УДК 35.01: 261.07

ШЛЯХИ ТА МЕХАНІЗМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ

Спеціальність 25.00.02 - Механізми державного управління

АВТОРЕФ ЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

Донецьк - 2004р.

Роботу виконано в Донецькій державній академії управління Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник - доктор політичних наук, старший науковий співробітник СЬОМІН Сергій Валерійович, Апарат Ради національної безпеки і оборони України, Керівник Управління проблем внутрішньополітичної безпеки (м. Київ).

Офіційні опоненти:

доктор політичних наук, професор ШУБА Олексій Васильович, Верховна Рада України, заступник завідуючого відділом Апарату (м. Київ);

кандидат наук з державного управління Братковський Мирон Леонідович, Донецька державна академія управління Міністерства освіти і науки України, доцент кафедри соціально-гуманітарних дисциплін (м. Донецьк).

Провідна установа: Національна академія державного управління при Президентові України, Інститут проблем державного управління та місцевого самоврядування.

Захист відбудеться 19.05.2004 року о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.107.01 в Донецькій державній академії управління Міністерства освіти і науки України за адресою: 83015, м. Донецьк, вул. Челюскінців, 163 а.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Донецької державної академії управління Міністерства освіти і науки України за адресою: 83015, м. Донецьк, вул. Челюскінців, 163 а.

Автореферат розіслано 16.04. 2004 року

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Я.С. Клейнер

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

неокульт релігія державний політика

Актуальність теми. Україна з перших днів існування як незалежна держава проголосила світові про своє бажання неухильно дотримуватися принципів демократії. Її прагнення стати повноправним членом Європейської Співдружності потребує від неї всебічної гармонізації суспільного життя, зокрема, в духовній сфері, актуалізує питання наукового забезпечення процесу регулювання державно-церковних відносин.

Релігійний чинник в умовах політичних, соціальних та економічних трансформацій набуває все більшого впливу на процеси в державі й стає невід'ємним атрибутом суспільного життя. Релігійні організації, володіючи значними матеріальними та людськими ресурсами і маючи безпосередній вихід на електорат, стали важливим елементом української суспільно-політичної сфери. Нерідко вони опікуються не стільки інтересами громадян, суспільства та держави, скільки відстоюють власні інтереси, а інколи інтереси іншої держави чи її політичних кіл. Участь служителів культу у виборчих кампаніях на усіх рівнях, узгодженість дій місцевих органів влади та регіональних церковних осередків, вихід релігійного життя за межі державних кордонів - це далеко не повний перелік позицій, за якими релігійний чинник набуває дедалі більшого впливу на національну безпеку України. Історичний досвід переконує, що недостатня увага і некерованість процесами, які відбуваються в гуманітарній сфері загалом та релігійному житті зокрема, може призвести до серйозних соціально-політичних конфліктів.

Особливістю сучасної релігійної ситуації в України є збільшення чисельності та впливу не тільки традиційних, але й новітніх релігійних об'єднань (далі - неокультів). На відміну від історичних українських конфесій, вони не мають досвіду засвоєння поступу національної етнокультури. Більш того, діяльність деяких з них містить в собі значний потенціал деструкції, що загрожує підвалинам стабільності українського суспільства. Одночасно насторожує той факт, що релігійні практики деяких представлених у нашій країні неокультів порушують гарантовані Конституцією та законами України права людини. Поширення в Україні окремих новітніх релігійних віровчень нині перестало бути лише міжконфесійною проблемою і дедалі більше впливає на стабільність у державі. В зв'язку з цим серйозної уваги потребує розгляд питання протидії експансії іноземних місіонерів, висвітлення фактів їхньої протиправної діяльності.

Головним завданням відповідних державних інституцій України як демократичної держави у сфері захисту суспільства та прав і свобод громадян від негативного впливу неокультів є:

забезпечення широким верствам населення доступу до об'єктивної інформації про особливості віровчення та культової практики поширених в Україні релігійних об'єднань;

вжиття адекватних заходів, у разі порушення закону, незважаючи на те, якою релігійною ідеологією прикриваються порушники;

недопущення порушень прав людини, міжнародних нормативно-правових актів та вітчизняного законодавства щодо свободи совісті.

Україні як суверенній державі необхідно формувати та відпрацьовувати механізми забезпечення власних національних інтересів, зокрема шляхом розробки і впровадження відповідної державної політики в духовно-релігійній сфері. Будь-яке посягання на життєві інтереси нації в духовно-релігійній сфері є прямою загрозою її існуванню і потребує швидкої та дієвої мобілізації всіх захисних механізмів державної й суспільної протидії.

