Дізнання в органах прикордонної служби України: процесуальні та організаційні аспекти

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

Андрушко Олександр Вікторович

ДІЗНАННЯ В ОРГАНАХ ПРИКОРДОННОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ: ПРОЦЕСУАЛЬНІ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНІ АСПЕКТИ

12.00.09 - кримінальний процес і криміналістика;

судова експертиза

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ - 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національній академії внутрішніх справ України МВС України.

Науковий керівник кандидат юридичних наук, доцент Письменний Дмитро Петрович, Національна академія внутрішніх справ України, професор кафедри теорії кримінального процесу та судоустрою.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Академії правових наук України Нор Василь Тимофійович, Львівський національний університет імені Івана Франка МОН України, завідувач кафедри кримінального процесу та криміналістики;

кандидат юридичних наук, доцент, Мікулін Віктор Петрович, Національна академія Служби безпеки України, начальник кафедри кримінального права і процесу.

Провідна установа Київський національний університет імені Тараса Шевченка, кафедра правосуддя, м. Київ.

Захист відбудеться “ 20 ” травня 2005 року о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.007.01 в Національній академії внутрішніх справ України (03035, м. Київ, Солом'янська пл., 1).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національної академії внутрішніх справ України (03035, м. Київ, Солом'янська пл., 1).

Автореферат розісланий “ 6 ” квітня 2005 року

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Л.І. Казміренко



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Проголошення у Конституції України від 28.06.96 р. суверенної, незалежної та правової держави в Україні вимагає охорони території України у межах існуючих кордонів відповідно до принципів їх непорушності та недоторканності, що є відображенням територіальної цілісності, політичної та економічної незалежності, суверенітету та єдності України, її національної безпеки. У першу чергу молодою українською державою були прийняті Закони України “Про Державний кордон України” та “Про Прикордонні війська України” (04.11.91 р.), чим підкреслюється особлива роль державної функції з охорони державного кордону України.

Формування державності та демократичного суспільства в Україні супроводжується низкою негативних явищ на державному кордоні України. Так, значного поширення набула злочинність, що пов'язана з порушеннями державного кордону України, а саме: нелегальна міграція, контрабанда, транснаціональна злочинність та інші, масштаби яких за останнє десятиріччя набувають загрозливих розмірів.

Будь-які порушення державного кордону України повинні рішуче припинятися. Охорона державного кордону України на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах покладається на Державну прикордонну службу України, яка з 01.08.03 р. згідно з Законом України “Про Державну прикордонну службу України” стала правонаступницею Прикордонних військ України.

Реформування Прикордонних військ України у правоохоронний орган спеціального призначення - Державну прикордонну службу України було зумовлено тим, що одних військових заходів Прикордонних військ України з протистояння проявам злочинних порушень державного кордону було недостатньо. Сьогодні важливу роль у протидії порушенням державного кордону відіграють правоохоронні види діяльності органів прикордонної служби, зокрема, кримінально-процесуальна.

Аналіз практики кримінально-процесуальної діяльності органів прикордонної служби свідчить про наявність серйозних недоліків у цій діяльності, що пов'язані з недостатнім правовим регулюванням питань визначення способів охорони державного кордону та реагування на його порушення. Це також стосується структури та організації діяльності цих органів дізнання, їх недостатнього нормативно-правового, науково-методичного та матеріально-технічного забезпечення.

А тому постає важливе у практичному плані завдання підвищення ефективності функціонування інституту дізнання у новому правоохоронному органі - Державній прикордонній службі України, що й обумовлює актуальність цього дослідження.

Проблемам правового регулювання провадження дізнання присвячені роботи різних часів багатьох учених, як вітчизняних (С.А. Альперта, М.І. Бажанова, О.В. Бауліна, В.В. Вапнярчука, В.І. Галагана, О.В. Горбачова, Ю.М. Грошевого, А.Я. Дубинського, В.С. Зеленецького, В.О. Коновалової, В.П. Мікуліна, О.Р.Михайленка, П.П.Михайленка, М.М. Михеєнка, В.Т. Нора, Д.П. Письменного, М.А.Погорецького, В.М. Сущенка, С.В. Слінька, С.М. Стахівського, В.М. Тертишника, В.М. Хотенця, В.П.Шибіка, М.Є. Шумила, Л.В. Юрченко, В.М. Яріна та ін.), так і учених країн СНД (О.І. Бастрикіна, В.П. Божьєва, О.П. Гуляєва, І.М. Гуткіна, В.І. Зажицького, З.Ф. Ковриги, І.Ф. Крилова, О.П. Рижакова, Г.Т. Тайманова, О.О.Чувильова та ін.).

Крім цього, у працях багатьох українських учених (В.П. Бахіна, В.Г. Гончаренка, А.В. Іщенка, Н.С. Карпова, І.П. Козаченка, М.В. Костицького, В.С. Кузьмічова, В.К. Лисиченка, Г.А. Матусовського, М.В. Руденка, М.Я.Сегая, В.Ю. Шепітька та ін.) розглядалися питання, що стосуються інституту дізнання і використовувалися у цій роботі.

Але питання сутності дізнання, його місця у кримінальному процесі, організації та провадження, процесуального статусу суб'єктів органу дізнання сьогодні лишаються відкритими та не вирішеними остаточно, у тому ж числі, стосовно органів прикордонної служби України, породжують численні наукові дискусії, вони є актуальними й напередодні прийняття нового КПК України.

Слід відмітити, що дізнанню органів прикордонної служби у науці приділялося значно менше уваги, ніж іншим органам дізнання, наприклад, міліції. Так, роботи з питань дізнання в органах прикордонної служби датуються 80-ми, а то й 60-ми роками минулого століття (В.І. Зажицький, Г.Т. Тайманов та ін.). Дослідження останніх років у більшій мірі присвячені вивченню криміналістичних аспектів діяльності цих органів (Ю.І. Літвін, В.О. Сич) або особливостям організації і діяльності органів дізнання іншої компетенції - командирів військових частин (В.М. Ярін).

