1

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ

імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО

Фунікова Олена Володимирівна

УДК 343. 98

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ КЛАСИФІКАЦІЇ ЗАПИТАНЬ

У КРИМІНАЛІСТИЦІ

Спеціальність 12.00.09 - кримінальний процес та криміналістика;

судова експертиза

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Харків - 2007

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дисертацією є рукопис.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Процес розбудови демократичної, соціальної і правової держави в Україні зумовлює необхідність подальшого розвитку демократичних інституцій, а також правових механізмів забезпечення охорони прав та законних інтересів людини. Особливе місце у вирішенні цих завдань відводиться системі правоохоронних та правозастосовчих органів.

Подолання певних труднощів, пов'язаних з негативною тенденцією зростання рівня злочинності, її прилаштовуваності до нових умов, набуття нею більш агресивного та організованого характеру ставить перед наукою, законодавчою та правоохоронною практикою завдання щодо розробки та реалізації нових, більш ефективних засобів боротьби зі злочинністю. Отже, одним із пріоритетних завдань криміналістики є удосконалення процесу розкриття та розслідування злочинів з урахуванням рівня злочинності, підвищення її організованості, озброєності та технічного забезпечення. За таких умов важливого значення набуває постановка та вирішення завдань з розробки наукових положень та рекомендацій криміналістичної тактики.

Істотний внесок у дослідження проблем криміналістичної тактики внесено такими вченими, як Л. Ю. Ароцкер, О. Я. Баєв, В. П. Бахін, Р. С. Бєлкін, І. Є. Биховський, В. Є. Богинський, О. М. Васильєв, В. К. Весельський, І. Ф. Герасимов, Ф. В. Глазирін, В. Г. Гончаренко, Г. Г. Доспулов, Л. Я. Драпкін, А. В. Дулов, М. І. Єнікєєв, В. А. Журавель, Г. О. Зорін, Л. М. Карнєєва, В. П. Колмаков, В. С. Комарков, В. І. Коміссаров, В. О. Коновалова, М. В. Костицький, В. С. Кузьмічов, В. Г. Лукашевич, В. О. Образцов, М. І. Порубов, О. Р. Ратінов, В. Ю. Шепітько, М. П. Яблоков та ін.

Разом з тим, у криміналістиці не приділялася достатня увага особливостям формулювання і постановки запитань під час здійснення слідчої діяльності. Тільки деякі автори досить фрагментарно зверталися до даної проблеми (Р. С. Бєлкін, М. І. Єнікєєв, В. О. Коновалова, В. О. Образцов, О. С. Подшибякін, І. М. Якимов). Дотепер залишаються не дослідженими структура, види, ситуаційна обумовленість запитань у слідчій діяльності. Отже, на сьогодні відсутні монографічні роботи, присвячені проблемам постановки запитань та визначенню їх видів, функцій та можливостей реалізації. Саме ці обставини обумовлюють актуальність теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація підготовлена відповідно до плану наукових досліджень кафедри криміналістики Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого за напрямком “Актуальні проблеми правосуддя, зміцнення законності і організації боротьби зі злочинністю в Україні” у межах цільової комплексної програми “Криміналістичні та науково-технічні проблеми удосконалення діяльності правоохоронних органів у сфері боротьби зі злочинністю” (номер державної реєстрації 0106u002294). Тема дисертації затверджена рішенням вченої ради Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого 28 грудня 2000 року, протокол № 5.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є створення науково обґрунтованої класифікації запитань та визначення можливостей їх застосування в процесі спілкування слідчого (судді) та інших учасників кримінального процесу, спрямованого на отримання доказової інформації.

Відповідно до вказаної мети було поставлено та вирішено такі завдання:

1) проаналізувати існуючі в науковій літературі підходи до визначення сутності запитання та встановити його істотні ознаки; сформулювати поняття “запитання” і визначити його місце в системі криміналістики;

2) визначити інформаційну структуру запитання та розкрити його сутність, обумовлену чинником психологічного впливу;

3) розглянути види та форми запитань, а також підстави їх поділу; розробити наукову класифікацію запитань у криміналістиці;

4) дослідити ситуаційну залежність постановки запитань та відповідно обумовленість їх формулювання;

5) визначити функції запитань у системі слідчих дій та розробити правила і прийоми їх формулювання;

6) розробити узагальнену інформаційну модель постановки запитань, що обумовлює можливість алгоритмізації процесу постановки запитань та сприяє процедурі прийняття оптимальних рішень.

