Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

Становлення і розвиток органів дізнання і досудового слідства в Україні (1917-60-ті роки ХХ століття)

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

ГУБАР Сергій Володимирович

Спеціальність: 12.00.01 - теорія та історія держави

та права, історія політичних та правових вчень

Київ - 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії держави та права Національної академії внутрішніх справ України, МВС України.

Науковий керівник доктор історичних наук, професор Кузьминець Олександр Васильович Національна академія внутрішніх справ України, начальник кафедри історії держави та права

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, член-кореспондент Академії правових наук України, професор Гончаренко Володимир Дмитрович Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого, завідувач кафедри історії держави і права України і зарубіжних країн кандидат юридичних наук, доцент Тимченко Сергій Михайлович Київський інститут внутрішніх справ, доцент кафедри історії держави та права.

Провідна установа: Національний університет внутрішніх справ України

Захист відбудеться 11.09.2003 року о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.007.03 у Національній академії внутрішніх справ України (03035, м. Київ - 35, Солом'янська пл., 1).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії внутрішніх справ України (03035, м. Київ - 35, Солом'янська пл., 1).

Автореферат розіслано 07.08.2003р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради О.Б. Горова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження

Концепцією судово-правової реформи, яка схвалена Верховною Радою 1992 року, передбачено послідовне реформування слідчого апарату, прийняття державної програми реформування слідчих органів, закону про слідчі органи і органи дізнання, створення правових та матеріально-технічних передумов для незалежного слідчого апарату з відповідною спеціалізацією слідчих. З огляду на ці положення Концепції тема вдосконалення слідства, основних напрямів його реформування останнім часом набуває все більшої гостроти.

Мета та задачі правоохоронних органів у кримінальному процесі єдині, але умови та способи їх досягнення і виконання різні. Кожний уповноважений державою орган вирішує особливі задачі та виконує лише йому властиву спеціальну функцію.

Найскладніша і найвідповідальніша частина роботи по боротьбі з порушеннями закону покладається на органи дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду. Важлива роль в цій роботі відводиться саме дізнанню та досудовому слідству. Від ефективності діяльності органів дізнання та слідства, чіткого розмежування їх компетенцій, від ініціативи та професійного уміння слідчих правильно, на діловій основі збудувати взаємовідносини з оперативними підрозділами ОВС та Служби безпеки залежить успіх їх роботи по боротьбі із злочинністю. Попереднє розслідування набуває важливого значення в кримінальному процесі, тому що від того, наскільки швидко, повно, всебічно і об`єктивно будуть досліджені обставини справи, наскільки висновки розслідування будуть відповідати фактичним обставинам, залежить вирішення питання про те, чи повинна ця справа розглядатись судом, а в випадку судового розгляду від якості і всебічності розслідування багато в чому залежить обґрунтованість винесеного судом вироку.

Виконання цих задач вимагає від органів попереднього розслідування високого ступеня організованості, чіткого структурного побудування, конкретного визначення функцій та компетенцій органів дізнання та слідчих, забезпечення процесуальної самостійності останніх, а також наявність ефективного прокурорського нагляду за дотриманням законності при розслідуванні кримінальних справ.

Стан наукової розробки проблеми

Різні питання попереднього розслідування як однієї із стадій кримінального процесу висвітлювались та обговорювались у роботах багатьох науковців, зокрема таких, як: Арсен`єв В.Д., Альшевський Т.В., Бородін С.В., Горський Г.Ф., Гродзинський М.М., Голунський С.А., Громов В.Л., Гурський М.К., Давидов П.М., Дьяченко М.С., Жогін М.В., Карнєева Л.М., Коврига З.Ф., Ларін А.М., Лукашевич В.Г., Міхеєнко М.М., Перлов Д.С., Рахунов Р.Д., Рівлін А.Л., Стремовський В.А., Строгович М.С., Соловйов А.Д., Тарасов П.І., Чельцов М.А., Фаткулін Ф.Н., Елькінд П.С., Ярмиш О.Н. та інших. Також окремі питання розслідування висвітлюють у своїх публікаціях Васил`єв А.Н., Кожевніков М.В., Стремовський В.А., Якубович Н.А. Розгляд проблемних питань можна знайти в роботах, присвячених організації діяльності прокуратури та суду (Кожевнікова М.В., Карєва Д.С., Рівліна А.Л.) та інших роботах.

Окремі питання дізнання та попереднього слідства в УРСР розглядались у публікаціях Бажанова М.І., Галагана І.С., Горницького А.А., Діденко А.І. Дубинського А.І., Кістяківського О., Василенко М., Подопрєлова О.М.

Створенню правоохоронних органів УНР та Гетьманської держави присвячені праці Мироненка О.М., Копиленко О.Л., Тимощука О.В., Сідака В.С.

На основі аналізу архівних документів та наукової літератури ними зроблено першу спробу показати процес становлення й особливості функціонування органів внутрішніх справ і державної безпеки, їх роль у боротьбі за державність України у 1917-1921 рр.

