влада гендерний управлінський організація

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

Жіночі громадські організації відповідно до історичних аспектів діяльності, організаційної структури, ідеологічного спрямування, цільових уподобань та основних видів і форм діяльності характеризуються такими основними моделями діяльності: національно-культурною (побудова незалежної Української держави, відродження українських звичаїв та традицій, що мають політичне спрямування); благодійницькою (соціальна, доброчинна і меценатська діяльність); молодіжною (соціально-психологічна підготовка та формування здорового способу життя молодих жінок та дівчат); традиційною (яка є правонаступницею жіночих рад радянської доби); професійною (ґрунтується на єдності спільних професійних інтересів); гендерної орієнтації (прагнення захищати всіх жінок, реалізувати громадські ініціативи і перетворення гендерних ролей і гендерних відносин у суспільстві) та релігійною (діяльність жіночих організацій різних релігійних конфесій, метою об'єднання яких є місіонерська просвіта).

Характерною особливістю сучасного жіночого руху в Україні є й те, що під час виборчих перегонів окремі політичні партії з метою розширення електоральної бази сприяли створенню та діяльності жіночих організацій: “Союз українок”, “Наша Україна” (“Народний рух України”), “Жіноча громада” (Українська республіканська партія”), Жіноче об'єднання “Єдність” (Партія “Єдність”). Всеукраїнська асоціація жінок-підприємців (партія “Жінки України”); Всеукраїнська громадська організація “Жінки і діти України” (партія “Жінки України”); Всеукраїнське жіноче народно-демократичне об'єднання “Дія” (НДП); Всеукраїнське громадське об'єднання жінок-республіканок (РХП) та ін.

тенденції до змін соціального статусу жінки в сучасному суспільстві, її участь в управлінні та політиці (В.Д.Бакуменко, Н.В.Грицяк, В.П.Зленко, О.І.Кулачек, В.С.Константинова, Е.П.Кочкіна, Н.В.Лавриненко, К.І.Левченко, Н.Р.Нижник, М.І.Пірен, Л.Є.Шкляр);

процеси самоідентифікації в гендерному аспекті та питання соціокультурного потенціалу жінок (В.Я.Агеєв, А.С.Волович, Л.А.Воронько, Т.І.Клименкова, М.М.Логунова, С.Д.Павличко, А.Ч.Менегетті, В.А.Скуратівський);

проблеми подолання гендерних стереотипів у сучасному суспільстві (Л.А.Панасенко, М.П.Степанянц);

механізми впровадження гендерних квот (Н.П.Степанова, В.В.Суковитая, Г.С.Терещенко, Л.Р.Федорова, К.Ч.Уест, О.І.Хасбулатова, С.Ч.Чаффінс, М.Форбс, Т.П.Шамраєнко).

З метою оптимізації шляхів впливу жіночого руху в Україні на демократизацію гендерної політики необхідно приділяти увагу адаптації світового досвіду діяльності міжнародних організацій (як урядових, так і неурядових) до умов України для досягнення гендерної рівності, що сприятиме включенню гендерних проблем у національні, регіональні та глобальні програми шляхом посилення співпраці та надання відповідної технічної підтримки щодо впровадження гендерних підходів, розв'язання даної проблематики.

У другому розділі - “Досвід управлінської діяльності жіночих громадських організацій зарубіжних країн на сучасному етапі” - проаналізовано досвід функціонування жіночих рухів, зокрема досліджено специфіку гендерного підходу до аналізу державної політики Канади, розкрито зміст управлінської діяльності жіночих громадських організацій США як чинник підтримання гендерного балансу, визначено вплив міжнародних організацій-партнерів на активізацію ролі жінок в управлінні суспільними процесами.

Особливу увагу в межах розділу приділено вивченню зарубіжного досвіду щодо методології розв'язання досліджуваної проблематики, який може слугувати основою адаптації вітчизняної моделі гендерної політики до світових стандартів державно-управлінської діяльності. Висвітлення зарубіжного досвіду жіночого руху, гендерних аспектів діяльності різних держав, по-перше, дає змогу переосмислити з нових позицій вітчизняний досвід; по-друге, ознайомитися з різноманітними способами вирішення проблем, властивих Україні, у світі.

