Кримінально-правова характеристика обтяжуючих обставин (кваліфікуючих ознак) корисливих злочинів проти власності

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА КВАЛІФІКУЮЧИХ ОЗНАК КОРИСЛИВИХ ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ ВЛАСНОСТІ

Спеціальність: Кримінальне право, кримінологія та кримінально-виконавче право

Ільїна Оксана Валеріївна

Київ, 2007 рік

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Найголовнішою ознакою демократичного суспільства і правової держави є вільне і ефективне здійснення людиною належних їх прав і свобод. Власність є економічною основою суспільства, а невід'ємне право бути власником - це одна з гарантій реалізації прав і свобод особи. Значимість власності настільки велика, що міжнародне співтовариство вважало за необхідне закріпити її в числі найважливіших прав і свобод людини, викладене у Загальній декларації прав і свобод людини і громадянина.

Держава має гарантувати стабільність відносин власності, забезпечувати їхній захист. Реалізація цього обов'язку держави виявляється у процесі захисту власності від злочинних посягань. У суспільстві з ринковою економікою кримінальне право повинне забезпечити належну охорону прав і законних інтересів громадян, держави і суспільства, стабільність і непорушність власності, яка є основою економічної системи кожної держави. Водночас, статистичні дані свідчать, що кількість корисливих посягань на право власності, перш за все, при обтяжуючих обставинах має постійну тенденцію до збільшення.

Питанню кримінально-правової охорони права власності присвячені роботи багатьох вчених-криміналістів як радянського, так і пострадянського періоду. У першу чергу необхідно відзначити праці Д.П. Альошина, П.П. Андрушка, Н.О. Антонюк, М.М. Бабаєва, М.І. Бажанова, Г.В. Борзенкова, О.І. Бойцова, В.А. Владімірова, Є.В. Ворошиліна, С.С. Гаскіна, О.О. Дудорова, В.П. Ємельянова, В.Б. Ісакова, І.І. Карпеця, А.П. Козлова, Коржанського М.Й., С.М. Кочоя, Г.А. Крігера, Л.Л. Круглікова, В.М. Кудрявцева, В.В. Кузнєцова, В.Г. Кундеуса, Б.А. Курінова, Т.А. Лєснієвські-Костарєвої, Ю.І. Ляпунова, О.К. Маріна, П.С. Матишевського, В.О. Навроцького, Б.С. Нікіфорова, А.О. Пінаєва, А.І. Рарога, І.С. Тишкевича, Ю.І. Ткаченка, Р.О. Халфіної, С.Д. Шапченка та багатьох інших.

В той же час спеціальні комплексні дослідження проблем юридичного аналізу кваліфікуючих ознак (обтяжуючих обставин) корисливих злочинів проти власності фактично відсутні.

Поза належною увагою дослідників залишається системна характеристика обтяжуючих обставин корисливих злочинів проти власності, зокрема питання їх систематизації (обрання критерію систематизації та виокремлення окремих груп обтяжуючих обставин). Характеристика окремих обтяжуючих обставин здійснюється переважно при розгляді питань відповідальності за злочини проти власності.

Необхідність проведеного дослідження зумовлена й тим, що в чинному КК України обтяжуючі обставини корисливих злочинів проти власності викладені з істотними порушеннями правил законодавчої техніки.

Отже, актуальність теми дисертації зумовлюється, насамперед, відсутністю в науці кримінального права комплексного дослідження обтяжуючих обставин корисливих злочинів проти власності, а також важливістю такого дослідження як для теорії кримінального права, так і для законотворчої діяльності та для правової практики.

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження є складовою частиною плану наукової роботи кафедри кримінального права та кримінології юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка на 2005-2010 рр.: “Проблеми боротьби зі злочинністю: кримінально-правові, кримінологічні та кримінально-виконавчі аспекти”, що затверджений на засіданні кафедри кримінального права та кримінології юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (протокол № 12 від 17 березня 2005 р.), та є складовою бюджетних тем юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Формування механізму реалізації та захисту прав та свобод громадян України” № 01 БФ 042-01 на 2001-2005 р.р. та “Механізму адаптації законодавства в сфері прав громадян України до законодавства Європейського Союзу” № 06 БФ 042-01 на 2006-2010 рр. Мета і завдання дослідження. Виходячи із сутності зазначених проблем, метою дисертаційного дослідження є кримінально-правова характеристика обтяжуючих обставин (кваліфікуючих ознак) корисливих злочинів проти власності. Для досягнення даної мети дисертантом поставлені наступні завдання:

1) дослідити юридичну природу обтяжуючих обставин у кримінальному праві;

2) з'ясувати роль обтяжуючих обставин у механізмі утворення кваліфікованих складів злочинів, а також проблеми кваліфікації злочинів за наявності кількох обтяжуючих обставин;

3) визначити критерії класифікації обтяжуючих обставин корисливих злочинів проти власності, а також здійснити таку класифікацію відповідно до обраних критеріїв;

4) дослідити окремі обтяжуючі обставини корисливих злочинів проти власності на предмет коректності їх виокремлення, відображення в законі;

5) сформулювати пропозиції щодо вдосконалення кримінального законодавства, що регламентує відповідальність за вчинення корисливих злочинів проти власності при наявності кваліфікуючих ознак;

6) розробити рекомендації працівникам правових органів щодо кваліфікації злочинів проти власності, вчинених при обтяжуючих обставинах, та практики їх застосування.

Об'єктом дослідження є: чинні норми кримінального права України та окремих зарубіжних держав, що передбачають відповідальність за корисливі злочини проти власності.

Предметом дослідження є: кваліфікуючі ознаки (обтяжуючі обставини) корисливих злочинів проти власності, їх юридична природа, сутність та значення.

