Вплив діяльності Європейського суду з прав людини на формування національних правозахисних систем і дотримання державами стандартів захисту прав людини

Капустинський Віктор Анатолійович

УДК 341.645.2 (4) =:342.7(477)](043.3)

ВПЛИВ ДІЯЛЬНОСТІ Європейського СУДУ З ПРАВ ЛЮДИНИ НА ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНИХ ПРАВОЗАХИСНИХ СИСТЕМ І ДОТРИМАННЯ ДЕРЖАВАМИ СТАНДАРТІВ ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ

Спеціальність: 12.00.11 - Міжнародне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ - 2006р.

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у відділі проблем розвитку національного законодавства Інституту законодавства Верховної Ради України

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор

ВИСОЦЬКИЙ Олександр Федорович,

Українська академія зовнішньої торгівлі, професор кафедри міжнародного права (м. Київ)

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор

БУРОМЕНСЬКИЙ Михайло Всеволодович,

Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого

професор кафедри міжнародного права та конституційного права зарубіжних країн (м. Харків)

кандидат юридичних наук

ФІСУН Юлія Юріївна

Український центр міжнародних гуманітарних програм,

начальник юридичного департаменту (м. Київ)

Провідна установа: Інститут міжнародних відносин при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка

Захист відбудеться "_____ " липня 2006 року о ____ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.867.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук в Інституті законодавства Верховної Ради України за адресою: 04053, м. Київ, пров. Несторівський, 4.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту законодавства Верховної Ради України за адресою: 04053, м. Київ, пров. Несторівський, 4.

Автореферат розісланий " ____ " ______________ 2006 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради О.М. Биков

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Загальновизнано, що права і свободи людини давно вже перестали бути суто внутрішньою справою держави. У кожному демократичному суспільстві сьогодні створюються належні умови для застосування норм міжнародного права з питань захисту прав людини, керуючись відповідними принципами і правилами, які закріплені в документах міжнародних та європейських організацій. Тому не випадково в Основний Закон України, як і в конституції інших європейських країн, було імплементовано усі провідні положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція).

Однією із найважливіших конституційних гарантій є судовий захист прав та свобод людини і громадянина. Право на судовий захист не може бути обмежене ні за яких обставин, навіть в умовах воєнного та надзвичайного стану. Конституція України поширила компетенцію судів на всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає, з одного боку, що особа може звернутися до суду для відновлення порушеного права, якщо вважає, що воно порушено будь-ким або чиняться перешкоди у його здійсненні, а з іншого - що особа може для вирішення такого питання звернутися безпосередньо до суду, минаючи усі позасудові процедури. При цьому звернення до інших органів влади, використання позасудових механізмів захисту не позбавляють особу права одночасно звернутися й до суду. Динаміка звернень громадян до суду для захисту своїх порушених прав свідчить, що кількість таких звернень постійно зростає в усіх країнах, а в Україні на сьогодні становить приблизно два мільйони.

Крім того, що кожна особа в нашій державі може скористатися можливістю захисту своїх прав у національних судах загальної юрисдикції, існує також право звертатися (в разі, якщо усі національні засоби захисту вичерпано) за захистом порушених прав до Європейського суду з прав людини (далі - Європейський суд; Суд). На сьогодні це єдиний у світі наддержавний судовий орган, який приймає заяви безпосередньо від фізичних осіб і захищає права та свободи людини, а держави - члени Ради Європи, які ратифікували Конвенцію, визнають усі його рішення обов'язковими для себе. 17 липня 1997 року Україна ратифікувала (зробила частиною власного законодавства) Конвенцію. Тим самим вона визнала для себе також обов'язковими рішення Суду.

Створення і функціонування такого важливого органу як Європейський суд, є важливим надбанням загальноєвропейської правової системи захисту прав людини. Побудований на системі прецедентного права, яке вже давно діє, наприклад у Канаді, США й ряді інших країн, Суд став однією із найважливіших міжнародних інституцій судового захисту прав людини на території майже усіх європейських країн: як тих, що мають систему прецедентого права (Великобританія), так і країн континентального права (Німеччина, Франція, Італія тощо), у тому числі України. При цьому слід зазначити, що Суд з кожним роком стає дедалі авторитетнішим у Європі, про що яскраво свідчать відсутність за всі роки існування Суду жодної відмови з боку держав із приводу винесених ним рішень і необхідності їх виконання, а також постійно зростаюча кількість заяв. Адже, використавши усі національні засоби захисту своїх прав, кожна фізична особа може звернутися саме до цієї міжнародної установи і в разі прийняття Судом позитивного рішення на користь заявника держава-відповідач зобов'язана це рішення виконувати. Дослідження діяльності Європейського суду свідчить про те, що тільки за 2005 рік Судом постановлено 1 105 рішень щодо суті заяв, при цьому неприйнятними були визнані 26 852 заяви та ще 752 заяви було вилучено зі списку справ з різних підстав.

європейський суд право людина

Аналіз, проведений дисертантом щодо кількості заяв, рішень стосовно України за 2005 рік подано таким чином:

120 За кількістю рішень, винесених по суті, Україна у 2005 році посіла друге місце серед держав-учасниць Конвенції (10,86% загальної кількості рішень). Дослідження показали також, що за кількістю заяв, що надійшли до Суду проти України, вона залишилася серед п'яти країн з найбільшою кількістю справ: заяви українських заявників становлять 6% від усіх заяв, що знаходилися на розгляді в Суді; заяви проти Росії - 17%, проти Туреччини - 13%, проти Румунії - 12%, проти Польщі - 11%. Див. детальніше доповідь Лорда Вульфа "Огляд методів роботи Європейського суду з прав людини. Грудень 2005 року". Доповідь на веб-сайті Суду:

Із даних видно, що кількість рішень стосовно України збільшилася та становила 120 рішень, винесених щодо суті звернень заявників, які були переважно фізичними особами. При цьому в 119 справах було визнано порушення Україною норм Конвенції.

