Становлення та функціонування органів державної влади України в контексті євроінтеграційних процесів (1991 – 2004 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

Інститут держави і права ім. В.М. Корецького

АВТОРЕФЕРАТ

з теми: «Становлення та функціонування органів державної влади України в контексті євроінтеграційних процесів (1991 - 2004 рр.)»

Лисенко Олександр Миколайович

Київ - 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі політичних наук Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник - кандидат історичних наук,

Попок Андрій Андрійович,

Національна академія державного управління

при Президентові України,

докторант кафедри соціальної і гуманітарної політики

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор

Ребкало Валерій Андрійович,

Національна академія державного управління

при Президентові України, завідувач кафедри державної політики та управління політичними процесами

кандидат політичних наук

Сушко Олександр Валерійович,

Інститут світової економіки та міжнародних відносин

НАН України,

старший науковий співробітник

Провідна установа - Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України, відділ теоретичних та прикладних проблем політології, м. Київ

Захист відбудеться 30 червня 2006 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) політичних наук в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розісланий 22 травня 2006 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат політичних наук М.Д. Ходаківський

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Державотворчі процеси в Україні наприкінці ХХ ст. - на початку ХХІ ст. відзначалися докорінними змінами, характерною ознакою яких стало реформування законодавчої, виконавчої, судової влади та органів місцевого самоврядування, що є необхідною передумовою формування громадянського суспільства незалежної держави. Наближення системи органів державної влади та місцевого самоврядування до європейських стандартів, підвищення ефективності їх діяльності та можливостей захисту основних прав і свобод людини і громадянина є важливою складовою процесу інтеграції України до європейських структур. Тому актуальність даної проблеми визначається потребою дослідити різносторонні аспекти впливу європейського вибору України на становлення законодавчої, виконавчої, судової гілок влади, місцевого самоврядування та правоохоронних органів. Зважаючи на проголошену мету побудови в Україні сучасного європейського демократичного суспільства, аналіз процесів євроінтеграційного розвитку на нинішньому етапі реформування всієї системи управління державою є особливо важливим.

Складність та багатоаспектність проблеми становлення органів державної влади та місцевого самоврядування в світлі європейських прагнень України зумовлює значний інтерес науковців. Тому, з метою докладного, найбільш повного вивчення впливу євроінтеграційної політики України на становлення державно-владних органів, необхідно зробити багаторівневий зріз, дослідивши кожен з її компонентів. З огляду на це, дане дослідження є актуальним з суспільно-практичної точки зору, насамперед у плані розробки подальшої стратегії реформування органів державної влади, місцевого самоврядування та правоохоронної системи у відповідності до європейських стандартів.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема і зміст даного дисертаційного дослідження є складовою частиною комплексної науково-дослідної теми „Проблеми політичної модернізації і трансформації: світовий і український досвід” кафедри політичних наук НПУ імені М.П. Драгоманова, що входить до тематичного плану НДР НПУ імені М.П. Драгоманова (науковий напрям „Дослідження гуманітарних наук”), затвердженого Вченою радою 25 грудня 2003 року, протокол № 5. Тема дисертаційного дослідження затверджена на засіданні Вченої ради Черкаського національного університету ім. Б.Хмельницького (протокол № 1 від 30 серпня 2005 року).

Мета дослідження полягає у визначенні впливу євроінтеграційної політики України на процес становлення і функціонування органів держави, зокрема на розвиток інститутів законодавчої, виконавчої, судової гілок влади та органів місцевого самоврядування.

Для реалізації цієї мети поставлено такі дослідницькі завдання:

- проаналізувати наукові дослідження теми, визначити рівень її науково-теоретичного осмислення та узагальнити історіографічні здобутки;

- з'ясувати повноту забезпечення джерельної бази з проблеми дослідження;

- проаналізувати законодавство періоду незалежності України (1991-2004 рр.), яке характеризує зміни у функціонально-організаційній структурі органів державної влади та місцевого самоврядування із визначенням зовнішньополітичного курсу держави;

- визначити специфіку впливу євроінтеграційних процесів на становлення та функціонування органів законодавчої влади та місцевого самоврядування України;

- дослідити особливості реорганізації органів виконавчої влади та інституту президента в світлі здійснення європейської політики України;

- з'ясувати зміст поняття „європейське право” та його вплив на формування судової влади та органів прокуратури в Україні;

- визначити стан правового забезпечення європейського курсу зовнішньої політики України.

Об'єктом дисертаційного дослідження є органи державної влади та місцевого самоврядування.

Предметом дослідження є особливості становлення і розвитку органів законодавчої, виконавчої, судової гілок влади та місцевого самоврядування України в контексті реалізації європейської політики.

Методологічна основа дослідження. Робота ґрунтується на критично-конструктивному підході, що передбачає об'єктивність (неупередженість, незалежність суджень від суспільно-політичної заангажованості), історизм (дослідження явищ у процесі становлення та розвитку), всебічність (відслідковування і аналіз становлення органів державної влади та їх взаємозв'язок з європейською політикою).

