Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ

АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

УДК 342.9

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПРАВОПОРУШЕННЯ ПРОТИ ГРОМАДСЬКОЇ МОРАЛІ

Спеціальність 12.00.07 - теорія управління;

адміністративне право і процес; фінансове право

МОРОЗОВА ВІКТОРІЯ ОЛЕКСІЇВНА

Ірпінь-2003

Дисертацією є рукопис.

Науковий керівник:

Корнієнко Михайло Васильович, кандидат юридичних наук, доцент, заслужений юрист України, перший заступник державного секретаря МВС України.

Офіційні опоненти:

Остапенко Олексій Іванович, доктор юридичних наук, професор, Львівський інститут внутрішніх справ при НАВС України, перший проректор, кандидат юридичних наук;

Лихачов Сергій Васильович, Донецький інститут внутрішніх справ МВС України, начальник кафедри адміністративного права та державного управління.

Провідна установа:

Національний університет внутрішніх справ, кафедра адміністративного права та адміністративної діяльності органів внутрішніх справ (м. Харків).

Захист відбудеться 8 квітня 2003 р. о 16 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К.27.855.02 в Академії державної податкової служби України за адресою: 08201, Київська обл., м. Ірпінь, вул. К. Маркса, 31.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Академії державної податкової служби України за адресою: 08201, Київська обл., м. Ірпінь, вул. Садова, 53.

Автореферат розісланий 5 березня 2003 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради М.В. Коваль.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

У "Вступі" обґрунтовується актуальність теми дослідження, її зв'язок з науковими програмами, формулюється мета і завдання дослідження, розкривається наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, наводяться дані щодо їх апробації.

Розділ перший "Громадська мораль, як об'єкт адміністративно-правової охорони" складається з трьох підрозділів.

У першому підрозділі "Історично-правові аспекти охорони громадської моралі" досліджується історичний розвиток протиправної поведінки в сфері громадської моралі в Росії та за кордоном.

У дисертації вказується, що в дореволюційній Росії правова регламентація, наприклад, проституції зводилась в основному до зобов'язання складати списки повій, що зберігалися у лікарських управліннях та міських лікарнях, а також до обов'язкового не менше одного разу на тиждень, медичного огляду всіх повій. У разі виявлення венеричної хвороби передбачалась примусова ізоляція. Лікування здійснювалося безкоштовно. Крім того, поліція зобов'язувалась проводити розслідування за заявою захворілих осіб з метою розшуку жінки, що займається проституцією без відповідної реєстрації. Як підкреслює дисертант, проведене дослідження надає можливість зробити висновок, що встановлення заборонної системи щодо проституції ніколи не вирішувало цієї проблеми, а лише призводило до зростання масштабів цього явища та, як наслідок, поширення венеричних захворювань серед населення. З іншого боку, правова регламентація дозволяла більшою мірою усвідомити реальні розміри проституції, що надавало можливість державі координувати заходи щодо стримування такої діяльності, а також вивчати це явище з метою подальшого подолання. Те ж саме можна сказати і щодо інших правопорушень у сфері громадської моралі.

На підставі проведеного дослідження, автор приходить до думки, що Україна, на відміну від західноєвропейських країн, мала власні традиції та відповідний рівень духовної культури, що значною мірою впливало на оцінку протиправної поведінки в сфері громадської моралі.

У структурі організації дореволюційної поліції були відсутні спеціальні підрозділи, діяльність яких була б спрямована на боротьбу з протиправними проявами в сфері громадської моралі. Водночас автор визначає, що під час реформ поліція виробила достатньо ефективний механізм боротьби з протиправними проявами у даній сфері, що полягав у організації лікарсько-поліцейського нагляду за проститутками і утримувачами будинків розпусти, встановленні контролю за виробництвом та реалізацією спиртних напоїв, профілактиці діяльності карточних шахраїв, обмеженні професійного жебрацтва.

У нормативно-правових актах, що регулювали відносини у сфері громадської моралі, були відсутні правові дефініції "проституції", "професійне жебрацтво", "азартні ігри" (як вид протиправної поведінки). Ця прогалина має місце й в сучасному українському законодавстві.

У другому підрозділі "Загальне визначення поняття громадської моралі як елемента адміністративно-правового регулювання" робиться спроба дати визначення громадської моралі, яке може бути об'єктом адміністративно-правового регулювання.