Слід зазначити, що в українській юридичній науці проблема захисту прав і свобод людини є недостатньо розробленою. Окремі теоретичні висновки і рекомендації із зазначеної проблематики містяться в працях українських та зарубіжних вчених, таких як Антонович М., Антонюк З., Апперс Е., Бахін С., Безлепкін Б., Буроменський М., Буткевич В., Висоцький О., Вільдхабер Л., Гаєва Н., Гіждіван Л., Головатий С., Головченко В., Гом'єн Д., Дженіс М., Донеллі Д., Дроздов С., Євінтов В., Копєйчиков В., Куц Г., Маляренко В., Онопенко В., Рабінович П., Шевчук С. та інших.

Незважаючи на значну кількість публікацій, проблема захисту прав людини в Україні всебічно не досліджена, існує багато прогалин щодо вирішення питань підвищення професійного рівня суддів та представників інших правоохоронних органів, поглиблення правової культури населення. Зазначена проблема на дисертаційному рівні в Україні системно не вивчалася. Особливої актуальності дане дослідження набуває за умов проведення судової реформи, а також у зв'язку із євроінтеграційними прагненнями України.

Відсутність в Україні вичерпної і доступної інформації про діяльність Європейського суду, постійне зростання кількості звернень до нього заявників від України вимагають більш уважного ставлення до діяльності цього унікального регіонального міжнародного органу наддержавного контролю та захисту прав людини. Досліджень діяльності Суду, практики розгляду і прийняття судових рішень у вітчизняній юридичній науці дуже мало, що й зумовило вибір теми та основні напрями дисертаційного дослідження.

Емпіричною базою роботи є документальні джерела, статистичні матеріали, результати соціологічних досліджень. Істотно розширили джерелознавчу основу праці науковців та фахівців-практиків, документи Ради Європи, Європейського суду, матеріали та документи міжнародних конгресів, форумів, асамблей стосовно розвитку і функціонування системи прецедентного права Суду, що були й залишаються основними джерелами права для формування національної правозахисної системи, зокрема інституту судового захисту прав людини, його нормативно-правової бази, реформування національної судової системи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження обрана автором з урахуванням високого рівня її актуальності та недостатньої наукової дослідженості. Дисертація виконана як частина загального плану науково-дослідної роботи Інституту законодавства Верховної Ради України. Зокрема, тема дисертаційного дослідження є основною частиною програми "Стратегія розвитку законодавства України" (державний реєстраційний № 0103U008723).

Мета і завдання дослідження. Метою цієї роботи є комплексне системне дослідження ролі та місця Європейського суду у формуванні сучасної міжнародної та національної правозахисних систем, зокрема інституту судового захисту прав людини, обґрунтування правових та організаційних засад їх удосконалення.

Відповідно до поставленої мети в роботі зосереджується увага на вирішенні таких завдань:

1. дослідження напрямів та змісту діяльності Європейського суду та механізмів впливу його рішень на формування та функціонування національних судових систем держав-членів Ради Європи, які ратифікували Конвенцію, на реформування судової системи України;

2. аналіз нормативно-правової бази у сфері діяльності Суду та європейського судочинства;

3. визначення рівня ефективності контролюючої діяльності Суду як наддержавного контролюючого органу в частині дотримання європейськими державами, в тому числі й Україною, європейських стандартів та нормативів у сфері захисту прав людини;

4. з'ясування змістовної сутності інституту прецедентного права Ради Європи, становлення міжнародно-правового інституту "страсбурзького" прецедентного права;

5. визначення проблем функціонування національної правозахисної системи, зокрема механізмів судового захисту конституційних прав та свобод людини;

6. визначення концептуальних основ удосконалення національної правозахисної системи, її нормативно-правової бази та інтеграції цієї системи у міжнародний правовий простір;

7. обґрунтування пропозицій, спрямованих на вдосконалення правового регулювання інституту судового захисту прав людини та імплементацію в національну правозахисну систему європейських стандартів захисту прав людини та судочинства;

8. формулювання засад систематизації та кодифікації внутрішнього судового та пенітенціарного законодавства на основі імплементованих у національне законодавство міжнародних норм та стандартів у сфері захисту прав людини та прецедентної практики Суду.

Об'єктом дослідження є діалектичний взаємозв'язок процесів становлення національної правозахисної системи як складової частини системи міжнародного та європейського права в частині захисту прав людини, формування національного інституту судового захисту прав людини з урахуванням прецедентної практики Європейського суду, систематизації та кодифікації національного судового та пенітенціарного законодавства.

Предмет дослідження становлять засади правової діяльності Європейського суду, механізми впливу рішень цього Суду на формування і функціонування національних правозахисних систем, на реформування судової системи в Україні; вдосконалення європейської та вітчизняної нормативно-правових баз, що визначають засади формування міжнародних та національних правозахисних систем, зокрема судового захисту конституційних прав і свобод людини.

