Лізинг: організаційно-правові аспекти (на прикладі корпоративного управління)

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

УДК 342.9

ЛІЗИНГ: ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ (НА ПРИКЛАДІ КОРПОРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ)

Спеціальність 12.00.07 - теорія управління;

адміністративне право і процес; фінансове право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Ілларіонов Юрій Вікторович

КИЇВ - 2002

АНОТАЦІЇ

Ілларіонов Ю.В. Лізинг: огранізаційно-правові аспекти (на прикладі корпоративного управління). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 - теорія управління, адміністративне право і процес, фінансове право. - Національна академія внутрішніх справ України, Київ, 2002.

Дисертація присвячена дослідженню проблем правового регулювання та управлінського забезпечення розвитку лізингової діяльності в Україні як засобу перерозподілу фінансових ресурсів на ринкових засадах, оновлення основних фондів підприємств, відродження виробничого сектору економіки, детінізації фінансово-господарських відносин, зниження криміногенного потенціалу в економіці України. У роботі розглянуто етапи розвитку лізингової діяльності в світі, передумови впровадження лізингу в фінансово-господарську практику України. Визначено проблеми та шляхи створення комплексної організаційно-правової інфраструктури в сфері лізингової діяльності, вдосконалення податкового регулювання та корпоративного управління лізинговим процесом. Автор розвиває поняття, аналізує його сутність, типові схеми використання лізингових форм інвестування, пропонує економічні моделі оптимізації лізингової діяльності в Україні. У роботі досліджено проблеми мінімізації ризиків лізингової діяльності. Внесено пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання та попередження зловживань у сфері лізингових відносин.

Ключові слова: корпоративне управління, організаційно-правова інфраструктура, лізингова діяльність, податкове регулювання, ризики лізингової діяльності, управління ризиками, економічна безпека лізингових операцій, ефективна модель лізингової діяльності.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження зумовлюється тим, що реформування суспільно-економічних відносин, пов'язане з переходом України від планових до ринкових методів управління економікою та її інтеграцією в світову економічну систему, супроводжується поширенням корпоратизації державного сектору. Одним з основних напрямів реалізації державної політики з цих питань є розробка механізму створення та функціонування нових організаційно-правових форм діяльності сучасних підприємств. Необхідність науково виважених організаційно-правових підходів до інтеграції ринкових інструментів в економіко-правове середовище України зумовлена високим ступенем політизації суспільно-економічних процесів та механічним перенесенням ринкових технологій в сферу фінансово-господарських відносин. Серед найважливіших завдань України з моменту обрання курсу на створення ринкової економіки провідне місце посідають фінансова стабілізація, запровадження дієвих механізмів стимулювання процесу виробництва, зміцнення фінансового стану підприємств та детінізація економіки. Разом з тим, поверхневий підхід до трансформаційних процесів в організаційно-правовому забезпеченні реформування економічної системи зумовлює прорахунки в кредитній, інвестиційній, монетарній, податковій та зовнішньоекономічній політиці держави. Такі прорахунки продукують системну економічну кризу, безробіття, широкомасштабну “тінізацію” фінансово-господарських відносин, пригнічення капіталообігу, руйнацію виробничого сектору економіки, деградацію продуктивних сил суспільства, інтелектуального потенціалу і суспільної свідомості в країні.

Різко скоротився внутрішній валовий продукт, головний індикатор визначення економічного стану країни.

За даними Національного інституту стратегічних досліджень (далі НІСД) національний валовий продукт порівняно з 1991 роком зменшився на половину. Загальне виробництво продукції скоротилося більш ніж у два рази, сільськогосподарської продукції - на 40%, випуск промислової продукції скоротили три четверті підприємств України. Всі ці роки зростали лише інфляційні процеси. Порівняно з 1992 роком інфляція зросла в 46,9 тисяч разів.

Знижується купівельна платоспроможність населення. Середня заробітна плата становить лише п'яту частину заробітної плати 1991 року. Ситуація ускладнюється тим, що навіть така заробітна плата не завжди виплачується. Заборгованість з виплат заробітної плати на 10 січня 1999 року становила 6,5 млрд. грн, 19,2 % складають борги за 1997 рік.

Подолання цих негативних тенденцій у сфері економічних відносин, розробка механізму попередження ухилень від оподаткування, інших видів фінансових зловживань, що глобалізувались в останні роки, вимагає застосування найбільш прозорих та контрольованих, в плані економічної безпеки, ринкових фінансово-господарських інструментів. В умовах необхідності відродження виробництва на засадах конкуренції суб'єктів господарської діяльності одним з найефективніших методів фінансування підприємництва є саме лізинг, оскільки він дозволяє поновлювати основні фонди і розвивати виробництво, використовуючи нову техніку за відсутності у підприємств власних обігових коштів. Це питання є вкрай важливим в контексті кризи фінансування виробничого сектору економіки в сфері малого та середнього підприємництва.

Протягом останніх років спостерігається підвищення наукового інтересу щодо вивчення питань, що стосуються історичних аспектів розвитку лізингу, його поняття та видів, взаємовідносин між учасниками лізингової діяльності. В першу чергу слід відзначити праці таких вчених, юристів та економістів, як: Андрєєва П.А., Баутіна В.М., Внукової Н.М., Газмана В.Д., Гехта Л.І., Голікова Р.П., Горемикіна В.А., Кабатової Є.В., Лубяницького О.Г., Міщенко В.І., Ольховикова О.В., Славўянської Н.Г., Францевої Є.В., Юсупова А.Г.

