Судове слідство в апеляційній інстанції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого

УДК 343.15

Спеціальність 12.00.09 - кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Судове слідство в апеляційній інстанції

Мірошников Іван Юрійович

Харків - 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі кримінального процесу Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник - доктор юридичних наук, професор, академік Академії правових наук України Грошевой Юрій Михайлович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, завідувач кафедри кримінального процесу

Офіційні опоненти:

- доктор юридичних наук, доцент Стахівський Сергій Миколайович, Київський національний університет внутрішніх справ, начальник кафедри теорії кримінального процесу та судоустрою

- кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник Сірий Микола Іванович, Інститут держави і права імені В.М. Корецького НАН України, старший науковий співробітник відділу проблем кримінального права, кримінології та судоустрою

Провідна установа - Одеська національна юридична академія, кафедра кримінального процесу, Міністерство освіти і науки України, м. Одеса

Захист відбудеться 26 жовтня 2006 р. о "10" годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.012 у Національній юридичній академій України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого за адресою 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 70

Автореферат розісланий 25 вересня 2006 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради В.Ю. Шепітько

Анотації

Мірошников І.Ю. Судове слідство в апеляційній інстанції. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.09 - кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза. Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. - Харків, 2006.

У дисертації розглянуто теоретичні та практичні проблеми провадження судового слідства в апеляційній інстанції. Розглядається становлення та розвиток апеляційних засад в Україні, визначається місце апеляції в країнах англо-американської та романо-германської правових систем; встановлюється процесуальне положення суду апеляційної інстанції та сторін у судовому слідстві; розкриваються особливості дослідження доказів на судовому слідстві в апеляційному провадженні.

Запропоновані пропозиції щодо вдосконалення чинного кримінально-процесуального законодавства України, яке регламентує перегляд судових рішень в апеляційному порядку.

Ключові слова: судове слідство, апеляційна інстанція, перегляд судових рішень, дослідження доказів.

Мирошников И.Ю. Судебное следствие в апелляционной инстанции. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.09 - уголовный процесс и криминалистика; судебная экспертиза. Национальная юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого. - Харьков, 2006.

В диссертации исследуются теоретические и практические вопросы производства судебного следствия в апелляционной инстанции. В первом разделе рассматривается история возникновения апелляционных начал на территории Украины, выясняется место и роль апелляционного производства в государствах англо-американской и романо-германской правовых систем.

Во-втором разделе анализируется процессуальное положение суда апелляционной инстанции и сторон на судебном следствии. Проводится дифференциация полномочий апелляционной инстанции на: 1) те, которые суд обязан выполнить независимо от своего усмотрения и волеизъявления участников судебного разбирательства; 2) те, которые суд осуществляет по собственной инициативе; 3) те, которые осуществляются в зависимости от волеизъявления сторон; 4) те, которые проводятся как по инициативе суда, так и по ходатайствам сторон. С целью ограничения активности суда апелляционной инстанции в инициировании сбора доказательств, предлагается наделить его полномочиями правоуведомительного характера, сущность которых заключается в разъяснении сторонам необходимости проведения тех или иных следственных действий, истребовании дополнительных доказательств, назначении экспертиз и процессуальных последствий их невыполнения. Определено процессуальное положение участников апелляционного производства со стороны обвинения (прокурора, потерпевшего, гражданского истца и их представителей) и со стороны защиты (осужденного, оправданного, их законных представителей, защитника и гражданского ответчика).

В третьем разделе исследуются особенности судебного следствия в суде апелляционной инстанции. Выясняется соотношение судебного следствия в суде первой инстанции и в апелляционном производстве, определяются объем и порядок судебного следствия в апелляционном производстве.

Четвертый раздел посвящен особенностям исследования доказательств на судебном следствии в апелляционной инстанции. Проанализированы особенности допроса и показаний подсудимого и свидетеля на судебном следствии в апелляционной инстанции; рассмотрены проблемы проведения экспертизы на судебном следствии апелляционной инстанции и особенности исследования иных видов доказательств.

Вносятся предложения по усовершенствованию действующего законодательства Украины, регламентирующего пересмотр судебных решений в апелляционном порядке.

Ключевые слова: судебное следствие, апелляционная инстанция, пересмотр судебных решений, исследование доказательств.

Ivan Y. Miroshnikov. Judicial investigation in the Appellate Court. - Manuscript.

The dissertation for obtaining the academic degree of Candidate of Science in Law, specialty 12.00.09 - Criminal Process and Criminalistics; Forensic Expertise. - National Law Academy of Ukraine named after Yaroslav the Mudry. - Kharkov, 2006.

The dissertation is devoted to the research of theoretical and practical questions of carry out judicial investigation in the Appellate Court. The author researches the development of appellate basis in Ukraine, defines the place of appeal in different countries, establishes the procedural position of the Appellate Court and parties in judicial investigation; uncovers peculiarities of the examination of evidences at judicial investigation in the Appellant Appellate Court.

Suggestions to improvement of criminal procedure which regulate the inspection of judgment by the Appellate Court is presented.

Key words: judicial investigation, Appellate Court, inspection of judgment, examination of evidences.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Побудова демократичної, соціальної, правової держави України нерозривно пов'язана з реформуванням національного законодавства, узгодженням його зі світовими та європейськими стандартами. Зокрема це стосується й системи оскарження судових рішень, які не набрали законної сили.

