Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпропетровський регіональний інститут державного управління національної академії державного управління при президентові України

Міненко Микола Пилипович

Науково-теоретичні основи діяльності центрів перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій в Україні

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління

Дніпропетровськ - 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі управління освітою Національної академії державного управління при Президентові України, м. Київ.

Науковий керівник - доктор педагогічних наук, професор

Протасова Наталія Георгіївна, Національна академія державного управління при Президентові України, завідувач кафедри управління освітою.

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор

КРАВЧЕНКО Ірина Семенівна, Національна академія державного управління при Президентові України, заступник директора інституту підвищення кваліфікації керівних кадрів;

кандидат наук з державного управління, доцент

Журавський Вадим Лаврентійович,

Національна академія державної податкової служби України, завідуючий кафедрою державного управління і менеджменту.

Провідна установа - Центральний інститут післядипломної педагогічної освіти АПН України, кафедра менеджменту освіти, м. Київ.

Захист відбудеться 26 жовтня 2005 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 08.866.01 у Дніпропетровському регіональному інституті державного управління Національної академії державного управління при Президентові України за адресою: 49044, м. Дніпропетровськ,
вул. Гоголя, 29, к. 104.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України (49044, м. Дніпропетровськ, вул. Гоголя, 29).

Автореферат розісланий 13 травня 2005 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Н.Т.Гончарук

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Успіх розпочатих в Україні перетворень в галузі державного управління в значній мірі залежить від освіченості і професійності працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій (далі - службових осіб, службовців). Тому питання удосконалення діючої нині системи підготовки, перепідготовки й підвищення кваліфікації службових осіб та перетворення її на сучасну професійну освіту фахівців даної галузі висувається до складу першочергових. У сучасних умовах надшвидкого оновлення та розширення масиву інформації, важливим шляхом забезпечення відповідності освітнього рівня службових осіб вимогам сьогодення є безперервність їх освіти.

У розробці теоретико-методологічних засад функціонування і розвитку системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців відіграли значну роль наукові праці таких українських дослідників, як В. Авер'янов, В. Бакуменко, О. Воронько, С. Дубенко, В. Князєв, В. Козаков, С. Крисюк, В. Куценко, В. Луговий, І. Надольний, П. Назимко, Н. Нижник, В. Майборода, С. Майборода, О. Оболенський, Н. Протасова, І. Розпутенко,В. Ребкало, С. Серьогін, В. Цвєтков, Г. Щокін, С. Ярошенко та ін. Так, зокрема, у роботах В. Князєва, В. Лугового, Н. Нижник, О. Оболенського дана освітня система розглядається з урахуванням особливостей її організації і функцій як центральної ланки в забезпеченні державної служби кваліфікованими кадрами, визначаються її будова, структурні компоненти, основні принципи і закономірності розвитку, пріоритетні цілі та завдання.

На сьогоднішній день означені Центри відіграють провідну роль у забезпеченні безперервності освіти фахівців у галузі державного управління. Але їхня діяльність не обмежується тільки навчанням службових осіб на регіональному й місцевому рівнях. Вона включає в себе науково-методичну, дослідницьку, інформаційну, просвітницьку, консультативну та інші види робіт. Усе це обумовлює необхідність розгляду діяльності Центрів як однієї з основних функціональних ланок системи неперервної освіти фахівців у галузі державного управління та місцевого самоврядування.

Слід зазначити, що проблема багатофункціональності діяльності Центрів ще не знайшла свого комплексного висвітлення у наукових розробках. В основному увага науковців приділялася дослідженню окремих питань підвищення кваліфікації службових осіб. У зв'язку з цим предметне дослідження організації діяльності Центрів як навчальних закладів системи безперервної освіти фахівців у галузі державного управління та її вдосконалення відповідно до сучасних вимог визначається нам актуальним.

Необхідність вирішення зазначених проблем професіоналізації кадрів органів державної влади і місцевого самоврядування зумовила вибір теми дисертаційного дослідження, визначення його мети і завдань.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалося на кафедрі управління освітою Національної академії державного управління при Президентові України в межах Комплексного наукового проекту академії „Державне управління та місцеве самоврядування” (номер державної реєстрації 0101002898) й пов'язане з науково-дослідними роботами за темами „Основні напрямки державного управління освітою в Україні”( номер державної реєстрації 0101U002902), „Становлення державно-громадського управління освітою в Україні” (номер державної реєстрації 0102U002535). У розробці цих тем дисертант брав участь як виконавець.

Мета і завдання дослідження. Метою даного дослідження є наукове обґрунтування динамічної варіативної моделі організації діяльності центру перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій і на її основі визначення шляхів раціоналізації управління діяльністю Центру в сучасних умовах.

Для досягнення мети було визначено такі основні завдання дисертаційного дослідження:

– виявити рівень дослідженості теми у науковій літературі;

– проаналізувати стан нормативно-правової бази діяльності Центрів та вітчизняний і зарубіжний досвід підвищення кваліфікації службових осіб;

– обґрунтувати особливості діяльності Центрів як складової безперервної професійної освіти фахівців у галузі державного управління;

– розробити та теоретично обґрунтувати модель організації діяльності Центрів;

– визначити шляхи оптимізації управління діяльністю Центрів та сформулювати відповідні практичні рекомендації щодо вдосконалення їх діяльності.