Методи дослідження. Відповідно до мети та завдань дослідження в роботі використано сукупність методів наукового пізнання. Методологічна основа дослідження представлена історико-правовим (вивчення правової діяльності Європейського суду, процесу формування і розвитку його прецедентної системи, а також сформованих під його впливом національних правозахисних систем), системно-структурним (визначення місця та значення Суду у правозахисних міжнародних, європейських та національних системах захисту прав людини), діалектичним (при дослідженні функціонування інституту прецедентного права Ради Європи, основних засад правової діяльності Європейського суду в цій сфері, а також впливу його рішень на процес реформування судової системи України), порівняльно-правовим (дослідження механізмів впливу діяльності Суду на національні правозахисні системи), формально-юридичним (дослідження змісту прецедент них рішень Суду і процесу перетворення їх на міжнародно-правові та національно-правові норми), формально-догматичним (здійснено тлумачення окремих термінів, понять та формулювань), соціологічним (проведено аналіз емпіричної інформації яка стосується теми дослідження), статистичним (при дослідженні судової практики із зазначеної тематики) методами.

Наукова новизна дослідження полягає у тому, що воно є одним із перших в Україні комплексних досліджень моделі та механізму функціонування єдиного у світі наддержавного судового органу у сфері захисту прав людини - Європейського суду, узагальнень його прецедентної практики, кореляції судових рішень з нормами Конвенції, розробок загальноєвропейських стандартів судового захисту прав та свобод людини, їх імплементації у національну правозахисну та судову системи. В роботі досліджується вплив нормотворчої діяльності Суду на демократизацію українського суспільства, на виховання у населення України правосвідомості та правової культури, а також культури виконання судових рішень; визначається місце Суду, його діяльності у процесі розбудови України як демократичної, правової держави, в процесі імплементації у правозахисну систему України європейських стандартів судового захисту прав та свобод людини.

На захист виносяться такі положення, які, на думку дисертанта, є новими у теоретичному плані та важливими для практичного застосування. Наукова новизна одержаних результатів конкретизується в таких основних положеннях та висновках:

1. Пропонується посилити відповідальність правозахисних органів держави за дотримання проголошених Конвенцією та Конституцією України прав та свобод людини.

2. Обґрунтовується важливість вивчення та застосування у правовій системі України прецедентної судової практики та консультативних висновків Європейського суду.

3. Зроблено висновок про важливість удосконалення механізмів правового захисту прав та свобод людини, виходячи із правозахисної практики Суду, зокрема стосовно заяв проти України та рішень щодо їх суті.

4. Обґрунтовується потреба удосконалення порядку виконання судових рішень з питань захисту прав та свобод людини.

5. Робиться висновок про необхідність створення належних правових умов для участі у судових процесах - як цивільних, так і кримінальних - Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також представників громадських правозахисних організацій, так званого третього сектора.

6. Пропонується розробити Судовий та Пенітенціарний кодекси.

7. Зроблено висновок про те, що сукупність нормативно-правових актів, які гарантують захист прав і свобод людини в Україні, вимагає забезпечення їх належними практикозастосовчими механізмами, що дозволило б максимально реалізувати захист усіх, гарантованих Конституцією України та міжнародними договорами України прав людини, в тому числі політичних і цивільних, соціальних та економічних.

8. Пропонується розвинути й законодавчо закріпити існування та формування системи органів несудового захисту прав і свобод людини, надання підтримки громадським організаціям у цій сфері.

Теоретичне значення роботи. В роботі проаналізовано та узагальнено міжнародно-правові акти з питань захисту прав людини, висвітлено в ретроспективі процеси виникнення і розвитку міжнародної та європейської інституційних систем захисту прав людини, особливості формування їх нормативно-правової основи.

Розглядаються особливості різних міжнародних та європейських організацій з прав людини як основних складових у загальносвітовій та регіональній системах захисту прав людини.

Відслідковується механізм формування міжнародної та європейської нормативно-правових баз захисту прав людини, їх зміст та спрямованість.

Висвітлюється роль європейських організацій (інституцій) з прав людини та їх документів у створенні національних правозахисних систем і внутрішнього правозахисного законодавства.

Досліджується місце Європейського суду в нагляді за дотриманням країнами міжнародних та європейських стандартів захисту прав людини, значення національних конституційних судів для контролю за дотриманням у кожній країні гарантованих кожній людині, яка проживає або перебуває на її території, конституційних прав та свобод.

Вивчається таке важливе соціально-правове явище, як участь омбудсмена у процесі судового захисту прав та свобод людини і його вплив на становлення національних систем нагляду за дотриманням прав та свобод людини в Україні, що здійснюється за міжнародними та європейськими стандартами захисту прав людини.

Конвенція, рішення Європейського суду, інші акти Ради Європи та Суду розглядаються як основні джерела права для України, а імплементація їх основних положень у національне право України - як запорука інтеграції нашої держави до загальносвітової і, в першу чергу, загальноєвропейської системи захисту прав людини.

У роботі дається оцінка впливу зазначених документів на процес формування громадянського суспільства в Україні та розбудови її як правової держави, де визнається і поважається верховенство права, підкреслюється значення правозахисної практики у процесі виховання у населення України правосвідомості та правової культури саме в галузі захисту прав людини.

Автором зроблено висновок про те, що однією з основних умов успішного розвитку національної правозахисної системи і реформування національної судової системи є імплементація в національне законодавство та правозастосовчу практику міжнародних та європейських стандартів судового захисту прав людини, зокрема рішень Європейського суду.

Практичне значення роботи полягає в тому, що дослідження дозволило сформулювати та висвітлити теоретико-методологічні та концептуальні основи удосконалення національної правозахисної системи, зокрема механізму судового захисту конституційних прав та свобод людини, удосконалення, систематизації і кодифікації відповідного законодавства, імплементації норм та стандартів, сформованих внаслідок правової діяльності Європейського суду, і може бути використано:

9. в реалізації концепції судової та пенітенціарної реформ, концепції становлення галузі захисту прав людини в системі права України;

10. при систематизації і кодифікації судового та пенітенціарного законодавства, а також законодавства в галузі прав людини;

11. при імплементації норм прецедентного права Ради Європи в систему національного права України;

12. в процесі гармонізації національного законодавства із законодавством інших європейських країн у сфері судового захисту прав та свобод людини і гармонізації та уніфікації української правозахисної системи із відповідними системами інших країн - членів Ради Європи;

13. при викладанні навчальних дисциплін, пов'язаних із вивченням судової практики Європейського суду та прецедентного права Ради Європи, у навчальному процесі юридичних навчальних закладів та факультетів.

