Дитячий будинок сімейного типу як форма улаштування дітей, позбавлених батьківського піклування (цивільно-правовий аспект)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет внутрішніх справ

УДК 347.642

Дитячий будинок сімейного типу як форма улаштування дітей, позбавлених батьківського піклування (цивільно-правовий аспект)

Спеціальність: 12.00.03 - цивільне право та цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право

Автореферат

дисертації на здобуття наукового

ступеня кандидата юридичних наук

Москалюк Вікторія Юріївна

Харків 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі цивільно-правових дисциплін Національного університету внутрішніх справ, МВС України.

Захист відбудеться “2” кквітня 2004 року о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.700.02 при Національному університеті внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, проспект 50-річчя СРСР, 27.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного університету внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, проспект 50-річчя СРСР, 27.

Автореферат розісланий “28“ лютого 2004 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Чалий Ю.І.

АНОТАЦІЇ

Москалюк В.Ю. Дитячий будинок сімейного типу як форма улаштування дітей, позбавлених батьківського піклування (цивільно-правовий аспект). - Рукопис.

Дисертація на здобуття вченого ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 - цивільне право та цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. - Національний університет внутрішніх справ МВС України, м. Харків, 2003.

Дисертацію присвячено дослідженню цивільно-правових засад діяльності дитячого будинку сімейного типу та визначенню його місця в системі форм улаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. У роботі окреслене коло тих правовідносин, суб'єктами яких є учасники дитячого будинку сімейного типу. При цьому основну увагу приділено аналізу майнових та особистих немайнових правовідносин за участю суб'єктів дитячого будинку сімейного типу.

Результатом дослідження є пропозиції щодо внесення змін до чинного законодавства, серед яких проекти норм Сімейного кодексу України, а також проект Положення про дитячий будинок сімейного типу, які, на думку дисертанта, сприятимуть вдосконаленню правового регулювання діяльності дитячого будинку сімейного типу.

Ключові слова: дитячий будинок сімейного типу; батьки-вихователі; вихованці; орган опіки та піклування; улаштування дітей, позбавлених батьківського піклування; договір; майнові правовідносини; особисті немайнові правовідносини; відповідальність.

Москалюк В.Ю. Детский дом семейного типа как форма устройства детей, оставшихся без родительского попечения (гражданско-правовой аспект). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.03 - гражданское право и гражданский процесс; семейное право; международное частное право. - Национальный университет внутренних дел, Харьков, 2003 год.

Диссертация посвящена исследованию места детского дома семейного типа в системе форм устройства детей-сирот и детей, оставшихся без попечения родителей. В работе содержит комплексный анализ правовых проблем, которые возникают в процессе деятельности детского дома семейного типа, и указываются возможные пути их решения. С этой целью рассмотрена динамика развития системы устройства детей-сирот и детей, оставшихся без родительского попечения, и установлены исторические предпосылки возникновения детских домов семейного типа.

В работе произведена характеристика системы форм устройства детей, оставшихся без родительского попечения, предложена их новая классификация, которая включает семейную, интернатную и квази-семейную формы, а также определено место детского дома семейного типа в указанной системе. На основании сравнительной характеристики особенностей этих форм дано определение детского дома семейного типа как вида квази-семейной формы устройства детей, оставшихся без родительского попечения.

Автор развивает теорию комплексных договоров на примере Договора про организацию деятельности детского дома семейного типа, которому присущи все признаки комплексных договоров. Во-первых, Договор об организации деятельности детского дома семейного типа является основанием возникновения целого ряда правоотношений как имущественного, так и неимущественного характера, во-вторых, правоотношения, которые возникают на основании данного Договора, являются предметом регулирования различных отраслей права, в-третьих, обязательства, которые возникают из этого Договора, объединены единой целью - создания наилучших условий для воспитания и развития в семейном кругу детей-сирот и детей, оставшихся без родительского попечения. Обосновывается тезис о том, что к правоотношениям, которые возникают на основании указанного Договора, необходимо применять нормы обязательственного права. При этом подчеркивается, что Договор является основанием возникновения отношений иной отраслевой принадлежности: земельных, трудовых, административных, по социальному обеспечению. В работе дается характеристика Договора с точки зрения гражданско-правовой классификации договоров, а также характеризуются его существенные условия и раскрывается их содержание.

Проводится исследование имущественных и личных неимущественных отношений, которые возникают в процессе деятельности детского дома семейного типа. Особое внимание уделяется отношениям собственности и правам на чужие вещи. Устанавливается, что правовые режимы имущества субъектов детского дома семейного типа с возникновением последнего не изменяются. Однако факт создания детского дома семейного типа способствует появлению новых оснований возникновения права собственности и иных вещных прав у субъектов детского дома семейного типа. Такими основаниями, например, может стать договор о предоставлении детскому дому семейного типа благотворительной помощи, решение органа опеки и попечительства о предоставлении родителям-воспитателям для совместного проживания с воспитанниками детского дома семейного типа квартиры или дома, совместный труд субъектов детского дома семейного типа. Указанные основания подверглись детальному анализу в ходе диссертационного исследования. На основании анализа имущественных прав воспитанников детского дома семейного типа и оснований их возникновения устанавливается презумпция членства воспитанников в семье родителей-воспитателей, которая распространяется на все имущественные отношения, которые возникают между родителями-воспитателями, членами их семьи и воспитанниками детского дома семейного типа, кроме отношений по наследованию.

Личные неимущественные права субъектов детского дома семейного типа рассматриваются через призму родительских прав. Поскольку родительские права по своей природе являются неотчуждаемыми, в работе определен тот объем личных неимущественных прав, который могут иметь родители-воспитатели детского дома семейного типа, а также объем личных неимущественных прав воспитанников детского дома семейного типа по отношению к родителям-воспитателям.

