Релігійні організації як суб’єкти цивільного права

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний університет внутрішніх справ

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Спеціальність 12.00.03 - цивільне право та цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право

Релігійні організації як суб'єкти цивільного права

Фучеджі Вєсна Дмитрівна

Харків - 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському національному університеті внутрішніх справ, МВС України.

Науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент Резніченко Семен Васильович, Одеський юридичний інститут ХНУВС, начальник кафедри цивільного права та процесу.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор Ромовська Зореслава Василівна, Київський інститут адвокатури, професор кафедри цивільного права;

кандидат юридичних наук, доцент Борисова Валентина Іванівна, Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого, завідувач кафедри цивільного права № 1.

Провідна установа: Науково-дослідний інститут приватного права і підприємництва, відділ цивільного права, Академії правових наук України, (м. Київ).

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Кириченко В.Є.

Анотація

Фучеджі В.Д. Релігійні організації як суб'єкти цивільного права. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 - цивільне право та цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. - Харківський національний університет внутрішніх справ, Харків, 2006.

Роботу присвячено дослідженню юридичної особистості релігійних організацій. До їх конститутивних ознак віднесено: напрям чи сферу діяльності, порядок створення; специфіку засновницьких документів; суб'єктивні права та юридичні обов'язки засновників, специфіку майнової основи та відповідальності за борги; порядок управління релігійною організацією як юридичною особою; порядок припинення, ліквідації релігійної організації як юридичної особи; канонічну ієрархічну залежність. Розроблено доктринальне поняття “релігійна організація” як функціональний різновид добровільної, відносно самоправної некомерційної юридичної особи, яка створена на засадах рівності з метою спільного відправлення релігійних культів та поширення релігійних переконань на основі систематизованого віровчення та наділена не забороненим законом відповідним майновим забезпеченням своєї діяльності.

У висновках автор сформулював напрямки застосування отриманих результатів при врегулюванні правового становища релігійних організацій, пропонує рекомендації та пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства та правозастосовчої практики.

Ключові слова: юридична особа, організаційно-правова форма, релігійна організація, правоздатність, дієздатність.

Аннотация

Фучеджи В.Д. Религиозные организации как субъекты гражданского права. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.03 - гражданское право и гражданский процесс; семейное право; международное частное право. - Харьковский национальный университет внутренних дел, Харьков, 2006.

Диссертация посвящена исследованию юридической личности религиозных организаций. Среди её конститутивных признаков выделены: направление и сфера деятельности, порядок создания; специфика учредительных документов; субъективные права и юридические обязанности учредителей, специфика имущества и ответственности; порядок управления; порядок прекращения, ликвидации; каноничная иерархическая зависимость. Религиозная организация автором определена как функциональная разновидность добровольного, относительно самоуправного некоммерческого юридического лица, созданного на основе равенства с целью общего отправления религиозных культов и распространения религиозных убеждений на основе систематизированного вероучения и наделенная не запрещенным законом имущественным обеспечениям своей деятельности.

На основе европейских подходов автор принципиально отказывается от концепции правосубъектности юридических лиц как проявления атавизма в праве и указывает, что юридические лица имеют общую правоспособность, а дееспособность приобретают на основе генерального или специального разрешения. Специфика правоспособности религиозных организаций заключается в подчиненности идеологии, внутренним корпоративным установлениям как императивам. Интерес учредителей религиозных организаций обусловлен каноничными предписаниями и они не могут заниматься иной деятельностью кроме той, что определена религиозными центрами.

Классификация религиозных организаций проведена по религиозной принадлежности, территории деятельности, национальности юридического лица, основаниям членства и способах образования, цели деятельности, составу учредителей, объему прав на переданное имущество, способах выделения имущества.

Диссертантка выходит из того, что правовое положения юридического лица проявляется в имущественной сфере: относительно прав на имущество и специфики имущественной ответственности и международного принципа уважения частной собственности, предписаний норм канонического права. Важной чертой правового режима имущества религиозных организаций является его межотраслевой характер, урегулированность нормам светского и канонического права. Регулирование отношений относительно них не замыкается рамками лишь определенной отрасли права.

Специфика структуры религиозных организаций проявляется в предоставлении им юридически обеспеченных возможностей определять свою иерархическую структуру в соответствии с внутренними установлениями культа; во взаимовлиянии канонических органов и органов управления при принятии решений; в многообразии подходов к членству в религиозной организации. Отмечается, что организационно-правовая форма характеризует имущественные и организационные аспекты внутренних связей, порядок формирования и использование имущества субъекта, особенности взаимодействия учредителей и организации, приемы и способы управления и их особенности. Выбор организационно-правовой формы религиозной организации обусловлен видом религии и определен нормами церковного и светского права.

Автор указывает на направления применения полученных результатов при регулировании правового положения религиозных организаций, предлагает рекомендации и предложения по совершенствованию действующего законодательства и правоприменительной практики.

Ключевые слова: юридическое лицо, организационно-правовая форма, религиозная организация, правоспособность, дееспособность.

Annotation

Fuchedzi V.D. Religious organizations as the subjects of Civil Law. Manuscript.

