Конституційне право людини і громадянина на приватну власність в Україні та забезпечення його реалізації органами внутрішніх справ

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

«Конституційне право людини і громадянина на приватну власність в Україні та забезпечення його реалізації органами внутрішніх справ»

12.00.02 - конституційне право

УДК 342.739+ 347.23

Івершенко

Лідія Анатоліївна

Київ - 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Київському національному університеті внутрішніх справ, МВС України

Науковий керівник:

кандидат юридичних наук, професор Олійник Анатолій Юхимович,

Київський національний університет внутрішніх справ, професор кафедри загальноюридичних дисциплін юридичного факультету

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент НАН України, академік АПрН України Погорілко Віктор Федорович, Інститут держави і права імені В.М. Корецького НАН України, заступник директора

кандидат юридичних наук, доцент Кравченко Віктор Віталійович, Університет економіки та права “Крок”, завідувач кафедри конституційного та адміністративного права

Провідна установа - Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, кафедра конституційного права України, м. Харків

Захист відбудеться “12” травня 2006 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.009.01 в Київському національному університеті внутрішніх справ (03035, м. Київ, пл. Солом'янська, 1)

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету внутрішніх справ (03035, м. Київ, пл. Солом'янська, 1)

Автореферат розісланий “__” квітня 2006 року

Учений секретар спеціалізованої вченої ради О.Б. Горова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Правова форма взаємовідносин держави і суспільства виявляється у відносно незалежному існуванні і функціонуванні правової держави та громадянського суспільства. Це виявляється у сфері захисту прав і свобод людини та громадянина, де громадянське суспільство може і повинно діяти як сила, що не залежить від держави. У цивілізаційному процесі формування людини як повноцінного члена громадянського суспільства - громадянина держави, забезпечення її автономії у громадянському суспільстві і правовій державі вирішальна роль належить приватній власності. Ця роль проглядається у двох суспільних зрізах: структурному, який опосередковується відношенням “власник - громадянське суспільство - держава”, та мотиваційному, що виявляється через розуміння приватної власності як рушійної сили розвитку суспільства. Перший - допомагає зрозуміти той факт, що коли людина має приватну власність, надійно захищену законом, то вона набуває впевненості, тримається гідно перед владою будь-якого рівня. Другий зріз виявляє приватну власність як могутній стимул творчої, зацікавленої діяльності людини. Саме приватна власність розбудила інтерес людей до виробництва, чим сприяла формуванню структур громадянського суспільства, автономних щодо держави. У цьому розумінні приватна власність виступила рушійною силою людської цивілізації.

Отже, приватна власність була і є основою виникнення автономного індивіда, такої ж сім'ї, асоціацій, партій, інших об'єднань громадян. А громадянське суспільство передбачає збалансований взаємоконтроль і взаємні обмеження державних і недержавних організацій, спрямованих на те, щоб державні органи, їхня діяльність завжди перебували в полі зору недержавних структур, а останні, в свою чергу, діяли за законом і враховували об'єктивні потреби держави. Найголовнішими ідеями, що свідчать про розвиток громадянського суспільства, визнаються дві умови, зокрема: а) забезпечення свободи і обґрунтованої нею автономної особистості; б) демократичне вирішення проблеми власності та її форм, що забезпечують цю автономію і свободу.

Практичний аспект актуальності обраної теми випливає з того, що приватна власність: а) відповідає індивідуальному способу буття, закладеному в людині природою; б) викликає в людини інстинктивні і духовні мотиви для натхненної праці, щоб, не шкодуючи сил, розвивати господарську підприємливість і особисту ініціативу; в) вселяє у власника почуття впевненості, довіри до інших людей, до речей і до землі, бажання вкласти у господарський процес свою працю і свої цінності; г) вчить людину творчо любити працю і землю, своє оточення і Батьківщину; д) пробуджує і виховує у людині правосвідомість; е) виховує людину для господарської солідарності, що не порушує, водночас, й господарської свободи.

Актуальність обраної теми стає ще очевиднішою, коли згадати й той факт, що протягом тривалого часу, після проголошення незалежності, вітчизняні науковці не опублікували жодного дослідження, яке торкалось би конституційного права на приватну власність. Напрацювання щодо права приватної власності існують поки що лише у сфері цивільного та адміністративного права.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в межах напряму “Міліція і права людини в Україні”, п. 6 Тематики пріоритетних напрямів дисертаційних досліджень на період 2002-2005 рр. (затвердженої наказом МВС України від 30 червня 2002 р. № 635). Обрана тема дослідження узгоджується з планами науково-дослідних робіт, тематичними планами Київського національного університету внутрішніх справ, обговорена і схвалена на засіданні вченої ради НАВСУ (протокол № 1 від 27 лютого 2001 р.).

Мета і завдання дослідження. Головною метою дисертаційного дослідження є визначення сучасного розуміння поняття, змісту, регулювання конституційного права на приватну власність, виявлення найважливіших закономірностей його забезпечення органами внутрішніх справ, розробка науково обґрунтованих пропозицій і рекомендацій щодо вдосконалення чинного законодавства та практики реалізації даного суб'єктивного права.

Для досягнення мети автором були поставлені такі головні завдання:

1. Сформулювати висновки щодо виникнення та розвитку права приватної власності в часи античності, середньовіччя, епохи просвітництва, нового часу та сучасності.

2. Визначити головні закономірності та тенденції нормативно-правового регулювання суб'єктивного права людини на приватну власність в різні історичні періоди розвитку суспільства.