В работе произведен анализ оснований и условий гражданско-правовой ответственности родителей-воспитателей детского дома семейного типа, установлены пределы, виды и формы их ответственности за вред, причиненный личности и имуществу воспитанников, а также ответственности за вред, причиненный воспитанниками третьим лицам.

Обосновывается мысль о том, что основаниями прекращения правоотношений между субъектами детского дома семейного типа являются основания прекращения обязательств, но не все, а только те, которые соответствуют правовой природе тех гражданско-правовых отношений, которые возникают на основании Договора про организацию деятельности детского дома семейного типа. Результатом исследования являются предложения по совершенствованию действующего законодательства, среди которых проекты норм Семейного кодекса Украины, а также проект Положения о детском доме семейного типа, которые, по мнению диссертанта, будут способствовать усовершенствованию правового регулирования деятельности детского дома семейного типа.

Ключевые слова: детский дом семейного типа; воспитанники; родители-воспитатели; орган опеки и попечительства; устройство детей, оставшихся без родительского попечения; договор; имущественные правоотношения; личные неимущественные правоотношения; ответственность.

V.Y. Moskalyuk. The family-type children's home as a form of organization of children devoid of parental care (Civil Law aspect). - Manuscript.

Thesis for a Candidate Degree in Law, speciality 12.00.03 - civil law and civil process; family law; international private law. - National university of internal affairs, MIA of Ukraine. - Kharkоv, 2003.

This thesis is a research of Civil Law fundamentals of running the family-type children's home. It is also specifies the place of such a home within the framework of organization of orphaned children and those devoid of parental care. The thesis deals with the set of legal relations involving the subjects of the family-type children's home.

The research results in the proposal of amendments to the existing legislation. Among them are a draft of Family Code of Ukraine and a draft of the Family-Type Children's Home Regulations. As the author claims, these will serve to improve the legal foundations of the family-type children's home.

Key words: a family-type children's home; tutor parents; inmates; a gardianship and care body; organization of children devoid of parental care; a contract; property jural relations; personal non-property jural relations.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми обумовлена перш за все тим, що останнім часом в Україні зростає чисельність дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Статтею 1 Конституції Україна проголошується соціальною державою. Одним із найважливіших завдань соціально орієнтованої держави є сприяння розвитку молодого покоління, задоволення його потреб та виконання обов'язків, передбачених Конвенцією ООН про права дитини, Всесвітньою декларацією про забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей та Планом дій щодо її виконання. Таким чином, наша держава бере на себе обов'язок піклуватися про моральний та культурний розвиток дітей.

На жаль в Україні, як і в інших країнах світу, є діти, які живуть у виключно тяжких умовах і потребують особливої уваги. У першу чергу це стосується дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. У теперішній час загострюється проблема соціального сирітства. Так, серед дітей-сиріт і дітей, які залишилися без батьківського піклування (близько 90 тисяч), лише 7% - круглі сироти.

Стаття 52 Конституції України проголошує, що утримання і виховання дітей-сиріт та дітей, які залишилися без батьківського піклування, покладається на державу. Незважаючи на це, найкращим середовищем для розвитку дитини залишається сім'я. Сім'я має нести відповідальність за створення для цього відповідних умов, має виступати основним джерелом матеріальної та емоційної підтримки, психологічного захисту дитини, засобом забезпечення і передачі національно-культурних і загальнолюдських цінностей прийдешнім поколінням. Тому в Україні визнано пріоритет сімейного виховання та необхідність забезпечення всебічної підтримки осіб, які виявили бажання взяти на виховання покинутих дітей.

Перший крок у цьому напрямку вже зроблено - створено дитячі будинки сімейного типу, які поєднують у собі сімейну турботу про дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, та фінансову підтримку з боку держави. Але, незважаючи на більш ніж десятирічний досвід існування дитячих будинків сімейного типу, правове регулювання відносин, що виникають під час їх діяльності не можна визнати оптимальним.

Перш за все звертає на себе увагу той факт, що діяльність дитячих будинків здійснюється на підставі Положення про дитячий будинок сімейного типу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 564 від 26 квітня 2002 року. Але відповідно до ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, засади охорони дитинства та виховання визначаються виключно законами України. Тому регулювання діяльності дитячого будинку сімейного типу підзаконним актом є порушенням вимог Конституції. Крім того, через невизначеність правової природи дитячого будинку сімейного типу виникають численні непорозуміння в застосуванні чинного законодавства до тих відносин, що виникають у процесі їх діяльності. Серед них найбільшу групу складають цивільні правовідносини, які характеризуються найбільш розгалуженою структурою і різноманітністю видів. Ця обставина спричиняє порушення прав і законних інтересів вихованців дитячих будинків сімейного типу.

Проблеми законодавства, що регулює відносини, які виникають під час створення, діяльності і припинення діяльності дитячих будинків сімейного типу, і практики його застосування обумовлюють необхідність їх всебічного наукового дослідження в межах доктрини цивільного права. На жаль на сьогодні в Україні не існує комплексного дослідження цивільно-правових проблем відносин, які виникають у дитячих будинках сімейного типу. Спроби подібного дослідження були зроблені І.В. Жилінковою та О.І. Карпенко, але названі автори висвітлили тільки деякі проблеми, що виникають у процесі руху правовідносин, які виникають між суб'єктами дитячого будинку сімейного типу.

