Держава Україна як суб’єкт міжнародного приватного права

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Держава Україна як суб'єкт міжнародного приватного права

Ніколаєв Ігор Станіславович

Спеціальність 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес;сімейне право;

міжнародне приватне право

УДК 341.9

Харків - 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі господарського права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, Міністерство освіти і науки України..

Науковий керівник - кандидат юридичних наук, доцент Селіванова Ірина Анатоліївна, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, доцент кафедри господарського права.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, старший науковий співробітник Кучеренко Ірина Миколаївна, Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, провідний науковий співробітник;

кандидат юридичних наук, Слюсаревський Микола Миколайович, Центр комерційного права, юридичний радник.

Провідна установа:

Науково-дослідний інститут приватного права і підприємництва Академії правових наук України, м. Київ.

Захист відбудеться „22” червня 2006 р. о 10-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.64.086.02 у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 70.

Автореферат розісланий „19” травня 2006 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

Гончаренко В.Д.

Загальна характеристика роботи

Актуальність дисертаційного дослідження. Сучасний міжнародний цивільний оборот та міжнародне приватне право дають багато прикладів нетрадиційних явищ та процесів, одним з яких є розширення участі держави Україна в міжнародних приватно-правових відносинах (концесія, розподіл продукції, випуск цінних паперів, спадкових, трудових та інших).

Не поодинокими стали випадки участі держави Україна в якості відповідача в іноземних юрисдикційних органах. При цьому, юрисдикційні органи (суди, арбітражі) зазнають значних труднощів при розгляді конкретних справ, пов'язаних з участю держави Україна, а Міністерство юстиції України, на яке покладено завдання по захисту інтересів держави Україна в іноземних юрисдикційних органах, при представництві інтересів останньої в закордонних судових установах.

В той же час у вітчизняній правовій науці висвітлені лише окремі аспекти участі держави в міжнародних приватноправових відносинах, цілісного ж уявлення про зміст та особливості правосуб'єктності держави Україна як учасниці цивільних правовідносин з іноземним елементом, специфіку таких відносин, особливості відповідальності держави Україна за своїми зобов'язаннями, а також особливості природи державного імунітету України та його різновидів у вітчизняній доктрині міжнародного приватного права досі немає.

Не знайшла глибокого теоретичного обґрунтування та відповідного законодавчого врегулювання проблема імунітету держави Україна з огляду на існування в світовій доктрині міжнародного приватного права, законодавчій та судовій практиці іноземних держав двох теорій державного імунітету: теорії абсолютного і функціонального імунітету, а також існуючої в світі тенденції відходу від засад теорії абсолютного імунітету в бік застосування ідей функціонального імунітету.

Вищенаведене свідчить про актуальність розгляду теоретичних проблем статусу держави Україна як суб'єкта міжнародного приватного права, узагальнення накопиченого в світі досвіду правового регулювання міжнародних приватно-правових відносин з участю держави, сприйняття позитивних тенденцій вирішення проблеми державного імунітету, а також розробки та наукового обґрунтування нових підходів до регулювання цих відносин, що дозволить зробити діяльність держави Україна більш ефективною та підвищити якість захисту інтересів держави Україна в іноземних юрисдикційних органах.

Зв'язок роботи з науковими роботами, планами, темами Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Робота виконана у відповідності з планом науково-дослідних робіт кафедри господарського права і в рамках державної цільової комплексної програми “Удосконалення правового механізму державного впливу на ринкові відносини (публічно-правові та приватно-правові аспекти)” № 0186.0.070869.

Мета і задачі дисертаційного дослідження. Метою цього наукового дослідження є виявлення особливостей правового становища держави Україна в міжнародних приватно-правових відносинах, розробка пропозицій щодо вдосконалення вітчизняного законодавства з цих питань та визначення шляхів вирішення проблеми держаного імунітету України.

Для досягнення зазначеної мети були поставлені наступні задачі:

1) визначити змістовні елементи та особливості правосуб'єктності держави Україна як суб'єкта міжнародного приватного права;

2) дати загальну характеристику цивільних (концесія, розподіл продукції, випуск цінних паперів (облігацій зовнішніх державних позик), спадкових) та трудових відносин з участю держави Україна;

3) визначити природу державного імунітету України як суб'єкта міжнародного приватного права, дослідити історію його розвитку та розкрити сутність окремих видів державного імунітету України: судового; від попереднього забезпечення позову; від примусового виконання рішення; імунітету власності тощо;

4) розробити пропозиції щодо вдосконалення законодавства, що регулює міжнародні приватноправові відносини з участю держави Україна, та принципів застосування державою Україна імунітету під час притягнення її до відповідальності.

Об'єкт дисертаційного дослідження. Об'єктом дисертаційного дослідження є міжнародні приватно-правові відносини з участю держави Україна: концесійні, щодо розподілу продукції, випуску цінних паперів (облігацій зовнішніх державних позик), спадкові, трудові, а також відносини, що виникають при притягненні України до відповідальності за порушення зобов'язань.

Предмет дисертаційного дослідження. Предметом дисертаційного дослідження є правосуб'єктність держави Україна як суб'єкта міжнародного приватного права та нормативно-правові акти, які регулюють міжнародні невладні приватноправові відносини з участю держави Україна, що становлять об'єкт дисертаційного дослідження; практика національних та закордонних юрисдикційних органів, вітчизняні та іноземні наукові джерела, в яких теоретично обґрунтовані позиції вітчизняних і закордонних вчених із зазначеної проблеми.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становить діалектичний метод пізнання суспільних явищ та процесів. Залежно від конкретних аспектів дослідження застосовувались такі методи дослідження: історико-правовий - при аналізі розвитку юридичної думки щодо правосуб'єктності держави та природи державного імунітету; порівняльно-правовий - у ході порівняння теорії абсолютного та функціонального імунітету держави; формально-юридичний - при аналізі норм чинного та перспективного законодавства; системно-функціональний - при дослідженні специфіки правосуб'єктності держави та її змістовних елементів; логічний метод - при виробленні рекомендацій щодо удосконалення чинного законодавства України.

