Теоретичні основи цивільно-правової відповідальності в Україні

Доведено, що заходами “публічно-правової” відповідальності в цивільному праві є конфіскація та примусова ліквідація юридичної особи.

З метою усунення прогалин у правовому регулюванні наслідків вчинення правочину, який порушує публічний порядок, запропоновано доповнити ст. 228 ЦК України частиною третьою такого змісту: “3. За наявності умислу у обох сторін все, що було отримано ними за правочином, підлягає конфіскації. У разі виконання такого правочину однією стороною з іншої сторони підлягає конфіскації все, що отримано нею, і все, що належне з неї за правочином першій стороні. За наявності умислу лише у однієї з сторін все, отримане нею за правочином, підлягає поверненню іншій стороні, а отримане останньою або те, що належить їй за правочином, підлягає конфіскації.”

Розділ 3 “Принципи, функції та режими цивільно-правової відповідальності” розподіляється на три підрозділи.

У підрозділі 3.1. “Принципи цивільно-правової відповідальності” обґрунтовано висновок, що принципами цивільно-правової відповідальності, як основними засадами, що визначають її підстави та межі, є: 1) принцип законності; 2) принцип повного відшкодування шкоди (збитків); 3) принцип відповідальності за вину; 4) принцип поєднання особистих інтересів із суспільними.

Особлива увага приділяється аналізу принципу відповідальності за вину. Досліджуються його витоки, зіставляється зміст зазначеного принципу зі змістом принципів заподіяння та так званої “конкретної справедливості”. Доводиться, що закріплення у ЦК України можливості відповідальності без вини є порушенням принципу рівності суб'єктів і принципу справедливості, які є одними із основних принципів цивільного права.

Поряд з цим, обґрунтовано неможливість розгляду в якості принципів цивільно-правової відповідальності принципу невідворотності відповідальності, принципу індивідуалізації відповідальності, принципів доцільності та гуманізму та ін.

У підрозділі 3.2. “Функції цивільно-правової відповідальності” аналізуються точки зору науковців щодо кола та змісту зазначених функцій, визначаються функції цивільно-правової відповідальності як системи певних цивільно-правових засобів.

Обґрунтовується висновок, що як система певних цивільно-правових засобів, цивільно-правова відповідальність виконує гарантійно-забезпечувальну, компенсаційну, штрафну, виховну, інформаційну та контрольну функції. При цьому спеціально-юридичними функціями є лише перші три, останні ж є соціальними функціями. Основною функцією цивільно-правової відповідальності є гарантійно-забезпечувальна. Але виконувати її цивільно-правова відповідальність може лише у тому разі, якщо вона діє саме як система певних цивільно-правових засобів. Властивості гарантувати і забезпечувати захист прав та інтересів суб'єктів цивільного права цивільно-правові засоби-елементи відповідної системи набувають саме завдяки використанню їх як системи, у певному поєднанні. У противному разі зазначена функція не діє.

Зазначається, що закріплення у цивільному законодавстві України обмеженої відповідальності окремих суб'єктів цивільного права спричиняє невиправдане послаблення відновлювальної функції цивільно-правової відповідальності, порушення принципу рівності сторін і принципу справедливості як основних принципів цивільного права. У разі встановлення підвищеної відповідальності на передній план виступає штрафна функція цивільно-правової відповідальності. Таким чином, закон допускає явну неспіврозмірність об'єму відповідальності та характеру правопорушення.

Разом з тим, аналізуючи пропозицію закріпити правило щодо відновлювального характеру цивільно-правової відповідальності в якості загального принципа цивільного права, яка останнім часом все частіше зустрічається в юридичній літературі, автор доходить висновку, що з теоретичної точки зору це буде невірним. Якщо навіть не розглядати цивільно-правову відповідальність як систему цивільно-правових засобів, а виходити з розуміння її як інститута цивільного права, необхідно враховувати, що відповідальність є охоронним інститутом права, який природно виконує охоронну функцію права, яка, в свою чергу, складається з двох елементів: 1) компенсаційного впливу; 2) штрафного (репресивного) впливу. Відокремлювати їх не можна, оскільки вони взаємопов'язані і взаємозабезпечують один одного. А у разі закріплення в ЦК такого принципу імперативною нормою буде встановлено, що штрафний вплив, як невід'ємна частина охоронної функції права, у цивільному праві не здійснюється.