Дисертант виходить з того, що приводом для з'ясування загального поняття моралі як категорії загальнолюдського рівня є те, що в юридичних нормах здійснюються загальні цілі, які панують над приватним, і це надає їм морального значення.

Виходячи із семантики слова "мораль", а також досліджуючи різноманітні визначення моралі, автор підкреслює, що всі вони являють собою не що інше, як певне накопичення регулюючих факторів (правила, норми, принципи, тощо) або категорії загального вживання (програма, вміння, ідеал і т.д.). У багатьох словниках як філософського, так і мовного спрямування поняття моралі визначаються як система поглядів, уявлень, норм, оцінок і принципів поведінки людей, що регулюють моральну поведінку людей або систему норм, яка визначає обов'язки особистості по відношенню до суспільства та його суб'єктів.

Дисертант підкреслює, що юридичне визначення громадської моралі як об'єкта протиправного посягання є досить складною філософською правовою проблемою, яка, перш за все, вимагає самостійного дослідження моралі і права як форм громадської свідомості. Її не можна вирішити в рамках даного рівня дослідження. Разом з тим для нас зараз необхідне визначення, яке б розглядало мораль як один з об'єктів, на який поширюються функції адміністративно-правової охорони.

Загальновизнано, що держава не може бути побудована на аморальних засадах; історія має чимало підтверджень тому, що виступаючи однією з основ співжиття, громадська мораль повинна захищатися державою не лише у вигляді суб'єктивних прав громадян, але й як порушення об'єктивних інтересів у цілому. громадська мораль відповідальність порушення

Таким чином, у суспільстві об'єктивно існують відносини громадської моралі, які вимагають ефективного адміністративно-правового захисту з боку держави.

Дисертант вважає за необхідне встановити коло суспільних відносин, які утворюють громадську мораль як родовий об'єкт у структурі адміністративного законодавства України, що у свою чергу надасть можливість сконцентрувати у певній главі Кодексу України про адміністративні правопорушення тих проступків, що є найбільш небезпечними.

Автор визначає, що родовим об'єктом адміністративних деліктів у сфері громадської моралі є сукупність суспільних відносин, які засновані на системі загальнолюдських цінностей, що визначають суспільно-корисну (позитивну) діяльність особи, та відповідають пануючим нормам моралі.

У дисертації наводиться перелік статей КУпАП, які, на думку автора, можна віднести до норм сфери громадської моралі.

У третьому підрозділі "Класифікація та система виділення норм щодо порушення громадської моралі" норми, які, на думку автора, потрібно віднести до сфери громадської моралі, приводяться у відповідну систему, а також наводиться їх класифікація.

У дисертації підкреслюється, що розташування законодавчого матеріалу в Кодексі України про адміністративні правопорушення не відповідає науковій системі. Якби така відповідність існувала, то на схемі прямі лінії між системою законодавства і науковою системою адміністративних деліктів, що посягають на громадський порядок і громадську безпеку, проходили б паралельно одна до одної, на одному і тому ж рівні. На сьогодні така систематизація Особливої частини КУпАП відсутня, а тому її необхідно привести у відповідність до класифікації об'єктів.

Юридична конструкція адміністративних деліктів побудована таким чином, що за ознакою родового об'єкта можна згрупувати правопорушення проти громадської моралі, виділивши їх у окремий розділ, або ж надавши "громадській моралі" статус родового об'єкта координаційного логічного зв'язку поряд із родовим об'єктом "громадський порядок".

Бувають випадки, коли юридична норма не містить у собі опису всіх суттєвих ознак складу правопорушення, зокрема, якщо вона включає пряму посилку на інші приписи, а також, коли у тексті норми містяться поняття оціночного характеру. Звідси випливає необхідність використання як підстави юридичної класифікації не тільки конкретну юридичну норму, на основі якої вирішується справа, але й інші додаткові підстави: техніко-юридичні норми та інші спеціальні правила.

У ряді випадків додатковими підставами класифікації правопорушень можуть бути норми моралі; сама по собі аморальна поведінка не є правопорушенням, порушення моральних норм класифікується як правопорушення тільки в тих випадках, коли їх дотримання обов'язкове в силу прямої вказівки у тексті юридичної норми. Як правило, це стосується тих категорій громадян, для яких слідування нормам моралі є їх службовим обов'язком, а, відповідно, порушення вказаних норм може бути підставою для визнання такої поведінки дисциплінарним проступком.

