У результаті проведеного дослідження сформульовано низку нових наукових положень, окремі теоретичні позиції уточнені, доповнені. До здобутків автора дисертації можна віднести те, що вперше:

- запропоновано новий термін, який узагальнює злочини передбачені ст. ст. 218-221 КК України - "кримінальні банкрутства”, що дозволило визначитися з видовим об'єктом цих злочинів та сприяло глибшому дослідженню ознак злочину, передбаченого ст. 219 КК України;

- проведено правовий аналіз термінів “банкрутство” та “стійка фінансова неспроможність” на предмет доцільності й правомірності їх паралельного вживання в диспозиції ст. 219 КК України;

- визначено стадії фінансової діяльності суб'єкта господарювання, на яких можливе вчинення злочину - доведення до банкрутства, що дає можливість встановити моменти початку та закінчення даного злочину;

- по-новому визначаються видовий та безпосередній об'єкти цього злочину;

- класифіковані злочинні діяння, що можуть бути вчиненні при скоєні злочину - доведення до банкрутства;

- запропоновано визначати розмір великої матеріальної шкоди, що завдається внаслідок доведення суб'єкта господарювання до банкрутства, з урахуванням сумарної шкоди, що завдається злочином, а не з урахуванням шкоди що завдається одному кредитору чи державі;

- запропоновано виключити з тексту диспозиції ст. 219 КК України термін “держава”, на підставі мотивованого включення його до терміну “кредитори”;

- обґрунтовано необхідність доповнити суб'єктний склад злочину, передбаченого ст. 219 КК України, за рахунок громадянина - суб'єкта підприємницької діяльності;

- встановлено необхідність виключення з переліку обов'язкових ознак злочину - доведення до банкрутства - мотиву злочину;

- виходячи з проведеного дослідження, запропоновано нову редакцію ст. 219 КК України та примітки до ст. 218 КК України.

Дістали подальший розвиток:

- теоретичні напрацювання вчених щодо аналізу історичного досвіду з питань відповідальності осіб за умисне доведення до банкрутства господарюючих суб'єктів, а також сучасного кримінального законодавства іноземних держав з того ж питання;

- теоретичне обґрунтування незалежності кримінальної відповідальності за доведення до банкрутства від цивільно-правової процедури визнання суб'єкта господарської діяльності банкрутом;

- наукові погляди щодо встановлення можливості вчинення злочину, який розглядається, шляхом пасивної поведінки й запропоновано закріпити таку форму поведінки в диспозиції ст. 219 КК України.

Проведене теоретичне дослідження дозволило розробити пропозиції щодо вдосконалення кримінально-правової норми, передбаченої у ст. 219 КК України, та рекомендації стосовно питань кваліфікації розгляданого злочину.

Робота, що пропонується, має певне значення, оскільки на сьогодні відсутні роз'яснення вищих судових органів, стосовно розв'язання проблем кваліфікації злочину, передбаченого ст. 219 КК України, а зокрема, відмежування його від суміжних складів злочинів.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що викладені в дисертації положення можуть бути використані:

1) у науково-дослідній роботі - в ході подальших досліджень проблем відповідальності за кримінальне банкрутство. Розглянуті в дисертації ряд спірних питань щодо інтерпретації кримінально-правової норми, передбаченої у ст. 219 КК України, привернуть увагу вчених до проблеми тлумачення положень цієї норми та сприятимуть розвиткові наукової дискусії з питань правильної кваліфікації кримінальних банкрутств;

2) у навчальному процесі юридичних закладів освіти при вивчені курсу “Кримінальне право України”, „Застосування норм кримінального права”, „Правові основи підприємницької діяльності”, „Господарське право”, що підтверджується актом впровадження результатів дисертаційного дослідження у навчальний процес ЗЮІ МВС України;

3) у нормотворчості - в процесі підготовки змін та доповнень до нормативних актів України. Комітетом Верховної Ради України з питань правової політики були враховані подані дисертантом пропозиції стосовно вдосконалення ст. 219 КК України;

4) у правоохоронній діяльності - практичні рекомендації, наведені в дисертації, спрямовані на оптимізацію діяльності працівників правоохоронних органів і суду при вирішенні проблем, пов'язаних з кримінально-правовим аналізом і кваліфікацією злочину, передбаченого ст. 219 КК України, з його відмежуванням від суміжних складів злочинів, а також з розслідуванням і профілактикою, що підтверджується актом впровадження результатів дисертаційного дослідження у діяльність працівників слідчих підрозділів та органів дізнання УМВС України в Запорізькій області.

