Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Автореферат

Спеціальність 12.00.01- теорія та історія держави і права;

історія політичних і правових вчень

Національне законодавство і його роль у демократичних перетвореннях в Україні

Пронюк Наталія Василівна

АНОТАЦІЯ

законодавство український право

Пронюк Наталія. Національне законодавство і його роль у демократичних перетвореннях в Україні. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук зі спеціальності 12.00.01- теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень. - Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Київ, 2003.

У дисертації розглядаються особливості перехідного періоду від тоталітаризму до демократії, передумови утвердження демократичного політичного режиму в Україні. Обгрунтовано висновок про взаємозалежність демократії і законодавства, процесів демократизації і становлення національного законодавства. В умовах суспільних перетворень законодавство є основою, інструментом їх здійснення; відіграє ключову роль у формуванні інститутів громадянського суспільства, і правової держави, інтеграції України у європейське і світове співтовариства.

Автором аналізуються основні етапи, тенденції і закономірності в історії становлення законодавства України, яким регламентуються нові демократичні принципи та інститути. Разом з тим, сучасне національне законодавство має змішаний характер, є нестабільним, суперечливим, що перешкоджає демократичним змінам у суспільстві. Тому особлива увага приділяється потребам удосконалення законотворчості, подолання колізій, систематизації, підвищення ефективності законодавства, імплементації норм міжнародного права і гармонізації українського законодавства з європейськими стандартами.

Ключові слова: перехідний період, трансформація, українське законодавство, демократичні перетворення верховенство закону, громадянське суспільство, народовладдя, законотворчість, систематизація, імплементація.

АННОТАЦИЯ

Пронюк Наталия. Национальное законодательство и его роль в демократических преобразованиях в Украине. - Рукопись.

Дисертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.01- теория и история государства и права; история политических и правовых учений. - Институт международных отношений Киевского национального университета имени Тараса Шевченко, Киев, 2003.

Исследование посвящено рассмотрению проблем переходного периода от тоталитаризма к демократии, принципов и предпосылок демократического режима в Украине, анализу особенностей процесса демократизации в Украине, по сравнению с трансформационными процессами в постсоветских и восточноевропейских странах.

Автор пришла к выводу о взаимозависимости демократии и законодательства на институционном уровне, процессов демократизации и становлення национального законодательства. В условиях общественных преообразований законодательство является основанием, инструментом их реализации; играет ключевую роль в утверждении институтов гражданского общества, интеграци Украины в европейское и мировое сообщества.

В то же время, смешанный политический режим, смешанная форма правления, как результаты переходного периоду, влияют на формирование украинского законодательства. Поэтому характерной чертой национальной демократии является ее формальный характер, демократические институты в Украине зафиксированы нормативно, но реализуются очень противоречиво, что соответственно является препятствием для изменений в обществе.

Анализируются основные этапы - предварительный (1990-1991 гг.), первый (1991-1996 гг.), второй или современный (1996-2003 гг.), тенденции и закономерности в истории становлення законодательства Украины. Этапным моментом развития законодательства можна считать принятие Конституции Украины в 1996 г., которая провозгласила основания демократии, национальной правовой системы. Современные экономические, политические, правовые, другие реформы обуславливают необходимость ее усовершенствования, согласования с действующим законодательством.

Автор подчеркивает такие основные тенденции его развития как преемственность, интеграция и диференциация, специализация и унификация законодательного регулирования, колличественные и качественные изменения и др. Акцентируется внимание на том, что повышение объемов законодательной деятельности побуждает к повышению социальной роли закона, использованию термина “законодательство” в узком значении, определению в специальном законе (“О законах и законодательной деятельности в Украине”) места и роли закона в системе нормативних актов государства, четкой процедуры его подготовки, принятия и реализации.

Национальное законодательство эволюционирует от командно-административных методов регулировання в средство достижения политической и экономической свободы личности, от социалистической правовой системы к романо-германской. Иногда развитие общественнных отношений опережает возможности дейстующих законов, которые не всегда отвечают принципам социальной справедливости (в частности, налоговое, уголовное, административное, процессуальное законодательство).

Поэтому особенное внимание уделяется необходимости усовершенствования законотворчества, ликвидации коллизий, систематизации, повышению эффективности законодательства, имплементации норм международного права и гармонизаци украинского законодательства с европейскими стандартами для того, чтобы надлежащим образом утверднть демократические принципы в украинском обществе.

Ключевые слова: переходный период, трансформация, украинское законодательство, демократические преобразования, верховенство закона, гражданское общество, народовластие, законотворчество, систематизация, имплементация.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Останнє десятиріччя української історії характеризується кардинальними змінами суспільно-політичного і державного устрою. Країна з великими труднощами здійснює перехід від централізованої до децентралізованої системи організації суспільства. Зрозуміло, цих змін не вдалося б досягти без використання такої правової форми, як законодавство, яке у якості національного феномену почало розвиватися, по суті, з отриманням державної незалежності.