У підрозділі 3.3. “Режими цивільно-правової відповідальності” зазначається, що оскільки автор визначає цивільно-правову відповідальність через категорію “система”, традиційний поділ зазначеної відповідальності на види втрачає сенс, але особливості функціонування цивільно-правової відповідальності як системи можна визначити через категорію “правовий режим”.

Обґрунтовано висновок, що за формою вираження можна виокремити законний і договірний режими цивільно-правової відповідальності. В свою чергу, законний режим може бути загальним і спеціальним. Загальний законний режим діє стосовно всіх випадків відповідальності, крім тих, для яких передбачені спеціальні режими. Оскільки цивільне право регулює широке коло відносин, які мають свою специфіку, загальний законний режим цивільно-правової відповідальності, залежно від особливостей прав, що порушуються, може бути розподілений на: 1) режим відповідальності за порушення договірних зобов'язань; 2) режим відповідальності за завдану майнову шкоду; 3) режим відповідальності за завдану немайнову (моральну) шкоду. Спеціальний законний режим встановлюється, коли законодавець з тих чи інших причин виключає певні випадки відповідальності з-під дії загального режиму. Метою встановлення спеціального законного режиму може бути або обмеження розміру відповідальності, або встановлення спеціального порядку, умов її покладення, або поєднання зазначених чинників. До таких випадків можна віднести, зокрема, відповідальність за ядерну шкоду, відповідальність без вини, субсидіарну відповідальність, відповідальність при множині суб'єктного складу у разі порушення зобов'язання, обмежену відповідальність тощо. У даному підрозділі визначаються особливості окремих спеціальних режимів.

Крім того, надається характеристика договірного режиму цивільно-правової відповідальності. Зокрема зазначається, що встановлення у договорі певних правил щодо цивільно-правової відповідальності сторін, відмінних від відповідних загальних положень цивільного законодавства, є актом саморегуляції, однією із диспозитивних дій, яка може здійснюватись лише в межах, визначених законом. Цивільне законодавство України закріплює можливість застосування договірного режиму відповідальності за порушення договірних зобов'язань. Поряд з цим передбачено обмежене використання договору і у сфері недоговірної відповідальності.

ЦК України дозволяє збільшити за домовленістю сторін обсяг і розмір відшкодування шкоди, завданої потерпілому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, при цьому законодавством не передбачена можливість зменшення обсягу та розміру відшкодування за домовленістю сторін. Норма ч. 4 ст. 1193 ЦК України (яка входить до § 1 “Загальні положення про відшкодування шкоди” глави 82 ЦК України) надає таке право лише суду, який може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину.

Обґрунтовано висновок, що оскільки ініціативний характер цивільно-правової відповідальності надає потерпілому можливість взагалі не вимагати відшкодування шкоди (простити борг заподіювачеві), тому цілком логічним було б закріплення у ЦК України можливості зменшення розміру відшкодування (сплати певної компенсації) та визначення порядку його (її) виплати за домовленістю сторін. При цьому можна встановити обов'язковість нотаріального посвідчення відповідного договору. Якщо враховувати те, що на практиці потерпілий може бути примушений до вчинення відповідного правочину, то він завжди може скористатися правом вимагати визнання правочину недійсним. У противному разі буде діяти презумпція правомірності правочину, закріплена у ст. 204 ЦК України.

Розділ 4 “Умови цивільно-правової відповідальності” складається з п'яти підрозділів і містить ретельний аналіз результатів основних теоретичних досліджень категорії “цивільне правопорушення” та окремих умов цивільно-правової відповідальності.

У підрозділі 4.1. “Аналіз результатів основних теоретичних досліджень категорії “цивільне правопорушення” аналізуються висловлені в юридичній літературі точки зору щодо зазначеної категорії.

В результаті, автор доходить висновку, що юридична конструкція складу правопорушення є чужою для цивільного права, а штучне поширення кримінально-правового вчення про склад злочину на цивільно-правову сферу не лише завдало суттєвої шкоди дослідженню проблем цивільно-правової відповідальності, але й призвело до того, що була порушена принципова межа між публічним і приватним правом.

