У вступі обґрунтовується актуальність та новизна дослідження теми, визначаються мета і завдання дослідження, його об'єкт і предмет та методологічна і науково-теоретична основа, показується зв'язок з науковими програмами, теоретична і практична значущістъ отриманих результатів, їх впровадження в юридичну практику та апробація, наводяться дані про опубліковані праці і структуру дисертації.

Розділ І. "Наукові дослідження та нормативно-правове закріплення суб'єктивного права людини на особисту недоторканість" складається з двох підрозділів, присвячених аналізу джерел та правового регулювання конституційного права на особисту недоторканість людини і громадянина в різні періоди світової і Українсъкої юридичної (включаючи конституційну) думки.

У підрозділі 1.1 - "Наукові дослідження суб`єктивного права людини на особисту недоторканість" дисертант, проаналізувавши доктринальні джерела античного періоду розвитку суспільства, в умовах середньовіччя, відродження, просвітництва та на початку буржуазних революцій в Європі прийшов до висновку, що в різні періоди розвитку можна розглядати філософські, історичні та юридичні джерела щодо дослідження права на особисту недоторканість людини. Для зручності дисертант виділив такі національні межі: а) світової політико-правової думки; б) української політико-правової думки. Джерельна база розвитку української історичної і політико-правової думки та її аналіз приводить дисертанта до висновку, що особиста недоторканість людини в найдавніші часи була справою рук самої людини. З появою державності та нормативних правових джерел, особиста недоторканість гарантується авторитетом держави та правовими санкціями. Процес демократизації прав людини і особистої недоторканності відноситься до періоду утворення УНР та незалежної України. В період розвитку незалежної України монографічних джерел щодо конституційного права на особисту недоторканість людини й громадянина не було. Існують окремі монографії, підручники та посібники, де поряд з аналізом інших конституційних прав та свобод розглядається і право на свободу та особисту недоторканість.

В підрозділі 1.2 "Нормативно-правове закріплення суб`єктивного права людини на особисту недоторканість в історії конституціоналізму” дисертант проаналізував нормативно-правові акти періоду середньовіччя, нового часу. В різні періоди розвитку України приймалися і діяли юридичні джерела щодо нормативно-правового закріплення права на особисту недоторканість людини. Аналізуючи джерела українського періоду розвитку нормативного закріплення названого права дисертант запропонував розгляд джерел в: а) княжу добу та феодальний розвиток; б) період знаходження України у складі Литви та Польщі; в) умовах розвитку України у складі Австро-Угорської та Російської імперій; г) Українській народній республіці; д) Українській РСР. Щодо регулювання особистої недоторканності в Українській РСР дисертант робить висновки про таке: а) нормативно-правове закріплення названого права здійснювалося на різних рівнях (починаючи від відомчих інструкцій і закінчуючи конституцією держави); б) обмеження різними суб'єктами права на особисту недоторканість свідчить про невідповідність правового закріплення і практики застосування правових норм (період сталінських репресій); в) при забезпеченні режиму законності в правозастосуванні необхідний індивідуальний підхід до кожного випадку затримання чи арешту конкретної людини.

Розділ ІІ. "Поняття, зміст та законодавче регулювання конституційного права людини на особисту недоторканість в Украіні" вміщує три підрозділи і висновки та присвячений з'ясуванню загального понятгя, рис конституційного права людини на особисту недоторканість, визначення його елементів змісту та аналізу законодавчого регулювання в Україні.