Закономірності переходу від тоталітаризму до демократії, проголошення незалежності України, необхідність законодавчого забезпечення суспільних перетворень у країні започаткували кардинальне реформування правової системи, в плані запровадження конституційних принципів демократії, гуманізму, свободи і справедливості, політичного, економічного й ідеологічного плюралізму. Цілком природно, що зроблено це було (і здійснюється зараз) через законотворчий процес і новостворене національне законодавство. Але, як це не дивно, роль українського законодавства у здійсненні трансформаційних процесів, побудові демократичного суспільства, досвід його становлення і функціонування залишаються дослідженими очевидно недостатньо.

Визначальною метою розвитку законодавства України є розбудова громадянського суспільства і правової держави, де вищою цінністю виступала б людина, реально забезпечені, гарантовані та захищені її права і свободи. З одного боку - це загальносоціальна і політична проблема, оскільки розвиток правової системи України залежить від взаємодії економічної, політичної та ін. складових суспільства, спрямованості і перспектив перехідного періоду, від політичної волі і відповідних політичних рішень, процесу їх реалізації. З другого боку, це спеціально-правова проблема, яка передбачає у своєму вирішенні удосконалення діяльності законодавчого органу, підвищення якості законів, внутрішньої узгодженості вітчизняного законодавства, послідовну гармонізацію норм європейського, міжнародного права і національного законодавства.

На даний момент часу українське законодавство є очевидно недосконалим, воно розвивається доволі хаотично, залежно від політичної кон'юнктури, є значною мірою невпорядкованим, суперечливим, складним і подекуди неможливим для реалізації. Спостерігається ігнорування правил законодавчої техніки, порушення принципу розподілу влад, інших демократичних принципів. Внаслідок цього суттєво знижується ефективність регулювання суспільних відносин, послаблюється стан законності і рівень правопорядку в країні, задекларовані численні права і свободи людини і громадянина залишаються в Україні слабозахищеними. Це змушує проаналізувати теоретичні та деякі історичні аспекти розуміння національного законодавства як явища сучасної правової дійсності, показати його роль як чинника суспільних перетворень, спробувати осягнути суперечливу історію розвитку законодавства, а також його природу як результату процесу демократизації суспільства.

При цьому потрібно належною мірою врахувати й те, що роль українського законодавства як чинника і результату демократичного розвитку буде суттєвою мірою визначати найближчі перспективи його розвитку, а також характер специфічних завдань з його удосконалення, які потребують невідкладного розв'язання.

Зазначені актуальні питання стали основним лейтмотивом теми даного дисертаційного дослідження, яке виконано за спеціальністю 12.00.01: теорія та історія держави і права, історія політичних і правових вчень, але, разом з тим, є до певної міри міждисциплінарним: дослідити цю тему практично неможливо без звернення до основ теорії демократії, теорії транзитивних суспільств, без аналізу конкретної історичної практики, без з'ясування логічних передумов взаємодії демократії і законодавства, значення національного законодавства у процесі демократизації. Актуальність теми пояснюється також і тим, що всебічний аналіз історичних і теоретичних аспектів взаємозалежності національного законодавства і процесу демократичних перетворень може допомогти у розробці науково обгрунтованих пропозицій і рекомендацій з удосконалення законотворчості, систематизації законодавства, підвищення його ефективності, визначення пріоритетів законодавчої діяльності на перспективу.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію підготовлено в рамках виконання теми наукового дослідження Інституту міжнародних відносин “Міжнародні правові, політичні та економічні засади розвитку України” №01БФО48-01 (“Інтеграція України у світовий та європейський правовий простір”), комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Наукові проблеми державотворення України”.

Мета і завдання дослідження. Автором було поставлено за мету здійснити комплексний теоретико-історичний аналіз національного законодавства періоду демократичних перетворень. Досягнення цієї мети зумовило постановку наступних завдань:

з'ясувати теоретичне підгрунтя процесу розвитку політичної демократії і національного законодавства у період переходу від тоталітаризму до демократії;

проаналізувати особливості перехідного періоду в Україні, по-перше, з точки зору демократизації політичного і державного життя, по-друге, з точки зору передумов та реального формування національного законодавства, його ролі у забезпеченні процесу демократизації, здійсненні суспільних перетворень;

визначити й обгрунтувати основні риси, етапи, тенденції і фактори, які впливають на становлення законодавства України; динаміку розвитку його окремих галузей та інститутів; відповідність європейським і міжнародним стандартам;

проаналізувати передумови і перспективи удосконалення чинного національного законодавства, підвищення його узгодженості й ефективності в умовах формування громадянського суспільства в Україні.