Фундаментальне значення в межах дисертаційного дослідження має гендерний підхід до формування державної політики Канади, який став одним з чинників соціально-політичного розвитку країни, адже жінкам Канади у ХХ ст. реально вдалося кардинально змінити своє становище: використовуючи певні механізми, вони вибороли право голосування на виборах, право обіймати виборні посади в органах влади та право бути обраними до Сенату - найвищого представницького органу державної влади в країні.

Базову роль у реалізації гендерної політики Канади відіграє Федеральна служба Канади, вона фактично є взірцем у світовій практиці, оскільки саме їй реально вдалося ліквідувати обмеження щодо повноправної участі жінок у функціонуванні управлінських структур. Одним із найбільш ефективних механізмів її діяльності стало впровадження принципу гендерної паритетності в канадському суспільстві, який має забезпечувати кар'єрне зростання жінок у політичній сфері.

У межах вивчення канадського досвіду заслуговує на увагу діяльність спеціально створеного Міністерства у справах жінок Канади (яке входить до структури федерального уряду, здійснює загальну координацію з питань стратегії та контролю на рівні уряду, дає поради з питань стратегії розвитку міністру та іншим міністерствам); громадських дорадчих груп (до складу федеральних міністерств входять старші радники, які вивчають окремі проблеми жінок та на основі цього формують конкретні критерії їх потреб, ранжирують і потім включають їх у стратегічні плани відповідних міністерств); урядових структур Канади (вони розробляють низку законодавчих актів щодо подолання розриву в заробітній платні чоловіків і жінок, надання відповідного рівня освіти жінкам, створення рівних можливостей у пошуках роботи та доступу до керівних посад, вирішення проблеми зайнятості та справедливої оплати праці). Міністр, який очолює Міністерство у справах жінок Канади, відіграє роль радника в Кабінеті Міністрів, слідкуючи за тим, щоб проблеми жіноцтва були неодмінною складовою частиною обговорення та прийняття рішень Кабінету в контексті розгляду будь-яких питань. На сьогодні в кожній з провінцій Канади є свої міністерства, бюро, відділи з питань розвитку, що мають сприяти дотриманню прав жінок у суспільстві. У цьому контексті досвід Канади може бути використаний для реалізації гендерної політики в регіонах України.

Урядові структури Канади надзвичайно ефективно вирішують гендерні проблеми. Канада належить до небагатьох країн, де діє федеральний план рівності між чоловіком та жінкою, впроваджений у відповідь на звернення ООН до всіх країн-членів організації з вимогою розробити національний план щодо покращання становища жінки. Федеральний план є спільною ініціативою і відображає зусилля всіх федеральних міністерств та намагання уряду досягти гендерної рівноваги.

Для досягнення гендерного балансу в суспільно-політичній та громадській практиці України важливе значення має вивчення досвіду діяльності жіночих організацій США, які тривалий час проводять активну кампанію спільно з членами Верхньої палати американського Конгресу за ратифікацію Конвенції про елімінацію всіх форм дискримінації стосовно жінок. Саме ними організовано проведення відповідних громадських слухань, які супроводжувались активним залученням громадської думки до обговорення проблем забезпечення гендерного балансу. Технологія організації та проведення таких слухань є досить цінною для вивчення і впровадження її в Україні.

У контексті підтримання гендерного балансу в США важливу роль відіграє Державна система підтримки жінок, яка забезпечує державний протекціонізм щодо жінки. Відповідно до цього держава залишає за собою право на визнання юридичної рівноправності між статями, забезпечення широкої участі жінок у суспільному житті, розвиток сфери послуг з метою створення умов для поєднання жінкою репродуктивної, виробничої й сімейної ролей, створення державної системи соціального захисту жінок у формі пільг. Саме це заклало базові принципи жіночого руху в процесі творення державної політики США.

