної роботи в органах внутрішніх справ, організація якої останнім часом набуває особливого значення.

Певну увагу приділено аналізу правового примусу як методу правоохоронної діяльності органів внутрішніх справ, зазначається, що найчастіше для виконання покладених на них завдань та функцій вони використовують примус, врегульований нормами адміністративного права, тобто адміністративний примус. Заходи адміністративного примусу реалізуються в ході адміністративної діяльності органів внутрішніх справ і поділяються на заходи адміністративного попередження, адміністративного припинення та адміністративного стягнення.

У підрозділі 3.3. “Забезпечення прав і свобод людини в адміністративній діяльності органів внутрішніх справ” адміністративна діяльність визнається одним з основних, найважливіших напрямків діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення прав і свобод людини, що навіть у законодавчому переліку поставлено на перше місце. Більша частина особового складу, зокрема міліції, виконує переважно адміністративні функції, здійснює організаційно-правові повноваження, що встановлюються і забезпечуються нормами адміністративного права. Проблема забезпечення прав і свобод людини безпосередньо та найбільш тісно пов'язана з цим напрямком міліцейської практики.

Особливістю адміністративної діяльності є те, що в процесі її здійснення працівники органів внутрішніх справ вступають у численні адміністративно-правові відносини з людьми, їх об'єднаннями, підприємствами, організаціями та установами. Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ має чітко виражений державно-владний, авторитарний характер, здійснюється в офіційному порядку від імені держави, яка делегує своє право на застосування специфічних заходів адміністративного впливу, що, як правило, не використовуються іншими органами виконавчої влади.

В адміністративній діяльності органів внутрішніх справ виділяються два головні напрямки, перший з яких становить внутрішньо-організаційна адміністративна діяльність, а другий - зовнішня, або правоохоронна адміністративна діяльність. Причому саме в зовнішній адміністративній діяльності працівники органів внутрішніх справ стикаються зі сферою забезпечення прав і свобод людини.

Спираючись на аналіз думок науковців та результати практичної діяльності органів внутрішніх справ, автор дійшов висновку, що проблеми забезпечення прав і свобод людини та шляхів їх розв'язання є першочерговим завданням органів державної влади взагалі та міліції зокрема. Основними проблемами забезпечення прав та свобод людини в адміністративній діяльності органів внутрішніх справ, які необхідно вирішити, є:

- реалізація прав і свобод людини в адміністративно-правових відносинах, коли сторонами є особа і працівник міліції чи орган внутрішніх справ у цілому;

- активізація ролі людини у відстоюванні своїх прав, свобод і законних інтересів та скасування монопольного права держави на охорону її прав і свобод;

- формування ефективної адміністративно-процесуальної бази взаємовідносин людини та посадової особи органу внутрішніх справ;

- створення системи противаг у відносинах людини з державними органами та їх посадовими особами, призначенням якої є створення максимально рівних умов для нейтралізації правопорушень та зловживань з боку представників влади;

- вдосконалення правозахисної практики в діяльності органів внутрішніх справ.

Розв'язання зазначених проблем неможливе без розробки державної концепції правового забезпечення прав і свобод людини в адміністративній діяльності. Метою концепції повинно стати впровадження в життя думок науковців про те, що адміністративне право - це право забезпечення прав людини. Означене є неможливим без створення адміністративно-правового інституту забезпечення прав і свобод людини.

Цей інститут повинен передбачати збалансовані, взаємно кореспондуючі права і обов`язки органів виконавчої влади та приватних осіб і регулювати їх взаємовідносини на підставі всебічного забезпечення прав і свобод людини. Означене можливо за рахунок:

коригування структури предмета адміністративного права щодо регулювання відносин органів виконавчої влади (їх посадових осіб) і приватних осіб;

подальшого розвитку інституту адміністративно-правової відповідальності працівників органів внутрішніх справ за протиправні дії;

створення збалансованого інституту взаємної відповідальності органів державної влади та приватних осіб як учасників адміністративно-правових відносин;

розробки концепції ліцензування, у якій слід передбачити законодавче закріплення умов визнання діяльності ліцензованою, завдань, термінів і умов компенсації витрат на ліцензування, впровадження інституту відповідальності суб`єктів ліцензування за протиправні дії;

впровадження загальнодержавної реєстрації юридично значущих фактів.

Визначено, що одним із засобів вирішення цих завдань є прийняття законодавцем одночасно з іншими законодавчими актами Адміністративно-процедурного кодексу України, в якому необхідно передбачити: права та обов`язки сторін; порядок реалізації прав і свобод людини у рамках адміністративно-юрисдикційних і позитивних адміністративно-правових відносин; процес і порядок застосування примусових заходів, особливо пов`язаних з обмеженням волі, та визначення переліку правопорушень, за якими може бути передбачене адміністративне затримання понад трьох годин, закріплення інституту доказів та порядку їх збирання.

Розділ 4. “Удосконалення діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення прав і свобод людини” включає три підрозділи, в яких визначаються основні напрямки такого вдосконалення.

У підрозділі 4.1. “Реалізація міжнародних стандартів забезпечення прав і свобод людини в принципах організації роботи органів внутрішніх справ” визначено, що виконання норм міжнародного права щодо забезпечення прав і свобод людини є одним із головних завдань будь-якої демократичної держави.