Об'єктом дослідження є слідча (судова) діяльність, спрямована на отримання об'єктивної та повної інформації в процесі спілкування учасників кримінального процесу.

Предметом дослідження є підстави класифікації запитань у криміналістиці та можливості їх формулювання, постановки і використання у слідчій (судовій) діяльності.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертації становлять положення теорії пізнання і загальної теорії криміналістики. В процесі дослідження було використано систему методів наукового пізнання: формально-логічний метод (при вивченні сутності та істотних ознак запитання); функціональний метод (для визначення динаміки процесу постановки запитань та їх ситуаційної обумовленості); системно-структурний метод (для розгляду окремих підстав поділу запитань та розробки їх наукової класифікації); історичний метод (за допомогою якого проаналізовано наукові дискусії щодо сутності та структури запитань); статистичний метод (під час аналізу та вивчення протоколів допиту свідків та обвинувачених; проведення анкетування та інтерв'ювання слідчих органів прокуратури та Служби безпеки України).

Теоретичною основою дослідження є наукові положення філософії, логіки, психології, лінгвістики, кримінального, кримінально-процесуального права, криміналістики.

Нормативну базу дисертації склали: Конституція України, кримінальне і кримінально-процесуальне законодавство України, нормативно-правові акти, що регламентують організацію і діяльність правоохоронних органів у боротьбі зі злочинністю.

Емпіричну базу дисертаційного дослідження становлять: результати вивчення та аналізу протоколів допиту свідків та обвинувачених за спеціально розробленою анкетою щодо різних категорій кримінальних справ (100 протоколів); результати анкетування та інтерв'ювання слідчих органів прокуратури та Служби безпеки України (опитано 200 слідчих).

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що за характером і змістом розглянутих проблем дисертація є першим в Україні монографічним дослідженням, в якому здійснено комплексну розробку підстав класифікації запитань у криміналістиці та створено теоретичні засади їх практичної реалізації.

Наукова новизна дослідження відбивається у таких основних положеннях:

1) проведено ретельний аналіз ознак запитання та запропоновано його авторське визначення; встановлено місце запитання в структурі криміналістичної тактики;

2) вперше визначено інформаційну структуру запитання, яка складається з двох складових: вербальної, що відображає змістовну частину запитання, та невербальної, що має діагностичне та орієнтуюче значення;

3) вперше проаналізовано психологічну спрямованість запитання та його місце у механізмі психологічного впливу;

4) досліджено види, типи та форми запитань у процесі спілкування в слідчій діяльності; здійснено вивчення заборонених запитань (навідних, уловлюючих та ін.);

5) визначено підстави класифікації запитань у теорії криміналістики; вперше розроблено багаторівневу класифікацію запитань за їх видами, формами та типами. Зокрема, види запитань класифіковані за такими підставами: а) залежно від допустимості їх використання; б) залежно від їх спрямованості; в) залежно від їх цільового призначення; г) залежно від рівня поінформованості сторін; ґ) залежно від наявності психологічного впливу;

6) розглянуто ситуаційну обумовленість постановки запитань під час проведення слідчих дій;

7) вперше визначено функції запитань у системі слідчих дій та запропоновано правила і прийоми формулювання запитань;

8) вперше здійснено спробу розробки узагальненої інформаційної моделі постановки запитань, яка може бути використана у процесі створення комп'ютерних систем з підтримки і прийняття рішень.

Практичне значення одержаних результатів. Викладені у дисертаційному дослідженні положення, пропозиції та висновки можуть бути використані:

- у науково-дослідницькій сфері - для подальшої розробки теорії криміналістки, а також тактики проведення окремих слідчих (судових) дій;

- у правозастосовчій діяльності - як рекомендації щодо вдосконалення слідчої та судової діяльності й отримання доказової інформації в процесі спілкування учасників кримінального процесу;

- у навчальному процесі - при викладанні курсів “Криміналістика” та “Психологія (загальна та юридична)”, підготовці підручників, навчальних та довідкових посібників, методичних матеріалів.