Найбільш близьким до теми дисертації є історико-юридичне дослідження, що проводилося С..Л. Лимарченко, де основна увага приділена аналізу правових основ діяльності органів досудового слідства на тлі розвитку правоохоронної системи в період непу та становлення тоталітаризму.

Вивченню історії міліції УРСР присвячена робота П.П. Михайленко і Я.Ю. Кондратьєва, в якій питання організації органів розслідування висвітлені змістовно, але охоплюють лише період становлення на Україні радянської влади.

Проте, ряд важливих проблем, що відносяться до організації та діяльності органів дізнання, в законодавчому порядку не вирішені, окремі питання залишаються спірними. Також, в роботі органів попереднього розслідування є внутрішні недоліки - це зокрема непоодинокі порушення встановлених законом строків розслідування кримінальних справ, велика кількість кримінальних справ, повернутих на додаткове розслідування у зв`язку із неповнотою та порушенням кримінально-процесуального законодавства тощо.

Незважаючи на значну кількість праць, ще не досліджена ціла низка питань стосовно виникнення й розвитку досудового слідства на Україні. У колишньому СРСР різниця між кодифікованими законодавчими актами окремих республік існувала лише формально. Кримінально-процесуальні кодекси колишніх республік були скопійовані з відповідного кодексу РСФСР і, саме тому, майже всі дослідження стосовно досудового слідства спиралися лише на аналіз практики застосування кримінально-процесуального законодавства РСФСР. Але ці законодавчі акти відображали насамперед внутрішню політику СРСР в цілому і мали специфічні ознаки, притаманні саме російському праву. В той же час, питання організації органів розслідування на основі аналізу кримінально-процесуального законодавства УРСР та узагальнення практики застосування цього законодавства органами дізнання та досудового слідства комплексно не досліджувались. Також є наявність деяких особливостей, властивих законодавчому реґламентуванню досудового слідства в УРСР, які взагалі не привертали уваги дослідників.

Зважаючи на це, існує нагальна потреба грунтовного аналізу усіх позитивних і негативних чинників, які впливали на розвиток правохоронних органів, відтворення об'єктивної, очищеної від ідеологічних нашарувань, тенденційних оцінок та прямих спотворень картини виникнення та розвитку органів розслідування на Україні у період від Жовтневого перевороту 1917 р. до прийняття Кримінально-процесуального кодексу 1961 р.

Існуючі наукові праці лише фрагментарно висвітлюють деякі аспекти даної проблематики і, як правило, в вузьких хронологічних рамках, а в цілому проблема майже не досліджувалось.

Таким чином, спеціальних наукових розробок, у яких би комплексно досліджувались в історико-правовому плані проблеми створення та подальшого розвитку органів розслідування в Україні за вищевказаний період дотепер немає. Одержані в ході його вивчення результати можуть бути використані для вдосконалення організації роботи органів дізнання та досудового слідства на сучасному етапі, а також у науковій та педагогічній діяльності.

Окрім літературних джерел, автор використав під час дослідження статистичні та інші матеріали Верховного суду України, Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ України, а також архівні документи та матеріали.

Важливість наукової розробки цієї теми викликана ще й тим, що комплексне її дослідження на підставі вивчення даних слідчо-судової практики у поєднанні із досягненнями вітчизняних та зарубіжних наук історико-правового та кримінально-процесуального циклу, дозволить запропонувати практиці нові форми організації та структурної побудови органів досудового слідства, що відповідатимуть сучасному рівню розвитку науки та можуть бути практично втілені у законотворчий процес та практичну діяльність.

Конституцією України передбачено реформування системи досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють її функціонування. Нагальними стають питання про шляхи цього реформування і які саме органи мають бути для цього створені. Разом з тим аналіз слідчої практики свідчить, існуюча система попереднього слідства вже не задовольняє усіх потреб суспільства щодо ефективної боротьби зі злочинністю на сучасному етапі. Нерідко у практичній діяльності працівники правоохоронних органів відчувають істотні труднощі при взаємодії та координації дій між слідчими та оперативно-розшуковими підрозділами під час розслідування кримінальних справ. Виникає чимало суперечних питань, без остаточного вирішення яких неможливо чітке функціонування системи досудового слідства.

Узагальнення практики та аналіз стану наукових кримінально-процесуальних досліджень свідчить, що актуальність наукової розробки проблем організації системи органів розслідування злочинів викликана потребами практики. Саме ці обставини, на думку автора, свідчать про актуальність обраної ним теми дослідження, про її науково-теоретичну та практичну значимість.

Зв'язок дослідження з науковими програмами, планами, темами. Напрям дисертаційного дослідження відповідає Комплексній цільовій програмі боротьби зі злочинністю на 1996-2000рр., затвердженою Указом Президента України від 17.09.1996 р. за № 837/96 та Комплексною програмою профілактики злочинності на 2001-2005 рр., затвердженою Указом Президента України від 21.12.2000 р. за № 1376/2000. Про актуальність теми свідчить також її зв'язок з пріоритетними напрямками наукових досліджень у галузі кримінального процесу. Необхідність проведення цього дослідження затверджена Вченою Радою Національної академії внутрішніх справ України у грудні 1999 року. Тема дисертаційного дослідження також перебуває у руслі програми наукових досліджень кафедри історії держави та права Національної академії внутрішніх справ України (історія міліції України), на якій виконане дослідження.

