Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

МИКОЛЕНКО ОЛЕНА МИКОЛАЇВНА

УДК 343.23

Теоретичні основи дослідження шкоди, заподіяної злочином

Спеціальність: 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія, кримінально-виконавче право

А В Т О Р Е Ф Е Р А Т

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Харків - 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Одеському національному університеті ім. І.І. Мечникова, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор

СТРЕЛЬЦОВ Євген Львович,

Одеський національний університет ім. І.І. Мечникова, проректор з навчальної роботи.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор

ГУТОРОВА Наталія Олександрівна, Національна юридична академії України ім. Ярослава Мудрого, професор кафедри кримінального права № 2;

кандидат юридичних наук, доцент

БЛАГА Алла Борисівна

Національний університет внутрішніх справ, заступник начальника кафедри кримінального права та кримінології.

Провідна установа: Національна академія внутрішніх справ, кафедра теорії кримінального права, Міністерство внутрішніх справ України (м. Київ)

Захист відбудеться “ 10 “ березня 2005р. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.700.03 Національного університету внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, пр-т 50 річчя СРСР, 27.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного університету внутрішніх справ України за адресою: 61080, м. Харків, пр-т 50 річчя СРСР, 27.

Автореферат розісланий “ 10 ” лютого 2005р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Кириченко В.Є.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Прийняття 5 квітня 2001р. нового Кримінального кодексу України (далі КК України) ставить перед наукою кримінального права необхідність всебічного дослідження проблем вчення про злочин з метою вироблення науково обґрунтованих рекомендацій для правильного застосування нового закону, а також подальшого прогнозування нормотворчої діяльності. У зв'язку з цим безсумнівну актуальність набуває розробка питань, які пов'язані із вивченням такого явища, як шкода, заподіяна злочином.

Недооцінка та приниження значення теоретичних розробок в науці кримінального права впливає на якість чинного кримінального законодавства України, і, як наслідок, на діяльність правоохоронних органів, які безпосередньо застосовують ці норми права. Згідно з цим, можна навести положення чинного Кримінального кодексу України, де досить поширеним є використання поняття “шкода” при визначенні наслідків злочину в диспозиції статей Особливої частини (наприклад, “матеріальна шкода”, “майнова шкода”, “фізична шкода” тощо), а також при характеристиці “оціночних” понять (наприклад, “тяжкі наслідки”, “особливо тяжкі наслідки” та ін.). На сьогоднішній день проблема законодавчого використання понять “шкода” та “наслідки” в диспозиціях статей Особливої частини КК України є однією з найбільш гострих та дискусійних. І вирішити цю проблему повинна, насамперед, наука кримінального права. Це ні в якому разі не принижує значення практичного досвіду і напрацювань практики при проведенні наукових досліджень, але існуючі на практиці проблеми дуже часто обумовлені недостатньою теоретичною базою або відсутністю концептуальних теоретичних розробок в науці кримінального права.

Актуальність теми дослідження обумовлена і тим, що шкода, заподіяна злочином, не має самостійного термінологічного значення в межах науки кримінального права, а використовується, насамперед, як термінологічний інструмент при визначенні та характеристиці інших понять, наприклад, критеріїв криміналізації діянь, суспільної небезпеки злочину, суспільно небезпечних наслідків злочину, малозначності діяння тощо. При цьому поняття “шкода” набуває у працях вчених різний зміст в залежності від предмету їх наукового дослідження. Такий підхід розмиває зміст поняття „шкода, заподіяна злочином”, надає йому багатозначний характер, і не дає можливості загального використання цього поняття в одному значенні в межах науки кримінального права та кримінального законодавства.

Цьому питанню постійно приділяється увага в юридичній літературі як на загальнотеоретичному рівні, так і в науці кримінального права. Як правове явище ”шкода, заподіяна злочином”, досліджувалася в різних аспектах у працях радянських вчених, вчених-криміналістів Росії і України: П.П. Андрушка, М.І. Бажанова, Ю.В. Бауліна, Д.М. Бахраха, Я.М. Брайніна, А.М. Бєлякової, Н.Д. Дурманова, В.А. Клімєнко, О.В. Кобзєвої, М.Й. Коржанського, В.І. Кофмана, В.М. Кудрявцева, Н.Ф. Кузнєцової, Ю.І. Ляпунова, В.В. Мальцева, П.С. Матишевського, А.С. Міхліна, М.І. Мельника, О.І. Мурзінова, В.О. Навроцького, Б.С. Никифорова, Б.Д. Овчиннікова, М.І. Панова, О.О. Піонтковського, В.С. Прохорова, В.В. Сташиса, Є.Л. Стрельцова, В.Я. Тація, Г.В. Тімейко, А.М. Трайніна, Т.В. Церетелі, С.Д. Шапченко, М.Д. Шаргородського, О.Ф. Шишова, В.П. Ємелянова та інших. Разом з тим, праці вчених в основному були присвячені або вивченню інших кримінально-правових інститутів і тому фрагментарно досліджували шкоду, заподіяну злочином, або були присвячені тільки якомусь одному аспекту цієї теми, наприклад, суспільно небезпечним наслідкам чи наслідкам злочину.

Запропоноване до розгляду дослідження демонструє комплексний підхід до проблем визначення шкоди, заподіяної злочином, та з'ясовує її значення як самостійного поняття кримінального права.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження здійснено в межах виконання комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 рр., затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 року № 1376 / 2000, Указу Президента України від 18 лютого 2002 року “Про заходи щодо подальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян” №143, програми наукових досліджень Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова і кафедри кримінального права, кримінального процесу та криміналістики (номер реєстрації 207/ 125-18 від 29 січня 2001 року).