З метою подальшого здійснення судової реформи на засадах утвердження верховенства права згідно з європейськими стандартами Указом Президента України від 20 березня 2006 р. № 242/2006 затверджено "План заходів на 2006 рік щодо вдосконалення судового устрою та забезпечення справедливого судочинства в Україні відповідно до європейських стандартів". Цей нормативний акт відносить до одного з пріоритетних напрямків створення умов для належного забезпечення діяльності судової влади внесення на розгляд Президентові України проекту Концепції вдосконалення судового устрою та забезпечення справедливого судочинства в Україні відповідно до європейських стандартів, в тому числі доступності правосуддя, зокрема, доступності оскарження рішень суду в апеляційному порядку.

Кримінально-процесуальному законодавству України апеляційний перегляд судових рішень був притаманний чимало років. Але під час створення та становлення радянської системи судочинства законодавець рішуче відмовився від апеляції, як неприйнятної форми оскарження судових рішень для радянської держави.

Важливим кроком у реформуванні української системи кримінального судочинства стало перетворення касаційної інстанції (яка на підставі досліджених та оцінених судом першої інстанції доказів перевіряла законність і обґрунтованість судового рішення) на апеляційну та наділення її правом проводити власне судове слідство в повному обсязі чи частково. Відсутність апеляційного провадження понад сімдесят років поступово сприяла втраті наукового інтересу до даної форми перегляду судових рішень, але у теперішній час спостерігається зворотна тенденція, що стало результатом прийняття Конституції України 28 червня 1996 р. та приведення законодавства у відповідність до неї та чинних міжнародно-правових актів. Саме Конституція нашої держави до основних засад судочинства відносить забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (ч. 2 п. 8 ст. 129 Конституції України).

Істотний внесок у розробку питань, пов'язаних із судовим слідством в суді апеляційної інстанції, внесли дореволюційні вчені: С.І. Вікторський, А.К. Ріхтер, М.М. Розін, І.Я. Фойницький.

Слід зазначити, що сучасного комплексного дослідження, присвяченого саме судовому слідству в суді апеляційної інстанції немає, але окремі аспекти цього були розглянуті в роботах українських та російських вчених: Л.О. Богословської, В.Д. Бринцева, Л.В. Головка, М.М. Гродзинського, К.Ф. Гуценка, В.М. Коваля, М.М. Ковтуна, О.Ю. Костюченко, Е.Ф. Куцової, Л.М. Лобойка, В.Т. Маляренка, О.С. Олександрова, Г.О. Омельяненко, І.Д. Перлова, В.А. Познанського, Л.Г. Пономаренко, В.О. Попелюшка, А.Л. Рівліна, М.С. Строговича, Е.Г. Талінського, О.П. Темушкіна, Б.О. Філімонова, В.Д. Фінька, В.М. Хотенця, А.Л. Ципкіна, М.О. Чельцова та інших процесуалістів.

Наведені положення обумовили вибір теми даного дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану наукових досліджень кафедри кримінального процесу Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого і є складовою частиною цільової комплексної програми "Проблеми вдосконалення організації діяльності суду та правоохоронних органів в умовах формування соціальної, правової, демократичної держави" (номер державної реєстрації 0186.0.099031).

Мета і завдання дослідження. Основною метою дисертаційної роботи є комплексне вивчення проблем, що стосуються апеляційного провадження, зокрема, особливостей проведення судового слідства в суді апеляційної інстанції, та визначення і наукове обґрунтування комплексу пропозицій, спрямованих на вдосконалення кримінально-процесуального законодавства України і правозастосовної практики з цього питання.

Для досягнення цієї мети в процесі дослідження ставилися такі основні завдання:

- дослідити історію зародження та розвитку апеляційного оскарження судових рішень в кримінальному судочинстві України, а також проаналізувати світовий досвід функціонування інституту апеляції;

- визначити процесуальне становище суду апеляційної інстанції та сторін під час проведення судового слідства;

- проаналізувати співвідношення судового слідства в суді першої та апеляційної інстанції, визначити їх межі та порядок;

- розглянути особливості процесу доказування в судовому слідстві апеляційної інстанції;

- на базі проведеного дослідження сформулювати основні положення і пропозиції, спрямовані на вдосконалення законодавства та правозастосовної діяльності по перегляду судових рішень апеляційною інстанцією.

Об'єктом дисертаційного дослідження є кримінально-процесуальні відносини, які виникають між судом апеляційної інстанції та сторонами під час проведення судового слідства.

Предметом дисертаційного дослідження є вивчення процесуальних та організаційних проблем провадження судового слідства в суді апеляційної інстанції, результати теоретичних розробок з цього питання, а також норми чинного законодавства, які його регулюють.

Методи дослідження обумовлені визначеною метою роботи, для чого дисертант використав: діалектичний метод наукового пізнання дійсності, а також спеціальні методи дослідження - історико-правовий, порівняльно-правовий, статистичний, системно-структурний, методи моделювання, спостереження, узагальнення та інші.

Історико-правовий метод використовувався для дослідження питань, пов'язаних із становленням апеляційних засад в Україні. За допомогою порівняльно-правового методу здійснено аналіз кримінально-процесуального законодавства України та інших держав, що регламентує перегляд судових рішень в апеляційному порядку. Статистичний метод використовувався для дослідження кількості вироків судів першої інстанції, які були скасовані чи змінені судами апеляційної інстанції. З допомогою системно-структурного методу визначено місце апеляції в системі кримінального процесу; процесуальне положення суду апеляційної інстанції та сторін під час проведення судового слідства. Метод моделювання застосовувався при розробці науково-теоретичних моделей змін до чинного законодавства з метою удосконалення апеляційного провадження. Метод спостереження застосовувався при збиранні даних щодо перегляду кримінальних справ апеляційною інстанцією. Метод узагальнення був використаний при послідовному зведенні одиничних фактів в єдине ціле з метою виявлення типових рис і закономірностей, що властиві судовому слідству в суді другої інстанції. апеляція суд слідство доказ

Названі методи дослідження використовувалися в роботі у взаємозв'язку і взаємозалежності, що забезпечило всебічність, повноту й об'єктивність дослідження, істинність отриманих наукових результатів.