Методи дослідження. При написанні дисертації використані різні наукові методи з урахуванням поставленої в роботі мети, завдань та предмета дослідження. Зокрема, формально-логічний метод дозволив встановити зміст юридичних термінів та конструкцій, що використовуються законодавцем для закріплення в законодавстві обтяжуючих обставин корисливих злочинів проти власності, а також теоретичних положень кримінального права. Метод системного аналізу застосовувався при дослідженні юридичної природи обтяжуючих обставин як окремого явища в межах правової системи України. Порівняльно-правовий метод дозволив дослідити норми кримінального права інших держав (зокрема держав пострадянського простору), які встановлюють відповідальність за корисливі злочини проти власності, та співвіднести їх з нормами вітчизняного законодавства. Історично-правовий метод застосовувався при вивченні чинного раніше кримінального законодавства, а також при порівнянні його положень з положеннями чинного нині кримінального закону.

У процесі написання дисертації, поряд з кримінально-правовою використовувалась література з теорії держави та права, філософії, логіки та деяких інших наук.

Нормативно-правову базу дисертації становлять чинні Конституція України, Кримінальний кодекс України (далі по тексту - КК), закони та інші нормативно-правові акти України. Також були використані положення Кримінального кодексу України 1960 р. У процесі порівняльно-правового аналізу використовувались положення Кримінальних кодексів держав-учасниць СНД.

Емпіричною базою дисертаційного дослідження є матеріали практики судів України в справах про корисливі злочини проти власності. Зокрема, були вивчені 108 кримінальних справ, що розглядались Апеляційним судом та районними судами м. Києва.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні комплексним науковим дослідженням проблем кримінально-правової характеристики обтяжуючих обставин корисливих злочинів проти власності. У дисертації висунуто та обґрунтовано ряд нових у теоретичному плані та важливих для юридичної практики положень, які виносяться на захист, а саме:

1. Обґрунтовується положення про те, що за своєю природою обтяжуючі обставини є юридичними фактами, а в окремих випадках - певним їх поєднанням. У попередніх дослідженнях для характеристики обтяжуючих обставин використовувалися поняття “фактори”, “дані”, “ознаки”, “обставини”, однак, на думку дисертанта, юридична природа обтяжуючих обставин може бути розкрита найбільш повно та точно саме за допомогою поняття “юридичні факти”. Досліджуючи роль обтяжуючих обставин як юридичних фактів у механізмі кримінально-правового регулювання, дисертант робить висновок про те, що обтяжуючі обставини, передбачені у Загальній частині КК, відіграють у механізмі кримінально-правового регулювання роль чинників, які забезпечують так зване “індивідуальне піднормативне” регулювання кримінально-правових відносин, а обтяжуючі обставини, передбачені в Особливій частині КК (за винятком тих, що виражаються оціночними поняттями) - в межах юридичного складу злочину забезпечують так зване “нормативне” регулювання кримінально-правових відносин.

2. На основі комплексного дослідження існуючих в науковій літературі критеріїв класифікації або систематизації обтяжуючих обставин зроблено висновок, що стосовно обтяжуючих обставин в межах окремого розділу Особливої частини КК більш правильно говорити саме про їх систематизацію, а не їх класифікацію. Дисертант обґрунтовує позицію, що таким критерієм може виступати частота їх використання в межах відповідного розділу, під якою дисертант розуміє співвідношення кількості юридичних складів злочинів, в яких передбачена відповідна обтяжуюча обставина, і всією кількістю відповідних кваліфікованих (особливо кваліфікованих) складів тих злочинів, які розглядаються в межах предмета дослідження.

3. Зіставлення окремих кваліфікованих складів різних корисливих злочинів проти власності між собою, дозволило дисертанту зробити висновок, що використання в них деяких обтяжуючих обставин супроводжується певними порушеннями правил законодавчої техніки. Мається на увазі, зокрема, правила системного узгодження змісту кваліфікуючих ознак, в окремих статтях розділу VI Особливої частини КК. Це стосується, насамперед, кваліфікуючих ознак, що характеризуються кількісними показниками, а також тих, що використовуються законодавцем для позначення окремих форм множинності. Враховуючи викладене, дисертантом пропонується внесення ряду змін до чинного КК, які викладено у висновках.

4. В роботі зроблено висновок, що вжите у ч. 2 ст. 187 КК для позначення кваліфікованого виду розбою формулювання - “розбій, вчинений особою, яка раніше вчинила розбій або бандитизм”, потребує уточнення. На думку автора, більш точним є формулювання “розбій, вчинений повторно”. У зв'язку з цим пропонується внести відповідні зміни до ст.187 КК та доповнити її приміткою, в якій дати роз'яснення вживаному поняттю (див. висновки).

5. Наводяться додаткові аргументи на підтримку пропозиції про виключення із КК статті 188, оскільки її наявність створює невиправдану конкуренцію ст. 188 КК з іншими нормами розділу VI Особливої частини КК, які передбачають кваліфіковані види інших корисливих злочинів.

6. Пропонується відмовитись від використання єдиної кваліфікуючої ознаки “вчинення злочину, поєднане з проникненням у житло, приміщення або інше сховище” та перейти до використання двох самостійних кваліфікуючих ознак - “вчинення злочину, поєднане з проникненням у приміщення або інше сховище” та “вчинення злочину, поєднане з проникненням у житло або інше володіння, використовуване як житло” (в межах особливо кваліфікованих юридичних складів цих злочинів).

7. Пропонується виключити з ч. 2 ст. 189 КК кваліфікуючу ознаку “вимагання, вчинене службовою особою з використанням службового становища”. На наш погляд, така позиція законодавця створює складнощі при відмежуванні вимагання, вчиненого службовою особою, від одержання хабара, поєднаного з його вимаганням (ч.2 ст.368 КК).