В підрозділі 2.1 "Поняття і риси конституційного права людини на особисту недоторканість в Україні" дається визначення конституційного права на особисту недоторканість, аналізуються його риси. Конституційне право на особисту недоторканість є природним суб'єктивним правом людини і громадянина. Це історично обумовлена, що мас міжнародно-правовий характер, гарантована державою та закріплена нормами Конституції України і деталізована в поточному законодавстві природна можливість кожного (людини і громадянина) діяти чи утримуватися від дій з власної волі, не порушуючи при цьому прав і свобод інших людей та користуватися особистою недоторканістю, тобто не бути безпідставно затриманим, заарештованим чи триматися під вартою у кримінальному, адміністративному (матеріальному і процесуальному), оперативно-розшуковому напрямах діяльності та претендувати на відшкодування збитків при порушенні права. Рисами названого конституційного суб'єктивного права є: а) його міжнародно-правовий характер; б) приналежність індивідуальним суб'єктам; в) основний характер, як конституційного права; г) державна гарантованість особистої свободи і недоторканності; д) належність кожній людині і громадянину від народження; е) недопустимість протиправних арештів і затримань, інших примусових заходів в кримінальному, адміністративному (матеріальному і процесуальному) праві, що пов'язані з обмеженням особистої свободи; є) забезпеченість збоку державних органів і органів місцевого самоврядування; ж) створення можливостей відшкодування шкоди і відтворення порушеного права.

В результаті дослідження автор приходить до таких висновків. Це право забезпечує свободу кожного від незаконних та необґрунтованих затримань, арештів чи тримань під вартою у кримінально-процесуальному, адміністративно - процесуальному та оперативно-розшуковому порядку.

В підрозділі 2.2 "Зміст конституційного права людини на особисту недоторканість в Україні" дисертант аналізує різні підходи авторів до розуміння елементів змісту конституційного права на особисту недоторканість, дає свою систему елементів. Конституційне право на особисту недоторканість має конкретний зміст, що закріплюється міжнародними та національними правовими нормами і гарантується конституційним, кримінальним і адміністративним (матеріальним і процесуальним), та оперативно-розшуковим напрямами діяльності компетентних органів і їх посадових осіб. Мова йде про арешт, затримання і тримання під вартою. Елементами змісту є можливості діяти уповноваженого суб'єкта, вимагати відповідних дій від зобов'язаних суб'єктів, користуватися означеним благом та звертатися за відновленням порушеного права.

Елементами змісту конституційного права людини на особисту недоторканість є: а) кожна людина постійно користується свободою і особистою недоторканістю в межах її правомірної поведінки; б) арешт будь-якої людини на території України та тримання її під вартою можливі тільки при наявності судового рішення, яке повинно бути винесено на підставах та в порядку, встановленому законом; в) затримання і тримання особи під вартою може мати місце як тимчасовий захід при наявності чітко визначених Конституцією і законами України умов; г) затримано - му та заарештованому негайно роз'яснюють його права; д) за затриманим і заарештованим залишаються усі конституційні права (крім обмежень, передбачених законодавством у місцях тримання під вартою) та право у будь-який час оскаржити обмеження його прав; е) про затримання чи арешт негайно повідомляються родичі затриманого чи заарештованого; є) кожен незаконно затриманий чи заарештований має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди.

В підрозділі 2.3,, Законодавче регулювання конституційного права людини на особисту недоторканість в Україні" дисертант робить висновки про те, що Конституція України гарантує право людини на особисту недоторканість. Потрібно удосконалювати конституційні гарантії особистої недоторканності. На конституційному рівні було б не зайвим урегулювати максимальні терміни тримання під вартою. Деталізація конституційної норми в законах встановлює законодавчі гарантії в процесі кримінально-процесуальних, адміністративно - процесуальних, оперативно-розшукових затримань та арештів. Є нагальна необхідність щодо прийняття Кримінально-процесуального кодексу України. На думку дисертанта існують прогалини у законодавчому регулюванні названого конституційного права. Неурегульовані процедури затримань осіб для застосування до них заходів медичного і виховного характеру, іноземців і осіб без громадянства щодо яких здійснюється видворення та інше. Реалізація пропозицій щодо прийняття окремих поточних законів зможе сприяти підвищенню гарантій та процедури забезпечення людині її особистої недоторканості.