Особливо пильної уваги потребують неокульти, які необхідно систематично ретельно вивчати на загальнодержавному рівні науковцям різних галузей знань (державного управління, релігієзнавства, правознавства, політології, психології тощо) та представникам відповідних державних органів. Це вивчення необхідно проводити з метою розробки механізмів вдосконалення державно-церковних відносин, адаптування вітчизняного законодавства до міжнародних нормативно-правових стандартів, поширення інформації серед широкого загалу про діяльність неокультів, а також правового обґрунтування впровадження щодо їх екстремістськи налаштованих представників карних санкцій для ефективної протидії порушенням, які становлять загрозу національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю та моральному стану населення, правам і свободам людини.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано згідно з тематикою науково-дослідницьких робіт Донецької державної академії управління, яка затверджена на засіданні Вченої ради ДонДАУ від 28.01.99, зокрема роботи проводилися за темою №99.06.03 “Розробка науково-методичних основ та інструментальних засобів прийняття управлінських рішень в органах влади та управління з використанням сучасних інформаційних технологій” (номер державної реєстрації 0102U001293) та розробляється в межах науково-дослідницької роботи Центру перспективних соціальних досліджень Міністерства праці та НАН України - “Аналіз основних показників розвитку соціальних програм” (номер державної реєстрації 0103U005039) і безпосередньо пов'язана з науковою темою відділу моніторингу соціальних процесів. У рамках цих тем автором розроблені пропозиції з вдосконалення державно-церковних відносин в Україні та методичні рекомендації щодо професійної діяльності державних службовців. Результати особистої участі автора у цих дослідженнях публікувалися в наукових виданнях та у вигляді тез доповідей.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертації полягає в розробленні концептуальних засад та механізмів вдосконалення державно-церковних відносин в Україні з метою забезпечення національної безпеки у духовно-релігійній сфері.

Відповідно до цієї мети визначено завдання дослідження:

проаналізувати характерні ознаки неокультів з метою розробки відповідної класифікації цих об'єднань;

розглянути законодавство та політику Європарламенту щодо новітніх релігійних об'єднань у контексті євроінтеграції України з метою врахування його рекомендацій при формуванні державної політики нашої держави та оновленні вітчизняного законодавства;

узагальнити світовий досвід державно-церковних відносин щодо виявлення, попередження і припинення протиправної діяльності представників неокультів, а також впровадження протекціоністської політики щодо традиційних церков як носіїв національної культури;

дослідити специфіку державно-церковних відносин у нашій державі для визначення духовно-релігійної складової національної безпеки України;

визначити ступінь загрози національній безпеці України від протиправних діянь представників неокультів, що становлять небезпеку для держави, суспільства та окремих громадян;

розробити пропозиції щодо вдосконалення вітчизняного законодавства з метою оптимізації системи державно-церковних відносин з урахуванням світового досвіду та особливостей релігійної ситуації в Україні, а також дати науково обґрунтовані організаційно-методичні рекомендації щодо професійної діяльності державних службовців та правоохоронних органів при взаємодії з представниками новітніх релігійних об'єднань.

Об'єктом дослідження виступають сучасні державно-церковні відносини в Україні, що розглядаються в контексті забезпечення національної безпеки держави.

Предметом дослідження є шляхи та механізми вдосконалення відносин між органами державного управління й новітніми релігійними об'єднаннями в Україні.

Методи дослідження: аналізу, синтезу, індукції, дедукції, історичний, логічний, системний, порівняльний, статистичний, соціально-правового аналізу та ін. Методи аналізу та синтезу використовувались для пізнання найбільш визначальних ознак особливостей формування й розвитку державно-церковних відносин як на теренах України, так і загалом у світі. Індукції та дедукції - для вивчення особливостей діяльності в нашій країні неокультів. Історичний - для аналізу еволюційного процесу реформування державно-церковних відносин та протидії протиправній діяльності неокультів у різних країнах світу, зокрема в Україні. Логічний - для дослідження найбільш загальних змістовних сторін функціонування неокультів для встановлення внутрішніх та зовнішніх зв'язків з протиправними діями їх представників. Системний - для вивчення характеристики неокультів (у правовому, релігієзнавчому, політологічному та психологічному аспектах). Порівняльний - при порівнянні систем державно-церковних відносин у різних країнах світу. Статистичний - під час опрацювання та аналізу матеріалів дисертації. Соціально-правового аналізу - для дослідження діяльності неокультів загалом як явища, так і конкретних протиправних дій їх представників, а також застосовується для аналізу законодавчої бази України та різних країн світу.

