Зґвалтування: кримінологічна характеристика, детермінація та їх попередження

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ

імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

ЗҐВАЛТУВАННЯ: КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА, ДЕТЕРМІНАЦІЯ ТА ЇХ ПОПЕРЕДЖЕННЯ

ЛУКАШ АНАСТАСІЯ СЕРГІЇВНА

УДК 343.9:343.541

Спеціальність 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія;

кримінально-виконавче право

Харків - 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі кримінології та кримінально-виконавчого права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник - доктор юридичних наук, професор Голіна Володимир Васильович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, завідувач кафедри кримінології та кримінально-виконавчого права, член-кореспондент Академії правових наук України, заслужений діяч науки і техніки України.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор Туляков В'ячеслав Олексійович, Одеська національна юридична академія, проректор з міжнародних зв'язків, професор кафедри кримінології та кримінально-виконавчого права.

кандидат юридичних наук, доцент Дорош Лідія Варфоломіївна, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, доцент кафедри кримінального права.

Провідна установа:

Інститут держави і права імені В.М. Корецького НАН України, відділ кримінального права, кримінології та судоустрою, м. Київ.

Захист відбудеться 14 червня 2007 року о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.01 у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024,

м. Харків, вул. Пушкінська, 77.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024,

м. Харків, вул. Пушкінська, 70.

Автореферат розіслано 12 травня 2007 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради В.Ю. Шепітько

Загальна характеристика РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ст. 3 Конституції України). Зґвалтування, як найбільш небезпечний серед злочинів проти статевої свободи і статевої недоторканості особи, порушує вказані природні права, які за Основним Законом України визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Недопущення вчинення цього суспільно небезпечного діяння - одна з передумов фізичного й морального здоров'я нації й окремого громадянина. Однак сьогодні, коли Україна активно включилась у процес побудови демократичної, соціальної, правової держави, спостерігається загострення низки економічних, соціальних, політичних, правових і моральних проблем. Відбуваються зміни не тільки в суспільстві, а й у ставленні людей до певних цінностей, зокрема, до статевого насильства. Насторожує те, що воно нерідко вважається безкараним або взагалі не сприймається як злочин. Така позиція притаманна ґвалтівникам, майже 100% яких становлять чоловіки, хоча Кримінальний кодекс України 2001 р. відніс до них і жінок. Жертви ж цього злочину у своїй більшості інакше сприймають учинене, тому що напад ґвалтівника, як правило, залишає негативні фізичні, моральні, психологічні і психічні наслідки, а іноді відбувається й убивство цієї особи. Поряд із цим, за офіційними даними Міністерства внутрішніх справ України й Державної судової адміністрації України, за період, який нами досліджувався (2001-2006 рр.) констатується зниження кількості зареєстрованих міліцією й розглянутих судами кримінальних справ про зґвалтування, що є дещо новим явищем. Воно може розглядатися не лише з позитивного, а й з негативного боку, зокрема, свідчити про підвищення рівня латентності досліджуваних злочинів.

У сучасній Україні є лише декілька наукових праць, присвячених різним аспектам проблеми зґвалтування, однак немає роботи, у якій комплексно досліджувалися б кримінологічна характеристика зґвалтувань, їх детермінація й попередження. А ці питання є вельми актуальними. Адже ставлення до жінки, до її честі й гідності, статевої свободи і статевої недоторканості - один з показників зрілості й моральності всього суспільства.

Питаннями боротьби зі злочинністю взагалі і зґвалтуваннями, зокрема, займалися в різні часи такі вчені, як Г.В. Антонов-Романовський, П.П. Андрушко, Ю.М. Антонян, Л.М. Балабанова, В.І. Борисов, В.В. Голіна, Б.М. Головкін, Б.Л. Гульман, О.М. Джужа, Л.В. Дорош, В.М. Дрьомін, О.П. Дяченко, А.О. Едельштейн, Г.Б. Єлемісов, А.П. Журавльов, А.П. Закалюк, А.Н. Ігнатов, О.Г. Кальман, М.М. Корчовий, С.С. Косенко, О.М. Костенко, В.М. Кудрявцев, Ю.Н. Кудряков, І.І. Лановенко, П.В. Мельник, П.І. Орлов, Є.П. Побєгайло, Д.В. Ривман, О.В. Синєокий, В.В. Сташис, В.Я. Тацій, В.О. Туляков, А.М. Яковлєв та ін. Висвітлювалася вказана проблематика і в роботах психіатрів та сексопатологів, серед яких Г.Є. Введенський, М.В. Дворянчиков, Р. Крафт-Ебінг, В.В. Кришталь, А. Нохуров, А.А. Ткаченко, А.П. Чуприков та ін.

На рівні ж кандидатських дисертацій кримінологічні аспекти зґвалтування та інших статевих злочинів у різні роки в Україні досліджувалися О.Г. Кальманом, М.М. Корчовим, С.С. Косенко, І.І. Лановенком, О.В. Синєоким та деякими іншими кримінологами. Однак комплексне вивчення сучасних тенденцій зґвалтувань, їх детермінації й попередження ще не було предметом окремого наукового дослідження ні на дисертаційному, ні на монографічному рівнях. Власні дослідження дисертантки показали досить відчутні зміни тенденцій і детермінант учинення цього злочину як найтяжчого проти статевої свободи та статевої недоторканості особи. Це зумовлено тим, що у зв'язку з трансформацією суспільства моральні заборони й цінності набули нового забарвлення, а сьогоднішня злочинність - нових ознак.

Ось чому створення кримінологічної характеристики зґвалтувань за новітніми даними, визначення детермінант цього злочину з метою їх попередження є нагальною потребою сьогодення, що й зумовило обрання теми дисертаційного дослідження.