Вищезазначені обставини зумовили необхідність проведення ґрунтовного аналізу проблем діяльності дитячих будинків сімейного типу з точки зору цивільного права.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано згідно з цілями Національної програми “Діти України”, затвердженої Указом Президента України від 18 січня 1996 року № 1104/96-ВР, Указу Президента України “Про додаткові заходи щодо запобігання дитячій бездоглядності” від 28 січня 2000 року № 113/2000, а також відповідно до пп. 1 - 3 Тематики пріоритетних напрямків дисертаційних досліджень на 2002 2005 роки, затверджених Наказом МВС України № 635 від 30 червня 2002 року, п. 1.1, п. 1.3, п. 1.4 Головних напрямків досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001 - 2005 роки.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є визначення правових засад регулювання відносин щодо створення, діяльності та припинення діяльності дитячого будинку сімейного типу, а також розробка на основі існуючих досягнень сучасної цивілістики певних рекомендацій щодо вдосконалення правового регулювання згаданих відносин.

Така цільова спрямованість зумовила необхідність розв'язати наступні основні завдання:

з'ясувати місце дитячого будинку сімейного типу в системі правових форм улаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, і дати його визначення;

розкрити правову природу і галузеву належність правовідносин, що виникають у процесі створення дитячого будинку сімейного типу, та особливості підстав виникнення цих правовідносин;

з'ясувати юридичну природу і дати юридичну характеристику договору про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу та сформулювати його доктринальне визначення;

означити коло правовідносин, які виникають у процесі діяльності дитячого будинку сімейного типу та визначити їх галузево-правову належність;

окреслити коло майнових та особистих немайнових прав і обов'язків батьків-вихователів та вихованців дитячого будинку сімейного типу, визначити їх співвідношення;

розкрити особливості цивільно-правової відповідальності батьків-вихователів;

визначити і проаналізувати підстави припинення правовідносин, пов'язаних із діяльністю дитячого будинку сімейного типу;

розробити конкретні пропозиції та рекомендації з питань удосконалення правового регулювання правовідносин, що виникають у процесі створення, діяльності та припинення діяльності дитячого будинку сімейного типу.

Об'єктом дослідження є правовідносини, що виникають у процесі улаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Предметом дослідження є цивільні правовідносини, що виникають у процесі створення, діяльності та припинення діяльності дитячого будинку сімейного типу, практика діяльності дитячих будинків сімейного типу.

Методи дослідження. Дослідження здійснене за допомогою історико-порівняльного методу, за допомогою якого вивчено динаміку розвитку форм улаштування дітей, позбавлених батьківського піклування. Порівняльно-правовий метод став засобом для визначення місця дитячого будинку сімейного типу в системі цих форм. Не менш важливу роль відіграв метод системного аналізу правовідносин, які виникають у процесі виникнення, діяльності та припинення діяльності дитячого будинку сімейного типу, у їх взаємозв'язку та як складової комплексу цивільних правовідносин взагалі і сімейних правовідносин зокрема. Аналіз відповідного законодавства України був проведений за допомогою загально-наукових методів та спеціально-юридичних методів: системного, функціонального, аналітичного і формально-логічного, історико-юридичного, формально-юридичного.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у розв'язанні проблем цивільно-правового характеру, що виникають у процесі діяльності дитячих будинків сімейного типу. Дослідження цих проблем, а також чинного законодавства України, існуючих на сьогоднішній день наукових досліджень як вітчизняних, так і зарубіжних вчених дозволило сформулювати та обгрунтувати положення, найважливіші з яких виносяться на захист.

Вперше запропоновано класифікацію існуючих правових форм улаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, з урахуванням альтернативних форм улаштування таких дітей, а саме: сімейної форми (улаштування дітей в сім'ю), інтернатної форми (улаштування до навчально-виховних закладів), квазі-сімейної форми (улаштування дітей в сім'ю із збереженням державної підтримки).

Дисертантом удосконалене нормативне визначення дитячого будинку сімейного типу як виду квазі-сімейної форми влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування, за якої подружжя або окрема особа, яка не перебуває у шлюбі, беруть для виховання та спільного проживання на умовах надання грошового утримання не менше п'яти дітей, позбавлених батьківського піклування, на підставі договору про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу, що укладається між зазначеними особами і органом, який ухвалив рішення про створення дитячого будинку сімейного типу.

Дістала подальшого розвитку в процесі визначення правової природи договору про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу теорія комплексних цивільних договорів. Дисертантом робиться висновок, що договір про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу є комплексним, оскільки: по-перше, він є підставою для виникнення цілої низки правовідносин як майнового, так і немайнового характеру; по-друге, правовідносини, що виникають унаслідок укладення цього договору, є предметом регулювання різних галузей права цивільного, трудового, земельного, адміністративного, права соціального забезпечення; по-третє, зобов'язання, що виникають із цього договору, об'єднанні єдиною метою - створення якомога кращих і наближених до сімейних умов для забезпечення особистих та майнових прав неповнолітньої дитини.

Вперше наводиться визначення договору про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу як договору між органом опіки та піклування і батьками-вихователями, відповідно до якого батьки-вихователі зобов'язуються виховувати взятих для виховання та спільного проживання в дитячий будинок сімейного типу дітей, позбавлених батьківського піклування, вчиняти правочини та інші юридичні дії від імені та в інтересах малолітніх вихованців або давати згоду на вчинення правочинів неповнолітніми вихованцями, представляти і захищати їх інтереси в усіх державних установах, включаючи судові, а орган опіки та піклування зобов'язується утримувати цих дітей і виплачувати батькам-вихователям грошове утримання.