Апробація результатів дисертації. Дисертаційне дослідження виконано на кафедрі криміналістики Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, обговорено на її засіданнях, схвалено нею і рекомендовано до захисту.

Основні положення дисертаційного дослідження висвітлювалися на міжнародних та регіональних науково-практичних конференціях. Зокрема, на міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні проблеми криміналістики” (м. Харків, 25-26 вересня 2003 р.); науково-практичній конференції “Кримінально-правова охорона життя та здоров'я особи” (м. Харків, 22-23 квітня 2004 р.); міжнародній науково-практичній конференції “Науковий потенціал світу - 2006” (м. Дніпропетровськ, 18-29 вересня 2006 р.); міжнародній науково-практичній конференції “Использование современных информационных технологий в правоохранительной деятельности и региональные проблемы информационной безопасности” (м. Калінінград, 24-25 жовтня 2006 р.).

Пропозиції автора знайшли застосування у слідчих органах прокуратури та ГУМВС України у Харківській області, що підтверджується відповідними актами впровадження.

Матеріали дисертаційного дослідження використовуються у навчальному процесі Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого під час викладання курсів криміналістики та психології (загальної та юридичної).

Публікації. Основні положення та висновки, що сформульовані в дисертаційному дослідженні, опубліковані автором у 7 наукових публікаціях, з яких 4 статті, надруковані у фахових виданнях, та 3 тез наукових повідомлень на конференціях.

Структура дисертації обумовлена метою і завданнями дослідження і складається зі вступу, трьох розділів, що охоплюють 8 підрозділів, висновків, списку використаних джерел ( 205 найменувань) та додатків. Повний обсяг дисертації - 185 сторінок, список використаних джерел та додатки викладені на 33 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, стан її наукової розробки, зв'язок з науковими програмами, планами та темами; визначається мета та завдання дослідження, його методологічна основа; розкривається наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, а також подано відомості щодо їх апробації.

Розділ 1 “Логіко-психологічна сутність запитання” складається з трьох підрозділів, які присвячені визначенню сутності запитання та встановленню особливостей їх постановки. У підрозділі 1.1. “Поняття та структура запитання” розглядаються лінгвістичні, філософські, логічні, психологічні та криміналістичні аспекти формулювання запитань. Виокремлено логічний підхід до проблеми запитання та встановлено, що запитання - особлива форма мислення, яка не є судженням і складається з двох елементів: підстави запитання та питального функтора. Досліджено, що основною відмінною рисою запитання є не лише наявність формальних ознак питального речення, але й факт вимоги одержати інформацію, що підлягає з'ясуванню.

Акцентовано увагу на тому, що в криміналістиці не приділялася достатня увага проблемі постановки запитань, у зв'язку з чим відсутні певні підходи до зазначеної проблеми. Результати анкетування слідчих прокуратури та Служби безпеки України свідчать, що 32% опитаних вважають запитання складовою частиною тактичної комбінації, 20% - елементом тактичного прийому, а 48% респондентів відносять запитання до категорії самостійних тактичних прийомів. Автором роботи визначено, що запитання як елемент криміналістичної тактики може являти собою: а) тактичний прийом; б) елемент системи тактичних прийомів (комбінацій); в) структурний елемент системи типових запитань, які сформульовані в логічній (або іншій) послідовності. З урахуванням наведених особливостей у дисертаційному дослідженні запропоновано визначення поняття запитання: запитання - це елемент криміналістичної тактики, який являє собою словесне звернення у вигляді спонукального висловлювання, що сприяє отриманню адекватної відповіді та має пізнавальну цінність.

У підрозділі 1.2. “Інформаційна структура запитання” розглянуто засоби та прийоми інформаційної взаємодії в процесі спілкування учасників процесу. Значну увагу приділено формам отримання вербальної інформації. Встановлено особливості форми спілкування “запитання-відповідь”. Досліджено вербальну складову інформаційної структури запитання, яка відображає його змістовну частину та обумовлена такими об'єктивними чинниками, як ситуація слідчої дії, процесуальне положення сторін, та низкою суб'єктивних чинників - інтелектуальним рівнем співрозмовника, його психічними особливостями, мотивами спілкування тощо. Визначено, що окрім основної - вербальної складової, запитання містить і невербальну, що виявляється в регулюванні процесу інформаційної взаємодії сторін шляхом діагностики емоційного стану й психологічних особливостей співрозмовника та регулюванні ступеня психологічного впливу, який міститься у запитанні. Розглянуто такі елементи невербальної складової запитання, як паралінгвізми, міміка, пантоміміка. Зазначено, що віднесення паралінгвістичних проявів, які супроводжують постановку запитання, до невербальної складової є досить умовним.