Особливий внесок здобувача полягає в обґрунтуванні концептуальних і прикладних проблем проведення судової реформи в Україні, в розробці окремих розділів проектів Судового та Пенітенціарного кодексів України.

Пропозиції щодо удосконалення законодавства у сфері захисту прав людини, вдосконалення національної правозахисної системи, зокрема діяльності системи та механізмів судового захисту конституційних прав людини, підготовлено на базі аналізу теоретичної літератури, міжнародних та національних нормативних актів, правозастосовчої практики і направлено для вивчення до Верховної Ради України, її профільних комітетів.

Основні положення роботи можуть бути використані також при підготовці підручників, навчальних посібників та методичних рекомендацій для студентів юридичних вузів та факультетів.

Апробація результатів дослідження. Основні результати та висновки дисертаційного дослідження обговорювалися і були схвалені на засіданні відділу проблем розвитку національного законодавства Інституту законодавства Верховної Ради України.

Окремі положення дисертації знайшли відображення в доповідях та виступах здобувача на наукових і науково-практичних конференціях, семінарах, а саме:

14. на семінарі "Європейська система захисту прав людини" (19-24 липня 2003 року, м. Київ);

15. на семінарі "Як підготувати і провести моніторинг з дотримання прав людини і свобод: перший досвід" (22-23 серпня 2003 року, м. Ворзель Київської області);

16. на науково-практичній конференції "Європейський суд з прав людини: рішення Європейського суду як санкція і гарантія захисту прав людини" (5 листопада 2004 року, м. Київ);

17. на науково-практичній конференції "Моніторинг прав людини" (19-25 березня 2005 року, м. Луганськ);

18. на міжнародному семінарі "Виконання та наслідки рішень Європейського суду з прав людини: роль судової влади" (19-22 січня 2006 року, м. Страсбург, Франція);

19. на міжнародному семінарі "Права людини в правоохоронній діяльності" (13 квітня 2006 року, м. Київ);

20. на науково-практичному семінарі "Міжнародні механізми захисту прав людини" (28 квітня 2006 року, м. Харків).

Публікації. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження знайшли відображення в семи статтях, які опубліковано у фахових наукових виданнях.

Структура дисертації. Специфіка теми дослідження, сформульовані його мета і завдання визначили структуру дисертації, послідовність та логіку викладу матеріалу. Робота складається зі вступу, трьох розділів, які поділяються на шість підрозділів, висновків, списку використаних джерел (400 найменувань), двох додатків.

Загальний обсяг роботи становить 219 сторінок, з яких обсяг основного тексту - 181 сторінка.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність дослідження обраної проблеми, визначено об'єкт, мету, завдання, методологічні та теоретичні основи дослідження, розкрито новизну і практичне значення роботи. У вступі висвітлюється актуальність теми дослідження, визначаються мета, завдання, об'єкт, предмет та методи дослідження, емпірична база дослідження, формується наукова новизна, розкривається теоретичне та практичне значення отриманих результатів дослідження, розкривається його структура.

У розділі І "Європейський суд з прав людини як одна із основних міжнародних правозахисних інституцій загальноєвропейської системи захисту прав людини", що складається із двох підрозділів, автор досліджує історію створення та діяльність Суду як наддержавного контрольного органу в галузі захисту прав людини, вплив цієї діяльності на формування відповідних національних правозахисних систем.

Наголошується, що Європейський суд, який є інституцією Ради Європи і який було створено спеціально з метою судового захисту і контролю у частині дотримання та захисту прав людини, у новому сторіччі нового тисячоліття став невід'ємною частиною життя людства.

У ході дослідження автор робить висновок про те, що за роки, які минули від часу утворення Суду, його рішення стали одним із основних джерел права для національних правових систем у галузі прав людини, включаючи й українську систему права, для формування європейських і національних стандартів захисту прав людини.

Дисертант, досліджуючи діяльність Європейського суду протягом усього періоду його функціонування, робить висновки про те, як поступово цей орган став ефективним правовим інструментом у Європі. Так, у перші десятиріччя його робота відбувалася в дуже складних умовах. Належній роботі Суду заважали, зокрема, деякі зовнішні фактори, наприклад ідеологічне протистояння у Європі тих часів, запізніла реакція внутрішнього законодавства окремих держав на нові європейські міжнародно-правові стандарти, а також психологічні моменти (чимало європейських країн не могли змиритися з тим, що Європейський суд є "наддержавним органом"), недосконалість існуючої в перші десятиріччя функціонування Суду двоступеневої системи розгляду скарг, вади правил та процедури Суду, перевантаженість Суду (в останні роки спостерігається тенденція до значного збільшення кількості справ) тощо.

Натомість дисертант дійшов висновку, що впродовж усього періоду свого існування Європейський суд поступово вдосконалював роботу, головним чином переглядаючи і змінюючи власні правила та процедури. Автор дослідження відзначає важливість кардинальних змін у діяльності Суду в зв'язку із появою у травні 1994 р. Протоколу № 11, який започаткував широкомасштабну перебудову всіх структурних установ захисту прав людини у Раді Європи. Зокрема, цим Протоколом було врегульовано питання про ліквідацію двоступеневого порядку розгляду справ, який в основному зводився до того, що вимагав спочатку "фільтрації" справ та їх "дружнього" врегулювання в Європейській комісії з прав людини і тільки вже потім, після здійснення певних формальностей, передачі їх на розгляд самого Суду.