Серед досліджень вітчизняних та зарубіжних авторів та публікацій у періодичних виданнях, які аналізують окремі питання, що охоплюють проблеми державного регулювання лізингової діяльності, її організаційні та фінансово-правові, зокрема податкові аспекти, можна виділити публікації вчених-юристів, управлінців, економістів, а також представників владних структур та практичних працівників: Авер?янова В.Б., Андрійко О.Ф., Андрушка П.П., Бондаренка М.П., Бережного В.В., Воронової Л.К., Голосніченка І.П., Євтушевського В.А., Єфімова О., Івасенко А.Г., Калюжного Р.А., Карпа М.В., Кибенко О.Р., Комарова В., Кубка Є.Б., Ляшенка В.І., Махмутова Р.А., Мироненко Н.М., Мосійчука В., Нижник Н.Р., Сазонця І.Л., Саніахметової Н.О., Сироти А.І., Січкаря І., Сосюрка Ю.В., Столярова В.Ф., Строкача Л.М., Усенка Я.Б., Шабаліна Є.М.

Під час розгляду питань ефективності та безпеки реалізації лізингових проектів використовувались праці: Балабанова І.Т., Внукової Н.М., Качалова Р.М., Клейнера Г.Б., Лапусти М.Г., Поповича В.М., Тамбовцева В.Л., Шаршунової Л.Г.

В той же час слід констатувати відсутність досліджень, що присвячені вивченню проблем корпоративного управління в сфері лізингової діяльності, розробці дієвої організаційно-правової інфраструктури реалізації лізингового методу модернізації основних фондів, його ролі для досягнення фінансової стабілізації роботи підприємств в перехідних умовах та кризовій ситуації в економіці України, протидії її тінізації. Недостатньо уваги приділяється питанням управління ризиками, що виникають в процесі здійснення лізингової діяльності.

Наведені вище чинники зумовлюють актуальність та своєчасність дисертаційного дослідження, в якому були розглянуті ці питання.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження відповідає основним напрямам адміністративно-правової та економічної реформи в Україні та тематичним планам прикладних досліджень навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 1995-2000 рр. (Рішення колегії МВС України від 28 червня 1995 року № 4КМ/2), а також тематичним планам Національної академії внутрішніх справ України на 1996-2000 та науково-дослідної програми кафедри економічної безпеки Національної академії внутрішніх справ України.

Нормативну базу дослідження складають відповідні правові акти України та деяких зарубіжних країн, зокрема, законодавство з питань інвестиційної діяльності, Закон України “Про лізинг”, аналогічні закони ряду інших країн, нормативно-правові акти з оподаткування діяльності суб'єктів підприємницької діяльності. Вирішення задач дослідження здійснювалося шляхом порівняльного аналізу правових норм, що регулюють лізингову діяльність в Україні та інших країнах.

Емпіричну базу дослідження становлять дані про практику застосування лізингу в економіці України та інших країн з моменту виникнення цього фінансово-господарського інструменту до сьогодення.

Мета і завдання дослідження.

Мета дослідження полягає у всебічному вивченні державної політики щодо інтеграції лізингу в сучасні економіко-правові відносини в Україні, а також у визначенні і розв'язанні науково-практичних проблем корпоративного управління процесом здійснення лізингової діяльності. На підставі вивчення практики застосування лізингу передбачається визначити пропозиції щодо удосконалення організаційно-правового механізму здійснення лізингової діяльності та її правового забезпечення в Україні.

Для досягнення мети дослідження ставились такі завдання:

вивчити історичний досвід виникнення та розвитку лізингової діяльності в різних країнах світу;

проаналізувати стан і тенденції розвитку правового, організаційного та інформаційно-технічного забезпечення інтеграції лізингу в економіко-правове середовище України та розробити пропозиції щодо його вдосконалення;

визначити напрями вдосконалення організаційно-правового забезпечення корпоративного управління в сфері лізингової діяльності в Україні та ефективність її застосування як методу оновлення основних фондів виробничого сектору економіки;

визначити найбільш типові схеми використання лізингу як засобу довгострокового фінансування;

- розробити пропозиції організаційно-правового характеру, спрямовані на ефективне управління ризиками як елементу корпоративного управління та засобу попередження зловживань, пов'язаних з проведенням лізингових операцій.

Об'єктом дисертаційного дослідження є організаційно-правові аспекти лізингової діяльності як об'єкту корпоративного управління і засобу оновлення основних фондів підприємств в умовах її інтеграції в економіко-правове середовище України.

Предметом дослідження є діяльність суб'єктів корпоративного управління щодо створення правових та організаційних механізмів ефективного і правомірного здійснення лізингової діяльності в Україні, а також удосконалення процесів управління ризиками під час реалізації лізингових проектів.

Методи дослідження обрані з урахуванням об'єкта і предмета дослідження. Застосування різних наукових методів у їх поєднанні дало змогу повніше вирішити поставлені автором завдання.

Зокрема, діалектичний метод застосовувався для пізнання розвитку та взаємозв'язку об'єктів реальної дiйсностi, використовувались методи комплексного аналізу лізингових процесів в Україні, порівняльно-правові, історичні та статистичні методи, за допомогою яких досліджувалися дані про обсяги лiзингового iнвестування в Українi та результати проведення досліджень дiяльностi лізингових компаній

Наукова новизна проведеного дослідження полягає в тому, що автор піддав комплексному аналізу правові, економічні та організаційно аспекти здійснення лізингової діяльності в Україні в контексті корпоративного управління та розглянув лізинг як фінансово-господарський інструмент, який синтезував у собі елементи оренди, кредитування, залучення інвестицій та купівлі-продажу і є ефективним методом перерозподілу фінансових потоків у пріоритетні галузі економіки на засадах ринкової саморегуляції. Одночасно автором проведено моніторинг правового регулювання лізингової діяльності в Україні. Проаналізовано ступінь ефективності такого регулювання і визначені напрямки щодо його вдосконалення. В процесі дослідження розроблена оптимальна модель реалізації лізингових проектів в економіко-правових умовах України, запропоновані методи управління ризиками як інструменту мінімізації збитковості здійснення лізингової діяльності.