Наукова новизна одержаних результатів. Основний науковий результат дисертаційної роботи полягає в теоретичному обгрунтуванні необхідності вдосконалення та розробка нових механізмів державно-церковних відносин в Україні. Вона розкривається в таких наукових результатах.

Вперше:

визначено релігійну складову національної безпеки України, її об'єкти, суб'єкти, чинники та принципи;

розподілено духовно-релігійні загрози національній безпеці України за такими сферами життєдіяльності суспільства, як політична, економічна, соціальна, військова та інформаційна;

розроблено концептуальну модель і напрями реалізації національних інтересів України у сфері забезпечення духовно-релігійної безпеки від новітніх та закордонних релігійних об'єднань;

проведено комплексний аналіз діяльності новітніх релігійних об'єднань в Україні з використанням наукових здобутків і практичних напрацювань у різних галузях знань (державного управління, правознавства, політології, релігієзнавства та психології).

Удосконалено:

пріоритетні напрями наукового забезпечення вітчизняної державної політики в галузі релігійно-церковного життя;

механізми впровадження державно-управлінських заходів із виявлення, попередження й припинення протиправних діянь представників новітніх релігійних організацій;

основні напрями реалізації протекціоністської державної політики щодо традиційних церков як носіїв національної культури та шляхи її впровадження.

Отримало подальший розвиток:

розкриття шляхів та механізмів використання як державною службою загалом, так і окремими державними службовцями позитивного світового досвіду регулювання державно-церковних відносин.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає у:

сприянні розробці пріоритетних напрямів державної політики України в духовно-релігійній сфері та застосування при цьому нових управлінських механізмів і технологій;

застосуванні методологічного аналізу концептуальних засад державної політики в контексті забезпечення національної безпеки України в релігійно-церковному житті суспільства;

можливості вдосконалення навчальних програм з державного управління, правознавства, політології та підготовки спеціалізованих курсів з релігієзнавства;

уточненні та збагаченні категоріально-понятійного апарату науки з державного управління;

використанні в процесі подальших наукових досліджень з проблематики державно-церковних відносин та релігійно-церковного життя.

Методичні підходи і рекомендації, сформульовані у дисертації, були впроваджені в процесі підготовки наукових досліджень та першого засідання постійно діючого “круглого столу” “Соціальна безпека: пошук нової парадігми”, а також були використані при підготовці та проведенні занять з представниками Центру перспективних соціальних досліджень (довідка № 01/1 - 95 від 16.09.2003 року).

Особистий внесок здобувача. Дисертація є одноосібною науковою працею, в якій відображені результати, отримані здобувачем у процесі аналізу та узагальнення відповідних наукових праць і власних розробок. Окремі положення дисертації викладені у дев'яти публікаціях, виконаних у співавторстві. Персональний внесок дисертанта у написанні цих праць такий: у статтях з С.М.Левченком “Київ до 2000 року” - задум, особливості культової практики “Церкви Христа”; В.В.Остроуховим: “Івановство”, “Порівняльній аналіз класифікацій новітніх та нетрадиційних релігій, окультно-містичних течій”, “Проти ерозійного впливу неокультів”, “Ловці довірливих душ” - задум, завдання, висновки, рекомендації; С.В.Сьоміним - “Деякі шляхи вдосконалення державно-церковних відносин із застосуванням європейського досвіду” - аналіз систем держано-церковних відносин країн Європи, висновки; навчальному посібнику “Соціально-правове регулювання діяльності релігійних організацій” (автори С.І.Голотін, Ю.Г.Кальниш, В.М.Петрик та ін.): розділ 3 - “Проблеми регулювання та шляхи вдосконалення державно-церковних відносин в Україні”; монографії “Новітні та нетрадиційні релігії, містичні рухи у суспільно-політичній сфері України” (автори В.М.Петрик, Є.В.Ліхтенштейн, С.В.Сьомін та ін.): задум, розділ 1 - “Класифікація та загальна характеристика новітніх і нетрадиційних релігій та окультно-містичних груп”, розділ 2 - “Християнські групи”, розділ 5 - “Сатанинські секти”, розділ 6 - “Наукологічні культи”, розділ 8 - “Соціально-правовий аналіз діяльності новітніх та нетрадиційних культів”, підрозділ 3.1 - “Міжнародне товариство свідомості Крішни”, підрозділ 3.2 - “АУМ сінрікьо”, підрозділ 3.3 - “Рух Ошо”, підрозділ 4.2 - “Церква Єднання”, підрозділ 4.3 - “Бахаїзм”, підрозділ 4.4 - “Церква останнього заповіту”, підсумковий висновок; монографії “Держано-церковні відносини: світовий досвід і Україна (історико-політичний аналіз)” (автори С.В.Сьомін, Ю.Г. Кальниш, В.М. Петрик та ін.): задум, розділ 2 - “Духовно-релігійна складова національної безпеки України”; довідковому посібнику “Збірник нормативно-правових актів щодо свободи совісті та діяльності релігійних організацій” (упорядники В.М.Петрик, В.В.Остроухов) розділ 2 - “Вітчизняні нормативно-правові акти щодо свободи совісті та діяльності релігійних організацій”.