Об'єкт дослідження - процес підвищення кваліфікації службових осіб як складова системи безперервної освіти фахівців у галузі державного управління.

Предмет дослідження - раціоналізація діяльності центрів перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій.

Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що високоорганізована діяльність регіональних Центрів сприятиме підвищенню ефективності вітчизняної системи безперервної професійної освіти службових осіб, якщо модель цієї діяльності буде в цілому динамічною (що відкрита до оперативних змін, емерджентна) і одночасно варіативною щодо конкретних складових (даватиме простір для творчого втілення як управлінських, так і організаційно-педагогічних ідей та положень). Ми припускаємо, що серед цих ідей і положень найбільш впливовими є професіоналізм, інтеграція позитивного досвіду різних країн, андрагогічний підхід та емерджентність.

Важливими для пропонованої концепції є також положення про зважене врахування як стимулюючих, так і гальмуючих розвиток Центру впливів (чинників, умов, традицій, тенденцій), які за доцільного застосування наявних ресурсів та резервів можуть справити прогностичний ефект, тобто вивести діяльність центру на якісно вищий рівень.

Методи дослідження. Вихідною дослідницькою методологією було обрано теорію пізнання, теорію соціального управління, методологію системного аналізу з його синергетичним ядром (І.Пригожин, Г.Хакен); особистісно-діяльнісний та особистісно-орієнтований підходи до розгляду процесу навчання службовців; андрагогічний підхід (М.Ноулз, П.Джарвіс, Р.Сміт), які дозволили визначити специфічні риси навчання дорослих у Центрах й шляхи вдосконалення його організації.

Для досягнення поставленої в дисертаційному дослідженні мети й відповідно визначених наукових завдань, застосовувався комплекс загальнонаукових та спеціальних, емпіричних і теоретичних методів дослідження, а саме: теоретичного пошуку - аналіз, порівняння, класифікація та систематизація теоретичних та експериментальних даних - для опрацювання законодавчої та нормативної документації, наукової літератури за темою дисертаційного дослідження; методи міждисциплінарного синтезу, концептуального аналізу (в тому числі логіко-індуктивний, гіпотетико-дедуктивний, системно-структурний, системно-функціональний методи) - для визначення місця і ролі Центрів у системі безперервної професійної освіти службових осіб, структури й змісту діяльності Центрів як цілісної системи; емпіричного спрямування - діагностичні (анкетування, опитування, інтерв'ю, бесіда), обсерваційні (спостереження, самоспостереження) - для виявлення стану організації діяльності Центрів, організації навчального процесу в системі підвищення кваліфікації службовців; прогностичні (екстраполяції, експертних оцінок, моделювання) - для розробки та обґрунтування моделі організації діяльності Центрів як складової системи безперервної професійної освіти фахівців у галузі державного управління та визначення шляхів удосконалення функціонування Центрів і оптимізації управління ними в умовах адміністративної реформи в Україні, праксиметричні (аналіз досвіду практичної діяльності, аналіз ефективності результатів діяльності) - для мотивування та узагальнення принципів і механізмів цілісної дії моделі.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає в тому, що в дисертаційній роботі:

уперше:

Результати дисертаційного дослідження, його висновки, пропозиції та рекомендації впроваджувалися в організацію діяльності центрів перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій при Івано-Франківській (дов. б/н. від 27.08.2004р.), Кіровоградській (дов. № 20-05 від 06.01.2005р.), Рівненській (дов. № 01-06/212 від 18.08.2004р.), Чернігівській (дов. № 01-02/188 від 17.09.2004р.) обласних державних адміністраціях та при Севастопольський міський державній адміністрації (дов. № 173/1 від 07.09.2004р.); при проведенні заходів, розробці нормативних документів та навчальних програм, організації госпрозрахункової діяльності та проведенні семінарів керівників регіональних Центрів (м. Севастополь, 1999р., 2001р.).

Апробація результатів дисертації. Основні положення й результати дисертаційного дослідження викладені в наукових доповідях, повідомленнях на науково-практичних конференціях, зокрема: „Підвищення ефективності державного управління: стан, перспективи та світовий досвід” (м. Київ, травень 2000 p.), „Державне управління в умовах інтеграції України в Європейський Союз” (м. Київ, травень 2002 p.), „Практика, проблемы и перспективы государственной службы Украины” (м. Севастополь, грудень 2002р.); „Ефективність державного управління в контексті глобалізації та євроінтеграції” (м. Київ, травень 2003 p.), „Государственная служба Украины - десятилетие поисков, развития, надежд” (м. Севастополь, березень 2004 р.). Дисертація обговорювалася на засіданнях кафедри управління освітою Національної академії державного управління при Президентові України
(м. Київ, грудень 2004 р.).