Найбільше вагомими результатами дисертаційної роботи, на думку автора, є:

пропозиція розглянути двоїсту управлінську сутність лізингової діяльності як об'єкта корпоративного управління в сфері функціонування лізингових компаній і як метода управління розподілом коштів з метою модернізації основних фондів суб'єктів господарювання на засадах ринкової саморегуляції;

- уточнення понятійного апарату лізингової діяльності, зокрема: запропоновано своє визначення поняття “лізинг”, пояснюється сутність поняття “фіктивний лізинг”, доводиться, що колізії у чинному законодавстві стосовно визначення понять “фінансовий лізинг” та “оперативний лізинг” ускладнюють здійснення лізингової діяльності в Україні;

- пропозиція створити комплексну правову, організаційну і інформаційно-технічну інфраструктуру інтеграції лізингу в економіко-правове середовище як передумову фінансово-господарської стабілізації вітчизняної економіки;

- спроба вперше обґрунтувати механізм ефективного корпоративного управління в сфері лізингової діяльності, який, зокрема, в контексті інституту управління ризиками, дозволяє прогнозувати ті чи інші ризики і уникнути або суттєво знизити наслідки їх негативного впливу на запланований рівень прибутку від здійснення лізингової діяльності;

- обґрунтування необхідності кардинального реформування державної політики щодо оподаткування лізингових операцій в Україні, в процесі якого необхідно реалізувати регулятивну функцію податків, що стане чинником стимулювання розвитку лізингової діяльності в Україні;

- твердження, за яким збільшення обсягів лізингової діяльності зумовить зростання динаміки капіталообігу в економіці нашої держави, внесе елементи передумов її детінізації, що підвищить рівень поповнення доходної частини державного бюджету та вплине на зниження ухилень від оподаткування, корупції і протиправного потенціалу в сфері суспільно-економічних відносин.

На підставі висновків і положень, отриманих в результаті дослідження, висунуто пропозиції щодо основних напрямів державної підтримки лізингової діяльності в Україні та вдосконалення інститутів корпоративного управління у сфері лізингової діяльності, відповідно до яких необхідно:

розробити комплексну держану програму сприяння розвитку лізингових відносин в Україні, основними складовими якої мають стати необхідність ліцензування суб'єктів-лізингодавців, відповідне законодавче забезпечення в сфері оподаткування, створення інформаційно-аналітичних баз моніторингу ризиків та систем управління ризиками лізингової діяльності;

створити механізм реалізації вимог ст. 22 Закону України "Про лізинг" щодо узгодження чинних нормативно-правових актів, які регулюють лізингову діяльність відповідно до положень указаного Закону;

внести зміни і доповнення до Законів України "Про оподаткування прибутку підприємств" та "Про податок на додану вартість" щодо визначення поняття та складових терміну "лізингові платежі";

розширити зміст ст. 1 Закону України "Про лізинг" положенням щодо можливості залучення для фінансування лізингових операцій позичкових коштів;

доповнити Закон України "Про податок на додану вартість" нормою, яка встановлює можливість відшкодування лізингодавцю суми податку на додану вартість, що сплачується ним при купівлі предмета лізингу;

внести доповнення до абзацу другого п.1.18.2 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" щодо надання лізингодавцю можливості включати до "валових витрат" витрати на придбання предмета лізингу за договором фінансового лізингу та враховувати ці, а також попередні зміни та доповнення при доопрацюванні проекту Податкового кодексу України.

Теоретичне та практичне значення результатів проведеного дослідження

Значимість результатів дослідження полягає в тому, що розглянуті в ньому теоретичні положення сприяють поглибленню рівня знань про організаційно-правові проблеми впровадження лізингової діяльності в Україні і є основою для визначення заходів управлінського та фінансово-правового характеру щодо розв?язання зазначених проблем. Розроблений автором та сформульований в роботі комплекс конкретних пропозицій щодо удосконалення системи оподаткування лізингової діяльності в контексті державної політики щодо лізингової діяльності має сприяти детінізації економіки, попередженню корупції та інших зловживань, що супроводжують тіньовий капіталообіг, зростанню обсягів застосування лізингу в фінансово-господарській системі України, зумовить прискорення темпів оновлення основних фондів підприємств, зростання капіталообороту, забезпечить стимулювання процесів розширеного економічного відтворення та оздоровлення економічної і криміногенної ситуації в країни в цілому.

Пропозиції щодо напрямків реформування вітчизняної лізингової інфраструктури можуть бути використані:

а) для подальших наукових розробок щодо вивчення проблем корпоративного управління в сфері лізингової діяльності та здійснення інвестування із застосуванням лізингових операцій;

б) при підготовці окремих законодавчих та нормативних актів, що регулюють лізингову діяльність;

в) при підготовці студентів юридичних спеціальностей та кадрів в учбових закладах системи МВС, особливо при вивчені та викладанні нових дисциплін, що зосереджені на проблемах корпоративного управління та інвестиційної діяльності;

г) при розробці економіко-правових програм попередження тіньових операцій і ранньої профілактики правопорушень у сфері фінансово-господарських відносин.

Теоретичні аспекти роботи полягають у висновках про: складові елементи, синтезовані у сучасному лізингу, сукупність яких дозволяє поєднати функції різноманітних форм управління процесом перерозподілу фінансових ресурсів на ринкових засадах та спрямувати фінансові потоки у пріоритетні галузі економіки, її виробничий сектор; роль державного і корпоративного управління процесами створення та функціонування елементів лізингової інфраструктури, як запоруки ефективності здійснення лізингової діяльності. Наведені аспекти були використані дисертантом у навчальному процесі при викладанні навчальних курсів на кафедрі економічної безпеки Національної академії внутрішніх справ України.