Теоретичне підґрунтя дослідження становлять праці вітчизняних та зарубіжних фахівців у галузі міжнародного приватного права Ануфрієвої Л.П., Бєлова А.П., Бліщенко І.П., Богуславського М.М., Вольфа М., Галенської Л.Н., Данилькевич І.І., Дахно І.І., Довгерта А.С., Доріа Ж., Задихайло Д.В., Звекова В.П., Іссада М., Кібенко О.Р., Кисіль В.І., Корецького В.М., Коха Х., Курганової Л.Б., Ле Ба Донг, Лунца Л.А., Магнус У., Маришевої Н.І., Матвеєвої Г.К., Мацько А.С., Медведєвої О.А., Мережко А.А., Нешатаєвої Т.М., Панова В.П., Попова А.А., Раапе Л., Садикова О.Н., Селіванової І.А., Сімсон О.Е., Слюсаревського М.М., Степанюк А.А., Фединяк Г.С., Фединяк Л.С., Федорова О.Н., Федосеєвої Г.Ю., Юлдашева О.Х., міжнародного публічного права Баймуратова М.А., Киселёва І.Я., Маланчука П., Тимченко Л.Д., цивільного права і процесу Борисової В.І., Комарова В.В., Кузнєцової Н.С., Первомайського О.О., Саніахметової Н.О., Спасибо-Фатєєвої І.В., Харитонова Є.О., Яроцького В.Л. та ін.

Наукова новизна результатів дисертаційного дослідження. Дисертаційна робота є першим в Україні комплексним дослідженням особливостей статусу держави Україна як суб'єкта міжнародного приватного права.

У результаті проведеного дослідження дисертантом одержані і виносяться на захист такі нові або з елементами наукової новизни основні наукові положення і висновки:

1. Вперше у вітчизняній науці міжнародного приватного права виділено змістовні елементи правосуб'єктності держави Україна як суб'єкта міжнародного приватного права, а саме правоздатність та дієздатність (правочиноздатність, трансдієздатність, некомерційна господарська дієздатність, деліктоздатність, тестаментоздатність).

На підставі комплексного аналізу особливостей правового статусу держави Україна в міжнародному приватно-правовому спілкуванні, запропоновано власні визначення поняття “правосуб'єктність держави Україна в міжнародному приватному праві”, “держава Україна як суб'єкт міжнародного приватного права” та “імунітет держави Україна в міжнародному приватному праві”.

2. Вперше комплексно визначено особливості правосуб'єктності держави Україна як суб'єкта міжнародного приватного права. Обґрунтовано, що правосуб'єктність держави Україна не є безмежною. Вона обмежується громадянським суспільством - всередині країни, та міжнародним правом - за її межами.

3. Вперше запропоновано класифікацію органів державної влади, які виступають в міжнародному приватно-правовому обороті від імені держави Україна, за характером відносин, в які вони вступають.

4. Вперше запропоновано класифікацію представництва держави Україна в міжнародному приватному праві за його видами.

5. Подальшого розвитку отримала концепція участі держави Україна в господарській діяльності. Вперше у вітчизняній науці міжнародного приватного права визначено, що некомерційна господарська діяльність держави Україна - це явище об'єктивно властиве сучасній соціальній державі. Аргументовано, що держава Україна не може здійснювати міжнародну підприємницьку діяльність. З огляду на характер господарської діяльності держави та відсутність мети - отримання прибутку, таку діяльність треба кваліфікувати як некомерційну господарську діяльність держави Україна.

З огляду на особливості відносин, в які держава Україна вступає в сфері міжнародного приватного права, вперше у вітчизняній науці обґрунтовано необхідність введення в законодавство України поняття “економічна діяльність”, під яким розуміється один із видів економічної активності суб'єкта, форма його участі в суспільному виробництві та спосіб отримання засобів для забезпечення його життєдіяльності. По наявності ознаки професіоналізму вона ділиться на активну економічну діяльність (діяльність з виробництва та реалізації товарів, робіт або послуг) та пасивну (наприклад, передавання державою майна у концесію, за угодами про розподіл продукції, випуск облігацій зовнішньої державної позики та ін.). Активну економічну діяльність треба кваліфікувати як господарську, яка по наявності мети отримання прибутку ділиться на підприємницьку (з метою отримання прибутку) та некомерційну господарську (без мети отримання прибутку).

6. Подальшого розвитку та додаткової аргументації набула концепція розмежування відповідальності держави Україна і державних підприємств шляхом відмови від існування такої організаційно-правової форми як державне підприємство на користь створення на їх базі господарських товариств та відмови від таких правових інститутів як право господарського відання і оперативного управління.

7. Вперше у вітчизняній науці міжнародного приватного права аргументовано позицію, що до відносин, в яких держава Україна виступає як суб'єкт міжнародного приватного права, застосовуються правила колізійного права на загальних підставах.

8. Вперше дана загальна характеристика цивільних (концесія, розподіл продукції, випуск цінних паперів (облігацій зовнішніх державних позик), спадкових) та трудових відносин з участю держави Україна через призму елементів правосуб'єктності держави.

9. Вперше у вітчизняній науці обґрунтовано висновок, що встановлена новим Цивільним кодексом України відмова держави від спадкування виморочного майна, яке знаходиться за кордоном, не відповідає суверенним інтересам держави Україна як суб'єкта міжнародного приватного права.

