Судовий прецедент у правовій системі Англії (теоретико-правовий аспект)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

СУДОВИЙ ПРЕЦЕДЕНТ У ПРАВОВІЙ СИСТЕМІ АНГЛІЇ (ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ)

Малишев Борис Володимирович

Київ - 2002

Анотація

Малишев Б.В. Судовий прецедент у правовій системі Англії (теоретико-правовий аспект). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01.- теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2002.

У дисертації здійснено комплексне дослідження теоретико-правових аспектів функціонування судового прецеденту у правовій системі Англії. Аналізуються історичні витоки прецедентного права і підходи сучасної англійської юридичної науки до обгрунтування прецедентної форми судової правотворчості. Встановлені та вивчені основні положення англійської доктрини прецеденту.

В результаті доведено, що судовий прецедент є ядром правової системи Англії, оскільки відіграє вирішальну роль у розвитку і функціонуванні всіх інших її компонентів.

Запропоновано авторські визначення прецедентної норми права, судового прецеденту, прецедентного права. Розглянуто структуру та характерні риси цих явищ.

Розкриті особливості взаємодії закону та судового прецеденту в сучасному англійському праві.

Розглянуто проблему прецеденту у діяльності судових органів України.

Ключові слова: правотворчість, судовий прецедент, прецедентна норма права, прецедентне право, правова система Англії, англійська доктрина прецеденту.

1. Загальна характеристика роботи

судовий прецедент правовий англія

Актуальність теми дослідження. Процес створення Україною власної правової системи обумовлений реальними потребами розвитку суспільства та спирається на історичні традиції українського права. Але оскільки Україна знаходиться на європейському континенті, а також беручи до уваги глобальний характер інтеграційних тенденцій правових систем країн Європи, становлення вітчизняної правової системи не може відбуватися ізольовано. Зважаючи на це, доцільним і надзвичайно важливим є вивчення відповідного досвіду провідних держав світу. Особливо це стосується незнайомих українському праву інструментів правового регулювання, потенціал яких широко застосовується іншими країнами. Серед таких інструментів важливе місце займає судовий прецедент. В умовах стрімкого розвитку правової системи України результати всебічного дослідження судового прецеденту як форми юридичного впливу на суспільне життя здатні допомогти: у діяльності з встановлення режиму законності та гарантій забезпечення його реалізації; у визначенні нових методів підвищення ефективності законодавства; при удосконаленні процедур відправлення правосуддя; у створенні незалежної судової влади, яка б користувалася повагою у суспільстві; при імплементації конструкцій англо-американського права.

Актуальність теоретичного осмислення сутності, розвитку та механізму дії прецедентної форми права базується також і на об`єктивній необхідності постійного оновлення науки теорії права, яка, по-перше, не може обмежуватись рамками вітчизняної правової системи, а по-друге, має йти попереду практики, виконуючи свою прогностичну функцію.

Проведення судово-правової реформи поставило перед Україною завдання щодо закріплення статусу суду в якості незалежного та неупередженого державного органу, що забезпечує дотримання законності та справедливості. Одним з вірогідних шляхів досягнення цього є можливість набуття прецедентного характеру певними рішеннями вищих судів.

Англійське право є класичним зразком функціонування судового прецеденту, тому його аналіз дозволяє найбільш рельєфно виявити позитивні та негативні аспекти врегулювання суспільних відносин за допомогою прецедентного права. Однак на сьогодні у вітчизняній науці відсутні роботи, присвячені ролі та місцю судового прецеденту у правовій системі Англії.

У радянські часи дослідження англійського судового прецеденту обмежувалось історичним аспектом. Прикладом є праці Т. Апарової і В. Лучнікової, які до того ж були спрямовані, перш за все, на виявлення негативних моментів в англійському праві і містили значне ідеологічне навантаження.

У пострадянський період спеціальні теоретико-правові дослідження англійського судового прецеденту також не проводились. Так, в Росії лише І. Богдановська, розглядаючи особливості прецедентного права одночасно у всіх країнах англо-американської правової сім`ї, коротко зупинилась на питанні дії прецеденту у просторі і часі.

У цілому ж, на даний час теоретико-правовий аналіз англійського судового прецеденту обмежився стислим оглядом його деяких особливостей у підручниках (О. Романов, О. Скакун та ін.), а також окремими положеннями декількох статей російських вчених (М. Марченко, Н. Подольська).

Отже, знання про англійський судовий прецедент мають фрагментарний характер, що обумовлює необхідність здійснення комплексного аналізу цього явища. Особливо очевидною є потреба у дослідженні значного кола питань, що стосуються прецедентної норми права, а також у розгляді судового прецеденту в контексті всієї правової системи Англії.