Апробація результатів дисертації. Основні результати, теоретичні положення, висновки, пропозиції та рекомендації були оприлюднені на шести наукових та науково-практичних конференціях: Міжнародна науково-практична конференція “Реформування державної служби в Україні: стан, проблеми, перспективи” (28 травня 1998 року); Міжнародна наукова конференція “Правовий статус особи: стан, проблеми, перспективи” (10-11 грудня 1998 року), Міжнародна науково-практична конференція “Механізм захисту прав і свобод людини в Україні” (11-12 червня 1999 року), Міжнародна конференція “Українська національна ідея: реалії і перспективи розвитку” (15-16 квітня 1999 року); Міжнародна науково-практична конференція “Православні духовні цінності і сучасність” (21 березня 2003 року); науково-практична конференція з міжнародною участю “Ефективність державного управління в контексті глобалізації та євроінтеграції” (29 травня 2003 року), Міжнародна науково-практична конференція “Тоталітарні культи в сучасному соціально-культурному просторі України: загроза національному менталітету та державній безпеці” (21 листопада 2003 року) та наукових публікаціях. Частина матеріалів знайшла своє відображення у навчальному та довідковому посібниках. Результати дисертаційного дослідження було апробовано під час проведення лекційних та семінарських занять у Національній академії Служби безпеки України і Європейського університету.

Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковано у двох монографіях, трьох статтях у збірниках наукових праць, дев'яти статтях наукових журналів, чотирьох матеріалах і тезах конференцій, навчальному та довідковому посібниках.

Структура та обсяг дисертації. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Обсяг основного змісту дисертації становить 184 сторінки, загальний обсяг - 197 сторінок. Використано 149 джерел на 13 сторінках та 12 додатків на 13 сторінках, у яких міститься 10 схем і 1 таблиця.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У “Вступі” обґрунтовано актуальність дисертаційного дослідження, розкрито його зв'язок з науковими програмами, визначено мету, завдання, об'єкт, предмет та методи дослідження, охарактеризовано наукову новизну і практичне значення одержаних результатів, а також особистий внесок здобувача та апробація результатів дисертації.

У першому розділі “Світова практика побудови сучасних систем відносин держави з новітніми та традиційними релігіями” подано огляд літератури за темою і вибір напрямків дослідження, охарактеризовано протиправну діяльність представників неокультів у різних державах, а також проаналізовано світовий досвід державно-церковних відносин із протидії протиправній діяльності неокультів та протекціоністської політики щодо традиційних церков як носіїв національної культури.

Дослідження феномену неокультів та проблем, які виникають у зв'язку з їх функціонуванням, проводили релігієзнавці, правознавці, політологи, психологи та фахівці з ін. галузей знань. Вони розглядали різні аспекти цієї проблематики: класифікація неокультів, протиправні діяння їх представників, заходи з протидії цим діянням, державна політика щодо новітніх релігійних об'єднань, психологічні аспекти їхньої культової практики та ін.

Моделі відносин між державою та релігійними об'єднаннями, зокрема новітніми, у різних країнах світу розглядали С.Бийсбервельд, Б.Вайг, К.Дьюрем, В.Єленський, Г.Моран, Х.Папасторис, Г.Робертс, Р.Торфс, С.Феррарі, Д.Шорт, А.Подлекс, Р.Зиппелиус та ін. Вони дослідили системи державно-церковних відносин у різних державах світу. Світовий досвід державно-церковних відносин потребує ґрунтовного аналізу та узагальнення з метою його творчого використання для вдосконалення державної політики України щодо релігійних організацій.