Жіночі організації США мають досить структурований в організаційно-функціональному плані характер та справляють сильний інституціональний і політичний вплив на вироблення державної політики. Характерною ознакою їх є те, що низка жіночих громадських організацій за час своєї діяльності змогли створити ресурсну базу для великої регіональної мережі по всіх штатах. Одним із напрямів практичної діяльності жіночих громадських організацій стало проведення тренінгів з жіночого політичного лідерства, що забезпечило, у свою чергу, здійснення політичної просвіти щодо набуття навичок політичної боротьби, конкуренції у виборчих кампаніях тощо.

Міжнародні організації (“Програма рівних можливостей “ПРООН”, “Вінрок Інтернешнл” (США), “Агентство розвитку США”, “Канадське Агентство з розвитку”, “ТASIC”, “Жіночий консорціум України”, “Ла Страда”, “Християнський дитячий фонд”) реально впливають на взаємодію жіночих організацій з владними структурами, а саме: вони забезпечують правову просвіту щодо механізмів відстоювання рівних прав. У цьому плані ефективною є діяльність юридично-консультативних центрів, ініційованих міжнародними жіночими організаціями, які безпосередньо опікуються проблемами надання юридичної допомоги населенню, та грантова підтримка програм гендерного спрямування.

Важливим засобом впливу міжнародних організацій на функціонування жіночого руху в Україні є сучасні інформаційно-комунікативні технології, адже завдяки Інтернету сьогодні в жінок з'явилася можливість відкритого спілкування, обміну досвідом з певної проблематики. Це, у свою чергу, дає підстави стверджувати про виділення окремого напряму в діяльності жіночих організацій - “кіберфемінізму”, який характеризує взаємодію жіночих громадських організацій на міжнародній арені й має на меті допомогти сучасній жінці вільно реалізувати себе в суспільному житті, користуючись відповідними інформаційними послугами.

У третьому розділі - “Взаємодія жіночих громадських організацій та органів державної влади у впровадженні гендерної рівності в українському суспільстві” - розкрито механізми взаємодії держави та громадських жіночих організацій у процесі формування та оптимізації політики гендерного паритету, визначено основні засоби впливу жіночих громадських організацій та держави на зміну гендерних стереотипів у суспільстві, запропоновано шляхи оптимізації внеску жіночого громадського руху в процеси формування громадянського суспільства в Україні.

На сучасному етапі в Україні в контексті реалізації гендерної політики держави доцільно особливу увагу приділити проблемі насильства над жінками. Хоча ця проблема і є предметом обговорення на рівні держави, проте її вирішення не є пріоритетним. Тому доцільно запровадити Загальнонаціональну програму “Жінки України” як одну з найважливіших форм реалізації державної політики, провести відповідні Парламентські слухання, присвячені ліквідації усіх форм дискримінації жінок, залучивши до цього відповідні державні інститути, освітянську інтелігенцію, громадські організації, ЗМІ.

Надзвичайно важливу роль у висвітленні питань жіночого руху та пошуку відповідей на них відіграють засоби масової інформації. Саме тому вони мають долати гендерні стереотипи в суспільстві. Необхідно ініціювати внесення до інформаційного законодавства правових норм з чітко визначеною відповідальністю і санкціями за некоректне використання жіночих образів у рекламі та в телепрограмах, пропаганду негативних стереотипів. Потрібно також орієнтувати програми факультетів журналістики на вивчення та використання в практичній діяльності працівниками ЗМІ теорії, міжнародної та національної практики гендерних перетворень, сучасних гендерних цінностей, пропаганди гендерної демократії та гендерної культури.

У межах розв'язання цієї проблеми доцільно утворити Національну раду з підготовки до Всесвітньої конференції жінок (2007 р.).

Гендерна політика в Україні має впроваджуватись як на центральному, так і на регіональному рівнях діяльності органів місцевої влади. При цьому суб'єкти виконавчої влади, керуючись основними положеннями Конституції України, мають розробити окремі регіональні заходи, які б сприяли виробленню самостійної регіональної політики щодо жінок відповідно до специфіки регіону.

В українському суспільстві доцільно запровадити нову Концепцію поліпшення становища жінок, яка б визначила загальну стратегію й пріоритетні напрями державної політики відносно жінок відповідно до Конституції України та міжнародних зобов'язань України, а також з урахуванням специфіки сучасної соціально-економічної ситуації. Головною метою державної політики стосовно жінок в Україні має бути проголошено повну й рівноправну участь у політичному, економічному, соціальному й культурному житті на місцевому, регіональному й загальнодержавному рівнях.