Зв`язок роботи з науковими програмами, планами. Дисертаційне дослідження здійснено в рамках науково-дослідної роботи “Формування механізму реалізації і захисту прав та свобод громадян в Україні” (ТЗ НДР №01 БФ042-01), яка виконується на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Мета дисертації полягає у проведенні комплексного теоретико-правового дослідження місця та ролі судового прецеденту у правовій системі Англії, а також у з`ясуванні сучасного стану і перспектив розвитку прецедентної форми права в Україні. Мета дослідження обумовлює його завдання:

- розкрити ознаки, сутність і структуру англійського судового прецеденту як джерела (форми) права;

- визначити характер взаємозв`язків судового прецеденту з іншими основними компонентами правової системи Англії;

- встановити особливості функціонування прецедентного права Англії;

- виявити основні підходи англійської юридичної науки до обгрунтування прецедентної форми судової правотворчості;

- розкрити теоретичні аспекти процедури застосування судами норм прецедентного права Англії;

- вивчити вплив судового прецеденту на методологію галузевих досліджень права Англії;

- здійснити порівняльний аналіз прецедентних проявів у судовій системі України з англійським судовим прецедентом.

Об`єктом дослідження виступає англійський судовий прецедент як соціальне явище.

Предметом дослідження є найважливіші теоретико-правові аспекти функціонування англійського судового прецеденту: місце та роль судового прецеденту у правовій системі Англії; особливості виникнення, ознаки та структура прецедентної норми права; співвідношення і взаємодія судового прецеденту та закону в сучасному англійському праві.

Методологічна основа дисертації: а) загальнофілософські категорії (сутність і явище, конкретне і абстрактне, форма та зміст, ціле і частина, структура та елемент, причина і наслідок), за допомогою яких судовий прецедент досліджується з урахуванням його постійного розвитку та існування в контексті зв`язків з іншими явищами; б) загальнонаукові методи (системний підхід, історичний метод, аналіз, синтез), застосування яких обумовлено дослідженням судового прецеденту в якості окремого компонента системи; в) спеціальні методи (порівняльно-правовий, формально-юридичний), які були задіяні при формулюванні визначень, наукових тез, аналізі позицій дослідників, змісту юридичних норм, а також при з`ясуванні відмінностей між судовим прецедентом та законом як двома основними видами форм права.

У дисертації використані положення, категорії та поняття, розроблені, по-перше, відомими теоретиками права, серед яких С. Алєксєєв, С. Братусь, А. Васильєв, А. Вєнгєров, В. Денисов, В. Забігайло, О. Зайчук, С. Зівс, Д. Кєрімов, А. Козловський, М. Козюбра, А. Колодій, В. Копєйчиков, В. Котюк, Є. Назаренко, П. Недбайло, П. Рабінович, О. Скакун, О. Сурілов, О. Чєрданцев; по-друге, вченими, що займаються проблемами історії держави і права Англії (П. Віноградовим, О. Жидковим, М. Страховим, М. Сєлєзньовим, З. Черніловським, О. Шевченком); по-третє, науковцями, які здісйснили галузеві дослідження держави і права Англії (Н. Криловою, Ю. Матвєєвим, В. Пучинським, І. Решетніковою, В. Романовською, М. Стеценком, Р. Халфіною, В. Шаповалом); по-четверте, спеціалістами з порівняльного правознавства, серед яких М. Богдан, М. Глендон, М. Гордон, Р. Давід, Х. Кьотц, К. Осакве, К. Цвайгерт, Р. Шлесінгер. Але основну увагу було приділено роботам таких видатних дослідників англійського права, як К. Аллен, П. Арчер, А. Барак, Г. Берман, У. Блекстоун, Дж. Бейкер, А. Дайсі, Р. Дворкін, А. Деннінг, У. Джелдарт, Е. Дженкс, Ф. Джеймс, А. Кіралфі, Р. Кросс, А. Лефрой, Дж. Салмонд, Х. Стіфан, Р. Уолкер, Л. Фуллер, А. Хайєк, Х. Харт, У. Холдсуорт та ін.

Наукова новизна дослідження обумовлюється по-перше, відсутністю в українській та радянській науці робіт, присвячених теоретико-правовим аспектам англійського судового прецеденту; по-друге, самою постановкою проблеми та підходах до її вирішення; по-третє, використанням автором низки англомовних наукових джерел, які до сьогодні не були предметом всебічного наукового аналізу. Дисертацією вперше досліджується функціонування судового прецеденту в якості компонента правової системи Англії, визначаються особливості застосування і основні ознаки прецедентної норми та прецедентного права Англії в цілому.

Нижченаведені положення відображають наукову новизну дисертації.

- Судовий прецедент виконує інтегруючу роль у правовій системі Англії, є її ядром, оскільки безпосередньо формує та спрямовує розвиток, а також визначає функціонування всіх її компонентів.

- Залежність правової системи Англії від судового прецеденту обумовлює специфіку методології дослідження всіх аспектів англійського права. Це знаходить свій вираз у тому, що при здійсненні аналізу будь-якого явища, пов`язаного з англійським правом, слід враховувати системний, історичний та процесуальний аспект функціонування цього явища.

- Судовий прецедент і прецедентна норма права співвідносяться як форма та зміст. Виходячи з цього, запропоновані наступні визначення цих явищ. Судовий прецедент - це акт правотворчості у вигляді закріпленого у судовому звіті рішення (вироку) одного з вищих судів по конкретній справі, правовий принцип вирішення (ratio decidendi) якої являє собою норму права, при цьому юридична сила прецеденту залежить від ієрархічного становища як суду, що його створив, так і суду, що розглядає схожу справу.