Нормативну основу дисертаційного дослідження складають: Конституція України, міжнародно-правові акти, національне кримінально-процесуальне законодавство та законодавство зарубіжних країн, рішення Європейського Суду з прав людини, рішення Конституційного Суду України, постанови Пленуму Верховного Суду України, відомчі нормативно-правові акти.

Теоретичною базою дисертації є широке коло робіт вітчизняних науковців та зарубіжних процесуалістів, фахівців з історії та теорії держави і права, судоустрою, міжнародного права, кримінального процесу та криміналістики. У зв'язку з цим, важливе місце в роботі відводиться дослідженню апеляційного провадження в країнах англо-американської та романо-германської правових систем, а також вивченню провадження по перевірці судових рішень, які не набрали законної сили, державами СНД - Республікою Азербайджан, Республікою Білорусь, Республікою Казахстан, Російською Федерацією.

Емпіричне підґрунтя дисертації складають дані, одержані під час вивчення матеріалів 212 кримінальних справ, що були переглянуті Апеляційним судом Харківської області, а також результати узагальнення опублікованої практики Верховного Суду України.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що робота є першим в Україні комплексним монографічним дослідженням, присвяченим проблемам судового слідства в апеляційній інстанції.

До найбільш важливих положень, що містять наукову новизну, слід віднести наступні:

- досліджуючи історію апеляційного провадження в Україні, автор виділяє наступні етапи її становлення: 1) апеляція до прийняття Статуту кримінального судочинства 1864 р.; 2) апеляція під час дії Статуту кримінального судочинства 1864 р. до її скасування в 1917 р.; 3) апеляція в сучасний період;

- представлено науково-практичну модель процесуального положення суду апеляційної інстанції при проведенні судового слідства та його межі. Зокрема, обґрунтовуються пропозиції щодо обмеження активності суду апеляційної інстанції при проведенні судового слідства по збиранню доказів шляхом надання йому правоповідомлюючих повноважень, які полягають в роз'ясненні наслідків невиконання тих або інших процесуальних дій учасникам кримінального судочинства;

- набуло подальшого розвитку положення про те, що суд апеляційної інстанції слід істотно обмежити в праві направляти справу на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд;

- визначаючи процесуальне положення сторін в судовому слідстві апеляційної інстанції, обґрунтовується висновок, що у справах приватного обвинувачення до закінчення судового слідства в суді апеляційної інстанції можливе закриття справи у випадку примирення потерпілого з підсудним;

- отримало подальший розвиток положення про те, що судове слідство в суді апеляційної інстанції є новим, самостійним, незалежним дослідженням фактичних обставин справи, під час якого можливе дослідження нових доказів, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції;

- наведено додаткові аргументи, що дослідження доказів під час судового слідства в апеляційній інстанції повинно провадитися в межах вимог, заявлених у скарзі (поданні);

- сформульовано пропозиції щодо необхідності розширення переліку підстав для проведення судового слідства в апеляційній інстанції. З цією метою пропонується включити до їх числа не тільки неповноту чи однобічність судового слідства суду першої інстанції, а й неповноту чи однобічність дізнання та досудового слідства, які можуть бути усунуті в новому судовому засіданні, тому що відповідно до п. 1 ст. 367 КПК вони є підставами для скасування або зміни судових рішень.

- наведена додаткова аргументація на користь положення, що коли в апеляціях прокурора, потерпілого, цивільного позивача та їх представників ставиться питання про збільшення обсягу обвинувачення, яке не тягне за собою зміну кваліфікації злочину чи міри призначеного судом першої інстанції покарання, суд апеляційної інстанції має постановити свій вирок з урахуванням нового обвинувачення, якщо не було заявлено клопотання про повернення кримінальної справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд;

- робиться висновок, що під час розгляду справи суд апеляційної інстанції вправі прийняти рішення про виділення окремих епізодів, які мають самостійну кваліфікацію в окреме провадження, коли це не може негативно вплинути на всебічність, повноту та об'єктивність дослідження і вирішення справи, про що виноситься мотивована ухвала;

- визначається, що предмет допиту підсудного (засудженого чи виправданого), свідків, експерта й дослідження інших видів доказів у судовому слідстві апеляційної інстанції повинні забезпечити усунення неповноти чи однобічності судового слідства суду першої інстанції та прийняття законного, обґрунтованого і справедливого рішення.

На підставі дисертаційного дослідження вносяться низка пропозицій щодо уточнення та доповнення як чинного Кримінально-процесуального кодексу, так і перспективного законодавства.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що висновки та пропозиції, які запропоновані в дисертації, можуть бути використані: а) у науково-дослідницьких цілях - для подальшої розробки наукових основ особливостей апеляційного провадження, і, зокрема, судового слідства; б) у нормотворчій діяльності - при вдосконаленні правової регламентації процедури апеляційного провадження в Кримінально-процесуальному кодексі України, інших законодавчих актах, що регулюють провадження по перевірці судових рішень, а також при доопрацюванні проекту нового КПК України відповідно до міжнародно-правових стандартів; в) у правозастосовній діяльності - для забезпечення єдності в застосуванні законодавства, що регламентує порядок перегляду апеляційними судами вироків, постанов, ухвал, які не набрали законної сили; г) у навчальному процесі - при вивченні курсу кримінального процесу та спецкурсів студентами вищих юридичних навчальних закладів, при підготовці та перепідготовці практичних працівників, в науково-дослідницькій роботі студентів, а також для підготовки відповідних розділів підручників, навчальних та науково-практичних посібників.