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб, по-перше, на основі напрацювань теорії держави і права як методологічного аспекту дослідження шкоди, заподіяної злочином, положень вчення про шкоду, заподіяну правопорушенням, які висвітлені в юридичній науці, а також норм чинного законодавства України та узагальнень практики його реалізації визначити сутність поняття заподіяної злочином шкоди, по-друге, на основі теоретичних розробок науки кримінального права з'ясувати місце шкоди у структурі злочину як явища реальної дійсності, встановити співвідношення заподіяної злочином шкоди та суспільно небезпечних наслідків, визначити взаємозв'язок заподіяної злочином шкоди та елементів складу злочину, з'ясувати значення шкоди, яка заподіяна злочином, для кваліфікації злочину та призначення покарання.

Для досягнення зазначеної мети необхідно вирішити наступні завдання:

дати соціально-правову характеристику шкоди, яка заподіяна одним із суспільно небезпечних діянь - злочином;

здійснити загальнотеоретичний аналіз категорій “соціальна шкідливість” та “суспільна небезпека” діяння;

з'ясувати вплив шкоди, заподіяної суспільно небезпечним діянням, на криміналізацію;

визначити співвідношення понять “шкода, яка заподіяна злочином”, “суспільно небезпечні наслідки”, “злочинні наслідки”, “наслідки злочину”;

дослідити та розкрити взаємозв'язок заподіяної злочином шкоди та елементів складу злочину;

проаналізувати правову форму закріплення суспільно небезпечних наслідків у кримінальному законі України;

розробити рекомендації з питань удосконалення кримінального законодавства щодо кваліфікації злочинів, індивідуалізації та призначення покарань.

Об'єктом дослідження є поняття шкоди, заподіяної злочином, як самостійної категорії в межах науки кримінального права, яке має свій зміст та призначення.

Предметом дослідження є методологія дослідження шкоди, заподіяної злочином, вчення про шкоду, заподіяну злочином, суспільні відносини, які виникають з питань криміналізації та декриміналізації діянь, правові норми, що встановлюють особливості звільнення від кримінальної відповідальності, особливості кваліфікації злочинів та призначення покарання з врахуванням суспільно небезпечних наслідків.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є сукупність методів та прийомів наукового пізнання. Всезагальний діалектичний метод пізнання було використано при дослідженні сутності та змісту шкоди, яка заподіяна злочином, взаємозв'язку з іншими явищами, поняттями кримінального права. В дисертаційному дослідженні були використані і загальнонаукові методи: історико-правовий - для дослідження процесу формування та розвитку поняття злочину (підрозділ 1.2), підстави кримінальної відповідальності (підрозділ 2.2); для з'ясування суті та змісту категорій “шкода, яка заподіяна злочином,” “суспільна небезпека злочину”, “суспільно небезпечні наслідки”, “злочинні наслідки” - аналіз та синтез як прийоми логічного методу та системно-функціональний метод (підрозділ 1.1, 2.1); структурний підхід - для дослідження елементів та ознак складу злочину (підрозділ 2.2). Серед спеціальних методів використовувались: порівняльний метод - під час здійснення аналізу різних точок зору провідних науковців (підрозділ 1.1, 1.2, 2.2, 3.1); статистичний аналіз - для визначення проблем застосування на практиці норм кримінального закону щодо правильної кваліфікації злочину та надання окремих пропозицій їх вирішення (підрозділ 4.1).

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є одним з перших в українській юридичній науці комплексним дослідженням шкоди, заподіяної злочином, як самостійної категорії в межах науки кримінального права, яке має свій зміст та призначення.

Так, в результаті дисертаційного дослідження було сформульовано і обґрунтовано низку концептуальних положень, які відрізняються науковою новизною і мають важливе теоретичне та практичне значення:

1. Дістало подальшого розвитку дослідження злочину як соціально шкідливого та суспільно небезпечного правового явища. Пропонується співвідношення понять “соціально шкідливе діяння” та “суспільно небезпечне діяння” як загальне і часткове, де суспільна небезпека розглядається як ознака всіх правопорушень та тісно пов'язана з протиправністю діяння;

2. Подається відмінне від чинного законодавства поняття малозначності діяння та пропонується положення ч. 2 ст. 11 КК України викласти у такій редакції: “Не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але через малозначність не становить підвищеного ступеня суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі”;

3. Отримало подальший розвиток дослідження критеріїв криміналізації діянь. Одним із таких критеріїв пропонується виділяти спричинення значної шкоди (кримінально-правової шкоди), яка проявляється, по-перше, у посяганні на суспільні відносини які, незалежно від тих чи інших історичних умов, завжди потребують кримінально-правової охорони у зв'язку з особливою значимістю для держави, у недоторканності приватної власності чи недоторканності особи, по-друге, у посяганні на суспільні відносини, які в певний період розвитку суспільства і держави мають особливу важливість і тому потребують кримінально-правової охорони, по-третє, в заподіянні тяжких наслідків;

4. Сформульовано авторське визначення термінологічного розмежування понять “шкода, заподіяна злочином”, “наслідки злочину”, “злочинні наслідки” та “суспільно небезпечні наслідки”, де поняття “шкода, заподіяна злочином” і “наслідки злочину” розглядаються як тотожні поняття. Як тотожні поняття розглядаються також “злочинні наслідки” і “суспільно небезпечні наслідки”;

5. Удосконалено поняття шкоди, заподіяної злочином. “Шкода, заподіяна злочином” має самостійне термінологічне значення в межах науки кримінального права і характеризується як настання негативних змін у суспільних відносинах, що регулюються правом. Ці зміни знаходять своє вираження у спричиненні соціальної, правової і фактичної (реальної) шкоди або створенні загрози спричинення такої шкоди.