Вперше запропоновано багаторівневу класифікацію правовідносин, що виникають у процесі діяльності дитячого будинку сімейного типу. Залежно від його об'єктів правовідносини поділяються на майнові та особисті; в залежності від джерела регулювання: 1) правовідносини, що є об'єктом законодавчого регулювання, 2) правовідносини, що є об'єктом договірного регулювання; залежно від галузевої належності: сімейно-правові, цивільно-правові, трудові, по соціальному забезпеченню, адміністративно-правові, земельні тощо. З'ясування правової природи кожного виду правових зв'язків, що виникають між суб'єктами відносин у дитячому будинку сімейного типу дасть можливість найбільш повно забезпечити ефективність їх правового регулювання.

Вперше обґрунтовується висновок, що у житлових правовідносинах вихованців дитячого будинку сімейного типу необхідно прирівняти до членів сім'ї батьків-вихователів та надати рівні з ними права і обов'язки.

У дисертації вперше доводиться, що у батьків-вихователів та вихованців дитячого будинку сімейного типу виникатиме право спільної сумісної власності на майно, створене їх спільною працею.

Дістало подальший розвиток положення, що у разі відсутності у неповнолітнього вихованця дитячого будинку сімейного типу майна, достатнього для відшкодування заподіяної ним шкоди, батьки-вихователі за рахунок власного майна повинні відшкодувати цю шкоду в частині, якої не вистачає, або в повному обсязі, якщо вони не доведуть, що шкоду було заподіяно не з їх вини.

У дисертації дістало подальший розвиток положення, що договірна відповідальність покладається на батьків-вихователів за неналежне виконання або невиконання обов'язків немайнового характеру, і її умовами є протиправна винна поведінка батьків-вихователів щодо вихованців дитячого будинку сімейного типу. Це означає, що склад цивільного правопорушення при притягненні батьків-вихователів до договірної відповідальності є усіченим.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що теоретичні висновки і пропозиції, зроблені у дисертаційному дослідженні, можуть бути використані для вдосконалення відповідних інститутів цивільного та сімейного права. Основні положення дисертації можуть застосовуватися при викладанні курсів “Цивільне право України” та “Сімейне право України”, а також при написанні підручників, навчальних посібників та методичних вказівок. Крім того, більшість положень мають прикладне значення для практичних працівників, які займаються вирішенням питань, пов'язаних із улаштуванням дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, захистом їх прав і законних інтересів, зокрема для працівників органів опіки та піклування, служб у справах неповнолітніх, відділів у справах сім'ї та молоді, для батьків-вихователів та прийомних батьків.

Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорювалася на засіданнях кафедри цивільно-правових дисциплін Національного університету внутрішніх справ МВС України (м. Харків).

Результати проведеного дослідження використовувались у навчальному процесі під час читання лекцій, проведення практичних та семінарських занять із курсу “Цивільне та сімейне право України”, а також спецкурсів “Правові основи шлюбно-сімейних відносин в Україні”, “Органи та служби у справах неповнолітніх”.

Основні положення та результати дослідження обговорювалися на наступних конференціях:

науково-практичній конференції ад'юнктів і слухачів магістратури Національного університету внутрішніх справ (13.04.2001, м. Харків);

науково-практичній конференції “Проблеми цивільного права” (присвяченій світлій пам'яті професора О.А. Пушкіна) (21.05.2001, м. Харків);

науково-практичній конференції “Охорона дитинства. Дитяче право: теорія, досвід, перспективи” (25.05.2001, м. Одеса);

науково-практичній конференції “Проблеми цивільного права України” (присвяченій пам'яті професора О.А. Пушкіна) (21.05.2002, м. Харків);

семінарі-практикумі педагогічних працівників притулку для неповнолітніх служби у справах неповнолітніх Харківської обласної державної адміністрації “Методологія дослідження проблем вихованців притулків” (29.05.2003, м. Харків);

семінарі-практикумі “Ювенальна юстиція: практика судочинства, форми взаємодії держави та громадськості в реагуванні на порушення неповнолітніх” (19 20.06.2003, м. Харків).

Публікації.

Основні теоретичні положення та висновки дисертації знайшли відображення у чотирьох наукових статтях та тезах науково-практичних конференцій.

Структура дисертації складається із вступу, чотирьох розділів, що включать вісім підрозділів, висновків до кожного розділу та загального висновку, списку використаних джерел (який складається із 194 найменувань), а також трьох додатків, у яких викладені пропозиції щодо доповнення Сімейного кодексу України, проект Положення про дитячий будинок сімейного типу та Проект договору про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу.

Обсяг рукопису 176 сторінок машинописного тексту.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обгрунтовується актуальність дослідження, зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, ступінь розробленості проблеми, визначається об'єкт та предмет, мета і задачі дослідження, його методологічна основа, нормативна й емпірична база, наукова новизна, теоретичне і практичне значення, апробація і впровадження результатів дослідження, формулюються положення, які виносяться на захист.

Розділ 1 “Дитячий будинок сімейного типу в структурі форм улаштування дітей, позбавлених батьківського піклування” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1 “Ретроспективний аналіз форм улаштування дітей, позбавлених батьківського піклування” відображаються історичні передумови виникнення дитячого будинку сімейного типу.

Автором відмічається, що аналізувати систему турботи про дітей-сиріт, яка існувала до революції 1917 року, досить важко. Вітчизняних історико-правових досліджень з цього питання поки що не існує.

Система догляду за покинутими дітьми ще з давніх часів іде двома шляхами. Один із них - це утримання і виховання таких дітей у спеціальних закладах, а другий - це передача дітей для виховання та утримання в сім'ї приватних осіб. Автором було виявлено як переваги, так і недоліки систем громадського та сімейного влаштування покинутих дітей з точки зору історичного розвитку цих систем.

Після революції 1917 року радянська влада проголосила принцип суспільного виховання дітей, які залишилися без піклування батьків. І з цього часу Радянська держава взяла на себе обов'язок щодо утримання і виховання таких дітей. У роки після Великої Вітчизняної війни разом із дітьми-сиротами, чиї батьки загинули, з'являються і так звані соціальні сироти, тобто діти, які стали сиротами при живих батьках.