Звертається увага на те, що оскільки у цивільному праві у багатьох випадках не потрібна наявність “повного складу правопорушення”, цивілісти, намагаючись “зберегти" для цивільного права юридичну конструкцію складу правопорушення, посилаються на те, що у таких випадках треба говорити про “усічений склад”, знов-таки запозичуючи цей термін з кримінального права. Автор доводить, що те, що цивілісти при цьому мають на увазі, зовсім не відповідає змісту кримінально-правового поняття “усічений склад”. У кримінальному праві під усіченим складом розуміється така конструкція складу злочину, при якій злочин визнається закінченим не у момент скоєння діяння і досягнення винним своїх цілей, а з більш ранньої стадії, яка в інших випадках визнається стадією приготування чи посягання. Такі конструкції усічених складів застосовуються тоді, коли необхідно посилити охорону важливих об'єктів. Наприклад, бандитизм (ст. 257 КК України) вважається закінченим злочином з моменту організації банди. Склад цього злочину містить усі елементи (тобто є об'єкт і об'єктивна сторона, суб'єкт і суб'єктивна сторона). Таким чином, кримінально-правова конструкція “усіченого складу” не підходить для пояснення особливостей відповідальності у цивільному праві.

Крім того, у даному підрозділі аналізуються питання щодо розподілу умов цивільно-правової відповідальності на загальні та спеціальні та щодо умов звільнення від цивільно-правової відповідальності.

У підрозділі 4.2. Протиправна поведінка як умова цивільно-правової відповідальності” досліджується низка теоретичних питань щодо зазначеної поведінки як умови цивільно-правової відповідальності.

Насамперед автор з'ясовує, що таке “дія”, що таке “поведінка”, що таке “юридично значуща поведінка”, аналізує правомірність використання понять “протиправна поведінка” і “неправомірна поведінка”, визначає характерні ознаки зазначеної поведінки, порівнює поняття “протиправність” у цивільному та кримінальному праві, розглядає питання щодо логічних підстав розмежування понять “дія” і “бездіяльність”, щодо кваліфікації бездіяльності як протиправної поведінки, щодо змісту понять “необхідна оборона” і “крайня необхідність” та ін.

Оскільки і матеріальне, і процесуальне право закріплює можливість захисту не лише права, але й інтересу, розглядається питання щодо можливості покладення цивільно-правової відповідальності за порушення лише законного інтересу (відокремлено від права). Обґрунтовується висновок, що з теоретичної точки зору встановлення відповідальності за порушення законних інтересів як самостійних об'єктів цивільно-правової охорони (безвідносно до суб'єктивного права) буде некоректним з таких причин: 1) оскільки порушується законний інтерес, а не суб'єктивне право, то йому не кореспондує відповідний юридичний обов'язок; а відповідно до ч. 2 ст. 14 ЦК України особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї; 2) протиправна поведінка так званого “суб'єкта відповідальності” у разі порушення законного інтересу може виражатися лише у формі активних дій і полягати у перешкоджанні здійсненню актів правомірної поведінки “потерпілого” (про бездіяльність у даному випадку мова йти не може), а коли управомочена особа здійснює зазначені акти правомірної поведінки, тим самим вона здійснює своє суб'єктивне право. Отже, будь-які дії так званого “суб'єкта відповідальності” будуть перешкоджати здійсненню саме суб'єктивного права.

Розглядається проблема “зловживання правом”. В результаті, на підставі аналізу норм цивільного права України, Російської Федерації, Республіки Бєларусь, Грузії, Франції, ФРН та США, а також висловлених в юридичній літературі точок зору, аргументується висновок, що використання терміну “зловживання правом” з теоретичної точки зору є невірним. Якщо виходити з того, що здійснення цивільних прав - це реалізація управомоченою особою тих можливостей, які складають зміст належного їй суб'єктивного права, і ці можливості можуть здійснюватись лише в певних межах (які називаються межами здійснення цивільних прав), то про зловживання правом мова йде, коли особа порушує зазначені межі, а отже втручається в сферу дії суб'єктивного права іншої особи. Зловживання правом не може існувати абстрактно, тобто безвідносно прав та інтересів інших осіб. Порушення права іншої особи лише зовні втілюється у форму здійснення права. Законодавець, встановлюючи межі здійснення цивільних прав, тим самим визначає правомірність поведінки управомоченої особи. За окресленими межами поведінка є неправомірною, і вже не є здійсненням права, оскільки зміст жодного суб'єктивного цивільного права як одного із правових засобів регулювання суспільних відносин не включає в себе можливості порушувати права та інтереси інших осіб. У зв'язку з цим пропонується розглядати шикану як делікт, а положення щодо “зловживання правом в інших формах” із ЦК України виключити.

У підрозділі 4.3. “Наявність шкоди (збитків) як умова цивільно-правової відповідальності” розглядається низка питань щодо наявності шкоди (збитків) як обов'язкової умови деліктної відповідальності та договірної відповідальності у формі відшкодування збитків.