Саме запровадження одноступеневої системи розгляду судових справ було головним нововведенням, яке дало змогу вдосконалити й прискорити процедуру розгляду справ у Суді, зокрема уникнути дублювання в роботі, зменшити судові витрати, і, що не менш важливо, відкрило прямий доступ до Суду позивачів. На думку дисертанта, зазначене вище зробило процедуру захисту в цій інституції більш оптимальною, оперативною й ефективною, а також досить прозорою, оскільки заявники мають можливість безпосереднього звернення до Суду. Стрімке зростання кількості держав - членів Ради Європи, а також істотне збільшення кількості індивідуальних звернень заявників із держав - членів Ради Європи до Суду зумовлюють необхідність його подальшого внутрішнього реформування.

У розділі 2 "Регламентація діяльності Європейського суду з прав людини", що складається також із двох підрозділів, автор розглядає питання структури, складу та юрисдикції Європейського суду, притаманні йому процедури, а також правові акти, які регламентують його діяльність.

Діяльність Суду ґрунтується на самій Конвенції, розробленому, доопрацьованому, прийнятому для внутрішнього користування Регламенті Суду та судових прецедентах - рішеннях, винесених раніше Судом та Комісією з прав людини. Конвенція та Протоколи до неї - це 14 міжнародних договорів, розроблених у межах Ради Європи, підписаних та ратифікованих державами - членами Ради Європи, у той час як весь нормативний масив міжнародних договорів Ради Європи становить 201 договір.

Дисертант зазначає, що нормативні акти, якими регулюється діяльність Суду, постійно оновлюються, приймаються нові Протоколи до Конвенції, а також змінюється і вдосконалюється механізм розгляду та прийняття рішень.

Процедура розгляду справ у Суді є змагальною та публічною. Публічні слухання справ є відкритими для громадськості. Письмові подання та інші документи, надані Секретаріату Суду сторонами у справі, є доступними для ознайомлення останніми.

Дисертантом досліджено діяльність Секретаріату Суду, функції та організація якого визначаються Регламентом Суду. Секретаріат Суду асистує суддям у підготовці та розгляді заяв з точки зору застосування Конвенції та з питань, пов'язаних із аналізом національного законодавства та практики його застосування. Юридичні секретарі Секретаріату Суду обираються з числа спеціалістів, що мають належну мовну та юридичну підготовку, шляхом відкритого конкурсного відбору, що провадиться Радою Європи. Основними завданнями працівників Секретаріату є робота з документами і матеріалами справ та підготовка їх до розгляду Судом, написання аналітичних матеріалів для суддів, листування зі сторонами у справі тощо. До функцій Секретаріату не належить вирішення та розгляд справ щодо суті або на предмет їх прийнятності, оскільки ці питання вирішуються виключно Судом. Будь-які рішення у справах, у тому числі процесуальні, приймаються Судом відповідно до Конвенції та Регламенту Суду.

Дисертант, аналізуючи різні редакції Регламенту, акцентує увагу на тому, що його постійні зміни свідчать про швидке реагування Ради Європи і Суду на постійні політичні та соціально-економічні зміни, які відбуваються в Європі, про перманентність процесу вдосконалення системи захисту прав людини, що застосовується цим органом Ради Європи. Разом із Регламентом постійно вдосконалюються порядок та організація роботи Суду, його канцелярії, посилюються вимоги до якості та змісту судового провадження.

Робиться висновок про те, що важливим моментом діяльності Суду є можливість (при тому, що постійне місцезнаходження Суду в Страсбурзі) здійснювати свої функції будь-де на території держав - членів Ради Європи. А це свідчить про надзвичайно високу мобільність цього органу, вивчення на місцях ефективності застосування прийнятих Судом рішень, використання його прецедентної практики.

Робиться висновок, що проявом демократичності та фактом реалізації на практиці положень Конвенції є добір складу Суду, який має бути збалансований "географічно" та за ознакою статі й має враховувати різні системи права Договірних Сторін, а також встановлюються підстави відсторонення судді від участі у розгляді справи, відводу судді або звільнення його від участі у справі.

Наголошується на важливості колегіального прийняття рішення щодо консультативних висновків Суду й оприлюднення цих висновків.

Звертається увага на застосування Судом правила про "вичерпання національних засобів правового захисту", що є обов'язковим для усіх міжнародних судових чи квазісудових органів, які займаються захистом прав людини і мають повноваження розглядати індивідуальні скарги проти держави. Адже тим самим Рада Європи виходить із загальновизнаного принципу міжнародного права, який базується на визнанні того, що державі має бути надано усі можливі шляхи виправлення порушення її міжнародних зобов'язань через використання власних національних правових засобів до того, як це порушення буде розглянуто на міжнародному рівні.

Для практики національних судів важливими є висновки Суду, який при розгляді справ аналізує питання розгляду аналогічних справ судами тієї самої країни. Розглядаючи справи українських заявників, Суд звернув увагу на неуважність судових органів України, які на практиці повторюють одні й ті самі помилки замість того, щоб уникати їх у подібних випадках після винесеного Судом першого рішення з аналогічного питання. Це свідчить про те, що українські суди мають постійно отримувати інформацію про рішення, прийняті Європейським судом, вивчати їх та враховувати у своїй роботі. Дисертант звертає увагу на необхідність належної підготовки представників держави у справах, що розглядаються у Суді, до судових процедур. Наприклад, якщо держава-відповідач заперечує з приводу того, що заявник використав усі внутрішні (національні) засоби правового захисту, вона має у своєму запереченні обов'язково довести існування таких національних засобів у державі, а також їх достатність та доступність. Крім того, держава-відповідач має також довести, що існуючі внутрішні засоби правового захисту є ефективними і діють, а не тільки передбачені законодавством, а на практиці не використовуються.