Об'єктом дисертаційного дослідження є національне законодавство в умовах еволюції від тоталітарного до демократичного політичного режиму.

Предметом дослідження є особливості становлення демократії, формування і функціонування національного законодавства України, його роль в умовах перехідного періоду.

Методологічна основа дисертації. Автор виходив з вимог загально-філософського діалектичного методу, а також пов'язаного з ним ряду загально-наукових і спеціально-наукових методів. Так, досліджувати явище законодавства неможливо без системного методу, використання формально-юридичного і порівняльно-правового методів дало змогу проаналізувати закони та практику суспільних перетворень в Україні й інших країнах, встановити основні тенденції, напрями і закономірності становлення національного законодавства. Використання загальнонаукових (структурно-функціонального, прогнозування, багатофакторності) і спеціально-правових методів (історико-правового, формально-юридичного, ін.) було корисним при з'ясуванні сутності і реального змісту політичних, правових явищ сучасної української дійсності. Метод прогнозування дав підстави для деяких рекомендацій з удосконалення законодавства, а конкретно-соціологічний (документальний, спостереження, вивчення документів) метод дав можливість доказово ілюструвати теоретичні висновки і положення дисертації.

Джерельну базу дослідження становлять, зокрема, законодавство України й деяких зарубіжних країн, міжнародно-правові акти, правозастосовча й правотлумачна практика, матеріали діяльності Верховної Ради, Верховного Суду, Конституційного Суду України; спеціальна наукова література (філософська, історична, політологічна, теоретико-юридична, галузева юридична, міжнародно-правова). Автором при написанні дисертації було використано матеріали наукових конференцій, присвячених перехідному до демократії періоду, розвитку суспільства і держави, права і національного законодавства в Україні, удосконалення його системи.

Науково-теоретичну базу дисертації становлять праці українських та зарубіжних вчених, політичних діячів, адже сучасна наука не стоїть осторонь актуальних проблем демократичних перетворень, аналізу їх законодавчого забезпечення. Суттєву увагу до трансформаційних процесів, перехідного періоду, функціонування громадянського суспільства, демократичних інститутів приділяють такі юристи, політологи, історики як І. Білас, В. Бабкін, В. Журавський, В. Медведчук, В. Полохало, Ю. Римаренко, Й. Рисіч, Ф. Рудич, О. Скакун, О. Скрипнюк, С. Сливка, М. Томенко, Г. Щедрова, а також С. Алексєєв, В. Біблер, Б. Замбровський, Т. Карозерс, А. Лейпхарт, А. Мігранян, Д. Фадєєв та ін.

У ході дослідження проблем становлення і функціонування національного законодавства України автор спиралась на роботи ряду відомих українських вчених (С. Бобровник, Є. Бурлай, П. Євграфов, В. Забігайло, О. Задорожний, А. Заєць, М. Козюбра, А. Колодій, В. Копєйчиков, О. Копиленко, Є. Кубко, Н. Онищенко, В. Опришко, М. Орзіх, В. Погорілко, П. Рабінович, В. Селіванов, В. Стретович, В. Тацій, Ю. Тихомиров, Є. Тихонова, Ю. Тодика, В. Шаповал, В. Шишкін, Я. Шевченко, Ю. Шемшученко, М. Цвік, О. Ющик і т.д.). Вартий окремої згадки факт появи останнім часом фундаментальних праць з питань права України, комплексних монографічних досліджень теоретичних і практичних проблем посткомуністичної трансформації, закономірностей розвитку національного законодавства, окремих його галузей. Наприклад, фундаментальна монографія В.Селіванова “Право і влада суверенної України: методологічні аспекти” (Київ, 2002) не тільки дає соціально-правову орієнтацію, методологічно обгрунтовану постановку проблем, але і пропонує вирішення важливих науково-практичних питань сучасного розвитку суспільства і держави.

Наукова новизна одержаних результатів роботи полягає у тому, що вона є першою спробою комплексного теоретико-історичного дослідження становлення національного законодавства України в умовах демократичних перетворень. Основні наукові положення, у яких найбільшою мірою відображено новизну дослідження, зводяться до наступного:

Проаналізовано особливості перехідного періоду від тоталітаризму до демократії в Україні (одночасна розбудова держави і трансформація суспільства тощо), політико-правові передумови утвердження і функціонування демократичного політичного режиму.

Обгрунтовано висновок про взаємозалежність демократії і законодавства на інституційному рівні, процесів демократизації суспільства і становлення національного законодавства. Змішаний політичний режим, змішана форма правління як результати перехідного періоду впливають на формування і характер українського законодавства. У свою чергу, національне законодавство є основою, передумовою, інструментом здійснення демократичних перетворень; у певних випадках законодавство є перешкодою для позитивних змін у суспільстві.

