Адміністративна відповідальність військовослужбовців за законодавством України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Адміністративна відповідальність військовослужбовців за законодавством України

адміністративний відповідальність військовослужбовець армія

Важливість і масштабність завдань з охорони життя та здоров'я, прав та інтересів громадян відповідно до ст. 3 Конституції України, реформування адміністративного законодавства, а також поширеність адміністративних проступків, їх структура, причини і динаміка зумовлюють необхідність предметного дослідження інституту адміністративної відповідальності, зокрема специфіки відповідальності військовослужбовців.

Військовослужбовці, поряд з іншими громадянами, визнаються суб'єктами адміністративної відповідальності. Однак їх правовий статус суттєво відрізняється від загального. Це визначається можливістю, а в більшості випадків - і обов'язковістю трансформації їх загальної відповідальності у специфічну. Така нормативна регламентація була успадкована з часів існування радянського адміністративного і військового законодавства та пояснювалася тим, що в інтересах обороноздатності країни, підтримання дисципліни у військах юрисдикція цивільних органів повинна була поширюватися на військовослужбовців лише за окремі адміністративні проступки.

В Україні започатковано створення армії нового зразка, яка б відповідала потребам розумної достатності, була б орієнтованою на захист своєї території і керованою з боку цивільних органів влади. У зв'язку з цим змінюється становище самого військовослужбовця, який за своїм правовим статусом наближається або повинен наближатися до інших громадян. Ці питання є актуальними, вони існували ще до проголошення української незалежної держави і вимагають належного наукового осмислення та реалізації у сфері державного управління.

Крім того, особливого значення слід надавати профілактиці адміністративної деліктності як діяльності, що здатна суттєво впливати на це негативне соціальне явище. Теоретичні розробки в цьому напрямі з'явилися порівняно недавно і не стосувалися питань попередження адміністративних правопорушень серед військовослужбовців. На сьогодні вони потрібні, оскільки комплекс профілактичних заходів повинен відповідати об'єктам профілактичного впливу і враховувати специфіку середовища застосування.

Загальні теоретичні і практичні положення, що стосуються адміністративної відповідальності і порядку її реалізації, відображені у працях Д.М.Бахраха, Г.П.Бондаренка, І.О.Галагана, І.П.Голосніченка, Є.В.Додіна, М.М.Дорогих, М.І.Єропкіна, А.П.Клюшніченка, Л.В.Коваля, Б.М.Лазарева, О.Є.Луньова, І.В.Мартьянова, Ю.С.Рябова, А.П.Шергіна, О.М.Якуби, Ц.А.Ямпольскої та інших науковців. Ці роботи стали теоретичним підґрунтям кодифікації адміністративного права, проведеної у 80-х роках XX ст. Проте інститут адміністративної відповідальності вимагає свого подальшого реформування, що зумовлюється дією нової Конституції України і проведенням в Україні адміністративно-правової реформи.

Проблеми профілактики адміністративних деліктів розглядалися у монографіях І.П.Голосніченка, Є.В.Додіна, М.М.Дорогих, Л.В.Коваля, О.І.Остапенка, В.І.Ремньова, В.А.Юсупова, які започаткували і розвинули теорію адміністративної деліктології.

Дослідження, що стосуються специфіки правового статусу військовослужбовців у сфері управлінської діяльності проводили такі вчені, як М.В.Артамонов, М.В.Бєлоконєв, М.І.Кузнєцов, О.Є.Луньов, В.В.Чумак, В.О.Шамрай. Розроблені ними положення мають побічне значення для з'ясування особливого статусу військовослужбовців як суб'єктів адміністративної відповідальності, оскільки вони були сформульовані при вирішенні інших завдань і за інших часів.

Викладені обставини, потреба в удосконаленні норм чинного адміністративного законодавства, що регулюють відповідальність військовослужбовців за вчинення адміністративних проступків, а також відсутність належного предметного дослідження даної проблеми роблять тему дисертації актуальною і зумовлюють її вибір.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана згідно з планом наукових досліджень Національної академії Прикордонних військ України на 1999 рік - НДР № 299 - 1708 І і відповідає перспективному плану дисертаційних досліджень у Прикордонних військах України в 1998 - 2005 роках.