Важливим аспектом діяльності Суду є його демократичність, яка проявляється й у тому, що практично усі слухання в Суді є відкритими для публіки. Аналізуючи діяльність Суду, дисертант робить висновок про те, що залучення до участі у справах громадських представників є також доказом демократичності Суду як правозахисного органу. Виходячи із цього автор пропонує максимально демократизувати й інститут національного судочинства, зокрема кримінального. Так, при реформуванні кримінально-процесуального законодавства в Україні слід було б включити положення про участь у судовому кримінальному процесі представників громадських організацій. Дисертант пропонує внести до Кримінально-процесуального кодексу України (далі - КПК) положення про участь у згаданому процесі Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, як це передбачено у відповідному спеціальному законодавстві про Уповноваженого.

У розділі 3 "Нормотворча діяльність Європейського суду з прав людини у контексті формування національних правозахисних систем ", який також складається із двох підрозділів, розглядаються зміст та характер судового прецеденту Європейського суду, важливість застосування його як одного із основних джерел національного права, використання його при прийнятті судових рішень національними судами.

У розділі обґрунтовується, що запорукою успішного впливу на діяльність судових органів європейських країн є застосування саме прецедентної практики Європейського суду, за якою кожне попереднє рішення Суду набуває для нього обов'язкової сили подальшого застосування при розгляді аналогічних справ, чим істотно впливає на формування судової практики держав-членів Ради Європи.

Дисертант робить висновок, що використання прецеденту Європейським судом є специфічним, притаманним саме міжнародній правозахисній судовій інституції, а створення цим Судом і широке застосування в судовій практиці прецеденту дало підстави оголосити на міжнародному рівні про створення і функціонування самостійного інституту прецедентного права Ради Європи.

Досліджуючи питання про кількість і характер заяв, що надходять до Європейського суду, дисертант робить висновок про те, що Україна займає одне з п'яти перших місць серед інших країн - членів Ради Європи за кількістю таких звернень до Суду, що свідчить про недостатню ефективність діяльності національних правозахисних інституцій, які не спроможні забезпечити своїм громадянам належний захист їх прав та свобод, гарантованих Конституцією України.

Пропонується зробити належні висновки й оптимізувати, вдосконалити національну систему захисту прав людини, в тому числі судовий захист. Обґрунтовується необхідність прийняття для поліпшення діяльності національної судової системи захисту прав людини таких кодифікованих актів, як Кодекс законів про судовий захист прав і свобод людини, а також Судовий кодекс України.

Пропонується розробити практичний посібник для суддів "Прецедентна практика Європейського Суду з прав людини" і ввести викладання відповідного курсу при підготовці професійних адвокатів та суддів. Автор вважає, що необхідно популяризувати діяльність цієї інституції, організовувати юридичні консультації на телебаченні, можливо, видавати великим тиражем масові видання про судові справи, розглянуті цим Судом, із коментарями до них фахівців. Обґрунтовується доцільність з метою уніфікації судових систем країн - членів Ради Європи здійснення узагальнень та оприлюднення усіх випадків застосування національними судами при розгляді аналогічних справ прецедентної практики Європейського суду. Пропонується запровадити в Україні офіційне періодичне друковане та електронне видання "Практика Європейського суду з прав людини", в якому б були рубрики: "Судові рішення Європейського суду з прав людини", "Судові рішення Європейського суду з прав людини щодо України", "Консультації Європейського суду з прав людини". Автор, розглядаючи питання про велику кількість заяв, поданих громадянами України до Суду, робить висновок, що це явище спричинене і прогалинами у національному законодавстві, і неуважним розглядом українськими судами зазначених справ, і їх перевантаженістю, і складними умовами праці (недостатній рівень забезпечення комп'ютерною технікою, належними приміщеннями, навіть залами для судових засідань, відсутність належних практикозастосовчих механізмів, усунення від участі у кримінальному судочинстві Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини тощо). Дисертант акцентує увагу на тому, що затримка у здійсненні Україною деяких запропонованих їй з боку Ради Європи заходів не дозволяє говорити про її готовність нині діяти у повній відповідності з Конвенцією. Про це свідчить і зміст Закону України про ратифікацію цієї Конвенції, де мають місце застереження стосовно деяких її положень.

Проаналізувавши останні зміни у діяльності Європейського суду та їх динаміку, дисертант дійшов висновку, що діяльність Суду розвивається у напрямі спрощення процедур розгляду заяв та скорочення строків цього розгляду, що має, у свою чергу, на меті посилення ефективності та своєчасності здійснення правосуддя у справах, що стосуються порушення прав людини. При цьому діяльність Суду, обсяг роботи зі справами та складність справ, що розглядаються, не є сталими категоріями. Ці категорії постійно змінюються під впливом зовнішніх факторів, зумовлюючи необхідність внесення коректив у діяльність Суду, практику його роботи та опрацювання справ. Набрання чинності Протоколом № 14, на погляд дисертанта, призведе до беззаперечних зрушень, пов'язаних із розглядом заяв стосовно України, тобто, зрештою, справи розглядатимуться швидше та ефективніше. Запропоновані нововведення Суду позитивно позначаться на подальшому реформуванні та розвитку його діяльності і вдосконаленні здійснення національного правосуддя у галузі захисту прав людини.