У дисертації звертається увага на те, що міжнародні стандарти виконання функцій поліцейськими структурами створено на виконання вимог Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод. В їх основу покладено принципи захисту прав людини, демократії та законності, оскільки в самому характері цих структур є елементи, що несуть потенційну загрозу правам людини. Особливо це стосується підрозділів, що ведуть боротьбу зі злочинністю. Виходячи з міжнародних стандартів юридичного забезпечення прав і свобод людини головними принципами в діяльності органів внутрішніх справ визнаються законність, недискримінація, відповідність вимогам демократичного суспільства та гуманність. Вони повинні протидіяти будь-яким посяганням на права і свободи людини. Працівники органів внутрішніх справ мають за будь-яких обставин виконувати покладені на них законом обов'язки, служити суспільству та захищати всіх осіб від протиправних дій.

У дисертації визначено цілий ряд вимог міжнародно-правових актів щодо поліцейської діяльності, спрямованих на забезпечення прав і свобод людини в конкретних умовах. Зокрема, це стосується забезпечення права кожного на особисту свободу, безпеку та свободу пересування. Щодо поліцейської діяльності ця вимога означає неприпустимість свавільного арешту, затримання або позбавлення волі, крім випадків та процедур, зафіксованих у законі. На ряд дій міжнародними актами встановлено абсолютну заборону, тобто їх не може бути вчинено за будь-яких обставин. Це, зокрема, вбивство, тортури, смертна кара, завдання каліцтва, приниження особистої гідності, взяття у заручники; колективне покарання, виконання вироку до винесення його судом, брутальне або принизливе поводження. Забороняються також репресії проти поранених, хворих, тих, хто зазнав лиха на морі, медичного персоналу та служб, військовополонених, цивільних осіб, цивільних та культурних об'єктів, довкілля. Від поліцейських вимагається поважати й захищати особисте життя людини, запобігати, розслідувати та припиняти всі прояви насильства, забезпечувати охорону прав біженців, а також потерпілих від злочину тощо.

На підставі аналізу міжнародних актів та законодавства Канади, Швеції, Швейцарії та інших країн світу, автором висловлено думку, що з метою реалізації в Україні міжнародних стандартів і принципів прав людини цілком логічно і справедливо закріпити в Конституції України правову норму, яка покладала б на державу обов'язок гарантувати компенсації особі шкоди, заподіяної вчиненим злочином, та надання їй юридичного статусу “потерпілий від злочину”.

Доведено, що реалізація міжнародних стандартів у діяльності органів внутрішніх справ України щодо забезпечення прав і свобод людини неможлива без докорінного вдосконалення чинного законодавства, що повинно охопити Конституцію України, адміністративне, кримінальне, кримінально-процесуальне та оперативно-розшукове законодавство. Необхідно також внести відповідні зміни до законодавства, що регламентує цивільно-правові відносини. Настав час для розробки Кодексу прав і свобод людини, в якому необхідно визначити принципи діяльності державних органів щодо забезпечення прав і свобод людини. Кодекс повинен складатися з правових норм, що містять міжнародні принципи забезпечення прав і свобод людини, узагальнений перелік прав і свобод, конституційні гарантії, процедуру забезпечення та порядок їх відновлення.

У підрозділі 4.2. “Основні напрями реформування органів внутрішніх справ та їх діяльності щодо забезпечення прав і свобод людини” зазначається, що державно-правова реформа, яка здійснюється в Україні останніми роками, стосується державного механізму в цілому, а також його окремих складових, до яких належать і органи внутрішніх справ.

У дисертації наголошується, що суттєвих змін потребують організація та діяльність органів внутрішніх справ. Основними шляхами їх реформування та розвитку названо: запровадження нової моделі функціонування системи МВС України створенням дворівневої структури мiлiцiї; приведення стану управління органами внутрішніх справ у відповідність до загальносвітових стандартів; упровадження кримінологічного супроводження діяльності органів внутрішніх справ; чітке визначення форм і методів діяльності міліції у сфері забезпечення прав і свобод людини, заснованих на розумінні кожним працівником персональної відповідальності за порушення цих прав та свобод. У підрозділі визначаються об'єктивні обставини, що обумовлюють необхідність та принципи реформування органів внутрішніх справ.

Визначено основні складові реформування системи органів внутрішніх справ України, яке об'єктивно має починатися з її структурної перебудови. Наступним кроком має бути вдосконалення управлінської діяльності. Реалізація реформи системи органів внутрішніх справ передбачає: 1) децентралізацію в процесі управління; 2) децентралізацію міліції; 3) інформатизацію органів внутрішніх справ; 4) усунення паралелізму та дублювання функцій; 5) усунення тенденцій депрофесіоналізації міліції; 6) кардинальне посилення соціального захисту працівників органів внутрішніх справ.

Необхідною визнається реорганізація штабних підрозділів, у процесі якої доцільно створити дієву систему швидкого реагування на зміни в оперативній обстановці та надзвичайні події через об'єднання відповідних сил і засобів в єдиний блок, зміцнення чергових частин як органів оперативного міжгалузевого управління. Необхідно підвищити роль міліції громадської безпеки у боротьбі зі злочинністю шляхом поліпшення роботи її структурних служб, спрямованої на здійснення загальної та індивідуальної профілактики злочинів, а також на розкриття злочинів, не віднесених законодавством до категорії тяжких. Служба дільничних інспекторів міліції має стати центральною ланкою профілактики правопорушень. Особливо це стосується адміністративних проступків.

Поряд з необхідністю структурної перебудови органів внутрішніх справ звертається увага на важливість функціональних змін у їх діяльності, особливо щодо виконання профілактичної функції як основного засобу забезпечення прав і свобод людини. У ході реформування системи органів внутрішніх справ необхідно здійснити також комплекс заходів, спрямованих на підвищення рівня адміністративної культури працівників органів внутрішніх справ та вдосконалення управлінської діяльності, а також поліпшення громадської думки про міліцію. Вдосконалення діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення прав і свобод людини потребує також налагодження їх дієвої взаємодії з громадськими правозахисними організаціями.