Мета і завдання дослідження. Дисертаційне дослідження має на меті з'ясувати і вирішити теоретичні питання стосовно адміністративної відповідальності військовослужбовців з наступним виробленням пропозицій і рекомендацій для вдосконалення чинного законодавства та використання їх у правозастосовчій діяльності суб'єктами адміністративної юрисдикції. Цій меті підпорядковані основні завдання роботи:

на підставі існуючих і виявлених ознак проаналізувати особливості адміністративної відповідальності військовослужбовців з урахуванням їх правового статусу;

встановити суттєві ознаки адміністративних правопорушень, за вчинення яких військовослужбовці несуть відповідальність на загальних підставах, і на основі існуючої адміністративної практики провести їх порівняльну класифікацію;

дослідити процесуальний порядок провадження у справах про адміністративні правопорушення військовослужбовців та характерні особливості в юрисдикційній діяльності щодо цієї категорії справ;

проаналізувати організацію та стан профілактики адміністративних правопорушень, які вчиняються військовослужбовцями.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, які складаються з приводу застосування до військовослужбовців заходів адміністративної відповідальності та профілактики серед них адміністративних правопорушень, а також адміністративно-правові норми, що регулюють ці відносини, та практика їх застосування.

Предметом дослідження є адміністративна відповідальність військовослужбовців як підінститут адміністративного права.

Методи дослідження. Для з'ясування процесу розвитку інституту адміністративної відповідальності військовослужбовців використовувалися різноманітні наукові методи пізнання. Серед них: метод системного аналізу застосовувався з метою співставлення різних нормативно-правових актів стосовно їхньої дії; застосування порівняльно-правового методу дало змогу встановити можливість існування обмеження загальної відповідальності військовослужбовців у різних суспільно-політичних формаціях; за допомогою соціологічного та статистичного методів визначено теоретичну і практичну можливість та необхідність обмеження адміністративної відповідальності військовослужбовців; логіко-семантичний метод сприяв визначенню окремих ключових категорій, а саме: «відповідальність», «мета», «можливість», «профілактика», «причини» й «умови» і дозволив здійснити кореляцію можливих наслідків від їх практичної реалізації.

У роботі використовувалися теоретичні напрацювання з філософії, теорії права, адміністративного і кримінального права, кримінології та адміністративної деліктології.

Основні результати, що сформульовані в дисертації, ґрунтуються на аналізі положень конституційних норм, норм законодавчих і підзаконних актів України, які регламентують питання адміністративної відповідальності та процесуального порядку її реалізації, правового статусу військових формувань і військовослужбовців, здійснення профілактики адміністративних правопорушень. Проведено порівняльне дослідження окремих напрямів відповідальності військовослужбовців зарубіжних країн (Канада, Російська Федерація, США, ФРН тощо).

У процесі дисертаційного дослідження автором врахована практика застосування національного адміністративного законодавства, зокрема положень постанов Пленуму Верховного Суду України, а також практика військових судів Західного регіону України, стан правозастосовчої практики Закону України «Про боротьбу з корупцією», практика застосування судами конфіскації майна та аналіз судової статистики Верховного Суду України. Використані результати анкетування військовослужбовців і курсантів міліції в кількості 455 осіб.

Наукова новизна одержаних результатів полягає, насамперед, у тому, що дисертація є першим в українській теорії адміністративного права монографічним дослідженням адміністративної відповідальності військовослужбовців на основі положень нового українського військового законодавства, яке спрямоване на реформування Збройних сил та інших військових формувань України.

Найбільш важливими з-поміж теоретичних положень, висновків і практичних пропозицій, що сформульовані в дисертації та відповідають вимогам наукової новизни, є такі:

здійснено теоретичне обґрунтування і запропоновано поняття адміністративної відповідальності військовослужбовців, яке визначається як зміна правового статусу військовослужбовців, що здійснюється уповноваженим на те органом (посадовою особою), за відсутності між ними відносин службового підпорядкування у результаті застосування лише визначених для даної категорії (особливих суб'єктів) адміністративних стягнень і проявляється або в обмеженні прав військовослужбовців, або в покладанні додаткових обов'язків за вчинення окремих адміністративних правопорушень, у порядку і на умовах, передбачених нормами адміністративного законодавства;

виходячи з проведених теоретичних і емпіричних досліджень, а також положень сучасного національного законодавства України обґрунтовано необхідність виключення відповідальності військовослужбовців у разі вчинення ними адміністративного правопорушення на виконання неправомірного наказу командира (начальника);

здійснено класифікацію адміністративних правопорушень, що вчиняються військовослужбовцями, відповідно до якої виділено три групи проступків залежно від можливості застосування до військовослужбовців заходів адміністративної відповідальності;

