Судова експертиза як засіб доказування при розгляді цивільних справ щодо порушення прав на об’єкти інтелектуальної власності

Підкреслюється, що складною для суду є перевірка наукової обґрунтованості та правомірності використання у конкретному випадку експертної методики. Суддя не є спеціалістом у тій галузі знань, до якої відноситься експертне дослідження. Але це не означає, що суддя не може взагалі перевірити наукову обґрунтованість та правомірність застосування експертних методик. У випадку виникнення сумнівів суд може призначити додаткову (у т.ч. комісійну) експертизу або допитати експерта. Для сфери інтелектуальної власності це є надзвичайно складною проблемою, оскільки, по-перше, на відміну від багатьох інших галузей юриспруденції, право інтелектуальної власності як окремий правовий інститут цивільного права не забезпечене належною кількістю наукових розробок, що пояснюється об'єктивними причинами; по-друге, відсутні методики, які б давали змогу суду чітко визначати, дотримані їх умови при проведенні експертизи, чи ні.

Досвід і кваліфікація суддів, практика розгляду певної категорії цивільних справ - зокрема, справ щодо порушення прав на об'єкти інтелектуальної власності, можливість порівняти висновки експерта з іншими доказами, поданими по цивільній справі, дозволяють суду всебічно перевірити не лише логіку експертного висновку, але й науковість застосованих наукових методів та засобів дослідження, повноту висновків, їх обґрунтованість, послідовність тощо. У цьому контексті слід відзначити позитивну практику, притаманну судовим органам, пов'язану з постійним підвищенням кваліфікації суддів не лише у сфері процедури, але і у матеріальному праві, їх спеціалізацією.

У висновках автор підбиває підсумки здійсненого дослідження, узагальнює результати, теоретичні положення та науково-практичні пропозиції, зокрема:

1. Спеціальне законодавство України при вирішенні питань, пов'язаних із захистом та відновленням порушених прав і законних інтересів на об'єкти інтелектуальної власності, відсилає до встановлених загальним законодавством процедур вирішення спорів (у тому числі в порядку цивільного провадження), не визначаючи при цьому жодних особливостей проведення таких судових процесів з огляду на специфіку досліджуваних судом правовідносин.

2. Принципи, закладені міжнародним та європейським правом інтелектуальної власності щодо поняття доказів, їх збирання та надання у цивільному провадженні, знайшли своє відображення і у чинному процесуальному законодавстві України. Водночас існує низка питань, які залишаються на сьогодні недостатньо врегульованими (наприклад, дотримання конфіденційності інформації, що може вимагатися або надаватися у судове засідання).

3. Специфіка суб'єктного складу, об'єкта та змісту матеріально-правових відносин, що виникають у сфері інтелектуальної власності, впливає на застосування загальних норм цивільного процесуального права та надає підстави стверджувати про наявність процесуальних особливостей розгляду та вирішення даної категорії цивільних спорів. При цьому виявлення та дослідження процесуальних особливостей розгляду та вирішення даної категорії цивільних справ має не лише теоретичне, але й велике практичне значення, оскільки дає можливість значною мірою позбавитися помилок при застосуванні норм матеріального і процесуального права, і тим самим сприяє підвищенню ефективності судочинства.

4. Специфіка матеріально-правових норм, що складають інститут права інтелектуальної власності, впливає на визначення предмета доказування у цивільних спорах про порушення прав інтелектуальної власності, який уточнюється і деталізується у конкретних цивільних справах.

5. Зміст предмета доказування у справах про порушення прав інтелектуальної власності складає сукупність фактів, що підлягають встановленню, до яких відносяться: 1) факти матеріально-правового характеру, які можуть перераховуватися в нормах матеріального права (вони являють собою основні факти предмета доказування, оскільки їх неправильне встановлення призводить до відміни рішення у касаційній інстанції); 2) факультативні, або допоміжні факти (доказові факти; факти, встановлення яких необхідно для винесення окремої ухвали); 3) факти процесуально-правового характеру; 4) перевірочні факти.

6. До однієї з основних особливостей розгляду цивільних спорів про порушення прав інтелектуальної власності слід віднести необхідність проведення досліджень, заснованих на використанні спеціальних знань, та залучення в якості одного із засобів доказування висновку експерта.

7. Спеціальними знаннями у сфері інтелектуальної власності є професійні знання, отримані в результаті фахового навчання у сфері інтелектуальної власності, а також навички та досвід, набуті обізнаною особою у процесі практичної діяльності у цій галузі знань.

8. Судова експертиза об'єктів інтелектуальної власності може бути визначена як дослідження наданих компетентними органами документів та матеріалів, що стосуються об'єктів інтелектуальної власності, яке проводиться судовим експертом з використанням спеціальних знань з метою встановлення фактичних даних, що мають значення для справи, яка перебуває у провадженні, результати якого відображаються у висновку експерта, що являє собою самостійний вид доказу.

9. Предметом експертизи об'єктів інтелектуальної власності у цивільно-правовому спорі є факти і обставини, що встановлюються на підставі дослідження даних про створення, набуття правової охорони і використання відповідних об'єктів інтелектуальної власності, що зафіксовані у матеріалах цивільної справи.

10. Висновок експерта при дослідженні об'єктів інтелектуальної власності є відображенням його дослідницької (науково-дослідницької) діяльності по виявленню, класифікації, тлумаченню виділених ознак та властивостей об'єктів експертизи, на підставі яких формулюється думка експерта, що є важливою для розуміння об'єктивності змісту такого доказу.

11. Висновок експерта у спорах про порушення прав інтелектуальної власності є одним із засобів доказування, характерним для країн як з континентальною, так і з англосаксонською системами права. На відміну від законодавства деяких європейських країн, де висновок експерта має переважне значення поряд з іншими доказами по справах з порушення прав інтелектуальної власності, ЦПК України чітко закріплює рівність усіх доказів, що надаються по цивільній справі.

12. Висновок судового експерта, як один із засобів доказування, створює юридичні підстави для встановлення судом фактичних обставин спірних правовідносин.

13. Судово-експертна діяльність - це діяльність спеціаліста, що має відповідний рівень кваліфікацій та компетенції виступити судовим експертом у процесі і надати експертний висновок. Тому при розгляді проблеми залучення експерта до судового процесу основну увагу слід приділяти предмету експертизи, а не зосереджуватися на питаннях монополізації судово-експертної діяльності у сфері інтелектуальної власності у рамках тих чи інших установ, як це останнім часом має місце в Україні.

14. На сьогодні в Україні існують об'єктивні причини для залучення до проведення експертних досліджень у сфері інтелектуальної власності експертів не за принципом їх приналежності до тієї чи іншої установи, а виключно за професійними якостями, здатністю кваліфіковано провести спеціальне дослідження, засноване на науково-практичних підходах і методах, та надати висновок, який зможе у повному обсязі виконати поставлене перед експертизою завдання та виступити належним доказом у цивільному процесі.

15. У зв'язку із значним зростанням кількості спорів з порушення прав інтелектуальної власності та обмеженою кількістю експертів, що уповноважені здійснювати судово-експертні дослідження об'єктів інтелектуальної власності, доцільним є внесення змін до норм підзаконних актів, якими встановлюються строки проведення експертизи з метою їх подовження.

У ході дослідження виявлено та запропоновано шляхи розв'язання низки проблемних питань у сфері призначення та проведення судової експертизи об'єктів інтелектуальної власності, які до сьогоднішнього дня не врегульовані вітчизняним законодавством та призводять до значних ускладнень у цивільному процесі.