Враховуючи значну вагомість практичної діяльності Суду для практики національних судів, їх реформування, підвищення кваліфікації суддів національних судів, пропонується ініціювати систематичне стажування українських суддів у Європейському суді. Зважаючи на те, що важливий вплив на судову реформу в Україні має як сам Суд, так і документи, на підставі яких він діє, а також інші міжнародні європейські документи, розроблені за участю Суду, рекомендується для ознайомлення українських суддів і населення України в цілому із практикою та актами Суду запровадити випуск офіційного періодичного видання, яке б містило тексти рішень Суду та консультативні роз'яснення до них.

У висновках автор зазначає, що з появою Суду в рамках Ради Європи утворився унікальний за своєю сутністю, механізмом дії та юрисдикцією інститут загальноєвропейського наддержавного судового захисту прав людини. Цей Суд як судовий наглядовий та консультативний орган відіграє провідну роль у становленні національних правозахисних систем, зокрема інституту судового захисту прав. Під його впливом утворюються та вдосконалюються міжнародні, у тому числі європейські, а також національні правозахисні інституції. В узагальненому вигляді автор доходить висновку про те, що Протокол № 11 до Конвенції, який було підписано 11 травня 1994 року, передбачив реорганізацію судового органу Ради Європи і трансформацію його у новий єдиний Суд, започаткував широкомасштабну перебудову страсбурзьких установ захисту прав людини. Зокрема, було передбачено перебудову усього контрольного механізму, реорганізацію розгляду заяв Європейською комісією та Європейським судом новим єдиним Судом. Саме це було головним нововведенням і дало змогу кардинально вдосконалити і значно прискорити процедуру розгляду справ, допомогло уникнути дублювання в роботі, спростити дворівневу систему розгляду заяв, зменшити судові витрати, і, що не менш важливо, відкрило прямий доступ до Суду позивачів. Проте авторитет Суду призводить до значного збільшення кількості звернень, а тому регламентація його роботи потребує постійної оптимізації. Тому Протокол № 14 до Конвенції, прийнятий у травні 2004 року, як раз і має на меті внести зміни до Конвенції для того, щоб тимчасово вирішити питання перевантаження Суду та подальшого реформування.

Ратифікація Україною у 1997 році Конвенції стала важливим чинником для адаптації національного законодавства з прав людини до норм європейського права та європейських стандартів захисту прав людини, включаючи й судовий захист. Проте національна правозахисна система, зокрема судова, ще не спроможна належно забезпечити своїм громадянам захист прав та свобод, гарантованих Конституцією України. Вирішення зазначеного можливе за умов відповідного законодавчого забезпечення та створення ефективного механізму його реалізації.

1. Для забезпечення неухильного дотримання національними судами України стандартів Ради Європи, прецедентної практики Європейського суду, Конституції, кодексів та законів України, пропонується створити належний дієвий правовий механізм. Також слід контролювати дотримання усіх рішень Європейського суду і не допускати порушень із тих питань, щодо яких Судом стосовно України вже були винесені рішення, наприклад, як це має місце у справах про відшкодування моральної шкоди, щодо бездіяльності виконавчої служби тощо.

2. Кількість заяв фізичних осіб проти України в Європейському суді постійно зростає, саме тому нагальною потребою є оптимізація національної системи судового і позасудового захисту прав людини. З цією метою слід широко залучати громадські правозахисні організації.

3. Підготовка суддів уже декілька років є пріоритетним напрямом діяльності Ради Європи, місія якої пропагувати і зміцнювати принципи демократичного суспільства, заснованого на верховенстві права та захисті прав людини, в якому основна роль відводиться суддям як охоронцям прав та свобод особи, гарантованих Конвенцією. У зв'язку з цим, на думку дисертанта, варто застосовувати при доборі суддів для національних судів критерії добору, які встановлені для суддів Європейського суду (стаття 21 Протоколу № 11), а саме: суддею може бути лише висококваліфікована особа, якій притаманні високі моральні якості, чесність та об'єктивність. Також доцільно переглянути положення про граничний вік українських суддів шляхом внесення до Конституції України відповідних зміни, піднявши віковий ценз роботи суддею для громадян України відповідно до вікового цензу суддів Європейського суду, тобто граничний вік українських суддів доцільно підняти до "70 років".

4. Зважаючи на те, що значна кількість скарг, що надходять до Європейського суду з України, стосуються питань, пов'язаних із пенітенціарною системою (неналежні умови утримання підозрюваних або засуджених осіб у пенітенціарних закладах, ставлення до ув'язнених, захист їх прав), вбачається доцільним розробити Пенітенціарний кодекс України, який би враховував вимоги Конвенції, відповідні рішення Європейського суду, вимоги інших міжнародних актів щодо правил поводження з ув'язненими, стосовно умов їх утримання тощо.

5. Для посилення ефективності національної системи правового захисту прав і основних свобод людини важливим є внесення доповнення у Кримінально-процесуальний кодекс України, зокрема, щодо права на участь в кримінальному процесі Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини або його представників.

6. Оскільки в усьому цивілізованому світі система громадського захисту відіграє велику роль, з метою демократизації інституту національного судочинства, зокрема кримінального, пропонується повернути положення про участь у судовому кримінальному процесі представників громадських організацій шляхом доповнення КПК відповідною статтею.

7. Для того, щоб прецедентна практика Європейського суду належним чином застосовувалася в судовій практиці України, слід широко оприлюднювати рішення Суду на території України, а також здійснювати постійний аналіз прецедентної практики та узагальнення рішень Європейського суду, практики використання ним власних рішень за аналогією. Крім того, для уніфікації судових систем країн-членів Ради Європи вбачається корисним узагальнювати та оприлюднювати випадки застосування національними судами при розгляді аналогічних справ прецедентної практики Суду.