3. Сформулювати висновки стосовно конституційно-правової природи суб'єктивного права людини і громадянина на приватну власність.

4. Розглянути конституційне право людини і громадянина на приватну власність в об'єктивному та суб'єктивному значеннях.

5. Теоретично обґрунтувати зміст конституційного права людини і громадянина на приватну власність та дослідити його елементи.

6. Запропонувати власне бачення поняття здійснення конституційного права людини і громадянина на приватну власність.

7. Визначити особливості національного конституційно-правового регулювання права людини і громадянина на приватну власність та внести пропозиції щодо його вдосконалення.

8. Здійснити класифікацію конституцій зарубіжних країн залежно від меж конституційного регулювання суб'єктивного права на приватну власність і визначити їхні спільні риси та відмінності.

9. Внести практичні пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства, спрямовані на регулювання та охорону суспільних відносин у цій сфері. конституційне право приватна власність

10. Обґрунтувати практичні рекомендації щодо створення сприятливих умов, охорони та захисту органами внутрішніх справ конституційного права людини і громадянина на приватну власність, вдосконалення статусу Державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ України, функцій, форм і методів їхньої діяльності по реалізації цього права.

Об'єкт дослідження - система конституційних економічних прав і свобод людини та громадянина в Україні.

Предмет дослідження - конституційне право людини і громадянина на приватну власність в названій системі та практика забезпечення його реалізації органами внутрішніх справ України.

Методи дослідження. Автор використав філософські, загальнонаукові та спеціальні методи дослідження. За методологічну основу дисертаційного дослідження взято закони і категорії діалектики, як основи наукового пізнання. Застосовувалися такі категорії діалектики, як можливість і дійсність (при дослідженні, наприклад, окремих елементів змісту права на приватну власність), форма і зміст (при дослідженні проблеми поняття, ознак і форм права на приватну власність), сутність і явище, простір і час, ціле й частина та ін.

У процесі дослідження, крім законів і категорій діалектики, використано історичний метод, за допомогою якого з'ясовано загальні закономірності виникнення, становлення та еволюції права на приватну власність. Формально-логічний метод застосовано для формулювання дефініцій, в яких розкривається зміст розуміння права на приватну власність, наприклад, в об'єктивному та суб'єктивному значеннях. На основі методів моделювання та прогнозування опрацьовано пропозиції стосовно вдосконалення національного законодавства України загалом та діяльності органів внутрішніх справ зокрема. Порівняльний метод, під яким розуміють процес відображення і фіксації відношень тотожності і протилежності в державно-правових явищах, у тому числі на рівні різних країн, застосовувався, зокрема, при вивченні конституційно-правового регулювання права приватної власності в конституціях зарубіжних країн. Спеціально-юридичний метод, сутність якого полягає у фіксації державно-правової практики, норм і принципів і т. ін. для встановлення зовнішніх ознак правових явищ, їх відмінності одне від одного, відпрацювання визначень про них, використовувався при висвітленні поняття права на приватну власність. Для розуміння місця і ролі права приватної власності у системі конституційних економічних прав і свобод застосувався системно-функціональний метод.

Сформульовані в дисертації теоретичні висновки і практичні рекомендації спираються на висновки вітчизняних і зарубіжних учених.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у спробі вперше в умовах існування незалежної України здійснити комплексне наукове дослідження фундаментального конституційного суб'єктивного права людини і громадянина на приватну власність. Обґрунтовано власні авторські висновки, рекомендації, пропозиції щодо наукових і нормативно-правових засад дослідження та регулювання конституційного права людини і громадянина на приватну власність, його поняття, змісту, тенденцій конституційно-правового регулювання, забезпечення названого права органами внутрішніх справ.

У процесі дослідження сформульовані та обґрунтовані нові теоретичні положення, практичні пропозиції та рекомендації, зокрема:

1. Зроблено і теоретично обґрунтовано авторський висновок, що приватна власність є матеріальною основою для повноцінної реалізації інших прав людини. Вона закріплена в Конституції і законах України та забезпечується конституційними гарантіями нарівні з іншими правами людини, є суб'єктивним конституційним правом і об'єктом конституційного захисту.

2. При дослідженні права приватної власності в об'єктивному і суб'єктивному значеннях запропоновано дефініцію об'єктивного права приватної власності як сукупності правових норм і принципів, на підставі яких у фізичних і юридичних осіб виникають, змінюються та припиняються правовідносини щодо володіння, користування, розпорядження своїми матеріальними і духовними благами, цінностями у сфері виробництва, розподілу, обміну, використання їх для подальшого створення і примноження; а право приватної власності в суб'єктивному значенні - це закріплені в системі конституційних економічних прав людини і громадянина невід'ємні, непорушні та гарантовані державою і суспільством вид і міра можливої, свідомо-вольової поведінки фізичної особи щодо володіння, користування і розпорядження своїми матеріальними і духовними благами, сутність якої полягає в можливості вести себе певним чином, вимагати відповідної поведінки від зобов'язаних осіб, у разі необхідності захищати своє право передбаченими нормами об'єктивного права засобами і способами, а також використовувати його для задоволення своїх правомірних потреб та інтересів.