The present thesis is presented for a candidate's degree of jurisprudence on the specialization 12.00.03 - Civil Law and Civil Process; Family Law; International Private Law - Kharkiv National University of Home Affairs, Kharkiv, 2006.

The present work deals with the investigation of a legal person of religious organizations. The constitutive features of these organizations are as follows: direction or field of activity, formation procedure; specification of founding documents; subjective law and legal obligations of founders, specification of property foundation and responsibility for debts; procedure of control for a legal person ; procedure of cessation , liquidation of a legal person; canonical hierarchical dependence. The doctrinal notion “religious organization” is defined as a functional variety of voluntary, relatively capable, non-commercial legal person who has been established on the grounds of equality with the purpose of mutual performance of religious cults and expansion of religious beliefs on the basis of systemized dogma and endued by an unprohibited , under the Law, correspondent property security of his activity.

Summing up the author has formulated the directions of application of the received results regulating legal state of religious organizations, offers recommendations and proposals as to improvements of the current legislation and use of practice of law.

Key words: legal person, legal-organizational form, religious organization, legal capacity, legal competence.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Сучасна суспільно-політична ситуація в Україні, кардинальні зміни, які відбуваються в духовній сфері життя соціуму та особистості, суперечливі процеси “релігійного відродження”, відносини між державою і церквою, конфліктний характер міжконфесійних відносин особливо актуалізували в суспільній свідомості одну з головних проблем, що посідає окреме місце в системі прав і свобод людини - проблему свободи совісті. Незалежна Україна визнала свободу віросповідання однією з найголовніших свобод людини, які має гарантувати та захищати держава, що прямо закріплено в Конституції України від 28 червня 1996 р., у ст.3 якої встановлено, що людина, її життя і здоров'я, честь та гідність, недоторканність і безпека визнані в Україні найвищою соціальною цінністю, а права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Зокрема кожен має право на свободу світогляду і віросповідання, що включає в себе свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Засобами реалізації такого права визнано церкву і релігійні організації, які відокремлені від держави (ст. 35 Конституції України). Спілки людей з колективного здійснення свободи совісті, які називаються релігійними організаціями, і досі є певною terra incognitа у вітчизняному цивільному праві.

Провідні вчені-романісти стверджують, що саме колегії релігійного характеру (жрецькі колегії Стародавнього Риму) слугували прообразами юридичних осіб взагалі. Однак за більш ніж двотисячну історію існування їх місце в правовій системі держави визначалось і визначається неоднозначно, а їх правове становище обумовлено нормами як приватного, так і церковного права. Суспільно-політичні процеси в Україні з моменту отримання незалежності докорінно змінили ставлення до релігії та до релігійних громад. Навіть державні діячі звертаються у своїх справах за благословенням церкви. Отже, ці зміни стосовно місця церкви в суспільстві потребують наукового осмислення й виваженого підходу.

З моменту прийняття Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації” як засобу реалізації політики соціального партнерства між державою і релігійними громадами він виявив низку внутрішніх суперечностей, а з прийняттям нового Цивільного кодексу України стали виявлятися й зовнішні суперечності. Легітимне поняття релігійної організації не охоплює їх функціональні ознаки як специфічних суб'єктів права. Досить неоднозначна їх дієздатність, специфіка залежності їх діяльності від внутрішніх настанов культу та визнаних світових релігійних центрів. Не чітко визначеною є майнова основа їх діяльності, правова природа пожертв та зборів за відправлення культових обрядів. Їх майнова відокремленість має певну специфіку, яка досі ніким не встановлена. Відсутнє правове поле припинення релігійних організацій. Наведене зумовлює актуальність проблематики, необхідність дослідження правового становища релігійних організацій, а отже і вибір його напрямків, предмета, об'єкта та задач.

Інтерес до проблем організаційного забезпечення свободи совісті, пошуку оптимальних моделей взаємодії держави та релігійних об'єднань не послаблюється. Однак досі, основне спрямування робіт було присвячено аналізу забезпечення конституційних прав громадян на свободу совісті та віросповідання (Т.Ю. Архирейська, І.А. Куніцин, Г.П. Лупарьов, Ю.А. Розенбаум, Г.Г. Черемних та ін.). Значна кількість досліджень стосується також розроблення інституту юридичної особи (С.М. Братусь, І.П. Грешников, О.С. Йоффе, О.О. Красавчиков та ін.). Але комплексні дослідження участі релігійних організацій у цивільних правовідносинах в Україні досі відсутні, тому що специфіка правового становища релігійних організацій як суб'єктів цивільного права окремо на монографічному рівні досі не розглядалась.

У цивілістичній літературі лише останнім часом ця проблематика віднайшла відображення в роботах І.М. Кучеренко, а поряд із нашою темою майже аналогічна затверджена в ОНЮА Кривенко Ю.В., але зіставлення планів досліджень дає підстави вважати, що їх напрями відрізняються.