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження висвітлено в семи наукових працях у фахових виданнях.

Структура й обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається із вступу, трьох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 305 сторінок, з яких 180 сторінок основного тексту. Робота містить 1 таблицю, 5 рисунків, 9 додатки, список використаних джерел із 254 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано вибір, актуальність і ступінь розробленості теми, вказується на її зв'язок з науково-дослідними роботами Національної академії державного управління при Президентові України; визначено мету, завдання, об'єкт, предмет, гіпотезу, методи дослідження; охарактеризовано наукову новизну отриманих результатів, їх практичне значення; наведено дані про апробацію дослідницьких результатів та публікації за темою дисертації.

У першому розділі - „Безперервна освіта фахівців у галузі державного управління як наукова проблема” - розглянуто стан розробки проблем безперервної професійної освіти фахівців у галузі державного управління в сучасній вітчизняній та зарубіжній науковій літературі, визначено та охарактеризовано нормативно-правову базу функціонування сучасної системи безперервної освіти службовців, проаналізовано вітчизняний і зарубіжний досвід організації перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців та визначено основні напрямки дослідження.

Як показало проведене нами дослідження, підвищення кваліфікації службовців у системі їх професійної освіти набуває особливого значення, оскільки саме через систему підвищення кваліфікації можна забезпечити наступність, послідовність й безперервність освіти фахівців, зростання їхнього освітнього і професійного рівня протягом усієї кар'єри. У свою чергу, значне місце в системі підвищення кваліфікації службових осіб займає діяльність центрів перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій.

Проведений нами аналіз наукової літератури з проблеми дисертаційного дослідження та досвіду практичної діяльності Центрів показав, що становлення й розвиток системи безперервної освіти державних службовців відбувається в умовах гострого дефіциту всіх видів ресурсного забезпечення як фінансового, кадрового, матеріально-технічного, так і науково-методичного.

Дослідженням установлено, що малорозробленими залишаються концептуальні засади розвитку системи безперервної освіти службовців, потребують спеціального вивчення й наукового обґрунтування теоретичні основи функціонування розвитку усіх її складових підсистем: підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації та визначення шляхів їх взаємозв'язку для забезпечення реальної безперервності у професійному й особистісному становленні та розвитку службовця упродовж усієї його кар'єри.

Особливо слід підкреслити, що теоретичні основи діяльності системи підвищення кваліфікації службовців як системи безперервного професійного удосконалення державних службовців розроблені на сьогодні частково. Важливо зауважити, що цілісно організація діяльності Центрів як складової системи безперервної освіти фахівців у галузі державного управління ще не розглядалася. Малодослідженими залишаються питання практики: організації діяльності Центрів, можливостей упровадження новітніх технологій навчання та андрагогічного підходу, добору змісту, підготовки викладацького складу, вивчення ефективності навчання, оптимізації управління з урахуванням специфіки цих навчальних установ тощо.

Немаловажним аспектом аналізу стану дослідження обраної теми у літературі стало вивчення стану нормативно-правового забезпечення функціонування системи безперервної професійної освіти службових осіб взагалі, та системи підвищення кваліфікації й діяльності Центрів зокрема. Як показало наше дослідження, у цілому можна сказати, що комплекс заходів з розбудови системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації службовців регулюється близько тридцятьма нормативно-правовими актами, які визначають сфери й напрями її функціонування і розвитку, більше десяти з них визначають і регулюють діяльність Центрів. У розділі наголошується, що на сьогоднішній день не можна вважати нормативно-правову базу діяльності Центрів такою, яка повною мірою задовольняє реальні потреби практики. Так, залишаються не визначеними чинним законодавством принципи й структура безперервної професійної освіти службових осіб, не конкретизована в ньому роль Центрів; не існує чіткого розмежування сфер регулювання актів законодавства про освіту (що є обов'язковими для всіх навчальних закладів) і тих, що регулюють професійну освіту службовців та діяльність навчальних закладів, які забезпечують їх безперервну професійну освіту; чинна система державного замовлення на професійне навчання (у тому числі й на підвищення кваліфікації) не дозволяє враховувати реальні потреби органів державної влади (особливо місцевих); не визнаним повною мірою є статус Центру як самостійного навчального закладу; підвищення кваліфікації службовців не закріплено в законодавстві про державну службу як право й обов'язок службовців і проходження навчання суттєво не впливає на їх подальше службове просування тощо.

Для визначення й конкретизації основних напрямків нашого дослідження важливим було вивчення досвіду організації безперервної професійної освіти державних службовців і, зокрема, організації підвищення кваліфікації фахівців в нашій країні та в розвинених європейських країнах.

Проведений нами аналіз практики й досвіду діяльності регіональних Центрів свідчить про наявність низки проблем, що потребують розв'язання. Ці проблеми пов'язані із організацією діяльності Центрів і по суті складають основні напрямки нашого дослідження, а саме: визначення місця й ролі регіональних Центрів у системі безперервної професійної освіти службовців; удосконалення змісту, форм і методів навчання в системі підвищення кваліфікації службових осіб; організація підвищення кваліфікації службовців органів місцевого самоврядування; матеріально-технічне, програмно-методичне та кадрове забезпечення діяльності регіональних Центрів.