3. Теоретично обґрунтовано положення, за яким до змісту конституційного права людини і громадянина на приватну власність відносяться гарантовані Конституцією та законами України можливості фізичної особи діяти стосовно володіння, користування і розпорядження своїми майновими і духовними благами, вимагати від зобов'язаних осіб відповідної поведінки щодо прав власника та можливості звертатися до компетентних суб'єктів для захисту і відновлення порушеного права приватної власності. Виходячи з цього, дисертант пропонує врегулювати у законодавстві України про власність такі додаткові можливості: 1) право на власний розсуд; 2) право управління; 3) право на прибуток; 4) право на відчуження; 5) право на безпеку; 6) право на передачу благ (в тому числі у спадщину); 7) право на безстроковість володіння благом; 8) заборону на використання благ і ресурсів способом, що шкодить зовнішньому середовищу або іншим учасникам права; 9) право на відповідальність у вигляді стягнення (можливість стягнення ресурсів за борги); 10) право на залишковий характер (право на існування інститутів, які забезпечують відновлення порушених правових можливостей).

Враховуючи традиції законотворчості в Україні, ми не можемо заперечувати достатність випробуваної часом тріадної формули правових можливостей приватного власника, якою, в принципі, можуть бути охоплені будь-які конкретні їх вияви. При цьому під змістом конституційного права людини і громадянина на приватну власність слід розуміти не просто якусь певну арифметичну суму можливостей, а складну структуру, окремі компоненти якої взаємно обумовлюють один одного.

4. Зроблено авторський висновок, що під здійсненням права приватної власності слід розуміти комплекс заходів (активних чи пасивних дій) власника, його представника, спрямованих на реалізацію правових можливостей з приводу володіння, користування, розпорядження щодо належного власнику майна, з метою задоволення потреб та інтересів власника, а також осіб, визначених ним. Здійснення суб'єктивного права приватної власності пов'язане не лише з реалізацією норм права, які уповноважують власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном на свій розсуд, а й з іншими видами правових норм (забороняючих чи зобов'язуючих).

5. Запропоновано доповнити статтю 13 Конституції України частиною п'ятою такого змісту: “Економічною основою громадянського суспільства є приватна власність”.

6. Обґрунтовано положення, за яким, залежно від меж конституційного регулювання приватної власності, конституції зарубіжних країн можна умовно класифікувати на такі, що надають йому незначне місце, і на ті, що закріплюють його більш ґрунтовно. До перших, на думку автора, належать Основні Закони ФРН 1949 р. та Іспанії 1978 р. До другої групи можна віднести Конституції Болгарії 1991 р., Італії 1947 р., Португалії 1976 р., Російської Федерації 1993 р., Мозамбіку 1990 р., ПАР 1996 р., Бразилії 1988 р. Конституції більшості постсоціалістичних країн (наприклад, Конституція Російської Федерації 1993 р., Конституція Болгарії 1991 р., Конституція Молдови 1994 р.), які, крім приватної власності, закріплюють й інші її форми.

7. Автор дійшов висновку, що спільною рисою конституцій багатьох країн світу є те, що всі вони закріплюють право приватної власності і регламентують його соціальну функцію, зміст якої зводиться до того, що при збереженні гарантій власника відбувається поєднання його інтересів з інтересами держави, а в ряді Основних Законів навіть передбачається обмеження прав власника, якщо це викликано суспільним інтересом (Конституції ФРН 1949 р., Франції 1946 р., Іспанії 1978 р., Бразилії 1988 р., Республіки Білорусь 1994 р., Естонії 1992 р., Литви 1992 р., Казахстану 1995 р.). Принципами такого обмеження є: 1) допустимість обмеження права приватної власності виключно в інтересах загального блага і суспільного інтересу; 2) справедлива компенсація власнику майнових втрат державою; 3) законність у встановленні обмежень - на підставі й у межах закону; 4) рівність усіх власників перед фактом подібних обмежень (тобто вони повинні встановлюватися не щодо окремих власників, а шляхом загального правового регулювання); 5) судовий захист права приватної власності (судове заперечення вилучення державою майна з приватної власності).

8. Внесено практичні пропозиції щодо прийняття нового Закону України “Про власність”. На думку автора, у новому законі потрібно: 1) враховуючи, що домінуючим у правовому регулюванні приватних правовідносин стає принцип “дозволено все, що прямо не заборонено законом”, відмовитися від наведення вичерпного переліку об'єктів права приватної власності (це і об'єктивно неможливо), про що зазначити у окремій статті; 2) проголосити принцип, за яким громадяни можуть мати у приватній власності будь-яке майно, у будь-якій кількості, або будь-якої цінності, якщо законом не встановлено прямих обмежень, та, враховуючи це, усунути норму, викладену у ст. 12 Закону України “Про власність”, яка стверджує, що праця громадян є основою створення й примноження їх власності; 3) визнати суб'єктами права приватної власності не лише фізичних, а й недержавних юридичних осіб; 4) передбачити, що власник не зобов'язаний мати письмовий доказ належності йому того чи іншого майна, за винятками, встановленими законом. Варто також чітко реалізовувати ідею поділу права на приватне і публічне, ідею первинності приватного права і вторинності права публічного.