Вибір теми дисертації був обумовлений вищевикладеними проблемами та їх новизною, потребами удосконалення практики органів дізнання Державної прикордонної служби України, а також тим, що питання організації та провадження дізнання органами прикордонної служби, які розглядаються у цій роботі, раніше в Україні не досліджувались.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано відповідно до Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 25.12.2000 р. № 1376.

Дисертація виконана на кафедрі теорії кримінального процесу та судоустрою Національної академії внутрішніх справ України згідно з перспективним планом дисертаційних робіт у Державній прикордонній службі України на 1999-2005 роки та плану науково-дослідних робіт Національної академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького (шифр 201-1607.І).

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження - на підставі теоретичного осмислення, з урахуванням норм чинного законодавства та аналізу емпіричного матеріалу і практики розробити та обґрунтувати шляхи вирішення практичних завдань діяльності органів прикордонної служби з провадження дізнання у справах про порушення державного кордону України.

Цій меті підпорядковані основні завдання:

з'ясувати сутність дізнання, його правову природу в кримінальному процесі України, історичний шлях його становлення в органах прикордонної служби та перспективи розвитку;

уточнити види та зміст кримінально-процесуальної діяльності органів прикордонної служби;

вивчити сучасний стан та тенденції розвитку кримінально-процесуального законодавства України, що регламентує правовий статус суб'єктів кримінального процесу, які реалізують повноваження органу дізнання;

проаналізувати практику реалізації кримінально-процесуальних правовідносин органів прикордонної служби України з іншими органами дізнання, слідчим, прокурором та судом;

дослідити теоретичні положення стосовно інституту порушення кримінальних справ, провадження та закінчення дізнання у кримінальному процесі України, практику реалізації повноважень органів прикордонної служби у досудових стадіях кримінального процесу;

установити взаємозв'язок процесуальних та непроцесуальних форм діяльності органів Державної прикордонної служби України при виконанні завдань кримінального судочинства, процесуальні умови використання оперативно-розшукових та інших даних у розслідуванні злочинів, пов'язаних із порушенням державного кордону України;

сформулювати пропозиції з удосконалення чинного законодавства та розробки проекту КПК України (реєстр. № 3456-1), що спрямовані на удосконалення кримінально-процесуальної діяльності органів дізнання та здійснення дізнання в органах прикордонної служби.

Об'єктом дослідження є кримінально-процесуальні правовідносини, що виникають у зв'язку з діяльністю органів дізнання Державної прикордонної служби України у сфері кримінального судочинства.

Предметом дослідження є законодавство, наукові джерела та правозастосовча практика органів дізнання Державної прикордонної служби України з питань організації та провадження дізнання у справах про порушення державного кордону.

Методи дослідження обрані, виходячи з поставлених у роботі мети і завдань, з урахуванням об'єкта і предмета дослідження. Їхню основу складає загальний діалектичний метод наукового пізнання реально існуючих явищ, а також їх зв'язок із практичною діяльністю правоохоронних органів. Зі спеціальних методів дослідження у роботі застосовано: метод системно-структурного аналізу, що дозволило вивчити види та зміст кримінально-процесуальної діяльності органів дізнання, структуру органів дізнання прикордонної служби та обґрунтувати концептуальні основи процесуального статусу суб'єктів органу дізнання, порівняльно-правовий - для дослідження та порівняння кримінально-процесуального законодавства України та зарубіжних країн з провадження дізнання; історичний метод - дав можливість розкрити генезис дізнання в органах прикордонної служби України у контексті історичних подій; методи анкетування та інтерв'ювання - у процесі збору та накопичення емпіричного матеріалу та наукових відомостей про предмет дослідження; статистичний - для аналізу й узагальнення емпіричної інформації, що стосується теми дослідження; формально-логічний - при розробці та обґрунтуванні пропозицій щодо удосконалення чинного законодавства та відомчих нормативно-правових актів. Названі методи дослідження використовувалися в роботі у взаємозв'язку і взаємозалежності, що забезпечило всебічність, повноту й об'єктивність дослідження, істинність наукових результатів.

Нормативною базою дослідження є Конституція України, Закони України, КПК та інші кодекси України, проект КПК України (реєстр. № 3456-1), а також відомчі нормативно-правові акти Генеральної прокуратури України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Міністерства внутрішніх справ України та інших відомств. Під час роботи проаналізовано законодавство Республіки Білорусь, Російської Федерації, Латвії та інших зарубіжних країн.

Вивчена основна юридична література з проблем теми. При роботі над дисертацією також використано літературні джерела у галузі теорії управління, філософії, філології, прикордонної тематики.

Емпіричну основу дослідження складають статистичні дані Генеральної прокуратури України, Адміністрації Державної прикордонної служби України та інших правоохоронних органів, результати анкетування, що проводилося у 1998-2003 роках, 223 працівників органів дізнання прикордонної служби, із них 126 офіцерів підрозділів дізнання та 97 оперативних працівників; вивчено 211 кримінальних справ про порушення державного кордону закінчених провадженням дізнання та 362 матеріали з рішенням про відмову в порушенні кримінальної справи, 227 актів та 132 протоколи про порушення (спробу порушення) державного кордону, 85 матеріалів фільтраційних перевірок порушників державного кордону, 34 акти прокурорського реагування. Ураховано також емпіричні дані, одержані іншими авторами.

Наукова новизна одержаних результатів перш за все полягає у тому, що дана робота є одним із перших в Україні комплексним монографічним дослідженням теоретичних та практичних питань організації та провадження дізнання в органах прикордонної служби. За результатами проведеного дисертаційного дослідження запропоновано авторські шляхи розв'язання окремих дискусійних питань, що існують у теорії кримінального процесу.