Зроблено висновок про те, що реформування системи МВС України є складним процесом у новітній історії України. Завдання полягає в тому, щоб силове, авторитарне відомство, в діяльності якого дотепер переважає каральний чинник, перетворити на дійсно правоохоронний орган європейського зразка, який би забезпечував реалізацію наданих йому повноважень виходячи з пріоритетності прав і свобод людини.

У підрозділі 4.3. “Поліпшення роботи з персоналом як засіб удосконалення діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення прав і свобод людини” розглянуто різні напрямки вдосконалення роботи з персоналом в органах внутрішніх справ.

Підкреслюється, що стратегічні завдання реформування системи органів внутрішніх справ неможливо вирішити без нової кадрової політики, головна мета якої полягає у створенні організаційно-правових, соціальних, виховних, психологічних, матеріально-технічних, фінансових, економічних та інших передумов для формування високопрофесійного персоналу органів, служб та підрозділів внутрішніх справ, здатного ефективно, на високому рівні забезпечувати права і свободи людини.

Доведено, що створення моделі управління міліцією “відкритого типу” передбачає подолання ряду протиріч, притаманних існуючій системі роботи з персоналом органів внутрішніх справ. Зокрема, між системним характером процесу формування професіоналізму персоналу міліції і станом їх забезпечення з боку управлінських, фінансових та науково-методичних структур; між вимогами стандартизації і універсалізації у роботі з персоналом та превалюванням місцевих особливостей з боку регіональних органів управління; між вимогами міждисциплінарної інтеграції та превалюванням практичного навчання у змісті професійної підготовки працівників органів внутрішніх справ і вузькою спеціалізацією науково-методичного забезпечення навчального процесу; між необхідністю впровадження особисто-орієнтованого підходу у кадровій роботі та відсутністю системи його забезпечення на кожному з етапів професійного становлення фахівця; між системами кадрової роботи в органах внутрішніх справ України та поліції інших країн світу; між рівнем вирішення соціальних проблем персоналу органів внутрішніх справ і соціально-економічним потенціалом Української держави на сучасному етапі розвитку.

Визначено, що перехід на проактивну модель організації діяльності органів внутрішніх справ потребує впровадження нової концепції роботи з персоналом органів внутрішніх справ, яка передбачає заходи щодо вдосконалення організаційної структури органів та підрозділів внутрішніх справ на основі системного підходу; вдосконалення системи критеріїв оцінки ефективності діяльності органів внутрішніх справ; визначення оптимальної штатної чисельності структурних підрозділів міліції; наукове обґрунтування навантаження всіх категорій працівників органів внутрішніх справ, форм підвищення мотивації персоналу щодо виконання професійних обов'язків.

Значну увагу в підрозділі приділено проблемам підготовки персоналу, підвищення професіоналізму працівників органів внутрішніх справ. Сучасний правоохоронець повинен не тільки володіти фундаментальними знаннями про невід'ємні права та свободи людини, але й уміти правильно орієнтуватися в різних ситуаціях, пов'язаних із забезпеченням прав і свобод людини.

У підготовці висококваліфікованих фахівців для органів внутрішніх справ важлива роль належить вищим навчальним закладам системи МВС України. З цієї метою автором розроблено концепцію реформування системи відомчої освіти на засадах профілізації навчальних закладів, практичної спрямованості навчального процесу; впровадження в навчальний процес досвіду діяльності міліції України та поліції щодо забезпечення прав і свобод людини; єдиних освітньо-професійних програм, заснованих на освітньо-кваліфікаційних характеристиках; створення єдиної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації науково-педагогічного складу.

Обґрунтовано, що зміст навчання працівників органів внутрішніх справ полягає у формуванні професійних знань та навичок щодо забезпечення прав і свобод людини; розширенні уявлень про чинне міжнародне та національне законодавство в галузі забезпечення прав людини, регулювання діяльності органів внутрішніх справ; доведенні необхідності безперервного процесу освіти, навчанні та вихованні, що створює передумови отримання знань, розвитку світогляду, набуття майстерності і вироблення індивідуальних норм поведінки з урахуванням особистих якостей кожного працівника, які відповідали б вимогам міжнародного та національного законодавства щодо забезпечення прав і свобод людини. Тому доцільно ввести до навчальних програм спеціальний курс “Забезпечення прав і свобод людини у правоохоронній діяльності органів внутрішніх справ”. За результатами дослідження запроваджено викладання означеного курсу в Юридичній академії МВС України та розроблено типову навчальну програму.

У стислому вигляді визначено комплекс заходів, що необхідно реалізувати для розв'язання актуальних проблем у сфері кадрового забезпечення органів внутрішніх справ.



ВИСНОВКИ

право свобода поліція

У дисертації наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукової проблеми, яка полягає у розробці теоретико-правових та організаційних засад забезпечення прав і свобод людини органами внутрішніх справ та наданні науково обґрунтованих пропозицій, спрямованих на підвищення ефективності такої діяльності. У результаті проведеного дослідження сформульовано ряд висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на досягнення поставленої мети.

1. Визначення сутності прав і свобод людини як об'єкта правоохоронної діяльності дозволило узагальнити системні характеристики категорії прав і свобод людини, довести, що вони мають природну основу, є невід'ємними для кожного індивіда, позанаціональними і позатериторіальними, існують незалежно від закріплення в законодавчих актах держави, функціонують як об'єкт міжнародно-правового регулювання й захисту. В результаті дослідження надано авторську класифікацію прав і свобод людини залежно від ступеня їх функціонального забезпечення органами внутрішніх справ. Визначено, що права і свободи кожної групи мають окремий організаційно-правовий набір засобів і методів їх забезпечення органами внутрішніх справ.