9. Сформульовано практично-прикладне положення, за яким у системі органів та посадових осіб, до компетенції яких належить утвердження, забезпечення, охорона і захист прав і свобод людини та громадянина, включаючи і конституційне право на приватну власність, вагоме місце посідають правоохоронні органи, до яких відносяться й органи внутрішніх справ. Забезпечення органами внутрішніх справ конституційного права людини і громадянина на приватну власність полягає у здійсненні правових, організаційно-технічних та інших заходів, спрямованих на захист майна особи від протиправних посягань, з метою створення необхідних умов для реалізації цього права. Змістом діяльності органів внутрішніх справ по забезпеченню конституційного права людини і громадянина на приватну власність є сукупність однорідних, конкретних дій їхніх співробітників, що пов'язані зі створенням сприятливих умов для використання особами благ індивідуальної економічної свободи, усунення негативних факторів, які створюють труднощі щодо реалізації цього права, а також забезпеченням умов для його здійснення. На думку автора, створення сприятливих умов для забезпечення конституційного права на приватну власність - це, насамперед, попередження злочинів проти приватної власності шляхом реалізації складного комплексу різноманітних заходів попереджувального впливу.

10. Зроблено висновок про необхідність прийняття нового Положення про Державну службу охорони при Міністерстві внутрішніх справ України, яке затверджувалось би Постановою Кабінету Міністрів України чи Указом Президента України або, враховуючи його значущість, навіть окремим Законом України “Про Державну службу охорони України”. Адже стратегічний курс вітчизняного суспільства на побудову соціальної держави вимагає, щоб приватна власність забезпечувалася шляхом її врегулювання окремим законодавчим актом.

11. Обґрунтовано висновок щодо необхідності прийняття державної цільової програми з профілактики, попередження та розслідування злочинів проти власності, складовою якої мають бути і розділи стосовно приватної власності. Така програма затверджуватиметься Указом Президента України і передбачатиме такі розділи: про структурні підрозділи, які мають займатися попередженням, припиненням і розслідуванням злочинів та інших правопорушень проти власності, в тому числі й приватної; про права та обов'язки цих підрозділів; про окремі напрями такої діяльності; про її форми, методи та способи; про організацію взаємодії суб'єктів діяльності; про здійснення контролю за ними та відповідальність цих суб'єктів.

12. Сформульовано й виділено дев'ять основних функцій діяльності органів внутрішніх справ, як суб'єктів охорони власності, а саме: виховання суспільства в дусі поваги до права приватної власності; виявлення й усунення обставин, що сприяють здійсненню адміністративних і кримінальних правопорушень проти власності; запобігання і припинення названих видів правопорушень; виявлення злочинів і проступків, що зазіхають на право приватної власності; провадження по справах про адміністративно-правові зазіхання на власність; провадження дізнання і досудового слідства по справах про злочини проти приватної власності; розгляд справ про адміністративно-майнові проступки; виконання постанов про стягнення по справах про адміністративні правопорушення і про кримінально-карні зазіхання на приватну власність; сприяння державним і суспільним структурам, що функціонують у сфері охорони приватної власності.

13. Зроблено практично-прикладний висновок, що заходи, які використовуються органами внутрішніх справ для забезпечення конституційного права людини і громадянина на приватну власність, доцільно об'єднати в шість груп: запобіжні, контрольно-наглядові, оперативно-розшукові, засоби припинення, юрисдикційні, засоби стягнення.

14. Зазначено, що спеціальними методами діяльності органів внутрішніх справ по забезпеченню конституційного права людини і громадянина на приватну власність є: агітація, виховання, роз'яснення, позитивний приклад, заохочення, обговорення поведінки щодо забезпечення права приватної власності, що є складовими методу переконання. Загальний метод примусу використовується: а) для запобігання посягання на приватну власність громадян; б) для безпосереднього примусового здійснення прав і обов'язків громадян (стягнення штрафів, привід та ін.); в) для реалізації адміністративної і кримінальної відповідальності за порушення права приватної власності. Причини, що знижують ефективність охоронної діяльності, можуть бути розділені на об'єктивні і суб'єктивні, що й дозволяє запропонувати наведені вище основні шляхи підвищення ефективності діяльності органів внутрішніх справ по охороні приватної власності.

Практичне значення одержаних результатів. Дана дисертаційна праця присвячена дослідженню теорії конституційного права людини і громадянина на приватну власність та практики його реалізації в діяльності органів внутрішніх справ і має практичну спрямованість. Це дозволяє стверджувати, що одержані результати можна широко використовувати:

1. У нормотворчій діяльності - для вдосконалення та підготовки нових законодавчих, підзаконних та відомчих нормативно-правових актів, що регулюють та охороняють суспільні відносини у сфері реалізації конституційного права людини і громадянина на приватну власність, у тому числі і діяльності органів внутрішніх справ.

2. У правозастосовній роботі - результати цього дослідження сприятимуть практичному забезпеченню конституційного права людини і громадянина на приватну власність в Україні і, особливо, в діяльності органів внутрішніх справ.

3. У науково-дослідній сфері - визначені головні напрямки для майбутнього дослідження права на приватну власність, зокрема, ті, що стосуються суб'єктів, об'єктів, гарантій і можуть бути корисні для науковців та практиків.

4. У навчально-виховному процесі матеріали дослідження можуть бути використані при викладанні навчальних дисциплін та написанні підручників, посібників, курсів лекцій з конституційного, цивільного, адміністративного та інших галузей права, в процесі науково-дослідницької роботи студентів, слухачів, курсантів юридичних вузів, для підвищення рівня правової свідомості та правової культури працівників органів внутрішніх справ, населення України.

Апробація результатів дисертації. Теоретичні розробки, висновки та пропозиції в межах питань, що досліджувались, були апробовані під час участі у: ІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції студентів, аспірантів та молодих вчених “Крок у майбутнє” (м. Київ, 22-24 травня 2002 р.); Науково-практичній конференції “Право в Україні: теорія і практика” (м. Київ, 17 травня 2002 р.).