На захист виносяться положення, що теоретично сформульовані й обґрунтовані у роботі та містять такі елементи наукової новизни:

вперше:

обґрунтовано висновок про те, що кримінально-процесуальна діяльність органів дізнання прикордонної служби є однією з самостійних функцій нового правоохоронного органу спеціального призначення - Державної прикордонної служби України з протидії злочинності на державному кордоні та його порушенням;

визначено види кримінально-процесуальної діяльності органів прикордонної служби України, до яких автор відносить: 1) прийняття, реєстрацію і розгляд заяв або повідомлень про злочини; 2) перевірку заяв та повідомлень про злочини; 3) направлення заяв або повідомлень про злочини за належністю; 4) провадження слідчих дій у кримінальних справах про злочини, що не є тяжкими або особливо тяжкими; 5) провадження невідкладних слідчих дій у кримінальних справах про тяжкі або особливо тяжкі злочини; 6) виконання доручень або вказівок слідчого (іншого органу дізнання); 7) виконання доручень або вказівок прокурора; 8) виконання судових доручень; 9) провадження у відновленій кримінальній справі у порядку розслідування нововиявлених обставин;

сформульовано низку пропозицій щодо змін та доповнень до чинного КПК України та проекту КПК України (реєстр. № 3456-1), що стосуються дізнання, а також щодо приведення у відповідність до положень Законів України окремих нормативно-правових актів Адміністрації Державної прикордонної служби України стосовно кримінально-процесуальної діяльності органів дізнання названого відомства;

удосконалено:

поняття дізнання, яким у сучасному кримінальному процесі України є початковий необов'язковий етап розслідування кримінальних справ, на якому в межах своєї компетенції уповноважені законом державні органи та посадові особи невідкладно здійснюють слідчі дії з метою виявлення і документування ознак злочину та осіб, які його вчинили, для подальшого забезпечення провадження досудового слідства;

положення щодо розширення та законодавчого закріплення спеціальної компетенції органів дізнання прикордонної служби стосовно всіх злочинів, що виявляються ними у сукупності з порушеннями державного кордону України: контрабанди, підробки документів тощо, з метою об'єктивного, всебічного та повного встановлення усіх обставин порушення державного кордону України;

положення про те, що однією з форм закінчення дізнання є вступ слідчого у кримінальну справу до закінчення строків дізнання з ініціативи прокурора, начальника слідчого відділу або слідчого, що повинно забезпечуватися обов'язком органу дізнання повідомляти прокурора та слідчий відділ за підслідністю про порушення кримінальної справи та розпочате дізнання і процедурою витребування від органу дізнання кримінальної справи прокурором, начальником слідчого відділу або слідчим за мотивованою постановою;

набули подальшого розвитку:

наукові точки зору про те, що підозрюваним є особа щодо якої винесено органом дізнання чи слідчим мотивовану постанову про визнання підозрюваним. Підстави винесення такої постанови повинні бути уточнені у ст. 43-1 КПК України, якими є: 1) затримання особи як підозрюваної у вчиненні злочину; 2) порушення кримінальної справи проти конкретної особи; 3) застосування стосовно особи запобіжного заходу до винесення постанови про притягнення як обвинуваченого;

пропозиції про визнання суб'єктом кримінального процесу начальника підрозділу дізнання, який здійснює безпосереднє процесуальне та організаційне керівництво діяльністю підпорядкованого підрозділу. Пропонується КПК України доповнити окремими статтями, у яких закріпити його повноваження та повноваження начальника органу дізнання і дізнавача;

положення щодо закріплення у КПК України права органу дізнання про надання доручення іншим органам дізнання щодо виконання останніми оперативно-розшукових, слідчих та інших процесуальних дій і вимагати від них надання допомоги при проведенні слідчих дій;

питання про приведення сучасної військово-територіальної організації органів Державної прикордонної служби України у відповідність до адміністративно-територіальної організації взаємодіючих судових та інших правоохоронних органів України;

пропозиції з удосконалення: 1) переліку доказів та їх процесуальних джерел у ч. 2 ст. 65 КПК України шляхом надання значення доказів показанням та висновкам спеціаліста і виключення з переліку джерел доказів протоколів із відповідними додатками, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів; 2) порядку введення у кримінальну справу результатів оперативно-розшукової діяльності у вигляді речових доказів або документів за постановою слідчого (дізнавача).

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що викладені висновки і пропозиції роблять конкретний внесок як у теорію кримінально-процесуального права, так і в практику його застосування, оскільки розширюють і поглиблюють уявлення про організацію та провадження дізнання в органах прикордонної служби України.

Одержані результати дисертації використані:

при відпрацюванні відомчих підзаконних нормативно-правових актів щодо організації та провадження дізнання (акт реалізації № 27 від 26.02.04 р. Науково-дослідного інституту Державної прикордонної служби України);

у практичній діяльності органів прикордонної служби (акт реалізації № 141/04 від 25.05.04 р. Адміністрації Державної прикордонної служби України);

у навчальному процесі Національної академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького при викладанні навчальних дисциплін “Кримінальний процес” та “Дізнання в органах охорони державного кордону України” (акт реалізації № 764 від 18.03.04 р.).

Крім того, за результатами дослідження автором надані пропозиції до Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності про внесення змін і доповнень до проекту КПК України (реєстр. № 3456-1) у частині, що стосується дізнання (акт впровадження № 06-19/15-671 від 25.05.04 р.).

Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорена на засіданні кафедри теорії кримінального процесу та судоустрою Національної академії внутрішніх справ України, схвалена і рекомендована нею до захисту.