У процесі дослідження виявлено, що зарубіжними країнами, чий досвід найбільш прийнятний для України, можна вважати Францію, Німеччину, Великобританію та Іспанію. У своєму виборі ми керувалися тим, що в цих країнах виявлено типові ознаки діючої системи підготовки кадрів. У кожній з цих країн втілювалася політика безперервної підготовки та підвищення кваліфікації кадрів, що була спрямована на пошук найкращої мотивації та найбільшої ефективності. Проведене нами дослідження показало, що в зазначених країнах існують різні підходи до організації навчання фахівців. Але є й певні спільні пріоритети. Разом з тим, стало очевидно, що механічно переносити досвід організації підвищення кваліфікації державних службовців у зарубіжних країнах у систему, що існує в Україні, неможливо. Він потребує осмислення й певної адаптації. Тому, відповідно до мети нашого дослідження, ми акцентували увагу на зарубіжному досвіді у визначених нами напрямах, а саме: основні підходи до визначення змісту, форм і методів підвищення кваліфікації службовців; кадрове та фінансове забезпечення діяльності системи; особливості організації підвищення кваліфікації службовців місцевого рівня.

У другому розділі - „Центр перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій як складова системи безперервної освіти фахівців у галузі державного управління” - розглядається місце й роль регіональних Центрів у системі професійної підготовки фахівців, визначається зміст діяльності Центрів та специфіка навчального процесу в них.

У процесі дослідження Центр визначається нами як складова цілісної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців, а отже: являє собою сукупність взаємопов'язаних та взаємообумовлених елементів, що взаємодіють із зовнішнім середовищем; має субординаційні зв'язки між елементами та системами вищого порядку і розвивається відповідно до тенденцій, які внутрішньо їй притаманні; передбачає управління як необхідну системну ознаку; у результаті взаємодії елементів системи створюється нова системна якість.

Проведений нами структурний аналіз діяльності Центрів показав, що їх зв'язок з усіма ланками системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації службових осіб є прямим і зворотним, він відображає місце Центрів у системі та їх роль як необхідної ланки, що забезпечує безперервність професійної підготовки службовців упродовж всієї їхньої кар'єри відповідно до сучасних і майбутніх потреб держави та органів місцевої влади у висококваліфікованих управлінських кадрах.

Складність же діяльності Центру можна розглядати через взаємозв'язок усіх регіональних центрів підвищення кваліфікації державних службовців як окремих навчальних закладів, а також через власну організацію кожного Центру, що відрізняється певними специфічними особливостями елементів, які її складають. Це - навчальний процес, науково-методичне, фінансове, кадрове, інформаційне забезпечення тощо.

Специфіка діяльності Центрів виявляється перш за все, в їх поліфункціональності. Функції Центрів можна об'єднати у такі вісім груп: відтворювально-пізнавальна; адаптивно-діагностична; навчально-методична; методико-організаційна; науково-дослідна; досвідно-узагальнююча; інформаційно-пропагандистська; стимулююче-розвивальна. Поділ функцій Центрів на означені групи є умовним, але детальний розгляд їх дозволяє нам стверджувати про наявність системи функцій Центрів, що знаходяться у тісному системному взаємозв'язку, взаємозалежності, де субординуюча роль належить навчальній функції. Цей факт виокремлює один з основних напрямків у змісті діяльності Центрів - організацію навчального процесу.

Удосконалення діяльності Центрів і оптимізація управління ними в сучасних умовах передбачає вдосконалення навчального процесу. Це обумовило необхідність визначення основних понять - „навчальний процес” і „процес навчання”, які не є тотожними.

Навчальний процес є системою організації навчально-виховної діяльності в певному освітньому закладі, а процес навчання - це особлива форма пізнання людиною об'єктивної дійсності, в основі якої органічна єдність викладання (діяльності особи, що навчає) й учіння (діяльності особи, що навчається). Тобто, це два взаємопов'язані, взаємообумовлені процеси. Ефективність навчального процесу в Центрі залежить від цілеспрямованої, доцільно побудованої, виваженої діяльності тих, хто навчає, і тих, хто навчається.

У даному розділі були визначені й обґрунтовані такі особливості викладання в системі підвищення кваліфікації службовців: викладач виступає не головним, а одним з багатьох джерел інформації для слухача; поряд із викладачем включатися в процес викладання і передавати інформацію, необхідну слухачеві, можуть й інші особи (колеги по навчанню, співробітники, керівники тощо); функції викладача полягають не стільки в безпосередній організації навчальної діяльності слухача, скільки у допомозі слухачеві самостійно організовувати власну навчальну діяльність; діяльність викладача спрямована на стимулювання сил і можливостей слухача на його власну самоосвіту, саморозвиток та самовдосконалення; у процесі навчання викладач і слухач виступають партнерами, співавторами навчального процесу.