10. Подальшого розвитку та додаткового обґрунтування набула концепція державного імунітету в Україні. Обґрунтовано, що практика застосування Україною теорії абсолютного імунітету, не сприяє захисту її інтересів стосовно дій судів іноземних держав, які підтримують теорію функціонального імунітету. З метою законодавчого вирішення Україною проблеми імунітету пропонується ратифікувати Європейську конвенцію про імунітет держав від 16 травня 1972 року (Базель), та привести положення законодавчих актів України у відповідність до принципів теорії функціонального імунітету.

Практичне значення роботи полягає в можливості використання одержаних висновків і пропозицій для вдосконалення законодавства, що регулює міжнародні приватноправові відносини з участю держави Україна та порядок застосування державою Україна імунітету під час притягнення її до відповідальності, у правозастосовній практиці Міністерством юстиції України під час захисту інтересів держави Україна в іноземних юрисдикційних органах, Міністерством закордонних справ України та Кабінетом Міністрів України при вирішенні питання про застосування заходів впливу, щодо держав, які порушують права та інтереси України. Результати дослідження можуть бути використані у науковій та навчально-педагогічній діяльності, в навчальному процесі при викладанні курсу „ Міжнародне приватне право” та при підготовці підручників та навчальних посібників.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Положення дисертації обговорювались на засіданнях кафедри господарського права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Основні положення та результати дослідження доповідались та обговорювались на науково-практичній конференції: “Застосування норм нового цивільного законодавства в діяльності органів нотаріату, державної виконавчої служби, реєстрації актів цивільного стану” (2003 р., м. Харків); на міжвузівській науково-практичній конференції “Проблеми рівноваги економічних систем в умовах ринкової трансформації” (2004р., м. Харків); на ХV Харківських політологічних читаннях (2004р., м. Харків); на міжнародній науковій конференції “Еволюція цивільного законодавства: проблеми теорії та практики” (2004р., м. Харків); на міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми вдосконалення правового регулювання місцевого самоврядування в Україні” (2004р., м. Харків); на науково-практичній конференції “Проблеми рівноваги економічних систем в умовах ринкової трансформації” (2004р., м. Харків); на міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні проблеми економічного, соціально-політичного та правового захисту суб'єктів освітнього процесу” (2004р., м. Харків)

Публікації. Основні теоретичні положення і результати дослідження знайшли відображення в 11 публікаціях: у 4 статтях, з яких 3 опубліковані у фахових виданнях, та у 7 тезах доповідей.

Структура і обсяг роботи визначаються метою та характером основних завдань дисертаційного дослідження. Дисертація складається зі вступу, переліку умовних скорочень, двох розділів, що включають шість підрозділів, висновків, списку використаних джерел (244 найменування). Загальний обсяг дисертації становить 190 сторінок друкованого тексту, з яких основного - 165.

1. Основний зміст роботи

міжнародний приватний право відповідальність

У вступі обґрунтовується актуальність та новизна обраної теми, визначаються мета та завдання роботи, розкриваються в загальному вигляді основні результати, які отримані в ході проведеного дослідження, висвітлюється теоретичне і практичне значення дисертаційної роботи.

У першому розділі дисертаційної роботи “Загальна характеристика приватно-правових відносин з участю України” автором приводиться короткий історичний нарис розвитку вчення про державу як суб'єкта міжнародного приватного права. Досліджуються особливості правового статусу держави Україна як суб'єкта міжнародного приватного права. Дисертантом дається загальна характеристика міжнародних приватно-правових відносин з участю держави Україна.

У підрозділі 1.1. “Правосуб'єктність держави Україна” автором наведено стислий історичний нарис трансформації розуміння сутності міжнародно-правового статусу держави Україна як суб'єкта міжнародних відносин. Визначено актуальність та глибину розроблення цього питання у науковій літературі. Крім того, досліджено розвиток вчення про державу як суб'єкта міжнародного приватного права.

Дисертантом проведено порівняльний аналіз двох поглядів на державу, як суб'єкта міжнародних приватних відносин, які сформовано в науці, а саме: концепцію “розщеплення” держави на дві особи; та концепцію держави як особливого суб'єкта міжнародного приватного права.

В результаті аналізу цих двох концепцій автор приходить до висновку, що більш правильним є визначати державу Україна як самостійного суб'єкта міжнародного приватного права з особливим статусом, якого не можна ототожнювати з іншими суб'єктами (юридичними та фізичними особами). В підтвердження викладеного, в підрозділі наведено порівняльну таблицю “Співвідношення ознак держави та інших суб'єктів міжнародного приватного права”.

Дисертантом обґрунтовується, що сьогодні держава Україна є в цілому рівноправним з юридичними та фізичними особами суб'єктом міжнародного приватного права. Міжнародні приватно-правові відносини, в яких одною стороною виступає держава Україна як суб'єкт міжнародного приватного права, а іншою - іноземна фізична чи юридична особа, - є горизонтальними, тобто такими, що будуються на принципах диспозитивності та юридичної рівності сторін. Хоча з цього загального правила є виключення.

Автором виділено змістовні елементи правосуб'єктності держави Україна як суб'єкта міжнародного приватного права, а саме: правоздатність та дієздатність, в структурі останньої виділено наступні елементи:

- правочиноздатність - здатність держави Україна здійснювати правочинні дії, спрямовані на встановлення цивільних прав та обов'язків у відносинах з іноземним елементом;

- трансдієздатність - здатність держави Україна мати представників;

- некомерційна господарська дієздатність - здатність держави здійснювати некомерційну господарську діяльність;

- деліктоздатність - здатність держави Україна нести цивільно-правову відповідальність;

- тестаментоздатність - здатність держави Україна бути спадкоємцем.

На підставі комплексного аналізу особливостей правового статусу держави Україна в міжнародному приватноправовому спілкуванні, дисертантом запропоновано власні визначення понять “правосуб'єктність держави Україна в міжнародному приватному праві” та “держава Україна як суб'єкт міжнародного приватного права”.