Основні теоретичні положення та висновки дисертації доповідались на Міжвузівській науково-практичній конференції “Криміналістичне забезпечення діяльності Прикордонних військ України” (Хмельницький, 2001 р.), Науково-теоретичній конференції “Теорія та практика застосування чинного кримінального та кримінально-процесуального законодавства у сучасних умовах” (Київ, 2002 р.), Міжнародній науково-практичній конференції “Нове кримінальне і кримінально-процесуальне законодавство та завдання юридичної підготовки кадрів ОВС України” (Луганськ, 2002 р.), Міжнародному науково-практичному семінарі “Проблеми відповідальності за злочини проти громадської безпеки за новим Кримінальним кодексом України” (Харків, 2002 р.), Міжнародній науковій конференції “Другі осінні юридичні читання” (Хмельницький, 2003 р.).

Крім цього, окремі положення та висновки роботи доповідалися на курсах підвищення кваліфікації керівного складу регіональних управлінь Державної прикордонної служби України (Хмельницький, 2003 та 2004 р. р.) та на зборах офіцерів підрозділів дізнання (Хмельницький, 2003 р.; Одеса, 2004 р.).

Публікації. Основні положення та результати дисертації відображені у двох навчальних посібниках, семи наукових статтях, п'ять із яких опубліковано у фахових наукових виданнях, і у трьох збірниках матеріалів наукових конференцій.

Структура дисертації обумовлена метою та предметом дослідження, відповідає логіці наукового пошуку й вимогам ВАК України і складається зі вступу, трьох розділів, що поєднують дев'ять підрозділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Загальний обсяг дисертації становить 248 сторінок, обсяг основного тексту - 178 сторінок, додатки - 39 сторінок (12 додатків), список використаних джерел - 31 сторінку (329 найменувань).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується вибір теми дисертації, її актуальність, визначаються мета і завдання дослідження, його об'єкт і предмет, методологічна, теоретична та емпірична основа, виділяються положення, що характеризують наукову новизну роботи, теоретичне та практичне значення отриманих результатів.

Розділ перший - “Дізнання у кримінальному процесі України і кримінально-процесуальна діяльність органів прикордонної служби України” складається із трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1 “Історично-правові аспекти становлення інституту дізнання в органах прикордонної служби України” на основі аналізу історичних та правових джерел висвітлені питання призначення органів прикордонної служби у різних історичних умовах, їх завдання, особливості становлення інституту дізнання в органах, що здійснювали охорону державних кордонів у період царської Росії, добу Центральної Ради, Гетьманської держави, Директорії, за часів УРСР та у період незалежності України.

Загалом дізнання в органах прикордонної служби пройшло еволюцію від діяльності непроцесуального, в основному розшукового (розвідувального), характеру до початкового етапу розслідування кримінальних справ.

Невідповідність військової структури органів охорони державного кордону та їх форм діяльності принципам організації та функціонування правової держави, сучасній криміногенній ситуації на державному кордоні України зумовили реформування Прикордонних військ України у правоохоронний орган спеціального призначення - Державну прикордонну службу України, розвиток її правоохоронних інститутів, зокрема, створення спеціалізованих підрозділів дізнання.

У підрозділі 1.2 “Правова сутність дізнання у кримінальному процесі України” критично аналізуються різні визначення поняття дізнання у теорії кримінального процесу України та зарубіжних країн, розглядаються питання перспектив його розвитку в Україні. Наведено ознаки, через які розкривається процесуальна природа дізнання та проведено співвідношення дізнання з іншими видами діяльності органів дізнання.

Значну увагу приділено дослідженню питання щодо відновлення досудового розслідування у формі дізнання. Автор приєднується до думки, що форми досудового розслідування, безперечно, дізнання, повинні бути диференційовані. Але найбільш оптимальним визнається диференціація дізнання при умові реформування усієї системи досудового розслідування України на зразок європейських держав, коли дізнання в Україні буде провідною формою розслідування кримінальних справ під керівництвом прокурора (О.В. Баулін, Н.С. Карпов), із покладанням функцій розслідування тяжких злочинів на владу судову, зокрема, судових слідчих (Ю.М. Грошевий).

Дисертант доходить думки, що згідно з чинним КПК України дізнання у кримінальному процесі України, насамперед, є початковим необов'язковим етапом розслідування кримінальних справ.

У підрозділі 1.3 “Види, зміст та правова регламентація кримінально-процесуальної діяльності органів прикордонної служби України” уточнено види та зміст кримінально-процесуальної діяльності органів дізнання, з'ясовано її місце серед інших функцій Державної прикордонної служби України.

Державна прикордонна служба України має повноваження двох різних за компетенцією органів дізнання: 1) командири військових частин, з'єднань, начальники військових установ (п. 3 ст. 101 КПК України); 2) органи прикордонної служби - у справах про порушення державного кордону (п. 7 ст. 101 КПК України). Але органи прикордонної служби здебільшого визнаються правоохоронним органом, на відміну від командира військової частини, для якого дізнання не має профілюючого значення (В.Т.Нор).

У дисертації концептуально визначено, що кримінально-процесуальна діяльність є важливою самостійною функцією правоохоронної діяльності Державної прикордонної служби України з протидії злочинам на державному кордоні України, що здійснюється органами дізнання. Уточнено та охарактеризовано її види: 1) прийняття, реєстрація і розгляд заяв або повідомлень про злочини; 2) перевірка заяв або повідомлень про злочини; 3) направлення заяв або повідомлень про злочини за належністю; 4) провадження слідчих дій у кримінальній справі про злочин, що не є тяжким; 5) провадження невідкладних слідчих дій у кримінальній справі про тяжкий злочин; 6) виконання доручень або вказівок слідчого (іншого органу дізнання); 7) виконання доручень або вказівок прокурора; 8) виконання судових доручень; 9) провадження у відновленій кримінальній справі у порядку розслідування нововиявлених обставин.

Далі висловлюється думка з приводу того, що всі види кримінально-процесуальної діяльності органів дізнання повинні бути регламентовані у нормативно-правових актах державних установ, до яких відносяться органи дізнання. Наголошується, що потребує подальшого удосконалення відомче нормативно-правове регулювання дізнання в органах прикордонної служби, бо наявні положення в окремих підзаконних актах не завжди відповідають законам України. Запропоновано також прийняти Інструкцію про провадження дізнання у справах про порушення державного кордону України (Додаток до дисертації И).