У роботі застосовано новий підхід до вивчення детермінації зґвалтувань, яка розглядається не лише на 3-х традиційних рівнях (на макро-, мікро- й індивідуальному), а й через призму конкретної життєвої ситуації вчинення зґвалтування як об'єктивно-суб'єктивного явища. Розроблено його авторське визначення й види, що дозволило розробити щодо останніх адекватні заходи попередження.

Викладене свідчить, що дослідження питань кримінологічної характеристики, детермінації зґвалтувань, особистостей злочинця й жертви є актуальним як для науки кримінології, так і для практики боротьби з насильницькою злочинністю.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дисертаційного дослідження є складовою частиною передбачених планом наукових досліджень Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого й кафедри кримінології та кримінально-виконавчого права (№ 0186.0.070883). Тема дисертації затверджена рішенням ученої ради Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого від 17 грудня 2004р., протокол №5.

Мета й завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є створення новітньої кримінологічної характеристики зґвалтувань, обґрунтування детермінант учинення цих злочинів у сучасній Україні, висвітлення їх сутності й особливостей, розроблення практичних рекомендацій щодо попередження зґвалтувань.

Для досягнення поставленої мети необхідно було вирішити такі основні завдання:

уточнити поняття “кримінологічна характеристика зґвалтувань” і розкрити його сучасні кількісно-якісні показники;

висвітлити основні кримінологічні риси особистості злочинця-ґвалтівника;

окреслити узагальнений кримінологічний портрет жертви зґвалтування, особливості її особистості й поведінки;

викласти питання, пов'язані з латентністю зґвалтування;

з'ясувати теоретичні питання детермінації; дослідити детермінацію зґвалтувань на макро-, мікро- й індивідуальному рівнях;

сформулювати поняття конкретної життєвої ситуації вчинення зґвалтувань як комплексного детермінуючого явища й розробити її види;

обгрунтувати віктимологічний аспект у механізмі вчинення зґвалтування;

прослідкувати місце девіацій ґвалтівника в системі детермінант зґвалтування, охарактеризувати їх;

запропонувати систему заходів загальносоціального, спеціально-кримінологічного й індивідуального попередження зґвалтувань;

рекомендувати заходи віктимологічного попередження зґвалтувань.

Об'єктом дослідження виступає злочинність проти статевої свободи і статевої недоторканості особи.

Предметом дослідження є кримінологічна характеристика й детермінація зґвалтування за сучасних умов, особливості й види конкретної життєвої ситуації та її роль у детермінації вчинення розглядуваного злочину, специфіка попередження зґвалтувань.

Методи дослідження. Методологічне підґрунтя дисертації становить сукупність методів і прийомів наукового пізнання. У роботі використано порівняльно-правовий і догматичний методи, що дозволило дослідити нормативне і кримінологічне визначення зґвалтування як найтяжчого злочину проти статевої свободи і статевої недоторканості особи. Застосування історичного й історично-правового методів зробило можливим показати історичний розвиток низки важливих понять, що стосуються даного дослідження. За допомогою системно-структурного методу створено комплексну кримінологічну характеристику зґвалтувань, визначено систему детермінант на макро-, мікро- й індивідуальному рівнях, висвітлено через призму конкретної життєвої ситуації вчинення зґвалтування, сформульовано його віктимологічний чинник і запропоновано заходи попередження цього злочину. У процесі безпосереднього дослідження детермінант зґвалтувань використовувався діалектичний метод. Застосування статистичного методу допомогло виокремити види конкретних життєвих ситуацій учинення зґвалтування. При створенні ж авторських визначень деяких понять вживався логіко-семантичний метод. Також були використані метод вибіркового дослідження архівних кримінальних справ і конкретно-соціологічні методи: анкетування працівників правоохоронних органів, медичних працівників, школярів; формалізоване й неформалізоване інтерв'ювання певних груп населення та ін. Такий підхід сприяв отриманню достатньо всебічної інформації про об'єкт і предмет дослідження.

Емпіричну базу дисертаційної роботи склали вивчення й аналіз (із використанням спеціалізованого питальника) 265 архівних кримінальних справ, розглянутих місцевими судами обласних центрів та апеляційними судами 6-ти областей - Харківської, Донецької, Луганської, Вінницької, Львівської й Закарпатської. Загалом же було проведено суцільне дослідження доступних архівних матеріалів, які містяться у 31 місцевому суді відповідних районів і 6-ти апеляційних судах указаних областей.

Також опитано 255 осіб, зокрема, 50 слідчих міліції та прокуратури Харківської, Дніпропетровської й Волинської областей. Проведено анкетування 50 медичних працівників - психіатрів, психотерапевтів, сексопатологів, венерологів і гінекологів. Здійснено опитування 155 дівчат загальноосвітніх середніх шкіл м. Харкова й області.

Наукова новизна одержаних результатів. За допомогою комплексного дослідження сучасної кримінологічної характеристики, детермінації й попередження зґвалтувань, сформульовано власне бачення низки наукових і практичних питань.

Проведене дослідження дозволило обґрунтувати й сформулювати наукові положення, висновки та рекомендації, які мають певний ступінь новизни:

вперше:

детермінанти зґвалтувань за сучасними даними досліджено не лише на макро-, мікро- й індивідуальному рівнях, а й через призму конкретних життєвих ситуацій учинення зґвалтування;

запропоновано авторську класифікацію видів конкретних життєвих ситуацій учинення зґвалтування за критерієм сукупності і взаємодії їх елементів;

наведено власне розуміння поділу девіацій ґвалтівника за їх природою (на 3 групи), виявлено їх роль у детермінації досліджуваних злочинів;

набуло подальшого розвитку:

створення кримінологічної характеристики зґвалтувань за сучасними даними, визначення поняття “кримінологічна характеристика зґвалтувань”;

надання кримінологічної характеристики особистостей ґвалтівника і жертви розглядуваного злочину;

бачення специфіки латентності зґвалтування за результатами авторського кримінологічного дослідження;