Мета та завдання дисертаційного дослідження. Основною метою наукового пошуку є формулювання теоретичної системи знань про створення та подальший розвиток системи органів досудового розслідування на основі комплексного історичного та правового аналізу її структурної побудови та функцій, а також розробка науково-обґрунтованих пропозицій щодо її реформування з метою підвищення ефективності розслідування та попередження злочинів в сучасних умовах. Основу дослідження складає вивчення відповідної нормативної бази, матеріалів емпіричних досліджень слідчої та судової практики, правоохоронної практики країн зарубіжжя, а також теоретичних положень наук історико-правового та кримінально-процесуального циклу.

Для досягнення мети дисертаційного дослідження дисертант поставив такі завдання:

на підставі аналізу діючих нормативних джерел, слідчої та судової практики дослідити історичні особливості функціонування системи органів дізнання та досудового слідства, її ланки та шляхи їх реформування, основні етапи реформування досудового слідства протягом історичного розвитку правоохоронної системи нашої держави;

розкрити особливості організації та внутрішню структуру слідчих підрозділів на різних етапах їх розвитку, окреслити специфіку одержання інформації з матеріальних та ідеальних джерел, визначити характер та причини слідчих помилок, виділити основні форми протидії розслідуванню;

визначити порядок та умови використання спеціальних знань у розслідуванні, характер та форми використання допомоги спеціалістів, проблеми оперативно-розшукової та експертної діяльності стосовно вирішення оперативно-слідчих завдань;

дослідити особливості взаємодії слідчих та оперативних апаратів, встановити фактори, що ускладнюють використання оперативно-розшукової допомоги в розслідуванні, а також вивчити проблеми взаємодії слідчих і оперативних підрозділів на сучасному етапі.

Об'єктом дисертаційного дослідження є особливості функціонування системи органів дізнання та досудового слідства у динаміці їх становлення та розвитку протягом 1917-60-х років ХХ століття, а також слідча, судова і оперативно-розшукова практика у вказаний період.

Предметом дослідження обрані: є істотні, сталі та закономірні зв'язки між політичним становищем в державі, а також системними і функціональними змінами у діяльності спеціальних органів по боротьбі зі злочинністю; процеси кодифікації кримінально-процесуального законодавства; проблеми реформування органів досудового слідства; позитивна практика використання органами розслідування окремих засобів протидії злочинності; напрями підвищення ефективності цих засобів у розкритті, розслідуванні та попередженні кримінальних проявів у суспільстві.

Методи дослідження. В процесі дослідження були використані сучасні положення теорії пізнання та загальнотеоретичні положення філософії, історії держави та права, кримінального права, кримінального процесу та інших правових наук, які визначають комплексний характер цього дослідження. Вирішення поставлених перед дисертантом завдань відбувалось із врахуванням сучасної наукової думки, а також діючого законодавства. Під час написання роботи використовувались апробовані наукою спеціальні методи теоретичного та емпіричного дослідження: порівняльного правознавства; статистичний; конкретно-соціологічних досліджень; контент-аналізу.

Використані в роботі результати емпіричних досліджень слідчої та оперативно-розшукової практики були одержані в результаті:

- узагальнення статистичного матеріалу Управління оперативної інформації МВС України про стан злочинності в Україні;

- опитування у якості експертів за розробленими анкетами у період 1999-2001 рр. 152 слідчих, 128 оперативних працівників;

- аналізу оглядів слідчо-судової практики, офіційних звітів та довідок, а також іншого практичного матеріалу у підрозділах системи МВС, значної кількості архівних джерел.

Методи дослідження обрані, виходячи з поставленої в роботі мети та завдань дослідження, з урахуванням об'єкта та предмета дослідження.

1. Метод функціонального аналізу дозволив сформувати уяву про систему органів досудового слідства як складне соціальне утворення, визначити закономірності її функціонування в цілому та окремих ланок у конкретний історичний період.

2. Історико-правовий метод використовувався для розкриття генезису функціонування органів дізнання і досудового слідства в Україні. Зокрема, він застосовувався при аналізі правових змін у кримінально-процесуальному законодавстві.

3. Формально-юридичний метод забезпечив дослідження правових норм кримінального та кримінально-процесуального законодавства, інших нормативно-правових актів, для формулювання пропозицій законодавчого характеру.

4. У роботі над проблемами, що увійшли до кола дисертаційного дослідження, широко застосовувався порівняльно-правовий метод, зокрема, при вивченні законодавства та правоохоронної практики інших країн.

5. Для з'ясування кількісних параметрів злочинності та практики боротьби з нею; накопичення та обробки статистичного матеріалу про злочинність та практику боротьби з нею використовувався метод статистичного аналізу.

6. Системно-структурний метод дозволив, зокрема, конкретизувати місце органів дізнання і досудового слідства у системі правоохоронних органів держави.