Публікації. На основі результатів дисертаційного дослідження опубліковано 4 наукових статті у виданнях, що визнані ВАК України фаховими з юридичних наук.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які об'єднують сім підрозділів, висновків, списку використаних джерел (208 найменувань). Повний обсяг дисертації становить 240 сторінок, з яких 221 - основний зміст.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, висвітлюється ступінь вивчення теми, зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначаються мета, завдання, об'єкт та предмет дослідження, розкриваються методологічні основи дослідження, формулюються основні положення новизни та практичне значення одержаних результатів, а також перераховуються апробації та публікації.

У розділі 1 “Наукові і нормативно-правові засади дослідження та регулювання конституційного права людини і громадянина на приватну власність” аналізується генезис конституційного права людини і громадянина на приватну власність, стан наукового розроблення в теорії конституційного права та його нормативне закріплення у різні історичні часи.

У підрозділі 1.1. “Наукові дослідження конституційного права людини і громадянина на приватну власність” проаналізовані теоретичні положення щодо зародження та розвитку ідеї конституційного права людини і громадянина на приватну власність.

Корені сучасних знань про право приватної власності містяться в працях учених-мислителів: Платона, Аристотеля, Цицерона, а в подальшому розвивалися у філософсько-правових ученнях Г. Гроція, Т. Гоббса, Д. Локка, Ш. Монтеск'є, Г. Гегеля, Й. Колера та російських І. Ільїна, В. Соловйова, С. Франка тощо. Незалежно від світогляду більшість мислителів дійшли висновку про природне походження права приватної власності, адже саме воно формує свободу кожної людини і є джерелом суспільного прогресу.

У підрозділі 1.2. “Правова регламентація конституційного права людини і громадянина на приватну власність: історичні аспекти” дисертантом проаналізовано генезис нормативно-правового регулювання конституційного права людини і громадянина на приватну власність.

Сучасне право приватної власності ввібрало положення римського права, ідеї відродження, просвітництва, періоду буржуазних революцій.

Історією права вибудовується такий хронологічний ряд розвитку систем права приватної власності: 1) приватна власність на засоби виробництва, передусім на раба і землю (рабовласницька держава); 2) система, яка допускала роздроблення права власності серед безлічі окремих приватних власників (феодальна епоха); 3) система, при якій вважалося за необхідне зосередження правомочності в руках єдиного власника (епоха класичного капіталізму); 4) система, яка розглядає право власності як набір можливостей, що можуть нескінченно ділитися, комбінуватися й рекомбінуватися (XX ст.).

Проаналізовано стан нормативно-правового регулювання в Україні з часів Київської Русі до проголошення незалежності. Зроблено висновок, що бажання Української держави втілити основні принципи цивілізованої спільноти, які відображались би і на праві приватної власності, проголошувалося вже в законах УНР 1918 року. Радянська держава, в свою чергу, віддавала цілковитий пріоритет державній і громадській (колективній) власності, допускаючи особисту власність як єдину прийнятну форму привласнення матеріальних благ окремою людиною, і повністю заперечувала приватну власність.

Історія, на прикладі радянської влади, яскраво продемонструвала нелогічність і помилковість насильницького позбавлення людини права на приватну власність. Для забезпечення прогресу суспільства держава має визнавати всі форми власності.

Розділ 2 “Конституційне право людини і громадянина на приватну власність в Україні” присвячено дослідженню сутності поняття конституційного права людини і громадянина на приватну власність, аналізу правових повноважень приватного власника, як елементів змісту відповідного суб'єктивного права, а також його нормативно-правового регулювання в Україні.

У підрозділі 2.1. “Поняття конституційного права людини і громадянина на приватну власність” досліджені різні науково-правові теорії, а саме: 1) природна теорія власності; 2) теорія стосовно набуття права приватної власності; 3) законодавча (до неї відносять і ліберальну) теорія; 4) соціалістична теорія власності.

Суб'єктивне право людини і громадянина на приватну власність досліджується в системі конституційних економічних прав і свобод, аналізуються його ознаки, визначається його поняття в об'єктивному та суб'єктивному значеннях.

Так, право приватної власності в об'єктивному значенні - це сукупність правових актів, в яких текстуально виражаються норми і принципи, на підставі яких у фізичних та юридичних осіб виникають, відбуваються, змінюються та припиняються суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження своєю власністю у сфері виробництва, розподілу, обміну і використання матеріальних та духовних благ і цінностей для їх подальшого створення і примноження.

Право приватної власності в суб'єктивному значенні - це, в системі основних (конституційних) економічних прав людини і громадянина, невід'ємні, непорушні та гарантовані вид і міра можливої (дозволеної), свідомо вольової поведінки суб'єкта (фізичної особи) в конкретних правовідносинах щодо володіння, користування і розпорядження своєю власністю, сутність якої полягає у можливості вести себе певним чином, вимагати відповідної поведінки від зобов'язаних осіб, у разі необхідності захищати своє право передбаченими нормами об'єктивного права способами, а також використовувати його для задоволення правомірних потреб та інтересів.

У підрозділі 2.2. “Зміст конституційного права людини і громадянина на приватну власність” досліджуються основні та другорядні правові можливості приватного власника. Так, до змісту конституційного права людини і громадянина на приватну власність дисертант відносить гарантовані Конституцією та законами України основні правові можливості фізичної особи: вчиняти діяння стосовно володіння, користування і розпорядження своєю власністю, вимагати від зобов'язаних осіб відповідної поведінки щодо здійснення прав власника, звертатися до компетентних органів для захисту і відновлення порушеного права, відшкодування спричинених збитків.