Сформульовано висновок щодо специфіки національної демократії, встановленої в Україні на даний момент часу. Характерною її рисою є, значною мірою, формальний характер, демократичні інститути в Україні зафіксовані нормативно, однак реалізуються неузгоджено і непослідовно, їй притаманні суперечності між законодавчо задекларованою формою і реальним змістом.

Окреслено основні етапи становлення національного законодавства: попередній (1985-1991 рр.), перший (1991-1996 рр.), другий чи сучасний (1996-2003 рр.), кожному з яких характерні функціональні особливості. Етапним моментом розвитку законодавства є прийняття Конституції України 1996р., яка визначила засади демократичного розвитку суспільства і національної правової системи; разом з тим, необхідною мірою вона ще не перетворилася на основний структуроутворюючий принцип українського суспільства.

Запропоновано комплексне бачення становлення системи законодавства України, проаналізовано його основні риси, тенденції і закономірності розвитку (наступність законодавства СРСР і УРСР, інтеграція і диференціація, спеціалізація та уніфікація законодавчого регулювання, кількісні та якісні зміни тощо). Характерними для розвитку національного законодавства були моменти передачі законодавчих повноважень органам виконавчої влади України, що спричинило як позитивні, так і негативні наслідки.

Особливістю національного законодавства України у перехідний період є зумовлена інтеграційними процесами потреба його гармонізації з міжнародними стандартами і європейським законодавством. Це чинник, що ускладнює процес його розвитку; запозичення нормативного матеріалу Європи і світу інколи відбувається без належного врахування реальної соціальної та психологічної готовності, що має існувати в Україні для його гармонізації.

Аргументується висновок, що сучасне законодавство України перебуває на перехідному етапі еволюції від переважно адміністративних методів регулювання до методів фіксації економічного і політичного плюралізму, як і сама правова система еволюціонує від соціалістичної до романо-германської. Відповідно воно є компілятивним і суперечливим за функціональними характеристиками, розвиток суспільних відносин інколи випереджає можливості чинних законів, які не завжди відповідають принципам соціальної справедливості.

Теоретичне і практичне значення наукового дослідження пояснюється специфічним напрямом дослідження, у якому теоретичний аналіз здійснюється на грунті історичних і фактологічних спостережень. Сформульовані у дисертації узагальнення та висновки можуть бути використані у практичній діяльності органів державної влади, причетних до організаційного забезпечення законотворчого процесу (Секретаріату Верховної Ради України, Міністерства юстиції України, ін. центральних органів державної влади), у діяльності політичних партій, громадських об'єднань тощо.

Аналітичний матеріал дисертації може виявитися корисним у наукових дослідженнях проблем трансформації суспільства і становлення системи законодавства України в рамках юридичної, політичної та історичної науки; при розробці навчальних посібників та методичних рекомендацій і викладанні курсів “Теорія держави і права”, “Історія української державності і права” тощо. До певної міри результати дослідження можуть сприяти правовиховній діяльності, стверджуючи конструктивно-критичний погляд на сучасне законодавство, його суперечливу роль при формуванні громадянського суспільства в Україні.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації оприлюднені у доповідях на міжнародних науково-практичних конференціях в Інституті міжнародних відносин (Київ, 13.04.2000р., 18.10.2001р.), науково-практичній конференції “Правові проблеми сучасності очима молодих дослідників” (Київ, 29.11.2001р.), VIII науково-практичній конференції “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (Львів, 13.02.2002р.), IX Міжнародній науковій конференції “Ломоносов” (Москва, 9.04.2002р.). Результати дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри порівняльного і європейського права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Публікації. Основні положення дисертації відображені автором у 9 наукових статтях у фахових виданнях і 3-х тезах виступів на науково-практичних конференціях.

Структура та обсяг дисертації обумовлені метою і характером завдань дослідження. Відповідно до них дисертація складається із вступу, двох розділів, чотирьох підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації 201 сторінка, у тому числі 30 сторінок - список використаних джерел (380 найменувань).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовується актуальність і важливість теми дослідження, його мета та основні завдання, предмет і методологія, розглядається рівень її наукової розробленості, дається характеристика об'єкту і предмету роботи, наукова новизна, теоретичне і практичне значення дисертації, визначаються основні положення, що виносяться на захист, ступінь апробації, впровадження і характер публікацій, у яких сформульовано основні результати дослідження.

Перший розділ “Демократія і законодавство в перехідному суспільстві” присвячений переважно теоретичному аналізу і синтезу різних концепцій основних понять дослідження (“демократія” і “законодавство”), відносно яких існує чимало різнопланових точок зору.