При написанні дисертації були використані такі методи як: теоретичний аналіз політологічних, соціологічних, правознавчих наукових джерел (дозволив системно підійти до розгляду питання державотворчих процесів і зовнішньої політики України); історичний аналіз (полягав у виявленні особливостей формування інституційних засад розвитку гілок державної влади: законодавчої, виконавчої, судової та органів місцевого самоврядування з точки зору здійснення європейської політики України в історично-просторових вимірах); порівняльний (застосований з метою ідентифікації інститутів державної влади в Україні з європейськими стандартами у відносинах між гілками влади та дослідження їх специфіки); структурно-функціональний аналіз (забезпечив можливості виявлення зв'язків між становленням складових частин системи державного управління та процесами євроінтеграції). Були також застосовані методи порівняльно-правового аналізу, ретроспекції, політичного аналізу та прогнозування, класифікації і типологізації.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють 1991 - 2004 рр. Нижня хронологічна межа визначена зверненням Верховної Ради України „До парламентів і народів світу” від 5 грудня 1991 р., в якому наша держава визначилась як європейська демократична, соціальна та правова держава. Верхню хронологічну межу доведено до 2004 р., тобто до Конституційної реформи органів державної влади, здійсненої Законом України „Про внесення змін до Конституції України” від 8 грудня 2004 р.

Наукова новизна роботи полягає в обґрунтуванні впливу європейської політики України на становлення та функціонування органів держави, а саме законодавчої, виконавчої, судової гілок влади та органів місцевого самоврядування. На захист виносяться наступні положення:

1. На основі аналізу теоретичних здобутків дослідників євроінтеграційних процесів, становлення державних органів та місцевого самоврядування, вивчення зарубіжного та вітчизняного підходів до даної проблематики вперше у вітчизняній політичній науці здійснено комплексний аналіз специфічних особливостей формування і становлення органів законодавчої, виконавчої, судової влади України та місцевого самоврядування в контексті європейської інтеграційної політики.

2. Показано специфіку становлення та функціонування парламенту України в контексті проголошення „європейського вибору”, що дозволило визначити основні етапи становлення внутрішніх структурних елементів Верховної Ради України та обґрунтувати взаємозалежність розвитку інституцій парламенту та європейської інтеграційної політики України.

3. Здійснено порівняльний аналіз законодавства України про місцеве самоврядування та Європейської Хартії місцевого самоврядування, в результаті якого було визначено, що, незважаючи на наявні суперечності і недоліки в українському законодавстві стосовно здійснення самоврядними органами своїх функцій та повноважень, основні принципи місцевого самоврядування в Україні відповідають вимогам європейської спільноти, визначених в Хартії та інших міжнародних актах. Визначено головні етапи трансформації органів місцевого самоврядування в залежності від зовнішньополітичного курсу нашої держави на європейському політичному, економічному та правовому полі і доведено, що одним із найважливіших напрямків реформування самоврядних органів є максимальне наближення функцій і методів роботи останніх до стандартів європейських країн.

4. Через дослідження особливостей становлення і функціонування виконавчої влади та інституту президента з'ясовано їх потенційні та реальні можливості у здійсненні управління державою відповідно до принципів, закладених у європейському співтоваристві. Відзначено, що ці можливості залежать від формування ефективної нормативної бази, яка б чітко регламентувала особливості їх функціонування та співпраці.

5. Уточнено поняття „європейське право”, проаналізовано його вплив на процес становлення судової влади та органів прокуратури України, який відзначився цілим рядом реформ судової системи та органів прокуратури України. З'ясовано, значною мірою реформування судової влади України та органів прокуратури залежало від вступу України до РЄ та ратифікації останньою цілого ряду європейських конвенцій і хартій, які складають основний базис права європейського співтовариства.

6. Проаналізовано стан імплементації європейського законодавства до законодавства України крізь призму виконання зобов'язань, взятих Україною при вступі до РЄ та співпраці з ЄС. Зроблено висновок, що на сучасному етапі більшість норм європейського права відображено в законодавстві України, проте також зауважено, що інколи вони носять тільки декларативний характер без формування процедури їх застосування.

Теоретичне і практичне значення запропонованого дослідження полягає в тому, що його основні положення та висновки дають можливість розширити межі політологічної дискусії і можуть стати в нагоді при здійсненні експертизи відповідності структурних елементів державних органів та органів місцевого самоврядування до європейських стандартів. Дисертаційні ідеї можуть бути певною мірою використані при розробці вузівських спецкурсів та семінарів з політології, державного управління, новітньої історії та історії міжнародних організацій у вищих навчальних закладах. Дослідження має практичне значення для працівників органів законодавчої, виконавчої, судової влади і місцевого самоврядування, до чиєї компетенції віднесені питання, пов'язані із європейською інтеграцією.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації знайшли своє відображення у доповіді на Підсумковій науково-практичній конференції „Наука: теорія і практика” (Дніпропетровськ, 2005) та у доповіді на науково-практичній конференції „Научные исследования и их практическое применение. Современное состояние и пути развития” (Одеса, 2005). Дисертація обговорювалася на кафедрі політичних наук Національного педагогічного університету ім. М. Драгоманова та на кафедрі публічного права Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького. Результати роботи реалізовано у 6 публікаціях, з них 3 - у фахових виданнях, затверджених ВАК України. В них відображено основні положення дисертації, проміжні результати дослідження та висновки щодо вирішення поставлених у роботі завдань.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійною роботою. Висновки і положення наукової новизни одержані автором самостійно.

Структура дисертації будується у відповідності до мети та завдань дослідження. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел (480 найменувань). Обсяг тексту - 162 сторінки. Повний обсяг дисертаційного дослідження становить 212 сторінок.

державний влада євроінтеграційний законодавство

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми, мету і завдання дослідження, визначено наукову новизну, практичне значення, хронологічні рамки дослідження, викладено джерельну та методологічну основу дисертації.