Розділ другий - “Органи прикордонної служби у системі органів дізнання України” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1 “Органи прикордонної служби України як органи дізнання та їх процесуальний статус” досліджуються питання правового статусу органу дізнання та юридичних категорій, через які він розкривається.

Для дослідження процесуального статусу органу дізнання у дисертації використано системний підхід у єдності його двох аспектів: структурно-правового та функціонально-правового.

Безпосередньо дізнання у справах про порушення державного кордону здійснюють органи охорони державного кордону, а саме прикордонні загони як місцева структурна ланка Державної прикордонної служби України. Доводиться ефективність існування спеціалізованих підрозділів дізнання в прикордонних загонах.

Функціональна частина статусу визначається процесуальними правами та обов'язками органів дізнання, що обумовлена їх компетенцією. Аналіз функціональної частини статусу органів прикордонної служби свідчить, що останні є органами дізнання спеціальної компетенції.

Автором підтримується твердження, що всю повноту процесуальних повноважень органу дізнання має начальник органу дізнання (С.А. Альперт, В.В. Вапнярчук та ін.).

У підрозділі 2.2 “Правове становище суб'єктів, які здійснюють кримінально-процесуальну діяльність органу прикордонної служби України” досліджуються питання законодавчого визначення повноважень суб'єктів кримінального процесу, які здійснюють кримінально-процесуальну діяльність органу дізнання. До переліку таких суб'єктів в органах прикордонної служби віднесено: начальника органу дізнання; особу, яка провадить дізнання (дізнавача); посадову особу органу дізнання; особу, яка виконує доручення та вказівки слідчого (іншого органу дізнання, прокурора та суду).

Обґрунтовується необхідність розмежування поняття особи, яка провадить дізнання (дізнавача) від понять: посадова особа органу дізнання та особа, яка виконує доручення та вказівки слідчого. Під посадовою особою органу дізнання розуміється посадова особа, яка реалізує повноваження органу дізнання у стадії порушення кримінальної справи у межах процесуальних та службових повноважень, визначених начальником органу дізнання, з виконання завдань з прийняття заяв та повідомлень про злочини, їх розгляду та вжиття невідкладних заходів з їх припинення та заходів безпеки. Також доручення слідчого виконують не завжди дізнавачі.

Детально проаналізовано правове становище особи, яка провадить дізнання (дізнавача). У КПК України вживаються як рівнозначні поняття особа, яка провадить дізнання і дізнавач. Але необхідно розрізняти за ступенем процесуальної самостійності поняття дізнавача, для якого дізнання є основним посадовим обов'язком (у тих органах, де є підрозділи дізнання), і поняття особи, яка провадить дізнання, під яким розуміється особа, якій процесуальні повноваження делеговані начальником органу дізнання, як правило, тимчасово, і які не мають для неї основного профілюючого значення. Дисертантом підтримуються висловлені пропозиції щодо підвищення процесуальної самостійності стосовно дізнавача. Зміст процесуальної самостійності дізнавача обумовлюється правовідносинами з начальником органу дізнання, начальником підрозділу дізнання та прокурором, можливостями оскарження їх рішень та вказівок, обсягом процесуальних рішень, що дізнавач може прийняти самостійно.

Наведено аргументи щодо необхідності законодавчого визначення суб'єктом кримінального процесу начальника підрозділу дізнання, який здійснює безпосереднє процесуальне та організаційне керівництво діяльністю підпорядкованого підрозділу. За таку пропозицію висловилося 57% опитаних працівників органів дізнання.

У підрозділі 2.3 “Особливості правовідносин органів прикордонної служби з іншими органами дізнання, слідчим, прокурором та судом” дано правовий аналіз організаційним та процесуальним формам взаємодії органів прикордонної служби з іншими суб'єктами кримінального процесу.

Стверджується про наявність в органу дізнання допоміжної функції - сприяння іншим суб'єктам, які ведуть процес. У свою чергу, це не виключає самостійності органу дізнання при проведенні дізнання та прийнятті рішень у кримінальній справі.

Наведено додаткові аргументи на користь позиції про те, що органи дізнання повинні мати право давати доручення іншим органам дізнання щодо виконання останніми оперативно-розшукових, слідчих та інших процесуальних дій і вимагати від них надання допомоги при проведенні слідчих дій на зразок процесуальних правовідносин слідчого з органом дізнання.

У дисертації акцентується увага на необхідності приведення сучасної військово-територіальної організації регіональних та місцевих органів Державної прикордонної служби України у відповідність до адміністративно-територіальної організації взаємодіючих судових та інших правоохоронних органів України за обласним та районним поділом.

Розділ третій - “Особливості кримінально-процесуальної діяльності органів дізнання Державної прикордонної служби України” містить три підрозділи.

Підрозділ 3.1 “Проблемні питання кримінально-процесуальної діяльності органів прикордонної служби у стадії порушення кримінальної справи” має практичну спрямованість, у якому досліджуються практика органів дізнання прикордонної служби, законодавчі та теоретичні положення щодо стадії порушення кримінальної справи. Проаналізовано недоліки процесуальної діяльності органів дізнання прикордонної служби та недоліки чинного законодавства України, що суттєво перешкоджають виконанню завдань названої стадії. Окреслено можливі шляхи вирішення цих проблем.

Так, підтримуються пропозиції щодо розширення переліку слідчих дій (М.М. Михеєнко, Д.П. Письменний та ін.), що припустимо проводити до порушення кримінальної справи.