визначення поняття „конкретна життєва ситуація” вчинення цього злочину, окреслено його елементи;

аналіз зростання (зниження) віктимності жертви зґвалтування залежно від статі за гендерними та іншими підставами;

віктимологічні аспекти детермінації розглядуваного злочину, а також поняття “віктимність жертви зґвалтування”;

удосконалено:

заходи спеціально-кримінологічного й загальносоціального попередження зґвалтувань;

заходи індивідуального й віктимологічного попередження цих суспільно небезпечних діянь.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що висновки й отримані результати дисертаційного дослідження розширюють наукові знання про статеві злочини взагалі і зґвалтування, зокрема, про їх детермінацію й попередження. Рекомендації стосовно останнього, запропоновані в роботі, можуть застосовуватись у попереджувальній роботі як правоохоронних органів, так і громадських організацій. Отримані наукові результати придатні до використання в навчальному процесі при читанні лекцій, проведенні семінарських, практичних занять і написанні навчальної літератури з учбової дисципліни „Кримінологія”, її спецкурсів тощо.

Апробація результатів дослідження. Основні результати дослідження викладені в доповідях на міжнародних, всеукраїнських, регіональних, міжвузівських наукових та науково-практичних конференціях: 1) Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні. (3-4 лютого 2005 р., м. Львів); 2) Молодь у юридичній науці. Четверті осінні юридичні читання (21-22 жовтня 2005 р., м. Хмельницький); 3) Сучасні проблеми юридичної науки: стан та перспективи розвитку (21-22 листопада 2005 р., м. Харків); 4) Актуальні питання реформування правової системи України (27-28 травня 2005 р., м. Луцьк); 5) Конституція України - основа побудови правової держави і громадянського суспільства (26-27 червня 2006 р., м. Харків); 6) Національна безпека України: стан, кризові явища та шляхи подолання (7-8 грудня 2005 р., м. Київ). А також використовувалися дисертанткою при проведенні практичних і семінарських занять з кримінології і правової статистики в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого, при проведенні профілактичних бесід зі школярками та ін.

Публікації. Основні положення роботи викладено у 4-х наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, і у 6-ти тезах доповідей на зазначених наукових та науково-практичних конференціях.

Структура дисертації. Структура роботи зумовлена її метою, завданнями та предметом дослідження. Дисертація складається зі вступу, 3-х розділів, що містять 13 підрозділів, висновків, списку використаних джерел (337 найменувань), 3-х додатків. Загальний обсяг дисертації становить 226 сторінок, з них основний текст - 180 сторінок, список використаних джерел займає 31 сторінку, додатки - 16 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначаються об'єкт, предмет, мета, основні завдання дослідження, розкривається теоретико-методологічні основи, емпірична база, встановлено наукову новизну, показано практичне значення одержаних результатів, наводяться дані про апробацію результатів дослідження, наведено структуру дисертації.

Розділ 1. „Кримінологічна характеристика зґвалтувань” складається з чотирьох підрозділів і висновків.

У підрозділі 1.1. „Поняття кримінологічної характеристики зґвалтувань та сучасні кількісно-якісні показники зґвалтувань в Україні” на підставі аналізу наукових позицій, вважаємо найбільш повним визначення: кримінологічна характеристика зґвалтувань становить собою відомості про рівень, коефіцієнти, структуру й динаміку злочинів, опис особистості тих, хто їх учиняє, мотиви й цілі їх злочинної поведінки, а також характеристики особистості потерпілої особи, особливостей її поведінки й дані про латентність зґвалтування.

В Україні протягом 2001-2006 рр. було зареєстровано 6023 зґвалтування. Протягом періоду спостерігається зниження рівня зареєстрованих злочинів і кримінальних справ, судове провадження по яких закінчено винесенням судового вироку і застосуванням примусових заходів медичного характеру щодо засуджених осіб (на 12,1% і 25,8% відповідно). Співставлення вказаних рівнів свідчить, що 37,5% середньої кількості зареєстрованих справ не доходить до стадії винесення вироку чи закриття кримінальної справи.

Серед причин цьому як кар'єристські мотиви працівників правоохоронних органів, незадовільна робота досудового розслідування, так і посилення обліково-реєстраційної дисципліни. Вважаємо причиною ще й складність у пошуках доказів учинення зґвалтування, що пояснюється специфікою злочину. Тенденція до зниження має місце й щодо виявлених з підозрою у вчиненні зґвалтування і засуджених осіб (на 27,3% і 16,9% відповідно). У 2005р. відбувається зменшення відриву між цими показниками (до 5,9%), ймовірно, через більш сумлінну роботу ОВС (при реєстрації й розслідуванні зґвалтувань) і суду. У 2006 р. розрив знову збільшився (до 22%). У структурі зґвалтування 53,4% займає ч.3 ст.152 КК України; 19% - ч.4; 14% - ч.1; 13,6% - ч.2 цієї ж статті. (Порівняння отриманих нами результатів з даними Державної судової адміністрації України свідчить, що за підрахунками працівників останньої, перше місце за кількістю посідає ч.1 ст. 152, а у нас - ч.3. Така розбіжність пояснюється тим, що нами підраховувалася кількість усіх складів злочину, які ставилися у вину злочинцеві, а у вказаному органі - лише найбільш тяжкий склад. А, як свідчить аналіз архівних кримінальних справ, часто неповнолітні й малолітні жертви зґвалтування (ч.3 ст. 152) потерпають ще й від інших, більш тяжких злочинів.)

Вивчення географії злочинів показало, що зґвалтування є досить однорідним злочином. Місцем же вчинення у 31,3% є квартири (причому в 53% вони належать потерпілим), у 14,1% - лісопосадки; у 10,7% - безлюдні частини вулиці. У більшості таких справ установлено необачну поведінку потерпілих, у яких притуплено почуття небезпеки.