У першому розділі - “Стан наукової розробки проблеми, джерельна база та методологічні засади дослідження” з'ясовано рівень вивчення проблеми, подано аналіз джерельної бази та методології дослідження з погляду політичної науки. Для визначення стану розробки проблеми у підрозділі „Історіографічний огляд” було застосовано проблемно-хронологічний метод аналізу наукового доробку фахівців, який охоплює історіографію як загальних, так і окремих питань європейської політики України, становлення органів державної влади та місцевого самоврядування

Тематика представленого дослідження дозволяє визначити два основних напрямки у проведенні аналізу історіографічних здобутків за представлений для дослідження період:

1. Висвітлення основних засад євроінтеграційної політики України за період з 1991 по 2004 рр.

2. Наукові праці вітчизняних дослідників щодо умов та специфіки становлення органів законодавчої, виконавчої, судової влади та органів місцевого самоврядування з моменту проголошення незалежності до проведення конституційної реформи 2004 р.

Проголошення незалежності і перші кроки України на міжнародній арені сприяли значному підвищенню інтересу науковців до зовнішньополітичної діяльності держави. Це викликало появу значної кількості досліджень, спрямованих на з'ясування суті національних інтересів у здійсненні внутрішньої і зовнішньої політики. Серед них варто виділити праці А. Зленка, О. Дубини, В. Горбатенка, О. Бабкіної, Ю. Римаренка, Л. Шкляра, М. Білоусова, Л. Лещенка, В. Бебика, О. Картунова та ін.

Що стосується інтеграції України до європейських структур, то її необхідність у своїх дослідженнях почали широко обговорювати з початку 1990-х рр., тобто з моменту проголошення незалежності України. Так, українські вчені М. Білоусов, І. Бураківський, В. Бруз, А. Гальчинський, В. Забігайло, В. Кремень, Ф. Рудич, В. Ткаченко О. Сушко в своїх дослідженнях обґрунтовано довели, що європейський вибір нашої держави є природним наслідком здобуття Україною незалежності.

Проблемам становлення органів законодавчої, виконавчої та судової гілок влади присвячені праці В. Авер'янова, В. Авсєєвича, В. Бойка, Ф. Бурчака, О. Валевського, В. Головченка, І. Грицяка, В. Кампо, В. Єрмоліна, В. Журавського, А. Зайця, Т. Кіса, М. Косюти, Л. Кривенко, І. Кресіної, В. Куйбіди, О. Некрасової, Н. Нижник, Н. Плахотнюк, В. Ребкала, С. Серьогіної, В. Стефанюка, А. Стрижака, В. Сухоноса, О. Яцунської, В. Цвєткова та ін.

Для всебічного вивчення питань місцевого самоврядування дисертант звертається до теоретичних здобутків А. Базіра, Р. Безсмертного, В. Борденюка, В. Волощука. Низка праць із зазначеної проблеми є цікавою з огляду на те, що в них не просто характеризуються засади місцевого самоврядування, а й дається порівняльний аналіз і шляхи наближення функціонування самоврядних органів України до стандартів Європи, що є вкрай важливим в контексті даного дослідження. Найбільш змістовно насиченими є праці В. Григорішен, В. Прусецького, О. Яцунської, В. Кампо, О. Ткаченка та Б. Андресюка.

Проте, в українській політичній науці, попри поважний внесок значної плеяди авторів, відсутнє спеціальне комплексне дослідження особливостей становлення та функціонування органів державної влади та місцевого самоврядування саме в контексті євроінтеграційних процесів України.

Джерельна база дисертаційного дослідження класифікована згідно із загальноприйнятим принципом розподілу за походженням. Вона репрезентована п'ятьма категоріями джерел: законодавчі та нормативні акти України; міжнародні договори, угоди, конвенції; промови і виступи державних діячів; матеріали періодичної преси; матеріали сайтів мережі Інтернет.

Перша категорія джерел представлена законодавчими та нормативними актами України, які визначають особливості становлення і розвитку внутрішньої і зовнішньої політики України в галузі розбудови державних органів та євроінтеграційних прагнень.

Друга категорія джерел - міжнародні договори (угоди, конвенції, протоколи): Договір про Європейський Союз, Статут Ради Європи, Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms amanded by Protocols № 1,6,11, Європейська конвенція про видачу правопорушників та ін., які визначають основні нормативи здійснення зовнішньої і внутрішньої політики європейських країн.

Третю категорію джерел складають промови і виступи державних діячів щодо зовнішньополітичного курсу України та реалізації заходів, направлених на вступ нашої держави до європейського економічного, політичного, правового, культурного і освітнього простору.

Четверту категорію джерел становлять матеріали періодичних видань з актуальних проблем суспільно-політичного та соціально-економічного розвитку українського суспільства. Особливо значну цінність представляють газетні і журнальні публікації. Зокрема, найзмістовнішу інформацію з досліджуваної теми містять газети „Голос України”, „Урядовий кур'єр”, журнали „Політика і час”, „Віче” тощо. Окремо слід виділити видання, які розглядають становлення органів державної влади, європейські прагнення України та можливості її вступу до міжнародних організацій з точки зору політичних і соціальних процесів в державі: „Нова політика”, „Людина і політика”, „Політичний менеджмент”, „Соціологія: теорія, методи, маркетинг”.

П'ята група джерел - матеріали Інтернет-сайтів - досить новий вид джерела, який став характерною ознакою кін. ХХ - поч. ХХІ ст. Потребу використання інформаційних ресурсів мережі Інтернет було обумовлено сучасним характером проблематики дослідження, так як серед позитивних моментів використання даного джерела є його оперативність.

Для дослідження найбільшу цінність становлять офіційні сайти державних органів влади України та англомовні офіційні сайти Європейського Союзу (далі - ЄС) та Ради Європи (далі - РЄ), які містять значний об'єм інформації з проблеми дослідження. Більш критичним може бути ставлення до неофіційних сайтів, оскільки інформація на них існує незначний період і є деякою мірою суб'єктивною. Проте, незважаючи на певні недоліки, матеріали сайтів є важливим джерелом, що дає доступ до інформації, яку не можна зазвичай отримати іншим шляхом.