7. Соціологічні методи використовувалися при вивченні правоохоронної практики, зокрема матеріалів кримінальних справ, анкетному опитуванні слідчих та оперативних працівників.

Достовірність і обґрунтованість наукових положень, висновків і рекомендацій дисертації забезпечуються також використанням:

архівних матеріалів та історичних документів;

оглядів слідчо-судової практики, офіційних звітів та довідок, а також інших аналітичних матеріалів, зібраних у підрозділах системи МВС України, Генеральній прокуратурі України, судових органах міської та районної ланок;

широкого кола літературних джерел (усього *** найменувань) з історії держави та права, кримінального процесу, криміналістики, ОРД, теорії управління та інших суміжних галузей знань.

Здійснені в ході роботи над дисертацією узагальнення та аналіз архівного та емпіричного матеріалу широко використані у дослідженні, а їх результати лягли в основу висновків та пропозицій, сформульованих по його закінченні.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що за характером та змістом розглянутих питань дисертація є першою в Україні спробою на монографічному рівні простежити основні етапи розвитку органів розслідування в Україні протягом тривалого періоду історичного розвитку. Дослідження виконано шляхом використання суміжних галузей знання на стику юридичних та історичних наук, внаслідок чого носить комплексний характер. На основі системного підходу розглянуті теоретичні та практичні питання формування системи органів досудового слідства та їх структурні зміни стосовно основних положень кримінально-процесуального законодавства різних історичних періодів.

Теоретична цінність дослідження, висновків та пропозицій полягає в тому, що вони вносять істотний внесок у процес реформування органів розслідування та створення системи досудового слідства відповідно до історичного досвіду України та міжнародно-правових стандартів, а також:

проведений комплексний історико-правовий аналіз системних та функціональних змін у діяльності органів дізнання та досудового слідства в Україні протягом тривалого історичного періоду;

визначені напрями та окреслені засоби вдосконалення діяльності органів розслідування щодо виявлення, розкриття та розслідування злочинів;

сформульовані пропозиції щодо розв'язання проблемних питань взаємодії слідчих та органів дізнання;

висунуті рекомендації стосовно покращання координації і взаємодії правоохоронних, контролюючих органів, інших суб'єктів взаємодії та попередження злочинів;

висвітлений позитивний та негативний досвід такої діяльності як в минулому, так і на сучасному етапі.

Обґрунтованість наукових висновків та рекомендацій зумовлена глибокою та досконалою розробкою теми. Використання значного масиву наукових джерел, емпіричних даних забезпечило репрезентативність одержаних результатів дослідження, переконливість сформульованих на їх основі висновків.

Практична значимість одержаних результатів полягає у тому, що в дисертації сформульовані та обґрунтовані висновки і пропозиції, які сприятимуть поступовому реформуванню системи органів досудового слідства в України шляхом структурних і функціональних перетворень.

Зроблені висновки дозволяють виявити такі джерела оптимізації зусиль правоохоронних органів, які до цього використовувались не повною мірою, забезпечити усунення “вузьких місць” у їх діяльності, знайти позитивні фактори та на їх основі розробити заходи, що мають сприяти поступовому підвищенню ролі досудового слідства у розслідування та попередженні злочинів.

Матеріали дослідження можуть бути використані у навчальному процесі Національної академії внутрішніх справ України при викладанні курсу “Історія держави та права України” та спецкурсу “Актуальні проблеми досудового слідства в Україні”, а також під час вивчення історії міліції України.

Результати дослідження можуть бути в подальшому використані для законотворчого, організаційного, методичного, інформаційного забезпечення діяльності органів державної законодавчої та виконавчої влади, правоохоронних органів, судових органів та у рамках професійної підготовки практичних працівників правоохоронних відомств.

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення дисертації доповідалися на міжнародних науково-практичних конференціях:

“Теорія та практика криміналістичного забезпечення розкриття та розслідування злочинів у сучасних умовах” (Київ, 22-23 березня 2001 р.).

“Нові Цивільний і Кримінальний кодекси - важливий етап кодифікації законодавства України” (Івано-Франківськ, 3-4 жовтня 2002 р.);

Публікації. Наукові результати проведеного дисертантом дослідження опубліковані у чотирьох наукових статтях у фахових виданнях.

Структура дисертації визначається метою та завданнями дослідження, відповідає логіці наукового пошуку та вимогам ВАК і композиційно складається зі вступу, двох розділів, що поєднують сім підрозділів, висновку і списку використаних джерел (306 найменувань). Повний обсяг дисертації становить 189 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовується актуальність та новизна теми дослідження, визначаються його мета та завдання, об'єкт, предмет, методологічна, емпірична і науково-теоретична основи, зв'язок з науковими програмами, показана теоретична та практична значимість одержаних результатів, їх впровадження та апробація, наведені дані про публікації і структуру дисертації.

Перший розділ “Діяльність слідчих органів у перші роки української революції” складається з трьох підрозділів, присвячених вивченню історичних передумов та еволюції органів досудового слідства в період 1917- 60-тих років ХХ століття, а також дослідженню процесів формування та трансформації кримінально-процесуального законодавства, що регулювало їх діяльність.