Розділ ІІІ. "Забезпечення органами внутрішніх справ конституційного права людини на особисту недоторканість в Україні" включає в себе три підрозділи і висновки. Він присвячений аналізу діяльності органів внутрішніх справ по забезпеченню реалізації конституційного права людини на особисту недоторканість.

В підрозділі 3.1 "Зміст забезпечення органами внутрішніх справ конституційного права людини на особисту недоторканість в Україні дисертант аналізує різні джерела та робить висновок, що до змісту такої діяльності включаються принципи, компетенція, функції, форми і методи.

Принципи діяльності органів внутрішніх справ по забезпеченню особистої недоторканності людини - це основні ідеї і головні засади щодо створення сприятливих умов, охорона і захист та участь у відтворенні порушеної індивідуальної недоторканності людини.

Принципи діяльності органів внутрішніх справ по забезпеченню конституційного права на особисту недоторканість мають таку структуру: а) утвердження і забезпечення особистої недоторканості є головним обов`язком органів внутрішніх справ; б) недопущення органами внутрішніх справ відчуження і порушення особистої недоторканості людини і громадянина; в) визнання працівниками органів внутрішніх справ гідності і значущості людини і громадянина при законному обмеженні її особистої недоторканності; г) розуміння працівниками органів внутрішніх справ ідеї неподільності і взаємозалежності особистої недоторканності та інших прав людини і громадянина; д) недопущення в діяльності органів внутрішніх справ порушень законності при арештах, затриманнях і триманнях під вартою; е) рівність суб'єктів (працівників органів внутрішніх справ та інших осіб) перед законом у процесі вирішення конфліктів стосовно застосованих затримань та арештів і тримань під вартою; є) забезпечення через демократичні процедури контролю з боку людини і громадянина і їх об'єднань за здійсненням органами внутрішніх справ своїх повноважень щодо забезпечення конституційного права людини і громадянина на особисту недоторканість; ж) відповідальність за законом працівників органів внутрішніх справ щодо забезпечення особистої недоторканності людини; з) невтручання органів внутрішніх справ у регулювання відносин між людьми щодо особистої недоторканності поза межами, передбаченими нормативно-правовими актами.

Компетенція органів внутрішніх справ по забезпеченню конституційного права на особисту недоторканість включає в себе права і обов'язки (повноваження) названих органів в межах їх предмету відання по створенню сприятливих умов для здійснення аналізованого суб'єктивного права та по охороні і захисту його від правопорушень і здійсненню дій, спрямованих на відновлення порушеного права, незалежно від суб'єкта, що його порушив.

Функції органів внутрішніх справ по забезпеченню суб'єктивного права на свободу і особисту недоторканість - це конкретні практичні напрями їх діяльності по здійсненню передбачених повноваженнями завдань щодо застосування затримань і арештів та тримань під вартою, досягненню поставленої у цій сфері діяльності мети. В аналізованій сфері діяльності органи внутрішніх справ виконують адміністративну, оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну функції.

Форми діяльності органів внутрішніх справ по забезпеченню реалізації конституційного права людини на особисту недоторканість - це різновид правової чи організаційної діяльності органів внутрішніх справ України по реалізації їх функцій. Методи діяльності органів внутрішніх справ - це прийоми, засоби та способи реалізації їх повноваження у напрямах, що аналізуються. Система методів завжди знаходиться у прямій залежності з формою і змістом повноважень органу внутрішніх справ по забезпеченню конституційного права людини на особисту недоторканість. Під методами діяльності органів внутрішніх справ по забезпеченню конституційного права на особисту недоторканість дисертант розуміє засоби, способи та прийоми, що застосовуються у межах певних форм з метою здійснення повноважень названих органів у визначеній сфері.