6. Вперше пропонується розглядати шкоду, заподіяну злочином (наслідки злочину), як властивість суспільної небезпеки злочину;

7. Набуло подальшого розвитку дослідження суспільно небезпечних наслідків злочину (злочинних наслідків). Відстоюється точка зору, згідно з якою, доцільно розглядати суспільно небезпечні наслідки тільки як факультативну ознаку об'єктивної сторони складу злочину;

8. Проаналізовано взаємозв'язок між суспільною небезпекою діяння та суспільною небезпекою особи, у зв'язку з чим робиться висновок, що суспільна небезпека особи не впливає на ступінь суспільної небезпеки діяння. У звязку з чим пропонується ст. 48 КК України викласти у такій редакції: “Особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо буде визнано, що на час розслідування або розгляду справи в суді внаслідок зміни обстановки вчинене нею діяння втратило підвищений ступінь суспільної небезпеки або ця особа перестала бути суспільно небезпечною”;

9. Одержало подальший розвиток дослідження вчення про об'єкт злочину. Шляхом аналізу механізму заподіяння шкоди суспільним відносинам, що охороняються кримінальним законом, доводиться точка зору про те, що об'єктом злочину є суспільні відносини;

10. Вперше обґрунтовується точка зору, згідно з якою при вчиненні навмисного злочину особа передбачає наслідки свого діяння, навіть якщо йдеться про формальний склад злочину;

11. Визначені основні напрямки вдосконалення кримінального законодавства відносно застосування оціночних понять, які використовуються при законодавчому закріпленні суспільно небезпечних наслідків. Пропонується:

- в кожному розділі Особливої частини КК України передбачити самостійну статтю, яка б містила законодавче визначення усіх оціночних понять, що використовуються у цьому розділі;

- наповнити ці оціночні поняття самостійним змістом, який випливає з особливостей об'єкту посягання;

- виділити загальні оціночні поняття, які використовуються і розуміються за змістом однаково, незалежно від того, в якому розділі Особливої частини закріплені.

12. Аналізуючи положення п. 2 ст. 66 КК України стосовно переліку обставин, що помякшують покарання, і вважаючи цей перелік неповним пропонується викласти його у наступній редакції: “2) надання медичної допомоги або іншої допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення злочину, добровільне відшкодування завданого збитку, компенсація моральної шкоди або усунення заподіяної шкоди”

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес. Положення та висновки дисертації можуть бути: підґрунтям подальшої розробки проблем забезпечення законності з питань притягнення особи до кримінальної відповідальності; використані для внесення змін і доповнень до чинного кримінального законодавства та в правозастосовчій сфері.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження обговорювались на засіданні кафедри кримінального права, кримінального процесу і криміналістики Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова.

Окремі результати дослідження висвітлювалися на чотирьох наукових конференціях професорсько-викладацького складу Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова на 54-й (листопад 1999р.); на 55-й (листопад 2000р.); на 56-й (листопад 2001 р.); на 58-й (листопад 2003р.), а також на конференціях - ІV Міжнародний конгрес україністів (Одеса 1999р.); “Становлення правової держави в Україні: проблеми та шляхи вдосконалення правового регулювання” (Запоріжжя 2000 р.); “Проблеми боротьби з насильницькою злочинністю” (Харків 2001 р.); “Україна між минулим і майбутнім” (Івано-Франківськ 2001р.); “Захист прав, свобод і законних інтересів громадян України в процесі правоохоронної діяльності” (Донецьк 2001р.). Також окремі положення були використані при написанні коментаря до Кримінального кодексу України (Харків: ”Одисей”, 2001. - 960с.) та підручника “Уголовное право Украины” Общая и Особенная части (Харків: “Одисей”, 2002 - 672с.).

Публікації. Основні положення, висновки та пропозиції дисертаційного дослідження знайшли своє відображення в одинадцяти наукових роботах, з яких шість статей було надруковано у фахових наукових виданнях.

Структура і обсяг дисертації. Дисертація містить вступ, чотири розділи, які поділяються на вісім підрозділів, висновки, список літератури (225 найменувань), додатків (обсягом 6 сторінок). Загальний обсяг дослідження - 221 сторінка, з яких 162 - основний текст.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, її звязок із науковими програмами, планами, темами, висвітлено сутність розробки і методи наукового аналізу та практичне значення одержаних результатів, подано відомості щодо публікацій, апробацій та впровадження здобутих результатів.

Перший розділ - ”Поняття, соціальна і правова характеристика шкоди, заподіяної злочином” - складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1. ”Шкода, заподіяна злочином, як соціальне і правове явище” зясовується соціальна і правова суть шкоди, що заподіюється злочином.

Так зазначається, що злочин, як будь-яке правопорушення, завжди спричиняє соціальну та правову шкоду. Соціальна шкода проявляється в тому, що вчинення злочину дезорганізує встановлений порядок суспільних відносин і, тим самим, завдає шкоду певним суспільним інтересам. Правова шкода як різновид соціальної шкоди, витікає з того, що злочин є протиправною дією, а, тим самим, його вчинення повязане з порушенням норм права, дезорганізацією урегульованих правом суспільних відносин, правопорядку, а також з порушенням субєктивних прав учасників правовідносин.