Найбільш криміногенна частина доби - ніч (39,5%), максимально небезпечний час - з 20.00 до 24.00 год. (34,7%) і з 00.00 до 4.00 год. (27,6%). Не встановлено абсолютного домінування дня тижня через безробіття понад половини ґвалтівників. Найбільш криміногенна пора - літо (31,7%), найменш - осінь (21,7%) при середньому показнику 26%.

Обов'язковий спосіб учинення зґвалтування є насильницький статевий акт, а фізичне чи психічне насильство, або використання безпорадного стану потерпілої особи в деяких випадках є додатковим засобом його вчинення.

У підрозділі 1.2. „Основні кримінологічні риси особистості злочинця-ґвалтівника” особистість злочинця описується за допомогою соціально-демографічних, кримінально-правових і морально-психологічних груп ознак.

Близько 99% засуджених за вчинення зґвалтування - чоловіки; 1% жінок були співучасницями. Нами не виявлено справ щодо вчинення зґвалтування чоловіка, але опис таких випадків зустрічається в науковій літературі. 31,7% злочинців учинили зґвалтування у віці 19-23 років; 24,3% - 14-18 років; 23,7% - 24-29 років; 10,3% - 30-35 років. Решта - представники інших вікових категорій (від 36 до 70 років).

79,5% злочинців є неодруженими, безробітних - 57,4%, тих, хто навчається, - 13%, інваліди й пенсіонери склали 1%. Серед працюючих (28,6%) 86,6% - робітники; по 6,7% - службовці й приватні підприємці. Більшість працюючих займалися низько- або середньокваліфікованою працею. 35,6% осіб мали неповну середню освіту. Багато з них нічим не займалися, пиячили; 34,8% мали середню, 23,8% - середню спеціальну освіту. Також мають місце особи, які не володіли навіть навичками абетки чи письма (1,6%), не мали жодного класу шкільної освіти. 2,2% і 2% мали вищу і неповну вищу освіту відповідно.

У сукупності зі ст.152 КК України ґвалтівники засуджені за ст. 153 (63,0%); за ст. 115 (20,8%); убито 15,3% потерпілих; 12,3% - за ст.296; 8,9% - за ст.185; по 11,0% - за статтями 186 і 187; 3,1% - за ст.304 КК України; решта (17,0%) - за інші злочини.

За формою вини зґвалтування вчиняється лише з прямим умислом.

44% зґвалтувань учинено одноособово, у співучасті - 56% (удвох - 26%, утрьох - 14%, групою понад 4-х осіб - 16%) з попередньою змовою співучасників. 36,2% засуджених мали перед учиненням зґвалтування судимості: по 1 - 66% осіб, по 2 - 19%; по 3 - 9%; понад 3 - близько 6%. 54,5% раніше засуджені за корисливі злочини; 38,6% - за корисливо-насильницькі; 18,9% - за злочини проти громадського порядку; 9,1% - за насильницькі; 16,7% - за злочини проти статевої свободи і статевої недоторканості особи. Повторність, яка не пов'язана із засудженням винного, становить 58,7%. 63,8% раніше несудимих осіб, учинивши зґвалтування, втягуються у злочинну діяльність.

Близько 25-30% ґвалтівників засуджено до позбавлення волі на строк від 3-х до 5-ти років і близько 35-45% - на строк від 5-ти до 8-ти років, решта - до інших строків позбавлення волі.

90,7% зґвалтувань учинено в стані алкогольного сп'яніння.

Моральні якості й установки ґвалтівників точно встановити досить складно, бо у 25,2% вивчених архівних кримінальних справ не

міститься характеристик злочинців. У 21,1% вона є негативною, у 56,7% - позитивною. Іноді підхід до неї є формальним.

У підрозділі 1.3. „Основні кримінологічні риси особистості жертви зґвалтування” пропонуємо вживати у всіх випадках термін „жертва” і розуміти під ним тих, проти кого вчинено зґвалтування, незалежно від наявності його юридичної оцінки, а термін же „потерпіла” вживати до осіб, яким надано офіційний статус за ст. 49 КПК України. Інформація про них отримана нами з кримінальних справ, за даними яких 100% потерпілих - представники жіночої статі, хоча ними можуть бути, як уже зазначалося, і чоловіки. Вікові межі вивчених потерпілих сягають від 4-х до 81 року. З них 50,3% віком 13-19 років; 15% - 24-32; 14,4% - 20-23; 1,5% і 3,7% - у віці 4-6-ти та 71-81 років відповідно. Якщо вік чоловіка-ґвалтівника свідчить про його сексуальну активність, то вік потерпілої особи - про її стан при вчиненні зґвалтування. Біля 11,7% злочинів учинені з використанням безпорадного стану потерпілої особи, причому 41,2% з них - через вживання одурманюючих речовин, 6,0% - через сильне алкогольне сп'яніння, 2,0% - через хворобливий стан, 4,0% - через психологічні особливості. Решта 5,6% - з інших причин. 79,5% потерпілих неодружені. 39,0% мали неповну середню освіту переважно через шкільний вік; 34,4% і 15,3% - середню чи спеціальну відповідно. 43,5% потерпілих навчалися, 25,7% були безробітними, працювали 22,8%. 83% були робітниками, 17% - службовцями, 24,7% працювали у сфері торгівлі переважно реалізаторами, 11,7% - офіціантами, 9,1% - медичними працівниками; 6,5% - швачками. Решта 48,0% мали інші місця роботи. У стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння перебували лише 19,6%. Позитивну характеристику мають 69,3% осіб, негативну - 1,4%, у 20,1% справ її немає.

Порівняння показників зайнятості ґвалтівників і потерпілих осіб свідчить про їх схожість, однак лише як статистичний факт, бо (1) припускаємо, що багато прихованих жертв походять з більш заможних верств населення, (2) не можна прирівнювати ґвалтівника з його установками, способам життя і жертву.