Підсумовуючи, треба зазначити, що історіографічний огляд літератури з означеної теми свідчить про те, що лише окремі її аспекти знайшли висвітлення в наукових публікаціях, а джерельну базу можна охарактеризувати як таку, що вповні дозволяє автору досягти поставлених цілей та завдань.

У другому розділі „Особливості інституціалізації законодавчої влади та розвитку місцевого самоврядування в контексті проголошення „європейського вибору” досліджуються дві основні проблеми: становлення парламенту України та його структурних елементів під впливом європейської політики та процес трансформації самоврядних органів України від радянської системи рад до повноцінних місцевих органів, що представляють інтереси територіальних громад.

Відзначено, що з проголошенням „європейського вибору” постала необхідність реформування державних органів влади відповідно до стандартів Європи, що передбачають, зокрема, наявність ефективної законодавчої влади, яка встановлює основні напрямки розвитку країни та визначає пріоритети діяльності інших органів державної влади. Орієнтуючись на європейське законодавство, зокрема на вимоги ЄС до країн-членів, докладно подається аналіз роботи Верховної Ради України в процесі прийняття низки законодавчих актів, спрямованих на покращення роботи парламенту та розмежування повноважень з іншими органами держави.

Характеризуючи зміст та особливості модернізації законодавчої влади до прийняття нової Конституції України, дисертант підкреслює, що їх сутність полягала, по-перше, у внутрішніх структурних змінах парламенту: створенні управління справами Верховної Ради України з чітким розподілом повноважень його підрозділів (1992 р.); по-друге, у фіксації правового статусу народних депутатів спеціальним законом; по-третє, у визначенні процедурних питань роботи парламенту через прийняття Регламенту Верховної Ради (1994 р.). Тобто, слід констатувати, що в парламенті відбувалися поступові зміни, які закладали основу для створення законодавчого органу європейського типу, що значною мірою сприяло підписанню Угоди про партнерство і співробітництво (далі - УПС) між Україною та ЄС (1994 р.). Автор, проте, зауважує що Верховна Рада навіть після прийняття низки нормативних актів в доконституційний період, так і не перетворилася на постійно діючий законодавчий орган, оскільки продовжувала свою діяльність Президія Верховної Ради. Досить часто парламент виходив за межі своєї компетенції, беручи на себе функції виконавчої гілки влади.

Автор відзначає, що подальший розвиток парламентських інституцій відбувався в контексті членства України в РЄ (з 1995 р.) та співпраці з ЄС. Дисертант акцентує увагу, що наступним кроком структуризації інститутів законодавчої влади стало прийняття Конституції України (1996 р.), яка закріпила якісно нову організацію державної влади - поділ її на законодавчу, виконавчу та судову.

Слід зазначити, що з прийняттям Конституції України формування органів Верховної Ради не завершилося. Важливою віхою у становленні парламентських інституцій було утворення спеціальним законом посади Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (1997 р.), так як однією з ознак європейських парламентів є наявність посади (органу), що здійснює парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території держави і в межах її юрисдикції.

Автор констатує, що, попри значні здобутки українського парламентаризму, виявилися й недоліки, що були зумовлені незавершеністю концепції конституціоналізму: недостатнього обгрунтування ролі та місця парламенту в системі органів державної влади, неврегульованості відносин між гілками державної влади, що викликало проведення конституційної реформи 2004 р.

Що стосується дослідження проблеми трансформації самоврядних органів, потрібно відзначити, що фактичним початком їх становлення можна вважати 1990 р., коли Верховною Радою було ухвалено Закон „Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР”.

Звертається увага на те, що, попри неузгодженості з загальноприйнятими в європейському демократичному просторі нормами, які окреслюють місцеве самоврядування саме як недержавний і автономний від державного втручання інститут самоорганізації населення, даний закон повернув до вжитку сам цей термін і сформулював основні принципи, на яких нині базується місцеве самоврядування. Підписання Україною 1994 р. УПС з ЄС також підштовхувало до проведення реформ, які знайшли своє відображення у Конституційному договорі між Верховною Радою та Президентом України „Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України” (1995 р.) і пізнішому прийнятті Основного Закону (1996 р.), який встановлював, що в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.

Спираючись на методологію порівняльного налізу, дисертант досліджує спільні та відмінні позиції статей про місцеве самоврядування в Конституції України та Європейській Хартії про місцеве самоврядування (1985 р.), відзначаючи в них певні розбіжності. Місцеве самоврядування згідно з Основним Законом - це право територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України. Стаття 3 Хартії під місцевим самоврядуванням розуміє: „право і реальну спроможність органів місцевого самоврядування в межах закону здійснювати регулювання і управління суттєвою часткою суспільних справ, діючи в межах закону, під свою відповідальність і в інтересах місцевого населення”. Як бачимо з цих текстів, питання „реальної спроможності” місцевого самоврядування вирішувати місцеві справи „під свою відповідальність і в інтересах населення” не було визначено в Конституції. Звичайно, такі розбіжності можна пояснити тим, що Хартія на час прийняття Конституції ще не була ратифікована парламентом України. Проте у зобов'язаннях України перед Радою Європи було зазначено, що протягом одного року з моменту вступу вона повинна підписати та ратифікувати Європейську хартію про місцеве самоврядування, тобто майже на момент прийняття Конституції повинна була бути ратифікована Європейська Хартія місцевого самоврядування, що зроблено не було.