До додаткових (вторинних) правових можливостей змісту конституційного права людини і громадянина, як приватного власника, можна віднести: 1) право на власний розсуд; 2) право управління; 3) право на дохід; 4) право на відчуження; 5) право на безпеку; 6) право на передачу благ (в тому числі у спадщину); 7) право на безстроковість володіння благом; 8) заборону на використання благ і ресурсів способом, що шкодить зовнішньому середовищу або іншим учасникам права; 9) право на відповідальність у вигляді стягнення (можливість стягнення ресурсів за борги); 10) право на залишковий характер (право на існування інститутів, які забезпечують відновлення порушених прав людини) та ін.

За визначенням автора, здійснення права приватної власності - це комплекс заходів (активних чи пасивних дій) власника, його представника, спрямованих на реалізацію правових можливостей володіння, користування, розпорядження та інших правомочностей щодо належного власнику майна, з метою задоволення потреб та інтересів власника, а також осіб, визначених ним.

У підрозділі 2.3. “Нормативно-правове регулювання права людини і громадянина на приватну власність” дисертантом проаналізовано норми права, що закріплюють у вітчизняному та зарубіжному законодавстві суб'єктивне право на приватну власність. Автор дійшов висновку, що конституції зарубіжних країн можна умовно класифікувати на ті, які приділяють праву приватної власності незначне місце і на ті, що регулюють його грунтовніше. Спільною рисою для конституцій багатьох країн є те, що всі вони закріплюють соціальну функцію права приватної власності, зміст якої полягає в забезпеченні гарантій власника та поєднанні його інтересів з інтересами держави, а також обмеження прав власника суспільним інтересом.

У вітчизняному законодавстві право приватної власності, перш за все, закріплюється в нормах Основного Закону, тому дисертант вносить пропозицію доповнити статтю 13 Конституції України частиною п'ятою такого змісту: “Економічною основою громадянського суспільства є приватна власність”.

Проаналізувавши стан нормативно-правового регулювання права приватної власності в Україні, автор дійшов висновку, що назріла потреба переглянути чинний або прийняти новий Закон України “Про власність”.

Розділ 3 “Забезпечення органами внутрішніх справ конституційного права людини і громадянина на приватну власність в Україні” присвячений висвітленню особливостей створення сприятливих умов щодо забезпечення вказаного права, а також його охороні, захисту та поновленню органами внутрішніх справ в разі порушення.

У підрозділі 3.1. “Створення органами внутрішніх справ сприятливих умов щодо забезпечення конституційного права людини і громадянина на приватну власність” автор зазначає, що це перш за все усунення негативних факторів, які створюють труднощі щодо реалізації цього права, тобто попередження злочинних посягань шляхом реалізації складного комплексу різноманітних заходів попереджувального впливу.

Провідне місце у справі попередження злочинів проти приватної власності по праву належить службі дільничних інспекторів міліції, патрульно-постовій службі, державній службі охорони при МВС України, державній службі по боротьбі з економічними злочинами та ін. При цьому служба охорони створює найбільш сприятливі умови щодо забезпечення конституційного права на приватну власність людини і громадянина в Україні. В процесі дисертаційного дослідження автор аргументовано доводить, що правовий статус Державної служби охорони потребує вдосконалення, а це, в свою чергу, зумовлює необхідність прийняття нового Положення про Державну службу охорони при Міністерстві внутрішніх справ України. Стратегічний курс вітчизняного суспільства на побудову соціальної держави вимагає, щоб приватна власність була забезпечена шляхом її врегулювання окремим законодавчим актом.

У підрозділі 3.2. “Охорона та захист органами внутрішніх справ конституційного права людини і громадянина на приватну власність та його поновлення в разі порушення” дисертант називає дев'ять основних функцій діяльності органів внутрішніх справ, як суб'єктів охорони власності, а саме: виховання суспільства у дусі поваги до права приватної власності; виявлення й усунення обставин, що сприяють здійсненню адміністративних і кримінальних правопорушень проти власності; запобігання і припинення названих видів правопорушень; виявлення злочинів і проступків, що зазіхають на право приватної власності; провадження по справах про адміністративно карні зазіхання на власність; провадження дізнання і досудового слідства по справах про злочини проти приватної власності; розгляд справ про адміністративно майнові проступки; виконання стягнень по справах про адміністративні покарання і про кримінально карні зазіхання на приватну власність; сприяння державним і суспільним структурам, що функціонують у сфері охорони власності.

У вирішенні завдань охорони приватної власності беруть участь практично всі галузеві служби й апарати органів внутрішніх справ. Так, міліція, як єдина система органів, що входить до структури Міністерства внутрішніх справ України, виконує профілактичну, оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну та охоронну (на договірних засадах) функції для забезпечення конституційного права людини і громадянина на приватну власність.

Автором зроблено практично-прикладний висновок, що заходи, які використовуються органами внутрішніх справ для забезпечення конституційного права людини і громадянина на приватну власність, можна об'єднати в шість груп: запобіжні, контрольно-наглядові, оперативно-розшукові, засоби припинення, юрисдикційні, засоби стягнення.