Особливості процесу учіння в системі підвищення кваліфікації державних службовців полягають у тому, що: учіння не є для слухача основним видом діяльності, а лише засобом вирішення інших життєвих і професійних цілей; мета учіння фахівців добре ними усвідомлена й визначається освітніми потребами, що обумовлені потребами їх практичної професійної діяльності; провідна роль у процесі власного навчання належить слухачеві; організація, керування процесом учіння слухачів замінюється самоорганізацією, самоуправлінням; учіння для слухача є процесом довготривалим і безперервним.

Процес викладання і процес учіння тісно взаємопов'язані між собою, унаслідок чого утворюється процес навчання як нова системна якість.

Аналіз суттєвих характеристик навчального процесу в Центрах дозволив нам визначити основні напрямки вдосконалення навчального процесу в системі підвищення кваліфікації службовців, а саме: створення умов для усвідомлення слухачами зростаючої ролі самоуправління, самоорганізації у процесі підвищення власної кваліфікації; використання досвіду слухачів як основи для різноманітних форм навчальної діяльності та багатого джерела їх самоосвіти, самовиховання, саморозвитку й самовдосконалення; орієнтація навчального процесу на розв'язання конкретних проблем професійної діяльності службових осіб та можливість використання ними набутих знань, умінь і навичок у практичній діяльності; створення сприятливого психологічного мікроклімату в навчальному колективі, що має ґрунтуватися на взаємодовірі слухачів і викладачів та підтримці один одного у досягненні мети навчального процесу; забезпечення спільної діяльності викладача і слухача у навчальному процесі, де слухач - активний суб'єкт процесу навчання; побудова навчального процесу на основі логіки розв'язання проблем професійної діяльності службовців, що приведе до посилення практичного спрямування навчального процесу; гнучкість у формуванні програм навчання та у виборі місця, часу й темпів навчання; удосконалення роботи з добору, підготовки та підвищення професійної майстерності викладацьких кадрів.

У третьому розділі - „Удосконалення діяльності центрів перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій” - на основі аналізу кращого зарубіжного досвіду, його зіставлення з вітчизняною практикою й здобутками в галузі підвищення кваліфікації державних службовців обґрунтовується модель організації діяльності Центрів та визначаються шляхи оптимізації управління діяльністю Центрів в Україні.

У розділі розглянута модель організації діяльності Центрів (рис. 1) поблоково (цільовий, факторний, причинно-наслідковий, діяльнісний) разом із дочірньою моделлю, що має два блоки (ресурсний та резервний). Розкриття першого (цільового) блоку, який містить управлінські та організаційно-педагогічні ідеї, дозволило виділити системоутворючу ідею - професіоналізм (з його регулятивними складниками - професійною компетентністю, професійними вміннями, професійною майстерністю).

У другому блоці (факторному) покомпонентно подаються чинники ефективності діяльності Центру, які, поділяючись на установчі та ситуативні, подають співвідношення цих груп, що врешті-решт впливає на механізми організації навчального процесу. Серед факторів (державні стереотипи управління, національний тип управління та нормативно-правовий статус) як системоутворюючий визначено нормативно-правовий статус Центру.

Складові причинно-наслідкового блоку: умови, традиції, тенденції - окреслено й детально проструктуровано задля визначення життєздатності моделі та виявлення перспектив її розвитку. У дослідженні виділено: умови - концептуальність, науково-методичне та матеріально-технічне забезпечення, а також реальність втілення моделі; традиції моделювання та діяльності відповідних освітніх закладів - багатоаспектність, додатковість, надання можливості зростання по „вертикалі”; деякі позитивні тенденції моделювання та діяльності Центру - інноваційність у виконанні як управлінських, так і педагогічних завдань, варіантність втілення моделі, а також єдність науки та практики. Визначення алгоритму діяльності та його змістовна наповненість, що складають діяльнісний блок моделі, супроводжується розглядом ключових (тих, що першочергово потребують удосконалення) елементів.

Окремий розгляд дочірньої (ресурсної) моделі (рис. 2) відображає можливісний (модальний) аспект оптимізації діяльності Центру.

У розділі розроблено шлях організації діяльності Центру, що полягає в реалізації таких фаз: підготовча; діагностична, з типологізацією службовців; адаптаційна до сучасного характеру управлінської діяльності за попередніми рекомендаціями щодо кожного з типів; профілактика застійних явищ; корекція стереотипів свідомості та поведінки стосовно типології; діяльнісна абілітація на новому рівні управління.

У ході дослідження здійснено аналіз управлінських механізмів оптимізації діяльності структурних одиниць Центру методом порівняння традиційних та інноваційних практичних надбань. Даний аналіз дав змогу виділити найбільш відповідальні та інноваційні елементи моделі Центру на всіх фазах діяльнісного блоку: роботу з молоддю, ефективні діагностичні методики типологізації контингенту, самоосвіту та пошук додаткових джерел фінансування (дочірня модель). Інноваційність пропонованої наскрізної діагностики полягає в цілісному вивченні суб'єктів навчального процесу. Це забезпечує зворотний зв'язок із слухачами, без якого не функціонує жодна системна модель. Тому його здійснення ми подаємо як магістральне завдання.