8. Запропонована нова редакція відповідних статей КК України, та окремих пунктів примітки до ст. 185 КК (див. висновки), а також сформульовані рекомендації, спрямовані на поліпшення практики застосування ст. 185-192 КК України в частині, що стосується кваліфікованих складів корисливих злочинів проти власності.

Практичне значення одержаних результатів. Практичне значення дисертаційного дослідження полягає в тому, що:

1) воно є першим в Україні комплексним дослідженням кримінально-правової характеристики обтяжуючих обставин (кваліфікуючих ознак) корисливих злочинів проти власності;

2) положення дисертації можуть бути використані при підготовці навчальних посібників та підручників, методичних розробок як із курсу “Кримінальне право України (Загальна частина)”, так і з курсу “Кримінальне право України (Особлива частина)” для студентів юридичних вузів та факультетів;

3) окремі положення, сформульовані у дисертаційному дослідженні, що носять дискусійний характер, можуть слугувати базою для подальшого наукового дослідження кримінально-правової характеристики обтяжуючих обставин корисливих злочинів проти власності;

4) окремі з теоретичних висновків дисертанта втілено у пропозиціях дисертанта щодо вдосконалення вітчизняного законодавства у сфері відповідальності за корисливі злочини проти власності.

Апробація результатів дисертації. Окремі розділи дисертаційного дослідження та дисертація в цілому доповідались та обговорювались на засіданнях кафедри кримінального права та кримінології юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Крім того, результати дисертаційного дослідження були оприлюднені на міжнародній науково-практичній конференції “Кримінальний кодекс України 2001 року: проблеми застосування і перспективи удосконалення (до 5-ої річниці прийняття КК України), м. Львів, 7-8 квітня” (тема виступу “Проблеми класифікації (систематизації) обтяжуючих обставин корисливих злочинів проти власності за КК України”).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження знайшли відображення у семи публікаціях, шість з яких опубліковані у наукових фахових виданнях.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 201 сторінка, з них обсяг основного тексту дисертації - 183 сторінки, списку використаних джерел (221 найменування) - 18 сторінок.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовуються актуальність обраної теми, дається загальна характеристика основних напрямів дослідження, показується його зв'язок з науковими програмами, планами, темами, визначається мета дослідження, його завдання, емпірична база та розкривається його наукова новизна, формулюються основні теоретичні положення, що виносяться на захист, вказується на практичне значення одержаних результатів, зазначається їх апробація.

Перший розділ “Загальна характеристика обтяжуючих обставин у кримінальному праві” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1 “Юридична природа обтяжуючих обставин в кримінальному праві” аналізуються погляди на юридичну природу обтяжуючих обставин, які висловлювались у кримінально-правовій літературі. Здійснений аналіз дозволяє стверджувати, що це питання розглядалось переважно у межах досліджень з більш широким предметом, тому попередні дослідження обтяжуючих обставин не досягли повною мірою своєї мети - з'ясувати юридичну природу обтяжуючих обставин. Прикладом цього можуть служити різноманітні визначення поняття “обтяжуючі обставини”, які пропонувались у науковій літературі. Обтяжуючі обставини визначались як “фактори”, “дані”, “ознаки”, “обставини”. На думку автора, відправною точкою для розуміння юридичної природи обтяжуючих обставин повинно бути семантичне значення слова “обставина”. Під обставиною розуміють явище, подію, факт і т. ін., що пов'язані з чим-небудь, супроводять або викликають що-небудь, впливають на щось.

Обставини (факти), про які йде мова, можуть потягти за собою настання певних правових наслідків (зумовлюють можливість посилення кримінальної відповідальності). Таким чином, дані обставини являють собою не просто соціальні факти, а носять правовий характер, що дозволяє кваліфікувати їх як юридичні факти. Враховуючи, що основним наслідком будь-якого правового факту є його вплив на виникнення, зміну або припинення правовідносин, а також значну увагу, яка приділяється у сучасній кримінально-правовій літературі дослідженню кримінально-правових відносин та механізму кримінально-правового регулювання, у роботі аналізується вплив, який справляють обтяжуючі обставини на процес виникнення, зміни та припинення кримінально-правових відносин. Наприкінці розділу розглядається питання про розуміння обтяжуючих обставин як окремого явища у теорії кримінального права. Дисертантом не підтримується висловлена рядом криміналістів (Т.А. Лєснієвські-Костарєва, Л.Л. Кругліков, С.С. Гаскін) точка зору про те, що обтяжуючі обставини утворюють самостійний інститут у межах кримінального права, оскільки вони не передбачаються окремими правовими нормами, які, поєднуючись, утворюють між собою певну однорідність. У такому разі вони передбачені окремими правовими нормами, які відносяться до різних інститутів кримінального права. Таким чином, їх групування може відбуватися лише в науковій, абстрактній площині, тому їх можна визначити як “групу однотипних юридичних фактів”.

У підрозділі 1.2 “Проблеми класифікації обтяжуючих обставин в кримінальному праві” розглядаються питання, пов'язані з класифікацією обтяжуючих обставин. Звертається увага на те, що у кримінально-правовій літературі практично не акцентувалася увага на класифікації обтяжуючих обставин Особливої частини. Переважно досліджувались обтяжуючі обставини Загальної частини або разом обставини Особливої і Загальної частини. На думку дисертанта, найбільш обґрунтованою класифікацією обтяжуючих обставин Особливої частин (кваліфікуючих ознак), як з точки зору додержання вимог формальної логіки, так і з точки зору урахування юридичної природи даного явища, є класифікація обтяжуючих обставин залежно від частоти їх використання в кримінальному законі (типовості). Така класифікація може складатися з двох рівнів. На першому рівні класифікація має здійснюватися в залежності від типовості обтяжуючих обставин для окремих груп злочинів. Другий рівень класифікації утворюватиме поділ обтяжуючих обставин залежно від їх типовості для злочинів певного виду в рамках однієї групи злочинів.