Розгляд соціально-правової характеристики шкоди, заподіяної злочином, потребує з'ясування та уточнення ще одного проблемного питання в науці кримінального права - співвідношення понять ”соціально шкідливе діяння” і ”суспільно небезпечне діяння”. Аналізуючи найбільш висвітлені в юридичній літературі точки зору, пропонується авторське бачення співвідношення цих понять. ”Соціально шкідливе діяння” і ”суспільно небезпечне діяння” не є тотожними і співвідносяться між собою як загальне та часткове. Тобто, зазначається, що будь-яке суспільно небезпечне діяння завжди є соціально шкідливим, але не кожне соціально шкідливе діяння визнається суспільно небезпечним. При цьому поняття ”суспільна небезпека діяння” нерозривно повязується з протиправністю діяння і визначається як обєктивна властивість будь-якого протиправного діяння, незалежно від того, заборонено воно законодавством (тобто визнається правопорушенням - злочином, адміністративним проступком, цивільним деліктом та ін.) чи ні (тобто не визнається правопорушенням - несплата винною особою кримінального штрафу в добровільному порядку, вчинення протиправного діяння неповнолітньою особою тощо).

З вище вказаного робиться висновок про те, що всі протиправні діяння характеризуються такою ознакою, як ”суспільна небезпека”. В свою чергу, соціально шкідливими можуть бути не тільки протиправні діяння, а й діяння, що порушують традиції, звичаї, норми моралі і інші соціальні норми. Виходячи з цієї концепції пропонується ч. 2 ст. 11 КК України викласти в наступній редакції:

”Не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але через малозначність не становить великого ступеня суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі”.

Розглядаючи запропоновані в юридичній літературі критерії визнання діяння злочином, пропонується визнати єдиним критерієм істотність заподіюваної шкоди суспільним відносинам. А зважаючи на те, що цей критерій покладено в основу криміналізації діяння, його можна називати ”кримінально-правовою шкодою”. Іншими словами, кримінально-правова шкода - це та істотна шкода, яка заподіюється фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі в результаті вчинення суспільно небезпечного діяння, і наявність якого дозволяє говорити про підвищений ступінь суспільної небезпеки діяння та необхідність встановлення кримінально-правової відповідальності за його вчинення.

Істотна шкода (кримінально-правова шкода) як критерій криміналізації діяння проявляється:

По-перше, у посяганні на суспільні відносини, які, незалежно від сформованих історичних умов, завжди будуть охоронятися заходами кримінально-правового примусу: 1) через особливу значимість для держави (державна зрада, диверсія, шпигунство та ін.); 2) через недоторканність приватної власності (крадіжка, грабіж, розбій); 3) через недоторканість особи (вбивство, нанесення тяжких тілесних ушкоджень, зґвалтування та ін.).

По-друге, у посяганні на суспільні відносини, які у певний період існування суспільства і держави набувають особливої важливості, і у зв'язку з цим потребують кримінально-правової охорони (наприклад, порушення права на отримання освіти, порушення права на безоплатну медичну допомогу і ін.).

По-третє, у заподіянні тяжких наслідків. У даному випадку йдеться про такі наслідки суспільно небезпечного діяння, що вказують на підвищений ступінь його суспільної небезпеки. Законодавець це враховує при криміналізації даного діяння, а також при визначенні конструкції складу конкретного злочину, закріплюючи цей суспільно небезпечний наслідок як обов'язкову ознаку об'єктивної сторони (вказуючи в диспозиції статті Особливої частини КК України).

У підрозділі 1.2. ”Поняття злочину і його ознаки. Суспільна небезпека злочину” розглядається поняття злочину та дається загальна характеристика ознак злочину, серед яких особлива увага приділяється такій ознаці, як ”суспільна небезпека діяння”.

Зокрема, відзначається, що необхідно розрізняти в межам науки кримінального права два самостійних поняття - ”суспільна небезпека діяння” і ”суспільна небезпека особи”. Суспільну небезпеку особи необхідно повязувати з характеристикою особистості злочинця. Тому втрата особою суспільної небезпеки ні в якому різі не означає втрати суспільної небезпеки вчиненим нею діянням. Також якщо діяння було протиправним, то не можна говорити і про те, що зі зміною обстановки воно може втратити суспільну небезпеку. Мова в даному випадку, як і у випадку з малозначністю діяння, повинна йти про ступінь суспільної небезпеки, а саме про її зниження.

Виходячи з цього, в дисертаційному дослідженні пропонується положення статті 48 КК України викласти в наступній редакції: ”Особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо буде визнано, що на час розслідування або розгляду справи в суді внаслідок зміни обстановки вчинене нею діяння втратило підвищений ступінь суспільної небезпеки, тобто не заподіяло і не могло заподіяти істотної шкоди фізичній або юридичній особі, суспільству чи державі, або ця особа перестала бути суспільно небезпечною”.

Другий розділ - ”Співвідношення шкоди, заподіяної злочином, зі злочинними наслідками” - складається з двох підрозділів.

У підрозділі 2.1. ”Поняття і види наслідків злочину” подається визначення поняття ”наслідки злочину”.

У процесі написання дисертаційної роботи виникла необхідність розмежування та співвідношення таких понять, як ”шкода, заподіяна злочином”, ”наслідки злочину”, ”суспільно небезпечні наслідки”, ”злочинні наслідки”.

Аналізуючи різні точки зору з цього питання, відзначається, що таке поняття, як ”шкода, заподіяна злочином” в рамках науки кримінального права як самостійна категорія не використовується. Тобто дану категорію використовують як термінологічний інструмент для визначення таких понять, як ”суспільна небезпека злочину”, ”суспільно небезпечні наслідки як ознака об'єктивної сторони складу злочину” тощо. Характеристика понять ”шкода, заподіяна злочином” і ”наслідки злочину”, дозволяє зробити висновок, що ці поняття за своїм змістом та обсягом збігаються. Саме тому наслідки злочину можна характеризувати: по-перше, як соціальну, правову, реальну (фактичну) шкоду, що настає в результаті вчинення діяння, визнаного відповідно до норм КК України злочином, і, по-друге, як загрозу заподіяння такої реальної (фактичної) шкоди.