Прецедентна норма права - це загальнообов`язкове правило поведінки, що створюється суддею при формулюванні основного принципу обгрунтування прийнятого ним рішення (вироку) по конкретній справі і поширюється на судовий розгляд схожих справ. Такий спосіб виникнення (в якості побічного результату відправлення правосуддя) прецедентної норми обумовлює її наступні особливості: нечіткий текстуальний вираз диспозиції, конкретизованість гіпотези (у вигляді розгорнутого викладення обставин і фактів справи та аналізу їх суддею), а також ретроспективну дію всієї норми та імперативний характер її обов`язковості.

- Правила застосування судами прецедентів (доктрина прецеденту) дозволяють прецедентному праву Англії бути одночасно як визначеним і передбачуваним (завдяки великій кількості прецедентів), так і гнучким та динамічним при вирішенні конкретного спору.

- Повна залежність законодавчих актів від прецедентного права є наслідком застосування англійськими суддями різноманітних засобів тлумачення положень законів при розгляді конкретних спорів, рішення по яким набувають прецедентного характеру.

- Будь-який судовий прецедент є результатом судової правотворчості, але не кожен результат судової правотворчості має прецедентний характер. Тому акти судової правотворчості за способом виникнення юридичної норми, яка в них міститься, поділяються на три види. 1. Судові прецеденти (серед яких виділяють: а) креативні прецеденти; б) деклараторні прецеденти). 2. Нормативно-правові акти, видані судовою владою (серед яких виділяють: а) роз`яснення вищими судовими органами змісту норм права; б) затвердження такими органами процесуальних правил розгляду справ). 3. Квазіпрецеденти (серед яких виділяють: а) рішення органів конституційної юрисдикції з визнання неконституційними нормативно-правових актів та з надання офіційного тлумачення; б) рішення судів загальної юрисдикції з скасування нормативно-правових актів на підставі їх невідповідності законодавству). Під квазіпрецедентом розуміється акт правотворчості у вигляді судового рішення, єдиною метою якого є скасування незаконного нормативно-правового акту або надання офіційного тлумачення. Квазіпрецедентна норма права - це загальнообов`язкове правило поведінки, яке встановлюється судом у резолютивній частині рішення по справі про скасування певного незаконного нормативно-правового акту або про надання офіційного тлумачення.

Практичне значення одержаних результатів. Дисертація може використовуватись при аналізі судового прецеденту як джерела (форми) права, при вивченні інститутів правової системи Англії та інших держав англо-американської правової сім`ї, а також у підготовці підручників для слухачів вищих навчальних закладів і при викладанні предметів “Теорія права”, “Історія держави і права зарубіжних країн”, спецкурсу “Правові системи сучасності”. Окремі результати дослідження можуть бути корисними при проведенні подальших заходів судово-правової реформи та при гармонізації вітчизняного законодавства з юридичними конструкціями англо-американського права.

Апробація результатів дослідження проводилася на засіданнях кафедри теорії та історії держави і права Київського національного університету імені Тараса Шевченка; на науково-практичному семінарі для аспірантів юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 20 грудня 2000р.; на VII Щорічній науковій конференції Національного університету “Києво-Могилянська академія”, 23-24 січня 2001р.; на науково-практичній конференції “Проблеми держави та права очима молодих дослідників”, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 5-6 квітня 2001р.

Публікації. По темі дослідження здійснено п`ять публікацій: 1. Основні правила тлумачення статутів англійськими судами // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наукових праць.- К.: КНУ ім. Т. Шевченка, Ін-т міжнародних відносин, 2000.- Вип. 23 (Част. І).- С. 95-101. 2. Історичні умови становлення англійського прецедентного права (ХІ - ХІХст.) // Держава і право: Зб. наукових праць. Юридичні і політичні науки. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України; Спілка юристів України, 2001.- Вип.9.-С.71-77. 3. Прецедентна норма англійського права (теоретичні аспекти) // Держава і право: Зб. наукових праць. Юридичні і політичні науки.- К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України; Спілка юристів України, 2001.- Вип.10.-С.47-53. 4. Винятки з англійської доктрини обов`язковості судового прецеденту // Держава і право: Зб. наукових праць. Юридичні і політичні науки.- К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України; Спілка юристів України, 2001.- Вип.11.- С.23-28. 5. Прецедентне право Англії. Теоретичні аспекти // Наукові записки НаУКМА. Спец. випуск.- К.: КМ Академія, 2001.- Т. 19. (Част. І.) - С. 232-237. (Розгорнуті тези доповіді).

Структура дослідження відповідає його меті та завданням і складається з вступу, чотирьох розділів, які містять дев`ять підрозділів, висновків та списку використаних джерел на 23 сторінках (316 найменувань). Основний текст дисертації викладено на 206 сторінках.

2. Основний зміст роботи

У вступі обгрунтована актуальність дослідження теоретико-правових аспектів функціонування судового прецеденту у правовій системі Англії, визначено мету, завдання, об`єкт та предмет дослідження, його методологічну основу, сформульовано положення, що відбивають наукову новизну дослідження, подано наукове та практичне значення результатів дисертації.