На стан законності та виконання вимог закону про обов'язкове порушення кримінальних справ та їх розслідування у всякому випадку виявлення ознак злочину впливає і нечітко визначена у законі компетенція органів дізнання. Традиційно органи прикордонної служби порушують та здійснюють дізнання лише у справах про злочини, передбачені ст. 332 КК України (незаконне переправлення осіб через державний кордон, до 18.05.04 р. і ст. 331 КК України), що покладаються у зміст формулювання “у справах про порушення державного кордону” (п. 7 ст. 101 КПК України). Але такі діяння у 47,3% вчинюються у сукупності з іншими злочинами. Обґрунтовується теза щодо розширення компетенції органів прикордонної служби, а саме - здійснювати дізнання у справах про злочини, передбачені ст. 332 КК України, і в інших, що виявляються у сукупності з порушеннями державного кордону, наприклад, контрабанди, використання підроблених документів тощо.

Підрозділ 3.2. “Теорія та практика провадження та закінчення дізнання в органах прикордонної служби України” присвячений дослідженню практичних аспектів діяльності органів прикордонної служби з провадження та закінчення дізнання.

З'ясовано, що основними завданнями органів дізнання при провадженні дізнання є виявлення ознак злочину та особи, яка його вчинила з метою забезпечення досудового слідства.

А у справах про тяжкі та особливо тяжкі злочини закон не вимагає виконання усіх завдань, а саме, встановлення особи, яка його вчинила, а вказує лише на необхідність проведення невідкладних слідчих дій. У справах про злочини, які не є тяжкими, орган дізнання зобов'язаний встановити особу, яка вчинила злочин. Аналіз практики органів прикордонної служби та наукові ідеї (В.Г. Гончаренко, М.Я. Никоненко та ін.) дають підстави стверджувати, що особою, яка вчинила злочин, є особа підозрюваного, яку необхідно визнавати у справі мотивованою постановою органу дізнання. А термін “особа, яка вчинила злочин”, що не відповідає принципу презумпції невинуватості, у відповідних статтях КПК України замінити на термін “підозрюваний”.

У законі необхідно уточнити порядок передачі кримінальної справи про злочини, які не є тяжкими, від органу дізнання через прокурора слідчому, зокрема, обов'язку прокурора перевірити кримінальну справу на предмет встановлення особи підозрюваного та його права на повернення справи органу дізнання, якщо таку особу не встановлено.

Емпіричні дані дослідження дають підстави стверджувати, що визначені у КПК України десятиденні строки провадження дізнання цілком задовольняють потреби практики органів дізнання та не потребують свого збільшення.

Дисертантом зроблено висновок про те, що дізнання, окрім двох форм його закінчення (направлення справи для провадження досудового слідства та її закриття (ст. 109 КПК України), має і третю, пов'язану зі вступом слідчого у кримінальну справу до закінчення строків дізнання. Для забезпечення цього права слідчого необхідно законодавчо закріпити обов'язковість повідомлення слідчого (слідчого відділу) про початок дізнання та уточнити порядок витребування справи від органу дізнання за постановою прокурора, начальника слідчого відділу або слідчого.

У підрозділі 3.3 “Взаємозв'язок процесуальних та непроцесуальних засобів діяльності органів дізнання у доказуванні по кримінальних справах про порушення державного кордону України” проаналізовано правові умови та наукові концепції щодо використання в кримінальному процесі України інформації, отриманої з непроцесуальних джерел.

Для органів прикордонної служби характерно отримання непроцесуальної інформації з таких джерел: матеріали адміністративного затримання (провадження) та фільтраційних перевірок; результати позаекспертних досліджень; матеріали оперативно-розшукової діяльності.

Результати позаекспертних досліджень широко використовуються у двох напрямах: вони можуть набувати значення доказів або мати орієнтовне значення для розслідування (В.К. Лисиченко, В.С. Кузьмічов та ін.). Посадовими особами у пунктах пропуску через державний кордон здійснюються різноманітні доекспертні дослідження документів, що надають право на перетинання державного кордону, а висновки за їх результатами за формою та змістом можуть мати самостійне доказове значення. Автором обґрунтовано положення про те, що показанням та висновку спеціаліста необхідно надати процесуального статусу джерела доказів.

Також підтримується висловлена у літературі точка зору (М.Є. Шумило та ін.) щодо необхідності скасування такого джерела доказів, як протоколи з відповідними додатками, складених уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів, бо вони не виправдали себе на практиці й не узгоджуються з основними положеннями теорії доказів. А інформація про злочин, отримана оперативно-розшуковими органами, може бути введена у кримінальний процес у вигляді речових доказів або документів постановою про приєднання до справи матеріалів оперативно-розшукової діяльності (В.І. Галаган).



ВИСНОВКИ

дізнання прикордонний служба суд

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що полягає у розв'язанні низки концептуальних питань стосовно теоретичного та нормативно-правового удосконалення організації та провадження дізнання органами прикордонної служби України. Основними науковими і практичними результатами цього дослідження є такі висновки.

1. Дізнання у сучасному кримінальному процесі України - це початковий необов'язковий етап розслідування кримінальних справ, на якому в межах своєї компетенції уповноважені законом державні органи та посадові особи невідкладно здійснюють слідчі дії з метою виявлення і документування ознак злочину та осіб, які його вчинили, для подальшого забезпечення провадження досудового слідства. Відновлення дізнання як форми розслідування у кримінальному процесі України можливе і доцільне лише при реформуванні усієї системи досудового розслідування.

2. Кримінально-процесуальна діяльність органів прикордонної служби України є однією з самостійних функцій нового правоохоронного органу спеціального призначення - Державної прикордонної служби України, яка здійснюється її органами дізнання. Видами цієї діяльності є: 1) прийняття, реєстрація і розгляд заяв або повідомлень про злочини; 2) перевірка заяв та повідомлень про злочини; 3) направлення заяв або повідомлень про злочини за належністю; 4) провадження слідчих дій у кримінальних справах про злочини, що не є тяжкими або особливо тяжкими; 5) провадження невідкладних слідчих дій у кримінальних справах про тяжкі або особливо тяжкі злочини; 6) виконання доручень або вказівок слідчого (іншого органу дізнання); 7) виконання доручень або вказівок прокурора; 8) виконання судових доручень; 9) провадження у відновленій кримінальній справі у порядку розслідування нововиявлених обставин.