Апробація результатів дисертації. Основні висновки та положення дисертаційного дослідження були викладені в тезах і доповідях на п'яти науково-практичних конференціях, що проходили на базі Донецького інституту внутрішніх справ МВС України (26 жовтня 2001 р.), Луганської академії внутрішніх справ МВС імені 10-річчя незалежності України (25 квітня 2002 р.), Запорізького юридичного інституту МВС України (14-15 травня 2002 р.), Запорізького державного університету (3-5 липня 2002 р.) та Юридичної Академії МВС України (25-26 жовтня 2002 р.).

Результати дисертаційного дослідження в цілому, окремі його аспекти та висновки обговорювалися на засіданнях кафедри теорії кримінального права Національної академії внутрішніх справ України та кафедри кримінального права та кримінології Запорізького юридичного інституту МВС України.

Структура дисертації зумовлена її метою та поставленими завданнями і складається зі вступу, трьох розділів, які охоплюють шість підрозділів, висновків, списку використаних джерел (203 найменування) та додатків (2 сторінки). Повний обсяг дисертації - 195 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність досліджуваної теми, визначаються мета й основні завдання дослідження, розкриваються наукова новизна отриманих результатів і практична значимість роботи, наводяться дані про впровадження результатів дисертаційної роботи.

Розділ 1 “Введення у проблему доведення до банкрутства” складається з двох підрозділів, в яких досліджується історичний розвиток кримінально-правового механізму захисту інституту банкрутства, проводиться порівняльно-правовий аналіз іноземного законодавства з питань кримінального банкрутства та досліджується термінологічна база цього інституту.

У підрозділі 1.1 “Соціальна обумовленість та історичний розвиток кримінально-правового захисту інституту банкрутства” досліджено соціальні умови, в яких був створений сучасний інститут кримінальних банкрутств, стан його розвитку та проаналізовані історичний та іноземний досвіди його функціонування.

У процесі дослідження була надана характеристика механізму захисту інституту банкрутства на певних історичних етапах - стародавні часи, середньовіччя та радянський період. Цей аналіз виявив тенденцію, яка сформувалася у середньовічному праві, до розмежування цивільно-правових та кримінально-правових заходів боротьби з банкрутством (неспроможністю). У радянські ж часи кримінальні норми, котрі передбачали відповідальність за правопорушення у сфері банкрутства, існували але не діяли, оскільки в законодавстві було відсутнє закріплення процедури банкрутства.

У результаті звернення до історичного та іноземного досвіду, автор встановлює закономірності становлення вітчизняного механізму захисту суспільних відносин, що виникають у сфері дії інституту банкрутства (неспроможності), та виявляє ефективні позиції іноземного кримінального законодавства, які придатні до адаптації у вітчизняних умовах.

У підрозділі 1.2 “Визначення понять у сфері кримінальних банкрутств” увага була приділена встановленню змісту центральних термінів, котрі використовуються в процесі дослідження: “банкрутство”, „неплатоспроможність”, “неспроможність” та “стійка фінансова неспроможність”. Важливість з'ясування значення цих термінів обумовлена необхідністю їх правильного використання та однозначного розуміння досліджуваного явища.

Для визначення одного явища використовуються терміни: “стійка фінансова неспроможність”, „неспроможність”, „банкрутство”. Автор вбачає у паралельному вживанні цих термінів проблему і наголошує, що значення терміну “банкрутство” надане в Законі України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” і наділяти його іншим значенням не можна. Синонімія не може бути притаманна юридичним термінам. Саме тому визнається недоцільним паралельне вживання в диспозиції ст. 219 КК України двох термінів - “доведення до банкрутства ... тобто доведення до стійкої фінансової неспроможності ...”.