Прослідковуючи подальший процес реформування самоврядних органів, автор зупиняється на детальному аналізі положень Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” (1997 р.), відзначаючи максимальне наближення положень нового закону до Європейської Хартії місцевого самоврядування, яка була ратифікована без будь-яких застережень в цьому ж році.

Дисертант доходить висновку, що становлення системи місцевого самоврядування в Україні пройшло непростий період розвитку на шляху наближення до європейських стандартів, який відзначався наявними суперечностями і недоліками в українському законодавстві стосовно здійснення самоврядними органами своїх функцій та повноважень, проте основні принципи місцевого самоврядування в Україні відповідають вимогам європейської спільноти, визначених в Хартії про місцеве самоврядування та інших міжнародних актах.

У третьому розділі „Реформування органів виконавчої влади: від адміністративно-командної до демократичної системи управління” розглядаються проблеми реформування центральних органів виконавчої влади, висвітлюються віхи її становлення як окремої гілки влади, а також аналізується процес розвитку інституту Президента від голови виконавчої влади до гаранта конституційних прав і свобод, аналізується правовий статус місцевих державних адміністрацій в контексті євроінтеграційної політики України.

Дисертант визначає, що реформування інститутів виконавчої влади на шляху до європейських стандартів пройшло такі етапи:

1. Перший етап - 1991 - 1996 рр. - характеризувався трансформацією виконавчих структур УРСР у напрямку до виконавчої гілки влади демократичного зразка, а також становлення інституту Президента;

2. Другий етап - 1996 - 2004 рр. відзначався створенням ефективної системи взаємодії центральних органів виконавчої влади та місцевих державних адміністрацій відповідно до принципів європейської спільноти. На цьому етапі відбулась зміна конституційного статусу Президента України від голови виконавчої влади до гаранту конституційних прав і свобод.

Дисертант підкреслює, що на момент проголошення Декларації „Про державний суверенітет України” (1990 р.) чіткої регламентації процедурних питань роботи виконавчої влади, які б відповідали демократичним уявленням світової спільноти про виконавчу гілку влади, не було, тому важливим кроком у формуванні інституту виконавчої влади в Україні стало ухвалення наступних конституційних законів - „Про заснування поста президента Української РСР”, „Про президента Української РСР” та „Про вибори президента Української РСР”. Утворення посади Президента України, який очолював систему органів державного управління, було першим кроком на шляху до чіткого перерозподілу державної влади, створення дійсно європейської системи влади. Проте, ці нормативні акти так і не змогли вирішити більшість проблем у діяльності Кабінету Міністрів, який ще навіть не мав офіційно закріпленого статусу органу виконавчої влади.

Характеризуючи подальшу трансформацію українського уряду від адміністративно-командної системи управління державою до демократичного виконавчого інституту влади, автор констатує, що до прийняття Конституції виконавча влада будувалася в залежності як від внутрішніх чинників державного розвитку, так і від реакції міжнародних організацій на проведення реформ в державі. У період з 1991 по 1996 рр. було затверджено Тимчасовий регламент Кабінету Міністрів України та його Президії (1993 р.), утворено Міжвідомчий комітет України у справах ЄС (1993 р.), здійснено уточнення процедурних питань роботи Президента України. Саме перший етап заклав основу для становлення системи виконавчої влади, яку ми маємо зараз з усіма її проблемами та недоліками. Але, не зважаючи на це, перші п'ять років становлення та функціонування незалежного Уряду дали поштовх розвитку інституту виконавчої влади європейського зразка.

Прийняття Конституції (1996 р.), безумовно, стало наступним важливим етапом у розвитку інституту виконавчої влади, оскільки було визначено основні принципи і напрямки роботи Кабінету Міністрів та Президента України, проте, як виявилося пізніше, Основний Закон не врегулював багато особливостей роботи виконавчої влади. З метою подальшого реформування Кабінету Міністрів України та забезпечення максимально повного й точного втілення його конституційного статусу в життя було започатковано адміністративну реформу (1998 р.), головним завданням якої було поетапне створення такої системи державного управління, яка б мала забезпечити становлення України як високо розвинутої, правової, цивілізованої європейської держави з високим рівнем життя, соціальної стабільності, культури та демократії.

Відзначається, що важливою віхою у становленні виконавчої влади в Україні стала конституційна реформа 2004 р., згідно з якою виконавча влада формується парламентською більшістю, що є показником відкритості і демократичності виконавчої вертикалі. Зазнав змін і статус Президента України, який став мати менше важелів тиску на уряд та на всю виконавчу владу в цілому.

Автор наголошує на тому, що на сучасному етапі ефективна реалізація функцій і завдань виконавчої влади в значній мірі залежить від виконання їх на місцях, що обумовлює вирішення проблем вдосконалення дільяності і правового забезпечення місцевих державних адміністрацій, інститут яких вперше було запроваджено у 1992 р. Законом України „Про представника Президента України”.

Відзначається, що створення державних адміністрацій мало позитивні і негативні моменти. Як позитив необхідно зазначити те, що дане новоутворення певною мірою децентралізувало виконавчу владу і дало привід стверджувати відхід України від унітарності та наближення до федеративної форми державного устрою. Як негативний момент було відзначено, що на місцях спостерігалося явище „двовладдя” та протистояння між місцевими державними адміністраціями та місцевими радами, між головами рад та Представниками Президента відповідних державних адміністрацій.

Вступ України до РЄ в 1995 р. вимагав більш чіткого формулювання статусу місцевих державних адміністрацій, що вимагало прийняття окремого закону згідно з вимогами Європейської Хартії місцевого самоврядування. Тривалий час після прийняття Конституції України на законодавчому рівні статус місцевих державних адміністрацій не було визначено, а процес розробки відповідного нормативного акту, який би регулював і деталізував діяльність цих органів був особливо складним і суперечливим. Слід зауважити, що прийнятий Закон України „Про місцеві державні адміністрації” (1999 р.) не в змозі був охопити всі аспекти діяльності місцевих державних адміністрацій як органів виконавчої влади, що вимагало прийняття цілою низки інших нормативних актів.