Підрозділ 1.1 “Особливості політичного устрою країни в умовах переходу від тоталітаризму до демократії” містить стислу теоретичну характеристику поняття „демократія”, яке в сучасному суспільствознавстві перетворилося на категорію не тільки надзвичайно багатоаспектну, а й подекуди спекулятивно-ритуальну. У роботі досліджуються окремі значення цього поняття (демократія як режим, демократія як сукупність ідей, демократія як технологія тощо), з'ясовується неоднозначність демократичних трансформацій стійкого авторитарного режиму (такі трансформації можуть відігравати роль дестабілізаційного чинника в суспільстві). Коротко характеризується також механізм реалізації демократії як режиму та його основні ланки.

Суттєву увагу приділено аналізу явища демократії в умовах перехідного періоду з одночасним з'ясуванням змісту поняття „перехідний період” та його кореляцій. Крім суто понятійного, автор досліджує конкретно-історичну практику окремих транзитивних (перехідних) суспільств сучасності, аналізує особливості практики „переходу” в ряді пострадянських та постсоціалістичних країн, використовуючи при цьому як конкретно-інформаційні, так і аналітичні джерела. Більшість країн колишнього СРСР, Центрально-Східної Європи перебувають на різних стадіях переходу до демократичного режиму. Єдиних універсальних моделей демократії і процесу демократизації не існує, і разом з тим використання порівняльного методу дає змогу робити певні узагальнюючі висновки про закономірності й особливості трансформації політичних режимів, співвідношення законодавства і демократії у перехідних суспільствах і державах.

На думку автора, специфіка демократії як соціального феномену найбільш повно проявляється в категоріях „форма державно-політичного режиму” та „форма правління”, у зв”язку з чим аналізується еволюція форм політичного режиму і правління в країнах перехідного типу з активним використанням при цьому категорії „змішаного режиму” та „змішаної форми правління” - форм гібридного типу, які суперечливим чином поєднують у собі елементи архаїчної та новітньої політичної, державно-управлінської практики та практики правового регулювання. На основі детального аналізу сучасної ситуації в Україні остання характеризується саме як країна змішаної (гібридної) демократії та країна, демократична практика у якій є значною мірою формальною (проголошена форма без належного змістовного наповнення). Дані висновки автор обгрунтовує аналізом динаміки конкретних державних і політичних інститутів (парламент, президент, партійна система і політична опозиція, судова система тощо), а також, що, на думку автора є вельми суттєвим, - відповідною динамікою в українському законодавстві.

Підрозділ 1.2 “Національне законодавство як основа демократизації суспільства” присвячений теоретичним аспектам поняття „законодавство” та питанням взаємозалежності демократії і законодавства як соціальних явищ. За всієї важливості цього питання воно, за констатацією автора, є малодослідженою проблемою з широким діапазоном наукового підходу. Останнє пояснюється, зокрема, широким і різноманітним тлумаченням природи та соціального призначення демократії, права і закону, непрямолінійними і неоднозначними формами взаємозв'язків між ними. Аналіз процесів суспільного розвитку, елементами яких є демократія, громадянське суспільство, держава, право і закон, свідчить, що у їх співвідношенні немає первинності і вторинності. Будучи взаємопов'язаними і взаємозалежними категоріями, кожна з них має свої закономірності розвитку, зміст і форму.

Світовий і національний досвід підтверджує, що демократія, хоч може зароджуватися і в позаправових, позазаконних формах, але довго таким чином існувати не може, вироджуючись в охлократію, диктатуру, бюрократію тощо.

Звідси зрозумілою є роль, яку за логікою має відіграти в процесі демократичної еволюції законодавство. Саме законотворення і реалізація законів є механізмом поступового творення нових суспільних відносин, регулювання нових сфер суспільного життя. Соціальний вплив законодавства в сучасній країні є тим більш високим, що воно охоплює більшість галузей людської життєдіяльності, межі його регулятивного впливу на суспільні відносини у відповідності з ускладненням соціального життя постійно розширюються.

Тому зрозуміло, що демократію в конструктивному значенні цього слова неможливо уявити поза законом і, навпаки, послідовна демократія за рамками закону практично неможлива: демократія і законодавство є взаємопов'язаними явищами, законодавчі норми покликані впорядкувати суспільні відносини, зробити їх системними, здатними утвердити у поведінці і свідомості людей загальновизнані принципи справедливості. Законодавство, виконуючи регулятивно-організуючі, стимулюючі та стабілізуючі функції в суспільстві, виступає єдино можливим засобом універсального ствердження демократичних механізмів та інститутів, засобом забезпечення прав і законних інтересів людини у відносинах як з громадянами, так і державою як системою влади.