Розглянувши визначення фінансового стану підприємства, автор дійшов висновку, що “неплатоспроможність” суб'єкта господарювання це лише один з показників стану повної нездатності суб'єкта господарської діяльності вести свою фінансово-господарську діяльність. Виходячи з цього був запропонований термін “фінансова неспроможність” як такий, що характеризуватиме стан повної нездатності суб'єкта господарської діяльності вести свою фінансово-господарську діяльність. Законодавче закріплення цього терміну дозволить усунути прогалину в законодавстві та забезпечить правильне його тлумачення й відмежування від інших термінів.

Обґрунтована позиція щодо недоцільності існування залежності кримінального переслідування за доведення до фінансової неспроможності від процедури банкрутства, яку проводить господарський суд. Саме тому пропонується вживати в тексті диспозиції ст. 219 КК України лише один термін “доведення до фінансової неспроможності”.

Розділ 2 “Об'єктивні ознаки доведення до банкрутства” присвячений дослідженню об'єктивних ознак злочину, передбаченого ст. 219 КК України “Доведення до банкрутства”. В ньому надається характеристика господарської діяльності в Україні та проблеми неплатежів в цій сфері. Складається розділ з двох підрозділів.

злочин доведення банкрутство господарський

У висновках дисертації підсумовуються найбільш важливі наукові та практичні здобутки дослідження, щодо кримінальної відповідальність за доведення суб'єкта господарської діяльності до фінансової неспроможності:

1. Сучасний стан розробки кримінально-правової норми, що передбачає відповідальність за доведення до банкрутства, не може задовольнити потреб сьогодення з принципових позицій. Це стоїть на заваді ефективного використання вказаної кримінальної норми і створює перешкоди для здійснення необхідної кримінальної охорони суб'єктів господарської діяльності від злочинних посягань визначеного виду.

2. Існування норми, що передбачає відповідальність за умисне доведення суб'єкта господарювання до фінансової неспроможності, було притаманне ще стародавнім країнам. Це діяння криміналізоване й за кордоном. Досвід цих країн підтверджує необхідність такої норми у кримінальному законодавстві України.

3. Характером злочинів, передбачених ст. ст. 218-221 КК України, їх єдиним видовим об'єктом посягання та сприянням глибшому дослідженню ознак злочину - доведення до банкрутства обумовлюється необхідність введення терміну „кримінальні банкрутства”. Кримінальні банкрутства - це злочинні діяння, внаслідок яких суб'єкт господарської діяльності потрапляє у стан фінансової неспроможності, спотворюється інформація щодо наявності в суб'єкта господарської діяльності такого стану, а також унаслідок яких порушується законна процедура провадження у справі про банкрутство, якщо такі дії призводять до завдання шкоди у великих розмірах.

Пропонується також закріпити в законодавстві термін “фінансова неспроможність” - це фінансовий стан суб'єкта господарської діяльності, при якому він нездатен самостійно відновити свою платоспроможність і задовольнити законні вимоги кредиторів. Викликано це відсутністю законодавчого закріплення значення цього терміну.

З'ясована неможливість ототожнювати терміни „стійка фінансова неспроможність” та „банкрутство”.

4. Автор констатує необхідність виключення з диспозиції розгляданої норми терміну „банкрутство”. Закінченим злочин, передбачений ст. 219 КК України, повинен визнаватися тоді, коли вчинені діяння призвели до фінансової неспроможності суб'єкта господарської діяльності та завдали цим великої матеріальної шкоди кредиторам. Відповідно, зазначається, що й стаття повинна мати назву “Доведення до фінансової неспроможності”.

Кримінальна відповідальність за вчинення злочину, передбаченого ст. 219 КК України, не повинна залежати від господарської процедури визнання боржника банкрутом.