Здійснюється аналіз категорій “шкода”, “збитки”, “втрата” (рос. “ущерб”), при цьому шкода розглядається як родове поняття негативних наслідків правопорушення.

Оскільки легальне визначення збитків, закріплене у чинному ЦК України, свідчить про ототожнення законодавцем понять “збитки” і “шкода”, хоча теорія цивільного права відрізняє зазначені поняття, пропонується закріпити у ЦК України визначення збитків як грошового вираження шкоди, сформулювавши відповідну норму таким чином: “Збитки - це грошове вираження шкоди. Вони підлягають відшкодуванню у разі неможливості, недоцільності або відмови потерпілого від відшкодування шкоди в натурі”. Відповідні уточнення пропонується внести і до визначення понять “реальні збитки” та “упущена вигода”.

Зважаючи на те, що надання потерпілому права вибору способу захисту свого права є важливою юридичною гарантією реального захисту порушених прав та інтересів, поряд з цим, враховуючи ініціативний характер цивільно-правової відповідальності та підвищення ролі договірної саморегуляції в умовах побудови в України правової держави та громадянського суспільства, обґрунтовується висновок щодо доцільності закріплення у ЦК України в якості одного із загальних способів відшкодування майнової шкоди сплати потерпілому відповідної компенсації. Пропонується доповнити ЦК України положенням такого змісту: “Майнова шкода може бути відшкодована шляхом сплати потерпілому відповідної компенсації, розмір і порядок виплати якої встановлюється законом або домовленістю сторін”.

Крім того, розглядаються питання щодо розподілу збитків на види, щодо особливостей відшкодування прямих і непрямих збитків в інших країнах (зокрема у Франції, ФРН, США); щодо правової природи “твердих” (або наперед оцінених) збитків (у міжнародній комерційній практиці - “узгоджений платіж при невиконанні”, в англо-американському праві - liquidated damages), щодо доказування наявності шкоди (збитків) та ін.

У підрозділі 4.4. “Причинний зв'язок як умова цивільно-правової відповідальності” досліджується низка питань, пов'язаних з проблемою встановлення наявності причинного зв'язку між неправомірною поведінкою правопорушника і завданою ним шкодою (збитками).

Констатується, що причинність є філософською, а не спеціально-юридичною категорією. Вона існує й розглядається у рамках детермінізму (від лат. determino - визначаю) - філософського вчення про об'єктивний, закономірний взаємозв'язок і взаємообумовленість явищ матеріального світу.

Визначаються основні засади сучасної концепції причинності; звертається увага на необхідність розмежування понять “детермінізм” і “причинність”, які у сучасній філософській літературі часто ототожнюються; надається характеристика основних теорій причинного зв'язку; визначаються фактори, від яких залежить вірне теоретичне вирішення проблеми причинності в рамках теорії цивільно-правової відповідальності.

Підрозділ 4.5. “Вина як умова цивільно-правової відповідальності” складається з двох частин.

У пункті 4.5.1. “Поняття вини у цивільному праві” досліджується зазначене поняття. Звертається увага на те, що всі точки зору з цього приводу можна розподілити на дві групи: 1) коли вина визначається на підставі так званої “психологічної” концепції; 2) коли вина визначається на підставі так званої “поведінкової” концепції.

Автор аргументує висновок, що визначення вини у цивільному праві повинно ґрунтуватись на “психологічній” концепції вини, а не на “поведінковій”, оскільки: 1) термін “психічне ставлення” у визначенні вини виражає оцінку (можливість оцінки) поведінки, передбачення або можливість передбачення настання шкідливих наслідків, оскільки з позицій загальної, соціальної та юридичної психології у кожному психічному акті можна виокремити інтелектуальний та вольовий аспекти; 2) встановлення правил щодо відповідальності малолітніх, недієздатних з урахуванням саме психічних особливостей суб'єктів, поряд з визначенням вини на основі “поведінкової концепції”, є порушенням таких загальних принципів цивільного права, як рівність і справедливість; 3) конструкція вини як “психічного ставлення” не є спеціально кримінально-правовою конструкцією. Поняття вини, незалежно від галузі права, базується на положеннях загальної психології, так само, як поняття причинного зв'язку юристи запозичують у філософії. У зв'язку з цим запропоновано закріпити в ЦК України такі положення щодо вини як умови відповідальності: “1. Вина - це психічне ставлення особи до її протиправної поведінки та її результату. Під психічним ставленням розуміється оцінка (можливість оцінки) поведінки, передбачення або можливість передбачення настання шкідливих наслідків. 2. Умисел має місце тоді, коли особа усвідомлює протиправний характер своєї поведінки і передбачає настання шкідливих наслідків, але свідомо не здійснює запобіжних заходів. 3. Необережність має місце тоді, коли особа хоча і не передбачає негативні наслідки своєї протиправної поведіки, але відповідно до обставин справи могла їх передбачити і запобігти. Необережність є простою, коли особа не дотримується таких високих вимог, що ставляться до неї, як до суб'єкта, що здійснює певний вид діяльності у відповідних умовах. Необережність є грубою, коли особа не дотримується зрозумілих кожному мінімальних вимог”.