2. На підставі ретроспективного аналізу діяльності міліції та поліції виявлено закономірності й тенденції, що впливають на ефективність забезпечення прав і свобод людини правоохоронними органами держави. Доведено, що особливе становище органів внутрішніх справ зумовлюється обсягом і складністю їх компетенції при здійсненні правоохоронної діяльності, а також тим, що на них покладається головний тягар боротьби зі злочинністю та роботи з профілактики і запобігання злочинам з метою реалізації єдиної державної політики боротьби зі злочинністю, що є складовою внутрішньої політики суверенної і незалежної України. Діяльність органів внутрішніх справ, спрямована на забезпечення прав і свобод людини, має певні особливості, що зумовлюються їх повноваженнями. Компетенція органів внутрішніх справ щодо забезпечення прав і свобод людини реалізується в різних сферах, зокрема під час охорони громадського порядку, забезпечення громадської безпеки, провадження дізнання тощо. Особливості діяльності міліції щодо забезпечення прав і свобод людини визначаються також засобами та методами цієї діяльності, які залежать від умов життя нашого суспільства і тому можуть змінюватися і вдосконалюватися з його розвитком.

3. У результаті системного аналізу впровадження міжнародних стандартів у діяльність органів внутрішніх справ щодо забезпечення прав і свобод людини розроблено рекомендації щодо шляхів удосконалення організаційно-правового забезпечення правоохоронної діяльності, що базуються на верховенстві загальнолюдських цінностей. Доведено, що для розвинених країн характерна наявність загальнонаціональних і регіональних програм діяльності поліції, які включають юридичні, організаційно-управлінські та інші взаємозалежні заходи, що мають достатнє фінансове забезпечення. В Україні за роки незалежності законодавчо закріплені права та свободи людини, а також розбудовується система їх правового захисту, які в основному відповідають вимогам існуючих міжнародних стандартів. У той же час у законодавчих актах практично відсутній механізм організаційно-правового забезпечення прав і свобод людини. Усунення означеної прогалини необхідно здійснювати у таких напрямках, як, по-перше, внесення відповідних змін до Конституції України як основного джерела норм, що регламентують загальні засади забезпечення прав і свобод людини; по-друге, внесення змін до цивільного, адміністративного, кримінального, кримінально-процесуального та оперативно-розшукового законодавства. Обґрунтовано необхідність розробки Кодексу прав і свобод людини, в якому повинні бути визначені принципи діяльності державних органів щодо забезпечення прав і свобод людини, міститися узагальнений перелік прав і свобод, їх конституційні гарантії, процедура їх забезпечення, порядок відновлення. По-третє, приведення нормативних актів МВС України у відповідність до міжнародних стандартів у сфері забезпечення прав і свобод людини.

4. Визначено місце правоохоронної діяльності органів внутрішніх справ в механізмі організаційно-правового забезпечення прав і свобод людини, яка характеризується двовекторністю. Перший напрямок пов'язаний з адміністративно-правовими засобами забезпечення, другий - з реалізацією кримінально-правових норм. При цьому у взаємовідносинах з людиною посадові особи органів внутрішніх справ мають виходити з пріоритету забезпечення прав і свобод людини над іншими завданнями правоохоронної діяльності.

5. Дослідження генезису, теоретичних та організаційно-правових основ діяльності поліції США, Канади, Великобританії, Німеччини, Франції та інших країн у сфері забезпечення прав і свобод людини дозволило провести порівняльний аналіз цих проблем з проблемами адміністративної діяльності української міліції. Визначено напрями використання в Україні досвіду діяльності поліції зарубіжних країн у сфері забезпечення прав і свобод людини, зокрема покращення нормативного регулювання адміністративної діяльності міліції та отпимізація системи критеріїв оцінки стану забезпечення нею прав і свобод людини, вдосконалення структури органів внутрішніх справ, вирішення питань кадрового забезпечення міліції, впровадження нових форм і методів забезпечення прав і свобод людини, застосування інноваційних технологій у процесі підготовки персоналу органів внутрішніх справ.

6. Комплексний аналіз завдань і функцій органів внутрішніх справ дозволив дійти висновку щодо забезпечення прав і свобод людини як пріоритетного напряму та стратегічної мети діяльності Міністерства внутрішніх справ України. Встановлено, що нагальною потребою є переорієнтація каральної функції органів внутрішніх справ на забезпечувальну, в межах якої права і свободи людини виступають визначальним фактором гуманізації правоохоронної діяльності відповідно до міжнародних стандартів. При формуванні новітньої концепції управління органами внутрішніх справ слід враховувати конституційні положення щодо відповідальності держави перед людиною за свою діяльність у сфері забезпечення прав і свобод людини.

7. Аналіз практики діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення прав і свобод людини дозволив виділити ряд проблем, що пропонується розв'язати шляхом розробки та впровадження у життя державно-правової концепції забезпечення прав і свобод людини в адміністративній діяльності міліції. Метою концепції повинно стати перетворення адміністративного права на “право забезпечення прав людини”.