У розділі показано, що окремої уваги потребує фінансова складова блоку „Ресурси” дочірньої моделі пропонованої нами схеми. Філософія та психологія управління свідчать про певну бумерангову природу стримування фінансових ресурсів у даній сфері. Синтезуючи власний досвід та досвід німецьких партнерів, нами на основі чинних законодавчих актів було визначено основні позиції щодо фінансових ресурсів та резервів організації діяльності Центру, серед яких дієвим є використання додаткових джерел фінансування: надання платних послуг населенню, ліцензування, оренда приміщень та обладнання, реклама тощо.

Висновки

У дисертаційній роботі на емпіричному й теоретичному рівнях вирішено актуальну наукову проблему організації діяльності центрів перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій в Україні. Отримані в процесі дослідження результати підтверджують гіпотезу, покладену в його основу, а реалізовані мета й завдання дослідження дають змогу зробити такі основні висновки:

1. Аналіз наукової літератури, вітчизняного і зарубіжного досвіду та нормативно-законодавчих актів з теми дослідження свідчить, що система безперервної професійної освіти державних службовців в Україні перебуває на початковому етапі становлення. Практично наявною є лише установча база її формування, де недостатньо пророблено нормативно-правові засади. Це зумовлено відсутністю: цілісного міжнаукового обґрунтування освіти упродовж життя як європейської моделі; концепції пролонгованої освіти дорослих як соціальної державотворчої проблеми; визначених структури та змісту безперервної освіти державних службовців і управлінців різних сфер на координаційному та субординаційному рівнях; усвідомлення ролі й місця Центрів для внутрішньої та зовнішньої інтеграції в європейську систему безперервної освіти держслужбовців; управлінських механізмів організації діяльності Центрів для оптимального використання напрацьованого досвіду; достатнього висвітлення проблеми в науково-методичній та періодичній літературі.

2. Дослідження стану нормативно-правового забезпечення системи безперервної освіти службових осіб взагалі та діяльності Центрів, зокрема, засвідчило, що система підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців регулюється близько тридцятьма нормативно-правовими актами, з них більш, як десять регулюють діяльність регіональних Центрів. Проте не існує чіткого розмежування сфер регулювання актів законодавства про освіту та тих, що регулюють професійну освіту державних службовців і діяльність закладів безперервної професійної освіти державних службовців та керівників; не визнаним повною мірою є статус Центру як самостійного навчального закладу; підвищення кваліфікації державних службовців не закріплено в законодавстві про державну службу як право й обов'язок державних службовців і навчання суттєво не впливає на подальше службове просування фахівців тощо.

3. Актуальним для сучасного етапу становлення Центрів, як свідчить наше дослідження, є врахування сукупного досвіду українських та європейських відповідних установ. Зарубіжними країнами, чий досвід найбільш прийнятний для України можна вважати Францію, Німеччину, Великобританію та Іспанію. Не переносячи механічно досвід зарубіжних країн у вітчизняну систему, ми акцентували увагу на підходах до визначення змісту, форм і методів підвищення кваліфікації державних службовців; кадровому та фінансовому забезпеченні.

4. Структурний аналіз функціонування Центрів, як підсистеми безперервної професійної освіти державних службовців виявив, що їх зв'язок з усіма іншими ланками системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців є прямим і зворотним, він відображує місце Центрів в системі та їх роль як необхідної ланки, що забезпечує неперервність професійної підготовки державних службовців упродовж всієї їхньої кар'єри.

5. Специфіка діяльності Центрів виявляється у поліфункціональності. Дослідження даної специфіки дало змогу виділити такі функції: відтворювально-пізнавальна; адаптивно-діагностична; навчально-методична; методико-організаційна; науково-дослідна; досвідно-узагальнююча; інформаційно-пропагандистська; стимулююче-розвивальна. Вони знаходяться у тісному системному взаємозв'язку, взаємозалежності, де субординуюча роль належить навчальній функції.

У дослідженні визначені й обґрунтовані особливості викладання, сутність яких полягає у різнобічній допомозі слухачеві самостійно організовувати й здійснювати навчальну діяльність. Сутність особливостей процесу учіння, в тому, що воно є засобом вирішення життєвих і професійних цілей, а провідна роль у процесі власного навчання належить слухачеві.

Запропоновано основні напрямки вдосконалення навчального процесу в системі підвищення кваліфікації службових осіб: створення умов для усвідомлення слухачами зростаючої ролі самоуправління, самоорганізації у процесі підвищення своєї кваліфікації; використання досвіду слухачів як основи для різноманітних форм навчальної діяльності; орієнтація навчального процесу на розв'язання конкретних проблем професійної діяльності державних службовців.