Особистий внесок здобувача полягає в тому, що основні положення і висновки дисертації є результатом самостійної роботи автора над дослідженням організаційно-правових аспектів корпоративного управління процесами здійснення лізингової діяльності в України.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження доповідались на науково-практичних конференціях. Зокрема: конференції “Реформа міжбюджетних відносин і проблеми розвитку податкової системи України”, Український фінансово-економічний інститут (м.Ірпінь), 15 жовтня 1999 року та конференції “Податкова політика в Україні та її нормативно-правове забезпечення”, Академія ДПС України (м.Ірпінь), 1-2 грудня 2000 р.

Публікації. Основний зміст дисертаційного дослідження відображено у семи наукових публікаціях, у тому числі, трьох фахових виданнях.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, зазначається її зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Визначається мета, завдання, об'єкт та предмет дослідження, розкриваються теоретико-методологічні, нормативно-правові та емпіричні засади дисертаційної роботи, її наукова новизна, практичне значення отриманих результатів, відомості про апробацію результатів дослідження.

Перший розділ - “Вітчизняна та світова практика правового регулювання лізингової діяльності” складається з трьох підрозділів, присвячених дослідженню процесу виникнення, формування і розвитку лізингу як феномена у світовій фінансово-господарській практиці. Визначено поняття і розкрито зміст лізингових відносин та організаційно-правові передумови їх впровадження в економіко-правове середовище України. Розглянуто деякі аспекти виникнення корпоративних прав і проблеми управління такими правами.

У першому підрозділі “Історія розвитку, використання та правового регулювання лізингової діяльності у світовій практиці" зроблено історичний аналіз, на підґрунті якого автор дійшов висновку, що виникненню і динамічному розвитку лізингу у його сучасному розумінні сприяло, перш за все, створення пільгових умов щодо порядку оподаткування лізингових операцій та застосування прискореної амортизації предметів лізингу. Бурхливий розвиток лізинг отримав у 60-70 роках двадцятого століття у західних країнах, коли виникла гостра необхідність у постійному поновленні основних фондів. Це було зумовлено зростанням науково-технічного прогресу, викликаного жорсткою конкуренцією на ринках збуту продукції. Крім того, лізинг дозволяв без відволікання власних оборотних коштів ефективно здійснювати інвестиції в передове (в плані науково-технічного прогресу) устаткування. При виробництві останнього використовувались найсучасніші винаходи, що робило продукцію дешевшою, а тому, конкурентноспроможною. Прийняття у більшості капіталістичних країн у 60-80 роки двадцятого століття спеціального законодавства, що регулює лізингову діяльність і Конвенції про міжнародний фінансовий лізинг, підтверджує висновок автора про те, що на цей час лізинг вже розцінювався як самостійний фінансово-господарський інструмент, який потребує окремого правового регулювання.

Доводиться, що ситуація, яка склалась протягом останніх десяти років в Україні щодо зношеності основних фондів у виробничому секторі економіки, є аналогічною ситуації 50-60 років у західних країнах (зокрема, США), коли саме лізингова форма інвестування отримала велику популярність.

У другому підрозділі "Поняття, функції та елементи системи корпоративного управління в сфері лізингової діяльності“ висвітлено основні теоретичні засади корпоративного управління як складової частини процесу соціального управління та його особливості щодо здійснення лізингової діяльності. Метою корпоративного управління є здійснення основних та загальних функцій, спрямованих на ефективну роботу суб'єкта господарювання та отримання частини прибутку від здійснення лізингової діяльності власниками корпоративних прав. Під корпоративними правами дисертант розуміє права, що виникають у зв'язку з інвестуванням фізичними та юридичними особами коштів у статутний фонд суб'єкта господарювання акціонерного або партнерського типу, включаючи права на управління діяльністю такого суб'єкта.

Автор приходить до висновку, що предметом корпоративного управління в сфері лізингової діяльності є прибуток, що отримується суб'єктами-лізингодавцями в результаті здійснення такої діяльності. Об'єктом такого управління слід вважати діяльність щодо створення організаційно-правових умов для надання послуг, пов'язаних з реалізацією лізингових проектів.

Суб'єктами корпоративного управління можуть бути окремі громадяни (власники корпоративних прав), власники та менеджери окремого суб'єкта господарювання (емітента таких прав), державні та недержавні органи, які прямо або опосередковано за допомогою організаційно-регулюючих методів виконують загальні функції щодо аналізу, планування, прогнозування, регулювання, організації та контролю за рухом корпоративних прав і ефективністю діяльності суб'єктів господарювання. Дисертант приєднується до думки деяких вчених (зокрема В.А. Євтушевського та І.Л. Сазонця) про те, що виходячи з особливостей складу суб?єктів у їх постійній взаємодії, можна виділити зовнішню та внутрішню сфери корпоративного управління. Суб'єктами зовнішньої сфери слід вважати державні органи загальної та спеціальної компетенції та громадські організації, внутрішньої - органи суб'єкта господарювання, які створюються власниками корпоративних прав на основі статутних документів. Таким чином, можна стверджувати, що суб'єкти корпоративного управління не становлять замкнутої системи.

Також у цьому підрозділі автором визначено поняття лізингу та наведено сутність, класифікацію та інші методологічні ознаки лізингової діяльності. На думку дисертанта, лізинг слід розуміти як форму правовідносин, що виникають у зв'язку з наданням лізингодавцем протягом певного періоду на умовах своєчасної періодичної сплати лізингових платежів у виключне користування заздалегідь визначеного лізингоодержувачем майна (предмету лізингу), що є власністю лізингодавця або придбається ним за рахунок інвестування власних чи позичкових фінансових коштів. Договір лізингу може бути трьохстороннім, коли в угоді приймають участь виробник продукції, лізингодавець і лізингоодержувач, двохстороннім, коли лізингодавець є виробником продукції або надає в лізинг власне майно або майно, придбане у самого лізингоодержувача (зворотний лізинг), та багатостороннім, коли велика сума угоди потребує поєднання фінансових ресурсів декількох сторін через те, що одному лізингодавцю самостійно профінансувати лізинговий проект не під силу.