У пункті 4.5.2. “Проблема вини юридичної особи” досліджується низка теоретичних питань, пов'язаних із зазначеною проблемою, при цьому проблема вини юридичної особи розглядається крізь призму теорій сутності останньої.

Аналізується наукова позиція прибічників “радикального” шляху вирішення проблеми вини юридичної особи, які пропонують взагалі виключити вину суб'єкта господарювання зі складу умов цивільно-правової відповідальності за порушення зобов'язань, пов'язаних зі здійсненням господарської (підприємницької) діяльності. Обґрунтовується висновок, що коли навіть не брати до уваги аргументи, які висловлюються при обґрунтуванні необхідності збереження принципу відповідальності за вину та відмови від обмеженої відповідальності окремих категорій суб'єктів, цього робити не можна, оскільки якщо при оцінці поведінки сторін суд буде виходити лише із самого факту завдання шкоди (збитків), то він по суті буде виконувати лише функції реєстратора фактів і не зможе належним чином здійснювати правосуддя.

Крім того, досліджуються підходи до вирішення питання щодо відповідальності осіб, які здійснюють функції органів юридичної особи (в Україні, у ФРН та США).

Розділ 5 “Правовідносини цивільно-правової відповідальності” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 5.1. “Елементи матеріального правовідношення цивільно-правової відповідальності” дисертант обґрунтовує висновок, що правовідношення цивільно-правової відповідальності є охоронним зобов'язанням, його суб'єктами є потерпілий (кредитор) і правопорушник (боржник). При цьому суб'єктом відповідальності є лише правопорушник, оскільки саме на нього покладається обов'язок зазнати невигідні майнові наслідки правопорушення.

Визначаються об'єкти правовідношення цивільно-правової відповідальності та його зміст.

Обґрунтовується висновок, що стосовно цивільних зобов'язальних правовідносин взагалі та охоронних зокрема загальновизнане сучасними цивілістами твердження, відповідно до якого кожне суб'єктивне право як забезпечена законом міра можливої поведінки управомоченої особи надає суб'єкту: 1) можливість власної поведінки; 2) можливість вимагати певної поведінки інших осіб; 3) можливість у разі порушення права звернутись за захистом до компетентних органів - не є вірним. У зобов'язальних цивільних правовідносинах суб'єктивне право кредитора є правом вимоги, тобто власне другою правомочністю із зазначеної тріади. Зазначене право реалізується поведінкою зобов'язаної особи і не містить у собі можливості здійснення певної поведінки управомоченого контрагента. Крім того, до змісту суб'єктивного права в регулятивних зобов'язальних правовідносинах не входить можливість у разі порушення права звернутись за захистом до компетентних органів, тобто привести до дії апарат державного примусу проти зобов'язаної особи.

У підрозділі 5.2. “Момент виникнення матеріального правовідношення цивільно-правової відповідальності” аналізуються висловлені в юридичній літературі точки зору та обґрунтовується власна позиція дисертанта щодо зазначеного моменту.

Автор обґрунтовує висновок, що матеріальні правовідносини юридичної відповідальності взагалі та цивільно-правової зокрема виникають в момент скоєння правопорушення. Для того, щоб порушення права могло розглядатись як юридичний факт, на підставі якого виникає матеріальне правовідношення цивільно-правової відповідальності, воно повинно бути закінченим.

У разі порушення абсолютного пасивного обов'язку таким юридичним фактом є сам факт завдання шкоди. У разі порушення відносного договірного обов'язку це буде невиконання чи неналежне виконання зобов'язання.

У підрозділі 5.3. “Процесуальна форма реалізації суб'єктивного права потерпілого як управомоченої сторони матеріального правовідношення цивільно-правової відповідальності” автор виходить з того, що процесуальне право є формою здійснення суб'єктивного матеріального права у випадку дійсного чи ймовірного його порушення, або загрози такого порушення.