На думку автора вирішенню проблем законодавчого забезпечення та діяльності місцевих державних адміністрацій сприяла в значній мірі адміністративна реформа 1998 р., згідно з Концепцією якої реформування організації та діяльності місцевих державних адміністрацій необхідно було проводити поступово з урахуванням загальних тенденцій перетворення структурних та функціональних засад всієї системи органів виконавчої влади та інституту державної служби.

Аналіз матеріалів, які склали основу даного розділу засвідчує, що всі структурні перетворення були доцільними насамперед тому, що інтегрування України в європейські структури потребувало вироблення та реалізації такої моделі взаємовідносин державних органів на регіональному рівні і управління ними, яка б відповідала принципам регіональної політики ЄС, сприяла становленню нових форм співпраці у форматі „центр - регіони” в контексті загальновизнаної практики внутрішнього міжрегіонального співробітництва та міжнародної співпраці територій.

У четвертому розділі „Вплив європейської політики на розвиток системи правосуддя та правоохоронних органів” аналізується процес формування ефективної, демократичної системи правосуддя та органів прокуратури в Україні, в контексті відповідності стандартам європейських країн, так як одним з першочергових завдань нових держав-членів є приведення їхнього національного законодавства у відповідність до норм і стандартів європейського права. Цей процес зумовив вступ України до РЄ та співробітництво з ЄС, що викликало прийняття на себе цілої низки зобов'язань у галузі реформування правосуддя, органів прокуратури та пенітенціарної системи. Автор конкретизує увагу на зобов'язаннях у галузі підписання і ратифікації цілого ряду конвенцій, протоколів, хартій і угод РЄ та прийняття у рамках здійснення конституційної та судової реформ цілої низки законів та підзаконних актів, зокрема рамкового документа про правову політику України щодо захисту прав людини, рамкового документа про правову та судову реформи, нових Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів, нових Цивільного та Цивільно-процесуального кодексів, зміна ролі та функцій Генеральної прокуратури відповідно до принципів РЄ, передача Міністерству юстиції до кінця 1998 р. відповідальності за управління пенітенціарною системою, за виконання судових рішень та за реєстрацію осіб, які прибувають до країни або від'їжджають з неї, забезпечення, відповідно до принципів РЄ, незалежності судової влади, зокрема стосовно призначення та перебування на посаді суддів; залучення до процедури призначення суддів професійної асоціації суддів та ін.

Значну роль у процесі виконання прийнятих зобов'язань відіграло прийняття Конституції 1996 р. Одним із безперечних досягнень, які вирізняють Україну з-поміж інших держав-членів, стало: по-перше, врахування новою Конституцією майже всіх основних положень Європейської конвенції з прав людини та інших зобов'язань, які взяла наша держава при вступі до РЄ, по-друге, формулювання в Розділі II Конституції прав, які базуються на положеннях Конвенції.

Автор зазначає, що в процесі аналізу виконання зобов'язань України перед РЄ в галузі здійснення правосуддя та реформування правоохоронних органів прослідковується ряд позитивних моментів.

Зокрема відбувається процес імплементації сукупності існуючих міжнародних правових норм, ратифікованих Україною у всі галузі національного законодавства та поступове приведення його у відповідність до європейських стандартів. Аналізуючи цей процес, автор відмічає, що він характеризувався і негативними тенденціями суть яких полягала в тому, що наближення та гармонізація законодавства України та норм європейського права, довгий час залишалося на рівні декларацій та побажань, приєднання України до конвенцій РЄ мало скоріше політичний, а не міжнародно-правовий характер.

Дисертант детально зупиняється на характеристиці основних напрямків загальної стратегії на шляху наближення України до ЄС, відзначаючи роль законів та підзаконних актів в даному процесі. Вказано на важливість прийняття Указів Президента України, якими затверджувалась „Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу” (1998 р.), „Програма інтеграції України до Європейського Союзу” (2000 р.), які визначали основні напрямки загальної стратегії співробітництва України та європейського співтовариства - політичним, соціальним, фінансовим, економічним, правовим, науковим, освітнім, культурним тощо. Окремо відзначається прийняття нового Закону України „Про судоустрій” (2002 р.), що визначав правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні і забезпечував законодавче регулювання значного обсягу відносин у галузі судоустрою.

Звертаючи увагу на суб'єктивні аспекти впливу європейської політики на розвиток системи правосуддя та правоохоронних органів, автор зупиняється на розкритті важливості для України розроблення плану-графіку адаптації законодавства у пріоритетних сферах, ідея якого була сформована на Копенгагенському самміті „Україна - ЄС” (2002 р.) і підтверджена на Ялтинському самміті „Україна - ЄС” (2003 р.).

Прослідковуючи перебіг подальших подій, автор обґрунтовує думку, що попри виконання нашою країною взятих зобов'язань, досить часто воно не вкладається ні в строки, визначені в угодах, ні в процедуру імплементації в національне законодавство.

Висновки

У висновках дисертаційної роботи узагальнено результати дослідження, сформульовано рекомендації щодо їх наукового і практичного використання. Зокрема на основі здійсненого аналізу визначено наступне.

1. Аналіз наукової літератури дає підстави стверджувати, що комплексна характеристика становлення органів державної влади України в контексті її євроінтеграційної політики ще не була предметом спеціального дослідження. Разом з тим, джерельна база проблеми є достатньо репрезентована для реалізації поставлених у дисертації завдань.