В роботі обґрунтовано необхідність розмежування понять ”наслідки злочину” і ”суспільно небезпечні наслідки злочину як ознака об'єктивної сторони складу злочину” або, іншими словами, ”злочинні наслідки”, тому що перші - невід'ємна властивість суспільної небезпеки злочину, а другі - входять до складу злочину і безпосередньо впливають на його кваліфікацію.

У підрозділі 2.2. ”Суспільно небезпечні наслідки в системі ознак складу злочину” детально характеризуються суспільно небезпечні наслідки як ознака складу злочину.

Так, аналізуючи різні точки зору вчених, обґрунтовується доцільність розгляду суспільно небезпечних наслідків як однієї з факультативних ознак об'єктивної сторони загального складу злочину. Щодо конкретних складів злочинів, то суспільно небезпечні наслідки, як ознака об'єктивної сторони, можуть мати різне правове значення. Зокрема, вони можуть виступати у вигляді обов'язкової і факультативної ознаки конкретного складу злочину.

Важливим є і те, що суспільно небезпечні наслідки (злочинні наслідки) - це наслідки злочину, які закріплені в диспозиції статей Особливої частини Кримінального кодексу або походять з її змісту, мають значення для визнання діяння злочинним і подальшої його кваліфікації.

Аналіз статей Особливої частини КК України дозволяє зробити висновок, що суспільно небезпечні наслідки як ознака об'єктивної сторони складу злочину, можуть бути виражені не тільки у вигляді реальної (фактичної) шкоди або загрози заподіяння такої шкоди, але й у вигляді соціально-правової шкоди, питання про наявність якої вирішується органом досудового слідства, прокурором або судом з урахуванням конкретних обставин справи й у межах своєї компетенції.

Третій розділ - ”Шкода, заподіяна злочином, і елементи складу злочину” - складається з двох підрозділів.

У підрозділі 3.1. ”Об'єктивні ознаки складу злочину і шкода, заподіяна злочином” комплексно досліджено обєктивні ознаки складу злочину та їх взаємозвязок зі шкодою, яка заподіюється злочином.

У процесі аналізу, зокрема, з'ясовано, що шкода, заподіяна злочином, знаходиться в нерозривному зв'язку і взаємозалежності з об'єктом і об'єктивною стороною складу злочину.

Як відомо, будь-який злочин посягає на об'єкт кримінально-правової охорони, завдає йому шкоду й у той же час визначається ним. Відсутність об'єкта завжди свідчить і про відсутність злочину. Тобто, істотно впливаючи на характер дії (бездіяльності), його фактичні і соціальні ознаки, об'єкт злочину в основі своїй визначає і те, які наслідки тягне суспільно небезпечне посягання.

Механізм порушення об'єкта і заподіяння йому шкоди може бути різним: в одних випадках негативному, руйнівному впливові піддається суб'єкт суспільних відносин (наприклад, при вбивстві - ст. ст. 115-119 КК України, тілесних ушкодженнях - ст. ст.121-126 КК України), в інших - предмет (благо), з приводу якого існують відносини (це, насамперед майнові відносини - крадіжка, грабіж, шахрайство й ін.), по-третє, - розривається соціальний зв'язок між суб'єктами відносин (відхилення від призову на строкову військову службу - ст. 335 КК, відхилення від сплати аліментів на утримання дітей - ст. 164 КК).

Причинно-наслідковий зв'язок як ознака обєктивної сторони складу злочину, завжди існує між суспільно небезпечним діянням і його наслідками. Однак законодавець звертає увагу тільки на той причинно-наслідковий зв'язок, що є необхідним для визнання діяння злочинним і його кваліфікації. Тобто органи досудового слідства і суд у рамках своєї компетенції повинні встановлювати причинно-наслідковий зв'язок між суспільно небезпечним діянням і його суспільно небезпечними наслідками в тих випадках, коли ці наслідки безпосередньо зазначені або витікають зі змісту статті Особливої частини КК України.

Шкода, заподіяна злочином, співвідноситься певним чином і зі способом вчинення злочину. Причому, як і із суспільно небезпечним діянням, шкода, заподіяна злочином, і спосіб знаходяться в необхідному причинному зв'язку. Вчиняючи суспільно небезпечне діяння певним способом, винний прагне досягти настання конкретних наслідків. Взаємозв'язок наслідків злочину і способу здійснення злочину виявляється також у тому, що характер шкоди, заподіюваної об'єктові, багато в чому обумовлюється характером способу, який обирається особою для вчинення посягання на об'єкт кримінально-правової охорони.

Тісний взаємозв'язок і залежність простежується між шкодою, заподіяною злочином, і іншими ознаками об'єктивної сторони складу злочину, такими як час, місце, обстановка і засоби вчинення злочину.

У підрозділі 3.2. ”Субєктивні ознаки складу злочину і шкода, заподіяна злочином” досліджується взаємозвязок і взаємний вплив ознак субєкту та субєктивної сторони складу злочину і шкоди, яка заподіюється злочином.

Так, характеризуючи ознаки субєктивної сторони (вину, мотив і мету), особливо наголошується на визнанні як факультативної ознаки субєктивної сторони і емоції. Емоції - це переживання особи у звязку з скованим нею злочином.

Досліджуючи взаємозвзок вини як ознаки субєктивної сторони злочину і шкоди, заподіяної злочином, зазначається, що при здійсненні умисного злочину особа передбачає наслідки свого діяння. Причому передбачення, як різновид усвідомлення звернене в майбутнє, тобто особою усвідомлюється розвиток суспільно небезпечного явища, породженого її діянням, і результат цього розвитку. Інакше кажучи, особа передбачає наслідки свого суспільно небезпечного діяння (дії або бездіяльності) і їх протиправний характер. При цьому суб'єкт передбачає не наслідки конкретного (реального) характеру, що є ознакою об'єктивної сторони конкретного складу злочину, а наслідки злочину ”взагалі” як невід'ємну властивість суспільної небезпеки діяння.