Констатується, що процесуальна форма реалізації суб'єктивного права потерпілого застосовується у тому випадку, коли є перешкода щодо здійснення права та є невизначеність в існуванні або в змісті правовідносин. В рамках процесуальної форми реалізації суб'єктивного права потерпілого засобом захисту права, що виникло до того, як виникла необхідність у судовому розгляді, є судове рішення.

У цивільно-процесуальному й господарсько-процесуальному законодавстві поняття “судове рішення” вживається одночасно у двох смислових значеннях: 1) як дія суду щодо підсумовування всього судового розгляду; 2) як документ судової інстанції, що фіксує результат розгляду спору по суті. Автор акцентує увагу на тому, що юридичним фактом, який породжує цивільні права та обов'язки, є документ, який оформляє висновок суду за підсумками розгляду справи. Зазначений документ (судовий акт), котрий відповідає ряду формальних вимог, є правозастосовним актом, юридичним фактом матеріального права.

Але матеріальне правовідношення цивільно-правової відповідальності не припиняється в момент вступу судового акту в законну силу. Для його припинення необхідно, щоб правопорушник (боржник) виконав покладений на нього обов'язок відшкодувати шкоду (збитки), сплатити (передати) неустойку тощо.

У разі, коли боржник не виконує добровільно зазначений обов'язок, його виконання забезпечується за допомогою виконавчого провадження, яке є адміністративним процесуально-правовим засобом, що забезпечує примусове виконання рішень судових та інших органів (посадових осіб) на підставах, у спосіб та в межах, встановлених законом. Крім того, якщо боржник є суб'єктом підприємницької діяльності, для задоволення вимог кредиторів можуть бути застосовані правові засоби, визначені законодавством про банкрутство.

Також у даному підрозділі розглядається питання щодо застосування, поряд із судовим захистом, який здійснюється державними судами, альтернативних способів вирішення правових спорів, серед яких одним із найпопулярніших і найефективніших є третейський суд.

Розділ 6 “Проблема ефективності цивільно-правової відповідальності” складається з двох підрозділів.

Список опублікованих праць за темою дисертації

Монографії:

Канзафарова І.С. Теорія цивільно-правової відповідальності: Монографія. - Одеса: Астропринт, 2006. - 264 с.

Рецензії:

Кучеренко І.М. Сучасне комплексне дослідження загальнотеоретичних проблем цивільно-правової відповідальнсті // Університетські наукові записки. Часопис Хмельницького університету управління та права. - 2006. - № 3-4. - С. 522-523.

Саніахметова Н.О. Цивільно-правова відповідальність: новий погляд на традиційний інститут цивільного права // Наукові записки Міжнародного гуманітарного університету: Зб. - О.: Міжнар. гуманітар. ун-т, 2006. - Вип. 4. - С. 155-157.

Канзафарова И.С. Гражданско-правовая ответственность. - Одесса: Астропринт, 1998. - 76 с.

Канзафарова И.С. Ответственность за нарушение выполнения обязательств в расчетных правоотношениях // Минченко Р.Н., Канзафарова И.С. Расчетные правоотношения в хозяйственном обороте Украины. - Одесса: АО Бахва, 1997. - С. 71-78.

Канзафарова И.С. Гражданское и торговое право зарубежных стран. Отдельные институты: Учебное пособие. - Х.: Одиссей, 2003. - 352 с.

Канзафарова І.С. Поняття зобов'язання. Сторони у зобов'язанні. Виконання зобов'язання. Забезпечення виконання зобов'язання. Правові наслідки порушення зобов'язання. Відповідальність за порушення зобов'язання // Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар: У 2 ч. / За заг. ред. Я.М. Шевченко. - К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2004. - Ч. 2. - С. 7-17; С. 18-35; С. 36-75; С. 76-92.

Канзафарова І.С. Виконання зобов'язань. Способи забезпечення виконання зобов'язань” // Цивільне право України: Академічний курс: Підруч.: У 2 т. / За заг. ред. Я.М. Шевченко. - Вид. 2-ге, доп. і перероб. - Т. 1. Загальна частина. - К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2006. - С. 637-653; С. 654-678.

Канзафарова И.С. Понятие и структура методологии правоведения. Реализация норм права // Теория права и государства: Учебник. - Х.: Одиссей, 2006.- С. 26-30; С. 369-378.