обґрунтовано встановлення адміністративної відповідальності за вчинення військовослужбовцями адміністративних правопорушень, що становлять певний рівень суспільної небезпеки і заміни адміністративної відповідальності на дисциплінарну у разі вчинення цією категорією осіб незначних адміністративних правопорушень;

доведено недоцільність застосування до військовослужбовців окремих видів адміністративних стягнень, а саме: виправних робіт і адміністративного арешту, а до військовослужбовців строкової служби - також і штрафу;

обґрунтовано можливість поєднання адміністративної і дисциплінарної відповідальності у разі порушення військовослужбовцями адміністративних заборон і невиконання службових обов'язків;

на підставі правил підвідомчості, відповідно до яких судові органи розглядають певне коло справ про адміністративні правопорушення обґрунтовано визначення компетенції військових судів щодо військовослужбовців у провадженні в таких справах. Пропонується передбачити в законодавчому порядку, що справи про адміністративні правопорушення, які підлягають розгляду судами загальної юрисдикції у разі вчинення цих правопорушень військовослужбовцями, повинні розглядатися у військових судах гарнізонів;

обґрунтовано необхідність встановлення в законодавстві України про адміністративну відповідальність права на оскарження постанов по справах про адміністративні правопорушення будь-яких юрисдикційних органів, що сприятиме зміцненню прав людини і відповідатиме вимогам Конституції України;

встановлені певні особливості профілактики адміністративних правопорушень серед військовослужбовців, що проявляються в об'єктах профілактики (причини і умови адміністративної деліктності серед військовослужбовців), суб'єктах профілактики (широка діяльність військових посадових осіб по попередженню правопорушень, залучення до цієї діяльності військової громадськості), а також в окремих заходах профілактичного впливу. Обґрунтовано необхідність використання для попередження адміністративних правопорушень серед військовослужбовців запобіжних властивостей адміністративної відповідальності, до якої притягаються військовослужбовці за вчинення адміністративних правопорушень, які становлять певний рівень суспільної небезпеки.

Практичне значення дисертаційного дослідження полягає у тому, що викладені в ньому висновки, пропозиції та рекомендації можуть бути використані у правозастосовчій діяльності (при вирішенні практичних питань попередження адміністративних правопорушень серед військовослужбовців), правотворчій діяльності (при підготовці проектів нормативно-правових актів, які стосуються цієї проблеми), науково-дослідницькій роботі (для подальшого вивчення загальних і спеціальних питань удосконалення інституту адміністративної відповідальності військовослужбовців), а також у навчально-виховному процесі військових та юридичних вузів і факультетів (зокрема, при викладанні відповідних тем курсу адміністративної відповідальності, курсу військового права, а також при підготовці відповідної навчально-методичної літератури).

Основні результати дослідження реалізуються у навчальному процесі Національної академії Прикордонних військ України при викладанні навчальної дисципліни «Адміністративна відповідальність» (2 курс навчання), що підтверджено актом про реалізацію результатів наукових досліджень № 2693 від 12 жовтня 2001 року. Окремі наукові положення, які містяться в дисертаційному дослідженні використані для вироблення методичних рекомендацій щодо здійснення службово-бойової діяльності Прикордонними військами України (зокрема, щодо з'ясування ознак юридичного складу адміністративних правопорушень, що посягають на встановлений порядок охорони державного кордону України, а також встановлення загальних засад провадження в справах про порушення законодавства про виключну (морську) економічну зону України), що підтверджено актом про реалізацію результатів наукових досліджень № Ю 448 від 26 грудня 2001 року.

Апробація результатів дослідження. Матеріали дисертації обговорено на засіданнях кафедри конституційного, адміністративного та фінансового права Національної академії Прикордонних військ України, а також кафедри адміністративного права Національної академії внутрішніх справ України. Окремі положення дисертаційного дослідження були викладені на всеукраїнській конференції «Проблеми державотворення та захист прав людини в Україні» (м. Острог, квітень 2001 р.), шостій і сьомій регіональних науково-практичних конференціях «Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні» (м. Львів, лютий 2000 р. і лютий 2001 р.), регіональній міжвузівській науковій конференції «Проблеми вдосконалення правового регулювання щодо забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні» (м. Івано-Франківськ, квітень 2001 р.), міжвузівській науково-теоретичній конференції «Розбудова України як правової держави: сучасність та перспективи розвитку» (м. Хмельницький, травень 1999 р.).