8. У роботі обгрунтовано базові науково-теоретичні положення організації діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення прав і свобод людини. Категорію “механізм організаційно-правового забезпечення прав і свобод людини” вперше розкрито з точки зору динамічних взаємозв'язків між основними умовами, передумовами і засобами забезпечення органами внутрішніх справ прав і свобод людини та їх взаємодії. Це дозволило систематизувати дослідження процесу забезпечення прав і свобод людини, розкрити структуру, взаємозв'язок та взаємодію всіх елементів і ланок системи забезпечення прав і свобод людини органами внутрішніх справ з позицій аналізу особливостей специфіки повноважень органів внутрішніх справ щодо забезпечення прав і свобод людини.

9. Визначено необхідність створення адміністративно-правового інституту забезпечення прав і свобод людини, який передбачає збалансовані взаємно кореспондуючі права та обов`язки органів влади і приватних осіб, та врегулювання їх взаємовідносини на підставі всебічного забезпечення прав і свобод людини. Створений інститут повинен бути комплексним, тобто він має містити норми, що регулюють відносини осіб з усіма суб'єктами виконавчої влади, зокрема з органами внутрішніх справ.

10. Зважаючи на те, що соціальні, організаційні, фінансові та правові чинники, інтенсивний розвиток нових суспільних відносин, процеси становлення правової держави зумовлюють потребу подальшого реформування системи органів внутрішніх справ України, в роботі визначаються основні шляхи і напрямки такого реформування щодо забезпечення прав і свобод людини. Розроблено цілісну систему управління органами внутрішніх справ у цій сфері, підкріплену концептуально-методологічними положеннями, принципами, підходами, моделями, спрямованими на вдосконалення організаційно-правових засад і практики забезпечення прав і свобод людини в діяльності органів внутрішніх справ.

11. Доведено, що розвиток органів внутрішніх справ повинен бути спрямований на забезпечення прав і свобод людини. Основними шляхами цього розвитку можуть бути: створення місцевої міліції; приведення стану управління органами внутрішніх справ у відповідність до загальносвітових стандартів; упровадження кримінологічного супроводження діяльності органів внутрішніх справ; чітке визначення форм і методів діяльності міліції у сфері забезпечення прав і свобод людини, заснованих не тільки на суворому контролі з боку посадових осіб усіх рівнів, а й на розумінні кожним працівником персональної відповідальності за порушення цих прав та свобод.

12. Визначено шляхи вдосконалення роботи з персоналом органів внутрішніх справ як засобу підвищення ефективності їх діяльності щодо забезпечення прав і свобод людини. Сформульовано головну мету нової кадрової політики, що полягає у створенні організаційно-правових, соціальних, виховних, психологічних, матеріально-технічних, фінансових, економічних та інших передумов для формування високопрофесійного персоналу органів внутрішніх справ, здатного ефективно, на високому рівні забезпечувати права і свободи людини.

13. Запропоновано інноваційну концепцію реформування підготовки персоналу органів внутрішніх справ з проблем забезпечення прав і свобод людини, що базується на комплексному використанні сил та засобів міліції, визначенні раціональних форм і методів наповнення кадрового потенціалу, формуванні висококваліфікованих кадрів органів внутрішніх справ, удосконаленні системи вищих навчальних закладів МВС України.

14. З метою об'єктивного визначення місця правоохоронної діяльності органів внутрішніх справ у загальнонаціональному організаційно-правовому механізмі забезпечення прав і свобод людини, адаптації в Україні досвіду діяльності поліції зарубіжних країн у цій сфері з позицій організаційної цілісності, впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ науково-теоретичних й концептуальних положень щодо управління правоохоронною діяльністю у сфері забезпечення прав і свобод людини пропонується ввести в апараті Міністра внутрішніх справ України посаду радника Міністра з питань забезпечення прав і свобод людини органами внутрішніх справ. До функціональних обов'язків радника Міністра також слід віднести контроль за здійсненням підготовки фахівців у сфері національного та міжнародного права з питань забезпечення прав і свобод людини; визначення основних напрямів та першочергових заходів щодо набуття всіма категоріями населення правових знань та навичок їх застосування, сприяння координації та дієвій участі органів місцевої виконавчої влади та місцевого самоврядування, громадських організацій, навчальних закладів і наукових установ у формуванні правосвідомості людей; забезпечення вільного доступу до джерел інформації з проблематики дотримання прав людини. Одночасно аналогічні посади доцільно ввести в центральних апаратах інших правоохоронних органів.



ОСНОВНІ ПРАЦІ, ОПУБЛІКОВАНІ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Негодченко О.В. Забезпечення прав та свобод людини органами внутрішніх справ України: Монографія. - Д.: Поліграфіст, 2002. - 416 с.

2. Негодченко О.В. Організаційно-правові засади діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення прав і свобод людини: Монографія. - Д.: Вид-во Дніпроп. ун-ту, 2003. - 448 с.

3. Джурканин Т., Негодченко А., Сергевнин В. Кадровое обеспечение полиции США: Монография / Под ред. проф. А.В. Негодченко. - Х.: Изд-во Нац. ун-та внутр. дел; Д.: Лира ЛТД, 2003. - 360 с.

4. Негодченко О.В. Деякі аспекти удосконалення системи управління органами внутрішніх справ щодо забезпечення прав і свобод людини // Вісник Донецького інституту внутрішніх справ МВС України. - 2002. - №4. - С. 48-56.

5. Негодченко О.В. Організаційно-правові проблеми захисту прав і свобод громадян при провадженні у справах про адміністративні проступки // Вісник Запорізького юридичного інституту. - 2002. - № 4. - С. 139-146.

6. Негодченко О.В. Організаційно-правові проблеми забезпечення прав і свобод біженців в Україні // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ. - 2002. - №3. - С. 240-247.

7. Негодченко О.В. Деякі проблеми організації діяльності органів внутрішніх справ щодо попередження домашнього насильства // Вісник Одеського юридичного інституту. - 2002. - №4. - С. 14-21.