Збільшення кількості соціальних сиріт у країні спонукало уряд СРСР на черговий крок у бік поліпшення умов виховання і навчання дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків, шляхом передачі їх на виховання в сім'ї, завдяки чому в 1988 році з'явилася нова форма влаштування зазначеної категорії дітей - дитячі будинки сімейного типу. Однак дитячий будинок сімейного типу не став вирішенням усіх проблем покинутих дітей. Існують люди, які б хотіли взяти до себе на виховання дітей-сиріт або дітей, які залишилися без піклування батьків, але дуже важко виховувати і утримувати відразу п'ятьох дітей, до того ж якщо є ще й свої. Виконувати таке завдання цим людям не під силу. Ця обставина стала одним із чинників, що викликав до життя ще одну форму влаштування дітей, які залишилися без піклування батьків, - прийомну сім'ю.

Незважаючи на наявність такої кількості можливостей для влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування, проблема бездоглядних дітей в Україні залишається нерозв'язаною. Численні проблеми, пов'язані з улаштуванням зазначеної категорії дітей, сприяли поверненню давно забутої, але досить раціональної форми влаштування покинутих дітей - патронату.

У підрозділі 1.2 “Дитячий будинок сімейного типу в системі форм влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування” провадиться детальний порівняльний аналіз правових підстав улаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, з метою визначення місця дитячого будинку сімейного типу в системі форм улаштування таких дітей.

Аналіз чинного законодавства України дає підстави для виокремлення трьох форм улаштування дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків: 1) сімейна форма (улаштування дітей у сім'ю); 2) інтернатна форма (улаштування в навчально-виховні заклади); 3) квазі-сімейна форма (улаштування дітей у сім'ю із збереженням державної підтримки).

Наведені форми мають власні види, які характеризуються специфічними комплексами юридичних засобів забезпечення прав та інтересів дітей, позбавлених батьківського піклування.

Дослідження особливостей виникнення і припинення правовідносин у дитячому будинку сімейного типу, а також характеру прав і обов'язків дітей та їх вихователів дало дисертанту підстави зробити висновок, що за такими ознаками, як підстави виникнення правовідносин та рівність прав і обов'язків суб'єктів, дитячий будинок сімейного типу наближається до сімейної форми влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування. А такі ознаки, як відсутність взаємних прав і обов'язків батьків-вихователів і вихованців дитячого будинку сімейного типу, відплатність обов'язків батьків-вихователів наближає його до інтернатної форми влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Крім того, правовідносини в дитячому будинку сімейного типу припиняються за наявності як тих юридичних фактів, що необідні для припинення правовідносин при сімейній формі влаштування, так і тих, що призводять до припинення правовідносин при інтернатній формі.

Таким чином, можна стверджувати, що дитячому будинку сімейного типу притаманні особливості як сімейної, так і інтернатної форми влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування і віднести дитячий будинок сімейного типу до квазі-сімейної форми влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування.

У даному підрозділі дисертантом наводиться визначення дитячого будинку сімейного типу.

У процесі функціонування дитячого будинку сімейного типу виникає цілий комплекс взаємопов'язаних відносин, що регулюються нормами різних галузей права і законодавства: цивільних, сімейних, адміністративних, трудових, щодо соціального забезпечення, земельних. Дана обставина пояснюється як складністю суб'єктного складу дитячого будинку сімейного типу, так і багатоманітністю особистих немайнових і майнових благ, щодо яких складаються ці відносини, тобто їх об'єктів.

Розділ 2 “Правовідносини, що виникають при створенні дитячого будинку сімейного типу” присвячений характеристиці правовідносин, які передують укладенню Договору про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу та визначенню його правової природи.

У підрозділі 2.1 “Характеристика правовідносин, що виникають при створенні дитячого будинку сімейного типу” дістала подальшого розвитку теорія юридичного складу як підстави виникнення цивільних правовідносин.

Дисертант стверджує, що підставою виникнення правовідносин у дитячому будинку сімейного типу є юридичний склад, що включає три елементи: письмову заяву особи або осіб, які виявили бажання взяти дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, для виховання та спільного проживання у сім'ю; письмовий висновок відповідного відділу у справах сім'ї та молоді; рішення про створення дитячого будинку сімейного типу. Особливістю цього юридичного складу є те, що жоден із його елементів не може бути виключений з нього, а також те, що ці елементи повинні виникати у певній, чітко визначеній у законі послідовності.

Із цього виникає проблема того, чи мають правове значення ті наслідки, що тягне за собою кожен з елементів юридичного складу, який є підставою виникнення правовідносин у дитячого будинку сімейного типу. Існує декілька точок зору на цю проблему. Автор підтримує точку зору, згідно з якою в праві потрібно розрізняти декілька категорій юридичних складів: 1) склади, елементи, яких мають самостійне правове значення, іншими словами, є юридичними фактами; 2) склади, які становлять собою сукупність фактів, які набувають юридичного значення тільки у момент завершення юридичного складу (В.І. Данилін, С.І. Реутов). Таким чином, дисертант пропонує поділяти юридичні факти на два види: а) факти, які мають самостійне правове значення і тягнуть за собою виникнення проміжних правовідносин та б) факти, які не мають самостійного значення, але входять до юридичного складу як його невід'ємна частина.