У підрозділі 1.4. „Латентність зґвалтування” наводиться аналіз спірних наукових позицій щодо обсягу й видів латентності зґвалтувань, викладені результати досліджень. Вважаємо, що зґвалтування має високу латентність, обсяг якої перебільшує 90%. За видами вона може бути суміжною, штучною і процесуальною. Серед причин її виникнення є суб'єктивна оцінка вчиненого ґвалтівником, жертвою, нюанси роботи правоохоронних органів тощо.

Розділ 2. „Детермінація зґвалтувань” складається з п'яти підрозділів та висновків.

У підрозділі 2.1. „Система детермінант зґвалтувань на макро-, мікро- та на індивідуальному рівні” викладено теоретичні питання детермінації злочинів. Прийшли до висновку про доцільність розгляду детермінант учинення зґвалтування на макро-, мікро- й на індивідуальному рівнях. Чинники на макрорівні, існуючи у виді умов учинення зґвалтування, породжують морально-соціальну дезорганізацію суспільства, підвищують агресивність і нестриманість. Серед них можна назвати фонові явища, економічні, соціальні, соціально-психологічні, організаційно-управлінські, політичні, міграційні, урбанізаційні, культурно-виховні й гендерні чинники. Останні є як детермінантою вчинення зґвалтування, так і показником ставлення чоловіка до жінки, до насильства щодо неї. Серед чинників на мікрорівні - спричиняючі причини-умови у сфері родини (з якої походить злочинець), неформальних груп (де панує насильство, неповага до жінки, нехтування моральними цінностями тощо), трудових колективів (їх вплив зменшився через безробіття), навчальних закладів тощо.

На індивідуальному рівні існує різноманіття чинників. Нами проаналізовані найбільш показові, які є віддзеркаленням процесів і явищ на попередньому рівні. Так, серед соціальних чинників слід підкреслити матеріальні, духовні, культурні та ін. Через часте спостереження сцен насильства, неповаги до природних прав людей ґвалтівники сприймають сексуальне насильство як норму. Указане відбувається ще й через стан алкогольного сп'яніння.

Соціальні за своїм змістом негативні обставини впливають на мотиви вчинення зґвалтування, серед яких сексуальний є хоча й не єдиним, але завжди основним, незалежно від того, чи повністю він усвідомлений, чи замаскований іншими мотивами - соціальними нашаруваннями (помсти, принижування і тощо).

Щодо сфери біологічних чинників, то серед кримінологів існує позиція, згідно з якою однією з причин агресії, виникнення умислу на вчинення зґвалтування може бути підвищений рівня тестостерону в крові чоловіка, наявність психічних відхилень. При вирішенні питання співвідношення соціального й біологічного в особистості злочинця, вважаємо, що сам факт учинення зґвалтування зумовлено соціальними, зокрема, соціокультурними чинниками.

Виникає необхідність винайдення поняття, яке акумулювало б у собі всі детермінанти. На наш погляд, ним має бути поняття „конкретна життєва ситуація вчинення зґвалтування” (далі - КЖС).

У підрозділі 2.2. „Поняття конкретної життєвої ситуації вчинення зґвалтування” проаналізовані наукові позиції, наводиться власне бачення поняття вказаного терміна: це певний проміжок часу перед і під час учинення досліджуваного злочину, коли існують негативні суспільні відносини, активним учасником яких є ґвалтівник, з різним ступенем активності жертва і сторонні особи, а також інші обставини (обстановка вчинення злочину, попередні події тощо), які в сукупності викликають в особи остаточну рішучість учинити зґвалтування. Її головними елементами є ґвалтівник, жертва, сторонні особи й обстановка вчинення розглядуваного злочину.

У підрозділі 2.3. „Види конкретної життєвої ситуації вчинення зґвалтувань та їх особливості” групуються КЖС учинення зґвалтування за підставою так званої комбінаційної специфіки взаємодії учасників злочинного посягання у просторово-часовому вимірі. Розглянемо її види: 1) непередбачена КЖС, з'єднання елементів якої у злочинну мотивуючу комбінацію відбувається ситуативно перед учиненням зґвалтування. Випадкова поява одинокої жінки, антисуспільна настанова ґвалтівника, його зневажливе ставлення до статевої свободи і статевої недоторканості підштовхнули його до використання, на його погляд, сприяючої обстановки); 2) побутово-родинна КЖС виникає на підставі сімейних, родинних, сусідських, побутових, дозвільних відносин і зв'язків, які породжують атмосферу довіри, дружніх стосунків, безпеки, що передує вчиненню зґвалтувань; 3) штучна КЖС, за якої ґвалтівник зі стійкими антигромадськими поглядами й іншими криміногенними показниками самостійно створює сприятливу для вчинення зґвалтування обстановку; 4) криміногенно-пролонгована КЖС, де має місце переростання умислу вчинити зґвалтування на умисел вчинити інший злочин чи навпаки; 5) у віктимологічно-криміногенній КЖС має значення спосіб життя жертви, існують провокуючі, необачливі вчинки, що охоплюються її свідомістю.

Однак через складність суспільних відносин досить важко створити „чисті” види КЖС.

У підрозділі 2.4. „Віктимологічний чинник учинення зґвалтування” зазначається, що всі без винятку особи мають потенційну можливість стати жертвою зґвалтування, бо володіють статевою свободою чи статевою недоторканістю. Вважаємо, що віктимність жертви зґвалтування - це уроджена властивість особи, яка належить їй протягом життя, має тенденцію до зниження чи зростання її обсягу у зв'язку з психологічними, фізіологічними, соціальними, матеріальними, культурними та іншими чинниками, які підпорядковані детермінантам учинення зґвалтування. Віктимність чоловіка при вчиненні цього злочину є набагато меншою за віктимність жінок через психологічні й фізіологічні чинники. Коливання обсягу віктимності (більше - менше) вважаємо оціночним. Детермінантами зростання/зниження віктимності поряд з іншими виступають: майновий стан жертви, гендерні, культурні чинники, роль ЗМІ, стан жертви перед і під час учинення зґвалтування, вік, особливості виховання тощо.