Апробація результатів дослідження. Основні наукові положення, результати та висновки дисертації доповідалися на науково-практичних конференціях "Судова реформа в Україні: проблеми і перспективи" (Харків, 18 - 19 квітня 2002 р.), "Проблеми розвитку юридичної науки у новому столітті" (Харків, 25 - 26 грудня 2002 р.), "Право обвинуваченого на кваліфікований захист та його забезпечення" (Харків - Київ, 1 - 2 грудня 2005 р.), а також на засіданнях кафедри кримінального процесу Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, на яких вона була обговорена, схвалена і рекомендована до захисту.

Результати проведеного дослідження використовуються автором при викладанні навчальної дисципліни "Кримінальний процес України" в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого.

Публікації. Теоретичні положення і практичні рекомендації опубліковані в трьох статтях у фахових наукових виданнях, а також в трьох тезах доповідей на наукових конференціях.

Структура роботи. Загальний обсяг дисертації - 204 с. Робота складається із вступу, чотирьох розділів, які об'єднують одинадцять підрозділів, висновків, списку використаних джерел (291 найменування), додатків.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовуються вибір теми дисертації, її актуальність, зв'язок дисертації з науковими програмами, визначаються мета, завдання, об'єкт і предмет дослідження, його методологічна й теоретична основи, виділяються положення, які характеризують наукову новизну роботи, теоретичне та практичне значення висновків, що містяться в ній, апробація результатів дослідження.

Розділ перший "Історичний нарис розвитку апеляційного провадження в світі" складається з двох підрозділів, у яких з'ясовується історія виникнення цієї форми оскарження судових рішень, визначається місце та роль апеляції у державах англо-американської та романо-германської правових систем.

Підрозділ 1.1 "Розвиток апеляційних засад в Україні" присвячений дослідженню становлення та розвитку апеляційного провадження на території українських земель.

На підставі історичного аналізу автор дійшов висновку, що в історії апеляції в Україні можна виділити наступні етапи: апеляція до прийняття Статуту кримінального судочинства 1864 р. (цей період можливо прослідкувати за кодифікованим збірником законів - "Права, за якими судиться малоросійський народ" 1743 р., який хоча й не був прийнятий, але використовувався в той час при відправленні судочинства); апеляція під час дії Статуту кримінального судочинства 1864 р. до її скасування в 1917 р.; апеляція в сучасний період.

В першому періоді апеляційному провадженню були властиві наступні риси: свобода оскарження судових рішень; відповідальність сторін за безпідставне апелювання; розгляд справи без залучення нових доказів на підставі лише тих, що були розглянуті судом першої інстанції; можливість зміни чи скасування рішення суду першої інстанції апеляційним судом.

В дисертації зазначається, що під час дії Статуту кримінального судочинства 1864 р. апеляція характеризувалась тим, що апеляційна інстанція переглядала вирок суду першої інстанції в межах скарги. Розгляд справ проходив на засадах змагальності, публічності, усності, гласності. Суд другої інстанції у випадку необхідності міг провести судове слідство, допитати підсудного, свідків, експерта. В результаті розгляду суд міг змінити вирок суду першої інстанції або постановити свій вирок.

В період іноземної військової інтервенції апеляція була скасована, хоча створеному Верховному касаційному суду були властиві апеляційно-касаційні функції, які полягали в тому, що він мав право у випадку скасування вироку по касаційній скарзі винести постанову про направлення справи на новий судовий розгляд по суті в той самий трибунал в іншому складі суддів або прийняти справу до свого провадження з дотриманням усіх правил розгляду справ судом першої інстанції.

Аналізуючи позиції радянських процесуалістів, дисертант робить висновок, що апеляція була піддана критиці багатьма вченими, хоча й чимало було прихильників (Л.О. Богословська, М.М. Гродзинський, П.Ф. Пашкевич, А.Л. Рівлін В.М. Хотенець, А.Л. Ципкін)., які пропонували втілення окремих елементів апеляції в касаційне провадження, що не потребувало б значних витрат і забезпечувало б ефективність кримінального судочинства.

В сучасний період апеляцію переважна більшість процесуалістів вважають додатковою гарантією проти неправильних судових рішень (В.В. Дорошков, А.В. Лазарева, В.Т. Маляренко, М.І. Сірий, Д.В. Філін та ін.). Ця стадія сприяє досягненню завдань кримінального судочинства, дозволяє реально забезпечити права та законні інтереси осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві.

Результати судової статистики показують, що в апеляційному порядку було розглянуто кримінальних справ та матеріалів: у 2002 р. - 34457, у 2003 р. - 36869, у 2004 р. - 40278, у першому півріччі 2005 р. - 21576. При цьому відповідно зросла кількість осіб, стосовно яких скасовано і змінено вироки місцевих і апеляційних судів у апеляційному та касаційному порядку в 2002 р. - 8563, у 2003 р. - 9209, у 2004 - 9759, у першому півріччі 2005 р. - 5118. Зростаюча кількість виправлених вироків свідчить про підвищення рівня захисту прав та законних інтересів учасників кримінального судочинства.

У підрозділі 1.2 "Апеляційне провадження в різних правових системах" досліджується апеляційне провадження в країнах англо-американської (Англія, Сполучені Штати Америки, Нідерланди) та романо-германської (Німеччина, Франція) правових систем.