Автором доведено, що лізинг, як форма інвестиційної діяльності, має двоїсту управлінську сутність. З одного боку лізингова діяльність є об'єктом корпоративного управління в сфері функціонування лізингових компаній. В той же час така діяльність є економічним методом управління розподілом коштів з метою модернізації основних фондів суб'єктів господарювання. Другий аспект має велике значення для реалізацій функцій корпоративного управління діючих та нових вітчизняних суб'єктів підприємницької діяльності. Тому дисертант приділяє більше уваги саме розгляду питань ефективного застосування лізингу як засобу оновлення основних фондів.

Світова практика використання лізингу свідчить про наявність великого спектру форм реалізації двох видів лізингових операцій - фінансового та оперативного лізингу, які дозволяють здійснити фінансування з урахуванням інтересів всіх сторін договору. Але у Законі України “Про лізинг”, що був прийнятий Верховною Радою України 16 грудня 1997 року, врегульовані лише три форми реалізації лізингових операцій: зворотний, пайовий та міжнародний лізинг. На думку дисертанта, цей перелік має бути розширеним з урахуванням інших відомих світовій практиці форм лізингу. Зокрема, це такі форми лізингу, як: груповий, акціонерний, з повним або частковим набором послуг і та ін.

Лізинг на сучасному етапі є одним з важливих фінансових інструментів інвестування, який синтезував у собі риси кредитної та орендної операції, а також операції з купівлі-продажу і дозволяє здійснювати фінансування довгострокових інвестиційних проектів із застосуванням гнучкої системи поетапних розрахунків. Маючи деяку подібність до перелічених фінансово-господарських інструментів, лізинг відокремився від них у самостійний метод управління фінансово-господарською діяльністю, а значить, вимагає законодавчого врегулювання як самостійний фінансово-господарський інструмент.

У третьому підрозділі "Загальна характеристика передумов інтеграції лізингової діяльності в фінансово-господарську практику України" висвітлено передумови впровадження лізингу у вітчизняне економіко-правове середовище. Встановлено, що в Україні лізингові операції використовувались ще у радянські часи, але лише зовнішньоторговельними організаціями. Аналіз економічної ситуації, законодавства та системи фінансово-господарських відносин в Україні свідчить про необхідність і потенційну можливість впровадження лізингу у вітчизняний виробничий сектор. Даний фінансовий інструмент має не тільки необхідний технологічний потенціал щодо оновлення основних фондів підприємств, відтворення виробництва, а й механізми мінімізації ризиковості підприємницької діяльності. Водночас, нормативно-правове регулювання лізингової діяльності в Україні потребує ретельного доопрацювання, насамперед, в частині уточнення понятійного апарату (зокрема, стосовно предмета, об'єкта лізингу і т. ін.). Доведено, що спроби правового регулювання лізингу як різновиду кредитної або орендної операції, що особливо відображено у законодавстві з питань оподаткування лізингової діяльності ускладнюють застосування цього інструменту у вітчизняній фінансово-господарській практиці.

Визначено, що незважаючи на певні кроки з боку держави в плані створення передумов впровадження лізингу в фінансово-господарську практику України, комплексної правової, організаційної та інформаційно-технічної інфраструктури інтеграції зазначеного фінансового інструменту в економіко-правове середовище України поки що не створено. У результаті лізингова діяльність в Україні належного розвитку не отримала, а цей визнаний у світі один з найефективніших фінансових інструментів не став повноцінним засобом оновлення основних фондів підприємств.

В дисертації показано, що спроби державного регулювання застосування лізингових схем для інвестування у сільське господарство, зокрема прийняття Указів Президента України щодо створення державного лізингового фонду за рахунок бюджетних коштів, бажаного результату не дали. Неусвідомлення природи і технологій здійснення лізингової діяльності, застосування адміністративно-командних методів управління щодо використання коштів вказаного фонду знизили ефективність лізингових проектів, що негативно вплинуло на розвиток лізингової діяльності в Україні. Таким чином, зроблено висновок, що змінити ситуацію на краще можливо, якщо законодавець та організатори економічних процесів у країні усвідомлять, що лізинг є самостійним найбільш безпечним і еластичним в кризових умовах фінансовим інструментом залучення інвестицій до виробничого сектора економіки і потребує особливих підходів в межах державного управління економікою України.

Другий розділ “Проблеми створення комплексного механізму впровадження лізингу в Україні” складається з трьох підрозділів, в яких розглядаються питання організації діяльності лізингових компаній, їх структури та взаємодії у складі асоціації “Укрлізинг”. Показано технологію проведення лізингових операцій, розмежовано стадії лізингового процесу, а також наведені типові схеми здійснення лізингових операцій.

У першому підрозділі "Організаційно-правові аспекти створення інфраструктури лізингової діяльності в Україні" розглянуто можливі елементи лізингової інфраструктури, визначено і обґрунтовано напрями і шляхи удосконалення зовнішньої та внутрішньої сфер корпоративного управління при здійсненні лізингової діяльності.

Одним із найважливіших елементів зовнішньої сфери корпоративного управління є державне регулювання. Зроблено висновки про необхідність розробки в межах проведення адміністративної реформи комплексної державної програми сприяння розвитку лізингової діяльності в Україні, спрямованої на створення правових і управлінських передумов використання лізингу як засобу розширеного економічного відтворення, стимулювання виробничої діяльності суб'єктів підприємництва за допомогою лізингу та підняття ролі регулятивної функції податків.