Одним з ефективних механізмів зміни гендерних стереотипів сьогодні є впровадження в суспільну практику фемінних цінностей та відповідна фемінізація суспільного життя, що цілком співвідноситься з цінностями західноєвропейської цивілізації. Це, у свою чергу, дасть змогу подолати існуючі патріархальні стереотипи в суспільстві шляхом розвитку гендерної освіти й залучення жінок до управління державними інститутами та громадськими організаціями на паритетних засадах з чоловіками.

Основними шляхами оптимізації внеску жіночого громадського руху в процеси формування громадянського суспільства в Україні є забезпечення соціально-політичного, правового, морально-етичного та духовного рівнів реалізації сучасної гендерної політики. Відповідно до цього внесок жіночих громадських організацій України в процес формування громадянського суспільства можна визначити за такими критеріями, як: теоретичний (демонстрація ролі та значення жінки в сучасному суспільстві, визначення гендерних стереотипів, які перешкоджають процесу входження жінки в політику, а також їх причин та наслідків) та практичний (вироблення стратегії гендерних перетворень, надання освітніх послуг жінкам, робота шкіл жіночого лідерства та ін.)

Жіночий рух в Україні є необхідним елементом розвитку громадянського суспільства, що зумовлює відповідний рівень представництва жінок в органах державної та місцевої влади. Тут переважно йдеться про вироблення ефективних механізмів подолання гендерної асиметрії в структурах державної влади та місцевого самоврядування. Відповідно до цього мають бути визначені нові пріоритети реалізації кадрової політики держави.

Важливим чинником розв'язання гендерної проблеми в українському суспільстві є стратегія реалізації соціального партнерства: з одного боку, жіночих організацій між собою, а з другого - держави та жіночих організацій. У цьому плані держава має системно здійснювати гендерну просвіту, і відповідно до цього й гендерну експертизу, яка б дала змогу належним чином враховувати пропозиції, що надходять від жіночої громадськості в процесі реалізації управлінських рішень.

ВИСНОВКИ

2. З'ясовано сутність жіночого руху як сукупності багатьох жіночих організацій, груп та об'єднань з фіксованим та нефіксованим членством, які активно діють у суспільстві з метою врахування матеріальних, соціальних, політичних, духовних чи інших інтересів жінок, а також досягнення фактичного рівноправ'я з чоловіками у різних сферах суспільного життя.

Розкрито історію становлення й розвитку жіночого руху та здійснено його періодизацію: І період (1860-1900 рр.) - просвітницька та літературна діяльність жінок, організація перших жіночих гуртків; ІІ період (1900-1905 рр.) - зміна характеру боротьби жінок, боротьба жінок за свої політичні права; ІІІ період (1905-1914 рр.) - поява жіночих організацій як самостійних та багатофункціональних утворень; ІV період (1914-1920 рр.) - національно-визвольна боротьба та робота жінок на потреби фронту; V період (1920-1945 рр.) - набуття жіночим рухом регіональної специфіки, становлення системи жіночих рад в Радянській Україні; VІ період (1945-1990 рр.) - “соціалістичне” вирішення жіночого питання; VІІ період (з 1991р. по цей час) - відродження та розвиток жіночого руху в Україні, набуття ним гендерного змісту та спрямування.

3. Визначено, що жіночі громадські організації відповідно до історичних аспектів, організаційної структури, ідеологічного спрямування, цільових уподобань та основних видів і форм роботи характеризуються такими основними моделями діяльності: національно-культурною (побудова незалежної Української держави, відродження українських звичаїв та традицій, що мають політичне спрямування); благодійницькою (соціальна, доброчинна і меценатська діяльність); молодіжною (соціально-психологічна підготовка та формування здорового способу життя молодих жінок і дівчат); традиційною (яка є правонаступницею жіночих рад радянської доби); професійною (ґрунтується на єдності спільних професійних інтересів); гендерної орієнтації (прагнення захищати всіх жінок, реалізація громадських ініціатив та перетворення гендерних ролей і гендерних відносин у суспільстві) та релігійною (діяльність жіночих організацій різних релігійних конфесій, метою об'єднання яких є місіонерська просвіта).