Публікації. Основні положення і висновки, сформульовані автором у дисертації, відображено в п'ятьох статтях у фахових наукових виданнях, що входять до переліку ВАК України та двох статтях у збірниках за матеріалами наукових конференцій.

Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження, відповідає логіці наукового пошуку і вимогам ВАК України та складається зі вступу, трьох розділів, до яких входять вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел та літератури кількістю 278 найменувань, додатків на 13 сторінках. Загальний обсяг дисертації становить 205 сторінок.

У вступі обґрунтовується вибір теми дисертаційного дослідження, її актуальність, ступінь наукової розробки. Визначено мету й основні завдання дослідження, його методологічну і методичну основи, сформульовано поняття, положення та рекомендації, які зумовлюють наукову новизну дисертації, зазначена практична значущість результатів наукової роботи, наведені дані щодо їх апробації та публікації.

У першому розділі «Правова характеристика адміністративної відповідальності військовослужбовців за законодавством України» досліджуються теоретичні питання інституту адміністративної відповідальності, обмежений характер її застосування до військовослужбовців, проведено аналіз специфіки обставин, що виключають адміністративну відповідальність для цієї категорії суб'єктів, досліджуються адміністративні стягнення та особливості їх накладення на військовослужбовців.

Перший підрозділ «Поняття адміністративної відповідальності військовослужбовців» присвячено з'ясуванню суті адміністративної відповідальності як специфічного різновиду юридичної відповідальності і характеристиці особливостей її прояву для військовослужбовців.

Поняття адміністративної відповідальності виводиться із загального поняття «юридичної відповідальності», оскільки це діалектично і логічно взаємопов'язані категорії. Поряд із цим, адміністративна відповідальність характеризується специфічним поєднанням ознак примусовості (застосування санкцій) і добровільності (виконання обов'язку). Таке поєднання відображається конструкцією «зміни правового статусу особи», що проявляється в обмеженні існуючих у особи прав або у покладенні на неї додаткових обов'язків.

У роботі наведено чинники, які, на думку автора, зумовлюють деадміністративізацію відповідальності військовослужбовців. На підставі емпіричних досліджень робиться висновок про те, що який-небудь один чинник не може вважатися вирішальним, основним. На правове регулювання, відповідно до якого встановлюються обмеження адміністративної відповідальності у разі вчинення військовослужбовцями більшості адміністративних правопорушень, впливає сукупність вказаних чинників.

У другому підрозділі «Правова характеристика обставин, що виключають адміністративну відповідальність військовослужбовців» здійснено аналіз обставин, що виключають адміністративну відповідальність, і їх особливостей щодо військовослужбовців. Крім того, в якості такої ж обставини розглядається виконання військовослужбовцем неправомірного наказу.

Інститути крайньої необхідності і необхідної оборони закріплюються в законодавстві про адміністративні правопорушення з метою стимулювання активної правомірної поведінки громадян. Саме тому для більшості громадян вчинення дій у стані крайньої необхідності і необхідної оборони буде правом. Для військовослужбовців у силу виконання особливих функцій захист особи, власності, інших охоронюваних правом благ повинен розглядатися як обов'язок.

При дослідженні такої обставини, що виключає адміністративну відповідальність як неосудність, у дисертації вказується, що для військовослужбовців вона не є характерною. Відповідно до вимог військового законодавства до військової служби не можуть бути залучені особи, які хворіють на відповідні форми душевних захворювань, що розглядаються як один із критеріїв неосудності.

Специфічною обставиною, яка розглядається як така, що виключає адміністративну відповідальність, для військовослужбовців виступає виконання неправомірного наказу. На підставі чинного законодавства, ретроспективного аналізу проблеми виконання неправомірного наказу, положень військового законодавства інших країн, а також теоретичних розробок вітчизняних вчених у галузі військового права автор доходить висновку про те, що юридична (кримінальна) відповідальність передбачена для військовослужбовців лише за виконання явно злочинного наказу. Виконання наказу, що не є злочинним, не може тягнути для військовослужбовців юридичної відповідальності, оскільки специфіка військово-управлінських відносин передбачає неухильне виконання вимог вищих військових посадових осіб.

У третьому підрозділі «Адміністративні стягнення, які застосовуються при призначенні покарання військовослужбовцям» розглядаються адміністративні стягнення, що застосовуються до військовослужбовців за вчинення ними адміністративних правопорушень.