8. Негодченко О.В. Організаційно-правові проблеми органів внутрішніх справ щодо захисту прав осіб, потерпілих від злочинів // Науковий вісник Юридичної академії МВС. - 2002. - №2. - С. 173-181.

9. Негодченко О.В. Удосконалення правоохоронної діяльності органів внутрішніх справ України та забезпечення прав і свобод людини // Науковий вісник Юридичної академії МВС. - 2002. - №3. - С.11-17.

10. Негодченко О.В. Організаційні особливості захисту прав та свобод людини органами внутрішніх справ України // Вісник Запорізького юридичного інституту. - 2003.- №1. - С. 6-12.

11. Негодченко О.В. Деякі організаційні аспекти визначення механізму забезпечення реалізації прав, свобод і обов'язків людини й громадянина // Вісник Запорізького юридичного інституту. - 2003 - №3. - С. 9-16.

12. Негодченко О.В. Особливості організаційних форм діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення реалізації конституційних прав та свобод людини // Вісник Одеського юридичного інституту. - 2003. - №1. - С. 8-13.

13. Негодченко О.В. Характеристика методів діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення прав і свобод людини // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ. - 2003. - №1. - С. 261-268.

14. Негодченко О.В. Концепція захисту прав і свобод людини в адміністративно-юрисдикційній діяльності міліції // Вісник Національного університету внутрішніх справ. - 2003. - № 21. - С. 8-13

15. Негодченко О.В. Функції органів внутрішніх справ у контексті забезпечення прав і свобод людини // Вісник Луганської академії внутрішніх справ. - 2003. - №1. - С. 176-185.

16. Негодченко О.В. Законність як принцип управління та його роль у діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення прав і свобод людини // Вісник Луганської академії внутрішніх справ. - 2003. - №2. - С. 219-228.

17. Негодченко О.В. Реформування органів внутрішніх справ у контексті забезпечення прав і свобод людини // Науковий вісник Юридичної академії МВС. - 2003. - №1. - С.5-12.

18. Негодченко О.В. Забезпечення прав і свобод людини та орд // Бюлетень з обміну досвідом роботи ОВС. - 2003. - № 151. (Інв. № 00172-2003).

19. Негодченко О.В. Анкетування як засіб моніторингу громадської думки про діяльність міліції щодо забезпечення конституційних прав громадян // Вісник Національного університету внутрішніх справ. - 2003. - № 24. - С. 34-41.

20. Негодченко О.В. Об'єднати поліцейських, щоб зробити світ безпечним // Міліція України. - 2003. - № 3. - С.26-27.

21. Негодченко О.В. Удосконалення механізму поєднання науки і практичної діяльності органів внутрішніх справ у боротьбі зі злочинністю // Науковий вісник Юридичної академії МВС. - 2003. - №2. - С.3-10.

22. Негодченко О.В. Організаційно правові проблеми забезпечення прав і свобод людини в діяльності органів внутрішніх справ під час розкриття злочинів, пов'язаних з наркобізнесом // Науковий вісник Юридичної академії МВС. - 2003. - Спеціальний випуск №1. - С.3-9.

23. Негодченко О.В. Створення місцевої міліції - перспективний напрям реформування органів внутрішніх справ // Науковий вісник Юридичної академії МВС. - 2003. - №3. - С.3-8.

24. Негодченко А.В. Проблемы использования зарубежного опыта в деятельности органов внутренних дел Украины по защите прав и свобод человека // Вестник Академии МВД Республики Беларусь. - 2003. - № 2. - С. 186-188.

25. Негодченко О.В., Шинкаренко І.Р. Проблеми діяльності органів внутрішніх справ на пріоритетних напрямках боротьби зі злочинністю // Бюл. з обміну досвідом роботи ОВС. - 2003. - № 146/147. - С. 4-7.

26. Лукашевич В.Г., Негодченко О.В. Місце і роль правоохоронних органів в системі державної влади та місцевого самоврядування // Зб. наук. праць Одеськ. ін-ту внутр. справ МВС України. - Одеса, 1997. - С.17-22.

27. Негодченко О.В., Ткаченко М.В. Об'єкт господарських злочинів у проектах нового Кримінального кодексу України // Вісн. Запорізьк. юрид. ін-ту МВС України. - Вип.2. Запоріжжя, 1997. - С.3-9.

28. Бычковский А.П., Негодченко А.В. О некоторых аспектах проблемы выбора избирательной системы для Украины: Международная научно-практическая конференция, посвященная памяти профессора Федорова К.Г.” - Запорожье: ЗГУ, 1996. - С. 78-83.

29. Негодченко А.В. О некоторых аспектах правового положения церкви и защите прав верующих в Украине // Международная научно-практическая духовно-светская конференция “Аще возможно, будьте в мире со всеми…” (Римл. 12,18). - Запорожье: Издат.-полиграф. ком-с “Запоріжжя”, 1997. - С. 205-207.

30. Мисливий В.А., Негодченко О.В. До питання про вдосконалення правових засад боротьби з організованою злочинністю // в зб.: II наук.-практ. конф-я, присвячена пам'яті К.Г. Федорова. - Т.1. - Запоріжжя: ЗДУ, 1997.

31. Негодченко А.В., Порощук С.Д. Социальная защита личности как функция современного государства // Етнонаціональний розвиток в Україні та стан української етнічності в діаспорі: сутність, реалії конфліктності, проблеми та прогнози на порозі XXI ст.”: тези V Міжнародної наук.-практ. конф-ї (22-25 трав. 1997р.). - Ч.II. - Київ-Чернівці: КВП МО України, Чернівецьк. держ. ун-т, 1997. - С.73-78.