На підставі викладеного можна зробити висновок, що питання, пов'язане зі взаємодією держави і релігійних організацій як засобом реалізації права на свободу світогляду і віросповідання, що має істотну цінність, є актуальним із теоретичної та практичної точок зору, а тому є всі підстави для його дослідження на рівні дисертаційної роботи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано на кафедрі цивільно-правових дисциплін Харківського національного університету внутрішніх справ відповідно до досліджень юридичної науки, затверджених загальними зборами Академії правових наук України, розділу 1 тематики пріоритетних напрямків фундаментальних і прикладних досліджень вищих навчальних закладів і науково-дослідних установ МВС України на період 2002-2005 рр., затверджених наказом МВС України від 30.06.2002 № 635, п. 1.7 Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ (протокол № 4 від 5 січня 2001 р.) та комплексної цільової програми кафедри цивільно-правових дисциплін НУВС “Удосконалення цивільно-правового механізму регулювання приватних відносин в умовах адаптації національного законодавства”.

Мета та задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є встановлення на підставі системного аналізу чинного законодавства та юридичної практики правового становища субінституту релігійних організацій як суб'єктів цивільного права, а також розроблення рекомендацій щодо його вдосконалення.

У зв'язку з цим задачами, що постали перед автором є: аналіз позитивного права та визначення його концептуальних засад стосовно регулювання діяльності релігійних організацій; уточнення легітимного та доктринального визначення дефініції релігійної організації як суб'єкта цивільного права; проведення класифікації цих суб'єктів цивільного права залежно від юридично значимих ознак; установлення особливостей загальної та спеціальної правоздатності релігійних організацій; визначення правового режиму їхнього майна; розроблення пропозицій щодо вдосконалення чинного цивільного та спеціального законодавства, а також рекомендацій стосовно практики його застосування.

Об'єктом дослідження є цивільні правовідносини за участю релігійних організацій та їх правове становище як суб'єктів цивільного права.

Предметом дослідження є норми актів цивільного законодавства та церковного права, що визначають правове становище юридичних осіб та релігійних громад, правозастосовча та судова практика, наукова доктрина, інші публікації.

Методи дослідження. Основою дослідження є загальнонауковий діалектичний метод із системно-структурним підходом до вивчення матеріалу та одержаних унаслідок цього висновків, а також спеціальні наукові методи логічного, порівняльного та історичного аналізу, які в сукупності були застосовані для з'ясування правової природи і видіврелігійних організацій як суб'єктів цивільного права, а також визначення основних ознак релігійних організацій як юридичних осіб.

При цьому, метод історичного аналізу застосовувався, головним чином, для проведення аналізу законодавства СРСР та ряду зарубіжних країн у сфері охорони права на свободу світогляду та віросповідання, визначення тенденцій та характеру їхнього розвитку, а також для аналізу позитивного права та визначення його концептуальних засад стосовно регулювання діяльності релігійних організацій.

Метод логічного аналізу використовувався при дослідженні змісту норм, що регулюють відносини щодо діяльності релігійних організацій, а також для уточнення легітимного та доктринального визначення дефініції релігійної організації як суб'єкта цивільного права.

Метод системно-структурного аналізу служив для з'ясування основних ознак релігійної організації як суб'єкта цивільного права, а також для проведення класифікації релігійних організацій як суб'єктів цивільного права, залежно від юридично значимих ознак.

Використання методу порівняльного аналізу дало змогу встановити особливості правоздатності та правового режиму майна релігійних організацій.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим комплексним цивілістичним дослідженням, присвяченим феномену релігійної організації з позиції релігійних доктрин та легітимної конструкції юридичної особи взагалі та об'єднань фізичних осіб зокрема.

Обґрунтовано, що для забезпечення прозорості діяльності релігійних організацій чинне законодавство повинне містити ряд принципових положень: легітимності діяльності лише тих організацій, що зареєстровані та діють у встановленому порядку, урахування церковних та інших концесійних вимог лише для централізованих концесій. Усі інші, що діють у підпіллі і поширюють вчення, що становлять загрозу для людини і суспільства, повинні бути припинені. Дістала подальшого розвитку теза, що корпоративна сутність релігійних організацій має ряд особливостей, які проявляються у їх правоздатності, яка є функціональною, дієздатності та меті діяльності - задоволення релігійних потреб людей у забезпеченні свободи віросповідання через колективні форми відправлення релігійних культів.

Найбільш вагомими результатами дисертаційного дослідження автор уважає такі.

1. Уперше запропоновано положення, що для забезпечення прозорості діяльності релігійних організацій статтю 7 Закону України ”Про свободу совісті та релігійні організації” варто доповнити застереженням про те, що зазначене в ч. 1 правило не поширюється на релігійні об'єднання, що не належать до ієрархічної та інституційної структури. Уважаємо, що це не суперечить свободі совісті, а лише запобігає появі нових “месій”.

2. Уперше встановлено, що дієздатність релігійної організації формується загальним чи спеціальним дозволом. Релігійна організація може вчиняти правочини, стосовно яких не потрібні спеціальні рішення, та ті, на які вона в установленому порядку отримала спеціальні дозволи, а тенденція визнання за юридичними особами загальної правоздатності та дієздатності в Цивільному кодексі України і в цивільних кодексах інших країн є виправданою.

3. Зроблено висновок про відсутність у релігійної організації, як юридичної особи власного інтересу. Вона здійснює свою діяльність в інтересах засновників. Проведення в законодавстві положень про власний інтерес релігійної організації призведе до внутрішніх суперечностей та можливості релігійної організації діяти супроти волі та інтересів її засновників.