У межах підрозділу 1.3 “Обтяжуючі обставини (кваліфікуючі ознаки) в механізмі утворення кваліфікованих складів злочинів” досліджуються теоретичні підходи до побудови кваліфікованих складів злочинів (складів злочинів з обтяжуючими обставинами), а також місце, яке відіграють в їхній побудові обтяжуючі обставини. Дисертантом підтримується точка зору про те, що кваліфіковані види складів злочинів можуть бути побудовані трьома способами. Перший з них полягає в тому, що основний склад “доповнюється” новими елементами, що веде до зміни специфічної конструкції кваліфікованого складу порівняно з основним складом злочину, другий - зводиться до характеристики відповідних елементів, що передбачені основним складом злочину, новими ознаками, тобто змінюється конкретний зміст кваліфікованого юридичного складу злочину без зміни його специфічної конструкції порівняно з основним, а третій - являє собою поєднання двох перших. Окрім того, формулюється загальне правило, яке лежить в основі механізму утворення кваліфікованих складів злочинів: “Кваліфікований (особливо кваліфікований) склад злочину повинен містити усі ознаки основного складу злочину”.

Однак, в окремих випадках законодавець використовує нетипові способи утворення кваліфікованих складів злочину. Наприклад, у межах, складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 189 КК, ознака “насильство, небезпечне для життя чи здоров'я потерпілого”, може розглядатися як така, що “витісняє” з основного складу вимагання таку його конструктивну ознаку, як “погроза насильством над потерпілим”.

Наприкінці підрозділу розглядається ситуація, коли в одній частині статті Особливої частини КК міститься кілька альтернативних обтяжуючих обставин або одна чи кілька таких обставин, а поряд з ними - інший основний склад (склади) (наприклад, ч. 2,3 ст. 262 та ч. 2,3 ст. 308 КК). Дисертант підтримує точку зору про те, що коли в одній частині статті Особливої частини КК міститься кілька кваліфікуючих ознак, мова повинна йти про один кваліфікований склад злочину, а не про декілька таких складів. Разом з тим дисертант стверджує, що коли у диспозиції статті міститься описання декількох кваліфікуючих ознак юридичного складу злочину певного виду, а також одного чи декількох основних складів іншого виду, говорити про один кваліфікований (особливо кваліфікований) склад некоректно.

Другий розділ “Розкрадання чужого майна: аналіз юридичної конструкції, значення у сучасному кримінальному праві” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 2.1 “Загальна характеристика розкрадання чужого майна” висвітлюється теоретичне розуміння юридичної конструкції “розкрадання чужого майна”, аналізуються елементи, що її утворюють (об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єктивна сторона, суб'єкт), надається коротка характеристика окремих форм розкрадання чужого майна.

У підрозділі 2.2 “Юридична конструкція “розкрадання чужого майна” у сучасному кримінальному праві України” аналізується значення досліджуваної конструкції у сучасному кримінальному праві. Звертається увага на те, що вона втратила статус законодавчої (легальної), але продовжує використовуватися переважною більшістю вітчизняних криміналістів при здійсненні наукових досліджень, присвячених злочинам проти власності. Звертається увага на недосконалість законодавчих термінів, що були покликані законодавцем виступити заміною вищезгаданій конструкції у сучасному кримінальному законодавстві. Аналізується сучасне кримінальне законодавство інших пострадянських держав на предмет використання в ньому конструкції “розкрадання чужого майна”. У підсумку, дисертант робить висновок про передчасність відмови від використання даної конструкції в чинному КК та пропонує повернути її у матерію кримінального закону, що сприятиме його однозначному тлумаченню та застосуванню.

Третій розділ “Кваліфікуючі ознаки корисливих злочинів проти власності: проблеми систематизації” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 3.1 “Підстави (критерії) систематизації кваліфікуючих ознак корисливих злочинів проти власності” розглядаються запропоновані у кримінально-правовій літературі підходи до систематизації кваліфікуючих ознак корисливих злочинів проти власності в цілому. У переважній більшості випадків (наприклад, у роботах П.С. Матишевського, М.Й. Коржанського, В.О. Навроцького, О.О. Дудорова) така класифікація здійснювалась залежно від частоти використання законодавцем тієї або іншої кваліфікуючої ознаки при конструюванні кваліфікованих складів корисливих злочинів проти власності. Дисертант вважає, що така тенденція не є випадковою та відповідає сформульованому ним у межах підрозділу 1.2 дисертації висновку про те, що класифікація обтяжуючих обставин Особливої частини повинна здійснюватись саме на підставі частоти їх використання в кримінальному законі (типовості).

У підрозділі 3.2 “Основні різновиди кваліфікуючих ознак корисливих злочинів проти власності за КК України” дисертант ставить за мету визначити основні групи кваліфікуючих ознак корисливих злочинів проти власності, спираючись на обраний ним у підрозділі 3.1 критерій систематизації. Для цього дисертант визначає, які саме обтяжуючі обставини використав законодавець для побудови кваліфікованих різновидів вищезазначених злочинів. З'ясовується частота використання певних кваліфікуючих ознак при побудові кваліфікованих різновидів корисливих злочинів проти власності (таке дослідження здійснюється в тому числі й у порівняльному аспекті з КК України 1960 року). І, врешті-решт, дисертант визначає такі групи кваліфікуючих ознак (обтяжуючих обставин) корисливих злочинів проти власності:

1) обтяжуючі обставини, передбачені КК України щодо більшості (5 та більше) корисливих злочинів проти власності, які мають кваліфіковані різновиди;

2) обтяжуючі обставини, передбачені КК України щодо декількох (2-4) таких злочинів;

3) обтяжуючі обставини, передбачені КК України щодо окремих таких злочинів.