“Правосуб'єктність держави Україна в міжнародному приватному праві - це цільова (спрямована на задоволення загальнодержавних та суспільно значущих потреб) соціально-правова передумова можливості (здатності) її участі в цивільно-правових відносинах з іноземним елементом, основу якої складає державний суверенітет, а зміст - правоздатність та дієздатність”.

“Держава Україна як суб'єкт міжнародного приватного права - це наділена цільовою правосуб'єктністю політична організація суспільства, яка за допомогою органів виконавчої влади, а також інших її представників, з метою задоволення суспільних потреб та реалізації загальнодержавних задач, вступає від свого імені в міжнародні приватно-правові відносини”.

Ці авторські визначення вищенаведених понять пропонується внести до Закону України “Про міжнародне приватне право” від 23 червня 2005 року.

Дисертантом визначено особливості правосуб'єктності держави Україна як суб'єкта міжнародного приватного права, які полягають в тому, що:

1) підґрунтя правосуб'єктності держави Україна як суб'єкта міжнародного приватного права становить державний суверенітет;

2) правоздатність та дієздатність держави Україна виступають як єдине ціле - її правосуб'єктність;

3) держава Україна в міжнародному приватному праві наділена імунітетом;

4) держава Україна: реалізуючи свою суверенну законодавчу функцію, створює законодавство, яке регулює міжнародні приватні відносини; та сама бере участь в цих відносинах як рівноправний суб'єкт.

Обґрунтовується позиція, що правосуб'єктність держави Україна не є безмежною. Вона обмежується громадянським суспільством - всередині країни, та міжнародним правом - за її межами.

Дисертантом проведена класифікація органів державної влади, які виступають в міжнародному приватно-правовому обороті від імені держави Україна, за характером відносин, в які вони вступають, а саме:

1) органи виконавчої влади, які укладають від імені держави Україна правочини в сфері міжнародного приватного права і беруть участь в договірних відносинах (наприклад, Міністерство економіки);

2) органи виконавчої влади, які від імені держави Україна беруть участь у вирішенні міжнародних цивільно-правових суперечок та представляють її інтереси в іноземних юрисдикційних органах (наприклад, Міністерство юстиції України, Міністерство закордонних справ України, Кабінет Міністрів України).

Автором також здійснена класифікація представництва держави Україна в міжнародному приватному праві за його видами на:

1) законне представництво (представники - органи державної виконавчої влади та місцевого самоврядування);

2) договірне представництво (представники - фізичні та юридичні особи). В підтвердження викладеного, в підрозділі наведено таблицю “Підстави представництва інтересів держави Україна в міжнародному приватному праві”.

Подальшого розвитку отримала концепція участі держави Україна в господарській діяльності. Вперше у вітчизняній науці міжнародного приватного права визначено, що некомерційна господарська діяльність держави Україна - це явище об'єктивно властиве сучасній соціальній державі. Аргументовано, що держава Україна не може здійснювати міжнародну підприємницьку діяльність. З огляду на характер господарської діяльності держави та відсутність мети - отримання прибутку, таку діяльність треба кваліфікувати як некомерційну господарську діяльність держави Україна.

З огляду на особливості відносин, в які держава Україна вступає в сфері міжнародного приватного права, вперше у вітчизняній науці обґрунтовано необхідність введення в законодавство України поняття “економічна діяльність”, під яким розуміється один із видів економічної активності суб'єкта, форма його участі в суспільному виробництві та спосіб отримання засобів для забезпечення його життєдіяльності.

По наявності ознаки професіоналізму вона ділиться на:

а) активну економічну діяльність (діяльність з виробництва та реалізації товарів, робіт або послуг); та

б) пасивну (наприклад, передавання державою майна у концесію, за угодами про розподіл продукції, випуск облігацій зовнішньої державної позики та ін.).

Активну економічну діяльність треба кваліфікувати як господарську, яка по наявності мети отримання прибутку ділиться на підприємницьку (з метою отримання прибутку) та некомерційну господарську (без мети отримання прибутку).

В дисертаційному дослідженні подальшого розвитку та додаткової аргументації набула концепція вирішення проблеми розмежування відповідальності держави Україна і таких юридичних осіб з державною участю, як державні підприємства. Обґрунтовано необхідність реорганізації державних підприємств, яка обумовлена наступними причинами. По-перше, така організаційно-правова форма юридичних осіб як державні підприємства залишилась Україні у спадок від СРСР і не відома іноземним правопорядкам, а тому є незрозумілою для іноземних партнерів. Вони відчувають недовіру до них як до суб'єктів міжнародної приватно-правової діяльності.

По-друге, майно державним підприємствам держава передає не у власність, а на праві господарського відання чи оперативного управління. Зазначені інститути також невідомі іноземним правопорядкам, а їх правова сутність є не зрозумілою для іноземних суб'єктів. Тому їх наявність в правовій системі України скоріш стримує розвиток відносин у державному секторі економіки, ніж стимулює їх розвиток.

По-третє, не маючи формально повноважень власника, державні підприємства повинні кожен крок, пов'язаний з розпорядженням переданим їм майном, погоджувати з його власником - державою.

В четвертих, у випадку виникнення у державних підприємств зобов'язань виникає питання - хто саме має нести відповідальність за такими зобов'язаннями: держава - власник майна підприємства, чи саме підприємство - особа, внаслідок дій (бездіяльності) якої виникли зобов'язання. І навпаки, у випадку виникнення зобов'язань у держави чи її органів, часто виникають спроби задовольнити вимоги кредиторів держави за рахунок майна державних підприємств.