Втім, з цього питання в юридичній літературі існують дискусії. Проаналізувавши різні точки зору в роботі зазначається, що суспільно небезпечні наслідки не можна розглядати як обов'язкову ознаку загального складу злочину, а також стверджується наступне:

по-перше, будь-який злочин, як уже відзначалося раніше, заподіює соціальну, правову і реальну (фактичну) шкоду або створює загрозу заподіяння реальної (фактичної) шкоди. Іншими словами, таке суспільно небезпечне діяння як злочин завжди має негативні наслідки;

по-друге, якщо злочин завжди має негативні наслідки, то і встановлення наявності вини і її форми повинно враховувати не тільки психічне ставлення особи до вчиненого нею суспільно небезпечного діяння, але і до його наслідків;

по-третє, це ніяк не позначається на існуючій класифікації складів злочину на матеріальні і формальні, тому що у розглянутому в дослідженні випадку наслідки злочину, є невід'ємною властивістю (рисою) суспільної небезпеки злочину, яка виражена в заподіянні соціальної, правової і реальної (фактичної) шкоди або загрози заподіяння реальної (фактичної) шкоди. В основу ж класифікації складів злочину на матеріальні і формальні покладено інший критерій - суспільно небезпечні наслідки як ознака об'єктивної сторони складу злочину;

по-четверте, неконкретизованість даного роду наслідків не є, на нашу думку, перешкодою для встановлення психічного ставлення особи не тільки до вчиненого нею суспільно небезпечного діяння, але і його наслідків. Наприклад, ч. 1 ст. 134 КК закріплює формальний склад - незаконне проведення аборту особою, яка не має спеціальної медичної освіти. Для притягнення особи до кримінальної відповідальності за цією статтею досить встановити наявність умислу в його суспільно небезпечному діянні. У даному випадку особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння і бажала його вчинити, а також передбачала соціально-правові наслідки свого суспільно небезпечного діяння і бажала їх настання або хоча і не бажала, але свідомо допускала їх настання (наприклад, у вигляді руйнування соціальних зв'язків, порушень вимог законодавства тощо).

Суб'єкт злочину також знаходиться у певному взаємозв'язку зі шкодою, заподіяною злочином. Необхідно відзначити, що саме суб'єкт злочину робить конкретні діяння, які тягнуть за собою настання різного роду наслідків.

Досліджуючи наслідки суспільно небезпечного діяння необхідно враховувати, що деякі з них знаходяться у певній залежності від спеціального суб'єкта, зокрема від таких його ознак, що пов'язані з його професійною діяльністю і його службовим становищем. Використовуючи свою професійну діяльність, яка обумовлена трудовою функцією, або повноваження, які витікають з його службового становища, винний зловживає наданою йому довірою і, вчиняючи суспільно небезпечну дію (бездіяльність) всупереч інтересам довірителя (держави, установи, підприємства, організації), заподіює шкоду об'єктові злочину. Так, одержання посадовою особою винагороди за виконання або невиконання якої-небудь дії з використанням представленої їй влади або службового становища (ст. 368 КК України) завжди повязане з заподіянням шкоди шляхом використання свого посадового становища.

Четвертий розділ - ”Значення шкоди, заподіяної злочином, для правильного застосування закону про кримінальну відповідальність” - складається з двох підрозділів.

У підрозділі 4.1. ”Вплив шкоди, яка заподіяна злочином, на кваліфікацію злочину” розкривається значення шкоди, заподіяної злочином, для кваліфікації злочину.

В підрозділі окрім загальної характеристики кваліфікації злочинів, більше уваги приділяється законодавчому закріпленню суспільно небезпечних наслідків у КК України, які в ряді випадків визначаються шляхом введення в кримінально-правову норму оціночних понять (ознак). Наприклад, ”великий розмір”, ”тяжкі наслідки”, ”матеріальна шкода”, ”значна шкода” тощо. Через неконкретність, неточність оціночних понять, їх правова оцінка завжди пов'язана з необхідністю з'ясування обсягу, змісту й ознак самих цих понять. При цьому зазначається, що повністю відмовитися від використання ”оціночних понять” при закріпленні суспільно небезпечних наслідків як обов'язкової ознаки об'єктивної сторони складу злочину не можливо. Однак законодавець зловживає використанням цих понять в Особливій частині КК. Наприклад, наслідки, пов'язані з заподіянням матеріальної шкоди, характеризуються в КК України за допомогою тринадцяти оціночних понять.

Важливо відзначити, що кількість використовуваних у КК України оціночних понять при характеристиці суспільно небезпечних наслідків злочину, повинна бути достатньою і однаковою. Тобто законодавцю в багатьох випадках не обов'язково уточнювати в самій статті характер заподіюваної шкоди (матеріальна або майнова), а використовувати загальне поняття шкода. Наприклад, використовувати такі оціночні поняття у всіх необхідних випадках: ”істотна шкода”, ”значна шкода”, ”велика шкода” і ”особливо велика шкода”. Тим більше, що законодавець пішов шляхом пояснення в примітках до статей змісту такого роду наслідків.