Окрім того, дисертант допускає можливість використання у науці кримінального права типології обтяжуючих обставин корисливих злочинів проти власності з точки зору їхньої належності до тих або інших складових частин складу злочину.

Четвертий розділ “Кваліфікуючі ознаки корисливих злочинів проти власності: кримінально-правова характеристика окремих видів” складається з чотирьох підрозділів.

У межах підрозділу 4.1 “Кваліфікуючі ознаки, передбачені КК України щодо більшості корисливих злочинів проти власності” досліджуються такі кваліфікуючі ознаки корисливих злочинів проти власності:

а) вчинення злочину повторно;

б) вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб;

в) вчинення злочину організованою групою. Аналізується зміст цих кваліфікуючих ознак, а також правової проблеми, що виникають при їхньому застосуванні.

Розглядаючи кваліфікуючу ознаку “вчинення злочину повторно”, дисертант обґрунтовує, що в КК 2001 р. перелік злочинів, які визнаються законодавцем такими, що можуть утворювати повторність злочинів разом із вчиненим після них одним із корисливих злочинів проти власності, що передбачені ст.ст. 185, 186, 189-191 КК, був безпідставно звужений (з нього були виключені норми, які передбачали кримінальну відповідальність за заволодіння спеціальними предметами) порівняно з КК 1960 р. Звертається увага на специфічність повторності злочинів, що має місце при вчиненні злочину, передбаченого ст. 188 КК, ставиться під сумнів коректність підходу до конструювання повторності злочинів, застосованого законодавцем у ст. 188 КК. У межах цього ж підрозділу здійснюється тлумачення ознаки “вчинення злочину повторно” у межах ст. 1881 КК, що є новелою кримінального законодавства, а також пропонується доповнити п. 1 примітки до ст. 185 КК посиланням на ст. 1881 КК. Насамкінець розглядається питання відмежування повторності злочинів від продовжуваного злочину, а також вплив розглядуваної обтяжуючої обставини на кваліфікацію дій винного.

Аналізуючи кваліфікуючу ознаку “вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб”, дисертант досліджує зміст даної обтяжуючої обставини, а також висловлює власну точку зору щодо низки проблемних ситуацій, які виникають у правової практиці щодо даної обтяжуючої обставини. Мова йде про можливість інкримінування даної кваліфікуючої ознаки суб'єктам, що вчинили злочин у співучасті з розподілом ролей (дисертант вважає, що у таких випадках дана ознака не може бути інкримінована співучасникам злочину в тих випадках, коли виконавець один, і може бути інкримінована в тих випадках, коли виконавців декілька). Про неможливість поширення даної ознаки на ситуації, коли злочин вчиняється спільно особою, яка є суб'єктом злочину, та особою, яка не є суб'єктом злочину. Про особливості інкримінування даної обтяжуючої обставини співучасникам, які не є спеціальними суб'єктами злочину (дисертант вважає, що в ситуації з корисливими злочинами проти власності розглядувана кваліфікуюча ознака може бути інкримінована в тому числі і особам, що не мають ознак спеціального суб'єкта злочину).

Аналіз кваліфікуючої ознаки “вчинення злочину організованою групою” здійснюється в контексті постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 23 грудня 2005 р. “Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями”. Звертається увага на невідповідність окремих положень цієї постанови положенням ч. 3 ст. 28 КК щодо розуміння сутності та ознак організованої групи. Звертається увага й на суперечності, що мають місце між ч. 3 ст. 28 КК та абз. 2 п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 р. № 12 “Про судову практику у справах про корисливі злочини проти приватної власності” (зі змінами, внесеними постановою від 3 грудня 1997 р. № 12) у питанні розкриття сутності організованої групи. Підкреслюється, що у даному випадку перевага має надаватись нормі кримінального закону. Розглядаються особливості кваліфікації дій окремих учасників організованої групи, зокрема, її організаторів, а також особливості кваліфікації випадків вчинення корисливих злочинів проти власності бандою чи злочинною організацією.

У підрозділі 4.2 “Кваліфікуючі ознаки, передбачені КК України щодо декількох корисливих злочинів проти власності”, досліджуються такі кваліфікуючі ознаки корисливих злочинів проти власності:

а) вчинення злочину у великих розмірах;

б) вчинення злочину в особливо великих розмірах;

в) вчинення злочину, що завдало майнову шкоду у великих розмірах;

г) вчинення злочину, що завдало значної шкоди потерпілому;

д) вчинення злочину з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище;

е) вчинення злочину із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень.

Аналізуючи кваліфікуючі ознаки “вчинення злочину у великих розмірах” та “вчинення злочину в особливо великих розмірах”, дисертант звертає увагу на те, що за своєю суттю вони характеризують зміст діяння і тим самим якісно відрізняються від таких ознак, як “вчинення злочину, спрямоване на заволодіння чужим майном у великих або особливо великих розмірах”, та “вчинення злочину, що завдало майнову шкоду у великих розмірах”, які характеризують відповідно мету дій винного та зміст суспільно небезпечних наслідків злочину. Висвітлюються проблеми розуміння змісту даних ознак, пов'язані з прийняттям Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” від 22 травня 2003 р., а також застосуванням положень Конституції України та КК про зворотну дію закону в часі. Розглядаються особливості застосування даних ознак у випадках групового вчинення злочину, а також у випадках вчинення продовжуваного злочину.