У світлі згаданого інституційного аналізу автор вважав за необхідне розглянути важливі аспекти теорії закондавства у тому вигляді, у якому вони представлені в сучасному вітчизняному правознавстві. У підрозділі, зокрема, аналізується саме поняття „законодавство” (автор є прихильником вузького значення цього поняття), співвідношення категорій „закон” і „право”, основні функції, які виконує законодавство в сучасному суспільстві (інтегративну, регулятивну, комунікативну та ін.), аналізує найбільш суттєві його риси як чинника демократичних перетворень (законодавство як необхідний інструмент демократизації суспільства, забезпечення законних інтересів і потреб людини; законодавство як чинник розширення і поглиблення правового регулювання; законодавство як важіль зміни методів правового регулювання; законодавство як необхідний інструмент економічних перетворень; законодавство як засіб реалізації державної політики; технічне опрацювання законодавства, удосконалення його юридичної форми; посилення впливу норм і принципів європейського і міжнародного права, іноземного законодавства та ін.).

Окремим аспектом аналізу в підрозділі є сам феномен національного законодавства України, соціально-історичні та інші чинники його формування і розвитку. На думку автора, однією з важливих особливостей взаємозв'язку демократії і національного законодавства, процесів їх становлення в Україні в умовах перехідного періоду є факт того, що власне національне законодавство виникає і отримує первинний розвиток саме у результаті розпочатих демократичних перетворень. Так, принаймі, відбувалося в Україні - Акт проголошенння незалежності України від 24 серпня 1991 р. передбачив, що з моменту його прийняття на території України мають чинність виключно Конституція і закони України. Це зумовило розгортання самостійної законотворчої діяльності буквально з перших днів її існування, а в певному розумінні - навіть до моменту формального проголошення державної незалежності, що відобразило динаміку розвитку українського суспільства.

У подальшому ця теза отримує у дисертації конкретне розкриття на прикладах розвитку окремих галузей українського законодавства, які найбільшою мірою відбили суперечності періоду демократичних змін в Україні.

Другий розділ “Національне законодавство і демократія в Україні: взаємодія і розвиток” має відчутний історичний аспект і присвячений аналізу становлення та розвитку національного законодавства України в контексті демократичних змін, а також критичному розгляду сучасного стану національного законодавства як необхідного чинника подальшої демократизації українського суспільства. При цьому автор робить спробу поглянути на роль законодавства комплексно, проаналізувати стан справ практично в усіх галузях законодавства, від яких принциповою мірою залежить динаміка демократичних змін. Об'єктом окремої уваги в розділі є внутрішні проблеми самого законодавства як основного чинника ефективного правового регулювання в сучасному суспільстві.

У підрозділі 2.1 “Основні етапи, тенденції, напрями розвитку і сучасний стан українського законодавства” автор зазначає, що на даний момент часу національне законодавство України можна аналізувати не тільки з точки зору його формально-юридичних та системних характеристик (сутності, структури, функцій, елементів тощо), а й з точки зору основних темпоральних характеристик, історичного моменту його виникнення, первинного розвитку і перспектив. Природно, що суто хронологічний момент є невід'ємним від соціально змістовного, що дозволяє робити певні узагальнення про можливі закономірності розвитку національного законодавства країн, що переживають політичну еволюцію від тоталітарних, авторитарних до демократичних політичних форм, про певні етапи, стадії цього розвитку, його тенденції як протягом усього періоду історії становлення законодавства, так і окремих етапів (включаючи сучасний).

У підрозділі робиться спроба періодизації історії становлення і первинного розвитку національного законодавства України. Найчастіше у літературі вона періодизується гранично просто - до і після Конституції 1996 р. На думку автора, є підстави для менш спрощеного погляду на це питання і для розрізнення тут наступних періодів та етапів:

І) попередній - до моменту проголошення незалежності України (1985 -1991 рр. - законодавчі акти, що діяли на території України), у тому числі:

етап первинних політичних змін періоду 1985-1990 рр. Це період ортодоксальних законів радянського періоду, що регулювали різні аспекти суспільного життя України. Вони закріплювали гіперцентралізованість, разом з тим не можна заперечувати їх певного позитивного значення для населення, господарства тощо. Наприклад, Закон про мови 1989 р. та ін. відтворювали процес розпаду СРСР, початку активних політичних змін, лібералізації на рівні республіки, зростаючий рівень громадської свідомості;

1990-1991 рр. - від Декларації про державний суверенітет України 1990 р. до Акту проголошення незалежності України. Це етап первинного становлення національного законодавства;

ІІ) 1991-1996 рр. - період законів І покоління, у тому числі:

1991-1994 рр. - етап, коли Акт проголошення незалежності України, всеукраїнський референдум 1991 р., далі велика хвиля декларативних та напівдекларативних законів (подібно до практики уряду УНР), які засвідчили прагнення формалізувати факт суспільних змін в усіх сферах (економіці, політиці, державному апараті, т.і.). Цей етап є також моментом істотного загострення суперечок між Верховною Радою України і Президентом як вищих інституцій влади;

1994-1996 рр. - етап, що характеризується наростанням економічного і соціального напруження, падіння виробництва, рівня життя, політичною кризою, протиріччя між парламентом і Президентом, який 1994 року проголосив державний курс радикальних соціально-економічних реформ. Значними подіями цього етапу можна визнати політичний компроміс - Конституційний Договір 1995 р., наступне прийняття Конституції 1996 р. та відповідну супроводжувальну законотворчу діяльність.