4. Уточнено, що специфіка дієздатності релігійної організації проявляється на режимі її майна. На сакральне рухоме та нерухоме майно не можуть бути звернені стягнення за вимогами кредиторів. Важливою рисою правового режиму майна релігійних організацій є те, що він має міжгалузевий характер і встановлений як нормами світського, так і нормами канонічного характеру.

5. Установлено, що при передачі майна релігійній організації визначально йдеться про пожертву, і тут виникають її зобов'язання з використання переданих цінностей за їх цільовим призначенням.

6. Визначено напрям ідентифікацій релігійної організації як суб'єкта цивільного права і зокрема її сутнісних, характерних та юридично значущих ознак. Такі ознаки можуть мати два рівні: 1) як юридичні особи взагалі чи їх відокремлені підрозділи, 2) як різновид перших і других. Очевидно, що перша група ознак підпадає під визначення юридичної особи взагалі, а друга визначає окремі види юридичних осіб.

7. Розроблено авторське поняття релігійної громади як “структурного підрозділу централізованої релігійної організації громадян одного й того ж культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об'єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб”. У такій редакції могла б бути викладена ч. 1 ст. 8 Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації”. Додатково слід уточнити, що членами релігійної громади можуть бути й інші особи, які беруть участь у її діяльності і виконують свої зобов'язання.

8. Пропонується з метою обмеження втручання у здоров'я дитини на законодавчому рівні чітко визначити віковий критерій членства в релігійній громаді та здійснення обрядів з утручанням у здоров'я.

9. Обґрунтовано доцільність у ст. 20 Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації” передбачити правила, що центральні релігійні центри та управління є поручителями за грошовими зобов'язаннями релігійних громад та інших підпорядкованих їм установ. Якщо релігійна організація не є централізованою, то забезпечення її зобов'язань здійснюється в установленому порядку.

Практичне значення одержаних результатів полягає, насамперед, у тому, що на підґрунті положень і висновків дисертаційного дослідження зроблено низку пропозицій щодо уточнення положень окремих статей Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації”, які можуть бути використані в процесі підготовки нових законодавчих актів та навчально-методичних посібників, для науково-практичного використання в діяльності релігійних організацій та органів державної влади та місцевого самоврядування України, а також при викладанні навчальних курсів “Цивільне право”, спецкурсу “Об'єднання громадян”. Частина сформульованих у дисертації положень має дискусійний і постановний характер і може слугувати для подальших наукових досліджень.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Дисертація підготовлена на кафедрі цивільно-правових дисциплін Харківського національного університету внутрішніх справ, де проведено її обговорення.

Теоретичні висновки, сформульовані в дисертаційному дослідженні, доповідалися та обговорювалися на: І Міжнародній науково-методичній конференції “Сучасні проблеми адаптації цивільного законодавства до стандартів Європейського Союзу” (м. Хмельницький, 3-4 грудня 2004 р.), II звітній конференції професорсько-викладацького складу Одеського юридичного інституту НУВС (м. Одеса, 22-23 квітня 2005 р.), науково-практичній конференції, присвяченої пам'яті професора О.А. Пушкіна “Актуальні проблеми цивільного права та процесу” (м. Харків, 21 травня 2005 р.), Міжнародній науково-практичній конференції молодих науковців “Четверті осінні юридичні читання” (м. Хмельницький, 21-22 жовтня 2005 р.), III звітній конференції науково-педагогічного складу Одеського юридичного інституту ХНУВС (м. Одеса, 28-29 квітня 2006 р.).

Публікації. Основні теоретичні та практичні результати дисертаційного дослідження знайшли відображення в п'яти наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, що входять до переліку наукових видань, затверджених ВАК України, а також у тезах виступів на наукових конференціях.

Структура дисертації. Дослідження побудовано за принципом поступального розгляду окремих питань, які пов'язані проблематикою дисертації, відображає логіку і послідовність наукового дослідження і обумовлено його предметом і метою. Робота складається зі вступу, трьох розділів, які включають 6 підрозділів (із висновками), загальних висновків та списку використаних джерел.

Загальний обсяг дисертації становить 209 сторінок, з яких 187 сторінок основного тексту, 22 сторінки з яких - список використаної літератури, що містить 239 джерел.

2. Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, ступінь її наукової розробки, надається характеристика об'єкта, предмета та методологічної основи дослідження, визначаються мета, завдання дослідження, науково-теоретична основа, формулюються наукова новизна та основні положення, які виносяться на захист, висвітлюється практичне значення та апробація результатів дослідження.

Розділ 1. “Огляд літератури за темою та визначення проблематики” присвячено огляду стану наукової розробки проблематики дисертаційного дослідження, а також дослідженню переваг та вад попередніх підходів до релігійних організацій як юридичних осіб, критиці їх окремих положень.

Вихідною для аналізу є аксіома, що релігійні організації, як найбільш стабільні суб'єкти права, зберегли свою внутрішню специфіку та структуру із часів римського права. Двояке регулювання їх правового становища за умови дії принципу відділення церкви від держави та від школи сприяло формуванню основних засад їх діяльності як суб'єктів права і цивільного зокрема.