При розгляді кваліфікуючої ознаки “вчинення злочину, що завдало майнову шкоду у великих розмірах”, підкреслюється, що дана ознака характеризує зміст наслідків вчиненого злочину. Таке розуміння сутності даної кваліфікуючої ознаки може служити теоретичним поясненням загальноприйнятого у правовій практиці правила, відповідно до якого ознака “вчинення злочину, що завдало майнову шкоду у великих розмірах”, при вчиненні вимагання може бути інкримінована суб'єкту виключно у випадках, коли така шкода була реально завдана. Дисертант вважає, що стосовно вимагання дана кваліфікуюча ознака сформульована некоректно та має бути викладена таким чином: “вчинення злочину, спрямоване на заволодіння майном у великих розмірах”. Звертається увага на те, що у межах ч. 3 ст. 189 КК та ч. 2 ст. 192 КК дана ознака має різний кількісний вираз.

Дисертантом запропоновано нову редакцію п. 3 та 4 примітки до ст. 185 КК.

Аналізуючи кваліфікуючу ознаку “вчинення злочину, що завдало значної шкоди потерпілому”, дисертант звертає увагу на ряд проблем, пов'язаних із законодавчим визначенням (п. 2 примітки до ст. 185 КК) даної обставини. На думку дисертанта, у правовій практиці при застосуванні даної ознаки широко тлумачиться поняття “потерпілий”. Ним охоплюються і фізичні, і юридичні особи. Однак, у теорії кримінального права та кримінального процесу традиційно потерпілим визнають виключно фізичних осіб. Здійснена в п. 2 примітки до ст. 185 КК жорстка фіксація меж збитків, завданих потерпілому, фактично нівелює значення іншого критерію, який необхідний для інкримінування особі цієї обтяжуючої обставини, - матеріального становища потерпілого. Врешті-решт, законодавча характеристика кваліфікуючої ознаки “вчинення злочину, що завдало значної шкоди потерпілому”, не дозволяє безсумнівно поставити її в один ряд з кваліфікуючими ознаками “вчинення злочину у великих розмірах” та “вчинення злочину в особливо великих розмірах”. Перша з названих кваліфікуючих ознак, виходячи з її законодавчого формулювання, характеризує зміст злочинних наслідків, у той час як ознаки “вчинення злочину у великих розмірах” та “вчинення злочину в особливо великих розмірах” характеризують зміст діяння. Дисертант вважає, таку позицію законодавця непослідовною та пропонує в ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 186 та ч. 2 ст. 190 КК замінити формулювання “вчинення злочину, що завдало значної шкоди,” на формулювання “вчинення злочину у значних розмірах”, а також внести відповідні зміни до п. 2 примітки до ст. 185 КК. Окрім того, виходячи з однотипності конструкцій юридичних складів розбою та вимагання, пропонується доповнити ч. 2 ст. 187 КК кваліфікуючою ознакою “вчинення злочину, спрямоване на заволодіння майном у значних розмірах”, а в ч. 2 ст. 189 КК формулювання “вчинення злочину, що завдало значної шкоди” замінити на формулювання “вчинення злочину, спрямоване на заволодіння майном у значних розмірах”. Дисертантом запропоновано нову редакцію п. 2 примітки до ст. 185 КК.

При розгляді кваліфікуючої ознаки “вчинення злочину з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище” розглядається тлумачення даної обставини, запропоноване у доктрині кримінального права та правозастосовчих орієнтирах (зокрема, абз. 2 п. 30 постанови Пленуму ВСУ від 25 грудня 1992 р. № 12), розглядаються проблемні питання, що виникають у правовій практиці при інкримінуванні даної кваліфікуючої ознаки (зокрема, розглядаються ситуації, коли умисел на вчинення відповідного корисливого злочину проти власності виник у винного після того як він з дозволу господаря потрапив до житла, приміщення або сховища, випадки, коли суб'єкт має законний доступ до приміщення в силу свого службового становища; ситуації вчинення корисливого злочину проти власності, поєднаного з проникненням у житло або приміщення, у спів виконавстві за попереднім порозумінням; особливості кваліфікації дій винного, коли його протиправну поведінку було припинено на етапі спроби проникнення у житло, приміщення або інше сховище).

При характеристиці кваліфікуючої ознаки “вчинення злочину із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень” основна увага звертається на проблеми кваліфікації, пов'язані з інкримінуванням даної ознаки.

Йдеться про проблему “додаткової” кваліфікації дій винного за ст. 121 КК, яка, очевидно, має вирішуватись з точки зору конкуренції “частин” та “цілого”, тобто дії винного слід кваліфікувати виключно за відповідною частиною статті, яка встановлює відповідальність за корисливий злочин проти власності (зокрема, за ч. 4 ст. 187 КК або за ч. 4 ст. 189 КК), без додаткового посилання на ч. 1 або 2 ст. 121 КК. Про проблему кваліфікації випадків, коли внаслідок заподіяння потерпілому у процесі вчинення корисливого злочину проти власності тяжких тілесних ушкоджень сталася його смерть, стосовно якої з боку винного мала місце необережність (дисертант пропонує кваліфікувати подібні випадки за сукупністю злочинів, передбачених, ч. 4 ст. 187 (ч. 4 ст. 189) та ч. 2 ст. 121 КК). Про випадки, коли винний, маючи прямий умисел щодо заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, реально завдає йому менш тяжкі тілесні ушкодження (дисертант вважає, що в силу особливостей законодавчої конструкції розбою та вимагання, при конструюванні кваліфікованих різновидів саме цих злочинів використовується ознака “вчинення злочину із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень”, вона має інкримінуватися особі лише у випадку реального заподіяння особі тяжких тілесних ушкоджень).