Серед юридичних фактів, що входять до юридичного складу, необхідного для створення дитячого будинку сімейного типу, більшість мають самостійне значення (заява особи або осіб, які виявили бажання взяти дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, для виховання та спільного проживання у сім'ю; висновок відповідного відділу у справах сім'ї та молоді). Тільки останній елемент складу, а саме - рішення про створення дитячого будинку сімейного типу - відноситься до юридичних фактів другого типу. Цей факт не має самостійного значення, не породжує проміжних правовідносин і входить до юридичного складу як його невід'ємна частина.

Для визначення основ регулювання відносин, які виникають при організації діяльності дитячого будинку сімейного типу, у даному підрозділі розглядається також питання правової природи тих правовідносин, що виникають при створенні дитячого будинку сімейного типу.

На підставі порівняльного аналізу теорій організаційних правовідносин у доктрині цивільного та адміністративного права автор робить висновок, що за своєю правовою природою відносини, які виникають при створенні дитячого будинку сімейного типу, є організаційними.

У підрозділі 2.2 “Характеристика Договору про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу” автор обгрунтовує думку про те, що Договір про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу є комплексним.

На підставі аналізу ознак комплексних договорів у даному підрозділі підкреслюється, що, по-перше, Договір про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу є підставою виникнення цілої низки правовідносин як майнового, так і немайнового характеру, по-друге, правовідносини, що виникають унаслідок укладення цього Договору, є предметом регулювання різних галузей права, і, по-третє, зобов'язання, що виникають із цього Договору, об'єднані єдиною метою - створення найкращих і максимально наближених до сімейних умов для забезпечення особистих і майнових прав дитини.

Дисертантом визначено місце Договору в загальноприйнятій системі класифікації договорів. Цей Договір є взаємним, відплатним і консенсуальним.

У системі правовідносин, які виникають на підставі Договору, вихованці дитячого будинку сімейного типу по відношенню до батьків-вихователів і органу опіки та піклування є третіми особами. Зважаючи на те, що виконання здійснюється вихованцям дитячого будинку сімейного типу, які не стають стороною у Договорі та не набувають права вимагати від батьків-вихователів і органу опіки та піклування виконання їх обов'язків, дисертант робить висновок, що Договір про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу є договором про виконання третій особі.

Завданням даного підрозділу дисертації є виокремлення з Положення про дитячий будинок сімейного типу саме тих умов, без яких Договір про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу не може вважатися укладеним, тобто істотних умов.

Основною і конститутивною істотною умовою будь-якого договору є його предмет. Через те, що Договір про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу є комплексним і відповідно є підставою виникнення низки різногалузевих правовідносин цей Договір можна вважати багатопредметним. Істотними умовами Договору також є розмір грошового утримання батьків-вихователів, умова щодо строку дії Договору, тобто строку, на який дитина передається в дитячий будинок сімейного типу. У Договорі повинні бути визначені права і обов'язки сторін Договору.

Наприкінці підрозділу з урахуванням характеристики Договору про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу дисертант формулює визначення вказаного Договору.

Розділ 3 “Правовідносини, що виникають в процесі діяльності дитячого будинку сімейного типу”.

Підрозділ 3.1 “Майнові правовідносини в системі правовідносин, що виникають у процесі діяльності дитячого будинку сімейного типу” присвячено розв'язанню проблем, що виникають під час реалізації суб'єктами дитячого будинку сімейного типу своїх майнових прав у процесі його діяльності.

У дитячому будинку сімейного типу між його суб'єктами виникає багато різноманітних зв'язків стосовно майна. Вони набувають певної юридичної форми і стають правовідносинами.

Правовідносини власності є центральними серед майнових правовідносин у дитячому будинку сімейного типу. Майно може належати на праві власності кожному із суб'єктів дитячого будинку сімейного типу. Після створення дитячого будинку сімейного типу правовий режим зазначеного майна вихованців і батьків-вихователів не змінюється і право власності на це майно не припиняється.

При передачі на виховання у дитячий будинок сімейного типу діти зберігають право на одержання пенсій і аліментів від своїх рідних батьків. Спеціальний правовий режим установлений щодо аліментів на дитину, яка проживає в дитячому будинку сімейного типу. Батьки-вихователі не набувають права власності на аліменти, що належать вихованцям дитячого будинку сімейного типу, бо якщо хоча б один із батьків вихованця живий, то право власності на аліменти належить йому, а якщо той з батьків, з ким проживала дитина, помер, аліменти є власністю дитини. Батьки-вихователі обмежені також і у використанні зазначених коштів.

Ще одним джерелом права власності у дитячому будинку сімейного типу є майно і кошти, які можуть надаватися юридичними та фізичними особами дитячому будинку сімейного типу у вигляді благодійної допомоги під час його діяльності відповідно до п. 29 Положення дитячому будинку сімейного типу. Ураховуючи те, що підставою виникнення цих правовідносин є договір, а також їх безвідплатний та цільовий характер, у дисертації робиться висновок, що вказаний договір є пожертвою, і тому, укладаючи з батьками-вихователями договір про надання благодійної допомоги, юридична або фізична особа повинна вказати, що майно і кошти передаються для використання на потреби вихованців дитячого будинку сімейного типу і не підлягають відчуженню.

Підставою набуття права власності на майно у дитячому будинку сімейного типу може бути спільна праця суб'єктів такого дитячого будинку. Правовий режим майна, набутого внаслідок спільної праці батьків-вихователів і вихованців дитячого будинку сімейного типу, залишається нез'ясованим, проте розв'язання проблеми вбачається в проведенні аналогії з особистим селянським господарством, основними ознаками якого є, по-перше, сімейне об'єднання осіб, по-друге, трудове об'єднання. Таким чином, у дисертації робиться висновок, що майно, набуте спільною працею вихованців і батьків-вихователів дитячого будинку сімейного типу, є їхньою спільною сумісною власністю.