У перелік адміністративних стягнень, які можуть застосовуватися до військовослужбовців, входять: попередження, штраф, оплатне вилучення, конфіскація, позбавлення спеціального права. Крім того, в якості адміністративного стягнення розглядається заборона займати посади в органах державної влади й управління, яка застосовується як захід відповідальності за вчинення правопорушень, передбачених Законом України «Про боротьбу з корупцією».

У дисертації обґрунтовуються положення, відповідно до яких такі адміністративні стягнення, як виправні роботи і адміністративний арешт, не повинні застосовуватися до військовослужбовців. Зумовлено це тим, що такі заходи відповідальності супроводжуються впливом, який має певну тривалість у часі, що може позначатися на несенні військової служби. Особливо це стосується адміністративного арешту, коли порушник позбавляється волі.

Автор підтримує позицію, відображену у проекті Кодексу України про адміністративні проступки, відповідно до якої військовослужбовці строкової служби повинні бути звільнені від сплати штрафу. Грошові виплати, на які може поширюватися стягнення штрафу для цієї категорії громадян носить скоріше соціальний характер, а ніж характер винагороди за службу. Саме тому їм повинна забезпечуватися зміна цього стягнення на інше - адміністративне чи дисциплінарне.

При характеристиці правил накладення адміністративних стягнень звертається увага на те, що серед обставин, які пом'якшують відповідальність має враховуватися незадовільне матеріальне становище армії, що штовхає окремих військовослужбовців на вчинення адміністративних правопорушень. Перелік таких обставин, на думку автора, необхідно доповнити вчиненням адміністративного правопорушення внаслідок службової залежності. Це сприятиме врахуванню специфіки вчинення військовослужбовцями окремих адміністративних правопорушень, які можуть бути і порушеннями по службі.

Для порядку накладення адміністративних стягнень на військовослужбовців характерною є можливість широкого використання ст. 21 Кодексу України про адміністративні правопорушення (надалі - КУпАП), яка передбачає звільнення від адміністративної відповідальності з передачею матеріалів на розгляд громадської організації або трудового колективу. У військовій сфері збереглася система громадських утворень, які об'єднують військовослужбовців за категоріями. Відповідно до вимог законодавчих і відомчих нормативних актів передбачається розгляд правопорушень військовослужбовців у судах честі, на зборах особового складу за категоріями військовослужбовців і застосування заходів громадського впливу до військовослужбовців.

Другий розділ «Юридична характеристика адміністративних правопорушень, відповідальність за які поширюється на військовослужбовців» присвячений висвітленню питань, що стосуються загально-правових ознак адміністративного правопорушення, аналізу юридичного складу адміністративних правопорушень, за вчинення яких військовослужбовці несуть адміністративну відповідальність, класифікації адміністративних правопорушень військовослужбовців, а також характеристиці процесуальних підстав притягнення військовослужбовців до адміністративної відповідальності.

У першому підрозділі «Поняття і юридичний аналіз адміністративних правопорушень, відповідальність за які поширюється на військовослужбовців» при розгляді юридичних ознак адміністративного правопорушення, виходячи з положень ч. 1 ст. 9 КУпАП, робиться висновок про те, що така ознака, як суспільна небезпека (шкідливість), повинна враховуватися при встановленні заборони на певну поведінку.

При характеристиці об'єкта адміністративного правопорушення розглядається можливість поєднання адміністративної і дисциплінарної відповідальності за вчинення проступку, яким порушуються адміністративні заборони і службові обов'язки. Це питання розглядалося вченими в галузі адміністративного і військового права, але однозначного вирішення не здобуло. Пропонується надати можливість вирішувати це питання юрисдикційним органам у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи.

Для характеристики адміністративних правопорушень, за вчинення яких військовослужбовці несуть загальну, поряд з іншими громадянами, відповідальність, суттєве значення має з'ясування ознак суб'єкта. Специфічні особливості правового статусу військовослужбовців не впливатимуть на кваліфікацію діянь, проте матимуть значення для вирішення питань про призначення стягнення і взагалі можливості реалізації адміністративної відповідальності. Така правова регламентація дала підставу для виділення, поряд із загальним і спеціальним суб'єктами, особливого суб'єкта, до якого належать і військовослужбовці.

Окремо досліджується питання адміністративної відповідальності військових посадових осіб, до числа яких належать військовослужбовці різних категорій, які відрізняються за своїм правовим статусом. Зокрема, дещо інакше потрібно розуміти поняття військових посадових осіб як суб'єктів адміністративної відповідальності за вчинення корупційних діянь та інших правопорушень, пов'язаних із корупцією. На підставі загально визнаних міжнародно-правових положень і теоретичних розробок вчених-адміністративістів доводиться, що до них не слід відносити військовослужбовців строкової служби, курсантів і слухачів військових навчальних закладів, осіб, які перебувають на посадах на військових підприємствах і в установах та виконують трудові функції і не наділені владними повноваженнями.