Поняття віктимності й віктимогенної поведінки жертви зґвалтування тісно пов'язані, але не тотожні. Багатьох зґвалтувань можна було б уникнути через завбачливість жертви, однак про її „вину” говорити недоцільно.

У підрозділ 2.5. „Вплив девіацій ґвалтівника на детермінацію зґвалтувань та їх характеристика” пропонується поділ девіацій особистості ґвалтівника за їх природою на 3 групи, а саме: 1) відхильна поведінка як прояв антисоціальної спрямованості, викликана зовнішніми та внутрішніми детермінантами (вивчається психологією); 2) особистісні явища (акцентуації характеру, неврози та деякі інші особливості психіки), які займають проміжне місце між психічним здоров'ям і психопатичними розладами; 3) психічні аномалії. Серед осіб, щодо яких призначена судово-психіатрична експертиза, 35,7% мали психопатичні риси характеру; у 27,6% засуджених було виявлено наслідки черепно-мозкової травми; у 15,3% - олігофренію у стані легкої дебільності; у 13,3% - хронічний алкоголізм як провокуючий чинник; 4,2% осіб, які пройшли експертне дослідження, визнані неосудними.

Необхідним також є врахування сексологічних девіацій.

Розділ 3. „Основні напрями попередження зґвалтувань” містить чотири підрозділи й висновки.

У підрозділі 3.1. „Заходи загальносоціального попередження зґвалтувань”, проаналізувавши наукові позиції щодо системи попередження злочинів, приєдналися до думки В.В. Голіни, який розглядає цю систему на 3-х взаємопов'язаних рівнях - загальносоціальному, спеціально-кримінологічному й індивідуальному.

Загальносоціальне попередження має включати правові, соціально-економічні, культурно-виховні, інформаційні, соціально-психологічні та деякі інші заходи.

У розділі 3.2. „Спеціально-кримінологічне попередження зґвалтувань: кримінологічна профілактика, запобігання та припинення цих злочинів” вказується, що попереджувальні заходи мають бути орієнтованими на детермінанти розглядуваних суспільно небезпечних діянь і складатися із профілактики, запобігання і припинення. Найдійовішою вважаємо профілактику випередження. Вона розпочинається зі статевого виховання неповнолітніх, яке повинно містити соціально-психологічний, педагогічний, медичний і сексологічний аспекти. Реалізація заходів покладається переважно на родину й виховні заклади.

Запобігання зґвалтуванням застосовується на етапі від моменту формування злочинного мотиву до початку виконання злочину, а тому є найбільш ефективним стосовно потенційних ґвалтівників - імовірних представників штучного виду КЖС вчинення зґвалтування, а також щодо тих, хто відбував покарання за цей злочин чи інші насильницькі злочини. Перша група - заходи переорієнтації антисуспільної настанови, тобто допомога в задоволенні соціальних, економічних потреб, підвищення почуття відповідальності за свої дії й виховання поваги до статевої свободи і статевої недоторканості інших людей. Друга група - арсенал активних контрзаходів - обмежена недопустимістю втручання в особисте (в нашому випадку статеве) життя без обґрунтованої підозри вчинення зґвалтування, а також без заяви потерпілої особи, за винятком учинення зґвалтування стосовно неповнолітніх. До активних контрзаходів відносимо переконання (посилення гальмівних процесів потенційного ґвалтівника) й допомогу (соціальний захист). Заходи припинення зґвалтувань мають здійснювати спеціалізовані підрозділи, громадські об'єднання, окремі громадяни для участі в охороні громадського порядку. Необхідно покращати патрулювання парків, скверів, лісопосадок тощо.

У підрозділі 3.3. „Індивідуальне попередження зґвалтувань” пропонується розглядати індивідуальне попередження на 3-х етапах (напрямах) - профілактика, запобігання і припинення вчинення зґвалтування. Виявлені групи осіб, щодо яких застосовуватимуться вказані заходи: (а) повнолітні, (б) неповнолітні (з ними мають працювати представники виховних закладів, громадських організацій та працівники міліції), (в) раніше судимі (заходи постпенітенціарної адаптації й ресоціалізації, діяльність громадських організацій тощо), (г) особи з психічними й сексологічними відхиленнями (пропонуємо внести зміни в законодавство, згідно з якими надавати психічну допомогу особам не за їх бажанням, а згідно з показаннями лікаря, а також запровадити методи спільної роботи дільничних психіатрів і відділів внутрішніх справ у межах обов'язкового контролю за поведінкою й міграцією хворих).

Потребують удосконалення джерела отримання інформації дільничними інспекторами міліції про реальні й потенційні зґвалтування.

У підрозділі 3.4. „Віктимологічне попередження зґвалтувань” зазначається, що цей напрямок вбачається на 3-х рівнях - загальносоціальному, спеціальному й індивідуальному.

Заходи загальносоціального віктимологічного попередження схожі з однойменними заходами попередження злочинів, однак у перших має акцентуватися увага на підвищенні поваги до жінки, до статевої свободи й недоторканості інших осіб тощо. Спеціальне віктимологічне попередження має складатися з віктимологічної профілактики та віктимологічного припинення вчинення зґвалтування. Останнє є сукупністю дій самої потерпілої, спрямованих на припинення злочинного наміру ґвалтівника на стадії замаху або свідоме відвернення обставин, за яких указане стало б неможливим. Серед них - виховні, психологічні, медичні, технічні, соціальні та інші заходи.