Зазначено, що спеціальними методами діяльності органів внутрішніх справ по забезпеченню конституційного права людини і громадянина на приватну власність є: агітація, виховання, роз'яснення, позитивний приклад, заохочення, обговорення поведінки щодо забезпечення права приватної власності, що є складовими методу переконання. Загальний метод примусу використовується: а) для запобігання посягання на приватну власність громадян; б) для безпосереднього примусового здійснення прав і обов'язків громадян (стягнення штрафів, привід та ін.); в) для реалізації адміністративної і кримінальної відповідальності за порушення права приватної власності. Причини, які знижують ефективність охоронної діяльності, можна поділити на об'єктивні і суб'єктивні, що дозволяє запропонувати шляхи підвищення ефективності діяльності органів внутрішніх справ по охороні приватної власності, а саме: усунення недоліків у роботі конкретних органів, підрозділів і співробітників у практиці застосування ними окремих адміністративних, процесуальних, оперативно-розшукових і виправних заходів; удосконалення діяльності органів внутрішніх справ (пошук нових форм і методів роботи, відновлення їх змісту); прогнозування оптимізації зв'язків із середовищем функціонування. Серед заходів, які здатні підвищити ефективність діяльності органів внутрішніх справ, основними є: вдосконалення нормативно-правової бази, форм, методів роботи; поліпшення організаційної структури; зміцнення законності у роботі всіх підрозділів міліції; не порушення прав людини, як принцип діяльності органів внутрішніх справ; підвищення рівня їхнього матеріально-технічного забезпечення; вдосконалення кадрової політики.

У висновках сформульовано підсумки дослідження, визначено основні ідеї та засади, що дали змогу обґрунтувати пропозиції теоретичного та практичного характеру:

1. Сформульовано висновки щодо виникнення та розвитку права приватної власності в часи античності, середньовіччя, епохи просвітництва, нового часу та сучасності.

2. Визначено головні закономірності та тенденції нормативно-правового регулювання конституційного права людини і громадянина на приватну власність в різні історичні епохи.

3. Сформульовано висновки стосовно конституційно-правової природи права людини і громадянина на приватну власність в Україні.

4. Розглянуто конституційне право людини і громадянина на приватну власність в об'єктивному та суб'єктивному значеннях.

5. Теоретично обґрунтовано зміст конституційного права людини і громадянина на приватну власність.

6. Запропоновано поняття здійснення конституційного права людини і громадянина на приватну власність.

7. Визначено особливості національного конституційно-правового регулювання права людини і громадянина на приватну власність та внесені пропозиції щодо його вдосконалення.

8. Здійснено класифікацію конституцій зарубіжних держав залежно від меж конституційного регулювання права на приватну власність і визначено їхні спільні та відмінні риси.

9. Внесено практичні пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства, спрямованого на регулювання та охорону суспільних відносин у цій сфері.

10. Обґрунтовано практичні рекомендації щодо створення сприятливих умов, охорони та захисту органами внутрішніх справ конституційного права людини і громадянина на приватну власність, вдосконалення статусу Державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ України, функцій, форм та методів їхньої діяльності по реалізації цього права.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Івершенко Л.А. Історія виникнення та розвитку права власності // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. - 2001. - № 5. - С. 270-280.

2. Івершенко Л. А. Забезпечення міліцією суб'єктивного права людини і громадянина на приватну власність // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. - 2004. - № 1. - С. 113-120.

3. Івершенко Л. А. Право приватної власності: теорія та практика функціонування в Україні // Підприємництво, господарство і право. - 2004. - № 9. - С. 82-86.

4. Івершенко Л. А. Поняття конституційного права приватної власності в сучасній юридичній науці // Підприємництво, господарство і право. - 2004. - № 10. - С. 69-74.

5. Івершенко Л. А. Розвиток права власності в Україні // ІІ Всеукраїнська наукова практична конференція “Крок у майбутнє”. - К.: ІВЦ Політехніка, 2002. - С. 121-122.

6. Івершенко Л. А. Приватна власність в Україні в економічному та правовому вимірі // Вісник Академії праці і соціальних відносин. - 2002. - № 2. - с. 104.

АНОТАЦІЯ

Івершенко Л.А. Конституційне право людини і громадянина на приватну власність в Україні та забезпечення його реалізації органами внутрішніх справ. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.02 - конституційне право. - Київський національний університет внутрішніх справ . - Київ, 2006.

Дисертація присвячена дослідженню конституційного права людини і громадянина на приватну власність та його забезпечення органами внутрішніх справ.

Аналізується генезис права людини і громадянина на приватну власність, стан наукового опрацювання в теорії конституційного права та його нормативне закріплення в різні історичні епохи.

На основі аналізу літератури викладено авторське бачення поняття та змісту конституційного права людини і громадянина на приватну власність та його нормативно-правове регулювання в Україні.

Досліджується роль органів внутрішніх справ щодо забезпечення даного права, форми та методи їх діяльності у зазначеному напрямку. Внесено пропозиції щодо вдосконалення законодавства стосовно ефективного регулювання конституційного права людини і громадянина на приватну власність та процесу забезпечення цього права органами внутрішніх справ.

Ключові слова: конституційне право людини і громадянина на приватну власність, володіння, користування, розпорядження, нормативно-правове регулювання, забезпечення, форми та методи діяльності органів внутрішніх справ.

Ивершенко Л.А. Конституционное право человека и гражданина на частную собственность в Украине и обеспечение его реализации органами внутренних дел. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.02 - конституционное право. - Киевский национальный университет внутренних дел. - Киев, 2006.