ІІІ) сучасний (1996-2003 рр). - період законів ІІ покоління, в тому числі

1996 - 2002 рр. - цілеспрямована розбудова законодавчої бази відповідно до положень Конституції України, що характеризується завершенням третьої хвилі приватизації, остаточним визначенням економічних центрів, потребою стабілізації і формування дієвої правоцентристської опозиції. Кульмінацією даного етапу стала консолідація опозиційних сил і парламентські вибори 2002 р., що знайшло відповідне відбиття у законодавчому і законотворчому процесі (зміна виборчих законів, 5 вето на Закон про Кабінет Міністрів України і т.д.), з 2002 р. - до сьогодні. Етапна ознака - спроба внести зміни до Конституції з метою перерозподілу повноважень органів державної влади, насамперед, Президента і парламенту тощо.

Подібна періодизація, на думку автора, має під собою реальне підгрунтя - динаміку політичної ситуації, зміни співвідношення політичних сил в країні, які відтворили більш глибокі соціально-економічні процеси. Очевидно, що зазначена динаміка відбилася і на характері змін в системі нормативних актів України практично на всіх рівнях, причому ці зміни важко оцінювати з точки зору їх прогресивності.

Як і політичний процес, процес розвитку законодавства виявився відповідно суперечливим. Разом з тим, на фоні певних позитивних ознак в динаміці соціально-економічного розвитку в Україні, можна говорити про позитивну роль законодавства на шляху її політтичної еволюції.

Крім зазначеного аспекту у підрозділі проаналізовано також деякі позиції теоретичного характеру, наприклад, загальні тенденції становлення національного законодавства (наступність, інтенсифікація законотворчості, інтеграція і диференціація, а також суттєве розширення сфер законодавчого регулювання, певне наближення його до міжнародних та європейських правових стандартів тощо); основні напрями розвитку законодавства як чинника демократичних змін (поява законодавства про вибори, про основні права людини, соціального законодавства, законодавства, що закріпило засади ринкової економіки тощо). У цьому ж підрозділі зосереджено критичний аналіз нинішнього стану українського законодавства, його основних недоліків і дефектів, можливих напрямків їх подолання.

У підрозділі 2.2 “Національне законодавство як передумова ствердження громадянського суспільства в Україні, інтеграції у європейське і світове співтовариства” аналізується сучасна роль національного законодавства України у ствердженні і закріпленні засад громадянського суспільства, а також його роль як чинника наближення України до світових та європейських демократичних цінностей та досвіду. Значне місце у рамках цього підрозділу відведене факту прийняття Конституції України 1996 р. та її ролі як чинника розвитку демократії та розвитку українського законодавства (через визначення найбільш важливих результатів, якими супроводжувалося її прийняття). У підрозділі відзаначається також роль міжнародного чинника в стимулюванні розвитку українського законодавства та його демократичного потенціалу (необхідність адекватної імплементації на українському грунті норм міжнародного права, гармонізації національного законодавства України з правом Євросоюзу і Ради Європи тощо). Одночасно згадується і про негативні моменти, якими супроводжується процес непомірно інтенсивного підведення законодавства України під світові та європейські стандарти: здійснити такого роду формальну підгонку - ще не означає досягти подібних до європейських результатів у реальному регулюванні та в реальних наслідках.

Висновки

1. Як і в інших посттоталітарних країнах, в Україні відбувається еволюційний процес переходу до демократії, особливостями якого є одночасна розбудова держави та посттоталітарна трансформація суспільства Україна належить до типу перехідних суспільств і держав соціально-демократичної орієнтації зі змішаною формою правління і змішаним політичним режимом, поєднуючи ознаки усіх його різновидів, що, зокрема, впливає на формування національного законодавства і характер законодавчої діяльності.

2. Демократія і законодавство є взаємопов'язаними явищами: якість законодавства і законодавчої діяльності є умовою (основою, засобом) здійснення трансформаційних процесів. Ефективне національне законодавство покликане визначати зміст і розвиток демократії, формальні засади громадянського суспільства, функціонування держави, порядок її взаємодії із соціальними групами і суспільством. З іншого боку, одним з основних завдань суспільних перетворень в Україні є створення сучасної, відповідної міжнародним стандартам системи законодавства як результату демократизації.