Негативним, є і те, що не завжди законодавець пояснює в примітках до статей зміст вказаних суспільно небезпечних наслідків (наприклад, значна матеріальна шкода - ч. 2 ст. 289 КК України). Тому пропонується: по-перше, в кожному розділі Особливої частини КК України передбачити самостійну статтю, яка б містила законодавче визначення усіх оціночних понять, що використовуються у цьому розділі; по-друге, наповнити ці оціночні поняття самостійним змістом, який випливає з особливостей об'єкту посягання; по-третє, виділити загальні оціночні поняття, які використовуються і розуміються за змістом однаково, незалежно від того, в якому розділі Особливої частини закріплені.

У підрозділі 4.2. ”Значення шкоди, заподіяної злочином для призначення покарання” розглядається вплив шкоди, яка була заподіяна злочином на призначення судом покарання.

Визначившись з колом питань, які повинні вирішуватися при призначенні покарання, більш детально характеризуються обставини, що помякшують чи обтяжують покарання.

Аналізуючи підстави, що помякшують покарання, варто зазначити, що із запропонованого законодавцем в п. 2 ч. 1 ст. 66 КК України випадають такі обставини, як надання медичної допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення злочину і відшкодування моральної шкоди. Ці обставини необхідно вказати у переліку запропонованих законодавцем обставин. Саме тому пропонується п. 2 ч. 1 ст. 66 КК України викласти в наступній редакції:

“2) надання медичної або іншої допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення злочину, добровільне відшкодування заподіяних збитків, компенсація моральної шкоди чи усунення заподіяної шкоди”.

ВИСНОВКИ

В результаті дисертаційного дослідження, виконаного на основі аналізу чинного законодавства України і практики його реалізації, теоретичного осмислення численних наукових праць у різних галузях юриспруденції, сформульовано ряд висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на удосконалення розуміння поняття ”шкода, заподіяна злочином”.

У звязку із розбіжностями вчених щодо визначення поняття ”шкода, заподіяна злочином”, виникла необхідність вироблення єдиного розуміння та вживання цього поняття в межах науки кримінального права і кримінального законодавства.

Шкода, заподіяна злочином утворює складне поняття, яке включає соціальну, правову і реальну фактичну шкоду, що настає в результаті вчинення діяння, визнаного відповідно до норм КК України злочином, а також загрозу заподіяння такої реальної (фактичної) шкоди.

Потребують термінологічного розмежування поняття ”шкода, заподіяна злочином”, ”наслідки злочину”, ”суспільно небезпечні наслідки”, ”злочинні наслідки”, що позитивно вплине на розвиток науки кримінального права і кримінального законодавства.

Проведене дослідження дозволяє зробити висновок про те, що шкода, заподіювана злочином, тісно зв'язана і обумовлена всіма елементами складу: об'єктом, об'єктивною стороною, суб'єктом, суб'єктивною стороною. Правильне визначення співвідношень шкоди, заподіяної злочином, і елементів складу злочину має велике значення при дослідженні такого суспільно небезпечного діяння як злочин, а також юридичне значення для кваліфікації злочинів, для індивідуалізації покарання і є необхідною умовою дотримання таких принципів кримінального права, як принцип законності, відповідальності за вину, справедливості і гуманізму.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ РОБІТ

1. Миколенко О.М. Наслідки злочину - критерій поділу складів злочинів // Правова держава. - Одеса: Астропрінт, 2000. - № 2. - С. 61-63.

2. Миколенко О.М. Про деякі аспекти розмежування правопорушень // Вісник Одеського институту внутрішніх справ. - 2001. - № 2. - С. 54-57.

3. Миколенко А.Н. Размер вреда как основание разграничения правонарушений // Ринкова економіка: Сучасна теорія і практика управління. - Т.4. (Вип. 4): Збірник наукових праць . - Одеса: Астропринт, 2001. - С. 172- 177.

4. Миколенко А.Н. Правовые последствия преступлений против чести и достоинства личности // Правова держава. - Одеса: Астропрінт, 2001. - №3. - С. 92-96.

5. Миколенко А.Н. Уголовно-правовая характеристика общественной опасности // Правова держава. - Одеса: Астропрінт, 2002. - № 4. - С. 75-78.

6. Миколенко О.М. Шкода, яка заподіяна злочином, та елементи складу злочину // Правова держава. - Одеса: Астропрінт, 2002. - № 5. - С. 110-113.

7. Миколенко О.М. Кримінально-правова характеристика суспільно небезпечних наслідків // Правова держава. - Одеса: Астропрінт, 2002. - № 6. - С. 106-109.

8. Миколенко А.Н. Уголовно-правовой вред как критерий криминализации и декриминализации деяния // Материалы 58-й научной конференции профессорско-преподавательского состава и научных работников экономико-правового факультета ОНУ им. И.И. Мечникова (20-21 ноября 2003г.). - Одесса, 2003. - С. 38-42.

9. Миколенко А.Н., Стрельцов Е.Л., Чуваков О.А. К вопросу о конструкции составов насильственных преступлений // Проблеми боротьби з насильницькою злочинністю: Збірник матеріалів наук.- практ. конф. - Харьків: ПФ “Книжкове видавництво” Лествиця Марії”, 2001.- С. 235-240.

10. Миколенко А.Н. Комментарий к статьям Разделов III, V, VIII, IX Общей части УК // Уголовный кодекс Украины (в соавторстве) / Под ред. Ю.А. Кармазина и Е.Л. Стрельцова. - Харьков, ООО ”Одиссей”, 2001. - С. 32-49, 62-72, 101-130.

11. Миколенко А.Н. Главы 4, 6, 7, 9, 13,14 // Уголовное право Украины. Общая и Особенная части: Учебник / Под ред. Е.Л. Стрельцова. - Х.: ООО “Одиссей”, 2002. - С. 50-63, 73-97, 112-126, 166-195.