Наукографія проблематики релігійних організацій як суб'єктів цивільного права у національному цивільному праві зовсім незначна. У свій час ці проблеми з позицій адміністративного права досліджував І.М. Компанієць, відома робота Н. Гаєвої, що мала закритий характер і є малоцитованою в літературі, а наразі подібне за спрямованістю дослідження провадиться в Одеській національній юридичній академії. Після прийняття Конституції України та ЦК України їх правове становище як суб'єктів цивільного права не досліджувалось, а окремі наукові статті та коментарі не дають цілісного уявлення. За роки незалежності змінилось ставлення до релігії, і кількість релігійних організацій в Україні різко зросла, а разом із ними зросла і їх участь у суспільних відносинах: будівництво культових споруд, інвестування такої діяльності, потреба збільшувати пожертви тощо.

Розділ 2. “Правова природа і види релігійних організацій як суб'єктів цивільного права” присвячено дослідженню рівня розробки проблеми у вітчизняній та доступній зарубіжній науці, уточненню поняття “релігійна організація” та визначенню її різновидів, особливостей їх правоздатності та дієздатності.

У підрозділі 2.1. “Поняття релігійної організації” на основі загального визначення юридичної особи та об'єднання громадян, зокрема Закону України “Про релігійні організації”, визначено, що всі релігії, віросповідання та релігійні організації є рівними перед законом, розроблено доктринальне поняття “релігійна організація”. Ця категорія детермінована місцем цих організацій у суспільстві та більш загальними категоріями галузі права, основними функціями дефініцій у праві. Методологічно виявлено сутність цієї особи та її призначення, яке встановлюється в послідовності: людина та її духовний світ - юридична особа взагалі - об'єднання громадян - товариства - релігійні організації - їх різновиди.

Автором указується, що не варто актуалізувати питання на конструкції правосуб'єктності, що може шкодити науці, навчальному процесу та практиці.

Світське визначення церкви у довідковій літературі є полісемантичним: 1) як синонім релігії або релігійної течії; 2) організаційна форма об'єднання послідовників будь-якої релігії; 3) культова споруда для проведення богослужінь та обрядів у християнській релігії. Серед конститутивних ознак релігійної організації виділено: напрям чи сфера діяльності, порядок створення, специфіка засновницьких документів, суб'єктивні права та юридичні обов'язки засновників, специфіка майнової основи та відповідальності за борги, порядок управління релігійною організацію як юридичною особою, порядок припинення, ліквідації релігійної організації як юридичної особи; канонічна ієрархічна залежність. З урахуванням наведених підходів “релігійна організація” визначається як функціональний різновид добровільної, відносно самоправної, некомерційної юридичної особи, яка створена на основі рівності з метою спільного відправлення релігійних культів та поширення релігійних переконань на основі систематизованого віровчення та наділена не забороненими законом відповідним майновим забезпеченням своєї діяльності.

У підрозділі 2.2 “Цивільна правоздатність та дієздатність релігійних організацій” на основі європейських підходів автор принципово відмовляється від концепції правосуб'єктності юридичних осіб і окремо розглядає правоздатність та дієздатність релігійних організацій. Основні постулати про поняття та зміст цивільної правосуб'єктності в сучасному наукознавстві є певною мірою атавізмом і мають своїм корінням радянську доктрину правосуб'єктності, яка практично ще не зазнавала належної критики. З огляду на конструкцію загальної правоздатності та дієздатності юридичної особи відпала підстава для застосування в подальшому терміна “правосуб'єктність”, а тим більше “спеціальна правосуб'єктність”.

Цивільна дієздатність релігійних організацій набувається через надання їм генерального дозволу набувати будь-яких прав та юридичних обов'язків за принципом “дозволено все те, що не заборонено законом” та через спеціальну легалізацію. Дієздатність релігійної організації формується загальним чи спеціальним дозволом.

Юридична природа правоздатності релігійних організацій на основі загальних дозволів і заборон є надуманою, тому що при зверненні за дозволом на здійснення певної діяльності особа цим актом переводить свою загальну правоздатність у конкретне суб'єктивне право. Автор піддає критиці тезу про те, що релігійні організації як юридичні особи можуть мати волю. Відсутність у релігійних організацій як юридичних осіб волі є їх принциповою відмінністю від фізичних осіб як суб'єктів цивільного права. Волевиявлення релігійної організації є волевиявленням її засновників за відсутності в юридичної особи власного інтересу.

Інтерес засновників релігійних організацій зумовлено й канонічними настановами. Засновники не можуть проявляти інші напрямки діяльності ніж визначені їхніми релігійними центрами.

Релігійні організації користуються виключним правом заснування підприємств для випуску богослужбової літератури і виробництва предметів культового призначення. Така діяльність має дозвільний характер, як і здійснення релігійними організаціями зовнішньоекономічної діяльності та використання прав інтелектуальної власності. Автор пропонує відносинам із надання культових послуг надавати форму договору, а самі договори вважати публічними.