8. З метою підвищення правової культури населення варто популяризувати діяльність Європейського суду, організовувати доступні для кожного громадянина юридичні консультації, зокрема й через канали телебачення, радіомовлення. Доцільно забезпечити випуск великим тиражем масових видань з рішеннями та консультативними висновками Суду, відповідними коментарями до них фахівців-юристів. Слід також зробити доступними для усього населення держави матеріали практичного розгляду Судом справ за заявами українських громадян з роз'ясненнями Суду.

Проведене багатоаспектне дисертаційне дослідження дає підстави сподіватися, що отримані при цьому результати сприятимуть наближенню національної судової системи захисту прав людини, кожна норма якого повинна відповідати приписам Конституції України, міжнародним правовим актам в цілому та європейським стандартам зокрема.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ ПРАЦЬ

1. Капустинський В.А. Істина як важливий елемент розвитку судочинства // Вісник Верховного Суду України. - 2004. - №11 (51). - С. 45-47.

2. Капустинський В.А. Судово-правова система як складова державного управління // Актуальні проблеми державного управління: зб. наук. праць / Національна академія державного управління при Президентові України. - Дніпропетровськ: Дніпропетровський регіональний інститут державного управління, 2004. - Вип. 3 (17). - С. 21-27.

3. Капустинський В.А. Вплив рішень Європейського суду з прав людини на формування української правозахисної системи // Інститут законодавства Верховної Ради України: зб. наукових праць. - К.: Реферат. - 2005. - 152 с. - С. 133-139.

4. Капустинський В.А. Судово-правова система як складова методології державного управління // Право України. - 2005. - №1. - С. 33-36.

5. Капустинський В.А. Теоретико-методологічні аспекти управління розвитком національної законодавчої системи // Юридична Україна. - 2005. - №3. - С. 4-10.

6. Капустинський В.А. Європейський суд з прав людини як одна із основних міжнародних правозахисних інституцій загальноєвропейської системи захисту прав людини // Вісник Верховного Суду України. - 2005. - №12 (64). - С. 28-30.

7. Капустинський В.А. Вплив діяльності Європейського суду з прав людини на формування національних правозахисних систем і дотримання державами членами РЄ стандартів щодо захисту прав людини // Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях учених: Науково-практичний збірник, К. - 2005. - № 48. - С. 1-6 // Міліція України. - 2005. - №12 (102).

АНОТАЦІЯ

Капустинський В.А. Вплив діяльності Європейського суду з прав людини на формування національних правозахисних систем і дотримання державами стандартів захисту прав людини. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.11 - міжнародне право. - Інститут законодавства Верховної Ради України. - Київ, 2006.

Дисертацію присвячено дослідженню правозахисної діяльності Європейського суду з прав людини, його прецедентної практики, консультативних висновків, а також механізмів імплементації європейських стандартів захисту прав людини у національну систему права. Ці дослідження дали змогу дисертанту зробити певні висновки і внести відповідні пропозиції.

Дисертант, зокрема, на підставі проведеного ґрунтовного аналізу дійшов висновку про необхідність оптимізації національної системи судового і позасудового захисту прав людини з метою зменшення кількості заяв громадян проти України в Європейському суді. Зазначене може бути досягнуто, на думку автора дисертаційного дослідження, шляхом створення належного жорсткого механізму контролю за неухильним дотриманням судами України її Конституції, кодексів та законів України, стандартів Ради Європи, максимального використання прецедентної практики Суду, а також підвищення більш ефективної діяльності національних правозахисних інституцій, покликаних забезпечити своїм громадянам належний захист їх прав та свобод, гарантованих Конституцією України.

Ключові слова: права людини, захист прав людини, стандарти захисту прав людини, Рада Європи, Європейський суд з прав людини, прецедентне право Ради Європи, національна правозахисна система, національні правозахисні інституції, імплементація норм та стандартів Ради Європи.

АННОТАЦИЯ

Капустинский В.А. Влияние деятельности Европейского суда по правам человека на формирование национальных правозащитных систем и соблюдение государствами стандартов защиты прав человека. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.11 - международное право. - Институт законодательства Верховной Рады Украины. - Киев, 2006.

Деятельность Европейского суда по правам человека как судебного, наблюдательного и консультативного органа играет ведущую роль в становлении национальных правозащитных систем. Под его влиянием формируется национальная законодательная база в отрасли прав человека, образуются и совершенствуются правозащитные институты. Диссертация посвящена исследованию правозащитной деятельности Европейского суда по правам человека, его прецедентной практики, консультативных заключений, а также процесса имплементации европейских стандартов защиты прав человека в национальную систему права. Соискатель на основании проведенного глубокого анализа пришел к выводу о необходимости оптимизации национальной системы судебной и внесудебной защиты прав человека с целью уменьшения количества заявлений граждан против Украины, направляемых в Европейский суд по правам человека. Для усовершенствования деятельности национальной судебной системы защиты прав человека автор диссертационного исследования предлагает также разработать и принять следующие кодификационные акты: Кодекс законов о судебной защите прав и свобод человека, а также Судебный и Пенитенциарный кодексы Украины. Ключевые слова: права человека, защита прав человека, стандарты защиты прав человека, Совет Европы, Европейский суд по правам человека, прецедентное право Совета Европы, национальная правозащитная система, национальные правозащитные институты, имплементация норм и стандартов Совета Европы.

ANNOTATION

KAPUSTYNSKY V.A. Impact of the activities of the European Court of Human Rights on forming of the national human rights protection systems and observance of standards for defence of human rights by the states. - Holography.

Thesis for obtaining a scientific degree of Candidate of Science (Law), specialty 12.00.11. - ?international law. - Institute of legislation of the Verkhovna Rada of Ukraine. Kyiv, 2006.