На підставі проведеного порівняльно-правового аналізу кримінально-процесуального законодавства зроблено висновок, що мають місце різні нормативні підходи до процесуальної процедури перегляду кримінальних справ апеляційним судом, які обумовлені типологією процесу. Так, у державах англо-американської правової сім'ї апеляції властиві такі риси. Як правило, апеляції тут відводиться незначне місце; в апеляційному порядку оскаржується невелика кількість вироків; процедура принесення апеляції складна, в чому вбачається обмеження свободи оскарження судових рішень. У більшості країн цього типу кримінального процесу рішення, винесене апеляційним судом, є остаточним.

В країнах романо-германської правової сім'ї кримінальне судочинство характеризується повною рівністю сторін, відокремленням процесуальних функцій відправлення правосуддя, захисту та обвинувачення. Свобода оскарження, як рішень органів досудового слідства, так і рішень суду, є істотною рисою цієї форми кримінального процесу.

Розділ другий "Суд та сторони, їх процесуальне положення у судовому слідстві апеляційної інстанції" складається з двох підрозділів.

У підрозділі 2.1 "Процесуальне положення суду апеляційної інстанції та його повноваження у судовому слідстві" дисертантом розглядаються питання, пов'язані з процесуальним положенням суду апеляційної інстанції та його повноваженнями на судовому слідстві.

Розвивається положення щодо повноважень апеляційної інстанції, до яких належать: 1) такі, що суд зобов'язаний виконати незалежно від свого розсуду чи волевиявлення учасників судового розгляду; 2) такі, що суд здійснює за власною ініціативою; 3) такі, що здійснюються залежно від волевиявлення сторін; 4) такі, що провадяться як за ініціативою суду, так і за клопотанням сторін.

Перший вид складають судово-організаційні повноваження суду, які здійснюються тільки цим органом судової влади в особі головуючого чи одного з суддів (роз'яснення свідкові і потерпілому їх прав та обов'язків; доповідь головуючим чи одним із суддів суті вироку, повідомлення ким і в якому обсязі він був оскаржений, викладення основних доводів апеляції і заперечень інших учасників процесу, якщо вони були подані; з'ясування головуючим, чи підтримують свої апеляції особи, які їх подали).

До другого виду відносяться повноваження, пов'язані з розглядом справи та дослідженням доказів, які апеляційний суд провадить за власною ініціативою (право апеляційного суду протягом допиту підсудного учасниками судового розгляду задавати йому питання для уточнення і доповнення його відповідей; обов'язок головуючого ознайомити підсудного з показаннями, які були дані за його відсутності; право допитувати свідків, потерпілого та задавати їм запитання; право призначати експертизу та задавати експерту питання; оглядати речові докази, місце події тощо).

Наступний вид складають ті повноваження, які пов'язані з процесуальною діяльністю сторін (вислуховування думок прокурора та інших учасників судового розгляду при заявленні клопотань; розв'язання судом заявлених клопотань).

Останню групу складають ті повноваження, що залежать як від ініціативи самого суду, так і сторін (оголошення судом показань підсудного, даних під час дізнання, досудового слідства або в суді; проведення допиту свідка з використанням технічних засобів з іншого приміщення, в тому числі за межами приміщення суду; оголошення показань свідка, даних під час дізнання, досудового слідства або в суді; огляд або оголошення документів, що є доказами в справі).

Визначаючи процесуальне положення суду апеляційної інстанції, автор доводить, що з метою обмеження активності цього суду в ініціюванні збирання доказів, його необхідно наділити повноваженнями правоповідомлюючого характеру, сутність яких полягатиме в роз'ясненні сторонам необхідності проведення тих або інших слідчих дій, витребування додаткових доказів, призначення експертиз і процесуальні наслідки їх невиконання. При цьому за судом можливо зберегти так звану ситуативну активність, яка залежатиме від певної процесуальної ситуації.

Наводяться додаткові аргументи щодо необхідності істотного обмеження суду апеляційної інстанції у праві за власною ініціативою направляти справу на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд, оскільки в цих діях вбачаються елементи невластивої для суду діяльності; лише у виключних випадках суд може направити справу на додаткове розслідування з метою відновлення порушених прав та законних інтересів осіб, залучених до сфери кримінального судочинства.

У підрозділі 2.2 "Процесуальне положення сторін у судовому слідстві апеляційної інстанції" визначається процесуальне положення учасників апеляційного провадження з боку обвинувачення (прокурора, потерпілого, цивільного позивача та їх представників) та сторони захисту (засудженого, виправданого, їх законних представників, захисника, цивільного відповідача та його представника).

Зроблено висновок, що процесуальне положення прокурора в суді апеляційної інстанції обумовлено виконанням функції державного обвинувачення. При цьому прокурор, який підтримує обвинувачення на судовому слідстві в апеляційній інстанції не зв'язаний позицією як прокурора, який затвердив обвинувальний висновок, так і прокурора, що підтримував державне обвинувачення в суді першої інстанції. Критично аналізуючи норми чинного законодавства, доводиться, що за прокурором необхідно законодавчо закріпити обов'язок, а не право на внесення апеляційного подання. Акцентується увага на особливостях підтримання державного обвинувачення групою обвинувачів, визначаються межі повноважень кожного з членів групи.