Специфіка правоздатності релігійних організацій полягає в тому, що окрім мети, межі здійснення їх діяльності визначаються ідеологією та внутрішніми корпоративними настановами як імперативами, що є обов'язковими для виконання членами організації

У підрозділі 2.3 “Види релігійних організацій” автор проводить класифікацію релігійних організацій. В її основу покладено поділ правових явищ на види здебільшого на основі дихотомічного підходу та потреб практики. Класифікація релігійних організацій може проводитися за різними підставами: релігійною належністю, територією діяльності, національною ознакою релігійної організації як юридичної особи, засадами членства та способами утворення, метою (функціями) діяльності, складом засновників, обсягом прав на передане майно, способами виокремлення майна тощо. Релігійні організації за територіальною сферою їх діяльності поділяються на місцеві і централізовані релігійні центри та управління. Указується, що останні принципово різняться від асоціацій як спілок юридичних осіб і є специфічним видом релігійних організацій, що не вписуються у відомі законодавству та практиці об'єднання. Досить цікавими є об'єднання об'єднань релігійних організацій, що не вписуються у відомі в цивілістиці об'єднання як товариства. Завдання класифікації ускладнюється в тому разі, коли вони об'єднують не тільки місцеві релігійні громади, але й централізовані релігійні організації.

За національною ознакою виділяються українські та зарубіжні релігійні організації. Національною є така релігійна організація, яка створена на території України відповідно до її законодавства, а іноземною - організація, що створена за межами України відповідно до законодавства іноземної держави. Виділяються також іноземні релігійні організації та релігійні організації, що мають керівні центри в інших країнах.

За способом утворення виділяються релігійні громади та централізовані релігійні організації, заклади професійної релігійної освіти та інші заклади й організації, що створені централізованими релігійними організаціями. Закладами є монастирі, місіонерські товариства, синоди тощо.

За способом утворення релігійних організацій виділяються координаційні центри, управляючі центри, синодальні установи, єпархіальні управління і заклади, монастирі, місії, заклади професійної релігійної освіти.

За складом засновників виділено релігійні організації, засновниками яких є тільки фізичні особи (місцеві релігійні громади), та релігійні організації засновниками яких є юридичні особи (керівні центри, координуючі органи або установи, монастирі, заклади професійної релігійної освіти.

Установлено, що види релігійних організацій - історично зумовлені організаційно-правові форми об'єднань чи установ.

Розділ 3. “Основні ознаки релігійних організацій як суб'єктів цивільного права” присвячено дослідженню ознак релігійних організацій, правовому режиму майна та майнових прав релігійних організацій, організаційній структурі та прояву ознак індивідуалізації.

У підрозділі 3.1 “Майно та майнові права релігійних організацій” автор виходить із того, що правове становище релігійної організації як юридичної особи проявляється насамперед у майновій сфері: стосовно прав на майно та специфіки майнової відповідальності та міжнародного принципу поваги приватної власності, приписів канонічного права. Аналізуються теорії походження церковного майна: 1) церковного надбання як власності бідних, призначеної для тих, хто не здатен жити на свої кошти; 2) загальної церковної власності, за якої суб'єктом права власності на церковне майно визнавався Папа Римський; 3) цільового майна, за якої це майно належить не фізичним та юридичним особам, а певній меті та призначенню; 4) публіцистичного майна, згідно з якою власність переносилась на державу; 5) церковно-общинної власності, згідно з якою власником майна є церковна громада; 6) інституту, за яким суб'єктом церковної власності є і громади-корпорації і інститути, що засновані не на корпоративній чи колегіальній основі, а підпорядковані волі їх засновника. Законодавець виходить із того, що майнова основа діяльності релігійних організацій має похідний характер і, відповідно, право використовувати для своїх потреб будівлі і майно, що надаються їм на договірних засадах державними, громадськими організаціями або громадянами.

Зроблено висновок, що при передачі релігійним чи іншим організаціям майна безпосередньо державними органами, особливо контролюючими, перевищуються повноваження з розпорядження державним майном. Контролюючий орган не може приймати рішення щодо розпорядження державним майном та передачі його у власність.

Важливою рисою правового режиму майна релігійних організацій є його міжгалузевий характер, підпорядкованість нормам світського і канонічного права. Регулювання відносин стосовно їх не замикається в рамках лише певної галузі права і встановлено не для потреб лише окремої галузі законодавства.

Формування майна релігійної організації проходить ряд етапів: виділення власником майна, що може бути передане та визначення способу його передачі, передача його набувачу, привласнення набувачем виділеного йому майна, юридичне оформлення факту привласнення, правове оформлення переданого майна (взяття на баланс), реєстрація прав на нерухомість.

Канонічне право стосовно церковного майна виходить із того, що тільки єпископ у своїй єпархії є господарем та розпорядником усього церковного майна і зобов'язаний використовувати це майно за прямим призначенням і з відома старших членів свого кліру.

За цільовим призначенням церковне майно поділяється на майно релігійного призначення та інше майно. Серед майна релігійного призначення виділяють речі священні (res sacrae) в широкому розумінні та речі церковні (релігійні). До священних речей належать ті, що призначені для використання їх при богослужінні та для здійснення релігійних обрядів. У свою чергу вони поділяються на священні у вузькому розумінні та речі освячені. Священними є речі, що пройшли особливий обряд освячення чи через їх використання за релігійним призначенням, унаслідок чого вони назавжди набувають для віруючих особливого характеру “священних”.