В останньому випадку, при наявності бажання та заінтересованості в досягненні певного результату, діюче українське законодавство дає можливість обґрунтувати обидві позиції. Судова практика має непоодинокі випадки ухвалення протилежних рішень з цього питання.

Такий стан речей не відповідає сталій міжнародній практиці та інтересам розвитку міжнародного цивільного обігу. Суперечливість в правовому регулюванні, яка призводить до неоднозначності у висновках щодо розмежування відповідальності держави Україна і таких юридичних осіб з державною участю як державні підприємства, призводить до виникнення конфліктів, що завдають шкоди як міжнародному іміджу України, так і її власним економічним інтересам, а також економічним інтересам державних підприємств.

Дисертантом аргументовано, що для вирішення проблеми розмежування відповідальності держави Україна і державних підприємств, слід відмовитися від існування такої організаційно-правової форми як державне підприємство на користь створення на їх базі господарських товариств та відмови від таких правових інститутів як право господарського відання і оперативного управління.

Найбільш вдалою, для реорганізації державних підприємств в господарські, видається організаційно-правова форма акціонерних товариств. В цьому випадку держава Україна виступатиме акціонером товариства з правом власності на акції, а товариству перейде право власності на майно, передане державою. Тоді одночасно вирішується декілька проблем:

- підвищення ефективності управління діяльністю юридичних осіб з державною участю. Господарське товариство з державною участю отримує більшу свободу у прийнятті господарських рішень, а ставши власником, здатність більш ефективно використовувати передане йому майно. При цьому держава залишає за собою право контролювати діяльність товариства та на отримання дивідендів від такої діяльності, реалізовуючи повноваження акціонера товариства;

- чітке розмежування відповідальності. В Україні законодавчо встановлено чітке розмежування відповідальності господарських товариств та їх засновників (учасників). Це забезпечить однозначність вирішення питання про повне розмежування відповідальності держави Україна як засновника (учасника) юридичної особи (господарського товариства) та юридичних осіб (господарських товариств) з її участю.

Для законодавчого врегулювання проблеми розмежування відповідальності держави Україна та державних підприємств необхідно розробити та ухвалити Закон України “Про порядок реорганізації державних підприємств в господарські товариства”, яким передбачити: механізм такої реорганізації; строк проведення повної реорганізації усіх державних підприємств в господарські товариства; скасування діючих в Україні правових норм, якими регламентовано діяльність державних підприємств.

В роботі подальшого розвитку та додаткової аргументації набула позиція, що:

1) держава несе повну цивільно-правову відповідальність за зобов'язаннями створених нею органів державної влади та зобов'язаннями, які виникли в результаті діяльності її представників (юридичних та фізичних осіб, органів місцевого самоврядування);

2) держава не несе відповідальності за зобов'язаннями юридичних осіб з державною участю (крім казенних підприємств), а юридичні особи з державною участю не несуть відповідальності за зобов'язання держави.

Автором аргументовано позицію, що до відносин, в яких держава Україна виступає як суб'єкт міжнародного приватного права, застосовуються правила колізійного права на загальних підставах. Така позиція відповідає сучасним національним доктринальним поглядам, законодавчій та судовій практиці, і дозволяє реалізувати всі можливості колізійного права з урахуванням особливостей кожної конкретної ситуації.

У підрозділі 1.2. “Цивільні (концесія, розподіл продукції, випуск цінних паперів (облігацій зовнішніх державних позик) відносини з участю України” автор наводить короткий історичний нарис походження й розвитку концесії, розподілу продукції, обігу цінних паперів (облігацій зовнішніх державних позик), які розглянуті через призму елементів праводієздатності України як суб'єкта міжнародного приватного права.

Концесії. Дисертантом обґрунтовується, що в умовах переходу до ринкової економіки концесія є ефективним засобом управління державним майном. Завдяки концесіям, пасивні адміністративні публічно-правові методи регулювання економікою змінюються на більш ефективні диспозитивні, основу яких складають не примусові, а партнерські (рівноправні, договірні) стосунки між державою та суб'єктами господарювання. Концесійна угода, в якій тільки один з учасників держава, а інший - приватна особа, є звичайним цивільно-правовим договором. До концесійних договорів з іноземним елементом треба застосовувати норми міжнародного приватного, а не міжнародного публічного права. В зв'язку з необхідністю розвитку інвестиційного процесу в країні та залучення іноземних інвестицій, в Україні в основу формування національного концесійного законодавства покладено приватноправову модель концесійного договору.

З метою активізації концесійного процесу в Україні та підвищення ефективності використання державного майна автором запропоновано відповідні зміни до положень Законів України “Про концесію”, “Про концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг” та Типового концесійного договору на будівництво та експлуатацію автомобільної дороги.

Запропоновані дисертантом зміни дозволять державі Україна спільно з концесіонером приймати участь як у фінансуванні, так і в безпосередній реалізації проекту, що буде сприяти підвищенню ефективності використання державного майна та прискоренню реалізації концесійних проектів.

Розподіл продукції. В дисертаційному дослідженні визначається, що успіх інвестиційної діяльності держави Україна з реалізації угод про розподіл продукції залежить від того, які об'єкти для розподілу продукції та на яких умовах вона запропонує інвесторам, в тому числі іноземним. З метою вдосконалення законодавства пропонується розробити Типову угоду про розподіл продукції.

Випуск цінних паперів (облігацій зовнішньої державної позики). З метою вдосконалення регулювання відносин з обігу облігацій зовнішньої державної позики України, автор пропонує прийняти ЗУ “Про обіг облігацій зовнішньої державної позики України”, який би в розділі “Загальні положення” визначив статус держави Україна як емітента облігацій зовнішньої державної позики. Це відповідатиме інтересам розвитку міжнародного цивільного обігу та українській правотворчій традиції.