У підрозділі 1.3. “Запитання як джерело психологічного впливу” розглянуто поняття психологічного впливу та його місце в процесі мовної взаємодії учасників процесу. Встановлено, що існують різні підходи до ролі й місця психологічного впливу в процесі інформаційної взаємодії, який розглядається: а) як певна допомога в процесі відтворення особою певної інформації; б) як метод подолання протидії слідству; в) як комплекс прийомів, спрямованих на діагностику психічного стану особи й вибір найбільш ефективних прийомів виконання слідчої дії. Досліджено підстави класифікації психологічного впливу та критерії його допустимості. Визначено місце запитання в механізмі психологічного впливу, зокрема: а) запитання є джерелом психологічного впливу; б) запитання (або система запитань) може виступати одним із засобів здійснення психологічного впливу, що дає змогу розглядати його як самостійний (окремий) тактичний прийом або структурний елемент тактичної комбінації (системи прийомів).

Проаналізовано диспозиції статей 143, 167, 171 КПК України про встановлення заборони постановки навідних запитань при провадженні допиту. Зазначено, що проблема відмінності забороненого запитання від допустимого полягає в тому, наскільки в запитанні виражена визначеність бажаної відповіді; досліджено засоби, за допомогою яких запитання набуває навідного характеру: а) прямою підказкою, тобто вказівкою на об'єкт або його ознаки безпосередньо в змісті запитання; б) непрямою підказкою, тобто побудовою відповідних граматичних (за допомогою слів “хіба”, “невже” тощо) і логічних (введення певних альтернатив відповіді) конструкцій; в) відповідними мовними особливостями (голосом, інтонацією, мовними паузами) та іншими паралінгвістичними впливами; г) використанням невербальних засобів комунікації (мімікою, жестикуляцією, позою тощо). Визначено, що навідним є запитання, формулювання якого за допомогою відповідних вербальних та невербальних засобів комунікації передбачає певну відповідь, чим обмежує свободу вибору допитуваного.

Досліджено окремі тактичні прийоми, пов'язані з постановкою запитань: постановка окремого запитання, яке може бути як джерелом психологічного впливу, так і засобом його здійснення, тобто самостійним тактичним прийомом; система нагадувальних, деталізуючих, викривальних запитань (так, відповідно до результатів анкетування слідчих прокуратури та Служби безпеки України 47% опитаних визначили постановку викривальних запитань оптимальним тактичним прийомом, спрямованим на викриття неправдивих показань); тактичним прийомом є “перефразовування”, тобто постановка запитань, які за своїм змістом повторюють фрази допитуваного; постановка запитань, що переслідують мету приховати від допитуваного межі поінформованості слідчого, також є окремим засобом психологічного впливу; окрему увагу приділено таким прийомам, як оголошення показань інших осіб та пред'явлення речових доказів, які деякі дослідники пов'язують із використанням “психологічного реагенту”. На думку автора цієї роботи, вживання такого терміна стосовно зазначених тактичних прийомів та мовних засобів спілкування є недоцільним.

Значну увагу приділено так званому “чиннику раптовості”, який за результатами анкетування слідчих прокуратури та Служби безпеки України 60% опитуваних віднесли до категорії “слідчих хитрощів”, а 1,8% респондентів взагалі віднесли до категорії обману. У роботі зазначається, що така негативна оцінка використання зазначеного чинника, швидше за все, ґрунтується на підміні понять “відволікання уваги” і “раптовість постановки запитання” (пред'явлення доказу), які не є синонімічними і далеко не завжди збігаються. Доведено, що такі чинники, як раптовість або певна послідовність запитань, можуть бути джерелом психологічного впливу, але не є самостійним тактичним прийомом. Зіставлено тактичні прийоми “припинення неправди” та “допущення легенди” й визначено переваги останнього, що підтверджується результатами анкетування - 82% опитаних у разі повідомлення неправдивої інформації прагнуть дати змогу співрозмовникові завершити вільну розповідь, після чого формулювати відповідні запитання, а 18% оптимальним варіантом вважають зупинення неправдивих показань постановкою викривальних запитань.