3. З метою забезпечення законності процесуальних дій при провадженні дізнання в органах прикордонної служби потрібно привести у відповідність до законів України окремі положення нормативно-правових актів Адміністрації Державної прикордонної служби України.

4. Кримінально-процесуальну діяльність органів прикордонної служби України здійснюють такі суб'єкти кримінального процесу: начальник органу дізнання; особа, яка провадить дізнання (дізнавач); посадова особа органу дізнання; особа, яка виконує доручення та вказівки слідчого (іншого органу дізнання, прокурора і суду). Обґрунтовано пропозиції про визнання суб'єктом кримінального процесу начальника підрозділу дізнання, який здійснює безпосереднє процесуальне та організаційне керівництво діяльністю підпорядкованого підрозділу. Пропонується КПК України доповнити окремими статтями, у яких закріпити повноваження начальника органу дізнання, начальника підрозділу дізнання і дізнавача.

5. Для реалізації ефективного державно-правового реагування на всі злочинні порушення державного кордону, забезпечення об'єктивного, всебічного та повного встановлення усіх обставин порушення державного кордону України необхідно розширити та уточнити компетенцію органів дізнання прикордонної служби України, а п. 7 ст. 101 КПК України пропонується викласти у такій редакції: “органи прикордонної служби - у справах про злочини, передбачені статтею 332 Кримінального кодексу України та у справах про злочини, що виявлені у сукупності з порушенням державного кордону, і передбачених ч. 1 ст. 201, ч. 1 ст. 243, ст. 246, ч. 1 ст. 248, ст. 249, ч. 1 ст. 305, ст. 358 Кримінального кодексу України”.

6. З метою зміцнення прав людини та приведення до вимог Конституції України процесуального законодавства моментом встановлення особи, яка вчинила злочин, при провадженні дізнання слід вважати появу процесуальної фігури підозрюваного за мотивованою постановою органу дізнання (слідчого). Підстави винесення такої постанови повинні бути уточнені у ст. 43-1 КПК України, якими є: 1) затримання особи як підозрюваної у вчиненні злочину; 2) порушення кримінальної справи проти конкретної особи; 3) застосування стосовно особи запобіжного заходу до винесення постанови про притягнення як обвинуваченого.

7. Однією з форм закінчення дізнання є вступ слідчого у кримінальну справу до закінчення строків дізнання з ініціативи прокурора, начальника слідчого відділу та слідчого, що повинно забезпечуватися обов'язком органу дізнання повідомляти прокурора та слідчого (слідчий відділ) за підслідністю про порушення кримінальної справи та розпочате дізнання, а також процедурою витребування від органу дізнання кримінальної справи прокурором, начальником слідчого відділу або слідчим за мотивованою постановою.

8. Для використання можливостей інших органів дізнання необхідно закріпити у КПК України право органу дізнання на надання доручення іншим органам дізнання про виконання останніми оперативно-розшукових, слідчих та інших процесуальних дій і вимагати від них надання допомоги при проведенні слідчих дій.

9. Пропонується привести сучасну військово-територіальну організацію органів Державної прикордонної служби України у відповідність до адміністративно-територіальної організації взаємодіючих судових та інших правоохоронних органів України.

10. Для удосконалення механізму використання інформації, отриманої органами дізнання з непроцесуальних джерел, пропонується у ч. 2 ст. 65 КПК України уточнити перелік доказів та їх процесуальних джерел. Зокрема, показання та висновок спеціаліста повинні набути значення доказів, а протоколи з відповідними додатками, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів, виключити з переліку джерел доказів. У свою чергу, результати оперативно-розшукової діяльності у кримінальному процесі можуть набувати статусу речових доказів або документів за постановою слідчого (дізнавача).

11. У роботі критично проаналізовано положення проекту нового КПК України (реєстр. № 3456-1) та викладено пропозиції щодо удосконалення положень проекту цього Кодексу у частині, що стосується дізнання, які направлені до Верховної Ради України.



СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Андрушко О.В. Про відомче нормативне регулювання дізнання при порушенні державного кордону України // Зб. наук. праць. - № 8. - Ч. ІІ. - Хмельницький: Вид-во Акад. Прикорд. військ України, 1999. - С. 183-186.

2. Андрушко О.В. Види кримінально-процесуальної діяльності Прикордонних військ України при порушенні державного кордону України // Зб. наук. праць. - № 9. - Ч. ІІ. - Хмельницький: Вид-во Акад. Прикорд. військ України, 1999. - С. 247-250.

3. Андрушко О.В. Повноваження начальника органу дізнання та особи, яка провадить дізнання: на прикладі органів охорони державного кордону // Наук. вісн. Нац. акад. внутр. справ України: наук.-теор. журнал. - 2002. - № 3. - С. 229-235.

4. Андрушко О.В. Використання процесуальних та непроцесуальних засобів діяльності органів дізнання при доказуванні у справах про порушення державного кордону України // Наук. вісн. Нац. акад. внутр. справ України: наук.-теор. журнал. - 2002. - № 4. - С. 162-170.

5. Андрушко О.В. Щодо деяких питань законодавчого регулювання дізнання // Вісн. Луганськ. акад. внутр. справ МВС ім. 10-річчя незалежності України: Спец. випуск: Частина друга, 2002. - С. 51-54.

6. Андрушко О.В. Дізнання в органах охорони державного кордону України: Навч. посібник. - Хмельницький: Вид-во Нац. акад. Прикорд. військ України, 2002. - 124 с.

7. Андрушко О.В. Загальні положення досудового розслідування: Навч. посібник. - Хмельницький: Вид-во Нац. акад. Прикорд. військ України, 2002. - 36 с.