Розділ 1 “Передумови виникнення та особливості розвитку англійського прецедентного права” досліджує причини закріплення прецедентної форми права в англійській правовій системі. В цьому ж розділі подано погляди вчених на структуру правової системи як наукового терміна. У підрозділі 1.1. “Судова влада у правовій системі Англії” з`ясовуються причини набуття англійськими судами правотворчої функції. Розглянуто, яким чином у ХІІ-ХІV ст.ст. виникає та розвивається загальне право, - єдина для всієї Англії сукупність норм, що являла собою модифіковані місцеві звичаї, закріплені у рішеннях королівських судів (прецедентах), які потім застосовувались при розгляді подібних справ. Виникнення загального права обумовлено діяльністю централізованої судової системи, внаслідок створення якої відправлення правосуддя поступово переходить від місцевих судів до королівських.

Повільна зміна кількості видів приписів та форм позовів, відповідно до яких королівські суди приймали справи до свого розгляду, заважала адаптації загального права до розвитку суспільних відносин. Разом з цим це забезпечувало його стабільність, оскільки до ХІХ ст. судді не розглядали попередні судові рішення з схожих питань у якості абсолютно обов`язкових (тим не менш у своїй діяльності вони намагалися не відступати від прецедентів, які вже неодноразово застосовувались їх колегами). Приписи та встановлені форми судового захисту, які протягом століть визначали розвиток та зміст права Англії, призвели до його залежності від процесу, що в подальшому обумовило набуття судами значної автономії від королівської влади та Парламенту. З іншого боку, складність судових процедур створило грунт для дуже раннього становлення та стрімкого розвитку прошарку юристів в англійському суспільстві: вже у ХІІІ ст. найзаможніші з них отримали чимало привілеїв і почали являти собою активну та впливову соціальну групу. Тоді ж з`являється тенденція відбирати суддів королівських судів з числа досвідчених адвокатів, які займалися практикою не менше 16 років.

Після розгляду особливостей розвитку англійської судової системи у період XV-ХІХ ст.ст., аналізується сучасна ієрархія судових органів.

Закріпленню правотворчості в якості однієї з функцій судової влади Англії сприяло: 1.Роль, яку протягом ХІІ-ХІV ст.ст. виконували королівські суди у процесі ослаблення позицій феодалів; 2.Історичні особливості функціонування судів: рання централізованість, швидке здобуття певної незалежності від втручання влади, висока довіра з боку населення; 3. Формування корпусу суддів виключно з досвідчених адвокатів, що дозволило суддям зайняти надзвичайно високе положення в суспільстві.

У підрозділі 1.2. “Становлення прецедентного права Англії” зазначено, що розвиток прецедентного права у ХІІ-ХІХ ст.ст. характеризувався повільністю, наступництвом та великою роллю окремих суддів вищих судів: Е. Кока, Менсфілда та ін.

Подано аналіз співіснування загального права з паралельними системами норм, які діяли в Англії в різні часи: канонічним правом, торговельним правом, римським правом, правом справедливості, актами Парламенту. Вказано, що рецепції римського права запобігли такі фактори: а) формалізованість процедур загального права, що заважала безпосередній імплементації будь-яких конструкцій, породжених іншими правовими системами (зокрема, внаслідок існування приписів всі спори судами загального права розглядалися в якості публічно-правових, у той же час більшість норм римського права мала приватно-правовий характер); б) протидія з боку адвокатських гільдій та судів загального права; в) незначна роль університетів (де викладалося римське право) у підготовці юридичних кадрів. Але загальне право не уникнуло побічного впливу римського права спочатку завдяки роботі Брактона (1250р.), а пізніше - діяльності Суду канцлера, торговельних та церковних судів.

У висновках розділу вказується, що виникненню, розвитку та закріпленню в Англії прецедентної форми права сприяло дві причини. Перша полягає у провідній ролі вищих судів (а не короля і не Парламенту) у процесі створення і розвитку єдиного права Англії. Наступною причиною є існування в Англії сприятливих для прецедентної форми права історичних та соціальних умов, які знайшли свій вираз у наступному:

1. Відсутність значного впливу римського права;

2. Сприйняття Парламентом концепцій, принципів та термінології загального права, взяття його за основу при складанні текстів статутів;

3. Існування впливового, добре організованого прошарку юристів (адвокатів та суддів), яких задовольняла саме прецедентна форма права, адже її функціонування постійно вимагало їх безпосередньої участі;

4. Той факт, що найбільш важливі для англійського суспільства земельні відносини були врегульовані переважно прецедентним правом і влада не була зацікавлена у кардинальній зміні існуючих порядків у цій сфері;

5. Відповідність характерних особливостей функціонування права в формі судового прецеденту (наступництво, генетичний зв`язок з традиціями і звичаями, прагматизм та консерватизм конструкцій і т.д.) психогенотипу англійської нації;

6. Здатність самого прецедентного права забезпечувати стабільність правового регулювання, завдяки властивості плавно, із збереженням форми, адаптуватись до нових економічних відносин.