Створюючи цілісну організаційно-правову базу функціонування економіки, держава в особі суб'єктів правотворчості безпосередньо регулює різнобічні аспекти функціонування об'єктів корпоративного управління. Реалізація загальних функцій корпоративного управління також здійснюється за допомогою органів спеціальної компетенції - Державної податкової адміністрації, Фонду державного майна, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Антимонопольного комітету України. Серед громадських організації, суб'єктів зовнішньої сфери корпоративного управління, слід виділити асоціацію “Укрлізинг”.

В роботі визначено учасників лізингової діяльності. Зокрема, суб'єкти-лізингодавці поділяються умовно на три загальні групи: банківські установи, спеціалізовані лізингові компанії та підприємства-виробники лізингової продукції. Банківські установи, крім безпосереднього надання лізингових послуг, можуть брати непряму участь у лізинговій діяльності шляхом кредитування лізингових компаній. Лізингові компанії, їх організаційна структура залежить від структури і напрямів діяльності. За ознакою “напрями діяльності” залежить тип компаній. Залежно від цієї ознаки друга група лізингодавців може поділятися на універсальні або спеціалізовані. Третя група лізингодавців - виробники предметів лізингу, використовують лізингову діяльність як засіб розширення збуту власної продукції.

Зроблено висновок, що особливості здійснення внутрішньо корпоративного управління лізинговими компаніями як основними суб'єктами лізингової діяльності залежать від організаційно-правової форми створення такої компанії. При створенні лізингової компанії у формі акціонерного товариства загальні функції управління виконують спеціальні суб'єкти внутрішньо корпоративного управління, що утворюються власниками корпоративних прав (акціонерами) під час проведення установчих зборів. Такими суб'єктами є: загальні збори акціонерів, спостережна рада, правління, голова правління та ревізійна комісія для акціонерного товариства і збори учасників, директор (або дирекція) та ревізійна комісія для товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю.

Встановлено, що в корпоративному управлінні лізинговою діяльністю особливе місце посідають питання взаємодії суб'єктів-лізингодавців в контексті управління ризиками лізингових операцій. Встановлено, що з метою ефективного управління ризиками як елементу корпоративного управління в зазначеній сфері, необхідно створити відповідні інформаційні бази по всій структурі економічної безпеки підприємництва. Організаційна основа такої взаємодії стосовно лізингової діяльності може бути закладена в межах створеної в Україні лізингової асоціації “Укрлізинг”.

У другому підрозділі “Організаційна модель здійснення лізингової діяльності та її правове забезпечення" проведено розгорнуте дослідження відносин, що виникають в межах системи корпоративного управління між учасниками лізингової діяльності. На цій підставі визначено три процедурні етапи здійснення лізингових операцій.

Першим етапом є підготовка оптимальної моделі лізингового проекту, під час якої фахівці лізингової компанії, реалізуючи функції аналізу планування та прогнозування, визначають перелік вимог до предмета лізингу, його вартості, наявності у лізингодавця власних коштів для проведення операції, при необхідності проводяться переговори з кредитними організаціями і т. ін. Важлива роль на цьому етапі відводиться обов'язковому аналізу всіх складових економічної моделі лізингового проекту. До аналізу залучаються фахівці різних структурних підрозділів лізингодавця з метою оцінки доцільності інвестування, фінансового стану лізингоодержувача, кон'юнктури на ринку продукції, що він виробляє, прогнозування інших аспектів, що можуть вплинути на виконання договірних зобов'язань протягом терміну дії угоди.

На другому етапі здійснення лізингової операції здійснюється регулювання яка реалізується через юридичне оформлення договору лізингу. Предметом такого регулювання є юридично значущі аспекти щодо забезпечення повернення вкладених у лізинговий проект коштів. Визначається найсприятливіша форма реалізації лізингового проекту, умови сплати лізингових платежів та повернення предмета лізингу.

Третій етап лізингової операції складає систему і відповідну організаційно-правову інфраструктуру контролінгу процесу безпосередньої реалізації лізингової угоди. Вивчення практики здійснення лізингових операцій призводить до висновку, що на цьому етапі факти отримання предмета лізингу та юридичного оформлення з цього приводу необхідних документів, які застерігали б від можливих зловживань з боку лізингоодержувача, мають супроводжуватись фахівцями лізингодавця. Протягом дії договору лізингу також шляхом здійснення послідовних управлінських дій здійснюється оперативний контроль, в процесі якого має бути перевірена відповідність використання предмета лізингу його призначенню та умовам договору. По закінченні терміну дії договору, за умови повного виконання зобов'язань сторонами лізингоодержувач має вибрати один з можливих способів закінчення лізингового проекту: повернути майно лізингодавцеві, укласти новий договір лізингу або придбати предмет лізингу за залишковою вартістю.

У третьому підрозділі “Фактори впливу на розвиток лізингової діяльності в Україні" визначено, що в основі застосування лізингового метода модернізації основних фондів лежать два основних фактора - внутрішній та зовнішній. Внутрішнім фактором є можливість розробки оптимальної схеми реалізації лізингового проекту, що має відповідати відомим типовим формам лізингу. Вивчена світова практика застосування лізингових операцій дає можливість стверджувати, що такі форми реалізації лізингових проектів, як роздільна, акціонерна та інші, можуть ефективно використовуватись у вітчизняній фінансово-господарській практиці і мають знайти своє відображення у вітчизняній законодавчій базі наряду з вже врегульованими зворотною, пайовою та міжнародною формами лізингу. Встановлено, що в основі визначення критеріїв вибору ефективної схеми лізингової операції лежать такі базові складові конкретного замовлення лізингоодержувача, як: мета отримання предмета лізингу, організаційний, кадровий та технологічний потенціал, місце серед виробників подібного товару та конкурентоспроможність власної продукції, ступінь ризиковості проекту.