При аналізі процесуального становища потерпілого та його представника, як суб'єктів апеляції, автором звернено увагу на недоліки редакції п. 9 ст. 348 КПК, які полягають у поданні апеляції потерпілим чи його представником у частині, що стосується інтересів потерпілого, але в межах вимог, заявлених ними в суді першої інстанції. У зв'язку з цим, дисертантом звернено увагу на фактичне позбавлення права на подання апеляції потерпілим, якщо справа в суді першої інстанції розглядалася за його відсутності, оскільки в такому випадку він ніяких вимог не заявляв. На думку здобувача, подання апеляції потерпілим та його представником доцільніше пов'язувати не з межами вимог, заявлених у суді першої інстанції, а безпосередньо з межами пред'явленого обвинувачення. Тому, з метою дотримання прав та законних інтересів потерпілого в оскарженні судових рішень запропоновано викласти п. 9 ст. 348 у наступній редакції: 9) потерпілий і його представник - у частині, що стосується інтересів потерпілого, в межах пред'явленого обвинувачення". Доповнення наведеної норми обумовлює необхідність внести відповідні зміни до п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 15 травня 2006 р. "Про практику постановлення судами вироків (постанов) при розгляді кримінальних справ в апеляційному порядку".

Досліджуючи процесуальне положення сторін в судовому слідстві апеляційної інстанції, дисертант зазначає, що за справами приватного обвинувачення закриття справи у випадку примирення потерпілого з підсудним в апеляційній інстанції можливе, коли провадиться судове слідство до закінчення останнього.

Звертається увага, що положення п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 15 травня 2006 р. "Про практику постановлення судами вироків (постанов) при розгляді кримінальних справ в апеляційному порядку" обмежує право засудженого чи виправданого на захист, коли мова в апеляції йде про погіршення їх становища, а виклик захисника обов'язковий лише у випадках, передбачених ст. 45 КПК. На думку здобувача, з метою найбільш повної реалізації права на захист засудженого (виправданого) участь захисника в апеляційній інстанції необхідно визнати обов'язковою в усіх випадках коли йдеться про погіршення їх становища і внести відповідні зміни до ч. 2 ст. 45 КПК.

Аналізуючи матеріали узагальнення судової практики, здобувачем звернено увагу на те, що головуючі в 50 відсотках розглядуваних справ не роз'яснювали належним чином права підсудним (засудженим), а лише нагадували про те, що вони мають ті ж самі права, що і в суді першої інстанції. Вважаємо, що такі випадки порушення прав підсудного (засудженого) є неприпустимими, і головуючі зобов'язані в повному обсязі роз'яснювати їх права.

Визначаючи взаємодію захисника з підсудним (засудженим) при оскарженні судових рішень, дисертант дійшов висновку, що за загальним правилом, коли позиція захисника при оскарженні вироку суперечить позиції підзахисного, то він не може діяти всупереч волі підзахисного й подавати апеляцію. На думку автора, необхідно на законодавчому рівні закріпити за захисником право подавати апеляцію незалежно від волевиявлення підсудного (засудженого) лише у випадках визнання ним своєї вини та призначення покарання у вигляді довічного позбавлення волі.

Третій розділ "Особливості судового слідства у системі апеляційного провадження" складається з трьох підрозділів, у яких висвітлюється співвідношення судового слідства в суді першої та апеляційної інстанції, розглядаються проблемні питання, пов'язані з межами та процесуальним порядком судового слідства апеляційної інстанції.

У підрозділі 3.1 "Співвідношення судового слідства в суді першої інстанції та в апеляційному провадженні" зазначається, що судове слідство в суді першої інстанції носить первісний характер відносно судового слідства в суді апеляційної інстанції, оскільки предмет процесуальної діяльності апеляційного суду включає до себе перевірку правильності висновків суду першої інстанції та їх доведеність (обґрунтованість). Однак, при цьому наголошується на тому, що судове слідство в апеляційній інстанції є самостійною, незалежною частиною судового розгляду, в якій можливе дослідження нових доказів, які не були предметом дослідження в суді першої інстанції. Автором наводяться додаткові аргументи на користь скороченого судового розгляду.

В підрозділі 3.2 "Межі судового слідства апеляційної інстанції" розкриваються теоретичні положення стосовно меж судового слідства в апеляційній інстанції, на підставі чого робиться висновок, що обсяг судового слідства в апеляційній інстанції має бути таким, щоб його проведення дозволило усунути неповноту чи однобічність досудового чи судового слідства суду першої інстанції, сприяло прийняттю законного, обґрунтованого та справедливого рішення. На підставі аналізу норм чинного законодавства та практики його застосування встановлено, що основна роль при визначенні обсягу доказів, які підлягають дослідженню в судовому слідстві апеляційної інстанції, належить цьому суду, з урахуванням думки учасників судового розгляду. Але підсумки узагальнення матеріалів судової практики свідчать, що в 30 відсотках вивчених кримінальних справ суд не ставив на розсуд сторін питання щодо обсягу доказів, які потрібно досліджувати.

Також відзначається, що апеляційне провадження можна класифікувати за такими видами: 1) без проведення судового слідства (коли розглядається правильність судового рішення на підставі тільки тих матеріалів, що зафіксовані в кримінальній справі, без проведення слідчих дій); 2) з проведенням судового слідства в повному обсязі (коли апеляційна інстанція розглядає справу по суті в межах того обвинувачення, яке було пред'явлено особі; якщо обвинувачення не було пред'явлено, справа повертається на новий судовий розгляд чи досудове слідство); 3) з проведенням судового слідства частково (коли є необхідність у проведенні окремих слідчих дій); 4) з дослідженням додаткових матеріалів, якщо вони були подані.

Автором наводяться додаткові аргументи на користь того, що питання про необхідність проведення судового слідства повинно вирішуватися не тільки під час попереднього розгляду справи, а й безпосередньо в ході судового розгляду кримінальної справи в апеляційному порядку, оскільки потреба в дослідженні нових доказів може виникнути й після попереднього розгляду.