Розділ 2 “Судовий прецедент як компонент правової системи Англії” висвітлює характерні риси прецедентної норми права, уточнює та формує понятійний апарат, здатний об`єктивно відобразити особливості прецедентної форми права, розглядає підходи англійської юридичної науки до прецедентної форми судової правотворчості, аналізує місце судового прецеденту у системі джерел (форм) права Англії.

У підрозділі 2.1. “Прецедентна норма англійського права” автором вказується на недостатність розгляду судового прецеденту як взірця для вирішення схожих справ. Функціонування англійського судового прецеденту забезпечується доктриною прецеденту, що складається з правил та принципів застосування прецеденту, сформульованих у процесі багатовікової практики судів. Основою доктрини прецеденту є принцип stare decisis (“вирішити так, як було вирішено раніше”). Сила принципу stare decisis поширюється не на все рішення, обов`язковим є тільки правовий принцип аргументації судді (ratio decidendi). Необов`язкова частина рішення має назву obiter dictum (попутно сказане). Ratio decidendi являє собою прецедентну норму права. Ratio decidendi майже ніколи не виділяється у тексті рішення і тому його не можна ототожнювати з протоколом судового рішення. Прецедентного характеру може набути рішення одного з вищих судів, яке включено до звітів. У дисертації судовий прецедент та прецедентна норма розглядається як форма та зміст, виходячи з цього пропонуються авторські визначення цих двох явищ.

Доведено, що судовий прецедент, тобто результат вирішення конкретного спору, за своїм змістом не може ототожнюватись з судовою практикою, тобто сукупністю судових рішень по певній категорії справ.

Розглянуто проблеми класифікації судових прецедентів за різними критеріями. Зазначено на важливості їх поділу на креативні (які створюють нову норму права) та деклараторні, які уточнюють вже існуючу прецедентну норму або визначають порядок застосування неоднозначного положення закону (так звані прецеденти тлумачення). Відповідно до цього автор виділяє два види прецедентної форми судової правотворчості: безпосередню та похідну.

Зазначено, що для формування повного змісту прецедентної норми права нерідко необхідно декілька прецедентів, де вона уточнюється, деталізується відносно різних комбінацій обставин спору. Далі з`ясовано особливості її внутрішньої структури у порівнянні з нормою-правилом поведінки, закріпленої в законі.

Прецедентна норма права та норма закону відрізняються за суб`єктом правотворчості, що їх встановлює; за способом виникнення; за способом формального закріплення свого змісту.

Автор вважає, що прецедентне право - це комплексне явище, яке слід розуміти одночасно як:

1) сукупність юридичних норм, що містяться у судових прецедентах;

2) правові ідеї та принципи, якими керуються судді при створенні нових норм;

3) правила застосування прецедентів (доктрина прецеденту);

4) особливий стиль юридичного мислення. Це визначення відображає специфіку діяльності суду як суб`єкта правотворчості, який здійснює цю функцію в процесі розгляду справ та у нерозривному зв`язку із застосуванням створених ним норм до конкретних правовідносин.

Нормам прецедентного права притаманний низький рівень системності та високий ступінь нормативності. Крім цього прецедентне право Англії:

1. Є, поряд з законодавством, основним джерелом (формою) англійського права;

2. За своїм змістом історично складається з норм загального права та норм права справедливості;

3. Розвивається суддями за принципом аналогії, який знаходить свій вираз у поширенні дії прецедентної норми на вирішення схожих справ;

4. Розвивається із збереженням послідовності та наступництва;

5. Містить у собі всі базові принципи англійського права, його понятійний апарат;

6. Внаслідок особливостей своєї еволюції та застосування залежить від власної історії.

У підрозділі 2.2. “Судовий прецедент і англійські вчення про право” вказано, що в Англії продовжує зберігати свою силу деклараторна теорія прецеденту, згідно якої судді не створюють норми, а лише знаходять їх та проголошують у своїх рішеннях. Разом з тим у ХІХ ст. набуває поширення позитивістський погляд на дії судді: за ним визнається повноцінна правотворча функція, яка реалізується при вирішенні справи за умови відсутності відповідного прецеденту або положення закону і відрізняється від аналогічної діяльності законодавчого органу своєю послідовністю, наступництвом, зв`язаністю фактами справи та вимогами принципу stare decisis. Тому внесення радикальних змін до права вважається прерогативою Парламенту.

В Англії професійна правосвідомість суддів вищих судів часто носить безпосередньо правоутворюючий характер, оскільки вона матеріалізується у записах судових рішень, які набувають статусу прецеденту. При створенні нової норми суддя керується принципами прецедентного права: справедливістю, гуманністю, раціональністю та суспільною доцільністю (яка іноді має більшу вагу, ніж справедливість).

Єдиним для англійської наукової літератури є розгляд прецедентної форми правотворчості в якості побічного акту правосуддя, а звідси - визнання її несамостійного характеру.