Розділ 2 “Класифікація запитань у криміналістиці” складається з двох підрозділів, у яких досліджуються види, форми й типи запитань, а також підстави їх класифікації. У підрозділі 2.1. ”Види та типи запитань (стан проблеми)” аналізуються підстави виокремлення видів та типів запитань у філософії, логіці, психології та криміналістиці. Встановлено, що у філософії підставами видового поділу запитань є основи класифікації філософських категорій; у традиційній формальній логіці запитання ототожнюється із судженням, відповідно й підставами поділу запитань є структурні елементи судження (запитання про предикат, про суб'єкт тощо); у гносеології виникнення запитання пов'язане з наявністю протиріч між суб'єктами, зокрема між рівнями їх поінформованості, залежно від чого запитання поділяються на два види: звичайне запитання (якщо рівень поінформованості адресата вище, ніж відправника) та метазапитання (якщо більшу кількість інформації має відправник). Акцентовано увагу на семіотичному підході до поняття запитання, відповідно до якого будь-який запитальний текст може бути розглянутий як своєрідна знакова система. Відповідно до основних напрямків семіотичного аналізу існують синтаксичні, семантичні й прагматичні підстави поділу запитань на окремі види. Зокрема, встановлено, що за прагматичною підставою запитання можуть бути релевантні й нерелевантні залежно від того, чи має запитувач згоду від відповідаючого, моральний дозвіл або юридично закріплене в законі право ставити деякі запитання. Від релевантних запитань слід відрізняти коректні (правильно поставлені) запитання, передумовою яких є істинне й несуперечливе знання. Досліджено, що в логіці традиційним є поділ запитань на два основних типи: до першого типу належать такі, що виражають запитання до всього речення, а до другого - ті, які починаються із запитальних слів “хто”, “що”, “коли”, “який” тощо і орієнтовані на окремі члени речення.

Наголошується, що в логіці існує поняття навідних запитань. Так, стосовно їх пізнавальної мети запитання поділяються на вузлові (якщо правильна відповідь на нього сприяє безпосередньо досягненню мети) та навідні (коли правильна відповідь якимось чином підготовлює або наближає людину до розуміння вузлового запитання). Зазначено, що логічний і криміналістичний підходи до розуміння навідного запитання є різними, адже з погляду криміналістики навідні запитання взагалі не можуть містити пізнавальної цінності та є забороненими.

Проведено аналіз видового поділу запитань у криміналістиці та встановлено, що тривалий час проблема постановки запитань була пов'язана із розглядом можливостей і меж застосування психологічного впливу в слідчий діяльності, тому загальною і майже єдиною підставою поділу запитань у криміналістиці було їх цільове призначення. Автор дослідження зазначає, що більшість із запропонованих видів запитань не має як обґрунтованих підстав для поділу, так і не знаходить свого практичного застосування. Таке положення підтверджене результатами анкетування слідчих прокуратури та Служби безпеки України, де на пропозицію: “Які види запитань Вам відомі?” одержані такі відповіді: допустимі й недопустимі - 49%; основні й доповнювальні - 69%; відкриті й закриті - 13%; прості й складні - 51%; конфліктні й безконфліктні - 20%; функціонально-психологічні - 9%; нагадувальні - 52%; уточнювальні - 75%; деталізуючі - 27%; викривальні - 23%; запитання-анкета - 27%; запитання-дискусія - 7%; запитання-прохання - 18%; запитання - розумове завдання - 13%; запитання-вимога - 13%; змістовні - 14%; спрямувальні - 36%; слідчі - 11%; негативні - 3%. За результатами узагальнення протоколів кримінальних справ найбільш вживаними є: основні (25%); уточнювальні (26%), деталізуючі (20%) та нагадувальні (16%) запитання; водночас доповнювальні (7%) та викривальні (4%) запитання фіксуються у протоколах допиту не часто.

Висловлено негативне відношення до безпідставного та ускладненого виокремлення видів запитань (контактоформуючі, дисонансні, парадоксальні, преактивні, агрегативні тощо), запропонованого деякими авторами.