У першому підрозділі “Зміни в соціально-політичному становищі України як основна передумова реформування органів попереднього слідства” автор проаналізував процеси створення та функціонування органів досудового слідства за часів національно-визвольних змагань в Україні протягом 1917-1921 рр. Спираючись на архівні дані та літературні джерела, дисертант піддає науковому аналізу проект національної правоохоронної концепції, запропонованої за часів гетьмана П. Скоропадського, а також проекти нормативних актів кримінально-процесуального змісту Центральної Ради. На відміну від попередньої української влади 1917-1918 рр. гетьману Скоропадському вдалося розробити найбільш виважену і забезпечену правоохоронну систему. Але можливість її функціонування мала певну залежність від політики союзного командування. Це компрометувало охоронний апарат гетьмана в очах громадян України. Після повалення влади Миколи II розбурхане революційною хвилею народне море у будь-якому зверненні до старих засобів правління вбачало загрозу своїм надіям на краще життя. Повернення землевласників, ще й за допомогою німців, образ яких як ворогів був міцно вкорінений царською пропагандою і православною вірою у суспільну свідомість мешканців Російської імперії, було незрозумілим і небезпечним для більшої біднішої частини населення. Тому з виведенням із України союзного військового контингенту російська комуністична агітація впала на плідний ґрунт. Замість національної злагоди й утворення єдиного антибільшовицького фронту, чим, до речі, і займався гетьман у листопаді 1918 р. були реально забезпечені найсприятливіші умови для російського більшовицького втручання і знищення української державності.

У другому підрозділі “Створення слідчого апарату радянської України як альтернативи слідчим органам Української Народної Республіки” автор проводить короткий історичний огляд становлення й розвитку органів досудового слідства в Україні з часів Київської Русі до встановлення радянської влади у 1918 р.

Піддавши аналізу правові форми існування органів кримінальної юрисдикції у історичному розрізі їх становлення й розвитку, автор обґрунтовує тезу, що під час національно-визвольних перетворень 1917-1918 рр. в Україні формально вже було створено відповідні інституції та нормативну базу їх діяльності. Проте, даний процес становлення був перерваний у зв'язку із військовими діями німецької армії та регулярними військовими частинами генерала Денікіна.

Третій підрозділ “Розвиток радянського кримінально-процесуального законодавства в період становлення радянської влади в Україні” присвячений аналізу нормативних джерел, спрямованих на врегулювання досудового слідства радянського типу, підготовці та обговорення проекту Кримінально-процесуального кодексу 1922 року. Автор переконливо доводить, що за основу цього нормативного документу взятий аналогічний кодекс РРФСР. Аналіз норм першого радянського кримінально-процесуального законодавства, а також підзаконних актів тих часів дозволяє констатувати про те, що вже на правовому рівні закріплена панівна карально-репресивна політика радянської влади, впроваджений обвинувальний уклін, скорочені та спрощені впроваджені форми досудового слідства.

Обстановка, яка склалася в Україні після проголошення радянської влади, не давала можливості подальшому розвитку демократичного судового будівництва. З огляду на вищенаведене стає зрозумілим, що більшовицьке “правосуддя” не дотримувалося відповідних процесуальних прискіпливостей у кримінально-процесуальному провадженні. Залучення радянськими владними установами до правоохоронної діяльності випадкових людей, без врахування їхнього фаху і моральних якостей, які керувались у своїй діяльності лише “революційною правосвідомістю”, сприяло перетворенню злочинів проти людини на інструмент “правового” впливу.

Разом з тим, в розглянутий період все ж таки були закладені підвалини кримінального судочинства, які здебільшого визначатимуть подальше будівництво системи органів досудового слідства України у ХХ столітті.

Другий розділ “Розвиток та реорганізація органів розслідування в радянській Україні в 1920-х - 60-х роках” складається з трьох підрозділів, де висвітлюються найважливіші аспекти реформування кримінального та процесуального законодавства, а також реорганізації органів досудового слідства відповідно до правових змін, пов'язаних із прийняттям кримінально-процесуальних кодексів України від 1922, 1927 та 1960 років.

У першому підрозділі “Кримінально-процесуальні кодекси 1922 та 1927 рр. і проблеми попереднього слідства” автор зосередив основну увагу на структурних та функціональних змінах в системі органів досудового слідства, пов'язаних із прийняттям кримінально-процесуального кодексу 1922 року, та їх подальшою реорганізацією, закріпленою у положеннях відповідного кодексу 1927 року. Дисертант ґрунтовно доводить, що положення КПК 1922 року, декларуючи демократичні правові принципи, частково дублюючи положення відповідного кримінально-процесуального законодавства РРСФР, водночас, заклав підвалини у становленні радянської правової системи в Україні. Зміни, що відбулися у політичній обстановці в СРСР наприкінці 20-х рр., передусім пов'язані із становленням авторитарного державно-правового режиму “сталінізму”, потребували відповідних змін у правовій площині, що стало важливою передумовою для прийняття КПК 1927 р. Останній нормативний документ, зокрема, суттєво розширив перелік органів, які мали проводити досудове слідство.