32. Nehodchenko O. Humanization of the Police Training in Educational Establishments of the Ministry of Internal Affairs of Ukraine based on European Standards // 14-th Symposium for Heads of Police Colleges. - Lyon, 2002.

33. Negodchenko O. Police education quality improvement as citizen rights and freedoms guarantee // The identification of social needs and the problems in police practice: International scientific conference (Prague, Police Academy of Chech Republic, 29-30.09.2003). - Prague, 2003. - С. 12-17.

34. Негодченко А.В. Борьба с организованными преступными группами в сфере автотранспортных услуг // Вопр. организованной преступности и борьбы с ней: Сб. науч. тр. НИИ проблем укрепления законности и правопорядка. - М., 1993. - С.69-73.

35. Негодченко А.В. Избирательная система и ее законодательное закрепление // Виборча система і проблеми становлення української держави. - К., 1993. - С.241-242.

36. Негодченко А.В. Избирательный закон и развитие многопартийности в Украине // Актуальні проблеми розвитку суспільної думки і практики управління”: Збірник наукових праць. - Вип. ІІ. - Запоріжжя: ЗІДМУ, 1996. - С.158-161.

37. Негодченко О.В. Загальні засади Конституційного ладу України // у зб.: “Концепція реформування законодавства України”. - Запоріжжя: ЗДУ, 1997. - С. 3-6.

38. Негодченко А.В. О правовом положении православной церкви в Украине // Концепція реформування законодавства України. - Запоріжжя: ЗДУ, 1997. - С. 33-35.

39. Кукурудз Р.О., Негодченко О.В. Конституційна юрисдикція в Україні: реальність та перспектива // у зб.: “Концепція реформування законодавства України”. - Запоріжжя: ЗДУ, 1997. - С.35-40.

40. Негодченко О.В. Розвиток юридичної науки як одного з головних аспектів діяльності органів внутрішніх справ України - шлях до побудови правової держави // Науковий вісник Дніпропетр. юрид. ін-ту МВС України. - 2000. - №1. - С.16-22.

41. Негодченко О.В. Молодій українській державі - якісно нову форму правничої освіти і науки // Науковий вісник Дніпроп. юрид. МВС України. - 2000. -№ 3. - С.3-9.

42. Негодченко О.В. Наука вищої школи МВС України та питання боротьби зі злочинністю // Науковий вісник Дніпропетр. юрид. ін-ту МВС України. - 2001. - №1. - С.11-16.

43. Крикунов Г.Н., Негодченко А.В. Преступность, ее основные показатели и оценка качества борьбы с преступностью // Науковий вісник Дніпропетр. юрид. ін-ту МВС України. - 2001. - №2. - С.166-172.

44. Негодченко О.В. Юридична освіта МВС України: стан та перспективи // Науковий вісник Дніпропетр. юрид. ін-ту МВС України. - 2001. - №3. - С. 3-9.

45. Негодченко О.В. Дотримання органами внутрішніх справ міжнародних стандартів юридичного забезпечення прав і свобод людини // Права людини в Україні: стан справ, проблеми, перспективи / Редкол.: Ю.І. Сватко (голова) та ін. - К., 2003. - С. 38-42.

46. Негодченко О.В., Тертишник В.М. Міжнародне співробітництво у сфері правосуддя: Навчальний посібник. - Д., 2002. - 68 с.

47. Ануфрієв М.І., Венедиктов В.С., Негодченко О.В. та ін. Соціологічно-правові аспекти зміцнення службової дисципліни в органах внутрішніх справ України: Навчально-методичний посібник. - Д., 2000. - 160 с.

48. Негодченко О.В., Лобанов В.М. Судоустрій України (суди загальної юрисдикції): Навчальний посібник. - Д., 2002. - 80 с.

49. Негодченко О.В. Конституція України та її розвиток: Навчальний посібник. - Запоріжжя, ЗДУ, 1997.

50. Негодченко А.В. Конституция (Основной Закон) Украины с изменениями и дополнениями по состоянию на 1 марта 1993 года: Учебное пособие. - Д., ВПОП “Дніпро”, 1994.

51. Негодченко О.В. Детермінація злочинності: Навчальний посібник. - Запоріжжя: Запоріз. юрид. ін-т МВС України, 1996.

52. Негодченко А.В. Проблемы виктимологии и суицидального поведения: Учебное пособие. - Д.: ДЮИ МВД Украины, 1998.

53. Негодченко О.В. Основи держави та права: Навчальний посібник. - Д.: ДЮІ МВС України, 1998.

54. Негодченко О.В. Державне право України - складова частина юридичної науки, провідна галузь національного права України: Лекція. - Запоріжжя, 1997.

55. Негодченко О.В. Державні органи України та загальні засади їх функціонування: Лекція. - Запоріжжя, 1997.

56. Корж А.А., Негодченко А.В. Теория разделения властей в истории развития конституционализма: Учебное пособие. - Д.: ВПОП “Дніпро”, 1995.

57. Крикунов Г.Н., Негодченко А.В. Основные аспекты безопасности жизнедеятельности: Учебное пособие. - Д., “Пороги”, 1998.

58. Крикунов Г.Н., Негодченко А.В. Основы охраны труда: Учебник. - Д.: “Арт-пресс”, 1999. - 144 с.

59. Негодченко О.В., Чумак П.О. Основи правознавства: Навчальний посібник. - Д., 2000. - 280с.