У ході аналізу правовідносин у дитячому будинку сімейного типу також постає питання щодо прав вихованців на житлове приміщення, в якому батьки-вихователі проживають до створення дитячого будинку сімейного типу і яке належать їм на праві власності і використовується в діяльності дитячого будинку сімейного типу. Аналіз правового становища вихованців щодо зазначеного об'єкту права власності батьків-вихователів дав змогу автору зробити висновок про те, що вихованців дитячого будинку сімейного типу не можна вважати ні тимчасовими мешканцями, ні наймачами цього житлового приміщення. Вони мають такий же обсяг прав на житлове приміщення батьків-вихователів, як і члени сім'ї останніх, які проживають разом з ними і ведуть з ними спільне господарство.

Мають свою специфіку відносини, об'єктом яких є майно, що не належить його суб'єктам на праві власності, а надається їм у користування державними органами. Найбільш цінним майном і таким, що складає основу діяльності дитячого будинку сімейного типу, є безперечно житло, яке надається батькам-вихователям позачергово у вигляді індивідуального житлового будинку або багатокімнатної квартири. У дисертації доводиться, що як користування, так і надання житлового будинку або багатокімнатної квартири повинно здійснюватися відповідно до норм законодавства, які регулюють порядок надання і користування службовими житловими приміщеннями.

Разом із нерухомим майном у дитячий будинок сімейного типу може передаватися також і рухоме майно. Воно надається батькам-вихователям і вихованцям на праві володіння, і вони мають рівні права на користування цим майном.

У підрозділі 3.2 “Особисті немайнові правовідносини в системі правовідносин, що виникають у процесі діяльності дитячого будинку сімейного типу” проводиться аналіз особистих немайнових прав батьків-вихователів та вихованців дитячого будинку сімейного типу.

Положення про дитячий будинок сімейного типу покладає на батьків-вихователів відповідальність за життя, здоров'я, фізичний і психічний розвиток вихованців, унаслідок чого батьки-вихователі мають як права, так і обов'язки щодо виховання таких дітей. Але права і обов'язки, рідних батьків дитини, переданої в дитячий будинок сімейного типу, переходять до батьків-вихователів не в повному обсязі, оскільки деякі з них настільки пов'язані з особою рідних батьків, що не можуть передаватися іншим особам.

Батьки-вихователі є представниками вихованців у цивільно-правовому і процесуальному сенсі. Ці правовідносини мають як спільні риси, так і певні відмінності: вони різні за своїм суб'єктним і об'єктним складом, за обсягом прав і обов'язків представників, а також відрізняються за своєю тривалістю. Обов'язок цивільно-правового представництва батьків-вихователів припиняється при досягненні вихованцями віку 14 років, а обов'язок процесуального представництва - фактично припиняється тільки тоді, коли вихованці вибувають із дитячого будинку сімейного типу при досягненні повноліття чи навіть пізніше. Крім того, батьки-вихователі можуть бути процесуальними представниками вихованців і тоді, коли останні самостійно звернулися до суду.

Із права неповнолітнього звертатися до суду за захистом своїх прав і законних інтересів також випливає, що вихованці дитячого будинку сімейного типу можуть звернутися до суду зі скаргами на неправомірні дії батьків-вихователів і членів їх сім'ї. У цьому разі інтереси неповнолітніх вихованців у справі суперечать інтересам їх законних представників. Чинне законодавство не передбачає виходу з такої ситуації. Здається, що захист прав і законних інтересів вихованців має здійснювати орган опіки та піклування, який прийняв рішення про створення дитячого будинку сімейного типу. Крім того, враховуючи обставини, за яких виникла необхідність передати дитину в дитячий будинок сімейного типу, права дітей можуть захищати їхні власні батьки, якщо вони не позбавлені батьківських прав і є повністю дієздатними.

У підрозділі 3.3 “Відповідальність батьків-вихователів за неналежне виконання своїх обов'язків” характеризуються підстави, умови і особливості цивільно-правової відповідальності батьків-вихователів.

У випадку дитячого будинку сімейного типу має місце як договірна, так і позадоговірна відповідальність батьків-вихователів. Автор пропонує критерій для розмежування договірної та позадоговірної відповідальності батьків-вихователів, яким є шкода, заподіяна життю і здоров'ю дитини. У випадку, коли невиконання ними свого обов'язку щодо виховання дітей завдає шкоди життю і здоров'ю дитини, батьки-вихователі повинні нести позадоговірну цивільно-правову відповідальність.

Протиправною поведінкою батьків-вихователів шкода може бути заподіяна не тільки особі, але й майну вихованців дитячого будинку сімейного типу. Оскільки Договором про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу не передбачено ніяких обов'язків майнового характеру батьків-вихователів щодо вихованців, можна припустити, що батьки-вихователі в разі заподіяння шкоди майну вихованців будуть нести за неї позадоговірну відповідальність.

Із аналізу ст. 1197 ЦК України випливає, що позадоговірна відповідальність батьків-вихователів буде мати місце і в тому разі, коли внаслідок нездійснення або неналежного здійснення батьками-вихователями свого обов'язку щодо виховання, переданих їм дітей, діями (бездіяльністю) останніх завдано шкоди життю, здоров'ю чи майну третіх осіб.

Іншим видом цивільно-правової відповідальності батьків-вихователів дитячого будинку сімейного типу є договірна відповідальність. У зазначеному підрозділі робиться висновок про те, що батьки-вихователі будуть нести договірну відповідальність за неналежне виконання або невиконання свого обов'язку щодо виховання дітей, позбавлених батьківського піклування, покладеного на них Договором, у тому разі, коли їхніми діями шкода дитині, взятій ними для виховання та спільного проживання, не завдана. Таким чином, договірна відповідальність покладається на батьків-вихователів за неналежне виконання або невиконання обов'язків немайнового характеру, і умовами її є протиправна винна поведінка батьків-вихователів щодо вихованців дитячого будинку сімейного типу. Це означає, що склад цивільного правопорушення при договірній відповідальності може бути усіченим.