3. Умовно процес становлення національного законодавства можна поділити на такі етапи: попередній (1985-1991 рр.), закони І покоління - 1991-1996 рр. (кількісні зміни, спрямовані на формування інститутів державної влади, нових економічних відносин в основному в межах законодавчого поля часів тоталітаризму) і сучасний - закони ІІ покоління - 1996-2003 рр. (цілеспрямована розбудова законодавства згідно з Конституцією України, поступово закони характеризуються концептуальністю, прямою дією, відсутністю надмірної ідеологізації, професійністю, конструктивністю, імплементацією норм міжнародного права).

4. Конституція України 1996р., визначивши засади створення демократичної системи суспільства і держави, є формально-юридичною базою демократії. Як основа розвитку національного законодавства, Конституція визначає основні його напрями (прийняття нових законів, приведення законів у відповідність з конституційними нормами, ін.).

5. Загальними тенденціями становлення законодавства України є наступність, інтеграція і диференціація, уніфікація і спеціалізація, кількісні і якісні зміни (формування нових галузей та інститутів), зміна сфер і методів, розширення правового регулювання тощо. До типологічних тенденцій відносять гуманізацію, соціалізацію, етнізацію законодавства, сприяння утвердженню громадянського суспільства і правової держави, наближення до загальнолюдських стандартів.

6. У сучасних умовах українське законодавство включає закони і підзаконні нормативні акти України, часів СРСР і УРСР, які не втратили силу. Тобто, як інструмент формування нових соціальних відносин, ринкової економіки та політичних структур, гарантій прав людини, народу, національне законодавство України має компілятивний (змішаний) характер, знаходиться на перехідному етапі його перетворення від командно-адміністративних методів регулювання у засіб досягнення політичної та економічної свободи особистості, від соціалістичної правової системи до романо-германської. Зростання обсягів законодавчої діяльності потребує підвищення соціальної ролі закону.

7. Основним критерієм оцінки політичного режиму є визнання, дотримання прав людини і можна зробити висновок про теоретичну відповідність Конституції і чинного законодавства України загальнолюдським стандартам, але щодо реалізації прав і свобод людини - існують проблеми, пов'язані, насамперед, з умовами перехідного періоду.

Зближення правових систем європейських держав є найважливішою традицією формування галузей національного законодавства і для інтеграції у європейське та світове співтовариства, входження у їх правовий простір, для відповідності демократичним принципам Україна потребує відповідних змін політичної системи, одночасного реформування на основі науково обгрунтованих концепцій у взаємопов'язаних блоках правової системи (законодавства, правоохоронних органів, юридичної науки; врахування державотворчих, політичних, соціально-економічних, культурних та інших чинників).

Основні положення, теоретичні і практичні висновки дисертації відображені автором у наступних статтях, тезах виступів на наукових конференціях

1.Загальні тенденції становлення правової системи України у період переходу від тоталітаризму до демократії // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. праць. - Вип.28 (частина І). - Київ, 2001. - С.111-124.

2.Конституція України 1996 р. - основа створення національної правової системи // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. праць. - Вип.30 (частина ІІ). - Київ, 2001. - С.129-139.

3. Національно-правові передумови застосування міжнародного права у законодавстві України: проблеми теорії і практики // Науковий вісник Дипломатичної академії України. - 2002. - Вип.6. - С.232-240.

4. Державно-правова реформа як передумова становлення українського законодавства // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. праць. - Вип.33 (частина І). - Київ, 2002. - С.128-133.

5. Проблеми і перспективи законотворчості в Україні // Підприємництво, господарство і право. - 2002. - №10. - С.3-7.

6. Еволюція законодавства про місцеве самоврядування в Україні та його відповідність міжнародним стандартам // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія: міжнародні відносини. - 2003. - Вип.27. - С.204-208.

7. Перехідний період в історії українського державотворення // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія: юридичні науки. - 2003. - Вип.55. - С.153-157.

8. Проблеми впровадження європейських стандартів у законодавство України шляхом демократичних реформ // Український часопис міжнародного права. - 2002. - №4. - С.26-32.

9. Систематизація українського законодавства в умовах ринкових перетворень // Економіка, Фінанси, Право. - 2002. - №10. - С.19-24.

10.Особливості становлення правової системи України у період переходу від тоталітаризму до демократії. Тези виступу на щорічній міжнародній науковій конференції Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Київ, 18 жовтня 2001 // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. праць. -2001. - Вип.29 (частина ІІ). - С.81-87.

11.Загальні тенденції становлення системи законодавства України у період переходу від тоталітаризму до демократії // Міжнародна науково-практична конференція студентів і аспірантів “Правові проблеми сучасності очима молодих дослідників”, Київ, юридичний факультет КНУ ім. Тараса Шевченка, 29-30 листопада 2001 р. - С.20-24.

12.Роль українського законодавства при формуванні громадянського суспільства // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні / Матеріали VІІІ регіональної науково-практичної конференції. - Львів, 13-14 лютого 2002 р. - С.34-37.

Размещено на Allbest.ru