Про ситуації, в яких у процесі вчинення розбою потерпілому умисно заподіюється смерть (дисертант вважає, що подібні ситуації мають кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених ч. 4 ст. 187 (ч. 4 ст. 189) та п. 6 ч. 2 ст. 115 КК).

У межах підрозділу 4.3 “Кваліфікуючі ознаки, передбачені КК України щодо окремих корисливих злочинів проти власності”, аналізуються такі кваліфікуючі ознаки:

а) вчинення злочину службовою особою з використанням свого службового становища;

б) вчинення злочину, спрямоване на заволодіння чужим майном у великих або особливо великих розмірах;

в) вчинення злочину, поєднане з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або погрозою застосування такого насильства;

г) вчинення злочину, що спричинило особливо тяжкі наслідки;

д) вчинення злочину, поєднане з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень;

е) вчинення злочину, поєднане з пошкодженням або знищенням майна;

є) вчинення злочину, поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства;

ж) вчинення злочину шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки;

з) вчинення злочину, що завдало майнову шкоду у великих розмірах;

и) вчинення злочину особою, яка раніше вчинила розбій або бандитизм.

При дослідженні кваліфікуючої ознаки “вчинення злочину службовою особою з використанням свого службового становища” особлива увага звертається на доцільність використання даної ознаки при побудові кваліфікованих складів корисливих злочинів проти власності (точніше - кваліфікованого складу вимагання). На думку дисертанта, такий підхід законодавця є сумнівним, оскільки утворений таким чином кваліфікований склад вимагання практично не може бути розмежований з кваліфікованим складом одержання хабара, передбаченого ч. 2 ст. 368 КК (одержання хабара, поєднане з його вимаганням).

Аналізуючи кваліфікуючу ознаку “вчинення злочину, спрямоване на заволодіння чужим майном у великих або особливо великих розмірах”, дисертант звертає увагу на те, що дана кваліфікуюча ознака характеризує зміст мети винного, а отже, вчинений особою розбійний напад, слід кваліфікувати за ч. 4 ст. 187 КК як закінчений злочин незалежно від того, чи заволоділа чи ні майном особа, та від вартості майна, яким заволодів винний.

Розглядаючи кваліфікуючу ознаку “вчинення злочину особою, яка раніше вчинила розбій або бандитизм”, передбачену ст. 187 КК (“Розбій”), дисертант звертає увагу на необґрунтованість визнання бандитизму злочином, однорідним до злочину, передбаченого ст. 187 КК, а відтак і на необґрунтованість використання посилання на нього у межах ч. 2 ст. 187 КК.

Аналізуючи інші обтяжуючі обставини, які відносяться до даної групи, дисертант звертає основну увагу на встановлення змісту даних обтяжуючих обставин з урахуванням положень теорії кримінального права, правових орієнтирів, системного тлумачення положень кримінального законодавства. Висвітлюються актуальні питання, що виникають у процесі інкримінування даних обтяжуючих обставин.

У межах підрозділу 4.4 “Проблеми кваліфікації злочинів при наявності декількох обтяжуючих обставин” розглядаються ситуації, коли в суспільно небезпечній поведінці особи наявні кілька обтяжуючих (кваліфікуючих) ознак, тобто, коли в діях особи наявні ознаки кількох кваліфікованих (особливо кваліфікованих складів) злочинів. Дисертантом підтримується традиційний підхід, який пропонує розглядати таку ситуацію з точки зору конкуренції кримінально-правових норм. Правило подолання конкуренції норм про кваліфікований та особливо кваліфікований склади для переважної більшості вчених-криміналістів є безсумнівним: скоєне повинно кваліфікуватися за нормою про особливо кваліфікований склад. Дисертант звертає увагу, що дане правило, побудоване на співставленні санкцій, відрізняється від правил подолання інших видів конкуренції, зокрема, загальної та спеціальної норм та конкуренції частини та цілого, які побудовані на підставі співвідношення диспозицій. Звертається увага на те, що кваліфікуючі ознаки, які не вплинули на остаточну кваліфікацію дій особи, обов'язково повинні бути відображені в юридичному формулюванні звинувачення, а їх наявність, як правило, має враховуватись при обранні конкретного заходу кримінально-правового впливу (наприклад, як показник ступеню тяжкості при призначенні покарання). У певних кримінально-правових ситуаціях вчинене особою діяння може являти собою у поєднанні з іншими фактичними обставинами справи кваліфікований (особливо кваліфікований) склад злочину певного виду (у зв'язку з наявністю однієї з кваліфікуючих ознак, передбачених у певному кваліфікуючому складі злочину певного виду), а у поєднанні з іншими фактичними обставинами - склад замаху на такий же злочин (у зв'язку з наявністю у винного нереалізованого наміру вчинити злочин за таких обставин, які передбачені як кваліфікуючі у межах того ж кваліфікованого складу злочину). У подібних ситуаціях усе скоєне повинно кваліфікуватися як закінчений злочин. Окрім того, наявність у діях винного кількох кваліфікуючих ознак може суттєво впливати на остаточну кваліфікацію його дій при вчиненні ним кількох злочинів одного виду. Зокрема, у випадку неодноразового вчинення винним злочину одного й того самого виду за наявності різних кваліфікуючих ознак, що передбачені у межах одного кваліфікованого складу як альтернативні, його дії мають кваліфікуватися лише за відповідною частиною статті, що передбачає кваліфікований склад, а не за сукупністю злочинів.

У висновках викладено найважливіші результати здійсненого наукового дослідження, частина яких має теоретичний характер (див. п. 1-3 положень, які виносяться на захист), а інша частина являє собою пропозиції по вдосконаленню чинного законодавства.