Дисертантом пропонується власна структура Закону України “Про обіг облігацій зовнішньої державної позики України”: Розділ I. “Загальні положення”, Розділ II. “Порядок випуску і форма облігацій зовнішньої державної позики України”, Розділ III. “Примірники і копії”, Розділ IV. “Зміни”, Розділ V. “Строк платежу”, Розділ VI. “Платіж”, Розділ VII. “Посередництво при обігу облігацій зовнішньої державної позики України”, Розділ VIII. “Позовна давність”, Розділ IX. “Прикінцеві та заключні положення”.

У підрозділі 1.3. “Специфіка спадкових відносин з участю України” автором наведено стислий історичний нарис правового регулювання спадкування майна державою Україна та наукових досліджень окремих аспектів спадкових відносин з участю України. Встановлюється, що в світовій доктрині міжнародного приватного права сформовано декілька принципів переходу у власність держави майна, яке залишилося від померлої особи: принцип окупації, спадкування та змішаний.

Дисертантом обґрунтовується, що позиція відмови держави від спадкування виморочного майна, що знаходиться за кордоном, не відповідає суверенним інтересам держави Україна як суб'єкта міжнародного приватного права, тому пропонується внести зміни в Цивільний кодекс України, відповідно до яких держава Україна буде мати право спадкувати виморочне майно, що знаходиться за кордоном та доповнити розділ X Закону України “Про міжнародне приватне право” від 23 червня 2005 року №2709-IV статтею “Спадкування від умерлого майна”.

У підрозділі 1.4. “Участь держави Україна в трудових відносинах” автором приводиться короткий історичний нарис розвитку наукових поглядів на питання міжнародного приватного трудового права з огляду на особливості участі в цих відносинах держави.

Дисертантом обґрунтовано, що держава Україна бере участь в трудових відносинах з іноземним елементом в трьох формах:

1) шляхом розробки механізму правового регулювання;

2) шляхом здійснення організаційних заходів; та

3) в якості роботодавця. В перших двох випадках держава Україна виступає в якості суверена, в третьому як приватна особа, тобто як суб'єкт міжнародного приватного права.

Дисертантом обґрунтовано, що до трудових відносин з іноземним елементом, в яких держава Україна бере участь в якості роботодавця, застосовується закон наймача, тобто трудове законодавство України. Хоча на такі відносини, в певній мірі, впливають норми місцевого трудового законодавства (наприклад, щодо встановлення вихідних днів під час національних свят).

З огляду на те, що трудоправовий статус суб'єктів міжнародного приватного права в Україні визначається великою кількістю імперативних норм, що розміщенні у великій кількості нормативно-правових актів, які передбачають досить складні та часозатратні процедури оформлення відповідних дозволів та віз, автором пропонується законодавчо закріпити можливість залучення іноземних фахівців (яких не вистачає в нашій країні, але залучення яких є необхідним) для роботи в Україні за максимально спрощеними та зрозумілими усім процедурами. А в ті галузі, розвиток яких є пріоритетним, за прикладом Закону „ Про угоди про розподіл продукції”, зовсім без отримання будь-яких дозволів.

У другому розділі дисертаційної роботи “Імунітет держави Україна” дисертантом розкрито особливості природи державного імунітету України як суб'єкта міжнародного приватного права та історія його розвитку.

У підрозділі 2.1. “Імунітет держави Україна та його види (судовий, від попереднього забезпечення позову, від примусового виконання рішення, власності)” автором наведено стислий історичний нарис розвитку в науковій літературі вчення про імунітет держави та його види.

Дисертантом аналізуються особливості імунітету держави Україна як суб'єкта міжнародного приватного права (щодо всеосяжності та необмеженості державного імунітету, щодо правової природи державного імунітету), а також окремих його видів.

Автором пропонується власне визначення поняття імунітету держави Україна: “Імунітет держави Україна - це її риса, яка ґрунтується на її суверенітеті, полягає в тому, що жодна держава світу не підпорядковується юрисдикції іноземної держави, і визначає специфіку притягнення держави Україна як суб'єкта міжнародного приватного права до міжнародної цивільно-правової відповідальності”.

Дисертантом обґрунтовується, що головним критерієм при застосуванні імунітету держави є те, чи стосовно самої держави Україна пред'явлено позов (вчинено забезпечувальні, виконавчі та ін. примусові дії) чи її майна, відповідно окремі види імунітету пропонується класифікувати на: імунітет від прямих зазіхань (in personam) - стосовно самої держави Україна; та імунітет від речових зазіхань (in rem) - стосовно майна держави Україна.

У підрозділі 2.2. “Вирішення Україною проблеми імунітету (теорія абсолютного та функціонального імунітету)” автором наведено історичний нарис розвитку вчення про теорію абсолютного та функціонального імунітету.

Дисертантом пропонуються конкретні шляхи вирішення Україною проблеми імунітету з огляду на існування в світовій доктрині та практиці двох теорій: теорії абсолютного та теорії функціонального імунітету.

Обґрунтовано, що практика застосування Україною теорії абсолютного імунітету, не сприяє захисту її інтересів стосовно дій судів іноземних держав, які підтримують теорію функціонального імунітету.

З метою законодавчого вирішення Україною проблеми імунітету автором пропонується ратифікувати Європейську конвенцію про імунітет держав від 16 травня 1972 року (Базель), та привести положення законодавчих актів України у відповідність до принципів теорії функціонального імунітету. Для чого внести зміни в статтю 413 „ Позови до іноземних держав та міжнародних організацій. Дипломатичний імунітет” Цивільного процесуального кодексу України та ст.79 “Судовий імунітет” Закону України “Про міжнародне приватне право”, доповнивши ці статті новою частиною другою, такого змісту: “Пред'явлення позову до іноземної держави, забезпечення позову і звернення стягнення на майно іноземної держави, яке знаходиться в Україні, у випадках участі держави в якості суб'єкта міжнародного приватного права в міжнародних не міждержавних приватно-правового характеру відносинах, можуть бути допущені без згоди компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або законом України”.