У підрозділі 2.3. “Взаємодія закону та судового прецеденту в сучасному англійському праві” встановлено, що значення статуту як джерела (форми) права Англії залежить від прецедентного права, оскільки, по-перше, основні принципи англійського права закріплені прецедентами, а по-друге, закон для практичної реалізації змісту своїх приписів постійно вимагає діяльності суддів, які тлумачать його положення при розгляді спорів. У результаті такого тлумачення (інтерпретації) виникають прецеденти тлумачення. Далі розглянуто всі засоби судового тлумачення статутів, які поділяються англійськими авторами на: принципи, підходи, правила, презумпції, зовнішні та внутрішні допоміжні засоби тлумачення.

Автор приходить до висновку, що судовий прецедент продовжує відігравати основну роль у системі джерел (форм) англійського права, незважаючи на значну активізацію законодавчої діяльності у ХХ ст. і повноваження Парламенту скасовувати дію будь-якого прецеденту.

Розділ 3 “Англійська доктрина судового прецеденту” присвячений дослідженню принципу stare decisis і особливостей застосування судами прецедентної норми права. У підрозділі 3.1. “Застосування норми прецедентного права” зазначено, що доктрина прецеденту виступає як юридичний механізм дії всього прецедентного права, а прецедентна норма є об`єктом її впливу.

Принцип stare decisis закріплений прецедентами. Сьогодні він застосовується наступним чином: при розгляді певної справи суд зобов'язаний слідувати ratio decidendi прецеденту вирішення вищим за нього судом схожої справи, а апеляційні суди, крім Палати лордів, за загальним правилом (з якого існують виключення) зв'язані своїми попередніми прецедентами. Повного визнання доктрина прецеденту набула тільки у ХІХ ст. В якості причин її виникнення дисертантом вказуються наступні фактори.

1. Модернізація системи форм позовів призвела до втрати загальним правом визначеності та стабільності.

2. Судова реформа ХІХ ст. створила судову ієрархію, відповідно до якої можна було чітко визначати юридичну силу того чи іншого прецеденту.

3. Заснування у 1865 р. Об'єднаної ради з видання судових звітів стало причиною упорядкування їх видання та підвищення рівня викладення ними текстів прецедентів.

Основну увагу підрозділу приділено питанням застосування прецедентної норми права вищими судовими органами Англії. При цьому доведено, що єдиного загальновизнаного способу відокремлення ratio decidendi від obiter dictum не існує, однак в будь-якому випадку прецедентна норма пов`язана з істотними обставинами справи, при розгляді якої було винесено рішення. У дисертації obiter dictum визначається як висловлене суддею правове положення з приводу справи, яке не має нормативного характеру, оскільки або лише коментує ratio decidendi, або хоча і має ознаки ratio decidendi, але не відноситься до фактів справи, що розглядається.

Встановлено, що процесу безпосереднього застосування норми прецедентного права передує дві дії: а) пошук прецеденту (частіше за все декількох) вирішення спору з схожими обставинами; б) виокремлення норми з тексту прецеденту.

Застосування норми прецедентного права відрізняється від застосування норми закону за “площиною” здійснення всіх операцій. Вплив норми закону на спірну ситуацію має вертикальний характер, оскільки вона (норма) являє собою абстрактний припис з побічною вказівкою на коло відносин та суб`єктів, які підпадають під її дію, таким чином її диспозиція розповсюджується на досить невизначену сферу конкретних ситуацій. Натомість прецедентна норма має горизонтальний характер взаємозв`язків з об`єктом свого регулювання, оскільки останнє здійснюється за принципом “від прецеденту до прецеденту”. Приписи прецедентного права не лише базуються на спірних ситуаціях, але і виникають у результаті їх судового вирішення. Тому прецедент не тільки містить норму права, а й пропонує ще і приклад її застосування до конкретних фактів та обставин.

У підрозділі 3.2. “Дія принципу stare decisis” розглянуто загальні правила доктрини прецеденту, при цьому класифіковано та досліджено винятки з доктрини прецеденту, серед яких слід виділяти: переконуючі прецеденти; відкинуті прецеденти; прецеденти, які відрізняються за фактами; прецеденти, прийняті внаслідок недбалості.

Наведено перелік як позитивних рис прецедентного врегулювання суспільних відносин (визначеність, передбачуваність, здатність до саморозвитку, врахування конкретних обставин, практичність, здатність до пристосування до нових суспільних відносин), так і негативних (жорсткість, загроза непослідовності розвитку права, громіздкість, складність).

Доведено, що особливий стиль юридичного мислення, притаманний прецедентному праву, обумовлений дією доктрини прецеденту. Основу цього стилю мислення складають специфічні засоби, що поділяються на: а) інтуїтивні (адже часто буквальний аналіз тексту прецеденту не дає відповіді на питання про зміст норми, яку він містить); б) логічні (аналогія, індукція, метод зведення до абсурду, міркування за взірцем).

Функціонування доктрини забезпечується взаємодією наступних факторів: а) звітами судових рішень (включення певного рішення до звіту надає йому прецедентного характеру і шляхом викладення фактів справи визначає сферу застосування норми, що в ньому міститься); б) судовою ієрархією (яка допомагає визначити юридичну силу прецедентної норми в залежності від становища суду, в рішенні якого вона міститься та становища суду, що розглядає схожу справу); в) особливим стилем юридичного мислення (ним забезпечується з`ясування суддею змісту норми права та обгрунтування її застосування або не застосування при вирішенні справи).