На відміну від звичайних договорів, відповідальність за неналежна виконання або невиконання яких є майновою, форми договірної відповідальності батьків-вихователів дитячого будинку сімейного типу матимуть адміністративний характер.

Розділ 4 “Правовідносини, що виникають у процесі припинення діяльності дитячого будинку сімейного типу” присвячено питанням припинення правовідносин, що виникають у процесі діяльності дитячого будинку сімейного типу. Ці правовідносини розглянуто з точки зору правової природи.

Діяльність дитячого будинку сімейного типу може бути припинена у добровільному та примусовому порядку. Примусове припинення діяльності дитячого будинку сімейного типу пов'язане із застосуванням до батьків-вихователів заходів юридичної відповідальності, а припинення його діяльності у добровільному порядку - з певними правомірними діями або подіями, які є підставами припинення зобов'язальних правовідносин, що виникли під час діяльності дитячого будинку сімейного типу.

Особливою правовою природою дитячого будинку сімейного типу, а також специфікою об'єктів і предметів Договору про організацію його діяльності пояснюється те, що не всі способи припинення зобов'язань, перелічені у главі 50 Цивільного кодексу України, можуть служити способами припинення тих зобов'язальних правовідносин, які виникають на підставі Договору. Таким чином, зобов'язальні правовідносини, що виникли в процесі діяльності дитячого будинку сімейного типу, можуть бути припинені: 1) шляхом виконання, проведеного належним чином; 2) за домовленістю сторін; 3) неможливістю виконання; 4) смертю боржника.

Автор наводить аналіз кожної з цих підстав, із зазначенням їх особливостей стосовно дитячого будинку сімейного типу.

Основною особливістю припинення правовідносин у дитячому будинку сімейного типу є те, що в більшості випадків припинення дії Договору про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу в добровільному порядку правовий зв'язок між батьками-вихователями і вихованцями дитячого будинку сімейного типу зберігається у вигляді взаємних майнових та особистих немайнових прав і обов'язків.

ВИСНОВКИ

У висновках сформульовано наведені нижче найважливіші наукові і практичні результати, здобуті в ході дослідження правових засад діяльності дитячого будинку сімейного типу:

дитячий будинок сімейного типу не є сім'єю, але не є він і юридичною особою. Через це батьки-вихователі і орган опіки та піклування повинні розглядатися як самостійні та рівні суб'єкти всіх правовідносин, що виникають під час створення і діяльності дитячого будинку сімейного типу;

незважаючи на те, що теорію комплексних договорів було розроблено відносно господарських договорів, вона може бути застосована і до договору про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу, змістом якого, перш за все, є обов'язок батьків-вихователів немайнового характеру, тобто обов'язок виховувати дітей, позбавлених батьківського піклування;

особливістю майнових правовідносин, що складаються в дитячому будинку сімейного типу, є велика кількість об'єктів цих правовідносин, які можна розподілити на дві групи: 1) об'єкти, правовий режим яких не змінюється зі створенням дитячого будинку сімейного типу; 2) об'єкти, правовий режим яких змінюється зі створенням дитячого будинку сімейного типу. Наукове значення такого поділу полягає в чіткому розмежуванні правових режимів майна вихованців дитячого будинку сімейного типу і батьків-вихователів;

лише деякі з батьківських прав і обов'язків покладаються на батьків-вихователів, оскільки особисті немайнові права батьків-вихователів є похідними від батьківських, і батьки-вихователі не можуть мати той же обсяг прав і обов'язків щодо дитини, який мають її рідні батьки, виходячи з правової природи батьківських прав та обов'язків. До прав і обов'язків, що покладаються на батьків-вихователів відносяться: обов'язок виховувати, переданих їм дітей, обов'язок забрати дитину з закладу охорони здоров'я, право на визначення їх місця проживання. Батьки-вихователі також є законними представниками вихованців дитячого будинку сімейного типу і захисниками їх інтересів;

особливістю цивільно-правової відповідальності батьків-вихователів дитячого будинку сімейного типу є те, що основним її видом виступає позадоговірна відповідальність за заподіяння шкоди життю і здоров'ю вихованців унаслідок неналежного здійснення або нездійснення свого обов'язку щодо виховання цих дітей, незважаючи на те, що цей обов'язок передбачений договором про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу;

умовами договірної відповідальності батьків-вихователів є їх вина і протиправна поведінка при відсутності шкоди, заподіяної кредиторові за договором;

формами цивільно-правової відповідальності є заходи як майнового характеру (відшкодування шкоди), так і адміністративного характеру (посилення контролю за проживанням і вихованням дітей у дитячому будинку сімейного типу, використанням батьками-вихователями коштів, що виділяються органом опіки та піклування на утримання вихованців, а також припинення діяльності дитячого будинку сімейного типу);

унаслідок того, що підставою виникнення більшості правовідносин під час діяльності дитячого будинку сімейного типу є договір про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу, припинення правовідносин, пов'язаних із діяльністю дитячого будинку сімейного типу, може здійснюватися на загальних підставах, передбачених главою 50 Цивільного кодексу України. Дисертантом також запропоновано рекомендації щодо подальшого удосконалення правового регулювання тих правовідносин, що виникають у процесі діяльності дитячого будинку сімейного типу. Зокрема, пропонується внести зміни в Сімейний кодекс та Положення про дитячий будинок сімейного типу.

...