Висновки

У дисертаційному дослідженні автором наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі щодо визначення змістовних елементів та особливостей правосуб'єктності держави Україна як суб'єкта міжнародного приватного права. Дисертантом визначено, що сучасний стан дослідження в правовій літературі особливостей правосуб'єктності держави Україна як учасниці цивільних правовідносин з іноземним елементом, специфіки таких відносин та особливостей відповідальності держави Україна за своїми зобов'язаннями є незадовільним. Пов'язано це з тим, що традиційно в міжнародному спілкуванні держава Україна розглядається в якості суб'єкта міжнародного публічного права, хоча таке розуміння сутності сучасної держави не можна вважати цілісним.

Автором обґрунтовано, що становлення України як самостійної держави сприяло розвитку її міжнародного приватно-правового спілкування та розширенню участі в міжнародному цивільному обігу. Тому практичного значення набуло визначення на доктринальному та законодавчому рівні статусу держави Україна як учасниці цивільних правовідносин з іноземним елементом та вирішення проблеми держаного імунітету України з метою підвищення якості захисту інтересів держави Україна в іноземних юрисдикційних органах.

Дисертантом дано загальну характеристику цивільних (концесія, розподіл продукції, випуск цінних паперів (облігацій зовнішніх державних позик), спадкових та трудових відносин з участю держави Україна.

Автором визначено природу державного імунітету України як суб'єкта міжнародного приватного права, досліджено історію його розвитку та розкрито сутність окремих видів державного імунітету України: судового; від попереднього забезпечення позову; від примусового виконання рішення; імунітету власності тощо.

Дисертантом розроблено конкретні пропозиції:

1) щодо вдосконалення вітчизняного законодавства, яким регулюються відносини держави Україна як суб'єкта міжнародного приватного права і визначається її статус як учасниці приватних правовідносин з іноземним елементом; та

2) щодо вирішення проблеми держаного імунітету України з метою підвищення якості захисту інтересів держави Україна в іноземних юрисдикційних органах.

Також автором визначено принципи застосування державою Україна імунітету під час притягнення її до відповідальності.

За темою дисертації опубліковано такі роботи

1. Ніколаєв І.С. Участь держави Україна у концесійних відносинах // Право України. - 2004. - № 10. - С. 44-47.

2. Ніколаєв І.С. Проблема державного імунітету України як учасниці міжнародних приватноправових відносин // Вісник національного університету внутрішніх справ. - 2004. - № 25. - С. 105-110.

3. Ніколаєв І.С. Участь держави Україна в трудових відносинах з іноземним елементом // Вісник національного університету внутрішніх справ. - 2004. - № 27. - С. 346-352.

4. Ніколаєв І.С. Держава Україна як суб'єкт міжнародного приватноправового спілкування // Стратегія розвитку України (економіка, соціологія, право): Наук. журнал. - 2004. - № 1-2. - С. 665 - 675.

5. Ніколаєв І.С. Викладання міжнародного приватного права в неюридичних вищих навчальних закладах України в контексті формування правової культури студентської молоді // Актуальні проблеми економічного, соціально-політичного та правового захисту суб'єктів освітнього процесу: Програма і матеріали Міжнар. наук.-практ. конф., Харків, 15 груд. 2004 р. / М-во освіти і науки України, Харк. обл. держ. адмін., Рада ректорів Харк. регіону, Нар. укр. акад.; Редкол.: В.І. Астахова (відп. ред.) та ін.. - Х.: Вид-во НУА, 2004. - С. 113 - 116.

6. Ніколаєв І.С. Держава Україна та органи місцевого самоврядування як учасники концесійних відносин з іноземним елементом // Проблеми удосконалення правового регулювання місцевого самоврядування в Україні: Матеріали Міжнар. наук.-практ. конф., м. Харків, 25 травня 2004 р. / За ред. проф. Ю.П. Битяка. - Харків: Інститут державного будівництва та місцевого самоврядування АПрН України, 2004. - С. 263 - 266.

7. Ніколаєв І.С. Держава Україна як учасниця концесійних відносин з іноземним елементом // Проблемы равновесия экономических систем в условиях рыночной трансформации: Программа и материалы межвуз. науч.-практ. конф., Харьков, 10 февраля 2004 г. / Нар. укр. акад. - Х.: Изд-во НУА, 2004. - С. 30-31.

8. Ніколаєв І.С. Загальна характеристика участі держави Україна в міжнародних приватно-правових відносинах // Соціально-політичні та соціально-правові проблеми сучасності: Збірник наукових тез (за матеріалами XV Харківських політологічних читань). - Харків: НЮАУ, 2004. - С. 143-145.

9. Ніколаєв І.С. Імунітет держави Україна від примусового виконання рішення суду // Матеріали науково-практичної конференції на тему: „ Застосування норм нового цивільного законодавства в діяльності органів нотаріату, виконавчої служби, реєстрації актів громадянського стану”, м. Харків, 01 грудня 2003 р. - С. 22 - 24.

10. Ніколаєв І.С. Участь держави Україна в міжнародних приватно-правових відносинах у світлі нового Цивільного кодексу // Збірник наукових праць за матеріалами міжнародної науково-практичної конференції “Еволюція цивільного законодавства: проблеми теорії і практики”, м. Харків, 29-30 квітня 2004 р. - С. 673-678.

11. Ніколаєв І.С. Участь держави Україна в угодах про розподіл продукції // Проблемы равновесия экономических систем в условиях рыночной трансформации: Программа и материалы межкаф. науч.-практ. конф., Харьков, 2 дек. 2004 г. / Нар. укр. акад. - Х.: Изд-во НУА, 2004. - С. 35-36.