У підрозділі 3.2 “Організаційна структура релігійних організацій” виділяються компоненти релігійної організації як юридичної особи як організації: її учасники чи засновники, а в установчих документах указуються такі елементи, як органи управління товариством (ст.ст. 97-99 ЦК України), їх компетенція та порядок прийняття рішення (ч. 1 ст. 88 ЦК України), відносно відособлені структурні підрозділи: філії та представництва (ст. 95 ЦК України) як елемент єдиної структури юридичної особи. У ст. 85 ЦК вказується й інший компонент структуризації товариства - майно, яке передається засновниками, мета його витрачання, виділяються два компоненти структури релігійної організації як юридичної особи: суб'єктний та майновий (людський та речовий). Суб'єктний включає в себе кліриків та мирян. Клірики поділені на три ступені ієрархічного служіння: єпископський, пресвітерський та дияконський.

Категорія “учасник” релігійної організації є дуже важливою, оскільки саме з їх числа формуються керівні органи релігійних організацій. Засновники не мають прав на передане релігійним організаціям у власність майно. Їх вплив обмежується рішенням про первинний склад органів управління релігійної організації. У подальшому засновник може вийти зі складу учасників (членів) організації і його вплив на формування внутрішньої волі організації припиниться.

Місцеві релігійні громади є організаціями корпоративного типу, тобто створюються і діють на засадах членства не менше десяти громадян. Вони мають найвищий орган управління, який завжди є колегіальним.

Органи релігійної організації реалізують її волевиявлення. Такими органами є: парафіяльні збори, єрихонська рада, ревізійна комісія. Найвищим органом приходу є парафіяльні збори, очолювані настоятелем парафії, який за посадою є головою парафіяльних зборів.

Специфіка структури релігійних організацій полягає: у наданні їм юридично забезпечених можливостей будувати свою інституційну і ієрархічну структуру відповідно до внутрішніх настанов того чи іншого культу; у взаємовпливі канонічних органів і органів управління при ухваленні рішень; у різноманітті підходів до членства в релігійній організації. Закріплення організаційної єдності здійснюється в статуті релігійної організації, а його зовнішнім вираженням виступають найменування релігійної організації і її місце знаходження.

У підрозділі 3.3 “Індивідуалізація релігійних організацій” автор вказує, що індивідуальні ознаки дозволяють ідентифікувати релігійну організацію серед подібних суб'єктів і наповнюють конкретним життєвим змістом основну конструкції релігійної організації. Ці ознаки взаємодіють, і зокрема констатуючі (які утворюють конструкцію релігійної організації як юридичної особи) і індивідуалізуючі ознаки юридичної особи перебувають у діалектичному взаємозв'язку між собою і їх штучне розділення допустиме тільки в теоретичному плані з метою глибшого вивчення феномена певної релігійної організації як юридичної особи. Дисертант виходить із того, що організаційно-правова форма - система встановлених законом обов'язкових особливостей юридичної особи, що характеризують майнові і організаційні аспекти її внутрішніх зв'язків, а саме: порядок формування і використання майна суб'єкта, особливості взаємодії засновників і організації, прийоми і способи управління і їх особливості. По суті організаційно-правова форма релігійної організації як юридичної особи є визначений законом техніко-юридичний засіб об'єктивування факту існування релігійної організації як суб'єкта цивільного права, що дозволяє визначити її місце в системі суб'єктів цивільного права, функціональне призначення, здатність досягнення поставленої мети, особливості конструювання внутрішніх і зовнішніх юридично значущих організаційних зв'язків. Вибір організаційно-правової форми релігійної організації зумовлено видом релігії та визначено підходами церковного та світського права.

Висновки

правовий церковний майно законодавство

У висновках на основі теоретичного обґрунтування наявних доктрин, запропонованих концептуальних напрямків вирішення поставлених завдань, аналізу чинного законодавства підсумовуються результати аналізу, узагальнюються проміжні висновки.

1. У результаті дослідження зроблено висновок, що релігійна громада є структурним підрозділом громадян одного й того ж культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об'єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб. У такій редакції могла б бути викладена ч. 1 ст. 8 Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації”.

2. Релігійні організації як різновид об'єднань громадян мають корпоративну природу і створюються задля спільного задоволення потреби у віросповіданні і мають функціональне призначення та значну специфіку.

3. Релігійні організації самостійно, чи за допомогою держави, органів місцевого самоврядування, політичних партій, підприємців та інших осіб ведуть господарську діяльність, зокрема з реставрації чи побудови культових споруд, є учасниками цивільних правовідносин, що спричиняє проблеми на державному та регіональному рівнях. Відповідно чинне законодавство повинне мати ряд принципових положень: легітимність діяльності лише тих організацій, що зареєстровані та діють у встановленому законом порядку, урахування церковних чи інших концесійних вимог лише для централізованих концесій.

4. Доцільно ст. 7 Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації” доповнити застереженням про те, що зазначене у ч. 1 правило не поширюється на релігійні об'єднання, що не належать до ієрархічної та інституційної структури.

5. Відмова від застосування у законодавстві терміна “церква” є цілком виправданим із декількох причин:

1) окрім християнства в Україні діють й інші конфесійні організації;

2) законодавство виходить із загального поняття об'єднання громадян;

3) на законодавчому рівні має бути забезпечено право на рівність усіх фізичних осіб щодо свободи віросповідання;

4) необхідно забезпечувати єдність підходу до категоріального ряду на рівні окремих організаційно-правових форм;

5) назва релігійної організації лише відображає установлені підходи до того чи іншого виду об'єднання і рівень його авторитарності серед віруючих.