4. Установлено, що основними функціями жіночих громадських організацій є: організаційна (створення нових товариств, залучення молоді як нових членів); інтеграційна (об'єднання з регіональними та іншими організаціями); ідеологічна (визначення своєї світоглядної ролі в реалізації стратегічних та політичних завдань); виховна (формування у жінок почуття власної гідності, ініціативності); координаційна (встановлення контактів між громадськими організаціями); творчо-культурологічна (проведення масових заходів); благодійницька (захист окремих категорій жінок та надання їм соціальної допомоги).

5. Важливим засобом впливу міжнародних організацій на функціонування жіночого руху в Україні є сучасні інформаційно-комунікативні технології, адже завдяки Інтернету сьогодні у жінок з'явилася можливість відкритого спілкування, обміну досвідом з певної проблематики. Це, у свою чергу, дає підстави для твердження про виокремлення такого напряму в діяльності жіночих організацій, як кіберфемінізм, який характеризує взаємодію жіночих громадських організацій на міжнародній арені й має на меті допомогти сучасній жінці вільно реалізувати себе в суспільному житті, користуючись відповідними інформаційними послугами.

6. Виходячи з власного практичного досвіду автором проаналізовано основні аспекти налагодження взаємодії держави та громадських організацій на прикладі діяльності Київської міської державної адміністрації, зокрема Управління в справах жінок, інвалідів, ветеранів війни та праці. Автором проведене власне соціологічне дослідження, що дало змогу визначити рівень взаємодії жіночих організацій з органами державної влади.

7. У результаті дослідження встановлено, що в умовах розвитку громадянського суспільства жіночі організації є важливим ресурсом реалізації державної влади, оскільки вони виконують функції зі здійснення контролю за владою, а подекуди й виступають безпосередніми партнерами держави, коли згідно з делегованими державою повноваженнями долучаються до реалізації програм, зокрема у сфері зайнятості, надання соціально-психологічної підтримки сім'ї, дітям та багатодітним сім'ям, спрямованих на соціальний захист жінки.

8. Основними шляхами оптимізації внеску жіночого руху в процеси формування громадянського суспільства в Україні є забезпечення соціально-політичного, правового, морально-етичного та духовного рівнів реалізації сучасної гендерної політики. Тому важливими напрямами діяльності жіночих організацій мають стати:

– гендерна просвіта, яка сприятиме формуванню феміністичної свідомості та гендерної культури, досягненню гендерного паритету в українському суспільстві;

– гендерна експертиза вже прийнятих державних програм, планів з позицій гендерної перспективи з метою ліквідації нерівномірності в гендерному розподілі ресурсів країни.

Важливим аспектом розв'язання гендерної проблеми в українському суспільстві є стратегія реалізації соціального партнерства: з одного боку, жіночих організацій між собою, а з другого - держави та жіночих організацій. У цьому плані держава має системно здійснювати гендерну просвіту, і відповідно до цього - гендерний аналіз та експертизу, які б дали змогу належним чином ураховувати пропозиції жіночої громадськості в процесі здійснення гендерного дискурсу в суспільстві та прийняття відповідних державно-управлінських рішень.

9. На підставі результатів дисертаційного дослідження, аналізу вітчизняного та зарубіжного досвіду обґрунтовано доцільність створення громадських (координаційних) рад при органах державної влади, які б безпосередньо опікувались розв'язанням жіночих проблем. Доведено потребу в створенні на теренах України центрів у справах жінок як необхідної умови формування ефективної гендерної політики в Україні. Одним з механізмів реалізації державної політики щодо забезпечення гендерної рівності в українському суспільстві має стати розробка відповідних інформаційних програм щодо висвітлення гендерної проблематики засобами масової інформації, формування в масовій свідомості образу соціально активної сучасної жінки.