Назву розділу VII Особливої частини КК України запропоновано змінити таким чином: “Злочини проти порядку здійснення господарської діяльності”. Саме така назва буде відповідати принципам побудови Особливої частини КК України залежно від того, проти яких суспільних відносин спрямовані певна сукупність злочинних посягань.

5. Родовим об'єктом доведення до фінансової неспроможності є суспільні відносини, що скадаються у сфері здійснення господарської діяльності.

Видовим об'єктом доведення до фінансової неспроможності необхідно визнавати суспільні відносини, що складаються у сфері фінансової неспроможності та пов'язані з виконанням суб'єктами господарської діяльності своїх грошових зобов'язань перед кредиторами.

Безпосереднім об'єктом доведення до фінансової неспроможності треба визнавати суспільні відносини, що забезпечують здійснення ефективної, правомірної господарської діяльності, яка надає можливість суб'єктові господарської діяльності виконувати свої грошові зобов'язання перед кредиторами.

6. Злочин - доведення до фінансової неспроможності вчинюється на двох стадіях фінансової діяльності суб'єкта господарювання:

1) стадія нормальної (незбиткової) фінансової діяльності суб'єкта господарської діяльності. Злочинні дії в цьому випадку спрямовані на доведення суб'єкта господарської діяльності до фінансової неспроможності;

2) стадія погіршення фінансового стану суб'єкта господарської діяльності, що саме по собі ще не могло призвести до фінансової неспроможності. Злочинні дії, які підпадають під ознаки ст. 219 КК України, ще більше ускладнюють фінансове становище суб'єкта господарювання і стають головною причиною фінансової неспроможності суб'єкта господарювання.

7. Встановлена можливість доведення до фінансової неспроможності суб'єкта господарської діяльності шляхом бездіяльності, тобто в результаті невиконання суб'єктом злочину своїх обов'язків. Тому запропоновано у ст. 219 КК України формулювання “вчинення дій” змінити на “вчинення діянь”.

Автором класифіковані злочинні діяння, внаслідок яких суб'єкт господарської діяльності може зазнати фінансової неспроможності і тим самим завдати великої матеріальної шкоди кредиторам: 1) діяння, спрямовані на фактичне зменшення майна суб'єкта господарювання; 2) діяння, спрямовані на порушення порядку ведення, обліку та зберігання документів фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарської діяльності; 3) діяння, спрямовані на порушення управлінської сфери суб'єкта господарської діяльності.

8. В дисертації мотивується необхідність при кваліфікації розгляданого злочину визначати розмір матеріальної шкоди з урахуванням матеріальних збитків всіх встановлених кредиторів суб'єкта господарської діяльності. Тому, по-перше, в диспозиції ст. 219 КК України пропонується слово “кредитору” замінити на “кредиторам”, по-друге, змінити текст примітки до ст. 218 КК і викласти її в такому вигляді, щоб було зрозумілим, що розмір матеріальної шкоди - це не шкода одній особі, а шкода, котра завдається злочином взагалі.

9. Пропонуються такі зміни до ст. 1 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”:

- термін „боржник” замінити на термін „неплатоспроможній боржник”;

- з переліку учасників провадження у справі про банкрутство виключити представника працівників боржника, адже ця особа фактично є представником кредитора (сторони);

- в коло кредиторів включити державу, яку представляють органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов'язкових платежів);

- з визначення поняття „грошове зобов'язання” виключити слово „цивільним” і викласти його у такому вигляді: „грошове зобов'язання - це зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених законодавством України”.

10. Запропоновані зміни в суб'єктивних ознаках злочину, передбаченого ст. 219 КК України: 1) розширення кола суб'єктів злочину за рахунок громадянина - суб'єкта підприємницької діяльності; 2) виключення з диспозиції кримінально-правової норми вказівки на мотив злочину, оскільки він не конкретизує й не обмежує коло можливих мотивів досліджуваного злочину.

11. Запропоновані наступні зміни до КК України:

11-1. змінити назву ст. 219 КК України й викласти її диспозицію в такій редакції:

Стаття 219. Доведення до фінансової неспроможності