6. Ідентифікація релігійної організації як суб'єкта цивільного права - визначення релігійної організації як суб'єкта цивільного права і зокрема її сутнісних, характерних та юридично значущих ознак. Такі можуть мати два рівні: 1) як юридичні особи взагалі чи їх відокремлені підрозділи, 2) як різновид перших і других. Очевидно, що перша група ознак підпадає під визначення релігійної організації як юридичної особи взагалі, а друга визначає окремі види релігійних організацій як юридичних осіб.

7. Релігійна організація не може визнаватися самостійною організаційно-правовою формою некомерційної організації, а лише її функціональним різновидом.

8. У релігійної організації, як юридичної особи не може бути власного інтересу. Вона здійснює свою діяльність в інтересах засновників.

9. Правоздатність та дієздатність релігійних організацій виникає одночасно - в момент внесення запису у Єдиний державний реєстр.

10. Слід легалізувати ритуальні послуги канонічного характеру і відкинути їх прикриття пожертвою.

11. Правовий режим майна релігійних організацій має міжгалузевий характер і до того ж установлений як нормами світського, так і нормами канонічного характеру. Статтею 305 Закону України “Про власність” установлено, що всі види власності недержавних юридичних осіб віднесені до колективної форми власності, хоча в новому ЦК України ця форма власності не знайшла свого відображення”, тому дану норму слід усунути, щоб відпала формальна підстава для колективної форми власності.

12. Доцільно ст. 17 Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації” доповнити ч. 2 такого змісту “Після реєстрації релігійної організації як юридичної особи, передане їй засновниками майно переходить у власність релігійної організації, якщо інше не встановлено договором або законом”.

14. Слід у ст. 20 Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації” передбачити правила, що центральні релігійні центри та управління є поручителями за грошовими зобов'язаннями релігійних громад та інших підпорядкованих їм установ. Якщо релігійна організація не є централізованою, то забезпечення її зобов'язань здійснюється в установленому порядку.

15. З метою обмеження тенденцій втручання у здоров'я дитини вважаємо необхідним на законодавчому рівні чітко визначити віковий критерій членства в релігійних організаціях та здійснення обрядів з утручанням у здоров'я.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

1. Фучеджі В.Д. Підходи до поняття “релігійна організація” в позитивному праві пострадянських країн // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. - 2005. - № 1. - С. 32-36.

2. Фучеджі В.Д. Правові засади моделювання поняття “релігійна організація // Право і безпека. - 2005. - №2. - С. 162-164.

3. Фучеджі В.Д. Види релігійних організацій // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. - 2005. - №.4. - С. 78-81.

4. Фучеджі В.Д. Цивільна правоздатність та дієздатність юридичної особи // Вісник Луганського національного університету імені В. Даля. - 2005. - №6. - С. 117-122.

5. Резніченко С.В., Фучеджі В.Д. Цивільно-правовий аспект забезпечення права фізичних осіб на свободу віросповідання // Південноукраїнський правничий часопис. - 2006. - № 1. - С. 88-91.

6. Фучеджі В.Д. Правова природа релігійних організацій // Матеріали II звітної конференції професорсько-викладацького складу Одеського юридичного інституту Національного університету внутрішніх справ (Одеса, 22-23 квітня 2005 р.). - Одеса: Вид-во ОЮІ НУВС, 2005. - Ч.1. - С. 63-65.

7. Фучеджі В.Д. До поняття “релігійна організація” як суб'єкт цивільного права //Актуальні проблеми цивільного права та процесу: Матеріали наук.-практ. конф., присвяченої пам'яті проф. О.А. Пушкіна, Харків, 21 травня 2005 р. - Х.: НУВС, 2005. - С. 256-258.

8. Фучеджі В.Д. Напрямки адаптації законодавства про релігійні організації // Зб. матеріалів конф. “Сучасні проблеми адаптації цивільного законодавства до стандартів Європейського Союзу”. - Львів - Хмельницький, 2005. -С. 269-270.

9. Фучеджі В.Д. Майно релігійних організацій // Молодь у юридичній науці: Збірник тез Міжнародної наукової конференції молодих вчених “Четверті осінні юридичні читання” (21-22 жовтня 2005 року) У 3-х частинах: Ч. 2: “Приватноправові науки”. - Хмельницький: Вид-во Хмельницького університету управління та права, 2005. - С. 370-372.

10. Фучеджі В.Д. Членство в релігійній організації як форма прояву інтересу // Охоронюваний законом інтерес у цивільному праві та процесі: Матеріали круглого столу від 16 грудня 2005 р. - Х.: Харківський національний університет внутрішніх справ. Вид-во “Прометей-Прес”, 2006. - С. 121-123.

11. Фучеджі В.Д. До поняття “релігійна організація” // Матеріали III звітної конференції науково-педагогічного складу Одеського юридичного інституту Харківського національного університету внутрішніх справ (Одеса, 28-29 квітня 2006 р.). - Одеса: Вид-во ОЮІ ХНУВС, 2006. - С. 35-37.

Размещено на Allbest.ru

...