60. Макаренко Є.І., Негодченко О.В., Тертишник В.М. Експертизи на досудовому слідстві: Навчальний посібник. - Д., 2001. - 204 с. (гриф МВС).

61. Макаренко Є.І., Негодченко О.В., Тертишник В.М. Огляд місця події: Навчальний посібник. - Д., 2001. - 160с.

62. Негодченко О.В., Тертишник В.М. Слідчі дії: Навчальний посібник. - Д., 2002. - 210 с.

63. Освіта та наука МВС України: шлях у 10 років: Навчальний посібник / Укладачі: О.В. Негодченко, В.А. Мисливий, Ю.А. Ведєрніков, Ю.К. Тараненко. - Д., 2001.

64. Основи правознавства: Навчальний посібник / За заг. ред. проф. О.В. Негодченка. - Д., 2003.



АНОТАЦІЯ

Негодченко О.В. Забезпечення прав та свобод людини органами внутрішніх справ: організаційно-правові засади. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 - теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. - Національний університет внутрішніх справ, Україна, Харків, 2004.

Дисертацію присвячено аналізу теоретико-методологічних та організаційно-правових засад діяльності органів внутрішніх справ у сфері забезпечення прав і свобод людини. Визначаються сутність та система прав і свобод людини, аналізуються міжнародні стандарти забезпечення прав і свобод людини та шляхи їх реалізації в правовій системі України, визначається місце діяльності органів внутрішніх справ в механізмі забезпечення прав і свобод людини, з'ясовуються завдання, функції та особливості діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення прав і свобод людини, аналізується система адміністративно-правових засобів забезпечення органами внутрішніх справ прав і свобод людини, визначаються шляхи вдосконалення діяльності органів внутрішніх справ у цій сфері.

Ключові слова: забезпечення прав і свобод людини, органи внутрішніх справ, організаційно-правові засади, міжнародні стандарти, адміністративна діяльність, завдання і функції, механізм організаційно-правового забезпечення, форми й методи, удосконалення.



АННОТАЦИЯ

Негодченко А.В. Обеспечение прав и свобод человека органами внутренних дел: организационно-правовые основы. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора юридических наук по специальности 12.00.07 - теория управления; административное право и процесс; финансовое право; информационное право. - Национальный университет внутренних дел, Украина, Харьков, 2004.

Диссертация посвящена анализу теоретико-методологических и организационно-правовых основ деятельности органов внутренних дел в сфере обеспечения прав и свобод человека. В результате проведенного исследования создана принципиально новая концепция обеспечения прав и свобод человека органами внутренних дел и определены пути совершенствования их деятельности в этой сфере.

Определение сущности прав и свобод человека как объекта правоохранительной деятельности позволило обобщить системные характеристики категории прав и свобод человека, разработаны также классификационные признаки системы прав и свобод человека в зависимости от степени их обеспечения органами внутренних дел.

Охарактеризованы международные стандарты обеспечения прав и свобод человека, подчеркнуто, что принятые международным сообществом принципы и стандарты в области прав и свобод человека устанавливают верховенство общечеловеческих ценностей над всеми другими. Впервые определено место правоохранительной деятельности органов внутренних дел в организационно-правовом механизме обеспечения прав и свобод человека.

Анализ организационно-правовых основ деятельности полиции США, Канады, Великобритании, Германии, Франции и других стран в сфере обеспечения прав и свобод человека позволил сопоставить с ними проблемы административной деятельности украинской милиции. Впервые определены направления использования в Украине опыта деятельности полиции зарубежных стран в сфере обеспечения прав и свобод человека с позиций организационной целостности.

Комплексному анализу подвергнуты задачи и функции органов внутренних дел в контексте обеспечения прав и свобод человека. Установлено, что обеспечение прав и свобод человека в деятельности органов внутренних дел Украины составляет приоритетное направление и стратегическую цель этой правоохранительной структуры. Особенности деятельности органов внутренних дел по обеспечению прав и свобод человека определяются, исходя из специфики их полномочий, а также средств деятельности.

Категория “организационно-правовой механизм обеспечения прав и свобод человека” впервые раскрыта с точки зрения динамических взаимосвязей между основными условиями, предпосылками и средствами обеспечения органами внутренних дел прав и свобод человека. Определены формы и методы деятельности органов внутренних дел по обеспечению прав и свобод человека. Отмечается особая актуальность проблемы реализации прав и свобод человека в административно-правовых отношениях, когда сторонами являются гражданин и работник органа внутренних дел или орган в целом.

Впервые разработана целостная система управления органами внутренних дел по обеспечению прав и свобод человека, подкрепленный концептуально-методологическими положениями, принципами, подходами, моделями, направленными на совершенствование организационно-правовых основ и практики обеспечения прав и свобод человека в деятельности органов внутренних дел.

В рамках определения путей улучшения работы с персоналом органов внутренних дел как средства совершенствования их деятельности по обеспечению прав и свобод человека сформулирована основная цель новой кадровой политики, которая состоит в создании организационно-правовых, социальных, воспитательных, психологических, материально-технических, финансовых, экономических и других предпосылок для формирования высокопрофессионального персонала органов внутренних дел, способного эффективно, на высоком уровне решать задачи правоохранительного направления, впервые выработан и обоснован ряд предложений по улучшению подготовки персонала органов внутренних дел.

Ключевые слова: обеспечение прав и свобод человека, органы внутренних дел, организационно-правовые основы, международные стандарты, административная деятельность, задачи и функции, механизм организационно-правового обеспечения, формы и методы, совершенствование.



SUMMARY

Negodchenko O.V. Insuring of human rights and freedoms by the internal affairs bodies: organizational and legal basis. - Manuscript.

...