Наприкінці вказується, що деталізованість норм прецедентного права, їх зв`язаність з життям дозволяє цілеспрямовано і чітко здійснювати правове регулювання, враховуючи весь спектр типових ситуацій, які потребують встановлення еталону поведінки для їх учасників.

Розділ 4 “Прецедент у діяльності судових органів України” комплексно розглядає проблему прецеденту у вітчизняній судовій системі. У підрозділі 4.1. “Конституційний Суд України” автор приходить до висновку, що рішення Конституційного Суду України, якими скасовуються правові акти (або їх частини) на підставі їх неконституційності, а також рішення щодо офіційного тлумачення Конституції та законів, відносяться до джерел (форм) права України. Таким чином у вказаних випадках цей орган займається правотворчістю.

Далі здійснено порівняльний аналіз між рішенням Конституційного Суду та англійським судовим прецедентом. В якості схожих рис вказується на те, що вони є актами судової влади, які виникають у результаті розгляду справи і мають нормотворчий характер, що виражається у тому, що вони є загальнообов`язковими і такими, що змінюють чинне право. В свою чергу між цими явищами є і відмінності: різні формальні підстави судового провадження; прецедент не може напряму визнавати недійсним закон або його частину; різна роль та розташування норми у тексті рішення: у судовому прецеденті вона являє собою принцип вирішення спору і міститься в аргументації судді, а у рішенні Конституційного Суду - у резолютивній частині.

Після цього наголошено на правотворчому характері також і рішень судів загальної юрисдикції, якими скасовуються нормативно-правові акти на підставі їх невідповідності чинному законодавству. Основним фактором, що не дозволяє ототожнювати з судовим прецедентом такі рішення судів загальної юрисдикції та рішення Конституційного Суду, є якісні характеристики норми права, що міститься в них: така норма не може вважатися прецедентною, оскільки являє собою не принцип вирішення спору, а є метою діяльності суду, що оформлюється у резолютивній частині рішення. Виходячи з специфічної правової природи вказаних рішень (які є актами правотворчості у формі судових рішень, але при цьому не є судовими прецедентами), автор пропонує називати їх “квазіпрецедентами”.

Створення прецедентної норми є побічним результатом судового вирішення звичайного спору, в той час як квазіпрецедентна норма виникає внаслідок: а) винесення Конституційним Судом рішення, єдиною метою якого є офіційна інтерпретація положення Конституції або закону; б) винесення Конституційним Судом або судом загальної юрисдикції рішення, єдиною метою якого є визнання недійсним нормативно-правовий акт (або його частину) на підставі його невідповідності законодавству.

У підрозділі 4.2. “Суди загальної юрисдикції” вказується, що за своїм змістом рішення апеляційних інстанцій по так званим “принциповим справам” (тим, що найбільш гостро виявляють спірні питання застосування закону і набувають авторитету завдяки переконливості та аргументованості вираженої в них позиції суду) схожі з деклараторними прецедентами; а рішення, якими усуваються прогалини у праві - з креативними прецедентами. Однак такі акти судів України не є прецедентом, оскільки не співпадають з ним за своїм функціональним призначенням, тобто не мають ніякого офіційно визнаного значення для розгляду аналогічних спорів у майбутньому.

Суддя, застосовуючи спірну норму, завжди орієнтується на попереднє вирішення цього питання вищим судом, проте він не вправі обгрунтовувати свою позицію посиланням на таке рішення. Тому рішення по “принциповим справам” мають лише “неформально-обов`язковий” характер.

Схожою є ситуація з судовими рішеннями, якими усуваються прогалини у праві: навіть якщо схилитися до думки, що суд при застосуванні аналогії створює нову норму, про віднесення таких рішень до прецедентів не можна говорити до моменту, коли на законодавчому рівні не буде закріплено обов`язковість цієї норми при розгляді подібних спорів у майбутньому.

Розглядаючи статус роз`яснень Пленуму Верховного Суду України та Президії Вищого господарського суду України, автор вказує на те, що до липня 2001р., тобто дати набуття чинності змінами до законодавства про судоустрій, ці роз`яснення, зважаючи на їх обов`язковий характер, являли собою нормативно-правові акти, але не судові прецеденти.

Далі визначаються причини недоцільності і неможливості сприйняття ідеї судового прецеденту на даному етапі розвитку української правової системи. Разом з тим у дисертації вказано на неминуче зростання значення прецедентних проявів у правовій системі України, які згодом мають стати основною формою конкретизації положень закону.

Висновки

1. Дисертаційним дослідженням доведено, що судовий прецедент є ядром правової системи Англії. Він відіграє ключову роль у всіх основних сферах правової системи: правоутворенні, правозастосуванні, праворозумінні. Це знаходить свій вираз у наступному.

- Завдяки наступництву у розвитку права Англії, основним джерелом якого до ХІХ ст. була діяльність королівських судів та Суду канцлера, всі фундаментальні положення та принципи сучасного англійського права, його понятійний та термінологічний апарат, закріплений у прецедентах.