На підставі аналізу норм чинного законодавства дисертант звертає увагу на необхідність розширення підстав для проведення судового слідства в апеляційній інстанції. З цією метою пропонується доповнити ч. 3 ст. 358 КПК, та викласти її в наступній редакції: "Суд може визнати необхідним проведення судового слідства в повному обсязі чи частково, коли є підстави вважати, що дізнання, досудове чи судове слідство судом першої інстанції було проведено неповно чи однобічно".

Далі в цьому підрозділі наголошується, що під час розгляду справи суд апеляційної інстанції вправі прийняти рішення про виділення окремих епізодів, які мають самостійну кваліфікацію в окреме провадження, коли це не може негативно відбитися на всебічності, повноті та об'єктивності дослідження і вирішенні справи, про що виноситься мотивована ухвала.

У підрозділі 3.3 "Порядок судового слідства апеляційної інстанції" аналізується процесуальний порядок проведення судового слідства в апеляційному провадженні. Звертається увага на те, що хоча судове слідство в апеляційній інстанції проводиться за правилами суду першої інстанції, між їх процедурами є істотні відмінності. Судове слідство в апеляційній інстанції починається з доповіді одним із суддів суті вироку, повідомлення ким і в якому обсязі вони були оскаржені, викладення основних доводів апеляції і заперечень інших учасників процесу, якщо вони були подані. Потім головуючий з'ясовує, чи підтримують свої апеляції особи, які їх подали.

Здобувач підкреслює, що порядок судового слідства в апеляційній інстанції залежить від волевиявлення учасників судового розгляду та визначається ухвалою суду.

Розділ четвертий "Особливості дослідження доказів у судовому слідстві апеляційної інстанції" складається з чотирьох підрозділів.

В підрозділі 4.1 "Особливості допиту та показань підсудного у судовому слідстві апеляційної інстанції" наголошується, що допит підсудного (засудженого, виправданого) на судовому слідстві в апеляційному суді може проводитися лише в межах апеляції з метою усунення неповноти чи однобічності судового слідства суду першої інстанції та постановлення законного, обґрунтованого і справедливого рішення в справі, що розглядається.

Черговість допиту засудженого (виправданого) повинна бути наступна: спочатку його допитують учасники судового розгляду з боку захисту, потім - державний обвинувач та учасники судового розгляду з боку обвинувачення; судді допитують засудженого останніми, при цьому вони мають право ставити запитання засудженому (виправданому) протягом всього допиту іншими учасниками судового розгляду з метою уточнення та доповнення його відповідей.

У підрозділі 4.2 "Особливості допиту та показань свідків у судовому слідстві апеляційної інстанції" автором доводиться, що процесуальне положення свідків на судовому слідстві в суді першої інстанції та в апеляційному суді ідентичні. Різниця полягає лише в тому, що допит свідка в апеляційному суді провадиться в межах поданої апеляції, тобто в межах тієї частини вироку, законність і обґрунтованість якої оспорюється в апеляції. При цьому, з одногу боку, обсяг допиту свідка може бути вужчим, ніж в суді першої інстанції, оскільки свідок дає показання стосовно оскарженої частини вироку. З іншого боку, обсяг допиту свідка може бути ширшим, ніж в суді першої інстанції, оскільки свідок може повідомити такі обставини справи, котрі раніше не були предметом дослідження під час судового слідства, й ці обставини стосуються апеляції.

Автор вважає, що обсяг допиту свідка в суді апеляційної інстанції має дозволити усунути неповноту чи однобічність судового слідства суду першої інстанції.

Підрозділ 4.3 "Особливості проведення експертизи у судовому слідстві апеляційної інстанції" присвячений розгляду питань, пов'язаних із проведенням експертизи в апеляційному провадженні. Дисертант наводить додаткові аргументи, що за судом першої та апеляційної інстанції слід залишити право на проведення експертизи лише у випадках, передбачених ст. 76 КПК. В решті ситуацій суд повинен роз'яснювати сторонам їх право клопотатися щодо проведення експертизи та наслідки, які можуть наступити, якщо її не буде проведено.

Звертається увага на те, що проведення експертизи в апеляційній інстанції повинно стосуватися оскарженої частини вироку суду першої інстанції. Мета проведення експертизи та допиту експерта в апеляційному суді полягає в усуненні неповноти чи однобічності дізнання, досудового чи судового слідства суду першої інстанції.

В підрозділі 4.4 "Особливості дослідження інших видів доказів у судовому слідстві апеляційної інстанції" аналізуються такі судово-слідчі дії, як огляд речових доказів, огляд і оголошення документів, та огляд місця події.

У цьому підрозділі увага звертається на те, що огляду в судовому слідстві в суді апеляційної інстанції можуть підлягати ті речові докази, які приєднані до справи органами досудового слідства, або ті, що були надані суду безпосередньо в ході судового слідства. При цьому речові докази, огляд яких проводиться, повинні стосуватися оскарженої частини вироку суду першої інстанції.

Звертається увага на те, що оголошенню в судовому засіданні підлягають тільки ті документи, які містять обставини, що мають значення для справи і стосуються вимог, які заявлені в апеляції.

Висновки

У дисертації наведено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового завдання, яке полягає у виявленні особливостей судового слідства в апеляційній інстанції, процесуального положення суду апеляційної інстанції та сторін на судовому слідстві, визначенні меж, процесуального порядку судового слідства й особливостей дослідження доказів в апеляційній інстанції, та формулюванні окремих пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства кримінально-процесуального законодавства.

1. В сучасних умовах двоінстанційність перегляду судових рішень визнається європейським правовим стандартом захисту прав і законних інтересів осіб, залучених у сферу кримінального судочинства. Зазначається, що перегляд рішень суду в апеляційному порядку притаманний більшості країн світу як англо-американської, так і романо-германської правових сімей.