Скоєння контрастних аморальних проступків повинно бути доказано, оскільки в цьому випадку кваліфікація дій особи як конкретного адміністративного правопорушення і, відповідно, накладення заходів відповідальності на підставі загальної оцінки поведінки є неприпустимим. Якщо у процесі проміжної кваліфікації на базі норм моралі не встановлено відповідності ознак фактичної поведінки та ознак складу дисциплінарного правопорушення, то застосування юридичної норми є безпідставним.

Розділ ІІ "Особливості адміністративної відповідальності за правопорушення проти громадської моралі" складається з трьох підрозділів.

У першому підрозділі "Сутність та підстави адміністративної відповідальності за правопорушення проти громадської моралі" визначається поняття адміністративної відповідальності проти громадської моралі та наводяться підстави для застосування стягнення за вчинення таких адміністративних проступків, тобто наявність у протиправних діях юридичного складу.

У дисертації вказується, що адміністративна відповідальність за правопорушення проти громадської моралі - це застосування до осіб, які вчинили адміністративні проступки (порушення громадської моралі), адміністративних стягнень, що тягнуть за собою для цих осіб негативні наслідки майнового, морального, особистого чи іншого характеру і накладаються уповноваженими на те органами чи посадовими особами на підставах і у порядку, встановлених нормами адміністративного законодавства.

Дисертант висвітлює елементи складу адміністративного правопорушення у сфері моралі: об'єкт, об'єктивну сторону, суб'єкт і суб'єктивну сторону. При цьому аналізує полеміку вчених-адміністративістів щодо суспільної небезпечності, а також щодо значення безпосереднього об'єкта для відображення сутності і адміністративних проступків. Автор підтримує думку, яку висловлюють більшість вчених. У дисертації аналізуються цифри та приклади, що красномовно свідчать про суспільну небезпечність та значення кожного елемента складу адміністративних проступків у сфері моралі.

У дисертації наводяться обставини, що звільняють від відповідальності за адміністративні проступки у сфері моралі, аналізуються приклади, але зауважується, що такі обставини застосовуються не часто.

Дисертант підкреслює, що більшість правопорушень вчиняється шляхом активних протиправних дій, за виключенням ст. 184 КУпАП - невиконання батьками та особами, які їх замінюють, обов'язків щодо виховання дітей. Склади більшості розглянутих правопорушень у сфері моралі побудовано як формальні. З суб'єктивної сторони вказані правопорушення вчиняються навмисно.

У дисертації зазначається, що на основі проведеного дослідження можна дійти висновку, що зміст ст. 181-1 КУпАП "Заняття проституцією " недосконалий і його необхідно викласти у такій редакції: "надання сексуальних послуг з метою отримання прибутку - тягне за собою попередження або накладання штрафу від п'яти до десяти неоподаткованих мінімумів громадян".

У дисертації вказується, що зміст ст. 302 чинного Кримінального кодексу України, яка поєднує два самостійні склади злочинів - створення або утримання місць розпусти, а також звідництва для розпусти не повною мірою відповідає завданням охорони громадської моралі і не забезпечує усіх випадків суспільно-небезпечних посягань щодо цього об'єкта, тому необхідно внести в КУпАП альтернативну адміністративну відповідальність за вказані дії, передбачивши у вказаній статті Кримінального кодексу України, що відповідальність настає після притягнення до адміністративної відповідальності протягом року.

У другому підрозділі "Адміністративно-правова кваліфікація правопорушень, що посягають на громадську мораль" визначається перелік адміністративних правопорушень, що посягають на громадську мораль і надається адміністративно-правова кваліфікація кожного адміністративного проступку, що, на думку дисертанта, посягає на громадську мораль тією чи іншою мірою.

Дисертант відмічає, що за законами систематики та формальної логіки до адміністративних правопорушень, де родовим (основним) об'єктом є громадська мораль, ним віднесено такі склади проступків чинного Кодексу України про адміністративні правопорушення: жорстоке поводження з тваринами (ст. 89 КУпАП); порушення правил охорони і використання пам'яток історії та культури (ст. 92 КУпАП); дрібне хуліганство (ст. 173 КУпАП); розпивання спиртних напоїв та поява у громадських місцях у п'яному вигляді (ст. 178 КУпАП); доведення неповнолітнього до стану сп'яніння (ст. 180 КУпАП); азартні ігри та ворожіння у громадських місцях (ст. 181 КУпАП); заняття проституцією (ст. 181КУпАП); невиконання батьками або особами, що їх замінюють обов'язків щодо виховання дітей (ст. 184 КУпАП)

У дисертації щодо кожного вказаного адміністративного правопорушення здійснено юридичну класифікацію, тобто проаналізований кожний елемент складу адміністративного вчинку. В багатьох випадках юридична кваліфікація здійснюється не тільки на підставі однієї конкретної норми, яка покладається в основу рішення справи, але й із застосуванням додаткових підстав.