Статті у наукових фахових виданнях:

Канзафарова І.С. Проблема сутності юридичної особи в теорії цивільного права // Держава і право: Зб. наук. пр. Юридичні і політичні науки. Вип. 7. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України; Спілка юристів України, 2000. - С. 296-299.

Канзафарова І.С. Умови звільнення від відповідальності за невиконання договірних зобов'язань в комерційній практиці // Правова держава. - 2000. - № 2. - С. 30-38.

Канзафарова І.С. Проблема вини юридичної особи в теорії цивільного права // Держава і право: Зб. наук. пр. Юридичні і політичні науки. Вип. 9. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України; Спілка юристів України, 2001. - С. 232-237.

Канзафарова І.С. Особливості правового регулювання відповідальності за договором залізничного перевезення вантажів // Правова держава. - 2001. - № 3. - С. 31-34.

Канзафарова І.С. Деякі проблеми теорії цивільно-правової відповідальності в контексті кодифікації цивільного законодавства України // Правова держава: Щорічник наукових праць Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Вип. 14. - К., 2003. - С. 362-366.

Канзафарова І.С. Категорія шкоди (збитків) у цивільному праві // Держава і право: Зб. наук. пр. Юридичні і політичні науки. Вип. 19. - К.:

Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України; Спілка юристів України, 2003. - С. 320-323.

Канзафарова І.С. Санкція і відповідальність у цивільному праві (проблема співвідношення) // Держава і право: Зб. наук. пр. Юридичні і політичні науки. Вип. 22. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України; Спілка юристів України, 2003. - С. 257-260.

Канзафарова І.С. До проблеми цивільно-правової відповідальності без вини // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. - 2003. - № 3-4. - С. 89-92.

Канзафарова І.С. Підстави цивільно-правової відповідальності // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. - 2003. - № 4. - С. 156-159.

Канзафарова І.С. Цивільно-правова відповідальність як охоронні правовідносини // Правова держава: Щорічник наукових праць Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Вип. 15. - К., 2004. - С. 239-244.

Канзафарова І.С. Неправомірна поведінка як умова цивільно-правової відповідальності // Держава і право: Зб. наук. пр. Юридичні і політичні науки. Вип. 23. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2004. - С. 227-231.

Канзафарова І.С. Ефективність цивільно-правової відповідальності: комплексний підхід // Держава і право: Зб. наук. пр. Юридичні і політичні науки. Вип. 24. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2004. - С. 270-273.

Канзафарова І.С. Захист цивільних прав: окремі аспекти // Держава і право: Зб. наук. пр. Юридичні і політичні науки. Вип. 25. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України; Спілка юристів України, 2004. - С. 272-276.

Канзафарова І.С. Цивільно-правова відповідальність за ядерну шкоду // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. - 2004. - № 2. - С. 70-75.

Канзафарова І. Теорія цивільно-правової відповідальності: окремі зауваження // Прокуратура. Людина. Держава. - 2004. - № 10. - С. 82-88.

Канзафарова І.С. Наука цивільного права в системі правознавства // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. - 2004. - № 4. - С. 74-77.

Канзафарова І.С. Матеріально-правовий механізм відповідальності у цивільному праві // Держава і право: Зб. наук. пр. Юридичні і політичні науки. Вип. 26. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2004. - C. 309-313.

Канзафарова І.С. Відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг) //Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. - 2005. - № 1. - С. 89-92.

Канзафарова І.С. Принципи цивільно-правової відповідальності //Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. - 2005. - № 2. - С. 78-82.

Канзафарова І.С. Цивільно-правові норми як інструмент трансформації існуючих суспільних відносин у бажані // Держава і право: Зб. наук. пр. Юридичні і політичні науки. Вип. 27. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2005. - C. 306-310.

Канзафарова І.С. Відповідальність за порушення законних інтересів як самостійних об'єктів правової охорони // Держава і право: Зб. наук. пр. Юридичні і політичні науки. Вип. 28. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2005. - C. 378-381.

Канзафарова І.С. Вина як умова деліктної відповідальності в країнах континентальної правової сім'ї // Держава і право: Зб. наук. пр. Юридичні і політичні науки. Вип. 29. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2005. - C. 372-376.

Канзафарова І.С. Дослідження проблем цивільно-правової відповідальності: окремі методологічні аспекти // Держава і право: Зб. наук. пр. Юридичні і політичні науки. Вип. 30. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2005. - C. 345-349.

Цивільно-правова відповідальність як інструмент соціальної регуляції свободи // Правова держава: Щорічник наукових праць Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Вип. 16. - К., 2005. - С. 391-396.