У другому підрозділі “Діяльність слідчих органів в надзвичайних умовах перебігу радянсько-німецької війни на теренах України” автор вивчає подальші структурно-функціональні зміни у кримінально-процесуальному провадженні, пов'язані із умовами військового часу. Відзначається, що в цей час найсуттєвішими з них стало: 1) надання додаткових повноважень слідчим органів військового командування; 2) реґламентація діяльності специфічних органів кримінально-провадження військового типу - військових трибуналів; 3) впровадження прискорених та спрощених форм кримінально-процесуального провадження з метою максимальної економії процесуальних засобів. Автором проаналізовані вказані зміни в аспекті їх впливу на подальший розвиток об'єкту дослідження.

У третьому підрозділі “Прийняття кримінально-процесуального кодексу 1960 року та зміни в органах розслідування” автор аргументовано доводить, що найсуттєвіші зміни пов'язані із законодавчим впровадженням двох форм попереднього розслідування кримінальних справ: дізнання та попереднього слідства.

Дисертантом проаналізовані дискусійні питання щодо реформування сучасного кримінально-процесуального законодавства, зокрема проблемні питання структурних і функціональних змін у системі органів дізнання та досудового слідства, підслідності кримінальних справ, повноважень слідчого і особи, яка проводить дізнання, розглянутий сучасний стан та перспективи взаємодії слідчого і органу дізнання тощо.

У висновках дисертаційного дослідження автор формулює низку концептуальних положень стосовно реформування органів дізнання і досудового слідства із врахування історичного досвіду та практичних потреб сьогодення.

ВИСНОВКИ

Отже, в дисертації проведений історико-правовий аналіз, розглянуті основні проблеми становлення системи органів досудового слідства та висунуті окремі пропозиції щодо реформування цих органів на сучасному етапі.

Основні результати дослідження полягають у наступному:

1. Проведений аналіз кримінально-процесуального законодавства і становлення системи органів розслідування дає змогу уявити існуючий стан речей в попередньому слідстві на початку 60-х років. Разом з тим ми намагались висвітлити дискусійні проблеми та питання і альтернативні шляхи їх вирішення, що були запропоновані вченими-юристами і практичними працівниками ОВС, прокуратури та суду. Багато з цих питань залишаються дискусійними і в наш час. Наряду зі зростанням кількості скоєних злочинів (у порівнянні з 1972 р. кількість скоєних злочинів у 1999 р. збільшилась на 311%) і появою нових їх видів, зростає навантаження слідчих, а умови для успішної роботи по розкриттю злочинів та соціальне забезпечення працівників ОВС значно погіршились. Важливим питанням сьогодення стає реформування системи досудового слідства, як однієї з найважливіших ланок, задачею яких є боротьба зі злочинністю.

2. Конституцією України передбачено формування системи досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють її функціонування. На наш погляд, достатньо буде коротко викласти обґрунтування деяких пропозицій, що направлені на вдосконалення організаційних форм досудового розслідування, які, як висновок, випливають з матеріалу, наведеного в попередніх розділах даної роботи. Вони полягають у наступному:

по-перше, доцільно зосередити розслідування кримінальних справ в одному слідчому апараті, внутрішня структурна побудова та організаційні форми якого відповідали б сучасним завданням кримінального судочинства. Вбачається, що різниця між органами досудового слідства (ст. 102 КПК) полягає у підслідності кримінальних справ (ст. 112 КПК). Але завантаженість і обсяг роботи у слідчих цих органів не однаковий. Найбільша навантаженість зараз лягає на слідчих органів внутрішніх справ. При уважному аналізі підслідності слідчих прокуратури і слідчих ОВС можемо прийти до висновку, що розгалуження досудового слідства веде до зайвої паралельності, збільшенню термінів розгляду справ і, як наслідок, віддалення моменту судового розгляду справи і призначення покарання винному. Відомча відокремленність органів досудового слідства досить часто призводить до неузгодженості їх дій, відсутності взаємодії між працівниками міліції та слідчими прокуратури. Також це не сприяє впровадженню в процес розслідування науково-технічних засобів і спричиняє низку інших небажаних явищ, що в свою чергу знижує ефективність боротьби зі злочинністю.

по-друге, негативно впливає на якість розслідування справ слідчими прокуратури й те, що досить часто вони ведуть розслідування без належної координації своїх дій з органами дізнання. Вся профілактична робота по попередженню злочинності зосереджена в органах внутрішніх справ. Працівники карного розшуку знаходяться у тісному контакті зі злочинним світом і проводячи агентурну роботу, досить часто володіють даними, що можуть мати важливе значення для успішного розслідування справ, але такі відомості залишаються поза увагою слідчого в зв`язку з відсутністю взаємодії. Також не завжди працівниками карного розшуку в повній мірі використовуються дані, отримані слідчими в процесі розслідування. Цьому, на жаль, заважають відомчі бар`єри.