Отже, в результаті проведеного дослідження було запропоновано ряд законодавчих пропозицій, спрямованих на вдосконалення змісту чинного кримінального закону:

Диспозицію ч. 2 ст. 185 КК викласти у такій редакції: “Крадіжка, вчинена повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або поєднана з проникненням у приміщення або інше сховище”.

Диспозицію ч. 3 ст. 185 КК викласти у такій редакції: “Крадіжка, вчинена у значних розмірах, або поєднана з проникненням у житло або інше володіння, використовуване як житло”.

Викласти п. 1 примітки до ст. 185 КК у наступній редакції: “У статтях 185, 186, 1881 та 189-191 повторним визнається злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених цими статтями або статтями 262, 289, 308, 312, 313, 410 цього Кодексу”.

Викласти п.2 примітки до ст. 185 КК у такій редакції: “У статтях 185, 186, 190 цього Кодексу вчиненим у значних розмірах визнається злочин, що вчинений однією особою або групою осіб на суму, яка в сто і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину. У статтях 187 та 189 цього Кодексу злочин вважається таким, що спрямований на заволодіння майном у значних розмірах, якщо особа або група осіб мала на меті заволодіти майном, вартість якого в сто і більше раз перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину”.

Викласти п. 3 примітки до ст. 185 КК у такій редакції: “У статтях 185, 186, 188, 190, 191 цього Кодексу у великих розмірах визнається злочин, що вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка в двісті п'ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину. У статтях 187 та 189 цього Кодексу злочин вважається таким, що спрямований на заволодіння майном у великих розмірах, якщо особа або група осіб мала на меті заволодіти майном, вартість якого в двісті п'ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину”.

Викласти п. 4 примітки до ст. 185 КК у такій редакції: “У статтях 185-187, 190, 191 цього Кодексу в особливо великих розмірах визнається злочин, що вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка в шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину. корисливий кримінальний злочин

У статтях 187 та 189 цього Кодексу злочин вважається таким, що спрямований на заволодіння майном у особливо великих розмірах, якщо особа або група осіб мала на меті заволодіти майном, вартість якого в шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину”.

Диспозицію ч. 2 ст. 186 КК викласти у такій редакції: “Грабіж, поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства, або вчинений повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або поєднаний з проникненням у приміщення або інше сховище”.

Диспозицію ч. 3 ст. 186 КК викласти у такій редакції: “Грабіж, вчинений у значних розмірах або поєднаний з проникненням у житло або інше володіння, використовуване як житло”.

Диспозицію ч. 2 ст. 187 КК викласти в такій редакції: “Розбій, вчинений за попередньою змовою групою осіб, або вчинений повторно, або спрямований на заволодіння майном у значних розмірах, або поєднаний з проникненням у приміщення або інше сховище”.

Диспозицію ч. 3 ст. 187 КК викласти у такій редакції: “Розбій, поєднаний з проникненням у житло або інше володіння, використовуване як житло”.

Диспозицію ч. 4 ст. 187 КК викласти у такій редакції: “Розбій, спрямований на заволодіння майном у великих чи особливо великих розмірах або вчинений організованою групою або поєднаний із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження”.

Доповнити ст. 187 КК приміткою такого змісту: “Примітка. Розбоєм, вчиненим повторно, визнається розбій, вчинений особою, яка раніше вчинила злочин, передбачений будь-якою частиною цієї статті або ч. 3 ст. 289 або розбій, передбачений ч. 3 ст. 262, ч. 3 ст. 308, ч. 3 ст. 312, ч. 3 ст. 313, ч. 3 ст. 410 цього Кодексу”.

Виключити з чинного КК ст. 188 КК.

Викласти диспозицію ч. 2 ст. 189 КК у такій редакції: “Вимагання, вчинене повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, або з пошкодженням чи знищенням майна, або спрямоване на заволодіння майном у значних розмірах”.

Викласти диспозицію ч. 3 ст. 189 КК у такій редакції: “Вимагання, поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, або спрямоване на заволодіння майном у великих розмірах”.

Викласти диспозицію ч. 4 ст. 189 КК у такій редакції: “Вимагання, спрямоване на заволодіння майном в особливо великих розмірах, або вчинене організованою групою, або поєднане із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження”.

Диспозицію ч. 2 ст. 190 КК викласти у такій редакції: “Шахрайство, вчинене повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або вчинене у значних розмірах”.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

1. Ільїна О.В. Пропозиції стосовно вдосконалення окремих кваліфікуючих ознак (обтяжуючих обставин) корисливих злочинів проти власності // Часопис Київського університету права. - 2006. - № 2. - С. 165-172.

2. Ільїна О.В. Ознака „вчинення злочину організованою групою” як кваліфікуюча для корисливих злочинів проти власності: питання тлумачення та застосування // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 33. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2006 - С. 453-459.

3. Ільїна О.В. Кваліфікація повторного вчинення корисливих злочинів проти власності // Юриспруденція: теорія і практика. - 2006. - № 2. - С. 7-17.

4. Ільїна О.В. Юридична природа обтяжуючих обставин у кримінальному праві // Митна справа. - 2006. - № 3. - С. 75-80.

5. Ільїна О.В. Вплив обтяжуючих обставин як юридичних фактів на кримінально-правові відносини // Митна справа. - 2006. - № 4. - С. 28-32.

6. Ільїна О.В. Юридична конструкція “розкрадання чужого майна” у сучасному кримінальному праві України // Часопис Київського університету. - 2006. - №4 - С. 146-154.

7. Ільїна О.В. Система обтяжуючих обставин корисливих злочинів проти власності // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 34. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2006 - С. 443-450.

Размещено на Allbest.ru