2. Законодавча база досліджуваного періоду репрезентована цілим комплексом нормативних актів, які відтворюють етапи становлення як української політики, так і органів державної влади. Значний масив документів досить часто носив декларативний характер, особливо в галузі проведення заходів, пов'язаних із реалізацією європейської політики України. Аналіз законодавчих та підзаконних нормативних актів показав, що у своєму розвитку вони поступово наближаються до створення максимально наближеної до європейських стандартів правової системи в державі, яка могла б ефективно вирішувати питання внутрішньої і зовнішньої політики, не порушуючи при цьому основних прав і свобод людини і громадянина. Проте залишився невизначеним на законодавчому рівні цілий комплекс питань, пов'язаних із наближенням суспільно-політичних відносин в державі до стандартів європейської спільноти.

3. Значною мірою формування законодавчої бази залежало від вступу України до Ради Європи і співробітництва з Європейським Союзом. В рамкових документах, які були підписані Україною з цими організаціями, прямо передбачалося створення відповідної до критеріїв Європи законодавчої бази. Наслідком цього стало прийняття цілого комплексу нормативних актів, які хоч і не повністю, але уніфікували законодавство України та наблизили його згідно визначених в угодах вимог.

4. Верховна Рада України відіграла значну роль у створенні демократичних засад державного будівництва. Парламент прийняв цілу низку законів, які носили основоположний характер у здійсненні зовнішньої і внутрішньої політики. У становленні парламентських інститутів з точки зору впливу євроінтеграційної політики, можна виділити три основних етапи: перший етап (1990 - 1995 рр.) - доконституційний період, який характеризувався пошуками моделей розвитку як всієї держави, так і геостратегічного напрямку у здійсненні зовнішньої політики; другий етап (1996 - 1999 рр.) - за цей період український парламент зазнав значних перетворень, в першу чергу завдяки прийняттю Конституції України, яка визначила основоположні принципи дільяності Верховної Ради України; третій етап (1999 - 2004 рр.) - період, під час якого здійснювалося удосконалення і чіткий розподіл функцій і повноважень між парламентом і урядом України. У своєму розвитку органи місцевого самоврядування в значній мірі залежали від зовнішньополітичного курсу нашої держави і, особливо, від кроків на європейському політичному, економічному та правовому полі. Виходячи з цього, автор умовно поділив становлення самоврядних інститутів в Україні на декілька етапів, які залежали саме від європейської політики. Перший етап - 1990 - 1995 рр., характеризувався визначенням зовнішньополітичних пріоритетів України. Саме в цей період було проголошено курс на європейську інтеграцію; підписано Угоду про партнерство і співробітництво з ЄС, що передбачала співпрацю на регіональних рівнях; здійснювалося реформування законодавства про місцеве самоврядування: Важливою подією стало набуття членства України в Раді Європи в листопаді 1995 р., що підштовхувало нашу державу здійснювати реформи самоврядних органів згідно взятих зобов'язань при вступі до цієї організації. Другий етап - 1995 - 1997 рр., відзначений прийняттям Конституції України, в якій визначались правові засади створення та функціонування органів місцевого самоврядування. Особливої уваги заслуговує прийняття у 1997 р. нового Закону „Про місцеве самоврядування”, який базувався на положеннях Європейської Хартії місцевого самоврядування, і саме в цьому році Україна без застережень ратифікувала дану Хартію. Третій етап - 1997 - 2004 рр., який започаткував якісно новий рівень розвитку самоврядних органів. Виходячи з норм Європейської Хартії та враховуючи рекомендації Ради Європи та ЄС, було здійснено цілий комплекс заходів, направлених на підвищення ефективності роботи органів місцевого самоврядування.

5. Впродовж досліджуваного періоду відбувалося перманентне удосконалення виконавчої гілки влади - Кабінету Міністрів України, який пройшов шлях від Ради Міністрів УРСР, яка фактично не мала дійсних виконавчих повноважень, оскільки найвищим органом в системі державною влади визнавалась Верховна Рада, до ефективно працюючого виконавчого органу влади. Слід відзначити, що здійснення Україною європейської політики позитивно вплинуло на становлення структурних елементів Кабміну та інституту Президента. Запровадження нових міністерств, розподіл між ними обов'язків та ієрархія стосунків формувались безпосередньо з європейських стандартів. Що стосується визначення ролі і місця інституту президентства в державній владі, слід відзначити, що Україна реформою 2004 р. набула рис парламентсько-президентської республіки з відповідними повноваженнями Президента, що є однією з найбільш поширених європейських форм правління.

6. Аналіз становлення судової гілки влади та органів прокуратури дозволяє зробити висновки, що інституційний розвиток останнього напряму залежав від європейської політики України і наближення її стандартів судочинства до зразків „європейського права”. Основоположні принципи „європейського права” закладені в значному масиві міжнародних договорів, хартій та угод, які вимагають чіткого їх дотримання, особливо в галузі захисту прав і свобод людини і громадянина. Проголосивши європейський вибір, Україна розпочала процес активного приєднання до європейських договорів в галузі судочинства, правоохоронних органів та пенітенціарної системи. Судові реформи, які проводилися протягом 1991 - 2004 рр., здійснювалися в контексті вимог, які були поставлені європейською спільнотою та нормами європейського права в галузі судочинства.