3. Автор приходить до висновку, що одночасне існування двох слідчих апаратів (прокуратури і ОВС) призводить до зайвого дублювання їх функцій. Розкриття і розслідування тяжких і складних злочинів має свої специфічні особливості і потребує від слідчого значного обсягу знань в області криміналістики, кримінального права і процесу, економіки і фінансово-кредитних відносин. Найповніше ці вимоги може задовольнити спеціалізація слідчих. Але в умовах, коли розслідування ведуть три слідчих органи, розв`язання питань спеціалізації пов`язано з труднощами, в районних апаратах при існуючих штатах взагалі неможливо. Міжвідомча роздробленість слідчих апаратів серйозно заважає обміну досвідом в роботі слідчих, підвищенню професійного рівня слідчих і оснащення слідчих апаратів новою організаційною та криміналістичною технікою. Випадки непотрібного паралелізму спостерігаються навіть у питаннях методологічного порядку (видання подібних посібників, наказів тощо).

4. Також слід відмітити, що ми маємо на увазі об`єднання тільки двох слідчих апаратів: органів внутрішніх справ і прокуратури. Наведене вище не стосується слідчих Служби Безпеки України зважаючи на особливий характер підслідних їм справ. Виходячи з цього вважається за потрібне залишити без змін слідчий апарат в системі військового відомства та податкової міліції. Ці апарати організаційно визначені, чітко визначені категорії підслідних ним справ і їх діяльність не стосується компетенції інших органів розслідування. На наш погляд, найдоцільніше було б сконцентрувати розслідування по всім кримінальним справам (крім обумовлених вище справ спеціальної підслідності) в органах внутрішніх справ.

5. З метою з'ясування питань, що стосуються процесуальної самостійності слідчого нами зроблений висновок, що підпорядкування слідчих прокурору як в процесуальному, так і в адміністративному відношенні призводить до втрати процесуальної самостійності перших і зниженню відповідальності слідчих за стан слідчої роботи, а прокурор, в свою чергу, відповідаючи за строки, якість і загальний стан досудового слідства, що проводиться підпорядкованими йому слідчими, втратив необхідні якості особи, що здійснює нагляд за слідством. Виходячи з результатів дослідження, ми вважаємо, що між слідчим і прокурором повинні бути тільки процесуальні відносини. Прокурор має відповідати за якість досудового слідства тільки як представник органу по нагляду за законністю його провадження.

6. Зосередження всього слідчого апарату в системі органів внутрішніх справ дозволило б вирішити проблему взаємодії слідства з органами дізнання і більш успішно використовувати виявлену в ході оперативно-розшукової діяльності інформацію. Процесуальне законодавство надає однакові права слідчим прокуратури і ОВС. Кожен з цих слідчих в ході розслідування ним кримінальної справи може давати органам дізнання окремі доручення і вказівки стосовно виконання необхідних оперативно-розшукових і слідчих дій.

7. Важливою передумовою підвищення ефективності розслідування кримінальних справ виступає перегляд існуючих критеріїв оцінки оперативної та слідчої діяльності, важливим кількісним виразом якої є показник розкриваності злочинів. Даний показник вбирає в себе дані кримінальної статистики, є результатом збору та обробки об'єктивних даних про розкриті злочини певних класифікаційних груп та видів. Незважаючи на те, що у визначенні завершальної стадії розкриття існують різні думки, безперечним залишається той факт, що остаточна оцінка роботи оперативних та слідчих підрозділів повинна здійснюватися за єдиним кінцевим результатом їх діяльності вирішенням завдань кримінального судочинства (що не виключає проміжні оперативні показники для попередньої оцінки). Такий підхід, коли всі органи, що беруть участь в розкритті злочинів, будуть орієнтовані на кінцеві результати, дозволить значно підвищити ефективність взаємодії між ними.

8. Спадщина радянської тоталітарної системи тягне за собою недосконалість у системі обліку результатів боротьби зі злочинністю. За сучасних умов загальноприйнятою стала порочна практика відомчої статистики “прикрашення” дійсності, її масовий характер свідчить, що це явище породжене не тільки і не стільки несумлінністю працівників органів, що ведуть боротьбу зі злочинністю, скільки об'єктивною обстановкою, в якій протікає їх діяльність. Досі існуюча, застаріла система статистичного обліку злочинів в кінцевому рахунку перетворилась лише в систему обліку змін у практиці їх реєстрації, не відбиває об'єктивних тенденцій, що відбуваються в самій злочинності, не забезпечує прийняття своєчасних ефективних заходів, спрямованих на подолання цих тенденцій. Отже, вже тривалий час існує нагальна потреба корінного перегляду існуючої системи обліку стану злочинності та розкриваністі злочинів. Це питання є зараз першочерговим, набуває загальнодержавного значення, оскільки торкає майже всі боки діяльності правоохоронних органів і головним чином пов'язане із критеріями та показниками ефективності боротьби зі злочинністю, які далекі від досконалості. Такий стан багато в чому пояснюється відсутністю у відомствах, що ведуть боротьбу зі злочинністю, науково обґрунтованої системи оцінки стану злочинності та розкриття злочинів. Остання має представляти собою принципово нову систему збору, нагромадження, обробки й аналізу даних кримінальної статистики.