6. Динамічну варіативну модель діяльності Центру, розроблену за поєднання синергетичного та системнодіяльнісного підходів до теорії та практики підвищення кваліфікації фахівців у галузі управління, подано поблоково (цільовий, факторний, причинно-наслідковий, діяльнісний). Разом із дочірньою моделлю, що має два блоки (ресурсний та резервний), основна модель виявилася ключовим системним механізмом для визначення шляхів оптимізації діяльності Центру.

У дослідженні виділено такі умови функціонування моделі: концептуальність, науково-методичне та матеріально-технічне забезпечення. Виявлено позитивні тенденції моделювання та діяльності Центру: інноваційність у виконанні як управлінських, так і освітніх завдань, варіантність втілення моделі, що дає простір для вільного вибору освітньої траєкторії, а також єдність науки та практики (декларована й важко втілювана на попередньому етапі розвитку Центрів). На основі чинних законодавчих актів було визначено додаткові джерела фінансування: надання платних послуг населенню, ліцензування, оренда приміщень та обладнання, реклама тощо.

Результати дослідження дозволяють сформулювати основні рекомендації і зробити пропозиції органам державного управління щодо удосконалення системи неперервної освіти службових осіб у регіонах:

– Вищим органам влади України - спланувати розробку широкомасштабної програми оновлення управлінських аспектів діяльності регіональних Центрів, в основу якої покласти ініціативу обласних державних адміністрацій, обласних рад та самих освітніх закладів; доопрацювати нормативно-правову базу діяльності Центрів для більш гнучкого використання наявного кредитно-грошового становища в країні;

– Головдержслужбі та Національній академії державного управління при Президентові України - виокремити сферу досліджень в галузі навчання службовців, виступивши організатором комплексу наукових розвідок щодо європейських вимірів даної галузі.

Здійснене дослідження не вичерпує всіх питань реалізації на практиці розробленої моделі діяльності регіонального Центру. Потребують подальших досліджень такі питання: оновлення концепції підвищення кваліфікації службових осіб з огляду на потреби поєднання фахових і людських факторів у їх діяльності; визначення перспектив розвитку системи освіти упродовж життя стосовно досліджуваної категорії контингентів; проробки та експериментальної перевірки конкретних механізмів організації діяльності різних підсистем Центрів: умов ефективної діяльності, взаємодії факторів та технології організаційно-педагогічних впливів тощо.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

1. Міненко М. Деякі питання законодавчої та нормативної бази системи підвищення кваліфікації державних службовців // Зб. наук. пр. УАДУ. - К., 2000. - Вип. 2, ч. III. -С. 61 - 66.

2. Міненко М. Про вивчення державними службовцями курсу „Основи української ділової мови” у Севастопольському Центрі підвищення кваліфікації державних службовців і керівників державних підприємств, установ і організацій // Вісн. УАДУ. - 2000. - № 4. - С. 338 - 342.

3. Міненко М. Використання різних джерел фінансування для розвитку і зміцнення матеріально-технічної та навчально-методичної бази підвищення кваліфікації державних службовців // Навчально-тематичні плани та програми, науково-методичні розробки для системи підвищення кваліфікації державних службовців. Зб. наук. пр. УАДУ. - К., 2000. - Вип. 1. - С. 201 - 215.

4. Міненко М.П. Використання світового досвіду організації навчання державних службовців // Державне управління в умовах інтеграції України в Європейський Союз : Матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю, Київ, 29 травня 2002р. у 2 т. - К.: Вид-во УАДУ, 2002. - Т. 2. - С. 307 - 308.

5. Міненко М. Питання зарубіжного досвіду підвищення кваліфікації державних службовців // Ефективність державного управління в контексті глобалізації та євроінтергації: Матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю, Київ, 28 травня 2003р. - К., 2003. - С. 559 - 560.

6. Міненко М. Підвищення кваліфікації управлінських кадрів у розвинутих європейських країнах: досвід для України // Вісн. НАДУ. - 2004. - № 4. - С. 464 - 470.

7. Міненко М. Специфіка навчання працівників органів місцевого самоврядування в регіональних центрах перепідготовки і підвищення кваліфікації // Вісн. НАДУ. - 2005. - № 1. - С. 485 - 492.

АНОТАЦІЇ

Міненко М. П. Науково-теоретичні основи діяльності центрів перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій в Україні. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління за спеціальністю 25.00.03 - державна служба. - Дніпропетровський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України. - м. Дніпропетровськ, 2005.

У дисертації розглядаються теоретико-методологічні та практичні аспекти функціонування та розвитку системи неперервної професійної освіти державних службовців в Україні. Здійснено дослідження діяльності центрів перепідготовки та підвищення кваліфікації як складової системи неперервної професійної освіти і як відкритого складного поліфункціонального системного об'єкта управління. Узагальнено й адаптовано до умов України досвід зарубіжних країн в організації підвищення кваліфікації службовців; визначено місце та роль Центрів як навчальних закладів у системі неперервної професійної освіти службовців, особливості функціонування Центрів і умови оптимізації управління ними; розроблено динамічну варіативну модель організації їх діяльності.

Ключові слова: державна служба, неперервна професійна освіта службовців, структура, поліфункціональність, модель, професіоналізм, інтеграція позитивного досвіду, інноваційність, андрагогічний підхід.