Державну політику України щодо релігійних організацій розглядали В.Бондаренко, В.Єленський, Ю.Кальниш, М.Навіченко, О.Разумков, С. Сьомін, О.Шуба та ін. Вони проаналізували широкий спектр проблем з цієї тематики, проте питання щодо конкретних механізмів вдосконалення державної політики щодо новітніх релігійних об'єднань ще й досі залишаються мало дослідженими.

У книгах Є. Балагушкіна, А. Григоренка, І. Григулевича, П.Гуревича, Є.І. Парнова, К. Привалова міститься значний обсяг інформації щодо історії, культової та позакультової практики новітніх релігійних об'єднань, але їхня діяльність, зокрема протиправна, розглядається лише стосовно західноєвропейських країн, США та інших держав далекого зарубіжжя.

Незважаючи на те, що перші представники неокультів з'явились у СРСР на початку 70-х років ХХ століття, а з кінця 80-х починається значний зріст їх кількості, радянські вчені діяльність вітчизняних неокультів досліджували мало. Велику увагу аналізу протиправної діяльності неокультів приділив у своїх роботах С.Сьомін. Він розглядає ступінь загрози державі, суспільству і його окремим громадянам від деструктивної діяльності неокультів, а також визначає чинники загроз національній безпеці України в релігійній сфері. С.Сьомін не тільки розглядає протиправну діяльність неокультів, а й розробляє окремі пропозиції щодо протидії цій діяльності.

У роботах зазначених вище авторів розкриваються широкі спектри проблем, пов'язаних з протиправними діяннями представників неокультів у різних державах, зокрема в Україні. Їх аналіз свідчить, що матеріали мають велике наукове й практичне значення і є базою для подальшого дослідження, але слід зазначити, що потребує подальшої розробки питання вдосконалення системи заходів щодо виявлення, попередження та припинення протиправної діяльності неокультів в Україні.

Психологічні аспекти діяльності неокультів досліджували А.Барах, О.Дворкін, Н.Дудар, П.Косуха, В.Михайлов, С.Сьомін та ін. Вони розглянули такі питання: особливості психології адептів неокультів, технології їх вербування, маніпулювання свідомістю у лавах цих організацій, а також негативні наслідки для психічного і фізичного здоров'я, які може викликати участь у культовій практиці окремих новітніх релігійних рухів та ін.

Існують різноманітні класифікації неокультів, і тому в цьому питанні немає єдиної загальновизнаної думки. Наприклад, класифікацію новітніх релігійних об'єднань наводили у своїх роботах Є.Балагушкін, О.Дворкін, Н.Дудар, Ю.Калінін, Д.Крисидес, А.Лахно, В.Лубський, Д.Макдауелл, А.Радугін, Т.Родзак, М.Савєльєва, Д.Степовик, Д.Стюарт, С.Сьомін, В.Теремко, Р.Уолліс, Л.Филипович, А.Черній та ін.

Аналізуючи розглянуті вище класифікації, можна зробити висновок, що немає єдиної думки з цього питання. Для більшості класифікацій критерієм поділу є сутність, значної їх частини - форма, а в окремих класифікаціях поєднуються одночасно ці два критерії. Творчо розвиваючи ідеї авторів зазначених класифікацій, ми зробили висновок про необхідність розробки та використання двох окремих класифікацій: критерієм першої є форма функціонування, а другої - сутність.

Проведений аналіз свідчить, що представники неокультів нерідко займаються підпільним виробництвом різноманітної продукції, незаконною фінансовою діяльністю, завдаючи таким чином економічної шкоди державі. Негативним наслідком перебування людей у деяких неокультах є суттєве погіршення їх психічного стану. Безумовної шкоди здоров'ю членів неокультів завдає також наявна в деяких подібних угрупованнях практика відмови від медичної допомоги, нанесення собі поранень і каліцтв. Деякі неокульти принижують особистість, завдають шкоди фізичному та психічному здоров'ю населення, порушують національне законодавство, культивують расистську ідеологію, практикують фінансові зловживання й ухиляння від сплати податків, вживають наркотики тощо.

Це привернуло увагу світової спільноти, урядів, неурядових організацій та традиційних церков багатьох країн світу, що призвело до необхідності розробки та впровадження відповідних запобіжних заходів із протидії зазначеним правопорушенням.

У другому розділі “Неокульти як складова релігійної мережі України” розкрито методологію дослідження, розглянуто загальні ознаки неокультів, причини їх виникнення та розповсюдження в Україні, а також класифікаційна характеристика неокультів.