2. На підставі вивчення історії апеляції в Україні пропонується виділити наступні періоди: 1) апеляція до прийняття Статуту кримінального судочинства 1864р.; 2) апеляція під час дії Статуту кримінального судочинства 1864р.; 3) апеляція в сучасний період.

3. Певне наукове значення має висновок, що судове слідство в суді першої інстанції носить первинний характер відносно судового слідства в суді апеляційної інстанції, оскільки предмет процесуальної діяльності апеляційного суду включає в себе перевірку правильності висновків суду першої інстанції та їх доведеність (обґрунтованість).

4. Наукове та практичне значення має положення про те, що з метою обмеження активності суду в ініціативі по збиранню доказів, його необхідно наділити повноваженнями правоповідомлювального характеру, сутність яких полягатиме в роз'ясненні сторонам необхідності проведення тих чи інших слідчих дій, витребування додаткових доказів, призначення експертиз і процесуальні наслідки їх невиконання.

5. Наголошується на тому, що в сучасних умовах побудови демократичної, правової держави при реформуванні національної системи кримінального судочинства необхідно істотно обмежити апеляційну інстанцію у праві за власною ініціативою направляти справу на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд, оскільки в цих діях суду вбачаються невластиві для нього елементи обвинувальної діяльності; лише у виключних випадках суд може направити справу на додаткове розслідування з метою відновлення порушених прав та законних інтересів осіб, залучених у сферу кримінального судочинства.

6. В роботі наводяться додаткові аргументи, що питання про необхідність проведення судового слідства повинно вирішуватися не тільки під час попереднього розгляду справи апеляційним судом, а й безпосередньо в ході судового розгляду кримінальної справи в апеляційному порядку, оскільки необхідність дослідження нових доказів може виникнути й після попереднього розгляду. Питання про необхідність проведення судового слідства потрібно виносити на розсуд сторін, при цьому за ними слід закріпити право заявляти клопотання щодо можливості проведення судового слідства, коли апеляція подається з такої підстави як однобічність чи неповнота досудового чи судового слідства.

7. Наукове та теоретичне значення має диференціація апеляційного провадження на такі види: 1) без проведення судового слідства, 2) з проведенням судового слідства в повному обсязі, 3) з проведенням судового слідства частково, 4) з дослідженням додаткових матеріалів. На підставі цього в роботі запропоновано визначення поняття повного та часткового судового слідства в апеляційній інстанції. Так, під повним судовим слідством в суді апеляційної інстанції слід розуміти таке, під час проведення якого досліджується все коло фактичних обставин справи, і суд не зв'язаний тими підставами, за якими скасовується вирок.

Частковим судовим слідством в апеляційній інстанції є таке судове слідство, під час якого досліджуються лише ті окремі обставини справи, які стосуються апеляційної скарги чи подання в окремій їх частині.

8. На підставі аналізу норм чинного законодавства та практики його застосування в дисертації обґрунтовано, що основна роль при визначенні обсягу доказів, які підлягають дослідженню в судовому слідстві апеляційної інстанції, належить цьому суду, з урахуванням думки учасників судового розгляду.

9. Важливе практичне значення має положення, що обсяг судового слідства в суді апеляційної інстанції повинен бути таким, щоб його проведення дозволило усунути неповноту чи однобічність досудового чи судового слідства суду першої інстанції.

10. В дисертації обґрунтована необхідність закріпити за судом апеляційної інстанції обов'язок допитувати свідків та проводити інші слідчі дії, якщо сторони заявляють про це клопотання. Допит свідків і провадження інших слідчих дій є обов'язковим для апеляційного суду, коли сторони заявляють про це клопотання.

11. Аналіз судової практики з провадження судово-слідчих дій дав можливість встановити, що в стадії апеляційного провадження допит підсудного, потерпілого, свідка необхідно проводити в межах вимог, що заявлені в апеляції, і в обсягу, що дозволить повністю усунути неповноту чи однобічність досудового чи судового слідства суду першої інстанції. У зв'язку з цим, виокремлюється допит підсудного (засудженого, виправданого), потерпілого, свідка при проведенні часткового та повного судового слідства в апеляційній інстанції. При частковому судовому слідстві предмет допиту окреслений апеляційною скаргою чи поданням, і виходити за їх межі не можна. При повному судовому слідстві в суді апеляційної інстанції провадиться новий допит підсудного, потерпілого чи свідка з приводу всіх фактичних обставин справи.

12. Наголошується на тому, що суду апеляційної інстанції слід надати право за своєю ініціативою призначати експертизи лише у випадках їх обов'язковості. В інших випадках суд повинен роз'яснювати сторонам їх право клопотатися щодо проведення експертизи і наслідки, які можуть настати в результаті її непроведення.

13. Визначено процесуальне положення прокурора в суді апеляційної інстанції, яке обумовлено виконанням ним функції державного обвинувачення. При цьому, прокурор, який підтримує обвинувачення на судовому слідстві в апеляційній інстанції, не зв'язаний позиціями як прокурора, котрий затвердив обвинувальний висновок, так і прокурора, який підтримував державне обвинувачення в суді першої інстанції.

14. Акцентується увага на тому, що за загальним правилом, коли позиція захисника при оскарженні вироку суперечить позиції підзахисного, то він не може діяти всупереч волі підзахисного й подавати апеляцію. Однак, необхідно на законодавчому рівні закріпити за захисником право подавати апеляцію незалежно від волевиявлення підсудного (засудженого) у випадках визнання ним своєї вини та призначення покарання у вигляді довічного позбавлення волі.

...