Аргументовано, що оптимальними при побудові науково обґрунтованої класифікації запитань є підстави їх поділу відповідно до правил семіотичного аналізу, що розглядає запитання як певну знакову систему; такий підхід до поділу запитань обумовлює можливість їх формалізації та перспективу створення алгоритму їх постановки.

У підрозділі 2.2. “Підстави класифікації запитань у криміналістиці” запропоновано науково обґрунтовану багаторівневу класифікацію запитань за видами, типами та формами. Значення запропонованої класифікації запитань полягає у такому: 1) розроблена класифікація має практичне значення для роботи правоохоронних органів, оскільки дає змогу певним чином алгоритмізувати процес постановки запитань з метою подальшого їхнього використання у комп'ютеризованих системах, які рекомендуються до застосування в слідчій діяльності; 2) науково-пізнавальна цінність класифікації обумовлена теоретичним дослідженням логіко-психологічної сутності запитань, встановленням особливостей їх формулювання та постановки в тактиці окремих слідчих дій.

Пропонуються такі підстави класифікації запитань: 1. Щодо видів запитань: а) залежно від допустимості використання: допустимі та недопустимі; б) залежно від спрямованості: основні та доповнювальні; в) залежно від цільового призначення: нагадувальні, уточнювальні та контрольні (деталізуючі та викривальні); г) залежно від рівня поінформованості сторін: власне запитання та метазапитання; ґ) залежно від наявності психологічного впливу: спрямовані на здійснення психологічного впливу та нейтральні. 2. Щодо типів запитань: а) залежно від логічної структури підстави запитання: прості та складні; б) залежно від змістовної спрямованості: такі, що спрямовані на доповнення чи на вирішення проблеми; в) залежно від умов формулювання: відкриті та закриті. 3. Щодо форм запитань: запитання-прохання, запитання-дискусія, запитання - розумове завдання, запитання-вимога, запитання-анкета. Розроблена наукова класифікація пропонується у схематичному вигляді.

Як підстава допустимості запитань проаналізовано етичний чинник; виокремлено групи етичних вимог щодо формулювання запитань: а) стосовно заборони насильства у будь-якому його прояві (у формі погрози, залякування, приниження честі та гідності тощо); б) стосовно заборони прямого навіювання (будь-які дії, що здатні за своєю формою або інтенсивністю викликати перекручення в показаннях, самообмову тощо); в) стосовно порушення загальноприйнятих моральних, культурних, етичних норм (введення в оману, використання культурної відсталості й релігійних забобонів, аморальних спонукань, використання непоінформованості підозрюваного, обвинуваченого або інших осіб).

Розділ 3 “Тактика постановки та формулювання запитань” складається з трьох підрозділів, в яких розглянуто тактичні особливості постановки та формулювання запитань, їх ситуаційну обумовленість, функції в системі слідчих дій. У підрозділі 3.1. “Ситуаційна обумовленість постановки запитань” визначено, що постановка запитань обумовлена слідчою ситуацією та ситуацією слідчої дії, які змінюються залежно від правильності та ефективності застосування зазначеного тактичного прийому; досліджено, що за результатами узагальнення протоколів допиту лише в 11% випадків можна чітко простежити ситуацію слідчої дії. Проаналізовано низку чинників, які мають інформаційно-психологічну сутність та зумовлюють постановку запитань у межах слідчої ситуації, а саме: різний рівень поінформованості співрозмовників, збіг або розбіжність інтересів сторін, цільова спрямованість спілкування, внутрішньоособистісні протиріччя сторін. Приділено увагу видам та формам постановки запитань у ситуаціях безконфліктного та конфліктного спілкування на досудовому слідстві. Зазначено, зокрема, що в процесі виявлення й усунення неправди ефективно застосовуються майже всі види запитань: уточнювальні, що формулюються як у відкритій, так й у закритій формі; деталізуючі, спрямовані на перевірку джерел інформації, і, безумовно, викривальні, які за рівнем поінформованості завжди є метазапитаннями і спрямовані безпосередньо на припинення неправди. Зазначені запитання можуть застосовуватися як окремий тактичний прийом, так і входити до складу певних тактичних комбінацій (систем прийомів), які формуються залежно від ситуації слідчої дії, процесуального положення співрозмовника, а також форми неправдивого повідомлення.