У другому підрозділі «Класифікація адміністративних правопорушень, за вчинення яких несуть відповідальність військовослужбовці» наводиться класифікація адміністративних правопорушень, вчинюваних військовослужбовцями. Під класифікацією розуміється поділ адміністративних деліктів за певними характерними ознаками.

На підставі аналізу чинного законодавства України виділяються три групи адміністративних правопорушень військовослужбовців. До першої з них належать адміністративні правопорушення, за вчинення яких адміністративна відповідальність може поширюватися і на військовослужбовців. Однак трансформація адміністративної відповідальності у дисциплінарну для військовослужбовців не виключається, оскільки матеріали про ці правопорушення можуть передаватися військовим командирам (начальникам) для застосування до порушників заходів дисциплінарного характеру. До другої групи належать корупційні діяння та інші правопорушення, пов'язані з корупцією. Характерною особливістю цього виду адміністративних правопорушень є те, що військовослужбовці у разі їх вчинення у будь-якому разі нестимуть відповідальність нарівні з іншими особами - невійськовослужбовцями. За вчинення таких діянь заміна адміністративної відповідальності на дисциплінарну не допускається.

Третя група об'єднує адміністративні правопорушення, за вчинення яких військовослужбовці несуть відповідальність за Дисциплінарним статутом Збройних Сил України.

Виходячи з концептуальних положень про соціальну зумовленість явища, з'ясована характеристика можливості, необхідності і доцільності обмеження адміністративної відповідальності військовослужбовців.

Досліджуючи можливість диференціації відповідальності військовослужбовців за вчинення адміністративних правопорушень, проведено ретроспективний огляд радянського законодавства, дія якого поширювалася на території України та аналізується військове законодавство зарубіжних країн про відповідальність військовослужбовців. Ці дослідження показують, що в різні часи і для різних суспільно-економічних формацій характерним є обмеження компетенції органів цивільної влади із застосування санкцій до військовослужбовців за проступки, що порушують не лише правила військової дисципліни, а саме: для військового часу або часу, коли збройні сили використовуються або плануються використовуватися у військових діях, зменшений перелік адміністративно-караних провин, за вчинення яких військовослужбовці можуть нести загальну відповідальність.

Обґрунтовується необхідність і доцільність урахування специфіки правового статусу військовослужбовців для застосування до них заходів адміністративної відповідальності. За більшість адміністративних правопорушень військовослужбовці повинні відповідати у дисциплінарному порядку. Поряд із цим, справи про окремі адміністративні правопорушення повинні розглядатися і по них прийматися рішення загальними адміністративно-юрисдикційними органами. До цієї категорії варто відносити справи про адміністративні правопорушення, що характеризуються значним рівнем суспільної небезпеки.

У третьому підрозділі «Провадження у справах про адміністративні правопорушення, за вчинення яких несуть відповідальність військовослужбовці» розглядаються процесуальні положення реалізації відповідальності за адміністративні правопорушення, вчинені військовослужбовцями. У роботі зазначається, що особливості правового регулювання адміністративної відповідальності цієї категорії громадян повинні враховуватися на стадії розгляду та вирішення справи про адміністративні правопорушення. До цього моменту здійснення всіх процесуальних дій (складання протоколу про адміністративне правопорушення, застосування заходів процесуального впливу тощо) проводиться у загальному порядку.

Розглядаючи питання підвідомчості справ про адміністративні правопорушення військовослужбовців, автор підтримує позицію Д.М.Бахраха, який виділяє три рівні підвідомчості: родову, предметну і територіальну. Виділення родової підвідомчості дає можливість відмежувати компетенцію юрисдикційних органів і військового командування щодо розгляду і вирішення справ про адміністративні правопорушення військовослужбовців. Розмежування компетенції у справах про адміністративні правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 15 КУпАП, підпадає під термін «альтернативна родова підвідомчість», оскільки у цих справах військовослужбовці можуть відповідати у загальному (адміністративному) або спеціальному (дисциплінарному) порядку. Для розмежування компетенції щодо розгляду справ про корупційні діяння та інші правопорушення, пов'язані з корупцією, правила родової підвідомчості не діють, оскільки справи цієї категорії повинні розглядатися лише судами загальної юрисдикції.