В підрозділі 3.2 "Повноваження органів внутрішніх справ по забезпеченню конституційного права людини на особисту недоторканість в Україні" дисертант аналізує права і обов'язки працівників органів внутрішніх справ щодо створення умов для здійснення людиною конституційного права на її особисту недоторканість. Він приходить до таких висновків. Повноваження органів внутрішніх справ при забезпеченні конституційного права на особисту недоторканість у кримінально-процесуальному напрямку характеризуються такими їх правами і обов'язками щодо: а) профілактики злочинів проти індивідуальної недоторканності людини; б) недопущення з боку працівників органів дізнання та слідчих незаконних затримань, арештів та тримань під вартою; в) недопущення збоку оперативних служб міліції та слідчих органів внутрішніх справ випадків жорстокого поводження, катувань та знущання над затриманими особами; г) попередження з боку працівників органів внутрішніх справ випадків незаконних тримань під вартою.

В адміністративно-правовій і процесуальній діяльності для забезпечення конституційного права на особисту недоторканість працівники ОВС мають права і обов'язки щодо: а) недопущення під час охорони громадського порядку незаконних затримань за адміністративні проступки; б) забезпечення особистої безпеки людини, охорона та захист її індивідуальної недоторканості; в) запобігання та припинення будь-яких правопорушень проти індивідуальної недоторканності людини; г) охорона громадського порядку і громадської безпеки людей на вулицях та в інших громадських місцях.

В оперативно-розшуковій діяльності працівники органів внутрішніх справ при забезпеченні особистої недоторканості мають такі права і обов'язки: а) приймають участь у розробці та реалізації державних програм боротьби зі злочинністю, включаючи організовану; б) здійснюють захист права людини на особисту недоторканість від протиправних посягань; в) припиняють та розкривають злочини проти індивідуальної недоторканності людини; г) встановлюють та викривають осіб, які готують або скоїли такі злочини; д) розшукують таких злочинців та осіб, які пропали безвісті; е) запобігають правопорушенням неповнолітніх, виявляють, припиняють та розкривають злочини ними вчинені.

В підрозділі 3.3." Методи діяльності органів внутрішніх справ при забезпеченні конституційного права людини на особисту недоторканість в Україні" аналізуютъся джерела щодо форм і методів діяльності ОВС при забезпеченні конституційного права людини на особисту недоторканість. Форма діяльності органів внутрішніх справ по забезпеченню реалізації конституційного права людини на особисту недоторканість може бути охарактеризована, як різновид правової чи організаційної діяльності по здійсненню їх функцій. Виділяються такі форми забезпечення органами внутрішніх справ суб'єктивного права на особисту недоторканість: а) правові; б) не правові (організаційні). Серед правових дисертант виділяє правоохоронну, нормотворчу, правозастосовчу. До організаційних дисертант відносить регламентуючу, виховну, профілактичну. Методами забезпечення органами внутрішніх справ суб'єктивного права на особисту недоторканість є засоби, способи та прийоми, що застосовуються у межах певних форм з метою здійснення повноважень названих органів у визначеній сфері. Серед методів, які використовуються працівниками органів внутрішніх справ у процесі забезпечення суб'єктивного права на особисту недоторканість людини можна назвати такі: а) управлінські; б) правоохоронні; в) правозастосовчі; г) організаційні; д) виховні та ін.

У висновках до розділу підводяться підсумки та формулюються рекомендації щодо діяльності ОВС по забезпеченню конституційного права людини на особисту недоторканість.

Висновки

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.02 - конституционное право. - Киевский национальный университет внутренних дел. - Киев, 2006.