Анотація

Ніколаєв І.С. Держава Україна як суб'єкт міжнародного приватного права. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. - Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, Харків, 2006.

Дисертація присвячена дослідженню особливостей правового статусу держави Україна як суб'єкта міжнародного приватного права. Особлива увага приділяється правосуб'єктності держави Україна як суб'єкта міжнародного приватного права та її змістовним елементам (правоздатність та дієздатність, в структурі якої виділено правочиноздатність, трансдієздатність, некомерційну господарську дієздатність, деліктоздатність, тестаментоздатність).

Окремо аналізується специфіка притягнення держави Україна як суб'єкта міжнародного приватного права до міжнародної цивільно-правової відповідальності. Подальшого розвитку та додаткового обґрунтування набула концепція вирішення проблеми державного імунітету в Україні (теорія абсолютного та функціонального імунітету). Обґрунтовано, що практика застосування Україною теорії абсолютного імунітету не сприяє захисту її інтересів стосовно дій судів іноземних держав, які підтримують теорію функціонального імунітету. З метою законодавчого вирішення Україною проблеми імунітету пропонується ратифікувати Європейську конвенцію про імунітет держав від 16 травня 1972 року (Базель), та привести положення законодавчих актів України у відповідність до принципів теорії функціонального імунітету. У роботі даються конкретні пропозиції щодо вдосконалення вітчизняного законодавства, яким регулюються відносини держави Україна як суб'єкта міжнародного приватного права і визначається її статус як учасниці міжнародних приватних правовідносин.

Ключові слова: держава Україна як суб'єкт міжнародного приватного права, правосуб'єктність держави Україна як суб'єкта міжнародного приватного права, державний імунітет, теорія абсолютного та функціонального імунітету.

Аннотация

Николаев И.С. Государство Украина как субъект международного частного права. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.03 - гражданское право и гражданский процесс; семейное право; международное частное право. - Национальная юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого, Харьков, 2006.

Диссертация посвящена исследованию особенностей правового статуса государства Украина как субъекта международного частного права. Особое внимание уделяется правосубъектности государства Украина как субъекта международного частного права и ее содержательным элементам (правоспособность и дееспособность, в структуре которой выделены сделкоспособность, трансдееспособность, некоммерческая хозяйственная дееспособность, деликтоспособность, тестаментоспособность). Специфика правосубъектности государства Украина как субъекта международного частного права рассмотрена на примере конкретных международных частно-правовых (гражданских (концессия, распределение продукции, выпуск ценных бумаг (облигаций внешнего государственного займа), наследственных) и трудовых) отношений с ее участием.

Отдельно анализируется специфика привлечения государства Украина как субъекта международного частного права к международной гражданско-правовой ответственности. Раскрыты особенности природы государственного иммунитета Украины как субъекта международного частного права. Приведен короткий исторический очерк развития в научной литературе учения о государственном иммунитете и его видах (судебном, от предварительного обеспечения иска, от принудительного исполнения решения, собственности). Обосновывается, что главным критерием при применении иммунитета государства является то, относительно чего предъявлен иск (осуществлено обеспечение, совершены исполнительные или иные принудительные действия): относительно самого государства Украина или ее имущества. Исходя из этого, отдельные виды иммунитета предложено классифицировать на: иммунитет от прямых посягательств (in personam) - относительно самого государства Украина; иммунитет от имущественных посягательств (in rem) - относительно имущества государства Украина.

Дальнейшее развитие и дополнительную аргументацию получила концепция решения проблемы государственного иммунитета в Украине (теория абсолютного и функционального иммунитета). Обосновано, что практика применения Украиной теории абсолютного иммунитета не способствует защите ее интересов от действий судов иностранных государств, поддерживающих теорию функционального иммунитета. С целью законодательного решения Украиной проблемы иммунитета предлагается ратифицировать Европейскую конвенцию об иммунитете государств от 16 мая 1972 года (Базель), и привести положения законодательных актов Украины в соответствие с принципами теории функционального иммунитета.

В работе делаются конкретные предложения по совершенствованию отечественного законодательства, которым регулируются отношения государства Украина как субъекта международного частного права и определяется ее статус как участницы международных частных правоотношений.

Ключевые слова: государство Украина как субъект международного частного права, правосубъектность государства Украина как субъекта международного частного права, государственный иммунитет, теория абсолютного и функционального иммунитета.

Annotation

Nikolaev I.S. The state of Ukraine as the participant of the international private law. - Manuscript.

The thesis for a candidate's degree of jurisprudence on a speciality 12.00.03 - civil law and civil procedure, family law, private international law. - National Law Academy of Ukraine named after Yaroslav Mudry, Kharkov, 2006.

The dissertation is devoted to investigating the features of legal status of the state of Ukraine as a participant of the international private law. The special attention is given to the legal personality of the state of Ukraine as the participant of the international private law and its substantial elements (passive capacity and active capacity, where contractual capacity, transmissive capacity, noncommercial economic capacity, delictual capacity, testimonial capacity are marked out). The specificity of calling of Ukraine as the participant of the international private law to international civil law account is analyzed separately. The conception of solving the problem of state immunity in Ukraine (the theory of absolute and functional immunity) has received further development and additional argumentation. It is grounded that putting into the practice the theory of absolute and functional immunity in Ukraine doesn't favour the defense of its interests from actions of foreign courts that support the theory of functional immunity. It is suggested to ratify the European convention about immunity of states from 16.05.1972 (Basel) and bring the articles of legal acts of Ukraine into accord with principles of the theory of functional immunity. The dissertation contains concrete proposals for perfection of Ukrainian legislation, which regulates relations of the state of Ukraine as the participant of the international private law and determines its status as the participant of the international private relations.

...