Зовнішнім фактором для зростання обсягів використання лізингу в Україні є реалізація державної політики щодо управління та правового регулювання, зокрема надання стимулюючого режиму оподаткування такої діяльності та спеціального режиму амортизаційних відрахувань.

Аналіз проблем розвитку лізингу в Україні показав, що саме недосконалість оподаткування лізингових операцій стримує обсяги їх використання. На підставі цього зроблено висновок, що неможливість лізингодавцем віднесення витрат на придбання предмета лізингу до категорії “валові витрати” та повернення суми податку на додану вартість, що сплачується під час такого придбання, збільшує вартість лізингової операції, чим призводить до збільшення вартості продукції лізингоодержувача. Деякі труднощі при сплаті податку на додану вартість з лізингових платежів викликає також відсутність у нормативно-правових актах з питань оподаткування лізингу чіткого поняття та складових зазначених платежів.

Доведено, що законодавчо встановлені межі термінів фінансового та оперативного лізингу відповідно до строку амортизації предметів лізингу. Це призводить до того, що мінімальний строк договору фінансового лізингу устаткування в високоризикових умовах економіки України є практично нереальним для будь-якої інвестиції.

Крім того, зроблено висновок, що розвитку лізингової діяльності в Україні також перешкоджають недосконалість, а в деяких випадках і суперечливий характер положень різних нормативно-правових актів, що регулюють лізингову діяльність. Зокрема, це розбіжності щодо визначення поняття лізингу в Законах України “Про лізинг” і “Про оподаткування прибутку підприємств”, терміну “залучені кошти” у понятті лізингу, встановленому в Законі України “Про лізинг” і Законі України “Про інвестиційну діяльність”. Ці суперечності викликають сумнів щодо можливості використання банківського кредитування для фінансування лізингових проектів.

Встановлено, що для усунення наведених суперечностей у регулюванні лізингових операцій у межах Державної програми сприяння розвитку лізингу окрему увагу необхідно приділяти комплексному державному контролю за здійсненням лізингової діяльності, вдосконаленню правого регулювання лізингу та докорінному реформуванню загальних підходів до оподаткування лізингових угод. Саме в цьому аспекті в сфері лізингових відносин необхідно реалізувати регулятивну функцію податків. Зростання лізингових угод за рахунок оптимізації оподаткування лізингових операцій дозволяє зробити висновок, що суми, які не будуть стягнені до державного бюджету у звўязку з стимулюванням лізингу, є значно меншими, ніж суми податків, які надійдуть за рахунок поновлення основних фондів підприємств, відродження процесів розширеного економічного відтворення, зростання динаміки капіталообороту, детінізації економіки та стимулювання розвитку інших продуктивних факторів, притаманних лізинговим операціям. Таким чином, зниження податкового тягаря при здійсненні лізингових операцій призведе до детінізації значної частини фінансово-господарських відносин, що стане чинником значного збільшення надходжень до доходної частини державного бюджету та оздоровлення криміногенної ситуації в сфері суспільно-економічних відносин.

Третій розділ, “Управління фінансово-господарськими ризиками при здійсненні лізингової діяльності”, складається з двох параграфів, де розглянуто проблеми управління ризиками, що виникають при здійсненні лізингових операцій. Окремо досліджено проблему економічної безпеки реалізації лізингових проектів.

У першому підрозділі “Класифікація фінансово-господарських ризиків, їх вплив на ефективність лізингових операцій" визначено фактори виникнення певних ризиків при реалізації лізингових проектів. Доведено, що на відміну від кредитних ризиків чи інших підприємницьких ризиків - де можуть бути втрачені всі вкладені кошти - ризик при здійсненні лізингової діяльності зводиться до загрози виникнення в період чинності лізингової угоди дій або подій, які можуть призвести до додаткових витрат лізингодавця або отримання менших доходів, ніж ті, на які він розраховував. Можливість повернення предметів лізингу власнику практично знімає проблему втрати всіх вкладених коштів. Виняток складають випадки, коли предмети лізингу можуть бути втрачені у зв'язку з виникненням форс-мажорних обставин. Цей висновок став підґрунтям для класифікації і дослідження ризиків, які можуть виникнути при застосуванні лізингових операцій. При цьому зроблено висновок, що виникненню ризиків сприяє в першу чергу тривалість лізингових операцій, а також багатогранність відносин між учасниками лізингової діяльності. Разом з тим доведено, що прозорість і прогнозованість лізингових операцій дає підстави стверджувати, що ефективність лізингових операцій залежить від ефективності системи управління ризиками, яка включає прогнозування можливості настання потенційно-ризикової події, а відповідно дає можливість вчасно застосувати заходи щодо попередження або зниження ступеня наслідків, що можуть наступити від ризику, який не можна локалізувати.

У другому підрозділі “Управління ризиками як елемент корпоративного управління та засіб попередження зловживань при проведенні лізингових операцій" на підставі теорії управління, яка є методологічною основою для вивчення будь-якої системи управління та теорії ризик-менеджменту розглянуто систему управління лізинговими ризиками. Розроблено рекомендації щодо уникнення очевидних типових ризиків, а також визначено методологічні засади зниження загрози виникнення потенційно можливих неочевидних ризиків, залежних від кризової ситуації в економіці України.