У результаті проведеного аналізу характерних ознак неокультів розроблено нову класифікацію цих об'єднань за двома різними ознаками: формою функціонування та сутністю. За формою функціонування вони поділяються на: церковні організації, курси та центри духовного удосконалення і розвитку можливостей, філософські школи, школи східних бойових мистецтв, центри й гуртки народних та нетрадиційних методів лікування, а також можуть набувати інших форм. За сутністю неокульти поділяються на: християнські, східного типу (орієнталістські), синкретичні, сайєнтологічні (наукологічні), езотеричні, язичницькі та сатанинські.

Визначено ступінь загрози національній безпеці України від протиправних проявів діяльності неокультів, що становлять небезпеку для держави, суспiльства та окремих громадян:

використання релігійного фактора як знаряддя втручання у внутрішні та зовнішні справи України, проникнення в органи законодавчої, виконавчої і місцевої влади та засоби масової інформації;

поширення деструктивних ідеологій, що становлять загрозу духовності українського народу та суперечать загальнолюдським нормам;

можливий вихід з-пiд контролю окремого войовничого культу, дiяльнiсть якого може призвести до загибелi людей, масових заворушень та терористичних актів;

провокування та загострення конфліктів на релігійному й національному ґрунті;

поширення впливу культiв, дiяльнiсть яких супроводжується пiдривом громадського порядку, ушкодженням здоров'я і моральностi населення. Використання спецiальних хiмiчних препаратів та апаратури, котрі надають можливості маніпулювати вольовою сферою людини. Загрози, переслiдування, а в деяких випадках i фiзичний тиск на тих, хто вирiшив залишити культ, з боку його лiдерiв;

використання релiгiйних органiзацiй кримiнальними структурами.

У третьому розділі “Основні напрями вдосконалення державно-церковних відносин в Україні” розглядаються релігійні організації як об'єкт державної політики та стратегія реалізації національних інтересів України в духовно-релігійній сфері.

Досліджуються державно-церковні відносини в Україні. Визначається духовно-релігійна складова національної безпеки України - стан захищеності життєво важливих духовно-релігійних інтересів українського суспільства (особи, груп віруючих, держави) від внутрішніх загроз і зовнішнього втручання та відповідна система суспільно-політичних заходів, яка забезпечує цю захищеність. Ця складова залежить від стану релігійно-церковного життя нації (її державно-церковних, міжцерковних та внутрішньоцерковних стосунків), який є чи за певних обставин може бути загрозою для національних інтересів держави, стабільного розвитку суспільства, здійснення прав і свобод громадян.

Головним суб'єктом духовно-релігійної складової національної безпеки є Українська держава, яка разом із національною церквою (церквами) проводить цілеспрямовану політику в релігійній сфері, покликану забезпечити духовну єдність Українського народу, стабільність та динамізм прогресивного розвитку всього суспільства. Результатами такої політики повинна стати якомога повніша реалізація національних інтересів у духовно-релігійній сфері й, насамперед, зміцнення суверенітету й незалежності України, ефективне та соціально орієнтоване державне управління духовними процесами, свобода волевиявлення й реалізація духовних потреб як окремого громадянина, так і всього українського суспільства, конструктивне розв'язання міжконфесійних конфліктів тощо.

У вдосконаленні державно-церковних відносин в Україні доцільно використовувати позитивний досвід різних держав із протидії протиправній діяльності представників неокультів та протекціоністської політики щодо традиційних церков як носіїв національної культури, а особливо положення рекомендацій та резолюцій ЄС у зв'язку з європейською інтеграцією України. Доцільно також спрямувати зусилля на залучення коштів та ін. можливостей ЄС для створення державних і незалежних інформаційних центрів з вивчення неокультів та неурядових організацій жертв або родин жертв діяльності неокультів.

Службовцям законодавчих та виконавчих органів України потрібно враховувати в своїй роботі практичний досвід країн Європи та ін. держав, що давно й ефективно застосовують цілий спектр форм державного втручання: створення відповідних законодавчих рамкових умов, просвітительська діяльність, інформування громадськості про діяльність неокультів, у разі необхідності, попередження про їх небезпеку, допомога особам, які зазнали шкоди внаслідок діяльності неокультів, впровадження протекціоністської політики стосовно традиційних церков як носіїв національної культури.

На основі аналізу діяльності неокультів у дисертації вироблено пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства України з метою оптимізації системи державно-церковних відносин з урахуванням світового досвіду та розроблено організаційно-методичні рекомендації щодо професійної діяльності державних службовців.

ВИСНОВКИ