Що стосується жертв зґвалтування, то найбільш впливовими для них вважаємо виховні заходи, серед яких спеціальні бесіди, заплановані шкільними навчальними програмами теми уроків, а також поліпшення віктимологічної обізнаності населення, доведення до відома населення інформації про шкідливість для суспільства й окремої особи замовчування фактів зґвалтувань, пояснення суб'єктами попередження процедури повідомлення про них до правоохоронних органів. Корисними є захисні заходи, які мають застосовуватися на рівні міста, держави (зміна по можливості розкладу робочого дня жінок, планів містобудування тощо) й доведення до людей прийомів і способів захисту й самозахисту (наявність технічних приладів, правила поведінки в темний період часу, в компаніях та ін.).

Необхідність надання допомоги реальним жертвам зґвалтування є одним зі стратегічних напрямків профілактики злочинів. Указане має здійснюватися діяльністю жіночих та інших громадських організацій, юридичних, медичних закладів тощо.

ВИСНОВКИ

зґвалтування кримінологічний злочин

У дисертації здійснено нове вирішення наукового завдання по створенню за сучасними даними кримінологічної характеристики зґвалтувань, дослідженню їх детермінант і заходів попередження. Проведене дослідження дозволило сформулювати деякі висновки і пропозиції:

1. У 2001-2006 рр. відбулося зниження кількості зареєстрованих зґвалтувань через їх латентизацією і зміну моральності, ставлення до насильства. Частіше вчиняються зґвалтування, кваліфіковані за ч.3 ст. 152 КК України. Найбільша питома вага злочинів вчиняється у квартирах жертв, у темний період доби.

2. Ґвалтівниками стають особи віком до 30 років (найбільш активний сексуальний період), переважно неодружені, безробітні або низько кваліфіковані робітники; біля третини злочинців мали попередні судимості, що свідчить про їх потенційну криміногенність. У сукупності зі ст. 152 КК України вчиняються злочини, передбачені ст. 153 КК. П'ята частина ґвалтівників засуджені за вбивство, що підвищує їх суспільну небезпечність. Частіше вчиняють зґвалтування одноособово, у стані алкогольного сп'яніння.

3. 100% жертв - жінки, але можливе й учинення зґвалтування чоловіка. Жертви переважно є віком до 23 років - це найбільш активний період життя, які навчалися або працювали. Імовірно, що латентні жертви і ґвалтівники можуть бути вихідцями з більш заможних прошарків населення. Досліджені ж потерпілі мають деякі подібні з ґвалтівниками соціально-демографічні показники, однак різняться за іншими параметрами.

4. Вважаємо, що латентність зґвалтування перевищує 90%.

5. Детермінанти зґвалтувань містяться загалом на макро-, мікро- й індивідуальному рівнях. На останньому превалюючим є соціальні чинники з обов'язковим урахуванням біологічних і психологічних. Вони концентруються в конкретній життєвій ситуації (КЖС) вчинення зґвалтування як об'єктивно-суб'єктивному утворенні. Їх видами є непередбачена, побутово-родинна, штучна, криміногенно-пролонгована й віктимологічно-криміногенна КЖС.

6. Віктимність є уродженою здатністю особи стати жертвою зґвалтування. Її обсяг у чоловіків і жінок є різною через фізіологічні, соціальні, культурні та інші чинники, підпорядковані детермінантам учинення зґвалтування. Вживання терміна „вина жертви” вважаємо недоцільним.

7. Девіації ґвалтівника впливають на вчинення зґвалтування й поділяються на 3 групи за своєю природою.

8. Ураховуючи детермінанти зґвалтувань, рекомендуємо застосовувати заходи загальносоціального, спеціально-кримінологічного, індивідуального й віктимологічного попередження. Вони мають бути зорієнтованими на причини розглядуваного злочину й на види КЖС учинення зґвалтування.

Список опублікованих праць за темою дисертації

Лукаш А.С. Щодо питання кримінологічного вивчення способу вчинення зґвалтування // Пробл. законності: Респ. міжвід.наук. зб. // Відп. ред. В.Я. Тацій. - Х.: Нац. юрид. акад. України, 2006. - Вип. 80. - С. 134-140.

Лукаш А.С. Питання віктимологічного попередження зґвалтувань // Питання боротьби зі злочинністю. - Х.: Кроссроуд, 2006. - Вип. 12. - С. 232 - 243.

Лукаш А.С. Питання кримінологічної характеристики особистості ґвалтівника // Право України. - 2006. - №2. - С. 138-142.

Лукаш А.С. Питання латентності зґвалтування // Право і безпека. - 2006. - №3. - С.67-72.

Лукаш А.С. Щодо поняття конкретної життєвої ситуації вчинення злочину як об'єкту кримінологічного вивчення // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матер. ХІ регіон. наук-практ. конф. (3-4 лют. 2005 р.). - Львів: Львів. нац. ун-т, 2005. - С. 357

Лукаш А.С. Щодо проблеми ролі ст.ст. 23, 231 КПК України при профілактиці зґвалтувань. Результати власного кримінологічного дослідження // Молодь у юридичній наукці: Зб. тез Міжнар. наук. конф. молодих вчених „Четверті осінні юридичні читання” (21-22 жовт. 2005 р.): У 3-х ч. - Ч. 3: Публічно-правові науки: Пт. І. - Хмельницький: Вид-во Хмельн. ун-ту упр. та права, 2005. - С. 232-235.

Лукаш А.С. Щодо проблеми дослідження гендерного аспекту зґвалтування // Сучасні проблеми юридичної науки: стан та перспективи розвитку: Тези доп. та наук. повід. учасн. наук. конф. молодих учених та здобувачів (21-22 лист. 2005 р.) / За ред. М.І. Панова. - Х.: Нац. юрид. акад. України, 2005. - С. 182-184.

Лукаш А.С. Гендерний аспект як один з факторів вчинення зґвалтування. Постановка проблеми // Актуал. питання реформування правової системи України: Зб. наук. ст. за матер. І Міжвуз. наук.-практ. конф. 27-28 трав. 2005 р., м. Луцьк. - Луцьк: Юрид. ф-т Волин. держ. ун-ту, 2005. - С. 344-347.