Канзафарова І.С. Матеріальний зміст і процесуальна форма цивільного права на захист: окремі теоретичні аспекти // Південноукраїнський правничий часопис. - 2006. - № 1. - С. 103-105.

Канзафарова І.С. Юридична конструкція субсидіарної відповідальності: окремі критичні зауваження // Держава і право: Зб. наук. пр. Юридичні і політичні науки. Вип. 31. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2006. - C.215-218.

Канзафарова І.С. Договірне регулювання відповідальності у цивільному праві // Держава і право: Зб. наук. пр. Юридичні і політичні науки. Вип. 33. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2006. - C.245-248.

Інші публікації, які додатково висвітлюють основний зміст дисертації:

Канзафарова И.С. Основные направления развития частного права Украины // Відродження української держави: актуальні проблеми державотворення і права. Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. 3-5 вересня 1999 р., м. Херсон. - Херсон: ХДПУ, 1999. - С. 211-213.

Канзафарова І.С. Відповідальність за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за договором перевезення вантажів залізницею // Науково-практичний семінар “Перевезення вантажів залізницею: правове регулювання та арбітражна практика”. Тези доповідей і виступів. К.: Юридична книга, 2000. - С. 55.

Канзафарова И.С.Понятие и общая характеристика гражданской правоспособности и гражданской дееспособности граждан // Молодежь третьего тысячелетия: гуманитарные проблемы и пути их решения: Сб. науч. ст. в 3-х т. - Одесса: ИСЦ, 2000. - Т.1. - С. 372-376.

Канзафарова І.С. Принципи політичної та економічної демократії як основа вдосконалення цивільного законодавства України та Японії // Європа, Японія, Україна: шляхи демократизації державно-правових систем. Матеріали міжнародної наукової конференції. 17-20 жовтня 2000 р., м. Київ. - К. ІДіП НАНУ, 2000. - С. 186-187.

Канзафарова І.С. Інститут цивільно-правової відповідальності: сучасний стан та перспективи розвитку // Проблеми і перспективи розвитку та реалізації законодавства України. Тези доповідей і наукових повідомлень науково-практичної конференції. Київ, 19 квітня 2001 р. - К., 2001. -

С. 46-49.

Канзафарова І.С. Цивільно-правова відповідальність: порівняльно-правовий аспект //Становлення і розвиток правової системи України. Тези доповідей і наукових повідомлень науково-практичної конференції. 21 березня 2002 р., м. Київ. - К.: ІДіП НАНУ, 2002. - С. 28-31.

Канзафарова І.С. Відповідальність учасників економічного обороту в умовах трансформації ринкових відносин в Україні // Трансформація ринкових відносин в Україні: організаційно-правові та економічні проблеми. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. 15 травня 2003 р., м. Одеса. - Одеса: Астропринт, 2003. - С. 40-43.

Канзафарова І.С. Субсидіарна відповідальність у цивільному праві: правова природа та проблемні питання // Социально-правовые проблемы совершенствования законодательства Украины: история, теория и практика. Материалы 60-й научной конференции профессорско-преподавательского состава и научных работников экономико-правового факультета ОНУ им. И.И. Мечникова. 23-25 ноября 2005 г., г. Одесса. - Одесса: ОЮІ ХНУВС, 2006. - С. 143-146.

Канзафарова І.С. Відповідальність за порушення договірних зобов'язань відповідно до ЦК України та принципів європейського контрактного права // Сучасні проблеми адаптації цивільного законодавства до стандартів Європейського Союзу: Матеріали I Міжнародної науково-методичної конференції. - Львів, 2006. - Вип. 1. - С. 185-186.

Канзафарова І.С. Цивільно-правова відповідальність за порушення прав інтелектуальної власності підприємств як учасників комерційного обороту // Сучасні технології управління підприємством та можливості використання інформаційних систем: стан, проблеми, перспективи. Матеріали першої Всеукраїнської науково-практичної конференції для викладачів, аспірантів та молодих вчених. 31 березня 2006 р., м. Одеса. - Одеса: ОНУ ім. І.І. Мечникова, 2006. - С. 131-135.

Канзафарова І.С. Відповідальність як засіб правового впливу на поведінку учасників сімейних відносин // Наукові засади та практика застосування нового Сімейного кодексу України. Матеріали Круглого столу. 25 травня 2006 р., м. Київ. - Х.: Ксилон, 2007. - С. 186-192.

Размещено на Allbest.ru