Диссертация посвящена проблеме исследования конституционного права на личную неприкосновенность, его обеспечение органами внутренних дел. В работе рассматриваются научные и нормативно-правовые источники, определяется понятие и содержание конституционного права на личную неприкосновенность человека и гражданина. Соискателем сформулированы определение анализируемого конституционного права, показаны элементы его содержания и

дается их характеристика. Рассмотрены такие основные признаки права на личную неприкосновенность: а) его международно-правовой характер; б) принадлежность индивидуальным субъектам; в) основной характер, как конституционного права; г) государственная гарантированность личной неприкосновенности; д) принадлежность каждому человеку и гражданину от рождения; е) недопустимость противоправных арестов и задержаний и других мер принуждения в уголовном, административном и оперативно-розыскном процессе, которые связаны с ограничением личной свободы; ж) обеспеченность названого права государственными органами и органами местного самоуправления; з) создание возможностей возмещения вреда и возобновление нарушенного права. Сформулированы выводы относительно понимания деятельности органов внутренних дел по обеспечению реализации анализируемого конституционного права, проанализированы принципы, функции, полномочия, формы и методы деятельности названных органов относительно предмета исследования, даются рекомендации относительно усовершенствования законодательства и практики деятельности подразделений милиции и следственных аппаратов в процессе обеспечения конституционного права на личную неприкосновенность.

Принципы деятельности органов внутренних дел по обеспечению конституционного права на личную неприкосновенность имеют такую структуру; а) утверждение и обеспечение личной неприкосновенности есть главная обязанность органов внутренних дел; б) недопущение органами внутренних дел отчуждения и нарушения личной неприкосновенности человека и гражданина; в) признание работниками органов внутренних дел достоинства и значимости человека и гражданина при законном ограничении их личной неприкосновенности; г) понимание работниками органов внутренних дел идеи неделимости и взаимной зависимости личной неприкосновенности и других прав чсловека и гражданина; д) недопущение в деятельности органов внутренних дел нарушений законности при арестах, задержаниях, содержании под стражей; е) равенство субъектов (работников органов внутренних дел и других лиц) перед законом в процессе разрешения конфликтов относительно применения задержаний, арестов и содержания под стражей; ж) обеспечение через демократические процедуры контроля со стороны человека и гражданина и их объединений относительно осуществления органами внутренних дел своих полномочий при обеспечении конституционного права человека и гражданина на личную неприкосновенность; з) ответственность по закону работников органов внутренних дел в случае необеспечения личной неприкосновенности человека; и) невмешательство органов внутренних дел в регулирование отношений между людьми относительно личной неприкосновенности за пределами, предусмотренными нормативно-правовыми актами.

Компетенция органов внутренних дел по обеспечению конституционного права на личную неприкосновенность включает в себя права и обязанности (полномочия) названых органов в пределах их предмета ведения по созданию благоприятных условий для осуществления названого субъективного права, а также охрана и защита его от правонарушений и осуществление действий, направленных на возобновление нарушенного права, независимо от субъекта его нарушившего.

Функции органов внутренних дел по обеспечению конституционного права на личную неприкосновенность это конкретные направления их деятельности по осуществлению предусмотренных полномочиями задач относительно применения задержаний, арестов и содержания под стражей и достижения поставленной цели. В анализируемой сфере органы внутренних дел осуществляют уголовно-процессуальнуіо, административную и оперативно-розыскную функции.

Формы деятельности органов внутренних дел по обеспечению реализации конституционного права на личную неприкосновенность - это разновидность правовой или организационной деятельности органов внутренних дел Украины по осуществлению их функций.

Методы деятельности органов внутренних дел по обеспечению реализации конституционного права на личную неприкосновенность - это приёмы, способы и средства реализации органами внутренних дел своих полномочий в названом направлении.

Ключевые слова: личная неприкосновенность, арест, задержание, содержание под стражей, содержание конституционного права на личную неприкосновенность, обеспечение конституционного права на личную неприкосновенность, функции деятельности органов внутренних дел по обеспечению конституционного права на личную неприкосновенность, формы и методы деятельности органов внутренних дел по обеспечению конституционного права на личную неприкосновенность, деятельность органов внутренних дел по обеспечению конституционного права на личную неприкосновенность.

Olіynіck V.S. The constіtutіonal human rіght of the man on personal іnvіobіlіty and іts guarantee by the іnternal bodіes Ukraіn. - Manuscrіpt.