Нагальною є потреба в прийнятті Державної програми гендерного розвитку України, яка має, в першу чергу, сприяти досягненню гендерної рівноваги між чоловіком і жінкою в усіх сфера життя, а на основі цього запропонувати механізми ліквідації гендерного дисбалансу в усіх гілках влади.

Визначені актуальні напрями подальших наукових досліджень: жіночі організації в процесі реформування політичної системи в Україні, становлення і діяльність жіночого руху в Україні на різних етапах суспільного розвитку.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Ковалішина Н.П. Жіночі громадські організації: регіональні аспекти та базові моделі діяльності // Зб. наук. пр. УАДУ. - 2000. - Вип. 2. - Ч. І. - С. 101-106.

2. Ковалішина Н.П. Витоки, умови виникнення та етапи розвитку жіночого руху в Україні // Зб. наук. пр. УАДУ. - 2001. - Вип. 1. - С. 72-77.

3. Ковалішина Н.П. Паритетна взаємодія органів державної влади й громадських організацій - запорука розвитку гендерної демократії в Україні // Зб. наук. пр. УАДУ. - 2001. - Вип.2. - С. 214-222.

4. Ковалішина Н.П. Жіночий рух України - важливий чинник розбудови громадянського суспільства // Вісн. УАДУ. - 2001. - № 2. - Ч. 2. - С. 260-268.

5. Ковалішина Н.П. Жіночий рух у системі громадянського суспільства: зарубіжний досвід // Суспільні реформи та становлення громадянського суспільства в Україні: Матеріали наук-практ. конф. за міжнар. участю. - К.: Вид-во УАДУ, 2001. - С. 95-99.

6. Ковалішина Н.П. Демократизація політичної культури жінок в Україні: уроки виборів-2002 // Державне управління в умовах інтеграції України в Європейський союз: Матеріали наук-практ. конф. за міжнар. участю: У 2 т. - К.: Вид-во УАДУ, 2002. - Т. 2. - С. 53-56.

7. Ковалішина Н.П. Роль жіночих громадських організацій у процесі реформування політичної системи України // Ефективність державного управління в контексті глобалізації та євроінтеграції: Матеріали наук-практ. конф. за міжнар. участю: У 2 т. - К.: Вид-во НАДУ, 2003. - Т. 1. - С. 455-457.

8. Ковалішина Н.П. Міська підтримка розвитку “high-tech”-технологій // Проблеми інноваційного розвитку територій: Матеріали міжнар. наук.-практ. семінарів. - К.: НДІСЕП, 2005. - Вип. 1. - С. 130-138.

АНОТАЦІЯ

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління за спеціальністю 25.00.01 - теорія та історія державного управління. - Національна академія державного управління при Президентові України. - Київ, 2006.

Дисертація присвячена науково-практичному аналізу взаємодії жіночих громадських організацій з органами державної влади у процесі забезпечення ефективності реалізації гендерної політики в Україні на сучасному етапі її державотворення.

На основі застосування комплексного підходу розкрито особливості та запропоновано періодизацію становлення та розвитку жіночого руху в Україні, концептуально виокремлено та проаналізовано основні моделі діяльності сучасних жіночих громадських організацій в Україні. Виявлено чинники розвитку жіночого руху в регіонах України та визначено його вплив на демократизацію гендерної політики на місцевому рівні влади, а також вплив міжнародних організацій-партнерів на активізацію ролі жінок в управлінні суспільними процесами. Вивчено особливості гендерного підходу до формування державної політики Канади як необхідної умови забезпечення її соціально-політичного розвитку, специфіку управлінської діяльності жіночих громадських організацій щодо забезпечення гендерного балансу в США. Удосконалено механізми взаємодії держави та громадських жіночих організацій щодо формування та оптимізації політики гендерного паритету, запропоновано шляхи оптимізації внеску жіночого громадського руху в процеси формування громадянського суспільства в Україні, визначено засоби впливу жіночих громадських організацій та держави на зміну гендерних стереотипів у сучасному українському суспільстві.

Ключові слова: органи державної влади, гендерна політика, гендерний паритет, гендерний стереотип, гендерні дослідження, гендерний баланс, жіночі організації, гендерна ідентичність, гендерна нерівність, гендерний статус.