Доведено, що використання засобів зниження ризиків при застосуванні лізингових операцій за умови кваліфікованого прогнозування настання таких ризиків дозволяє суттєво знизити ймовірний рівень втрат учасників лізингової угоди. Система мінімізації втрат і витрат учасників лізингової угоди може ефективно використовуватись лише за умови персоніфікованої інтерпретації конкретних попереджувальних заходів залежно від особливостей кожної окремої лізингової угоди, а система управління ризиками як підсистема корпоративного управління буде побудована таким чином, що забезпечить своєчасне і сумлінне виконання договірних зобов'язань кожною із сторін угоди.

Як окремий важливий елемент досягнення економічної безпеки лізингової діяльності визначено негативні аспекти, пов'язані з можливими зловживаннями при здійсненні лізингової діяльності, на підставі чого пропонуються типові заходи щодо їх попередження. На підставі аналізу можливості нецільового використання інвестованих коштів при лізинговій формі інвестування зроблено висновок, що лізинг в плані економічної безпеки є більш надійним, ніж будь-які інші форми інвестицій та кредитування підприємницької діяльності. По-перше, несумлінному підприємцю набагато простіше привласнити або витратити кошти, що були отримані у грошовому вигляді. Для неправомірної реалізації предметів лізингу або іншого їх неправомірного використання не за призначенням потрібен строк, за який при наявності чітко відпрацьованої системи контролю з боку лізингодавця останній може завжди вжити ефективних заходів щодо припинення незаконних дій лізингоодержувача. По-друге, сам механізм здійснення лізингової операції (за умови дотримання всіх стадій лізингового процесу) максимально ускладнює можливість зловживань з боку контрагентів лізингодавця. Дотримуючись продуманої процедури аналізу безпеки лізингового проекту, належної перевірки лізингоодержувача та основних його контрагентів, фахівці лізингової компанії мають всі можливості виявити дійсні наміри лізингоодержувача вже на підготовчому етапі здійснення операції.

Водночас, окреслюється негативний характер можливості укладання фіктивних лізингових угод. Дисертантом запропоновано визначення поняття фіктивного лізингу як операції з укладанням між ”лізингодавцем” та “лізингоодержувачем” угоди, подібної до лізингового контракту без фактичного її виконання з метою отримання встановлених для лізингової діяльності пільг. Умовами для проведення подібних операцій є недосконалість нормативно-правової бази України в частині відсутності в ній механізмів попередження фіктивного лізингу. Це стосується, перш за все, необхідності відмежування фіктивного лізингу, від звичайного податкового плануванням під час здійснення лізингових операцій. Запропоновано методику правової оцінки наслідків фіктивного лізингу, визначено критерії розмежування легітимного та фіктивного лізингу.

У висновках автором сформульовано загальні підсумки дослідження, основні теоретичні та практичні положення щодо розв'язання проблем розвитку лізингової діяльності в економіці України. Зокрема визначено, що: 1) розвиток лізингової діяльності в Україні залежить від ефективності державного регулювання та управління такою діяльністю, у тому числі шляхом встановлення стимулюючого режиму оподаткування та спеціальної системи амортизаційних відрахувань; 2) стан розробки нормативно-правових актів, які регулюють лізингову діяльність, не відповідає вимогам розвитку вітчизняного сектору економіки, знижує ефективність застосування даного механізму функціонування національної економіки. А це, в свою чергу, вимагає їх удосконалення, насамперед, в напрямках уточнення понятійного апарату лізингової діяльності та приведення у відповідність до Закону України “Про лізинг”; 3) окреслений у вітчизняному законодавстві перелік форм лізингу є суттєво обмеженим порівняно із світовою практикою з цих питань і має бути доповнений на законодавчому рівні; 4) як при розробці загальної державної політики в сфері лізингової діяльності, так і в процесі удосконалення організаційно-правового забезпечення лізингу в Україні повинна враховуватись необхідність сприяння розвитку цієї діяльності та механізмів її реалізації; 5) з точки зору економічної безпеки підприємництва лізинг є однією з найпривабливіших форм інвестування.

лізинг корпоративний управління

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

1. Илларионов Ю.В. Лизинг: проблемы внедрения и правового регулирования в Украине // Вісник Донецького університету. - Донецьк, 1999. - Вип 1. - С. 174-179.

2. Ілларіонов Ю.В. Лізинг як інструмент розвитку і детінізації економіки та засіб стабілізації податкових надходжень до бюджету // Матеріали науково-практичної конференції: “Реформа міжбюджетних відносин і проблеми розвитку податкової системи України. - Ірпінь, 1999. - С. 390-392.

3. Ілларіонов Ю. Економіко-правові протиріччя в оподаткуванні лізингових операцій в Україні. // Збірник наукових праць Академії державної податкової служби України, № 3 (9). - Ірпінь, 2000. - С. 114 -118.

4. Фінанси. Грошовий обіг. Кредит / Під редакцією Предборського В.А. - Київ: Фенікс. - 2000. - 496 с. - С. 367-381.

5. Ілларіонов Ю.В. Удосконалення оподаткування лізингових операцій в процесі модифікації податкового законодавства України // Податкова політика в Україні та її нормативно-правове забезпечення: Збірник наукових праць за матеріалами міжнародної науково-практичної конференції (1-2 грудня 2000 року). - Ірпінь: Академія ДПС України, 2000. - С. 156-158.

6. Ілларіонов Ю.В. Лізинг як самостійна ефективна форма інвестування виробництва. // Вісник Луганського інституту внутрішніх справ МВС України. - Вип. 2. - Луганськ, 2001. - С. 174-180.

7. Ілларіонов Ю.В. Питання економічної безпеки здійснення лізингової діяльності // Недержавна система безпеки підприємництва як суб?єкт національної безепеки України: Зб. Матеріалів наук. - практ. конф., Київ, 16-17 травня 2001 р. / Редкол.: І.І. Тимошенко (голова) та ін.- К.: Вид-во Європ. Ун-ту, 2001. - С. 196-201.

Размещено на Allbest.ru