Для усунення суперечностей між різними судовими ланками пропонується у законодавстві встановити положення, відповідно до якого справи про адміністративні правопорушення, які підлягають розгляду судами загальної юрисдикції, у разі вчинення їх військовослужбовцями повинні розглядатися у військових судах гарнізонів.

Автор доходить до висновку, що трансформація адміністративної відповідальності військовослужбовців у дисциплінарну позбавляє права на розгляд їх справ юрисдикційними органами. Процесуальна діяльність на стадії розгляду справ про адміністративні правопорушення спрямована безпосередньо на вирішення питання про застосування заходів адміністративної відповідальності. А тому провадження на цій стадії може виникати з двох причин: 1) неповнота протоколу про адміністративне правопорушення, що полягає у недостатності відомостей про особу порушника; 2) неправильна кваліфікація скоєного проступку. За таких обставин провадження підлягає закриттю, і матеріали справи направляються відповідним командирам (начальникам).

Розглядаючи стадію перегляду постанов за скаргами і протестами, автор вказує на суперечливість норм КУпАП положенням Конституції України стосовно можливості оскарження накладення адміністративних стягнень судами (суддями). Підтримується позиція, що викладена у проекті КУпАП, згідно з якою передбачена можливість судового оскарження будь-яких постанов у справах про адміністративні правопорушення.

У роботі вказується на необхідність передбачення додаткових обставин, на підставі яких припиняється виконання постанов у справах про адміністративні правопорушення, крім тих, що закріплено у ст. 302 КУпАП. Також вказується на необхідність встановлення, поряд з іншими обставинами, що зумовлюють припинення виконання, і такої обставини, як трансформація адміністративної відповідальності військовослужбовців у дисциплінарну.

У третьому розділі «Профілактика адміністративних правопорушень серед військовослужбовців» розглядаються питання профілактики адміністративних правопорушень, причини і умови, що породжують адміністративно-деліктну ситуацію серед військовослужбовців, система суб'єктів профілактичної діяльності, заходи профілактичного впливу.

Профілактика адміністративних правопорушень серед військовослужбовців розглядається як діяльність держави загалом, її правоохоронних органів, органів місцевого самоврядування у сфері державного управління, а також відповідного командування і військової громадськості з метою проведення загальних і спеціальних заходів, які мають своїм завданням недопущення, нейтралізацію чи ліквідацію причин та умов, що породжують адміністративні правопорушення серед військовослужбовців або сприяють їм.

Причини конкретних правопорушень виводяться із суб'єктивних чинників, тобто таких, що залежать від волі особи. Чинники об'єктивного характеру сприяють процесу формування антигромадської спрямованості особи. До специфічних детермінант правопорушень військовослужбовців віднесено зміну морально-ціннісних орієнтирів, незадовільне фінансово-матеріальне забезпечення військових формувань, скорочення чисельності армії, незнання особи воїна окремими командирами, начальниками, їх потурання, безвідповідальність тощо.

Поряд із цим, для адміністративних правопорушень військовослужбовців характерні загальні чинники, що зумовлюють в цілому таке явище, як адміністративна деліктність і конкретні адміністративні правопорушення. Пояснюється це тим, що у разі вчинення військовослужбовцем проступків, за які для них передбачено застосування адміністративних стягнень, вони будуть виступати як звичайні громадяни або посадові особи з певними загальними характеристиками.

Враховуючи специфіку правового статусу військовослужбовців, до системи суб'єктів попередження адміністративних правопорушень серед військовослужбовців, автор включає органи і посадові особи так званої загальної компетенції, які здійснюють профілактичну діяльність не лише щодо військовослужбовців, а й інших категорій громадян, а також органи і посадові особи, умовно, спеціальної компетенції, в коло обов'язків яких входить профілактика правопорушень лише серед військовослужбовців. До першої групи належать такі спеціалізовані суб'єкти, як органи внутрішніх справ, органи Служби безпеки України та інші органи виконавчої влади, що здійснюють провадження в справах про адміністративні правопорушення.

Друга група суб'єктів включає військові суди, військові прокуратури, військові комендатури та їх посадових осіб, командування військових частин, закладів, підприємств і організацій.

У цьому розділі також розглядається діяльність військової громадськості як суб'єкта профілактики правопорушень серед військовослужбовців, подана характеристика окремих фізичних осіб - суб'єктів профілактики.