- Сфера дії доктрини прецеденту поширюється і на результати застосування суддями актів законодавства. Тому значні повноваження суддів при тлумаченні положень статутів при вирішенні спорів призводять до того, що саме судді визначають зміст і сферу дії норм статутів, оскільки їх рішення набувають прецедентного характеру, які при виникненні схожих спорів розглядаються як обов`язковий приклад тлумачення неоднозначного положення статуту і тому фактично стають його частиною.

- Судовий прецедент та доктрина його застосування обумовлюють особливий стиль мислення юристів, який характеризується зосередженістю на процесуальних моментах, широким використанням аналогії, індукції, а також інтуїтивних засобів, що грунтуються на багатих традиціях англійського права.

- Судовий прецедент детермінує особливе значення професійної правосвідомості англійського судді вищого суду: з одного боку вона є визначальним чинником у правотворчій діяльності (в той час як у країнах романо-германської правової сім`ї провідне місце у цьому процесі займає науковий рівень правосвідомості), а з іншого - вона формує і юридичну науку, оскільки є одним з її основних постачальників нових ідей, конструкцій та понять. Тобто вплив судового прецеденту не обмежується механізмом правового регулювання, а й має особливе значення як для узагальнюючих теоретико-правових і філософських концепцій, так і для галузевих досліджень англійського права (які по суті являють собою коментар до відповідних прецедентів).

2. При існуванні судового прецеденту судді одночасно застосовують, створюють та пізнають право. В Англії зловживанням з боку суддів у процесі правотворчості запобігають дві групи факторів: історичні та організаційні. Історичні полягають у тому, що правотворчість притаманна англійській судовій владі ще з самого початку її становлення і тому на сьогодні створена своєрідна культура судового правоутворення. Організаційні: 1. Функціональна автономність судової влади, яка виражається у повноваженні вищих судів встановлювати процесуальні правила розгляду спорів та у проведенні ними самостійної політики по формуванню суддівського корпусу; 2. При вирішенні спору збирає та досліджує докази не суддя, а сторони справи; 3. Прецедентного характеру можуть набути лише рішення вищих судів, що в свою чергу обумовлює: а) професіоналізм та високий ступінь матеріального забезпечення суддів; б) колегіальний спосіб прийняття рішень; 4. Процес правотворчості є прозорим, оскільки завдяки включенню тексту прецеденту до судового звіту аргументація кожного з суддів є відкритою для аналізу та критики; 5. Парламент своїм статутом вправі скасувати дію будь-якого прецеденту.

3. Залежність правової системи Англії від судового прецеденту обумовлює методологічні особливості дослідження англійського права, яке має здійснюватись при комплексному аналізі наступних трьох аспектів об`єкту, що досліджується.

Системний аспект. Оскільки прецедентна форма права є результатом діяльності вищих судів, основним призначенням яких є розгляд спорів, вона має певну специфіку (залежність від судової ієрархії, від особливого стилю юридичного мислення, від характеру взаємодії законодавства і прецедентного права та ін.). Тому будь-яке дослідження англійського права для повного досягнення своєї мети має відбуватися у розрізі всієї правової системи.

Історичний аспект. З огляду на те, що прецедентне право внаслідок особливостей розвитку та функціонування, є невід`ємним від свого минулого, при розгляді будь-якого питання, що стосується англійського права, звернення до історії є надзвичайно важливим чинником.

Процесуальний аспект. Вивчення інститутів та конструкцій англійського права (навіть якщо вони врегульовані виключно статутами), потребує звернення до прецедентів, юридична сила яких та особливості застосування визначаються правилами доктрини прецеденту. Тому при дослідженні англійського права (як прецедентного, так і статутного) слід враховувати його залежність від процесу.

4. Світові тенденції у напрямку зближення основних правових сімей, яке виражається у зростанні ролі судів у правоутворенні у країнах романо-германської правової сім`ї на фоні збільшення питомої ваги законів у державах англо-американської правової сім`ї, є підтвердженням того, що майбутнє розвитку правової системи окремої держави - за поєднанням закону та судового прецеденту, що призведе до ефективності дії всього механізму правового регулювання. Однак запровадження прецедентного права в Україні повинно являти собою поступовий та багатовекторний процес, пов`язаний з укріпленням незалежності судової влади, підвищенням професійних вимог до суддів (особливо вищих судів), забезпеченням належного рівня правової культури населення.

Процедура включення судового прецеденту до системи джерел (форм) права України має грунтуватись на таких принципах.

1. Судовий прецедент - друге за юридичною силою джерело (форма) права після закону.

2. Прецедентами можуть стати лише рішення (вироки) Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів.

3. Критерії відбору судами своїх рішень, які стають прецедентами, а також порядок їх офіційної публікації, закріплюється у законі.

4. Верховний Суд вправі скасувати будь-який прецедент, у тому числі і власний.

5. Судовий прецедент не має зворотньої сили.

6. Правила застосування прецеденту встановлюються спеціальним законом.

7. Застосування прецеденту при розгляді кримінальних справ є обмеженим.

Размещено на Allbest.ru