Диссертация посвящена исследованию конституционного права человека и гражданина на частную собственность, а также деятельности органов внутренних дел по обеспечению реализации этого права.

Автор проанализировал теоретические положения истории становления и развития конституционного права человека и гражданина на частную собственность. Изучив труды ученых-философов, диссертант пришел к выводу, что, независимо от мировоззрения, большинство мыслителей придерживались теории естественного происхождения права на частную собственность, ибо именно оно формирует свободу каждого человека и является источником общественного прогресса.

Диссертант рассмотрел аспекты генезиса нормативно-правового регулирования конституционного права человека и гражданина на частную собственность, отметив, что современное право впитало положения римского права, а также идеи эпох возрождения, просвещения, периода буржуазных революций.

История права воссоздает такую хронологическую цепочку развития систем права частной собственности: 1) частная собственность на средства производства, прежде всего на раба и землю (рабовладельческое государство); 2) система, которая допускает дробление права собственности между несколькими частными владельцами (феодальная эпоха); 3) система, при которой полномочия сосредоточены в руках одного собственника (классический капитализм); 4) право собственности, как набор правомочий, которые бесконечно комбинируются и рекомбинируются (ХХ в.).

В работе проанализировано нормативно-правовое регулирование в Украине со времен Киевской Руси до дня провозглашения независимости. В результате исследования автор пришел к выводу, что желание украинского государства воплотить основные принципы цивилизованного общества, которые отразились бы и на праве частной собственности, провозглашались уже в законах УНР 1918 года. Советская власть, в свою очередь, объявила полный приоритет государственной и общественной (коллективной) собственности, допуская личную собственность лишь как возможную форму приобретения материальных благ отдельными индивидуумами.

На примере ошибочной политики советской власти, отрицавшей частную собственность, автор показывает важность признания государством всех форм собственности и обеспечения механизма их реализации.

В работе рассмотрены теории права частной собственности: естественная, законодательная, социалистическая, теория приобретения. Субъективное право человека и гражданина на частную собственность исследуется автором в системе конституционных экономических прав и свобод, анализируются его признаки, предлагаются собственные определения данного права в объективном и субъективном значениях.

Рассмотрены основные и дополнительные правомочия частного собственника, где основными являются: право владения, пользования, распоряжения, возможности требовать от окружающих лиц (не владельцев) соответствующего поведения относительно права собственника, возможность обращаться в государственные органы с целью защиты и возобновления нарушенного права частной собственности.

Автор проанализировал нормы права в отечественном и зарубежном законодательстве, закрепляющие субъективное право на частную собственность. Взяв за основу границы конституционного регулирования права на частную собственность, диссертант условно классифицировал конституции зарубежных стран на те, которые уделяют обозначенному праву незначительное внимание, и на те, которые регулируют его основательнее. Общей чертой для конституций многих стран стало то, что они все закрепляют социальную функцию права частной собственности, содержание которой заключается в обеспечении гарантий собственника и сочетании его интересов с интересами государства, а также ограничение прав собственника общественным интересом.

В отечественном законодательстве право на частную собственность, прежде всего, закреплено в нормах Основного Закона, в связи с этим диссертант предлагает дополнить статью 13 Конституции Украины частью пятой, такого содержания: “Экономической основой гражданского общества является частная собственность”.

Проанализировав состояние нормативно-правового регулирования права на частную собственность в Украине, автор пришел к выводу, что назрела потребность пересмотреть действующий или принять новый Закон Украины “О собственности”.

В ходе работы над диссертацией были изучены аспекты механизма обеспечения данного права органами внутренних дел, а именно: создание благоприятных условий, охрана, защита и восстановление нарушенного права на частную собственность.

Функция обеспечения права на частную собственность в основном принадлежит службе участковых инспекторов милиции, патрульно-постовой службе, государственной службе охраны при МВД Украины, государственной службе по экономическим преступлениям.

На основании проведенного анализа разработаны предложения и рекомендации по усовершенствованию действующего законодательства, в том числе регулирующего деятельность органов внутренних дел по обеспечению реализации конституционного права человека и гражданина на частную собственность.

Ключевые слова: конституционное право человека и гражданина на частную собственность, владение, пользование, распоряжение, нормативно-правовое регулирование, обеспечение, формы и методы деятельности органов внутренних дел.

Ivershenko L. The constitutional human right of private property in Ukraine and providing its realization by the law enforcement bodies. - Manuscript.

The thesis for scientific degree of Candidate of Law Sciences under the specialty 12.00.02 - constitutional law. - Kyiv National University of Internal Affairs. - Kyiv, 2006.

The thesis is dedicated to research of the constitutional human right of private property and providing its realization by the law enforcement bodies.

The author analyzes the genesis of human right of private property, the state of its scientific development in the theory of constitutional law as well as its legal providing depending on various historical periods.

On the basis of scientific literature analysis the work contains the author's view on general concept and essence of the constitutional human right of private property and its legal regulation in Ukraine.

The role of law enforcement bodies in providing the constitutional human right of private property as well as forms and methods of their activity in this sphere are being researched. The author gives propositions on improvement of legislation with the aim to regulate effectively the constitutional human right of private property. He also proposes on the process of providing the mentioned right by the law enforcement bodies.

Key words: the constitutional human right of private property, possession, use, disposal, legal regulation, providing, forms and methods of law enforcement bodies' activity.

Размещено на Allbest.ru

...