8. Андрушко О.В. Способи проведення попередньої перевірки заяв та повідомлень про злочини органами дізнання Прикордонних військ України // Зб. наук. праць. - № 10. - Ч. ІІ. - Хмельницький: Вид-во Акад. Прикорд. військ України, 2000. - С. 281-285.

9. Андрушко О.В. Деякі проблеми теорії та практики прокурорського нагляду за дізнанням у Прикордонних військах України // Зб. наук. праць. - № 14. - Ч. ІІ. - Хмельницький: Вид-во Нац. акад. Прикорд. військ України, 2000. - С. 286-291.

10. Андрушко О.В. Сучасний стан та перспективи розвитку кримінально-процесуальної діяльності Прикордонних військ України // Криміналістичне забезпечення діяльності Прикордонних військ України: Матер. міжвуз. наук.-практ. конф. Нац. акад. Прикорд. військ України 28 лютого 2001 року. - Хмельницький: Вид-во Нац. акад. Прикорд. військ України, 2002. - С. 34-37.

11. Андрушко О.В. Про завдання органів охорони державного кордону України з протидії злочинам проти національної та громадської безпеки // Проблеми відповідальності за злочини проти громадської безпеки за новим Кримінальним кодексом України: Матер. міжнар. наук.-практ. семінару (Харків) 1-2 жовтня 2002 р. / Редкол.: В.В.Сташис (голов. ред.) та ін. - Харків: Східно-регіональний центр гуманітарно-освітніх ініціатив, 2003. - С. 80-83.

12. Андрушко О.В. Кримінально-правові аспекти кримінально-процесуальної діяльності органів охорони державного кордону // Молодь у юридичній науці: Зб. тез доп. Міжнар. наук. конф. молодих вчених “Другі осінні юридичні читання” Хмельницьк. ін-ту регіон. управл. та права 14-15 листопада 2003 р. - Хмельницький: Вид-во Хмельницьк. ін-ту регіон. управл. та права, 2003. - С. 228-230.



АНОТАЦІЯ

Андрушко О.В. Дізнання в органах прикордонної служби України: процесуальні та організаційні аспекти. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.09 - кримінальний процес і криміналістика; судова експертиза. - Національна академія внутрішніх справ України, Київ, 2005.

Дисертація є дослідженням, у якому на монографічному рівні вивчені актуальні правові, теоретичні й практичні аспекти організації та провадження дізнання органами прикордонної служби. Розкрито сутність дізнання у кримінальному процесі України, виявлено перспективи його розвитку. Розглянуто види та зміст кримінально-процесуальної діяльності Державної прикордонної служби України. Визначено процесуальний статус органів прикордонної служби та осіб, які здійснюють їх кримінально-процесуальну діяльність. Розглянута теорія та практика діяльності органів прикордонної служби з порушення кримінальних справ та провадження дізнання. Внесено науково-обгрунтовані пропозиції щодо удосконалення чинного законодавства та відомчих нормативно-правових актів із досліджуваних питань.

Ключові слова: дізнання; кримінально-процесуальна діяльність органів прикордонної служби; орган дізнання; суб'єкти, які здійснюють кримінально-процесуальну діяльність органу дізнання, компетенція, докази.



АННОТАЦИЯ

Андрушко А.В. Дознание в органах пограничной службы Украины: процессуальные и организационные аспекты. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.09 - уголовный процесс и криминалистика; судебная экспертиза. - Национальная академия внутренних дел Украины, Киев, 2005.

Диссертация является исследованием, в котором на монографическом уровне изучены актуальные правовые, теоретические и практические аспекты организации и производства дознания органами пограничной службы Украины.

Основной целью диссертации является разработка и обоснование путей реализации практических задач деятельности органов пограничной службы по производству дознания по делам о нарушении государственной границы Украины.

Структурно диссертация состоит из вступления, трех разделов, которые содержат девять подразделов, выводов, списка использованных источников и приложений.

В работе рассмотрены вопросы, связанные с определением сущности дознания в современном уголовном процессе Украины, под которым понимается начальный необязательный этап расследования уголовных дел, на котором в пределах своей компетенции уполномоченные законом государственные органы и должностные лица безотлагательно осуществляют следственные действия с целью выявления признаков преступления и лиц, его совершивших для, дальнейшего обеспечения производства досудебного следствия.

Высказывается мнение о возможности возобновления дознания как формы расследования в уголовном процессе Украины лишь при условии реформирования всей системы досудебного расследования.

История возникновения и становления дознания в органах пограничной службы свидетельствует о развитии дознания от розыскной формы до его уголовно-процессуальной специализации. В свою очередь, уголовно-процессуальная деятельность нового правоохранительного органа специального назначения - Государственной пограничной службы Украины есть одной из его самостоятельных функций по противодействию преступности на государственной границе, которая выполняется органами дознания пограничной службы.

В диссертации проанализированы полномочия и усовершенствована специальная компетенция органов пограничной службы в сфере уголовного судопроизводства. В частности обосновывается предложение о необходимости расширения компетенции органов пограничной службы на производство дознания по всем делам о преступлениях, которые выявляются ими в совокупности с нарушением государственной границы, в частности, о контрабанде, подделке и использовании поддельных документов и др.

Конкретизировано субъектный состав органа дознания и их уголовно-процессуальные полномочия. В этот состав включаются следующие субъекты уголовного процесса: начальник органа дознания; лицо, производящее дознание (дознаватель); начальник подразделения дознания; должностное лицо органа дознания; лицо, исполняющее поручения и указания следователя (иного органа дознания, прокурора, суда). С целью успешного выполнения возложенных на этих субъектов обязанностей органа дознания их полномочия требуют своего законодательного определения.

Проанализированы особенности правоотношений органов пограничной службы с другими органами дознания, следователем, прокурором и судом. С целью упорядочения правоотношений с другими субъектами уголовного процесса требуется установление организационной структуры органов пограничной службы на местах по административно-территориальному принципу организации судебных и иных правоохранительных органов Украины.

...