Лукаш А.С. Деякі питання використання безпорадного стану потерпілої особи при вчиненні зґвалтування // Конституція України - основа побудови правової держави і громадянського суспільства: Всеукр. наук.-практ. конф. молодих учених та здобувачів (Нац. юрид. акад. України, 26 - 27 черв. 2006 р., м. Харків). - Х.: Нац. юрид. акад. України, 2006. - С.244-248.

Лукаш А.С. Деякі аспекти сутності насильства при вчиненні зґвалтування // Національна безпека України: стан, кризові явища та шляхи подолання: Міжнар. наук.-практ. конф. (Київ, 7-8 груд. 2005 р.) / Редкол.: С.А. Єрохін, С.І. Пирожков, В.А. Гошовська, В.Ф. Погорілко та ін. - К.: Нац. акад. управління: Центр перспект. соціал. досліджень, 2005. - С. 242-245.

АНОТАЦІЇ

Лукаш А.С. Зґвалтування: кримінологічна характеристика, детермінація та їх попередження. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. - Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. - Харків, 2007.

Дисертація присвячена кримінологічним проблемам зґвалтувань. Наводиться їх кримінологічна характеристика за сучасними даними. Проаналізовано теоретичні питання детермінації злочинів, викладено детермінанти зґвалтування на 3-х рівнях, обґрунтовано необхідність урахування впливу конкретної життєвої ситуації вчинення зґвалтування, викладено власне розуміння останньої та її види. Розглядається доцільність урахування віктимологічного чинника вчинення зґвалтування, що виходить з особливостей указаного злочину. По-новому представлено підхід до розгляду девіацій ґвалтівника, зокрема, останні поділені на 3 групи за їх природою з обов'язковим урахуванням сексологічних відхилень. З огляду на специфіку вчинення зґвалтування, його детермінант й особливостей конкретної життєвої ситуації його вчинення запропоновано систему попереджувальних заходів загальносоціального, спеціально-кримінологічного й індивідуального попередження.

Ключевые слова: зґвалтування, особистість ґвалтівника, жертва, потерпіла особа, конкретна життєва ситуація вчинення зґвалтування, детермінація зґвалтування, детерміністичний чинник, віктимологічні особливості, попередження зґвалтувань.

Лукаш А.С. Изнасилования: криминологическая характеристика, детерминация и их предупреждение. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.08 - уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право. - Национальная юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого. - Харьков, 2007.

Диссертация посвящена криминологическим вопросам изнасилования. Изучается понятие криминологической характеристики, приводится его собственное видение, а также излагается криминологическая характеристика изнасилований согласно современным данным (2001-2006 годы). В частности, предоставлены количественные и качественные показатели исследуемых преступлений, предпринята попытка установить объем латентности изнасилований, рассмотрены вопросы, связанные с личностью преступника и жертвы.

Ананлизируются теоретические вопросы детерминации преступлений, исследована детерминация изнасилований на 3- х (макро-, микро- и индивидуальном) уровнях. При этом доказывается необходимость учета такого объективно-субъективного образования, как конкретная жизненная ситуация совершения указанного преступления, сформулированы его понятие и виды. Среди последних - случайная, семейно-бытовая, искусственная, криминогенно-пролонгированная и виктимологически-криминогенная ситуации. Они представлены в “чистом” виде, однако в реальности благодаря сочетанию тех или иных элементов конкретных жизненных ситуаций могут иметь и другие характеристики. Среди элементов указанного явления выделяются главные: преступник, жертва, посторонние лица с их поведением, установками, а также обстановка. Уделено определенное внимание виктимологическому фактору, что исходит из особенностей рассматриваемого преступления. Предоставлен авторский взгляд на девиации насильника, в частности, их разделение на 3 группы с учетом их природы: а) отклоняющееся поведение, изучаемое психологами (выражается в совершении изнасилования как общественно опасного деяния); б) личностные особенности типа акцентуаций характера и неврозов и в) психические аномалии, независимо от признания лица вменяемым, ограниченно вменяемым либо невменяемым. При этом обязательно берется во внимание наличие и влияние сексологических отклонений у преступника.

С учетом специфики совершения изнасилований, их детерминант, видов конкретных жизненных ситуаций, а также других факторов представлена система предупредительных мер на 3-х уровнях: общесоциальном, специально-криминологическом и индивидуальном. При этом отдельно выделены меры виктимологического характера, предложена программа виктимологического предупреждения изнасилований в отношении несовершеннолетних и малолетних лиц.

Ключевые слова: изнасилование, личность насильника, жертва, потерпевшее лицо, конкретная жизненная ситуация совершения изнасилования, детерминация изнасилования, детерминистический фактор, виктимологические особенности, предупреждение изнасилований.

Anastasia S. Lukash. Rapes: Criminological Characteristics, Determination and Their Prevention. - Manuscript.

Dissertation to seek the PhD in Law in Law Degree, Major 12.00.08. - Criminal Law and Criminology; Correctional Law. - Yaroslav the Wise National Law Academy of Ukraine. - Kharkiv, 2007.

This dissertation is devoted to the study of criminological aspects of rape. The author provides modern data on criminological characteristics of rape. She analyses theoretical issues related to crime determination, builds a three level system of rape determinants and establishes the importance to consider concrete life situation related to rape commission and its kinds. The author focuses on the necessity to take into account the victimological factor of rape based on the specifics of the above crime. The dissertation suggests a new approach to the understanding of rapist's deviations and the deviations are divided in three groups according to their nature with an obligatory account of sexological ones. With the specifics of rape commission, its determinants and peculiarities of concrete life situations in mind, the author comes up with a system of preventive measures for rapes on general, special and individual levels.

Key words: rape, rapist (personality of rapist), victim, concrete life situation of rape commission, rape determination, determination factor, victimological features, rape prevention.

Размещено на Allbest.ru

...