Заходи профілактики адміністративних правопорушень серед військовослужбовців поділяються на загальні і спеціальні залежно від безпосередньої мети попереджувальної діяльності.

Для загально-соціального впливу характерна комплексність, оскільки під його дію потрапляють причини і умови різноманітних правопорушень.

Спеціальні заходи щодо попередження адміністративних правопорушень здійснюють безпосереднє блокування причин і умов адміністративних правопорушень. Серед них виділяються заходи переконання і примусу. До перших належать правове виховання, яке широко використовується у військово-управлінських відносинах з метою попередження правопорушень. Заходи примусу включають адміністративно-попереджувальні заходи, заходи припинення і відповідальності.

У застосуванні до військовослужбовців адміністративно-попереджувальних заходів і заходів припинення певних особливостей немає, оскільки це не впливає на визначення конкретних стягнень, що стосуються різних видів відповідальності, а має на меті не допустити продовження антисуспільних проявів.

Звертається увага на необхідність використання запобіжних можливостей адміністративної відповідальності для попередження адміністративних правопорушень, що вчиняються військовослужбовцями і становлять певний рівень небезпеки та шкоди для суспільства.

У заключній частині дисертації підсумовуються результати дослідження особливостей адміністративної відповідальності військовослужбовців. На підставі проведеного дослідження з теми дисертації сформульовано наступні висновки. Враховуючи обмежений характер адміністративної відповідальності військовослужбовців, запропоновано з урахуванням специфіки поняття адміністративної відповідальності військовослужбовців. Також пропонується передбачити серед обставин, що виключають адміністративну відповідальність виконання військовослужбовцем наказу. На підставі характеристики окремих видів адміністративних стягнень обґрунтовано недоцільність застосування до військовослужбовців виправних робіт і адміністративного арешту, а до військовослужбовців строкової служби - крім того, штрафу. Запропоновано класифікацію адміністративних проступків з урахуванням диференціації відповідальності військовослужбовців залежно від виду правопорушення, на підставі якої обґрунтовано встановлення й скасування адміністративної відповідальності за окремі правопорушення. В законодавчому порядку пропонується врегламентувати можливість поєднання адміністративної і дисциплінарної відповідальності у разі порушення військовослужбовцями адміністративних заборон і невиконання службових обов'язків. Охарактеризовано процесуальні особливості реалізації адміністративної відповідальності військовослужбовців і запропоновано внесення змін до чинного законодавства з цих питань. Здійснено аналіз причин і умов адміністративних правопорушень, що вчиняються військовослужбовцями, розроблено та запропоновано профілактичні заходи, що можуть застосовуватися для їх попередження, зокрема, запобіжні властивості адміністративної відповідальності.

Література

1.Мота А.Ф. Обставини, що виключають адміністративну відповідальність військовослужбовців // Збірник наукових праць. - № 5. - Ч. ІІІ. - Хмельницький: Вид-во Академії ПВУ, 1997. - С. 240 - 244.

2.Мота А.Ф. Щодо ознаки суспільної небезпеки в адміністративному правопорушенні // Збірник наукових праць. - № 8. - Ч. ІІ - Хмельницький: Вид-во Академії ПВУ, 1999. - С. 242 - 245.

3.Мота А.Ф. Класифікація адміністративних правопорушень, за скоєння яких несуть відповідальність військовослужбовці // Збірник наукових праць. - № 9. - Ч. ІІ. - Хмельницький: Вид-во Академії ПВУ, 1999. -С. 291 - 295.

4.Мота А.Ф. Військовослужбовці як суб'єкти корупційних діянь та інших правопорушень, пов'язаних з корупцією // Вісник деського інституту внутрішніх справ. - 1999. - № 3. - С. 78 - 81.

5.Мота А.Ф. Деякі питання сучасної регламентації оскарження постанов по справах про адміністративні правопорушення // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України: Збірник наукових статей. - Івано-Франківськ: Плай, 2001. - Вип. V. - С. 80 - 85.

6.Мота А.Ф. Детермінація адміністративної деліктності військовослужбовців // Наукові записки. Серія «Право». - Острог: Національний університет «Острозька академія», 2001. - Вип. 2. - С. 284 - 289.

7.Мота А.Ф. Адміністративна відповідальність військовослужбовців (окремі питання) // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ: Збірник / Гол. ред. проф. В.Л.Регульський. - Львів: Львівський інститут внутрішніх справ, 2001. - № 1. - С. 261 - 263.

Размещено на Allbest.ru