перепідготовка підвищення кваліфікація центр

Миненко Н. Ф. Научно-теоретические основы деятельности центров переподготовки и повышения квалификации работников органов государственной власти, органов местного самоуправления, государственных предприятий, учреждений и организаций в Украине. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата наук государственного управления по специальности 25.00.03 - государственная служба. - Днепропетровский региональный институт государственного управления Национальной академии государственного управления при Президенте Украины. - г. Днепропетровск, 2005.

В диссертации рассматриваются теоретико-методологические и организационно-практические аспекты функционирования и развития системы непрерывного профессионального образования государственных служащих и руководящих кадров в Украине. На основе анализа научной литературы, отечественного и зарубежного опыта обозначены место и роль системы повышения квалификации государственных служащих в общей системе профессионального образования этой категории специалистов. Деятельность центров переподготовки и повышения квалификации работников органов государственной власти, органов местного самоуправления, государственных предприятий, учреждений и организаций рассматривается с точки зрения системного подхода, что позволило определить их роль в системе повышения квалификации должностных лиц и значение для обеспечения реальной непрерывности профессионального образования специалистов в области государственного управления и местного самоуправления.

В свою очередь, центры переподготовки и повышения квалификации работников органов государственной власти, органов местного самоуправления, государственных предприятий, учреждений и организаций рассматриваются как учебные заведения и системные объекты с присущими им системными признаками. В диссертации определены структура Центра и охарактеризованы системообразующие взаимосвязи ее составляющих в горизонтальной и вертикальной плоскостях; выделены и обоснованы функции Центра как системного объекта, дальнейшее развитие получила их классификация на группы: восстанавливающе-познавательная, адаптивно-диагностическая, учебно-методическая, методико-организационная, научно-исследовательская, опытно-обобщающая, информационно-пропагандистская, стимулирующе-развивающая.

На основе структурно-функционального анализа деятельности Центров были определены особенности организации учебного процесса в системе повышения квалификации государственных служащих с учетом основных положений андрагогического подхода к обучению и специфики профессиональной деятельности специалистов в области государственного управления, что позволило сформулировать основные направления и рекомендации по усовершенствованию организации учебного процесса в системе повышения квалификации государственных служащих и руководящих кадров.

Ключевым системным механизмом для определения путей оптимизации организации и управления Центром стала динамическая вариативная модель организации деятельности Центра, разработанная на основе соединения синергетического и системно-деятельностного подходов к теории и практике повышения квалификации специалистов в области государственного управления. Данная модель подана в диссертации по блокам (целевой, факторный, причинно-следственный, деятельностный), дочерняя модель включает два блока (ресурсный и резервный), что позволило рассматривать деятельность Центров в контексте возможностей и перспектив развития. В диссертации выделены условия функционирования модели: концептуальность, научно-методическое и материально-техническое обеспечение, а также реальность внедрения модели. В результате проведенного исследования удалось сформулировать некоторые позитивные тенденции моделирования и деятельности Центра: инновационность в решении как управленческих, так и образовательных задач, вариативность реализации модели, что дает простор для свободы выбора образовательной траектории, а также единство науки и практики, которые, как показало проведенное исследование, было задекларировано и тяжело воплощалось на предыдущем этапе развития Центров. Обосновано, что интегративным показателем жизнеспособности модели является степень эмерджентности, которая находит свое отражение в психолого-дидактических признаках системы обучения специалистов в области государственного управления.

Доказано, что усовершенствование деятельности центров переподготовки и повышения квалификации работников органов государственной власти, органов местного самоуправления, руководителей государственных предприятий, учреждений и организаций связано с прогностическими свойствами предложенной модели.

Ключевые слова: государственная служба, непрерывное профессиональное образование должностных лиц, структура, поли- функциональность, модель, профессионализм, интеграция положительного опыта, инновационность, андрагогический подход.

Minenko M.P. Scientific - theoretical principles for activity of centers for re-training and raising the level of skill for employers of public authority, local self-governing, public enterprises, institutions and organizations in Ukraine.-Manuscript.

Dissertation for competition of scientific degree for candidate of public administration sciences on specialty 25.00.03- public service.-Dnipropetrovsk regional Institute of Public Administration in National Academy of Public Administration by the President of Ukraine.- Dnipropetrovsk, 2005.

In the dissertation it's described theoretical-methodical & organizational-practical aspects of functioning & development of system of continuous professional education of public servants in Ukraine. Research has been performed regarding activity of centers for raising the level of skill as a part of system of continuous professional education of specialist in public administration sphere & as open sophisticated polyfunctional system object of administration, experience of foreign countries in raising the level of skill for employees of public authority in features of their continuous professional education was generalized & adapted for conditions in Ukraine. The ways of improvement for activity of the Centers in conditions of administration reform in Ukraine were motivated; dynamic variant model of organization for activity of the Centers was developed. It's proved that improvement of activity of the Centers is linked with forecasting features of this model, development of new administration criteria.