7. Узагальнення базових напрямів державної євроінтеграційної політики, насамперед у процесі впливу її на становлення і розвиток політичних органів держави, стану та перспектив їх подальшої інституціоналізації, дає змогу сформулювати низку практичних рекомендацій:

- у сфері зовнішньоекономічної діяльності на рівні законодавчо-нормативного регулювання необхідно забезпечити перехід до державного стратегічного планування розвитку гілок влади, залучення до розробки цих стратегій органів місцевої виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, вдосконалення механізмів загальнодержавного і регіонального прогнозування та планування зовнішньоекономічної діяльності, спрямованої на соціально-економічний розвиток та зміцнення європейського міжрегіонального й транскордонного співробітництва;

- у політичній сфері з метою ефективного формування національних та регіональних євроінтеграційних стратегій для гармонійного розвитку інфраструктури органів влади України відповідно до європейських стандартів доцільно створити урядові та парламентські координаційні органи;

- у сфері управління необхідно забезпечити застосування обґрунтованої системи оцінок і показників ефективності спільних дій органів законодавчої, виконавчої та судової влади щодо створення умов для підвищення рівня соціально-економічного функціонування цих органів.

Безперечно, важливість становлення державних органів України, здійснення європейської політики нашою державою є серйозною і незаперечною проблемою, і перспективи розвитку країни залежатимуть, крім інших чинників, і від того, наскільки державні органи зможуть забезпечити особі відчуття захищеності власних прав і свобод, проголошених у міжнародних документах.

Основні положення дисертації викладені у таких публікаціях

1. Лисенко О.М. Зобов'язання України перед Радою Європи: теорія та практика виконання // Борисфен. - 2005. - №6. - С. 27 - 28.

2. Лисенко О.М. Кабінет Міністрів України: становлення та функціонування (1990 - 1995 рр.) // Політичний менеджмент. - 2005. - № 5 (14). - С. 114 - 117.

3. Лисенко О.М. Український парламентаризм в світлі „європейського вибору” (1991 - 1995 рр.) // Нова парадигма: Журнал наукових праць. - Випуск 46. - Київ, 2005. - С. 153 - 161.

4. Лисенко О.М. Вибір, від якого залежить майбутнє - Україна в Раді Європі: надбання та проблеми // Людина і влада. - 2000. - № 1 - 2. - С. 104 - 108.

5. Лисенко О.М. Вплив європейської політики України на розвиток системи правосуддя // Сборник научных трудов по материалам научно-практической конференции “Научные исследования и их практическое применение. Современное состояние и пути их развития”. Том 2. Юридические и политические науки, государственное управление. - Одесса: Черноморье, 2005. - С. 57 - 59.

6. Лисенко О.М. Становлення інститутів державної влади в світлі „європейського вибору” України (1990 - 1996 рр.) // Materials of final international scientifically-practical conference “The Science: theory and practice. Vol.18 Political science & PR. - Praha: Publishing House “Education and science” s.r.o.; Prague, Czechia - Dnepropetrovsk, Ukraine - Belgorod, Russian, 2005. - P. 31 - 34.

Анотація

Лисенко О.М. Становлення та функціонування органів державної влади України в контексті євроінтеграційних процесів (1991 - 2004 рр.) - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02 - Політичні інститути та процеси. - Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, Київ, 2006.

В дисертації розглядаються особливості становлення та функціонування органів державної влади та місцевого самоврядування під впливом євроінтеграційної політики України 1991-2004 рр. Простежено механізми та етапи розвитку парламентських інституцій, органів місцевого самоврядування, структурних перетворень Кабінету Міністрів України та місцевих державних адміністрацій в контексті здійснення інтеграційної політики до європейського співтовариства. Також в роботі аналізується стан імплементації європейського законодавства в правову систему України і його вплив на розвиток судової гілки влади та правоохоронних органів.

В результаті проведеного аналізу нормативно-правової бази України дисертантом зроблено висновки про взаємозалежність зовнішньої євроінтеграційної політики України та розвитку органів державної влади, місцевого самоврядування та правоохоронних структур. Акцентована увага на тих вимогах, які ставляться європейським суспільством до країн, що прагнуть інтегруватися до його економічного, політичного і культурного простору.

Ключові слова: європейська інтеграція, парламентаризм, законодавча влада, органи місцевого самоврядування, виконавча влада, місцеві державні адміністрації, судова система, європейське право.

Аннотация

Лысенко А.Н. Становление и функционирование органов государственной власти Украины в контексте евроинтеграционных процессов (1991 - 2004 гг.) - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата политических наук за специальностью 23.00.02 - Политические институты и процессы - Институт государства и права им. В.М. Корецкого НАН Украины, Киев, 2006.

В диссертации рассматриваются особенности становления и функционирования органов государственной власти и местного самоуправления под влиянием евроинтеграционной политики Украины 1991-2004 гг. Прослежены механизмы и этапы развития парламентских институций, органов местного самоуправления, структурных преобразований Кабинета Министров Украины и местных государственных администраций в контексте осуществления интеграционной политики к европейскому сообществу. Также в работе анализируется состояние имплементации европейского законодательства в правовую систему Украины и его влияние на развитие судебной ветви власти и правоохранительных органов.

В результате проведенного анализа нормативно-правовой базы Украины диссертантом сделаны выводы о взаимозависимости внешней евроинтеграционной политики Украины и развития органов государственной власти, местного самоуправления и правоохранительных структур. Акцентировано внимание на тех требованиях, которые выставляются европейским обществом к странам, которые стремятся интегрироваться до его экономического, политического и культурного пространства.

Ключевые слова: европейская интеграция, парламентаризм, законодательная власть, органы местного самоуправления, исполнительная власть, местные государственные администрации, судебная система, европейское право.

Annotation

Lysenko O.M. Formation and functioning of state authorities of Ukraine in the context of eurointegrational processes (1991 - 2004 yy.) - Manuscript.

...