У дисертації підкреслюється, що у подібних випадках є неминучими два етапи юридичної класифікації: проміжна оцінка на базі додаткових підстав та остаточна кваліфікація на базі юридичної норми, яка передбачає юридичні наслідки і покладається в основу вирішення справи. Крім того, серйозні труднощі виникають при використанні стандартів оцінки як додаткових підстав кваліфікації.

Закріплення багатьох з них в актах легального тлумачення і юридичній практиці сприяє правильній кваліфікації, але при цьому критерії, оцінки повинні коректуватися у зв'язку з можливою зміною суспільних відносин, відштовхуючись від вимог розумності та справедливості.

У третьому підрозділі "Особливості провадження в справах про адміністративні проступки проти громадської моралі" аналізується порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення у сфері громадської моралі та висвітлюються особливості, що мають місце порівняно з іншими провадженнями.

У дисертації аналізується поняття "адміністративне провадження" та поняття "провадження в справах про поняття адміністративного правопорушення". Висвітлюючи позиції вчених-адміністративістів, дисертант підтримує думку більшості, які вважають провадження діяльністю громадських та державних органів, спрямовану на розгляд справ про адміністративні правопорушення, застосування в необхідних випадках стягнень. А провадження в справах про адміністративні правопорушення можна визначити подвійно: з одного боку - як врегульований законом порядок здійснення відповідних процесуальних дій, що забезпечують винесення законних і об'єктивних рішень по справах про адміністративні правопорушення, з іншого - засновану на законі діяльність посадових осіб цих органів щодо розгляду підвідомчих їм справ про адміністративні правопорушення та прийняття рішень по них у встановлених законом формі та порядку.

Провадження в справах про адміністративні правопорушення, в тому числі й проти громадської моралі, здійснюється відповідно до розділу IV КУпАП (ст.ст. 245-286 КУпАП). Там містяться принципи, завдання, строки провадження, адміністративно-процесуальні заходи, перелік та характеристика основних етапів провадження.

Аналізуючи практику, дисертант дійшов висновку, що при притягненні до адміністративної відповідальності в сфері громадської моралі доставка порушника здійснюється, як правило, співробітниками міліції з представниками громадських формувань. Доставка триває до складання протоколу, але не більше однієї години. Огляд речей застосовується рідко і пов'язаний переважно з вилученням знаряддя та об'єкта правопорушення.

Аналіз чинного законодавства та практики свідчить, що більшість адміністративних проступків скоюється з прямим умислом. Звідси випливає висновок про те, що потрібно повністю використовувати законодавство для збирання та фіксації доказів. При вивченні відповідних справ було встановлено, що більшість протоколів про адміністративні проступки у сфері моралі було складено на підставі рапортів патрульних міліціонерів.

Рішення у справах про адміністративні правопорушення у сфері моралі приймаються, як правило, за відсутності особи, що притягається до адміністративної відповідальності. Але законодавець передбачив випадки, коли присутність правопорушника обов'язкова. Ці випадки стосуються і сфери моралі, тобто, якщо скоєне правопорушення передбачене ст. 173 та 184 КУпАП і у разі ухилення особи, вона може бути піддана приводу.

Вивчення практики юридичної діяльності органів, уповноважених розглядати справи про адміністративні проступки у сфері моралі показало, що у цій сфері застосовуються: попередження - 19 %, штрафи - 86 %, конфіскація як основний вид стягнення не застосовувалась, а як додатковий - 8 %, з них, разом з попередженням - 5 %, разом із штрафом - 3 %. Таким чином, найбільш розповсюдженим покаранням у сфері моралі є штраф.

У дисертації висвітлюються також і проблеми, пов'язані із виконанням постанов про адміністративні проступки у сфері моралі, та пропонуються шляхи їх вирішення.

ВИСНОВКИ