шкідливий небезпечний діяння соціальний

АНОТАЦІЇ

Миколенко О.М. Теоретичні основи дослідження шкоди, заподіяної злочином. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія, кримінально-виконавче право. - Національний університет внутрішніх справ, Харків, 2005.

Дисертація присвячена комплексному дослідженню теоретичних та практичних проблем щодо визначення і розуміння шкоди, заподіяної злочином. Проаналізувавши критерії криміналізації та декриміналізації діянь, суспільну небезпеку злочину та його наслідків, з'ясувавши взаємний вплив і взаємозв'язок шкоди, заподіяної злочином, з ознаками та елементами складу злочину, розглянувши особливості кваліфікації злочину, індивідуалізації покарання при його призначенні, автор пропонує розглядати шкоду, заподіяну злочином, як самостійне поняття кримінального права, яке має свій зміст та ознаки.

Дисертація містить аналіз понять “соціально шкідливе діяння” та “суспільно небезпечне діяння”, які розглядаються як загальне і часткове. Дається відмінне від чинного законодавства поняття малозначності діяння. Пропонуються нові підходи щодо визначення критеріїв криміналізації діянь. Розглядається термінологічне розмежування понять, які в юридичній літературі повґязують зі “шкодою, заподіяною злочином”. Сформульовано пропозиції щодо зміни деяких традиційних концепцій в науці кримінального права та підвищення ефективності кримінального законодавства.

Ключові слова: шкода, заподіяна злочином, криміналізація і декриміналізація діяння, злочин, малозначність діяння, склад злочину, суспільно небезпечні наслідки злочину, кваліфікація злочину, індивідуалізація покарання.

Миколенко А.Н. Теоретические основы исследования вреда, причиненного преступлением. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.08 - уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право. - Национальный университет внутренних дел, Харьков, 2005.

Диссертация посвящена комплексному исследованию теоретических и практических проблем определения и понимания вреда, причиненного преступлением.

Взяв за основу теоретические наработки государства и права как методологический аспект изучения вреда, причиненного преступлением, в работе делается вывод о том, что это понятие необходимо рассматривать как самостоятельную категорию в рамках науки уголовного права. На основе использования содержащихся в юридической литературе теоретических разработок о вреде, причиненном правонарушением, в том числе, и преступлением, предлагается провести четкое терминологическое разграничение многих понятий науки уголовного права, которые в своем определении используют вред, причиненный преступлением, как терминологический инструмент, однако не придают ему самостоятельного значения.

Диссертация содержит анализ понятий ”социальная вредность” и ”общественная опасность” деяний, которые рассматриваются как общее и частное, где понятие ”социальная вредность” связывается с нарушением социальных норм (норм морали, обычаев, традиций и т.п.), а понятие ”общественная опасность” только с нарушением норм права. В связи с этим предлагается отличное от действующего законодательства понятие малозначительности деяния.

В диссертационном исследовании изложены новые подходы к определению критериев криминализации и декриминализации деяний. Одним из таких критериев является причинение значительного вреда (уголовно-правового вреда).

Вред, причиненный преступлением, рассматривается в работе как сложное понятие, включающее в себя социальный, правовой и реальный фактический вред, который наступает в результате совершения деяния, признанного нормами Уголовного кодекса Украины преступлением, а также угрозу причинения такого реального (фактического) вреда.

В работе последовательно и основательно аргументируется вывод о том, что вред, причиненный преступлением, тесно связан и обусловлен всеми элементами состава преступления: субъектом и субъективной стороной, объектом и объективной стороной. Правильное соотношение вреда, причиненного преступлением, и элементов состава преступления имеет большое значение при исследовании преступления, как общественно опасного деяния, и для квалификации преступлений. Анализ действующего законодательства Украины дал возможность выявить недостатки Уголовного кодекса по закреплению и использованию ”оценочных понятий” в Особенной части, а также пробелы правового регулирования вопросов, связанных с назначением наказаний, в частности обстоятельств, смягчающих и отягчающих наказание.

В диссертации сформулированы предложения по изменению некоторых традиционных концепций в науке уголовного права, а также предложения по повышению эффективности уголовного законодательства путем внесения изменений в УК Украины.

Ключевые слова: вред, причиненный преступлением, криминализация и декриминализация деяний, преступление, малозначительность деяния, состав преступления, общественно опасные последствия преступлений, квалификация преступлений, индивидуализация наказания.

Mikolenko O.M. Theoretical Grounds Researching the Damage Caused by an Offence. - Manuscript.

Thesis for a candidate's degree by specialty 12.00.08 - criminal law and criminology; criminal executive law. - National University of Internal Affairs, Kharkiv, 2005.

Thesis is devoted to the complex research of theoretical and practical problems of defining and comprehending the damage caused by an offence. Having analyzed the criteria of criminalisation and decriminalization of actions, social danger of an offence and its consequences; having examined the mutual influence and relationship of the damage caused by an offence with the elements of corpus delicti; having considered peculiarities of crime qualification, individualization of punishment, the author offers to determine the damage caused by an offence as an independent notion of criminal law, which has its own special character and content.

Thesis focuses on the analysis of notions “social damage” and “social danger”, which are considered as general as partial ones. Notion of the action of little significance different from the legislation in force is presented. New approaches of defining the criteria of criminalisation and decriminalization of actions are proposed. Terminological differentiation of notions, which are connected in law literature with “damage caused by an offence” is considered. Propositions about the changes of some traditional concepts in criminal law science and extension of criminal legislation's effectiveness are formulated.

Key words: damage caused by an offence, criminalisation and decriminalization of actions, offence, action of little significance, corpus delicti, socially dangerous consequences of an offence, qualification of an offence, individualization of punishment.

Размещено на Allbest.ru

...