9. Вбачається, що подальше реформування системи органів досудового слідства в Україні має тривати за кількома основними напрямами:

правовому вдосконалення правової бази розкриття злочинів; реґламентація правовідносин слідчих та органів дізнання; встановлення правових критеріїв оцінки результатів такої діяльності;

організаційному підвищення професіоналізму осіб, що беруть участь у роботі з розкриття злочинів; подолання відомчої підлеглості слідчих підрозділів; вдосконалення взаємодії між державними органами, недержавними структурами, громадянами; поліпшення матеріально-технічного забезпечення; визначення загальних одиниць вимірювання ресурсів, необхідних для розкриття злочинів певних категорій тощо;

методико-криміналістичному формування нових та вдосконалювання існуючих методичних рекомендацій щодо організації розкриття та розслідування окремих видів (груп) злочинів, виходячи із потреб слідчої практики.

Ми не претендуємо на беззаперечність наших висновків та пропозицій, але переконані, що вихід з існуючого становища слідства на сучасному етапі розвитку правоохоронної системи держави потрібно шукати саме в цьому. Запропонована реорганізація слідчого апарату спроможна була б гарантувати високу якість досудового слідства, його об`єктивність, оперативність та ефективність при точному неухильному дотриманні закону.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Губар С.В. Історія розвитку попереднього слідства в Україні // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України, 2001. - № 1. - С. 258-267. (0,5 д.а.).

2. Губар С.В. Розбудова старого слідчого апарату і створення перших слідчих органів в Україні після жовтневого перевороту 1917 р. // Збірник наукових праць інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. - № 10. - С. 96-103. (0,4 д.а.).

3. Губар С.В. Історичний розвиток та проблеми співвідношення дізнання та попереднього слідства в Україні // Збірник наукових праць інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. - № 13. - С. 82-86. (0,3 д.а.).

кримінальний процесуальний кодекс розслідування

АНОТАЦІЇ

Губар С.В. Становлення і розвиток органів дізнання та досудового слідства в Україні ( 1917 - 60-ті роки ХХ століття ). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01. - теорія та історія держави та права, історія політичних та правових вчень. - Національна академія внутрішніх справ України. Київ. 2001.

В дисертації на основі вивчення нормативних джерел, архівних даних та матеріалів слідчо-судової практики, у поєднанні із досягненнями вітчизняних та зарубіжних наук історико-правового та кримінально-процесуального циклу, проведений комплексний історико-правовий аналіз структурних і функціональних змін в системі органів дізнання та досудового слідства України у історичному розрізі. Автор досліджує історичні та правові особливості функціонування системи органів досудового слідства, окремих слідчих ланок, визначає актуальні на сьогодні шляхи реформування кримінально-процесуального провадження.

Ключові слова: досудове слідство; дізнання; кримінально-процесуальний кодекс; історія міліції України.

Губарь С.В. Становление и развитие органов дознания и досудебного следствия в Украине ( 1917 - 60-е года ХХ века). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.01 - теория и история государства и права; история политических и правовых учений. Национальная академия внутренних дел Украины. Киев, 2002.

В диссертации на основе изучения нормативно-правовых источников, архивных данных и материалов следственно-судебной практики, совместно с достижениями отечественных и зарубежных наук историко-правового и уголовно-процесуального цикла, проведен комплексный историко-правовой анализ структурных и функциональных изменений в системе органов дознания и досудебного следствия Украины в историческом разрезе.

Автор исследует исторические и правовые особенности функционирования системы органов досудебного следствия, отдельных звеньев следственной системы, предлагает актуальные на сегодня пути реформирования уголовно-процесуального производства.

Ключевые слова: досудебное следствие, дознание, уголовно-процесуальный кодекс, история милиции Украины.

Gubar S. Arise and development preliminary investigation organ's of Ukraine (1917 - 1960-th year's XX centuries). - Manuscript.

The dissertation on candidate's degree of law sciences by speciality 12.00.01. - theory and history of state and law; history of political and legal studies. - The National Academy of internal affairs of Ukraine. Kiev. 2002.

In dissertation there is the criminalistic analysis of crimes in an sphere of bank crediting. In dissertation the criminalistic features of operation of a modern sphere of bank crediting are studied, the concept is defined. The classification of these crimes on criminal-legal and criminalistic tags is offered. The contents of basic elements of the criminalistic characteristics is found and uncovered. The main idea of the work is the development of bases of special methodology of crime research in the sphere of bank crediting, which covers problems of their revealing and disclosing, typical investigatory situations and versions of a preliminary stage of investigation, organisational and tactical features of realisation of separate investigatory actions, order and use conditions of special knowledge, actual problems of operational - search support and interactions. The conducted research is defined by the expressed applied aspect and finds practical incarnation in designed on its base the methodical guidelines and practical advises for the employees of law enforcement bodies.

Key words: preliminary stage of investigation, law of criminal process, history of milicia of Ukraine. Размещено на Allbest.ru

...